Укр Рус

Дата: 24.08.2017

Подписка на новости

Голосування

Реформувати шкільну освіту знизу можна лише шляхом
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
Всего голосов:
Первый голос:
Последний голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Про мотивування і оцінювання в навчальному процесі

Автор:
Юрій Федорченко
Опубликовано
14.05.2017

Протягом багатьох століть європейської історії школа була інструментом у розпорядженні церкви та держави. Практики мотивування учнів шкіл значною мірою визначалися вищезазначеними інститутами. Побудова людиноцентричної  школи означає відмову школи  від її фактичного статусу інструменту та  її розбудова як самостійного суб’єкта. На цьому шляху потрібно позбутися нав’язаних школі ззовні практик мотивування, що передбачає поміж іншого і переосмислення феномену (інституту) оцінювання. Цього не можна досягти шляхом несвідомого наслідування закордонних рецептів, бо останні часто виписуються в системі координат, яка потребує переосмислення.  

Від навчально-виховного до навчального процесу

Ми говоримо про навчальний процес, а не про навчально-виховний процес. Це  ми робимо невипадково. Так званий навчально-виховний процес у школі сьогодні є процесом невпинної дискредитації слова та марнування часу.

Одним з вирішальних кроків реформування школи має стати відмова від імітації так званого виховного процесу в школі. Школа не має і не повинна бути інструментом ідеологізації, клерикалізації чи відвертої профанації.

Так звані виховні години та акції, що нібито мають слугувати вихованню учня в школі, лише породжують нові бар’єри між учнем та вчителем, посилюють несприйняття  школи учнем. Школа не може підміняти собою родину.

На жаль, такі спроби мали і  мають місце далеко не лише в українській школі, відповідна тенденція помітна ы в ряді європейських країн. Безперспективність сьогоднішньої школи обумовлена нав’язуванням школі тих функцій, які школа не може належним чином виконувати.

Так, сьогодні багатьом вчителям видається, що відмова від так званої виховної роботи в школі є неприйнятною. Маємо зазначити, що 150-200 років тому назад неприйнятною для багатьох видавалася відмова від практики регламентованого шмагання учнів шкіл різками. Однак школа якось пережила ту відмову і не стала від того гіршою.

Від практики фізичних покарань до практики оцінювань

У різні часи вдавалися до різних, іноді доволі радикальних, способів мотивування учнів. Протягом багатьох століть фізичні покарання учнів шкіл розглядалися як цілком прийнятні та адекватні способи мотивування учнів. Лише в XV столітті в Європі почали з’являтися школи, в яких декларувалася повна відмова від будь-яких форм фізичного покарання учнів. І то були по-своєму знаменні кроки. Знадобилося ще кілька століть для того, щоб остаточно відмовилися від застосування фізичних покарань учнів шкіл та гімназій. Це відбулося лише в другій половині ХІХ століття.

Паралельно з відмовою від фізичних покарань одним з головних складових мотивування учнів у навчальному процесі стає процес оцінювання академічних успіхів учнів. Однак, проблема полягає в тому, що на процес оцінювання несвідомо були перенесені рудименти старих практик покарань та заохочень. Старе, дійсно, ніколи не зникає без сліду, воно певною мірою трансформується в нових практиках. Це дуже часто, на жаль, або забувають, або не враховують. Процес оцінювання після скасування всіх форм фізичного покарання учнів увібрав у себе те, що безпосередньо до нього не має відношення, зокрема рудименти покарань. Сьогодні, говорячи про реформування системи оцінювання в школі, часто просто не розуміють, з чим саме доводиться мати справу, коли заходить мова про теперішню систему оцінювання в школі.

Між двома крайнощами

Як правило, доводиться зіштовхуватися або з недооцінкою, або переоцінкою феномену оцінки та процесу оцінювання в школі, і перше і друге пов’язано з неадекватним розумінням їх ролі в навчальному процесі. Таке нерозуміння є історично обумовленим. Насамперед така неадекватність обумовлена розгляданням оцінки та процесу оцінювання академічних успіхів учнів як способів мотивування учнів, що саме по собі є хибним та відповідає за спотворення навчального процесу. В останні сто років переосмислення значення і ролі оцінки та процесу оцінювання відбувалося саме як спроба модифікації способів мотивування учнів. Так, значною мірою перехід в 2000 році від п’ятибальної до дванадцятибальної шкали оцінювання знань учнів в загальноосвітніх  навчальних закладах відбувався саме як переосмислення оцінки як способу мотивування учня.

Оцінка сама по собі сьогодні продовжує розглядатися як самодостатня цінність, при цьому суб’єктивний характер оцінювання вчителем академічних успіхів учнів перетворює оцінку у волюнтаристський інструмент покарання чи заохочення учня. Виставляння учням завищених оцінок з метою заохочення останніх, іншими словами маніпулювання оцінками, слугує ілюстрацією нерозуміння значення оцінки в навчальному процесі.

Завищена оцінка не може і не повинна грати роль плецебо, подібно до відповідних методів лікування у медичній практиці. В цьому розумінні освіта і медицина мають суттєву відмінність. В процесі лікування за певних обставин  лікар може вдатися до певних способів лікування, залишаючи пацієнта в певному невіданні. В процесі навчання вчитель має максимально прагнути прозорості та осмисленості  учнем процесу навчання.

Як вже вище зазначалося, слід уникати двох крайнощів: недооцінки та переоцінки значення процесу оцінювання в навчальному процесі.  В історії вітчизняної, вірніше радянської школи, починаючи з 1918 року, здійснювалися спроби відмовитися від виставляння оцінок та проведення іспитів. Як аргумент слугувало твердження, що оцінювання руйнує єдність колективу, сприяє нездоровому індивідуалізму та нездоровій конкуренції між учнями. Радянська влада виявляла значну рішучість, однак, як показав час, відмова від оцінювання є хибною та безперспективною справою. Згодом радянська влада сприяла становленню різних форм конкуренції та змагальності в школі.

Власне кажучи, той радикалізм, з яким радянська влада підійшла в 1918 році до проблеми оцінювання, був направлений на ліквідацію процесу оцінювання як процесу неправильного мотивування учнів. Разом з тим не враховувалися інші функції,  які виконує оцінювання. З часом повернення до процесу оцінювання в радянській школі сприяло занадто надмірному використанню останнього саме як процесу мотивування учня в навчальному процесі. І хоча не раз зазначалося, що вчитися потрібно не заради оцінки, а заради самих знань, вся практика радянської та пострадянської школи суперечила цьому твердженню.

Становлення та розвиток феномену репетиторства в пострадянській українській школі  стало закономірним продовженням тих процесів, які закладалися ще в радянській школі. Так зване мотивування учня за допомогою оцінки є не чим іншим як маніпулюванням останнім.

Мотивування та небезпеки пропагування конкуренції між учнями

Тривалий час існування сильної тенденції до застосування в навчальному процесі  елементів конкуренції та заохочування так званого спортивного інтересу спричинили спотворення навчального процесу. Мають місце практики, за яких встановлюються офіційні та неофіційні рейтинги учнів класу. Така тенденція має тривалу історію, вона існує як в Україні, так і за кордоном. Вираз «він закінчив школу першим в класі» є доволі поширеним. В такому виразі виражається суто спортивний підхід до навчального процесу.

Так, до певної міри чи на певному етапі навчання в школі конкуренція між учнями може сприяти покращенню формальних результатів (оцінок) учнів. Однак навчання не є спортивним змаганням. Метою навчання не є розвиток суто лідерських якостей та прагнень учнів, що водночас пов’язано зі спроможністю та вмінням учня підлаштовуватися під так звані правила «змагання». Подібне удаване покращення формальних результатів навчального процесу врешті-решт пов’язано з втратою розуміння процесу навчання як процесу становлення та розвитку людської особистості, для якої перемога в певному змагальному процесі має вторинне значення.

Так, конкурувати мають між собою навчальні заклади, конкурувати можуть навіть вчителі шкіл та викладачі вищих навчальних закладів в прагненні отримати ту чи іншу викладацьку посаду. Однак, як видається, практика конкуренції між учнями є доволі сумнівною сама по собі. Власне кажучи, за жодних обставин школа не повинна сприяти формуванню атмосфери, яка б сприяла розвитку марнославства у дітей. Звісно, в цьому питанні є про що дискутувати.

У позашкільних закладах, зокрема спортивних секціях та спортивних школах дитина може отримати можливість виявити свій спортивний інтерес, який неодмінно пов'язаний з процесом конкуренції з іншими, однак загальноосвітні навчальні заклади мають орієнтуватися в своїй роботі на дещо інші способи мотивування учнів.

Мотивування через конкуренцію є спробою штучного заохочення учня зовнішньою стороною навчання в школі. Людина сама по собі відкрита та схильна до пізнання світу. Звісно, ступінь та міра такої схильності в кожної людини особлива. Важливо, щоб школа  не руйнувала таку природну схильність людини до пізнання світу та себе. Природну схильність людини (дитини, учня) до пізнання світу не потрібно підміняти та заміщувати сумнівними спробами штучного заохочення до навчання через оцінки та процес оцінювання. Конкуренція за кращі оцінки швидше перешкоджає відкритості людини до пізнання, ніж їй сприяє. Конкуренція в кінцевому рахунку замикає учня, обмежує його сприйняття навчального процесу. На жаль, це не дуже добре розуміли в минулі часи, погано це розуміють і  в сучасній школі.

Про учнівський щоденник як засіб маніпулювання учнем

Так званий виховний процес у школі намагаються також пропускати через горнило оцінювання. Щоденник учня слугує сьогодні значною мірою інструментом у так званому виховному процесі.  І мова йде не лише про те, що в щоденнику містяться відповідні графи для оцінювання поведінки та зовнішнього вигляду учня. Сам по собі щоденник, процес виставлення оцінок та записування зауважень про поведінку становлять сьогодні ключовий  момент «виховання» вчителем учня, який переходить часто в процес покарань учня батьками вже вдома, за результати відповідних оцінок та дописів у щоденнику. Власне, саме зауваження вчителя про незадовільну поведінку учня адресується батькам та передбачає застосування батьками відповідних заходів щодо дитини. Кожне зауваження в щоденнику про так звану «погану поведінку» є закликом чи проханням вчителя до батьків покарати дитину. Звісно, такі заклики є насамперед своєрідними визнаннями вчителями їх неспроможності дати раду учню та собі. Така практика, звісно, є сама по собі неефективною та безперспективною у плані досягнення порозуміння між вчителем та учнем.

Про культ відмінника, або оцінки

У приміщеннях українських шкіл, як правило, присутній неодмінний атрибут – дошка пошани зі світлинами відмінників. Школа всіляко сприяє формуванню культу оцінки, культу відмінника. Багато учнів, стаючи заручниками цього культу, особливо в початковій школі, мріють про статус відмінника. Ті, чиї мрії реалізуються, беруть на себе разом зі статусом і відповідний психологічний тягар, який вони несуть до закінчення школи. Дуже часто такий статус та такий тягар підпорядковують собі учня, подекуди доволі негативно впливаючи на його подальше життя.

Часто запитують, чому шкільні «трієчники» керують у подальшому житті шкільними  відмінниками? За констатації певного перебільшення цього твердження все ж доводиться визнати, що шкільні відмінники дуже часто розплачуються за свій шкільний статус формуванням у них схильності підпорядковувати себе чужій волі – волі вчителя. Звісно, узагальнення завжди страждають певними недоліками. Однак, варто все ж уважно ставитися до негативних аспектів культу відмінника. Даний культ породжується не прагненням людини до пізнання себе та світу, а здебільшого марнославством людини. Цей культ швидше веде до відчуження людини, ніж сприяє її гармонійному розвитку.

Звісно, ніхто не закликає до орієнтації на слабку академічну успішність. Мова йде лише про те, що оцінювання академічної успішності учнів не повинно перетворюватися в культ чи сприяти його формуванню. Оцінювання має виконувати певні функції, однак поміж них не має бути функції мотивування учня. 

Про значення оцінки та процесу оцінювання в новій системі комунікації та забезпечення якості освіти

Процес оцінювання є необхідною складовою навчального процесу, інструментом визначення ефективності останнього. Врешті-решт, забезпечення якості  освіти в певному навчальному закладі не може бути визначено поза процесом оцінювання академічних успіхів учнів. Процес та процедури  оцінювання є необхідною складовою системи забезпечення якості освіти, остання не може бути вибудувана без них. Проте лише правильне та адекватне застосування процедур оцінювання дозволяє сподіватися на побудову систем внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості освіти.

Потрібно перейти від системи, в якій намагаються оцінювати учня, до системи, в якій оцінюють ефективність навчального процесу.

Оцінка та процес оцінювання мають розглядатися не в системі мотивування, а в системі моніторингу та ухвалення управлінських рішень щодо забезпечення якості освіти в конкретному  навчальному закладі. Такий підхід передбачає принципово нову модель системи оцінювання, яка поміж іншого потребує і кардинально нових стосунків між вчителями, учнями та батьками. За такої моделі доведеться відмовитися від наявних форм комунікації між вчителями та батьками, зокрема від щоденника та батьківських зборів, принаймні від тих форм, у яких вони все ще продовжують існувати.

Потрібно максимально мінімізувати можливий деструктивний вплив процесу оцінювання на сприйняття учнем навчального процесу. Цього не можна досягти в тому разі, якщо процес оцінювання розглядається як ключовий елемент мотивування учня.

Рекомендації

  1. Навчальні заклади мають бути позбавлені тих функцій, які вони не спроможні повноцінно виконувати. Так званий навчально-виховний процес у школі має бути максимально редукованим до навчального процесу. 
  1. Важливо на законодавчому рівні захистити школи від спроб їх ідеологізації та клерикалізації. Це має відбуватися паралельно з відмовою від теперішніх практик виховної роботи в школі. Важливо захистити школу від згубного впливу внутрішньо- та зовнішньополітичних вподобань керівників профільного міністерства.
  1. Оцінка та процес оцінювання не повинні за жодних обставин розглядатися як елементи мотивування учнів. 
  1. Слід відмовитися від учнівського щоденника як інструменту, що сьогодні виступає насамперед способом маніпулювання учнями та спотвореним засобом комунікації між вчителями та батьками.  Учнівський щоденник може залишитися в школі виключно як особистий записник учня.  
  1. Навчання учнів та процес оцінювання академічних успіхів учнів мають здійснювати за можливості різні суб’єкти. Процес оцінювання академічних успіхів учнів має відбуватися виключно в рамках внутрішньої або зовнішньої системи забезпечення якості освіти, процес оцінювання має бути захищений від суб’єктивізму та волюнтаризму. При цьому важливо враховувати, що відповідні результати академічних успіхів учнів  мають розглядатися поміж іншого як наслідок реалізації педагогічної майстерності  вчителя. Разом з тим недоцільно використовувати інструменти та процедури оцінювання, зокрема зовнішнє незалежне оцінювання, як процедури визначення професійного рівня вчителя. Спроби оцінювати дипломованого вчителя шляхом його тестування мають розглядатися як неприйнятні. 
  1. Конкуренція між учнями в загальноосвітніх навчальних закладах не повинна розглядатися як прийнятний метод мотивування та заохочення учнів у навчальному процесі в загальноосвітніх навчальних закладах.  
  1. Потрібно відмовитися від тих шкільних атрибутів, які сприяють формуванню в школі культу оцінки, зокрема варто відмовитися в школах від дошки пошани зі світлинами відмінників. 
  1. Оцінювання академічних успіхів учнів має слугувати насамперед проясненню питання забезпечення якості освіти в конкретному навчальному закладі та мати таке прояснення своїм пріоритетом. 

Замість висновку

Важливо адекватно підходити до вибору способів мотивування учасників навчального процесу, зокрема мотивування учнів. Пошук адекватних форм мотивування учнів та оцінювання результатів академічного процесу, або відмова від хибних форм є шляхом, який має привести від школи, яка розглядається як засіб, інструмент та об’єкт, до школи, яка буде повноцінно виступати суб’єктом суспільного життя. 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

Про мотивування і оцінювання в навчальному процесі
Про мотивування і оцінювання в навчальному процесі

Протягом багатьох століть європейської історії школа була інструментом у розпорядженні церкви та держави. Практики мотивування учнів шкіл значною мірою визначалися вищезазначеними інститутами. Побудова людиноцентричної  школи означає відмову школи  від її фактичного статусу інструменту та  її розбудова як самостійного суб’єкта. На цьому шляху потрібно позбутися нав’язаних школі ззовні практик мотивування, що передбачає поміж іншого і переосмислення феномену (інституту) оцінювання. Цього не можна досягти шляхом несвідомого наслідування закордонних рецептів, бо останні часто виписуються в системі координат, яка потребує переосмислення.  

Від навчально-виховного до навчального процесу

Ми говоримо про навчальний процес, а не про навчально-виховний процес. Це  ми робимо невипадково. Так званий навчально-виховний процес у школі сьогодні є процесом невпинної дискредитації слова та марнування часу.

Одним з вирішальних кроків реформування школи має стати відмова від імітації так званого виховного процесу в школі. Школа не має і не повинна бути інструментом ідеологізації, клерикалізації чи відвертої профанації.

Так звані виховні години та акції, що нібито мають слугувати вихованню учня в школі, лише породжують нові бар’єри між учнем та вчителем, посилюють несприйняття  школи учнем. Школа не може підміняти собою родину.

На жаль, такі спроби мали і  мають місце далеко не лише в українській школі, відповідна тенденція помітна ы в ряді європейських країн. Безперспективність сьогоднішньої школи обумовлена нав’язуванням школі тих функцій, які школа не може належним чином виконувати.

Так, сьогодні багатьом вчителям видається, що відмова від так званої виховної роботи в школі є неприйнятною. Маємо зазначити, що 150-200 років тому назад неприйнятною для багатьох видавалася відмова від практики регламентованого шмагання учнів шкіл різками. Однак школа якось пережила ту відмову і не стала від того гіршою.

Від практики фізичних покарань до практики оцінювань

У різні часи вдавалися до різних, іноді доволі радикальних, способів мотивування учнів. Протягом багатьох століть фізичні покарання учнів шкіл розглядалися як цілком прийнятні та адекватні способи мотивування учнів. Лише в XV столітті в Європі почали з’являтися школи, в яких декларувалася повна відмова від будь-яких форм фізичного покарання учнів. І то були по-своєму знаменні кроки. Знадобилося ще кілька століть для того, щоб остаточно відмовилися від застосування фізичних покарань учнів шкіл та гімназій. Це відбулося лише в другій половині ХІХ століття.

Паралельно з відмовою від фізичних покарань одним з головних складових мотивування учнів у навчальному процесі стає процес оцінювання академічних успіхів учнів. Однак, проблема полягає в тому, що на процес оцінювання несвідомо були перенесені рудименти старих практик покарань та заохочень. Старе, дійсно, ніколи не зникає без сліду, воно певною мірою трансформується в нових практиках. Це дуже часто, на жаль, або забувають, або не враховують. Процес оцінювання після скасування всіх форм фізичного покарання учнів увібрав у себе те, що безпосередньо до нього не має відношення, зокрема рудименти покарань. Сьогодні, говорячи про реформування системи оцінювання в школі, часто просто не розуміють, з чим саме доводиться мати справу, коли заходить мова про теперішню систему оцінювання в школі.

Між двома крайнощами

Як правило, доводиться зіштовхуватися або з недооцінкою, або переоцінкою феномену оцінки та процесу оцінювання в школі, і перше і друге пов’язано з неадекватним розумінням їх ролі в навчальному процесі. Таке нерозуміння є історично обумовленим. Насамперед така неадекватність обумовлена розгляданням оцінки та процесу оцінювання академічних успіхів учнів як способів мотивування учнів, що саме по собі є хибним та відповідає за спотворення навчального процесу. В останні сто років переосмислення значення і ролі оцінки та процесу оцінювання відбувалося саме як спроба модифікації способів мотивування учнів. Так, значною мірою перехід в 2000 році від п’ятибальної до дванадцятибальної шкали оцінювання знань учнів в загальноосвітніх  навчальних закладах відбувався саме як переосмислення оцінки як способу мотивування учня.

Оцінка сама по собі сьогодні продовжує розглядатися як самодостатня цінність, при цьому суб’єктивний характер оцінювання вчителем академічних успіхів учнів перетворює оцінку у волюнтаристський інструмент покарання чи заохочення учня. Виставляння учням завищених оцінок з метою заохочення останніх, іншими словами маніпулювання оцінками, слугує ілюстрацією нерозуміння значення оцінки в навчальному процесі.

Завищена оцінка не може і не повинна грати роль плецебо, подібно до відповідних методів лікування у медичній практиці. В цьому розумінні освіта і медицина мають суттєву відмінність. В процесі лікування за певних обставин  лікар може вдатися до певних способів лікування, залишаючи пацієнта в певному невіданні. В процесі навчання вчитель має максимально прагнути прозорості та осмисленості  учнем процесу навчання.

Як вже вище зазначалося, слід уникати двох крайнощів: недооцінки та переоцінки значення процесу оцінювання в навчальному процесі.  В історії вітчизняної, вірніше радянської школи, починаючи з 1918 року, здійснювалися спроби відмовитися від виставляння оцінок та проведення іспитів. Як аргумент слугувало твердження, що оцінювання руйнує єдність колективу, сприяє нездоровому індивідуалізму та нездоровій конкуренції між учнями. Радянська влада виявляла значну рішучість, однак, як показав час, відмова від оцінювання є хибною та безперспективною справою. Згодом радянська влада сприяла становленню різних форм конкуренції та змагальності в школі.

Власне кажучи, той радикалізм, з яким радянська влада підійшла в 1918 році до проблеми оцінювання, був направлений на ліквідацію процесу оцінювання як процесу неправильного мотивування учнів. Разом з тим не враховувалися інші функції,  які виконує оцінювання. З часом повернення до процесу оцінювання в радянській школі сприяло занадто надмірному використанню останнього саме як процесу мотивування учня в навчальному процесі. І хоча не раз зазначалося, що вчитися потрібно не заради оцінки, а заради самих знань, вся практика радянської та пострадянської школи суперечила цьому твердженню.

Становлення та розвиток феномену репетиторства в пострадянській українській школі  стало закономірним продовженням тих процесів, які закладалися ще в радянській школі. Так зване мотивування учня за допомогою оцінки є не чим іншим як маніпулюванням останнім.

Мотивування та небезпеки пропагування конкуренції між учнями

Тривалий час існування сильної тенденції до застосування в навчальному процесі  елементів конкуренції та заохочування так званого спортивного інтересу спричинили спотворення навчального процесу. Мають місце практики, за яких встановлюються офіційні та неофіційні рейтинги учнів класу. Така тенденція має тривалу історію, вона існує як в Україні, так і за кордоном. Вираз «він закінчив школу першим в класі» є доволі поширеним. В такому виразі виражається суто спортивний підхід до навчального процесу.

Так, до певної міри чи на певному етапі навчання в школі конкуренція між учнями може сприяти покращенню формальних результатів (оцінок) учнів. Однак навчання не є спортивним змаганням. Метою навчання не є розвиток суто лідерських якостей та прагнень учнів, що водночас пов’язано зі спроможністю та вмінням учня підлаштовуватися під так звані правила «змагання». Подібне удаване покращення формальних результатів навчального процесу врешті-решт пов’язано з втратою розуміння процесу навчання як процесу становлення та розвитку людської особистості, для якої перемога в певному змагальному процесі має вторинне значення.

Так, конкурувати мають між собою навчальні заклади, конкурувати можуть навіть вчителі шкіл та викладачі вищих навчальних закладів в прагненні отримати ту чи іншу викладацьку посаду. Однак, як видається, практика конкуренції між учнями є доволі сумнівною сама по собі. Власне кажучи, за жодних обставин школа не повинна сприяти формуванню атмосфери, яка б сприяла розвитку марнославства у дітей. Звісно, в цьому питанні є про що дискутувати.

У позашкільних закладах, зокрема спортивних секціях та спортивних школах дитина може отримати можливість виявити свій спортивний інтерес, який неодмінно пов'язаний з процесом конкуренції з іншими, однак загальноосвітні навчальні заклади мають орієнтуватися в своїй роботі на дещо інші способи мотивування учнів.

Мотивування через конкуренцію є спробою штучного заохочення учня зовнішньою стороною навчання в школі. Людина сама по собі відкрита та схильна до пізнання світу. Звісно, ступінь та міра такої схильності в кожної людини особлива. Важливо, щоб школа  не руйнувала таку природну схильність людини до пізнання світу та себе. Природну схильність людини (дитини, учня) до пізнання світу не потрібно підміняти та заміщувати сумнівними спробами штучного заохочення до навчання через оцінки та процес оцінювання. Конкуренція за кращі оцінки швидше перешкоджає відкритості людини до пізнання, ніж їй сприяє. Конкуренція в кінцевому рахунку замикає учня, обмежує його сприйняття навчального процесу. На жаль, це не дуже добре розуміли в минулі часи, погано це розуміють і  в сучасній школі.

Про учнівський щоденник як засіб маніпулювання учнем

Так званий виховний процес у школі намагаються також пропускати через горнило оцінювання. Щоденник учня слугує сьогодні значною мірою інструментом у так званому виховному процесі.  І мова йде не лише про те, що в щоденнику містяться відповідні графи для оцінювання поведінки та зовнішнього вигляду учня. Сам по собі щоденник, процес виставлення оцінок та записування зауважень про поведінку становлять сьогодні ключовий  момент «виховання» вчителем учня, який переходить часто в процес покарань учня батьками вже вдома, за результати відповідних оцінок та дописів у щоденнику. Власне, саме зауваження вчителя про незадовільну поведінку учня адресується батькам та передбачає застосування батьками відповідних заходів щодо дитини. Кожне зауваження в щоденнику про так звану «погану поведінку» є закликом чи проханням вчителя до батьків покарати дитину. Звісно, такі заклики є насамперед своєрідними визнаннями вчителями їх неспроможності дати раду учню та собі. Така практика, звісно, є сама по собі неефективною та безперспективною у плані досягнення порозуміння між вчителем та учнем.

Про культ відмінника, або оцінки

У приміщеннях українських шкіл, як правило, присутній неодмінний атрибут – дошка пошани зі світлинами відмінників. Школа всіляко сприяє формуванню культу оцінки, культу відмінника. Багато учнів, стаючи заручниками цього культу, особливо в початковій школі, мріють про статус відмінника. Ті, чиї мрії реалізуються, беруть на себе разом зі статусом і відповідний психологічний тягар, який вони несуть до закінчення школи. Дуже часто такий статус та такий тягар підпорядковують собі учня, подекуди доволі негативно впливаючи на його подальше життя.

Часто запитують, чому шкільні «трієчники» керують у подальшому житті шкільними  відмінниками? За констатації певного перебільшення цього твердження все ж доводиться визнати, що шкільні відмінники дуже часто розплачуються за свій шкільний статус формуванням у них схильності підпорядковувати себе чужій волі – волі вчителя. Звісно, узагальнення завжди страждають певними недоліками. Однак, варто все ж уважно ставитися до негативних аспектів культу відмінника. Даний культ породжується не прагненням людини до пізнання себе та світу, а здебільшого марнославством людини. Цей культ швидше веде до відчуження людини, ніж сприяє її гармонійному розвитку.

Звісно, ніхто не закликає до орієнтації на слабку академічну успішність. Мова йде лише про те, що оцінювання академічної успішності учнів не повинно перетворюватися в культ чи сприяти його формуванню. Оцінювання має виконувати певні функції, однак поміж них не має бути функції мотивування учня. 

Про значення оцінки та процесу оцінювання в новій системі комунікації та забезпечення якості освіти

Процес оцінювання є необхідною складовою навчального процесу, інструментом визначення ефективності останнього. Врешті-решт, забезпечення якості  освіти в певному навчальному закладі не може бути визначено поза процесом оцінювання академічних успіхів учнів. Процес та процедури  оцінювання є необхідною складовою системи забезпечення якості освіти, остання не може бути вибудувана без них. Проте лише правильне та адекватне застосування процедур оцінювання дозволяє сподіватися на побудову систем внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості освіти.

Потрібно перейти від системи, в якій намагаються оцінювати учня, до системи, в якій оцінюють ефективність навчального процесу.

Оцінка та процес оцінювання мають розглядатися не в системі мотивування, а в системі моніторингу та ухвалення управлінських рішень щодо забезпечення якості освіти в конкретному  навчальному закладі. Такий підхід передбачає принципово нову модель системи оцінювання, яка поміж іншого потребує і кардинально нових стосунків між вчителями, учнями та батьками. За такої моделі доведеться відмовитися від наявних форм комунікації між вчителями та батьками, зокрема від щоденника та батьківських зборів, принаймні від тих форм, у яких вони все ще продовжують існувати.

Потрібно максимально мінімізувати можливий деструктивний вплив процесу оцінювання на сприйняття учнем навчального процесу. Цього не можна досягти в тому разі, якщо процес оцінювання розглядається як ключовий елемент мотивування учня.

Рекомендації

  1. Навчальні заклади мають бути позбавлені тих функцій, які вони не спроможні повноцінно виконувати. Так званий навчально-виховний процес у школі має бути максимально редукованим до навчального процесу. 
  1. Важливо на законодавчому рівні захистити школи від спроб їх ідеологізації та клерикалізації. Це має відбуватися паралельно з відмовою від теперішніх практик виховної роботи в школі. Важливо захистити школу від згубного впливу внутрішньо- та зовнішньополітичних вподобань керівників профільного міністерства.
  1. Оцінка та процес оцінювання не повинні за жодних обставин розглядатися як елементи мотивування учнів. 
  1. Слід відмовитися від учнівського щоденника як інструменту, що сьогодні виступає насамперед способом маніпулювання учнями та спотвореним засобом комунікації між вчителями та батьками.  Учнівський щоденник може залишитися в школі виключно як особистий записник учня.  
  1. Навчання учнів та процес оцінювання академічних успіхів учнів мають здійснювати за можливості різні суб’єкти. Процес оцінювання академічних успіхів учнів має відбуватися виключно в рамках внутрішньої або зовнішньої системи забезпечення якості освіти, процес оцінювання має бути захищений від суб’єктивізму та волюнтаризму. При цьому важливо враховувати, що відповідні результати академічних успіхів учнів  мають розглядатися поміж іншого як наслідок реалізації педагогічної майстерності  вчителя. Разом з тим недоцільно використовувати інструменти та процедури оцінювання, зокрема зовнішнє незалежне оцінювання, як процедури визначення професійного рівня вчителя. Спроби оцінювати дипломованого вчителя шляхом його тестування мають розглядатися як неприйнятні. 
  1. Конкуренція між учнями в загальноосвітніх навчальних закладах не повинна розглядатися як прийнятний метод мотивування та заохочення учнів у навчальному процесі в загальноосвітніх навчальних закладах.  
  1. Потрібно відмовитися від тих шкільних атрибутів, які сприяють формуванню в школі культу оцінки, зокрема варто відмовитися в школах від дошки пошани зі світлинами відмінників. 
  1. Оцінювання академічних успіхів учнів має слугувати насамперед проясненню питання забезпечення якості освіти в конкретному навчальному закладі та мати таке прояснення своїм пріоритетом. 

Замість висновку

Важливо адекватно підходити до вибору способів мотивування учасників навчального процесу, зокрема мотивування учнів. Пошук адекватних форм мотивування учнів та оцінювання результатів академічного процесу, або відмова від хибних форм є шляхом, який має привести від школи, яка розглядається як засіб, інструмент та об’єкт, до школи, яка буде повноцінно виступати суб’єктом суспільного життя. 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

14.05.2017
Юрій Федорченко
*
Поделиться

Оставьте комментарий

Через сайт
Через Вконтакте
Через Фейсбук

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Комментарии  

Автор: Анатолій Котенко
Опубликовано 14.05.2017 в 18:18
Так в ідеалі школа не може і не повинна підміняти родинне виховання. Але де ви бачили ідеальну родину? Очевидно там де і ідеальну школу. А от родин з негативним, інколи з руйнівним впливом на дитину,я за 32 роки набачився вповні.То що ж і школі не займатися виховною діяльністю?
Ответить
Автор: Юрій Федорченко
Опубликовано 15.05.2017 в 11:19
Проблема полягає в тому, що так звана виховна робота в школі на практиці виявляється складовою процесу ідеологізації.
Ответить
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews