Укр Рус

Дата: 18.08.2018

Голосування

У старшій школі слід відмовитись від традиційної класно-урочної системи з тим, щоб в учнів з’явилась реальна можливість рухатись за індивідуальною освітньою траєкторією

Строительная доска объявлений на сайте fortstroi.com.ua
Как заработать на недвижимости, подробнее на сайте comintour.net
Придомовая территория, норматив здесь http://stroidom-shop.ru/pravila/pridomovaya-territoriya.html

Підписка на новини

Академічний плагіат і самоплагіат в науці та вищій освіті: Нормативна база і світовий досвід

Автор:
Володимир Бахрушин
Опубліковано
07.02.2018

Останнім часом з’являється все більше матеріалів про глибоку кризу академічної доброчесності, свідченням чого є збільшення кількості зафіксованих випадків плагіату, фальсифікації та фабрикації результатів в наукових працях українських вчених та освітян. До факторів, що її зумовили, належать:

1. Загальна криза суспільства, яке протягом кількох останніх десятиріч стало більш толерантним до правового нігілізму, корупції, численних порушень законодавства й етичних норм. Посилення дискусій щодо академічної доброчесності збігається з початком подолання цієї кризи в останні роки й само по собі вже є позитивним зсувом. Але проблем поки залишається більше, ніж досягнень.

2. Відірваність наших вищої освіти та науки від світової наукової та освітньої спільноти, потреб суспільства, економіки та ринку праці. Орієнтація вищої освіти на кількісні показники («вал»), папери, дипломи тощо, а не на якість, конкурентоздатність, корисність для суспільства й т. п. Освітня реформа значною мірою спрямована на вирішення цих проблем. Але її результати можна буде побачити лише за кілька років.

3. Проблеми законодавства. Приміром, чинний Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (ст. 1.22), зазначає, що «науковий результат може бути у формі звіту, опублікованої наукової статті, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття, проекту нормативно-правового акта, нормативного документа або науково-методичних документів, підготовка яких потребує проведення відповідних наукових досліджень або містить наукову складову, тощо» [1]. Ця норма існує принаймні з 1991 р. і є підставою для створення систем оцінювання наукової діяльності науковців, закладів вищої освіти та наукових установ за формальними кількісними показниками (кількість публікацій, кількість аркушів, …), а не за рівнем, якістю і впливом результатів досліджень.

4. Неузгодженість вимог до закладів вищої освіти, науково-педагогічних працівників та здобувачів освіти з фінансуванням та іншим ресурсним забезпеченням вищої освіти та науки. Зокрема, надмірні вимоги законодавства та внутрішніх нормативних документів щодо кадрового забезпечення, кількості публікацій, обсягів кваліфікаційних та інших навчальних робіт тощо. Приміром, в багатьох закладах вищої освіти вимоги до обсягу курсових і дипломних робіт, звітів з практики, інших письмових документів, які мають підготувати студенти, передбачають, що одній годині навчального навантаження студента має відповідати 1-3-5 сторінок відповідного документа. При цьому не враховуються ані значно легші нормативи для викладачів, ані необхідність використання значної частки відведеного часу на пошук літератури, виконання досліджень, розрахунків, аналіз їх результатів, інших практичних завдань. Обсяг письмових робіт має бути узгоджений з часом, який за індивідуальним навчальним планом та/або програмами навчальних дисциплін відводиться на їх виконання. Потребують перегляду нормативи щодо кількості наукових праць науково-педагогічних працівників (безвідносно до якості цих праць), які встановлюють Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності та інші нормативні документи.

5. Відсутність законодавчо встановлених чи загальноприйнятих процедур оцінювання наукових та навчальних робіт на наявність плагіату, фабрикації, фальсифікації та інших порушень академічної доброчесності.

6. Внутрішня демотивація викладачів і науковців до дотримання принципів академічної доброчесності в умовах низьких зарплат, відсутності необхідної для якісних досліджень матеріальної бази, якісного зовнішнього оцінювання та зовнішнього запиту на результати досліджень.

7. Поява нових технологій, які значно полегшують копіювання чужих робіт, підміну результатів експериментальних та емпіричних досліджень комп’ютерним моделюванням та правдоподібними оцінками, потрібне редагування графічних, відео- та аудіоматеріалів тощо.

8. Практика імітації й фальсифікації наукових досліджень з окремих заполітизованих наук за часів СРСР, яка набула поширення в останні десятиріччя через ігнорування загальновизнаних в європейських країнах стандартів якості досліджень та значне збільшення питомої ваги досліджень у відповідних напрямах.

Певні інструменти запобігання порушенням академічної доброчесності містять чинні Закони України «Про вищу освіту» та «Про авторське право і суміжні права», Порядок присудження наукових ступенів, внутрішні нормативні документи деяких закладів вищої освіти. Суттєвим внеском до створення законодавчих основ забезпечення академічної доброчесності стала стаття 42 «Академічна доброчесність» нового Закону України «Про освіту». Разом з тим, прийняття цього закону спричинило посилення дискусій з відповідних питань. Деякі їх учасники взагалі заперечують існування якихось проблем. Інші вважають, що для їх вирішення цілком достатньо закону про авторське право і суміжні права. Треті наполягають на обмеженні розуміння плагіату лише наявністю прямих текстових збігів без належних посилань. Іноді ще додають вимоги, щодо допустимого відсотка тексту, який збігається з іншими джерелами. Не погоджуючись з цими крайніми трактуваннями, слід визнати, що залишається багато проблем, які потребують нормативного врегулювання. Про це свідчать і випадки судових рішень, які посилаючись на відсутність такого регулювання чи його нечіткість, фактично підмінюють уповноважені органи в питаннях присудження вчених звань чи допуску студентів до захисту випускних робіт.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про освіту», академічний плагіат – це «оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства» [2]. Аналогічне формулювання містить ч. 6 ст. 69 чинного Закону України «Про вищу освіту» [3]. Суттєво інше визначення надає Закон України «Про авторське право і суміжні права». Відповідно до п. в) ст. 50, плагіатом є «оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору» [4]. Крім того, за ч. 2 ст. 52 цього закону суб’єкти авторського права та/або суміжних прав можуть звертатися до суду чи інших компетентних органів за захистом своїх прав. Але варіантів притягнення порушників до відповідальності без звернення суб’єктів зазначених прав, закон не передбачає. Не важко побачити, що розуміння плагіату в цьому законі істотно вужче, ніж розуміння академічного плагіату в освітніх законах. Більш того, ч. 3 ст. 433 Цивільного кодексу України прямо виключає з об’єктів авторського права ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі, що не повинно перешкоджати їх ідентифікації як академічного плагіату у випадках відсутності належних посилань на справжніх авторів в академічних працях [5].

Існує багато різних визначень плагіату, що зумовлено цілями регулювання та традиціями, які існують у різних галузях знань, сферах професійної діяльності та країнах.

За Т. Фішман [6, 7] плагіатом є академічна поведінка, «яка характеризується такими п’ятьма кумулятивними ознаками: «коли певна особа

(1) використовує слова, ідеї чи результати праці,

(2) що належать іншому визначеному джерелу чи людині

(3) без посилання на джерело, з якого вони були запозичені

(4) у ситуації, в якій правомірно очікується вказування авторства оригіналу

(5) з метою отримати певну користь, пошану, вигоду, які не обов’язково мають бути грошового характеру».

У Стенфордському університеті плагіатом називають «використання без надання обґрунтованого та належного кредиту або визнання автором чи джерелом оригінальної роботи іншої людини незалежно від того, чи є ця робота кодом, формулою, ідеєю, мовою, дослідженням, стратегією, текстом тощо» [8].

Єльський університет розглядає плагіат, як «використання чужої роботи, слів або ідей без посилань» [9].

 Кембриджський університет називає плагіатом «подання як власної праці, незалежно від наявності наміру обманювати, роботи, яка частково чи цілком запозичена з чужої праці без належного підтвердження» [10].

Національний науковий фонд США називає плагіатом «привласнення чужих ідей, методів, результатів або слів без надання відповідних кредитів» [11]. Під кредитами тут розуміють посилання на авторів чи джерело інформації, надане у прийнятій для відповідних випадків формі (посилання на публікацію, зазначення прізвища у тексті, подяка тощо). 

Вирізняють такі основні різновиди плагіату:

 

Іноді виокремлюють ще декілька видів плагіату, які можуть бути зведені до зазначених вище.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (стаття 50, пункт в), має на меті захист особистих майнових і немайнових прав суб’єктів авторського права (ч. 2 ст. 3), а не притягнення до відповідальності тих, хто привласнює авторство у випадках, коли не йдеться про інтелектуальну власність. Зокрема, під його дію не потрапляє некоректне використання як результатів власної наукової або творчої діяльності чужих ідей, текстів тощо, які не є об’єктами авторського права у розумінні зазначеного закону. Це стосується, насамперед, фольклору, офіційних документів органів державної влади, офіційної символіки, деяких видів повідомлень ЗМІ й т.п. (ст. 10). Тим не менш, їх використання без належних посилань слід розглядати як академічний плагіат. Проблемним з погляду застосування норм цього закону є захист авторського права на об’єкти наукової чи творчої діяльності, які не опубліковані й не існують в об’єктивній формі (ч. 1 ст. 3). Приміром, на ідеї, висловлені під час обговорень. Натомість норми академічної етики передбачають посилання на авторів таких ідей.

Виходячи з аналізу проблеми плагіату, а також наявної нормативної бази й матеріалів європейських та північноамериканських закладів вищої освіти та наукових установ, зокрема [12 – 15], можна надати такі рекомендації до нормативних документів та коментарі стосовно встановлення та ідентифікації фактів плагіату.

Академічний плагіат не можна ототожнювати з порушенням авторського права, як різновидом права інтелектуальної власності. Ці порушення мають певну область перетину, але мають і суттєві відмінності.

 Захист авторського і суміжних прав стосується, насамперед, особистих  немайнових  прав, а також майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав. Натомість норми щодо академічного плагіату спрямовані не на них, а на осіб, які порушують академічну доброчесність через ненадання достовірної інформації про авторів певних ідей, текстів, наукових результатів тощо.

Академічний плагіат розглядається як порушення етичних норм академічної спільноти, а порушення авторського права – як правопорушення, відповідальність за яке встановлюється законодавством (в Україні – Цивільним кодексом).

Вимоги щодо академічної доброчесності передбачають надання коректних посилань на справжніх авторів використовуваних творів, а не на осіб, яким могло бути передано авторське право на них (приміром, правонаступників авторів).

Натомість авторське право захищає тих, кому на певний момент часу належать майнові чи особисті немайнові права на твір. У випадку майнових прав це не обов’язково будуть справжні автори твору.

 Публікація під власним ім’ям результатів, отриманих іншими особами, з дозволу цих осіб не є порушенням майнових авторських прав, але є академічним плагіатом. При цьому, очевидно, немайновими правами, зокрема, щодо визнання  свого  авторства   шляхом   зазначення належним  чином  імені  автора  на  творі  і його примірниках, справжній автор користуватися у таких випадках не буде.

 Авторське право має обмежений термін дії. По його закінченні дозволяється використання твору без згоди авторів чи їх правонаступників і без виплати відповідної винагороди. Але це не позбавляє необхідності посилатися на авторів. Відсутність належних посилань є основною ознакою академічного плагіату.

Академічний плагіат може стосуватися текстів, рисунків, фрагментів музичних творів, математичних моделей, виразів та перетворень, програмних кодів тощо. Його джерелами можуть бути книжки, статті, брошури, патенти, тези, рукописи, веб-сайти та інші Інтернет-ресурси, виступи під час обговорень, роздаткові матеріали для студентів, роботи інших студентів та ін.

Академічний плагіат треба відрізняти від помилок цитування. Найбільш типовими помилками цитування є:

- відсутність лапок при використанні текстових фрагментів, що запозичені з інших джерел, за наявності коректного посилання на це джерело;

- посилання на інше джерело, ніж те, з якого взята цитата; 

- неправильне оформлення посилання, що ускладнює пошук джерела. 

Помилки цитування зазвичай вважають менш суттєвим порушенням академічної доброчесності, але іноді їх не зовсім обґрунтовано розглядають як різновид плагіату. Втім, найчастіше це роблять в інструкціях для студентів, а не в документах, які встановлюють академічну відповідальність. Типовим для українських освітян і науковців з деяких галузей знань є подання всієї публікації чи її оглядової частини у вигляді набору фрагментів, запозичених з різних джерел, які не завжди коректно оформлені, навіть якщо вони є прямим цитуванням. У таких текстах нерідко бувають переплутані посилання. Також зустрічаються помилки у прізвищах авторів, назвах та вихідних даних видань, що ускладнює чи унеможливлює пошук джерел та їх опрацювання наукометричними системами. Іноді є підстави припускати, що помилки цитування зроблено свідомо для імітації опрацювання літератури за темою дослідження або для обґрунтування авторитетом наведених джерел певних ідей, думок, числових даних тощо, яких насправді в цих джерелах немає.

 Незалежно від того, вважати їх плагіатом чи ні, помилки цитування є порушенням академічної етики, оскільки у сучасних умовах вони створюють незручності для інших науковців і можуть порушувати їх права.

В окремих випадках невизначеним є питання стосовно необхідності чи відсутності необхідності посилання на джерела «загальновідомих» знань. Це поняття є неоднозначним і залежить від обставин. Зазвичай під загальновідомими розуміють знання, які є в енциклопедіях, підручниках та інших подібних джерелах. Також до загальновідомих зараховують знання, наведені у багатьох (5 та більше) джерелах. Але те, що є загальновідомим для представників однієї науки чи професії, може не бути таким для представників інших наук і професій. При прийнятті рішень з цього приводу варто брати до уваги таке:

 

Дискусійним є питання, стосовно правильного цитування перекладів. Існує думка, що дослівний переклад треба оформлювати як цитату, і відсутність лапок є порушенням. Але не менш обґрунтованою є інша думка, що переклад завжди вносить певні зміни у розуміння тексту. Тому оформлення навіть дослівного перекладу як цитати може надавати читачам викривлену інформацію стосовно позиції автора оригінального тексту. Рішенням проблеми може бути надання вільного перекладу з посиланням на джерело. При цьому грубі помилки перекладу, які викривляють думки авторів оригіналу, все одне можуть розглядатися як самостійні порушення академічної етики. Іншими поширеними варіантами вирішення цієї проблеми є наведення оригінального тексту поряд з перекладом, або наведення у дужках мовою оригіналу окремих слів, переклад яких є неоднозначним.

Ще одне дискусійне питання полягає в оцінюванні як плагіату творів, що складаються з фрагментів творів інших авторів за наявності коректних посилань. Такі праці не можна вважати плагіатом, оскільки вони не містять ключової ознаки – привласнення чужих результатів. Але у більшості випадків (за виключенням окремих видів студентських робіт) вони не відповідають встановленим вимогам чи завданням, зокрема, стосовно наукової новизни, наявності власних результатів, критичного аналізу джерел тощо. Іноді такі роботи містять ознаки інших порушень академічної доброчесності – обману, фальсифікації та/або фабрикації.

Існують різні вимоги щодо цитування та оформлення посилань для різних видів академічних робіт. Зокрема, деякі з вимог, які ускладнюють сприйняття тексту читачами, можуть не застосовуватися до науково-методичних праць – підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій тощо. Але і в цьому випадку неприпустимим вважають використання прямих текстових запозичень без належного оформлення цитат і посилань у тексті. Також рекомендується надавати в таких публікаціях, як мінімум, загальний перелік використаних джерел. Конкретні вимоги до різних видів видань і академічних текстів варто встановлювати на рівні закладів вищої освіти чи їх підрозділів, редакційних колегій наукових видань, професійних спільнот. При цьому треба враховувати практики провідних університетів світу, вид і цільове призначення публікацій, використання наведених посилань наукометричними базами та іншими джерелами наукової інформації. 

Ще більші дискусії викликає запровадження в новому законі про освіту поняття самоплагіату. Відповідно до ч. 4 ст. 42, самоплагіатом є «оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів».

Проблема самоплагіату актуальна через те, що окремі автори наукових публікацій багаторазово відтворюють одні й ті самі наукові результати. При цьому вони подають їх як самостійні результати, що раніше не були відомі й не публікувалися. Але варто розуміти, що у випадках самоплагіату йдеться не про привласнення чужих результатів, а про некоректне з погляду академічної етики використання раніше опублікованих власних наукових результатів. Це зумовлює специфіку ідентифікації випадків самоплагіату та академічної відповідальності за таке порушення.

Головними причинами необхідності виокремлення самоплагіату як виду порушень академічної доброчесності в країнах Європи та Північної Америки вважають те, що він:

  • знижує довіру суспільства до науки у цілому, а також до наукових результатів окремих осіб та інституцій;
  • призводить до отримання необґрунтованих переваг за фактично невиконану роботу; ці переваги можуть полягати в отриманні додаткового фінансування на проведення досліджень, що фактично не виконувалися, підвищенні наукометричних показників автора та ін.;
  • може порушувати авторські та суміжні права інших фізичних і юридичних осіб, зокрема, видавців та співавторів. 

Типовими прикладами самоплагіату є:

 

Агрегування чи збільшення даних може ускладнювати чи унеможливлювати їх коректну інтерпретацію, оскільки дані можуть бути не зіставними, мати різні статистичні характеристики, стосуватися нетотожних об’єктів, не враховувати динаміку тощо. Дезагрегування даних без посилання на попередню публікацію, пояснення причин вилучення частини даних, перерахунку статистичних характеристик, внесення змін до графіків тощо може надавати читачу викривлене уявлення про достовірність і надійність даних та висновків. Тому агрегування і дезагрегування без належного розмежування старих і нових даних та результатів розглядають як порушення академічної доброчесності та/або свідчення відсутності у дослідника потрібної кваліфікації.

Повторний аналіз раніше опублікованих даних може бути зумовлений появою нових технологій обробки даних, нових теорій, що застосовують для їх обробки, аналізу, пояснення тощо. Його вважають самоплагіатом насамперед, якщо публікація частково містить результати попереднього аналізу, але відсутні посилання на відповідні публікації. При цьому в читача формується викривлене уявлення про методологію дослідження і, відповідно, про достовірність і надійність результатів.

Ст. 42 Закону України «Про освіту» визначає поняття самоплагіату лише для наукових результатів. Світова практика поширює його і на інші види діяльності, зокрема творчої, що актуально, приміром для закладів мистецтв, а також журналістики й деяких інших спеціальностей. Це варто враховувати закладам вищої освіти при створенні внутрішніх нормативних документів з питань забезпечення академічної доброчесності та встановлювати запобіжники самоплагіату для ширшого кола результатів, що використовуються при оцінюванні освітньої, наукової або творчої діяльності учасників освітнього процесу. Правовою підставою для цього є норма тієї самої статті Закону про обман, як вид порушень академічної доброчесності, окремим випадком якого є самоплагіат.

Виходячи з аналізу проблеми самоплагіату, а також матеріалів європейських та північноамериканських закладів вищої освіти та наукових установ, зокрема [15 – 17], можна надати такі рекомендації до нормативних документів та коментарі стосовно встановлення випадків самоплагіату.

Поняття самоплагіату не варто застосовувати до випадків відтворення наукових результатів автора у публікаціях, які не є науковими. Зокрема, до його публікацій у соціальних мережах, ЗМІ, навчальних та науково-популярних виданнях тощо. Але і в цих випадках відсутність посилань на першоджерело може бути ознакою інших видів академічної недоброчесності та/або порушення авторських прав інших осіб.

Поняття самоплагіату також не варто застосовувати у випадках ненадання посилань на інформацію про наукові результати автора, які раніше вже були оприлюднені в ненаукових джерелах, зокрема, в соціальних мережах, ЗМІ, навчальних та науково-популярних виданнях. Посилання на такі джерела часто вважають в науковій літературі неприйнятними. Зокрема, такі публікації часто містять попередні результати, які потребують належного обґрунтування. Разом з тим, слід стимулювати авторів максимально посилатися на подібні джерела, у випадках, коли це вважається прийнятним для відповідного виду публікацій і відповідної галузі знань (галузі науки) та/або випливає із законодавства про захист авторських та суміжних прав.

При ідентифікації самоплагіату необхідно звертати увагу на те, що деякі видання допускають передрук чи дуплікацію, якщо це не порушує права інших видавців та надано посилання на першу публікацію або інформацію про одночасне подання матеріалів для публікації в інших виданнях. В таких випадках опублікований матеріал повинен містити відповідні дані. Також варто звертати увагу на те, що окремі видання, насамперед електронні, здійснюють передрук без погодження з авторами чи їх інформування про передрук. В цьому разі можна висувати зауваження у порушенні доброчесності та/або законодавства цим виданням, але не авторам.

До самоплагіату не належать перевидання (стереотипні чи перероблені та/або доповнені) монографій, підручників, навчальних посібників, інших творів, що містять результати наукової, освітньої або творчої діяльності, в яких наведено інформацію про перевидання та/або посилання на перше видання. Також самоплагіатом не є часткове використання в нових монографіях, підручниках, навчальних посібниках фрагментів раніше опублікованих робіт автора, якщо у новій роботі наведено відповідну інформацію, а обсяг дублювання узгоджений з видавцем та замовниками видання.

Істотною проблемою для ідентифікації самоплагіату є некоректне визначення поняття «науковий результат» у чинному Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність». При аналізі наукових праць на предмет наявності самоплагіату варто виходити з норми Закону (п. 22 ст. 1), що науковий результат – це «нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень» [1], а не з наступних формулювань стосовно форм існування наукового результату. При цьому внутрішні документи закладу вищої освіти, наукової установи чи їх структурних підрозділів мають передбачати деталізований перелік того, що вважається науковим результатом з огляду на специфіку відповідних галузей знань чи наук. 

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що подолання кризи академічної доброчесності й, зокрема, проблем плагіату та самоплагіату потребує, крім інших заходів, встановлення спеціальними законами та нормативними документами закладів вищої освіти та наукових установ чітких процедур та критеріїв ідентифікації цих порушень. Саме вони мають стати запобіжниками для можливості звільнення порушників від відповідальності на підставі рішень, що базуються на законодавстві, яке не має відношення до проблем академічної доброчесності. При розробці внутрішніх документів варто враховувати аналогічні процедури і рекомендації провідних європейських та північноамериканських університетів. 

1. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/848-19.

2. Закон України «Про освіту». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.

3. Закон України «Про вищу освіту». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12.

5. Цивільний кодекс України. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

6. Сацик В. Академічна доброчесність: міфічна концепція чи дієвий інструмент забезпечення якості вищої освіти? URL: http://education-ua.org/ua/articles/930-akademichna-dobrochesnist-mifichna-kontseptsiya-chi-dievij-instrument-zabezpechennya-yakosti-vishchoji-osviti.

7. Fishman T. «We know it when we see it» is not good enough: toward a standard definition of plagiarism that transcends theft, fraud, and copyright. 4th Asia Pacific Conference on Educational Integrity (4APCEI). 28–30 September 2009, University of Wollongong NSW Australia, - 2010, p.1-4. URL: http://ro.uow.edu.au/apcei/09/papers/37

8. What Is Plagiarism? URL: https://communitystandards.stanford.edu/student-conduct-process/honor-code-and-fundamental-standard/additional-resources/what-plagiarism.

9. What Is Plagiarism? URL: https://ctl.yale.edu/writing/using-sources/understanding-and-avoiding-plagiarism/what-plagiarism

10. University-wide Statement on Plagiarism. URL: https://www.plagiarism.admin.cam.ac.uk/what-plagiarism/universitys-definition-plagiarism.

11. Part 689 - Research Misconduct. URL: https://www.nsf.gov/oig/_pdf/cfr/45-CFR-689.pdf.

12. What is plagiarism? https://www.plagiarism.admin.cam.ac.uk/what-plagiarism.

13. What Is Plagiarism? https://communitystandards.stanford.edu/student-conduct-process/honor-code-and-fundamental-standard/additional-resources/what-plagiarism.

14. Understanding and Avoiding Plagiarism. https://ctl.yale.edu/writing/using-sources/understanding-and-avoiding-plagiarism.

15. Avoiding Plagiarism, Self-plagiarism, and Other Questionable Writing Practices: A Guide to Ethical Writing. https://ori.hhs.gov/avoiding-plagiarism-self-plagiarism-and-other-questionable-writing-practices-guide-ethical-writing.

16. Mudrak B. American Journal Experts. Self-Plagiarism: How to Define it and Why You Should Avoid It. URL: https://www.aje.com/en/arc/self-plagiarism-how-to-define-it-and-why-to-avoid-it. 

17. The Ethics of Self-Plagiarism. URL: https://www.ithenticate.com/hs-fs/hub/92785/file-5414624-pdf/media/ith-selfplagiarism-whitepaper.pdf

Академічний плагіат і самоплагіат в науці та вищій освіті: Нормативна база і світовий досвід
Академічний плагіат і самоплагіат в науці та вищій освіті: Нормативна база і світовий досвід

Останнім часом з’являється все більше матеріалів про глибоку кризу академічної доброчесності, свідченням чого є збільшення кількості зафіксованих випадків плагіату, фальсифікації та фабрикації результатів в наукових працях українських вчених та освітян. До факторів, що її зумовили, належать:

1. Загальна криза суспільства, яке протягом кількох останніх десятиріч стало більш толерантним до правового нігілізму, корупції, численних порушень законодавства й етичних норм. Посилення дискусій щодо академічної доброчесності збігається з початком подолання цієї кризи в останні роки й само по собі вже є позитивним зсувом. Але проблем поки залишається більше, ніж досягнень.

2. Відірваність наших вищої освіти та науки від світової наукової та освітньої спільноти, потреб суспільства, економіки та ринку праці. Орієнтація вищої освіти на кількісні показники («вал»), папери, дипломи тощо, а не на якість, конкурентоздатність, корисність для суспільства й т. п. Освітня реформа значною мірою спрямована на вирішення цих проблем. Але її результати можна буде побачити лише за кілька років.

3. Проблеми законодавства. Приміром, чинний Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (ст. 1.22), зазначає, що «науковий результат може бути у формі звіту, опублікованої наукової статті, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття, проекту нормативно-правового акта, нормативного документа або науково-методичних документів, підготовка яких потребує проведення відповідних наукових досліджень або містить наукову складову, тощо» [1]. Ця норма існує принаймні з 1991 р. і є підставою для створення систем оцінювання наукової діяльності науковців, закладів вищої освіти та наукових установ за формальними кількісними показниками (кількість публікацій, кількість аркушів, …), а не за рівнем, якістю і впливом результатів досліджень.

4. Неузгодженість вимог до закладів вищої освіти, науково-педагогічних працівників та здобувачів освіти з фінансуванням та іншим ресурсним забезпеченням вищої освіти та науки. Зокрема, надмірні вимоги законодавства та внутрішніх нормативних документів щодо кадрового забезпечення, кількості публікацій, обсягів кваліфікаційних та інших навчальних робіт тощо. Приміром, в багатьох закладах вищої освіти вимоги до обсягу курсових і дипломних робіт, звітів з практики, інших письмових документів, які мають підготувати студенти, передбачають, що одній годині навчального навантаження студента має відповідати 1-3-5 сторінок відповідного документа. При цьому не враховуються ані значно легші нормативи для викладачів, ані необхідність використання значної частки відведеного часу на пошук літератури, виконання досліджень, розрахунків, аналіз їх результатів, інших практичних завдань. Обсяг письмових робіт має бути узгоджений з часом, який за індивідуальним навчальним планом та/або програмами навчальних дисциплін відводиться на їх виконання. Потребують перегляду нормативи щодо кількості наукових праць науково-педагогічних працівників (безвідносно до якості цих праць), які встановлюють Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності та інші нормативні документи.

5. Відсутність законодавчо встановлених чи загальноприйнятих процедур оцінювання наукових та навчальних робіт на наявність плагіату, фабрикації, фальсифікації та інших порушень академічної доброчесності.

6. Внутрішня демотивація викладачів і науковців до дотримання принципів академічної доброчесності в умовах низьких зарплат, відсутності необхідної для якісних досліджень матеріальної бази, якісного зовнішнього оцінювання та зовнішнього запиту на результати досліджень.

7. Поява нових технологій, які значно полегшують копіювання чужих робіт, підміну результатів експериментальних та емпіричних досліджень комп’ютерним моделюванням та правдоподібними оцінками, потрібне редагування графічних, відео- та аудіоматеріалів тощо.

8. Практика імітації й фальсифікації наукових досліджень з окремих заполітизованих наук за часів СРСР, яка набула поширення в останні десятиріччя через ігнорування загальновизнаних в європейських країнах стандартів якості досліджень та значне збільшення питомої ваги досліджень у відповідних напрямах.

Певні інструменти запобігання порушенням академічної доброчесності містять чинні Закони України «Про вищу освіту» та «Про авторське право і суміжні права», Порядок присудження наукових ступенів, внутрішні нормативні документи деяких закладів вищої освіти. Суттєвим внеском до створення законодавчих основ забезпечення академічної доброчесності стала стаття 42 «Академічна доброчесність» нового Закону України «Про освіту». Разом з тим, прийняття цього закону спричинило посилення дискусій з відповідних питань. Деякі їх учасники взагалі заперечують існування якихось проблем. Інші вважають, що для їх вирішення цілком достатньо закону про авторське право і суміжні права. Треті наполягають на обмеженні розуміння плагіату лише наявністю прямих текстових збігів без належних посилань. Іноді ще додають вимоги, щодо допустимого відсотка тексту, який збігається з іншими джерелами. Не погоджуючись з цими крайніми трактуваннями, слід визнати, що залишається багато проблем, які потребують нормативного врегулювання. Про це свідчать і випадки судових рішень, які посилаючись на відсутність такого регулювання чи його нечіткість, фактично підмінюють уповноважені органи в питаннях присудження вчених звань чи допуску студентів до захисту випускних робіт.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про освіту», академічний плагіат – це «оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства» [2]. Аналогічне формулювання містить ч. 6 ст. 69 чинного Закону України «Про вищу освіту» [3]. Суттєво інше визначення надає Закон України «Про авторське право і суміжні права». Відповідно до п. в) ст. 50, плагіатом є «оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору» [4]. Крім того, за ч. 2 ст. 52 цього закону суб’єкти авторського права та/або суміжних прав можуть звертатися до суду чи інших компетентних органів за захистом своїх прав. Але варіантів притягнення порушників до відповідальності без звернення суб’єктів зазначених прав, закон не передбачає. Не важко побачити, що розуміння плагіату в цьому законі істотно вужче, ніж розуміння академічного плагіату в освітніх законах. Більш того, ч. 3 ст. 433 Цивільного кодексу України прямо виключає з об’єктів авторського права ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі, що не повинно перешкоджати їх ідентифікації як академічного плагіату у випадках відсутності належних посилань на справжніх авторів в академічних працях [5].

Існує багато різних визначень плагіату, що зумовлено цілями регулювання та традиціями, які існують у різних галузях знань, сферах професійної діяльності та країнах.

За Т. Фішман [6, 7] плагіатом є академічна поведінка, «яка характеризується такими п’ятьма кумулятивними ознаками: «коли певна особа

(1) використовує слова, ідеї чи результати праці,

(2) що належать іншому визначеному джерелу чи людині

(3) без посилання на джерело, з якого вони були запозичені

(4) у ситуації, в якій правомірно очікується вказування авторства оригіналу

(5) з метою отримати певну користь, пошану, вигоду, які не обов’язково мають бути грошового характеру».

У Стенфордському університеті плагіатом називають «використання без надання обґрунтованого та належного кредиту або визнання автором чи джерелом оригінальної роботи іншої людини незалежно від того, чи є ця робота кодом, формулою, ідеєю, мовою, дослідженням, стратегією, текстом тощо» [8].

Єльський університет розглядає плагіат, як «використання чужої роботи, слів або ідей без посилань» [9].

 Кембриджський університет називає плагіатом «подання як власної праці, незалежно від наявності наміру обманювати, роботи, яка частково чи цілком запозичена з чужої праці без належного підтвердження» [10].

Національний науковий фонд США називає плагіатом «привласнення чужих ідей, методів, результатів або слів без надання відповідних кредитів» [11]. Під кредитами тут розуміють посилання на авторів чи джерело інформації, надане у прийнятій для відповідних випадків формі (посилання на публікацію, зазначення прізвища у тексті, подяка тощо). 

Вирізняють такі основні різновиди плагіату:

 

Іноді виокремлюють ще декілька видів плагіату, які можуть бути зведені до зазначених вище.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (стаття 50, пункт в), має на меті захист особистих майнових і немайнових прав суб’єктів авторського права (ч. 2 ст. 3), а не притягнення до відповідальності тих, хто привласнює авторство у випадках, коли не йдеться про інтелектуальну власність. Зокрема, під його дію не потрапляє некоректне використання як результатів власної наукової або творчої діяльності чужих ідей, текстів тощо, які не є об’єктами авторського права у розумінні зазначеного закону. Це стосується, насамперед, фольклору, офіційних документів органів державної влади, офіційної символіки, деяких видів повідомлень ЗМІ й т.п. (ст. 10). Тим не менш, їх використання без належних посилань слід розглядати як академічний плагіат. Проблемним з погляду застосування норм цього закону є захист авторського права на об’єкти наукової чи творчої діяльності, які не опубліковані й не існують в об’єктивній формі (ч. 1 ст. 3). Приміром, на ідеї, висловлені під час обговорень. Натомість норми академічної етики передбачають посилання на авторів таких ідей.

Виходячи з аналізу проблеми плагіату, а також наявної нормативної бази й матеріалів європейських та північноамериканських закладів вищої освіти та наукових установ, зокрема [12 – 15], можна надати такі рекомендації до нормативних документів та коментарі стосовно встановлення та ідентифікації фактів плагіату.

Академічний плагіат не можна ототожнювати з порушенням авторського права, як різновидом права інтелектуальної власності. Ці порушення мають певну область перетину, але мають і суттєві відмінності.

 Захист авторського і суміжних прав стосується, насамперед, особистих  немайнових  прав, а також майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав. Натомість норми щодо академічного плагіату спрямовані не на них, а на осіб, які порушують академічну доброчесність через ненадання достовірної інформації про авторів певних ідей, текстів, наукових результатів тощо.

Академічний плагіат розглядається як порушення етичних норм академічної спільноти, а порушення авторського права – як правопорушення, відповідальність за яке встановлюється законодавством (в Україні – Цивільним кодексом).

Вимоги щодо академічної доброчесності передбачають надання коректних посилань на справжніх авторів використовуваних творів, а не на осіб, яким могло бути передано авторське право на них (приміром, правонаступників авторів).

Натомість авторське право захищає тих, кому на певний момент часу належать майнові чи особисті немайнові права на твір. У випадку майнових прав це не обов’язково будуть справжні автори твору.

 Публікація під власним ім’ям результатів, отриманих іншими особами, з дозволу цих осіб не є порушенням майнових авторських прав, але є академічним плагіатом. При цьому, очевидно, немайновими правами, зокрема, щодо визнання  свого  авторства   шляхом   зазначення належним  чином  імені  автора  на  творі  і його примірниках, справжній автор користуватися у таких випадках не буде.

 Авторське право має обмежений термін дії. По його закінченні дозволяється використання твору без згоди авторів чи їх правонаступників і без виплати відповідної винагороди. Але це не позбавляє необхідності посилатися на авторів. Відсутність належних посилань є основною ознакою академічного плагіату.

Академічний плагіат може стосуватися текстів, рисунків, фрагментів музичних творів, математичних моделей, виразів та перетворень, програмних кодів тощо. Його джерелами можуть бути книжки, статті, брошури, патенти, тези, рукописи, веб-сайти та інші Інтернет-ресурси, виступи під час обговорень, роздаткові матеріали для студентів, роботи інших студентів та ін.

Академічний плагіат треба відрізняти від помилок цитування. Найбільш типовими помилками цитування є:

- відсутність лапок при використанні текстових фрагментів, що запозичені з інших джерел, за наявності коректного посилання на це джерело;

- посилання на інше джерело, ніж те, з якого взята цитата; 

- неправильне оформлення посилання, що ускладнює пошук джерела. 

Помилки цитування зазвичай вважають менш суттєвим порушенням академічної доброчесності, але іноді їх не зовсім обґрунтовано розглядають як різновид плагіату. Втім, найчастіше це роблять в інструкціях для студентів, а не в документах, які встановлюють академічну відповідальність. Типовим для українських освітян і науковців з деяких галузей знань є подання всієї публікації чи її оглядової частини у вигляді набору фрагментів, запозичених з різних джерел, які не завжди коректно оформлені, навіть якщо вони є прямим цитуванням. У таких текстах нерідко бувають переплутані посилання. Також зустрічаються помилки у прізвищах авторів, назвах та вихідних даних видань, що ускладнює чи унеможливлює пошук джерел та їх опрацювання наукометричними системами. Іноді є підстави припускати, що помилки цитування зроблено свідомо для імітації опрацювання літератури за темою дослідження або для обґрунтування авторитетом наведених джерел певних ідей, думок, числових даних тощо, яких насправді в цих джерелах немає.

 Незалежно від того, вважати їх плагіатом чи ні, помилки цитування є порушенням академічної етики, оскільки у сучасних умовах вони створюють незручності для інших науковців і можуть порушувати їх права.

В окремих випадках невизначеним є питання стосовно необхідності чи відсутності необхідності посилання на джерела «загальновідомих» знань. Це поняття є неоднозначним і залежить від обставин. Зазвичай під загальновідомими розуміють знання, які є в енциклопедіях, підручниках та інших подібних джерелах. Також до загальновідомих зараховують знання, наведені у багатьох (5 та більше) джерелах. Але те, що є загальновідомим для представників однієї науки чи професії, може не бути таким для представників інших наук і професій. При прийнятті рішень з цього приводу варто брати до уваги таке:

 

Дискусійним є питання, стосовно правильного цитування перекладів. Існує думка, що дослівний переклад треба оформлювати як цитату, і відсутність лапок є порушенням. Але не менш обґрунтованою є інша думка, що переклад завжди вносить певні зміни у розуміння тексту. Тому оформлення навіть дослівного перекладу як цитати може надавати читачам викривлену інформацію стосовно позиції автора оригінального тексту. Рішенням проблеми може бути надання вільного перекладу з посиланням на джерело. При цьому грубі помилки перекладу, які викривляють думки авторів оригіналу, все одне можуть розглядатися як самостійні порушення академічної етики. Іншими поширеними варіантами вирішення цієї проблеми є наведення оригінального тексту поряд з перекладом, або наведення у дужках мовою оригіналу окремих слів, переклад яких є неоднозначним.

Ще одне дискусійне питання полягає в оцінюванні як плагіату творів, що складаються з фрагментів творів інших авторів за наявності коректних посилань. Такі праці не можна вважати плагіатом, оскільки вони не містять ключової ознаки – привласнення чужих результатів. Але у більшості випадків (за виключенням окремих видів студентських робіт) вони не відповідають встановленим вимогам чи завданням, зокрема, стосовно наукової новизни, наявності власних результатів, критичного аналізу джерел тощо. Іноді такі роботи містять ознаки інших порушень академічної доброчесності – обману, фальсифікації та/або фабрикації.

Існують різні вимоги щодо цитування та оформлення посилань для різних видів академічних робіт. Зокрема, деякі з вимог, які ускладнюють сприйняття тексту читачами, можуть не застосовуватися до науково-методичних праць – підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій тощо. Але і в цьому випадку неприпустимим вважають використання прямих текстових запозичень без належного оформлення цитат і посилань у тексті. Також рекомендується надавати в таких публікаціях, як мінімум, загальний перелік використаних джерел. Конкретні вимоги до різних видів видань і академічних текстів варто встановлювати на рівні закладів вищої освіти чи їх підрозділів, редакційних колегій наукових видань, професійних спільнот. При цьому треба враховувати практики провідних університетів світу, вид і цільове призначення публікацій, використання наведених посилань наукометричними базами та іншими джерелами наукової інформації. 

Ще більші дискусії викликає запровадження в новому законі про освіту поняття самоплагіату. Відповідно до ч. 4 ст. 42, самоплагіатом є «оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів».

Проблема самоплагіату актуальна через те, що окремі автори наукових публікацій багаторазово відтворюють одні й ті самі наукові результати. При цьому вони подають їх як самостійні результати, що раніше не були відомі й не публікувалися. Але варто розуміти, що у випадках самоплагіату йдеться не про привласнення чужих результатів, а про некоректне з погляду академічної етики використання раніше опублікованих власних наукових результатів. Це зумовлює специфіку ідентифікації випадків самоплагіату та академічної відповідальності за таке порушення.

Головними причинами необхідності виокремлення самоплагіату як виду порушень академічної доброчесності в країнах Європи та Північної Америки вважають те, що він:

  • знижує довіру суспільства до науки у цілому, а також до наукових результатів окремих осіб та інституцій;
  • призводить до отримання необґрунтованих переваг за фактично невиконану роботу; ці переваги можуть полягати в отриманні додаткового фінансування на проведення досліджень, що фактично не виконувалися, підвищенні наукометричних показників автора та ін.;
  • може порушувати авторські та суміжні права інших фізичних і юридичних осіб, зокрема, видавців та співавторів. 

Типовими прикладами самоплагіату є:

 

Агрегування чи збільшення даних може ускладнювати чи унеможливлювати їх коректну інтерпретацію, оскільки дані можуть бути не зіставними, мати різні статистичні характеристики, стосуватися нетотожних об’єктів, не враховувати динаміку тощо. Дезагрегування даних без посилання на попередню публікацію, пояснення причин вилучення частини даних, перерахунку статистичних характеристик, внесення змін до графіків тощо може надавати читачу викривлене уявлення про достовірність і надійність даних та висновків. Тому агрегування і дезагрегування без належного розмежування старих і нових даних та результатів розглядають як порушення академічної доброчесності та/або свідчення відсутності у дослідника потрібної кваліфікації.

Повторний аналіз раніше опублікованих даних може бути зумовлений появою нових технологій обробки даних, нових теорій, що застосовують для їх обробки, аналізу, пояснення тощо. Його вважають самоплагіатом насамперед, якщо публікація частково містить результати попереднього аналізу, але відсутні посилання на відповідні публікації. При цьому в читача формується викривлене уявлення про методологію дослідження і, відповідно, про достовірність і надійність результатів.

Ст. 42 Закону України «Про освіту» визначає поняття самоплагіату лише для наукових результатів. Світова практика поширює його і на інші види діяльності, зокрема творчої, що актуально, приміром для закладів мистецтв, а також журналістики й деяких інших спеціальностей. Це варто враховувати закладам вищої освіти при створенні внутрішніх нормативних документів з питань забезпечення академічної доброчесності та встановлювати запобіжники самоплагіату для ширшого кола результатів, що використовуються при оцінюванні освітньої, наукової або творчої діяльності учасників освітнього процесу. Правовою підставою для цього є норма тієї самої статті Закону про обман, як вид порушень академічної доброчесності, окремим випадком якого є самоплагіат.

Виходячи з аналізу проблеми самоплагіату, а також матеріалів європейських та північноамериканських закладів вищої освіти та наукових установ, зокрема [15 – 17], можна надати такі рекомендації до нормативних документів та коментарі стосовно встановлення випадків самоплагіату.

Поняття самоплагіату не варто застосовувати до випадків відтворення наукових результатів автора у публікаціях, які не є науковими. Зокрема, до його публікацій у соціальних мережах, ЗМІ, навчальних та науково-популярних виданнях тощо. Але і в цих випадках відсутність посилань на першоджерело може бути ознакою інших видів академічної недоброчесності та/або порушення авторських прав інших осіб.

Поняття самоплагіату також не варто застосовувати у випадках ненадання посилань на інформацію про наукові результати автора, які раніше вже були оприлюднені в ненаукових джерелах, зокрема, в соціальних мережах, ЗМІ, навчальних та науково-популярних виданнях. Посилання на такі джерела часто вважають в науковій літературі неприйнятними. Зокрема, такі публікації часто містять попередні результати, які потребують належного обґрунтування. Разом з тим, слід стимулювати авторів максимально посилатися на подібні джерела, у випадках, коли це вважається прийнятним для відповідного виду публікацій і відповідної галузі знань (галузі науки) та/або випливає із законодавства про захист авторських та суміжних прав.

При ідентифікації самоплагіату необхідно звертати увагу на те, що деякі видання допускають передрук чи дуплікацію, якщо це не порушує права інших видавців та надано посилання на першу публікацію або інформацію про одночасне подання матеріалів для публікації в інших виданнях. В таких випадках опублікований матеріал повинен містити відповідні дані. Також варто звертати увагу на те, що окремі видання, насамперед електронні, здійснюють передрук без погодження з авторами чи їх інформування про передрук. В цьому разі можна висувати зауваження у порушенні доброчесності та/або законодавства цим виданням, але не авторам.

До самоплагіату не належать перевидання (стереотипні чи перероблені та/або доповнені) монографій, підручників, навчальних посібників, інших творів, що містять результати наукової, освітньої або творчої діяльності, в яких наведено інформацію про перевидання та/або посилання на перше видання. Також самоплагіатом не є часткове використання в нових монографіях, підручниках, навчальних посібниках фрагментів раніше опублікованих робіт автора, якщо у новій роботі наведено відповідну інформацію, а обсяг дублювання узгоджений з видавцем та замовниками видання.

Істотною проблемою для ідентифікації самоплагіату є некоректне визначення поняття «науковий результат» у чинному Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність». При аналізі наукових праць на предмет наявності самоплагіату варто виходити з норми Закону (п. 22 ст. 1), що науковий результат – це «нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень» [1], а не з наступних формулювань стосовно форм існування наукового результату. При цьому внутрішні документи закладу вищої освіти, наукової установи чи їх структурних підрозділів мають передбачати деталізований перелік того, що вважається науковим результатом з огляду на специфіку відповідних галузей знань чи наук. 

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що подолання кризи академічної доброчесності й, зокрема, проблем плагіату та самоплагіату потребує, крім інших заходів, встановлення спеціальними законами та нормативними документами закладів вищої освіти та наукових установ чітких процедур та критеріїв ідентифікації цих порушень. Саме вони мають стати запобіжниками для можливості звільнення порушників від відповідальності на підставі рішень, що базуються на законодавстві, яке не має відношення до проблем академічної доброчесності. При розробці внутрішніх документів варто враховувати аналогічні процедури і рекомендації провідних європейських та північноамериканських університетів. 

1. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/848-19.

2. Закон України «Про освіту». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.

3. Закон України «Про вищу освіту». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12.

5. Цивільний кодекс України. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

6. Сацик В. Академічна доброчесність: міфічна концепція чи дієвий інструмент забезпечення якості вищої освіти? URL: http://education-ua.org/ua/articles/930-akademichna-dobrochesnist-mifichna-kontseptsiya-chi-dievij-instrument-zabezpechennya-yakosti-vishchoji-osviti.

7. Fishman T. «We know it when we see it» is not good enough: toward a standard definition of plagiarism that transcends theft, fraud, and copyright. 4th Asia Pacific Conference on Educational Integrity (4APCEI). 28–30 September 2009, University of Wollongong NSW Australia, - 2010, p.1-4. URL: http://ro.uow.edu.au/apcei/09/papers/37

8. What Is Plagiarism? URL: https://communitystandards.stanford.edu/student-conduct-process/honor-code-and-fundamental-standard/additional-resources/what-plagiarism.

9. What Is Plagiarism? URL: https://ctl.yale.edu/writing/using-sources/understanding-and-avoiding-plagiarism/what-plagiarism

10. University-wide Statement on Plagiarism. URL: https://www.plagiarism.admin.cam.ac.uk/what-plagiarism/universitys-definition-plagiarism.

11. Part 689 - Research Misconduct. URL: https://www.nsf.gov/oig/_pdf/cfr/45-CFR-689.pdf.

12. What is plagiarism? https://www.plagiarism.admin.cam.ac.uk/what-plagiarism.

13. What Is Plagiarism? https://communitystandards.stanford.edu/student-conduct-process/honor-code-and-fundamental-standard/additional-resources/what-plagiarism.

14. Understanding and Avoiding Plagiarism. https://ctl.yale.edu/writing/using-sources/understanding-and-avoiding-plagiarism.

15. Avoiding Plagiarism, Self-plagiarism, and Other Questionable Writing Practices: A Guide to Ethical Writing. https://ori.hhs.gov/avoiding-plagiarism-self-plagiarism-and-other-questionable-writing-practices-guide-ethical-writing.

16. Mudrak B. American Journal Experts. Self-Plagiarism: How to Define it and Why You Should Avoid It. URL: https://www.aje.com/en/arc/self-plagiarism-how-to-define-it-and-why-to-avoid-it. 

17. The Ethics of Self-Plagiarism. URL: https://www.ithenticate.com/hs-fs/hub/92785/file-5414624-pdf/media/ith-selfplagiarism-whitepaper.pdf

07.02.2018
Володимир Бахрушин
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Параска
Опубліковано 23.03.2018 в 17:02
Платити треба за наукові результати, а не за кількість статей чи сторінок.
Відповісти
Автор: Алексей
Опубліковано 18.02.2018 в 10:25
Дякую. Багато корисного матеріалу для створення практичних заходів щодо запобігання плагіату.
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews