Укр Рус

Дата: 19.08.2017

Подписка на новости

Голосування

Реформувати шкільну освіту знизу можна лише шляхом
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
Всего голосов:
Первый голос:
Последний голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Реформа вищої освіти: від хуторянства до каргокульту

Автор:
Юрій Федорченко
Опубликовано
28.06.2016

Найбільшою нашою ілюзією у царині вищої освіти є наша віра в те, що в Україні все ще продовжує існувати система вищої освіти. Саме ця ілюзія перешкоджає оцінити реальний стан справ та визначитися з адекватними кроками у реформуванні вищої школи. Хтось може не погодитися з цією тезою. Особливо заперечувати чи не погоджуватися можуть українські чиновники від освіти. Мовляв, як так, – скажуть вони собі, – ми є, ми отримуємо зарплатню. Хіба може в такому разі не існувати система вищої освіти? Так, може. 

Переважна частина професорсько-викладацького складу українських вищих навчальних закладів так само продовжує вірити в те, що система вищої освіти все ж існує. Менеджери та викладачі вищої школи в певний спосіб реагують на появу нових нормативних документів, що породжуються в кабінетах МОН фантазією або частіше так званим “запозиченням” тамтешніми чиновниками так званого закордонного досвіду.  Багато представників української вищої школи навіть намагаються обманути, як їм видається, систему. 

Систематичні зловживання у сфері вищої освіти, велика кількість псевдоуніверситетів та навіть віра переважної більшості українських професорів та доцентів в те, що в такій псевдосистемі можна працювати, не є свідченням існування самої системи вищої освіти. 

Обговорення поміж широкого загалу протягом останніх кількох тижнів двох актуальних питань, а саме обговорення скандальної ситуації щодо звинувачення  в плагіаті та псевдонауці в докторській дисертації з педагогіки, що була захищена в НУБіП, та обговорення нових ініціатив МОН щодо розблокування діяльності НАЗЯВО, показують, що значна частина учасників цих дискусій перебуває в полоні ілюзії щодо існування системи вищої освіти в Україні. Адже фактично, майже всі учасники дискусій апелюють, можливо, самі того не помічаючи, до системи вищої освіти, якої просто не існує. У кінцевому підсумку виходить так, що ми всі апелюємо лише до міністерських чиновників, які абсолютно неготові давати адекватні відповіді на сьогоднішні виклики. Здебільшого самі наші дискусії виявляють не просто відсутність системи вищої освіти, а банальне хуторянство та культ карго, які сьогодні визначають зміни в царині вищої освіти. 

Обговорення можливості розблокування діяльності НАЗЯВО як демонстрація нерозуміння суті потрібних змін та культу карго 

Сьогодні вже є очевидним, що самі автори чинного Закону “Про вищу освіту”, зокрема положень про НАЗЯВО, не дуже добре усвідомлювали свого часу значення та роль цієї інституції в новій системі вищої освіти, зокрема в системі забезпечення якості вищої освіти.  Аналог такої інституції вони бачили в європейських країнах. Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти давала свої рекомендації щодо формування такої інституції. Все це, звісно, бралося до уваги старанними чи не дуже старанними учнями, однак не осмислювалося критично.  Це типовий прояв культу карго. Як наслідок, сьогодні ми маємо ситуацію, коли вже нібито обрано перший склад нового органу, однак можновладці не можуть визначитися, а що власне робити з тим органом. Чиновники МОН постійно ініціюють  все нові і нові пропозиції щодо НАЗЯВО, які лише засвідчують рівень нерозуміння ними як природи самої нової інституції, так і тієї системи, суб’єктом якої мала б стати така інституція. 

При формуванні НАЗЯВО з самого початку виникла одна колізія, а саме  МОН отримав  невиправданий та надмірний вплив на формування інституції, яка мала б бути цілком незалежною від нього. І сьогодні, як слідує з останніх пропозицій та ініціатив МОН, такий вплив бажають ще додатково посилити. 

Що означає пропозиція МОН поділитися з НАЗЯВО власними приміщеннями? Звісно, це можна розглядати і як бажання якомога швидше розблокувати діяльність НАЗЯВО, який сьогодні не має свого приміщення. Разом з тим, це можна тлумачити і як спробу символічного підпорядкування НАЗЯВО міністерству. Не слід недооцінювати такого символізму.  

Доволі неоднозначно звучить пропозиція керівництва міністерства про готовність МОН забезпечити державну реєстрацію НАЗЯВО та підготовку необхідних документів на рівні МОН та КМУ. В цьому контексті вже йдеться не про символічне підпорядкування, а про визначальну роль МОН у створенні незалежного від нього органу. 

Особливу увагу привертає до себе міркування міністра освіти і науки, пані Гриневич,  щодо вимог до членів НАЗЯВО, які, як справедливо вважає міністр, мають бути людьми з бездоганною репутацією. Саме дотримання таких вимог, як вважає разом з міністром широкий загал, має нібито усувати сумніви щодо їх рішень. В таких формально нібито правильних міркуваннях є одна прогалина, і вона є доволі суттєвою. В таких міркуваннях не йдеться про розбудову системи противаг, яка б стала реальною запорукою неможливості зловживань у системі вищої освіти  при ухваленні відповідних критично важливих рішень у НАЗЯВО чи МОН. Ми знову ж таки продовжуємо говорити лише про людські чесноти, забуваючи при цьому про необхідність розбудови системи противаг у системі вищої освіти, без якої важко говорити про ефективність останньої. 

Окремо потрібно зупинитися на проекті змін до Статуту НАЗЯВО. Показово, що самі члени НАЗЯВО не знали до останнього часу про такі зміни. Окремо заслуговує на обговорення питання призначення Голови секретаріату НАЗЯВО. Таке призначення, як виявляється, згідно проекту змін має здійснювати Кабінет міністрів за поданням МОН.  Фактично, про незалежність НАЗЯВО від МОН в такому разі можна забути. Немає сенсу в разі ухвалення подібної норми говорити про розбудову НАЗЯВО як незалежного органу та розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. Своїми нерозважливими пропозиціями ми лише засвідчуємо, що ми граємося в розбудову системи забезпечення якості вищої освіти, не розуміючи природи тих інституцій, які як суб’єкти такої системи мають гарантувати її ефективне функціонування. Мабуть, очікувати іншого від тих, хто визначається виключно або українським освітянським хуторянством, або культом карго, було б не варто.   Однак все ж варто чесно та відверто констатувати: ми маємо гру з формуванням системи забезпечення якості вищої освіти, яку ведуть носії культу карго. 

Говорячи про необхідність законності, прозорості, публічності рішень НАЗЯВО, ми забуваємо чомусь разом з міністром говорити про забезпечення системних та інституційних передумов для ухвалення таких рішень. Говорячи про створення НАЗЯВО, ми фактично забуваємо, що мова йде насправді про створення системи забезпечення якості вищої освіти. Створення  НАЗЯВО без розбудови мережі незалежних агенцій із забезпечення якості вищої освіти є половинчастим кроком, який фактично нічого не дає для розбудови системи забезпечення якості вищої освіти. Рішення НАЗЯВО можуть бути законними, прозорими та публічними лише в тому разі, якщо вони будуть спиратися на висновки незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти. 

Замість послідовної розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, ми продовжуємо  говорити про людський фактор та правильність вибору членів НАЗЯВО, навіть змінюємо законодавство. Однак при всьому цьому мова не йде про забезпечення системи противаг, про важелі. Ні, ми продовжуємо говорити про людські чесноти, які мають врятувати систему вищої освіти. Так, нібито все правильно, однак ці добрі побажання не зможуть нам гарантувати  ані об’єктивність рішень членів НАЗЯВО, ані довіру до них та до системи забезпечення якості вищої освіти в цілому. В даному випадку нам не потрібне зайве моралізаторство, нам потрібна ефективна система противаг та  відповідна система забезпечення якості вищої освіти. Чи розуміють це сьогодні керівники МОН? 

Проблема плагіату в Україні  

В Україні час від час трапляються скандали, пов’язані з захистом дисертацій. Слід відзначити, що захист дисертацій в багатьох наукових спільнотах перетворився на суцільне хуторянство. Сьогодні широко обговорюють дисертацію вже доктора педагогічних наук, дружини одного з членів колишнього та теперішнього уряду. Авторка дисертації була звинувачена в плагіаті та в псевдонауковій діяльності. Та дисертація є вже, на жаль, типовим явищем, принаймні, якщо мова йде про гуманітарні науки. Саме тому я не називаю прізвища “героїні”, яке, звісно, вже всі добре знають в академічному середовищі.  

Доводиться констатувати, що у вищій школі вже стали нормою подвійні стандарти, поблажливість до псевдонауки та безпосереднє сприяння захисту псевдонаукових дисертацій. В царині гуманітарної освіти, і особливо в царині педагогічної освіти та науки такі явища набули катастрофічного розмаху. Покаранням окремих плагіаторів чи спеціалізованих вчених рад не можна обмежитися. Однак на разі саме до цього найчастіше зводяться пропозиції у боротьбі з цим хворобливим явищем.  Фактично, ми бачимо, що такі апеляції по суті адресуються керівникам МОН. 

Чому в країні навіть факти відвертого плагіату та псевдонауки в дисертаційних дослідженнях не стають предметом адекватної оцінки? Відповідь є  і вона доволі проста: це відбувається тому, що курівники ВНЗ та голови спеціалізованих вчених рад чудово усвідомлюють, що в Україні процес розбудови системи забезпечення якості вищої освіти навіть не розпочинався. Таку розбудову часто підміняють контрпродуктивними дискусіями про НАЗЯВО. В університетах менеджмент чудово відчуває, чи відбуваються реальні зміни в царині вищої освіти, чи мова йде лише про поверхові зміни. 

Проблема плагіату та псевдонауки в дисертаційних дослідженнях пов’язана з тією обставиною, що в Україні наукові публікації взагалі не відіграють тієї ролі, яку вони відіграють у всьому цивілізованому академічному світі. Так, саме дисертації та наукові публікації відкривають шлях до академічної кар’єри  у цивілізованому академічному світі. На жаль, Україна не належить до останнього. Часто доводиться констатувати, що в Україні навіть в провідних університетах країни навчальні курси читають люди, які не мають відповідних публікацій або їх відповідні публікації є вкрай низької якості. Часто відповідні публікації мають одні люди, а відповідні курси читають зовсім інші люди. І коли ті –  “інші люди” – пробують публікувати відповідні статті, то в тих статтях часто немає навіть натяку на науку. 

Питання плагіату пов’язано з відсутність у вищій школі належної кадрової політики. Не якісні дисертації та публікації відкривають у нас шлях до академічної кар’єри, а навпаки кулуарна кадрова політики у вищій школі створює передумови для процвітання плагіату та псевдонауки в дисертаційних дослідженнях та публікаціях. Кулуарність та хуторянство вищої школи не можна подолати культом карго чи боротьбою з плагіаторами та окремими спеціалізованими вченими радами. Однак ситуацію можна докорінно змінити, якщо в системі забезпечення якості вищої освіти буде даватися оцінка не лише формальним здобуткам, а й процедурам, що використовуються вищими навчальними закладами, зокрема в царині реалізації кадрової політики. 

Як показали останні два роки, ми маємо серйозні питання з кадровим потенціалом, який би був спроможним забезпечити реформування вищої освіти. При цьому так звана реформа вищої освіти жодним чином не позначилася на переосмисленні питання кадрової політики у вищій школі.  З початку так званої реформи вищої освіти в 2014 році в цьому напрямку не було зроблено жодних вагомих та позитивних кроків. Звісно, якщо не брати до уваги того безглуздя, яке називають новим Порядком присвоєння вчених звань. 

Що собою становить сьогодні так звана система вищої освіти в Україні? 

Отже, що ми маємо реально в царині вищої освіти?

 Ми маємо кілька десятків вищих навчальних закладів, які ще можуть відповідати бодай якимось стандартам вищої освіти.

Ми маємо кілька сотень вищих навчальних закладів, які не мають нічого спільного з вищою освітою взагалі.

Ми маємо абсолютно безпорадний орган центральної влади – Міністерство освіти і науки, що неспроможне не лише провести реформу вищої освіти, а й дати раду саме собі.

Ось той реальний стан справ, який ми маємо, а не те, що нам намагаються показати міністерські чиновники чи наближені до них кола.

Не можна покращити те, чого не існує. А саме цим займалося останні два роки МОН. Замість створення нової системи вищої освіти, МОН вдавало реформування нібито існуючої системи вищої освіти.

Важливо, не плутати матеріал для майбутньої системи вищої освіти та саму систему вищої освіти. Людині, дійсно, властиво бачити більше порядку там, де його саме бракує. 

Що потрібно робити в сьогоднішній ситуації? 

По-перше, потрібно відповідально та чесно визнати, що реформа вищої освіти в країні не відбувається. Має місце лише імітація процесу. Фактично, реформу вищої освіти доведеться розпочинати ледве не з самого початку. При цьому новий Закон “Про вищу освіту” має розглядатися як такий, що потребує ґрунтовного доопрацювання. Однак таке доопрацювання має бути поетапним. 

По-друге, реформу вищої освіти немає сенсу далі продовжувати, не визначившись щодо ролі держави у майбутній системі вищої освіти. Така роль може бути абсолютно різною. Можна вибудувати будь-яку систему вищої освіти, в якій уряд (відповідне міністерство) буде відігравати важливу чи незначну роль, і такі різні моделі можуть бути відносно успішними. Однак не можна гратися в різні моделі, при цьому нерозважливо та не зовсім усвідомлено поєднувати різні підходи до управління в системі вищої освіти. 

Потрібно дати собі звіт, що якщо держава намагається визначати майже всі аспекти життя вищої школи, то вона має брати на себе значний тягар відповідальності  і  в першу чергу фінансової відповідальності. Однак цього не може дозволити собі сьогодні українська держава. Спроба поєднувати тотальний державний контроль та підходи, що властиві дикому капіталізму, є нонсенсом. Однак саме таке поєднання пропонує нам МОН в останні два роки. 

По-третє, визначившись з роллю держави у системі вищої освіти, потрібно буде визначитися з тим, яка саме інституція буде проводити реформу вищої освіти надалі. Якщо домінуюча роль держави буде зберігатися в системі вищої освіти, то має сенс, щоб саме МОН і надалі проводив реформу вищої освіти. Звісно, при цьому варто оцінювати реальні ризики такого процесу. Якщо ж буде досягнуто консенсусу, що роль держави в системі вищої освіти має бути мінімізована, то потрібно шукати нового суб’єкта, який буде проводити надалі реформу вищої освіти. 

По-четверте, хоча й потрібно дати належну оцінку тим керівникам МОН, які з 2014 року відповідали саме за реформу вищої освіти; і, звісно, така оцінка має бути персональною, однак варто констатувати, що МОН в цілому провалило реформу вищої освіти. Мабуть, було занадто оптимістично очікувати, що чиновники міністерства зможуть підтримати реальну реформу вищої освіти, а саме реформу, яка буде зачіпати  і їх особисті інтереси. Корпоративні  інтереси чиновників МОН взяли гору над потребами та очікуваннями суспільства. Більш  того, навіть нові чи відносно нові керманичі МОН стали заручниками корпоративних інтересів. Сьогодні МОН не є спроможним  проводити реформу вищої освіти надалі. Реформа вищої школи не буде здійснена не лише за теперішнього керівництвом МОН, а й думаю, що жодна зміна міністра  не дасть позитивних результатів.  Реформа вищої освіти, як і реформа освітньої царини в цілому, не може бути здійсненна на рівні МОН. Бо насамперед МОН у нинішньому його вигляді потребує якщо не ліквідації, то кардинального реформування та кадрового оновлення. Сьогодні існування МОН майже не позначається на якості вищої освіти в країні. 

Має сенс говорити про створення тимчасового Агентства з проведення реформи вищої освіти. Так, така пропозиція, можливо, буде сприйматися доволі неоднозначно та скептично. Однак ми маємо розуміти, що сьогодні МОН займається не стільки реальною реформою вищої освіти, скільки збереженням власного впливу в царині вищої освіти. Потрібна реальна альтернатива. 

По-п’яте, створення Агентства з проведення реформи вищої освіти має відбутися за результатами проведення відкритого конкурсу. В такому конкурсі повинні мати можливість приймати участь будь-які вітчизняні чи міжнародні (за обов’язкової участі вітчизняних експертів в них) експертні групи. Такі групи мають запропонувати своє бачення імплементації нового Закону “Про вищу освіту” та внесення доповнень і змін до вже чинного Закону.  Саме з переможцем конкурсу (відповідною експертною групою) уряд має укласти відповідну угоду. Така експертна група має бути трансформована в тимчасове Агентство з проведення реформи вищої освіти.  

Звісно, пропозиції щодо створення тимчасового Агентства з проведення реформи вищої освіти  може потребувати рішень, які будуть виходити за межі повноважень КМУ. Однак сьогодні принципово досягти розуміння того, що за збереження сьогоднішньої ситуації ми не отримаємо реальної реформи вищої освіти ні сьогодні, ні через кілька десятиліть.

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

Реформа вищої освіти: від хуторянства до каргокульту
Реформа вищої освіти: від хуторянства до каргокульту

Найбільшою нашою ілюзією у царині вищої освіти є наша віра в те, що в Україні все ще продовжує існувати система вищої освіти. Саме ця ілюзія перешкоджає оцінити реальний стан справ та визначитися з адекватними кроками у реформуванні вищої школи. Хтось може не погодитися з цією тезою. Особливо заперечувати чи не погоджуватися можуть українські чиновники від освіти. Мовляв, як так, – скажуть вони собі, – ми є, ми отримуємо зарплатню. Хіба може в такому разі не існувати система вищої освіти? Так, може. 

Переважна частина професорсько-викладацького складу українських вищих навчальних закладів так само продовжує вірити в те, що система вищої освіти все ж існує. Менеджери та викладачі вищої школи в певний спосіб реагують на появу нових нормативних документів, що породжуються в кабінетах МОН фантазією або частіше так званим “запозиченням” тамтешніми чиновниками так званого закордонного досвіду.  Багато представників української вищої школи навіть намагаються обманути, як їм видається, систему. 

Систематичні зловживання у сфері вищої освіти, велика кількість псевдоуніверситетів та навіть віра переважної більшості українських професорів та доцентів в те, що в такій псевдосистемі можна працювати, не є свідченням існування самої системи вищої освіти. 

Обговорення поміж широкого загалу протягом останніх кількох тижнів двох актуальних питань, а саме обговорення скандальної ситуації щодо звинувачення  в плагіаті та псевдонауці в докторській дисертації з педагогіки, що була захищена в НУБіП, та обговорення нових ініціатив МОН щодо розблокування діяльності НАЗЯВО, показують, що значна частина учасників цих дискусій перебуває в полоні ілюзії щодо існування системи вищої освіти в Україні. Адже фактично, майже всі учасники дискусій апелюють, можливо, самі того не помічаючи, до системи вищої освіти, якої просто не існує. У кінцевому підсумку виходить так, що ми всі апелюємо лише до міністерських чиновників, які абсолютно неготові давати адекватні відповіді на сьогоднішні виклики. Здебільшого самі наші дискусії виявляють не просто відсутність системи вищої освіти, а банальне хуторянство та культ карго, які сьогодні визначають зміни в царині вищої освіти. 

Обговорення можливості розблокування діяльності НАЗЯВО як демонстрація нерозуміння суті потрібних змін та культу карго 

Сьогодні вже є очевидним, що самі автори чинного Закону “Про вищу освіту”, зокрема положень про НАЗЯВО, не дуже добре усвідомлювали свого часу значення та роль цієї інституції в новій системі вищої освіти, зокрема в системі забезпечення якості вищої освіти.  Аналог такої інституції вони бачили в європейських країнах. Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти давала свої рекомендації щодо формування такої інституції. Все це, звісно, бралося до уваги старанними чи не дуже старанними учнями, однак не осмислювалося критично.  Це типовий прояв культу карго. Як наслідок, сьогодні ми маємо ситуацію, коли вже нібито обрано перший склад нового органу, однак можновладці не можуть визначитися, а що власне робити з тим органом. Чиновники МОН постійно ініціюють  все нові і нові пропозиції щодо НАЗЯВО, які лише засвідчують рівень нерозуміння ними як природи самої нової інституції, так і тієї системи, суб’єктом якої мала б стати така інституція. 

При формуванні НАЗЯВО з самого початку виникла одна колізія, а саме  МОН отримав  невиправданий та надмірний вплив на формування інституції, яка мала б бути цілком незалежною від нього. І сьогодні, як слідує з останніх пропозицій та ініціатив МОН, такий вплив бажають ще додатково посилити. 

Що означає пропозиція МОН поділитися з НАЗЯВО власними приміщеннями? Звісно, це можна розглядати і як бажання якомога швидше розблокувати діяльність НАЗЯВО, який сьогодні не має свого приміщення. Разом з тим, це можна тлумачити і як спробу символічного підпорядкування НАЗЯВО міністерству. Не слід недооцінювати такого символізму.  

Доволі неоднозначно звучить пропозиція керівництва міністерства про готовність МОН забезпечити державну реєстрацію НАЗЯВО та підготовку необхідних документів на рівні МОН та КМУ. В цьому контексті вже йдеться не про символічне підпорядкування, а про визначальну роль МОН у створенні незалежного від нього органу. 

Особливу увагу привертає до себе міркування міністра освіти і науки, пані Гриневич,  щодо вимог до членів НАЗЯВО, які, як справедливо вважає міністр, мають бути людьми з бездоганною репутацією. Саме дотримання таких вимог, як вважає разом з міністром широкий загал, має нібито усувати сумніви щодо їх рішень. В таких формально нібито правильних міркуваннях є одна прогалина, і вона є доволі суттєвою. В таких міркуваннях не йдеться про розбудову системи противаг, яка б стала реальною запорукою неможливості зловживань у системі вищої освіти  при ухваленні відповідних критично важливих рішень у НАЗЯВО чи МОН. Ми знову ж таки продовжуємо говорити лише про людські чесноти, забуваючи при цьому про необхідність розбудови системи противаг у системі вищої освіти, без якої важко говорити про ефективність останньої. 

Окремо потрібно зупинитися на проекті змін до Статуту НАЗЯВО. Показово, що самі члени НАЗЯВО не знали до останнього часу про такі зміни. Окремо заслуговує на обговорення питання призначення Голови секретаріату НАЗЯВО. Таке призначення, як виявляється, згідно проекту змін має здійснювати Кабінет міністрів за поданням МОН.  Фактично, про незалежність НАЗЯВО від МОН в такому разі можна забути. Немає сенсу в разі ухвалення подібної норми говорити про розбудову НАЗЯВО як незалежного органу та розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. Своїми нерозважливими пропозиціями ми лише засвідчуємо, що ми граємося в розбудову системи забезпечення якості вищої освіти, не розуміючи природи тих інституцій, які як суб’єкти такої системи мають гарантувати її ефективне функціонування. Мабуть, очікувати іншого від тих, хто визначається виключно або українським освітянським хуторянством, або культом карго, було б не варто.   Однак все ж варто чесно та відверто констатувати: ми маємо гру з формуванням системи забезпечення якості вищої освіти, яку ведуть носії культу карго. 

Говорячи про необхідність законності, прозорості, публічності рішень НАЗЯВО, ми забуваємо чомусь разом з міністром говорити про забезпечення системних та інституційних передумов для ухвалення таких рішень. Говорячи про створення НАЗЯВО, ми фактично забуваємо, що мова йде насправді про створення системи забезпечення якості вищої освіти. Створення  НАЗЯВО без розбудови мережі незалежних агенцій із забезпечення якості вищої освіти є половинчастим кроком, який фактично нічого не дає для розбудови системи забезпечення якості вищої освіти. Рішення НАЗЯВО можуть бути законними, прозорими та публічними лише в тому разі, якщо вони будуть спиратися на висновки незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти. 

Замість послідовної розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, ми продовжуємо  говорити про людський фактор та правильність вибору членів НАЗЯВО, навіть змінюємо законодавство. Однак при всьому цьому мова не йде про забезпечення системи противаг, про важелі. Ні, ми продовжуємо говорити про людські чесноти, які мають врятувати систему вищої освіти. Так, нібито все правильно, однак ці добрі побажання не зможуть нам гарантувати  ані об’єктивність рішень членів НАЗЯВО, ані довіру до них та до системи забезпечення якості вищої освіти в цілому. В даному випадку нам не потрібне зайве моралізаторство, нам потрібна ефективна система противаг та  відповідна система забезпечення якості вищої освіти. Чи розуміють це сьогодні керівники МОН? 

Проблема плагіату в Україні  

В Україні час від час трапляються скандали, пов’язані з захистом дисертацій. Слід відзначити, що захист дисертацій в багатьох наукових спільнотах перетворився на суцільне хуторянство. Сьогодні широко обговорюють дисертацію вже доктора педагогічних наук, дружини одного з членів колишнього та теперішнього уряду. Авторка дисертації була звинувачена в плагіаті та в псевдонауковій діяльності. Та дисертація є вже, на жаль, типовим явищем, принаймні, якщо мова йде про гуманітарні науки. Саме тому я не називаю прізвища “героїні”, яке, звісно, вже всі добре знають в академічному середовищі.  

Доводиться констатувати, що у вищій школі вже стали нормою подвійні стандарти, поблажливість до псевдонауки та безпосереднє сприяння захисту псевдонаукових дисертацій. В царині гуманітарної освіти, і особливо в царині педагогічної освіти та науки такі явища набули катастрофічного розмаху. Покаранням окремих плагіаторів чи спеціалізованих вчених рад не можна обмежитися. Однак на разі саме до цього найчастіше зводяться пропозиції у боротьбі з цим хворобливим явищем.  Фактично, ми бачимо, що такі апеляції по суті адресуються керівникам МОН. 

Чому в країні навіть факти відвертого плагіату та псевдонауки в дисертаційних дослідженнях не стають предметом адекватної оцінки? Відповідь є  і вона доволі проста: це відбувається тому, що курівники ВНЗ та голови спеціалізованих вчених рад чудово усвідомлюють, що в Україні процес розбудови системи забезпечення якості вищої освіти навіть не розпочинався. Таку розбудову часто підміняють контрпродуктивними дискусіями про НАЗЯВО. В університетах менеджмент чудово відчуває, чи відбуваються реальні зміни в царині вищої освіти, чи мова йде лише про поверхові зміни. 

Проблема плагіату та псевдонауки в дисертаційних дослідженнях пов’язана з тією обставиною, що в Україні наукові публікації взагалі не відіграють тієї ролі, яку вони відіграють у всьому цивілізованому академічному світі. Так, саме дисертації та наукові публікації відкривають шлях до академічної кар’єри  у цивілізованому академічному світі. На жаль, Україна не належить до останнього. Часто доводиться констатувати, що в Україні навіть в провідних університетах країни навчальні курси читають люди, які не мають відповідних публікацій або їх відповідні публікації є вкрай низької якості. Часто відповідні публікації мають одні люди, а відповідні курси читають зовсім інші люди. І коли ті –  “інші люди” – пробують публікувати відповідні статті, то в тих статтях часто немає навіть натяку на науку. 

Питання плагіату пов’язано з відсутність у вищій школі належної кадрової політики. Не якісні дисертації та публікації відкривають у нас шлях до академічної кар’єри, а навпаки кулуарна кадрова політики у вищій школі створює передумови для процвітання плагіату та псевдонауки в дисертаційних дослідженнях та публікаціях. Кулуарність та хуторянство вищої школи не можна подолати культом карго чи боротьбою з плагіаторами та окремими спеціалізованими вченими радами. Однак ситуацію можна докорінно змінити, якщо в системі забезпечення якості вищої освіти буде даватися оцінка не лише формальним здобуткам, а й процедурам, що використовуються вищими навчальними закладами, зокрема в царині реалізації кадрової політики. 

Як показали останні два роки, ми маємо серйозні питання з кадровим потенціалом, який би був спроможним забезпечити реформування вищої освіти. При цьому так звана реформа вищої освіти жодним чином не позначилася на переосмисленні питання кадрової політики у вищій школі.  З початку так званої реформи вищої освіти в 2014 році в цьому напрямку не було зроблено жодних вагомих та позитивних кроків. Звісно, якщо не брати до уваги того безглуздя, яке називають новим Порядком присвоєння вчених звань. 

Що собою становить сьогодні так звана система вищої освіти в Україні? 

Отже, що ми маємо реально в царині вищої освіти?

 Ми маємо кілька десятків вищих навчальних закладів, які ще можуть відповідати бодай якимось стандартам вищої освіти.

Ми маємо кілька сотень вищих навчальних закладів, які не мають нічого спільного з вищою освітою взагалі.

Ми маємо абсолютно безпорадний орган центральної влади – Міністерство освіти і науки, що неспроможне не лише провести реформу вищої освіти, а й дати раду саме собі.

Ось той реальний стан справ, який ми маємо, а не те, що нам намагаються показати міністерські чиновники чи наближені до них кола.

Не можна покращити те, чого не існує. А саме цим займалося останні два роки МОН. Замість створення нової системи вищої освіти, МОН вдавало реформування нібито існуючої системи вищої освіти.

Важливо, не плутати матеріал для майбутньої системи вищої освіти та саму систему вищої освіти. Людині, дійсно, властиво бачити більше порядку там, де його саме бракує. 

Що потрібно робити в сьогоднішній ситуації? 

По-перше, потрібно відповідально та чесно визнати, що реформа вищої освіти в країні не відбувається. Має місце лише імітація процесу. Фактично, реформу вищої освіти доведеться розпочинати ледве не з самого початку. При цьому новий Закон “Про вищу освіту” має розглядатися як такий, що потребує ґрунтовного доопрацювання. Однак таке доопрацювання має бути поетапним. 

По-друге, реформу вищої освіти немає сенсу далі продовжувати, не визначившись щодо ролі держави у майбутній системі вищої освіти. Така роль може бути абсолютно різною. Можна вибудувати будь-яку систему вищої освіти, в якій уряд (відповідне міністерство) буде відігравати важливу чи незначну роль, і такі різні моделі можуть бути відносно успішними. Однак не можна гратися в різні моделі, при цьому нерозважливо та не зовсім усвідомлено поєднувати різні підходи до управління в системі вищої освіти. 

Потрібно дати собі звіт, що якщо держава намагається визначати майже всі аспекти життя вищої школи, то вона має брати на себе значний тягар відповідальності  і  в першу чергу фінансової відповідальності. Однак цього не може дозволити собі сьогодні українська держава. Спроба поєднувати тотальний державний контроль та підходи, що властиві дикому капіталізму, є нонсенсом. Однак саме таке поєднання пропонує нам МОН в останні два роки. 

По-третє, визначившись з роллю держави у системі вищої освіти, потрібно буде визначитися з тим, яка саме інституція буде проводити реформу вищої освіти надалі. Якщо домінуюча роль держави буде зберігатися в системі вищої освіти, то має сенс, щоб саме МОН і надалі проводив реформу вищої освіти. Звісно, при цьому варто оцінювати реальні ризики такого процесу. Якщо ж буде досягнуто консенсусу, що роль держави в системі вищої освіти має бути мінімізована, то потрібно шукати нового суб’єкта, який буде проводити надалі реформу вищої освіти. 

По-четверте, хоча й потрібно дати належну оцінку тим керівникам МОН, які з 2014 року відповідали саме за реформу вищої освіти; і, звісно, така оцінка має бути персональною, однак варто констатувати, що МОН в цілому провалило реформу вищої освіти. Мабуть, було занадто оптимістично очікувати, що чиновники міністерства зможуть підтримати реальну реформу вищої освіти, а саме реформу, яка буде зачіпати  і їх особисті інтереси. Корпоративні  інтереси чиновників МОН взяли гору над потребами та очікуваннями суспільства. Більш  того, навіть нові чи відносно нові керманичі МОН стали заручниками корпоративних інтересів. Сьогодні МОН не є спроможним  проводити реформу вищої освіти надалі. Реформа вищої школи не буде здійснена не лише за теперішнього керівництвом МОН, а й думаю, що жодна зміна міністра  не дасть позитивних результатів.  Реформа вищої освіти, як і реформа освітньої царини в цілому, не може бути здійсненна на рівні МОН. Бо насамперед МОН у нинішньому його вигляді потребує якщо не ліквідації, то кардинального реформування та кадрового оновлення. Сьогодні існування МОН майже не позначається на якості вищої освіти в країні. 

Має сенс говорити про створення тимчасового Агентства з проведення реформи вищої освіти. Так, така пропозиція, можливо, буде сприйматися доволі неоднозначно та скептично. Однак ми маємо розуміти, що сьогодні МОН займається не стільки реальною реформою вищої освіти, скільки збереженням власного впливу в царині вищої освіти. Потрібна реальна альтернатива. 

По-п’яте, створення Агентства з проведення реформи вищої освіти має відбутися за результатами проведення відкритого конкурсу. В такому конкурсі повинні мати можливість приймати участь будь-які вітчизняні чи міжнародні (за обов’язкової участі вітчизняних експертів в них) експертні групи. Такі групи мають запропонувати своє бачення імплементації нового Закону “Про вищу освіту” та внесення доповнень і змін до вже чинного Закону.  Саме з переможцем конкурсу (відповідною експертною групою) уряд має укласти відповідну угоду. Така експертна група має бути трансформована в тимчасове Агентство з проведення реформи вищої освіти.  

Звісно, пропозиції щодо створення тимчасового Агентства з проведення реформи вищої освіти  може потребувати рішень, які будуть виходити за межі повноважень КМУ. Однак сьогодні принципово досягти розуміння того, що за збереження сьогоднішньої ситуації ми не отримаємо реальної реформи вищої освіти ні сьогодні, ні через кілька десятиліть.

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

28.06.2016
Юрій Федорченко
*
Поделиться

Оставьте комментарий

Через сайт
Через Вконтакте
Через Фейсбук

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Комментарии  

Автор: Alexander Gorban
Опубликовано 12.07.2016 в 10:02
Освіта, перш за все, має бути спрямована на потреби громадян. Якщо ми будуємо демократичне суспільство то маємо орієнтуватися саме на них, а не на чергові ідеї, як державі всіх ощасливити.
Ответить
Автор: Тарас Сергієнко
Опубликовано 06.07.2016 в 11:12
Так. Можна скласти крила і нічого не робити. Через те, що всі проблеми відразу не вирішуються. А можна трохи потурбуватися про дітей. І спробувати хоча б щось трохи покращити.
Ответить
Автор: Ірина Єгорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:39
Я нарешті подолала проблеми з клавіатурою компа, то можу прокоментувати. Стаття правильно описує ситуацію з вищою освітою - там вже немає чого реформувати, ніколаєнків з лептонівними реформувати сенсу нема - вони дійсно не розуміють, що списування і псевдонаука це смерть освіти. А урядовці самі такі ж. Єдине що вони можуть зробити - хоча б не гнобити те що є і дати можливість тим хто знає що робити створювати щось нове. Наприклад, КАУ чи інші подібні проекти. Щодо НАЗЯВО - боротись з чимось я сенсу не бачу. Демонстрація плагіату Волосовця - лише "вишенька на торті" безглуздого театру абсурду.
Ответить
Автор: Григорий Клочек
Опубликовано 03.07.2016 в 08:32
Пані Ірино! Розставити коми у своєму дописі Вам заважає поломана клавіатура "компа"?
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:38
Пані Ірино, я так розумію, що ми спільні тієї думки, що продовжувати химерну реформу вищої освіти немає сенсу. То ж сьогодні важливо донести нашим колегам ту думку, що суб’єктом, який проводить реформу, не може наділі виступати МОН, міністерство може бути швидше об’єктом реформи.
Ответить
Автор: Виталий Цимбалюк.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:38
Типовий прояв комплексу меншовартості. Почніт поважати самі себе і вас будуть поважати й інші. Хто свідомо, а хто підсвідомо (не знає що говорить) хають свою науку та освіту і таким чином "ллють водичку на млин конкурентів у інших країнах. І коли вже закінчаться ці хаятелі...?
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:37
Культ карго і є вираженням комплексу меншовартості. Варто говорити виключно про об’єктивність чи необ’єктивність оцінки. Закривання очей на реальність є проявом нашого хуторянства. Чи потрібен комусь такий патріотизм?!
Ответить
Автор: Виталий Цимбалюк.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:36
Пану філософу, якщо він вже займається проблемами науково-освітнь ої діяльності, можу порадити ретельно зайнятися філософією управління соціальними системами та філософіює державного управління, а також історією організації науки та освіти в Україні та світі. А взагалі все те зводиться до тектології - науки про організацію функціональних систем. Всі пропозиції автора зводяться до реформ назви функції органу державного управління. Як ви його не називайте, але від зміни назви покращень не буде. Натяк на велику кількість університетів в Україні та те, що вони всі погані свідчить тільки про одне: автор є рупором тих керівників внз, які хочуть платити науково-педагог ічному складу як дурням, а вимагати від них як від розумних під загрозою того, що є черга бажаючих кандидатів та докторів наук, які готові демпінгувати на ринку праці...
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:35
Шановний пане Віталію, Ви свідомо пересмикуєте мої висловлювання. Ніколи я не говорив, що в Україні багато університетів. Говорив лише про те, що в Україні багато псевдоуніверсит ет. Боюся, що ректори українських університетів дуже будуть здивовані, дізнавшись, що я їх рупор. Головне завдання, яке стоїть перед нами в царині вищої освіти, полягає в створенні системи забезпечення якості вищої освіти, що буде гарантувати формування як самої системи вищої освіти, так і системи противаг у ній. Це основні завдання. Невже це якось пов’язано з захистом “поганих ректорів“? А за поради дякую.
Ответить
Автор: Виталий Цимбалюк.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:34
Якість освіти має визначати не якийсь орган державної влади, а економіка, добробут у суспільстві, через ніжки батьків та абітурієнтів, які добровільно вибирають внз. Будь-який орган державної влади може лише розподіляти і контролювати як вкладаються і використовуютьс я кошти платників податків у підготовку інноваторів (чи не крадуть грошв у внз). Доречі культ карго у науково-освітні й діяльності пропагуєте саме ви та вам подібні: чекаючи, що хтось із-за кордону (якийсь "експерт") прийде в Україну і зробить якісну науку і освіту.Закон міжнародної конкуренції, шановний, спрацює. Наука і освіта це головні константи будь-якого сучасного виробництва, національної безпеки, і не менше. Так було завжди і буде у майбутньому. Розумні люди це знаютьі тому ніхто не буде організовувати якісну підготовку кадрів для конкурентів (це роблять тільки длурні та можновладці в Україні). До того ж науково-технічн ий прогрес визначає могутність держави. Подивіться уважно на досвід України з початку її незалежності: спочатку зруйновано було конкурентами найбільш наукоємкі виробництва у ній,зокрема машинобудування , виробництво ЕОМ і тд. Потім взялися руйнувати (руками тих же нерозумних українців у владі) науку та освіту, як види економічної діяльності, що визначають інновації, у тому числі в оборонному секторі країни. А що роблять у себе: європейські країни поступово впроваджують безкоштовну не тільки загальну, але й професійну та вищу освіту, підвищують постійно державне фінансування. Розуміючи, що Бог не кожномудав талант для творення, вимивають "мізки" із країн третього світу... Проаналізуйте уважно бюджети передових країн світу. Навіть у часи найбільших економічних криз вони ніколи не зменшували фінансування на науку та освіту. Саме це і забезпечувало вихід цих країн із криз....
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:34
Пане Віталію, Ви маєте можливість викласти чітко та послідовно Ваш аналітичний погляд. В дискусії потрібно дотримуватися певних правил. Одне з них полягає в тому, щоб не переходити на особистості. Важливо, чітко визначити предмет дискусії. В моєму розумінні, проблема з реформуванням вищої освіти в Україні полягає в тому, що до цього часу не було сформульовано чітко стратегічне завдання реформи вищої освіти. Замість формування системи забезпечення якості вищої освіти МОН пропонує невиправдані вимоги до здобувачів вчених звань. Саме за це я критикую МОН. Разом з тим, критикуючи, пропоную мої бачення виходу з ситуації. Такі пропозиції містяться в кожній моїй публікації. Готовий обговорювати такі пропозиції чи чіткі пропозиції опонентів. Має сенс обговорювати ті чи інші конкретні пропозиції. В цьому сенс дискусії.
Ответить
Автор: Andriy Okhrimovskyy.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:33
"Доволі неоднозначно звучить пропозиція керівництва міністерства про готовність МОН забезпечити державну реєстрацію НАЗЯВО та підготовку необхідних документів на рівні МОН та КМУ. "
Взагалі то це вимога Постанови КМУ про створення НАЗЯВО.
"3. Міністерству освіти і науки:
здійснити в установленому порядку заходи, пов’язані з утворенням Національного агентства та його державною реєстрацією;
zakon5.rada.gov.ua/.../...
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:32
Так, однак це суті справи не змінює. Власне, ця Постанова готувалася в МОН, хоча і ухвалювалася КМУ.
Ответить
Автор: Andriy Okhrimovskyy.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:31
Andriy Okhrimovskyy. А іншого способу все рівно не може бути.
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:31
Так, однак мова знову ж таки йде лише про персональну та інституційну відповідальніст ь.
Ответить
Автор: Andriy Okhrimovskyy.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:30
Закон передбачає, що подання до КМУ на призначення керівництво НАЗЯВО робить НАЗЯВО, як юридична особа. Іншими словами спочатку держреєстрація, а вже потім призначення керівництва.
"Голова та заступники голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти призначаються на посади і звільняються з посад Кабінетом Міністрів України ЗА ПОДАННЯМ Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та працюють на постійній основі."
Andriy Okhrimovskyy. Закон передбачає, що подання до КМУ на призначення керівництво НАЗЯВО робить НАЗЯВО, як юридична особа. Іншими словами спочатку держреєстрація, а вже потім призначення керівництва.
"Голова та заступники голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти призначаються на посади і звільняються з посад Кабінетом Міністрів України ЗА ПОДАННЯМ Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та працюють на постійній основі."
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:30
Як ми бачимо блокування діяльності НАЗЯВО було пов’язано не стільки з окремими особами, скільки з банальною боротьбою МОН за повноваження. Сьогодні це вже є очевидним. Власне, на це я вказував з самого початку блокування. Однак наші колеги вірили та продовжують вірити в те, що питання лише в кількох членах НАЗЯВО. Питання блокування НАЗЯВО є питанням боротьби МОН за збереження власних повноважень.
Ответить
Автор: Виталий Цимбалюк.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:29
Феномен і парадокс науково-освітнь ої діяльності полягає у тому,що ніяких стандартів щодо знань у них бути не може. Така природа науки і освіти, якщо вони претендують не на догматику, а на іновацію - продукування нових знань.Виші, для того, щоб адекватно реагувати на потреби життя суспільства, суспільної економіки маютьбути незалежні від адміністративно ї "стандартизації " планів навчального процесу. Тобто навчальні плани кожен внз має формувати самостійно і лише повідомляти відповідний орган державного управління про те, що виникла потреба практики саме у підготовці фахівців такого напрямку і з таким комплексом знань. Автору раджу знайти публікації іноземних дослідників організації науково-освітнь ої діяльності і уважно вивчити. Більшість закордонних дослідників,без посилання на вже існуючу практику нині пропагують той досвід, що є в Україні: виводяться вимоги до кадрового складу науково-педагог ічного складу внз та структур його забезпечення діяльності і все. Все інше то є реалізація права тих,хто бажає отримати освіту. Доречі, Німеччина переходить до тієї системи, що у ній була раніше і була удосконалена в Росії: система організації підготовки кадрів: загальна освіта, професійна освіта (молодший спеціаліст, бакалавр), підготовка фахівців вищої кваліфікації-сп еціалістів; підготовка науковців та викладачів на рівні магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому з одного рівня на інший особа може вступити лише при наявності практичної роботи (вступні іспити до внз так розподілені, що ніхто не може вступити на вищий рівень освіти без практичної роботи менше ній вісім місяців)...
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:28
Тенденції в Європейському просторі вищої освіти є різними, проте домінуючою є тенденція, яку виражає Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти та концептуально формулює в своїх рекомендаціях. Проблема лише в тому, що до таких рекомендацій потрібно підходити розважливо.
Ответить
Автор: Roman Shopa.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:27
Дуже часто бачу в критиці прямі і приховані заклики "розігнати", "звільнити", "викинути", "понизити"... (тут це "безпорадний орган центральної влади" і "кілька сотень вищих навчальних закладів, які не мають нічого спільного з вищою освітою").
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:27
Мова не йде про закриття ВНЗ та звільнення науково-педагог ічних працівників, мова йде про необхідність формування системи вищої освіти, в якій викладач вищої школи буде почувати себе саме викладачем, а не обслуговуючим персоналом. Стосовно працівників МОН інша розмова.
Ответить
Автор: Elena Pugacheva.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:26
Действительно, нельзя реформировать то, чего нет
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:26
Так, дійсно, реформувати не можна, однак можна тривалий час імітувати реформування.
Ответить
Автор: Elena Pugacheva.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:25
Но люди ведь искренне верят и отважно стараются что-то помочь реформироать.
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:24
Так, багато людей щиро сподіваються на зміни, однак важливо нам всім реально оцінити той стан в царині вищої освіти, який ми маємо.
Ответить
Автор: Elena Pugacheva.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:23
Это очень правильная постановка вопроса. Два года ушли в никуда. Пора трезво оценить ситуацию.
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:22
Так, дійсно, два роки були змарновані.
Ответить
Автор: Andrew Sabo.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:22
А по большому счету МОНистр мало что и сделать может! Максимум - сказать правду о положении дел...
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:21
Така правда є необхідною, тим самим МОН виконав би одну зі своїх функцій.
Ответить
Автор: Andrew Sabo.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:20
"Ми маємо кілька десятків вищих навчальних закладів, які ще можуть відповідати бодай якимось стандартам вищої освіти." - Ну да, десятка 2-3, да и то далеко не на всех факультетах и специальностях. ..
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:20
Так, дійсно, навіть в такому переліку “адекватних” вищих навчальних закладів є ВНЗ, які мають факультети, що, м’яко кажучи, ставлять під сумнів адекватність таких ВНЗ в цілому.
Ответить
Автор: Тамара Кухтик.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:19
Бич в руках бичуемых... А дети растут, учатся и пытаются выжить , несмотря на нытье импотентных взрослых.. Некоторых просто нужно лечить розгами и тогда они перестанут уничтожать будущее..
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:18
Гадаю, що нам потрібні все ж більш реалістичніші та адекватніші кроки.
Ответить
Автор: Тамара Кухтик.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:17
Вам - да , а молодежь живет в реалити , и пока еще здесь с нами и сама выбрала свое образование и вуз. Прометеус сметет зашоренность
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:16
Важливо говорити не лише про самостійність вибору абітурієнтом ВНЗ, а саме про свідомий вибір. А такий вибір може відбуватися лише в умовах існування системи забезпечення якості вищої освіти та освітнього консалтингу, який і допоможе абітурієнту робити свідомий вибір.
Ответить
Автор: Олецький Олексій.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:16
Система забезпечення якості вищої освіти... Освітній консалтинг... Звучить непогано. Як Ви все це бачите в реалізації?
Ответить
Автор: Юрій Федорченко.
Опубликовано 29.06.2016 в 17:15
Про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти в Україні
education-ua.org/.../... “Гра в бісер” чи освітній консалтинг? education-ua.org/.../...
Ответить
Автор: Юрій Лянной
Опубликовано 28.06.2016 в 10:23
Чергова порція "незалежної" демагогії від ЮФ.
Ответить
Автор: Юрій Федорченко
Опубликовано 28.06.2016 в 15:10
Пане Юрію, в дискусії важливими є лише об’єктивність чи необ’єктивність оцінок, суджень, висновків. Все інше є звичайним хуторянством або неготовністю до дискусії. Відкритий для дискусії.
Ответить
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews