Укр Рус

Дата: 23.07.2018

Голосування

У старшій школі слід відмовитись від традиційної класно-урочної системи з тим, щоб в учнів з’явилась реальна можливість рухатись за індивідуальною освітньою траєкторією

Строительная доска объявлений на сайте fortstroi.com.ua
Как заработать на недвижимости, подробнее на сайте comintour.net
Придомовая территория, норматив здесь http://stroidom-shop.ru/pravila/pridomovaya-territoriya.html

Підписка на новини

Інтеграція інституту вищої освіти до світового освітнього простору: останній шанс

Автор:
Анатолій Шиян
Опубліковано
28.12.2017

Україна сьогодні стоїть перед низкою викликів. Прийняті нещодавно закони надають потенційну можливість сформувати інструменти для здійснення змін в освітньому середовищі. На жаль, чіткого бачення стратегії необхідного розвитку ще не сформовано. Як наслідок, Україна не просто втрачає темп реформ і підтримку викладачів. У нашій країні формується освітнє середовище із кастовою системою управління та прийняття рішень на кожному з ієрархічних рівнів.

Метою статті є описати таку систему освіти України, яка потрібна для розвитку країни, визначити критерії та характеристики, які потрібно використати на шляху розвитку, а також виявити особливості застосування інструментів та методів на перехідному етапі формування в Україні ефективної системи освіти, передовсім вищої.

У статті буде розглянуто переважно систему вищої освіти України, тому що саме її випускники визначають стан освіти в цілому (початкової, середньої та вищої). 

Яка освіта здатна забезпечити розвиток України?

Система освіти кожної із країн – це інструмент, за допомогою якого досягаються цілі, поставлені перед країною. 

Загальне завдання середньої освіти для кожної країни полягає у наступному: 

• Підготовка випускника середньої школи для праці та життя у державі за умов, які відповідають сьогоденним реаліям соціального, економічного та суспільного стану. 

Завдання вищої школи полягає у наступному: 

• Підготовка випускника вищої школи для праці та життя у державі за умов, які відповідають майбутнім реаліям соціального, економічного та суспільного стану. При цьому ВНЗ здійснює також рейтингування випускників за рівнем продуктивності їх праці. 

Розвинена країна відрізняється від інших тим, що в ній переважна більшість соціальних, економічних та суспільних структур є інклюзивними. Тобто такими, які відкривають кожній людині доступ до системи прийняття рішень та здійснення діяльності з їх виконання [1].

Для системи освіти України це означає можливість включення в систему як учнів та викладачів, так і широкого загалу населення (включаючи роботодавців, звичайно). А також, звичайно, повинна бути організована система комунікації між цими учасниками освітнього процесу, яка забезпечує залучення до неї також експертів із конкретних питань.

Сьогодні в Україні така система комунікацій існує у вигляді, який не може забезпечити її ефективної роботи. Наприклад, в розділі «Громадське обговорення» на офіційному сайті МОНУ відсутня платформа для реального обговорення пропозицій [2].

Для того, щоб це стало можливим, необхідно реалізувати такий алгоритм (власне, саме подібні алгоритми використовуються для громадського обговорення практично у розвинених країнах):

• До кожного документу, який висувається на громадське обговорення, необхідно додавати список осіб, які його підготували (із зазначенням їх наукового ступеня/звання, місця роботи та описом їх конкретного вкладу), експертне обґрунтування (розширене, а не формальне, - як це робиться сьогодні) із підписами та обґрунтуванням вибору саме цих людей в якості офіційних експертів.

• Необхідно створити на офіційному сайті МОНУ інтернет-платформу для здійснення обговорення.

У ній повинен бути забезпечений доступ до всіх пропозицій та зауважень від громадськості (від учнів, викладачів, роботодавців, батьків тощо). Всі ті, хто готував відповідний документ, повинні давати відповідь на кожне запитання чи зауваження протягом не більше 1-2-х робочих днів (звичайно, агрегуючи запитання чи зауваження за їх суттю). Термін обговорення бажано визначати не меншим, аніж 2-3 місяці. Весь перебіг обговорення повинен зберігатися в доступному для кожного архіві.

• За результатами обговорення формується висновок, до якого обов’язково надається обґрунтування, сформоване з урахуванням обговорення. Всі відгуки, в яких наявна тільки підтримка, упускаються із розгляду. У висновку повинна бути надана оцінка рівню підготовки документа, винесеного на обговорення, а також дана оцінка підготовки документа для кожного із його авторів. 

Організоване таким чином обговорення програм та планів дозволить залучити набагато більш широке коло спеціалістів до підготовки та прийняття рішень, що призведе до більш ефективної роботи МОН з управління освітнім процесом в Україні. До того ж, більш широке інформування населення дозволить залучити значно більше коло громадськості до участі у виконанні проектів МОН. Внаслідок чого ефективність функціонування системи освіти в Україні суттєво поліпшиться. 

Об’єктивні критерії (показники) для визначення (моніторингу) стану освіти в Україні.

Після отримання незалежності Україна розпочала перехід від планової до ринкової економіки. Вища освіта, однак, все ще і сьогодні, через 26 років, все ще продовжує функціонувати за правилами планової економіки.

Як же переконатися, що система освіти в Україні відповідає потребам економіки, суспільства та держави? Розглянемо основні фактори, які визначають діяльність Вищої школи в Україні. 

1. Наявність державного замовлення на навчання студентів («бюджет»).

Кількість «бюджетних місць» і «кількість стипендій» продовжує визначати МОН. Тільки з вступу 2018 з’являться місця «регіонального замовлення». Але що це таке – допоки не зовсім зрозуміло: працівники МОН тільки розпочинають роз’яснення.

Методи визначення потрібної кількості спеціалістів різного рівня для потреб економіки України, та ще й в розрізі потрібних спеціальностей та регіонів країни, сьогодні невідомі широкій громадськості. Що викликає думку про їх відсутність та здійснення планування за прийнятим ще у СРСР методом «від досягнутого».

Тому перше, що сьогодні необхідно зробити – це визначити потрібну кількість випускників кожної зі спеціальностей для економіки України.

Зробити це не так складно: потрібно отримати кількісне значення для такого показника як відсоток випускників, які не знайшли роботи за спеціальністю (спеціалізацією) протягом 6 місяців після закінчення ВНЗ (у розрізі: по ВНЗ, за спеціальностями, за регіонами).

Багато років Прем’єр-міністри України, міністри МОН, депутати Верховної ради та журналісти в один голос у виступах повторюють, що менеджерів, економістів та юристів в Україні випущено вже набагато більше, аніж потрібно країні, що країні потрібно, мовляв, більше випускників із технічних спеціальностей (див, наприклад, [3]). Але ні абітурієнти, ні їх батьки, цьому не вірять і вперто поступають на ці, «непотрібні в Україні», спеціальності.

То яка реальна ситуація в Україні? Відповідь на це може дати тільки зазначений вище показник. Він є обов’язковим для оприлюднення щороку кожним ВНЗ в країнах ЄС. І якщо Україна не хоче залишитися за межами Європейського освітнього простору, їй, рано чи пізно, прийдеться запроваджувати цей показник. До речі: отримати кількісне значення для нього неважко, користуючись вже наявними сьогодні в Україні державними базами даних.

Наприклад, можна скористатися таким алгоритмом для розрахунку цього показника. Його можна застосувати для випускників середньої школи, професійно-технічних училищ та ВНЗ як бакалаврів, так і магістрів та докторів філософії. Тобто цей показник можна використати для визначення рівня ефективності діяльності середніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти та ВНЗ (а також і для визначення ефективності функціонування системи освіти України в цілому).

Опишемо алгоритм стосовно ВНЗ. 

1. ВНЗ (МОН за ЄДЕБО) формує у липні базу даних випускників за кожною зі спеціальностей (спеціалізацій). Вказуються: ПІБ, ідентифікаційний код, код спеціальності, назва спеціалізації (якщо необхідно). 

2. У січні-лютому наступного року (через 6 місяців після випуску) ВНЗ (МОН) звертається до пенсійного фонду (або, можливо, до податкової), із запитом щодо посади кожного випускника (та, можливо, регіону (області), в якій випускник працює). Для цього використовується база даних сформована у п.1. 

3. Здійснюється перевірка відповідності «спеціальність (спеціалізація) – посада» для кожного із випускників. Результатом є тільки полюс дихотомії «відповідає – не відповідає». 

4. Відповідний полюс додається до бази даних, сформованої в п.1. 

5. Отримана база даних доповнюється інтерфейсом, який дозволяє користувачеві (ВНЗ, МОН, науковцю, статистику, батькам, школярам, студентам тощо) отримати доступ тільки до таких кількісних значень: ВНЗ, спеціальність (спеціалізація), регіон, полюс «відповідає – не відповідає». Персональні дані випускників залишаються захищеними. 

Відмітимо, що випускники, які знайшли роботу за кордоном, визначаються як такі, які «не знайшли роботу». Це є коректним, оскільки вони не вносять вклад в економіку України.

Підкреслимо: тільки з отриманням описаних за даним алгоритмом даних в Україні вперше за історію її незалежності з’явиться можливість отримати реальну інформацію як щодо стану вищої освіти, так і щодо кадрових потреб економіки. 

2. Рівень ефективності витрачання коштів МОН визначається ефективністю включення випускників закладів освіти (середніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, ВНЗ) в економку України. Оцінити цей рівень можна буде тільки після аналізу показника, який запропоновано вище.

Зокрема, за його допомогою можна виявити:

• спеціальності випускників закладів освіти (середні школи, професійно-технічні заклади, ВНЗ), в яких зацікавлена економіка України;

• заклади освіти (середні школи, професійно-технічних заклади освіти, ВНЗ), які здатні підготувати випускників на рівні, в якому зацікавлена економіка України;

• регіони України, які потребують випускників певних спеціальностей. 

Таким чином, використання зазначеного вище показника допоможе виявити заклади освіти (середні школи, професійно-технічні заклади освіти, ВНЗ) які є перспективними для вкладання у їх розвиток державних (регіональних) ресурсів. Також можуть бути виявлені ті заклади освіти, діяльність яких необхідно реорганізувати, тому що саме на них неефективно витрачаються державні (регіональні) кошти. 

Необхідно враховувати, що реорганізація закладів освіти кожного рівня (середньої школи, професійно-технічних закладів освіти, ВНЗ) має свої особливості. Нижче увага буде зосереджена на особливостях реорганізації ВНЗ. Це зумовлено тією обставиною, що саме ВНЗ лімітує наявність та кількість викладачів, які будуть здатні здійснювати таку реорганізацію та управляти процесом її перебігу.

По суті, показник «відсоток випускників, які не знайшли роботу за спеціальністю протягом 6 місяців» є прикладом таких, які є необхідними для здійснення моніторингу стану освіти в Україні.

На жаль, саме цей показник допоки не використовується в Україні ні ВНЗ, ні МОН, ні Кабінетом Міністрів (нагадаємо, що він є обов’язковим для ВНЗ в країнах ЄС). Це суттєво гальмує перспективи реорганізації системи освіти і призводить до значних втрат коштів на держзамовлення непотрібних для економіки України спеціалістів (а також ще й на стипендії студентам цих спеціальностей). 

Особливості здійснення реорганізації вищої школи в перехідний період.

Сьогодні органи державної влади та управління у сфері освіти (передовсім МОН) функціонують за неефективним із точки зору менеджменту та теорії управління чином. 

По-перше, вони розробляють стратегічні та поточні напрями діяльності у сфері освіти.

По-друге, саме вони здійснюють навчання, підбір та атестацію кадрів, які необхідні для здійснення як поточної діяльності, так і реорганізацій у функціонування системи освіти в Україні.

Нарешті, по-третє, саме ці органи здійснюють контроль за виконанням стратегії реорганізації та поточного функціонування системи освіти України. 

Таке положення, коли й діяльність, і контроль здійснюється одними й тими ж самими особами та структурами, в менеджменті та теорії управління зветься «безвідповідальністю» і характеризується як абсолютно неефективне.

У системі освіти розвинених країн система контролю за здійсненням як поточного функціонування, так і змін у системі освіти здійснюється громадськими організаціями. Причому ці громадські організації мають потужні канали впливу як на функціонування, так і на персональний склад органів державної та регіональної влади та управління. В Україні такі громадські організації практично відсутні, так само як і відповідні канали впливу.

Нижче наведено ряд напрямків здійснення реорганізації системи управління на прикладі вищої школи України. Перш за все запропоноване, потрібно для забезпечення реальної автономії ВНЗ. 

Реорганізація повинна здійснюватися в таких напрямках: 

• ліцензійні та акредитаційні структури повинні бути виключно громадськими. Це дозволить виключити конфлікт інтересів, який є сьогодні, коли МОН і управляє, і перевіряє виконання;

• наявність механізму звільнення із роботи ректора чи керівника структури ВНЗ за об’єктивними результатами їх діяльності. Це повинні мати змогу зробити як власники ВНЗ (наприклад МОН для державних ВНЗ), так і колектив викладачів ВНЗ. Наприклад, сьогодні ряд ректорів та адміністрацій державних ВНЗ поводять себе як їх безвідповідальні власники (зокрема, використовують ресурси ВНЗ для власних потреб);

• дипломи бакалаврів, магістрів та докторів філософії повинні видаватися не МОН, а виключно конкретними ВНЗ із вказівкою про їх орган ліцензування та акредитації;

• скасувати науковий ступінь «доктор наук».

По-перше, він не має аналогів у країнах Європи та в освітньому просторі планети. Цей анахронізм був уведений в 1930-х роках в якості тимчасового заходу для збільшення кількості комуністичного прошарку серед викладачів ВНЗ та науковців.

По-друге, він «прив’язує» викладача на багато років до однієї теми, яка, за сучасних умов розвитку науки та техніки, досить швидко втрачає наукову та практичну актуальність.

По-третє, більшість докторів наук в Україні не відповідають міжнародним критеріям (достатньо порівняти цитування за базами даних Scopus та/чи Web of Science, наприклад, викладачів ВНЗ України та Європи для однакових спеціальностей);

• наукові звання «доцент» та «професор» повинні надаватися виключно ВНЗ. «Надбавки» за ступінь та/чи звання повинні бути скасовані: кожен ВНЗ сам здатний оцінити «важливість» для себе кожного окремого викладача, в тому числі фінансову. До речі, в запропонованих МОН для громадського обговорення документах вже є така пропозиція щодо встановлення реальної зарплати викладачам вченою радою ВНЗ (МОН фіксує тільки мінімум). Однак ця пропозиція не супроводжується одночасним скасовуванням надання цих звань МОН, що було б логічним. 

Наведено, звичайно, далеко не повний перелік напрямків діяльності для реорганізації вищої школи в Україні. Це швидше необхідні умови для цього у тому сенсі, що відсутність хоч одного перерахованого заходу робить неможливим, наприклад, існування автономії ВНЗ. Зокрема, це можна довести в рамках теоретико-ігрових моделей для узгодження інтересів зацікавлених осіб: за відсутності цих заходів рівновагою Неша буде відсутність реальної автономії ВНЗ.

Перераховані заходи дозволять також «запустити» механізми, які описано в статті [4]. Зокрема, і механізми, які дозволяють підвищити фінансові можливості ВНЗ. 

Об’єктивні показники для оцінювання викладачів ВНЗ 

Для оцінювання викладачів ВНЗ (та самих ВНЗ) у цілому можна використати такі об’єктивні характеристики: 

1. Рівень вкладу у науку.

Визначається за цитуванням викладачів виключно у базах даних Scopus та Web of Science. Причому враховуватися публікації повинні тільки надруковані в іноземних не-хижацьких журналах, безкоштовних та зі сліпим рецензуванням. Враховувати потрібно також рівень журналу (наприклад, за імпакт-фактором Web of Science та/чи за місцем журналу серед йому подібних за даною спеціальністю). Враховувати потрібно також інші науковометричні індекси – наприклад, індекс Хірша (за Scopus та/чи за Web of Science). Всі індекси повинні бути очищені від самоцитування та від «цитування від зацікавлених груп»: вже сьогодні ряд викладачів (часто з адміністративного персоналу ВНЗ) стрімко «накручують» собі (та «своїм») ці показники.

Можливо також, на перехідний період (2-3 роки), ввести бальну систему, коли наукові журнали розподіляються за «класами», де для публікації у журналі із певного класу викладачу нараховується відповідна кількість балів (така вже ряд років система існує, наприклад, в Польщі, - див., наприклад, [5]). Розподіл журналів при цьому доцільно здійснювати за спеціальностями, а відбір журналів та кількість балів повинна визначати група експертів. Найбільш ефективно залучати емігрантів з України, які замають професорські позиції із даної спеціальності в університетах розвинених країн.

Такі показники є оптимальними для умов України, де більша частина викладачів та науковців має низькі значення науково метричних індексів. 

2. Рейтингування викладачів за відносною кількістю випускників, які знайшли роботу за спеціальністю протягом 6 місяців після закінчення ВНЗ і які готували відповідний диплом під керівництвом даного викладача.

Не всі викладачі можуть бути науковцями високого рівня. Деякі викладачі просто можуть підготувати студента до ефективної роботи в умовах сьогодення. Їх діяльність також потрібна сучасним ВНЗ. 

3. Рейтингування викладачів за кількістю патентів.

Потрібно враховувати тільки реально впроваджені патенти, причому перевага надається їх впровадженню у розвинених країнах. Враховуватися повинна також вартість патенту. Мабуть, ефективним методом агрегації «кількість + вартість» може бути формула «сумарна вартість проданих патентів за 3 (5) років». 

4. Рейтингування викладачів за сумою іноземних грантів.

Звичайно, для цього викладачам повинні бути надані умови для вільного розпорядження всіма коштами (ними повинен розпоряджатися тільки науковець, а не ВНЗ). 

5. Рейтингування викладачів за зворотним зв’язком від студентів.

Студенти повинні відкрито висловлювати свою думку та обов’язково аргументувати її. Як правило, це здійснюється через відпорний форум на офіційній сторінці ВНЗ (яка повинна бути доступна студентам, викладачам та адміністрації ВНЗ).

Спосіб агрегації характеристик визначається стратегією, яку вибирає даний ВНЗ. Нагадаємо, що, внаслідок автономії, рівень зарплати та інших бонусів встановлюється саме виключно ВНЗ. 

Наведено, звичайно, далеко не всі потрібні показники. Необхідна їх кількість повинна бути визначена в результаті дискусії експертів – викладачів та науковців, в якості яких можна вибрати професорів із ВНЗ розвинених країн. 

Обмеження та особливості перехідного періоду 

Перехід до розвиненого стану освіти в Україні повинен враховувати теперішні умови та обмеження. 

Основні із них є такі: 

1. Відсутність в Україні громадських акредитаційних та ліцензійних структур.

Тому перші 3 роки потрібно використовувати виключно іноземні. Це можна зробити, наприклад, в рамках відповідного Гранту ЄС на інституціональні перетворення в Україні. Робити це потрібно для кожної спеціальності окремо. Звичайно, для цього потрібно перелік спеціальносте привести у відповідність із тим, який прийнято в ЄС. 

2. Перехід від видачі «дипломів державного зразка» до видачі «дипломів ВНЗ» повинен бути здійснений відразу.

Автономія ВНЗ означає також відповідальність ВНЗ за свою діяльність.

На перехідний період – 3-5 років – потрібно видавати дипломи 2-х різних груп. Перша група – на спеціальності, які ліцензовані/акредитовані іноземними Громадськими організаціями. Ці дипломи будуть признаватися у всіх країнах ЄС (і, мабуть, Світу). До другої групи буде віднесено дипломи за акредитованими в МОН спеціальностями: дипломи будуть признаватися виключно на території України. 

3. Природничі, медичні та деякі технічні спеціальності у (деяких) ВНЗ України знаходяться ще у стані, коли можна спробувати застосувати еволюційний механізм переходу до розвиненого стану.

Для цього на перехідний період можна запропонувати захист докторів філософії за природничими та технічними спеціальностями здійснювати протягом 5 років у разових спецрадах, де понад половину її членів повинні складати доктори філософії із розвинених країн. Кількісний склад такої спецради повинен сягати 5-6 членів (рівня доктора філософії).

Через 5 років уже всі члени спецрад можуть бути або докторами філософії (які отримані в нових спецрадах з участю іноземних докторів філософії), або бути докторами філософії, ступені яких вони отримали в ВНЗ розвинених країн. 

4. Усі дипломи із гуманітарних, соціальних та економічних спеціальностей (бакалавр, спеціаліст, магістр, кандидат, доктор), видані в Україні, СРСР, країнах колишнього СРСР (крім виданих у країнах Прибалтики після 2000 року) та країнах, що входили до блоку Варшавського Договору (виданих до 2000 року) повинні бути анульовані. (2000 рік взято умовно: потрібно врахувати, що необхідний деякий проміжок часу для переходу від соціалістичної системи вищої освіти до Європейської.)

Потрібно, нарешті, визнати, що гуманітарної, соціальної та економічної науки в Україні немає як інституціонального явища. Детальна аргументація наведена в [6-8].

Повинні залишитися тільки ті викладачі ВНЗ, які отримали ступінь доктора філософії за кордоном (у ВНЗ, які акредитовані розвиненими країнами). На перших порах, протягом 3-4 років, можна до викладання у ВНЗ допустити викладачів зі ступенем магістра, отриманого за кордоном у розвинених країнах.

Усі захисти на ступінь доктора філософії із цих наук протягом перехідного періоду (3-5 років) повинні бути такими:

  • Перші 2 роки спецради із 5-6 членів повинні мати склад виключно іноземний.
  • Наступні 3-5 років понад половину складу спецради повинні складати іноземні науковці.
  • Через 5 років всі члени спецрад повинні бути докторами філософії, які є або іноземними, або отриманими вже в нових спецрадах.

Такі обмеження не є обтяжливими для справжніх науковців із зазначених спеціальностей: протягом декількох місяців вони, за допомоги власного ВНЗ (відрядження за кордон тощо) цілком зможуть захистити ступінь доктора філософії у ВНЗ із країн ЄС.

Наведемо приклад можливого варіанту інституціонального реформування системи вищої освіти в Україні у гуманітарній, соціальні та економічній сферах. Для цього необхідно здійснити формування декількох (1-2-5, не більше) гуманітарних ВНЗ європейського типу (економіка, менеджмент, маркетинг, соціологія, державне управління, психологія, історія, освіта, філософія, література тощо). З конкурентоспроможною зарплатою, виключно із викладачами, які отримали ступінь доктора філософії в університетах розвинених країн.

Можна використати практику формування Вищої школи економіки у Москві (детально описано в [9]), Російської економічної школи у Москві (до недавнього часу, допоки професори С. Гурієв та К. Сонін не емігрували) тощо. Цим буде досягнуто одночасно інтегрування українських студентів, аспірантів та молодих викладачів у Світовий науковий та освітній простори в гуманітарних, соціальних та економічних напрямках науки та діяльності. 

Висновки

Стаття написана для умов, коли Україна буде здійснювати перехід до розвиненого суспільства. Тоді, рано чи пізно, владні структури України змушені будуть здійснити кроки, які описані вище.

Потрібно тільки пам’ятати, що кожен даремно втрачений рік для реорганізації системи освіти в Україні – це зруйновані долі мільйонів людей. Кожен втрачений рік призводить до випуску із середньої школи, професійно-технічних закладів освіти та ВНЗ сотень тисяч обманутих людей, яких дурить держава, запевняючи, що вони «отримали достойну освіту»…

На жаль, поки що вся діяльність владних еліт України свідчить про те, що в Україні здійснюється перехід до кастового суспільства, - такого, наприклад, як в найбідніших країнах Світу.

Із завзяттям Уряд України продовжує деталізувати поділ ВНЗ на «національні» та «дослідницькі», зовсім не зважаючи на те, що більшість «національних» та деякі «дослідницькі» університети мають сумарну кількість цитувань їх викладачів навіть за базою даних Scopus набагато меншу, аніж має 1 (один!) професор в університетах Європи та розвинених країн…

З впертістю Уряд підтримує розділення науки (у державних академіях наук) та викладання у ВНЗ, хоча практика розвинених країн вже давно довела, що навчання у ВНЗ просто неможливе без високої науки…

Народжуються все нові та нові «керівні документи» якраз щодо тих питань, які цілком здатний вирішити сам ВНЗ. Звичайно, у випадку, якщо йому надати реальну автономію.

Внутрішні резерви вищої школи в Україні уже остаточно вичерпалися. Розпочалася її стрімка деградація. Незабаром настане час, коли всю вищу школу України доведеться закрити. Тоді розпочинати реорганізацію вищої освіти в Україні прийдеться із того, що будемо створювати 1 (один) ВНЗ на всю Україну, залучаючи до нього тільки іноземних викладачів… 

Література

1. Аджемоглу Д., Робінсон Дж. Чому нації занепадають: походження влади, багатства та бідності. К. : Наш формат, 2016. 440с.

2. МОН. Консультації з громадськістю. Режим доступу до ресурсу:http://mon.gov.ua/citizens/zv%E2%80%99yazki-z-gromadskistyu/.

3. Лілія Гриневич: Фактично 50% вступників будуть навчатися «на бюджеті». Режим доступу до ресурсу:https://glavcom.ua/interviews/liliya-grinevich-faktichno-50-vstupnikiv-budut-navchatisya-na-byudzheti-366711.html.

4. Шиян А. Провінційні ВНЗ: стратегія виживання / Освітня політика // Портал Громадських експертів. 25.09.2017. Режим доступу до ресурсу:http://www.education-ua.org/ua/articles/1057-provintsijni-vnz-strategiya-vizhivannya.

5. Indicators for journals evaluation. Режим доступу до ресурсу:http://www.bg.pw.edu.pl/index.php/en/indicators-for-journals-evaluation.

6. Шиян А.А. Когда ВАК становится угрозой Национальной безопасности. - Газета «Зеркало Недели» (Киев), №16-17 (645-646) от 28 апреля 2007 года. Стр.18. Режим доступу до ресурсу:http://gazeta.zn.ua/SCIENCE/kogda_vak_stanovitsya_ugrozoy_natsionalnoy_bezopasnosti.html.

7. Coupé T. The visibility of Ukrainian economists 1969–2005. Journal of Socio-Economics. 2008. V.37. P.2114-2125.

8. Шиян А.А., Нікіфорова Л.О. Управління формуванням ефективних економічних інститутів для України. Вінниця: ВНТУ, 2011. 300 с. 

9. Фрумин И. Создание нового исследовательского университета: Национальный исследовательский університет «Высшая школа экономики», Россия. В «Дорога к академическому совершенству: Становление исследовательских университетов»  / под ред. Ф. Дж. Альтбаха, Д. Салми; пер. с англ.  М.: Издательство «Весь Мир», 2012. с.309-340.

Інтеграція інституту вищої освіти до світового освітнього простору: останній шанс
Інтеграція інституту вищої освіти до світового освітнього простору: останній шанс

Україна сьогодні стоїть перед низкою викликів. Прийняті нещодавно закони надають потенційну можливість сформувати інструменти для здійснення змін в освітньому середовищі. На жаль, чіткого бачення стратегії необхідного розвитку ще не сформовано. Як наслідок, Україна не просто втрачає темп реформ і підтримку викладачів. У нашій країні формується освітнє середовище із кастовою системою управління та прийняття рішень на кожному з ієрархічних рівнів.

Метою статті є описати таку систему освіти України, яка потрібна для розвитку країни, визначити критерії та характеристики, які потрібно використати на шляху розвитку, а також виявити особливості застосування інструментів та методів на перехідному етапі формування в Україні ефективної системи освіти, передовсім вищої.

У статті буде розглянуто переважно систему вищої освіти України, тому що саме її випускники визначають стан освіти в цілому (початкової, середньої та вищої). 

Яка освіта здатна забезпечити розвиток України?

Система освіти кожної із країн – це інструмент, за допомогою якого досягаються цілі, поставлені перед країною. 

Загальне завдання середньої освіти для кожної країни полягає у наступному: 

• Підготовка випускника середньої школи для праці та життя у державі за умов, які відповідають сьогоденним реаліям соціального, економічного та суспільного стану. 

Завдання вищої школи полягає у наступному: 

• Підготовка випускника вищої школи для праці та життя у державі за умов, які відповідають майбутнім реаліям соціального, економічного та суспільного стану. При цьому ВНЗ здійснює також рейтингування випускників за рівнем продуктивності їх праці. 

Розвинена країна відрізняється від інших тим, що в ній переважна більшість соціальних, економічних та суспільних структур є інклюзивними. Тобто такими, які відкривають кожній людині доступ до системи прийняття рішень та здійснення діяльності з їх виконання [1].

Для системи освіти України це означає можливість включення в систему як учнів та викладачів, так і широкого загалу населення (включаючи роботодавців, звичайно). А також, звичайно, повинна бути організована система комунікації між цими учасниками освітнього процесу, яка забезпечує залучення до неї також експертів із конкретних питань.

Сьогодні в Україні така система комунікацій існує у вигляді, який не може забезпечити її ефективної роботи. Наприклад, в розділі «Громадське обговорення» на офіційному сайті МОНУ відсутня платформа для реального обговорення пропозицій [2].

Для того, щоб це стало можливим, необхідно реалізувати такий алгоритм (власне, саме подібні алгоритми використовуються для громадського обговорення практично у розвинених країнах):

• До кожного документу, який висувається на громадське обговорення, необхідно додавати список осіб, які його підготували (із зазначенням їх наукового ступеня/звання, місця роботи та описом їх конкретного вкладу), експертне обґрунтування (розширене, а не формальне, - як це робиться сьогодні) із підписами та обґрунтуванням вибору саме цих людей в якості офіційних експертів.

• Необхідно створити на офіційному сайті МОНУ інтернет-платформу для здійснення обговорення.

У ній повинен бути забезпечений доступ до всіх пропозицій та зауважень від громадськості (від учнів, викладачів, роботодавців, батьків тощо). Всі ті, хто готував відповідний документ, повинні давати відповідь на кожне запитання чи зауваження протягом не більше 1-2-х робочих днів (звичайно, агрегуючи запитання чи зауваження за їх суттю). Термін обговорення бажано визначати не меншим, аніж 2-3 місяці. Весь перебіг обговорення повинен зберігатися в доступному для кожного архіві.

• За результатами обговорення формується висновок, до якого обов’язково надається обґрунтування, сформоване з урахуванням обговорення. Всі відгуки, в яких наявна тільки підтримка, упускаються із розгляду. У висновку повинна бути надана оцінка рівню підготовки документа, винесеного на обговорення, а також дана оцінка підготовки документа для кожного із його авторів. 

Організоване таким чином обговорення програм та планів дозволить залучити набагато більш широке коло спеціалістів до підготовки та прийняття рішень, що призведе до більш ефективної роботи МОН з управління освітнім процесом в Україні. До того ж, більш широке інформування населення дозволить залучити значно більше коло громадськості до участі у виконанні проектів МОН. Внаслідок чого ефективність функціонування системи освіти в Україні суттєво поліпшиться. 

Об’єктивні критерії (показники) для визначення (моніторингу) стану освіти в Україні.

Після отримання незалежності Україна розпочала перехід від планової до ринкової економіки. Вища освіта, однак, все ще і сьогодні, через 26 років, все ще продовжує функціонувати за правилами планової економіки.

Як же переконатися, що система освіти в Україні відповідає потребам економіки, суспільства та держави? Розглянемо основні фактори, які визначають діяльність Вищої школи в Україні. 

1. Наявність державного замовлення на навчання студентів («бюджет»).

Кількість «бюджетних місць» і «кількість стипендій» продовжує визначати МОН. Тільки з вступу 2018 з’являться місця «регіонального замовлення». Але що це таке – допоки не зовсім зрозуміло: працівники МОН тільки розпочинають роз’яснення.

Методи визначення потрібної кількості спеціалістів різного рівня для потреб економіки України, та ще й в розрізі потрібних спеціальностей та регіонів країни, сьогодні невідомі широкій громадськості. Що викликає думку про їх відсутність та здійснення планування за прийнятим ще у СРСР методом «від досягнутого».

Тому перше, що сьогодні необхідно зробити – це визначити потрібну кількість випускників кожної зі спеціальностей для економіки України.

Зробити це не так складно: потрібно отримати кількісне значення для такого показника як відсоток випускників, які не знайшли роботи за спеціальністю (спеціалізацією) протягом 6 місяців після закінчення ВНЗ (у розрізі: по ВНЗ, за спеціальностями, за регіонами).

Багато років Прем’єр-міністри України, міністри МОН, депутати Верховної ради та журналісти в один голос у виступах повторюють, що менеджерів, економістів та юристів в Україні випущено вже набагато більше, аніж потрібно країні, що країні потрібно, мовляв, більше випускників із технічних спеціальностей (див, наприклад, [3]). Але ні абітурієнти, ні їх батьки, цьому не вірять і вперто поступають на ці, «непотрібні в Україні», спеціальності.

То яка реальна ситуація в Україні? Відповідь на це може дати тільки зазначений вище показник. Він є обов’язковим для оприлюднення щороку кожним ВНЗ в країнах ЄС. І якщо Україна не хоче залишитися за межами Європейського освітнього простору, їй, рано чи пізно, прийдеться запроваджувати цей показник. До речі: отримати кількісне значення для нього неважко, користуючись вже наявними сьогодні в Україні державними базами даних.

Наприклад, можна скористатися таким алгоритмом для розрахунку цього показника. Його можна застосувати для випускників середньої школи, професійно-технічних училищ та ВНЗ як бакалаврів, так і магістрів та докторів філософії. Тобто цей показник можна використати для визначення рівня ефективності діяльності середніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти та ВНЗ (а також і для визначення ефективності функціонування системи освіти України в цілому).

Опишемо алгоритм стосовно ВНЗ. 

1. ВНЗ (МОН за ЄДЕБО) формує у липні базу даних випускників за кожною зі спеціальностей (спеціалізацій). Вказуються: ПІБ, ідентифікаційний код, код спеціальності, назва спеціалізації (якщо необхідно). 

2. У січні-лютому наступного року (через 6 місяців після випуску) ВНЗ (МОН) звертається до пенсійного фонду (або, можливо, до податкової), із запитом щодо посади кожного випускника (та, можливо, регіону (області), в якій випускник працює). Для цього використовується база даних сформована у п.1. 

3. Здійснюється перевірка відповідності «спеціальність (спеціалізація) – посада» для кожного із випускників. Результатом є тільки полюс дихотомії «відповідає – не відповідає». 

4. Відповідний полюс додається до бази даних, сформованої в п.1. 

5. Отримана база даних доповнюється інтерфейсом, який дозволяє користувачеві (ВНЗ, МОН, науковцю, статистику, батькам, школярам, студентам тощо) отримати доступ тільки до таких кількісних значень: ВНЗ, спеціальність (спеціалізація), регіон, полюс «відповідає – не відповідає». Персональні дані випускників залишаються захищеними. 

Відмітимо, що випускники, які знайшли роботу за кордоном, визначаються як такі, які «не знайшли роботу». Це є коректним, оскільки вони не вносять вклад в економіку України.

Підкреслимо: тільки з отриманням описаних за даним алгоритмом даних в Україні вперше за історію її незалежності з’явиться можливість отримати реальну інформацію як щодо стану вищої освіти, так і щодо кадрових потреб економіки. 

2. Рівень ефективності витрачання коштів МОН визначається ефективністю включення випускників закладів освіти (середніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, ВНЗ) в економку України. Оцінити цей рівень можна буде тільки після аналізу показника, який запропоновано вище.

Зокрема, за його допомогою можна виявити:

• спеціальності випускників закладів освіти (середні школи, професійно-технічні заклади, ВНЗ), в яких зацікавлена економіка України;

• заклади освіти (середні школи, професійно-технічних заклади освіти, ВНЗ), які здатні підготувати випускників на рівні, в якому зацікавлена економіка України;

• регіони України, які потребують випускників певних спеціальностей. 

Таким чином, використання зазначеного вище показника допоможе виявити заклади освіти (середні школи, професійно-технічні заклади освіти, ВНЗ) які є перспективними для вкладання у їх розвиток державних (регіональних) ресурсів. Також можуть бути виявлені ті заклади освіти, діяльність яких необхідно реорганізувати, тому що саме на них неефективно витрачаються державні (регіональні) кошти. 

Необхідно враховувати, що реорганізація закладів освіти кожного рівня (середньої школи, професійно-технічних закладів освіти, ВНЗ) має свої особливості. Нижче увага буде зосереджена на особливостях реорганізації ВНЗ. Це зумовлено тією обставиною, що саме ВНЗ лімітує наявність та кількість викладачів, які будуть здатні здійснювати таку реорганізацію та управляти процесом її перебігу.

По суті, показник «відсоток випускників, які не знайшли роботу за спеціальністю протягом 6 місяців» є прикладом таких, які є необхідними для здійснення моніторингу стану освіти в Україні.

На жаль, саме цей показник допоки не використовується в Україні ні ВНЗ, ні МОН, ні Кабінетом Міністрів (нагадаємо, що він є обов’язковим для ВНЗ в країнах ЄС). Це суттєво гальмує перспективи реорганізації системи освіти і призводить до значних втрат коштів на держзамовлення непотрібних для економіки України спеціалістів (а також ще й на стипендії студентам цих спеціальностей). 

Особливості здійснення реорганізації вищої школи в перехідний період.

Сьогодні органи державної влади та управління у сфері освіти (передовсім МОН) функціонують за неефективним із точки зору менеджменту та теорії управління чином. 

По-перше, вони розробляють стратегічні та поточні напрями діяльності у сфері освіти.

По-друге, саме вони здійснюють навчання, підбір та атестацію кадрів, які необхідні для здійснення як поточної діяльності, так і реорганізацій у функціонування системи освіти в Україні.

Нарешті, по-третє, саме ці органи здійснюють контроль за виконанням стратегії реорганізації та поточного функціонування системи освіти України. 

Таке положення, коли й діяльність, і контроль здійснюється одними й тими ж самими особами та структурами, в менеджменті та теорії управління зветься «безвідповідальністю» і характеризується як абсолютно неефективне.

У системі освіти розвинених країн система контролю за здійсненням як поточного функціонування, так і змін у системі освіти здійснюється громадськими організаціями. Причому ці громадські організації мають потужні канали впливу як на функціонування, так і на персональний склад органів державної та регіональної влади та управління. В Україні такі громадські організації практично відсутні, так само як і відповідні канали впливу.

Нижче наведено ряд напрямків здійснення реорганізації системи управління на прикладі вищої школи України. Перш за все запропоноване, потрібно для забезпечення реальної автономії ВНЗ. 

Реорганізація повинна здійснюватися в таких напрямках: 

• ліцензійні та акредитаційні структури повинні бути виключно громадськими. Це дозволить виключити конфлікт інтересів, який є сьогодні, коли МОН і управляє, і перевіряє виконання;

• наявність механізму звільнення із роботи ректора чи керівника структури ВНЗ за об’єктивними результатами їх діяльності. Це повинні мати змогу зробити як власники ВНЗ (наприклад МОН для державних ВНЗ), так і колектив викладачів ВНЗ. Наприклад, сьогодні ряд ректорів та адміністрацій державних ВНЗ поводять себе як їх безвідповідальні власники (зокрема, використовують ресурси ВНЗ для власних потреб);

• дипломи бакалаврів, магістрів та докторів філософії повинні видаватися не МОН, а виключно конкретними ВНЗ із вказівкою про їх орган ліцензування та акредитації;

• скасувати науковий ступінь «доктор наук».

По-перше, він не має аналогів у країнах Європи та в освітньому просторі планети. Цей анахронізм був уведений в 1930-х роках в якості тимчасового заходу для збільшення кількості комуністичного прошарку серед викладачів ВНЗ та науковців.

По-друге, він «прив’язує» викладача на багато років до однієї теми, яка, за сучасних умов розвитку науки та техніки, досить швидко втрачає наукову та практичну актуальність.

По-третє, більшість докторів наук в Україні не відповідають міжнародним критеріям (достатньо порівняти цитування за базами даних Scopus та/чи Web of Science, наприклад, викладачів ВНЗ України та Європи для однакових спеціальностей);

• наукові звання «доцент» та «професор» повинні надаватися виключно ВНЗ. «Надбавки» за ступінь та/чи звання повинні бути скасовані: кожен ВНЗ сам здатний оцінити «важливість» для себе кожного окремого викладача, в тому числі фінансову. До речі, в запропонованих МОН для громадського обговорення документах вже є така пропозиція щодо встановлення реальної зарплати викладачам вченою радою ВНЗ (МОН фіксує тільки мінімум). Однак ця пропозиція не супроводжується одночасним скасовуванням надання цих звань МОН, що було б логічним. 

Наведено, звичайно, далеко не повний перелік напрямків діяльності для реорганізації вищої школи в Україні. Це швидше необхідні умови для цього у тому сенсі, що відсутність хоч одного перерахованого заходу робить неможливим, наприклад, існування автономії ВНЗ. Зокрема, це можна довести в рамках теоретико-ігрових моделей для узгодження інтересів зацікавлених осіб: за відсутності цих заходів рівновагою Неша буде відсутність реальної автономії ВНЗ.

Перераховані заходи дозволять також «запустити» механізми, які описано в статті [4]. Зокрема, і механізми, які дозволяють підвищити фінансові можливості ВНЗ. 

Об’єктивні показники для оцінювання викладачів ВНЗ 

Для оцінювання викладачів ВНЗ (та самих ВНЗ) у цілому можна використати такі об’єктивні характеристики: 

1. Рівень вкладу у науку.

Визначається за цитуванням викладачів виключно у базах даних Scopus та Web of Science. Причому враховуватися публікації повинні тільки надруковані в іноземних не-хижацьких журналах, безкоштовних та зі сліпим рецензуванням. Враховувати потрібно також рівень журналу (наприклад, за імпакт-фактором Web of Science та/чи за місцем журналу серед йому подібних за даною спеціальністю). Враховувати потрібно також інші науковометричні індекси – наприклад, індекс Хірша (за Scopus та/чи за Web of Science). Всі індекси повинні бути очищені від самоцитування та від «цитування від зацікавлених груп»: вже сьогодні ряд викладачів (часто з адміністративного персоналу ВНЗ) стрімко «накручують» собі (та «своїм») ці показники.

Можливо також, на перехідний період (2-3 роки), ввести бальну систему, коли наукові журнали розподіляються за «класами», де для публікації у журналі із певного класу викладачу нараховується відповідна кількість балів (така вже ряд років система існує, наприклад, в Польщі, - див., наприклад, [5]). Розподіл журналів при цьому доцільно здійснювати за спеціальностями, а відбір журналів та кількість балів повинна визначати група експертів. Найбільш ефективно залучати емігрантів з України, які замають професорські позиції із даної спеціальності в університетах розвинених країн.

Такі показники є оптимальними для умов України, де більша частина викладачів та науковців має низькі значення науково метричних індексів. 

2. Рейтингування викладачів за відносною кількістю випускників, які знайшли роботу за спеціальністю протягом 6 місяців після закінчення ВНЗ і які готували відповідний диплом під керівництвом даного викладача.

Не всі викладачі можуть бути науковцями високого рівня. Деякі викладачі просто можуть підготувати студента до ефективної роботи в умовах сьогодення. Їх діяльність також потрібна сучасним ВНЗ. 

3. Рейтингування викладачів за кількістю патентів.

Потрібно враховувати тільки реально впроваджені патенти, причому перевага надається їх впровадженню у розвинених країнах. Враховуватися повинна також вартість патенту. Мабуть, ефективним методом агрегації «кількість + вартість» може бути формула «сумарна вартість проданих патентів за 3 (5) років». 

4. Рейтингування викладачів за сумою іноземних грантів.

Звичайно, для цього викладачам повинні бути надані умови для вільного розпорядження всіма коштами (ними повинен розпоряджатися тільки науковець, а не ВНЗ). 

5. Рейтингування викладачів за зворотним зв’язком від студентів.

Студенти повинні відкрито висловлювати свою думку та обов’язково аргументувати її. Як правило, це здійснюється через відпорний форум на офіційній сторінці ВНЗ (яка повинна бути доступна студентам, викладачам та адміністрації ВНЗ).

Спосіб агрегації характеристик визначається стратегією, яку вибирає даний ВНЗ. Нагадаємо, що, внаслідок автономії, рівень зарплати та інших бонусів встановлюється саме виключно ВНЗ. 

Наведено, звичайно, далеко не всі потрібні показники. Необхідна їх кількість повинна бути визначена в результаті дискусії експертів – викладачів та науковців, в якості яких можна вибрати професорів із ВНЗ розвинених країн. 

Обмеження та особливості перехідного періоду 

Перехід до розвиненого стану освіти в Україні повинен враховувати теперішні умови та обмеження. 

Основні із них є такі: 

1. Відсутність в Україні громадських акредитаційних та ліцензійних структур.

Тому перші 3 роки потрібно використовувати виключно іноземні. Це можна зробити, наприклад, в рамках відповідного Гранту ЄС на інституціональні перетворення в Україні. Робити це потрібно для кожної спеціальності окремо. Звичайно, для цього потрібно перелік спеціальносте привести у відповідність із тим, який прийнято в ЄС. 

2. Перехід від видачі «дипломів державного зразка» до видачі «дипломів ВНЗ» повинен бути здійснений відразу.

Автономія ВНЗ означає також відповідальність ВНЗ за свою діяльність.

На перехідний період – 3-5 років – потрібно видавати дипломи 2-х різних груп. Перша група – на спеціальності, які ліцензовані/акредитовані іноземними Громадськими організаціями. Ці дипломи будуть признаватися у всіх країнах ЄС (і, мабуть, Світу). До другої групи буде віднесено дипломи за акредитованими в МОН спеціальностями: дипломи будуть признаватися виключно на території України. 

3. Природничі, медичні та деякі технічні спеціальності у (деяких) ВНЗ України знаходяться ще у стані, коли можна спробувати застосувати еволюційний механізм переходу до розвиненого стану.

Для цього на перехідний період можна запропонувати захист докторів філософії за природничими та технічними спеціальностями здійснювати протягом 5 років у разових спецрадах, де понад половину її членів повинні складати доктори філософії із розвинених країн. Кількісний склад такої спецради повинен сягати 5-6 членів (рівня доктора філософії).

Через 5 років уже всі члени спецрад можуть бути або докторами філософії (які отримані в нових спецрадах з участю іноземних докторів філософії), або бути докторами філософії, ступені яких вони отримали в ВНЗ розвинених країн. 

4. Усі дипломи із гуманітарних, соціальних та економічних спеціальностей (бакалавр, спеціаліст, магістр, кандидат, доктор), видані в Україні, СРСР, країнах колишнього СРСР (крім виданих у країнах Прибалтики після 2000 року) та країнах, що входили до блоку Варшавського Договору (виданих до 2000 року) повинні бути анульовані. (2000 рік взято умовно: потрібно врахувати, що необхідний деякий проміжок часу для переходу від соціалістичної системи вищої освіти до Європейської.)

Потрібно, нарешті, визнати, що гуманітарної, соціальної та економічної науки в Україні немає як інституціонального явища. Детальна аргументація наведена в [6-8].

Повинні залишитися тільки ті викладачі ВНЗ, які отримали ступінь доктора філософії за кордоном (у ВНЗ, які акредитовані розвиненими країнами). На перших порах, протягом 3-4 років, можна до викладання у ВНЗ допустити викладачів зі ступенем магістра, отриманого за кордоном у розвинених країнах.

Усі захисти на ступінь доктора філософії із цих наук протягом перехідного періоду (3-5 років) повинні бути такими:

  • Перші 2 роки спецради із 5-6 членів повинні мати склад виключно іноземний.
  • Наступні 3-5 років понад половину складу спецради повинні складати іноземні науковці.
  • Через 5 років всі члени спецрад повинні бути докторами філософії, які є або іноземними, або отриманими вже в нових спецрадах.

Такі обмеження не є обтяжливими для справжніх науковців із зазначених спеціальностей: протягом декількох місяців вони, за допомоги власного ВНЗ (відрядження за кордон тощо) цілком зможуть захистити ступінь доктора філософії у ВНЗ із країн ЄС.

Наведемо приклад можливого варіанту інституціонального реформування системи вищої освіти в Україні у гуманітарній, соціальні та економічній сферах. Для цього необхідно здійснити формування декількох (1-2-5, не більше) гуманітарних ВНЗ європейського типу (економіка, менеджмент, маркетинг, соціологія, державне управління, психологія, історія, освіта, філософія, література тощо). З конкурентоспроможною зарплатою, виключно із викладачами, які отримали ступінь доктора філософії в університетах розвинених країн.

Можна використати практику формування Вищої школи економіки у Москві (детально описано в [9]), Російської економічної школи у Москві (до недавнього часу, допоки професори С. Гурієв та К. Сонін не емігрували) тощо. Цим буде досягнуто одночасно інтегрування українських студентів, аспірантів та молодих викладачів у Світовий науковий та освітній простори в гуманітарних, соціальних та економічних напрямках науки та діяльності. 

Висновки

Стаття написана для умов, коли Україна буде здійснювати перехід до розвиненого суспільства. Тоді, рано чи пізно, владні структури України змушені будуть здійснити кроки, які описані вище.

Потрібно тільки пам’ятати, що кожен даремно втрачений рік для реорганізації системи освіти в Україні – це зруйновані долі мільйонів людей. Кожен втрачений рік призводить до випуску із середньої школи, професійно-технічних закладів освіти та ВНЗ сотень тисяч обманутих людей, яких дурить держава, запевняючи, що вони «отримали достойну освіту»…

На жаль, поки що вся діяльність владних еліт України свідчить про те, що в Україні здійснюється перехід до кастового суспільства, - такого, наприклад, як в найбідніших країнах Світу.

Із завзяттям Уряд України продовжує деталізувати поділ ВНЗ на «національні» та «дослідницькі», зовсім не зважаючи на те, що більшість «національних» та деякі «дослідницькі» університети мають сумарну кількість цитувань їх викладачів навіть за базою даних Scopus набагато меншу, аніж має 1 (один!) професор в університетах Європи та розвинених країн…

З впертістю Уряд підтримує розділення науки (у державних академіях наук) та викладання у ВНЗ, хоча практика розвинених країн вже давно довела, що навчання у ВНЗ просто неможливе без високої науки…

Народжуються все нові та нові «керівні документи» якраз щодо тих питань, які цілком здатний вирішити сам ВНЗ. Звичайно, у випадку, якщо йому надати реальну автономію.

Внутрішні резерви вищої школи в Україні уже остаточно вичерпалися. Розпочалася її стрімка деградація. Незабаром настане час, коли всю вищу школу України доведеться закрити. Тоді розпочинати реорганізацію вищої освіти в Україні прийдеться із того, що будемо створювати 1 (один) ВНЗ на всю Україну, залучаючи до нього тільки іноземних викладачів… 

Література

1. Аджемоглу Д., Робінсон Дж. Чому нації занепадають: походження влади, багатства та бідності. К. : Наш формат, 2016. 440с.

2. МОН. Консультації з громадськістю. Режим доступу до ресурсу:http://mon.gov.ua/citizens/zv%E2%80%99yazki-z-gromadskistyu/.

3. Лілія Гриневич: Фактично 50% вступників будуть навчатися «на бюджеті». Режим доступу до ресурсу:https://glavcom.ua/interviews/liliya-grinevich-faktichno-50-vstupnikiv-budut-navchatisya-na-byudzheti-366711.html.

4. Шиян А. Провінційні ВНЗ: стратегія виживання / Освітня політика // Портал Громадських експертів. 25.09.2017. Режим доступу до ресурсу:http://www.education-ua.org/ua/articles/1057-provintsijni-vnz-strategiya-vizhivannya.

5. Indicators for journals evaluation. Режим доступу до ресурсу:http://www.bg.pw.edu.pl/index.php/en/indicators-for-journals-evaluation.

6. Шиян А.А. Когда ВАК становится угрозой Национальной безопасности. - Газета «Зеркало Недели» (Киев), №16-17 (645-646) от 28 апреля 2007 года. Стр.18. Режим доступу до ресурсу:http://gazeta.zn.ua/SCIENCE/kogda_vak_stanovitsya_ugrozoy_natsionalnoy_bezopasnosti.html.

7. Coupé T. The visibility of Ukrainian economists 1969–2005. Journal of Socio-Economics. 2008. V.37. P.2114-2125.

8. Шиян А.А., Нікіфорова Л.О. Управління формуванням ефективних економічних інститутів для України. Вінниця: ВНТУ, 2011. 300 с. 

9. Фрумин И. Создание нового исследовательского университета: Национальный исследовательский університет «Высшая школа экономики», Россия. В «Дорога к академическому совершенству: Становление исследовательских университетов»  / под ред. Ф. Дж. Альтбаха, Д. Салми; пер. с англ.  М.: Издательство «Весь Мир», 2012. с.309-340.

28.12.2017
Анатолій Шиян
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews