Укр Рус

Дата: 17.06.2019

Підписка на новини

«Класна школа» в Польщі та Україні

Автор:
Віктор Громовий, Петро Кендзьор
Опубліковано
01.12.2015

Портал «Освітня політика» пропонує вашій увазі інтерв’ю з Петром Кендзьором, кандидатом педагогічних наук, координатором програми «Класна школа», що здійснюється  Всеукраїнською асоціацією «Нова Доба» у партнерстві з Центром освіти для демократичного громадянства CEO (Варшава, Польща).

Віктор Громовий,  шеф-редактор порталу «Освітня політика»:

Що таке «Класна школа» однією фразою?

Петро Кендзьор, координатор програми «Класна школа»:

Якщо лаконічно, то це – школа, куди дитина охоче приходить щодня і з радістю повертається додому.

Віктор Громовий: Програма «Класна школа» по суті зробила переворот у польській освіті. Розкажіть детальніше про те, що з напрацювань наших польських колег ми можемо взяти на озброєння?

Я далеко не певен, що програма «Класна школа» у Польщі самостійно зробила переворот в освіті, але вона яскраво проілюструвала, що громадська ініціатива може стати доброю ланкою в цілісній системі суспільних змін, яка якісно змінила польську освіту в кращий бік. Наявні в Україні пропозиції щодо законодавчого реформування загальної середньої освіти містять чимало інновацій, які базуються саме на польському успішному досвіді. Водночас, у  нашому випадку, я хотів би розглянути реформу польської освіти у значно ширшому, суспільному контексті. Мова йде про роль громадськості в процесі здійснення освітніх змін, тобто не лише батьків, але й ЗМІ, бізнесу та, звичайно, органів місцевого самоврядування. В наших партнерів у Польщі аналогічна українській ситуація склалася ще 15 років тому. Дуже важливо, що у питанні обговорення освітньої політики змогли об’єднати свої зусилля  не лише експерти і чиновники від освіти, але й педагоги, інтелектуали, зокрема журналісти із впливових видань. Поляки щиро і відверто як на загальнонаціональному рівні, так і на місцях підняли  дискусію: «Якою має бути добра школа? Якою має бути якісна освіта? Яким має бути ефективний учитель? Що мають вивчати, і якими мають стати наші діти після закінчення школи?». Варто особливо відзначити, що у вказаному контексті польське суспільство зробило свій вибір на основі не сліпого батьківського максималізму – більше знань, більше іноземних мов чи занять з математики, а передусім на розвитку вільної і відповідальної особистості.  Громадськість у Польщі зрозуміла, що поняття «добра школа» не може нині асоціюватися виключно з рівнем ґрунтовних знань у різних сферах.  Найголовніше завдання «доброї школи» – навчити учнів жити в сучасному світі, що зазнає кардинальних змін, а для його реалізації необхідні наполеглива праця, імпульс до активної діяльності і творча уява. Тому, в цьому сенсі, українська освіта має взяти на озброєння перш за все досвід створення необхідних умов для формування особистості дитини, яка зможе ефективно й творчо жити в сучасному швидкозмінному світі. 

Віктор Громовий: Якою зараз передбачається безпосередня участь польських педагогів, учасників програми, у процесі її реалізації в Україні?

В рамках міжнародної  програми «Класна школа» українські педагоги мають  можливість контактувати та співпрацювати із широким спектром експертів, вчителів, представників громадськості й ЗМІ, які працюють в освітньому полі Польщі та готові поділитися своїм  досвідом.  Зокрема 14-15 вересня 2015 року в Києві відбулася «жива» конференція на тему: «Українська освітня реформа у європейській перспективі. Зміни починаються зі школи», в якій взяли участь представники польського та українського Міністерств освіти, політики,  експерти та вчителі.Зазначена подія стала прикладом залучення громадської думки щодо впровадження змін до реформування системи освіти. Найважливішим для нас підсумком цього заходу було чітке розуміння українськими педагогами того, що не потрібно чекати вказівок згори. Реформа в українській освіті має розпочатися з невеликих, але конкретних змін на місцях. Такі зміни варто почати передусім із відвертого та відповідального обговорення наявних у певному навчальному закладі проблем, залучивши до нього як  вчителів, шкільну адміністрацію, так і дітей, батьків, громадськість. Спільні дискусії та конкретні шляхи вирішення невеликих, але посильних справ, стануть каталізатором добрих і якісних змін в шкільній системі української освіти.

Надалі разом із нашими польськими колегами ми співпрацюємо за принципом: «Робимо і вчимося». Навчальні заклади, учасники нашої програми, мають чітку програму дій щодо розвитку демократичного середовища у школі та організації співпраці його учасників. У рамках мережі «Класна школа в Україні» постійно відбуваються різноманітні події в тих чи інших навчальних закладах – дебати, опитування, демонстрації, фестивалі. До обговорення як позитивних,  так і проблемних сторін такої діяльності долучаються вчителі й учні з різних шкіл України, а також наші колеги з Польщі.

Віктор Громовий: Чи не найголовнішою проблемою української школи є те, що абсолютна більшість її учнів відверто не люблять свій навчальний заклад, а для переважної більшості вчителів поняття «щасливе вчителювання» є чимось фантастичним… Як давати цьому раду?

Для того, щоб отримати чіткі та зрозумілі відповіді на це питання, потрібно поставити його дітям. Однією з найбільших шкільних проблем, що не сприяє розвитку в школярів мотивації вчитися, є ставка вітчизняної освіти на передавання дітям якомога більшої кількості непотрібних для них знань або такої інформації, яку сучасна людина може отримати з інших джерел швидшим та більш цікавим шляхом. В сучасному інформаційному середовищі школа перш за все має вчити дитину аналізувати, критично мислити, самостійно приймати оптимальні рішення. Сучасний навчальний заклад має виховувати особистість, а не пасивного реципієнта знань.

Щоб школа стала радістю й для вчителя, на мою думку, мають виконуватися дві умови: право для вчителя мати свій стиль у викладанні та гідна матеріальна компенсація за творчий і відповідальний підхід до справи.

Віктор Громовий: Якими характеристиками, на Вашу думку, повинен володіти навчальний заклад, щоб учні, навчаючись у ньому,  мали почуття радості і комфорту?

Петро Кендзьор: Для того, щоб створити таку позитивну педагогічну ситуацію, маємо брати до уваги низку чинників як навчального, так і виховного характеру. Звичайно, варто зазначити, що ці очікування пов’язані передусім із умовами, в яких перебуватиме дитина у стінах школи. Якщо узагальнити результати численних опитувань школярів та їхніх батьків, проведених в Україні за останні роки, то чи не найважливішим їхнім очікуванням, окрім набуття якісних знань, є стан шкільного середовища, в якому навчається дитина. Така ситуація передбачає характер взаємостосунків не лише на рівні «учень-учень», але й на таких рівнях як «учень-вчитель», «вчитель-вчитель», «директор-батьки» тощо. Мова йде про навчальне й виховне середовище, яке прямо чи опосередковано впливає на формування особистості школяра.

Іншою серйозною проблемою є репродуктивний підхід до навчання.  Упродовж останнього часу це питання активно обговорюється у професійному педагогічному середовищі на різних рівнях, хоча далеко не завжди вирішується. Із вказаною проблемою пов’язана й інша, що дзеркально відображає стан політичної та громадянської культури українського суспільства – соціальна пасивність учнів. Це передусім брак позитивної комунікації у шкільному середовищі, недостатній досвід конструктивного вирішення конфліктів, домінування стереотипної поведінки у ставленні до відмінностей, невміння співпрацювати один з одним. Мова йде про проблему формування у школі системи ціннісних координат, ставлень, а також практичних навиків, які формують основу активного та відповідального громадянства.

Кільканадцять років тому мені неодноразово доводилося супроводжувати невеликі групи українських дітей на молодіжні академії, де брали участь їхні ровесники з різних країн Європи. Українські діти активно долучалися до всіх заходів академії, виявляли жвавий інтерес та ентузіазм до всього нового. Втім, на основі спостережень можна було констатувати типові проблеми інтеграції учнів у загальне групове середовище під час організованої навчально-рольової діяльності, характерні не лише для українських представників, але й їхніх ровесників з країн пострадянського простору. Це виявлялося, зокрема, на прикладі визначення власної ролі під час роботи в малих групах, де були представники різних країн. Здебільшого наші учні обирали роль пасивного спостерігача або безальтернативного лідера, який не завжди погоджувався з іншою позицією чи думкою.

Зрозуміло, що цю проблему ми розглядаємо не в особистій площині. Це проблема освітнього та суспільного середовища, яке не сприяє тому, щоб дитина розвивалася як особистість із власними уявленнями про світ, вміла співпрацювати з іншими, бачила і чула співрозмовників та успішно інтегрувалася у полікультурне середовище.

Віктор Громовий: Чи  дає освітня програма «Класна школа» певні універсальні рецепти для вирішення цих проблем?

Петро Кендзьор: У педагогіці, як мені видається,  готових рецептів вирішення певної проблеми не існує, оскільки дуже багато чинників впливає на ефективність навчально-виховного процесу.  Однак створити засадничі умови, визначити оптимальні й ефективні напрями розвитку та технології такого процесу є не лише можливим, але й суспільно важливим завданням. 

Що для цього потрібно? Передусім нам усім потрібна відкрита і відверта суспільна дискусія щодо модернізації української школи. Напрями та конкретні концепції реформування середньої освіти в Україні не мають бути сферою інтересів вузького кола експертів у галузі освітньої політики. Така дискусія потребує залучення до відповідального обговорення значно ширших кіл громадськості: батьків, журналістів, бізнесу, політиків. При ініціації програми «Класна школа» в Україні у вересні цього року в результаті жвавого диспуту з українськими вчителями й директорами шкіл, а також із польськими партнерами Центру громадянської освіти (СEO), вирішено апробувати польський досвід в українських умовах. Програма «Класна школа» має на меті впровадити в школах України засади якісної освіти, адже класна школа – це такий заклад, де:

- надають якісні знання; 

- навчають їх аналізувати та оперувати ними; 

- сприяють об’єктивному  та стимулюючому оцінюванню; 

- створюють позитивну атмосферу співпраці; 

- формують особистість; 

- працюють на перспективу, дивлячись у майбутнє.

У цьому сенсі нашою метою є здійснення якісних змін у школах, які б ініціювалися не згори, за вказівкою чи розпорядженням освітніх органів, а  були спільною справою вчителів певного навчального закладу, учнів та їхніх батьків. Ми прагнемо запровадити загальношкільний підхід, що сприятиме процесам формування серед шкільного колективу дух співробітництва та творчості, підтримки та розуміння, надаватиме кожній дитині можливість розкрити свій потенціал. Підвищення рівня та якості знань в сучасному інформаційному суспільстві має ґрунтуватися не на їхньому накопиченні, а на вмінні критично аналізувати їх та оперувати ними. Школа має опиратися на творчість, співпрацю і розвиток, які є можливими лише в активному та позитивному культурному середовищі.  

Саме таку школу ми називаємо класною, саме в таку школу учні ходитимуть залюбки.

Віктор Громовий: Яким чином ви можете досягнути цієї мети? Чи маєте якісь конкретні механізми, які можна запропонувати українським школам?

Петро Кендзьор: Перед тим як говорити про механізми втілення цих ідей, я б визначив дві взаємопов’язані умови такого процесу.

1. Створювати команди з числа педагогів, батьків, органів місцевого самоврядування, журналістів, представників бізнесу, які би не лише відповідально й зважено визначили проблеми, пов’язані з якісною освітою, але й мали бачення їхнього розв’язання.

2. Будь-яка реформа буде реальною, якщо вона ініціюватиметься знизу, і не лише вчителями та адміністрацією школи, але й батьками, учнями, громадськістю певного населеного пункту.

Як це втілити у життя? На нашу думку, важливо використовувати такі технології, з якими учні відчувають себе впевнено. Тому активне залучення до навчально-виховного процесу сучасних інформаційно-комп’ютерних технологій (ІКТ) дає змогу не лише оптимізувати навчальний процес, але й покращити характер комунікації у школі.  Також цей підхід має на меті допомогти школярам навчитися використовувати  різноманітні мобільні пристрої та ґаджети не лише для отримання інформації, прослуховування музики чи онлайн ігор, але й для перевірки та аналізу отриманої інформації, комунікації із учасниками освітнього процесу, розробки різноманітних проектів тощо.

У контексті впровадження ІКТ у навчально-виховний процес школи, ми формулюємо такі важливі питання: 1) які ІКТ, програми, сайти можуть бути корисними у вивченні різних предметів та виконанні різних завдань? 2) як виконати домашнє завдання в епоху ІКТ? 3) коли і як використовувати мережу Інтернет для перевірки знань? 4) як користуватися Інтернетом, комп'ютером та мобільними телефонами під час занять, контрольних робіт та іспитів?

Упродовж вересня – листопада 2015 року в дев’ятнадцяти школах України триває пілотний  проект щодо реалізації програми «Класна школа» в Україні. На сайті проекту  http://klasnashkola.eu/ були створені окремі блоги для кожної школи-учасниці проекту. Блоги являються як інформаційною платформою, так і важливим інструментом комунікації у програмі. На сторінках блогу презентується досвід школи у впровадженні змін, ведеться жвавий обмін коментарями та обговорення. Польські фахівці-педагоги мають можливість підтримувати українських колег, надаючи корисні поради, обмінюватися ідеями та досвідом.

Віктор Громовий: Які конкретні дії здійснюються у пілотних школах програми «Класна школа»?

Петро Кендзьор: Важливим завданням учасників програми стала розробка шкільного кодексу щодо використання ІКТ. Перший етап роботи над Кодексом передбачав організацію дебатів у класах. Разом з учителями учні знайомилися з програмою та її метою, обговорювали у класах свої пропозицій до Кодексу, які згодом були представлені від кожного класу під час шкільних дебатів. Шкільний кодекс передбачав вироблення загальних правил співпраці та перспектив розвитку ІКТ. До обговорення шкільних змін активно залучалися й батьки, які отримували інформацію про них в школі у формі листівок, буклетів.  Деякі батьки також брали завзяту участь у шкільних дебатах. Форма дебатів залежала від віку школярів, розміру школи та інших чинників. Однак найважливішою умовою було активне залучення учнів усіх класів до дискусії про зміни у школі. Після затвердження Кодексу, пілотні школи визначили конкретні шляхи, які допоможуть реалізувати і перевірити розроблені принципи на практиці.

Віктор Громовий: Яку роль у програмі «Класна школа» має співпраця із ЗМІ?

Петро Кендзьор: Як свідчить польський досвід, невід’ємною основою успішної реалізації програми є місцеві ЗМІ. Для усіх нас важливо, щоб мас-медіа зацікавились тим, що робить школа залучена до програми, змінами, які в ній упроваджуються, досягненнями учнів та вчителів. Як зазначив Пьотр Пацевіч, журналіст «Газети виборчої», і освітня реформа, і програма «Класна школа» є важливими та цікавими темами, але ними буде нелегко зацікавити ЗМІ. Подібна ситуація спостерігається й у Польщі та багатьох інших країнах: позитивні процеси в школах важко пробиваються до громадської думки, на відміну від скандалів та конфліктів. Щоб викликати інтерес ЗМІ, не треба боятися говорити про важкі справи і працювати над складними темами. Чому учням не цікаво? Чи вчителі бачать сенс у своїй роботі? Чи катастрофічно низькі зарплати погіршують якість роботи? А може парадоксально пробуджують так звану внутрішню мотивацію, бо якщо не працюємо за гроші, то більше повинні вірити в сенс навчання? Зміна іміджу школи, інформування про проблеми і здобутки, залучення нових партнерів – це нове завдання, яке мають вирішувати школи у співпраці із засобами масової інформації.

Віктор Громовий: Чи маєте вже зараз підстави вважати, що такий підхід буде ефективним в Україні?

Петро Кендзьор: Програма робить лише перші кроки. Новий досвід по-різному реалізується в міських і сільських школах різних регіонів. Але ми переконані, що альтернативи якісним змінам у школі немає, і їх потрібно впроваджувати вже зараз. Характер шкільної освіти значною мірою визначається рівнем розвитку суспільства, в якому вона функціонує. А в перспективі саме школа впливатиме на розвиток суспільства, проектуватиме і забезпечуватиме його якісний поступ.

Віктор Громовий: Чому зацікавлення працювати у сфері розвитку освітньої політики з’явилося у  відомої в Україні громадської організації, яка представляє передусім інтереси вчителів історії? 

Петро Кендзьор: Перш за все, ми зрозуміли, що реформувати і якісно покращувати сферу історичної освіти без зміни загальної парадигми української освіти неможливо. Саме тому від початку свого заснування «Нова Доба» активно працює у сфері демократизації освіти, зокрема розвитку громадянської освіти. Розробляючи методологічне та навчально-методичне забезпечення системи громадянської освіти, ми водночас реагуємо на суспільні запити реформування освітньої політики в Україні. Ми переконані, що обговорення питань реформування української школи має бути прерогативою не лише вузького кола експертів, але й значно ширших суспільних груп.

«Класна школа» в Польщі та Україні
«Класна школа» в Польщі та Україні

Портал «Освітня політика» пропонує вашій увазі інтерв’ю з Петром Кендзьором, кандидатом педагогічних наук, координатором програми «Класна школа», що здійснюється  Всеукраїнською асоціацією «Нова Доба» у партнерстві з Центром освіти для демократичного громадянства CEO (Варшава, Польща).

Віктор Громовий,  шеф-редактор порталу «Освітня політика»:

Що таке «Класна школа» однією фразою?

Петро Кендзьор, координатор програми «Класна школа»:

Якщо лаконічно, то це – школа, куди дитина охоче приходить щодня і з радістю повертається додому.

Віктор Громовий: Програма «Класна школа» по суті зробила переворот у польській освіті. Розкажіть детальніше про те, що з напрацювань наших польських колег ми можемо взяти на озброєння?

Я далеко не певен, що програма «Класна школа» у Польщі самостійно зробила переворот в освіті, але вона яскраво проілюструвала, що громадська ініціатива може стати доброю ланкою в цілісній системі суспільних змін, яка якісно змінила польську освіту в кращий бік. Наявні в Україні пропозиції щодо законодавчого реформування загальної середньої освіти містять чимало інновацій, які базуються саме на польському успішному досвіді. Водночас, у  нашому випадку, я хотів би розглянути реформу польської освіти у значно ширшому, суспільному контексті. Мова йде про роль громадськості в процесі здійснення освітніх змін, тобто не лише батьків, але й ЗМІ, бізнесу та, звичайно, органів місцевого самоврядування. В наших партнерів у Польщі аналогічна українській ситуація склалася ще 15 років тому. Дуже важливо, що у питанні обговорення освітньої політики змогли об’єднати свої зусилля  не лише експерти і чиновники від освіти, але й педагоги, інтелектуали, зокрема журналісти із впливових видань. Поляки щиро і відверто як на загальнонаціональному рівні, так і на місцях підняли  дискусію: «Якою має бути добра школа? Якою має бути якісна освіта? Яким має бути ефективний учитель? Що мають вивчати, і якими мають стати наші діти після закінчення школи?». Варто особливо відзначити, що у вказаному контексті польське суспільство зробило свій вибір на основі не сліпого батьківського максималізму – більше знань, більше іноземних мов чи занять з математики, а передусім на розвитку вільної і відповідальної особистості.  Громадськість у Польщі зрозуміла, що поняття «добра школа» не може нині асоціюватися виключно з рівнем ґрунтовних знань у різних сферах.  Найголовніше завдання «доброї школи» – навчити учнів жити в сучасному світі, що зазнає кардинальних змін, а для його реалізації необхідні наполеглива праця, імпульс до активної діяльності і творча уява. Тому, в цьому сенсі, українська освіта має взяти на озброєння перш за все досвід створення необхідних умов для формування особистості дитини, яка зможе ефективно й творчо жити в сучасному швидкозмінному світі. 

Віктор Громовий: Якою зараз передбачається безпосередня участь польських педагогів, учасників програми, у процесі її реалізації в Україні?

В рамках міжнародної  програми «Класна школа» українські педагоги мають  можливість контактувати та співпрацювати із широким спектром експертів, вчителів, представників громадськості й ЗМІ, які працюють в освітньому полі Польщі та готові поділитися своїм  досвідом.  Зокрема 14-15 вересня 2015 року в Києві відбулася «жива» конференція на тему: «Українська освітня реформа у європейській перспективі. Зміни починаються зі школи», в якій взяли участь представники польського та українського Міністерств освіти, політики,  експерти та вчителі.Зазначена подія стала прикладом залучення громадської думки щодо впровадження змін до реформування системи освіти. Найважливішим для нас підсумком цього заходу було чітке розуміння українськими педагогами того, що не потрібно чекати вказівок згори. Реформа в українській освіті має розпочатися з невеликих, але конкретних змін на місцях. Такі зміни варто почати передусім із відвертого та відповідального обговорення наявних у певному навчальному закладі проблем, залучивши до нього як  вчителів, шкільну адміністрацію, так і дітей, батьків, громадськість. Спільні дискусії та конкретні шляхи вирішення невеликих, але посильних справ, стануть каталізатором добрих і якісних змін в шкільній системі української освіти.

Надалі разом із нашими польськими колегами ми співпрацюємо за принципом: «Робимо і вчимося». Навчальні заклади, учасники нашої програми, мають чітку програму дій щодо розвитку демократичного середовища у школі та організації співпраці його учасників. У рамках мережі «Класна школа в Україні» постійно відбуваються різноманітні події в тих чи інших навчальних закладах – дебати, опитування, демонстрації, фестивалі. До обговорення як позитивних,  так і проблемних сторін такої діяльності долучаються вчителі й учні з різних шкіл України, а також наші колеги з Польщі.

Віктор Громовий: Чи не найголовнішою проблемою української школи є те, що абсолютна більшість її учнів відверто не люблять свій навчальний заклад, а для переважної більшості вчителів поняття «щасливе вчителювання» є чимось фантастичним… Як давати цьому раду?

Для того, щоб отримати чіткі та зрозумілі відповіді на це питання, потрібно поставити його дітям. Однією з найбільших шкільних проблем, що не сприяє розвитку в школярів мотивації вчитися, є ставка вітчизняної освіти на передавання дітям якомога більшої кількості непотрібних для них знань або такої інформації, яку сучасна людина може отримати з інших джерел швидшим та більш цікавим шляхом. В сучасному інформаційному середовищі школа перш за все має вчити дитину аналізувати, критично мислити, самостійно приймати оптимальні рішення. Сучасний навчальний заклад має виховувати особистість, а не пасивного реципієнта знань.

Щоб школа стала радістю й для вчителя, на мою думку, мають виконуватися дві умови: право для вчителя мати свій стиль у викладанні та гідна матеріальна компенсація за творчий і відповідальний підхід до справи.

Віктор Громовий: Якими характеристиками, на Вашу думку, повинен володіти навчальний заклад, щоб учні, навчаючись у ньому,  мали почуття радості і комфорту?

Петро Кендзьор: Для того, щоб створити таку позитивну педагогічну ситуацію, маємо брати до уваги низку чинників як навчального, так і виховного характеру. Звичайно, варто зазначити, що ці очікування пов’язані передусім із умовами, в яких перебуватиме дитина у стінах школи. Якщо узагальнити результати численних опитувань школярів та їхніх батьків, проведених в Україні за останні роки, то чи не найважливішим їхнім очікуванням, окрім набуття якісних знань, є стан шкільного середовища, в якому навчається дитина. Така ситуація передбачає характер взаємостосунків не лише на рівні «учень-учень», але й на таких рівнях як «учень-вчитель», «вчитель-вчитель», «директор-батьки» тощо. Мова йде про навчальне й виховне середовище, яке прямо чи опосередковано впливає на формування особистості школяра.

Іншою серйозною проблемою є репродуктивний підхід до навчання.  Упродовж останнього часу це питання активно обговорюється у професійному педагогічному середовищі на різних рівнях, хоча далеко не завжди вирішується. Із вказаною проблемою пов’язана й інша, що дзеркально відображає стан політичної та громадянської культури українського суспільства – соціальна пасивність учнів. Це передусім брак позитивної комунікації у шкільному середовищі, недостатній досвід конструктивного вирішення конфліктів, домінування стереотипної поведінки у ставленні до відмінностей, невміння співпрацювати один з одним. Мова йде про проблему формування у школі системи ціннісних координат, ставлень, а також практичних навиків, які формують основу активного та відповідального громадянства.

Кільканадцять років тому мені неодноразово доводилося супроводжувати невеликі групи українських дітей на молодіжні академії, де брали участь їхні ровесники з різних країн Європи. Українські діти активно долучалися до всіх заходів академії, виявляли жвавий інтерес та ентузіазм до всього нового. Втім, на основі спостережень можна було констатувати типові проблеми інтеграції учнів у загальне групове середовище під час організованої навчально-рольової діяльності, характерні не лише для українських представників, але й їхніх ровесників з країн пострадянського простору. Це виявлялося, зокрема, на прикладі визначення власної ролі під час роботи в малих групах, де були представники різних країн. Здебільшого наші учні обирали роль пасивного спостерігача або безальтернативного лідера, який не завжди погоджувався з іншою позицією чи думкою.

Зрозуміло, що цю проблему ми розглядаємо не в особистій площині. Це проблема освітнього та суспільного середовища, яке не сприяє тому, щоб дитина розвивалася як особистість із власними уявленнями про світ, вміла співпрацювати з іншими, бачила і чула співрозмовників та успішно інтегрувалася у полікультурне середовище.

Віктор Громовий: Чи  дає освітня програма «Класна школа» певні універсальні рецепти для вирішення цих проблем?

Петро Кендзьор: У педагогіці, як мені видається,  готових рецептів вирішення певної проблеми не існує, оскільки дуже багато чинників впливає на ефективність навчально-виховного процесу.  Однак створити засадничі умови, визначити оптимальні й ефективні напрями розвитку та технології такого процесу є не лише можливим, але й суспільно важливим завданням. 

Що для цього потрібно? Передусім нам усім потрібна відкрита і відверта суспільна дискусія щодо модернізації української школи. Напрями та конкретні концепції реформування середньої освіти в Україні не мають бути сферою інтересів вузького кола експертів у галузі освітньої політики. Така дискусія потребує залучення до відповідального обговорення значно ширших кіл громадськості: батьків, журналістів, бізнесу, політиків. При ініціації програми «Класна школа» в Україні у вересні цього року в результаті жвавого диспуту з українськими вчителями й директорами шкіл, а також із польськими партнерами Центру громадянської освіти (СEO), вирішено апробувати польський досвід в українських умовах. Програма «Класна школа» має на меті впровадити в школах України засади якісної освіти, адже класна школа – це такий заклад, де:

- надають якісні знання; 

- навчають їх аналізувати та оперувати ними; 

- сприяють об’єктивному  та стимулюючому оцінюванню; 

- створюють позитивну атмосферу співпраці; 

- формують особистість; 

- працюють на перспективу, дивлячись у майбутнє.

У цьому сенсі нашою метою є здійснення якісних змін у школах, які б ініціювалися не згори, за вказівкою чи розпорядженням освітніх органів, а  були спільною справою вчителів певного навчального закладу, учнів та їхніх батьків. Ми прагнемо запровадити загальношкільний підхід, що сприятиме процесам формування серед шкільного колективу дух співробітництва та творчості, підтримки та розуміння, надаватиме кожній дитині можливість розкрити свій потенціал. Підвищення рівня та якості знань в сучасному інформаційному суспільстві має ґрунтуватися не на їхньому накопиченні, а на вмінні критично аналізувати їх та оперувати ними. Школа має опиратися на творчість, співпрацю і розвиток, які є можливими лише в активному та позитивному культурному середовищі.  

Саме таку школу ми називаємо класною, саме в таку школу учні ходитимуть залюбки.

Віктор Громовий: Яким чином ви можете досягнути цієї мети? Чи маєте якісь конкретні механізми, які можна запропонувати українським школам?

Петро Кендзьор: Перед тим як говорити про механізми втілення цих ідей, я б визначив дві взаємопов’язані умови такого процесу.

1. Створювати команди з числа педагогів, батьків, органів місцевого самоврядування, журналістів, представників бізнесу, які би не лише відповідально й зважено визначили проблеми, пов’язані з якісною освітою, але й мали бачення їхнього розв’язання.

2. Будь-яка реформа буде реальною, якщо вона ініціюватиметься знизу, і не лише вчителями та адміністрацією школи, але й батьками, учнями, громадськістю певного населеного пункту.

Як це втілити у життя? На нашу думку, важливо використовувати такі технології, з якими учні відчувають себе впевнено. Тому активне залучення до навчально-виховного процесу сучасних інформаційно-комп’ютерних технологій (ІКТ) дає змогу не лише оптимізувати навчальний процес, але й покращити характер комунікації у школі.  Також цей підхід має на меті допомогти школярам навчитися використовувати  різноманітні мобільні пристрої та ґаджети не лише для отримання інформації, прослуховування музики чи онлайн ігор, але й для перевірки та аналізу отриманої інформації, комунікації із учасниками освітнього процесу, розробки різноманітних проектів тощо.

У контексті впровадження ІКТ у навчально-виховний процес школи, ми формулюємо такі важливі питання: 1) які ІКТ, програми, сайти можуть бути корисними у вивченні різних предметів та виконанні різних завдань? 2) як виконати домашнє завдання в епоху ІКТ? 3) коли і як використовувати мережу Інтернет для перевірки знань? 4) як користуватися Інтернетом, комп'ютером та мобільними телефонами під час занять, контрольних робіт та іспитів?

Упродовж вересня – листопада 2015 року в дев’ятнадцяти школах України триває пілотний  проект щодо реалізації програми «Класна школа» в Україні. На сайті проекту  http://klasnashkola.eu/ були створені окремі блоги для кожної школи-учасниці проекту. Блоги являються як інформаційною платформою, так і важливим інструментом комунікації у програмі. На сторінках блогу презентується досвід школи у впровадженні змін, ведеться жвавий обмін коментарями та обговорення. Польські фахівці-педагоги мають можливість підтримувати українських колег, надаючи корисні поради, обмінюватися ідеями та досвідом.

Віктор Громовий: Які конкретні дії здійснюються у пілотних школах програми «Класна школа»?

Петро Кендзьор: Важливим завданням учасників програми стала розробка шкільного кодексу щодо використання ІКТ. Перший етап роботи над Кодексом передбачав організацію дебатів у класах. Разом з учителями учні знайомилися з програмою та її метою, обговорювали у класах свої пропозицій до Кодексу, які згодом були представлені від кожного класу під час шкільних дебатів. Шкільний кодекс передбачав вироблення загальних правил співпраці та перспектив розвитку ІКТ. До обговорення шкільних змін активно залучалися й батьки, які отримували інформацію про них в школі у формі листівок, буклетів.  Деякі батьки також брали завзяту участь у шкільних дебатах. Форма дебатів залежала від віку школярів, розміру школи та інших чинників. Однак найважливішою умовою було активне залучення учнів усіх класів до дискусії про зміни у школі. Після затвердження Кодексу, пілотні школи визначили конкретні шляхи, які допоможуть реалізувати і перевірити розроблені принципи на практиці.

Віктор Громовий: Яку роль у програмі «Класна школа» має співпраця із ЗМІ?

Петро Кендзьор: Як свідчить польський досвід, невід’ємною основою успішної реалізації програми є місцеві ЗМІ. Для усіх нас важливо, щоб мас-медіа зацікавились тим, що робить школа залучена до програми, змінами, які в ній упроваджуються, досягненнями учнів та вчителів. Як зазначив Пьотр Пацевіч, журналіст «Газети виборчої», і освітня реформа, і програма «Класна школа» є важливими та цікавими темами, але ними буде нелегко зацікавити ЗМІ. Подібна ситуація спостерігається й у Польщі та багатьох інших країнах: позитивні процеси в школах важко пробиваються до громадської думки, на відміну від скандалів та конфліктів. Щоб викликати інтерес ЗМІ, не треба боятися говорити про важкі справи і працювати над складними темами. Чому учням не цікаво? Чи вчителі бачать сенс у своїй роботі? Чи катастрофічно низькі зарплати погіршують якість роботи? А може парадоксально пробуджують так звану внутрішню мотивацію, бо якщо не працюємо за гроші, то більше повинні вірити в сенс навчання? Зміна іміджу школи, інформування про проблеми і здобутки, залучення нових партнерів – це нове завдання, яке мають вирішувати школи у співпраці із засобами масової інформації.

Віктор Громовий: Чи маєте вже зараз підстави вважати, що такий підхід буде ефективним в Україні?

Петро Кендзьор: Програма робить лише перші кроки. Новий досвід по-різному реалізується в міських і сільських школах різних регіонів. Але ми переконані, що альтернативи якісним змінам у школі немає, і їх потрібно впроваджувати вже зараз. Характер шкільної освіти значною мірою визначається рівнем розвитку суспільства, в якому вона функціонує. А в перспективі саме школа впливатиме на розвиток суспільства, проектуватиме і забезпечуватиме його якісний поступ.

Віктор Громовий: Чому зацікавлення працювати у сфері розвитку освітньої політики з’явилося у  відомої в Україні громадської організації, яка представляє передусім інтереси вчителів історії? 

Петро Кендзьор: Перш за все, ми зрозуміли, що реформувати і якісно покращувати сферу історичної освіти без зміни загальної парадигми української освіти неможливо. Саме тому від початку свого заснування «Нова Доба» активно працює у сфері демократизації освіти, зокрема розвитку громадянської освіти. Розробляючи методологічне та навчально-методичне забезпечення системи громадянської освіти, ми водночас реагуємо на суспільні запити реформування освітньої політики в Україні. Ми переконані, що обговорення питань реформування української школи має бути прерогативою не лише вузького кола експертів, але й значно ширших суспільних груп.

01.12.2015
Віктор Громовий, Петро Кендзьор
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Бєлий Володимир
Опубліковано 01.12.2015 в 16:46
По-друге, як вчитель фізики, що весь час працює лише з учнями 10 - 11-х класів вже більш ніж 25 років поспіль не викликаю учнів до дошки. Лекції з теорії весь час виключно на моїх плечах як бесіда, яку учні по-ходу конспектують так як я їм диктую. При цьому закінчення багатьом реченням шукають під моєю режисурою самі учні. На практичних заняттях по застосуванню теорії (клас ділиться на дві групи і учні сидять по одному за столом) колись сам вів записи на дошці, але лише опісля отримання правильних ідей від учнів. А тепер, вже років з п"ятнадцять і цього не роблю: учні отримують весь комплект завдання і працюють або самостійно, або йдуть по допомогу до товариша, а найчастіше до мене. Це те, що науковці наз. розумним словом - освітній коучинг (коуч - тренер). Дяка авторам матеріалу - бесіди. Так тримати!
Автор: Бєлий Володимир
Опубліковано 01.12.2015 в 16:33
У контексті більш ніж доречного "було чітке розуміння педагогами того, що не потрібно чекати вказівок згори. Реформа в освіті має розпочатися з невеликих, але конкретних змін на місцях" наведу два приклади зі своєї практики як заступника директора і як вчителя фізики ліцею при двох ВНЗ. По-перше, системно разом з директором відмовилися від традиційного "відвідування уроків вчителів" як таких, застосувавши ТАКІ більш дійові форми впливу на якість роботи вчителя, ЯКІ у рази збільшують його власну активність щодо самоосвіти та самовдосконален ня. Треба зазначити, що у тому "само..." великий пласт лягає на наші ж управлінські плечі, але не як перевіряльників , а як помічників та тренерів вчителям. Ця практика має більш ніж 25 років поспіль. По-друге, (див. продовження, бо зараз коментар почнуть "обрізати").
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews