Укр Рус

Дата: 23.10.2017

Подписка на новости

Голосування

Новий закон «Про освіту» відкриває можливість побудови в Україні однієї із найкращих у світі систем освіти
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
Всего голосов:
Первый голос:
Последний голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Про автономію вищих навчальних закладів та кризовий менеджмент

Автор:
Юрій Федорченко
Опубликовано
31.03.2017

Ухвалення нового Закону «Про вищу освіту» та проведення реформи вищої освіти в цілому проголошувалися під гаслом: надання автономії вищим навчальним закладам. Сьогодні вже можна судити як про те, що саме відбулося з наданням реальної автономії вищим навчальним закладам, так і про те, що лежить на шляху набуття вищими навчальними закладами справжньої автономії.

Як видається, проблема виникає з самим розумінням природи автономії вищих навчальних закладів та розумінням того, для чого потрібна така автономія. Мусимо визнати, що чинний Закон «Про вищу освіту» готувала група стейкхолдерів (ректорів), яка, на жаль, не стільки переймалася питаннями формування юридично-правових підстав для розбудови автономних вищих навчальних закладів, скільки питанням фіксування в Законі прав та повноважень керівників ВНЗ, мабуть, найдетальніше в Законі прописані повноваження керівників ВНЗ.

Говорячи про розуміння природи автономії вищих навчальних закладів, важливо виходити з розуміння того, що рівність прав вищих навчальних закладів становить зміст їх автономії та самоврядування. Саме цю норму декларує частина 2 статті 32 Закону «Про вищу освіту». Автономія не є дарованим правом окремим вищим навчальним закладам. Автономія є необхідною умовою для функціонування ВНЗ взагалі, особливу роль та значення для суспільства має університетська автономія.

Порушення рівності прав вищих навчальних закладів не лише веде до дискримінації окремих ВНЗ, а й закладає передумови для деградації й тих ВНЗ, яким надаються особливі права та переваги. В цілому порушення рівності прав ВНЗ веде до руйнації системи вищої освіти. Надання додаткових прав окремим ВНЗ пов’язано з можливістю маніпулювання та зловживань, слугує формуванню корупційного середовища в сфері вищої освіти. Отже, рівність прав ВНЗ є неодмінною умовою повноцінної автономії вищих навчальних закладів.

Питання автономії вищих навчальних закладів набуває актуальності в контексті планів надання права МОН вводити так званий кризовий менеджмент у ВНЗ. Мова йде про пропозицію першого заступника голови комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Олександра Співаковського, згідно з якою пропонується надавати Міністерству освіти і науки в окремих випадках право призначати тимчасових керівників вищих навчальних закладів, які фактично будуть виконувати функції кризового менеджменту. Пан Співаковський зазначає, що він вже розпочав підготовку відповідного законопроекту. Вже до літа цього року передбачаються відповідні зміни.

Сама пропозиція пана Співаковського заслуговує на обговорення. Однак, як видається, саме питання є дещо складнішим, ніж то може видатися на перший погляд. Більш того, важко погодитися з тим оптимізмом, що відповідні механізми можна буде запропонувати вже до літа цього року. Зрозуміло, що така пропозиція буде швидше за все доволі схвально сприйнята курівництвом МОН, оскільки мова йде про надання додаткових повноважень для МОН.

Варто відразу зазначити, що реалізація пропозиції щодо можливості введення так званого кризового менеджменту в умовах відсутності надійної системи забезпечення якості вищої освіти в країні, що передбачає наявність мережі незалежних агенцій із забезпечення якості вищої освіти, є неприйнятною.

Чи не суперечить можливість введення кризового менеджменту принципам автономії вищих навчальних закладів?

Автономія вищого навчального закладу має надавати всі права та можливості для самоврядування та незалежності вищому навчальному закладу. Слід відразу зазначити, що половинчастий характер чинного Закону «Про вищу освіту»  не надає повноцінно такі права українським вищим навчальним закладам. Без розширення прав ВНЗ щодо можливості реалізації автономії позбавлено сенсу говорити про особливості введення кризового менеджменту. Широкі права ВНЗ мають узгоджуватися з тією відповідальністю, яка лежить на керівництві  вищого навчального закладу та науково-педагогічних колективах  у реалізації на практиці можливостей автономії.

Хибною є позиція та відповідна аргументація, яка виходить з того, що за жодних обставин не можна вводити кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі, мовляв, краще нехай вищий навчальний заклад зникне, ніж підемо на порушення принципу автономії. Важливо, мовляв, захистити сам принцип автономії ВНЗ. Так, захист принципу автономії ВНЗ має виключно важливе значення, однак важливо не плутати захист принципу автономії та маніпулювання поняттями.

Введення кризового менеджменту означає, що у вищому навчальному закладі знехтували чи не змогли скористатися тими перевагами, які надає широка автономія вищого навчального закладу. Керівникам ВНЗ та науково-педагогічним колективам вищих навчальних закладів варто усвідомлювати, що вищий навчальний заклад є неприбутковою установою, яка відіграє виключно важливі соціальні функції. Вищі навчальні заклади, які не спроможні самостійно вирішити питання щодо забезпечення якості вищої освіти, фактично перестають виконувати ті функції, які на них покладено. Суспільство повинно мати важелі впливу на такі вищі навчальні заклади, особливо в тих  випадках, коли йдеться про фінансування вищого навчального закладу з державного бюджету. Однак такий вплив має відбуватися у чіткій відповідності до відповідних процедур. Якщо мова йде про введення кризового менеджменту, то таке введення не може слугувати інструментом, за допомогою якого будуть боротися з «непокірними» керівниками вищих навчальних закладів чи розставляти на керівних посадах у ВНЗ «потрібних» людей. Введення кризового менеджменту має розглядатися як одна із форм відповідальності науково-педагогічних колективів ВНЗ за результати їх роботи.

Передумови для введення кризового менеджменту та загрози

Слід визнати, що переважна більшість українських вищих навчальних закладів, як і сфера вищої освіти в цілому, перебуває в перманентній кризі, відповідно, введення кризового менеджменту для значної частини українських ВНЗ є питанням доволі актуальним. Однак потрібно усвідомлювати, що введення кризового менеджменту є крайнім заходом, до якого можна вдаватися за виключних обставин. Невиправдане введення кризового менеджменту може саме по собі спровокувати кризу вищого навчального закладу. Введення кризового менеджменту є сигналом для потенційних абітурієнтів про те, що відповідний вищий навчальний заклад перебуває в кризовому стані, що вже само по собі не може слугувати гарною рекламою для ВНЗ чи сприяти бажанню абітурієнтів навчатися в такому ВНЗ.

Олександр Співаковський підставою для введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі розглядає ситуацію, яка характеризується як блокування нормального функціонування ВНЗ, що виникає внаслідок боротьби за посаду ректора. Кризовий менеджмент нібито має покласти край неконструктивній боротьбі та врятувати вищий навчальний заклад. Така аргументація видається доволі сумнівною. Доволі складно визначити саме поняття «нормальне функціонування вищого навчального закладу». У вищому навчальному закладі можуть безкінечно довго боротися за посади. Результати такої боротьби, як і сама боротьба, можуть не подобатися комусь, скажімо керівникам МОН, однак останнє не є підставою для введення кризового менеджменту.

Єдиною підставою для введення кризового менеджменту є хронічна та повна неспроможність забезпечувати у вищому навчальному закладі якість вищої освіти. Така неспроможність має бути у відповідний спосіб встановлена та визнана. В будь-якому разі з введенням кризового менеджменту та фактичним обмеженням власної автономії мають погодитися у вищому навчальному закладі,  а саме такий крок мають прийнятий як такий, що має врятувати вищий навчальний заклад від зникнення. Відмова вищим навчальним закладом від введення кризового менеджменту не має означати ухвалення рішення про фактичну ліквідацію такого закладу, однак така відмова буде мати неминуче своїм наслідком ухвалення низки рішень зі сторони власників та НАЗЯВО, зокрема мова йде про неможливість подальшого фінансування відповідного навчального закладу з державного бюджету та розгляду відповідних справ, що надходять з відповідного ВНЗ.  Однак піти на такий крок можна лише за чіткого дотримання процедури. Такий підхід дозволить, не порушуючи свавільно автономію вищих навчальних закладів, забезпечити налагодження ефективної допомоги тим вищим навчальним закладам, які потребують такої допомоги.  

Про головне завдання введення кризового менеджменту

Важливо чітко визначити головне завдання введення кризового менеджменту та не ставити перед кризовим менеджментом завдань, що не будуть узгоджуватися з головним завданням чи будуть суперечити йому. Головним завданням введення кризового менеджменту  є розбудова у вищому навчальному закладі системи внутрішнього забезпечення якості освіти, відповідно, кризовими менеджерами мають бути не міністерські функціонери чи призначені ними особи, а особи, котрі спроможні розбудувати такі системи.

Три принципові питання про кризовий менеджмент

Перед тим, як можна було б перейти до практичного втілення пропозиції щодо запровадження та введення інституту кризового менеджменту, потрібно дати відповідь на кілька принципових та дуже  важливих питань. По-перше, який суб’єкт має ініціювати введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі? По-друге, який суб’єкт має вводити кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі? По-третє, чи може суб’єкт, який ініціює введення кризового менеджменту бути водночас і суб’єктом, який фактично вводить кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі?

1. Який суб’єкт має ініціювати введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі?

При проясненні даного питання та пошуку відповіді на нього потрібно виходити з розуміння головного завдання, яке має стояти перед кризовим менеджментом. Оскільки головне завдання  кризового менеджменту є розбудова у вищому навчальному закладі системи внутрішнього забезпечення якості освіти, то суб’єкт, який ініціює введення кризового менеджменту, має бути компетентним в питанні розбудови таких систем  та належати до системи забезпечення якості вищої освіти. Таким суб’єктом має бути незалежна установа (агенція) оцінювання і забезпечення якості вищої освіти. Відповідно, рекомендація незалежної агенції щодо введення кризового менеджменту має розглядатися як наслідок відсутності належної реакції зі сторони керівництва відповідного вищого навчального закладу на попередні рекомендації щодо розбудови у ВНЗ внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Разом з тим мають бути передбачені запобіжники та процедури, які не дозволять незалежним агенціям зловживати в цьому важливому питанні. На такі процедури буде вказано в рекомендаціях нижче.

2. Який суб’єкт має вводити кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі?

Суб’єкт, який фактично вводить кризовий менеджмент, вірніше пропонує вищому навчальному закладу погодитися на введення кризового менеджменту, має бути суб’єктом, який виконує функції власника вищого навчального закладу. Однак у кінцевому рахунку згоду на введення кризового менеджменту має дати науково-педагогічний колектив ВНЗ, який власником має бути попередньо проінформований про те, які заходи будуть вжиті ним (власником) у випадку  відмови ВНЗ від введення кризового менеджменту. Відповідно, саме власник буде мати всі важелі впливу на фактичне ухвалення рішення щодо введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі. В будь-якому випадку власник має шукати порозуміння з науково-педагогічним колективом ВНЗ. Власник має шукати згоду не з неефективним керівництвом ВНЗ, а з науково-педагогічним колективом. Потрібно розрізняти автономію ВНЗ і бажання окремих керівників зберегти понад усе власні повноваження.

3. Чи може суб’єкт, який ініціює введення кризового менеджменту бути водночас і суб’єктом, який фактично вводить кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі?

Як слідує з прояснення першого і другого питання, суб’єкт, який ініціює введення кризового менеджменту, не може бути суб’єктом, який фактично вводить кризовий менеджмент. Більш того, питання введення кризового менеджменту є питанням, яке спільно вирішується власником ВНЗ та науково-педагогічним колективом ВНЗ. Лише така практика дозволить зберегти недоторканість принципу автономії ВНЗ.

                                                                                Рекомендації

  1. Надавати рекомендації та відповідно ініціювати питання щодо введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі може лише незалежна агенція із забезпечення якості вищої освіти.
  2. Рекомендація незалежної агенції щодо введення кризового менеджменту у відповідному вищому навчальному закладі має направлятися на розгляд Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке на своєму засіданні в присутності представників вищого навчального закладу та представників незалежної агенції має розглянути дану пропозицію. За результатами розгляду НАЗЯВО має або підтримати, або відхилити відповідну рекомендацію незалежної агенції. У випадку підтримання такої рекомендації Національне агентство ухвалює відповідну рекомендацію для власника вищого навчального закладу.
  3. Без дотримання зазначеної вище процедури МОН, який фактично виконує обов’язки власника державних вищих навчальних закладів чи суб’єкт, який виконує обов’язки власника вищого навчального закладу, що перебуває у комунальній власності, не повинен не лише вводити кризовий менеджмент, а й навіть порушувати питання про можливість введення такого менеджменту у конкретному вищому навчальному закладі.
  4. Введення кризового менеджменту має розглядатися як крайній захід, який фактично містить у собі ознаки обмеження автономії, вдаватися до такого заходу можна лише в тому разі, якщо всі інші заходи виявилися неефективними чи розглядаються як неефективні в певній конкретній ситуації. Кризовий менеджмент має вводиться фактично як засіб порятунку (реанімації) вищого навчального закладу.
  5. Кризовий менеджмент має вводитися власником вищого навчального закладу на чітко визначений термін. Продовження такого терміну може мати місце у виключних випадках.
  6. При введенні кризового менеджменту власником мають чітко формулюватися ті завдання, які стоять перед кризовим менеджментом, у разі виконання такого завдання до закінчення терміну, на який первісно вводився кризовий менеджмент, має відбуватися перехід   до звичайного способу обрання керівників вищого навчального закладу.
  7. Оскільки кризовий менеджмент покликаний виправити результати неефективної діяльності попереднього керівництва вищого навчального закладу, то передача повноважень колишньому переобраному керівнику ВНЗ є неприйнятною. Кризовий менеджмент має передати свої повноваження новообраному керівнику вищого навчального закладу.
  8. Оцінку роботи кризового менеджменту та виконання поставленого завдання має давати виключно незалежна установа оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Саме схвальна оцінка незалежної установи має бути передумовою дострокового припинення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі. 

Замість висновку

Введення інституту та інструментарію кризового менеджменту може відбуватися лише за умов існування у сфері вищої освіти системи противаг, яка передбачає та направлена на розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. Введення  кризового менеджменту поза  системою забезпечення якості вищої освіти є не лише малоефективним, а й проблематичним та недоречним, оскільки наслідки введення кризового менеджменту без існування системи забезпечення якості вищої освіти будуть погано прогнозованими та будуть містити в собі загрозу погіршити ситуація як у відповідному вищому навчальному закладі, так і у сфері вищої освіти країни в цілому. Кризовий менеджмент є одним із можливих інструментів у забезпечення якості вищої освіти, і тому він має розглядатися виключно у системі забезпечення якості вищої освіти.

 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

Про автономію вищих навчальних закладів та кризовий менеджмент
Про автономію вищих навчальних закладів та кризовий менеджмент

Ухвалення нового Закону «Про вищу освіту» та проведення реформи вищої освіти в цілому проголошувалися під гаслом: надання автономії вищим навчальним закладам. Сьогодні вже можна судити як про те, що саме відбулося з наданням реальної автономії вищим навчальним закладам, так і про те, що лежить на шляху набуття вищими навчальними закладами справжньої автономії.

Як видається, проблема виникає з самим розумінням природи автономії вищих навчальних закладів та розумінням того, для чого потрібна така автономія. Мусимо визнати, що чинний Закон «Про вищу освіту» готувала група стейкхолдерів (ректорів), яка, на жаль, не стільки переймалася питаннями формування юридично-правових підстав для розбудови автономних вищих навчальних закладів, скільки питанням фіксування в Законі прав та повноважень керівників ВНЗ, мабуть, найдетальніше в Законі прописані повноваження керівників ВНЗ.

Говорячи про розуміння природи автономії вищих навчальних закладів, важливо виходити з розуміння того, що рівність прав вищих навчальних закладів становить зміст їх автономії та самоврядування. Саме цю норму декларує частина 2 статті 32 Закону «Про вищу освіту». Автономія не є дарованим правом окремим вищим навчальним закладам. Автономія є необхідною умовою для функціонування ВНЗ взагалі, особливу роль та значення для суспільства має університетська автономія.

Порушення рівності прав вищих навчальних закладів не лише веде до дискримінації окремих ВНЗ, а й закладає передумови для деградації й тих ВНЗ, яким надаються особливі права та переваги. В цілому порушення рівності прав ВНЗ веде до руйнації системи вищої освіти. Надання додаткових прав окремим ВНЗ пов’язано з можливістю маніпулювання та зловживань, слугує формуванню корупційного середовища в сфері вищої освіти. Отже, рівність прав ВНЗ є неодмінною умовою повноцінної автономії вищих навчальних закладів.

Питання автономії вищих навчальних закладів набуває актуальності в контексті планів надання права МОН вводити так званий кризовий менеджмент у ВНЗ. Мова йде про пропозицію першого заступника голови комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Олександра Співаковського, згідно з якою пропонується надавати Міністерству освіти і науки в окремих випадках право призначати тимчасових керівників вищих навчальних закладів, які фактично будуть виконувати функції кризового менеджменту. Пан Співаковський зазначає, що він вже розпочав підготовку відповідного законопроекту. Вже до літа цього року передбачаються відповідні зміни.

Сама пропозиція пана Співаковського заслуговує на обговорення. Однак, як видається, саме питання є дещо складнішим, ніж то може видатися на перший погляд. Більш того, важко погодитися з тим оптимізмом, що відповідні механізми можна буде запропонувати вже до літа цього року. Зрозуміло, що така пропозиція буде швидше за все доволі схвально сприйнята курівництвом МОН, оскільки мова йде про надання додаткових повноважень для МОН.

Варто відразу зазначити, що реалізація пропозиції щодо можливості введення так званого кризового менеджменту в умовах відсутності надійної системи забезпечення якості вищої освіти в країні, що передбачає наявність мережі незалежних агенцій із забезпечення якості вищої освіти, є неприйнятною.

Чи не суперечить можливість введення кризового менеджменту принципам автономії вищих навчальних закладів?

Автономія вищого навчального закладу має надавати всі права та можливості для самоврядування та незалежності вищому навчальному закладу. Слід відразу зазначити, що половинчастий характер чинного Закону «Про вищу освіту»  не надає повноцінно такі права українським вищим навчальним закладам. Без розширення прав ВНЗ щодо можливості реалізації автономії позбавлено сенсу говорити про особливості введення кризового менеджменту. Широкі права ВНЗ мають узгоджуватися з тією відповідальністю, яка лежить на керівництві  вищого навчального закладу та науково-педагогічних колективах  у реалізації на практиці можливостей автономії.

Хибною є позиція та відповідна аргументація, яка виходить з того, що за жодних обставин не можна вводити кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі, мовляв, краще нехай вищий навчальний заклад зникне, ніж підемо на порушення принципу автономії. Важливо, мовляв, захистити сам принцип автономії ВНЗ. Так, захист принципу автономії ВНЗ має виключно важливе значення, однак важливо не плутати захист принципу автономії та маніпулювання поняттями.

Введення кризового менеджменту означає, що у вищому навчальному закладі знехтували чи не змогли скористатися тими перевагами, які надає широка автономія вищого навчального закладу. Керівникам ВНЗ та науково-педагогічним колективам вищих навчальних закладів варто усвідомлювати, що вищий навчальний заклад є неприбутковою установою, яка відіграє виключно важливі соціальні функції. Вищі навчальні заклади, які не спроможні самостійно вирішити питання щодо забезпечення якості вищої освіти, фактично перестають виконувати ті функції, які на них покладено. Суспільство повинно мати важелі впливу на такі вищі навчальні заклади, особливо в тих  випадках, коли йдеться про фінансування вищого навчального закладу з державного бюджету. Однак такий вплив має відбуватися у чіткій відповідності до відповідних процедур. Якщо мова йде про введення кризового менеджменту, то таке введення не може слугувати інструментом, за допомогою якого будуть боротися з «непокірними» керівниками вищих навчальних закладів чи розставляти на керівних посадах у ВНЗ «потрібних» людей. Введення кризового менеджменту має розглядатися як одна із форм відповідальності науково-педагогічних колективів ВНЗ за результати їх роботи.

Передумови для введення кризового менеджменту та загрози

Слід визнати, що переважна більшість українських вищих навчальних закладів, як і сфера вищої освіти в цілому, перебуває в перманентній кризі, відповідно, введення кризового менеджменту для значної частини українських ВНЗ є питанням доволі актуальним. Однак потрібно усвідомлювати, що введення кризового менеджменту є крайнім заходом, до якого можна вдаватися за виключних обставин. Невиправдане введення кризового менеджменту може саме по собі спровокувати кризу вищого навчального закладу. Введення кризового менеджменту є сигналом для потенційних абітурієнтів про те, що відповідний вищий навчальний заклад перебуває в кризовому стані, що вже само по собі не може слугувати гарною рекламою для ВНЗ чи сприяти бажанню абітурієнтів навчатися в такому ВНЗ.

Олександр Співаковський підставою для введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі розглядає ситуацію, яка характеризується як блокування нормального функціонування ВНЗ, що виникає внаслідок боротьби за посаду ректора. Кризовий менеджмент нібито має покласти край неконструктивній боротьбі та врятувати вищий навчальний заклад. Така аргументація видається доволі сумнівною. Доволі складно визначити саме поняття «нормальне функціонування вищого навчального закладу». У вищому навчальному закладі можуть безкінечно довго боротися за посади. Результати такої боротьби, як і сама боротьба, можуть не подобатися комусь, скажімо керівникам МОН, однак останнє не є підставою для введення кризового менеджменту.

Єдиною підставою для введення кризового менеджменту є хронічна та повна неспроможність забезпечувати у вищому навчальному закладі якість вищої освіти. Така неспроможність має бути у відповідний спосіб встановлена та визнана. В будь-якому разі з введенням кризового менеджменту та фактичним обмеженням власної автономії мають погодитися у вищому навчальному закладі,  а саме такий крок мають прийнятий як такий, що має врятувати вищий навчальний заклад від зникнення. Відмова вищим навчальним закладом від введення кризового менеджменту не має означати ухвалення рішення про фактичну ліквідацію такого закладу, однак така відмова буде мати неминуче своїм наслідком ухвалення низки рішень зі сторони власників та НАЗЯВО, зокрема мова йде про неможливість подальшого фінансування відповідного навчального закладу з державного бюджету та розгляду відповідних справ, що надходять з відповідного ВНЗ.  Однак піти на такий крок можна лише за чіткого дотримання процедури. Такий підхід дозволить, не порушуючи свавільно автономію вищих навчальних закладів, забезпечити налагодження ефективної допомоги тим вищим навчальним закладам, які потребують такої допомоги.  

Про головне завдання введення кризового менеджменту

Важливо чітко визначити головне завдання введення кризового менеджменту та не ставити перед кризовим менеджментом завдань, що не будуть узгоджуватися з головним завданням чи будуть суперечити йому. Головним завданням введення кризового менеджменту  є розбудова у вищому навчальному закладі системи внутрішнього забезпечення якості освіти, відповідно, кризовими менеджерами мають бути не міністерські функціонери чи призначені ними особи, а особи, котрі спроможні розбудувати такі системи.

Три принципові питання про кризовий менеджмент

Перед тим, як можна було б перейти до практичного втілення пропозиції щодо запровадження та введення інституту кризового менеджменту, потрібно дати відповідь на кілька принципових та дуже  важливих питань. По-перше, який суб’єкт має ініціювати введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі? По-друге, який суб’єкт має вводити кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі? По-третє, чи може суб’єкт, який ініціює введення кризового менеджменту бути водночас і суб’єктом, який фактично вводить кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі?

1. Який суб’єкт має ініціювати введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі?

При проясненні даного питання та пошуку відповіді на нього потрібно виходити з розуміння головного завдання, яке має стояти перед кризовим менеджментом. Оскільки головне завдання  кризового менеджменту є розбудова у вищому навчальному закладі системи внутрішнього забезпечення якості освіти, то суб’єкт, який ініціює введення кризового менеджменту, має бути компетентним в питанні розбудови таких систем  та належати до системи забезпечення якості вищої освіти. Таким суб’єктом має бути незалежна установа (агенція) оцінювання і забезпечення якості вищої освіти. Відповідно, рекомендація незалежної агенції щодо введення кризового менеджменту має розглядатися як наслідок відсутності належної реакції зі сторони керівництва відповідного вищого навчального закладу на попередні рекомендації щодо розбудови у ВНЗ внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Разом з тим мають бути передбачені запобіжники та процедури, які не дозволять незалежним агенціям зловживати в цьому важливому питанні. На такі процедури буде вказано в рекомендаціях нижче.

2. Який суб’єкт має вводити кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі?

Суб’єкт, який фактично вводить кризовий менеджмент, вірніше пропонує вищому навчальному закладу погодитися на введення кризового менеджменту, має бути суб’єктом, який виконує функції власника вищого навчального закладу. Однак у кінцевому рахунку згоду на введення кризового менеджменту має дати науково-педагогічний колектив ВНЗ, який власником має бути попередньо проінформований про те, які заходи будуть вжиті ним (власником) у випадку  відмови ВНЗ від введення кризового менеджменту. Відповідно, саме власник буде мати всі важелі впливу на фактичне ухвалення рішення щодо введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі. В будь-якому випадку власник має шукати порозуміння з науково-педагогічним колективом ВНЗ. Власник має шукати згоду не з неефективним керівництвом ВНЗ, а з науково-педагогічним колективом. Потрібно розрізняти автономію ВНЗ і бажання окремих керівників зберегти понад усе власні повноваження.

3. Чи може суб’єкт, який ініціює введення кризового менеджменту бути водночас і суб’єктом, який фактично вводить кризовий менеджмент у вищому навчальному закладі?

Як слідує з прояснення першого і другого питання, суб’єкт, який ініціює введення кризового менеджменту, не може бути суб’єктом, який фактично вводить кризовий менеджмент. Більш того, питання введення кризового менеджменту є питанням, яке спільно вирішується власником ВНЗ та науково-педагогічним колективом ВНЗ. Лише така практика дозволить зберегти недоторканість принципу автономії ВНЗ.

                                                                                Рекомендації

  1. Надавати рекомендації та відповідно ініціювати питання щодо введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі може лише незалежна агенція із забезпечення якості вищої освіти.
  2. Рекомендація незалежної агенції щодо введення кризового менеджменту у відповідному вищому навчальному закладі має направлятися на розгляд Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке на своєму засіданні в присутності представників вищого навчального закладу та представників незалежної агенції має розглянути дану пропозицію. За результатами розгляду НАЗЯВО має або підтримати, або відхилити відповідну рекомендацію незалежної агенції. У випадку підтримання такої рекомендації Національне агентство ухвалює відповідну рекомендацію для власника вищого навчального закладу.
  3. Без дотримання зазначеної вище процедури МОН, який фактично виконує обов’язки власника державних вищих навчальних закладів чи суб’єкт, який виконує обов’язки власника вищого навчального закладу, що перебуває у комунальній власності, не повинен не лише вводити кризовий менеджмент, а й навіть порушувати питання про можливість введення такого менеджменту у конкретному вищому навчальному закладі.
  4. Введення кризового менеджменту має розглядатися як крайній захід, який фактично містить у собі ознаки обмеження автономії, вдаватися до такого заходу можна лише в тому разі, якщо всі інші заходи виявилися неефективними чи розглядаються як неефективні в певній конкретній ситуації. Кризовий менеджмент має вводиться фактично як засіб порятунку (реанімації) вищого навчального закладу.
  5. Кризовий менеджмент має вводитися власником вищого навчального закладу на чітко визначений термін. Продовження такого терміну може мати місце у виключних випадках.
  6. При введенні кризового менеджменту власником мають чітко формулюватися ті завдання, які стоять перед кризовим менеджментом, у разі виконання такого завдання до закінчення терміну, на який первісно вводився кризовий менеджмент, має відбуватися перехід   до звичайного способу обрання керівників вищого навчального закладу.
  7. Оскільки кризовий менеджмент покликаний виправити результати неефективної діяльності попереднього керівництва вищого навчального закладу, то передача повноважень колишньому переобраному керівнику ВНЗ є неприйнятною. Кризовий менеджмент має передати свої повноваження новообраному керівнику вищого навчального закладу.
  8. Оцінку роботи кризового менеджменту та виконання поставленого завдання має давати виключно незалежна установа оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Саме схвальна оцінка незалежної установи має бути передумовою дострокового припинення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі. 

Замість висновку

Введення інституту та інструментарію кризового менеджменту може відбуватися лише за умов існування у сфері вищої освіти системи противаг, яка передбачає та направлена на розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. Введення  кризового менеджменту поза  системою забезпечення якості вищої освіти є не лише малоефективним, а й проблематичним та недоречним, оскільки наслідки введення кризового менеджменту без існування системи забезпечення якості вищої освіти будуть погано прогнозованими та будуть містити в собі загрозу погіршити ситуація як у відповідному вищому навчальному закладі, так і у сфері вищої освіти країни в цілому. Кризовий менеджмент є одним із можливих інструментів у забезпечення якості вищої освіти, і тому він має розглядатися виключно у системі забезпечення якості вищої освіти.

 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

31.03.2017
Юрій Федорченко
*
Поделиться

Оставьте комментарий

Через сайт
Через Вконтакте
Через Фейсбук

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews