Укр Рус

Дата: 19.11.2018

Підписка на новини

Щодо концепції шкільної історичної освіти: погляд з позиції вчителя.

Автор:
Ірина Васильків
Опубліковано
23.08.2018

Щойно проаналізувала матеріали про вивчення історії на пострадянському просторі. З усієї інформації сформувались кілька тез.

Практично у всіх пострадянських країнах наголошують на негативній ролі радянського періоду в їхній історії.

Підручники з історії переписуються у всіх державах кожні декілька років, щоправда, з різних причин. Литва ще у 1989 році розробила перехід від лінійного викладу історії до концентричного, там її вивчають тричі за шкільний курс, щоразу глибше, а власне історію Литви розглядають як частину історії Європи. У Казахстані тепер вивчають два базові курси: від найдавніших часів до сьогодення й окремо, старшокласники, – новітню історію Казахстану.

На мою думку, наша ситуація зі шкільною історичною освітою була найбільш подібна до казахської. Там від 1992 року, впровадивши вивчення власної історії, обходились на початках також без підручників, а у перших підручниках активно висвітлювались раніше заборонені теми, негативно оцінювалась русифікація. Це вже потім на їхньому аналогові нашого ЗНО з'явились запитання типу «Скільки було зубів у коня Чингісхана».

А от у Киргизії дотепер важливим є питання різниці між термінами «киргиз» і «киргизстанець»…

А тепер про нас.

В Україні зберегли лінійний принцип викладання історії, притаманний радянській педагогіці, впровадили пропедевтичний курс у 5 класі, окремим курсом історію України від 6 класу (інтеграція історії у 6 класі – відносно недавнє оновлення) і особливо пишались тим, що в окремій державі – своя окрема історія. Так було доцільно тоді.

Працювали на ентузіазмі та чесному слові (хто його мав), без підручників. Але був суспільний попит і відчуття важливості процесу.

Перші підручники з історії України вистояли атаки тих, що вважали молоду державу прикрим непорозумінням. А за якийсь час почали «удосконалювати» програми. Мабуть, у них закладали якісь глибокі ідеї, але пересічному вчителю на серпневих нарадах просто повідомляли, назви яких розділів поміняно і які теми вкотре перекидали між 8 і 9 та 10 і 9 класами.

Не всі зміни виявились продуктивними. Скоротили кількість годин в 5, 7 класах, майже не зменшивши обсяг матеріалу. Мабуть, саме з того моменту, коли забрали кілька годин зі шкільної історії, і почалися наші (вчителів історії) проблеми, бо ж матеріалу менше не стало, а вимоги щоразу зростали.

Так, були намагання «підчищати» деякі теми, переважно щодо періоду ХХ-ХХІ століття. Були серед авторів ті, хто витримував, ті, хто знаходив компроміс, і такі, що сходили з дистанції. Когось «виводили» з процесу підручникотворення, а когось навіть і не допускали. І тепер серед учительства хтось продовжує оперувати матеріалом початку 90-х, хтось зрозумів, що час летить і реалії змінюються, а хтось досі плекає теми, які осіли в мізках ще у радянській школі. Хтось незадоволений відсутністю змін, а хтось боїться нового параграфа в підручнику, бо ліньки вийти із зони комфорту.

Але то НАШІ реалії. Цілком природно, що триває перманентна дискусія щодо концепції шкільної історичної освіти. З одного боку летять звинувачення в імітації змін, з іншого – у невиправдано радикальних змінах.

А от реальних змін у шкільній історичній освіті не було і немає. Бо лінійний принцип збережено. І все, що дотепер іменували змінами – всього лише корекція. Перевлаштування програм з 11 класів на 12 і назад, яке ми проходили, – то не зміни, а теж технічна корекція. Кому бракувало нового підручника для 2 семестру з історії України у 10 класі, той знає, про що я, адже повернулись до попереднього підручника і ще довго ним рятувались.

Щоб мати реальні зміни в шкільній історичній освіті, треба не розділи перейменовувати й параграфи у темах місцями міняти, як робили дехто з авторів, долаючи чергові зміни в програмах. Треба знайти відповіді на запитання «Чого ми хочемо?» і «Навіщо нам це?», а також «Як це зробити?» і «Що для цього потрібно?». А тоді реалізувати. Це справа не одного року, і не двох))). І не одного-двох чиновників чи науковців, а широкого кола освітян, зокрема вчителів-практиків.

Звісно, треба все добре обговорити, прорахувати та підготувати. Але не варто відкладати старт на потім, щоб не потрапити знову в цейтнот. Якраз працює група з підготовки нового освітнього держстандарту. Коли вона завершить роботу, про зміни в таких масштабах буде пізно говорити, якщо не буде закладено основи для змін у держстандарті. Тож треба зробити так, щоб нова концепція лягла в основу стандартів, які зараз розробляються.

Уже маємо запропонованігрупою авторів пропозиціїпроекту стандарту освітньої галузі «Громадянська та історична освіта»:

ЗАГАЛЬНА ГРОМАДЯНСЬКА ТА ІСТОРИЧНА ОСВІТА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСТУП УЧНЯ http://education-ua.org/ua/draft-regulations/1213-zagalna-gromadyanska-ta-istorichna-osvita-navchalnij-postup-uchnya

Це добра основа для подальшої роботи над змінами в програмах. Але чи будуть враховані ці пропозиції при розробці нового стандарту освітньої галузі?

Комусь не до вподоби буде, але варто сказати й таке. У Росії донедавна викладання історії в школах велось за принципом концентрів, у 5-9 класах – увесь період, в обсязі разом по 11 годин в тиждень, у 10-11 класах – повторення вивченого, по 2 год в тиждень. Так БУЛО у них. Система концентричного навчання історії, лише трохи інша, діє дотепер в Литві та в Польщі. А Росія ще від 2006 року готувала перехід до лінійного принципу історичної шкільної освіти. Якщо не помиляюсь, у 2015 там розпочався поступовий перехід до лінійного викладання історії, тобто весь курс – хронологічно-послідовно, від 5 по 11 клас. У їхніх методичних матеріалах також можна прочитати про компетентнісний підхід як про вартий уваги досвід західних країн. Про акценти та тамтешнє трактування історичних подій зараз не йдеться.

Маючи концепцію викладання історії, яка успішно реалізовується в Литві та Польщі (про інших зараз не готова стверджувати), північно-східний сусід майже 10 років готував перехід до тієї системи, яка працює у нас, і яку ми завзято критикуємо. Або у нас не все аж так погано, або в тому є якась прихована родзинка, яка засмакувала їхній владі. Або ж включаємо мізки й аналізуємо.

І не кажіть, що це ми мавпуємо їхні ідеї. Перші розроблені пропозиції концентричного вивчення шкільної історії в Україні датуються 2004 роком, але були тоді ж і відкинуті. Звісно, сьогодні ті проекти, які пропонувались в той час кількома робочими командами, в дослівно тому ж вигляді є неактуальні, але чому б не врахувати певні раціональні пропозиції чи формулювання. Тоді не вдалося обрати якийсь один варіант чи досягти консенсусу, і час втрачено.

У той час поки в соцмережах і в кабінетах, в шкільних коридорах і на кухні тривають дискусії, ми, вчителі, шукаємо результативний підхід до навчання історії. Бо саме вчитель з класом, за зачиненими дверима свого класу, працює так, щоб врятувати ситуацію, зацікавити та навчити.

Мусимо задуматись над тим, чого очікувати в той час (2022-2023 навчальний рік), коли сьогоднішні першокласники НУШ впритул підійдуть до вивчення історії, і тоді, коли вони пройдуть черговий освітній ступінь (2026-2027 навчальний рік).

Починаємо вже звикати до того, що звична в нашому розумінні школа закінчуватиметься 9 класом. Тоді буде випуск, ДПА у формі ЗНО, а продовжуватимуть навчання в закладах професійної чи профільної освіти. Якщо збережеться сьогоднішній (лінійно-хронологічний) принцип шкільної історичної освіти (навіть не про методику йдеться, а про технічні реалії), то 15-ти річна людина піде в життя з тими знаннями про події ХХ-ХХІ століть, які отримає ще в 5 класі. Принаймні половина молодих людей не матиме належного уявлення про події цього періоду, і тим більше не матиме основи для розуміння сучасних процесів.

Реалісти знають, що сьогодні маємо практично те саме. Якась частина дітей переходить зі шкіл у заклади профтехосвіти й там «пробігає» період 1900-2018 за 1 рік... Галопом. А у 9 класі всі свої інтелектуальні можливості дарує «довгому століттю», немов би то фінал історії.

Наразі маємо сприятливий момент для початку дискусії, є час для прийняття рішення і втілення. Вже оприлюднені кілька пропозицій – Руслана Шеремета, Олега Фідрі, Романа Пастушенка. Чимало вчителів висловили свої міркування у діалогах: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1561911897247491%20&id=100002860865413

https://www.facebook.com/groups/Historyteaching/

https://www.facebook.com/groups/Historyteaching/permalink/2226134257606563/

Я теж ризикну сформулювати своє бачення і запропонувати його для подальшого «препарування».

1. Історія – ІНТЕГРОВАНИЙ КУРС, зі збереженням пропорції «всесвітня історія : історія України = 1: 3».

Досвід підготовки та викладання інтегрованого курсу з’явиться вже зараз, адже з цього навчального року чимало десятикласників вивчатимуть курс «Історія: Україна і світ», а, отже, є багато вчителів, які готові використовувати його переваги.

На вивчення історії України в цілому ми мали б часу більше, шляхом звуження частки всесвітньої історії та інтеграції. Інтеграція дозволяє уникати дублювання і прослідковувати струтурно-логічні взаємодії.

На мою думку, саме зараз ми фактично вчимо поверхово: широко, про все-все. У майбутньому варто дотримуватись пропорції: дві третини тем, матеріалу з Історії України й третина всесвітньої історії. З усього обсягу всесвітньої історії вивчати процеси, явища, факти, які безпосередньо дотичні до нашої історії, а серед інших – ті, що мали дуже вагомий вплив на історію людства.

Ще багато років тому я шукала для себе відповіді на запитання: навіщо я мушу вивчати з учнями етапи, скажімо, селянської війни в Німеччині, порівнювати програми сторін, чи штудіювати причини, хід та наслідки повстання Уота Тайлера із Жакерією. Яка практична користь від цього? Невже тамтешні школярі так вивчають Хмельниччину?

Якщо треба виробити навички складання схем, табличок, пошуку інформації, формулювання висновків, визначення понять, оцінки джерел, роботи в команді, підготовки презентацій, проектів тощо, то це можна робити на історичному матеріалі своєї країни.

2. Як відомо, концепція НУШ передбачає, що базова середня освіта поділятиметься на два цикли: перший (5-6 класи) – адаптаційний, другий (7-9 класи) – базове предметне навчання.

Отже, на першому етапі треба пробудити й підтримати інтерес до знань і діяльності, передбачених програмою з історії, на другому – забезпечити усвідомлене вивчення історії як необхідного елементу гармонійного розвитку особистості та громадянина, формувати вміння самостійно вирішувати завдання, шукати відповіді, визначатися у своїх інтересах. Третій етап (10-12 класи) – професійне чи профільне навчання. Тому доцільно шкільний курс історії адаптувати до цих етапів.

Тож має бути КОНЦЕНТРИЧНИЙ ПІДХІД З ТРЬОХ КІЛ:

• Перше коло (5-6 класи) – пропедевтичні.

За основу можна взяти сьогоднішню програму для 5 класу, але два роки працювати так, щоб необхідну основу сформувати й закріпити ґрунтовно, не поспішаючи. Тому що для сьогоднішньої програми для 5 класу, вірніше її повної реалізації, 34 годин замало. А 6-класникам, через їх вік, все ще не до усвідомлення теоретичних особливостей періоду історії Стародавнього світу. Тому у 5-6 працюємо також над рівнем загальної ерудиції, і лише з найцікавішим матеріалом і найважливішими вміннями.

Історія інтегрована, запаралелюємо історію своєї землі та всесвітню. Виховуємо патріотизм, формуємо власну думку і зацікавленість. Слухаємо дитячі висловлювання і підказуємо, звідки дізнаватись про те, що зацікавило.

• Друге коло (7-9 класи).

Увесь період. Але без перенасичення фактажем, а також вимог на кшталт «психологічних портретів діячів» та інших нереальностей, на які й зараз часу бракує.

Не територіально-хронологічний, а ТЕМАТИЧНО-ХРОНОЛОГІЧНИЙ підхід.

У кожному класі – умовні розділи-лінії:

а) економічно-соціальний (людина та умови її життя, економічні відносини),

б) державно-політичний (держави, їх внутрішня політика, міжнародні відносини),

в) культурно-мистецький (відкриття-винаходи, мистецтво, релігія або «матеріальна і духовна культура», якщо так зручніше).

У межах кожного класу – певний період, який вивчається не хронологічно, а тематично, але в межах кожного розділу (особливо державно-політичної історії) зберігається хронологічна і логічна послідовність.

Не забуваємо про карту, ключові дати, факти - процеси - явища, діячів. Подаємо їх, демонструючи логічно-структурні взаємодії. Вчимо бачити причинно-наслідкові зв’язки. Опираємось на фрагменти, які вже відомі з 5-6 класів, та на вміння, набуті раніше.

Як саме розподілити всю історію між трьома роками?

Можливий варіант:

7 клас – Стародавній світ і Середні віки (частина),

8 клас – Середні віки (продовження) і Нова історія,

9 клас – Новітня історія.

5 і 6 класи – по 1 годині, 7,8,9 – по 3 години, всього в 5-9 було б 11 годин.

Багато? Сьогодні на все це маємо 15 годин від 5 по 11 клас. Пам’ятаємо, що шкільну історію треба звільнити від зайвого матеріалу. Пам’ятаємо і про основи правознавства.

• Третє коло – 10-12 класи.

Два типи – стандарт і профіль. Вчимо встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та логічно-структурні взаємодії. Опираємось на знання та вміння, набуті раніше.

Стандарт: у професійній освіті та у технічних профілях. «Історія української державності» – відносно коротко, але по-дорослому, з хронологічно-тематичним підходом і прив’язкою до міжнародних процесів на кожному етапі.

Профіль: історія державотворення поглиблено, можна окремими курсами, з лінійно-хронологічним підходом. Плюс українознавство. Плюс громадянська освіта. Плюс курси за вибором для профілів і стандарту – історія культури, історія релігії, історія економіки, краєзнавство та інші.

Я за те, щоб у профільній освіті, в 10-12 класах, поруч із вивченням "наук, мистецтв і ремесел", вивчались певні історичні спецкурси, залежно від "виду ремесла", а також як стандарт, історія української державності або ж інтегровано новітня історія, щоб молода людина могла не тільки повторити, а й обговорити чи глибше розглянути деякі теми.

3. Важливо відрегулювати кількість годин історії в тому чи іншому класі. Можливий такий варіант:

8 і 9 класи по 3 години в тиждень,

6 і 7 – не менше 2 годин, 5 клас – 1 година,

10-12 класи – залежно від профілю і спецкурсів.

4. Так, у цьому випадку треба буде писати тексти підручників заново. Переставити місцями параграфи чи розділи не вдасться.

Так, кількість дат, подій, діячів може зменшитись.

Так, процеси, явища, їх причини-наслідки треба буде вивчати ґрунтовніше.

Але ж не всі-всі, а ті, що найвагоміші, ті, які мають прив’язку до нашої історії. Не боятися щось пропустити.

Визначити головним завданням виховання усвідомленого патріотизму і вироблення навичок, компетенцій, а не зазубрювання безлічі деталей, які, за потреби, легко знайти завдяки різним засобам отримання інформації.

5. Уміло поєднувати словесне, наочне та практичне навчання.

Не заміняти словом вчителя самостійну роботу і не залишати дітей наодинці з практичними без вчительського слова.

Теорію підкріплювати практикою і навпаки.

Дослідження – відповідно до вікових можливостей.

Вимоги до знань і вмінь – не захмарні, а реалістичні.

Зберегти за вчителем можливість розподіляти години в межах теми самостійно, щоб мати «вільні» від нової теми уроки для закріплення і практики, а не лише для контролю.

Відійти від практики «щоуроку – нова тема і новий параграф».

Розробити єдині критерії оцінювання, притомні. Важливо, щоб для кожного кола інші.

5. Слід забезпечити формування сприятливої для цих змін громадської думки, особливо батьків та вчителів.

Після того, як нову концепцію та програми буде обговорено, розроблено, підготовлено до впровадження, має бути проведена відповідна роз’яснювальна робота з цільовими аудиторіями про суть концентричного підходу, особливості та завдання шкільного курсу історії. Вчитель не повинен бути інструментом-озвучкою тексту підручника. Він мусить вміти спрямувати учнів, підкоригувати, допомогти. Як мінімум – вміти працювати з гаджетами, випереджаючи учнів, а не навздогін. І відірватися від переліку "новостроек первых пятилеток" для конспектування.

7. Програми мати готовими за два роки до впровадження, щоб підручники починати готувати не в останні півроку, а за два роки. І не дратувати суспільство спізненнями у забезпеченні підручниками. Сьогодні ж кожні 5 років ми маємо «втрачену паралель» – у перший рік роботи нових програм, коли нові підручники запізнюються на тривалий термін.

Ірина Васильків, учитель історії та правознавства, м. Львів.

 

Щодо концепції шкільної історичної освіти: погляд з позиції вчителя.
Щодо концепції шкільної історичної освіти: погляд з позиції вчителя.

Щойно проаналізувала матеріали про вивчення історії на пострадянському просторі. З усієї інформації сформувались кілька тез.

Практично у всіх пострадянських країнах наголошують на негативній ролі радянського періоду в їхній історії.

Підручники з історії переписуються у всіх державах кожні декілька років, щоправда, з різних причин. Литва ще у 1989 році розробила перехід від лінійного викладу історії до концентричного, там її вивчають тричі за шкільний курс, щоразу глибше, а власне історію Литви розглядають як частину історії Європи. У Казахстані тепер вивчають два базові курси: від найдавніших часів до сьогодення й окремо, старшокласники, – новітню історію Казахстану.

На мою думку, наша ситуація зі шкільною історичною освітою була найбільш подібна до казахської. Там від 1992 року, впровадивши вивчення власної історії, обходились на початках також без підручників, а у перших підручниках активно висвітлювались раніше заборонені теми, негативно оцінювалась русифікація. Це вже потім на їхньому аналогові нашого ЗНО з'явились запитання типу «Скільки було зубів у коня Чингісхана».

А от у Киргизії дотепер важливим є питання різниці між термінами «киргиз» і «киргизстанець»…

А тепер про нас.

В Україні зберегли лінійний принцип викладання історії, притаманний радянській педагогіці, впровадили пропедевтичний курс у 5 класі, окремим курсом історію України від 6 класу (інтеграція історії у 6 класі – відносно недавнє оновлення) і особливо пишались тим, що в окремій державі – своя окрема історія. Так було доцільно тоді.

Працювали на ентузіазмі та чесному слові (хто його мав), без підручників. Але був суспільний попит і відчуття важливості процесу.

Перші підручники з історії України вистояли атаки тих, що вважали молоду державу прикрим непорозумінням. А за якийсь час почали «удосконалювати» програми. Мабуть, у них закладали якісь глибокі ідеї, але пересічному вчителю на серпневих нарадах просто повідомляли, назви яких розділів поміняно і які теми вкотре перекидали між 8 і 9 та 10 і 9 класами.

Не всі зміни виявились продуктивними. Скоротили кількість годин в 5, 7 класах, майже не зменшивши обсяг матеріалу. Мабуть, саме з того моменту, коли забрали кілька годин зі шкільної історії, і почалися наші (вчителів історії) проблеми, бо ж матеріалу менше не стало, а вимоги щоразу зростали.

Так, були намагання «підчищати» деякі теми, переважно щодо періоду ХХ-ХХІ століття. Були серед авторів ті, хто витримував, ті, хто знаходив компроміс, і такі, що сходили з дистанції. Когось «виводили» з процесу підручникотворення, а когось навіть і не допускали. І тепер серед учительства хтось продовжує оперувати матеріалом початку 90-х, хтось зрозумів, що час летить і реалії змінюються, а хтось досі плекає теми, які осіли в мізках ще у радянській школі. Хтось незадоволений відсутністю змін, а хтось боїться нового параграфа в підручнику, бо ліньки вийти із зони комфорту.

Але то НАШІ реалії. Цілком природно, що триває перманентна дискусія щодо концепції шкільної історичної освіти. З одного боку летять звинувачення в імітації змін, з іншого – у невиправдано радикальних змінах.

А от реальних змін у шкільній історичній освіті не було і немає. Бо лінійний принцип збережено. І все, що дотепер іменували змінами – всього лише корекція. Перевлаштування програм з 11 класів на 12 і назад, яке ми проходили, – то не зміни, а теж технічна корекція. Кому бракувало нового підручника для 2 семестру з історії України у 10 класі, той знає, про що я, адже повернулись до попереднього підручника і ще довго ним рятувались.

Щоб мати реальні зміни в шкільній історичній освіті, треба не розділи перейменовувати й параграфи у темах місцями міняти, як робили дехто з авторів, долаючи чергові зміни в програмах. Треба знайти відповіді на запитання «Чого ми хочемо?» і «Навіщо нам це?», а також «Як це зробити?» і «Що для цього потрібно?». А тоді реалізувати. Це справа не одного року, і не двох))). І не одного-двох чиновників чи науковців, а широкого кола освітян, зокрема вчителів-практиків.

Звісно, треба все добре обговорити, прорахувати та підготувати. Але не варто відкладати старт на потім, щоб не потрапити знову в цейтнот. Якраз працює група з підготовки нового освітнього держстандарту. Коли вона завершить роботу, про зміни в таких масштабах буде пізно говорити, якщо не буде закладено основи для змін у держстандарті. Тож треба зробити так, щоб нова концепція лягла в основу стандартів, які зараз розробляються.

Уже маємо запропонованігрупою авторів пропозиціїпроекту стандарту освітньої галузі «Громадянська та історична освіта»:

ЗАГАЛЬНА ГРОМАДЯНСЬКА ТА ІСТОРИЧНА ОСВІТА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСТУП УЧНЯ http://education-ua.org/ua/draft-regulations/1213-zagalna-gromadyanska-ta-istorichna-osvita-navchalnij-postup-uchnya

Це добра основа для подальшої роботи над змінами в програмах. Але чи будуть враховані ці пропозиції при розробці нового стандарту освітньої галузі?

Комусь не до вподоби буде, але варто сказати й таке. У Росії донедавна викладання історії в школах велось за принципом концентрів, у 5-9 класах – увесь період, в обсязі разом по 11 годин в тиждень, у 10-11 класах – повторення вивченого, по 2 год в тиждень. Так БУЛО у них. Система концентричного навчання історії, лише трохи інша, діє дотепер в Литві та в Польщі. А Росія ще від 2006 року готувала перехід до лінійного принципу історичної шкільної освіти. Якщо не помиляюсь, у 2015 там розпочався поступовий перехід до лінійного викладання історії, тобто весь курс – хронологічно-послідовно, від 5 по 11 клас. У їхніх методичних матеріалах також можна прочитати про компетентнісний підхід як про вартий уваги досвід західних країн. Про акценти та тамтешнє трактування історичних подій зараз не йдеться.

Маючи концепцію викладання історії, яка успішно реалізовується в Литві та Польщі (про інших зараз не готова стверджувати), північно-східний сусід майже 10 років готував перехід до тієї системи, яка працює у нас, і яку ми завзято критикуємо. Або у нас не все аж так погано, або в тому є якась прихована родзинка, яка засмакувала їхній владі. Або ж включаємо мізки й аналізуємо.

І не кажіть, що це ми мавпуємо їхні ідеї. Перші розроблені пропозиції концентричного вивчення шкільної історії в Україні датуються 2004 роком, але були тоді ж і відкинуті. Звісно, сьогодні ті проекти, які пропонувались в той час кількома робочими командами, в дослівно тому ж вигляді є неактуальні, але чому б не врахувати певні раціональні пропозиції чи формулювання. Тоді не вдалося обрати якийсь один варіант чи досягти консенсусу, і час втрачено.

У той час поки в соцмережах і в кабінетах, в шкільних коридорах і на кухні тривають дискусії, ми, вчителі, шукаємо результативний підхід до навчання історії. Бо саме вчитель з класом, за зачиненими дверима свого класу, працює так, щоб врятувати ситуацію, зацікавити та навчити.

Мусимо задуматись над тим, чого очікувати в той час (2022-2023 навчальний рік), коли сьогоднішні першокласники НУШ впритул підійдуть до вивчення історії, і тоді, коли вони пройдуть черговий освітній ступінь (2026-2027 навчальний рік).

Починаємо вже звикати до того, що звична в нашому розумінні школа закінчуватиметься 9 класом. Тоді буде випуск, ДПА у формі ЗНО, а продовжуватимуть навчання в закладах професійної чи профільної освіти. Якщо збережеться сьогоднішній (лінійно-хронологічний) принцип шкільної історичної освіти (навіть не про методику йдеться, а про технічні реалії), то 15-ти річна людина піде в життя з тими знаннями про події ХХ-ХХІ століть, які отримає ще в 5 класі. Принаймні половина молодих людей не матиме належного уявлення про події цього періоду, і тим більше не матиме основи для розуміння сучасних процесів.

Реалісти знають, що сьогодні маємо практично те саме. Якась частина дітей переходить зі шкіл у заклади профтехосвіти й там «пробігає» період 1900-2018 за 1 рік... Галопом. А у 9 класі всі свої інтелектуальні можливості дарує «довгому століттю», немов би то фінал історії.

Наразі маємо сприятливий момент для початку дискусії, є час для прийняття рішення і втілення. Вже оприлюднені кілька пропозицій – Руслана Шеремета, Олега Фідрі, Романа Пастушенка. Чимало вчителів висловили свої міркування у діалогах: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1561911897247491%20&id=100002860865413

https://www.facebook.com/groups/Historyteaching/

https://www.facebook.com/groups/Historyteaching/permalink/2226134257606563/

Я теж ризикну сформулювати своє бачення і запропонувати його для подальшого «препарування».

1. Історія – ІНТЕГРОВАНИЙ КУРС, зі збереженням пропорції «всесвітня історія : історія України = 1: 3».

Досвід підготовки та викладання інтегрованого курсу з’явиться вже зараз, адже з цього навчального року чимало десятикласників вивчатимуть курс «Історія: Україна і світ», а, отже, є багато вчителів, які готові використовувати його переваги.

На вивчення історії України в цілому ми мали б часу більше, шляхом звуження частки всесвітньої історії та інтеграції. Інтеграція дозволяє уникати дублювання і прослідковувати струтурно-логічні взаємодії.

На мою думку, саме зараз ми фактично вчимо поверхово: широко, про все-все. У майбутньому варто дотримуватись пропорції: дві третини тем, матеріалу з Історії України й третина всесвітньої історії. З усього обсягу всесвітньої історії вивчати процеси, явища, факти, які безпосередньо дотичні до нашої історії, а серед інших – ті, що мали дуже вагомий вплив на історію людства.

Ще багато років тому я шукала для себе відповіді на запитання: навіщо я мушу вивчати з учнями етапи, скажімо, селянської війни в Німеччині, порівнювати програми сторін, чи штудіювати причини, хід та наслідки повстання Уота Тайлера із Жакерією. Яка практична користь від цього? Невже тамтешні школярі так вивчають Хмельниччину?

Якщо треба виробити навички складання схем, табличок, пошуку інформації, формулювання висновків, визначення понять, оцінки джерел, роботи в команді, підготовки презентацій, проектів тощо, то це можна робити на історичному матеріалі своєї країни.

2. Як відомо, концепція НУШ передбачає, що базова середня освіта поділятиметься на два цикли: перший (5-6 класи) – адаптаційний, другий (7-9 класи) – базове предметне навчання.

Отже, на першому етапі треба пробудити й підтримати інтерес до знань і діяльності, передбачених програмою з історії, на другому – забезпечити усвідомлене вивчення історії як необхідного елементу гармонійного розвитку особистості та громадянина, формувати вміння самостійно вирішувати завдання, шукати відповіді, визначатися у своїх інтересах. Третій етап (10-12 класи) – професійне чи профільне навчання. Тому доцільно шкільний курс історії адаптувати до цих етапів.

Тож має бути КОНЦЕНТРИЧНИЙ ПІДХІД З ТРЬОХ КІЛ:

• Перше коло (5-6 класи) – пропедевтичні.

За основу можна взяти сьогоднішню програму для 5 класу, але два роки працювати так, щоб необхідну основу сформувати й закріпити ґрунтовно, не поспішаючи. Тому що для сьогоднішньої програми для 5 класу, вірніше її повної реалізації, 34 годин замало. А 6-класникам, через їх вік, все ще не до усвідомлення теоретичних особливостей періоду історії Стародавнього світу. Тому у 5-6 працюємо також над рівнем загальної ерудиції, і лише з найцікавішим матеріалом і найважливішими вміннями.

Історія інтегрована, запаралелюємо історію своєї землі та всесвітню. Виховуємо патріотизм, формуємо власну думку і зацікавленість. Слухаємо дитячі висловлювання і підказуємо, звідки дізнаватись про те, що зацікавило.

• Друге коло (7-9 класи).

Увесь період. Але без перенасичення фактажем, а також вимог на кшталт «психологічних портретів діячів» та інших нереальностей, на які й зараз часу бракує.

Не територіально-хронологічний, а ТЕМАТИЧНО-ХРОНОЛОГІЧНИЙ підхід.

У кожному класі – умовні розділи-лінії:

а) економічно-соціальний (людина та умови її життя, економічні відносини),

б) державно-політичний (держави, їх внутрішня політика, міжнародні відносини),

в) культурно-мистецький (відкриття-винаходи, мистецтво, релігія або «матеріальна і духовна культура», якщо так зручніше).

У межах кожного класу – певний період, який вивчається не хронологічно, а тематично, але в межах кожного розділу (особливо державно-політичної історії) зберігається хронологічна і логічна послідовність.

Не забуваємо про карту, ключові дати, факти - процеси - явища, діячів. Подаємо їх, демонструючи логічно-структурні взаємодії. Вчимо бачити причинно-наслідкові зв’язки. Опираємось на фрагменти, які вже відомі з 5-6 класів, та на вміння, набуті раніше.

Як саме розподілити всю історію між трьома роками?

Можливий варіант:

7 клас – Стародавній світ і Середні віки (частина),

8 клас – Середні віки (продовження) і Нова історія,

9 клас – Новітня історія.

5 і 6 класи – по 1 годині, 7,8,9 – по 3 години, всього в 5-9 було б 11 годин.

Багато? Сьогодні на все це маємо 15 годин від 5 по 11 клас. Пам’ятаємо, що шкільну історію треба звільнити від зайвого матеріалу. Пам’ятаємо і про основи правознавства.

• Третє коло – 10-12 класи.

Два типи – стандарт і профіль. Вчимо встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та логічно-структурні взаємодії. Опираємось на знання та вміння, набуті раніше.

Стандарт: у професійній освіті та у технічних профілях. «Історія української державності» – відносно коротко, але по-дорослому, з хронологічно-тематичним підходом і прив’язкою до міжнародних процесів на кожному етапі.

Профіль: історія державотворення поглиблено, можна окремими курсами, з лінійно-хронологічним підходом. Плюс українознавство. Плюс громадянська освіта. Плюс курси за вибором для профілів і стандарту – історія культури, історія релігії, історія економіки, краєзнавство та інші.

Я за те, щоб у профільній освіті, в 10-12 класах, поруч із вивченням "наук, мистецтв і ремесел", вивчались певні історичні спецкурси, залежно від "виду ремесла", а також як стандарт, історія української державності або ж інтегровано новітня історія, щоб молода людина могла не тільки повторити, а й обговорити чи глибше розглянути деякі теми.

3. Важливо відрегулювати кількість годин історії в тому чи іншому класі. Можливий такий варіант:

8 і 9 класи по 3 години в тиждень,

6 і 7 – не менше 2 годин, 5 клас – 1 година,

10-12 класи – залежно від профілю і спецкурсів.

4. Так, у цьому випадку треба буде писати тексти підручників заново. Переставити місцями параграфи чи розділи не вдасться.

Так, кількість дат, подій, діячів може зменшитись.

Так, процеси, явища, їх причини-наслідки треба буде вивчати ґрунтовніше.

Але ж не всі-всі, а ті, що найвагоміші, ті, які мають прив’язку до нашої історії. Не боятися щось пропустити.

Визначити головним завданням виховання усвідомленого патріотизму і вироблення навичок, компетенцій, а не зазубрювання безлічі деталей, які, за потреби, легко знайти завдяки різним засобам отримання інформації.

5. Уміло поєднувати словесне, наочне та практичне навчання.

Не заміняти словом вчителя самостійну роботу і не залишати дітей наодинці з практичними без вчительського слова.

Теорію підкріплювати практикою і навпаки.

Дослідження – відповідно до вікових можливостей.

Вимоги до знань і вмінь – не захмарні, а реалістичні.

Зберегти за вчителем можливість розподіляти години в межах теми самостійно, щоб мати «вільні» від нової теми уроки для закріплення і практики, а не лише для контролю.

Відійти від практики «щоуроку – нова тема і новий параграф».

Розробити єдині критерії оцінювання, притомні. Важливо, щоб для кожного кола інші.

5. Слід забезпечити формування сприятливої для цих змін громадської думки, особливо батьків та вчителів.

Після того, як нову концепцію та програми буде обговорено, розроблено, підготовлено до впровадження, має бути проведена відповідна роз’яснювальна робота з цільовими аудиторіями про суть концентричного підходу, особливості та завдання шкільного курсу історії. Вчитель не повинен бути інструментом-озвучкою тексту підручника. Він мусить вміти спрямувати учнів, підкоригувати, допомогти. Як мінімум – вміти працювати з гаджетами, випереджаючи учнів, а не навздогін. І відірватися від переліку "новостроек первых пятилеток" для конспектування.

7. Програми мати готовими за два роки до впровадження, щоб підручники починати готувати не в останні півроку, а за два роки. І не дратувати суспільство спізненнями у забезпеченні підручниками. Сьогодні ж кожні 5 років ми маємо «втрачену паралель» – у перший рік роботи нових програм, коли нові підручники запізнюються на тривалий термін.

Ірина Васильків, учитель історії та правознавства, м. Львів.

 

23.08.2018
Ірина Васильків
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Мирослав
Опубліковано 19.09.2018 в 11:15
У деталі не заглиблююсь, як і попередній дописувач лише скажу: не згоден із пропорціями, бо пропоную взагалі позбутися "пропорцій"; згоден, щоби громадянська освіта була окремим курсом, щось на зразок "Сучасна Україна"; дійсно не згоден розривати середні віки, давнину і середні віки можна об'єднати у 6 класі повністю.
Автор: Мирослав
Опубліковано 19.09.2018 в 11:17
чи 7 класі відповідно
Автор: Мирослав
Опубліковано 19.09.2018 в 11:14
Молодь, яка закінчує школу, повинна добре розумітися не скільки в дрібній возні наших депутатів щодо якогось чергового окозамилювання- "реформування", але й у загальносвітови х процесах, таких як причини добробуту і відсталості різних регіонів, тероризму, демографічних хвиль, масових міграцій, боротьби за ресурси і багато ін., які тепер вже для нас не є якимись віддалено-теоре тичними, а торкаються безпосередньо кожного. Правильно, потрібно формувати патріотизм молоді. Та при цьому потрібно не обмежувати наші знання тільки власною печерою.
Автор: Мирослав
Опубліковано 19.09.2018 в 11:13
До речі, я не погоджуюся щодо надмірної деталізації зарубіжної історії. Вона давно вже не надмірна! Від радянського часу я не пам'ятаю, щоб хоч в одній програмі йшлося про деталізацію етапів та програм окремих течій Селянської війни в Німеччині, або про детальні наслідки повстання Уота Тайлера. Цього давно вже не має. Однак, намагання й далі скорочувати зміст зарубіжної історії призведе до історичного і громадянського отупіння молоді. Тим більше зараз, коли ми пропагуємо відкриті кордони й участь у глобалізації.
Автор: Мирослав
Опубліковано 19.09.2018 в 11:11
Десь погоджуюсь із запропонованими концентричними колами. У першому колі спиратися тільки на українську історію. У другому колі закликаю зберегти реальну - а не примусово-"патр іотичну" - пропорцію української і зарубіжної історії, дійсно розкриваючи проблематику людини у суспільстві, уявлень, ментальностей, способів життя в різні часи, а не модернізовувати історію сучасними ідеологіями, сьогоднішніми протистояннями і відповідними штампами. А вже в третьому колі можна було б запропонувати лінійку спецкурсів з української та світової проблематики. Це дозволило би поглибити знання учнів про Україну, зберігши при цьому високу якість знань про зарубіжжя.
Автор: Мирослав
Опубліковано 19.09.2018 в 11:09
Якщо дозволите, хочу висловити кілька зауваг. Вважаю, що лінійний підхід може бути тільки у випадку, коли учні повністю його проходять в одному закладі. Тобто, я за те, щоби завершити виклад історії від давнини до сучасності у 9-му класі. Далі. У випадку реалізації такої концентричності , й тільки тоді, можна було би говорити про запровадження інтегрованого курсу історії. Тому що зараз при збереженні лінійного викладання й одночасній інтеграції курсів історії України і всесвітньої історії в один (70% українських тем на 30% зарубіжних) на все життя в голови підліткам буде закладена помилкова диспропорція у сприйнятті місця, ролі, об'єму історії України в світовій історії й, одночасно, профанація, втрата розуміння світових процесів, простіше кажучи апофеоз провінційності через вип'ячування себе як пупа землі. Якщо ж ввести повною мірою концентричний підхід, то тоді можна було б дійсно поділити на три частини: пропедевтичну, основну й поглиблену.
Автор: Олександр Желiба
Опубліковано 24.08.2018 в 07:55
1) Не згоден з пропорцією курсів: я - за 1:1; 2) не згоден розглядати історію без громадянської освіти. Для чого історія? Це основа для вивчення життєдіяльності суспільства. Тому має бути єдиний громадянознавчи й курс від 5 до 12 класу, куди буде включано право, етику, людину і світ, філософію, тощо (все, що стосується життя людини у суспільстві); 3) не згоден розривати середні віки
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews