Укр Рус

Дата: 23.05.2019

Підписка на новини

Феномен «лебідь, рак і щука» щодо якості шкільної освіти.

Автор:
Віктор Громовий
Опубліковано
02.02.2019
01

Поняття якості освіти народжується на перетині цих різних світів і бачень. Як виробити консенсусне бачення? Адже проблема в тому, що всі учасники освітнього процесу сидять у своїх площинах. Окрім цього, малодотичними є паралельні реальності «лебедя, рака і щуки», які різновекторно тягнуть воза, та тих, хто сидить на возі.

Погляд з позиції тих, хто намагається тягнути воза.

 

 

1. Погляд на шкільну освіту з позиції учнів

Світ, у якому житимуть наші діти, змінюється вчетверо швидше від наших шкіл.

Гордон Драйден

1. Обома руками за вільне відвідування школи, але самі ж визнають, що в цьому випадку навряд чи переважній більшості учнів самостійне навчання сподобається більше за нічогонероблення і розваги.

2. Усвідомлюють, що нові знання знаходяться «на кінчиках пальців» і «на відстані витягнутої руки», вміють легко здобувати інформацію, але не мають глибини розуміння навіщо це їм і що саме їм потрібно.

3. Вважають, що вони не винні в тому, що «не хочуть вчитись» у ситуації, коли й дорослі не знають що роботи з кризою в освіті.

4. Прагнуть бути незалежними та самостійними, але їм явно бракує бажання і сміливості взяти відповідальність за своє життя, прагнення розвиватися.

5. Хотіли б мати іншу школу, яка вчить дітей «як думати», а не «що думати», мотивує до навчання упродовж усього життя, а не прагне навчити на все життя, підсилює спроможність ще не існуючі знання, а не змушує зазубрювати «вчорашні» знання, заохочує «робити різноманітність», бути «не таким як усі», але їм «важко не робити, важко хотіти... у всякому разі хотіти робити те, що треба (Акутагава).

6. Стверджують, що «для більшості з нас найбільшою проблемою є не перевірка завченого нами обраного вами змісту, а вміння розуміти, аналізувати, синтезувати, тобто мислити та мати практичні навички активного розв'язання проблем та критичного ставлення до інформації» і часто демонструють «навчену безпорадність» та патологічну пасивність. Визнають, що на 1 учня, якого від навчання за вуха не відтягнути та який має мотивацію до самореалізації, є 10 учнів, які лише відсиджують уроки.

2. Погляд на шкільну освіту з позиції батьків

Щойно провів контент-аналіз вимог батьків до школи на основі дописів в одній відомій ФБ-групі. Як ви гадаєте, що вони "замовляють"?

Батьки хочуть:

1. Щоб усе було безкоштовно і як на Заході(технічне оснащення, рівень харчування тощо), бо ми «платим налоги»(як на пострадянському Сході).

2. Щоб дітей(і борони Боже, батьків) не «грузили» домашніми завданнями, але рівень їх навчальних досягнень був як у японців, а ЗНО вони складами без допомоги репетиторів із найвищими балами.

3. Щоб дітей не залучали до самообслуговування та будь-яких інших робіт(як це роблять в Японії), але... щоб вони були на виході зі школи працьовитими, соціально активними тощо.

4. Щоб вчителі взяли на себе(замість батьків, які «здають» дитину до школи й у яких "нет времени") і виховну функцію, але вони могли сіячів «розумного, доброго, вічного» лаяти останніми словами в присутності дітей, вважати лохами й лузерами і відверто писати про це у ФБ.

5. Щоб у школі працювали найкращі у світі вчителі, але вони отримували там жебрацьку зарплату(«патамушо сами согласились на такую работу») і можна було завжди витерти ноги об вчителя(ату його, у будь-якій ситуації вчитель апріорі винен).

6. Щоб у дітей була мотивація до навчання та здорового способу життя попри те, що вони часто спостерігають як їхні батьки бухають по-чорному та дивляться винятково тупі серіали та "Битву екстрасенсів", а вірогідність побачити тата чи маму із розгорнутою книгою близька до вірогідності побачити марсіан.

7. …………………….

Жодна мама, яка веде свою дитину в дитсадок і вимагає до неї особливої уваги, НЕ МРІЄ про "кар'єру" виховательки з 3500 грн.

Як діяти школі в умовах такої парадоксальності побажань пересічних батьків?

P.S. Зробив цей аналіз не заради роздмухування протистояння двох повноцінних(?!) учасників освітнього процесу в школі - батьків та вчителів. Ця аналітика "парадоксальних побажань" показує як непросто нам вести педагогізацію батьківської громадськості і як непросто зупинити те вкрай агресивне середовище, яке зараз створено навколо школи і яке накриває мутною хвилею будь-які паростки нового. Без надії сподіваюсь на появу інших підходів, які дозволять разом витягнути з болота всіма кинутого на розбитій дорозі розшарпаного освітянського воза. Лебідь, рак і щука з цим завданням точно не впораються...

3. Погляд на шкільну освіту з позиції вчителів

1. Слухають про ідеальних вчителів, які «віддають серце дітям», попри мізерну платню і низький соціальний статус у суспільстві, але, опинившись сам на сам із проблемами виживання, сприймають це як гарну казку.

2. Хотіли б будувати індивідуальні освітні траєкторії для кожного учня(це блакитна мрія кожного вдумливого вчителя), але чудово розуміють її утопічність і недосяжність у нинішній умовах масової школи, марність докладання зусиль на вирішення тих завдань, для яких немає відповідного педагогічного інструментарію.

3. Хочуть бути вчителями гуманістами, але раз по раз переконуються, що їхня ввічливість й гуманістичне ставлення сприймається люмпенізованими батьками як ознака слабкості й сигнал для атаки.

4. Бачать, що зневага до вчителя з усіх боків зашкалює, але не докладають зусиль, щоб запустити процес самоочищення професійної спільноти від «ложки дьогтю».

5. Уважно слухають тих, хто «знає, як треба» навчати, хто завалює вчителів вимогами, рекомендаціями, інструкціями, порадами, але лише вдають, що виконують «вказівки» зверху і роблять усе по-своєму, як правило, так, як звикли робити.

6. Читають лозунги на кшталт «учителі важливі», але свідомі того, що сьогодні виконують функцію стрілочників, тому воліють краще змовчати, закрити очі на неадекватну поведінку учнів тощо.

7. Намагаються створювати «ситуацію успіху» та забезпечувати емоційний комфорт для кожного учня, одночасно жорстко слідуючи спущеній зверху програмі.

8. Мріють, щоб від них нарешті відчепились, дали змогу «спокійно працювати» і часто не вміють скористатись на практиці, задекларованими в Законі «Про освіту» академічними свободами з тим, щоб нарешті вийти із ролі «виконавця», здолати схильність піддаватись впливу апарату придушення і контролю.

9. Розуміють, що живуть в «концентраті» нових можливостей, але часто не можуть зорієнтуватись в потужному інформаційному шумі навколо школи(засиллі пропозицій різноманітних тренінгів, навчань, фестивалів, освітніх подорожей тощо).

10. Розуміють, що треба будувати «школу, яка не школа», але не готові до радикальної трансформації власної поведінки, тому, як правило, просто пасивно спостерігають як спливає час вічних «правил» і «принципів», на яких раніше базувалась школа.

11. Не можуть не помічати побічні ефекти ситуації з примусовим і невмотивованим навчанням, але не завжди готові стати вчителями, які "рухаються" разом з учнями, на практиці відходять від "знаннєвої" парадигми освіти, в якій якість вимірюється кількістю «напханої у голови учнів інформації»(продовжують задавати «непідйомні» домашні завдання, забемхують учнів «заходами» тощо).

12. Декларують прихильність до погляду на світ з «оптимістичною гіпотезою», але на практиці мають схильність до негативної фільтрації, фокусуванні на негативних аспектах ситуації: замість рожевих, одягають чорні окуляри.

13. Пристосовуються до змін, в тому числі негативних, але свідомі того, що всередині шкільної системи окремий вчитель з кожним роком все менше може реально на щось вплинути(усе так швидко змінюється, що він просто не встигає вибудувати результативну поведінку, запустити нові активності тощо).

14. Хотіли б бути вчителями, з якими дітям буде комфортно, яким вони можуть довіряти, з якими весело і цікаво, але чомусь сприймають дитиноцентрованість як неприпустиму спрямованість на задоволення усіх потреб і примх дитини(дитина в усьому права!), а не як спрямованість на її розвиток, створення можливостей для зростання всіх і кожного.

15. Висловлюють готовність сприяти цивілізованому реформуванню освіти в України, але не завжди готові зайняти активну громадянську позицію щодо прав дітей, до боротьби, разом з батьками, проти перевантаження дітей, надмірної кількості предметів, паперового божевілля тощо. Тож, прямо чи посередньо допомагають «тим, хто на верху», жити ілюзією, що вони успішно реформують мінливий і непередбачуваний світ шкільної освіти.

Погляд з позиції тих, хто на возі.

«На чиєму возі їдеш, того й пісню співай» чи тихцем вставляй «палиці в колеса»?!

4. Парадоксальність вимог начальників до школи

1.Начальники мріють про самодостатню школу як центр авангардної педагогіки та інновацій, але не уявляють шкільної освіти без "керівної та спрямовуючої ролі" себе коханих.

Полюбляють поговорити про дитиноцентрованість школи, але цими розмовами лише прикривається збереження на практиці її начальникоцентрованості із головним принципом дії: начальник для начальника.

2.Вони ніби й налаштовані будувати НУШ, намагаючись пускати в дію сили змін по горизонталі, але хочуть залишити в недоторканому вигляді вертикаль СРУШ(старої радянсько-української школи), яка тримає школу в якості «надлишково керованої організації».

3.Призвичаїлись говорити абстрактні речі про те, що «вчителі важливі» і мають бути вільними, самостійними й розкріпаченими, але, хочуть щоб їх завжди можна було використати на підтанцьовуванні у влади(для створення масовок, забезпечення виборів тощо). Тому, замість реалізації на практиці гучного лозунгу «дівчата на трактор», домінує тихесенький підхід: «ми теж за колгосп, тільки не в нашому селі».

4.Оголошують війну бюрократизавру, але покладають надію на те, що він хіба, що лусне від сміху, коли побачить, що замість реальної дебюрократизації, його продовжують годувати, наприклад, новими інструкціями із ведення класного журналу, замість того, щоб знищити паперову «кормову базу» цієї потвори.

5.На словах пропагують свободу педагогічної думки та дії, але на практиці хочуть мати «молоко без корови», бо, замість того, щоб долати зашореність та стереотипність мислення вчителів, і надалі продовжують їх забемхувати, прищеплювати навчену безпорадність та комплекс жертви.

6.Публічно декларують, що «вчителем школа стоїть», але досі глибоко переконані у їхній недолугості та зашкарублості. Чудово розуміють, що у нас «немає інших вчителів», але не докладають ані найменших зусиль для того, щоб допомогти їм відростити давно обскубані крила.

7.Прямо чи приховано зобов'язують педагогів "працювати з батьками"(зокрема, для мобілізації їх зусиль на підтримку школи) і, водночас, свідомо перенаправляють агресію батьків у бік вчительства, удають, що «забороняють» батьківські внески тощо.

8.Проголошують принцип «гроші йдуть за дитиною», але не хочуть випускали їх зі своїх рук, воліють, щоб і надалі централізовано замовлялись підручники, обладнання тощо.

9.Хочуть, щоб зміст освіти змінювався відповідно до викликів часу, але щоб його й надалі визначали зверху ще до того, якдіти переступлять поріг школи, дяді та тьоті, які багато десятиліть не бачили живих дітей.

10.Мріють, щоб школа забезпечувала рух учнів за індивідуальною освітньою траєкторією як у Фінляндії, але кількість учнів у класі була як у Китаї, щоб відбувся перехід від «масової» до індивідуалізованої освіти, але, наприклад, тьюторство залишалось привілеєм лише приватних шкіл.

11.Хотіли б, щоб з’явився новий освітній простір як територія свободи, але щоб вони зверху визначали, які саме «навчальні осередки» потрібні в 1-А класі Куцеволівської школи.

 12.Визнають, що принцип необхідної різноманітності є базовим для розвитку будь-якої системи, але на практиці тяжіють до одноманітності(доведено компанією проти неНУШівських нетипових програм початкової школи)...

5. Погляд на шкільну освіту з позиції експертів:

1. Забувають, що слід не тільки критикувати, а й знаходити щось, що добре працює, що варто зберегти та розвивати.

2. Уміють наводити цитати(чи видавати їх за власні одкровення) з міжнародних навчальних документів та студій, але часто не знають як поєднати загальноєвропейський дух свободи, довіри та гідності з національним духом, не спроможні генерувати нову філософію сучасної української загальноосвітньої школи, побачити, поряд з глобальними, національні завдання освіти тощо.

3. Не завжди розуміють, що не гроші, а свобода – чарівник №1 в освіті, бо лише вільні, розкріпачені та окрилені роблять фантастичні речі та прориви в освіті.

4. Очікують, що серед майже півмільйонної "армії" педагогів всі будуть суперпрофі. Але… «у нас немає інших вчителів» і замінити тих що є, ніким.

5. Забувають, що освіта не існує окремо від соціуму.

6. Ті справжні професіонали, які є в освітньому середовищі, згідно з ефектом Даннінга-Крюгера, часто не впевнені у своїй спроможності збагнути суперскладну освітню реальність, тому їх легко витісняють некомпетентні, але впевнені в собі експерти "х усіх питань".

7. Вони б щиро хотіли чесно і відверто аналізувати дії можновладців у освітній сфері, але багато хто з них боїться втратити привілеї «прокормлених» експертів, які добре розуміють мораль байки “Ворона і лисиця”: тільки втративши шматок сира, можна здобути свободу слова.

8. Проблема навіть не в тому, що той чи інший "експерт" може тенденційно висвітлювати ту чи іншу тему, а в тому, що він апелює до наймерзенніших обивательських інстинктів, які спрацьовують на «гарячих» темах так званих «поборів» чи прийманні до першого класу винятково за мікрорайоном.

9..................... ?!

The Expert: я можу абсолютно все, я ж експерт.https://www.youtube.com/watch?v=UoKlKx-3FcA&fbclid=IwAR1ZEUxaTOIrgcAE_kK_vFxrTupdXzodB9bvn3FR0-o8Wbt5Ypd7tEA43WU

Віктор Громовий, директорЦентру тестових технологій і моніторингу якості освіти

Феномен «лебідь, рак і щука» щодо якості шкільної освіти.
Феномен «лебідь, рак і щука» щодо якості шкільної освіти.

Поняття якості освіти народжується на перетині цих різних світів і бачень. Як виробити консенсусне бачення? Адже проблема в тому, що всі учасники освітнього процесу сидять у своїх площинах. Окрім цього, малодотичними є паралельні реальності «лебедя, рака і щуки», які різновекторно тягнуть воза, та тих, хто сидить на возі.

Погляд з позиції тих, хто намагається тягнути воза.

 

 

1. Погляд на шкільну освіту з позиції учнів

Світ, у якому житимуть наші діти, змінюється вчетверо швидше від наших шкіл.

Гордон Драйден

1. Обома руками за вільне відвідування школи, але самі ж визнають, що в цьому випадку навряд чи переважній більшості учнів самостійне навчання сподобається більше за нічогонероблення і розваги.

2. Усвідомлюють, що нові знання знаходяться «на кінчиках пальців» і «на відстані витягнутої руки», вміють легко здобувати інформацію, але не мають глибини розуміння навіщо це їм і що саме їм потрібно.

3. Вважають, що вони не винні в тому, що «не хочуть вчитись» у ситуації, коли й дорослі не знають що роботи з кризою в освіті.

4. Прагнуть бути незалежними та самостійними, але їм явно бракує бажання і сміливості взяти відповідальність за своє життя, прагнення розвиватися.

5. Хотіли б мати іншу школу, яка вчить дітей «як думати», а не «що думати», мотивує до навчання упродовж усього життя, а не прагне навчити на все життя, підсилює спроможність ще не існуючі знання, а не змушує зазубрювати «вчорашні» знання, заохочує «робити різноманітність», бути «не таким як усі», але їм «важко не робити, важко хотіти... у всякому разі хотіти робити те, що треба (Акутагава).

6. Стверджують, що «для більшості з нас найбільшою проблемою є не перевірка завченого нами обраного вами змісту, а вміння розуміти, аналізувати, синтезувати, тобто мислити та мати практичні навички активного розв'язання проблем та критичного ставлення до інформації» і часто демонструють «навчену безпорадність» та патологічну пасивність. Визнають, що на 1 учня, якого від навчання за вуха не відтягнути та який має мотивацію до самореалізації, є 10 учнів, які лише відсиджують уроки.

2. Погляд на шкільну освіту з позиції батьків

Щойно провів контент-аналіз вимог батьків до школи на основі дописів в одній відомій ФБ-групі. Як ви гадаєте, що вони "замовляють"?

Батьки хочуть:

1. Щоб усе було безкоштовно і як на Заході(технічне оснащення, рівень харчування тощо), бо ми «платим налоги»(як на пострадянському Сході).

2. Щоб дітей(і борони Боже, батьків) не «грузили» домашніми завданнями, але рівень їх навчальних досягнень був як у японців, а ЗНО вони складами без допомоги репетиторів із найвищими балами.

3. Щоб дітей не залучали до самообслуговування та будь-яких інших робіт(як це роблять в Японії), але... щоб вони були на виході зі школи працьовитими, соціально активними тощо.

4. Щоб вчителі взяли на себе(замість батьків, які «здають» дитину до школи й у яких "нет времени") і виховну функцію, але вони могли сіячів «розумного, доброго, вічного» лаяти останніми словами в присутності дітей, вважати лохами й лузерами і відверто писати про це у ФБ.

5. Щоб у школі працювали найкращі у світі вчителі, але вони отримували там жебрацьку зарплату(«патамушо сами согласились на такую работу») і можна було завжди витерти ноги об вчителя(ату його, у будь-якій ситуації вчитель апріорі винен).

6. Щоб у дітей була мотивація до навчання та здорового способу життя попри те, що вони часто спостерігають як їхні батьки бухають по-чорному та дивляться винятково тупі серіали та "Битву екстрасенсів", а вірогідність побачити тата чи маму із розгорнутою книгою близька до вірогідності побачити марсіан.

7. …………………….

Жодна мама, яка веде свою дитину в дитсадок і вимагає до неї особливої уваги, НЕ МРІЄ про "кар'єру" виховательки з 3500 грн.

Як діяти школі в умовах такої парадоксальності побажань пересічних батьків?

P.S. Зробив цей аналіз не заради роздмухування протистояння двох повноцінних(?!) учасників освітнього процесу в школі - батьків та вчителів. Ця аналітика "парадоксальних побажань" показує як непросто нам вести педагогізацію батьківської громадськості і як непросто зупинити те вкрай агресивне середовище, яке зараз створено навколо школи і яке накриває мутною хвилею будь-які паростки нового. Без надії сподіваюсь на появу інших підходів, які дозволять разом витягнути з болота всіма кинутого на розбитій дорозі розшарпаного освітянського воза. Лебідь, рак і щука з цим завданням точно не впораються...

3. Погляд на шкільну освіту з позиції вчителів

1. Слухають про ідеальних вчителів, які «віддають серце дітям», попри мізерну платню і низький соціальний статус у суспільстві, але, опинившись сам на сам із проблемами виживання, сприймають це як гарну казку.

2. Хотіли б будувати індивідуальні освітні траєкторії для кожного учня(це блакитна мрія кожного вдумливого вчителя), але чудово розуміють її утопічність і недосяжність у нинішній умовах масової школи, марність докладання зусиль на вирішення тих завдань, для яких немає відповідного педагогічного інструментарію.

3. Хочуть бути вчителями гуманістами, але раз по раз переконуються, що їхня ввічливість й гуманістичне ставлення сприймається люмпенізованими батьками як ознака слабкості й сигнал для атаки.

4. Бачать, що зневага до вчителя з усіх боків зашкалює, але не докладають зусиль, щоб запустити процес самоочищення професійної спільноти від «ложки дьогтю».

5. Уважно слухають тих, хто «знає, як треба» навчати, хто завалює вчителів вимогами, рекомендаціями, інструкціями, порадами, але лише вдають, що виконують «вказівки» зверху і роблять усе по-своєму, як правило, так, як звикли робити.

6. Читають лозунги на кшталт «учителі важливі», але свідомі того, що сьогодні виконують функцію стрілочників, тому воліють краще змовчати, закрити очі на неадекватну поведінку учнів тощо.

7. Намагаються створювати «ситуацію успіху» та забезпечувати емоційний комфорт для кожного учня, одночасно жорстко слідуючи спущеній зверху програмі.

8. Мріють, щоб від них нарешті відчепились, дали змогу «спокійно працювати» і часто не вміють скористатись на практиці, задекларованими в Законі «Про освіту» академічними свободами з тим, щоб нарешті вийти із ролі «виконавця», здолати схильність піддаватись впливу апарату придушення і контролю.

9. Розуміють, що живуть в «концентраті» нових можливостей, але часто не можуть зорієнтуватись в потужному інформаційному шумі навколо школи(засиллі пропозицій різноманітних тренінгів, навчань, фестивалів, освітніх подорожей тощо).

10. Розуміють, що треба будувати «школу, яка не школа», але не готові до радикальної трансформації власної поведінки, тому, як правило, просто пасивно спостерігають як спливає час вічних «правил» і «принципів», на яких раніше базувалась школа.

11. Не можуть не помічати побічні ефекти ситуації з примусовим і невмотивованим навчанням, але не завжди готові стати вчителями, які "рухаються" разом з учнями, на практиці відходять від "знаннєвої" парадигми освіти, в якій якість вимірюється кількістю «напханої у голови учнів інформації»(продовжують задавати «непідйомні» домашні завдання, забемхують учнів «заходами» тощо).

12. Декларують прихильність до погляду на світ з «оптимістичною гіпотезою», але на практиці мають схильність до негативної фільтрації, фокусуванні на негативних аспектах ситуації: замість рожевих, одягають чорні окуляри.

13. Пристосовуються до змін, в тому числі негативних, але свідомі того, що всередині шкільної системи окремий вчитель з кожним роком все менше може реально на щось вплинути(усе так швидко змінюється, що він просто не встигає вибудувати результативну поведінку, запустити нові активності тощо).

14. Хотіли б бути вчителями, з якими дітям буде комфортно, яким вони можуть довіряти, з якими весело і цікаво, але чомусь сприймають дитиноцентрованість як неприпустиму спрямованість на задоволення усіх потреб і примх дитини(дитина в усьому права!), а не як спрямованість на її розвиток, створення можливостей для зростання всіх і кожного.

15. Висловлюють готовність сприяти цивілізованому реформуванню освіти в України, але не завжди готові зайняти активну громадянську позицію щодо прав дітей, до боротьби, разом з батьками, проти перевантаження дітей, надмірної кількості предметів, паперового божевілля тощо. Тож, прямо чи посередньо допомагають «тим, хто на верху», жити ілюзією, що вони успішно реформують мінливий і непередбачуваний світ шкільної освіти.

Погляд з позиції тих, хто на возі.

«На чиєму возі їдеш, того й пісню співай» чи тихцем вставляй «палиці в колеса»?!

4. Парадоксальність вимог начальників до школи

1.Начальники мріють про самодостатню школу як центр авангардної педагогіки та інновацій, але не уявляють шкільної освіти без "керівної та спрямовуючої ролі" себе коханих.

Полюбляють поговорити про дитиноцентрованість школи, але цими розмовами лише прикривається збереження на практиці її начальникоцентрованості із головним принципом дії: начальник для начальника.

2.Вони ніби й налаштовані будувати НУШ, намагаючись пускати в дію сили змін по горизонталі, але хочуть залишити в недоторканому вигляді вертикаль СРУШ(старої радянсько-української школи), яка тримає школу в якості «надлишково керованої організації».

3.Призвичаїлись говорити абстрактні речі про те, що «вчителі важливі» і мають бути вільними, самостійними й розкріпаченими, але, хочуть щоб їх завжди можна було використати на підтанцьовуванні у влади(для створення масовок, забезпечення виборів тощо). Тому, замість реалізації на практиці гучного лозунгу «дівчата на трактор», домінує тихесенький підхід: «ми теж за колгосп, тільки не в нашому селі».

4.Оголошують війну бюрократизавру, але покладають надію на те, що він хіба, що лусне від сміху, коли побачить, що замість реальної дебюрократизації, його продовжують годувати, наприклад, новими інструкціями із ведення класного журналу, замість того, щоб знищити паперову «кормову базу» цієї потвори.

5.На словах пропагують свободу педагогічної думки та дії, але на практиці хочуть мати «молоко без корови», бо, замість того, щоб долати зашореність та стереотипність мислення вчителів, і надалі продовжують їх забемхувати, прищеплювати навчену безпорадність та комплекс жертви.

6.Публічно декларують, що «вчителем школа стоїть», але досі глибоко переконані у їхній недолугості та зашкарублості. Чудово розуміють, що у нас «немає інших вчителів», але не докладають ані найменших зусиль для того, щоб допомогти їм відростити давно обскубані крила.

7.Прямо чи приховано зобов'язують педагогів "працювати з батьками"(зокрема, для мобілізації їх зусиль на підтримку школи) і, водночас, свідомо перенаправляють агресію батьків у бік вчительства, удають, що «забороняють» батьківські внески тощо.

8.Проголошують принцип «гроші йдуть за дитиною», але не хочуть випускали їх зі своїх рук, воліють, щоб і надалі централізовано замовлялись підручники, обладнання тощо.

9.Хочуть, щоб зміст освіти змінювався відповідно до викликів часу, але щоб його й надалі визначали зверху ще до того, якдіти переступлять поріг школи, дяді та тьоті, які багато десятиліть не бачили живих дітей.

10.Мріють, щоб школа забезпечувала рух учнів за індивідуальною освітньою траєкторією як у Фінляндії, але кількість учнів у класі була як у Китаї, щоб відбувся перехід від «масової» до індивідуалізованої освіти, але, наприклад, тьюторство залишалось привілеєм лише приватних шкіл.

11.Хотіли б, щоб з’явився новий освітній простір як територія свободи, але щоб вони зверху визначали, які саме «навчальні осередки» потрібні в 1-А класі Куцеволівської школи.

 12.Визнають, що принцип необхідної різноманітності є базовим для розвитку будь-якої системи, але на практиці тяжіють до одноманітності(доведено компанією проти неНУШівських нетипових програм початкової школи)...

5. Погляд на шкільну освіту з позиції експертів:

1. Забувають, що слід не тільки критикувати, а й знаходити щось, що добре працює, що варто зберегти та розвивати.

2. Уміють наводити цитати(чи видавати їх за власні одкровення) з міжнародних навчальних документів та студій, але часто не знають як поєднати загальноєвропейський дух свободи, довіри та гідності з національним духом, не спроможні генерувати нову філософію сучасної української загальноосвітньої школи, побачити, поряд з глобальними, національні завдання освіти тощо.

3. Не завжди розуміють, що не гроші, а свобода – чарівник №1 в освіті, бо лише вільні, розкріпачені та окрилені роблять фантастичні речі та прориви в освіті.

4. Очікують, що серед майже півмільйонної "армії" педагогів всі будуть суперпрофі. Але… «у нас немає інших вчителів» і замінити тих що є, ніким.

5. Забувають, що освіта не існує окремо від соціуму.

6. Ті справжні професіонали, які є в освітньому середовищі, згідно з ефектом Даннінга-Крюгера, часто не впевнені у своїй спроможності збагнути суперскладну освітню реальність, тому їх легко витісняють некомпетентні, але впевнені в собі експерти "х усіх питань".

7. Вони б щиро хотіли чесно і відверто аналізувати дії можновладців у освітній сфері, але багато хто з них боїться втратити привілеї «прокормлених» експертів, які добре розуміють мораль байки “Ворона і лисиця”: тільки втративши шматок сира, можна здобути свободу слова.

8. Проблема навіть не в тому, що той чи інший "експерт" може тенденційно висвітлювати ту чи іншу тему, а в тому, що він апелює до наймерзенніших обивательських інстинктів, які спрацьовують на «гарячих» темах так званих «поборів» чи прийманні до першого класу винятково за мікрорайоном.

9..................... ?!

The Expert: я можу абсолютно все, я ж експерт.https://www.youtube.com/watch?v=UoKlKx-3FcA&fbclid=IwAR1ZEUxaTOIrgcAE_kK_vFxrTupdXzodB9bvn3FR0-o8Wbt5Ypd7tEA43WU

Віктор Громовий, директорЦентру тестових технологій і моніторингу якості освіти

02.02.2019
Віктор Громовий
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews