Укр Рус

Дата: 19.03.2024

Підписка на новини

Система забезпечення якості освіти в новому освітньому законодавстві

Автор:
Володимир Бахрушин
Опубліковано
30.08.2018

Забезпечення якості української освіти – це одне з основних завдань її реформування. Але саме поняття якості освіти є багатозначним і має різні значення в різних контекстах. Це зумовлює складність створення нормативної бази, що стосується забезпечення якості. Деякі підходи до розв'язання цієї проблеми я розглядав раніше на Порталі «Освітня політика», зокрема у статті [1].

Закон України «Про вищу освіту» 2002 р. трактував якість вищої освіти як «сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства» [2]. Попри зовнішню привабливість такого визначення, орієнтованого на здобувача, воно не надавало розуміння того, як можна оцінювати та забезпечувати якість у закладі вищої освіти та ззовні, оскільки для жодного зі складників не існувало і не існує ані загального розуміння, ані методик оцінювання. Невипадково, на практиці випадки негативних оцінок під час акредитації та інших контрольних заходів були поодинокими й не завжди пов’язаними зі справжньою якістю освіти в оцінюваних закладах. Також невипадково й те, що всі варіанти нового Закону, які розглядали у 2013 – 2014 р., передбачали суттєві зміни цього визначення.

У підсумку новий Закон України «Про вищу освіту» на сьогодні містить таке формулювання (ст. 1.1.23): «якість вищої освіти – відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом вищої освіти та/або договором про надання освітніх послуг» [3]. Воно відповідає загальному розумінню якості у стандартах ISO-9000-2015 (п. 3.6.2), як «ступеня, до якого сукупність власних характеристик об’єкта відповідає вимогам» [4]. При цьому вимоги можуть бути не тільки обов’язковими, але і загальнозрозумілими чи сформульованими як певні очікування. Визначення чинного Закону також не суперечить Стандартам і рекомендаціям щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG-2015), які, однак не містять формального визначення поняття якості вищої освіти [5].

Визначення Закону є конструктивним для розробки законодавства, оскільки дає розуміння, що і як треба робити для створення ефективної системи забезпечення якості вищої освіти. Саме тому до нього прив’язані системи стандартів вищої освіти та акредитації освітніх програм, формат визначення змісту освіти в освітніх програмах, атестація випускників тощо. Звісно, це не означає, що його не можна вдосконалювати. Зокрема, деякі фахівці вважають необхідним перенесення акценту з вимог законодавства на результати для здобувачів. Це відповідало б і сучасній політиці Євросоюзу у сфері вищої освіти [6]. Важливим є і розширення кола нормативних документів, які треба брати до уваги при оцінюванні якості, з урахуванням європейської інтеграції та запровадження професійних стандартів. Виходячи з цього, можна запропонувати дещо скореговане визначення:

«якість вищої освіти – здобуття випускниками освітньої програми необхідних їм для досягнення успіху після закінчення навчання компетентностей, які визначаються освітньою програмою, відповідно до стандартів вищої освіти, професійних стандартів, міжнародних стандартів та/або договорів на надання освітніх послуг». 

Його головною особливістю є те, що, на відміну від чинного визначення, воно також задає вимоги до вітчизняних стандартів і договорів, які мають бути спрямовані на успішність майбутніх випускників і відповідати рамковим вимогам міжнародних стандартів. Це є важливим з огляду на досвід розробки стандартів вищої освіти.

На час написання цієї статті ми поки не маємо затверджених стандартів, хоча значна їх частина вже повністю готова. Головною причиною затримки є проблеми з формуванням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке, згідно із Законом (ст. 10.6), має погоджувати стандарти. Втім, ст. 13.5 Закону надає МОН право затвердити стандарти й без погодження НАЗЯВО у випадку, якщо останнє не виконало свої повноваження у строки, визначені законодавством. Тому, на мою думку, МОН варто скористатися цим правом і затвердити підготовлені стандарти з можливістю їх перегляду чи редагування, якщо у НАЗЯВО після його формування виникнуть ті чи інші зауваження.

Важливими причинами для того, щоб не відкладати затвердження стандартів є те, що сьогодні загострюється проблема акредитації нових освітніх програм, необхідна для отримання випускниками дипломів державного зразка. Тимчасові продовження дії старих норм, що містять багато концептуальних розбіжностей з новим Законом і змінами, які відбуваються в Європейському просторі вищої освіти», не повинні бути занадто тривалими.

Ще однією проблемою, є нерозуміння багатьма освітянами, у тому числі й розробниками окремих стандартів, базових принципів європейської системи забезпечення якості вищої освіти. До її ключових складників належать Європейська рамка кваліфікацій та Рамка кваліфікацій Європейського простору вищої освіти. Вони є основою для Національної рамки кваліфікацій, вимоги якої мають бути враховані в стандартах вищої освіти та освітніх програмах. На жаль, деякі проекти суттєво завищують або занижують ці вимоги, у порівнянні з НРК. Ще більше невідповідностей цим рамкам містять розроблені на сьогодні освітні програми багатьох закладів вищої освіти. Відсутність затверджених стандартів не слід вважати поважною причиною таких невідповідностей. Бо Національна рамка кваліфікацій діє ще з 2011 р.

Найбільші складності при розробці стандартів та освітніх програм викликають розподіл компетентностей на загальні та спеціальні, встановлення відповідності між компетентностями й результатами навчання, забезпечення відповідності вимог до результатів навчання Національній рамці кваліфікацій. Так, на початковому етапі багато розробників намагалися сформувати загальні компетентності у вигляді вимог до результатів навчання з дисциплін колишнього загального циклу гуманітарних і соціально-економічних дисциплін. Хоча за обраною для розробки стандартів методологією [7], це мають бути загальноєвропейські спільні для всіх спеціальностей формулювання, придатні для порівнянь країн, спеціальностей, рівнів освіти тощо за пріоритетами у виборі цих компетентностей із загального узгодженого переліку. Та й за змістом таких компетентностей як «здатність бути критичним та самокритичним», «здатність генерувати нові ідеї», «здатність працювати в команді», «здатність приймати обґрунтовані рішення» та ін. очевидно, що вони не прив’язані до конкретних навчальних дисциплін, а мають формуватися всіма чи принаймні багатьма дисциплінами.

Інші розробники намагаються уточнювати формулювання загальних компетентностей і наближати їх до потреб відповідних спеціальностей. Безумовно, така адаптація потрібна. Але не у формулюваннях загальних компетентностей, а у вимогах до результатів навчання.

Так само помилковим є намагання окремих розробників встановлювати відповідність «один результат навчання – одна дисципліна». Зв'язок між дисциплінами та результатами навчання має бути складнішим. Приміром, здатність застосовувати математичні методи для розв’язування професійних інженерних задач має передбачати не лише певні знання і розуміння з основних розділів математики алгебри, геометрії, аналізу, теорії імовірностей, диференціальних рівнянь тощо. Вона також має передбачати знання і вміння використовувати на практиці специфічні для предметної області конкретні методи, основні алгоритми їх програмної реалізації, використання спеціалізованого програмного забезпечення для розв’язання відповідних задач тощо. Ці результати навчання можуть формуватися при вивченні багатьох спеціальних курсів, а також під час практик, виконання курсових і дипломних робіт.

Формулювання результатів навчання мають відповідати вимогам НРК та Європейської рамки кваліфікацій (EQF) [8]. Наведу лише деякі з вимог останньої:

5 рівень EQF (відповідає короткому циклу вищої освіти): Комплексні спеціалізовані теоретичні та практичні знання у сфері роботи або навчання з усвідомленням меж цих знань; широкий спектр пізнавальних та практичних навичок, необхідних для розробки креативних рішень абстрактних проблем; здійснення керівництва і нагляду в контексті професійної або навчальної діяльності, де відбуваються непередбачувані зміни.

6 рівень EQF (відповідає бакалаврату): Поглиблені знання у сфері роботи або навчання, яке передбачає критичне розуміння теорій та принципів; розвинені навички, що демонструють майстерність та інновації, потрібні для вирішення складних і непередбачуваних проблем у спеціалізованій сфері роботи або навчання; управління складною технічною або професійною діяльністю з відповідальністю за прийняття рішень в непередбачуваному робочому або навчальному контексті.

7 рівень EQF (відповідає магістратурі): Високоспеціалізовані знання, деякі з яких є передовими для галузі роботи або навчання, як основа для оригінального мислення та/або дослідження; критичне усвідомлення проблем знань, що існують у відповідній галузі та між галузями; спеціалізовані навички розв'язання проблем, необхідні для досліджень та/або інновацій, з метою розробки нових знань і процедур та інтеграції знань з різних галузей; управління і перетворення робочих або навчальних контекстів, які є складними, непередбачуваними та вимагають нових стратегічних підходів.

Аналогічні вимоги до рівнів вищої освіти ставить і остання редакція Рамки кваліфікацій Європейського простору вищої освіти [9], яка була ухвалена на Паризькій конференції міністрів освіти, що відбулася у травні цього року.

Чи багато вже оприлюднених освітніх програм ставлять такі вимоги й, тим більше, забезпечують їх виконання. На жаль, і проекти окремих стандартів вищої освіти також задавали істотно занижені вимоги, які мають бути суттєво змінені під час доопрацювання. Ще гірше, коли занижені вимоги, які не відповідають міжнародним вимогам, намагаються запровадити через Закони.

Проект Закону України «Про фахову передвищу освіту» (№ 8321) [10], внесений великою групою народних депутатів, містить декілька норм, які мають прив’язку до рамок кваліфікацій. У статті 1.1.16 зазначається, що «фахова передвища освіта … характеризується сукупністю систематизованих знань, умінь і практичних навичок, компетентностей, способів мислення, професійних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, здобутих у закладі фахової передвищої освіти у відповідній галузі знань за певною спеціальністю, що за складністю є вищими, ніж рівень професійної (професійно-технічної) та повної загальної середньої освіти». Це формулювання відповідає однієї з вимог Міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО), але не містить характеристичних ознак, які б надавали можливість відмежувати фахову передвищу освіту від рівнів вищої освіти. Воно також містить внутрішні суперечності та невідповідності іншим нормам законопроекту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 законопроекту, «рівень фахової передвищої освіти відповідає п’ятому кваліфікаційному рівню Міжнародної стандартної кваліфікації освіти (МСКО), що відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності». Перш за все, МСКО [11] є системою класифікації, а не кваліфікації освіти. Наведене формулювання підпорядковує МСКО Національній рамці кваліфікацій. Хоча справжнє співвідношення є іншим. Національна рамка кваліфікацій має відповідати EQFта QF-EHEA. А МСКО, як система класифікації, узгоджена з європейськими рамками кваліфікацій. П’ятий рівень МСКО має назву «короткий цикл вищої освіти», тобто є рівнем вищої освіти. Але в нас вже є Закон про вищу освіту, який не передбачає створення окремих додаткових законів для кожного рівня вищої освіти. Якщо є бажання позиціонувати фахову передвищу освіту на п’ятому рівні МСКО, то має бути не окремий Закон, а поправки до Закону «Про вищу освіту». І безумовно, мають бути дотримані відповідні європейські рамкові вимоги до рівня кваліфікації. А з цим теж є великі проблеми.

Сформульовані у зазначеній статті законопроекту кваліфікаційні вимоги не відповідають вимогам не лише до шостого, але навіть до третього рівня Національної рамки кваліфікацій, який передбачає не тільки певний досвід для виконання типових завдань, але і здатність виконувати такі завдання під мінімальним керівництвом, в різних умовах, приймаючи рішення щодо «вибору і застосування основних методів, інструментів, матеріалів та інформації» [12]. Четвертий рівень НРК вимагає, серед іншого, «виконання складних спеціалізованих завдань, що передбачає прийняття рішень, у ситуаціях, що змінюються, зокрема в нестандартних ситуаціях». Важливими складниками кваліфікації шостого рівня НРК є: «розв’язання типових спеціалізованих задач широкого спектра, що передбачає ідентифікацію та використання інформації для прийняття рішень» і «здійснення обмежених управлінських функцій та прийняття рішень у звичних умовах з елементами непередбачуваності». Очевидно, що всього цього не забезпечують вимоги законопроекту до кваліфікації фахової передвищої освіти.

Прихильникам цього законопроекту варто також звернути увагу на те, що відповідно до п. 211, 213 МСКО-2011 навчання на п’ятому рівні має мінімальну тривалість два роки й зазвичай є не довшим за три роки. Ще меншу тривалість навчання на короткому циклі вищої освіти задає остання редакція QF-EHEA – від 90 до 120 кредитів ЄКТС (1,5 – 2 роки). Не важко здогадатися, який термін навчання для України буде визначений під тиском фінансових обмежень у випадку збереження норми про відповідність фахової передвищої освіти п’ятому рівню МСКО.

Ч. 4 ст. 9 законопроекту «Про фахову передвищу освіту» встановлює, що «стандарти фахової передвищої освіти за кожною спеціальністю (спеціалізацією) розробляються та затверджуються закладом фахової передвищої освіти». Таке формулювання означає повне нерозуміння місця стандартів у системі забезпечення якості освіти, як документів, що є основою для створення освітніх програм закладів освіти й висувають нормативні або узгоджені професійною спільнотою вимоги до основних результатів навчання та деяких інших складників освітніх програм всіх закладів освіти, що здійснюють освітню діяльність за певною спеціальністю на певному рівні освіти. Воно також суперечить ч. 2, 3 цієї ж самої статті, п. 4 ч. 1 ст. 15 та вимогам ст. 32 Закону України «Про освіту».

Закон України «Про вищу освіту» (ст. 16) передбачає розбудову системи забезпечення якості вищої освіти, яка має складатися з трьох основних складників: системи внутрішнього забезпечення якості, системи зовнішнього забезпечення якості й системи забезпечення якості діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. За основу відповідних норм Закону взято Стандарти й рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти [13] в редакції 2005 р.

На жаль, в нашому Законі істотно зміщені певні акценти європейських рекомендацій. Насамперед, це стосується більшої уваги до наявності певних документів та формальних процедур і менш чітких формулювань стосовно реального забезпечення якості. Приміром, п. 1.4 ESG-2005 сформульовано так: «Навчальні заклади повинні мати у своєму розпорядженні певні процедури та критерії, які б засвідчували, що викладачі, які працюють зі студентами, мають відповідну кваліфікацію і високий фаховий рівень для здійснення своїх службових обов’язків. Ті, хто здійснюють зовнішню перевірку навчального закладу, мають про них знати та оцінити їх у кінцевому звіті про перевірку». П. 3, 4 ч. 2 ст. 16 чинного Закону трансформували це у більш традиційні для нас вимоги: «щорічне оцінювання … науково-педагогічних і педагогічних працівників закладу вищої освіти та регулярне оприлюднення результатів таких оцінювань на офіційному веб-сайті закладу вищої освіти, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб»; «забезпечення підвищення кваліфікації педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників».

Інший приклад. Згідно із п. 1.6 ESG-2005, «навчальні заклади повинні гарантувати, що вони збирають, аналізують і використовують відповідну інформацію для ефективного управління своїми навчальними програмами та іншою діяльністю». У п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону це перетворилося на те, що простіше контролювати – «забезпечення наявності інформаційних систем для ефективного управління освітнім процесом».

Вже після прийняття Закону, у 2015 р., була ухвалена нова редакція – ESG-2015, яка враховує десятирічний досвід застосування попередньої версії. Зокрема вимога щодо викладачів у новому документі сформульована так: «Заклади повинні переконатись у компетентності своїх викладачів. Вони повинні застосовувати чесні та прозорі процеси щодо прийняття на роботу та розвитку персоналу».

Виходячи з цього варто привести статтю 16 Закону у відповідність до ESG-2015. Зокрема, з огляду на ESG-2015 [5], варто передбачити такі норми щодо внутрішніх систем забезпечення якості вищої освіти:

  • забезпечення відповідності змісту освітніх програм декларованим в них цілям, чітке визначення кваліфікацій, що присвоюються, та їх відповідність вимогам, встановленим Національною рамкою кваліфікацій.
  • здійснення моніторингу та періодичного перегляду освітніх програм, з метою гарантування досягнення встановлених для них цілей та їх відповідності потребам студентів і суспільства; вчасне інформування всіх зацікавлених сторін про будь-які дії, заплановані або вжиті як результат перегляду освітніх програм.
  • заохочення здобувачів освіти брати активну роль у розвитку освітнього процесу, відбиття цього підходу при їх оцінюванні.
  • послідовне застосовування наперед визначених та опублікованих нормативних документів закладу вищої освіти, що охоплюють усі стадії «життєвого циклу» студента, зокрема, їх прийняття на навчання, прогрес, визнання результатів та атестацію
  • забезпечення компетентності викладачів; застосовування чесних і прозорих процесів і процедур прийняття на роботу та розвитку персоналу;
  • забезпечення необхідного фінансування для освітньої та викладацької діяльності, а також адекватних та легкодоступних освітніх ресурсів і підтримки студентів за кожною освітньою програмою;
  • забезпечення збирання, аналізу і використання відповідної інформації для ефективного управління освітніми програмами та іншою діяльністю закладу;
  • забезпечення публічної, зрозумілої, точної, об’єктивної, своєчасної та легкодоступної інформації про діяльність закладу та всі освітні програми, умови та процедури присвоєння ступенів вищої освіти та кваліфікацій;
  • періодичне проходження зовнішнього забезпечення якості вищої освіти.

 Новий Закон України «Про освіту» значною мірою відтворив норми Закону про вищу освіту стосовно внутрішніх систем забезпечення якості освіти. З огляду на сучасний стан проблеми, ці норми сьогодні можуть ефективно працювати, хоча з часом їх теж треба буде узгодити з відповідними європейськими вимогами. Гірше інше. 

При розробці окремих спеціальних законів їх автори творчо переробляють відображені у Законі про освіту загальні норми, без врахування їх взаємозв’язків та особливостей відповідних ланок освіти й без огляду на регуляторні документи ЄС з відповідних питань. 

Приміром, у статті 18 законопроекту № 8321 «Про фахову передвищу освіту» [10] автори на власний розсуд змішали норми, що стосуються внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості. Це не дивно, оскільки, на відміну від вищої, для фахової передвищої освіти не передбачений окремий орган із зовнішнього забезпечення якості, аналогічний НАЗЯВО. Але у підсумку взагалі незрозуміло, кого стосуються вимоги щодо оприлюднення критеріїв прийняття рішень, підзвітності, періодичних перевірок тощо. До того ж некоректним є посилання на стандарти та рекомендації забезпечення якості в Європейському просторі освіти, що не існують.

Іншим прикладом є винесений на громадське обговорення проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про позашкільну освіту» [14]. Він у статтях 101 – 104 некритично відтворює норми Закону про освіту, які сформульовані для формальної освіти й не мають у такому вигляді застосовуватися до значно менш регульованої позашкільної освіти. Приміром, очевидно, що наведене в Законі про освіту загальне визначення якості освіти може стосуватися позашкільної освіти лише в частині відповідності результатів навчання вимогам, встановленим договором про надання освітніх послуг. Крім того, викликає великий сумнів коректність і доцільність запровадження інституційного аудиту закладів позашкільної освіти Центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти, а також затвердження Центральним органом виконавчої влади у сфері освіти та науки порядку, видів та форм проведення моніторингу якості позашкільної освіти.

Підсумовуючи зазначу, що розбудова системи забезпечення якості освіти має відбуватися відповідно до рамкових європейських вимог, які імплементуються до національного законодавства через Національну систему кваліфікацій, у т. ч. Національну рамку кваліфікацій, і створену на її основі систему взаємоузгоджених професійних та освітніх стандартів. Освітні програми закладів освіти мають відповідати (у формальній освіті) вимогам стандартів освіти, а за якщо програма спрямована на підготовку фахівців з певних професій, то і вимогам відповідних професійних стандартів. Разом з тим, варто уникати необґрунтованого регулювання освітньої діяльності там, де це прямо не передбачено законодавством та/або міжнародними нормами. Насамперед, у неформальній освіті. 

1. В. Бахрушин. Що таке якість вищої освіти і як її вимірюють? http://www.education-ua.org/ua/articles/100-shcho-take-yakist-vishchoji-osviti-i-yak-jiji-vimiryuyut.

2. Закон України «Про вищу освіту», 2002 р. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2984-14/ed20020117

3. Закон України «Про вищу освіту». http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

4. ДСТУ КО 9000:2015. Системи управління якістю. Основні положення та словник термінів.http://khoda.gov.ua/image/catalog/files/%209000.pdf

5. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG). – К.: ТОВ “ЦС”, 2015. – 32 c. http://www.britishcouncil.org.ua/sites/default/files/standards-and-guidelines_for_qa_in_the_ehea_2015.pdf

6. Quality and relevance in higher education. https://ec.europa.eu/education/policy/higher-education/quality-relevance_en

7. Generic Competences. http://www.unideusto.org/tuningeu/competences/generic.html

8. Descriptors defining levels in the European Qualifications Framework (EQF). https://ec.europa.eu/ploteus/en/content/descriptors-page.

9. The framework of qualifications for the European highereducation area. http://www.ehea2018.paris/Data/ElFinder/s2/Communique/EHEAParis2018-Communique-AppendixIII.pdf.

10. Проект Закону України «Про фахову передвищу освіту». Реєстраційний № 8321. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63935

11. International Standard Classification of Education. ISCED 2011. http://uis.unesco.org/sites/default/files/documents/international-standard-classification-of-education-isced-2011-en.pdf.

12. Національна рамка кваліфікацій. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-п

13. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG-2005). http://osvita.kpi.ua/files/downloads/Standart_EPVO.pdf

14. Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про позашкільну освіту». https://mon.gov.ua/ua/news/mon-proponuye-dlya-gromadskogo-obgovorennya-proekt-zakonu-ukrayini-pro-vnesennya-zmin-do-zakonu-ukrayini-pro-pozashkilnu-osvitu. 

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти

Система забезпечення якості освіти в новому освітньому законодавстві
Система забезпечення якості освіти в новому освітньому законодавстві

Забезпечення якості української освіти – це одне з основних завдань її реформування. Але саме поняття якості освіти є багатозначним і має різні значення в різних контекстах. Це зумовлює складність створення нормативної бази, що стосується забезпечення якості. Деякі підходи до розв'язання цієї проблеми я розглядав раніше на Порталі «Освітня політика», зокрема у статті [1].

Закон України «Про вищу освіту» 2002 р. трактував якість вищої освіти як «сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства» [2]. Попри зовнішню привабливість такого визначення, орієнтованого на здобувача, воно не надавало розуміння того, як можна оцінювати та забезпечувати якість у закладі вищої освіти та ззовні, оскільки для жодного зі складників не існувало і не існує ані загального розуміння, ані методик оцінювання. Невипадково, на практиці випадки негативних оцінок під час акредитації та інших контрольних заходів були поодинокими й не завжди пов’язаними зі справжньою якістю освіти в оцінюваних закладах. Також невипадково й те, що всі варіанти нового Закону, які розглядали у 2013 – 2014 р., передбачали суттєві зміни цього визначення.

У підсумку новий Закон України «Про вищу освіту» на сьогодні містить таке формулювання (ст. 1.1.23): «якість вищої освіти – відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом вищої освіти та/або договором про надання освітніх послуг» [3]. Воно відповідає загальному розумінню якості у стандартах ISO-9000-2015 (п. 3.6.2), як «ступеня, до якого сукупність власних характеристик об’єкта відповідає вимогам» [4]. При цьому вимоги можуть бути не тільки обов’язковими, але і загальнозрозумілими чи сформульованими як певні очікування. Визначення чинного Закону також не суперечить Стандартам і рекомендаціям щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG-2015), які, однак не містять формального визначення поняття якості вищої освіти [5].

Визначення Закону є конструктивним для розробки законодавства, оскільки дає розуміння, що і як треба робити для створення ефективної системи забезпечення якості вищої освіти. Саме тому до нього прив’язані системи стандартів вищої освіти та акредитації освітніх програм, формат визначення змісту освіти в освітніх програмах, атестація випускників тощо. Звісно, це не означає, що його не можна вдосконалювати. Зокрема, деякі фахівці вважають необхідним перенесення акценту з вимог законодавства на результати для здобувачів. Це відповідало б і сучасній політиці Євросоюзу у сфері вищої освіти [6]. Важливим є і розширення кола нормативних документів, які треба брати до уваги при оцінюванні якості, з урахуванням європейської інтеграції та запровадження професійних стандартів. Виходячи з цього, можна запропонувати дещо скореговане визначення:

«якість вищої освіти – здобуття випускниками освітньої програми необхідних їм для досягнення успіху після закінчення навчання компетентностей, які визначаються освітньою програмою, відповідно до стандартів вищої освіти, професійних стандартів, міжнародних стандартів та/або договорів на надання освітніх послуг». 

Його головною особливістю є те, що, на відміну від чинного визначення, воно також задає вимоги до вітчизняних стандартів і договорів, які мають бути спрямовані на успішність майбутніх випускників і відповідати рамковим вимогам міжнародних стандартів. Це є важливим з огляду на досвід розробки стандартів вищої освіти.

На час написання цієї статті ми поки не маємо затверджених стандартів, хоча значна їх частина вже повністю готова. Головною причиною затримки є проблеми з формуванням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке, згідно із Законом (ст. 10.6), має погоджувати стандарти. Втім, ст. 13.5 Закону надає МОН право затвердити стандарти й без погодження НАЗЯВО у випадку, якщо останнє не виконало свої повноваження у строки, визначені законодавством. Тому, на мою думку, МОН варто скористатися цим правом і затвердити підготовлені стандарти з можливістю їх перегляду чи редагування, якщо у НАЗЯВО після його формування виникнуть ті чи інші зауваження.

Важливими причинами для того, щоб не відкладати затвердження стандартів є те, що сьогодні загострюється проблема акредитації нових освітніх програм, необхідна для отримання випускниками дипломів державного зразка. Тимчасові продовження дії старих норм, що містять багато концептуальних розбіжностей з новим Законом і змінами, які відбуваються в Європейському просторі вищої освіти», не повинні бути занадто тривалими.

Ще однією проблемою, є нерозуміння багатьма освітянами, у тому числі й розробниками окремих стандартів, базових принципів європейської системи забезпечення якості вищої освіти. До її ключових складників належать Європейська рамка кваліфікацій та Рамка кваліфікацій Європейського простору вищої освіти. Вони є основою для Національної рамки кваліфікацій, вимоги якої мають бути враховані в стандартах вищої освіти та освітніх програмах. На жаль, деякі проекти суттєво завищують або занижують ці вимоги, у порівнянні з НРК. Ще більше невідповідностей цим рамкам містять розроблені на сьогодні освітні програми багатьох закладів вищої освіти. Відсутність затверджених стандартів не слід вважати поважною причиною таких невідповідностей. Бо Національна рамка кваліфікацій діє ще з 2011 р.

Найбільші складності при розробці стандартів та освітніх програм викликають розподіл компетентностей на загальні та спеціальні, встановлення відповідності між компетентностями й результатами навчання, забезпечення відповідності вимог до результатів навчання Національній рамці кваліфікацій. Так, на початковому етапі багато розробників намагалися сформувати загальні компетентності у вигляді вимог до результатів навчання з дисциплін колишнього загального циклу гуманітарних і соціально-економічних дисциплін. Хоча за обраною для розробки стандартів методологією [7], це мають бути загальноєвропейські спільні для всіх спеціальностей формулювання, придатні для порівнянь країн, спеціальностей, рівнів освіти тощо за пріоритетами у виборі цих компетентностей із загального узгодженого переліку. Та й за змістом таких компетентностей як «здатність бути критичним та самокритичним», «здатність генерувати нові ідеї», «здатність працювати в команді», «здатність приймати обґрунтовані рішення» та ін. очевидно, що вони не прив’язані до конкретних навчальних дисциплін, а мають формуватися всіма чи принаймні багатьма дисциплінами.

Інші розробники намагаються уточнювати формулювання загальних компетентностей і наближати їх до потреб відповідних спеціальностей. Безумовно, така адаптація потрібна. Але не у формулюваннях загальних компетентностей, а у вимогах до результатів навчання.

Так само помилковим є намагання окремих розробників встановлювати відповідність «один результат навчання – одна дисципліна». Зв'язок між дисциплінами та результатами навчання має бути складнішим. Приміром, здатність застосовувати математичні методи для розв’язування професійних інженерних задач має передбачати не лише певні знання і розуміння з основних розділів математики алгебри, геометрії, аналізу, теорії імовірностей, диференціальних рівнянь тощо. Вона також має передбачати знання і вміння використовувати на практиці специфічні для предметної області конкретні методи, основні алгоритми їх програмної реалізації, використання спеціалізованого програмного забезпечення для розв’язання відповідних задач тощо. Ці результати навчання можуть формуватися при вивченні багатьох спеціальних курсів, а також під час практик, виконання курсових і дипломних робіт.

Формулювання результатів навчання мають відповідати вимогам НРК та Європейської рамки кваліфікацій (EQF) [8]. Наведу лише деякі з вимог останньої:

5 рівень EQF (відповідає короткому циклу вищої освіти): Комплексні спеціалізовані теоретичні та практичні знання у сфері роботи або навчання з усвідомленням меж цих знань; широкий спектр пізнавальних та практичних навичок, необхідних для розробки креативних рішень абстрактних проблем; здійснення керівництва і нагляду в контексті професійної або навчальної діяльності, де відбуваються непередбачувані зміни.

6 рівень EQF (відповідає бакалаврату): Поглиблені знання у сфері роботи або навчання, яке передбачає критичне розуміння теорій та принципів; розвинені навички, що демонструють майстерність та інновації, потрібні для вирішення складних і непередбачуваних проблем у спеціалізованій сфері роботи або навчання; управління складною технічною або професійною діяльністю з відповідальністю за прийняття рішень в непередбачуваному робочому або навчальному контексті.

7 рівень EQF (відповідає магістратурі): Високоспеціалізовані знання, деякі з яких є передовими для галузі роботи або навчання, як основа для оригінального мислення та/або дослідження; критичне усвідомлення проблем знань, що існують у відповідній галузі та між галузями; спеціалізовані навички розв'язання проблем, необхідні для досліджень та/або інновацій, з метою розробки нових знань і процедур та інтеграції знань з різних галузей; управління і перетворення робочих або навчальних контекстів, які є складними, непередбачуваними та вимагають нових стратегічних підходів.

Аналогічні вимоги до рівнів вищої освіти ставить і остання редакція Рамки кваліфікацій Європейського простору вищої освіти [9], яка була ухвалена на Паризькій конференції міністрів освіти, що відбулася у травні цього року.

Чи багато вже оприлюднених освітніх програм ставлять такі вимоги й, тим більше, забезпечують їх виконання. На жаль, і проекти окремих стандартів вищої освіти також задавали істотно занижені вимоги, які мають бути суттєво змінені під час доопрацювання. Ще гірше, коли занижені вимоги, які не відповідають міжнародним вимогам, намагаються запровадити через Закони.

Проект Закону України «Про фахову передвищу освіту» (№ 8321) [10], внесений великою групою народних депутатів, містить декілька норм, які мають прив’язку до рамок кваліфікацій. У статті 1.1.16 зазначається, що «фахова передвища освіта … характеризується сукупністю систематизованих знань, умінь і практичних навичок, компетентностей, способів мислення, професійних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, здобутих у закладі фахової передвищої освіти у відповідній галузі знань за певною спеціальністю, що за складністю є вищими, ніж рівень професійної (професійно-технічної) та повної загальної середньої освіти». Це формулювання відповідає однієї з вимог Міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО), але не містить характеристичних ознак, які б надавали можливість відмежувати фахову передвищу освіту від рівнів вищої освіти. Воно також містить внутрішні суперечності та невідповідності іншим нормам законопроекту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 законопроекту, «рівень фахової передвищої освіти відповідає п’ятому кваліфікаційному рівню Міжнародної стандартної кваліфікації освіти (МСКО), що відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності». Перш за все, МСКО [11] є системою класифікації, а не кваліфікації освіти. Наведене формулювання підпорядковує МСКО Національній рамці кваліфікацій. Хоча справжнє співвідношення є іншим. Національна рамка кваліфікацій має відповідати EQFта QF-EHEA. А МСКО, як система класифікації, узгоджена з європейськими рамками кваліфікацій. П’ятий рівень МСКО має назву «короткий цикл вищої освіти», тобто є рівнем вищої освіти. Але в нас вже є Закон про вищу освіту, який не передбачає створення окремих додаткових законів для кожного рівня вищої освіти. Якщо є бажання позиціонувати фахову передвищу освіту на п’ятому рівні МСКО, то має бути не окремий Закон, а поправки до Закону «Про вищу освіту». І безумовно, мають бути дотримані відповідні європейські рамкові вимоги до рівня кваліфікації. А з цим теж є великі проблеми.

Сформульовані у зазначеній статті законопроекту кваліфікаційні вимоги не відповідають вимогам не лише до шостого, але навіть до третього рівня Національної рамки кваліфікацій, який передбачає не тільки певний досвід для виконання типових завдань, але і здатність виконувати такі завдання під мінімальним керівництвом, в різних умовах, приймаючи рішення щодо «вибору і застосування основних методів, інструментів, матеріалів та інформації» [12]. Четвертий рівень НРК вимагає, серед іншого, «виконання складних спеціалізованих завдань, що передбачає прийняття рішень, у ситуаціях, що змінюються, зокрема в нестандартних ситуаціях». Важливими складниками кваліфікації шостого рівня НРК є: «розв’язання типових спеціалізованих задач широкого спектра, що передбачає ідентифікацію та використання інформації для прийняття рішень» і «здійснення обмежених управлінських функцій та прийняття рішень у звичних умовах з елементами непередбачуваності». Очевидно, що всього цього не забезпечують вимоги законопроекту до кваліфікації фахової передвищої освіти.

Прихильникам цього законопроекту варто також звернути увагу на те, що відповідно до п. 211, 213 МСКО-2011 навчання на п’ятому рівні має мінімальну тривалість два роки й зазвичай є не довшим за три роки. Ще меншу тривалість навчання на короткому циклі вищої освіти задає остання редакція QF-EHEA – від 90 до 120 кредитів ЄКТС (1,5 – 2 роки). Не важко здогадатися, який термін навчання для України буде визначений під тиском фінансових обмежень у випадку збереження норми про відповідність фахової передвищої освіти п’ятому рівню МСКО.

Ч. 4 ст. 9 законопроекту «Про фахову передвищу освіту» встановлює, що «стандарти фахової передвищої освіти за кожною спеціальністю (спеціалізацією) розробляються та затверджуються закладом фахової передвищої освіти». Таке формулювання означає повне нерозуміння місця стандартів у системі забезпечення якості освіти, як документів, що є основою для створення освітніх програм закладів освіти й висувають нормативні або узгоджені професійною спільнотою вимоги до основних результатів навчання та деяких інших складників освітніх програм всіх закладів освіти, що здійснюють освітню діяльність за певною спеціальністю на певному рівні освіти. Воно також суперечить ч. 2, 3 цієї ж самої статті, п. 4 ч. 1 ст. 15 та вимогам ст. 32 Закону України «Про освіту».

Закон України «Про вищу освіту» (ст. 16) передбачає розбудову системи забезпечення якості вищої освіти, яка має складатися з трьох основних складників: системи внутрішнього забезпечення якості, системи зовнішнього забезпечення якості й системи забезпечення якості діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. За основу відповідних норм Закону взято Стандарти й рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти [13] в редакції 2005 р.

На жаль, в нашому Законі істотно зміщені певні акценти європейських рекомендацій. Насамперед, це стосується більшої уваги до наявності певних документів та формальних процедур і менш чітких формулювань стосовно реального забезпечення якості. Приміром, п. 1.4 ESG-2005 сформульовано так: «Навчальні заклади повинні мати у своєму розпорядженні певні процедури та критерії, які б засвідчували, що викладачі, які працюють зі студентами, мають відповідну кваліфікацію і високий фаховий рівень для здійснення своїх службових обов’язків. Ті, хто здійснюють зовнішню перевірку навчального закладу, мають про них знати та оцінити їх у кінцевому звіті про перевірку». П. 3, 4 ч. 2 ст. 16 чинного Закону трансформували це у більш традиційні для нас вимоги: «щорічне оцінювання … науково-педагогічних і педагогічних працівників закладу вищої освіти та регулярне оприлюднення результатів таких оцінювань на офіційному веб-сайті закладу вищої освіти, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб»; «забезпечення підвищення кваліфікації педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників».

Інший приклад. Згідно із п. 1.6 ESG-2005, «навчальні заклади повинні гарантувати, що вони збирають, аналізують і використовують відповідну інформацію для ефективного управління своїми навчальними програмами та іншою діяльністю». У п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону це перетворилося на те, що простіше контролювати – «забезпечення наявності інформаційних систем для ефективного управління освітнім процесом».

Вже після прийняття Закону, у 2015 р., була ухвалена нова редакція – ESG-2015, яка враховує десятирічний досвід застосування попередньої версії. Зокрема вимога щодо викладачів у новому документі сформульована так: «Заклади повинні переконатись у компетентності своїх викладачів. Вони повинні застосовувати чесні та прозорі процеси щодо прийняття на роботу та розвитку персоналу».

Виходячи з цього варто привести статтю 16 Закону у відповідність до ESG-2015. Зокрема, з огляду на ESG-2015 [5], варто передбачити такі норми щодо внутрішніх систем забезпечення якості вищої освіти:

  • забезпечення відповідності змісту освітніх програм декларованим в них цілям, чітке визначення кваліфікацій, що присвоюються, та їх відповідність вимогам, встановленим Національною рамкою кваліфікацій.
  • здійснення моніторингу та періодичного перегляду освітніх програм, з метою гарантування досягнення встановлених для них цілей та їх відповідності потребам студентів і суспільства; вчасне інформування всіх зацікавлених сторін про будь-які дії, заплановані або вжиті як результат перегляду освітніх програм.
  • заохочення здобувачів освіти брати активну роль у розвитку освітнього процесу, відбиття цього підходу при їх оцінюванні.
  • послідовне застосовування наперед визначених та опублікованих нормативних документів закладу вищої освіти, що охоплюють усі стадії «життєвого циклу» студента, зокрема, їх прийняття на навчання, прогрес, визнання результатів та атестацію
  • забезпечення компетентності викладачів; застосовування чесних і прозорих процесів і процедур прийняття на роботу та розвитку персоналу;
  • забезпечення необхідного фінансування для освітньої та викладацької діяльності, а також адекватних та легкодоступних освітніх ресурсів і підтримки студентів за кожною освітньою програмою;
  • забезпечення збирання, аналізу і використання відповідної інформації для ефективного управління освітніми програмами та іншою діяльністю закладу;
  • забезпечення публічної, зрозумілої, точної, об’єктивної, своєчасної та легкодоступної інформації про діяльність закладу та всі освітні програми, умови та процедури присвоєння ступенів вищої освіти та кваліфікацій;
  • періодичне проходження зовнішнього забезпечення якості вищої освіти.

 Новий Закон України «Про освіту» значною мірою відтворив норми Закону про вищу освіту стосовно внутрішніх систем забезпечення якості освіти. З огляду на сучасний стан проблеми, ці норми сьогодні можуть ефективно працювати, хоча з часом їх теж треба буде узгодити з відповідними європейськими вимогами. Гірше інше. 

При розробці окремих спеціальних законів їх автори творчо переробляють відображені у Законі про освіту загальні норми, без врахування їх взаємозв’язків та особливостей відповідних ланок освіти й без огляду на регуляторні документи ЄС з відповідних питань. 

Приміром, у статті 18 законопроекту № 8321 «Про фахову передвищу освіту» [10] автори на власний розсуд змішали норми, що стосуються внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості. Це не дивно, оскільки, на відміну від вищої, для фахової передвищої освіти не передбачений окремий орган із зовнішнього забезпечення якості, аналогічний НАЗЯВО. Але у підсумку взагалі незрозуміло, кого стосуються вимоги щодо оприлюднення критеріїв прийняття рішень, підзвітності, періодичних перевірок тощо. До того ж некоректним є посилання на стандарти та рекомендації забезпечення якості в Європейському просторі освіти, що не існують.

Іншим прикладом є винесений на громадське обговорення проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про позашкільну освіту» [14]. Він у статтях 101 – 104 некритично відтворює норми Закону про освіту, які сформульовані для формальної освіти й не мають у такому вигляді застосовуватися до значно менш регульованої позашкільної освіти. Приміром, очевидно, що наведене в Законі про освіту загальне визначення якості освіти може стосуватися позашкільної освіти лише в частині відповідності результатів навчання вимогам, встановленим договором про надання освітніх послуг. Крім того, викликає великий сумнів коректність і доцільність запровадження інституційного аудиту закладів позашкільної освіти Центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти, а також затвердження Центральним органом виконавчої влади у сфері освіти та науки порядку, видів та форм проведення моніторингу якості позашкільної освіти.

Підсумовуючи зазначу, що розбудова системи забезпечення якості освіти має відбуватися відповідно до рамкових європейських вимог, які імплементуються до національного законодавства через Національну систему кваліфікацій, у т. ч. Національну рамку кваліфікацій, і створену на її основі систему взаємоузгоджених професійних та освітніх стандартів. Освітні програми закладів освіти мають відповідати (у формальній освіті) вимогам стандартів освіти, а за якщо програма спрямована на підготовку фахівців з певних професій, то і вимогам відповідних професійних стандартів. Разом з тим, варто уникати необґрунтованого регулювання освітньої діяльності там, де це прямо не передбачено законодавством та/або міжнародними нормами. Насамперед, у неформальній освіті. 

1. В. Бахрушин. Що таке якість вищої освіти і як її вимірюють? http://www.education-ua.org/ua/articles/100-shcho-take-yakist-vishchoji-osviti-i-yak-jiji-vimiryuyut.

2. Закон України «Про вищу освіту», 2002 р. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2984-14/ed20020117

3. Закон України «Про вищу освіту». http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

4. ДСТУ КО 9000:2015. Системи управління якістю. Основні положення та словник термінів.http://khoda.gov.ua/image/catalog/files/%209000.pdf

5. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG). – К.: ТОВ “ЦС”, 2015. – 32 c. http://www.britishcouncil.org.ua/sites/default/files/standards-and-guidelines_for_qa_in_the_ehea_2015.pdf

6. Quality and relevance in higher education. https://ec.europa.eu/education/policy/higher-education/quality-relevance_en

7. Generic Competences. http://www.unideusto.org/tuningeu/competences/generic.html

8. Descriptors defining levels in the European Qualifications Framework (EQF). https://ec.europa.eu/ploteus/en/content/descriptors-page.

9. The framework of qualifications for the European highereducation area. http://www.ehea2018.paris/Data/ElFinder/s2/Communique/EHEAParis2018-Communique-AppendixIII.pdf.

10. Проект Закону України «Про фахову передвищу освіту». Реєстраційний № 8321. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63935

11. International Standard Classification of Education. ISCED 2011. http://uis.unesco.org/sites/default/files/documents/international-standard-classification-of-education-isced-2011-en.pdf.

12. Національна рамка кваліфікацій. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-п

13. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG-2005). http://osvita.kpi.ua/files/downloads/Standart_EPVO.pdf

14. Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про позашкільну освіту». https://mon.gov.ua/ua/news/mon-proponuye-dlya-gromadskogo-obgovorennya-proekt-zakonu-ukrayini-pro-vnesennya-zmin-do-zakonu-ukrayini-pro-pozashkilnu-osvitu. 

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти

30.08.2018
Володимир Бахрушин
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews