Укр Рус

Дата: 18.11.2018

Підписка на новини

Дорожня карта реформування вищої освіти України

Автор:
Сергій Квіт
Опубліковано
23.03.2018

Цей документ був створений в рамках проекту “Сприяння реформам у вищій освіті України з погляду розвитку академічної доброчесності”, підтриманого Міжнародним благодійним фондом “Відродження”. Працюючи над ним, ми звернулися до 20 експертів з питань вищої освіти, які працюють у провідних вищих навчальних закладах, у т.ч. зарубіжних, в академічних установах, аналітичних центрах, громадських організаціях, у бізнесі та на державній службі. Головним критерієм була не інституційна приналежність, а той факт, що всі вони вже проявили себе як експерти. Ми намагалися звернути увагу на питання, що стосуються вищої освіти в цілому, не залежно від галузевої приналежності чи форм власності. Так само, Дорожня карта не розділяє підготовку фахівців, які орієнтуються на ринок праці чи на подальшу участь в академічному житті. Важливим було сформулювати, що в першу чергу необхідно для розвитку українських закладів вищої освіти і без чого вони не можуть обійтися. Я сподіваюся на те, що надзвичайна суспільна важливість цієї проблематики спричиниться до широкого обговорення і вплине на політичний порядок денний в Україні.

Якість української вищої освіти, у т.ч. в частині забезпечення доброчесності, залежить від реалізації концепції університетської автономії, що також спрямована на зміцнення громадянського суспільства і розвиток української академічної культури. Концепція університетської автономії просувалася академічною громадськістю в рамках діяльності Консорціуму з університетської автономії (2005-2010). Пізніше – через блокування авторитарного законопроекту “Про вищу освіту”, запропонованого тодішнім міністром освіти і науки України у листопаді 2010 р., масові протести в рамках “АнтиТабачної” кампанії та всеукраїнської кампанії “Проти деградації освіти” (2010-2013).

Університетська автономія завжди розглядалася в якості інструмента для зростання якості українських університетів, забезпечення їхньої конкурентоздатності на міжнародній арені та демократизації університетського життя. Концепція всебічної університетської автономії (у т.ч. академічної, фінансової та організаційної) була закладена в закон “Про вищу освіту”, розроблений спеціальною робочою групою, що працювала протягом 2012 р., потім доопрацьований і схвалений Верховної Радою України у червні 2014 р. Цих же реформ прагнули студенти, які захопили приміщення Міністерства освіти і науки України під час Революції Гідності у лютому 2014 р.

Запровадження університетської автономії зокрема означає відмову держави від втручання в операційну діяльність закладів вищої освіти, визнання нею таких принципів організації університетського життя, як довіра, повага, відповідальність, взаємна вимогливість і чесність. Також це означає передачу всієї відповідальності за якість освіти та наукових досліджень, разом з необхідними організаційними і фінансовими інструментами, в руки самих університетів як самоврядних інституцій. Наголошувалося на тому, що державні, приватні й комунальні ЗВО повинні мати рівні права та обов’язки.

Поруч з тим, імплементація Закону “Про вищу освіту” (2014) увійшла в суперечність з інтересами чи бажанням зберегти статус кво  консервативно налаштованою частиною політиків, державних службовців та університетських управлінців. В Україні не запрацювали реальні механізми здорової академічної конкуренції, а професійна репутація досі не стала головним капіталом в системі вищої освіти. На тлі успішної імплементації інструментів академічної автономії закладів вищої освіти, їхня фінансова автономія була заблокована, економіка вищої освіти не зазнала змін. Хоч із самої Західної Європи маємо щодо цього багато прикладів (Додатки 20-21). Як наслідок – якісних змін в академічному житті не відбулося, а провідні вітчизняні ЗВО досі не мають осяжних перспектив виходу на лідерські позиції у визнаних міжнародних рейтингах.

Упродовж багатьох років ми спостерігаємо стихійну масовізацію української вищої освіти. Сьогодні студентами стають до 80 % випускників українських шкіл, що робить нас не лише європейськими рекордсменами (Додатки 9-10). Це супроводжується інфантильним ставленням абітурієнтів до обраної професії: біля 50 % студентів вказують на відсутність такої мотивації або згадують поради батьків чи своє бажання одержати стипендію або диплом (Додатки 11, 18). Так само, дуже розмитою є визначеність стосовно вибору закладу вищої освіти (Додаток 19). Відповідно “напевно так” чи “скоріше так” збираються працювати за спеціальністю біля 14 % студентів (Додаток 12). Масовізація вищої освіти частково пояснюється соціальними причинами, у т.ч. кризовими явищами в економіці. Однак це також вказує на суттєве падіння (подекуди повну відсутність) якості й вимогливості в багатьох вітчизняних ЗВО.

Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) звертає увагу на різні прояви недоброчесності, що призводять до розбалансованості університетського життя. В “Оглядах на тему доброчесності в освіті: Україна 2017” ОЕСР згадує порушення і зловживання при вступі на бакалаврські і магістерські програми, хабарництво, непрозорий доступ до гуртожитків, плагіат (Додаток 17), списування, придбання студентами контрольних робіт (Додатки 7-8, 13-16), неналежне оцінювання викладачами студентських досягнень, включно з відсутністю прозорих критеріїв для такого оцінювання як типові прояви академічної недоброчесності.

Серед рекомендацій: створення сучасної системи зовнішнього і внутрішнього (власне університетського) забезпечення якості вищої освіти, реформування системи фінансування, запровадження реальної процедури оскарження студентами результатами оцінювання. Важливо, що підхід ОЕСР до шляхів виправлення ситуації спирається не на покарання, а на усунення причин для різноманітних зловживань.

Порядок денний подальшого реформування української вищої освіти має спиратися на розуміння громадського (суспільного, публічного) інтересу, що одночасно виступає частиною національних інтересів української держави. Отже, громадський інтерес полягає в тому, що українське суспільство потребує сильних автономних університетів, на основі яких можна буде створити університети світового класу. Ці ЗВО перебували б у центрі всіх необхідних економічних, політичних та суспільних змін нашої держави. Для просування такого порядку денного необхідно об’єднати зусилля уряду, громадськості, експертного середовища та медіа.

Запровадження реальної університетської автономії вимагає спеціальної уваги до перехідного періоду, до самого процесу значних трансформацій академічного життя і врахування багатьох можливих ризиків. Так, разом із скороченням кількості (Додатки 1-2, 5-6)  і зростання якості (Додатки 3-4) українських ЗВО, вони поступово перебиратимуть від держави все більше відповідальності за власну якість від держави. На жаль, зараз держава своїм авторитетом лише формально (не фактично) гарантує якість дипломів усіх без винятку закладів вищої освіти.

Причому ми не знаємо достеменно з якою кількістю ЗВО маємо справу. Не зважаючи на те, що в законах “Про вищу освіту” (2014) і “Про освіту” (2017) вже не згадуються рівні акредитації, офіційна статистика досі зараховує до вищої освіти технікуми і коледжі, що мають свою окрему нішу між власне університетською освітою, ринком праці та потребами місцевих громад (освіта впродовж життя).

Для того, щоб частина цих закладів могла бути долучена до системи вищої освіти, вони самі мають бути суттєво реформованими. Перший крок на цьому шляху – запровадження багатопрофільності коледжів. Також зараз до ЗВО мають бути віднесені відокремлені структурні підрозділи університетів, що є окремими юридичними особами і фактично виступають окремими ЗВО (Додатки 1-2). Тобто загальна кількість закладів, віднесених до вищої освіти, сягає 1448-ми.

Слід розуміти, що фінансова автономія спонукатиме наступні кроки по реалізації академічної автономії.  В рамках продовження реформ у вищій освіті зокрема необхідно буде:

  • перейти від державної акредитації спецрад із захисту дисертацій до одноразових комісій із захисту, акредитованих самими ЗВО: перевага таких комісій полягає в тому, що вони мають формуватися з числа науковців, які спеціалізуються в темі конкретного дисертаційного дослідження;
  • передати повноваження по присвоєнню вчених звань від Атестаційної колегієї МОН (чи відповідного органу) до самих ЗВО;
  • закласти основи для тісного партнерства між ЗВО та професійними об’єднаннями і асоціаціями працедавців з метою зменшення бюрократичного впливу держави на формування академічних програм;
  • дозволити ЗВО самим встановлювати ціни на свої навчальні послуги;
  • дозволити ЗВО перейти до внутрішніх тарифних сіток з метою встановлення конкурентних зарплат для своїх викладачів і співробітників. 

В цілому основна мета і очікуваний результат автономії – це зростання важливості репутаційного капіталу та професійної активності всіх членів університетських громад (студентів, викладачів і співробітників), посилення їхньої мотивації до продуктивної та ефективної праці, що, зрештою, має принести їм більше ресурсів для особистого благополуччя та процвітання їхніх освітніх інституцій. Забезпечення університетської автономії – це єдиний шлях до успіху, що зрештою спирається на нові можливості та мотивації для якісного зростання ЗВО. Лише така можливість розглядається у співпраці урядів та академічних середовищ країн, що мають університети світового класу.

Альтернативний цьому російський стиль управління (задовільне матеріально-технічне забезпечення ряду ЗВО за умов авторитарного контролю, відсутності академічної автономії та відкидання вільнодумства) Україні протипоказаний. Успіх українських реформ пов’язаний з подоланням різних проявів недоброчесності в управлінні та власне академічному житті. Це вимагає реальної участі українських університетів в глобальній конкуренції, необхідною передумовою якої є створення сучасної системи забезпечення якості вищої освіти у відповідності з кращими європейськими та світовими стандартами. 

В основу цього процесу мають бути покладені Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG), прийняті 2015 р. в Єревані. При цьому головним є те, що вітчизняним університетам має бути вигідно змагатися між собою та на міжнародній арені за вищу якість і доброчесність.

Зміст пропонованих заходів

Заходи

Очікувані результати

 

1

Дорожня карта реформування вищої освіти України має бути орієнтована на розв’язання проблем глобального світу, що стоять перед людством. Зокрема доповідь Римського клубу “Come on!” (2017) зосереджується на таких рисах освіти майбутнього, як людяність, взаємопов’язаність і спільна зацікавленість студентів у процесі навчання, ціннісний характер освіти, сталий розвиток, здатність мислити цілісно, спираючись на плюралізм концептуальних підходів та культурне різноманіття: досягаючи при цьому глибокого розуміння дійсності, долаючи ексклюзивність різних традицій та фрагментарність картини світу. Несумнівно, що новий концепт формування у студентів грамотності у ставленні до майбутнього включає в себе добре відомі, хоч часто недосяжні здатності критично мислити та вчитися вчитися.

 

Поруч з тим, пострадянській Україні бракує лідерських традицій і здатності системно відстоювати національні інтереси всередині країни та за її межами. Адже при всій розвиненості сучасних технологій, у глобальному мережному суспільстві конкретні політичні свободи можуть реалізовуватися лише в межах конкретних національних держав, згідно з відповідним законодавством та вимогливістю громадянського суспільства.

 

Подальші реформи в українській вищій освіті відбуватимуться в рамках стратегії європейської інтеграції, на основі західних цінностей, що їх поділяють та просувають як Українська держава, так і провідні українські університети. 

Перегляд внутрішніх університетських документів, що стосуються мети, місії, стратегії розвитку і тактики досягнення обраних цілей.

 

Все академічне життя українських ВНЗ, включно з навчальним процесом, мають фактично відповідати задекларованими завданнями.

 

Нові українські університети при визначенні своєї мети і місії повинні зосереджуватися на питаннях забезпечення лідерства в усіх галузях суспільного, економічного та міжнародного життя держави, а також у власному самоврядуванні.

 

Формування у контексті реформ вищої освіти політичної риторики свободи і плюралізму у поєднанні з риторикою соціальної справедливості є завданням і для держави, і для академічного середовища.

 

 

 

 

 

Публічне наголошення ціннісної основи освітніх реформ. 

Глобальна контекстуальність реформування української вищої освіти буде запорукою адекватності викликам сьогодення. Зокрема у вихованні майбутніх лідерів, здатних мислити нестандартно і брати на себе відповідальність за майбутнє країни. 

 

Подолання самоізоляції у розумінні сучасних стандартів академічної якості – це найкращий шлях до того, щоб українські університети ефективно виконували ті завдання, що належать до національного порядку денного.

 

Мислення категоріями національного лідерства, виховання здатності відстоювати національні інтереси, модернізація суспільства в умовах глобальної турбулентності належать до базових і довгострокових перспектив розвитку вітчизняних ЗВО.

 

 

Розуміння, довіра і підтримка освітніх реформ суспільством.

2

Необхідно розділити відповідальність держави і самих університетів у забезпеченні якості та доброчесності вищої освіти. Держава повинна створити правові умови для функціонування автономних університетів, захочувати здорову конкуренцію за принципом “між хорошим і ще кращим”, не втручаючись в їхню операційну та академічну діяльність.

 

Університети мають стати саморегульованими й економічно самодостатніми інституціями, здатними до критичної самооцінки і саморозвитку.

 

Відмова від спроб централізовано регламентувати і регулювати академічне життя одночасно в усіх ЗВО, у т.ч. в тих, що нездатні розуміти і проводити таку політику. Перехід до саморегулювання.

 

 

Належна увага має бути звернена на фактичну імплементацію закону “Про вищу освіту”.

 

Подальших змін потребують українське законодавство, нормативна база та існуюча практика застосування нових законів і підзаконних актів.

 

Розбудова загальнодержавної системи збору статистичних даних щодо виявлених випадків академічної нечесності в університетах та оприлюднення на їх основі щорічних звітів.

 

Інтеграція в освітні програми університетів окремих навчальних блоків в частині принципів академічної доброчесності, у тому числі тих, що стосуються сучасних стандартів академічного письма.

 

Інституалізація системи внутрішнього забезпечення якості ЗВО, у т.ч. створення комітетів з етики на чолі з представниками університетської адміністрації за участі ключових стейкхолдерів.

 

Реалізація проекту Національного репозитарію академічних текстів.

 

Просвітницька кампанія серед українських ЗВО стосовно узвичаєної західної практики забезпечення академічної доброчесності (зокрема через долучення до проектів, подібних до SAIUP). Створення пулу експертів з академічної доброчесності для надання ЗВО необхідної консультаційної допомоги.

 

Принципи академічної доброчесності (як чесності взагалі) мають системно прищеплюватися у середній школі. 

Створення свого роду попиту на якість і доброчесність в університетському житті.

 

Розвиток належної внутрішньої академічної культури в українських ЗВО, що сприятиме дотриманню принципів академічної доброчесності як однієї з головних підстав для формування репутаційного капіталу

 

 

 

 

 

 

Наявність таких блоків може стати офіційною вимогою до освітніх програм ЗВО в рамках формальної процедури їх державної акредитації.

 

 

Створення національної моделі внутрішнього забезпечення якості в українських ЗВО (примірна структура і способи діяльності).

3

Реалізація концепції університетської автономії може давати позитивні наслідки лише у випадку запровадження одного з її головних сегментів – фінансової автономії. Включно з усуненням усіх перешкод для розміщення коштів ЗВО на банківських рахунках і нормального ведення банківських операцій.

 

Відмова держави від контролю за операційним фінансовим життям університетів, включно із штатним розписом та рівнем заробітної платні.

 

 

 

 

Посилення посередницької ролі держави, зокрема МОН, на час перехідного періоду до повної фінансової автономії. Серед основних завдань: популяризація університетської автономії у суспільстві, у т.ч. серед представників різних професійних груп; спеціальна увага до тих ЗВО, що виступатимуть “агентами змін”; стимулювання в суспільстві попиту на якісну вищу освіту; допомога у встановленні тісних партнерських зв’язків між провідними українськими ЗВО та університетами світового класу; пропагування готовності ЗВО до будь-якого аудиту (власних державних і недержавних коштів), спираючись на існуючі ефективні міжнародні практики; запровадження традицій внутрішнього етичного контролю.

 

 

 

Поглиблення державно-приватного партнерства, а також уможливлення і заохочення створення університетських ендаументів (endowments).

 

 

 

Зміцнення позицій Наглядових рад університетів, особливо в частині їхньої відповідальності за розвиток ЗВО і залучення необхідних ресурсів, а також стосовно прав впливати на призначення ректора (президента). 

Мають буті внесені зміни до українського законодавства, що вивели б державні і комунальні українські ЗВО із замкненого кола дискусій і шантажу з приводу загрози втратити статус бюджетної установи. Необхідно розглянути питання про створення спеціального статусу для ЗВО, що дозволило б їм легально залучати як державні, так і недержавні кошти, залишаючись неприбутковими інституціями.

 

Забезпечення необхідними консультаціями, настановами, заохочення нових форм партнерства і обміну досвідом між ЗВО, у т.ч. на міжнародній арені, узгодження позицій з державними фінансовими і фіскальними органами, вчасна підготовка необхідних підзаконних актів, підтримка реального студентського самоврядування та профспілкового руху на захист інтересів викладачів і співробітників.

 

Проведення інформаційних компаній у мас медіа з просування реформ.

 

 

Внесення необхідних змін і доповнень до Законів “Про освіту” та “Про вищу освіту”.

 

 

Капіталізація нових можливостей, що несе із собою академічна автономія, забезпечення необхідної організаційної автономії.

 

Фінансова автономія є запорукою переходу відповідальності за якість вищої освіти від держави до самих ЗВО.

 

 

 

 

 

Полегшення стресів перехідного перехідного періоду, включно з переформатуванням мережі ЗВО, протидія можливим адміністративним зловживанням, налагодження широкого партнерства закладів вищої освіти з різними зацікавленими групами суспільства. Запровадження нових практик регулювання економічних стосунків всередині ЗВО та в їхніх стосунках з державою.

 

 

 

 

 

 

 

Збільшення приватних інвестицій, зокрема для розвитку наукових досліджень та підвищення якості навчання і викладання у ЗВО.

 

Збільшення управлінської ефективності у вітчизняних ЗВО.

4

Зміна економіки вищої освіти разом із запровадженням фінансової автономії та відмовою від державного фінансування неякісних ЗВО. Якість вищої освіти може вимірюватися лише за релевантними критеріями, згідно з інформацією, одержаною з незалежних від самих ЗВО джерел. Це дозволить відділити справжні заклади вищої освіти від тих юридичних осіб, що ними не є.

 

 

 

 

 

Прогнозоване значне скорочення кількості університетів не має на меті і не означає обов’язкове механічне скорочення кількості студентів і робочих місць. Однак ті ЗВО і філії, що мають неналежну академічну якість, не повинні одержати жодного шансу на державне фінансування.

Створення переліку прозорих критеріїв якості ЗВО із залученням представників провідних світових університетів, врахуванням потреб національної індустрії (у т.ч. регіональних) та національної політики в наукових дослідженнях (в контексті політики інтеграції вищої освіти і науки та імплементації Закону “Про наукову і науково-технічну діяльність”).

 

Запровадження базового фінансування та створення інших шляхів донесення державних коштів до кращих університетів, освітніх програм, проектів наукових досліджень і програм соціального забезпечення.

Ідентифікація кращих та якісних вітчизняних ЗВО, діяльність яких спрямована на забезпечення академічної досконалості (excellence) з подальшим виходом на формування університетів світового класу.

 

 

 

 

 

Зміна економіки вищої освіти також дозволить заохотити до конкуренції на посади ректорів представників нового покоління управлінців, які зараз утримуються від активної участі в існуючому сумнівному економічному укладі.

5

Важливим запобіжником від будь-яких проявів недоброчесності є становлення ефективної національної системи забезпечення якості.

 

Особливо пильної громадської уваги потребують неодноразові спроби “приватизувати” НАЗЯВО різними групами тиску.

 

Взаємодія всіх чинників, від яких залежить внутрішнє забезпечення академічної доброчесності: відповідні структурні підрозділи університетів; нормативна база, що описує механізми і процедури впровадження принципів академічної доброчесності; інформаційно-аналітична база, за допомогою якої здійснюється популяризація, підвищення рівня обізнаності всієї університетської громади; інструменти впровадження, що несуть просвітницьку функцію та за допомогою яких стає можливим попередження випадків порушення принципів академічної доброчесності.

 

Слід звернути увагу на стосунки всередині учасників освітнього процесу (студенти, викладачі, управлінці) у ставленні до академічної доброчесності. Адже раніше порушення цих принципів не вважалося особливою проблемою. Це питання відноситься до завдань формування внутрішньої (корпоративної) культури українських ЗВО.

 

Увага громадськості за дотриманням Закону України “Про вищу освіту”(2014) та Закону України «Про освіту»(2017) в частині вимог до членів НАЗЯВО з боку всіх стейкхолдерів.

 

Формування кола незалежних експертів, які могли б забезпечити НАЗЯВО професійними і незаангажованими оцінками.

 

Структурне започаткування університетських систем внутрішнього забезпечення якості, які б працювали в колі завдань, зрозумілих для всіх провідних університетах світу. Розробка типового пакету документів щодо нормативного забезпечення принципів академічної доброчесності.

 

Створення “гнучкої”, постійно оновлюваної класифікації (переліку) проявів академічної
недоброчесності та постійне її оновлення (оскільки постійно з'являються нові порушення). Це дозволить швидко реагувати на різні форми академічного шахрайства відповідними популяризаційними, нормативними чи
інформаційно-технологічними заходами.
 

Інституалізація внутрішньої та зовнішньої системи забезпечення якості освіти є необхідною умовою для просування принципів доброчесності в українській вищій освіті, у т.ч. стосовно боротьби з плагіатом.

 

Створення успішних прикладів у реалізації політики внутрішнього забезпечення якості ЗВО різної форми власності в різних регіонах України.

 

6

Українські суди повинні одержати відповідну законодавчу базу для трактування академічної недоброчесності, боротьби з академічним плагіатом та іншими формами недоброчесності, що грунтувалася б на узвичаєній міжнародній практиці. Вони не можуть ставати на бік плагіаторів чи заперечувати висновки університетів, інших академічних установ чи спеціальних органів та організацій стосовно визначення фактів плагіату.

 

Ці зміни головним чином стосуються Цивільного кодексу України, а також Законів “Про вищу освіту”, “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про авторські і суміжні права”.

 

Внести зміни до законодавства щодо обов’язків державних службовців та науково-педагогічних працівників дотримуватися принципів академічної доброчесності, і в разі встановлення факту порушення (тобто введення в оману наукової спільноти) передбачити порядок звільнення такого службовця чи працівника.

 

Щодо вже захищених кандидатських та докторських робіт встановити повноваження відповідних органів та процедури перегляду їх щодо академічної доброчесності. Передбачити порядок скасування рішень про присвоєння таких ступенів.

 

Визначити, що академічна доброчесність є складовою забезпечення якісної освіти у ЗВО. 

Має бути подолана пострадянська практика безкарності стосовно проявів академічного плагіату, а також практика купівлі/продажу контрольних/наукових робіт і публікацій.

 

Основний наголос запобігання плагіатові і боротьби з ним юридично має бути перенесений на академічне середовище.

 

7

Особлива увага з боку Міністерства освіти і науки України, Національної Академії Наук України та Уряду має приділятися інтеграції вищої освіти з науковими дослідженнями та розвитку наукової сфери взагалі. За умови продовження теперішньої стагнації, українські університети ніколи не зможуть претендувати на міжнародне лідерство, а наукові дослідження в Україні будуть надалі маргіналізуватися з метою пізнішої ліквідації НАН України та приватизації її майна. Цей той сегмент, що може бути реалізований лише централізовано.

 

Розвиток дуальної освіти.

 

Розробка чіткого плану дій, включно з визначенням термінів, переліку заходів, виробленням спеціальної політики популяризації науки в суспільстві, виділенням необхідного фінансування і плануванням очікуваних наслідків від такої діяльності.

 

 

 

 

 

 

Створення переліку успішних проектів з дуального навчання. 

Інтеграція науки та вищої освіти – завдання для реалізації відповідної державної політики (в першу чергу стосовно ліквідації бюрократичних перешкод).

 

Концептуальне поєднання двох головних напрямів університетської діяльності: розвиток наукових досліджень (створення нового знання) та задоволення вимог ринку праці.

 

8

Внутрішня культурна політика університету відбивається насамперед у мовній політиці. Для України як пострадянської, постколоніальної і посттоталітарної країни важливо дотримуватися мовного законодавства.

 

Успішність різноманітних реформ безпосередньо залежить від належного володіння академічною громадою українською мовою, також англійською мовою та іншими іноземними мовами, що роблять нас органічною частиною глобального академічного середовища, уможливлюючи вільний обмін ідеями, технологіями і практиками. ЗВО мають знайти власні шляхи і важелі у реалізації цих завдань.

 

Дотримання мовної політики – важливий індикатор професійного рівня сучасного університету. Ті ЗВО, що не плекають академічну, правову та особисту культуру своїх громад, не можуть бути якісними.

9

Ще одна відмінна риса сучасного університету, що має бути взята до уваги в Україні – відкритість до вільнодумства. Це особливо важливо на тлі сучасної української  політичної культури і сильного громадянського суспільства, орієнтованих на критичне мислення і свободу слова. Університети повинні стати трибунами для незалежних інтелектуалів, забезпечуючи їм захист і можливість для участі в публічних дискусіях. Кожний ЗВО фактично мав би виконувати роль мас медіума в українському суспільстві, поруч з іншими мас медіа, також бути медіатором і фасилітатором у спілкуванні з різними суспільними групами, що складають оточення університету. 

Відповідна політика університетів має формально і фактично спиратися на принцип невтручання в університетське життя партійних чи громадських організацій, приватних компаній та органів державної влади поза визначеною законодавством компетенцією. Поруч з тим, у самих ЗВО повинні заохочуватися свобода слова й вільні інтелектуальні дискусії.

Забезпечення ролі університетів як незалежних трибун для вільного публічного висловлювання різних точок зору та суспільно важливих ідей позитивно впливатиме на виховання справжніх лідерів, суспільні процеси, також зміцнюватиме довіру до університетів у суспільстві.

                                                     

 2  

4(2015) 4(2016) 

                                         5 

6(2014) 6(2015) 

                                    6(2016)  

   

10  11  12 

13  14   15 

16  17  18  

19  20  21 

Сергій Квіт, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Дорожня карта реформування вищої освіти України
Дорожня карта реформування вищої освіти України

Цей документ був створений в рамках проекту “Сприяння реформам у вищій освіті України з погляду розвитку академічної доброчесності”, підтриманого Міжнародним благодійним фондом “Відродження”. Працюючи над ним, ми звернулися до 20 експертів з питань вищої освіти, які працюють у провідних вищих навчальних закладах, у т.ч. зарубіжних, в академічних установах, аналітичних центрах, громадських організаціях, у бізнесі та на державній службі. Головним критерієм була не інституційна приналежність, а той факт, що всі вони вже проявили себе як експерти. Ми намагалися звернути увагу на питання, що стосуються вищої освіти в цілому, не залежно від галузевої приналежності чи форм власності. Так само, Дорожня карта не розділяє підготовку фахівців, які орієнтуються на ринок праці чи на подальшу участь в академічному житті. Важливим було сформулювати, що в першу чергу необхідно для розвитку українських закладів вищої освіти і без чого вони не можуть обійтися. Я сподіваюся на те, що надзвичайна суспільна важливість цієї проблематики спричиниться до широкого обговорення і вплине на політичний порядок денний в Україні.

Якість української вищої освіти, у т.ч. в частині забезпечення доброчесності, залежить від реалізації концепції університетської автономії, що також спрямована на зміцнення громадянського суспільства і розвиток української академічної культури. Концепція університетської автономії просувалася академічною громадськістю в рамках діяльності Консорціуму з університетської автономії (2005-2010). Пізніше – через блокування авторитарного законопроекту “Про вищу освіту”, запропонованого тодішнім міністром освіти і науки України у листопаді 2010 р., масові протести в рамках “АнтиТабачної” кампанії та всеукраїнської кампанії “Проти деградації освіти” (2010-2013).

Університетська автономія завжди розглядалася в якості інструмента для зростання якості українських університетів, забезпечення їхньої конкурентоздатності на міжнародній арені та демократизації університетського життя. Концепція всебічної університетської автономії (у т.ч. академічної, фінансової та організаційної) була закладена в закон “Про вищу освіту”, розроблений спеціальною робочою групою, що працювала протягом 2012 р., потім доопрацьований і схвалений Верховної Радою України у червні 2014 р. Цих же реформ прагнули студенти, які захопили приміщення Міністерства освіти і науки України під час Революції Гідності у лютому 2014 р.

Запровадження університетської автономії зокрема означає відмову держави від втручання в операційну діяльність закладів вищої освіти, визнання нею таких принципів організації університетського життя, як довіра, повага, відповідальність, взаємна вимогливість і чесність. Також це означає передачу всієї відповідальності за якість освіти та наукових досліджень, разом з необхідними організаційними і фінансовими інструментами, в руки самих університетів як самоврядних інституцій. Наголошувалося на тому, що державні, приватні й комунальні ЗВО повинні мати рівні права та обов’язки.

Поруч з тим, імплементація Закону “Про вищу освіту” (2014) увійшла в суперечність з інтересами чи бажанням зберегти статус кво  консервативно налаштованою частиною політиків, державних службовців та університетських управлінців. В Україні не запрацювали реальні механізми здорової академічної конкуренції, а професійна репутація досі не стала головним капіталом в системі вищої освіти. На тлі успішної імплементації інструментів академічної автономії закладів вищої освіти, їхня фінансова автономія була заблокована, економіка вищої освіти не зазнала змін. Хоч із самої Західної Європи маємо щодо цього багато прикладів (Додатки 20-21). Як наслідок – якісних змін в академічному житті не відбулося, а провідні вітчизняні ЗВО досі не мають осяжних перспектив виходу на лідерські позиції у визнаних міжнародних рейтингах.

Упродовж багатьох років ми спостерігаємо стихійну масовізацію української вищої освіти. Сьогодні студентами стають до 80 % випускників українських шкіл, що робить нас не лише європейськими рекордсменами (Додатки 9-10). Це супроводжується інфантильним ставленням абітурієнтів до обраної професії: біля 50 % студентів вказують на відсутність такої мотивації або згадують поради батьків чи своє бажання одержати стипендію або диплом (Додатки 11, 18). Так само, дуже розмитою є визначеність стосовно вибору закладу вищої освіти (Додаток 19). Відповідно “напевно так” чи “скоріше так” збираються працювати за спеціальністю біля 14 % студентів (Додаток 12). Масовізація вищої освіти частково пояснюється соціальними причинами, у т.ч. кризовими явищами в економіці. Однак це також вказує на суттєве падіння (подекуди повну відсутність) якості й вимогливості в багатьох вітчизняних ЗВО.

Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) звертає увагу на різні прояви недоброчесності, що призводять до розбалансованості університетського життя. В “Оглядах на тему доброчесності в освіті: Україна 2017” ОЕСР згадує порушення і зловживання при вступі на бакалаврські і магістерські програми, хабарництво, непрозорий доступ до гуртожитків, плагіат (Додаток 17), списування, придбання студентами контрольних робіт (Додатки 7-8, 13-16), неналежне оцінювання викладачами студентських досягнень, включно з відсутністю прозорих критеріїв для такого оцінювання як типові прояви академічної недоброчесності.

Серед рекомендацій: створення сучасної системи зовнішнього і внутрішнього (власне університетського) забезпечення якості вищої освіти, реформування системи фінансування, запровадження реальної процедури оскарження студентами результатами оцінювання. Важливо, що підхід ОЕСР до шляхів виправлення ситуації спирається не на покарання, а на усунення причин для різноманітних зловживань.

Порядок денний подальшого реформування української вищої освіти має спиратися на розуміння громадського (суспільного, публічного) інтересу, що одночасно виступає частиною національних інтересів української держави. Отже, громадський інтерес полягає в тому, що українське суспільство потребує сильних автономних університетів, на основі яких можна буде створити університети світового класу. Ці ЗВО перебували б у центрі всіх необхідних економічних, політичних та суспільних змін нашої держави. Для просування такого порядку денного необхідно об’єднати зусилля уряду, громадськості, експертного середовища та медіа.

Запровадження реальної університетської автономії вимагає спеціальної уваги до перехідного періоду, до самого процесу значних трансформацій академічного життя і врахування багатьох можливих ризиків. Так, разом із скороченням кількості (Додатки 1-2, 5-6)  і зростання якості (Додатки 3-4) українських ЗВО, вони поступово перебиратимуть від держави все більше відповідальності за власну якість від держави. На жаль, зараз держава своїм авторитетом лише формально (не фактично) гарантує якість дипломів усіх без винятку закладів вищої освіти.

Причому ми не знаємо достеменно з якою кількістю ЗВО маємо справу. Не зважаючи на те, що в законах “Про вищу освіту” (2014) і “Про освіту” (2017) вже не згадуються рівні акредитації, офіційна статистика досі зараховує до вищої освіти технікуми і коледжі, що мають свою окрему нішу між власне університетською освітою, ринком праці та потребами місцевих громад (освіта впродовж життя).

Для того, щоб частина цих закладів могла бути долучена до системи вищої освіти, вони самі мають бути суттєво реформованими. Перший крок на цьому шляху – запровадження багатопрофільності коледжів. Також зараз до ЗВО мають бути віднесені відокремлені структурні підрозділи університетів, що є окремими юридичними особами і фактично виступають окремими ЗВО (Додатки 1-2). Тобто загальна кількість закладів, віднесених до вищої освіти, сягає 1448-ми.

Слід розуміти, що фінансова автономія спонукатиме наступні кроки по реалізації академічної автономії.  В рамках продовження реформ у вищій освіті зокрема необхідно буде:

  • перейти від державної акредитації спецрад із захисту дисертацій до одноразових комісій із захисту, акредитованих самими ЗВО: перевага таких комісій полягає в тому, що вони мають формуватися з числа науковців, які спеціалізуються в темі конкретного дисертаційного дослідження;
  • передати повноваження по присвоєнню вчених звань від Атестаційної колегієї МОН (чи відповідного органу) до самих ЗВО;
  • закласти основи для тісного партнерства між ЗВО та професійними об’єднаннями і асоціаціями працедавців з метою зменшення бюрократичного впливу держави на формування академічних програм;
  • дозволити ЗВО самим встановлювати ціни на свої навчальні послуги;
  • дозволити ЗВО перейти до внутрішніх тарифних сіток з метою встановлення конкурентних зарплат для своїх викладачів і співробітників. 

В цілому основна мета і очікуваний результат автономії – це зростання важливості репутаційного капіталу та професійної активності всіх членів університетських громад (студентів, викладачів і співробітників), посилення їхньої мотивації до продуктивної та ефективної праці, що, зрештою, має принести їм більше ресурсів для особистого благополуччя та процвітання їхніх освітніх інституцій. Забезпечення університетської автономії – це єдиний шлях до успіху, що зрештою спирається на нові можливості та мотивації для якісного зростання ЗВО. Лише така можливість розглядається у співпраці урядів та академічних середовищ країн, що мають університети світового класу.

Альтернативний цьому російський стиль управління (задовільне матеріально-технічне забезпечення ряду ЗВО за умов авторитарного контролю, відсутності академічної автономії та відкидання вільнодумства) Україні протипоказаний. Успіх українських реформ пов’язаний з подоланням різних проявів недоброчесності в управлінні та власне академічному житті. Це вимагає реальної участі українських університетів в глобальній конкуренції, необхідною передумовою якої є створення сучасної системи забезпечення якості вищої освіти у відповідності з кращими європейськими та світовими стандартами. 

В основу цього процесу мають бути покладені Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG), прийняті 2015 р. в Єревані. При цьому головним є те, що вітчизняним університетам має бути вигідно змагатися між собою та на міжнародній арені за вищу якість і доброчесність.

Зміст пропонованих заходів

Заходи

Очікувані результати

 

1

Дорожня карта реформування вищої освіти України має бути орієнтована на розв’язання проблем глобального світу, що стоять перед людством. Зокрема доповідь Римського клубу “Come on!” (2017) зосереджується на таких рисах освіти майбутнього, як людяність, взаємопов’язаність і спільна зацікавленість студентів у процесі навчання, ціннісний характер освіти, сталий розвиток, здатність мислити цілісно, спираючись на плюралізм концептуальних підходів та культурне різноманіття: досягаючи при цьому глибокого розуміння дійсності, долаючи ексклюзивність різних традицій та фрагментарність картини світу. Несумнівно, що новий концепт формування у студентів грамотності у ставленні до майбутнього включає в себе добре відомі, хоч часто недосяжні здатності критично мислити та вчитися вчитися.

 

Поруч з тим, пострадянській Україні бракує лідерських традицій і здатності системно відстоювати національні інтереси всередині країни та за її межами. Адже при всій розвиненості сучасних технологій, у глобальному мережному суспільстві конкретні політичні свободи можуть реалізовуватися лише в межах конкретних національних держав, згідно з відповідним законодавством та вимогливістю громадянського суспільства.

 

Подальші реформи в українській вищій освіті відбуватимуться в рамках стратегії європейської інтеграції, на основі західних цінностей, що їх поділяють та просувають як Українська держава, так і провідні українські університети. 

Перегляд внутрішніх університетських документів, що стосуються мети, місії, стратегії розвитку і тактики досягнення обраних цілей.

 

Все академічне життя українських ВНЗ, включно з навчальним процесом, мають фактично відповідати задекларованими завданнями.

 

Нові українські університети при визначенні своєї мети і місії повинні зосереджуватися на питаннях забезпечення лідерства в усіх галузях суспільного, економічного та міжнародного життя держави, а також у власному самоврядуванні.

 

Формування у контексті реформ вищої освіти політичної риторики свободи і плюралізму у поєднанні з риторикою соціальної справедливості є завданням і для держави, і для академічного середовища.

 

 

 

 

 

Публічне наголошення ціннісної основи освітніх реформ. 

Глобальна контекстуальність реформування української вищої освіти буде запорукою адекватності викликам сьогодення. Зокрема у вихованні майбутніх лідерів, здатних мислити нестандартно і брати на себе відповідальність за майбутнє країни. 

 

Подолання самоізоляції у розумінні сучасних стандартів академічної якості – це найкращий шлях до того, щоб українські університети ефективно виконували ті завдання, що належать до національного порядку денного.

 

Мислення категоріями національного лідерства, виховання здатності відстоювати національні інтереси, модернізація суспільства в умовах глобальної турбулентності належать до базових і довгострокових перспектив розвитку вітчизняних ЗВО.

 

 

Розуміння, довіра і підтримка освітніх реформ суспільством.

2

Необхідно розділити відповідальність держави і самих університетів у забезпеченні якості та доброчесності вищої освіти. Держава повинна створити правові умови для функціонування автономних університетів, захочувати здорову конкуренцію за принципом “між хорошим і ще кращим”, не втручаючись в їхню операційну та академічну діяльність.

 

Університети мають стати саморегульованими й економічно самодостатніми інституціями, здатними до критичної самооцінки і саморозвитку.

 

Відмова від спроб централізовано регламентувати і регулювати академічне життя одночасно в усіх ЗВО, у т.ч. в тих, що нездатні розуміти і проводити таку політику. Перехід до саморегулювання.

 

 

Належна увага має бути звернена на фактичну імплементацію закону “Про вищу освіту”.

 

Подальших змін потребують українське законодавство, нормативна база та існуюча практика застосування нових законів і підзаконних актів.

 

Розбудова загальнодержавної системи збору статистичних даних щодо виявлених випадків академічної нечесності в університетах та оприлюднення на їх основі щорічних звітів.

 

Інтеграція в освітні програми університетів окремих навчальних блоків в частині принципів академічної доброчесності, у тому числі тих, що стосуються сучасних стандартів академічного письма.

 

Інституалізація системи внутрішнього забезпечення якості ЗВО, у т.ч. створення комітетів з етики на чолі з представниками університетської адміністрації за участі ключових стейкхолдерів.

 

Реалізація проекту Національного репозитарію академічних текстів.

 

Просвітницька кампанія серед українських ЗВО стосовно узвичаєної західної практики забезпечення академічної доброчесності (зокрема через долучення до проектів, подібних до SAIUP). Створення пулу експертів з академічної доброчесності для надання ЗВО необхідної консультаційної допомоги.

 

Принципи академічної доброчесності (як чесності взагалі) мають системно прищеплюватися у середній школі. 

Створення свого роду попиту на якість і доброчесність в університетському житті.

 

Розвиток належної внутрішньої академічної культури в українських ЗВО, що сприятиме дотриманню принципів академічної доброчесності як однієї з головних підстав для формування репутаційного капіталу

 

 

 

 

 

 

Наявність таких блоків може стати офіційною вимогою до освітніх програм ЗВО в рамках формальної процедури їх державної акредитації.

 

 

Створення національної моделі внутрішнього забезпечення якості в українських ЗВО (примірна структура і способи діяльності).

3

Реалізація концепції університетської автономії може давати позитивні наслідки лише у випадку запровадження одного з її головних сегментів – фінансової автономії. Включно з усуненням усіх перешкод для розміщення коштів ЗВО на банківських рахунках і нормального ведення банківських операцій.

 

Відмова держави від контролю за операційним фінансовим життям університетів, включно із штатним розписом та рівнем заробітної платні.

 

 

 

 

Посилення посередницької ролі держави, зокрема МОН, на час перехідного періоду до повної фінансової автономії. Серед основних завдань: популяризація університетської автономії у суспільстві, у т.ч. серед представників різних професійних груп; спеціальна увага до тих ЗВО, що виступатимуть “агентами змін”; стимулювання в суспільстві попиту на якісну вищу освіту; допомога у встановленні тісних партнерських зв’язків між провідними українськими ЗВО та університетами світового класу; пропагування готовності ЗВО до будь-якого аудиту (власних державних і недержавних коштів), спираючись на існуючі ефективні міжнародні практики; запровадження традицій внутрішнього етичного контролю.

 

 

 

Поглиблення державно-приватного партнерства, а також уможливлення і заохочення створення університетських ендаументів (endowments).

 

 

 

Зміцнення позицій Наглядових рад університетів, особливо в частині їхньої відповідальності за розвиток ЗВО і залучення необхідних ресурсів, а також стосовно прав впливати на призначення ректора (президента). 

Мають буті внесені зміни до українського законодавства, що вивели б державні і комунальні українські ЗВО із замкненого кола дискусій і шантажу з приводу загрози втратити статус бюджетної установи. Необхідно розглянути питання про створення спеціального статусу для ЗВО, що дозволило б їм легально залучати як державні, так і недержавні кошти, залишаючись неприбутковими інституціями.

 

Забезпечення необхідними консультаціями, настановами, заохочення нових форм партнерства і обміну досвідом між ЗВО, у т.ч. на міжнародній арені, узгодження позицій з державними фінансовими і фіскальними органами, вчасна підготовка необхідних підзаконних актів, підтримка реального студентського самоврядування та профспілкового руху на захист інтересів викладачів і співробітників.

 

Проведення інформаційних компаній у мас медіа з просування реформ.

 

 

Внесення необхідних змін і доповнень до Законів “Про освіту” та “Про вищу освіту”.

 

 

Капіталізація нових можливостей, що несе із собою академічна автономія, забезпечення необхідної організаційної автономії.

 

Фінансова автономія є запорукою переходу відповідальності за якість вищої освіти від держави до самих ЗВО.

 

 

 

 

 

Полегшення стресів перехідного перехідного періоду, включно з переформатуванням мережі ЗВО, протидія можливим адміністративним зловживанням, налагодження широкого партнерства закладів вищої освіти з різними зацікавленими групами суспільства. Запровадження нових практик регулювання економічних стосунків всередині ЗВО та в їхніх стосунках з державою.

 

 

 

 

 

 

 

Збільшення приватних інвестицій, зокрема для розвитку наукових досліджень та підвищення якості навчання і викладання у ЗВО.

 

Збільшення управлінської ефективності у вітчизняних ЗВО.

4

Зміна економіки вищої освіти разом із запровадженням фінансової автономії та відмовою від державного фінансування неякісних ЗВО. Якість вищої освіти може вимірюватися лише за релевантними критеріями, згідно з інформацією, одержаною з незалежних від самих ЗВО джерел. Це дозволить відділити справжні заклади вищої освіти від тих юридичних осіб, що ними не є.

 

 

 

 

 

Прогнозоване значне скорочення кількості університетів не має на меті і не означає обов’язкове механічне скорочення кількості студентів і робочих місць. Однак ті ЗВО і філії, що мають неналежну академічну якість, не повинні одержати жодного шансу на державне фінансування.

Створення переліку прозорих критеріїв якості ЗВО із залученням представників провідних світових університетів, врахуванням потреб національної індустрії (у т.ч. регіональних) та національної політики в наукових дослідженнях (в контексті політики інтеграції вищої освіти і науки та імплементації Закону “Про наукову і науково-технічну діяльність”).

 

Запровадження базового фінансування та створення інших шляхів донесення державних коштів до кращих університетів, освітніх програм, проектів наукових досліджень і програм соціального забезпечення.

Ідентифікація кращих та якісних вітчизняних ЗВО, діяльність яких спрямована на забезпечення академічної досконалості (excellence) з подальшим виходом на формування університетів світового класу.

 

 

 

 

 

Зміна економіки вищої освіти також дозволить заохотити до конкуренції на посади ректорів представників нового покоління управлінців, які зараз утримуються від активної участі в існуючому сумнівному економічному укладі.

5

Важливим запобіжником від будь-яких проявів недоброчесності є становлення ефективної національної системи забезпечення якості.

 

Особливо пильної громадської уваги потребують неодноразові спроби “приватизувати” НАЗЯВО різними групами тиску.

 

Взаємодія всіх чинників, від яких залежить внутрішнє забезпечення академічної доброчесності: відповідні структурні підрозділи університетів; нормативна база, що описує механізми і процедури впровадження принципів академічної доброчесності; інформаційно-аналітична база, за допомогою якої здійснюється популяризація, підвищення рівня обізнаності всієї університетської громади; інструменти впровадження, що несуть просвітницьку функцію та за допомогою яких стає можливим попередження випадків порушення принципів академічної доброчесності.

 

Слід звернути увагу на стосунки всередині учасників освітнього процесу (студенти, викладачі, управлінці) у ставленні до академічної доброчесності. Адже раніше порушення цих принципів не вважалося особливою проблемою. Це питання відноситься до завдань формування внутрішньої (корпоративної) культури українських ЗВО.

 

Увага громадськості за дотриманням Закону України “Про вищу освіту”(2014) та Закону України «Про освіту»(2017) в частині вимог до членів НАЗЯВО з боку всіх стейкхолдерів.

 

Формування кола незалежних експертів, які могли б забезпечити НАЗЯВО професійними і незаангажованими оцінками.

 

Структурне започаткування університетських систем внутрішнього забезпечення якості, які б працювали в колі завдань, зрозумілих для всіх провідних університетах світу. Розробка типового пакету документів щодо нормативного забезпечення принципів академічної доброчесності.

 

Створення “гнучкої”, постійно оновлюваної класифікації (переліку) проявів академічної
недоброчесності та постійне її оновлення (оскільки постійно з'являються нові порушення). Це дозволить швидко реагувати на різні форми академічного шахрайства відповідними популяризаційними, нормативними чи
інформаційно-технологічними заходами.
 

Інституалізація внутрішньої та зовнішньої системи забезпечення якості освіти є необхідною умовою для просування принципів доброчесності в українській вищій освіті, у т.ч. стосовно боротьби з плагіатом.

 

Створення успішних прикладів у реалізації політики внутрішнього забезпечення якості ЗВО різної форми власності в різних регіонах України.

 

6

Українські суди повинні одержати відповідну законодавчу базу для трактування академічної недоброчесності, боротьби з академічним плагіатом та іншими формами недоброчесності, що грунтувалася б на узвичаєній міжнародній практиці. Вони не можуть ставати на бік плагіаторів чи заперечувати висновки університетів, інших академічних установ чи спеціальних органів та організацій стосовно визначення фактів плагіату.

 

Ці зміни головним чином стосуються Цивільного кодексу України, а також Законів “Про вищу освіту”, “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про авторські і суміжні права”.

 

Внести зміни до законодавства щодо обов’язків державних службовців та науково-педагогічних працівників дотримуватися принципів академічної доброчесності, і в разі встановлення факту порушення (тобто введення в оману наукової спільноти) передбачити порядок звільнення такого службовця чи працівника.

 

Щодо вже захищених кандидатських та докторських робіт встановити повноваження відповідних органів та процедури перегляду їх щодо академічної доброчесності. Передбачити порядок скасування рішень про присвоєння таких ступенів.

 

Визначити, що академічна доброчесність є складовою забезпечення якісної освіти у ЗВО. 

Має бути подолана пострадянська практика безкарності стосовно проявів академічного плагіату, а також практика купівлі/продажу контрольних/наукових робіт і публікацій.

 

Основний наголос запобігання плагіатові і боротьби з ним юридично має бути перенесений на академічне середовище.

 

7

Особлива увага з боку Міністерства освіти і науки України, Національної Академії Наук України та Уряду має приділятися інтеграції вищої освіти з науковими дослідженнями та розвитку наукової сфери взагалі. За умови продовження теперішньої стагнації, українські університети ніколи не зможуть претендувати на міжнародне лідерство, а наукові дослідження в Україні будуть надалі маргіналізуватися з метою пізнішої ліквідації НАН України та приватизації її майна. Цей той сегмент, що може бути реалізований лише централізовано.

 

Розвиток дуальної освіти.

 

Розробка чіткого плану дій, включно з визначенням термінів, переліку заходів, виробленням спеціальної політики популяризації науки в суспільстві, виділенням необхідного фінансування і плануванням очікуваних наслідків від такої діяльності.

 

 

 

 

 

 

Створення переліку успішних проектів з дуального навчання. 

Інтеграція науки та вищої освіти – завдання для реалізації відповідної державної політики (в першу чергу стосовно ліквідації бюрократичних перешкод).

 

Концептуальне поєднання двох головних напрямів університетської діяльності: розвиток наукових досліджень (створення нового знання) та задоволення вимог ринку праці.

 

8

Внутрішня культурна політика університету відбивається насамперед у мовній політиці. Для України як пострадянської, постколоніальної і посттоталітарної країни важливо дотримуватися мовного законодавства.

 

Успішність різноманітних реформ безпосередньо залежить від належного володіння академічною громадою українською мовою, також англійською мовою та іншими іноземними мовами, що роблять нас органічною частиною глобального академічного середовища, уможливлюючи вільний обмін ідеями, технологіями і практиками. ЗВО мають знайти власні шляхи і важелі у реалізації цих завдань.

 

Дотримання мовної політики – важливий індикатор професійного рівня сучасного університету. Ті ЗВО, що не плекають академічну, правову та особисту культуру своїх громад, не можуть бути якісними.

9

Ще одна відмінна риса сучасного університету, що має бути взята до уваги в Україні – відкритість до вільнодумства. Це особливо важливо на тлі сучасної української  політичної культури і сильного громадянського суспільства, орієнтованих на критичне мислення і свободу слова. Університети повинні стати трибунами для незалежних інтелектуалів, забезпечуючи їм захист і можливість для участі в публічних дискусіях. Кожний ЗВО фактично мав би виконувати роль мас медіума в українському суспільстві, поруч з іншими мас медіа, також бути медіатором і фасилітатором у спілкуванні з різними суспільними групами, що складають оточення університету. 

Відповідна політика університетів має формально і фактично спиратися на принцип невтручання в університетське життя партійних чи громадських організацій, приватних компаній та органів державної влади поза визначеною законодавством компетенцією. Поруч з тим, у самих ЗВО повинні заохочуватися свобода слова й вільні інтелектуальні дискусії.

Забезпечення ролі університетів як незалежних трибун для вільного публічного висловлювання різних точок зору та суспільно важливих ідей позитивно впливатиме на виховання справжніх лідерів, суспільні процеси, також зміцнюватиме довіру до університетів у суспільстві.

                                                     

 2  

4(2015) 4(2016) 

                                         5 

6(2014) 6(2015) 

                                    6(2016)  

   

10  11  12 

13  14   15 

16  17  18  

19  20  21 

Сергій Квіт, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

23.03.2018
Сергій Квіт
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Андрій Скопець
Опубліковано 18.04.2018 в 15:31
Потрібно гроші вкладати в освіту. А вже потім дивитися, хто здатний, а хто не здатний вчитися.
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews