Укр Рус

Дата: 28.03.2024

Підписка на новини

Як оцінити університет?

Автор:
Володимир Бахрушин
Опубліковано
04.03.2014

Система державного оцінювання вищих навчальних закладів повинна будуватися на основі кваліметричних методів оцінювання і застосування багатовимірних оцінок, основними складовими яких можуть бути оцінки освітньої, науково-дослідної та інноваційної, фінансово-економічної, соціально-виховної та міжнародної діяльності ВНЗ.

Автору вже доводилося висловлювати на цьому порталі свою думку з приводу деяких аспектів оцінювання вищих навчальних закладів [1-3]. Якщо стисло підсумувати загальні вимоги до системи оцінювання, то можна зазначити, що:

- необхідно чітко визначити цілі оцінювання, на основі яких будуть розроблятися відповідні показники і критерії;

- існує багато груп інтересів, що мають різні вимоги до ВНЗ та, відповідно, по різному їх оцінюють;

- з двох попередніх вимог випливає необхідність існування різних рівноправних систем оцінювання, серед яких можуть бути як державні, так і недержавні;

- враховуючи велику кількість використовуваних показників та критеріїв, оцінки ВНЗ повинні бути багатовимірними і будуватися згідно із загальними вимогами до розробки багатовимірних оцінок;

- є різні за типом та призначенням вищі навчальні заклади і будь-яка система їхнього оцінювання повинна враховувати ці відмінності.

Надалі ми розглядатимемо проблему оцінювання ВНЗ переважно з погляду вирішення завдань державного управління системою вищої освіти. Актуальність такого розгляду обумовлена підготовкою Державною інспекцією навчальних закладів України (ДІНЗ) проектів основних критеріїв оцінювання та показників розвитку і результатів діяльності вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, які подані для громадського обговорення [4]. Незалежно від того, як будуть вирішені питання розподілу повноважень та відповідальності між державою, ВНЗ та громадськими установами в майбутніх законах України «Про освіту» та «Про вищу освіту», необхідність зовнішнього, у т.ч. державного контролю діяльності вищих навчальних закладів у тому чи іншому вигляді залишиться. Необхідність створення систем зовнішнього оцінювання якості освіти передбачена «Стандартами та рекомендаціями для гарантії якості вищої освіти в європейському просторі» ENQA [5]. Крім того, у всіх державах сучасного світу освіта є однією з важливих складових державної політики і, відповідно, перебуває в сфері державного нагляду та контролю.

Основними цілями державного оцінювання можуть бути:

- стимулювання розвитку системи вищої освіти України в цілому, а також розвитку окремих вищих навчальних закладів згідно з пріоритетами, що визначені державною освітньою політикою;

- встановлення відповідності стану системи вищої освіти в цілому, а також відповідності стану окремих вищих навчальних закладів існуючим вимогам;

- виявлення проблем, що перешкоджають розвитку системи вищої освіти в цілому та розвитку окремих ВНЗ.

При цьому слід взяти до уваги, що роль держави стосовно вищої освіти сьогодні є подвійною. З одного боку, вона розробляє та втілює загальну політику в сфері вищої освіти. З іншого боку, держава є власником більшості існуючих ВНЗ і повинна забезпечити їхнє ефективне функціонування саме як власник.

Говорячи про законодавче та нормативне забезпечення державного управління в сфері вищої освіти, слід зазначити, що є певні суперечності в діючих законах, а також невідповідність окремих положень інших нормативних документів цим законам.

Зокрема, діючі Закони України «Про освіту» [6] та «Про вищу освіту» [7] передбачають створення:

– центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері освіти;

– центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері освіти;

– центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади.

В цьому контексті розробка показників і критеріїв державного оцінювання навчальних закладів має бути однією з функцій центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері освіти, оскільки це невід'ємна складова загальної стратегії розвитку держави.

Втім, реально ми сьогодні маємо Міністерство освіти і науки України (МОН), яке, відповідно до Положення про нього [8], є «головним органом в системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики в сфері освіти …, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їхнього підпорядкування і форми власності». МОН також підпорядкована переважна більшість вищих навчальних закладів України. Крім того, існує ДІНЗ, яка, згідно з Положенням про неї [9], є центральним органом виконавчої влади, що «забезпечує реалізацію державної політики в сфері освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їхнього підпорядкування і форми власності». 

Таким чином, з одного боку, на відміну від передбаченого законодавством цілком обґрунтованого (хоча й недосконалого) розподілу повноважень з формування освітньої політики, її реалізації та безпосереднього управління підпорядкованими навчальними закладами, на практиці всі повноваження сконцентровані в єдиному центральному органі виконавчої влади. А з іншого боку, є перетин сфер повноважень МОН та ДІНЗ в частині виконання функцій державного нагляду (контролю). Наслідками цього є неефективність існуючих критеріїв оцінювання, які не прив’язані до конкретних цілей та завдань розвитку вищої освіти, а також певна неузгодженість критеріїв, розроблюваних різними центральними органами виконавчої влади. 

Сьогодні на розгляді Верховної Ради України перебувають три варіанти нового закону «Про вищу освіту», обговорюється необхідність розробки й прийняття нового базового закону «Про освіту». Тому існує актуальна проблема розробки концептуальних засад державного оцінювання ВНЗ. У зв’язку з невизначеністю майбутнього розподілу повноважень між різними органами управління та контролю, систему оцінювання доцільно будувати так, щоб цей розподіл, по можливості, не виявляв істотного впливу на показники та процедури оцінювання.

На мою думку, першим принципом такої концепції має бути запровадження багаторівневої системі оцінювання вищих навчальних закладів, у якій державне оцінювання є лише однією зі складових[3]. У цьому випадку на державному рівні доцільно було б визначати певний базовий (мінімальний) набір показників, індикаторів та критеріїв оцінювання, методики їхнього розрахунку та граничні значення окремих індикаторів, що дають змогу вирізняти вищу освіту від інших рівнів освіти, а також освіту від не освіти. Крім того, до цього набору можуть бути включені окремі показники, які:

– фіксують певні соціальні гарантії, що надаються державою учасникам освітнього процесу; 

– характеризують ефективність використання державних ресурсів;

– випливають з необхідності дотримання вищими навчальними закладами загальнодержавних вимог до всіх видів організацій.

Граничні значення індикаторів доцільно встановлювати з урахуванням типів та місій вищих навчальних закладів, рівнів вищої освіти та галузей знань. 

Багаторівневість системи оцінювання дає змогу використовувати первинні показники для розрахунку узагальнених індексів та критеріїв. При цьому з тих самих показників, залежно від цілей та рівнів оцінювання, можна конструювати істотно різні підсумкові оцінки. 

Другим принципом може стати створення єдиної комп’ютерної інформаційної системи, яка б містила всі дані, потрібні органам державного управління для оцінювання вищих навчальних закладів. Це дало б змогу, по-перше, забезпечити прозорість оцінювання; по-друге, позбавитися неузгодженості інформації, що збирається різними органами влади; по-третє, уникнути необхідності багаторазового подання до різних органів влади тієї самої інформації. Єдність системи не слід розуміти як обов’язкове фізичне розташування всіх даних в єдиному центрі та підпорядкованість її єдиному адміністратору. Це може бути розподілена система, в якій всі вузли є автономними та мають власних адміністраторів. 

Така система могла б надавати різні права доступу різним категоріям користувачів. Але доступ до читання інформації, що не є державною чи комерційною таємницею, треба зробити відкритим для всіх, хто цікавиться нею. Зокрема, і для громадських організацій, які можуть розробляти власні системи оцінювання ВНЗ.

У випадку створення такої інформаційної системи до основних функцій державного нагляду (контролю) будуть належати:

– перевірка відповідності ВНЗ встановленим державою вимогам на підставі даних, що містяться в системі;

– перевірка достовірності внесеної до системи інформації;

– підготовка зведених даних, потрібних для порівняння стану систем вищої освіти України та інших держав, а також для подання до міжнародних освітніх та наукових організацій.

При цьому в перевірці достовірності інформації повинні брати активну участь не тільки працівники державних установ, але й представники громадськості.

Перш ніж обговорювати, яку саме інформацію повинна містити пропонована інформаційна система, слід визначитися з критеріями оцінювання. Для цього розглянемо деякі існуючі підходи до оцінювання вищих навчальних закладів.

Найбільш відомим методом їхнього оцінювання сьогодні є університетські рейтинги. Цих рейтингів існує багато. Деякі з них є державними, наприклад, рейтинг МОН вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації [10]. Але в більшості випадків найавторитетніші світові та регіональні рейтинги розробляють громадські установи. При їхній побудові, як і при розробці інших систем оцінювання, керуються Берлінськими принципами [11], затвердженими Міжнародною експертною радою з ранжирування (IREC). Вони, зокрема, зазначають, що показники для ранжирування потрібно обирати з оглядом на його цілі, а також на цільову аудиторію, яка буде ним користуватися. Також необхідно враховувати відмінності цілей та завдань різних вищих навчальних закладів. Тому принципи оцінювання, наприклад, дослідницьких університетів можуть істотно відрізняться від принципів оцінювання ВНЗ, спрямованих на надання широкого доступу до освіти потребуючим її верствам населення. Крім того, Берлінські принципи звертають увагу на необхідність врахування лінгвістичного, культурного, економічного та історичного контекстів оцінюваних освітніх систем. 

Основним критерієм оцінювання в більшості світових та національних університетських рейтингів є якість навчання. Але показники, що використовуються для цього, можуть варіюватися в дуже широких межах. Зокрема, в академічному рейтингу університетів світу [12] (ARWU, Шанхайський рейтинг) — це кількість випускників, які є лауреатами Нобелівської премії або медалі Філдса. Рейтинги університетів світу QS [13] та THE [14] беруть за показники академічну репутацію та співвідношення чисельності викладачів і студентів. Рейтинг QS додає до цього репутацію ВНЗ у роботодавців, а рейтинг THE — кількість присуджуваних докторських ступенів, її співвідношення з кількістю присуджуваних бакалаврських ступенів та доход від освітньої діяльності в розрахунку на одного викладача. Рейтинг британських університетів Гардіан [15] оцінює якість навчання за результатами опитування студентів, освітніми витратами в розрахунку на одного студента, показниками зарахованих абітурієнтів, працевлаштуванням випускників, співвідношенням чисельності викладачів і студентів та показником доданої освітньої вартості. Рейтинг Форбс вищих навчальних закладів США [16] використовує для цього показники успішності випускників, що враховують не тільки престижні наукові нагороди, але також і нагороди в інших сферах діяльності, рівень зарплат, присутність у різноманітних списках Форбс тощо. Крім цього, враховується отримання студентами престижних стипендій та нагород, їхня заборгованість за кредитами на навчання, частка першокурсників, що не продовжують навчання на другому курсі, частка студентів, що своєчасно закінчують навчання за освітніми програмами.

Деякі з рейтингів окремо розглядають якість науково-педагогічних кадрів. Рейтинг ARWU оцінює її за кількістю співробітників ВНЗ, що є лауреатами нобелівської премії або нагороджені медаллю Філдса, а також кількістю співробітників з високими показниками цитування публікацій. Рейтинг Форбс розглядає результати оцінювання викладачів студентами.

Для провідних світових університетських рейтингів важливою складовою є оцінювання результатів науково-дослідної та інноваційної діяльності. Всі вони використовують для цього показники цитування наукових публікацій. Рейтинг ARWU додатково враховує кількість публікацій в журналах Nature та Science. Рейтинг THE в якості окремих показників результативності досліджень використовує загальну кількість публікацій за даними наукометричних баз, доход ВНЗ від наукових грантів, інноваційної діяльності, винаходів і консалтингу, а також наукову репутацію. Регіональні рейтинги Гардіан та Форбс, на відміну від глобальних, показники науково-дослідної діяльності університетів не враховують. 

Останнім критерієм є міжнародне співробітництво вищих навчальних закладів. З рейтингів, що розглядаються, цей критерій використовують лише QS та THE. Обидва враховують при цьому частки іноземних студентів та викладачів. Рейтинг THE додатково розглядає кількість сумісних з іноземними співавторами наукових публікацій. 

При обчисленні індексів рейтингів первинні дані зазвичай піддають певним обробкам. Найчастіше вони потрібні для приведення даних до зіставного вигляду з урахуванням різниці масштабів ВНЗ та деяких інших факторів. Нерідко також застосовують різні методи нормалізації вихідних даних. Це забезпечує можливість подальшого опрацювання різнорідних даних. Крім того, обчислення підсумкових результатів та окремих індексів потребує введення вагових коефіцієнтів, що враховують відносну важливість окремих використовуваних показників та індексів. Всі ці методичні нюанси, як і набір показників, можуть істотно впливати на результати оцінювання. Тому системи оцінювання постійно доопрацьовують з метою досягнення більшої відповідності результатів визначеним цілям оцінювання.

У таблиці 1 наведено порівняння позицій провідних вищих навчальних закладів США за останніми версіями деяких рейтингів. При аналізі було враховано ВНЗ, що увійшли до першої десятки хоча б за одним з них.

Таблиця 1

Порівняння позицій провідних університетів США за деякими рейтингами

 

QS

ARWU

THE

Forbs

Військова академія Сполучених Штатів

-

-

-

7

Гарвардський університет

2

1

2

8

Єльський університет

4

9

8

4

Каліфорнійський технологічний інститут

6

5

1

18

Каліфорнійський університет (Берклі)

14

3

6

22

Каліфорнійський університет (Лос-Анжелес)

17

10

9

34

Колумбійський університет

9

7

10

5

Массачусетський технологічний інститут

1

4

4

10

Помонський коледж

-

-

-

2

Принстонський університет

7

6

5

3

Стенфордський університет

3

2

3

1

Суортморський коледж

-

-

-

6

Уїльямс коледж

-

-

-

9

Чиказький університет

5

8

7

14

 

З наведених даних можна побачити, що склад показників та критеріїв істотно впливає на результати оцінювання. Особливо відчутною є різниця між позиціями ВНЗ у світових рейтингах, що приділяють значну увагу результатам науково-дослідної роботи університетів, і рейтингом Форбс, який базується на показниках успішності випускників у всіх сферах професійної діяльності та результатах оцінювання вищих навчальних закладів з боку студентів. Це призводить до того, що в переліку найкращих з'являються ВНЗ, які взагалі не потрапили до жодного зі світових рейтингів.

Основними джерелами інформації для підрахунку індикаторів у всіх рейтингах є відкриті джерела інформації, спеціалізовані сайти, а також результати опитувань, що здійснюють розробники рейтингів. Основні вимоги до показників сформульовано у Берлінських принципах. Зокрема, необхідно забезпечити:

– прозорість джерел даних та методик підрахунку індикаторів;

– здатність використовуваних показників відображати якість, а також академічні та інституціональні сильні сторони.

Крім того, рекомендується віддавати перевагу показникам, що характеризують результати, а не ресурси. Втім, зазначається, що ресурсні показники також важливі, оскільки надають загальне уявлення про ВНЗ і є доступнішими. Деякі інші документи рекомендують додатково оцінювати процеси. Зокрема, стандарти ENQA [5] вказують на необхідність оцінювання процедур внутрішнього контролю якості освіти.

Цим вимогам загалом відповідають показники та індикатори розглянутих вище рейтингів. Меншою мірою їм відповідають показники та індикатори, що використовуються в українських рейтингах ВНЗ, при ліцензуванні та акредитації вищих навчальних закладів, а також обговорювані показники та критерії оцінювання ВНЗ.

Методики побудови інтегральних показників зазвичай передбачають розрахунок їх як зваженої суми окремих критеріальних значень. Тому можна сформулювати ще одну вимогу до використовуваних критеріїв та індексів — бажано, щоб вони були незалежними один від одного, або, з математичної точки зору — ортогональними. Така вимога базується на тому, що інакше при розрахунку інтегральних показників зв'язок між критеріями (або індексами) буде впливати на одержувані результати. Не завжди цю вимогу легко задовольнити, тим більше, що наявність зв’язку часто виявляється вже після побудови оцінки. Але наведений на рис. 1 приклад (зв'язок між показниками якості навчання та міжнародної діяльності рейтингу THE–2012 р.) вказує на те, що така вимога є цілком реалістичною.

Рис. 1. Зв'язок між показниками якості навчання та міжнародної діяльності рейтингу THE–2012 р.
 
Ще одним підходом до побудови системи державного оцінювання вищих навчальних закладів є моніторингові оцінювання. Як приклад, розглянемо запроваджений у 2012 р. у Російській Федерації моніторинг ефективності вищих навчальних закладів. При цьому було визначено такі основні показники ефективності [17]:
– середній бал Єдиного державного екзамену першокурсників, що вступили на очну форму навчання;
– обсяг виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у розрахунку на одного науково-педагогічного працівника;
– доход ВНЗ з усіх джерел;
– частка іноземних студентів;
– загальна площа навчально-наукових приміщень у розрахунку на одного студента.
Для кожного з цих показників було визначено критерії у вигляді мінімальних граничних значень. ВНЗ, що не задовольняли вимоги за будь-якими чотирма критеріями, вважали такими, що мають ознаки неефективності.
Ці критерії відразу було піддано суворій критиці, яка, зокрема, стосувалася таких аспектів:
– ефективність має відображати співвідношення витрат та результатів, але встановлені критерії не враховують такого зв’язку;
– встановлені критерії є однаковими для різних типів ВНЗ;
– вони не враховують специфіку регіонів, спеціальностей, ринку праці та деякі інші фактори, які часто впливають на обрані показники ефективності сильніше, ніж якість роботи ВНЗ.
У 2013 р. до моніторингу було внесено певні зміни [18]. Зокрема, додано ще один показник — частку випускників денної форми навчання, які не зверталися до служби зайнятості протягом першого року після закінчення навчання. Уточнено методики розрахунку деяких інших показників, диверсифіковані порогові значення залежно від регіонів та типів ВНЗ. Але й ці нововведення піддаються критиці з різних боків. Зокрема, Російська спілка ректорів вважає [19], що треба враховувати не тих випускників, які звертаються до біржі труда, а тих, хто робить успішну кар’єру і сплачує податки до бюджету. Також пропонується використовувати спеціальні критерії не тільки для ВНЗ культури та мистецтв, медицини та сільського господарства, але також для інженерно-технічних та педагогічних вищих навчальних закладів. Крім того, пропонується ввести критерій, що характеризує ефективність реалізації університетами власних програм розвитку, який міг би ґрунтуватися на результатах аналізу ступеня наближення до встановлених цими програмами індикативних показників. Це дало б змогу гнучкіше враховувати специфіку кожного ВНЗ. Також є пропозиції відмовитися від застосування терміну «ознаки неефективності», а також зробити однаковими критерії для ВНЗ та їхніх філій [20].
Слід зазначити, що набір показників, які збиралися під час останнього моніторингу, є істотно більшим [21]. Всі вони згруповані за такими напрямами: освітня діяльність; науково-дослідна діяльність; міжнародна діяльність; фінансово-економічна діяльність; інфраструктура; працевлаштування.
Ці групи значною мірою збігаються з основними групами показників для побудови університетських рейтингів. Але є й істотні відмінності. Зокрема, показники фінансово-економічної діяльності та інфраструктури в провідних рейтингах використовуються як характеристики освітньої та/або наукової роботи. Ця відмінність, скоріше за все, є наслідком того, що в Російській Федерації, як і в Україні, МОН суміщає функції органа формування освітньої політики та власника ВНЗ. Тому при оцінюванні з'являється додаткове завдання аналізу ефективності використання державних ресурсів.
Для оцінювання освітньої діяльності, окрім критеріального показника (результати ЄДЕ першокурсників), у моніторингу враховуються частка першокурсників — переможців заключного етапу Всеросійських олімпіад школярів, частка магістрантів у загальному приведеному контингенті студентів; питома вага аспірантів, частки докторів і кандидатів наук серед викладачів тощо. Серед показників науково-дослідної роботи є кількість цитувань та публікацій за даними світових та російських наукометричних баз, кількість укладених ліцензійних угод, доходи від НДДКР та управління об’єктами інтелектуальної власності, кількість наукових журналів, що видає ВНЗ, та ін.
При відборі показників державного оцінювання ВНЗ України слід орієнтуватися на ті групи критеріїв, які використовуються в розглянутих вище системах оцінювання. При цьому доцільно максимально використовувати ті показники, що вже містяться в існуючих базах даних. Перш за все — це Єдина державна електронна база з питань освіти (ЄДЕБО). Також для цілей оцінювання можуть використовуватися дані державної статистичної звітності, міжнародні наукометричні бази, матеріали державної служби зайнятості населення та інші існуючі джерела інформації. Прикладом таких даних є рейтинг ВНЗ України за даними SciVerse Scopus [22], фрагмент якого наведено на рис. 2.

 

Рис. 2. Фрагмент рейтингу ВНЗ України за даними SciVerse Scopus

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що система державного оцінювання вищих навчальних закладів повинна будуватися на основі кваліметричних методів оцінювання і застосування багатовимірних оцінок, основними складовими яких можуть бути оцінки освітньої, науково-дослідної та інноваційної, фінансово-економічної, соціально-виховної та міжнародної діяльності ВНЗ. При розробці системи оцінювання потрібно в максимальній мірі використовувати можливості сучасних інформаційних технологій, а також вже існуючі державні і недержавні джерела даних.

1.В.Бахрушин. Показники та критерії оцінювання вищих навчальних закладів. http://education-ua.org/ua/articles/189-pokazniki-ta-kriteriji-otsinyuvannya-vishchikh-navchalnikh-zakladiv.

2.В.Бахрушин. Місія університетів у світі: Історія та сучасність. http://education-ua.org/ua/articles/167-misiya-universitetiv-u-sviti-istoriya-ta-suchasnist.

3.В.Бахрушин. Що таке якість вищої освіти і як її вимірюють? http://education-ua.org/ua/articles/100-shcho-take-yakist-vishchoji-osviti-i-yak-jiji-vimiryuyut.

4.Проект орієнтовних критеріїв оцінювання вищих навчальних закладів. http://dinz.gov.ua/index/ua/material/310.

5.http://www.enqa.eu/indirme/esg/ESG_Russian%20version.pdf.

6.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12.

7.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2984-14.

8.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/240/2013#n25.

9.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/438/2011.

10.http://www.mon.gov.ua/img/zstored/files/Рейтинг_МОН_2013.doc.

11.http://euroosvita.net/?category=1&id=437.

12.http://www.shanghairanking.com/ARWU-Methodology-2013.html.

13.http://www.iu.qs.com/university-rankings/world-university-rankings.

14.http://www.timeshighereducation.co.uk/world-university-rankings/2013-14/world-ranking/methodology.

15.http://www.theguardian.com/education/interactive/2013/jun/04/universityguide-students.

16.http://www.forbes.com/top-colleges/list.

17.минобрнауки.рф/новости/2932/файл/1464/Показатели_мониторинга-Приложение-1.pdf.

18.минобрнауки.рф/новости/3354/файл/2223/13.05.14-Протокол_ДЛ-12_05.pdf.

19.http://www.rsr-online.ru/doc/!2014/02/03/1.pdf.

20.http://ria.ru/society/20140218/995635334.html.

21.минобрнауки.рф/документы/2521/файл/987/12.08.09-АК-11.pdf.

22.http://jsi.net.ua/scopus/ratings_uni.

                                                Володимир Бахрушин, доктор фізико-математичних наук, професор

Як оцінити університет?
Як оцінити університет?

Система державного оцінювання вищих навчальних закладів повинна будуватися на основі кваліметричних методів оцінювання і застосування багатовимірних оцінок, основними складовими яких можуть бути оцінки освітньої, науково-дослідної та інноваційної, фінансово-економічної, соціально-виховної та міжнародної діяльності ВНЗ.

Автору вже доводилося висловлювати на цьому порталі свою думку з приводу деяких аспектів оцінювання вищих навчальних закладів [1-3]. Якщо стисло підсумувати загальні вимоги до системи оцінювання, то можна зазначити, що:

- необхідно чітко визначити цілі оцінювання, на основі яких будуть розроблятися відповідні показники і критерії;

- існує багато груп інтересів, що мають різні вимоги до ВНЗ та, відповідно, по різному їх оцінюють;

- з двох попередніх вимог випливає необхідність існування різних рівноправних систем оцінювання, серед яких можуть бути як державні, так і недержавні;

- враховуючи велику кількість використовуваних показників та критеріїв, оцінки ВНЗ повинні бути багатовимірними і будуватися згідно із загальними вимогами до розробки багатовимірних оцінок;

- є різні за типом та призначенням вищі навчальні заклади і будь-яка система їхнього оцінювання повинна враховувати ці відмінності.

Надалі ми розглядатимемо проблему оцінювання ВНЗ переважно з погляду вирішення завдань державного управління системою вищої освіти. Актуальність такого розгляду обумовлена підготовкою Державною інспекцією навчальних закладів України (ДІНЗ) проектів основних критеріїв оцінювання та показників розвитку і результатів діяльності вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, які подані для громадського обговорення [4]. Незалежно від того, як будуть вирішені питання розподілу повноважень та відповідальності між державою, ВНЗ та громадськими установами в майбутніх законах України «Про освіту» та «Про вищу освіту», необхідність зовнішнього, у т.ч. державного контролю діяльності вищих навчальних закладів у тому чи іншому вигляді залишиться. Необхідність створення систем зовнішнього оцінювання якості освіти передбачена «Стандартами та рекомендаціями для гарантії якості вищої освіти в європейському просторі» ENQA [5]. Крім того, у всіх державах сучасного світу освіта є однією з важливих складових державної політики і, відповідно, перебуває в сфері державного нагляду та контролю.

Основними цілями державного оцінювання можуть бути:

- стимулювання розвитку системи вищої освіти України в цілому, а також розвитку окремих вищих навчальних закладів згідно з пріоритетами, що визначені державною освітньою політикою;

- встановлення відповідності стану системи вищої освіти в цілому, а також відповідності стану окремих вищих навчальних закладів існуючим вимогам;

- виявлення проблем, що перешкоджають розвитку системи вищої освіти в цілому та розвитку окремих ВНЗ.

При цьому слід взяти до уваги, що роль держави стосовно вищої освіти сьогодні є подвійною. З одного боку, вона розробляє та втілює загальну політику в сфері вищої освіти. З іншого боку, держава є власником більшості існуючих ВНЗ і повинна забезпечити їхнє ефективне функціонування саме як власник.

Говорячи про законодавче та нормативне забезпечення державного управління в сфері вищої освіти, слід зазначити, що є певні суперечності в діючих законах, а також невідповідність окремих положень інших нормативних документів цим законам.

Зокрема, діючі Закони України «Про освіту» [6] та «Про вищу освіту» [7] передбачають створення:

– центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері освіти;

– центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері освіти;

– центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади.

В цьому контексті розробка показників і критеріїв державного оцінювання навчальних закладів має бути однією з функцій центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері освіти, оскільки це невід'ємна складова загальної стратегії розвитку держави.

Втім, реально ми сьогодні маємо Міністерство освіти і науки України (МОН), яке, відповідно до Положення про нього [8], є «головним органом в системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики в сфері освіти …, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їхнього підпорядкування і форми власності». МОН також підпорядкована переважна більшість вищих навчальних закладів України. Крім того, існує ДІНЗ, яка, згідно з Положенням про неї [9], є центральним органом виконавчої влади, що «забезпечує реалізацію державної політики в сфері освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їхнього підпорядкування і форми власності». 

Таким чином, з одного боку, на відміну від передбаченого законодавством цілком обґрунтованого (хоча й недосконалого) розподілу повноважень з формування освітньої політики, її реалізації та безпосереднього управління підпорядкованими навчальними закладами, на практиці всі повноваження сконцентровані в єдиному центральному органі виконавчої влади. А з іншого боку, є перетин сфер повноважень МОН та ДІНЗ в частині виконання функцій державного нагляду (контролю). Наслідками цього є неефективність існуючих критеріїв оцінювання, які не прив’язані до конкретних цілей та завдань розвитку вищої освіти, а також певна неузгодженість критеріїв, розроблюваних різними центральними органами виконавчої влади. 

Сьогодні на розгляді Верховної Ради України перебувають три варіанти нового закону «Про вищу освіту», обговорюється необхідність розробки й прийняття нового базового закону «Про освіту». Тому існує актуальна проблема розробки концептуальних засад державного оцінювання ВНЗ. У зв’язку з невизначеністю майбутнього розподілу повноважень між різними органами управління та контролю, систему оцінювання доцільно будувати так, щоб цей розподіл, по можливості, не виявляв істотного впливу на показники та процедури оцінювання.

На мою думку, першим принципом такої концепції має бути запровадження багаторівневої системі оцінювання вищих навчальних закладів, у якій державне оцінювання є лише однією зі складових[3]. У цьому випадку на державному рівні доцільно було б визначати певний базовий (мінімальний) набір показників, індикаторів та критеріїв оцінювання, методики їхнього розрахунку та граничні значення окремих індикаторів, що дають змогу вирізняти вищу освіту від інших рівнів освіти, а також освіту від не освіти. Крім того, до цього набору можуть бути включені окремі показники, які:

– фіксують певні соціальні гарантії, що надаються державою учасникам освітнього процесу; 

– характеризують ефективність використання державних ресурсів;

– випливають з необхідності дотримання вищими навчальними закладами загальнодержавних вимог до всіх видів організацій.

Граничні значення індикаторів доцільно встановлювати з урахуванням типів та місій вищих навчальних закладів, рівнів вищої освіти та галузей знань. 

Багаторівневість системи оцінювання дає змогу використовувати первинні показники для розрахунку узагальнених індексів та критеріїв. При цьому з тих самих показників, залежно від цілей та рівнів оцінювання, можна конструювати істотно різні підсумкові оцінки. 

Другим принципом може стати створення єдиної комп’ютерної інформаційної системи, яка б містила всі дані, потрібні органам державного управління для оцінювання вищих навчальних закладів. Це дало б змогу, по-перше, забезпечити прозорість оцінювання; по-друге, позбавитися неузгодженості інформації, що збирається різними органами влади; по-третє, уникнути необхідності багаторазового подання до різних органів влади тієї самої інформації. Єдність системи не слід розуміти як обов’язкове фізичне розташування всіх даних в єдиному центрі та підпорядкованість її єдиному адміністратору. Це може бути розподілена система, в якій всі вузли є автономними та мають власних адміністраторів. 

Така система могла б надавати різні права доступу різним категоріям користувачів. Але доступ до читання інформації, що не є державною чи комерційною таємницею, треба зробити відкритим для всіх, хто цікавиться нею. Зокрема, і для громадських організацій, які можуть розробляти власні системи оцінювання ВНЗ.

У випадку створення такої інформаційної системи до основних функцій державного нагляду (контролю) будуть належати:

– перевірка відповідності ВНЗ встановленим державою вимогам на підставі даних, що містяться в системі;

– перевірка достовірності внесеної до системи інформації;

– підготовка зведених даних, потрібних для порівняння стану систем вищої освіти України та інших держав, а також для подання до міжнародних освітніх та наукових організацій.

При цьому в перевірці достовірності інформації повинні брати активну участь не тільки працівники державних установ, але й представники громадськості.

Перш ніж обговорювати, яку саме інформацію повинна містити пропонована інформаційна система, слід визначитися з критеріями оцінювання. Для цього розглянемо деякі існуючі підходи до оцінювання вищих навчальних закладів.

Найбільш відомим методом їхнього оцінювання сьогодні є університетські рейтинги. Цих рейтингів існує багато. Деякі з них є державними, наприклад, рейтинг МОН вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації [10]. Але в більшості випадків найавторитетніші світові та регіональні рейтинги розробляють громадські установи. При їхній побудові, як і при розробці інших систем оцінювання, керуються Берлінськими принципами [11], затвердженими Міжнародною експертною радою з ранжирування (IREC). Вони, зокрема, зазначають, що показники для ранжирування потрібно обирати з оглядом на його цілі, а також на цільову аудиторію, яка буде ним користуватися. Також необхідно враховувати відмінності цілей та завдань різних вищих навчальних закладів. Тому принципи оцінювання, наприклад, дослідницьких університетів можуть істотно відрізняться від принципів оцінювання ВНЗ, спрямованих на надання широкого доступу до освіти потребуючим її верствам населення. Крім того, Берлінські принципи звертають увагу на необхідність врахування лінгвістичного, культурного, економічного та історичного контекстів оцінюваних освітніх систем. 

Основним критерієм оцінювання в більшості світових та національних університетських рейтингів є якість навчання. Але показники, що використовуються для цього, можуть варіюватися в дуже широких межах. Зокрема, в академічному рейтингу університетів світу [12] (ARWU, Шанхайський рейтинг) — це кількість випускників, які є лауреатами Нобелівської премії або медалі Філдса. Рейтинги університетів світу QS [13] та THE [14] беруть за показники академічну репутацію та співвідношення чисельності викладачів і студентів. Рейтинг QS додає до цього репутацію ВНЗ у роботодавців, а рейтинг THE — кількість присуджуваних докторських ступенів, її співвідношення з кількістю присуджуваних бакалаврських ступенів та доход від освітньої діяльності в розрахунку на одного викладача. Рейтинг британських університетів Гардіан [15] оцінює якість навчання за результатами опитування студентів, освітніми витратами в розрахунку на одного студента, показниками зарахованих абітурієнтів, працевлаштуванням випускників, співвідношенням чисельності викладачів і студентів та показником доданої освітньої вартості. Рейтинг Форбс вищих навчальних закладів США [16] використовує для цього показники успішності випускників, що враховують не тільки престижні наукові нагороди, але також і нагороди в інших сферах діяльності, рівень зарплат, присутність у різноманітних списках Форбс тощо. Крім цього, враховується отримання студентами престижних стипендій та нагород, їхня заборгованість за кредитами на навчання, частка першокурсників, що не продовжують навчання на другому курсі, частка студентів, що своєчасно закінчують навчання за освітніми програмами.

Деякі з рейтингів окремо розглядають якість науково-педагогічних кадрів. Рейтинг ARWU оцінює її за кількістю співробітників ВНЗ, що є лауреатами нобелівської премії або нагороджені медаллю Філдса, а також кількістю співробітників з високими показниками цитування публікацій. Рейтинг Форбс розглядає результати оцінювання викладачів студентами.

Для провідних світових університетських рейтингів важливою складовою є оцінювання результатів науково-дослідної та інноваційної діяльності. Всі вони використовують для цього показники цитування наукових публікацій. Рейтинг ARWU додатково враховує кількість публікацій в журналах Nature та Science. Рейтинг THE в якості окремих показників результативності досліджень використовує загальну кількість публікацій за даними наукометричних баз, доход ВНЗ від наукових грантів, інноваційної діяльності, винаходів і консалтингу, а також наукову репутацію. Регіональні рейтинги Гардіан та Форбс, на відміну від глобальних, показники науково-дослідної діяльності університетів не враховують. 

Останнім критерієм є міжнародне співробітництво вищих навчальних закладів. З рейтингів, що розглядаються, цей критерій використовують лише QS та THE. Обидва враховують при цьому частки іноземних студентів та викладачів. Рейтинг THE додатково розглядає кількість сумісних з іноземними співавторами наукових публікацій. 

При обчисленні індексів рейтингів первинні дані зазвичай піддають певним обробкам. Найчастіше вони потрібні для приведення даних до зіставного вигляду з урахуванням різниці масштабів ВНЗ та деяких інших факторів. Нерідко також застосовують різні методи нормалізації вихідних даних. Це забезпечує можливість подальшого опрацювання різнорідних даних. Крім того, обчислення підсумкових результатів та окремих індексів потребує введення вагових коефіцієнтів, що враховують відносну важливість окремих використовуваних показників та індексів. Всі ці методичні нюанси, як і набір показників, можуть істотно впливати на результати оцінювання. Тому системи оцінювання постійно доопрацьовують з метою досягнення більшої відповідності результатів визначеним цілям оцінювання.

У таблиці 1 наведено порівняння позицій провідних вищих навчальних закладів США за останніми версіями деяких рейтингів. При аналізі було враховано ВНЗ, що увійшли до першої десятки хоча б за одним з них.

Таблиця 1

Порівняння позицій провідних університетів США за деякими рейтингами

 

QS

ARWU

THE

Forbs

Військова академія Сполучених Штатів

-

-

-

7

Гарвардський університет

2

1

2

8

Єльський університет

4

9

8

4

Каліфорнійський технологічний інститут

6

5

1

18

Каліфорнійський університет (Берклі)

14

3

6

22

Каліфорнійський університет (Лос-Анжелес)

17

10

9

34

Колумбійський університет

9

7

10

5

Массачусетський технологічний інститут

1

4

4

10

Помонський коледж

-

-

-

2

Принстонський університет

7

6

5

3

Стенфордський університет

3

2

3

1

Суортморський коледж

-

-

-

6

Уїльямс коледж

-

-

-

9

Чиказький університет

5

8

7

14

 

З наведених даних можна побачити, що склад показників та критеріїв істотно впливає на результати оцінювання. Особливо відчутною є різниця між позиціями ВНЗ у світових рейтингах, що приділяють значну увагу результатам науково-дослідної роботи університетів, і рейтингом Форбс, який базується на показниках успішності випускників у всіх сферах професійної діяльності та результатах оцінювання вищих навчальних закладів з боку студентів. Це призводить до того, що в переліку найкращих з'являються ВНЗ, які взагалі не потрапили до жодного зі світових рейтингів.

Основними джерелами інформації для підрахунку індикаторів у всіх рейтингах є відкриті джерела інформації, спеціалізовані сайти, а також результати опитувань, що здійснюють розробники рейтингів. Основні вимоги до показників сформульовано у Берлінських принципах. Зокрема, необхідно забезпечити:

– прозорість джерел даних та методик підрахунку індикаторів;

– здатність використовуваних показників відображати якість, а також академічні та інституціональні сильні сторони.

Крім того, рекомендується віддавати перевагу показникам, що характеризують результати, а не ресурси. Втім, зазначається, що ресурсні показники також важливі, оскільки надають загальне уявлення про ВНЗ і є доступнішими. Деякі інші документи рекомендують додатково оцінювати процеси. Зокрема, стандарти ENQA [5] вказують на необхідність оцінювання процедур внутрішнього контролю якості освіти.

Цим вимогам загалом відповідають показники та індикатори розглянутих вище рейтингів. Меншою мірою їм відповідають показники та індикатори, що використовуються в українських рейтингах ВНЗ, при ліцензуванні та акредитації вищих навчальних закладів, а також обговорювані показники та критерії оцінювання ВНЗ.

Методики побудови інтегральних показників зазвичай передбачають розрахунок їх як зваженої суми окремих критеріальних значень. Тому можна сформулювати ще одну вимогу до використовуваних критеріїв та індексів — бажано, щоб вони були незалежними один від одного, або, з математичної точки зору — ортогональними. Така вимога базується на тому, що інакше при розрахунку інтегральних показників зв'язок між критеріями (або індексами) буде впливати на одержувані результати. Не завжди цю вимогу легко задовольнити, тим більше, що наявність зв’язку часто виявляється вже після побудови оцінки. Але наведений на рис. 1 приклад (зв'язок між показниками якості навчання та міжнародної діяльності рейтингу THE–2012 р.) вказує на те, що така вимога є цілком реалістичною.

Рис. 1. Зв'язок між показниками якості навчання та міжнародної діяльності рейтингу THE–2012 р.
 
Ще одним підходом до побудови системи державного оцінювання вищих навчальних закладів є моніторингові оцінювання. Як приклад, розглянемо запроваджений у 2012 р. у Російській Федерації моніторинг ефективності вищих навчальних закладів. При цьому було визначено такі основні показники ефективності [17]:
– середній бал Єдиного державного екзамену першокурсників, що вступили на очну форму навчання;
– обсяг виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у розрахунку на одного науково-педагогічного працівника;
– доход ВНЗ з усіх джерел;
– частка іноземних студентів;
– загальна площа навчально-наукових приміщень у розрахунку на одного студента.
Для кожного з цих показників було визначено критерії у вигляді мінімальних граничних значень. ВНЗ, що не задовольняли вимоги за будь-якими чотирма критеріями, вважали такими, що мають ознаки неефективності.
Ці критерії відразу було піддано суворій критиці, яка, зокрема, стосувалася таких аспектів:
– ефективність має відображати співвідношення витрат та результатів, але встановлені критерії не враховують такого зв’язку;
– встановлені критерії є однаковими для різних типів ВНЗ;
– вони не враховують специфіку регіонів, спеціальностей, ринку праці та деякі інші фактори, які часто впливають на обрані показники ефективності сильніше, ніж якість роботи ВНЗ.
У 2013 р. до моніторингу було внесено певні зміни [18]. Зокрема, додано ще один показник — частку випускників денної форми навчання, які не зверталися до служби зайнятості протягом першого року після закінчення навчання. Уточнено методики розрахунку деяких інших показників, диверсифіковані порогові значення залежно від регіонів та типів ВНЗ. Але й ці нововведення піддаються критиці з різних боків. Зокрема, Російська спілка ректорів вважає [19], що треба враховувати не тих випускників, які звертаються до біржі труда, а тих, хто робить успішну кар’єру і сплачує податки до бюджету. Також пропонується використовувати спеціальні критерії не тільки для ВНЗ культури та мистецтв, медицини та сільського господарства, але також для інженерно-технічних та педагогічних вищих навчальних закладів. Крім того, пропонується ввести критерій, що характеризує ефективність реалізації університетами власних програм розвитку, який міг би ґрунтуватися на результатах аналізу ступеня наближення до встановлених цими програмами індикативних показників. Це дало б змогу гнучкіше враховувати специфіку кожного ВНЗ. Також є пропозиції відмовитися від застосування терміну «ознаки неефективності», а також зробити однаковими критерії для ВНЗ та їхніх філій [20].
Слід зазначити, що набір показників, які збиралися під час останнього моніторингу, є істотно більшим [21]. Всі вони згруповані за такими напрямами: освітня діяльність; науково-дослідна діяльність; міжнародна діяльність; фінансово-економічна діяльність; інфраструктура; працевлаштування.
Ці групи значною мірою збігаються з основними групами показників для побудови університетських рейтингів. Але є й істотні відмінності. Зокрема, показники фінансово-економічної діяльності та інфраструктури в провідних рейтингах використовуються як характеристики освітньої та/або наукової роботи. Ця відмінність, скоріше за все, є наслідком того, що в Російській Федерації, як і в Україні, МОН суміщає функції органа формування освітньої політики та власника ВНЗ. Тому при оцінюванні з'являється додаткове завдання аналізу ефективності використання державних ресурсів.
Для оцінювання освітньої діяльності, окрім критеріального показника (результати ЄДЕ першокурсників), у моніторингу враховуються частка першокурсників — переможців заключного етапу Всеросійських олімпіад школярів, частка магістрантів у загальному приведеному контингенті студентів; питома вага аспірантів, частки докторів і кандидатів наук серед викладачів тощо. Серед показників науково-дослідної роботи є кількість цитувань та публікацій за даними світових та російських наукометричних баз, кількість укладених ліцензійних угод, доходи від НДДКР та управління об’єктами інтелектуальної власності, кількість наукових журналів, що видає ВНЗ, та ін.
При відборі показників державного оцінювання ВНЗ України слід орієнтуватися на ті групи критеріїв, які використовуються в розглянутих вище системах оцінювання. При цьому доцільно максимально використовувати ті показники, що вже містяться в існуючих базах даних. Перш за все — це Єдина державна електронна база з питань освіти (ЄДЕБО). Також для цілей оцінювання можуть використовуватися дані державної статистичної звітності, міжнародні наукометричні бази, матеріали державної служби зайнятості населення та інші існуючі джерела інформації. Прикладом таких даних є рейтинг ВНЗ України за даними SciVerse Scopus [22], фрагмент якого наведено на рис. 2.

 

Рис. 2. Фрагмент рейтингу ВНЗ України за даними SciVerse Scopus

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що система державного оцінювання вищих навчальних закладів повинна будуватися на основі кваліметричних методів оцінювання і застосування багатовимірних оцінок, основними складовими яких можуть бути оцінки освітньої, науково-дослідної та інноваційної, фінансово-економічної, соціально-виховної та міжнародної діяльності ВНЗ. При розробці системи оцінювання потрібно в максимальній мірі використовувати можливості сучасних інформаційних технологій, а також вже існуючі державні і недержавні джерела даних.

1.В.Бахрушин. Показники та критерії оцінювання вищих навчальних закладів. http://education-ua.org/ua/articles/189-pokazniki-ta-kriteriji-otsinyuvannya-vishchikh-navchalnikh-zakladiv.

2.В.Бахрушин. Місія університетів у світі: Історія та сучасність. http://education-ua.org/ua/articles/167-misiya-universitetiv-u-sviti-istoriya-ta-suchasnist.

3.В.Бахрушин. Що таке якість вищої освіти і як її вимірюють? http://education-ua.org/ua/articles/100-shcho-take-yakist-vishchoji-osviti-i-yak-jiji-vimiryuyut.

4.Проект орієнтовних критеріїв оцінювання вищих навчальних закладів. http://dinz.gov.ua/index/ua/material/310.

5.http://www.enqa.eu/indirme/esg/ESG_Russian%20version.pdf.

6.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12.

7.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2984-14.

8.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/240/2013#n25.

9.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/438/2011.

10.http://www.mon.gov.ua/img/zstored/files/Рейтинг_МОН_2013.doc.

11.http://euroosvita.net/?category=1&id=437.

12.http://www.shanghairanking.com/ARWU-Methodology-2013.html.

13.http://www.iu.qs.com/university-rankings/world-university-rankings.

14.http://www.timeshighereducation.co.uk/world-university-rankings/2013-14/world-ranking/methodology.

15.http://www.theguardian.com/education/interactive/2013/jun/04/universityguide-students.

16.http://www.forbes.com/top-colleges/list.

17.минобрнауки.рф/новости/2932/файл/1464/Показатели_мониторинга-Приложение-1.pdf.

18.минобрнауки.рф/новости/3354/файл/2223/13.05.14-Протокол_ДЛ-12_05.pdf.

19.http://www.rsr-online.ru/doc/!2014/02/03/1.pdf.

20.http://ria.ru/society/20140218/995635334.html.

21.минобрнауки.рф/документы/2521/файл/987/12.08.09-АК-11.pdf.

22.http://jsi.net.ua/scopus/ratings_uni.

                                                Володимир Бахрушин, доктор фізико-математичних наук, професор

04.03.2014
Володимир Бахрушин
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Ан_Петрик
Опубліковано 29.03.2014 в 10:50
Потрібно розвивати як державне, так і громадське оцінювання університетів. Але державне оцінювання має бути насамперед джерелом інформації для корегування державної політики, а не джерелом корупції.
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 31.03.2014 в 04:49
Системи державного і громадського оцінювання університетів повинні працювати паралельно. При цьому результати державного оцінювання доцільно використовувати , в першу чергу, для розробки державної політики в сфері освіти. А результати недержавного оцінювання мають бути публічними і забезпечувати різні групи інтересів (студенти, батьки, роботодавці, спонсори, ...) необхідною їм для прийняття рішень інформацією.
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 16.03.2014 в 06:45
Корисний досвід роботи систем зовнішнього гарантування якості вищої освіти держав АТР: www.akvobr.ru/.../
Автор: Горбань Олександр
Опубліковано 12.03.2014 в 06:04
Пропозиції цілком слушні.Докладни й аналіз систем оцінювання. Пропозиції заслуговують уваги Міністерства та Держінспекції.
Деякі запитання:
З одного боку МОН розробляє вимоги для оцінювання діяльності ВНЗ, а з іншого , як власник, має забезпечити умови їх виконання закладом . Хто має проконтролювати виконання Міністерством другої функції, щоб ВНЗ ефективно функціонував?
Функція міністерства - давати дозвіл на відкриття навчального закладу чи його реєструвати при задоволенні закладом мінімальних вимог (позитивного оцінювання)?
Якими мають бути показники для оцінювання новостворюваног о ВНЗ, якщо система дозвільна?
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 13.03.2014 в 07:38
Дякую.
Перш за все, на мою думку, поєднання функцій розробника освітньої політики та власника частини навчальних закладів є шкідливим для розвитку вищої освіти. Що стосується вимог до оцінювання, я вважаю, що з боку МОН їхня розробка має бути лише одним (при цьому не головним) з елементів оцінювання системи вищої освіти у цілому. Ці вимоги мають бути диференційовані і враховувати відмінності типів ВНЗ, їхніх місій та завдань тощо. Крім того, повинні існувати паралельні недержавні системи оцінювання ВНЗ. Прикладами є рейтинги ТОП-200 університетів України та Компас.
Що стосується відкриття нових ВНЗ - чи існує сьогодні така потреба? Але загальний підхід може полягати у тому, що функцією МОН є реєстрація ВНЗ на основі заяви його засновників. Така реєстрація дає можливість включити підключити його до існуючих баз даних і зобов'язує ВНЗ надавати відповідну інформацію, яка використовуєтьс я для оцінювання. Є певний проміжок часу між створенням ВНЗ та акредитацією його освітніх програм. Тому у ВНЗ буде можливість покращити свої показники. Втім, є інше питання - чи буде бажання у потенційних студентів навчатися в такому новоствореному ВНЗ?
Автор: Володимир Ковтунець
Опубліковано 11.03.2014 в 16:19
П.Володимире, в яких іще країнах, крім Росії та України, застосовується державне оцінювання університетів?
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 12.03.2014 в 13:24
Шановний пане Володимире!
Перш за все, я хотів би уточнити, що державне оцінювання - це не обов'язково оцінювання з боку міністерства освіти чи інших урядових установ.
В тій чи іншій мірі державне оцінювання існує в усіх країнах. Оскільки у всіх країнах є державна політика в галузі освіти. А для її вироблення та реалізації необхідно відстежувати значення певного набору показників, до якого належать і оцінки окремих університетів. Відмінності між різними державами стосуються не факту оцінювання, а того, хто саме оцінює, які показники використовують, хто і які рішення може приймати за результатами оцінювання.
За посиланням наведено огляд правового статусу і повноважень національних агенцій з акредитації (яка є однією з основних форм оцінювання) вищих навчальних закладів провідних країн світу: cpia.vsu.ru/.../agency_all.pdf
Автор: Денис Петренко
Опубліковано 17.03.2014 в 12:48
А чи можливо використовувати подібні підходи для розробки системи громадського оцінювання університетів? Сьогодні розробка такої системи була б на часі.
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 19.03.2014 в 20:24
Звісно, так. Всі системи оцінювання повинні базуватися на загальних принципах кваліметрії. А саме вони і визначають ті підходи до системи оцінювання, що розглядаються у статті.
Автор: Бєлий Володимир
Опубліковано 12.03.2014 в 05:47
Дякую, пане Володимире! Тому-то й має мати місце пресинг аналітичної думки від працівників ВНЗ, пресинг їхньої активності до осучаснення базових умов діяльності у власному "домі". Є інтернет-площад ка то ж користуймося можливістю. Чи не так?
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 13.03.2014 в 07:19
Звісно, треба використовувати всі можливості для обговорення наявних проблем та шляхів їх вирішення.
Автор: Бєлий Володимир
Опубліковано 06.03.2014 в 19:17
Хто - хто, а саме університетська спільнота начебто має бути потужним популяризатором сучасних ідей в нових умовах та можливостях інформаційно-ко мунікативних сучасних технологій.
Де як не в університетсько му середовищі має квітнути атмосфера не кухонної, а суспільно активної аналітики та конструктивної критики цих ідей. Шкода, що нічого цього не видно, а на живих т.зв. "конференціях" чуються не стільки живі аналітично-конс труктивні думки як здебільшого витяги з лекцій для студентів чи набір цитат та й то не у режимі "очі в очі", а у вигляді зачитування текстів зі слайдів. УНІВЕР! Пора просинатись! Дайте хоча б один коментар!
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 10.03.2014 в 18:26
Так, дійсно. Університетсько ї спільноти пора прокидатися. Але, мабуть, потрібен час.
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews