Укр Рус

Дата: 26.09.2017

Подписка на новости

Голосування

Новий закон «Про освіту» відкриває можливість побудови в Україні однієї із найкращих у світі систем освіти
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
  • Голосов: (0%)
Всего голосов:
Первый голос:
Последний голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Зауваження та пропозиції щодо проекту Положення про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ)

Автор:
Володимир Бахрушин
Опубликовано
17.01.2015

Нещодавно на сайті МОН для громадського обговорення було опубліковано проект Положення про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ) [1], яке передбачається затвердити відповідною постановою Кабінету Міністрів України. Очевидним мотивом для розробки цього документа стало набуття чинності Законом України «Про вищу освіту [2], який істотно змінює правовий статус цих ступенів і процедури підготовки та атестації відповідних фахівців. Втім необхідність існування саме такого документа не є очевидною. До того ж існує суперечність між чинними Законами України, що регулюють відповідні питання.

З одного боку, відповідно до ст. 19.1 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» [3], Кабінет Міністрів України має встановлювати «Порядок   вступу  та  навчання  в  аспірантурі  та докторантурі». З іншого – новий Закон України про вищу освіту цього не передбачає, а для більшості питань, що можуть бути предметом такого Положення, він встановлює інші механізми регламентації. Цю суперечність можна пояснити тим, що норми першого Закону є традиційними для пострадянських країн. Вони стосуються працюючих сьогодні аспірантури і докторантури, які розглядаються як форми підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Їх діяльність регламентується чинним Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів [4]. Новий Закон про вищу освіту (далі – Закон) встановлює норми, які більшою мірою відповідають традиціям розвинених держав і розглядають підготовку докторів філософії та докторів наук, як фахівців освітньо-наукового і наукового рівнів вищої освіти. Тому вони передбачають поширення на вступ і освітню діяльність за цими рівнями багатьох норм, що використовуються для інших рівнів вищої освіти. Підготовка таких фахівців може розпочатися лише після затвердження нових переліків спеціальностей і стандартів вищої освіти та освітньої діяльності. Очевидно, що зміна концепції підготовки повинна бути відображена і в новому Законі про наукову і науково-технічну діяльність, прийняття якого можливо вже у першому півріччі цього року. Можна очікувати, що відповідну норму у ньому буде скасовано або істотно змінено.

Перш, ніж обговорювати конкретні статті проекту, треба розглянути основні норми Закону «Про вищу освіту», що стосуються аспірантури (ад’юнктури) і докторантури.

Стаття 5 цього Закону запроваджує нові поняття рівнів вищої освіти і встановлює їх відповідність рівням Національної рамки кваліфікацій [5]. Зокрема:

- «третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення»;

- «науковий рівень вищої освіти відповідає дев’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв’язання важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення».

Саме цим рівням відповідають ступені вищої освіти доктор філософії і доктор наук.

Шоста та сьома частини статті 5 встановлюють такі основні вимоги до присудження цих ступенів.

Ступень доктора філософії здобувається на основі ступеня магістра і присуджується спеціалізованою вченою радою ВНЗ або наукової установи за результатами виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді. Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад’юнктурі) або поза аспірантурою. Другий варіант стосується лише тих, хто професійно здійснює наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи. Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад’юнктурі) становить чотири роки, а обсяг освітньої складової відповідної освітньо-наукової програми – 30-60 кредитів ЄКТС. Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власними ліцензованими освітньо-науковими програмами або за освітньо-науковими програмами, узгодженими з ВНЗ. В останньому випадку наукова складова програми реалізується у науковій установі, а освітня – у ВНЗ.

Ступень доктора наук «здобувається на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв’язання важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають загальнонаціональне або світове значення та опубліковані в наукових виданнях». Він присуджується спеціалізованою вченою радою ВНЗ чи наукової установи за результатами публічного захисту наукових досягнень у вигляді дисертації, опублікованої монографії, або сукупності статей у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях, перелік яких затверджується МОН.

Порядок атестації здобувачів ступенів доктора філософії та доктора наук визначається частинами 3 – 6 статті 7 Закону. Зокрема, вони передбачають таке.

Атестація здобувачів ступеня доктора філософії, здійснюється постійно діючою або разовою спеціалізованою вченою радою ВНЗ чи наукової установи на підставі публічного захисту дисертації. Здобувач ступеня доктора філософії має право на вибір спеціалізованої вченої ради. Атестація здобувачів ступеня доктора наук, здійснюється постійно діючою спеціалізованою вченою радою ВНЗ чи наукової установи на підставі публічного захисту наукових досягнень у зазначеній вище формі. Дисертації або наукові доповіді здобувачів, а також відгуки опонентів оприлюднюються на офіційних веб-сайтах відповідних ВНЗ (наукових установ).

Стаття 9 Закону запроваджує стандарти освітньої діяльності, які є сукупністю мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу ВНЗ або наукової установи. Вони розробляються і затверджуються МОН за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності і обов’язкові до виконання всіма ВНЗ, а також науковими установами, що забезпечують підготовку докторів філософії та докторів наук.

Стаття 10 Закону запроваджує стандарти вищої освіти, які є сукупністю вимог до змісту та результатів освітньої діяльності ВНЗ і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності. Вони розробляються та затверджуються МОН з урахуванням пропозицій галузевих державних органів, до сфери управління яких належать ВНЗ, і галузевих об’єднань організацій роботодавців та за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності.

Стандарти вищої освіти визначають такі вимоги до освітніх програм:

1) обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;

2) перелік компетентностей випускника;

3) нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;

4) форми атестації здобувачів вищої освіти;

5) вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;

6) вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності).

Зі змісту статі 10 випливає, що стандарти вищої освіти не розроблятимуться для підготовки докторів наук, оскільки відповідні програми не містять освітньої складової. Дещо невизначеною є необхідність створення стандартів освітньої діяльності для цього рівня вищої освіти. З одного боку, про існування таких стандартів згадує стаття 9.2 Закону. З іншого, визначені п. 9.1 вимоги до змісту і власне назва стандартів передбачають, що вони регламентують лише освітню (але не наукову) діяльність. До того ж основним призначенням цих стандартів є оцінювання якості освітньої діяльності під час ліцензування та акредитації. Але такі процедури для наукових програм Законом не передбачені.

Частина 4 статті 13 Закону, надає державним органам, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи ВНЗ, право своїми актами встановлювати особливі вимоги до підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі відповідних ВНЗ і підрозділів.

Статті 24 та 25 Закону встановлюють загальні вимоги до ліцензування освітньої діяльності. Вони є єдиними для всіх рівнів вищої освіти, крім наукового, тобто мають застосовуватися при ліцензуванні освітньо-наукових програм підготовки докторів філософії.

Стаття 44 Закону визначає основні умови прийому до ВНЗ, у тому числі й прийому до аспірантури і докторантури. Зокрема, вона передбачає, що він здійснюється на конкурсній основі відповідно до затверджених МОН Умов прийому. Прийом на основі ступеня магістра для здобуття ступеня доктора філософії здійснюється за результатами вступних випробувань. Прийом до докторантури або надання творчої відпустки для підготовки дисертації на здобуття ступеня доктора наук здійснюється з урахуванням наукових, науково-технічних досягнень за обраною спеціальністю відповідно до вимог, що визначаються МОН. Не допускається вступ поза конкурсом для здобуття ступеня доктора філософії.

Стаття 46 Закону регламентує питання відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів вищої освіти. Значна частина її норм не містить якихось застережень стосовно рівнів вищої освіти, а відтак у повній мірі стосуються здобувачів ступенів доктора філософії та доктора наук. Виключеннями є норми 46.1 щодо відрахування за невиконання навчального плану та академічних довідок про результати навчання, 46.3 про право на поновлення в межах ліцензійного обсягу і 46.6 про право переведення до інших навчальних закладів у випадку неотримання ВНЗ нового сертифіката про акредитацію після закінчення терміну дії попереднього. Ці норми не можуть застосовуватися до докторантів через відсутність освітньої складової в програмах їх підготовки.

Статті 62 та 63 Закону містять переліки прав та обов’язків осіб, які навчаються у ВНЗ, у т. ч. аспірантів, ад’юнктів та докторантів. Всі передбачені цими статтями обов’язки і більшість зазначених прав стосуються здобувачів ступенів доктора філософії та доктора наук. Виключеннями є лише нормативи щодо розміру стипендіального фонду (ст. 62.4), кількості академічних стипендій та порядку їх призначення (ст. 62.7), а також права на отримання студентського квитка, зразок якого затверджується МОН (ст. 62.10). У цих випадках Закон використовує термін «студенти (курсанти)». А відтак, вказані норми стосуються лише здобувачів вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.

Таким чином, поряд з нормами, встановленими безпосередньо у Законі, передбачається існування трьох видів нормативних документів, затверджуваних МОН, які регламентують основні аспекти підготовки докторів філософії та докторів наук:

- стандарти освітньої діяльності;

- стандарти вищої освіти;

- умови прийому.

Очевидно, що немає жодного сенсу дублювати у Положенні про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ) те, що вже визначено Законом, або є предметом регулювання інших передбачених законодавством нормативних документів.

Тепер перейдемо до розгляду основних пропозицій винесеного на громадське обговорення проекту Положення. Цей документ складається з таких основних розділів:

- Загальні положення;

- Права і обов’язки аспірантів (ад’юнктів) і докторантів;

- Порядок навчання в аспірантурі (ад’юнктурі) вищого навчального закладу (наукової установи);

- Порядок та умови вступу до аспірантури (ад’юнктури);

- Порядок та умови вступу до докторантури

Вже з цього змісту бачимо, що другий розділ фактично повторює ст. 63, 64 Закону. Четвертий та п’ятий розділи не можуть бути предметом цього Положення, оскільки згідно із Законом деталізація встановлених ним норм щодо вступу має регламентуватися іншим документом – Умовами прийому на навчання до вищих навчальних закладів, затверджуваними МОН.

У розділі «Загальні положення» п. 1 – 6 в цілому збігаються з відповідними нормами Закону про вищу освіту. П. 7 встановлює вимоги до освітньо-наукових (наукових) програм стосовно наукових публікацій у виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз. За Законом (ст. 10.1) вимоги до програм мають визначатися стандартами вищої освіти окремо для кожної спеціальності. Якщо ж визначати якісь вимоги до них в деякому (не передбаченому Законом) Положенні, то це мають бути ВСІ (а не уривчасті, як у проекті) загальні вимоги, що деталізують норми законодавства для освітнього-наукового та наукового рівнів вищої освіти. Крім того, згідно із ст. 13.6 Закону, методологію і методичні рекомендації щодо розроблення стандартів освітньої діяльності та стандартів вищої освіти має розробляти не Кабмін, а Науково-методична рада МОН за участю Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Натомість самі стандарти для кожної спеціальності має затверджувати безпосередньо МОН. Слід зазначити, що вимоги до публікацій не зовсім відповідають передбаченому Законом змісту стандартів вищої освіти. Крім того, для наукових програм підготовки докторів наук стандарти взагалі не передбачені. Тому, можливо, є сенс не включати їх до стандартів, а сформулювати у новому Законі про наукову та науково-технічну діяльність певні загальні кваліфікаційні вимоги до здобувачів ступенів доктора філософії і доктора наук, які б застосовувалися при їх атестації, і відтак впливали б на зміст відповідних освітньо-наукових і наукових програм вищої освіти.

Також п. 7 визначає індивідуальний план наукової роботи, як окремий документ, що використовуватиметься для оцінювання успішності виконання запланованої наукової роботи і має затверджуватися вченою радою не пізніше, ніж через 3 місяці після вступу здобувача наукового ступеня до ВНЗ (наукової установи). Цей документ не передбачений Законом про вищу освіту. Але, якщо його запроваджувати, то доцільно у Положенні чи іншому нормативному документі визначити процедуру його розробки, форму і обов’язкові складові. Бо якщо ВНЗ та наукові установи матимуть можливість самостійно встановлювати форму і зміст індивідуального плану, то у чому сенс нормування назви документа? Є й іншій варіант, який більшою мірою відповідає Закону. Це взагалі скасувати індивідуальні плани наукової роботи, а обмежитися освітньо-науковими і науковими програмами здобувачів, варіативні складові яких і повинні містити індивідуальні плани (програми) наукової роботи.

Як вже зазначалося вище, права і обов’язки аспірантів, ад’юнктів та докторантів визначено безпосередньо у Законі про вищу освіту. Тому немає потреби додатково відтворювати їх у Положенні. Але, якщо вже робити це, то треба дотримуватися вимог Закону. Натомість у відповідному розділі проекту Положення є істотні відхилення від них. Зокрема, перелік прав складається з 7 пунктів замість передбачених Законом 33. Серед «втрачених» у проекті право на:

- трудову діяльність у позанавчальний час;

- безоплатне користування бібліотеками, інформаційними фондами, навчальною, науковою та спортивною базами ВНЗ;

- користування виробничою, культурно-освітньою, побутовою, оздоровчою базами вищого навчального закладу у порядку, передбаченому статутом ВНЗ;

- участь у заходах з освітньої, наукової, науково-дослідної, спортивної, мистецької, громадської діяльності, що проводяться в Україні та за кордоном, у встановленому законодавством порядку;

- участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчального процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;

- внесення пропозицій щодо умов і розміру плати за навчання;

- вибір навчальних дисциплін у межах, передбачених відповідною освітньою програмою та робочим навчальним планом, в обсязі, що становить не менш як 25 відсотків загальної кількості кредитів ЄКТС, передбачених для даного рівня вищої освіти;

- зарахування до страхового стажу відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" періодів навчання на денній формі навчання у ВНЗ, аспірантурі, докторантурі, клінічній ординатурі, інтернатурі, резидентурі, за умови добровільної сплати страхових внесків;

- участь у формуванні індивідуального навчального плану;

- моральне та/або матеріальне заохочення за успіхи у навчанні, науково-дослідній і громадській роботі, за мистецькі та спортивні досягнення тощо;

- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

- канікулярну відпустку тривалістю не менш як вісім календарних тижнів на навчальний рік;

- отримання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

та деякі інші.

Істотно змінено зміст окремих інших прав, передбачених Законом. Наприклад, право отримувати державну стипендію у розмірі не меншому, ніж розмір прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць, перетворилося у проекті на право «отримання державної стипендії встановленого розміру у разі зарахування на навчання за державним замовленням» (п. 5). Від права на «безоплатне забезпечення інформацією для навчання у доступних форматах з використанням технологій, що враховують обмеження життєдіяльності, зумовлені станом здоров’я (для осіб з особливими освітніми потребами)» залишилося право на «отримання всіх видів відкритої наукової інформації і наукового консультування».

Натомість розширено визначений Законом перелік обов’язків аспірантів, ад’юнктів та докторантів. Переважно це пов’язане з деталізацією норм Закону. Зокрема, замість необхідності «виконувати вимоги освітньої (наукової) програми» (ст. 63.3) у проекті Положення (п. 10.2 – 10.4) зазначено необхідність:

- «виконувати освітньо-наукову (наукову) програму та навчальний план (для аспірантів (ад’юнктів))»;

- «виконувати індивідуальний план наукової роботи та систематично звітувати про хід його виконання на засіданні кафедри, відділу, лабораторії, вченої ради чи іншого колегіального органу вищого навчального закладу (наукової установи)»;

- «у встановлений термін захистити дисертацію (для аспірантів і ад’юнктів) або результати своїх наукових досягнень (дисертацію, або монографію, або сукупність опублікованих статей – для докторантів) у спеціалізованій вченій раді вищого навчального закладу (наукової установи)».

Замість необхідності «дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу» (ст. 63.1) проект Положення (п. 10.1, 10.5) встановлює необхідність:

- «дотримуватися вимог законодавства, моральних та етичних норм поведінки, встановлених вищим навчальним закладом (науковою установою) та/або професійними чи громадськими органами (організаціями), які згідно з законом мають право встановлювати стандарти поведінки дослідників у відповідній галузі (професії)»;

- «дотримуватися статуту, правил внутрішнього розпорядку, інших документів вищого навчального закладу (наукової установи), що регулюють підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів».

Але і при цьому загубилася вимога Закону (ст. 63.2) щодо необхідності виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки.

П. 12 цього розділу регламентує механізм реалізації права аспірантів, ад’юнктів та докторантів на академічну мобільність шляхом їх направлення «на стажування (отримання додаткових наукових консультацій та/або керівництва щодо наукової діяльності та/або засвоєння навчальних дисциплін в рамках виконання освітньо-наукової програми аспіранта (ад’юнкта)) до інших вітчизняних та/або закордонних вищих навчальних закладів або наукових центрів», а також визначає джерела фінансування такого стажування. Відповідно до ст. 13.1.23 Закону, порядок реалізації права на академічну мобільність має регламентуватися окремим Положенням, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Тому немає сенсу дублювати його у цьому документі. Крім того, у розумінні Закону (ст. 1.2) академічна мобільність – це не тільки «направлення», а у ширшому розумінні «можливість учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому вищому навчальному закладі (науковій установі) на території України чи поза її межами».

Розділ «Порядок навчання в аспірантурі (ад’юнктурі) вищого навчального закладу (наукової установи)» містить 8 пунктів. З них понад половину загального обсягу тексту складають статті 15, 16, які визначають вимоги до освітньо-наукових програм та стандартів освітньої діяльності. Ці питання, згідно із Законом про вищу освіту, повинні регулюватися іншими нормативними документами. Більш того, пропозиції проекту не повною мірою відповідають нормам цього Закону. Зокрема, всупереч Закону, проект не встановлює вимог, що до наявності в освітньо-наукових програмах: 

- переліку компетентностей;

- нормативного змісту підготовки, сформульованого у термінах результатів навчання;

- форм атестації здобувачів;

- вимог до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти.

Наявні у проекті вимоги до змісту освітньої складової освітньо-наукових програм сформульовано у вигляді єдиних для всіх спеціальностей трьох нормативних модулів, для яких вказано окремі (іноді незрозумілі, наприклад, «оволодіти глибинними професійними знаннями, … сучасним станом розвитку наукової літератури») компетентності і взагалі не передбачено жодних результатів навчання. Тому незрозуміло, у чому сенс створення таких нормативів. До того ж, це суперечить прямій нормі закону (ст. 13.6), за якою нормативні вимоги до компетентностей повинні визначати науково-методичні комісії МОН, а не Кабінет Міністрів.

Вимоги до стандартів освітньої діяльності містять не передбачену Законом норму щодо наявності в них складових, які засвідчують забезпечення права на академічну мобільність аспірантів (ад’юнктів). Деякі з цих вимог є нелогічними або відсталими від життя. Наприклад, включення до стандартів освітньої діяльності вимог до кадрового забезпечення наукової підготовки не є обґрунтованим з огляду на те, що ці стандарти стосуються лише освітньої (але не наукової) складової відповідних програм. Тому достатньо залишити у стандартах лише вимоги до кадрового забезпечення освітньої діяльності. Зайвими є сьогодні вимоги до бібліотечного фонду. Набагато актуальнішою є проблема підключення університетів та наукових установ до електронних баз провідних наукових видань.

Є істотні зауваження і до деяких інших пунктів цього розділу. Зокрема, п. 13 встановлює обов’язковість відвідування аудиторних занять (під час сесійних періодів). По-перше, така вимога є дещо дивною з огляду на поширення практики вільного відвідування занять на нижчих рівнях вищої освіти. До того ж, новий Закон про вищу освіту скасував звичне поняття сесії. Замість цього ст. 32.2.2 надає ВНЗ право самостійно визначати форми навчання та форми організації освітнього процесу.

Пункти 18, 19 проекту регламентують питання формування державного замовлення на підготовку аспірантів (ад’юнктів). Вони містять не передбачені чинним законодавством обмеження. Зокрема, це вимога п. 18 про підготовку докторів філософії за державним замовленням виключно в аспірантурі (ад’юнктурі) за денною формою навчання. Така норма підтримується багатьма представниками наукової та освітянської громадськості. Але суперечить законодавству. П. 19 визначає, що брати участь у конкурсі на розміщення державного замовлення можуть лише ВНЗ та наукові установи, які на момент проведення конкурсу мають чинний сертифікат про акредитацію відповідної освітньо-наукової програми. З огляду на те, що на цей час ми взагалі не маємо жодної акредитованої чи навіть ліцензованої освітньо-наукової програми, така вимога здається надмірно жорсткою. Сьогодні обговорюються пропозиції щодо істотної зміни механізмів бюджетного фінансування підготовки фахівців. Імовірно саме в цих нових механізмах слід закладати нормативи, які б з одного боку не суперечили здоровому глузду і чинному законодавству, а з іншого – надавали можливість використовувати державне фінансування як інструмент підвищення якості наукових досліджень і їх наближення до вирішення актуальних проблем суспільства.

П. 20 встановлює, що кількість аспірантів (ад’юнктів), підготовка яких здійснюється поза державним замовленням, визначається вченою радою ВНЗ (наукової установи). Це суперечить вимозі ст. 24.5.2 Закону, згідно з якою у ліцензії на провадження освітньої діяльності має бути зазначений ліцензійний обсяг – «максимальна кількість осіб, яким вищій навчальний заклад може одночасно забезпечити здобуття вищої освіти за певною спеціальністю і рівнем вищої освіти відповідно до стандартів освітньої діяльності».

Останні два розділи, як вже зазначалося вище, присвячені умовам вступу до аспірантури (ад’юнктури) та докторантури. Вже самий факт їх появи у документі суперечить Закону про вищу освіту. Згідно із ст. 44 цього Закону, МОН затверджує Умови прийому, а вчена рада ВНЗ на їх основі – Правила прийому до ВНЗ. Згідно із ст. 44.12, МОН має визначати вимоги прийому до докторантури або надання творчої відпустки для підготовки дисертації на здобуття ступеня доктора наук. Це може бути окремий документ чи розділ в загальних Умовах прийому. Жодних проміжних документів щодо вступу, затверджуваних Кабінетом Міністрів, Закон не передбачає.

Підбиваючи підсумки, ще раз зазначу, що прийняття обговорюваного Положення сьогодні не на часі. Ми маємо чинний документ, що врегульовує ті самі питання, згідно із Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність». Ми також маємо новий Закон України «Про вищу освіту», який істотно змінює концепцію та зміст підготовки в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі, і запроваджує зовсім інший пакет нормативних документів для її врегулювання. Саме розробкою цих документів і слід сьогодні займатися. Разом з тим, незабаром постане проблема співіснування «старих» і «нових» форм підготовки. Для її вирішення достатньо або у чинному Положенні, або у перехідних положеннях нового Закону про наукову та науково-технічну діяльність встановити, що існуючий сьогодні порядок продовжує діяти протягом певного часу і поширюється на тих, хто вже вчиться в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі до завершення їх навчання.

1. Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі)та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ) (Проект). http://mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1390288033/1420024077.

2. Закон України «Про вищу освіту». http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

3. Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність». http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1977-12.

4. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/309-99-п.

5. Національна рамка кваліфікацій. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-п. 

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України

Зауваження та пропозиції щодо проекту Положення про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ)
Зауваження та пропозиції щодо проекту Положення про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ)

Нещодавно на сайті МОН для громадського обговорення було опубліковано проект Положення про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ) [1], яке передбачається затвердити відповідною постановою Кабінету Міністрів України. Очевидним мотивом для розробки цього документа стало набуття чинності Законом України «Про вищу освіту [2], який істотно змінює правовий статус цих ступенів і процедури підготовки та атестації відповідних фахівців. Втім необхідність існування саме такого документа не є очевидною. До того ж існує суперечність між чинними Законами України, що регулюють відповідні питання.

З одного боку, відповідно до ст. 19.1 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» [3], Кабінет Міністрів України має встановлювати «Порядок   вступу  та  навчання  в  аспірантурі  та докторантурі». З іншого – новий Закон України про вищу освіту цього не передбачає, а для більшості питань, що можуть бути предметом такого Положення, він встановлює інші механізми регламентації. Цю суперечність можна пояснити тим, що норми першого Закону є традиційними для пострадянських країн. Вони стосуються працюючих сьогодні аспірантури і докторантури, які розглядаються як форми підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Їх діяльність регламентується чинним Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів [4]. Новий Закон про вищу освіту (далі – Закон) встановлює норми, які більшою мірою відповідають традиціям розвинених держав і розглядають підготовку докторів філософії та докторів наук, як фахівців освітньо-наукового і наукового рівнів вищої освіти. Тому вони передбачають поширення на вступ і освітню діяльність за цими рівнями багатьох норм, що використовуються для інших рівнів вищої освіти. Підготовка таких фахівців може розпочатися лише після затвердження нових переліків спеціальностей і стандартів вищої освіти та освітньої діяльності. Очевидно, що зміна концепції підготовки повинна бути відображена і в новому Законі про наукову і науково-технічну діяльність, прийняття якого можливо вже у першому півріччі цього року. Можна очікувати, що відповідну норму у ньому буде скасовано або істотно змінено.

Перш, ніж обговорювати конкретні статті проекту, треба розглянути основні норми Закону «Про вищу освіту», що стосуються аспірантури (ад’юнктури) і докторантури.

Стаття 5 цього Закону запроваджує нові поняття рівнів вищої освіти і встановлює їх відповідність рівням Національної рамки кваліфікацій [5]. Зокрема:

- «третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення»;

- «науковий рівень вищої освіти відповідає дев’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв’язання важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення».

Саме цим рівням відповідають ступені вищої освіти доктор філософії і доктор наук.

Шоста та сьома частини статті 5 встановлюють такі основні вимоги до присудження цих ступенів.

Ступень доктора філософії здобувається на основі ступеня магістра і присуджується спеціалізованою вченою радою ВНЗ або наукової установи за результатами виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді. Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад’юнктурі) або поза аспірантурою. Другий варіант стосується лише тих, хто професійно здійснює наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи. Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад’юнктурі) становить чотири роки, а обсяг освітньої складової відповідної освітньо-наукової програми – 30-60 кредитів ЄКТС. Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власними ліцензованими освітньо-науковими програмами або за освітньо-науковими програмами, узгодженими з ВНЗ. В останньому випадку наукова складова програми реалізується у науковій установі, а освітня – у ВНЗ.

Ступень доктора наук «здобувається на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв’язання важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають загальнонаціональне або світове значення та опубліковані в наукових виданнях». Він присуджується спеціалізованою вченою радою ВНЗ чи наукової установи за результатами публічного захисту наукових досягнень у вигляді дисертації, опублікованої монографії, або сукупності статей у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях, перелік яких затверджується МОН.

Порядок атестації здобувачів ступенів доктора філософії та доктора наук визначається частинами 3 – 6 статті 7 Закону. Зокрема, вони передбачають таке.

Атестація здобувачів ступеня доктора філософії, здійснюється постійно діючою або разовою спеціалізованою вченою радою ВНЗ чи наукової установи на підставі публічного захисту дисертації. Здобувач ступеня доктора філософії має право на вибір спеціалізованої вченої ради. Атестація здобувачів ступеня доктора наук, здійснюється постійно діючою спеціалізованою вченою радою ВНЗ чи наукової установи на підставі публічного захисту наукових досягнень у зазначеній вище формі. Дисертації або наукові доповіді здобувачів, а також відгуки опонентів оприлюднюються на офіційних веб-сайтах відповідних ВНЗ (наукових установ).

Стаття 9 Закону запроваджує стандарти освітньої діяльності, які є сукупністю мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу ВНЗ або наукової установи. Вони розробляються і затверджуються МОН за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності і обов’язкові до виконання всіма ВНЗ, а також науковими установами, що забезпечують підготовку докторів філософії та докторів наук.

Стаття 10 Закону запроваджує стандарти вищої освіти, які є сукупністю вимог до змісту та результатів освітньої діяльності ВНЗ і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності. Вони розробляються та затверджуються МОН з урахуванням пропозицій галузевих державних органів, до сфери управління яких належать ВНЗ, і галузевих об’єднань організацій роботодавців та за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності.

Стандарти вищої освіти визначають такі вимоги до освітніх програм:

1) обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;

2) перелік компетентностей випускника;

3) нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;

4) форми атестації здобувачів вищої освіти;

5) вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;

6) вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності).

Зі змісту статі 10 випливає, що стандарти вищої освіти не розроблятимуться для підготовки докторів наук, оскільки відповідні програми не містять освітньої складової. Дещо невизначеною є необхідність створення стандартів освітньої діяльності для цього рівня вищої освіти. З одного боку, про існування таких стандартів згадує стаття 9.2 Закону. З іншого, визначені п. 9.1 вимоги до змісту і власне назва стандартів передбачають, що вони регламентують лише освітню (але не наукову) діяльність. До того ж основним призначенням цих стандартів є оцінювання якості освітньої діяльності під час ліцензування та акредитації. Але такі процедури для наукових програм Законом не передбачені.

Частина 4 статті 13 Закону, надає державним органам, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи ВНЗ, право своїми актами встановлювати особливі вимоги до підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі відповідних ВНЗ і підрозділів.

Статті 24 та 25 Закону встановлюють загальні вимоги до ліцензування освітньої діяльності. Вони є єдиними для всіх рівнів вищої освіти, крім наукового, тобто мають застосовуватися при ліцензуванні освітньо-наукових програм підготовки докторів філософії.

Стаття 44 Закону визначає основні умови прийому до ВНЗ, у тому числі й прийому до аспірантури і докторантури. Зокрема, вона передбачає, що він здійснюється на конкурсній основі відповідно до затверджених МОН Умов прийому. Прийом на основі ступеня магістра для здобуття ступеня доктора філософії здійснюється за результатами вступних випробувань. Прийом до докторантури або надання творчої відпустки для підготовки дисертації на здобуття ступеня доктора наук здійснюється з урахуванням наукових, науково-технічних досягнень за обраною спеціальністю відповідно до вимог, що визначаються МОН. Не допускається вступ поза конкурсом для здобуття ступеня доктора філософії.

Стаття 46 Закону регламентує питання відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів вищої освіти. Значна частина її норм не містить якихось застережень стосовно рівнів вищої освіти, а відтак у повній мірі стосуються здобувачів ступенів доктора філософії та доктора наук. Виключеннями є норми 46.1 щодо відрахування за невиконання навчального плану та академічних довідок про результати навчання, 46.3 про право на поновлення в межах ліцензійного обсягу і 46.6 про право переведення до інших навчальних закладів у випадку неотримання ВНЗ нового сертифіката про акредитацію після закінчення терміну дії попереднього. Ці норми не можуть застосовуватися до докторантів через відсутність освітньої складової в програмах їх підготовки.

Статті 62 та 63 Закону містять переліки прав та обов’язків осіб, які навчаються у ВНЗ, у т. ч. аспірантів, ад’юнктів та докторантів. Всі передбачені цими статтями обов’язки і більшість зазначених прав стосуються здобувачів ступенів доктора філософії та доктора наук. Виключеннями є лише нормативи щодо розміру стипендіального фонду (ст. 62.4), кількості академічних стипендій та порядку їх призначення (ст. 62.7), а також права на отримання студентського квитка, зразок якого затверджується МОН (ст. 62.10). У цих випадках Закон використовує термін «студенти (курсанти)». А відтак, вказані норми стосуються лише здобувачів вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.

Таким чином, поряд з нормами, встановленими безпосередньо у Законі, передбачається існування трьох видів нормативних документів, затверджуваних МОН, які регламентують основні аспекти підготовки докторів філософії та докторів наук:

- стандарти освітньої діяльності;

- стандарти вищої освіти;

- умови прийому.

Очевидно, що немає жодного сенсу дублювати у Положенні про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ) те, що вже визначено Законом, або є предметом регулювання інших передбачених законодавством нормативних документів.

Тепер перейдемо до розгляду основних пропозицій винесеного на громадське обговорення проекту Положення. Цей документ складається з таких основних розділів:

- Загальні положення;

- Права і обов’язки аспірантів (ад’юнктів) і докторантів;

- Порядок навчання в аспірантурі (ад’юнктурі) вищого навчального закладу (наукової установи);

- Порядок та умови вступу до аспірантури (ад’юнктури);

- Порядок та умови вступу до докторантури

Вже з цього змісту бачимо, що другий розділ фактично повторює ст. 63, 64 Закону. Четвертий та п’ятий розділи не можуть бути предметом цього Положення, оскільки згідно із Законом деталізація встановлених ним норм щодо вступу має регламентуватися іншим документом – Умовами прийому на навчання до вищих навчальних закладів, затверджуваними МОН.

У розділі «Загальні положення» п. 1 – 6 в цілому збігаються з відповідними нормами Закону про вищу освіту. П. 7 встановлює вимоги до освітньо-наукових (наукових) програм стосовно наукових публікацій у виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз. За Законом (ст. 10.1) вимоги до програм мають визначатися стандартами вищої освіти окремо для кожної спеціальності. Якщо ж визначати якісь вимоги до них в деякому (не передбаченому Законом) Положенні, то це мають бути ВСІ (а не уривчасті, як у проекті) загальні вимоги, що деталізують норми законодавства для освітнього-наукового та наукового рівнів вищої освіти. Крім того, згідно із ст. 13.6 Закону, методологію і методичні рекомендації щодо розроблення стандартів освітньої діяльності та стандартів вищої освіти має розробляти не Кабмін, а Науково-методична рада МОН за участю Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Натомість самі стандарти для кожної спеціальності має затверджувати безпосередньо МОН. Слід зазначити, що вимоги до публікацій не зовсім відповідають передбаченому Законом змісту стандартів вищої освіти. Крім того, для наукових програм підготовки докторів наук стандарти взагалі не передбачені. Тому, можливо, є сенс не включати їх до стандартів, а сформулювати у новому Законі про наукову та науково-технічну діяльність певні загальні кваліфікаційні вимоги до здобувачів ступенів доктора філософії і доктора наук, які б застосовувалися при їх атестації, і відтак впливали б на зміст відповідних освітньо-наукових і наукових програм вищої освіти.

Також п. 7 визначає індивідуальний план наукової роботи, як окремий документ, що використовуватиметься для оцінювання успішності виконання запланованої наукової роботи і має затверджуватися вченою радою не пізніше, ніж через 3 місяці після вступу здобувача наукового ступеня до ВНЗ (наукової установи). Цей документ не передбачений Законом про вищу освіту. Але, якщо його запроваджувати, то доцільно у Положенні чи іншому нормативному документі визначити процедуру його розробки, форму і обов’язкові складові. Бо якщо ВНЗ та наукові установи матимуть можливість самостійно встановлювати форму і зміст індивідуального плану, то у чому сенс нормування назви документа? Є й іншій варіант, який більшою мірою відповідає Закону. Це взагалі скасувати індивідуальні плани наукової роботи, а обмежитися освітньо-науковими і науковими програмами здобувачів, варіативні складові яких і повинні містити індивідуальні плани (програми) наукової роботи.

Як вже зазначалося вище, права і обов’язки аспірантів, ад’юнктів та докторантів визначено безпосередньо у Законі про вищу освіту. Тому немає потреби додатково відтворювати їх у Положенні. Але, якщо вже робити це, то треба дотримуватися вимог Закону. Натомість у відповідному розділі проекту Положення є істотні відхилення від них. Зокрема, перелік прав складається з 7 пунктів замість передбачених Законом 33. Серед «втрачених» у проекті право на:

- трудову діяльність у позанавчальний час;

- безоплатне користування бібліотеками, інформаційними фондами, навчальною, науковою та спортивною базами ВНЗ;

- користування виробничою, культурно-освітньою, побутовою, оздоровчою базами вищого навчального закладу у порядку, передбаченому статутом ВНЗ;

- участь у заходах з освітньої, наукової, науково-дослідної, спортивної, мистецької, громадської діяльності, що проводяться в Україні та за кордоном, у встановленому законодавством порядку;

- участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчального процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;

- внесення пропозицій щодо умов і розміру плати за навчання;

- вибір навчальних дисциплін у межах, передбачених відповідною освітньою програмою та робочим навчальним планом, в обсязі, що становить не менш як 25 відсотків загальної кількості кредитів ЄКТС, передбачених для даного рівня вищої освіти;

- зарахування до страхового стажу відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" періодів навчання на денній формі навчання у ВНЗ, аспірантурі, докторантурі, клінічній ординатурі, інтернатурі, резидентурі, за умови добровільної сплати страхових внесків;

- участь у формуванні індивідуального навчального плану;

- моральне та/або матеріальне заохочення за успіхи у навчанні, науково-дослідній і громадській роботі, за мистецькі та спортивні досягнення тощо;

- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

- канікулярну відпустку тривалістю не менш як вісім календарних тижнів на навчальний рік;

- отримання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

та деякі інші.

Істотно змінено зміст окремих інших прав, передбачених Законом. Наприклад, право отримувати державну стипендію у розмірі не меншому, ніж розмір прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць, перетворилося у проекті на право «отримання державної стипендії встановленого розміру у разі зарахування на навчання за державним замовленням» (п. 5). Від права на «безоплатне забезпечення інформацією для навчання у доступних форматах з використанням технологій, що враховують обмеження життєдіяльності, зумовлені станом здоров’я (для осіб з особливими освітніми потребами)» залишилося право на «отримання всіх видів відкритої наукової інформації і наукового консультування».

Натомість розширено визначений Законом перелік обов’язків аспірантів, ад’юнктів та докторантів. Переважно це пов’язане з деталізацією норм Закону. Зокрема, замість необхідності «виконувати вимоги освітньої (наукової) програми» (ст. 63.3) у проекті Положення (п. 10.2 – 10.4) зазначено необхідність:

- «виконувати освітньо-наукову (наукову) програму та навчальний план (для аспірантів (ад’юнктів))»;

- «виконувати індивідуальний план наукової роботи та систематично звітувати про хід його виконання на засіданні кафедри, відділу, лабораторії, вченої ради чи іншого колегіального органу вищого навчального закладу (наукової установи)»;

- «у встановлений термін захистити дисертацію (для аспірантів і ад’юнктів) або результати своїх наукових досягнень (дисертацію, або монографію, або сукупність опублікованих статей – для докторантів) у спеціалізованій вченій раді вищого навчального закладу (наукової установи)».

Замість необхідності «дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу» (ст. 63.1) проект Положення (п. 10.1, 10.5) встановлює необхідність:

- «дотримуватися вимог законодавства, моральних та етичних норм поведінки, встановлених вищим навчальним закладом (науковою установою) та/або професійними чи громадськими органами (організаціями), які згідно з законом мають право встановлювати стандарти поведінки дослідників у відповідній галузі (професії)»;

- «дотримуватися статуту, правил внутрішнього розпорядку, інших документів вищого навчального закладу (наукової установи), що регулюють підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів».

Але і при цьому загубилася вимога Закону (ст. 63.2) щодо необхідності виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки.

П. 12 цього розділу регламентує механізм реалізації права аспірантів, ад’юнктів та докторантів на академічну мобільність шляхом їх направлення «на стажування (отримання додаткових наукових консультацій та/або керівництва щодо наукової діяльності та/або засвоєння навчальних дисциплін в рамках виконання освітньо-наукової програми аспіранта (ад’юнкта)) до інших вітчизняних та/або закордонних вищих навчальних закладів або наукових центрів», а також визначає джерела фінансування такого стажування. Відповідно до ст. 13.1.23 Закону, порядок реалізації права на академічну мобільність має регламентуватися окремим Положенням, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Тому немає сенсу дублювати його у цьому документі. Крім того, у розумінні Закону (ст. 1.2) академічна мобільність – це не тільки «направлення», а у ширшому розумінні «можливість учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому вищому навчальному закладі (науковій установі) на території України чи поза її межами».

Розділ «Порядок навчання в аспірантурі (ад’юнктурі) вищого навчального закладу (наукової установи)» містить 8 пунктів. З них понад половину загального обсягу тексту складають статті 15, 16, які визначають вимоги до освітньо-наукових програм та стандартів освітньої діяльності. Ці питання, згідно із Законом про вищу освіту, повинні регулюватися іншими нормативними документами. Більш того, пропозиції проекту не повною мірою відповідають нормам цього Закону. Зокрема, всупереч Закону, проект не встановлює вимог, що до наявності в освітньо-наукових програмах: 

- переліку компетентностей;

- нормативного змісту підготовки, сформульованого у термінах результатів навчання;

- форм атестації здобувачів;

- вимог до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти.

Наявні у проекті вимоги до змісту освітньої складової освітньо-наукових програм сформульовано у вигляді єдиних для всіх спеціальностей трьох нормативних модулів, для яких вказано окремі (іноді незрозумілі, наприклад, «оволодіти глибинними професійними знаннями, … сучасним станом розвитку наукової літератури») компетентності і взагалі не передбачено жодних результатів навчання. Тому незрозуміло, у чому сенс створення таких нормативів. До того ж, це суперечить прямій нормі закону (ст. 13.6), за якою нормативні вимоги до компетентностей повинні визначати науково-методичні комісії МОН, а не Кабінет Міністрів.

Вимоги до стандартів освітньої діяльності містять не передбачену Законом норму щодо наявності в них складових, які засвідчують забезпечення права на академічну мобільність аспірантів (ад’юнктів). Деякі з цих вимог є нелогічними або відсталими від життя. Наприклад, включення до стандартів освітньої діяльності вимог до кадрового забезпечення наукової підготовки не є обґрунтованим з огляду на те, що ці стандарти стосуються лише освітньої (але не наукової) складової відповідних програм. Тому достатньо залишити у стандартах лише вимоги до кадрового забезпечення освітньої діяльності. Зайвими є сьогодні вимоги до бібліотечного фонду. Набагато актуальнішою є проблема підключення університетів та наукових установ до електронних баз провідних наукових видань.

Є істотні зауваження і до деяких інших пунктів цього розділу. Зокрема, п. 13 встановлює обов’язковість відвідування аудиторних занять (під час сесійних періодів). По-перше, така вимога є дещо дивною з огляду на поширення практики вільного відвідування занять на нижчих рівнях вищої освіти. До того ж, новий Закон про вищу освіту скасував звичне поняття сесії. Замість цього ст. 32.2.2 надає ВНЗ право самостійно визначати форми навчання та форми організації освітнього процесу.

Пункти 18, 19 проекту регламентують питання формування державного замовлення на підготовку аспірантів (ад’юнктів). Вони містять не передбачені чинним законодавством обмеження. Зокрема, це вимога п. 18 про підготовку докторів філософії за державним замовленням виключно в аспірантурі (ад’юнктурі) за денною формою навчання. Така норма підтримується багатьма представниками наукової та освітянської громадськості. Але суперечить законодавству. П. 19 визначає, що брати участь у конкурсі на розміщення державного замовлення можуть лише ВНЗ та наукові установи, які на момент проведення конкурсу мають чинний сертифікат про акредитацію відповідної освітньо-наукової програми. З огляду на те, що на цей час ми взагалі не маємо жодної акредитованої чи навіть ліцензованої освітньо-наукової програми, така вимога здається надмірно жорсткою. Сьогодні обговорюються пропозиції щодо істотної зміни механізмів бюджетного фінансування підготовки фахівців. Імовірно саме в цих нових механізмах слід закладати нормативи, які б з одного боку не суперечили здоровому глузду і чинному законодавству, а з іншого – надавали можливість використовувати державне фінансування як інструмент підвищення якості наукових досліджень і їх наближення до вирішення актуальних проблем суспільства.

П. 20 встановлює, що кількість аспірантів (ад’юнктів), підготовка яких здійснюється поза державним замовленням, визначається вченою радою ВНЗ (наукової установи). Це суперечить вимозі ст. 24.5.2 Закону, згідно з якою у ліцензії на провадження освітньої діяльності має бути зазначений ліцензійний обсяг – «максимальна кількість осіб, яким вищій навчальний заклад може одночасно забезпечити здобуття вищої освіти за певною спеціальністю і рівнем вищої освіти відповідно до стандартів освітньої діяльності».

Останні два розділи, як вже зазначалося вище, присвячені умовам вступу до аспірантури (ад’юнктури) та докторантури. Вже самий факт їх появи у документі суперечить Закону про вищу освіту. Згідно із ст. 44 цього Закону, МОН затверджує Умови прийому, а вчена рада ВНЗ на їх основі – Правила прийому до ВНЗ. Згідно із ст. 44.12, МОН має визначати вимоги прийому до докторантури або надання творчої відпустки для підготовки дисертації на здобуття ступеня доктора наук. Це може бути окремий документ чи розділ в загальних Умовах прийому. Жодних проміжних документів щодо вступу, затверджуваних Кабінетом Міністрів, Закон не передбачає.

Підбиваючи підсумки, ще раз зазначу, що прийняття обговорюваного Положення сьогодні не на часі. Ми маємо чинний документ, що врегульовує ті самі питання, згідно із Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність». Ми також маємо новий Закон України «Про вищу освіту», який істотно змінює концепцію та зміст підготовки в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі, і запроваджує зовсім інший пакет нормативних документів для її врегулювання. Саме розробкою цих документів і слід сьогодні займатися. Разом з тим, незабаром постане проблема співіснування «старих» і «нових» форм підготовки. Для її вирішення достатньо або у чинному Положенні, або у перехідних положеннях нового Закону про наукову та науково-технічну діяльність встановити, що існуючий сьогодні порядок продовжує діяти протягом певного часу і поширюється на тих, хто вже вчиться в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі до завершення їх навчання.

1. Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі)та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ) (Проект). http://mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1390288033/1420024077.

2. Закон України «Про вищу освіту». http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

3. Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність». http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1977-12.

4. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/309-99-п.

5. Національна рамка кваліфікацій. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-п. 

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України

17.01.2015
Володимир Бахрушин
*
Поделиться

Оставьте комментарий

Через сайт
Через Вконтакте
Через Фейсбук

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Комментарии  

Автор: Кирило Смолій
Опубликовано 27.02.2015 в 11:42
На жаль є позиція окремих керівників МОН, які лобіюють цей проект, не розуміючи його можливих наслідків. І є позиція окремих представників фізмат наук (до речі з не дуже високим рейтингом Скопус), які намагаються поширити власне не зовсім правильне розуміння про якість науковців на ті сфери, які вони взагалі не розуміють. Пропонував би керівникам МОН надати його на експертизу науковцям, в яких h-індекс не 3-5, як у групи підтримки, а хоча б 20-30.
Ответить
Автор: Володимир Бахрушин
Опубликовано 09.03.2015 в 07:35
Так, на жаль. Забувають, що благі наміри не завжди ведуть у потрібному напрямку.
Ответить
Автор: Кирилл Семененко
Опубликовано 13.02.2015 в 04:51
Надо сначала читать законы, а потом писать проекты.
Ответить
Автор: Володимир Бахрушин
Опубликовано 16.02.2015 в 18:38
Іноді авторам таких проектів можна поспівчувати. Бо Закон вимагає одне, Кабмін - друге, Мінфін - третє. А є ще тиск з боку різних груп інтересів.
Ответить
Автор: Al_Gorban
Опубликовано 01.02.2015 в 12:03
Яка потреба визначати нормативні складові змісту освіти в аспірантурі у такому вигляді і такому обсязі? Треба вчити те,що має відношення до конкретної спеціальності і теми.
Ответить
Автор: Володимир Бахрушин
Опубликовано 08.02.2015 в 17:58
Погоджуюсь, що формулювання нормативних складових змісту підготовки аспірантів є невдалим. Національна рамка кваліфікацій передбачає окремі загальні компетентності для докторів філософії. Але це зовсім інші компетентності. І вони можуть формуватися різними способами, що залежать від конкретної спеціальності.
Ответить
Автор: Sergey Stepanenko
Опубликовано 23.01.2015 в 04:51
Потрібно встановлювати більш жорсткі вимоги до дисертацій. Чітко визначити науковометричні бази, чиї видання враховуватимуть ся при захисті. Залучати провідних іноземних фахівців як опонентів.
Ответить
Автор: Володимир Бахрушин
Опубликовано 27.01.2015 в 18:35
В багатьох країнах діють простіше. Там не встановлюють якихось загальних вимог, але видають диплом не держави, а конкретного університету. Якщо університет занижує планку, його дипломи знецінюються, і, відповідно, зменшується кількість тих, хто бажає їх отримати. Якщо планка є сильно завищеною, то зменшується кількість тих, хто може її подолати. Тому з'являються певні більш-менш однакові усереднені вимоги. Але при цьому в конкретних університетах можуть бути відхилення від цього середнього рівня в обидва боки.
Ответить
Автор: Володимир Бахрушин
Опубликовано 21.01.2015 в 16:36
Учасники обговорення у групі "Ukrainian Scientists Worldwide" на Фейсбук: facebook.com/.../... висловили цікаві думки та поставили низку актуальних запитань з теми статті.

Ось деякі з них:
Наталия Майструк Захист треба залишити тільки для PhD. Доктор наук ще залишиться як перехідна форма у пострадянських країнах. Світова практика передбачає професора.

Светлана Овчаренко ...надо срочно определиться по каким правилам будет прием в аспирантуру/док торантуру в этом году. В том числе и в связи с новой трактовкой образовательной роли философии (будет?), кандидатских (будут?). В положении есть на этот счет новации.

Iryna Shpakivska ...вартувало би, щоб шифри спеціальностей магістратури та РhD збігалися, бо наприклад, у нас діє аспірантура за спеціальністю 03.00.16 екологія, а приймаємо біологів, географів, геологів різних спеціальностей, а потім виникають колізії при захисті робіт у "вигляді додаткових іспитів".

Надежда Семчук Рано чи пізно виникне питання: за якими правилами аспіранти/ здобувачі, які вже навчаються в аспірантурі, будуть виходити на захист? Чи будуть мати сенс складені кандидатські (у де-кого є по 5 іспитів), публікації тощо. Чи варто взагалі продовжувати складати кандмінімуми за умови їх повного скасування у найближчій перспективі? Тим більше у контексті зміни шифрів спеціальностей. Новий Закон та Положення однозначно спричинять зміни у роботі спецрад. Уявляю шквал запитань від "зацікавленої спільноти"))

Справді, було б добре з'ясувати всі нюанси до того, як будуть затверджено і уніфіковано всі вимоги. ... Залишається відкритим питання щодо затвердження та координації тем. На якому етапі і яким чином буде відбуватися ця процедура? Особливо це стосується рівня доктора наук, адже докторантура - для завершення дис.дослідження . Чи залишаться координаційні ради (вони зазвичай при НАПН)?

Ірина Єгорченко Крім затвердження тем, є ще дуже багато відвертих маразмів. Один з них - "спеціальності" , які насправді були придумані здебільшого "під" конкретні групи або людей в радах, для розподілу впливу на процес захисту між групами. Ну й дисертантів тероризують щодо не тієї спеціальності. Спеціальності можуть бути, але досить широкі. Типу "математика". Та й багато наукових робіт виконується на стику спеціальностей чи в нових галузях - навіщо це обмежувати?
Ну й має бути освітня складова - бо програма внз надмірно спрощена і розрахована на ті 80% які реально вчитись не можуть. Хоча б аспіранти мають слухати лекції про сучасний стан науки.
Нмд треба взагалі скасувати аспірантури та захисти (а також вимоги ступеня для викладання) для "професійних" спеціальностей типу туризму-дизайну -маркетингу-бух галтерії, де ніякої науки насправді немає, "дослідження" надумані, і студентам потрібні викладачі, які знають предмет з практичної точки зору і мають досвід роботи, а не дисертацію "взагалі".
Ответить
Автор: Alex
Опубликовано 20.01.2015 в 17:12
Вважаю, що це Положення дійсно не на часі. Але є багато проблем, які треба терміново вирішувати. Як приймати до аспірантури і докторантури у цьому році? За вимогами закону про вищу освіту чи за старими правилами? Як будуть захищатися аспіранти і докторанти, які вже вчаться? Чи залишаться нормативні дисципліни для аспірантури?
Ответить
Автор: Володимир Бахрушин
Опубликовано 21.01.2015 в 16:19
Тут дійсно є питання.
Відповідно до ст. 2.7 перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про вищу освіту" "підготовка кандидатів та докторів наук, що здійснюється вищими навчальними закладами та науковими установами і започаткована до набрання чинності цим Законом, продовжується в межах передбаченого строку підготовки. Особи, які закінчили аспірантуру або докторантуру до набрання чинності цим Законом, мають право на захист дисертації протягом одного року. За результатами захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук та наукового ступеня доктора наук здобувачам наукових ступенів присуджується науковий ступінь кандидата або доктора наук та видається диплом кандидата або доктора наук".

Закон набув чинності 06.09.2014. Тобто до початку основного цьогорічного прийому в аспірантуру і докторантуру. Тому вступники цього і 2014 р. вже повинні вчитися за новими спеціальностями , згідно з відповідними стандартами та іншими нормами нового Закону. Але поки ще ми не маємо нових спеціальностей і стандартів, тому продовжуть вчитися за старими вимогами.

Вступ до аспірантури і докторантури у цьому році, скоріше за все також відбуватиметься за старою процедурою. Принаймні про це свідчить відсутність згадувань про аспірантуру і докторантуру в Умовах прийому.

Стосовно тих, хто вступив до 06.09.2014 р., більш-менш очевидною є вимога Закону, що вони захищатимуться за чинними нормами. Але лише за умови, що захист відбудеться до закінчення. В іншому випадку ситуація залишається невизначеною.
Ответить
Автор: Al_Gorban
Опубликовано 01.02.2015 в 12:00
На жаль час іде. А реформ все немає.
Ответить
Автор: Володимир Бахрушин
Опубликовано 08.02.2015 в 18:00
Здається, що у наступному навчальному році змін ще не буде.
Ответить
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews