Укр Рус

Дата: 21.03.2019

Підписка на новини

Про необхідність поєднання державного та громадського контролю щодо викорінення негативних практик в освіті

Автор:
Світлана Благодєтєлєва-Вовк
Опубліковано
22.11.2018

Імовірно, що світоглядний зсув неприйняття негативних практик в освіті, зокрема вищій, відбувся у масовій свідомості під час Євромайдану. Однак, не слід недооцінювати внутрішні процеси, які сприяли усвідомленню важливості етичних принципів. Як мінімум, можна назвати два фактори, які їх обумовили:

1. Деградація моделі радянської освіти та науки внаслідок втрати контексту, зокрема місії та зниження фінансування.

2. Глобалізація та потреби інтернаціоналізації освіти через впровадження принципів Болонської системи та, загалом, укорінення західного стандарту життя в Україні.

Дія першого чинника призвела до накопичення проблем та нерозв’язуваних суперечностей протягом років Незалежності, зокрема, розриву між потребою і пропозицією знань, його обсягом і якістю, заявленою у дипломі кваліфікації та її реальним рівнем, необхідністю гуманізації освіти та теперішніх практик авторитарного управління, затребуваним та фактичним фінансуванням тощо. У цій ситуації відбулася переорієнтація та самоорганізація освітніх структур, спрямованих на розподіл зменшуваних державних ресурсів, отримання довічної ренти від наукових ступенів і вчених звань, тіньова комерціалізація атестаційного процесу та його результатів, укорінення хабарництва та «віддячення» як способу виживання викладачів та опанування очільниками корупційних практик. Поряд з цим погіршувався як внутрішній, так і зовнішній, зокрема, державний контроль діяльності закладів вищої освіти, спричинений впливом опортуністичної поведінки учасників. Отже, системна деградація влади призвела до кризи 2013 року, яку ми пробуємо зараз подолати, зменшуючи токсичність структур і практик, сформованих у наслідок пострадянської деградації.

Глобалізація та інтернаціоналізація навпаки здебільшого позитивно вплинули на становлення нових лідерів, практик та стандартів освітньої діяльності. Вони надали поштовх до модернізації законодавчої бази, зокрема, введенню до Закону «Про вищу освіту» новел про академічну доброчесність, системи внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, громадський контроль, прозорості та інші важливі аспекти регулювання. Таким чином, науково-освітянська спільнота отримала інституційний інструмент для подолання токсичних практик у вищій освіті, зокрема, академічного плагіату.

Проте, наявність інституційної можливості ще не означає автоматичність її застосування для покращення ситуації. Досвід діяльності антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» свідчить про великий опір зацікавлених у збереженні токсичних практик суб’єктів.

Як відбувається викриття плагіату?

Практика викриття плагіату, зокрема академічного, ґрунтується на порівнянні текстів. При цьому один з них досліджується на наявність запозичень без посилань на автора і джерело, а інші – як джерела таких запозичень. Таке порівняння відбувається шляхом виділення фрагментів, які збігаються у досліджуваному тексті та інших текстах та встановленні пріоритету автора за часом оприлюднення твору. Якщо у досліджуваному тексті мають місце запозичення без посилань з встановлених у ході порівняння джерел, що були оприлюднені раніше, то їх варто розглядати як академічний плагіат.

Будь-яка грамотна людина, яка має тексти для порівняння може самостійно знайти та визначити у них збіги. Будь-який науковець може встановити чи знайдені текстові збіги відповідають правилам цитування: взяття цитованого тексту в лапки із посиланням на його автора та джерело.

Для автоматизації процесу та підвищення ефективності виявлення текстових збігів застосовують спеціалізоване програмне забезпечення – антиплагіатні програми. Проте, вони є лише інструментом для полегшення процесу порівняння.

Висновок про наявність чи відсутність запозичень без посилань, тобто академічного плагіату робить людина, яка досліджувала текст і порівнювала його з джерелами. Іншими словами, результат - виявлення академічного плагіату, встановлює людина, а не програма. Особа, яка має досвід виявлення академічного плагіату стає експертом. Експерт, який інформує інших щодо факту академічного плагіату через ЗМІ, соціальні мережі, або шляхом надсилання звернень до зацікавлених осіб стає викривачем.

Таким чином, будь-який громадянин, озброєний знаннями про правила цитування може пройти шлях від людини, яка порівнює тексти/твори на наявність збігів до експерта та викривача академічного плагіату. Потенційно соціальна база експертів та викривачів є надзвичайно широкою. Інша річ, як перетворити цей потенціал у дієву групу, що стоїть на сторожі суспільних інтересів.

Ефективність державного контролю

До зсуву у масовій свідомості, який породив громадський активізм в Україні, викриття плагіату відбувалися на основі звернень авторів, права яких було порушено до контролюючих, чи правоохоронних державних органів, або до суду. Завдяки журналістам та ЗМІ окремі з цих історій набули розголосу, зокрема, випадки з плагіатом Володимира Литвина, Юлії Тимошенко, Віктора Януковича, Раїси Богатирьової, Вадима Колесніченка та інших.

На скільки ефективною була система державного контролю щодо якості дисертацій можна судити за результатами роботи атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України, зокрема, за документальними свідченнями – Наказами «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів». На сайті МОН можна ознайомитися з цими документами, зокрема доступний архів, починаючи з Наказу №1515 від 23 грудня 2011 року.

 

Кількість скасованих рішень спеціалізованих вчених рад

 

За міністра Дмитра Табачника

(2012 - лютий 2014 року), рішень

За міністра Сергія Квіта

(квітень 2014 - квітень 2016 року), рішень

За міністерки Лілії Гриневич (червень 2016 - жовтень 2018), рішень

62

59

28

 

Для забезпечення порівнюваності взято показник кількості скасованих рішень спеціалізованих вчених рад. При цьому, варто зазначити, що на першій за каденції Квіта атестаційній колегії у квітні 2014 року прийнято безпрецедентне рішення про скасування 24 рішень спеціалізованих вчених рад, тобто за наступні два роки діяльності було скасовано тільки 35 таких рішень. Імовірно, у цьому випадку мова йде про «ефект Майдану», а не системне виконання контрольних функцій. До 28 рішень, які були скасовані за часів Гриневич відносяться 5 рішень, що ініційовано за зверненнями антиплагіатної ініціативи «Дисергейт». Іншими словами, за її відсутності було б скасовано 23 рішення. Крім того, 18 рішень з 28 прийнято у 2018 році. Таким чином, очевидно, що за каденції останнього міністра кількість прийнятих рішень про скасування суттєво зменшилася. Але чи можна взагалі говорити про ефективність державного контролю у сфері атестації наукових кадрів, враховуючи статистику захистів дисертацій?

Так, за даними відповідей МОН на інформаційні запити РоманаРадейка, Романа Черніги та за словами Нани Войтенко 2012-2013 роки було захищено 17080 дисертацій, з яких 2221 докторських дисертацій. За 2014-2015 роки загалом захистилося 16874 осіб, з яких 2214 докторів наук, а за 2016-2017 років. – близько 14788 науковців, з яких 1993 доктори наук. З 2012 до 2017 року включно приріст громадян з науковими ступенями становив близько 49 тисяч. А прийнятих рішень про скасування рішень спецрад за аналогічний період – 131. У порівнянні з величиною прийнятих рішень щодо присудження наукових ступенів це становить 0,00205%. Таким чином, можна говорити про випадковий, хаотичний характер заходів державного контролю, що здійснює МОН, бо його рівень навіть не співвідноситься з граничними розмірами похибки вимірювань на рівні 5% для високого ступеня точності, або 1% - для надвисокого.

Іншими словами, у сфері атестації наукових кадрів відсутня система державного контролю.

Загалом, головний розпорядник бюджетних коштів мав би забезпечити наскрізний державний контроль якості всіх дисертацій, оскільки наслідком присудження наукового ступеня є отримання доплати з бюджету – різновиду довічної ренти. За умови, якщо у кваліфікаційній роботі міститься плагіат, фальсифікації, фабрикації, які ніхто не виявив внаслідок не виконання функції контролю, то фактично її автор неправомірно одержує таку доплату. А бюджет зазнає збитків. При цьому відповідальним за нецільове витрачання бюджетних коштів у таких випадках є ЦОВВ, що не забезпечив контроль, тобто МОН.

Очевидно, що запровадити наскрізну перевірку дисертацій, що захищаються і затверджуються у кількості 7000-8000 щороку проблематично з огляду відсутності ресурсів – людських, фінансових, матеріальних. Проте, цілком можливо організувати вибірковий контроль.

Враховуючи «м’які» оцінки поширення академічного плагіату на рівні від 3% до 5% у природничих науках, до 10% - технічних, і від третини – у соціогуманітарних, юридичних, медичних, то порівнянна величина рішень щодо скасування має бути не меншою по сукупності ніж 10-15%, тобто від 5000 для періоду з 2012 до 2017 року включно, або понад 800 на рік. При цьому кількість контрольних заходів щодо оцінки якості дисертацій має повністю охоплювати докторські дисертації (для нашого прикладу – це 6428 робіт, або 13,2%) та близько 15-20% кандидатських дисертацій (з 2012 по 2017 рік від 6 до 8 тисяч спостережень). У річному вимірі ця величина становить від 2 до 2,4 тисячі контрольних заходів.

Отже, за нашою думкою, щоб на мінімальному рівні контролювати якість атестаційного процесу державні органи мають проводити до 2,5 тисяч перевірок дисертацій, за результатами якої можна очікувати скасування рішення про присудження наукового ступеня у третині випадків.

Орієнтовно, для виконання такої роботи потрібна служба, яка б налічувала від 25 до 50 співробітників, навченим методикам перевірки та озброєних спеціалізованим програмним забезпеченням. Щорічні витрати на утримання такої служби за умови застосування посадових окладів ЄТС, імовірно, становили б близько 8-9 млн. грн.  Результат економії на невиплачених шахраям від науки доплатах становив би приблизно аналогічну величину. Однак, ефект не обмежувався б тільки отриманням економії на доплатах, оскільки запровадження такого підходу у кінцевому випадку суттєво б підвищило якість написання кваліфікаційних робіт, оздоровило б діяльність спеціалізованих вчених рад, призвело б до зростання рівня вимогливості та відповідальності у ланцюгу: науковий керівник – експерти спецради – опоненти – члени спецради – члени експертної ради – атестаційна колегія.

Очевидно, що треба переходити від хаотичного до вибіркового державного контролю. Попри розмови про потребу скасування доплат та переведення їх до складу зарплати викладачів автономних університетів, політично на такий крок ніхто не піде. На заваді стане страх втратити частку електорату. Тому допоки держава перерозподіляє публічні фінанси на користь науковців, вона має забезпечувати ефективну систему контролю якості їхньої атестації. Інакше, закладається міна уповільненої дії під добробут, як сфери науки і освіти, так і загалом – суспільства, оскільки відсутній ресурс для утримання шахраїв. Навіть більше, впровадження такого контролю стимулюватиме соціальні процеси розвитку та економічне зростання країни.

 

Громадський контроль у дії

У ситуації деградації радянської та становлення токсичної пострадянської моделі освіти та науки за відсутності державного контролю та недостатнім поширенням доброчесних практик єдиним дієвим фактором впливу на нинішній стан системи є громадський контроль.

Треба віддати належне законодавцям, які заклали правові основи для його застосування, зокрема у законах «Про громадські об’єднання», «Про вищу освіту», «Про запобігання корупції», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», «Про інформацію» та інших.

Саме Революція Гідності спричинила до активізації та єднання освітян та науковців. Для багатьох з них вона стала моментом усвідомлення власної відповідальності. Відмінність нинішнього етапу від попередніх полягає у самоорганізації науково-освітянської спільноти й створення численних ініціатив та організацій громадянського суспільства для реформування освіти і науки. У результаті їхньої діяльності проаналізовані вузькі місця та можливості, напрацьовано стратегічні засади змін, розроблено велику кількість законодавчих та нормативних актів, контролюється хід реформ, посилюється ротація управлінських кадрів.

Головне – з’явилося спільне середовище зацікавлених у модернізації осіб, які заявили себе колективним суб’єктом влади як у сфері дискурсу, так і практики.

Особливою ознакою цього нового суб’єкту є застосування виключно інтелектуального, творчого та вольового ресурсу до змін, оскільки ані фінансовими, ані матеріальними, ані організаційними ресурсами він не розпоряджається. Таким чином, громадські активісти оперують цінностями так званого постіндустріального, інформаційного суспільства та економіки знань, які за своєю природою у більшості є нематеріальними.

Дія громадського контролю здебільшого спрямована на державні та комунальні інституції, які здійснюють управління публічними фінансами та суспільними ресурсами, оскільки гостро стоїть проблема їхньої ефективного використання. Одночасно, громадський контроль націлений на стимулювання євроінтеграційних процесів та поширення сучасних підходів у сфері освіти та науки. Активісти діють у двох напрямах – запровадженні позитивних практик та викоріненні негативних. Під негативними практиками мається на увазі академічний плагіат, фальсифікації, фабрикації, хабарництво, корупція та інші зловживання, пов’язані з порушенням академічної доброчесності.

Серед активістів, які займаються викоріненням негативних практик варто згадати  антиплагіатну ініціативу «Дисергейт», яка має суттєвий вплив на дискурс, законодавчу та виконавчу владу у сфері освіти і науки. Вона була створена шляхом об’єднання зусиль однодумців у лютому 2016 року.

З моменту заснування зусиллями членів групи виявлено близько сотні випадків академічного плагіату. Найрезонанснішими стали викриття топ-плагіаторів Арсенія Яценюка, Катерини Кириленко, Станіслава Ніколаєнка, проведені Тетяною Пархоменко, діяльності фабрик дисертацій у спецрадах НПУ ім. М. Драгоманова, КНУ ім. Т. Шевченка, ХНПУ ім. Г. Сковороди, експорту плагіату задля отримання наукових ступенів громадянами КНР та республіки Польщі, підтримки негативних практик безпосередньо МОН та Атестаційною колегією (випадки Чжан Сін, Слободянюк та інших).

У дискурсі курсують близько сотні публікацій учасників «Дисергейту», знято півтори десятки телесюжетів, декілька інтерв’ю та документальний фільм, діє сайт «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях».

Архів листування з органами державної влади налічує понад сотню звернень та інформаційних запитів. Кількість офіційно поданих до університетів та МОН заяв про академічний плагіат у дисертаціях становить на сьогодні 43 заяви, з яких 5 задоволено шляхом скасування рішень спеціалізованих вчених рад, 7 – шляхом зняття дисертацій з розгляду у спецрадах. Проте, більшість рішень щодо присудження наукових ступенів викритих на академічному плагіаті особам були затверджені Атестаційною колегією попри зусилля активістів. Декілька робіт перебувають на стадії розгляді.

«Дисергейт» 9 разів виходив з відкритими заявами та зверненнями до Президента України й органів державної влади щодо неприпустимості продовження політики підтримки академічної недоброчесності в освіті та науці, до яких долучилися десятки науковців з усієї України.

Членами групи ініційовано вручення народної відзнаки «Академічна негідність року», яку уперше провели у 2016 році. Дисергейтівці беруть участь та організують акції прямої дії на підтримку якісної освіти та науки. Результати законотворчої та нормотворчої діяльності – це формулювання положень 7 законодавчих актів, серед яких пропозиції до законів «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про авторське право та суміжні права» та декілька нормативних актів, зокрема, альтернативний проект Порядку присудження наукових ступенів.

Діяльності активістів перешкоджають викриті «на гарячому» члени токсичних мереж та корпорацій. Так, зокрема, поширюються фейки про лідерів руху щодо їхнього членства у тоталітарних структурах, замовного та платного характеру діяльності, політичні та кадрові амбіції, інші далекі від дійсності фантазії. Особливо обурливим є судове переслідування активістки Ірини Єгорченко через її публічне оціночне висловлювання на адресу одного із деканів КНУ ім. Т. Шевченка.

Перешкоджання діяльності активістів з боку зацікавлених у збереженні негативних практик очільників набуло інституційного характеру. Так, наприкінці 2016-початку 2017 років було заблоковано роботу НАЗЯВО шляхом відмови у затвердженні на посаді новообраного голови та нормативним чином скасовано дію інститутів позбавлення наукового ступеня та апеляції. Таким чином, існують ризики та загрози як на макрорівні проведення реформ у сфері освіти і науки, так і відносно збереження життя і здоров’я активістів «Дисергейту».

Не зважаючи на відсутність значних перемог треба констатувати, що досвід антиплагіатної ініціативи свідчить про високий потенціал громадського контролю, оскільки практично без ресурсів, лише власними зусиллями та за підтримки спільноти було зроблено чимало для утвердження нової норми, цінностей і розвитку культури академічної доброчесності.

«Дисергейт» став прикладом громадської ініціативи, яка стоїть на сторожі суспільних інтересів у сфері, що визначає майбутнє країни.

Підсумовуючи, пропоную:

  1. Започаткувати систему державного контролю атестаційного процесу, зокрема здійснення вибіркової перевірки дисертацій для встановлення фактів наявності у них академічного плагіату, фальсифікацій та фабрикацій з метою недопущення отримання наукових ступенів академічно недоброчесними особами.
  2. Потенційним експертам і викривачам активно долучатися до діяльності громадських ініціатив та об’єднань, реалізуючи свій потенціал на участь у доленосних змінах України.

Загалом, поєднання державного та громадського контролю мають суттєво підвищити ефективність діяльності інститутів, зокрема, у частині подолання негативних практик. 

Світлана Благодєтєлєва-Вовк, Голова Ради ГО ТРОН, координатор антиплагіатної ініціативи «Дисергейт»

Про необхідність поєднання державного та громадського контролю щодо викорінення негативних практик в освіті
Про необхідність поєднання державного та громадського контролю щодо викорінення негативних практик в освіті

Імовірно, що світоглядний зсув неприйняття негативних практик в освіті, зокрема вищій, відбувся у масовій свідомості під час Євромайдану. Однак, не слід недооцінювати внутрішні процеси, які сприяли усвідомленню важливості етичних принципів. Як мінімум, можна назвати два фактори, які їх обумовили:

1. Деградація моделі радянської освіти та науки внаслідок втрати контексту, зокрема місії та зниження фінансування.

2. Глобалізація та потреби інтернаціоналізації освіти через впровадження принципів Болонської системи та, загалом, укорінення західного стандарту життя в Україні.

Дія першого чинника призвела до накопичення проблем та нерозв’язуваних суперечностей протягом років Незалежності, зокрема, розриву між потребою і пропозицією знань, його обсягом і якістю, заявленою у дипломі кваліфікації та її реальним рівнем, необхідністю гуманізації освіти та теперішніх практик авторитарного управління, затребуваним та фактичним фінансуванням тощо. У цій ситуації відбулася переорієнтація та самоорганізація освітніх структур, спрямованих на розподіл зменшуваних державних ресурсів, отримання довічної ренти від наукових ступенів і вчених звань, тіньова комерціалізація атестаційного процесу та його результатів, укорінення хабарництва та «віддячення» як способу виживання викладачів та опанування очільниками корупційних практик. Поряд з цим погіршувався як внутрішній, так і зовнішній, зокрема, державний контроль діяльності закладів вищої освіти, спричинений впливом опортуністичної поведінки учасників. Отже, системна деградація влади призвела до кризи 2013 року, яку ми пробуємо зараз подолати, зменшуючи токсичність структур і практик, сформованих у наслідок пострадянської деградації.

Глобалізація та інтернаціоналізація навпаки здебільшого позитивно вплинули на становлення нових лідерів, практик та стандартів освітньої діяльності. Вони надали поштовх до модернізації законодавчої бази, зокрема, введенню до Закону «Про вищу освіту» новел про академічну доброчесність, системи внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, громадський контроль, прозорості та інші важливі аспекти регулювання. Таким чином, науково-освітянська спільнота отримала інституційний інструмент для подолання токсичних практик у вищій освіті, зокрема, академічного плагіату.

Проте, наявність інституційної можливості ще не означає автоматичність її застосування для покращення ситуації. Досвід діяльності антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» свідчить про великий опір зацікавлених у збереженні токсичних практик суб’єктів.

Як відбувається викриття плагіату?

Практика викриття плагіату, зокрема академічного, ґрунтується на порівнянні текстів. При цьому один з них досліджується на наявність запозичень без посилань на автора і джерело, а інші – як джерела таких запозичень. Таке порівняння відбувається шляхом виділення фрагментів, які збігаються у досліджуваному тексті та інших текстах та встановленні пріоритету автора за часом оприлюднення твору. Якщо у досліджуваному тексті мають місце запозичення без посилань з встановлених у ході порівняння джерел, що були оприлюднені раніше, то їх варто розглядати як академічний плагіат.

Будь-яка грамотна людина, яка має тексти для порівняння може самостійно знайти та визначити у них збіги. Будь-який науковець може встановити чи знайдені текстові збіги відповідають правилам цитування: взяття цитованого тексту в лапки із посиланням на його автора та джерело.

Для автоматизації процесу та підвищення ефективності виявлення текстових збігів застосовують спеціалізоване програмне забезпечення – антиплагіатні програми. Проте, вони є лише інструментом для полегшення процесу порівняння.

Висновок про наявність чи відсутність запозичень без посилань, тобто академічного плагіату робить людина, яка досліджувала текст і порівнювала його з джерелами. Іншими словами, результат - виявлення академічного плагіату, встановлює людина, а не програма. Особа, яка має досвід виявлення академічного плагіату стає експертом. Експерт, який інформує інших щодо факту академічного плагіату через ЗМІ, соціальні мережі, або шляхом надсилання звернень до зацікавлених осіб стає викривачем.

Таким чином, будь-який громадянин, озброєний знаннями про правила цитування може пройти шлях від людини, яка порівнює тексти/твори на наявність збігів до експерта та викривача академічного плагіату. Потенційно соціальна база експертів та викривачів є надзвичайно широкою. Інша річ, як перетворити цей потенціал у дієву групу, що стоїть на сторожі суспільних інтересів.

Ефективність державного контролю

До зсуву у масовій свідомості, який породив громадський активізм в Україні, викриття плагіату відбувалися на основі звернень авторів, права яких було порушено до контролюючих, чи правоохоронних державних органів, або до суду. Завдяки журналістам та ЗМІ окремі з цих історій набули розголосу, зокрема, випадки з плагіатом Володимира Литвина, Юлії Тимошенко, Віктора Януковича, Раїси Богатирьової, Вадима Колесніченка та інших.

На скільки ефективною була система державного контролю щодо якості дисертацій можна судити за результатами роботи атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України, зокрема, за документальними свідченнями – Наказами «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присвоєння вчених звань і присудження наукових ступенів». На сайті МОН можна ознайомитися з цими документами, зокрема доступний архів, починаючи з Наказу №1515 від 23 грудня 2011 року.

 

Кількість скасованих рішень спеціалізованих вчених рад

 

За міністра Дмитра Табачника

(2012 - лютий 2014 року), рішень

За міністра Сергія Квіта

(квітень 2014 - квітень 2016 року), рішень

За міністерки Лілії Гриневич (червень 2016 - жовтень 2018), рішень

62

59

28

 

Для забезпечення порівнюваності взято показник кількості скасованих рішень спеціалізованих вчених рад. При цьому, варто зазначити, що на першій за каденції Квіта атестаційній колегії у квітні 2014 року прийнято безпрецедентне рішення про скасування 24 рішень спеціалізованих вчених рад, тобто за наступні два роки діяльності було скасовано тільки 35 таких рішень. Імовірно, у цьому випадку мова йде про «ефект Майдану», а не системне виконання контрольних функцій. До 28 рішень, які були скасовані за часів Гриневич відносяться 5 рішень, що ініційовано за зверненнями антиплагіатної ініціативи «Дисергейт». Іншими словами, за її відсутності було б скасовано 23 рішення. Крім того, 18 рішень з 28 прийнято у 2018 році. Таким чином, очевидно, що за каденції останнього міністра кількість прийнятих рішень про скасування суттєво зменшилася. Але чи можна взагалі говорити про ефективність державного контролю у сфері атестації наукових кадрів, враховуючи статистику захистів дисертацій?

Так, за даними відповідей МОН на інформаційні запити РоманаРадейка, Романа Черніги та за словами Нани Войтенко 2012-2013 роки було захищено 17080 дисертацій, з яких 2221 докторських дисертацій. За 2014-2015 роки загалом захистилося 16874 осіб, з яких 2214 докторів наук, а за 2016-2017 років. – близько 14788 науковців, з яких 1993 доктори наук. З 2012 до 2017 року включно приріст громадян з науковими ступенями становив близько 49 тисяч. А прийнятих рішень про скасування рішень спецрад за аналогічний період – 131. У порівнянні з величиною прийнятих рішень щодо присудження наукових ступенів це становить 0,00205%. Таким чином, можна говорити про випадковий, хаотичний характер заходів державного контролю, що здійснює МОН, бо його рівень навіть не співвідноситься з граничними розмірами похибки вимірювань на рівні 5% для високого ступеня точності, або 1% - для надвисокого.

Іншими словами, у сфері атестації наукових кадрів відсутня система державного контролю.

Загалом, головний розпорядник бюджетних коштів мав би забезпечити наскрізний державний контроль якості всіх дисертацій, оскільки наслідком присудження наукового ступеня є отримання доплати з бюджету – різновиду довічної ренти. За умови, якщо у кваліфікаційній роботі міститься плагіат, фальсифікації, фабрикації, які ніхто не виявив внаслідок не виконання функції контролю, то фактично її автор неправомірно одержує таку доплату. А бюджет зазнає збитків. При цьому відповідальним за нецільове витрачання бюджетних коштів у таких випадках є ЦОВВ, що не забезпечив контроль, тобто МОН.

Очевидно, що запровадити наскрізну перевірку дисертацій, що захищаються і затверджуються у кількості 7000-8000 щороку проблематично з огляду відсутності ресурсів – людських, фінансових, матеріальних. Проте, цілком можливо організувати вибірковий контроль.

Враховуючи «м’які» оцінки поширення академічного плагіату на рівні від 3% до 5% у природничих науках, до 10% - технічних, і від третини – у соціогуманітарних, юридичних, медичних, то порівнянна величина рішень щодо скасування має бути не меншою по сукупності ніж 10-15%, тобто від 5000 для періоду з 2012 до 2017 року включно, або понад 800 на рік. При цьому кількість контрольних заходів щодо оцінки якості дисертацій має повністю охоплювати докторські дисертації (для нашого прикладу – це 6428 робіт, або 13,2%) та близько 15-20% кандидатських дисертацій (з 2012 по 2017 рік від 6 до 8 тисяч спостережень). У річному вимірі ця величина становить від 2 до 2,4 тисячі контрольних заходів.

Отже, за нашою думкою, щоб на мінімальному рівні контролювати якість атестаційного процесу державні органи мають проводити до 2,5 тисяч перевірок дисертацій, за результатами якої можна очікувати скасування рішення про присудження наукового ступеня у третині випадків.

Орієнтовно, для виконання такої роботи потрібна служба, яка б налічувала від 25 до 50 співробітників, навченим методикам перевірки та озброєних спеціалізованим програмним забезпеченням. Щорічні витрати на утримання такої служби за умови застосування посадових окладів ЄТС, імовірно, становили б близько 8-9 млн. грн.  Результат економії на невиплачених шахраям від науки доплатах становив би приблизно аналогічну величину. Однак, ефект не обмежувався б тільки отриманням економії на доплатах, оскільки запровадження такого підходу у кінцевому випадку суттєво б підвищило якість написання кваліфікаційних робіт, оздоровило б діяльність спеціалізованих вчених рад, призвело б до зростання рівня вимогливості та відповідальності у ланцюгу: науковий керівник – експерти спецради – опоненти – члени спецради – члени експертної ради – атестаційна колегія.

Очевидно, що треба переходити від хаотичного до вибіркового державного контролю. Попри розмови про потребу скасування доплат та переведення їх до складу зарплати викладачів автономних університетів, політично на такий крок ніхто не піде. На заваді стане страх втратити частку електорату. Тому допоки держава перерозподіляє публічні фінанси на користь науковців, вона має забезпечувати ефективну систему контролю якості їхньої атестації. Інакше, закладається міна уповільненої дії під добробут, як сфери науки і освіти, так і загалом – суспільства, оскільки відсутній ресурс для утримання шахраїв. Навіть більше, впровадження такого контролю стимулюватиме соціальні процеси розвитку та економічне зростання країни.

 

Громадський контроль у дії

У ситуації деградації радянської та становлення токсичної пострадянської моделі освіти та науки за відсутності державного контролю та недостатнім поширенням доброчесних практик єдиним дієвим фактором впливу на нинішній стан системи є громадський контроль.

Треба віддати належне законодавцям, які заклали правові основи для його застосування, зокрема у законах «Про громадські об’єднання», «Про вищу освіту», «Про запобігання корупції», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», «Про інформацію» та інших.

Саме Революція Гідності спричинила до активізації та єднання освітян та науковців. Для багатьох з них вона стала моментом усвідомлення власної відповідальності. Відмінність нинішнього етапу від попередніх полягає у самоорганізації науково-освітянської спільноти й створення численних ініціатив та організацій громадянського суспільства для реформування освіти і науки. У результаті їхньої діяльності проаналізовані вузькі місця та можливості, напрацьовано стратегічні засади змін, розроблено велику кількість законодавчих та нормативних актів, контролюється хід реформ, посилюється ротація управлінських кадрів.

Головне – з’явилося спільне середовище зацікавлених у модернізації осіб, які заявили себе колективним суб’єктом влади як у сфері дискурсу, так і практики.

Особливою ознакою цього нового суб’єкту є застосування виключно інтелектуального, творчого та вольового ресурсу до змін, оскільки ані фінансовими, ані матеріальними, ані організаційними ресурсами він не розпоряджається. Таким чином, громадські активісти оперують цінностями так званого постіндустріального, інформаційного суспільства та економіки знань, які за своєю природою у більшості є нематеріальними.

Дія громадського контролю здебільшого спрямована на державні та комунальні інституції, які здійснюють управління публічними фінансами та суспільними ресурсами, оскільки гостро стоїть проблема їхньої ефективного використання. Одночасно, громадський контроль націлений на стимулювання євроінтеграційних процесів та поширення сучасних підходів у сфері освіти та науки. Активісти діють у двох напрямах – запровадженні позитивних практик та викоріненні негативних. Під негативними практиками мається на увазі академічний плагіат, фальсифікації, фабрикації, хабарництво, корупція та інші зловживання, пов’язані з порушенням академічної доброчесності.

Серед активістів, які займаються викоріненням негативних практик варто згадати  антиплагіатну ініціативу «Дисергейт», яка має суттєвий вплив на дискурс, законодавчу та виконавчу владу у сфері освіти і науки. Вона була створена шляхом об’єднання зусиль однодумців у лютому 2016 року.

З моменту заснування зусиллями членів групи виявлено близько сотні випадків академічного плагіату. Найрезонанснішими стали викриття топ-плагіаторів Арсенія Яценюка, Катерини Кириленко, Станіслава Ніколаєнка, проведені Тетяною Пархоменко, діяльності фабрик дисертацій у спецрадах НПУ ім. М. Драгоманова, КНУ ім. Т. Шевченка, ХНПУ ім. Г. Сковороди, експорту плагіату задля отримання наукових ступенів громадянами КНР та республіки Польщі, підтримки негативних практик безпосередньо МОН та Атестаційною колегією (випадки Чжан Сін, Слободянюк та інших).

У дискурсі курсують близько сотні публікацій учасників «Дисергейту», знято півтори десятки телесюжетів, декілька інтерв’ю та документальний фільм, діє сайт «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях».

Архів листування з органами державної влади налічує понад сотню звернень та інформаційних запитів. Кількість офіційно поданих до університетів та МОН заяв про академічний плагіат у дисертаціях становить на сьогодні 43 заяви, з яких 5 задоволено шляхом скасування рішень спеціалізованих вчених рад, 7 – шляхом зняття дисертацій з розгляду у спецрадах. Проте, більшість рішень щодо присудження наукових ступенів викритих на академічному плагіаті особам були затверджені Атестаційною колегією попри зусилля активістів. Декілька робіт перебувають на стадії розгляді.

«Дисергейт» 9 разів виходив з відкритими заявами та зверненнями до Президента України й органів державної влади щодо неприпустимості продовження політики підтримки академічної недоброчесності в освіті та науці, до яких долучилися десятки науковців з усієї України.

Членами групи ініційовано вручення народної відзнаки «Академічна негідність року», яку уперше провели у 2016 році. Дисергейтівці беруть участь та організують акції прямої дії на підтримку якісної освіти та науки. Результати законотворчої та нормотворчої діяльності – це формулювання положень 7 законодавчих актів, серед яких пропозиції до законів «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про авторське право та суміжні права» та декілька нормативних актів, зокрема, альтернативний проект Порядку присудження наукових ступенів.

Діяльності активістів перешкоджають викриті «на гарячому» члени токсичних мереж та корпорацій. Так, зокрема, поширюються фейки про лідерів руху щодо їхнього членства у тоталітарних структурах, замовного та платного характеру діяльності, політичні та кадрові амбіції, інші далекі від дійсності фантазії. Особливо обурливим є судове переслідування активістки Ірини Єгорченко через її публічне оціночне висловлювання на адресу одного із деканів КНУ ім. Т. Шевченка.

Перешкоджання діяльності активістів з боку зацікавлених у збереженні негативних практик очільників набуло інституційного характеру. Так, наприкінці 2016-початку 2017 років було заблоковано роботу НАЗЯВО шляхом відмови у затвердженні на посаді новообраного голови та нормативним чином скасовано дію інститутів позбавлення наукового ступеня та апеляції. Таким чином, існують ризики та загрози як на макрорівні проведення реформ у сфері освіти і науки, так і відносно збереження життя і здоров’я активістів «Дисергейту».

Не зважаючи на відсутність значних перемог треба констатувати, що досвід антиплагіатної ініціативи свідчить про високий потенціал громадського контролю, оскільки практично без ресурсів, лише власними зусиллями та за підтримки спільноти було зроблено чимало для утвердження нової норми, цінностей і розвитку культури академічної доброчесності.

«Дисергейт» став прикладом громадської ініціативи, яка стоїть на сторожі суспільних інтересів у сфері, що визначає майбутнє країни.

Підсумовуючи, пропоную:

  1. Започаткувати систему державного контролю атестаційного процесу, зокрема здійснення вибіркової перевірки дисертацій для встановлення фактів наявності у них академічного плагіату, фальсифікацій та фабрикацій з метою недопущення отримання наукових ступенів академічно недоброчесними особами.
  2. Потенційним експертам і викривачам активно долучатися до діяльності громадських ініціатив та об’єднань, реалізуючи свій потенціал на участь у доленосних змінах України.

Загалом, поєднання державного та громадського контролю мають суттєво підвищити ефективність діяльності інститутів, зокрема, у частині подолання негативних практик. 

Світлана Благодєтєлєва-Вовк, Голова Ради ГО ТРОН, координатор антиплагіатної ініціативи «Дисергейт»

22.11.2018
Світлана Благодєтєлєва-Вовк
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews