Укр Рус

Дата: 23.05.2019

Підписка на новини

Як змінюється вища освіта в Україні та в Європейському освітньому просторі

Автор:
Володимир Бахрушин
Опубліковано
24.12.2018

Протягом кількох останніх десятирічь в Україні і світі відбуваються істотні зміни системи освіти. Деякі з них зумовлені спільними факторами – глобалізація, масовизація вищої освіти, розвиток технологій. Інші є специфічними для окремих країн чи груп країн. Зокрема, для України важливими факторами впливу були різноспрямовані демографічні зміни, тривала соціально-економічна криза, розрив багатьох зворотних зв’язків між освітою та економікою і суспільством у цілому на початку 1990-х р. Разом з тим, останнім часом все сильнішим є вплив загальноєвропейських трендів та Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), який поступово трансформується у ширший Європейський освітній простір і поглиблює кооперацію з Європейським дослідницьким простором.

Початок формування ЄПВО зазвичай пов’язують з Лісабонською конвенцією від 11 квітня 1997 р. та Сорбонською декларацією міністрів освіти чотирьох найбільших європейських країн (Італія, Німеччина, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Франція), яка була ухвалена 25 травня 1998 року [2]. Конвенція ратифікована Верховною Радою України, а відтак має силу Закону на території України. Вона визначає загальні терміни і принципи, пов’язані з визнанням кваліфікацій вищої освіти, а також кваліфікацій, що надають доступ до вищої освіти, присуджених в інших країнах.

У Сорбонській декларації відзначено важливу роль університетів у розвитку Європи і сформульовано загальне бачення майбутнього ЄПВО, який мав би усунути кордони у вищій освіті і сприяти розвитку структури навчання та викладання, яка б сприяла мобільності та більш тісній співпраці. Серед основних рис майбутньої системи декларація зазначала:

  • два міжнародно визнаних цикли вищої освіти;
  • системи кредитів та семестрів, які мали б забезпечити гнучкість освітніх траєкторій та мобільність студентів;
  • доступність різноманітних програм, у тому числі міждисциплінарних; формування високого рівня мовних навичок і здатності використовувати сучасні інформаційні технології; 
  • міжнародне визнання ступенів першого рівня вищої освіти як відповідного рівня кваліфікації;

Протягом наступних 20 років було досягнуто значного прогресу у створенні ЄПВО і досягненні зазначених цілей. Разом з тим, окремі з них за цей час уточнювалися чи змінювалися, додавалися нові пріоритети. Зокрема, другий цикл вищої освіти у середині 2000-х р. було поділено на самостійні магістерський та докторський рівні, а у 2018 р. статус повноправного рівня надано так званому короткому циклу вищої освіти. Ступень просування різних країн ЄПВО у визначених його цілями напрямах теж є різним.

Україна протягом цього часу теж рухалася у загальноєвропейському напрямі, але значно повільніше, ніж провідні країни ЄПВО. На сьогодні ми можемо констатувати формальне створення системи циклів, що відповідають європейським, але фактичні вимоги до результатів навчання в багатьох закладах вищої освіти поступаються вимогам Європейської рамки кваліфікацій (EQF) [3] та рамки кваліфікацій Європейського простору вищої освіти (QF-EHEA) [4], останні редакції яких були ухвалені, відповідно, у 2017 та 2018 р. Також в Україні була створена система кредитів. Але вона досі не повністю узгоджена з одним із основних інструментів ЄПВО – Європейською системою трансферу і накопичення кредитів (ЄКТС) [5], зокрема, у частині запровадження таблиць розподілу балів, що мають використовуватися при визнанні результатів навчання. Лише в останні роки почали запроваджуватися передбачені ЄКТС вимоги щодо структури освітніх програм.

Натомість, навіть чинна редакція Закону України «Про вищу освіту» [6] містить окремі норми, які заважають створенню міждисциплінарних освітніх програм, оскільки ліцензування, конкурс при вступі та державне замовлення прив’язані до конкретних спеціальностей. Додаткові складності створюють Умови ліцензування освітньої діяльності [7] та надмірно деталізований Перелік галузей знань і спеціальностей [8], який до того ж відхиляється від МСКО і має невластиві для подібних документів ЄПВО завдання. Не дуже реалістичною на сьогодні виглядає для більшості українських студентів ідея навчання не менше одного семестру в закордонних університетах. Але і там, де студенти отримують таку можливість, виникає багато проблем із зарахуванням результатів навчання через невідповідність як внутрішньої нормативної бази університетів, так і застарілим законодавством у сфері фінансування вищої освіти.

Офіційний початок Болонського процесу зазвичай пов’язують зі Спільною декларацією міністрів освіти Європи [9], яка була ухвалена 19 червня 1999 р. у м. Болонья представниками 29 європейських країн. Його мета у Декларації була визначена як «досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти». Болонська декларація дещо уточнила окремі пункти Сорбонської декларації. Зокрема, вона передбачала:

  • створення системи зіставних ступенів, які легко читаються, у тому числі, шляхом запровадження стандартизованого за формою додатку до диплому;
  • доступ до другого циклу вищої освіти лише за результатами успішного навчання на першому циклі, який має тривати не менше 3 років і надавати кваліфікацію відповідного рівня, релевантну для європейського ринку праці;
  • можливість надання кредитів поза контекстами вищої освіти, зокрема через навчання впродовж життя, якщо ці кредити будуть визнані відповідними університетами;
  • визнання та зарахування часу, протягом якого працівники виконували дослідження, викладали чи навчали в європейському контексті зі збереженням прав, визначених статутами їх університетів; 
  • сприяння співробітництву у сфері забезпечення якості вищої освіти з метою розробки порівнянних критеріїв та методологій.

Згодом кількість країн, що беруть участь у Болонському процесі, значно збільшилася. Україна приєдналася до нього в 2005 р. А загалом членами ЄПВО сьогодні є Єврокомісія, Святий Престол та46 країн [10]. Закон України «Про вищу освіту», прийнятий у 2014 р., значно просунув Україну в імплементації основних ідей Болонської декларації і наступних документів Болонського процесу та ЄПВО. Зокрема, це стосується системи ступенів, доступу до другого циклу, основних складників системи забезпечення якості вищої освіти. Але залишаються проблемними питання зарахування кредитів. Навіть якщо вони отримані не поза системою вищої освіти і не за кордоном, а у сусідньому українському університеті. Приміром, майже неможливо зарахувати студентам Національних медичного та педагогічного університетів, Національного університету харчових технологій результати навчання з права, філології, філософії, хімії, здобуті у розташованому поруч Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Особливо, якщо йдеться про студентів, які навчаються за кошти державного бюджету. Також проблемним є визнання і зарахування часу роботи українських науковців та викладачів у європейських університетах.

Протягом наступних років розвиток ЄПВО був зосереджений на імплементації та уточненні окремих положень Болонської декларації, створенні ефективних інструментів досягнення поставлених в ній цілей.

Празьке комюніке (2001 р.) [11] акцентувало увагу на важливості залучення студентів, як компетентних, активних і конструктивних партнерів у розбудові ЄПВО, забезпеченні участі та впливу студентів на організацію та змісту освіти у закладах вищої освіти. Також було заявлено про важливість загальних рамок кваліфікацій як інструменту порівнянності кваліфікацій, і поширення цілей Болонського процесу на навчання протягом всього життя. В Україні у 2011 р. було затверджено Національну рамку кваліфікацій [12], яка загалом відповідає європейським рамкам, але лише останнім часом отримала практичне застосування при розробці нових стандартів вищої освіти і професійних стандартів. Вимоги щодо залучення студентів частково імплементовані в Законі про вищу освіту ще у 2010 р., і більш повно у чинному Законі. Але у практиці багатьох закладів вони не реалізуються через нерозуміння їх важливості як керівництвом, так і значною частиною викладачів та студентів. Щодо освіти протягом всього життя, то протягом останнього часу в Україні відбувається його поступове переосмислення і урозуміння обмеженості можливостей традиційних післядипломної освіти та підвищення кваліфікації. Це знайшло відображення у новому Законі України «Про освіту», початку підготовки Закону «Про освіту дорослих», змінах у структурі МОН тощо. Втім це лише початок довгого шляху.

У Берлінському комюніке (2003 р.) [13] передбачено створення узгодженого набору стандартів, процедур та рекомендацій щодо забезпечення якості вищої освіти. Перша редакція таких стандартів і рекомендацій була ухвалена на наступній конференції міністрів у 2005 р., а друга – у 2015 р. Чинний документ [14] передбачає трирівневу систему, що складається з систем внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, а також системи забезпечення якості агентств, які здійснюють зовнішнє забезпечення. Від самого початку Берлінське комюніке зазначало ключові роль і відповідальність закладів вищої освіти. Новий Закон України «Про вищу освіту» передбачає побудову в Україні системи забезпечення якості, яка б відповідала ESG-2005. Але її фактичне створення істотно гальмується тим, що досі не працює передбачене Законом Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Також варто зазначити, що чинний Закон істотно зміщує акценти ESG з результатів і процедур забезпечення якості на наявність документів про такі результати і процедури. Міністри також зобов’язалися розробити загальну структуру кваліфікацій для ЄПВО. Відповідна рамка (QF-EHEA) була затверджена на наступній конференції у 2005 р. і оновлена на цьогорічній конференції міністрів у Парижу.

Поряд із затвердженням зазначених вище ключових інструментів, Бергенська конференція міністрів (2005) [15] приділила значну увагу обговоренню докторських програм, які мають поєднувати освітню і наукову складову, бути розраховані на 3 – 4 роки повної зайнятості, сприяти міждисциплінарному навчанню та бути спрямовані на задоволення потреб широкого ринку праці в економіці знань. Бергенське комюніке також акцентувало увагу на важливості принципу публічної відповідальності за вищу освіту і важливості забезпечення необхідного рівня автономії та стабільного фінансування закладів вищої освіти.

Конференція міністрів у Лондоні (2007) [16] констатувала істотний прогрес у розбудові ЄПВО, що базується на інституційній автономії, академічній свободі, рівних можливостях і принцах демократії. Серед пріоритетних завдань поряд із просуванням у досягненні раніше сформульованих цілей було зазначено необхідність розробки порівнянних і надійних показників та даних, які б давали змогу оцінювати результати розвитку ЄПВО, у тому числі, за допомогою Eurostat, Eurydice та Eurostudent.

Льовенське комюніке (2009) [17] визначило деякі нові акценти у розвитку ЄПВО. Серед них:

  • розширення доступу до вищої освіти шляхом підвищення потенціалу слабко представлених груп;
  • створення гнучких траєкторій навчання протягом життя;
  • студентоцентроване навчання і викладання;
  • збільшення уваги до формування дослідницьких компетентностей;
  • збільшення прозорості закладів вищої освіти.

Наступна позачергова конференція міністрів, яка відбулася 12 березня 2010 р. у Будапешті та Відні, офіційно дала старт Європейському простору вищої освіти і таким чином підбила певні проміжні підсумки Болонського процесу. Іноді це розуміють так, що Болонський процес на цьому завершився. Але такий висновок є помилковим. В ЄПВО продовжує працювати The Bologna Follow-up Group, що здійснює спостереження за реалізацією прийнятих рішень між міністерськими конференціями, до кожної конференції готується звіт про реалізацію Болонського процесу тощо. Тому більш коректно говорити про те, що розвиток ЄПВО сьогодні не обмежується Болонським процесом, але цей процес є одним з його ключових складників.

Бухарестське комюніке (2012) [18] підтвердило раніше визначені загальні цілі, але чіткіше, ніж попередні документи, сформулювало тезу, що розширення доступу до вищої освіти є передумовою соціального прогресу та економічного розвитку. В комюніке було акцентовано увагу на відкритості вищої освіти як процесу, який має розвивати не лише спеціальні знання і навички, але і інтелектуальну незалежність студентів, їх впевненість у себе та критичне мислення, а також на заохоченні створення спільних програм та альянсів, що базуються на знаннях, закладами різних країн. Наголошено на важливості розвитку більш ефективних процесів та структур управління у закладах вищої освіти, які мають передбачати залучення до них студентів і персоналу на всіх рівнях. Закладам вищої освіти було рекомендовано пов’язувати кредити ЄКТС, як з навчальним навантаженням студента, так і з результатами навчання. Однією з актуальних проблем було названо необхідність узгодження освітніх та професійних кваліфікацій, зокрема, EQF та QF-EHEA. Комюніке рекомендувало дозволити агентствам з забезпечення якості, зареєстрованим EQAR, здійснювати свою діяльність в межах ЄПВО, за умови дотриманні національних вимог.

Окремим документом Бухарестської конференції стала Стратегія мобільності 2020 для ЄПВО [19]. У ній підтверджено та уточнено попередні і визначено низку нових цілей, пов’язаних з мобільністю. Серед них:

  • кредитна мобільність, що передбачає навчання за кордоном обсягом не менше 15 кредитів ЄКТС або трьох місяців протягом будь-якого з циклів вищої освіти;
  • врахування зовнішньої (з поза меж ЄПВО) мобільності, як одного з індикаторів привабливості ЄПВО;
  • підвищення збалансованості мобільності, у тому числі, шляхом створення спільних програм, мінімізація бюрократичного навантаження на такі програми;
  • стимулювання повернення студентів до власних країн шляхом створення привабливих умов праці та спеціальних інструментів заохочення, зокрема , грантів на повернення;
  • подолання перешкод для мобільності персоналу, пов'язаних з національними пенсійними системами;
  • посилення взаємодії у всьому світі з питань забезпечення якості вищої освіти;
  • використання загальних стандартів опису освітніх програм.

На Єреванській конференції (2015 р.) були оновлені два ключові інструменти ЄПВО і ухвалені нові редакції довідника ЄКТС [20] і Стандартів та рекомендацій щодо забезпечення якості у ЄПВО (ESG-2015) [14]. Також було схвалено окремий документ «Європейський підхід до забезпечення якості спільних програм» [21], в якому сформульовано рамкові вимоги щодо можливих учасників таких програм, їх структури, розробки, реалізації та оцінювання.

У Єреванському комюніке [22] було зауважено, що ЄПВО стикається з серйозними проблемами, зумовленими тривалою економічною і соціальною кризою, високим рівнем безробіття, зростанням маргіналізації молоді, демографічними змінами, новими моделями міграції, конфліктами всередині та між країнами, екстремізмом та радикалізацією. ЄПВО відіграє ключову роль у вирішенні цих проблем через спільні цілі, співпрацю та обмін. Серед важливих цілей до 2020 зазначено:

  • забезпечення довіри до систем вищої освіти один одного;
  • сприяння ефективному формуванню інклюзивних суспільств, заснованих на демократичних цінностях і правах людини;
  • посилення зусиль закладів вищої освіти для сприяння міжкультурному взаєморозумінню, критичному мисленню, політичній та релігійній толерантності, гендерній рівності, демократичним та громадянським цінностям;
  • посилення зв’язків між ЄПВО та Європейським дослідницьким простором.

Протягом 2017 – 2018 р. було ухвалено ще низку важливих документів. Зокрема, це Паризьке комюніке чергової конференції міністрів [23], новий Порядок денний ЄС щодо вищої освіти [24], нова редакція QF-EHEA [4] та ін. Коротке резюме нових цілей наведено у [25]. Найближчим часом розвиток європейського простору вищої освіти буде спрямований на посилення фундаментальних цінностей вищої освіти, що базуються на академічній свободі, інституційній автономії, залученні персоналу і студентів до прийняття рішень на всіх рівнях, сприянні міжнародному взаєморозумінню, усвідомленні етичних питань, посиленні соціальної відповідальності і справедливого доступу. Також вітатимуться багатопланове партнерство та взаємодія закладів вищої освіти із суспільством у різних сферах, збільшення соціальної та громадянської ролі вищої освіти. Деякі з нових трендів:

  • Заохочення до розвитку освітніх програм, що поєднують цифрові та інші підходи до навчання, у тому числі онлайнових програм і програм змішаного навчання, використовують навчання з неповною зайнятістю та модульні можливості.
  • Створення механізмів, які надаватимуть можливість враховувати якість викладання в академічній кар’єрі.
  • Визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та інших осіб з подібними статусами.
  • Цифровізація додатків до дипломів, а також обміну даними стосовно студентів з урахуванням законодавства про захист даних для забезпечення їх мобільності.
  • Створення знизу вгору мереж закладів вищої освіти на регіональному і міжнародному рівнях для забезпечення кращої взаємодії між навчанням, викладанням, дослідженнями та інноваціями. 

Як вже зазначалося вище, останнім часом ЄС та ЄПВО приділяють все більшу увагу створенню релевантних індикаторів стану вищої освіти та збиранню відповідних даних. Ця проблема є актуальною і для України. На сьогодні в ЄС розроблено систему індикаторів для моніторингу освіти і навчання, яка містить групу показників, що безпосередньо стосуються вищої освіти, а також актуальні і для інших рівнів показники працевлаштування та мобільності [26].

Перша група складається з таких підгруп:

  • кількісні показники, що стосуються соціального виміру вищої освіти;
  • показники, призначені для моніторингу соціально-економічних характеристик студентства;
  • показники визнання неформального та неформального навчання при вступі на програми вищої освіти;
  • показники успішного завершення навчання;
  • показники, що характеризують механізми фінансування вищої освіти на основі результатів з фокусом на соціальному вимірі.

Перша підгрупа переважно орієнтована на моніторинг участі соціальних прошарків, які сьогодні не представлені або недостатньо представлені у вищій освіті. Зокрема, це особи з обмеженими можливостями, мігранти, певні етнічні групи, представники груп з низьким соціально-економічним статусом та ін.

Показники другої підгрупи призначені для оцінювання того, як функціонує система вищої освіти, і чи досягає вона поставлених перед нею цілей. Вони охоплюють всі етапи від вступу до працевлаштування і, серед інших характеризують збереження контингенту (retentionrates) та успішності завершення навчання (completionrates), працевлаштування або подальшого навчання тощо. Також до неї належать показники соціально-економічного стану студентів чи їх родин у співвідношенні з іншими, які базуються на аналізі доходів домогосподарств, освіти та зайнятості.

Серед інших показників:

  • можливість зарахування результатів інформального та неформального навчання при вступі на програми вищої освіти нарівні із документами про здобуття попереднього рівня освіти (середньої, професійної) у системі формальної освіти;
  • частка вступників, які протягом певного часу успішно закінчують навчання за освітньою програмою;
  • врахування при бюджетному фінансуванні результатів, пов’язаних із досягненням соціальних цілей стосовно співробітників або студентів, що належать до певних груп з погляду соціально-економічного статусу, етнічної приналежності, інвалідності, віку, статі, статусу мігранта тощо.

Лише у деяких країнах ЄПВО використовують сьогодні показники всіх зазначених груп. Зокрема, це Ірландія та Франція, а також Англія, Уельс і Фламандська громада Бельгії. Жодний з індикаторів не використовують Боснія та Герцеговина, Латвія, Словаччина, Чехія і Швейцарія.

Покращення працевлаштування осіб, які завершили навчання (на будь-якому рівні освіти, не лише вищої), передбачається досягти з використанням:

  • прогнозування ринку праці;
  • залучення роботодавців до процедур зовнішнього забезпечення якості освіти;
  • створення вимог або стимулів для опанування частини освітніх програм на робочих місцях (стажування, добровільна праця тощо);
  • створення доступних для студентів закладів вищої освіти настанов з питань пошуку роботи та майбутньої кар’єри;
  • систематичного відстеження траєкторій випускників, зокрема, їх задоволення роботою, часу, витраченого на пошук роботи та ін.

У повному обсязі відповідні індикатори серед країн ЄПВО сьогодні використовують Болгарія, Естонія, Італія, Франція та Чорногорія. Жодного з них не використовують Словаччина та Швейцарія.

Одним з ключових пріоритетів політики ЄС у сфері вищої освіти є покращення мобільності. Тому закономірною є розробка індикаторів, які характеризують досягнення цієї мети. У цьому напрямі виокремлено три комплексні індикатори:

  • «портативність» грантів, кредитів та іншої допомоги, тобто можливість використання внутрішніх грантів і позик в інших країнах на тих самих умовах, що і в основному закладі, де вони були отримані;
  • відсоток закладів вищої освіти, що використовують ЄКТС;
  • визнання кваліфікацій (автоматичне чи через певні додаткові процедури).

У переважній більшості країн ЄПВО частка закладів, що використовують ЄКТС або зіставні з нею системи, дорівнює 100%. Лише в Ірландії, Німеччині, Франції та Чехії вона перебуває в межах 75 – 99%. Повна «портативність» сьогодні є у 18 країнах ЄПВО, а в 9 країнах вона цілком відсутня. Для Швейцарії немає даних щодо показників цієї групи. У переважній більшості країн ЄПВО автоматичне визнання кваліфікацій сьогодні не використовують. Виключеннями є лише Бельгія (Фламандська громада), Ісландія, Мальта, Норвегія, Польща та Швеція. Ще декілька країн застосовують його частково.

Підбиваючи підсумки, зазначу, що ЄПВО та Україна сьогодні вирішують значною мірою однакові проблеми. Але провідні країни ЄС роблять це більш цілеспрямовано, швидше, послідовніше і успішніше. В умовах глобалізації освітнього простору повільність реформування вищої освіти створює для України додаткові ризики.

1. Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_308.

2. Joint declaration on harmonisation of the architecture of the European

higher education system.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/1998_Sorbonne/61/2/1998_Sorbonne_Declaration_English_552612.pdf.

3. Descriptors defining levels in the European Qualifications Framework (EQF). https://ec.europa.eu/ploteus/en/content/descriptors-page.

4. The Framework of Qualifications of the European Higher Education Area. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2018_Paris/77/8/EHEAParis2018_Communique_AppendixIII_952778.pdf.

5. Introduction to the ECTS Users' Guide. http://ec.europa.eu/education/ects/users-guide/index_en.htm.

6. Закону України «Про вищу освіту». http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

7. Умови ліцензування освітньої діяльності. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1187-2015-п.

8. Перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-п.

9. Joint declaration of the European Ministers of Education. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/Ministerial_conferences/02/8/1999_Bologna_Declaration_English_553028.pdf.

10. http://www.ehea.info/pid34250/members.html.

11. Towards the European Higher Education Area. Communiqué of the meeting of European Ministers in charge of Higher Education in Prague on May 19th 2001.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2001_Prague/44/2/2001_Prague_Communique_English_553442.pdf.

12. Національна рамка кваліфікацій.http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-п.

13. Realising the European Higher Education Area. Communiqué of the Conference of Ministers responsible for Higher Education in Berlin on 19 September 2003.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2003_Berlin/28/4/2003_Berlin_Communique_English_577284.pdf.

14. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG). – К.: ТОВ “ЦС”, 2015. – 32 c. http://www.britishcouncil.org.ua/sites/default/files/standards-and-guidelines_for_qa_in_the_ehea_2015.pdf.

15. The European Higher Education Area –Achieving the Goals. Communiqué of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Bergen, 19-20 May 2005. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2005_Bergen/52/0/2005_Bergen_Communique_english_580520.pdf.

16. London Communiqué. Towards the European Higher Education Area: responding tochallenges in a globalised world. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2007_London/69/7/2007_London_Communique_English_588697.pdf.

17. The Bologna Process 2020 –The European Higher Education Area in the new decade. Communiqué of the Conference ofEuropean Ministers Responsible for Higher Education,Leuven and Louvain-la-Neuve, 28-29 April 2009. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2009_Leuven_Louvain-la-Neuve/06/1/Leuven_Louvain-la-Neuve_Communique_April_2009_595061.pdf.

18. Making the Most of Our Potential: Consolidating the European HigherEducation AreaBucharest Communiqué. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2012_Bucharest/67/3/Bucharest_Communique_2012_610673.pdf.

19. Mobility strategy 2020 for the European Higher Education Area(EHEA). http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2012_Bucharest/39/2/2012_EHEA_Mobility_Strategy_606392.pdf.

20. ECTS Users’ Guide. https://ec.europa.eu/education/ects/users-guide/docs/ects-users-guide_en.pdf.

21. European Approach for Quality Assuranceof Joint Programmes. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2015_Yerevan/73/1/European_Approach_QA_of_Joint_Programmes_613731.pdf/

22. Yerevan Communiqué.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2015_Yerevan/70/7/YerevanCommuniqueFinal_613707.pdf.

23. Paris Communiqué.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2018_Paris/77/1/EHEAParis2018_Communique_final_952771.pdf.

24. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European economic and social committee and the Committee of the regions on a renewed EU agenda for higher education. https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52017DC0247&from=DA.

25. https://www.researchgate.net/publication/324520190_Pro_prostir_visoi_osviti_Evropi

26. European Commission/EACEA/Eurydice, 2018. Structural Indicators for Monitoring Education and Training Systems in Europe – 2018. Eurydice Report. Luxembourg: Publications Office of the European Union. https://eacea.ec.europa.eu/national-policies/eurydice/sites/eurydice/files/structural_indicators_2018.pdf.

 

 

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти

Як змінюється вища освіта в Україні та в Європейському освітньому просторі
Як змінюється вища освіта в Україні та в Європейському освітньому просторі

Протягом кількох останніх десятирічь в Україні і світі відбуваються істотні зміни системи освіти. Деякі з них зумовлені спільними факторами – глобалізація, масовизація вищої освіти, розвиток технологій. Інші є специфічними для окремих країн чи груп країн. Зокрема, для України важливими факторами впливу були різноспрямовані демографічні зміни, тривала соціально-економічна криза, розрив багатьох зворотних зв’язків між освітою та економікою і суспільством у цілому на початку 1990-х р. Разом з тим, останнім часом все сильнішим є вплив загальноєвропейських трендів та Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), який поступово трансформується у ширший Європейський освітній простір і поглиблює кооперацію з Європейським дослідницьким простором.

Початок формування ЄПВО зазвичай пов’язують з Лісабонською конвенцією від 11 квітня 1997 р. та Сорбонською декларацією міністрів освіти чотирьох найбільших європейських країн (Італія, Німеччина, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Франція), яка була ухвалена 25 травня 1998 року [2]. Конвенція ратифікована Верховною Радою України, а відтак має силу Закону на території України. Вона визначає загальні терміни і принципи, пов’язані з визнанням кваліфікацій вищої освіти, а також кваліфікацій, що надають доступ до вищої освіти, присуджених в інших країнах.

У Сорбонській декларації відзначено важливу роль університетів у розвитку Європи і сформульовано загальне бачення майбутнього ЄПВО, який мав би усунути кордони у вищій освіті і сприяти розвитку структури навчання та викладання, яка б сприяла мобільності та більш тісній співпраці. Серед основних рис майбутньої системи декларація зазначала:

  • два міжнародно визнаних цикли вищої освіти;
  • системи кредитів та семестрів, які мали б забезпечити гнучкість освітніх траєкторій та мобільність студентів;
  • доступність різноманітних програм, у тому числі міждисциплінарних; формування високого рівня мовних навичок і здатності використовувати сучасні інформаційні технології; 
  • міжнародне визнання ступенів першого рівня вищої освіти як відповідного рівня кваліфікації;

Протягом наступних 20 років було досягнуто значного прогресу у створенні ЄПВО і досягненні зазначених цілей. Разом з тим, окремі з них за цей час уточнювалися чи змінювалися, додавалися нові пріоритети. Зокрема, другий цикл вищої освіти у середині 2000-х р. було поділено на самостійні магістерський та докторський рівні, а у 2018 р. статус повноправного рівня надано так званому короткому циклу вищої освіти. Ступень просування різних країн ЄПВО у визначених його цілями напрямах теж є різним.

Україна протягом цього часу теж рухалася у загальноєвропейському напрямі, але значно повільніше, ніж провідні країни ЄПВО. На сьогодні ми можемо констатувати формальне створення системи циклів, що відповідають європейським, але фактичні вимоги до результатів навчання в багатьох закладах вищої освіти поступаються вимогам Європейської рамки кваліфікацій (EQF) [3] та рамки кваліфікацій Європейського простору вищої освіти (QF-EHEA) [4], останні редакції яких були ухвалені, відповідно, у 2017 та 2018 р. Також в Україні була створена система кредитів. Але вона досі не повністю узгоджена з одним із основних інструментів ЄПВО – Європейською системою трансферу і накопичення кредитів (ЄКТС) [5], зокрема, у частині запровадження таблиць розподілу балів, що мають використовуватися при визнанні результатів навчання. Лише в останні роки почали запроваджуватися передбачені ЄКТС вимоги щодо структури освітніх програм.

Натомість, навіть чинна редакція Закону України «Про вищу освіту» [6] містить окремі норми, які заважають створенню міждисциплінарних освітніх програм, оскільки ліцензування, конкурс при вступі та державне замовлення прив’язані до конкретних спеціальностей. Додаткові складності створюють Умови ліцензування освітньої діяльності [7] та надмірно деталізований Перелік галузей знань і спеціальностей [8], який до того ж відхиляється від МСКО і має невластиві для подібних документів ЄПВО завдання. Не дуже реалістичною на сьогодні виглядає для більшості українських студентів ідея навчання не менше одного семестру в закордонних університетах. Але і там, де студенти отримують таку можливість, виникає багато проблем із зарахуванням результатів навчання через невідповідність як внутрішньої нормативної бази університетів, так і застарілим законодавством у сфері фінансування вищої освіти.

Офіційний початок Болонського процесу зазвичай пов’язують зі Спільною декларацією міністрів освіти Європи [9], яка була ухвалена 19 червня 1999 р. у м. Болонья представниками 29 європейських країн. Його мета у Декларації була визначена як «досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти». Болонська декларація дещо уточнила окремі пункти Сорбонської декларації. Зокрема, вона передбачала:

  • створення системи зіставних ступенів, які легко читаються, у тому числі, шляхом запровадження стандартизованого за формою додатку до диплому;
  • доступ до другого циклу вищої освіти лише за результатами успішного навчання на першому циклі, який має тривати не менше 3 років і надавати кваліфікацію відповідного рівня, релевантну для європейського ринку праці;
  • можливість надання кредитів поза контекстами вищої освіти, зокрема через навчання впродовж життя, якщо ці кредити будуть визнані відповідними університетами;
  • визнання та зарахування часу, протягом якого працівники виконували дослідження, викладали чи навчали в європейському контексті зі збереженням прав, визначених статутами їх університетів; 
  • сприяння співробітництву у сфері забезпечення якості вищої освіти з метою розробки порівнянних критеріїв та методологій.

Згодом кількість країн, що беруть участь у Болонському процесі, значно збільшилася. Україна приєдналася до нього в 2005 р. А загалом членами ЄПВО сьогодні є Єврокомісія, Святий Престол та46 країн [10]. Закон України «Про вищу освіту», прийнятий у 2014 р., значно просунув Україну в імплементації основних ідей Болонської декларації і наступних документів Болонського процесу та ЄПВО. Зокрема, це стосується системи ступенів, доступу до другого циклу, основних складників системи забезпечення якості вищої освіти. Але залишаються проблемними питання зарахування кредитів. Навіть якщо вони отримані не поза системою вищої освіти і не за кордоном, а у сусідньому українському університеті. Приміром, майже неможливо зарахувати студентам Національних медичного та педагогічного університетів, Національного університету харчових технологій результати навчання з права, філології, філософії, хімії, здобуті у розташованому поруч Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Особливо, якщо йдеться про студентів, які навчаються за кошти державного бюджету. Також проблемним є визнання і зарахування часу роботи українських науковців та викладачів у європейських університетах.

Протягом наступних років розвиток ЄПВО був зосереджений на імплементації та уточненні окремих положень Болонської декларації, створенні ефективних інструментів досягнення поставлених в ній цілей.

Празьке комюніке (2001 р.) [11] акцентувало увагу на важливості залучення студентів, як компетентних, активних і конструктивних партнерів у розбудові ЄПВО, забезпеченні участі та впливу студентів на організацію та змісту освіти у закладах вищої освіти. Також було заявлено про важливість загальних рамок кваліфікацій як інструменту порівнянності кваліфікацій, і поширення цілей Болонського процесу на навчання протягом всього життя. В Україні у 2011 р. було затверджено Національну рамку кваліфікацій [12], яка загалом відповідає європейським рамкам, але лише останнім часом отримала практичне застосування при розробці нових стандартів вищої освіти і професійних стандартів. Вимоги щодо залучення студентів частково імплементовані в Законі про вищу освіту ще у 2010 р., і більш повно у чинному Законі. Але у практиці багатьох закладів вони не реалізуються через нерозуміння їх важливості як керівництвом, так і значною частиною викладачів та студентів. Щодо освіти протягом всього життя, то протягом останнього часу в Україні відбувається його поступове переосмислення і урозуміння обмеженості можливостей традиційних післядипломної освіти та підвищення кваліфікації. Це знайшло відображення у новому Законі України «Про освіту», початку підготовки Закону «Про освіту дорослих», змінах у структурі МОН тощо. Втім це лише початок довгого шляху.

У Берлінському комюніке (2003 р.) [13] передбачено створення узгодженого набору стандартів, процедур та рекомендацій щодо забезпечення якості вищої освіти. Перша редакція таких стандартів і рекомендацій була ухвалена на наступній конференції міністрів у 2005 р., а друга – у 2015 р. Чинний документ [14] передбачає трирівневу систему, що складається з систем внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, а також системи забезпечення якості агентств, які здійснюють зовнішнє забезпечення. Від самого початку Берлінське комюніке зазначало ключові роль і відповідальність закладів вищої освіти. Новий Закон України «Про вищу освіту» передбачає побудову в Україні системи забезпечення якості, яка б відповідала ESG-2005. Але її фактичне створення істотно гальмується тим, що досі не працює передбачене Законом Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Також варто зазначити, що чинний Закон істотно зміщує акценти ESG з результатів і процедур забезпечення якості на наявність документів про такі результати і процедури. Міністри також зобов’язалися розробити загальну структуру кваліфікацій для ЄПВО. Відповідна рамка (QF-EHEA) була затверджена на наступній конференції у 2005 р. і оновлена на цьогорічній конференції міністрів у Парижу.

Поряд із затвердженням зазначених вище ключових інструментів, Бергенська конференція міністрів (2005) [15] приділила значну увагу обговоренню докторських програм, які мають поєднувати освітню і наукову складову, бути розраховані на 3 – 4 роки повної зайнятості, сприяти міждисциплінарному навчанню та бути спрямовані на задоволення потреб широкого ринку праці в економіці знань. Бергенське комюніке також акцентувало увагу на важливості принципу публічної відповідальності за вищу освіту і важливості забезпечення необхідного рівня автономії та стабільного фінансування закладів вищої освіти.

Конференція міністрів у Лондоні (2007) [16] констатувала істотний прогрес у розбудові ЄПВО, що базується на інституційній автономії, академічній свободі, рівних можливостях і принцах демократії. Серед пріоритетних завдань поряд із просуванням у досягненні раніше сформульованих цілей було зазначено необхідність розробки порівнянних і надійних показників та даних, які б давали змогу оцінювати результати розвитку ЄПВО, у тому числі, за допомогою Eurostat, Eurydice та Eurostudent.

Льовенське комюніке (2009) [17] визначило деякі нові акценти у розвитку ЄПВО. Серед них:

  • розширення доступу до вищої освіти шляхом підвищення потенціалу слабко представлених груп;
  • створення гнучких траєкторій навчання протягом життя;
  • студентоцентроване навчання і викладання;
  • збільшення уваги до формування дослідницьких компетентностей;
  • збільшення прозорості закладів вищої освіти.

Наступна позачергова конференція міністрів, яка відбулася 12 березня 2010 р. у Будапешті та Відні, офіційно дала старт Європейському простору вищої освіти і таким чином підбила певні проміжні підсумки Болонського процесу. Іноді це розуміють так, що Болонський процес на цьому завершився. Але такий висновок є помилковим. В ЄПВО продовжує працювати The Bologna Follow-up Group, що здійснює спостереження за реалізацією прийнятих рішень між міністерськими конференціями, до кожної конференції готується звіт про реалізацію Болонського процесу тощо. Тому більш коректно говорити про те, що розвиток ЄПВО сьогодні не обмежується Болонським процесом, але цей процес є одним з його ключових складників.

Бухарестське комюніке (2012) [18] підтвердило раніше визначені загальні цілі, але чіткіше, ніж попередні документи, сформулювало тезу, що розширення доступу до вищої освіти є передумовою соціального прогресу та економічного розвитку. В комюніке було акцентовано увагу на відкритості вищої освіти як процесу, який має розвивати не лише спеціальні знання і навички, але і інтелектуальну незалежність студентів, їх впевненість у себе та критичне мислення, а також на заохоченні створення спільних програм та альянсів, що базуються на знаннях, закладами різних країн. Наголошено на важливості розвитку більш ефективних процесів та структур управління у закладах вищої освіти, які мають передбачати залучення до них студентів і персоналу на всіх рівнях. Закладам вищої освіти було рекомендовано пов’язувати кредити ЄКТС, як з навчальним навантаженням студента, так і з результатами навчання. Однією з актуальних проблем було названо необхідність узгодження освітніх та професійних кваліфікацій, зокрема, EQF та QF-EHEA. Комюніке рекомендувало дозволити агентствам з забезпечення якості, зареєстрованим EQAR, здійснювати свою діяльність в межах ЄПВО, за умови дотриманні національних вимог.

Окремим документом Бухарестської конференції стала Стратегія мобільності 2020 для ЄПВО [19]. У ній підтверджено та уточнено попередні і визначено низку нових цілей, пов’язаних з мобільністю. Серед них:

  • кредитна мобільність, що передбачає навчання за кордоном обсягом не менше 15 кредитів ЄКТС або трьох місяців протягом будь-якого з циклів вищої освіти;
  • врахування зовнішньої (з поза меж ЄПВО) мобільності, як одного з індикаторів привабливості ЄПВО;
  • підвищення збалансованості мобільності, у тому числі, шляхом створення спільних програм, мінімізація бюрократичного навантаження на такі програми;
  • стимулювання повернення студентів до власних країн шляхом створення привабливих умов праці та спеціальних інструментів заохочення, зокрема , грантів на повернення;
  • подолання перешкод для мобільності персоналу, пов'язаних з національними пенсійними системами;
  • посилення взаємодії у всьому світі з питань забезпечення якості вищої освіти;
  • використання загальних стандартів опису освітніх програм.

На Єреванській конференції (2015 р.) були оновлені два ключові інструменти ЄПВО і ухвалені нові редакції довідника ЄКТС [20] і Стандартів та рекомендацій щодо забезпечення якості у ЄПВО (ESG-2015) [14]. Також було схвалено окремий документ «Європейський підхід до забезпечення якості спільних програм» [21], в якому сформульовано рамкові вимоги щодо можливих учасників таких програм, їх структури, розробки, реалізації та оцінювання.

У Єреванському комюніке [22] було зауважено, що ЄПВО стикається з серйозними проблемами, зумовленими тривалою економічною і соціальною кризою, високим рівнем безробіття, зростанням маргіналізації молоді, демографічними змінами, новими моделями міграції, конфліктами всередині та між країнами, екстремізмом та радикалізацією. ЄПВО відіграє ключову роль у вирішенні цих проблем через спільні цілі, співпрацю та обмін. Серед важливих цілей до 2020 зазначено:

  • забезпечення довіри до систем вищої освіти один одного;
  • сприяння ефективному формуванню інклюзивних суспільств, заснованих на демократичних цінностях і правах людини;
  • посилення зусиль закладів вищої освіти для сприяння міжкультурному взаєморозумінню, критичному мисленню, політичній та релігійній толерантності, гендерній рівності, демократичним та громадянським цінностям;
  • посилення зв’язків між ЄПВО та Європейським дослідницьким простором.

Протягом 2017 – 2018 р. було ухвалено ще низку важливих документів. Зокрема, це Паризьке комюніке чергової конференції міністрів [23], новий Порядок денний ЄС щодо вищої освіти [24], нова редакція QF-EHEA [4] та ін. Коротке резюме нових цілей наведено у [25]. Найближчим часом розвиток європейського простору вищої освіти буде спрямований на посилення фундаментальних цінностей вищої освіти, що базуються на академічній свободі, інституційній автономії, залученні персоналу і студентів до прийняття рішень на всіх рівнях, сприянні міжнародному взаєморозумінню, усвідомленні етичних питань, посиленні соціальної відповідальності і справедливого доступу. Також вітатимуться багатопланове партнерство та взаємодія закладів вищої освіти із суспільством у різних сферах, збільшення соціальної та громадянської ролі вищої освіти. Деякі з нових трендів:

  • Заохочення до розвитку освітніх програм, що поєднують цифрові та інші підходи до навчання, у тому числі онлайнових програм і програм змішаного навчання, використовують навчання з неповною зайнятістю та модульні можливості.
  • Створення механізмів, які надаватимуть можливість враховувати якість викладання в академічній кар’єрі.
  • Визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та інших осіб з подібними статусами.
  • Цифровізація додатків до дипломів, а також обміну даними стосовно студентів з урахуванням законодавства про захист даних для забезпечення їх мобільності.
  • Створення знизу вгору мереж закладів вищої освіти на регіональному і міжнародному рівнях для забезпечення кращої взаємодії між навчанням, викладанням, дослідженнями та інноваціями. 

Як вже зазначалося вище, останнім часом ЄС та ЄПВО приділяють все більшу увагу створенню релевантних індикаторів стану вищої освіти та збиранню відповідних даних. Ця проблема є актуальною і для України. На сьогодні в ЄС розроблено систему індикаторів для моніторингу освіти і навчання, яка містить групу показників, що безпосередньо стосуються вищої освіти, а також актуальні і для інших рівнів показники працевлаштування та мобільності [26].

Перша група складається з таких підгруп:

  • кількісні показники, що стосуються соціального виміру вищої освіти;
  • показники, призначені для моніторингу соціально-економічних характеристик студентства;
  • показники визнання неформального та неформального навчання при вступі на програми вищої освіти;
  • показники успішного завершення навчання;
  • показники, що характеризують механізми фінансування вищої освіти на основі результатів з фокусом на соціальному вимірі.

Перша підгрупа переважно орієнтована на моніторинг участі соціальних прошарків, які сьогодні не представлені або недостатньо представлені у вищій освіті. Зокрема, це особи з обмеженими можливостями, мігранти, певні етнічні групи, представники груп з низьким соціально-економічним статусом та ін.

Показники другої підгрупи призначені для оцінювання того, як функціонує система вищої освіти, і чи досягає вона поставлених перед нею цілей. Вони охоплюють всі етапи від вступу до працевлаштування і, серед інших характеризують збереження контингенту (retentionrates) та успішності завершення навчання (completionrates), працевлаштування або подальшого навчання тощо. Також до неї належать показники соціально-економічного стану студентів чи їх родин у співвідношенні з іншими, які базуються на аналізі доходів домогосподарств, освіти та зайнятості.

Серед інших показників:

  • можливість зарахування результатів інформального та неформального навчання при вступі на програми вищої освіти нарівні із документами про здобуття попереднього рівня освіти (середньої, професійної) у системі формальної освіти;
  • частка вступників, які протягом певного часу успішно закінчують навчання за освітньою програмою;
  • врахування при бюджетному фінансуванні результатів, пов’язаних із досягненням соціальних цілей стосовно співробітників або студентів, що належать до певних груп з погляду соціально-економічного статусу, етнічної приналежності, інвалідності, віку, статі, статусу мігранта тощо.

Лише у деяких країнах ЄПВО використовують сьогодні показники всіх зазначених груп. Зокрема, це Ірландія та Франція, а також Англія, Уельс і Фламандська громада Бельгії. Жодний з індикаторів не використовують Боснія та Герцеговина, Латвія, Словаччина, Чехія і Швейцарія.

Покращення працевлаштування осіб, які завершили навчання (на будь-якому рівні освіти, не лише вищої), передбачається досягти з використанням:

  • прогнозування ринку праці;
  • залучення роботодавців до процедур зовнішнього забезпечення якості освіти;
  • створення вимог або стимулів для опанування частини освітніх програм на робочих місцях (стажування, добровільна праця тощо);
  • створення доступних для студентів закладів вищої освіти настанов з питань пошуку роботи та майбутньої кар’єри;
  • систематичного відстеження траєкторій випускників, зокрема, їх задоволення роботою, часу, витраченого на пошук роботи та ін.

У повному обсязі відповідні індикатори серед країн ЄПВО сьогодні використовують Болгарія, Естонія, Італія, Франція та Чорногорія. Жодного з них не використовують Словаччина та Швейцарія.

Одним з ключових пріоритетів політики ЄС у сфері вищої освіти є покращення мобільності. Тому закономірною є розробка індикаторів, які характеризують досягнення цієї мети. У цьому напрямі виокремлено три комплексні індикатори:

  • «портативність» грантів, кредитів та іншої допомоги, тобто можливість використання внутрішніх грантів і позик в інших країнах на тих самих умовах, що і в основному закладі, де вони були отримані;
  • відсоток закладів вищої освіти, що використовують ЄКТС;
  • визнання кваліфікацій (автоматичне чи через певні додаткові процедури).

У переважній більшості країн ЄПВО частка закладів, що використовують ЄКТС або зіставні з нею системи, дорівнює 100%. Лише в Ірландії, Німеччині, Франції та Чехії вона перебуває в межах 75 – 99%. Повна «портативність» сьогодні є у 18 країнах ЄПВО, а в 9 країнах вона цілком відсутня. Для Швейцарії немає даних щодо показників цієї групи. У переважній більшості країн ЄПВО автоматичне визнання кваліфікацій сьогодні не використовують. Виключеннями є лише Бельгія (Фламандська громада), Ісландія, Мальта, Норвегія, Польща та Швеція. Ще декілька країн застосовують його частково.

Підбиваючи підсумки, зазначу, що ЄПВО та Україна сьогодні вирішують значною мірою однакові проблеми. Але провідні країни ЄС роблять це більш цілеспрямовано, швидше, послідовніше і успішніше. В умовах глобалізації освітнього простору повільність реформування вищої освіти створює для України додаткові ризики.

1. Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_308.

2. Joint declaration on harmonisation of the architecture of the European

higher education system.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/1998_Sorbonne/61/2/1998_Sorbonne_Declaration_English_552612.pdf.

3. Descriptors defining levels in the European Qualifications Framework (EQF). https://ec.europa.eu/ploteus/en/content/descriptors-page.

4. The Framework of Qualifications of the European Higher Education Area. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2018_Paris/77/8/EHEAParis2018_Communique_AppendixIII_952778.pdf.

5. Introduction to the ECTS Users' Guide. http://ec.europa.eu/education/ects/users-guide/index_en.htm.

6. Закону України «Про вищу освіту». http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

7. Умови ліцензування освітньої діяльності. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1187-2015-п.

8. Перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-п.

9. Joint declaration of the European Ministers of Education. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/Ministerial_conferences/02/8/1999_Bologna_Declaration_English_553028.pdf.

10. http://www.ehea.info/pid34250/members.html.

11. Towards the European Higher Education Area. Communiqué of the meeting of European Ministers in charge of Higher Education in Prague on May 19th 2001.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2001_Prague/44/2/2001_Prague_Communique_English_553442.pdf.

12. Національна рамка кваліфікацій.http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-п.

13. Realising the European Higher Education Area. Communiqué of the Conference of Ministers responsible for Higher Education in Berlin on 19 September 2003.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2003_Berlin/28/4/2003_Berlin_Communique_English_577284.pdf.

14. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG). – К.: ТОВ “ЦС”, 2015. – 32 c. http://www.britishcouncil.org.ua/sites/default/files/standards-and-guidelines_for_qa_in_the_ehea_2015.pdf.

15. The European Higher Education Area –Achieving the Goals. Communiqué of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Bergen, 19-20 May 2005. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2005_Bergen/52/0/2005_Bergen_Communique_english_580520.pdf.

16. London Communiqué. Towards the European Higher Education Area: responding tochallenges in a globalised world. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2007_London/69/7/2007_London_Communique_English_588697.pdf.

17. The Bologna Process 2020 –The European Higher Education Area in the new decade. Communiqué of the Conference ofEuropean Ministers Responsible for Higher Education,Leuven and Louvain-la-Neuve, 28-29 April 2009. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2009_Leuven_Louvain-la-Neuve/06/1/Leuven_Louvain-la-Neuve_Communique_April_2009_595061.pdf.

18. Making the Most of Our Potential: Consolidating the European HigherEducation AreaBucharest Communiqué. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2012_Bucharest/67/3/Bucharest_Communique_2012_610673.pdf.

19. Mobility strategy 2020 for the European Higher Education Area(EHEA). http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2012_Bucharest/39/2/2012_EHEA_Mobility_Strategy_606392.pdf.

20. ECTS Users’ Guide. https://ec.europa.eu/education/ects/users-guide/docs/ects-users-guide_en.pdf.

21. European Approach for Quality Assuranceof Joint Programmes. http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2015_Yerevan/73/1/European_Approach_QA_of_Joint_Programmes_613731.pdf/

22. Yerevan Communiqué.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2015_Yerevan/70/7/YerevanCommuniqueFinal_613707.pdf.

23. Paris Communiqué.

http://www.ehea.info/media.ehea.info/file/2018_Paris/77/1/EHEAParis2018_Communique_final_952771.pdf.

24. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European economic and social committee and the Committee of the regions on a renewed EU agenda for higher education. https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52017DC0247&from=DA.

25. https://www.researchgate.net/publication/324520190_Pro_prostir_visoi_osviti_Evropi

26. European Commission/EACEA/Eurydice, 2018. Structural Indicators for Monitoring Education and Training Systems in Europe – 2018. Eurydice Report. Luxembourg: Publications Office of the European Union. https://eacea.ec.europa.eu/national-policies/eurydice/sites/eurydice/files/structural_indicators_2018.pdf.

 

 

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти

24.12.2018
Володимир Бахрушин
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews