Укр Рус

Дата: 28.03.2024

Підписка на новини

Функції вищої освіти в Україні: амортизація безробіття, альтернатива службі в армії чи задоволення потреб ринку праці?

Автор:
Павло Штутман, Віктор Громовий
Опубліковано
08.05.2017

Приводом для розмови з Павлом Штутманом, головою Нaглядових рaд ПрAТ “Гідросилa ГРУП” тa ПрAТ "Ельворті ГРУП", членом Нaціонaльного комітету з промислового розвитку при Кaбінеті Міністрів Укрaїни стали його коментарі до посту першого заступника Голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України, Олександра Співаковського, який на своїй сторінці в Фейсбуці описував свій візит до Центральноукраїнського (донедавна - Кіровоградського) національного технічного університету.

Павло Леонідович різко заперечив оптимістичну тезу Олександра Співаковського: «Сьогодні ЦНТУ - потужний навчально-виховний і науковий центр України, який має добре розвинені зв'язки з машинобудівними заводами та об'єднаннями України, підприємствами агропромислового комплексу, транспорту, будівництва, електропостачання, фінансово - банківськими установами та приватними фірмами, для яких готує висококваліфікованих фахівців». 

Цитуємо просто вбивчу характеристику з позиції роботодавця:

 «Во время собеседований большинство выпускников последних лет порой не в состоянии продемонстрировать элементарные следы высшего образования. Один мой коллега, директор крупного предприятия, признался, что дипломированный инженер-электрик не смог вспомнить закон Ома. Сегодня я возглавляю шеститысячный коллектив машиностроителей, из которых четыре тысячи человек трудятся на кировоградских предприятиях. У нас дефицит 180 инженеров. Из КНТУ (ЦНТУ) в прошлом году мы смогли принять одного выпускника. И это при том, что университет «успешно» готовит специалистов по государственному заказу. На лекции не ходят, на лабораторные не ходят, на сессиях не появляются…».

На жаль, цей висновок підтвердили  і   кіровоградський підприємець Людмила Шубіна: «Аналогичная ситуация ! Проводила встречи с выпускниками , студентами . Им НИЧЕГО НЕ НАДО ! Смотрела в пустые глаза и с ужасом понимала , что мой институт превратился в торгующую дипломами структуру».

 І «кадровик» Юрій Зорін: «Я представник кадрової служби великого підприємства міста, який постійно проводить співбесіду із кандидатами на роботу. Кожного разу буваю шокований, проводячи співбесіду із кандидатами та з’ясовую, що вони є студентами нашого технічного університету. Бувши студентами денної форми навчання, вони шукають постійну роботу!!! На запитання, як же вони думають поєднувати роботу і навчання, вони, нітрохи не задумуючись, відповідають, що у них індивідуальна форма навчання, при якій відвідувати навчальний заклад не обов’язково!!! Після такої заяви я якось гублюся і не знаю, що сказати. Багато хто зі студентів зізнається про випадки хабарництва, плати за здачу екзаменів. І про це можна ось так просто відверто розповідати, як явище, до якого звикли й вже не звертають увагу!!! Кілька осіб, які закінчили іншій вищій навчальний заклад на запитання, чому вони не поступали в КНТУ (ЦНТУ) відповіли, що саме із за хабарництва не захотіли вчитися в ньому».

Віктор Громовий: Павле Леонідовичу, ось такі характеристики якості вищої «освіти» з боку роботодавців звучать як вирок нинішній системі псевдоосвіти в Україні. Чи не згущуєте ви фарби, невже все настільки погано?

Павло Штутман: Вітчизняна освіта зараз існує сама по собі. Особливо загрозлива ситуація у сфері вищої освіти, яка знаходиться в кризовому стані і не виконує свою громадську функцію. Дві чи три освіти, науковий ступінь, зараз нічого не означає…

У людей, які працюють у сфері освіти, є час святкувати якісь ювілеї, дні народження, робити що завгодно… Керівники деяких навчальних закладів шкодують, що «к сожаленью, день рожденья только раз в году», лише щось святкують і вітають один одного. Немає лише часу на те, щоб поглянути правді в очі й зайнятись реальною роботою з поліпшення якості освіти в навчальних закладах, якими вони керують.

Віктор Громовий:  Прочитавши ваші слова «если мы не решим с подготовкой инженеров, то не только заводы остановятся, но и водопровод, канализация и электороэнергия уйдут в прошлое»,  я  зрозумів, що проблема катастрофічного стану вищої технічної освіти, стала тепер реальною загрозою національній безпеці України…

Павло Штутман:  Знищуючи вищу освіту, ми запускаємо процес самознищення країни зсередини. Вища школа теж гине зсередини.

Звісно, є і потужні ВНЗ, які мають результати. Наприклад, Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». Та загальна тенденція вкрай сумна.

Академічна автономія як ідея дуже правильна, вона дає можливість стати кращими, знімає бюрократичні бар'єри на шляху розвитку освіти, але це не право бути гіршим, не право торгувати дипломами… Не всі використовують її як треба? На жаль, сприймають її як право на корупцію, право на бездіяльність…

І чомусь керівництво КНТУ (ЦНТУ) в більшій пошані, аніж ті ректори, які забезпечили нормальний рівень викладання.

Говорять про якісь високі рейтинги університету… Який там може бути рейтинг, якщо заняття відсутні.

Якщо ВНЗ не працює як слід, власник має вводити кризовий менеджмент аж до відсторонення ректора, який не зміг забезпечити якісний освітній процес.

Адже першопричиною усіх проблем вищої освіти є те, що у нас існує криза системи управління ВНЗ, адже адекватної управлінської реакції немає ні на що…

Віктор Громовий:  То починати треба з реформування системи управління?

Павло Штутман:  Так, я думаю, що основна причина деградації деяких вишів, а можливо і більшості, - це архаїчна система управління, коли шановні професори, доценти, технічні працівники, студенти обирають собі «хорошого ректора», який захистить їх від світу, що динамічно розвивається і якимось чином забезпечить ситне існування. Іноді мотивом голосування є те, що ректор, як мінімум, не звертатимемо увагу на застій і корупцію.

У кращих ВНЗ світу ректор теж виборна посада. Але обирає його не трудовий колектив, а опікунська, або наглядова, рада, що складається з зовнішніх зацікавлених осіб: роботодавців, представників громадськості, влади. Так управляються університети в США, Німеччині та інших успішних країнах. Може і в наших вишах пора відмовитися від особистого і корпоративного егоїзму та повернутися обличчям до "клієнтові"?

Джерелом існування значної частини наших вишів сьогодні є не конкурентоспроможність на ринку освітніх послуг, а державне фінансування. Державі необхідно суворіше контролювати витрачання коштів, що виділяються таким ВНЗ на підготовку фахівців і поширити державне замовлення на приватні ВНЗ.

Віктор Громовий:  Що в такій ситуації робити випускникам 2017 року, невже єдиний варіант тікати звідси «світ за очі» кудись за кордон, де можна здобути справжню освіту? Вас не дивують батьки, які витрачають шалені гроші на "корочку" для своїх чад, ціна якої є абсолютно нульовою? Звісно, «навчання» у ВНЗ це ще і спосіб «закосити» від армії, але ж чи вартує «шкурка вичинки»?

Павло Штутман: Треба вчитись у кращих ВНЗ, у нас є університети, які вчать не погано. Випускники яких мають можливість отримати роботу тут і за кордоном.Наприклад, у такому місті як Харків є  можливість вибору ВНЗ в якому в тебе буде шанс здобути якісну освіту.

Бренд ВНЗ реально працює. Є багато факторів,  які це забезпечують. Наприклад, якщо діти тягнуться в той чи інший університет з гарними мізками,  то це один із показників, що там є і якість. Якщо йдуть лише із найнижчими балами ЗНО, яка може бути якість в такому середовищі навчання?!

На жаль, в таких обласних центрах як наш Кіровоград, вибір обмежений. Мені дуже шкода випускників, які змушені будуть вступати в наш кіровоградський технічний університет.

Віктор Громовий: Я думаю, що люди повірять у те, що відбуваються реальні зміни в сфері вищої освіти лише у випадку, якщо за поданням роботодавців у нас просто почнуть закривати  "фабрики дипломів" одну за іншою. Ви  можете уявити таку ситуацію в Україні?  Є таке поняття як академічне банкрутство. Чи варто було б  його запровадити у нас і просто закрити 70% ВНЗ, які не забезпечують належну якість освіти?  Може тоді 30%,  які залишаться, почнуть реально працювати, а не імітувати освітній процес?

Павло Штутман: Це крайній випадок, який треба застосовувати тоді, коли вже ВНЗ приносить шкоду суспільству, дає дипломи людям, які потім будуть на своєму робочому місці загрозою для інших, призведуть до техногенних катастроф тощо.

Батьки ж хочуть, щоб діти мали освіту, яка дасть їм кращу перспективу в житті. А якщо вони матимуть лише корочку, яка нічого не варта, буде ціле покоління невдах, розчарованих людей.

Звісно,  громаді й роботодавцям не можна стояти осторонь у ситуації, коли в нашому техуніверситеті, практично відсутній навчальний процес як такий.

Якщо порожні аудиторії, якщо доктора наук роблять за гроші дипломні роботи студентів, яка може бути якість?

Можна говорити про якість освіти, якщо її немає як такої?! Як можна говорити про якість автомобіля, якщо його немає взагалі?!

Автомобіль, якого немає, ніхто не купить, а «корочку» про вищу освіту, якої немає, купують.

Віктор Громовий: Складається враження, що у нас все наскільки протухло, що допоможе тільки "напалм". "Напалм" у моєму розумінні це подання федерації роботодавців на МОН про невідповідність якості підготовки фахівців у такому то ВНЗ, елементарні контрольні роботи, відеоспостереження упродовж місяця за реальним процесом складання іспитів прокуратури й … Ірина Єгорченко пише, що достатньо запропонувати скласти простий екзамен за математики з 7 клас, і більшість технічних вишів можна закривати.

Павло Штутман: Звісно, роботодавці не будуть створювати спеціальну структуру, яка б об'єктивно оцінювала якість освіти у тому чи іншому ВНЗ. На жаль, деякі ВНЗ просто злочинно ставляться до інтересів суспільства, тому ми маємо просто застерігати суспільство, батьків, що від неякісної освіти дітей на виході. Ми маємо набратись мужності, щоб прикрити ці осередки неякісної освіти.

Щоб оцінити роботу ВНЗ, нам потрібен доступ до інформації, хоча б про реальний рівень відвідування студентами занять.

Немає сенсу в освіті без належної якості! Суспільство має бачити катастрофічні наслідки та загрози, які спричинює деградації освіти…

Якщо чоловік може на день народження дружини подарувати диплом, про що можна говорити.

Якщо на лінії розмежування з Кримом, у нас затримують колишніх наших військовослужбовців, які хотіли купити тут український диплом, про що говорити?!

При чому давайте виявляти злоякісні пухлини в освіті на ранніх стадіях, а не чекати коли вже все вкрай запущено. Вдавати, що все добре в освіті це вбивчий шлях.

Якщо на виробництві почали виникати найменшу проблему з якістю, ми відразу ж реагуємо. А в освіті вдають, що все добре. Уже ми, роботодавці, б'ємо в набат щодо критично низької якості освіти, але не бачимо ніякої системної реакції.

Немає ніякої відповідальності менеджменту ВНЗ ні перед суспільством, ні перед роботодавцем. У нас, якщо і є якась рада при ВНЗ, яку створює сам ректор, вона там потрібна так, як апендикс людині.

Треба вивчати досвід інших країн, які вже відпрацювали оптимальні моделі освіти, зокрема, в Німеччині. Не, копіювати, не імітувати, не просто брати зовнішні ознаки, а заглиблюватися в суть.

Віктор Громовий:  На жаль, не кращою є і ситуація в профтехосвіті.

Люди в Європі вже готуються відповідати на виклики четвертої індустріальної революції, яка базується на кіберфізичних системах(cyber-physical systems), говорять про Освіту 4.0, Роботу 4.0... Передбачають потребу у професійних уміннях на довготривалу перспективу.

Які з точки зору роботодавця є шляхи модернізації професійно-технічної освіти?

Павло Штутман: На мій погляд, дуальна освіта є один із варіантів покращення якості профтехосвіти. 50% часу людина вчить теорію в навчальних аудиторіях, а 50% часу практично працює на підприємстві. Тобто ті, хто навчаються, не лише здобувають практично закріплені фахові знання, налагоджують контакти, а й зароблять собі на життя.

Це найкращий шлях здобуття необхідних компетенцій. Ця форма навчання передбачає прямий зв'язок між роботодавцем, студентом і профтехучилищем.

Батьківщиною дуальної системи освіти вважають Німеччину. Там у 1960-х роках минулого століття такі великі корпорації, як наприклад, Mercedes і Siemens, гостро відчуваючи брак кваліфікованих інженерних кадрів, виступили ініціаторами такого способу навчання. Від Німеччини цю систему перейняли Канада, Австрія, Швейцарія та інші країни.

Також цікавим є досвід німецької школи, коли незалежне оцінювання знань випускників профтехучилищ проводять торгово-промислові та ремісничі палати.

Це європейський підхід до здобуття освіти.

Децентралізації в професійно-технічній освіті, яка зараз розпочалась, є абсолютно позитивною для нас можливістю. Але за однієї умови: після передачі повноважень з управління професійно-технічною освітою органам місцевого самоврядування та органам державної влади на місцях, це управління повинно здійснюватися не гірше, ніж виконувалося централізовано.

Віктор Громовий:  Чи готові роботодавці не просто формально передувати у складі ради стейкхолдерів того чи іншого ПТНЗ, а і забирати його собі на баланс з тим, щоб там налагодити навчальний процес згідно з вимогами ринку праці? За яких умов вони б погодились це зробити?

Павло Штутман: Ми в принципі можемо брати на себе не властиві нам функції, займатись самостійно підготовкою кадрів, але є громадський сектор, комунальне господарство.

Кожен має займатись своєю справою, кожен має спеціалізуватись на своєму, якісно виконувати свою вузьку функцію. Якщо хтось починає займатись не властивими для нього функціями, це ознака кризи суспільства.

Рівень розвитку суспільства залежить від рівня поділу праці. Деградація економіки ще СРСР почалась коли зменшився поділ праці. Питаннями розвитку освіти має займатись суспільство.

Бізнес, який ніби належить комусь, це все національна економіка для якої кадри готує національна система освіти. Будь-який інвестор прийде лише туди, де є змога залучити кваліфіковану робочу силу, бо лише праця дає прибуток.

Наприклад, машинобудування є надзвичайно складною справою у якій є потужна конкуренція. Якщо в нас не буде кваліфікованих інженерно-технічних працівників, як ми зможемо розвивати цю галузь?!

Освіта є громадською функцією. Хто буде готувати кадри для невеличких компаній, якщо ПТНЗ заберуть великі?!

Відео виступу на  конференції «Професійна освіта та підготовка робітничих кадрів: сприяння соціально-економічному та регіональному розвитку України» у рамках проекту Європейського фонду освіти «Децентралізація професійно-технічної освіти в Україні – поштовх до дій»

https://www.facebook.com/100000653134355/videos/1449942621704162/

Див. також ток-шоу «Ми» на тему  «Вступна кампанія 2017» 18.04.2017 за участю Павла Штутмана

https://www.youtube.com/watch?v=qaXDLMMk4Mg 

Функції вищої освіти в Україні: амортизація безробіття, альтернатива службі в армії чи задоволення потреб ринку праці?
Функції вищої освіти в Україні: амортизація безробіття, альтернатива службі в армії чи задоволення потреб ринку праці?

Приводом для розмови з Павлом Штутманом, головою Нaглядових рaд ПрAТ “Гідросилa ГРУП” тa ПрAТ "Ельворті ГРУП", членом Нaціонaльного комітету з промислового розвитку при Кaбінеті Міністрів Укрaїни стали його коментарі до посту першого заступника Голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України, Олександра Співаковського, який на своїй сторінці в Фейсбуці описував свій візит до Центральноукраїнського (донедавна - Кіровоградського) національного технічного університету.

Павло Леонідович різко заперечив оптимістичну тезу Олександра Співаковського: «Сьогодні ЦНТУ - потужний навчально-виховний і науковий центр України, який має добре розвинені зв'язки з машинобудівними заводами та об'єднаннями України, підприємствами агропромислового комплексу, транспорту, будівництва, електропостачання, фінансово - банківськими установами та приватними фірмами, для яких готує висококваліфікованих фахівців». 

Цитуємо просто вбивчу характеристику з позиції роботодавця:

 «Во время собеседований большинство выпускников последних лет порой не в состоянии продемонстрировать элементарные следы высшего образования. Один мой коллега, директор крупного предприятия, признался, что дипломированный инженер-электрик не смог вспомнить закон Ома. Сегодня я возглавляю шеститысячный коллектив машиностроителей, из которых четыре тысячи человек трудятся на кировоградских предприятиях. У нас дефицит 180 инженеров. Из КНТУ (ЦНТУ) в прошлом году мы смогли принять одного выпускника. И это при том, что университет «успешно» готовит специалистов по государственному заказу. На лекции не ходят, на лабораторные не ходят, на сессиях не появляются…».

На жаль, цей висновок підтвердили  і   кіровоградський підприємець Людмила Шубіна: «Аналогичная ситуация ! Проводила встречи с выпускниками , студентами . Им НИЧЕГО НЕ НАДО ! Смотрела в пустые глаза и с ужасом понимала , что мой институт превратился в торгующую дипломами структуру».

 І «кадровик» Юрій Зорін: «Я представник кадрової служби великого підприємства міста, який постійно проводить співбесіду із кандидатами на роботу. Кожного разу буваю шокований, проводячи співбесіду із кандидатами та з’ясовую, що вони є студентами нашого технічного університету. Бувши студентами денної форми навчання, вони шукають постійну роботу!!! На запитання, як же вони думають поєднувати роботу і навчання, вони, нітрохи не задумуючись, відповідають, що у них індивідуальна форма навчання, при якій відвідувати навчальний заклад не обов’язково!!! Після такої заяви я якось гублюся і не знаю, що сказати. Багато хто зі студентів зізнається про випадки хабарництва, плати за здачу екзаменів. І про це можна ось так просто відверто розповідати, як явище, до якого звикли й вже не звертають увагу!!! Кілька осіб, які закінчили іншій вищій навчальний заклад на запитання, чому вони не поступали в КНТУ (ЦНТУ) відповіли, що саме із за хабарництва не захотіли вчитися в ньому».

Віктор Громовий: Павле Леонідовичу, ось такі характеристики якості вищої «освіти» з боку роботодавців звучать як вирок нинішній системі псевдоосвіти в Україні. Чи не згущуєте ви фарби, невже все настільки погано?

Павло Штутман: Вітчизняна освіта зараз існує сама по собі. Особливо загрозлива ситуація у сфері вищої освіти, яка знаходиться в кризовому стані і не виконує свою громадську функцію. Дві чи три освіти, науковий ступінь, зараз нічого не означає…

У людей, які працюють у сфері освіти, є час святкувати якісь ювілеї, дні народження, робити що завгодно… Керівники деяких навчальних закладів шкодують, що «к сожаленью, день рожденья только раз в году», лише щось святкують і вітають один одного. Немає лише часу на те, щоб поглянути правді в очі й зайнятись реальною роботою з поліпшення якості освіти в навчальних закладах, якими вони керують.

Віктор Громовий:  Прочитавши ваші слова «если мы не решим с подготовкой инженеров, то не только заводы остановятся, но и водопровод, канализация и электороэнергия уйдут в прошлое»,  я  зрозумів, що проблема катастрофічного стану вищої технічної освіти, стала тепер реальною загрозою національній безпеці України…

Павло Штутман:  Знищуючи вищу освіту, ми запускаємо процес самознищення країни зсередини. Вища школа теж гине зсередини.

Звісно, є і потужні ВНЗ, які мають результати. Наприклад, Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». Та загальна тенденція вкрай сумна.

Академічна автономія як ідея дуже правильна, вона дає можливість стати кращими, знімає бюрократичні бар'єри на шляху розвитку освіти, але це не право бути гіршим, не право торгувати дипломами… Не всі використовують її як треба? На жаль, сприймають її як право на корупцію, право на бездіяльність…

І чомусь керівництво КНТУ (ЦНТУ) в більшій пошані, аніж ті ректори, які забезпечили нормальний рівень викладання.

Говорять про якісь високі рейтинги університету… Який там може бути рейтинг, якщо заняття відсутні.

Якщо ВНЗ не працює як слід, власник має вводити кризовий менеджмент аж до відсторонення ректора, який не зміг забезпечити якісний освітній процес.

Адже першопричиною усіх проблем вищої освіти є те, що у нас існує криза системи управління ВНЗ, адже адекватної управлінської реакції немає ні на що…

Віктор Громовий:  То починати треба з реформування системи управління?

Павло Штутман:  Так, я думаю, що основна причина деградації деяких вишів, а можливо і більшості, - це архаїчна система управління, коли шановні професори, доценти, технічні працівники, студенти обирають собі «хорошого ректора», який захистить їх від світу, що динамічно розвивається і якимось чином забезпечить ситне існування. Іноді мотивом голосування є те, що ректор, як мінімум, не звертатимемо увагу на застій і корупцію.

У кращих ВНЗ світу ректор теж виборна посада. Але обирає його не трудовий колектив, а опікунська, або наглядова, рада, що складається з зовнішніх зацікавлених осіб: роботодавців, представників громадськості, влади. Так управляються університети в США, Німеччині та інших успішних країнах. Може і в наших вишах пора відмовитися від особистого і корпоративного егоїзму та повернутися обличчям до "клієнтові"?

Джерелом існування значної частини наших вишів сьогодні є не конкурентоспроможність на ринку освітніх послуг, а державне фінансування. Державі необхідно суворіше контролювати витрачання коштів, що виділяються таким ВНЗ на підготовку фахівців і поширити державне замовлення на приватні ВНЗ.

Віктор Громовий:  Що в такій ситуації робити випускникам 2017 року, невже єдиний варіант тікати звідси «світ за очі» кудись за кордон, де можна здобути справжню освіту? Вас не дивують батьки, які витрачають шалені гроші на "корочку" для своїх чад, ціна якої є абсолютно нульовою? Звісно, «навчання» у ВНЗ це ще і спосіб «закосити» від армії, але ж чи вартує «шкурка вичинки»?

Павло Штутман: Треба вчитись у кращих ВНЗ, у нас є університети, які вчать не погано. Випускники яких мають можливість отримати роботу тут і за кордоном.Наприклад, у такому місті як Харків є  можливість вибору ВНЗ в якому в тебе буде шанс здобути якісну освіту.

Бренд ВНЗ реально працює. Є багато факторів,  які це забезпечують. Наприклад, якщо діти тягнуться в той чи інший університет з гарними мізками,  то це один із показників, що там є і якість. Якщо йдуть лише із найнижчими балами ЗНО, яка може бути якість в такому середовищі навчання?!

На жаль, в таких обласних центрах як наш Кіровоград, вибір обмежений. Мені дуже шкода випускників, які змушені будуть вступати в наш кіровоградський технічний університет.

Віктор Громовий: Я думаю, що люди повірять у те, що відбуваються реальні зміни в сфері вищої освіти лише у випадку, якщо за поданням роботодавців у нас просто почнуть закривати  "фабрики дипломів" одну за іншою. Ви  можете уявити таку ситуацію в Україні?  Є таке поняття як академічне банкрутство. Чи варто було б  його запровадити у нас і просто закрити 70% ВНЗ, які не забезпечують належну якість освіти?  Може тоді 30%,  які залишаться, почнуть реально працювати, а не імітувати освітній процес?

Павло Штутман: Це крайній випадок, який треба застосовувати тоді, коли вже ВНЗ приносить шкоду суспільству, дає дипломи людям, які потім будуть на своєму робочому місці загрозою для інших, призведуть до техногенних катастроф тощо.

Батьки ж хочуть, щоб діти мали освіту, яка дасть їм кращу перспективу в житті. А якщо вони матимуть лише корочку, яка нічого не варта, буде ціле покоління невдах, розчарованих людей.

Звісно,  громаді й роботодавцям не можна стояти осторонь у ситуації, коли в нашому техуніверситеті, практично відсутній навчальний процес як такий.

Якщо порожні аудиторії, якщо доктора наук роблять за гроші дипломні роботи студентів, яка може бути якість?

Можна говорити про якість освіти, якщо її немає як такої?! Як можна говорити про якість автомобіля, якщо його немає взагалі?!

Автомобіль, якого немає, ніхто не купить, а «корочку» про вищу освіту, якої немає, купують.

Віктор Громовий: Складається враження, що у нас все наскільки протухло, що допоможе тільки "напалм". "Напалм" у моєму розумінні це подання федерації роботодавців на МОН про невідповідність якості підготовки фахівців у такому то ВНЗ, елементарні контрольні роботи, відеоспостереження упродовж місяця за реальним процесом складання іспитів прокуратури й … Ірина Єгорченко пише, що достатньо запропонувати скласти простий екзамен за математики з 7 клас, і більшість технічних вишів можна закривати.

Павло Штутман: Звісно, роботодавці не будуть створювати спеціальну структуру, яка б об'єктивно оцінювала якість освіти у тому чи іншому ВНЗ. На жаль, деякі ВНЗ просто злочинно ставляться до інтересів суспільства, тому ми маємо просто застерігати суспільство, батьків, що від неякісної освіти дітей на виході. Ми маємо набратись мужності, щоб прикрити ці осередки неякісної освіти.

Щоб оцінити роботу ВНЗ, нам потрібен доступ до інформації, хоча б про реальний рівень відвідування студентами занять.

Немає сенсу в освіті без належної якості! Суспільство має бачити катастрофічні наслідки та загрози, які спричинює деградації освіти…

Якщо чоловік може на день народження дружини подарувати диплом, про що можна говорити.

Якщо на лінії розмежування з Кримом, у нас затримують колишніх наших військовослужбовців, які хотіли купити тут український диплом, про що говорити?!

При чому давайте виявляти злоякісні пухлини в освіті на ранніх стадіях, а не чекати коли вже все вкрай запущено. Вдавати, що все добре в освіті це вбивчий шлях.

Якщо на виробництві почали виникати найменшу проблему з якістю, ми відразу ж реагуємо. А в освіті вдають, що все добре. Уже ми, роботодавці, б'ємо в набат щодо критично низької якості освіти, але не бачимо ніякої системної реакції.

Немає ніякої відповідальності менеджменту ВНЗ ні перед суспільством, ні перед роботодавцем. У нас, якщо і є якась рада при ВНЗ, яку створює сам ректор, вона там потрібна так, як апендикс людині.

Треба вивчати досвід інших країн, які вже відпрацювали оптимальні моделі освіти, зокрема, в Німеччині. Не, копіювати, не імітувати, не просто брати зовнішні ознаки, а заглиблюватися в суть.

Віктор Громовий:  На жаль, не кращою є і ситуація в профтехосвіті.

Люди в Європі вже готуються відповідати на виклики четвертої індустріальної революції, яка базується на кіберфізичних системах(cyber-physical systems), говорять про Освіту 4.0, Роботу 4.0... Передбачають потребу у професійних уміннях на довготривалу перспективу.

Які з точки зору роботодавця є шляхи модернізації професійно-технічної освіти?

Павло Штутман: На мій погляд, дуальна освіта є один із варіантів покращення якості профтехосвіти. 50% часу людина вчить теорію в навчальних аудиторіях, а 50% часу практично працює на підприємстві. Тобто ті, хто навчаються, не лише здобувають практично закріплені фахові знання, налагоджують контакти, а й зароблять собі на життя.

Це найкращий шлях здобуття необхідних компетенцій. Ця форма навчання передбачає прямий зв'язок між роботодавцем, студентом і профтехучилищем.

Батьківщиною дуальної системи освіти вважають Німеччину. Там у 1960-х роках минулого століття такі великі корпорації, як наприклад, Mercedes і Siemens, гостро відчуваючи брак кваліфікованих інженерних кадрів, виступили ініціаторами такого способу навчання. Від Німеччини цю систему перейняли Канада, Австрія, Швейцарія та інші країни.

Також цікавим є досвід німецької школи, коли незалежне оцінювання знань випускників профтехучилищ проводять торгово-промислові та ремісничі палати.

Це європейський підхід до здобуття освіти.

Децентралізації в професійно-технічній освіті, яка зараз розпочалась, є абсолютно позитивною для нас можливістю. Але за однієї умови: після передачі повноважень з управління професійно-технічною освітою органам місцевого самоврядування та органам державної влади на місцях, це управління повинно здійснюватися не гірше, ніж виконувалося централізовано.

Віктор Громовий:  Чи готові роботодавці не просто формально передувати у складі ради стейкхолдерів того чи іншого ПТНЗ, а і забирати його собі на баланс з тим, щоб там налагодити навчальний процес згідно з вимогами ринку праці? За яких умов вони б погодились це зробити?

Павло Штутман: Ми в принципі можемо брати на себе не властиві нам функції, займатись самостійно підготовкою кадрів, але є громадський сектор, комунальне господарство.

Кожен має займатись своєю справою, кожен має спеціалізуватись на своєму, якісно виконувати свою вузьку функцію. Якщо хтось починає займатись не властивими для нього функціями, це ознака кризи суспільства.

Рівень розвитку суспільства залежить від рівня поділу праці. Деградація економіки ще СРСР почалась коли зменшився поділ праці. Питаннями розвитку освіти має займатись суспільство.

Бізнес, який ніби належить комусь, це все національна економіка для якої кадри готує національна система освіти. Будь-який інвестор прийде лише туди, де є змога залучити кваліфіковану робочу силу, бо лише праця дає прибуток.

Наприклад, машинобудування є надзвичайно складною справою у якій є потужна конкуренція. Якщо в нас не буде кваліфікованих інженерно-технічних працівників, як ми зможемо розвивати цю галузь?!

Освіта є громадською функцією. Хто буде готувати кадри для невеличких компаній, якщо ПТНЗ заберуть великі?!

Відео виступу на  конференції «Професійна освіта та підготовка робітничих кадрів: сприяння соціально-економічному та регіональному розвитку України» у рамках проекту Європейського фонду освіти «Децентралізація професійно-технічної освіти в Україні – поштовх до дій»

https://www.facebook.com/100000653134355/videos/1449942621704162/

Див. також ток-шоу «Ми» на тему  «Вступна кампанія 2017» 18.04.2017 за участю Павла Штутмана

https://www.youtube.com/watch?v=qaXDLMMk4Mg 

08.05.2017
Павло Штутман, Віктор Громовий
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews