Укр Рус

Дата: 19.03.2024

Підписка на новини

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «НОВИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ДЛЯ НУШ: ЯК НЕ ДОПУСТИТИ ПРОФАНАЦІЇ ІДЕЇ?»

Автор:
"Освітня політика"
Опубліковано
13.08.2018

Про особливий освітній простір для Нової української школи активно заговорили у червні минулого року, коли Міністерство освіти і науки опублікувало документ, у якому розкривалися концептуальні засади розбудови цього простору:  “Новий освітній простір: символи змін : рекомендації”.

Цього року Міністерство освіти і науки видало рекомендації, зокрема, щодо влаштування спеціальних навчальних осередків (зон) та придбання меблів для Нової української школи. Про це йдеться у наказі № 283 від 23 березня “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації освітнього простору Нової української школи”, а також у презентації “Нова українська школа (презентація освітнього простору початкових класів)”. “Впровадження нового освітнього простору в рамках реформи освіти Нова Українська школа

Освітній простір, на думку МОН, має організовуватися таким чином, щоб учитель міг спостерігати за діяльністю дітей в усіх осередках, а діти мали можливість безпечно переміщуватися,  було місце для зберігання особистих речей.

Рекомендується для учнів початкових класів створити 8 навчальних осередків:

1) навчально-пізнавальної діяльності (з партами/столами)

2) змінні тематичні осередки (дошки/фліп-чарти/стенди для діаграм з ключовими ідеями);

3) гри (настільні ігри, інвентар для рухливих ігор);

4) художньо-творчої діяльності (полички для зберігання приладдя та стенд для змінної виставки дитячих робіт);

5) куточок живої природи для проведення дослідів (пророщування зерна, спостереження та догляд за рослинами, акваріум);

6) відпочинку (з килимом для сидіння та гри, стільцями, кріслами-пуфами, подушками з м’яким покриттям);

7) дитяча класна бібліотечка;

8) осередок вчителя (стіл, стілець, комп’ютер, полиці/ящики, шафи для зберігання дидактичного матеріалу тощо). 

Нагадаємо, що у бюджеті на 2018 рік виділена субвенція в розмірі 1,37 мільярда гривень для забезпечення “якісної, сучасної та доступної” освіти в Новій українській школі.

Окрім того, першачки, які підуть у школу 1 вересня цього року, безкоштовно отримають набори LEGO

Чи готові ми до створення справді нового освітнього простору? Адже, зважаючи на закордонний досвід, необхідно не лише витратити значні кошти на придбання необхідного обладнання, а й значно розширити  площі шкільних приміщень, зменшити кількість учнів у класах, радикально змінити педагогічні технології та свідомість усіх учасників освітнього процесу.

Чи не відбудеться профанація актуальної ідеї впровадження нового освітнього простору, як це неодноразово траплялося раніше з іншими напрямками реформування шкільної освіти?

Саме ці питання пропонуємо обговорювались за круглим столом.

Круглий стіл проводився в дистанційній формі. Подаємо огляд думок.

***

Нова українська школа? Буде,а як же...із наповнюваністю класів 32-35 дітей на 50 квадратних метрів,де навіть таку кількість парт поставити неможливо. Про яке зонування кабінетів можна говорити?

Бабичева Анна (ФБ)

Що робити с зонуванням, або "think out of the zone". Нарешті зрозуміла, чому в мене не складалося з розумінням зонування - багато того, що пропонується як "зона", не може бути "зоною", наприклад: - зона навчально-пізнавальної діяльності (з партами/столами). Чи пізнання має бути тільки там, де столи та парти? Чи навчання та пізнання світу має, взагалі, обмежуватися якимось зонами? - куточок живої природи для проведення дослідів (пророщування зерна, спостереження та догляд за рослинами, акваріум) Чи не краще спостерігати за живою природою та проводити дослідження саме на природі? Чи фікус, який історично стояв на вікні в класній кімнаті, автоматично стає тепер зоною живої природи? - зона відпочинку (з килимом для сидіння та гри, стільцями, кріслами-пуфами, подушками з м’яким покриттям) Чи відпочинок має бути тільки на килимку, або пуфі?

Ці "зони" не можуть бути зонами, як такими, а в рамках стандартного класу пересічної української школи - тим більше, тому їх складно там розташувати. Інші зони більш-менш можуть бути "зонами", але вони не є чимось тім, чого до того в класах не було, наприклад, бібліотеки, міста вчителя, дошки/стенду "для діаграм", або шафки з інвентарем для ігор чи з пензлями для малювання. То, що ж робити з тими "зонами", які не "зони"? Пропоную зібрати ідеї за рамками тих, що вважаються очевидними (наприклад, надати фікусу статус "зони"), та з позицій, які саме і пропонуються до розвитку в новій українській школі - творчість, інноваційність та вміння розв'язувати проблеми!

Алевтина Седоченко

Мы с коллегами внимательно прочитали рекомендации МОН. Нас особенно удивила рекомендация № 6 для создания зоны отдыха: «відпочинку (з килимом для сидіння та гри, стільцями, кріслами-пуфами, подушками з м’яким покриттям)». Сразу возникло много вопросов, из которых главным является один: КАК это можно устроить в наших классах, площадь которых – 54 кв. м? Мы стали искать какие-то новые документы (думали, что пропустили что-то) об уменьшении норм наполняемости классов-комплектов. Но нет, ничего нового со стороны МОН не пришло. То как, скажите, нам быть? Естественно, никакой зоны отдыха у нас не будет, как не будет и так называемого «куточку живої природи для проведення дослідів (пророщування зерна, спостереження та догляд за рослинами, акваріум), поскольку сводить всю исследовательскую работу к наблюдению за растениями и рыбками просто смешно.

Н.Коваленко, г. Киев

Питання навчальних осередків, чи “зон”, вже кілька місяців поспіль збурює освітню спільноту. Предметом обговорення є поширений в українських мережах переклад допису вчительки з Техасу Вероніки Лопез “Сім навчальних зон, що мають бути в кожному класі”. Звісно, пані Лопез не стверджує, що кожен клас має бути влаштований саме так, вона ділиться лише власною «практикою, яка працює» в одній окремо взятій школі. Але у нас тепер цьому підходу надано майже нормативного статусу.  Методичні рекомендації націлюють на організацію простору в класах НУШ на основі виділення восьми осередків (ще один додали). Концепція “зонування навчальних приміщень” аж ніяк не є новою. Навіть сучасний типовий український клас ділиться на кілька “осередків”: є зона учнівських столів, класної дошки, робоче місце вчителя, зона зберігання матеріалів (шафи та полиці), зона наочності (стенди, плакати, мапи тощо). Чи зміни та доповнення у цьому переліку сприятимуть урізноманітненню просторової організації?

Існує два протилежних погляди на облаштування класу. У 18 сторіччі педагогіка індустріальної епохи створює стаціонарний рядно-фронтальний клас. Альтернативні підходи розробляють педагоги-новатори кінця 19 – початку 20 сторіччя. Такими підходами є, наприклад, організація простору за “центрами інтересів” Овіда Декролі, “школа-лабораторія” Джона Дьюї, Монтессорі-простір, групова робота за Дальтон-планом, відома у нас як “лабораторно-бригадний метод” тощо. Масова школа системно звертається до цих практик лише у другій половині 20 сторіччя, коли виникають концепції “відкритого навчального простору”, “гнучкої планувальної організації школи” та подібні.

Зонування класного приміщення не є ані проблемою, ані рішенням проблеми – воно є лише одним з елементів особистісно-орієнтованого освітнього середовища, пов’язаним перш за все з гнучкої організацією навчального приміщення. Сучасний освітній простір має давати можливість для різних форм навчальної діяльності. Але урізноманітнення просторової організації класу пов’язано з покращенням матеріальних умов – збільшенням площі приміщення та/або зменшенням кількості учнів у класі. Будівлі українських шкіл переважно зведено у 1930–1980-ті роки, площа класної кімнати в них становить близько 50 квадратних метрів, а подекуди й менше. Якщо в такому класі навчається 30 учнів, на одну дитину припадає трохи більше за півтора квадратні метри.

Ще півстоліття тому було встановлено, що такий клас непридатний для гнучкої організації. Щоб мати можливість ставити меблі у різних конфігураціях, на учня має припадати близько 2,0–2,5 квадратних метрів. Цей показник було закріплено у ДБН України лише у 1997 році, шкіл з такими класами поки що побудовано дуже небагато. Масова школа в Європі та Америці також тяжіє до цього показника: нові шкільні будівлі там, як правило, мають класи площею 50–65 квадратних метрів, але, на відміну від України, розраховані на 20–25 учнів. У більш наповнених приміщеннях додаткові форми роботи (скажімо, бесіда в колі на килимі або рухливі вправи) потребують звільнення простору від основних меблів, а створення хай навіть невеликих стаціонарних осередків (для відпочинку, настільних ігор, рукоділля тощо) недоречно, а здебільшого і не можливо. Зонування класу та гнучка організація простору – дві важливі ознаки сучасного класу, але можливості їх впровадження залежать від наповнюваності приміщення.

Данило Косенко, м. Київ

Скористався порадою Наталії Осавчук: "зробіть своїм очам боляче, зайдіть в групу НУШ".
Зайшов! "Мама, дарагая...". Пані Наталія не жартувала: очі стали квадратними й щелепа відвисла. Чомусь складається враження, що група перетворюється на дошку оголошень про продаж якоїсь явної фігні, задекорованої під НУШ.  Я не знаю як з цим боротись...
Імітаційна педагогіка наше фсьо. А зараз з'явився новий тренд: імітації(гарна картинка) без педагогіки як такої. Ну і "панятноє дєло" у цьому випадку діє принцип: "дєньгі давай!".
А я хотів знайти там свіжі ідеї. Буде дуже прикро, якщо замість них там будуть лише свіжі таблички на продаж по 10 гривень штучка... І ще гірше, якщо в школах усі зміни обмежаться розвішуванням цих табличок. Див. фото про те, як у нас реалізується на практиці вже явно застаріла ідея зонування навчального простору(бо зараз у тренді гнучкість!).
Важко не погодитись із закликом Алевтини Седорченко: "think out of the zone".
Цитую: «Нарешті зрозуміла, чому в мене не складалося з розумінням зонування - багато того, що пропонується як "зона", не може бути "зоною", наприклад, зона навчально-пізнавальної діяльності (з партами/столами). Чи пізнання має бути тільки там, де столи та парти?
Чи навчання та пізнання світу має, взагалі, обмежуватися якимось зонами?
Куточок живої природи для проведення дослідів (пророщування зерна, спостереження та догляд за рослинами, акваріум). Чи не краще спостерігати за живою природою та проводити дослідження саме на природі? Чи фікус, який історично стояв на вікні в класній кімнаті, автоматично стає тепер зоною живої природи?».

В. Громовий

В умовах дикого ринку завжди буде намагання втюхати потенційному клієнтові усе, на що він купиться. А освітяни, в умовах безвідповідальності за результати роботи школи й через побоювання набратися клопоту від "смотрящих", готові купувати все, на що знайдуться гроші, особливо, якщо це гроші батьків.

Роман Пастушенко (ФБ)

Жахливо ще й те, що ця маячня(комплекти стендів і картинок для різних зон) розноситься з неймовірною швидкістю через соціальні мережі... а "наївне" вчительство сприймає все це як єдино правильне вирішення проблеми... і починає купувати... і вірити, що НУШ прийшла до них у клас...

Наталія Ласкова (ФБ)

Як казали моя бабуся: "у голові не вкладається". Мабуть, все це через те, що звикли, щоб "було красіво". Яскраво, заламіновано - пилючку витер і до шухлядки зберігати до наступного першого класу.

Олена Єфіменко(ФБ)

Найстрашніше це те, що ось реальна українська школа яка ось так існує 28 років. Один в одного списують, копіюють, збирають, передають і після кожного наступного заклику "дайош" дають. Системи роботи нема. Ті, хто хоч трохи щось розуміє так має бігати між бойовими краплями що аж тирса, має сипатись і кожен раз зверху по шапці. Натомість реально створити умови праці нема кому. Ніби директор, але він немає грошей, гроші в управлінні, але як директор? І так коло за колом. МОН як парочка продукує листи, рекомендації, закони - але ніхто ні за що не відповідає за невиконання законів, рекомендацій, листів. А ще є кабмін, який має гроші та ділить їх, так що ж МОН? Де та чітка система? А є ж учитель, на якого всі пальцем ткнуть, якщо щось буде не так.

Ірина Фют (ФБ)

У минулому навчальному році в деяких пілотних школах нашої області були організовані показові майданчики – спеціально обладнані класні приміщення в 1-х класах із різними зонами, килимами та навіть ігровими кімнатами. Нас тули водили на екскурсію, щоб ми переймали досвід. Коли ж ми дізналися як це все було зроблено і чиїм коштом, то нам стало погано. Килими, нові меблі, різноманітну наочність купили батьки. За державний кошт придбали лише конструктори «Лего» і кілька брошурок для вчителів. На запитання «Як вам удалося знайти приміщення для ігрових кімнат?», нам відповіли: «Довелося перевести на другу зміну ще одну паралель старших класів».

Я не впевнена, що такий досвід заслуговує на поширення. У нашій школі, розрахованій на 600 учнів, зараз навчається майже 1000. Переводити ще кілька класів на другу зміну – це викличе обурення батьків старших класів, а умовити батьків 1-х класів купити парти, килими та інше ми навряд чи зможемо.

В. Гаврилова

Яка, в біса, НУШ! Люди, про що ви? Нової школи не буде, доки не буде усунуто старі освітянські управлінські структури всіх рівнів. Придбання й навішування нових постерів та ярликів, пересаджування учнів боком чи спиною до дошки не змінить якості нашої освіти. А запровадження освітніх округів із довезенням нещасних дітей на автобусах, склепаних абияк, по наших дорогах, дедалі більше урізання витрат на освітянські потреби – це останній цвях у труну української освіти.

Наталія Бреславська

Сьогодні їздила на Петрівку з приятелькою, що живе за кордоном, і закуповувала там книжки дитині - побачила шедевр, шкода що не сфотографувала - купити для приколу грошей пошкодувала. Книжка "Ранкові зустрічі" - тобто сценарії отого каргокультного маразму на килимку. Наскільки я зрозуміла фінську суть - то має бути виключно неформальна розмова вчителя та дітей, якісь сценарії перетворюють то на повністю безглуздий цирк.

Ірина Єгорченко, м. Київ 

Мене ці стенди вже дістали. Назви осередків навіщо чіпляти? Варто, щоб діти усвідомили призначення цих місцин, а не напружувалися у читанні назв.

Наталя Кірпота-Андросова (ФБ) 

Хочу запропонувати кілька доповнень та уточнень до Методичних рекомендацій МОН. Ці пункти, звісно, не охоплюють усього спектру завдань, але принаймні дозволять учителям та адміністрації краще зорієнтуватись у питанні.

1. Зонування та гнучка організація простору класу – дві сучасні тенденції, що доповнюють та врівноважують одна одну. Пошук балансу між поділом класу на окремі осередки та трансформацією простору для різних видів діяльності – завдання перш за все вчителя. Сподіваюсь, що педагоги пілотних класів НУШ вже мали змогу осмислити власний досвід у цій галузі та поділяться ним з вчителями майбутніх перших класів.

2. Для адміністрації школи важливим є розуміння того, що організація сучасного освітнього простору – це перш за все постійний процес, один з елементів педагогічної творчості вчителя. Завдання керівника школи – дослухатись в цьому питанні до вчителя, за можливості враховувати його/її побажання, в тому числі щодо зміни меблевої комплектації класу; розуміти, що в цьому процесі готові схеми не працюють, не вимагати від педагога точного та беззаперечного втілення будь-яких, хай навіть найпривабливіших рекомендацій.

3. Можливість гнучкої організації навчального простору, створення тих чи інших осередків як стаціонарних чи тимчасових, залежить від питомої площі класного приміщення у перерахунку на одного учня. Якісні зміни у можливостях організації класу відбуваються при збільшенні питомої площі від 1,7–2,0 до 2,2–2,5 квадратних метрів на учня (при наповнюваності класу – 30 учнів).

4. Приміщення, де на одного учня припадає менше ніж 2 квадратних метри, не дозволяють розширити традиційний комплект меблів. У такому приміщенні можливо розмістити учнівські столи рядами та, з певними засторогами, – групами. Організація інших форм роботи потребує звільнення простору – наприклад, столи можна посунути до стін, звільнивши місце для стільців, розставлених по колу, або для килима з подушками. Габаритні м’які меблі (крісла, пуфи), додаткові столи (наприклад, для настільних ігор) в такому приміщенні навряд чи вдасться розмістити.

5. Якщо у приміщенні на одного учня припадає близько 2,5 квадратних метрів, з’являється можливість організації невеликих додаткових осередків. Потребу в них може визначити лише вчитель виходячи з власного стилю роботи: хтось віддасть перевагу куточкові відпочинку з диванчиком та бібліотечкою, хтось – столику для рукоділля та настільних ігор, хтось спробує створити додатковий універсальний міні-простір. У такому класі можна виділити окрему зону з килимом для рухливих вправ та бесід у колі. Проте одночасно розмістити в такому приміщенні всі ці осередки вже не вдасться, деякі з них можуть бути лише тимчасовими та створюватись шляхом звільнення площі від основних меблів.

6. Традиційні двомісні учнівські столи з прямокутною горизонтальною стільницею є придатними для використання у сучасній школі. Бажаним є запровадження столів зі стільницею, що змінює положення від горизонтального до нахилу у 15 градусів, за умови дотримання вимог ергономічності та безпеки. Інші інновації (одномісні столи, непрямокутні стільниці, меблі, придатні для штабелювання тощо) мають як переваги, так і недоліки. Крім того, на вітчизняному ринку масових (дешевих) шкільних меблів вони майже не представлені. Запровадження таких меблів має супроводжуватись моніторингом, з можливістю заміни, якщо меблі не виправдовують сподівань та створюють незручності.

7. Для забезпечення відповідності розмірів меблів та антропометрії учнів найбільш придатними є столи та стільці фіксованої висоти різних ростомірних груп, підібрані індивідуально для кожного з учнів. Для першого класу, як правило, підходять меблі розмірів від нульового (біле марковання) до другого (фіолетове марковання). Столи та стільці з можливістю зміни висоти виправдовують себе лише тоді, коли учень/учениця може швидко та безпечно здійснити таке регулювання самотужки.

Підсумовуючи сказане, констатуємо, найголовніше – освітній простір є органічною складовою цілісного освітнього середовища, основою якого є робота вчителя. Найпрекрасніші меблі чи найдоречніше зонування не перетворять інструктивно-дисциплінарну школу на сучасну – так само як застаріле обладнання класу не стане на заваді вчителеві, що дійсно бажає працювати по-новому.

Данило Косенко, м. Київ 

Ще кілька слів про стенди. Якими вони мають бути? Є така цікава наука – педагогічна ергономіка. На жаль, нею нехтують у вишах і не викладають. Мабуть, тому й забувають, що є одне з золотих правил ергономіки – мінімум «шумової» зорової інформації. Тут саме той випадок – максимально забитий простір непотребом, який уже змінити ближчим часом неможливо, бо наклеєно, або прибито на стіну.Це злий пост. Злий, тому що те, що відбувається зараз з оформленням класів для дітей-шестирічок під гаслом НУШ – це методичне невігластво чи, мабуть, запланована свідома акція з естетичного убивства дітей. Фейсбук забито пропозиціями "купи-продам" наочності для стін. Але!!! Де діти, а де оцей мотлох? Побачити, що написано під стелею можливо дитині лише з драбини! Подивіться не цей несмак, який подається як зразок оформлення простору НУШ. Схаменіться, зупиніться, не тягніть оформлення з груп для дітей раннього віку (до 3-ох рочків) у школу! Що будуть робить вчительки з цим мотлохом через рік, коли діти підростуть?

Катерина Крутій

Справжнє і мертве... Діти й ширвжиток на стінах... Як ми будуємо "ПОТЬОМКІНСЬКІ СЕЛА"*... У школах – ажіотаж.... Приїде РЕВІЗОР... Перевіряти готовність шкіл впроваджувати НУШ... Що робити? Треба демонструвати готовність... У вас є план? Він існує не одне сторіччя. Якісний, дієвий і результативний. Кодова назва (ні, не "Операція Ы", а "ПОТЬОМКІНСЬКЕ СЕЛО". Як реалізувати:

1. Накупіть усіляких стендів з КРАСИВИМИ правилами (байдуже, що правила написано віршиками-гаслами, а має бути реченням з 5 слів чи малюнок (щоб діти запам'ятали, зрозуміли й потім виконували; байдуже, що ці правила мають сформулювати самі діти (ми ж дорослі, краще це зробимо тощо). Байдуже, що потрібно, щоб учитель створював їх разом з дітьми та одразу записував чи малював. Чому ми боїмося, що "живе" – створене ВАМИ – гірше) Ви – кращі!!!

2. Поставте нові меблі (від нових меблів одразу почне віяти НУШем – бо куди ж без нових меблів). Зі старими – ні, критичне мислення ніяк не сформуєш) Це ж обов'язкова умова)) У Британській школі столам для ігор по 10-15 років... бо вони нормальні для використання.

3. Дошка тільки СМАРТ(байдуже, що нею користуються як екраном, і можна просто повісити білий екран або користуватися стіною)... Не модно, не гарно, що ж показати вельмишановній комісії???

4. Наочність – це дійсно потрібно, (але, якщо подумати, в досвідчених учителів вона завжди є). Накупіть усіляких карток – на всяк випадок. Може згодиться, а може – ні, але Ви покажете, що точно готові).

5. Пофарбуйте все, навіть те, що фарбували минулого року.

6. Зробіть КРАСИВО для комісії, вона оцінює вашу роботу... і ваш фах... і ваші здобутки, а не діти.

Дитиноцентризм у кривому дзеркалі... І головне: ЦЕ НЕ СТОСУЄТЬСЯ ШКІЛ, ЯКИМ ДІЙСНО ПОТРІБЕН РЕМОНТ і діти відвідують туалети на вулицях і сидять в приміщеннях з грибком.

* Потьомкінські села (рос. Потёмкинские деревни) – камуфляжні села, які нібито були вибудувані за вказівкою графа Потьомкіна вздовж маршруту Катерини II під час її поїздки в 1787 році в Україну – Причорномор'я і Тавриду, які були відвойовані в Османської Імперії.

Інна Большакова, м. Київ

1000 разів говорив і ще раз повторюю: головний ворог нашої освіти – формалізм.

ФОРМАЛІЗМ – прихильність зовнішнім формам на шкоду змісту. В області людських відносин проявляється в неухильному дотриманні правил, обрядовості, ритуалу навіть у тих випадках, коли життєва ситуація робить це безглуздим і безглуздим. У сфері політики та соціального управління формалізм проявляється в бюрократизмі, в сліпому схилянні перед інструкцією або начальницькими приписами. Саме цим "вбили" не одну хорошу ідею, цим "вбивають" і НУШ.

Григорій Громко, м. Кропивницький

На жаль, те, що написано в рекомендаціях міністерства, не враховує можливості наших шкіл. Сліпе копіювання закордонного досвіду для нас не може бути прийнятним, оскільки треба говорити про наші реалії. Передусім, це стосується площі класних приміщень. За сучасною наповнюваністю класів – 30 учнів – влаштувати ці 8 зон просто неможливо. Це – чистої води ПРОФАНАЦІЯ. Ніяких осередків дослідної діяльності, ігрової діяльності, відпочинку з пуфиками... у нас не буде – просто немає для цього місця.

 Одномісні парти також немає сенсу купувати, бо їх ми змушені будемо здвоювати для того, щоб зберегти нормальні проходи для учнів. Стосовно табличок для кожного осередку – це справа вчителя – чіпляти їх чи ні. Головне, щоб була достатня площа для кожного осередку. Гадаю, слід творчо підходити до рекомендацій міністерства. Зокрема, деякі осередки можна було б зробити в інших приміщення – не обов’язково все в одному класі. Правда, тут виникає питання: «А де ці приміщення знайти?». Добре, якщо це сільська школа з невеличкими за кількістю учнів класами, де, як правило такі приміщення можна знайти. Але що робити нам, де класи переповнені?

В. Горобець, м. Кропивницький

Ремонт шкільного фасаду, веселі кольори коридорів, утеплення стін, спорудження нормальних туалетів, зонування навчальних приміщень тощо... – це чудово, але це ще не "новий освітній простір". Новий Освітній Простір – це мейкерспейси, фаблаби, хакерспейси... Це гнучкість і динамічність просторової організації спільної та індивідуальної навчальної діяльності. Це реалізація на практиці ідей: вчитися можна мимоволі, вчитися можна граючись, вчитися можна в процесі роботи... І ще багато чого іншого... вкрай необхідного для того, щоб школа могла стати навчальним "простором, що самоорганізується" для Self-Organized Learning (самоорганізованого навчання). Зокрема, потрібне і нове прочитання традиційного підходу до оформлення "стін, які говорять". Стіни, двері, підлога теж мають бути креативним простором для розвитку дітей, а не екраном для демонстрації педагогічного"совка". Звісно, лише декоруванням стін аж ніяк не можна реалізувати на практиці ідею творення спільного простору - середовища розвитку всіх учасників освітнього процесу.

У новому тисячолітті все більше замість терміну «освітній процес» використовується термін «освітній простір» (освітній ландшафт тощо). Адже справжній розвиток відбувається не стільки в процесі цілеспрямованого набуття знань на уроці, скільки в процесі реальної взаємодії з непередбачуваною різноманітністю освітнього простору в школі та у навколишньому світі. Тож, немає сумніву, що таки треба ставити завдання формування якісного освітнього простору в нашій країні для всіх і створення навчального середовища на рівні кожної школи в якому кожен учень може розвиватись, може бути продуктивним.

Можливість створити власний освітній простір, "сконструювати світ освіти", - стає чи не єдиним способом персоналізації освіти. Дитина зараз ледь не з моменту народження відразу ж опиняється в глобальному «освітньому просторі», а школа тепер - лише один із дороговказів (на кшталт, таблички на стовпі), за допомогою яких вона має самостійно обрати свій шлях, методом проб та помилок окреслити власну індивідуальну освітню траєкторію. Формувати та налаштовувати простір, - чи не найголовніше завдання кожного, хто вчить і хто вчиться. Простір для формування власного шляху навчання, індивідуальної освітньої траєкторії. Простір для ціннісного орієнтування. Простір як систему взаємодії між дорослими та учнями, яку вони будують разом, і правила взаємодії в ній теж напрацьовують разом. Сподіваюсь, що в цих школах намагаються зробити й певні кроки у напрямку формування простору нового мислення і нових сенсів як передумови для успішного проведення реформи освітньої системи знизу. А ідея зонування, яку поцупили у Вероніки Лопез, нормальна для її класу відповідної площі і їх кількості учнів... У тій Техаській школі це спрацювало, у нас мавпування ідеї перетвориться на фарс.

Віктор Громовий

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. У ХХІ столітті все більше використовується термін «освітній простір» (освітній ландшафт тощо), оскільки справжній розвиток відбувається не стільки в процесі цілеспрямованого набуття знань на уроці, скільки в процесі реальної взаємодії з непередбачуваною різноманітністю освітнього простору в школі та у навколишньому світі. Тому немає сумніву, що ставити завдання створення якісного нового освітнього простору в нашій школі потрібно. Тож, одним із нагальних завдань має бути робота із побудови на рівні кожної школи навчального середовища, в якому кожен учень може розвиватись та бути продуктивним.

2. Зонування та гнучка організація простору класу – дві сучасні концепції, що доповнюють та врівноважують одна одну. Пошук балансу між поділом класу на окремі осередки та трансформацією простору для різних видів діяльності – завдання перш за все вчителя.

Просте ж придбання й навішування нових табличок та ярликів заради зовнішнього ефекту, пересаджування учнів боком чи спиною до дошки не змінять якості нашої освіти.

3. Для адміністрації школи важливим є розуміння того, що організація сучасного освітнього простору – це не одноразова «подія», а постійний процес, який є одним з елементів педагогічної творчості вчителя. Завдання керівника школи – дослухатись в цьому питанні до вчителя, враховувати його побажання, розуміти, що в цьому процесі готові схеми не працюють, не вимагати від педагога точного та беззаперечного втілення будь-яких, хай навіть найпривабливіших, рекомендацій зверху.

4. Рекомендації Міністерства освіти і науки не враховують реальні можливості типових українських шкіл. Передусім, мова йде про площі класних приміщень. За сучасної наповнюваності класів(30 і більше учнів), влаштувати 8 осередків у класному приміщенні площею 45-55 кв. метрів аж ніяк не вдасться.

Можливість гнучкої організації навчального простору, створення тих чи інших осередків, як стаціонарних чи тимчасових, залежить від питомої площі класного приміщення у перерахунку на одного учня. Якісні зміни у можливостях організації класу відбуваються при збільшенні питомої площі від 1,7–2,0 до 2,2–2,5 квадратних метрів на учня.

5. Приміщення, де на одного учня припадає менше ніж 2 квадратних метрів площі, не дозволяють змінити традиційний комплект меблів. У такому приміщенні можливо розмістити учнівські столи рядами та, з певними засторогами, – групами. Організація інших форм роботи потребує звільнення простору – наприклад, столи можна посунути до стін, звільнивши місце для стільців, розставлених по колу, або для килима з подушками. Габаритні м’які меблі (крісла, пуфи), додаткові столи (наприклад, для настільних ігор) в такому приміщенні розмістити неможливо.

6. Якщо у приміщенні на одного учня припадає близько 2,5 квадратних метрів, з’являється можливість організації невеликих додаткових осередків. Потребу в них може визначити лише вчитель, виходячи з власного стилю роботи. У такому класі можна виділити окрему зону з килимом для рухливих вправ та бесід у колі, куточкові відпочинку з диванчиком та бібліотечкою, столики для рукоділля та настільних ігор тощо. Проте одночасно розмістити в такому приміщенні всі ці осередки теж не вдасться, деякі з них можуть бути лише тимчасовими та створюватись шляхом звільнення площі від основних меблів.

7. Традиційні двомісні учнівські столи з прямокутною горизонтальною стільницею є придатними для використання у сучасній школі. Бажаним є запровадження столів зі стільницею, що змінює положення від горизонтального до нахилу у 15 градусів, за умови дотримання вимог ергономічності та безпеки. Інші інновації (одномісні столи, непрямокутні стільниці, меблі, придатні для штабелювання тощо) мають як переваги, так і недоліки. Окрім того, на вітчизняному ринку масових (дешевих) шкільних меблів вони майже не представлені. Запровадження таких меблів має супроводжуватись моніторингом, з можливістю заміни, якщо меблі не виправдовують сподівань та створюють незручності.

8. Для забезпечення відповідності розмірів меблів та антропометрії учнів найбільш придатними є столи та стільці фіксованої висоти різних ростомірних груп, підібрані індивідуально для кожного з учнів. Для першого класу, як правило, підходять меблі розмірів від нульового (біле маркування) до другого (фіолетове маркування). Столи та стільці з можливістю зміни висоти виправдовують себе лише тоді, коли учень може швидко та безпечно здійснити таке регулювання самотужки.

Отже, освітній простір класу є органічною складовою цілісного освітнього середовища, основою якого є робота вчителя. Найпрекрасніші меблі чи найдоречніше зонування не перетворять інструктивно-дисциплінарну школу на сучасну, так само як застаріле обладнання класу не стане на заваді вчителеві, що дійсно бажає працювати по-новому. 

Модератори круглого столу Віктор Громовий, Олександр Жосан

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «НОВИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ДЛЯ НУШ: ЯК НЕ ДОПУСТИТИ ПРОФАНАЦІЇ ІДЕЇ?»
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «НОВИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ДЛЯ НУШ: ЯК НЕ ДОПУСТИТИ ПРОФАНАЦІЇ ІДЕЇ?»

Про особливий освітній простір для Нової української школи активно заговорили у червні минулого року, коли Міністерство освіти і науки опублікувало документ, у якому розкривалися концептуальні засади розбудови цього простору:  “Новий освітній простір: символи змін : рекомендації”.

Цього року Міністерство освіти і науки видало рекомендації, зокрема, щодо влаштування спеціальних навчальних осередків (зон) та придбання меблів для Нової української школи. Про це йдеться у наказі № 283 від 23 березня “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації освітнього простору Нової української школи”, а також у презентації “Нова українська школа (презентація освітнього простору початкових класів)”. “Впровадження нового освітнього простору в рамках реформи освіти Нова Українська школа

Освітній простір, на думку МОН, має організовуватися таким чином, щоб учитель міг спостерігати за діяльністю дітей в усіх осередках, а діти мали можливість безпечно переміщуватися,  було місце для зберігання особистих речей.

Рекомендується для учнів початкових класів створити 8 навчальних осередків:

1) навчально-пізнавальної діяльності (з партами/столами)

2) змінні тематичні осередки (дошки/фліп-чарти/стенди для діаграм з ключовими ідеями);

3) гри (настільні ігри, інвентар для рухливих ігор);

4) художньо-творчої діяльності (полички для зберігання приладдя та стенд для змінної виставки дитячих робіт);

5) куточок живої природи для проведення дослідів (пророщування зерна, спостереження та догляд за рослинами, акваріум);

6) відпочинку (з килимом для сидіння та гри, стільцями, кріслами-пуфами, подушками з м’яким покриттям);

7) дитяча класна бібліотечка;

8) осередок вчителя (стіл, стілець, комп’ютер, полиці/ящики, шафи для зберігання дидактичного матеріалу тощо). 

Нагадаємо, що у бюджеті на 2018 рік виділена субвенція в розмірі 1,37 мільярда гривень для забезпечення “якісної, сучасної та доступної” освіти в Новій українській школі.

Окрім того, першачки, які підуть у школу 1 вересня цього року, безкоштовно отримають набори LEGO

Чи готові ми до створення справді нового освітнього простору? Адже, зважаючи на закордонний досвід, необхідно не лише витратити значні кошти на придбання необхідного обладнання, а й значно розширити  площі шкільних приміщень, зменшити кількість учнів у класах, радикально змінити педагогічні технології та свідомість усіх учасників освітнього процесу.

Чи не відбудеться профанація актуальної ідеї впровадження нового освітнього простору, як це неодноразово траплялося раніше з іншими напрямками реформування шкільної освіти?

Саме ці питання пропонуємо обговорювались за круглим столом.

Круглий стіл проводився в дистанційній формі. Подаємо огляд думок.

***

Нова українська школа? Буде,а як же...із наповнюваністю класів 32-35 дітей на 50 квадратних метрів,де навіть таку кількість парт поставити неможливо. Про яке зонування кабінетів можна говорити?

Бабичева Анна (ФБ)

Що робити с зонуванням, або "think out of the zone". Нарешті зрозуміла, чому в мене не складалося з розумінням зонування - багато того, що пропонується як "зона", не може бути "зоною", наприклад: - зона навчально-пізнавальної діяльності (з партами/столами). Чи пізнання має бути тільки там, де столи та парти? Чи навчання та пізнання світу має, взагалі, обмежуватися якимось зонами? - куточок живої природи для проведення дослідів (пророщування зерна, спостереження та догляд за рослинами, акваріум) Чи не краще спостерігати за живою природою та проводити дослідження саме на природі? Чи фікус, який історично стояв на вікні в класній кімнаті, автоматично стає тепер зоною живої природи? - зона відпочинку (з килимом для сидіння та гри, стільцями, кріслами-пуфами, подушками з м’яким покриттям) Чи відпочинок має бути тільки на килимку, або пуфі?

Ці "зони" не можуть бути зонами, як такими, а в рамках стандартного класу пересічної української школи - тим більше, тому їх складно там розташувати. Інші зони більш-менш можуть бути "зонами", але вони не є чимось тім, чого до того в класах не було, наприклад, бібліотеки, міста вчителя, дошки/стенду "для діаграм", або шафки з інвентарем для ігор чи з пензлями для малювання. То, що ж робити з тими "зонами", які не "зони"? Пропоную зібрати ідеї за рамками тих, що вважаються очевидними (наприклад, надати фікусу статус "зони"), та з позицій, які саме і пропонуються до розвитку в новій українській школі - творчість, інноваційність та вміння розв'язувати проблеми!

Алевтина Седоченко

Мы с коллегами внимательно прочитали рекомендации МОН. Нас особенно удивила рекомендация № 6 для создания зоны отдыха: «відпочинку (з килимом для сидіння та гри, стільцями, кріслами-пуфами, подушками з м’яким покриттям)». Сразу возникло много вопросов, из которых главным является один: КАК это можно устроить в наших классах, площадь которых – 54 кв. м? Мы стали искать какие-то новые документы (думали, что пропустили что-то) об уменьшении норм наполняемости классов-комплектов. Но нет, ничего нового со стороны МОН не пришло. То как, скажите, нам быть? Естественно, никакой зоны отдыха у нас не будет, как не будет и так называемого «куточку живої природи для проведення дослідів (пророщування зерна, спостереження та догляд за рослинами, акваріум), поскольку сводить всю исследовательскую работу к наблюдению за растениями и рыбками просто смешно.

Н.Коваленко, г. Киев

Питання навчальних осередків, чи “зон”, вже кілька місяців поспіль збурює освітню спільноту. Предметом обговорення є поширений в українських мережах переклад допису вчительки з Техасу Вероніки Лопез “Сім навчальних зон, що мають бути в кожному класі”. Звісно, пані Лопез не стверджує, що кожен клас має бути влаштований саме так, вона ділиться лише власною «практикою, яка працює» в одній окремо взятій школі. Але у нас тепер цьому підходу надано майже нормативного статусу.  Методичні рекомендації націлюють на організацію простору в класах НУШ на основі виділення восьми осередків (ще один додали). Концепція “зонування навчальних приміщень” аж ніяк не є новою. Навіть сучасний типовий український клас ділиться на кілька “осередків”: є зона учнівських столів, класної дошки, робоче місце вчителя, зона зберігання матеріалів (шафи та полиці), зона наочності (стенди, плакати, мапи тощо). Чи зміни та доповнення у цьому переліку сприятимуть урізноманітненню просторової організації?

Існує два протилежних погляди на облаштування класу. У 18 сторіччі педагогіка індустріальної епохи створює стаціонарний рядно-фронтальний клас. Альтернативні підходи розробляють педагоги-новатори кінця 19 – початку 20 сторіччя. Такими підходами є, наприклад, організація простору за “центрами інтересів” Овіда Декролі, “школа-лабораторія” Джона Дьюї, Монтессорі-простір, групова робота за Дальтон-планом, відома у нас як “лабораторно-бригадний метод” тощо. Масова школа системно звертається до цих практик лише у другій половині 20 сторіччя, коли виникають концепції “відкритого навчального простору”, “гнучкої планувальної організації школи” та подібні.

Зонування класного приміщення не є ані проблемою, ані рішенням проблеми – воно є лише одним з елементів особистісно-орієнтованого освітнього середовища, пов’язаним перш за все з гнучкої організацією навчального приміщення. Сучасний освітній простір має давати можливість для різних форм навчальної діяльності. Але урізноманітнення просторової організації класу пов’язано з покращенням матеріальних умов – збільшенням площі приміщення та/або зменшенням кількості учнів у класі. Будівлі українських шкіл переважно зведено у 1930–1980-ті роки, площа класної кімнати в них становить близько 50 квадратних метрів, а подекуди й менше. Якщо в такому класі навчається 30 учнів, на одну дитину припадає трохи більше за півтора квадратні метри.

Ще півстоліття тому було встановлено, що такий клас непридатний для гнучкої організації. Щоб мати можливість ставити меблі у різних конфігураціях, на учня має припадати близько 2,0–2,5 квадратних метрів. Цей показник було закріплено у ДБН України лише у 1997 році, шкіл з такими класами поки що побудовано дуже небагато. Масова школа в Європі та Америці також тяжіє до цього показника: нові шкільні будівлі там, як правило, мають класи площею 50–65 квадратних метрів, але, на відміну від України, розраховані на 20–25 учнів. У більш наповнених приміщеннях додаткові форми роботи (скажімо, бесіда в колі на килимі або рухливі вправи) потребують звільнення простору від основних меблів, а створення хай навіть невеликих стаціонарних осередків (для відпочинку, настільних ігор, рукоділля тощо) недоречно, а здебільшого і не можливо. Зонування класу та гнучка організація простору – дві важливі ознаки сучасного класу, але можливості їх впровадження залежать від наповнюваності приміщення.

Данило Косенко, м. Київ

Скористався порадою Наталії Осавчук: "зробіть своїм очам боляче, зайдіть в групу НУШ".
Зайшов! "Мама, дарагая...". Пані Наталія не жартувала: очі стали квадратними й щелепа відвисла. Чомусь складається враження, що група перетворюється на дошку оголошень про продаж якоїсь явної фігні, задекорованої під НУШ.  Я не знаю як з цим боротись...
Імітаційна педагогіка наше фсьо. А зараз з'явився новий тренд: імітації(гарна картинка) без педагогіки як такої. Ну і "панятноє дєло" у цьому випадку діє принцип: "дєньгі давай!".
А я хотів знайти там свіжі ідеї. Буде дуже прикро, якщо замість них там будуть лише свіжі таблички на продаж по 10 гривень штучка... І ще гірше, якщо в школах усі зміни обмежаться розвішуванням цих табличок. Див. фото про те, як у нас реалізується на практиці вже явно застаріла ідея зонування навчального простору(бо зараз у тренді гнучкість!).
Важко не погодитись із закликом Алевтини Седорченко: "think out of the zone".
Цитую: «Нарешті зрозуміла, чому в мене не складалося з розумінням зонування - багато того, що пропонується як "зона", не може бути "зоною", наприклад, зона навчально-пізнавальної діяльності (з партами/столами). Чи пізнання має бути тільки там, де столи та парти?
Чи навчання та пізнання світу має, взагалі, обмежуватися якимось зонами?
Куточок живої природи для проведення дослідів (пророщування зерна, спостереження та догляд за рослинами, акваріум). Чи не краще спостерігати за живою природою та проводити дослідження саме на природі? Чи фікус, який історично стояв на вікні в класній кімнаті, автоматично стає тепер зоною живої природи?».

В. Громовий

В умовах дикого ринку завжди буде намагання втюхати потенційному клієнтові усе, на що він купиться. А освітяни, в умовах безвідповідальності за результати роботи школи й через побоювання набратися клопоту від "смотрящих", готові купувати все, на що знайдуться гроші, особливо, якщо це гроші батьків.

Роман Пастушенко (ФБ)

Жахливо ще й те, що ця маячня(комплекти стендів і картинок для різних зон) розноситься з неймовірною швидкістю через соціальні мережі... а "наївне" вчительство сприймає все це як єдино правильне вирішення проблеми... і починає купувати... і вірити, що НУШ прийшла до них у клас...

Наталія Ласкова (ФБ)

Як казали моя бабуся: "у голові не вкладається". Мабуть, все це через те, що звикли, щоб "було красіво". Яскраво, заламіновано - пилючку витер і до шухлядки зберігати до наступного першого класу.

Олена Єфіменко(ФБ)

Найстрашніше це те, що ось реальна українська школа яка ось так існує 28 років. Один в одного списують, копіюють, збирають, передають і після кожного наступного заклику "дайош" дають. Системи роботи нема. Ті, хто хоч трохи щось розуміє так має бігати між бойовими краплями що аж тирса, має сипатись і кожен раз зверху по шапці. Натомість реально створити умови праці нема кому. Ніби директор, але він немає грошей, гроші в управлінні, але як директор? І так коло за колом. МОН як парочка продукує листи, рекомендації, закони - але ніхто ні за що не відповідає за невиконання законів, рекомендацій, листів. А ще є кабмін, який має гроші та ділить їх, так що ж МОН? Де та чітка система? А є ж учитель, на якого всі пальцем ткнуть, якщо щось буде не так.

Ірина Фют (ФБ)

У минулому навчальному році в деяких пілотних школах нашої області були організовані показові майданчики – спеціально обладнані класні приміщення в 1-х класах із різними зонами, килимами та навіть ігровими кімнатами. Нас тули водили на екскурсію, щоб ми переймали досвід. Коли ж ми дізналися як це все було зроблено і чиїм коштом, то нам стало погано. Килими, нові меблі, різноманітну наочність купили батьки. За державний кошт придбали лише конструктори «Лего» і кілька брошурок для вчителів. На запитання «Як вам удалося знайти приміщення для ігрових кімнат?», нам відповіли: «Довелося перевести на другу зміну ще одну паралель старших класів».

Я не впевнена, що такий досвід заслуговує на поширення. У нашій школі, розрахованій на 600 учнів, зараз навчається майже 1000. Переводити ще кілька класів на другу зміну – це викличе обурення батьків старших класів, а умовити батьків 1-х класів купити парти, килими та інше ми навряд чи зможемо.

В. Гаврилова

Яка, в біса, НУШ! Люди, про що ви? Нової школи не буде, доки не буде усунуто старі освітянські управлінські структури всіх рівнів. Придбання й навішування нових постерів та ярликів, пересаджування учнів боком чи спиною до дошки не змінить якості нашої освіти. А запровадження освітніх округів із довезенням нещасних дітей на автобусах, склепаних абияк, по наших дорогах, дедалі більше урізання витрат на освітянські потреби – це останній цвях у труну української освіти.

Наталія Бреславська

Сьогодні їздила на Петрівку з приятелькою, що живе за кордоном, і закуповувала там книжки дитині - побачила шедевр, шкода що не сфотографувала - купити для приколу грошей пошкодувала. Книжка "Ранкові зустрічі" - тобто сценарії отого каргокультного маразму на килимку. Наскільки я зрозуміла фінську суть - то має бути виключно неформальна розмова вчителя та дітей, якісь сценарії перетворюють то на повністю безглуздий цирк.

Ірина Єгорченко, м. Київ 

Мене ці стенди вже дістали. Назви осередків навіщо чіпляти? Варто, щоб діти усвідомили призначення цих місцин, а не напружувалися у читанні назв.

Наталя Кірпота-Андросова (ФБ) 

Хочу запропонувати кілька доповнень та уточнень до Методичних рекомендацій МОН. Ці пункти, звісно, не охоплюють усього спектру завдань, але принаймні дозволять учителям та адміністрації краще зорієнтуватись у питанні.

1. Зонування та гнучка організація простору класу – дві сучасні тенденції, що доповнюють та врівноважують одна одну. Пошук балансу між поділом класу на окремі осередки та трансформацією простору для різних видів діяльності – завдання перш за все вчителя. Сподіваюсь, що педагоги пілотних класів НУШ вже мали змогу осмислити власний досвід у цій галузі та поділяться ним з вчителями майбутніх перших класів.

2. Для адміністрації школи важливим є розуміння того, що організація сучасного освітнього простору – це перш за все постійний процес, один з елементів педагогічної творчості вчителя. Завдання керівника школи – дослухатись в цьому питанні до вчителя, за можливості враховувати його/її побажання, в тому числі щодо зміни меблевої комплектації класу; розуміти, що в цьому процесі готові схеми не працюють, не вимагати від педагога точного та беззаперечного втілення будь-яких, хай навіть найпривабливіших рекомендацій.

3. Можливість гнучкої організації навчального простору, створення тих чи інших осередків як стаціонарних чи тимчасових, залежить від питомої площі класного приміщення у перерахунку на одного учня. Якісні зміни у можливостях організації класу відбуваються при збільшенні питомої площі від 1,7–2,0 до 2,2–2,5 квадратних метрів на учня (при наповнюваності класу – 30 учнів).

4. Приміщення, де на одного учня припадає менше ніж 2 квадратних метри, не дозволяють розширити традиційний комплект меблів. У такому приміщенні можливо розмістити учнівські столи рядами та, з певними засторогами, – групами. Організація інших форм роботи потребує звільнення простору – наприклад, столи можна посунути до стін, звільнивши місце для стільців, розставлених по колу, або для килима з подушками. Габаритні м’які меблі (крісла, пуфи), додаткові столи (наприклад, для настільних ігор) в такому приміщенні навряд чи вдасться розмістити.

5. Якщо у приміщенні на одного учня припадає близько 2,5 квадратних метрів, з’являється можливість організації невеликих додаткових осередків. Потребу в них може визначити лише вчитель виходячи з власного стилю роботи: хтось віддасть перевагу куточкові відпочинку з диванчиком та бібліотечкою, хтось – столику для рукоділля та настільних ігор, хтось спробує створити додатковий універсальний міні-простір. У такому класі можна виділити окрему зону з килимом для рухливих вправ та бесід у колі. Проте одночасно розмістити в такому приміщенні всі ці осередки вже не вдасться, деякі з них можуть бути лише тимчасовими та створюватись шляхом звільнення площі від основних меблів.

6. Традиційні двомісні учнівські столи з прямокутною горизонтальною стільницею є придатними для використання у сучасній школі. Бажаним є запровадження столів зі стільницею, що змінює положення від горизонтального до нахилу у 15 градусів, за умови дотримання вимог ергономічності та безпеки. Інші інновації (одномісні столи, непрямокутні стільниці, меблі, придатні для штабелювання тощо) мають як переваги, так і недоліки. Крім того, на вітчизняному ринку масових (дешевих) шкільних меблів вони майже не представлені. Запровадження таких меблів має супроводжуватись моніторингом, з можливістю заміни, якщо меблі не виправдовують сподівань та створюють незручності.

7. Для забезпечення відповідності розмірів меблів та антропометрії учнів найбільш придатними є столи та стільці фіксованої висоти різних ростомірних груп, підібрані індивідуально для кожного з учнів. Для першого класу, як правило, підходять меблі розмірів від нульового (біле марковання) до другого (фіолетове марковання). Столи та стільці з можливістю зміни висоти виправдовують себе лише тоді, коли учень/учениця може швидко та безпечно здійснити таке регулювання самотужки.

Підсумовуючи сказане, констатуємо, найголовніше – освітній простір є органічною складовою цілісного освітнього середовища, основою якого є робота вчителя. Найпрекрасніші меблі чи найдоречніше зонування не перетворять інструктивно-дисциплінарну школу на сучасну – так само як застаріле обладнання класу не стане на заваді вчителеві, що дійсно бажає працювати по-новому.

Данило Косенко, м. Київ 

Ще кілька слів про стенди. Якими вони мають бути? Є така цікава наука – педагогічна ергономіка. На жаль, нею нехтують у вишах і не викладають. Мабуть, тому й забувають, що є одне з золотих правил ергономіки – мінімум «шумової» зорової інформації. Тут саме той випадок – максимально забитий простір непотребом, який уже змінити ближчим часом неможливо, бо наклеєно, або прибито на стіну.Це злий пост. Злий, тому що те, що відбувається зараз з оформленням класів для дітей-шестирічок під гаслом НУШ – це методичне невігластво чи, мабуть, запланована свідома акція з естетичного убивства дітей. Фейсбук забито пропозиціями "купи-продам" наочності для стін. Але!!! Де діти, а де оцей мотлох? Побачити, що написано під стелею можливо дитині лише з драбини! Подивіться не цей несмак, який подається як зразок оформлення простору НУШ. Схаменіться, зупиніться, не тягніть оформлення з груп для дітей раннього віку (до 3-ох рочків) у школу! Що будуть робить вчительки з цим мотлохом через рік, коли діти підростуть?

Катерина Крутій

Справжнє і мертве... Діти й ширвжиток на стінах... Як ми будуємо "ПОТЬОМКІНСЬКІ СЕЛА"*... У школах – ажіотаж.... Приїде РЕВІЗОР... Перевіряти готовність шкіл впроваджувати НУШ... Що робити? Треба демонструвати готовність... У вас є план? Він існує не одне сторіччя. Якісний, дієвий і результативний. Кодова назва (ні, не "Операція Ы", а "ПОТЬОМКІНСЬКЕ СЕЛО". Як реалізувати:

1. Накупіть усіляких стендів з КРАСИВИМИ правилами (байдуже, що правила написано віршиками-гаслами, а має бути реченням з 5 слів чи малюнок (щоб діти запам'ятали, зрозуміли й потім виконували; байдуже, що ці правила мають сформулювати самі діти (ми ж дорослі, краще це зробимо тощо). Байдуже, що потрібно, щоб учитель створював їх разом з дітьми та одразу записував чи малював. Чому ми боїмося, що "живе" – створене ВАМИ – гірше) Ви – кращі!!!

2. Поставте нові меблі (від нових меблів одразу почне віяти НУШем – бо куди ж без нових меблів). Зі старими – ні, критичне мислення ніяк не сформуєш) Це ж обов'язкова умова)) У Британській школі столам для ігор по 10-15 років... бо вони нормальні для використання.

3. Дошка тільки СМАРТ(байдуже, що нею користуються як екраном, і можна просто повісити білий екран або користуватися стіною)... Не модно, не гарно, що ж показати вельмишановній комісії???

4. Наочність – це дійсно потрібно, (але, якщо подумати, в досвідчених учителів вона завжди є). Накупіть усіляких карток – на всяк випадок. Може згодиться, а може – ні, але Ви покажете, що точно готові).

5. Пофарбуйте все, навіть те, що фарбували минулого року.

6. Зробіть КРАСИВО для комісії, вона оцінює вашу роботу... і ваш фах... і ваші здобутки, а не діти.

Дитиноцентризм у кривому дзеркалі... І головне: ЦЕ НЕ СТОСУЄТЬСЯ ШКІЛ, ЯКИМ ДІЙСНО ПОТРІБЕН РЕМОНТ і діти відвідують туалети на вулицях і сидять в приміщеннях з грибком.

* Потьомкінські села (рос. Потёмкинские деревни) – камуфляжні села, які нібито були вибудувані за вказівкою графа Потьомкіна вздовж маршруту Катерини II під час її поїздки в 1787 році в Україну – Причорномор'я і Тавриду, які були відвойовані в Османської Імперії.

Інна Большакова, м. Київ

1000 разів говорив і ще раз повторюю: головний ворог нашої освіти – формалізм.

ФОРМАЛІЗМ – прихильність зовнішнім формам на шкоду змісту. В області людських відносин проявляється в неухильному дотриманні правил, обрядовості, ритуалу навіть у тих випадках, коли життєва ситуація робить це безглуздим і безглуздим. У сфері політики та соціального управління формалізм проявляється в бюрократизмі, в сліпому схилянні перед інструкцією або начальницькими приписами. Саме цим "вбили" не одну хорошу ідею, цим "вбивають" і НУШ.

Григорій Громко, м. Кропивницький

На жаль, те, що написано в рекомендаціях міністерства, не враховує можливості наших шкіл. Сліпе копіювання закордонного досвіду для нас не може бути прийнятним, оскільки треба говорити про наші реалії. Передусім, це стосується площі класних приміщень. За сучасною наповнюваністю класів – 30 учнів – влаштувати ці 8 зон просто неможливо. Це – чистої води ПРОФАНАЦІЯ. Ніяких осередків дослідної діяльності, ігрової діяльності, відпочинку з пуфиками... у нас не буде – просто немає для цього місця.

 Одномісні парти також немає сенсу купувати, бо їх ми змушені будемо здвоювати для того, щоб зберегти нормальні проходи для учнів. Стосовно табличок для кожного осередку – це справа вчителя – чіпляти їх чи ні. Головне, щоб була достатня площа для кожного осередку. Гадаю, слід творчо підходити до рекомендацій міністерства. Зокрема, деякі осередки можна було б зробити в інших приміщення – не обов’язково все в одному класі. Правда, тут виникає питання: «А де ці приміщення знайти?». Добре, якщо це сільська школа з невеличкими за кількістю учнів класами, де, як правило такі приміщення можна знайти. Але що робити нам, де класи переповнені?

В. Горобець, м. Кропивницький

Ремонт шкільного фасаду, веселі кольори коридорів, утеплення стін, спорудження нормальних туалетів, зонування навчальних приміщень тощо... – це чудово, але це ще не "новий освітній простір". Новий Освітній Простір – це мейкерспейси, фаблаби, хакерспейси... Це гнучкість і динамічність просторової організації спільної та індивідуальної навчальної діяльності. Це реалізація на практиці ідей: вчитися можна мимоволі, вчитися можна граючись, вчитися можна в процесі роботи... І ще багато чого іншого... вкрай необхідного для того, щоб школа могла стати навчальним "простором, що самоорганізується" для Self-Organized Learning (самоорганізованого навчання). Зокрема, потрібне і нове прочитання традиційного підходу до оформлення "стін, які говорять". Стіни, двері, підлога теж мають бути креативним простором для розвитку дітей, а не екраном для демонстрації педагогічного"совка". Звісно, лише декоруванням стін аж ніяк не можна реалізувати на практиці ідею творення спільного простору - середовища розвитку всіх учасників освітнього процесу.

У новому тисячолітті все більше замість терміну «освітній процес» використовується термін «освітній простір» (освітній ландшафт тощо). Адже справжній розвиток відбувається не стільки в процесі цілеспрямованого набуття знань на уроці, скільки в процесі реальної взаємодії з непередбачуваною різноманітністю освітнього простору в школі та у навколишньому світі. Тож, немає сумніву, що таки треба ставити завдання формування якісного освітнього простору в нашій країні для всіх і створення навчального середовища на рівні кожної школи в якому кожен учень може розвиватись, може бути продуктивним.

Можливість створити власний освітній простір, "сконструювати світ освіти", - стає чи не єдиним способом персоналізації освіти. Дитина зараз ледь не з моменту народження відразу ж опиняється в глобальному «освітньому просторі», а школа тепер - лише один із дороговказів (на кшталт, таблички на стовпі), за допомогою яких вона має самостійно обрати свій шлях, методом проб та помилок окреслити власну індивідуальну освітню траєкторію. Формувати та налаштовувати простір, - чи не найголовніше завдання кожного, хто вчить і хто вчиться. Простір для формування власного шляху навчання, індивідуальної освітньої траєкторії. Простір для ціннісного орієнтування. Простір як систему взаємодії між дорослими та учнями, яку вони будують разом, і правила взаємодії в ній теж напрацьовують разом. Сподіваюсь, що в цих школах намагаються зробити й певні кроки у напрямку формування простору нового мислення і нових сенсів як передумови для успішного проведення реформи освітньої системи знизу. А ідея зонування, яку поцупили у Вероніки Лопез, нормальна для її класу відповідної площі і їх кількості учнів... У тій Техаській школі це спрацювало, у нас мавпування ідеї перетвориться на фарс.

Віктор Громовий

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. У ХХІ столітті все більше використовується термін «освітній простір» (освітній ландшафт тощо), оскільки справжній розвиток відбувається не стільки в процесі цілеспрямованого набуття знань на уроці, скільки в процесі реальної взаємодії з непередбачуваною різноманітністю освітнього простору в школі та у навколишньому світі. Тому немає сумніву, що ставити завдання створення якісного нового освітнього простору в нашій школі потрібно. Тож, одним із нагальних завдань має бути робота із побудови на рівні кожної школи навчального середовища, в якому кожен учень може розвиватись та бути продуктивним.

2. Зонування та гнучка організація простору класу – дві сучасні концепції, що доповнюють та врівноважують одна одну. Пошук балансу між поділом класу на окремі осередки та трансформацією простору для різних видів діяльності – завдання перш за все вчителя.

Просте ж придбання й навішування нових табличок та ярликів заради зовнішнього ефекту, пересаджування учнів боком чи спиною до дошки не змінять якості нашої освіти.

3. Для адміністрації школи важливим є розуміння того, що організація сучасного освітнього простору – це не одноразова «подія», а постійний процес, який є одним з елементів педагогічної творчості вчителя. Завдання керівника школи – дослухатись в цьому питанні до вчителя, враховувати його побажання, розуміти, що в цьому процесі готові схеми не працюють, не вимагати від педагога точного та беззаперечного втілення будь-яких, хай навіть найпривабливіших, рекомендацій зверху.

4. Рекомендації Міністерства освіти і науки не враховують реальні можливості типових українських шкіл. Передусім, мова йде про площі класних приміщень. За сучасної наповнюваності класів(30 і більше учнів), влаштувати 8 осередків у класному приміщенні площею 45-55 кв. метрів аж ніяк не вдасться.

Можливість гнучкої організації навчального простору, створення тих чи інших осередків, як стаціонарних чи тимчасових, залежить від питомої площі класного приміщення у перерахунку на одного учня. Якісні зміни у можливостях організації класу відбуваються при збільшенні питомої площі від 1,7–2,0 до 2,2–2,5 квадратних метрів на учня.

5. Приміщення, де на одного учня припадає менше ніж 2 квадратних метрів площі, не дозволяють змінити традиційний комплект меблів. У такому приміщенні можливо розмістити учнівські столи рядами та, з певними засторогами, – групами. Організація інших форм роботи потребує звільнення простору – наприклад, столи можна посунути до стін, звільнивши місце для стільців, розставлених по колу, або для килима з подушками. Габаритні м’які меблі (крісла, пуфи), додаткові столи (наприклад, для настільних ігор) в такому приміщенні розмістити неможливо.

6. Якщо у приміщенні на одного учня припадає близько 2,5 квадратних метрів, з’являється можливість організації невеликих додаткових осередків. Потребу в них може визначити лише вчитель, виходячи з власного стилю роботи. У такому класі можна виділити окрему зону з килимом для рухливих вправ та бесід у колі, куточкові відпочинку з диванчиком та бібліотечкою, столики для рукоділля та настільних ігор тощо. Проте одночасно розмістити в такому приміщенні всі ці осередки теж не вдасться, деякі з них можуть бути лише тимчасовими та створюватись шляхом звільнення площі від основних меблів.

7. Традиційні двомісні учнівські столи з прямокутною горизонтальною стільницею є придатними для використання у сучасній школі. Бажаним є запровадження столів зі стільницею, що змінює положення від горизонтального до нахилу у 15 градусів, за умови дотримання вимог ергономічності та безпеки. Інші інновації (одномісні столи, непрямокутні стільниці, меблі, придатні для штабелювання тощо) мають як переваги, так і недоліки. Окрім того, на вітчизняному ринку масових (дешевих) шкільних меблів вони майже не представлені. Запровадження таких меблів має супроводжуватись моніторингом, з можливістю заміни, якщо меблі не виправдовують сподівань та створюють незручності.

8. Для забезпечення відповідності розмірів меблів та антропометрії учнів найбільш придатними є столи та стільці фіксованої висоти різних ростомірних груп, підібрані індивідуально для кожного з учнів. Для першого класу, як правило, підходять меблі розмірів від нульового (біле маркування) до другого (фіолетове маркування). Столи та стільці з можливістю зміни висоти виправдовують себе лише тоді, коли учень може швидко та безпечно здійснити таке регулювання самотужки.

Отже, освітній простір класу є органічною складовою цілісного освітнього середовища, основою якого є робота вчителя. Найпрекрасніші меблі чи найдоречніше зонування не перетворять інструктивно-дисциплінарну школу на сучасну, так само як застаріле обладнання класу не стане на заваді вчителеві, що дійсно бажає працювати по-новому. 

Модератори круглого столу Віктор Громовий, Олександр Жосан

13.08.2018
"Освітня політика"
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews