Укр Рус

Дата: 14.12.2018

Підписка на новини

Культура академічної недоброчесності: кейс плагіатних філософських дисертацій

Автор:
Євген Ніколаєв
Опубліковано
04.05.2018

Нещодавнє виявлення масштабних некоректних текстових запозичень у низці дисертацій з філософії та реакція на ці знахідки філософської спільноти висвітлює кілька проблем підготовки дисертацій, які раніше не обговорювалися, та вкотре засвідчує важливість зміни вимог до процедур захисту дисертацій.

Активісти ініціативи "Дисергейт" виявили, що з семи дисертацій, підготовлених в одному з університетів і представлених до захисту за філософськими спеціальностями у період з листопада 2017 р. по січень 2018 р., усі сім робіт містять масштабні некоректні текстові запозичення. У результаті звернення "Дисергейту" до МОН рішення про присудження наукового ступеня чотирьом дисертантам скасоване, розгляд справ інших трьох дисертантів на момент написання цього тексту триває (лист МОН № 1/11-3930 від 06.04.2018 р.). Ця ситуація заслуговує на аналіз.

Плагіат і нестача санкцій як культурні норми

Думаю, описана ситуація безпосередньо демонструє два факти.

По-перше, для певної української наукової спільноти, можна припустити, недопущення плагіату не є ані цінністю, ані ефективною правовою нормою. Правило про необхідність перевіряти текст дисертації на ознаки плагіату систематично не застосовується (не виконується) численними учасниками атестаційного процесу (науковий керівник/консультант; кафедра, де виконується дисертація; офіційні опоненти; спеціалізована вчена рада, експертна комісія Атестаційної колегії) під час оцінки численних дисертацій. Спільнота поводиться так, ніби цього правила насправді не існує. Це, між іншим, є добрим прикладом того факту, що включення певних норм до законодавства зазвичай не є самодостатнім інструментом певної політики (недопущення плагіату в дисертаціях прямо прописане у чинному законі "Про вищу освіту").

По-друге, МОН на сьогодні ще не віднайшло межу між доцільними санкціями за плагіат у дисертаціях й такими, що з точки зору складної сукупності інтересів впливових заінтересованих сторін атестаційного процесу будуть розглядатися як (1) небажані або (2) категорично неприйнятні. Адже закон "Про вищу освіту" другим абзацом пункту 6 статті 6 визначає:

«Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а заклад вищої освіти (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік.»

Реально МОН на сьогодні застосовує тільки першу із перелічених у наведеному абзаці санкцій (відмова дисертанту в присудженні наукового ступеня). Інші прямо передбачені законом санкції, що вони стосуються інтересів більш впливових у порівнянні з дисертантом осіб, у випадку чотирьох вищезазначених дисертацій не застосовувалися (див. Наказ МОН № 262 від 20.03.2018 р.).

В останньому можна побачити й іншу логіку: якщо спільнота щиро не вважає певне явище порушенням, то й застосовувати за нього (серйозні) санкції нелогічно. Логіка аналогічна до повсякденних речей: паління на зупинках транспорту, стихійна торгівля, вживання алкогольних напоїв у громадських місцях тощо — дії, що є порушенням за українським законом, але вони масово не вважаються порушенням у суспільстві; отже, санкцій за ці вчинки практично немає.

Питання з наради із представниками філософської спільноти

Близько двадцяти докторів філософських наук звернулися до міністра освіти і науки Лілії Гриневич із проханням провести зустріч й обговорити ситуацію щодо масштабного філософського дисертаційного плагіату і її наслідки. Мене як учасника руху за академічну доброчесність запросили на цю нараду. Зверну увагу на деякі з озвучених на ній думок і пропозицій.

На нараді не йшлося про прийнятність плагіату, всі одностайні в тому, що плагіату в дисертаціях не повинно бути. Але була озвучена теза, що аспіранти часто не розуміють, якими є вимоги щодо того, що є й що не є плагіатом, а тому зараз побоюються подавати дисертації на захист. На мою думку, ця теза ілюструє, що, коли певне явище (відсутність плагіату) не визнається як важлива вимога, як імператив діяльності певної спільноти, то й змістові цього явища багато уваги не приділятимуть.

По-друге, дійсно, існують очевидні прояви академічного плагіату (дослівне копіювання з іншого джерела формулювань наукової новизни без посилання на джерело), а є й такі, оцінка яких як плагіату або не плагіату, як коректного чи некоректного текстового запозичення буде більш суб'єктивною. Це, наприклад, не взятий у лапки абзац тексту в огляді попередніх досліджень, дослівно скопійований із певного джерела із посиланням на нього, тощо (рис. 1, 2).

Гадаю, тут наукова спільнота має обґрунтувати певне коло однозначно некоректних способів поводження із цитатами (було б добре, щоб це обґрунтування відповідало прийнятому в світі; критерії у математиці та філософії будуть різними), оприлюднити свою позицію, приділяти увагу інформуванню колег й навчанню дисертантів з цього питання.

 

Рис. 1. Окремі види плагіату, що часто не вважаються порушенням норм українського академічного середовища.

Рис. 2. Більшість українських студентів і викладачів не вважають проблемою окремі серйозні прояви плагіату.

У цьому зв'язку філософська спільнота шукає централізованих рішень "згори": для обґрунтування критеріїв плагіату пропонувалось створити комісію науковців з НАН і МОН; МОН має запропонувати університетам і науковим інститутам Типове ("правильне"?) Положення про академічну доброчесність; рекомендувати певну систему з перевірки на плагіат (це було би порушенням правил конкуренції); встановити допустимий відсоток текстових запозичень (некоректних запозичень має бути нуль). Проте реальність така, що, поки ці рішення, регламенти, правила не йтимуть "знизу", вони приречені бути низькоякісними й неефективними. Що й було підкреслено в ході наради. Що більше буде ініціатив "знизу" й менше диктату правил чиновниками за допомоги "вказівок згори", внесення змін до законів і підзаконних актів, — то краще. До того ж, за поодинокими винятками (Швеція і Норвегія) розвиненим країнам взагалі не властива регламентація питань академічної доброчесності з боку органів влади, ці питання є виключною компетенцією автономних академічних спільнот.

Проф. Назіп Хамітов і на нараді, і згодом у мережі Фейсбук активно порушував проблему необхідності вироблення критеріїв наукової новизни, оскільки, на його думку, проблема плагіату є вторинною щодо проблеми відсутності наукової новизни. Тут необхідно не допустити того, щоб одна проблема (наукова новизна) підмінила собою іншу проблему (плагіат). Можливо, проблема плагіату дійсно другорядна щодо новизни. Але вона напевно не є простішою за неї. Стосовно ж питання критеріїв новизни, прокоментую його так, що, виходить, сьогодні окремі представники філософської спільноти підтримують присудження наукових ступенів за наукову новизну, критерії наявності/відсутності якої невизначені? Ширше, в багатьох наукових галузях ми маємо дуже багато дисертацій, в яких наука повністю відсутня як така. Це глибока проблема, швидкого вирішення якої, очевидно, немає.

Круглий стіл про плагіат: нестача адекватної самооцінки? 

Згодом частина учасників наради у МОН організувала і провела круглий стіл, присвячений вивченню й обговоренню проблеми плагіату, в якому я також дістав нагоду взяти участь. Я йшов на цей круглий стіл, розуміючи, що я перебуватиму в, м'яко кажучи, не найуспішнішому академічному осередку докторів наук. Від самого початку анонс події здивував мене нерозумінням ситуації. Певна академічна спільнота продемонструвала повну нездатність (неготовність? небажання?) побачити прості текстові запозичення у семи дисертаціях поспіль, обсягом десятки сторінок у кожній роботі. Ця спільнота організовує круглий стіл, присвяченій проблемі. І одразу, рухаючись із ситуації "ми зробили повний академічний провал", спільнота оголошує мету: "За результатами круглого столу планується підготовка узагальнених пропозицій до МОН України, спрямованих на підвищення якості наукових досліджень в Україні" (цитую з надісланого мені інформаційного листа; цей лист не опубліковано). Вибачте, на надання яких корисних пропозицій для підвищення якості досліджень може претендувати спільнота, яка щойно продемонструвала нездатність опрацьовувати (у вигляді рецензування й надання рекомендації до захисту) академічні тексти на початковому рівні виявлення копіпасти з інтернету, фактично отримала жирну "двійку"?!

Власне, тут є ще одна проблема. Представники певного середовища, як можна було зрозуміти з характеру обговорення питань на круглому столі, мають нестачу комплексу компетентностей, пов'язаних з опрацюванням наукових текстів, розумінням суті й форм прояву плагіату тощо. (А після цього ще й наступний обов'язковий щабель дослідника є проблемою — модель IMRaD структури наукової статті, підготовка статей відповідно до кращих міжнародних стандартів).

У цій ситуації потрібне навчання. Проте є конфлікт статусів.

Чи зізнається сама собі особа в нестачі певних базових академічних навичок, коли ця особа вже має вищі формальні статуси доктора наук і професора?

Чи шукатиме така "статусна" особа відповідного навчання?

А як бути з тим, що це питання не однієї людини, а кількох десятків членів певної академічної спільноти?

І з тим, що в українській науці таких спільнот, цілком очевидно і на превеликий жаль, не одна і не дві?

«Contra spem spero»

Який з цього сумного кейсу висновок?

Моя примарна надія — на появу запиту на змістовне навчання різним елементам "текстової" роботи. "Статусний" запит професури не буде значним, моя надія — на аспірантів. Навіть на тих, хто сьогодні великомасштабно плагіатить. Вони можуть висунути запит на якісніше навчання із суто прагматичних міркувань: негаразди від плагіату для тих, хто його вчиняє, поступово стають все більшими.

Рекомендації

1. Скасувати вимоги до мінімального обсягу основного тексту дисертаційного дослідження. Необхідність «добрати» необхідну кількість сторінок після того, як дисертант продемонстрував у роботі ті наукові результати, які ставив перед собою, — слабкий, але аргумент, що певною мірою пояснює одну з причин некоректних текстових запозичень у дисертаціях.

2. Запровадити навчання — курси академічного письма, логіки, критичного мислення. У «слабших» академічних спільнотах України, на мою думку, такі курси мають першочергово пропонуватися аспірантам (саме аспіранти матимуть найбільше зисків від цільової роботи з ними в умовах, коли навчання базовим академічним інструментам не можна повноцінно організувати для всіх членів академічної спільноти). «Сильніші» академічні спільноти, університети мають пропонувати відповідне навчання і бакалаврам, і викладачам в рамках курсів чи програм підвищення їх кваліфікації.

3. Зовнішній аудит провідними іноземними вченими наукового доробку… Ні, про це не буду писати, це матиме багатопланові, важкі соціальні наслідки для науковців, студентів та їх батьків.

Євген Ніколаєв, кандидат економічних наук, доцент КНЕУ, консультант Проекту сприяння академічній доброчесності в Україні

Культура академічної недоброчесності: кейс плагіатних філософських дисертацій
Культура академічної недоброчесності: кейс плагіатних філософських дисертацій

Нещодавнє виявлення масштабних некоректних текстових запозичень у низці дисертацій з філософії та реакція на ці знахідки філософської спільноти висвітлює кілька проблем підготовки дисертацій, які раніше не обговорювалися, та вкотре засвідчує важливість зміни вимог до процедур захисту дисертацій.

Активісти ініціативи "Дисергейт" виявили, що з семи дисертацій, підготовлених в одному з університетів і представлених до захисту за філософськими спеціальностями у період з листопада 2017 р. по січень 2018 р., усі сім робіт містять масштабні некоректні текстові запозичення. У результаті звернення "Дисергейту" до МОН рішення про присудження наукового ступеня чотирьом дисертантам скасоване, розгляд справ інших трьох дисертантів на момент написання цього тексту триває (лист МОН № 1/11-3930 від 06.04.2018 р.). Ця ситуація заслуговує на аналіз.

Плагіат і нестача санкцій як культурні норми

Думаю, описана ситуація безпосередньо демонструє два факти.

По-перше, для певної української наукової спільноти, можна припустити, недопущення плагіату не є ані цінністю, ані ефективною правовою нормою. Правило про необхідність перевіряти текст дисертації на ознаки плагіату систематично не застосовується (не виконується) численними учасниками атестаційного процесу (науковий керівник/консультант; кафедра, де виконується дисертація; офіційні опоненти; спеціалізована вчена рада, експертна комісія Атестаційної колегії) під час оцінки численних дисертацій. Спільнота поводиться так, ніби цього правила насправді не існує. Це, між іншим, є добрим прикладом того факту, що включення певних норм до законодавства зазвичай не є самодостатнім інструментом певної політики (недопущення плагіату в дисертаціях прямо прописане у чинному законі "Про вищу освіту").

По-друге, МОН на сьогодні ще не віднайшло межу між доцільними санкціями за плагіат у дисертаціях й такими, що з точки зору складної сукупності інтересів впливових заінтересованих сторін атестаційного процесу будуть розглядатися як (1) небажані або (2) категорично неприйнятні. Адже закон "Про вищу освіту" другим абзацом пункту 6 статті 6 визначає:

«Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а заклад вищої освіти (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік.»

Реально МОН на сьогодні застосовує тільки першу із перелічених у наведеному абзаці санкцій (відмова дисертанту в присудженні наукового ступеня). Інші прямо передбачені законом санкції, що вони стосуються інтересів більш впливових у порівнянні з дисертантом осіб, у випадку чотирьох вищезазначених дисертацій не застосовувалися (див. Наказ МОН № 262 від 20.03.2018 р.).

В останньому можна побачити й іншу логіку: якщо спільнота щиро не вважає певне явище порушенням, то й застосовувати за нього (серйозні) санкції нелогічно. Логіка аналогічна до повсякденних речей: паління на зупинках транспорту, стихійна торгівля, вживання алкогольних напоїв у громадських місцях тощо — дії, що є порушенням за українським законом, але вони масово не вважаються порушенням у суспільстві; отже, санкцій за ці вчинки практично немає.

Питання з наради із представниками філософської спільноти

Близько двадцяти докторів філософських наук звернулися до міністра освіти і науки Лілії Гриневич із проханням провести зустріч й обговорити ситуацію щодо масштабного філософського дисертаційного плагіату і її наслідки. Мене як учасника руху за академічну доброчесність запросили на цю нараду. Зверну увагу на деякі з озвучених на ній думок і пропозицій.

На нараді не йшлося про прийнятність плагіату, всі одностайні в тому, що плагіату в дисертаціях не повинно бути. Але була озвучена теза, що аспіранти часто не розуміють, якими є вимоги щодо того, що є й що не є плагіатом, а тому зараз побоюються подавати дисертації на захист. На мою думку, ця теза ілюструє, що, коли певне явище (відсутність плагіату) не визнається як важлива вимога, як імператив діяльності певної спільноти, то й змістові цього явища багато уваги не приділятимуть.

По-друге, дійсно, існують очевидні прояви академічного плагіату (дослівне копіювання з іншого джерела формулювань наукової новизни без посилання на джерело), а є й такі, оцінка яких як плагіату або не плагіату, як коректного чи некоректного текстового запозичення буде більш суб'єктивною. Це, наприклад, не взятий у лапки абзац тексту в огляді попередніх досліджень, дослівно скопійований із певного джерела із посиланням на нього, тощо (рис. 1, 2).

Гадаю, тут наукова спільнота має обґрунтувати певне коло однозначно некоректних способів поводження із цитатами (було б добре, щоб це обґрунтування відповідало прийнятому в світі; критерії у математиці та філософії будуть різними), оприлюднити свою позицію, приділяти увагу інформуванню колег й навчанню дисертантів з цього питання.

 

Рис. 1. Окремі види плагіату, що часто не вважаються порушенням норм українського академічного середовища.

Рис. 2. Більшість українських студентів і викладачів не вважають проблемою окремі серйозні прояви плагіату.

У цьому зв'язку філософська спільнота шукає централізованих рішень "згори": для обґрунтування критеріїв плагіату пропонувалось створити комісію науковців з НАН і МОН; МОН має запропонувати університетам і науковим інститутам Типове ("правильне"?) Положення про академічну доброчесність; рекомендувати певну систему з перевірки на плагіат (це було би порушенням правил конкуренції); встановити допустимий відсоток текстових запозичень (некоректних запозичень має бути нуль). Проте реальність така, що, поки ці рішення, регламенти, правила не йтимуть "знизу", вони приречені бути низькоякісними й неефективними. Що й було підкреслено в ході наради. Що більше буде ініціатив "знизу" й менше диктату правил чиновниками за допомоги "вказівок згори", внесення змін до законів і підзаконних актів, — то краще. До того ж, за поодинокими винятками (Швеція і Норвегія) розвиненим країнам взагалі не властива регламентація питань академічної доброчесності з боку органів влади, ці питання є виключною компетенцією автономних академічних спільнот.

Проф. Назіп Хамітов і на нараді, і згодом у мережі Фейсбук активно порушував проблему необхідності вироблення критеріїв наукової новизни, оскільки, на його думку, проблема плагіату є вторинною щодо проблеми відсутності наукової новизни. Тут необхідно не допустити того, щоб одна проблема (наукова новизна) підмінила собою іншу проблему (плагіат). Можливо, проблема плагіату дійсно другорядна щодо новизни. Але вона напевно не є простішою за неї. Стосовно ж питання критеріїв новизни, прокоментую його так, що, виходить, сьогодні окремі представники філософської спільноти підтримують присудження наукових ступенів за наукову новизну, критерії наявності/відсутності якої невизначені? Ширше, в багатьох наукових галузях ми маємо дуже багато дисертацій, в яких наука повністю відсутня як така. Це глибока проблема, швидкого вирішення якої, очевидно, немає.

Круглий стіл про плагіат: нестача адекватної самооцінки? 

Згодом частина учасників наради у МОН організувала і провела круглий стіл, присвячений вивченню й обговоренню проблеми плагіату, в якому я також дістав нагоду взяти участь. Я йшов на цей круглий стіл, розуміючи, що я перебуватиму в, м'яко кажучи, не найуспішнішому академічному осередку докторів наук. Від самого початку анонс події здивував мене нерозумінням ситуації. Певна академічна спільнота продемонструвала повну нездатність (неготовність? небажання?) побачити прості текстові запозичення у семи дисертаціях поспіль, обсягом десятки сторінок у кожній роботі. Ця спільнота організовує круглий стіл, присвяченій проблемі. І одразу, рухаючись із ситуації "ми зробили повний академічний провал", спільнота оголошує мету: "За результатами круглого столу планується підготовка узагальнених пропозицій до МОН України, спрямованих на підвищення якості наукових досліджень в Україні" (цитую з надісланого мені інформаційного листа; цей лист не опубліковано). Вибачте, на надання яких корисних пропозицій для підвищення якості досліджень може претендувати спільнота, яка щойно продемонструвала нездатність опрацьовувати (у вигляді рецензування й надання рекомендації до захисту) академічні тексти на початковому рівні виявлення копіпасти з інтернету, фактично отримала жирну "двійку"?!

Власне, тут є ще одна проблема. Представники певного середовища, як можна було зрозуміти з характеру обговорення питань на круглому столі, мають нестачу комплексу компетентностей, пов'язаних з опрацюванням наукових текстів, розумінням суті й форм прояву плагіату тощо. (А після цього ще й наступний обов'язковий щабель дослідника є проблемою — модель IMRaD структури наукової статті, підготовка статей відповідно до кращих міжнародних стандартів).

У цій ситуації потрібне навчання. Проте є конфлікт статусів.

Чи зізнається сама собі особа в нестачі певних базових академічних навичок, коли ця особа вже має вищі формальні статуси доктора наук і професора?

Чи шукатиме така "статусна" особа відповідного навчання?

А як бути з тим, що це питання не однієї людини, а кількох десятків членів певної академічної спільноти?

І з тим, що в українській науці таких спільнот, цілком очевидно і на превеликий жаль, не одна і не дві?

«Contra spem spero»

Який з цього сумного кейсу висновок?

Моя примарна надія — на появу запиту на змістовне навчання різним елементам "текстової" роботи. "Статусний" запит професури не буде значним, моя надія — на аспірантів. Навіть на тих, хто сьогодні великомасштабно плагіатить. Вони можуть висунути запит на якісніше навчання із суто прагматичних міркувань: негаразди від плагіату для тих, хто його вчиняє, поступово стають все більшими.

Рекомендації

1. Скасувати вимоги до мінімального обсягу основного тексту дисертаційного дослідження. Необхідність «добрати» необхідну кількість сторінок після того, як дисертант продемонстрував у роботі ті наукові результати, які ставив перед собою, — слабкий, але аргумент, що певною мірою пояснює одну з причин некоректних текстових запозичень у дисертаціях.

2. Запровадити навчання — курси академічного письма, логіки, критичного мислення. У «слабших» академічних спільнотах України, на мою думку, такі курси мають першочергово пропонуватися аспірантам (саме аспіранти матимуть найбільше зисків від цільової роботи з ними в умовах, коли навчання базовим академічним інструментам не можна повноцінно організувати для всіх членів академічної спільноти). «Сильніші» академічні спільноти, університети мають пропонувати відповідне навчання і бакалаврам, і викладачам в рамках курсів чи програм підвищення їх кваліфікації.

3. Зовнішній аудит провідними іноземними вченими наукового доробку… Ні, про це не буду писати, це матиме багатопланові, важкі соціальні наслідки для науковців, студентів та їх батьків.

Євген Ніколаєв, кандидат економічних наук, доцент КНЕУ, консультант Проекту сприяння академічній доброчесності в Україні

04.05.2018
Євген Ніколаєв
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews