Укр Рус

Дата: 17.07.2018

Голосування

У старшій школі слід відмовитись від традиційної класно-урочної системи з тим, щоб в учнів з’явилась реальна можливість рухатись за індивідуальною освітньою траєкторією

Строительная доска объявлений на сайте fortstroi.com.ua
Как заработать на недвижимости, подробнее на сайте comintour.net
Придомовая территория, норматив здесь http://stroidom-shop.ru/pravila/pridomovaya-territoriya.html

Подписка на новости

Академічна недоброчесність у вищій школі як системна проблема

Автор:
Юрій Федорченко
Опубликовано
23.12.2017

Одним із найбільш обговорюваних питань, що стосується сфери вищої освіти, є питання академічної недоброчесності (нечесності) у вищій школі. Особливо активно сьогодні   обговорюються випадки зухвалого плагіату. Однак, чи є питання академічної недоброчесності таким, що може бути зведено виключно до моральних чеснот окремих учасників навчального процесу та наукової спільноти? Чи не є воно частиною питання, що стосується системної кризи  сфери вищої освіти? Від розуміння даних питань та відповіді на них буде залежати вибір підходів до проблеми та вибір конкретних рекомендацій.

Може видатися, що проблема академічної недоброчесності має однакові прояви в різних країнах. Якщо це і так, то такі прояви мають місце в цілком різних контекстах та за різного стану сфери вищої освіти в окремих країнах. Іншими словами, слід пам’ятати, що чужий досвід у даному питанні  можна використовувати доволі обережно та частково. Разом з тим потрібно розуміти ті загальні тенденції, що існують в європейському просторі вищої освіти та обумовлюють погіршення ситуації щодо академічної нечесності.  Саме такі тенденції змушують серйозно ставитися до проблеми академічної недоброчесності у всіх без винятку європейських країнах. Мова йде про процес поступової руйнації так званого традиційного академічного етосу. Що ж обумовлює такий процес?

Причини руйнації традиційного академічного етосу в загальноєвропейському просторі вищої освіти

По-перше, посилюється тенденція до розгляду вищої освіти як лише засобу для чогось іншого. Вища освіта чим далі, тим менше розглядається як самодостатня цінність. З самодостатньої цінності та цілі  вища освіта поступово перетворюється в засіб. Ціннісна раціональність, яка лежить в основі європейського університету  та породжує саму ідею останнього, витісняється сумнівною цілераціональністю. Ідея європейського університету як ідея продукування та відтворення універсальних цінностей європейського духовного простору витісняється міркуваннями економічної доцільності та ефективності. Сучасні європейські університети розбудовуються як бізнес-проекти, при реалізації яких формується сумнівна «корпоративна етика», що витісняє традиційний академічний етос.

По-друге, масовізація вищої освіти має руйнівні наслідки для європейського університету. Маса не прагне дотримуватися високих академічних стандартів, вона воліє ті стандарти занижувати. Власне, пересічний європейський студент прагне отримувати диплом про вищу освіту виключно як засіб досягнення цілей, що лежать поза цінностями академічного етосу. Масовий студент розглядає вищу освіту як товар, що має свою ціну.

По-третє, посилюється тенденція до бюрократизації сфери вищої освіти, і така тенденція помітна як у вищих навчальних закладах, так і на рівні системи вищої освіти в цілому. Університетський менеджмент все більш помітно протиставляє себе науково-педагогічним працівникам.

Академічна недоброчесність та український контекст

В Україні наявні три вище зазначені фактори, або причини, що відповідають за погіршення стану академічної не доброчесності в країні. Такі фактори обтяжуються умовами безкінечного перехідного періоду, який, як видається, не просто дуже затягнувся, а й втратив свій вектор, оскільки зрозуміло від чого переходить вища школа, однак не зрозуміло до чого вона переходить. Бюрократизація вищої освіти в Україні має тотальний характер. Так, формування нових інституцій у системі вищої освіти, які мали б послабити бюрократизацію сфери вищої освіти, парадоксально відбувається під диктування української освітянської бюрократії. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти має всі перспективи бути перетвореним  в ще один забюрократизований державний інститут, який буде мало опікуватися підтримкою розбудови незалежної освітньої експертизи. Українська освітянська бюрократія лише зміцнюється в безкінечному процесі вибіркової боротьби з проявами академічної не доброчесності, бо в такій вибірковій боротьбі вона почуває себе доволі комфортно та має свою зацікавленість. Останнє сприяє масштабній корупції у сфері вітчизняної вищої освіти.

Доводиться визнати гірку правду: сьогодні в українській вищій школі для викладача стоїть вибір не між академічною доброчесністю та академічною недоброчесністю, вибір стосується лише межі компромісу з академічною не доброчесністю, що процвітає у сфері вищої освіти нашої країни. Значна частина викладачів вищої школи залишає останню саме через усвідомлення масштабу академічної недоброчесності у вищій школі та неможливості чесною працею та служінням знайти свою повноцінну реалізацію у вищій школі.  Не бачити катастрофічної ситуації у вищій школі може лише людина, яка або далека від вищої школи, або кривить душею, або дурить сама себе.

Сьогодні страшне навіть не те, що прояви академічної недоброчесності рідко коли караються в нашій вищій школі, скільки те, що академічна доброчесність викладача рано чи пізно буде покарана  в системі, яка просякнута академічною нечесністю. Саме через це викладачі української вищої школи в переважній масі  практикують часткову доброчесність. Так, самі вони не вдаються, скажімо, до брутального плагіату чи деяких інших проявів академічної недоброчесності, однак у переважній більшості причетні до практики систематичного спотворення оцінювання академічних успіхів студентів.

Будемо відверті, якщо б викладачі вищої школи сьогодні почали несподівано об’єктивно оцінювати академічні успіхи студентів, то переважна частина вітчизняних вищих навчальних закладів вимушена була припинити свою діяльність через відсутність достатньої кількості студентів, що могли б продовжити навчання в них.  Все ж варто нагадати, що не можна бути частково доброчесними в академічній сфері, бо всі складові академічного життя тісно між собою пов’язані. Все ж одним моралізаторством ситуації не зарадити.

Академічна недоброчесність у вищій школі нашої країни є системним фактором, а не питанням моральних чеснот окремих осіб. Відповідно, мають напрацьовуватися адекватні підходи до проблеми та рекомендації, при цьому варто усвідомлювати проблемність з можливістю використання тих порад, які нам можуть надавати наші західні партнери.

Так, на Заході часто пропонують прописування чогось на кшталт кодексів академічної доброчесності. Такі кодекси, як правило, бувають дієвими в тому разі, якщо вони є вираженням вже наявного академічного етосу. Кодифікація академічної доброчесності може бути лише вираженням наявного академічного етосу, а не умовою його формування.

Академічний етос може формуватися лише в умовах природної комунікації, яка не буде спотворена штучною та головне неефективною інституційною регламентацією, яка знаходиться в руках бюрократії. Ефект під пропонування різноманітних кодексів академічної доброчесності буде приблизно таким же, яким був ефект свого часу від «Морального кодексу будівника комунізму».

На жаль, в Україні в сфері вищої освіти ми маємо незадовільну ситуацію, яка визначається неефективною інституційною регламентацією, яка знаходиться виключно в руках бюрократії. Останні щонайменше 15-20 років ми спостерігаємо активні спроби української освітянської бюрократії посилювати вимоги до науково-педагогічних працівників, однак ефект від того є прямо протилежний тому, який постійно декларують прихильники посилення вимог. Постійні зміни вимог сприяють дезорієнтації викладача вищої школи та втраті можливості формування сталої традиції, без якої говорити про формування академічного етосу неможливо. Абсурдно вірити в можливість формування академічного етосу шляхом реалізації приписів бюрократії, яка сама є далекою від академічного етосу.

Про глибину та масштаб руйнації академічного етосу в країні чи можливо ілюзій щодо його існування в минулому свідчить ситуація з реакцією академічної спільноти на виявлені факти академічного плагіату.

Чи не є сьогодні боротьба з плагіатом в Україні сізіфовою працею?

Може видатися, що спроба окремих осіб чи груп протидіяти поширеній в Україні практиці академічного плагіату в академічному середовищі є сізіфовою працею. Це не так. Хоча часто така протидія і не знаходить відповідної реакції в академічній спільноті, все ж вона дозволяє чітко побачити глибину та масштаб тієї деградації, лицемірства та подвійних стандартів, що панують у вітчизняному академічному середовищі. В здоровому академічному середовищі  сам натяк на плагіат викликав би відповідну реакцію, ми ж маємо вдавання до сумнівної «корпоративної етики», яка зводиться до того, що свій свого не видасть.

Важливо усвідомлювати, що лише одна протидія проявам брутального плагіату –  навіть у разі успіху – може мати доволі неоднозначні результати та наслідки.

Ми стаємо час від часу свідками публічного обговорення фактів брутального плагіату, який фактично зводиться до буквального запозичення цілих сторінок тексту, дуже часто саме в перекладі з російської мови на українську. Таке запозичення свідчить не лише про зухвальство, а й абсолютну нерозсудливість окремих так званих науковців. Посилення боротьби з проявами брутального плагіату буде мати своїм наслідком зменшення зухвальства та нерозсудливості окремих осіб, однак все ж не буде сприяти по-справжньому формуванню академічної доброчесності як норми життя в академічній спільноті. За виявленими фактами академічної недоброчесності в окремих дисертаційних дисертаціях чи монографіях приховуються невиявлені факти відсутності наукових досліджень у сотнях та тисячах дисертаційних робіт, що пропонуються до захисту. В таких тисячах дисертацій важко виявити брутальний плагіат, однак вони все ж містять плагіат, який приховується практикою тотального перефразування тих текстів, які використовуються при написанні дисертаційної роботи, однак таке перефразування важко розглядати як наукове дослідження. На жаль, саме в гуманітарній царині зберігаються широкі можливості видавати перефразування чужих текстів за власне наукове дослідження.

Отже, робота з виявлення брутального плагіату в академічних текстах дозволяє нехай і не прямо, а опосередковано діагностувати стан з науково-дослідною роботою в українських академічних інституціях. Результати такої роботи, на жаль, змушують стверджувати про відсутність академічного етосу як фактору, що визначав би норми поведінки у вітчизняній академічній спільноті. Як вже вище зазначалося, формальними кодексами академічний етос не можна продукувати. Постає питання: якими шляхами  потрібно рухатися для вирішення проблеми? Які підходи потрібно обрати для сприяння формуванню академічного етосу в академічному середовищі?

Про підходи до вирішення проблеми академічної недоброчесності

При обранні правильних підходів та заходів важливо виходити з усвідомлення стану академічного етосу. Європейські підходи та практики ґрунтуються на визнанні існування в академічному середовищі академічного етосу, тобто певних чітких моральних настанов та переконань переважної більшості членів академічного товариства. Саме такі настанови та переконання в першу чергу визначають норми академічної поведінки та практики реагування академічної спільноти на виявлені факти академічної нечесності. За такого стану справ людина, яка справедливо була звинувачена в академічній недоброчесності, має мало шансів на підтримку колег, що буде спиратися на сумнівну «корпоративну етику». Саме тому виявлений факт плагіату отримує відповідну реакцію зі сторони академічної спільноти. Часто сам винуватець, не чекаючи  відповідної реакції академічної спільноти, вдається до відповідних кроків (визнання провини, звільнення з академічної установи чи посади за власним бажанням). Власне виявлення фактів академічної нечесності слугує в західноєвропейських країнах принаймні поки що захисту наявного академічного етосу.

Як показує українська ситуація, звернення до широкої академічної спільноти при виявленні фактів академічної нечесності є малоефективними, оскільки так чи інакше переважна більшість учасників вітчизняної академічної спільноти причетна до практики академічної недоброчесності, зокрема до сумнівної практики оцінювання академічних успіхів студентів.

За такої ситуації покарання окремих учасників академічної спільноти буде завжди вибірковим та малоефективним. Звісно, це не означає, що виявляти такі факти не потрібно, оскільки виявлення таких фактів та аналіз реагування (не реагування) академічної спільноти на виявлений факт дозволяє діагностувати стан академічного етосу та привертати увагу до проблеми.

Все ж ми повинні розуміти, що ми маємо робити кроки не стільки з метою захисту наявного академічного етосу, скільки з метою створення сприятливих умов для формування академічного етосу. Сьогодні в Україні значна частина викладачів вищої школи готова сприяти формуванню академічних практик, що визначалися б домінуванням в них стандартів академічної доброчесності. Однак потрібні відповідні кроки та заходи на загальнодержавному рівні, які б підтримали відповідні прагнення.

Не варто та навіть марно розраховувати на те, що пересічний викладач вищої школи, в умовах фактичного блокування освітянською бюрократією розбудови системи забезпечення якості вищої освіти в країні, має стати борцем проти академічної нечесності, яка процвітає в сфері вищої освіти.

Ми маємо парадоксальну ситуацію у вітчизняному академічному середовищі, за якої доводиться думати не стільки про покарання тих, хто вдається до академічної нечесності, скільки про захист тих, хто намагається керуватися  у вищій школі нормами академічної доброчесності. Іншими словами, ми маємо думати не про збереження норм наявного академічного етосу, бо немає чого зберігати, скільки лише про передумови формування академічного етосу, який має прийти на зміну сумнівній «корпоративній етиці», яка визначається міркуваннями доцільності, тактичної користі та утилітаризму. Отже, сам підхід до проблеми академічної недоброчесності в наших умовах має бути іншим, ніж він є  в західноєвропейських країнах. Вірніше кажучи, ми лише маємо сприяти формуванню тих передумов, які в майбутньому дозволять ефективно протидіяти академічній нечесності.

Важливо також пам’ятати, що завжди існує ризик боротися з симптомами, а не з причинами, що породжують масштабну академічну нечесність, а весь феномен академічної необрочесності звести до кількох її проявів, скажімо плагіату чи списування. Таке зведення іноді помітне в європейських країнах, які не знайомі повною мірою з всією «палітрою» академічної недоброчесності, що існує в Східній Європі. Наш перелік форм академічної недоброчесності є можливо дещо  ширшим від західноєвропейського чи ті форми проявляють себе в наших умовах особливо потворно. Такий перелік варто починати з особливостей вступу до вищих навчальних закладів. Як академічна недоброчесність має характеризуватися, окрім плагіату та списування, некваліфіковане керування дисертаційним дослідженням, некваліфікована чи упереджена рецензія на статтю та монографію (дисертацію), некваліфіковане опанування на захисті дисертації, зловживання при обговоренні дисертаційного дослідження на кафедрах, викладання дисципліни без належної професійної підготовки, необ’єктивне оцінювання академічних успіхів студентів, псевдонаукова діяльність, зокрема захист дисертації за відсутності в ній реальних наукових результатів, фальсифікація даних, зловживання посадовими обов’язками чи можливостями члена певної академічної спільноти з метою особистого збагачення, кар’єрного росту чи неправомірній протидії діяльності колег. І це далеко не повний перелік.

З всіма проявами академічної нечесності не можна ефективно боротися лише шляхом їх викриття, оскільки вони породжуються самою системою та вже стали складовими академічних (псевдо академічних) практик, які породжені відсутністю належних процедур, що уможливлювали чи мінімізували б зловживання. Отже, потрібні відповідні рекомендації з подолання академічної недоброчесності як системної проблеми.

Рекомендації

1. Вирішальним кроком у підтримці академічної доброчесності та протидії академічній недоброчесності має стати формування загальнонаціональної системи забезпечення якості вищої освіти. Без забезпечення якості вищої освіти на інституційному та системному рівні важко говорити про ефективну протидію академічній нечесності.

2. Підтримка академічної доброчесності має відбуватися через продукування процедур, що будуть сприяти на інституційному рівні прозорій комунікації членів академічної спільноти. Потрібно думати не стільки про покарання, скільки про формування умов, які б не потребували вдаватися до академічної нечесності.

3. Потрібно суттєво обмежити (за можливості мінімізувати) вплив освітянської бюрократії на формування процедур забезпечення та перевірки якості вищої освіти. Саме вітчизняна освітянська бюрократія своєю псевдо цілераціональною діяльністю щодо забезпечення якості вищої освіти сприяє процвітанню академічної недоброчесності у вищій школі, оскільки пропонує заходи, виконання яких веде до безглуздя, а їх обхід є проявом  нечесності. Не можна ставити людину перед альтернативою: безглуздя або недоброчесність.

4. Важливо вести боротьбу насамперед з причинами, що породжують в академічному середовищі сприятливі умови для процвітання академічної нечесності, а не лише з її симптомами та окремими проявами. Отже, потрібно насамперед редукувати умови, що породжують масштабну академічну недоброчесність.

5. Неприпустимо обмежувати чи зводити перелік проявів академічної не доброчесності до окремих її проявів чи робити акцент на одному з таких проявів, бо це веде лише до тимчасових гучних кампаній.

6. Оскільки академічна недоброчесність процвітає саме в умовах закритих академічних спільнот та кулуарності, то саме успішна стратегія реалізації комплексної кадрової політики у системі вищої освіти має стати головною передумовою подолання масштабної академічної не доброчесності у вищій школі. Людина, яка керується нормами академічної  доброчесності та має належну професійну підготовку, має бути впевнена в тому, що вона завжди знайде можливість для своєї повноцінної реалізації у вищій школі, а не буде залежати від волі тих, для кого вища школа є лише бізнес-проектом. Без такої впевненості викладача вищої школи будь-які кампанії проти академічної нечесності будуть марними.

7. Плагіат має розглядатися як один з різновидів псевдонаукової діяльності та вдавання науково-дослідної роботи. Разом з тим слід пам’ятати, що відвертий плагіат є лише вираженням брутальності та нерозсудливості окремих членів академічної спільноти, протидія такій брутальності не повинна заважати бачити та викривати інші менш зухвалі вдавання науково-дослідної роботи, які становлять не меншу небезпеку та мають не менший руйнівний вплив на сучасну вищу школу.

Замість висновку

Протидія масштабній академічній не доброчесності у вітчизняній вищій школі не повинна зводитися до окремих гучних кампаній, які до того ж буде очолювати освітянська бюрократія, діяльність якої і є однією з головних причин процвітання академічної нечесності у вищій школі. Академічна недоброчесність у вищій школі є системною проблемою, а тому її вирішення потребує системних змін, які мають відбуватися паралельно формуванню системи забезпечення якості вищої освіти.

Академічна недоброчесність у вищій школі як системна проблема
Академічна недоброчесність у вищій школі як системна проблема

Одним із найбільш обговорюваних питань, що стосується сфери вищої освіти, є питання академічної недоброчесності (нечесності) у вищій школі. Особливо активно сьогодні   обговорюються випадки зухвалого плагіату. Однак, чи є питання академічної недоброчесності таким, що може бути зведено виключно до моральних чеснот окремих учасників навчального процесу та наукової спільноти? Чи не є воно частиною питання, що стосується системної кризи  сфери вищої освіти? Від розуміння даних питань та відповіді на них буде залежати вибір підходів до проблеми та вибір конкретних рекомендацій.

Може видатися, що проблема академічної недоброчесності має однакові прояви в різних країнах. Якщо це і так, то такі прояви мають місце в цілком різних контекстах та за різного стану сфери вищої освіти в окремих країнах. Іншими словами, слід пам’ятати, що чужий досвід у даному питанні  можна використовувати доволі обережно та частково. Разом з тим потрібно розуміти ті загальні тенденції, що існують в європейському просторі вищої освіти та обумовлюють погіршення ситуації щодо академічної нечесності.  Саме такі тенденції змушують серйозно ставитися до проблеми академічної недоброчесності у всіх без винятку європейських країнах. Мова йде про процес поступової руйнації так званого традиційного академічного етосу. Що ж обумовлює такий процес?

Причини руйнації традиційного академічного етосу в загальноєвропейському просторі вищої освіти

По-перше, посилюється тенденція до розгляду вищої освіти як лише засобу для чогось іншого. Вища освіта чим далі, тим менше розглядається як самодостатня цінність. З самодостатньої цінності та цілі  вища освіта поступово перетворюється в засіб. Ціннісна раціональність, яка лежить в основі європейського університету  та породжує саму ідею останнього, витісняється сумнівною цілераціональністю. Ідея європейського університету як ідея продукування та відтворення універсальних цінностей європейського духовного простору витісняється міркуваннями економічної доцільності та ефективності. Сучасні європейські університети розбудовуються як бізнес-проекти, при реалізації яких формується сумнівна «корпоративна етика», що витісняє традиційний академічний етос.

По-друге, масовізація вищої освіти має руйнівні наслідки для європейського університету. Маса не прагне дотримуватися високих академічних стандартів, вона воліє ті стандарти занижувати. Власне, пересічний європейський студент прагне отримувати диплом про вищу освіту виключно як засіб досягнення цілей, що лежать поза цінностями академічного етосу. Масовий студент розглядає вищу освіту як товар, що має свою ціну.

По-третє, посилюється тенденція до бюрократизації сфери вищої освіти, і така тенденція помітна як у вищих навчальних закладах, так і на рівні системи вищої освіти в цілому. Університетський менеджмент все більш помітно протиставляє себе науково-педагогічним працівникам.

Академічна недоброчесність та український контекст

В Україні наявні три вище зазначені фактори, або причини, що відповідають за погіршення стану академічної не доброчесності в країні. Такі фактори обтяжуються умовами безкінечного перехідного періоду, який, як видається, не просто дуже затягнувся, а й втратив свій вектор, оскільки зрозуміло від чого переходить вища школа, однак не зрозуміло до чого вона переходить. Бюрократизація вищої освіти в Україні має тотальний характер. Так, формування нових інституцій у системі вищої освіти, які мали б послабити бюрократизацію сфери вищої освіти, парадоксально відбувається під диктування української освітянської бюрократії. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти має всі перспективи бути перетвореним  в ще один забюрократизований державний інститут, який буде мало опікуватися підтримкою розбудови незалежної освітньої експертизи. Українська освітянська бюрократія лише зміцнюється в безкінечному процесі вибіркової боротьби з проявами академічної не доброчесності, бо в такій вибірковій боротьбі вона почуває себе доволі комфортно та має свою зацікавленість. Останнє сприяє масштабній корупції у сфері вітчизняної вищої освіти.

Доводиться визнати гірку правду: сьогодні в українській вищій школі для викладача стоїть вибір не між академічною доброчесністю та академічною недоброчесністю, вибір стосується лише межі компромісу з академічною не доброчесністю, що процвітає у сфері вищої освіти нашої країни. Значна частина викладачів вищої школи залишає останню саме через усвідомлення масштабу академічної недоброчесності у вищій школі та неможливості чесною працею та служінням знайти свою повноцінну реалізацію у вищій школі.  Не бачити катастрофічної ситуації у вищій школі може лише людина, яка або далека від вищої школи, або кривить душею, або дурить сама себе.

Сьогодні страшне навіть не те, що прояви академічної недоброчесності рідко коли караються в нашій вищій школі, скільки те, що академічна доброчесність викладача рано чи пізно буде покарана  в системі, яка просякнута академічною нечесністю. Саме через це викладачі української вищої школи в переважній масі  практикують часткову доброчесність. Так, самі вони не вдаються, скажімо, до брутального плагіату чи деяких інших проявів академічної недоброчесності, однак у переважній більшості причетні до практики систематичного спотворення оцінювання академічних успіхів студентів.

Будемо відверті, якщо б викладачі вищої школи сьогодні почали несподівано об’єктивно оцінювати академічні успіхи студентів, то переважна частина вітчизняних вищих навчальних закладів вимушена була припинити свою діяльність через відсутність достатньої кількості студентів, що могли б продовжити навчання в них.  Все ж варто нагадати, що не можна бути частково доброчесними в академічній сфері, бо всі складові академічного життя тісно між собою пов’язані. Все ж одним моралізаторством ситуації не зарадити.

Академічна недоброчесність у вищій школі нашої країни є системним фактором, а не питанням моральних чеснот окремих осіб. Відповідно, мають напрацьовуватися адекватні підходи до проблеми та рекомендації, при цьому варто усвідомлювати проблемність з можливістю використання тих порад, які нам можуть надавати наші західні партнери.

Так, на Заході часто пропонують прописування чогось на кшталт кодексів академічної доброчесності. Такі кодекси, як правило, бувають дієвими в тому разі, якщо вони є вираженням вже наявного академічного етосу. Кодифікація академічної доброчесності може бути лише вираженням наявного академічного етосу, а не умовою його формування.

Академічний етос може формуватися лише в умовах природної комунікації, яка не буде спотворена штучною та головне неефективною інституційною регламентацією, яка знаходиться в руках бюрократії. Ефект під пропонування різноманітних кодексів академічної доброчесності буде приблизно таким же, яким був ефект свого часу від «Морального кодексу будівника комунізму».

На жаль, в Україні в сфері вищої освіти ми маємо незадовільну ситуацію, яка визначається неефективною інституційною регламентацією, яка знаходиться виключно в руках бюрократії. Останні щонайменше 15-20 років ми спостерігаємо активні спроби української освітянської бюрократії посилювати вимоги до науково-педагогічних працівників, однак ефект від того є прямо протилежний тому, який постійно декларують прихильники посилення вимог. Постійні зміни вимог сприяють дезорієнтації викладача вищої школи та втраті можливості формування сталої традиції, без якої говорити про формування академічного етосу неможливо. Абсурдно вірити в можливість формування академічного етосу шляхом реалізації приписів бюрократії, яка сама є далекою від академічного етосу.

Про глибину та масштаб руйнації академічного етосу в країні чи можливо ілюзій щодо його існування в минулому свідчить ситуація з реакцією академічної спільноти на виявлені факти академічного плагіату.

Чи не є сьогодні боротьба з плагіатом в Україні сізіфовою працею?

Може видатися, що спроба окремих осіб чи груп протидіяти поширеній в Україні практиці академічного плагіату в академічному середовищі є сізіфовою працею. Це не так. Хоча часто така протидія і не знаходить відповідної реакції в академічній спільноті, все ж вона дозволяє чітко побачити глибину та масштаб тієї деградації, лицемірства та подвійних стандартів, що панують у вітчизняному академічному середовищі. В здоровому академічному середовищі  сам натяк на плагіат викликав би відповідну реакцію, ми ж маємо вдавання до сумнівної «корпоративної етики», яка зводиться до того, що свій свого не видасть.

Важливо усвідомлювати, що лише одна протидія проявам брутального плагіату –  навіть у разі успіху – може мати доволі неоднозначні результати та наслідки.

Ми стаємо час від часу свідками публічного обговорення фактів брутального плагіату, який фактично зводиться до буквального запозичення цілих сторінок тексту, дуже часто саме в перекладі з російської мови на українську. Таке запозичення свідчить не лише про зухвальство, а й абсолютну нерозсудливість окремих так званих науковців. Посилення боротьби з проявами брутального плагіату буде мати своїм наслідком зменшення зухвальства та нерозсудливості окремих осіб, однак все ж не буде сприяти по-справжньому формуванню академічної доброчесності як норми життя в академічній спільноті. За виявленими фактами академічної недоброчесності в окремих дисертаційних дисертаціях чи монографіях приховуються невиявлені факти відсутності наукових досліджень у сотнях та тисячах дисертаційних робіт, що пропонуються до захисту. В таких тисячах дисертацій важко виявити брутальний плагіат, однак вони все ж містять плагіат, який приховується практикою тотального перефразування тих текстів, які використовуються при написанні дисертаційної роботи, однак таке перефразування важко розглядати як наукове дослідження. На жаль, саме в гуманітарній царині зберігаються широкі можливості видавати перефразування чужих текстів за власне наукове дослідження.

Отже, робота з виявлення брутального плагіату в академічних текстах дозволяє нехай і не прямо, а опосередковано діагностувати стан з науково-дослідною роботою в українських академічних інституціях. Результати такої роботи, на жаль, змушують стверджувати про відсутність академічного етосу як фактору, що визначав би норми поведінки у вітчизняній академічній спільноті. Як вже вище зазначалося, формальними кодексами академічний етос не можна продукувати. Постає питання: якими шляхами  потрібно рухатися для вирішення проблеми? Які підходи потрібно обрати для сприяння формуванню академічного етосу в академічному середовищі?

Про підходи до вирішення проблеми академічної недоброчесності

При обранні правильних підходів та заходів важливо виходити з усвідомлення стану академічного етосу. Європейські підходи та практики ґрунтуються на визнанні існування в академічному середовищі академічного етосу, тобто певних чітких моральних настанов та переконань переважної більшості членів академічного товариства. Саме такі настанови та переконання в першу чергу визначають норми академічної поведінки та практики реагування академічної спільноти на виявлені факти академічної нечесності. За такого стану справ людина, яка справедливо була звинувачена в академічній недоброчесності, має мало шансів на підтримку колег, що буде спиратися на сумнівну «корпоративну етику». Саме тому виявлений факт плагіату отримує відповідну реакцію зі сторони академічної спільноти. Часто сам винуватець, не чекаючи  відповідної реакції академічної спільноти, вдається до відповідних кроків (визнання провини, звільнення з академічної установи чи посади за власним бажанням). Власне виявлення фактів академічної нечесності слугує в західноєвропейських країнах принаймні поки що захисту наявного академічного етосу.

Як показує українська ситуація, звернення до широкої академічної спільноти при виявленні фактів академічної нечесності є малоефективними, оскільки так чи інакше переважна більшість учасників вітчизняної академічної спільноти причетна до практики академічної недоброчесності, зокрема до сумнівної практики оцінювання академічних успіхів студентів.

За такої ситуації покарання окремих учасників академічної спільноти буде завжди вибірковим та малоефективним. Звісно, це не означає, що виявляти такі факти не потрібно, оскільки виявлення таких фактів та аналіз реагування (не реагування) академічної спільноти на виявлений факт дозволяє діагностувати стан академічного етосу та привертати увагу до проблеми.

Все ж ми повинні розуміти, що ми маємо робити кроки не стільки з метою захисту наявного академічного етосу, скільки з метою створення сприятливих умов для формування академічного етосу. Сьогодні в Україні значна частина викладачів вищої школи готова сприяти формуванню академічних практик, що визначалися б домінуванням в них стандартів академічної доброчесності. Однак потрібні відповідні кроки та заходи на загальнодержавному рівні, які б підтримали відповідні прагнення.

Не варто та навіть марно розраховувати на те, що пересічний викладач вищої школи, в умовах фактичного блокування освітянською бюрократією розбудови системи забезпечення якості вищої освіти в країні, має стати борцем проти академічної нечесності, яка процвітає в сфері вищої освіти.

Ми маємо парадоксальну ситуацію у вітчизняному академічному середовищі, за якої доводиться думати не стільки про покарання тих, хто вдається до академічної нечесності, скільки про захист тих, хто намагається керуватися  у вищій школі нормами академічної доброчесності. Іншими словами, ми маємо думати не про збереження норм наявного академічного етосу, бо немає чого зберігати, скільки лише про передумови формування академічного етосу, який має прийти на зміну сумнівній «корпоративній етиці», яка визначається міркуваннями доцільності, тактичної користі та утилітаризму. Отже, сам підхід до проблеми академічної недоброчесності в наших умовах має бути іншим, ніж він є  в західноєвропейських країнах. Вірніше кажучи, ми лише маємо сприяти формуванню тих передумов, які в майбутньому дозволять ефективно протидіяти академічній нечесності.

Важливо також пам’ятати, що завжди існує ризик боротися з симптомами, а не з причинами, що породжують масштабну академічну нечесність, а весь феномен академічної необрочесності звести до кількох її проявів, скажімо плагіату чи списування. Таке зведення іноді помітне в європейських країнах, які не знайомі повною мірою з всією «палітрою» академічної недоброчесності, що існує в Східній Європі. Наш перелік форм академічної недоброчесності є можливо дещо  ширшим від західноєвропейського чи ті форми проявляють себе в наших умовах особливо потворно. Такий перелік варто починати з особливостей вступу до вищих навчальних закладів. Як академічна недоброчесність має характеризуватися, окрім плагіату та списування, некваліфіковане керування дисертаційним дослідженням, некваліфікована чи упереджена рецензія на статтю та монографію (дисертацію), некваліфіковане опанування на захисті дисертації, зловживання при обговоренні дисертаційного дослідження на кафедрах, викладання дисципліни без належної професійної підготовки, необ’єктивне оцінювання академічних успіхів студентів, псевдонаукова діяльність, зокрема захист дисертації за відсутності в ній реальних наукових результатів, фальсифікація даних, зловживання посадовими обов’язками чи можливостями члена певної академічної спільноти з метою особистого збагачення, кар’єрного росту чи неправомірній протидії діяльності колег. І це далеко не повний перелік.

З всіма проявами академічної нечесності не можна ефективно боротися лише шляхом їх викриття, оскільки вони породжуються самою системою та вже стали складовими академічних (псевдо академічних) практик, які породжені відсутністю належних процедур, що уможливлювали чи мінімізували б зловживання. Отже, потрібні відповідні рекомендації з подолання академічної недоброчесності як системної проблеми.

Рекомендації

1. Вирішальним кроком у підтримці академічної доброчесності та протидії академічній недоброчесності має стати формування загальнонаціональної системи забезпечення якості вищої освіти. Без забезпечення якості вищої освіти на інституційному та системному рівні важко говорити про ефективну протидію академічній нечесності.

2. Підтримка академічної доброчесності має відбуватися через продукування процедур, що будуть сприяти на інституційному рівні прозорій комунікації членів академічної спільноти. Потрібно думати не стільки про покарання, скільки про формування умов, які б не потребували вдаватися до академічної нечесності.

3. Потрібно суттєво обмежити (за можливості мінімізувати) вплив освітянської бюрократії на формування процедур забезпечення та перевірки якості вищої освіти. Саме вітчизняна освітянська бюрократія своєю псевдо цілераціональною діяльністю щодо забезпечення якості вищої освіти сприяє процвітанню академічної недоброчесності у вищій школі, оскільки пропонує заходи, виконання яких веде до безглуздя, а їх обхід є проявом  нечесності. Не можна ставити людину перед альтернативою: безглуздя або недоброчесність.

4. Важливо вести боротьбу насамперед з причинами, що породжують в академічному середовищі сприятливі умови для процвітання академічної нечесності, а не лише з її симптомами та окремими проявами. Отже, потрібно насамперед редукувати умови, що породжують масштабну академічну недоброчесність.

5. Неприпустимо обмежувати чи зводити перелік проявів академічної не доброчесності до окремих її проявів чи робити акцент на одному з таких проявів, бо це веде лише до тимчасових гучних кампаній.

6. Оскільки академічна недоброчесність процвітає саме в умовах закритих академічних спільнот та кулуарності, то саме успішна стратегія реалізації комплексної кадрової політики у системі вищої освіти має стати головною передумовою подолання масштабної академічної не доброчесності у вищій школі. Людина, яка керується нормами академічної  доброчесності та має належну професійну підготовку, має бути впевнена в тому, що вона завжди знайде можливість для своєї повноцінної реалізації у вищій школі, а не буде залежати від волі тих, для кого вища школа є лише бізнес-проектом. Без такої впевненості викладача вищої школи будь-які кампанії проти академічної нечесності будуть марними.

7. Плагіат має розглядатися як один з різновидів псевдонаукової діяльності та вдавання науково-дослідної роботи. Разом з тим слід пам’ятати, що відвертий плагіат є лише вираженням брутальності та нерозсудливості окремих членів академічної спільноти, протидія такій брутальності не повинна заважати бачити та викривати інші менш зухвалі вдавання науково-дослідної роботи, які становлять не меншу небезпеку та мають не менший руйнівний вплив на сучасну вищу школу.

Замість висновку

Протидія масштабній академічній не доброчесності у вітчизняній вищій школі не повинна зводитися до окремих гучних кампаній, які до того ж буде очолювати освітянська бюрократія, діяльність якої і є однією з головних причин процвітання академічної нечесності у вищій школі. Академічна недоброчесність у вищій школі є системною проблемою, а тому її вирішення потребує системних змін, які мають відбуватися паралельно формуванню системи забезпечення якості вищої освіти.

23.12.2017
Юрій Федорченко
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews