Укр Рус

Дата: 17.06.2019

Підписка на новини

Три слони професійно-технічної освіти

Опубліковано
12.03.2019
Автор:
Освітня експертна група УГП

Динамічні соціально-економічні процеси, глобалізація та інтернетизація суспільства зумовлюють структурні зміни в економіці та зростаючий попит на нові навички, а тому вимагають пристосування системи формування замовлення на підготовку фахівців та прогнозування змісту освіти відповідно до вимог часу. На жаль, сьогодні розподіл замовлення на підготовку фахівців у закладах професійної освіти все частіше здійснюється з метою відстрочення безробіття молоді соціально-незахищених верств населення, підтримання життєдіяльності окремих закладів освіти та забезпечення навантаження для викладачів, а не забезпечення реальних потреб ринку праці.

Формування замовлення на підготовку фахівців без врахування потреб ринку праці та особистих талантів і покликань спричиняє такі проблеми,як: неефективне витрачання коштів платників податків; безробіття випускників закладів професійної освіти; незадоволений попит на робітничі кадри підприємств, додаткові видатки на формування власних навчальних центрів; низька якість підготовки кадрів; відсутність мотивації до праці; низька продуктивність праці; відтік працездатної молоді за кордон з метою пошуку роботи за спеціальністю; сповільнення економічного зростання; соціально-економічне розшарування населення. 

І.ФОРМУВАННЯ ЗАМОВЛЕННЯ

На даному етапі важливо зрозуміти скільки робітничих кадрів потрібно, хто повинен формувати замовлення на їх підготовку, за якими професіями і рівнями кваліфікації слід здійснювати підготовку робітничих кадрів на регіональному та державному рівнях.

Діюче законодавство України пропонує доволі широке поле нормативно-правового врегулювання питань формування державного (регіонального) замовлення [1-4]. Однак на сьогодні ще рано говорити про його вичерпність та достатність.

Державне/регіональне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів - засіб державного/регіонального регулювання задоволення потреб економіки та суспільства у кваліфікованих кадрах, підвищення освітнього та наукового потенціалу нації, забезпечення конституційного права громадян на здобуття освіти відповідно до їх покликань, інтересів та здібностей.

Сьогодні державне замовлення формується Мінекономрозвитку за поданням Міністерства освіти і науки та інших державних замовників з урахуванням середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці та обсягів видатків державного бюджету на зазначені цілі.

 Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 1 січня 2016 року передано фінансування видатків на підготовку кваліфікованих кадрів у закладах професійної (професійно-технічної) освіти з державного бюджету на місцеві. Таким чином, змінено замовника кваліфікованих кадрів. У той же час, діючим законодавством не передбачено механізм формування регіонального замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів, а також не визначено шляхів взаємодії органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади.

Слід наголосити, що в Україні уже є певний досвід прогнозування потреб в робочій силі за професіями зокрема, це (Проект «Розробка методології та математичної моделі для прогнозування перспективних потреб в освіченій та висококваліфікованій робочій силі в Україні» [5]:

1.Міжгалузева МакроМодель «SONIA» (Structural Occupational National Industry Analysis)», розроблена «Inforum» (Douglas S.Meade, 2009): прогнозування попиту на робочу силу за професіями та видами економічної діяльності, на основі розробки прогнозів продуктивності праці з використанням матриць за професіями та видами економічної діяльності). За допомогою методу прогнозування розвитку ринку праці в міжгалузевій макромоделі «Sonia», розробленій центром «Інфорум», будуються сумарні макроекономічні показники на основі детальних даних щодо галузей економіки та міжгалузевих балансів. Центром цієї моделі є компонент прогнозування зайнятості за професіями на основі застосування міжгалузевої структури економіки, приведення витрат на кінцеве споживання, інвестицій та зовнішніх торговельних потоків до попиту на внутрішнє виробництво в кожній галузі. Внутрішнє виробництво використовується для розрахунку потреб у робочій силі. Для розрахунку останньої для кожної категорії професій у кожній галузі зайнятість у галузі помножується на питому вагу професії, яка приймається незмінною впродовж періоду прогнозу. Прогнозування за моделлю «Sonia» дозволяє будувати прогнози зайнятості на 10 років за 64 галузями економіки для всіх 4 рівнів кваліфікації, визначених українською версією Міжнародної стандартної класифікації занять (ISCO) [6].

2.Пілотний проект у Дніпропетровській області щодо прогнозування потреб у робочій силі за професіями на регіональному рівні (Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, 2012): аналіз професійної структури зайнятих на підприємствах, визначення перспектив змін обсягів виробництва, темпів змін продуктивності праці на більшості підприємств.

3.Державна служба зайнятості України: моніторинг динаміки та збалансованості зареєстрованого ринку праці у професійно-кваліфікаційному розрізі.

4.Окремі області сформували власні механізми формування регіонального замовлення, зокрема у Житомирській області створили електронну он-лайн систему подання заявок від підприємств області на формування регіонального замовлення на підготовку робітничих кадрів.

Важливою складовою при формуванні механізму регіонального замовлення є визначення переліку стратегічних професій, підготовка за якими здійснюється і фінансуються з державного бюджету. У 2016 р. Кабінетом Міністрів визначено перелік стратегічних (загальнодержавного значення) професій (доповнений Постановою КМ № 95 від 21.02.2018), фінансування яких здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам. Загалом у перелік додано 25 професій. Однак слід зазначити, що складений перелік стратегічних професій орієнтований на потреби ринку праці «сьогодні», не враховує динаміку зміни навичок та компетентностей, які стають необхідними для економіки у найближчому майбутньому, із зміною технологічного укладу, швидким розвитком комп’ютерних технологій та все ширшим використанням їх у виробництві та побуті. У переліку не враховано нові та інноваційні спеціальності, попит на ринку праці на які вже формується або буде сформований у найближчі 10 років. Цей період часу доцільно використати на розробку освітніх стандартів за новими спеціальностями. Таким чином, перегляду та удосконалення потребує Класифікатор професій та розроблений на його основі Державний перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах, а також приведення Класифікатора у відповідність до міжнародної класифікації ISCO 08, гармонізації переліків професій, напрямів підготовки спеціалістів з наявними на ринку праці професіями та назвами робіт. Актуальності набуває питання підготовки з професій, які відповідають вимогам високотехнологічного сучасного виробництва і запитам роботодавців та здобуття яких може забезпечити мобільність і конкурентоспроможність випускників на ринку праці, із декількома спеціалізаціями.

Необхідно розробити для усіх спеціальностей професійно-технічної освіти оновлені стандарти кваліфікацій.  Передумовами реалізації цього є:

-  наявність акредитованих установ (наприклад створення Галузевих центрів професійних кваліфікацій) для розроблення компетентностей;

- критична маса розроблених компетентностей не повинна перевищувати (500 - 1000) у відкритому реєстрі;

- можливість формування кваліфікацій Галузевими радами з розроблення кваліфікаційних стандартів (наприклад, питаннями розробки професійних стандартів зараз займаються Галузева рада з розробки професійних стандартів і стратегії розвитку професійних кваліфікацій Федерації металургів України, Галузева рада з розроблення професійних стандартів у сфері залізничного транспорту), спеціалізованими науковими установами (наприклад Інститут професійних кваліфікацій має напрацьовані методичні розробки професійних стандартів) роботодавцями та їх об'єднаннями (Асоціація роботодавців), навчальними закладами та іншими зацікавленими суб’єктами традиційних та інноваційних галузей;

-  розробка оновлених стандартів оцінювання (уповноважений орган (МОН) для координації процесів розроблення компетентностей та зміни навчальних програм).

Відповідно до Порядку формування державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів, основою формування середньострокового прогнозу потреби у кадрах є дані, надані Держстатом, Державною службою зайнятості, Пенсійним фондом України тощо. Зокрема, серед ключових показників зазначені такі, що не лише не відображають реального стану розвитку ринку праці, але істотно спотворюють кількісні та якісні параметри його аналізу. Зокрема:

-   попит та пропозиція робочої сили на ринку праці, у тому числі за видами економічної діяльності та професіями відповідно до Класифікатора професій – враховують показники офіційно оголошених вакансій у Держзайнятості, у той час, як заміщення левової частки вакантних позицій відбувається за «приватними контактами» або за посередництвом рекрутингових агенцій;

- чисельність зареєстрованих безробітних за видами економічної діяльності та професіями відповідно до Класифікатора професій – не враховує набагато більшу кількість прихованого безробіття;

- кількість випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів, що звернулися до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, зокрема ті, що навчалися за державним замовленням – морально застарілий індикатор з огляду на те, що для сучасного молодого покоління Держзайнятості є, далеко не першою інстанцією, до якої вони звертаються у пошуках роботи;

-  кількість осіб, які працюють на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого роботодавцеві, та осіб, які працевлаштовані за кордоном за сприяння суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном – не має змісту застосовувати показник, оскільки держава у сучасних умовах не володіє реальними даними про обсяги трудових міграційних потоків тощо.

У контексті розвитку національного механізму формування замовлення на підготовку фахівців перспективним є використання зарубіжних практик відповідної діяльності Зокрема, у Фінляндії [7,8] прогноз потреби в спеціалістах здійснюється на кілька років вперед. Наприклад, на сьогодні розроблений Прогноз потреби у спеціалістах на ринку праці до 2025 р. Прогнозування потреб у працівниках відбувається сумарно (професійно технічна освіта + вища освіта) та ґрунтується на прогнозах розвитку економіки. Довгострокові прогнози здійснюються за двома сценаріями: «базовим» та «сценарієм цільового розвитку», який включає в себе появу нових професій, пов’язаних з розвитком суспільства та економіки. Базовий сценарій ґрунтується на переконанні у відносній стабільності структури спеціальностей на ринку, нові робочі місця з’являються в межах існуючої структури, їх кількість збільшується внаслідок збільшення масштабів діяльності інституцій, підприємств тощо. «Сценарій цільового розвитку» передбачає максимально повну зайнятість населення та врахування покликання особистості. Зусилля з прогнозування потреб ринку здійснюються мережею інституцій в тісній співпраці одні з одними: міністерства, дослідницькі інституції, місцеві органи влади, організації з забезпечення зайнятості на ринку. Альтернативні сценарії розвитку економіки розробляються Урядовим інститутом економічних досліджень. Розподіл за галузями (спеціальностями) відбувається на 11 основних галузей, які містять 59 напрямів підготовки. Окрім цього, пропонується 305 кваліфікацій, які передбачають набуття певної компетентності (competence-based qualifications). Кваліфікації уніфіковано для того, щоб якісно аналізувати статистичні дані по регіонах.

Національна комісія освіти Фінляндії розробила розрахункову модель (Модель розрахунку Мітенна) для прогнозування довгострокових потреб у праці та освіті [9]. Вона передбачає прогнозування довгострокових потреб у професійному навчанні та підготовці спеціалістів (приблизно на 15 років) на основі потреб ринку праці шляхом обчислення змін у попиті на робочу силу, кількості людей, що вийшли з ринку праці, та попиту на нових учасників ринку праці. При розрахунках враховуються навички, які забезпечують кожен з освітніх рівнів. Крім того, використовується The VATTAGE model - модель розрахунку необхідних для ринку навичок.Кожен заклад професійної освіти розробляє свій навчальний план, який відповідає державному кваліфікаційному запиту (такий документ розроблено на національному рівні) і обов’язково складається спільно з місцевими підприємствами для того щоб на виході отримати фахівців, які відповідають їх потребам. Фінансування закладу ПТО розраховується за принципом «гроші за дитиною».

На нашу думку, передумовами формування ефективного замовлення на підготовку робітничих кадрів  на рівні регіону є:

1.  Перегляд та уточнення методик та механізму формування переліку професій та відповідних їм кваліфікаційних рамок підготовки, розробка моделі прогнозування компетенцій та професійних навичок.

2.  Розробка методології формування замовлення на підготовку робітничих кадрів на рівні регіону, яку слід розділити на кілька етапів:

-         збір інформації про необхідну кількість та кваліфікаційні напрями підготовки робітничих кадрів для промисловості, сільського господарства та інших системоутворюючих галузей для конкретного регіону шляхом:

1) збору інформації через Державну службу статистики України та її регіональні підрозділи (наприклад введення додаткових розділів до статистичної звітності, яку подають підприємства. Наприклад, до Звіту про умови праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці (1-ПВ (умови праці) (подається один раз на два роки)) можна додати розділ про необхідну кількість працівників та їх кваліфікацію станом на звітний та майбутній прогнозний період (визначений на близьку та середньострокову перспективу). Ризики: отримання інформації тільки від підприємств, які працюють офіційно; подання недостовірної інформації через відсутність відповідальності за таке діяння.

2) збору інформації через Державну службу зайнятості, агенції з працевлавлаштування, що дасть можливість моніторити інформацію щодо вільних вакансій, попиту та пропозиції на робочі вакансії (професійний склад зареєстрованих безробітних та вакансій, розмір заробітної плати тощо).

3) збору інформації за посередництвом використання маркетингових технологій (соціологічні опитування роботодавців, експертні оцінки галузевих фахівців, титульних представників професійних асоціацій, аналіз працевлаштування випускників закладів ПТО) при прогнозуванні потреб регіонів в кваліфікованих робочих кадрах. Маркетингові технології особливо актуально застосовувати для аналізу потреби у фахівцях у розрізі секторів, що працюють у сегменті малого (середнього) бізнесу. Особливо актуальними є такі дослідження при формуванні регіонального замовлення для сфери послуг, у якій частка самозайнятих є найвищою.

-         проведення системних моніторингових досліджень, які слід фокусувати на наступних блоках питань:

1) моніторинг стану, динаміки та перспектив розвитку територіально-секторальної та інноваційної структури регіональної економіки, що дозволить виявляти тенденції у виникненні потреби у робітничих кадрах та фахівцях, а також викристалізує для регіональних органів влади картину перспективного бачення вимог щодо знань, умінь та навичок робітників з боку підприємств-роботодавців;

2) моніторинг розвитку ринку праці на основі взаємовигідного партнерства інституцій регіональної влади, електронних порталів з працевлаштування, рекрутингових агенцій та системоутворюючих підприємств-роботодавців регіону для визначення актуального кількісно-якісного стану та поточної динаміки вакантних робочих позицій як основи формування регіонального банку вакансій та визначення перспективної потреби у робочих кадрах у регіоні;

3) моніторинг ринку освітніх послуг в регіоні та в міжрегіональному зрізі, що дозволяє оцінити власні інфраструктурні можливості та загрози перетоку студентів на аналогічні професійні програми підготовки кадрів конкурентами з інших регіонів.

Системні моніторингові дослідження для регіональних владних інституцій слугуватимуть надійним інструментом моделювання перспективного професійно-кваліфікаційного складу кадрової потреби економіки регіону. Виконання функцій моніторингу може бути покладене на існуючі департаменти економічного профілю облдержадміністрацій, або ж вимагатиме створення окремого Регіонального центру моніторингу і прогнозування регіонального ринку праці. Другий варіант є найбільш вірогідним з огляду на наступний ряд причин:

1)       виконання робіт з аналізу і прогнозування розвитку ринку праці є громіздким процесом як за об'ємом аналізованих даних, так і переліком джерел їх надходження та, очевидно, потребуватиме розробки вітчизняним (регіональним) ІТ сектором (або ж купівлі існуючого ліцензійного аналога) аналітичного програмного забезпечення;

2)       кадровий потенціал структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань соціально-економічного розвитку регіону, на яких перспективно покладені обов'язки зі складання середньострокового прогнозу потреби у кваліфікованих робітниках та молодших спеціалістах на регіональному ринку праці, не володіє відповідними фаховими методиками та інструментарієм такого роду економічного прогнозування.

Регіональний центр моніторингу і прогнозування регіональних ринків праці буде відповідальний за складання середньострокового прогнозу потреби у професійних кадрах. Однак, формування та функціонування окремих Регіональних центрів моніторингу і прогнозування регіональних ринків праці потребуватиме їх консолідації в межах країни  (розробка порівняльних та зрозумілих усім регіональним агентам методологій).

- активне просування процесів публічно-приватного партнерства  як основи формування ефективного регіонального замовлення, що дозволить максимально врахувати потреби регіональних ринків праці, що дасть змогу:

1) інвестувати у розвиток профтехосвіти «сьогодні» з метою отримання економічних ефектів «завтра»;

2)залучатись до формування реального регіонального замовлення на підготовку кваліфікованих фахівців шляхом укладення реальних (не фіктивних) тристоронніх угод з закладами професійної освіти та майбутніми учням.

Промоція процесів публічно-приватного партнерства у процесах формування регіонального замовлення на підготовку професійних. кадрів  має супроводжуватися діями щодо:

1) формування у молоді нового конкурентного психологічного образу фахівця, впевненого у власних матеріальних і особистісних професійних очікуваннях;

2) розробка на основі пілотних проектів нормативно-правового, інституційного та методологічного супроводу дуального формату підготовки кадрів за участі роботодавця-закладу професійно-технічної освіти та учнівства: формування типових угод, забезпечення прав та обов’язків учня, процедури працевлаштування після проходження навчання, розвиток інституту наставництва та підготовки інструкторів професійно-технічного. навчання;

3)  розвитку незалежного інституту оцінки професійних знань, умінь та навичок, проміжної екзаменації та кінцевої атестації підготовлених у новому форматі фахівців.

- система державних заходів з детінізації економіки, що дозволить здійснювати прогнози реальних потреб ринку праці у кількісних, якісних обсягах працівників для задоволення потреб ринку праці. 

ІІ. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

Формування якісного замовлення на підготовку робітничих кадрів в Україні визначатиме підґрунтя для реформування фінансового механізму розвитку професійно-технічної освіти в цілому.

Розгалужена мережа закладів ПТО, яка формувалася для забезпечення потреб індустріальної економіки, і довгий час не модернізовувалась, не здатна сьогодні готувати робітників за новими спеціальностями та методиками, яких вимагає інноваційна економіка. Виділених з державного бюджету коштів недостатньо для утримання приміщень та якісну модернізацію мережі, як і на достойну заробітну плату викладачам, отже необхідно шукати альтернативні джерела фінансування та резерви економії коштів.

Кількість професійно-технічних закладів в Україні з 1990 р. до 2017 р. скоротилась у 1,6 рази, тоді як чисельність учнів у них - у 2,4 рази, в тому числі за останніх 4 роки кількість закладів скоротилась на 7,2%, а чисельність учнів у них на 14,6 % (рис.1).

 

Рис. 1. Кількість і наповнюваність закладів професійної освіти

Джерело: складено за [10]. 

Отже, фактично, мережа закладів професійно-технічної освіти працює не на повну потужність і використовується неефективно, у цьому контексті необхідним стає скорочення мережі закладів, що дозволить оптимізувати витрати на їх утримання та скерувати заощаджені кошти на підвищення якості професійно-технічної освіти.

Видатки з державного бюджету (освітня субвенція) на фінансування здобуття загальної середньої освіти в закладах професійної освіти використовується неефективно, адже доводиться одночасно фінансувати заробітну плату вчителів та викладачів програми загальної середньої освіти у недоукомплектованих класах шкіл, з яких вони пішли, а також недоукомплектованих групах у закладах професійної освіти. За даними МОН у структурі видатків державного та місцевих бюджетів на ПТО заробітна плата складає 68,2 %. Слід зазначити, що лише 20,8% здобувачів професійно-технічної освіти є старшими 18 років. Водночас, випускники закладів професійної освіти показують найгірші результати ЗНО. За даними Державної служби статистики 87% обсягу фінансування закладів ПТО надходило з державного та місцевих бюджетів (у 2016 р.), при цьому більша частина цих коштів витрачалася на заробітну плату та оплату комунальних послуг (відповідно 57 % та 12 % державних видатків). У структурі державних витрат на професійно технічну освіту основна частка припадає на обласні бюджети, що становить 93% від усіх державних витрат. Це зумовлено посиленням процесів децентралізації та перекладанням відповідальності за функціонування системи освіти на регіональні органи управління, які самостійно вирішують які кадри та професії потрібні на місцях, які індустрії функціонують та мають перспективи розвитку.

Середні витрати на навчання одного учня у професійно-технічній освіті становили 24716 грн. у 2016 р., водночас середні витрати на навчання одного учня/студента в Україні склали 19994 грн (у 2016 р. ), з них 17070 грн (85%) – кошти державного сектора, 2924 грн (15%) – кошти недержавного сектора. Різниця у середніх витратах на навчання одного учня ПТО та одного учня загальноосвітньої школи є незначною, що негативно впливає на якість ПТО, оскільки вартість навчання у закладах ПТО, включає також витрати на академічні стипендії, що становить 13% вартості навчання, утримання гуртожитків тощо. Витрати на освіту в Україні порівняно з розвиненими європейськими країнами є низькими. Рівень витрат у розрахунку на одного учня/студента складає 20% від середніх витрат на учня/студента у країнах ЄС. Загалом за період 2007 - 2016 рр. видатки на професійно-технічну освіту коливаються в межах 5 - 6,5% від загальних видатків на сферу освіти (рис. 2).

 

Рис.2. Динаміка витрат на освіту за освітніми рівнями в Україні, %. 

Роботодавці покривають лише 2% від загальної суми витрат професійної освіти і навчання, водночас, у країнах ЄС частка витрат роботодавців може сягати 60%. Ситуація із постійним недофінансуванням сфери ПТО потребує пошуку ефективних шляхів залучення додаткових джерел фінансування та підвищення ефективності їх використання, що дозволить підняти систему ПТО на якісно новий рівень. Одним із шляхів вирішення проблеми недостатнього та неефективного  використання коштів у сфері ПТО є активне впровадження системи дуального формату підготовки кадрів, як одного із ключових підходів до фінансування розвитку професійно-технічної освіти. На сьогодні МОН підготувало 3 ключові пропозиції різнорівневого фінансування закладів профосвіти:

1. галузеве замовлення: державне/комунальне підприємство, готуючись до реалізації масштабної програми або замовлення, фінансує підготовку робітників, які далі працюватимуть над виконанням програми;

2. міжбюджетні трансферти: міська рада приймає рішення про передачу коштів з міського бюджету обласному. Обсяг замовлення визначатиметься пропорційно кількості учнів, зареєстрованих на території міста або обласного центру;

3. залучення роботодавців до освітнього процесу: 1) підготовка учнів за дуальною формою навчання; 2) навчання за кошти роботодавця.

Для того, щоб представники бізнесу мали додаткові гарантії у фінансуванні підготовки працівників, пропонується розробка типової угоди, яку роботодавець укладатиме з учнем та представником закладу освіти. Таким чином, учень безкоштовно здобуватиме освіту та отримає робоче місце після закінчення навчання, а роботодавець - кваліфікованого робітника з гарантованим періодом роботи. Впровадження дуальної системи підготовки професійних кадрів має відбуватись паралельно із створенням системи фінансових стимулів для роботодавців, які погодились здійснювати підготовку на своїх підприємствах.

Передумовами впровадження дуальної системи підготовки кадрів має бути:

1) запровадження фінансових та інституційних стимулів для роботодавців (податкові стимули, відшкодування по єдиному соцвнеску, маркетингове лобіювання інтересів бізнесу регіональними органами влади серед міжнародної та національної бізнес-еліти тощо);

2) чітке договірне врегулювання співпраці між ПТНЗ і підприємством, між учнем і підприємством;

3) узгодження навчальних планів теоретичної та практичної складової навчального процесу;

4)      створення стандартів і механізмів підготовки та стажування викладачів та майстрів виробничого навчання (наставників);

5) створення стратегій розвитку професійно-технічних навчальних закладів як центрів здобуття вторинної професійної освіти, перекваліфікації та підвищення кваліфікації кадрів;

6) налагодження системи інформування потенційних студентів дуальних програм підготовки про можливості та пропозиції роботодавців про наявні місця підготовки;

7)  створення системи збору зворотної інформації щодо практики позитивного працевлаштування випускників ПНТЗ за фахом;

8) активне залучення торгово-промислових палат та супутніх інституцій підтримки бізнесу до процесів створення позитивного іміджу дуального формату підготовки професійних кадрів та формування безпосередньої бази даних пропозиції навчальних місць на підприємствах;

9) формулювання відкритого списку професій, за якими планується підготовка професійних кадрів за дуальним форматом навчання у кожному регіоні на наступний після поточного навчальний рік;

10) законодавче врегулювання фінансових інструментів стимулювання участі підприємств у дуальних програмах підготовки кадрів, а також договірного врегулювання співпраці між підприємствами, професійними освітніми інституціями та студентами за участю профспілок як гарантів захисту трудових прав студентів-позаштатних працівників;

11) законодавче та нормативно-правове врегулювання джерел компенсації оплати праці учнів, що працюють та проходять виробничу практику за дуальним форматом підготовки кадрів, а також праці інструкторів та наставників;

12) чітке врегулювання істотних умов та порядку розірвання договору між підприємством та ПТНЗ, учнем та підприємством;

13) створення регіонального порталу професійно-технічної освіти;

14) розробка механізмів участі представників підприємств, профільних міністерств, профільних галузевих рад, професійних освітніх інституцій та інших інституційних агентів у проведенні кваліфікаційного іспиту за результатами навчання;

15) затвердження у договорах гарантованих планових рівнів кваліфікації та відповідних уніфікованих атестатів (свідоцтв, дипломів тощо) про пройдене навчання, отримані навики та знання, можливості продовження навчання та працевлаштування.

На нашу думку, розвиток фінансового механізму розвитку професійно-технічної освіти повинен концентруватися на вирішенні наступних кроків:

1. Залучити приватні кошти у функціонування та реформування ПТО шляхом впровадження дуальної освіти (дуальне фінансування): законодавче врегулювання фінансових інструментів стимулювання участі підприємств у дуальних програмах підготовки кадрів, а також договірного врегулювання співпраці між підприємствами, професійними освітніми інституціями та студентами.

2. Створити галузеві фонди фінансування ПТО (за рахунок зарахування частини податків).Галузеві фонди мають наповнюватись всіма представниками галузі. Кошти з фонду мали б перераховуватись тим підприємствам, які готові навчати учнів за певною спеціальністю і, відповідно, мали б відшкодувати витрати на оплату праці майстрів, залучених до освітнього процесу. Інтерес підприємства в даному випадку полягає у можливості працевлаштувати кращих учнів, які навчені на обладнанні підприємства,  що може мати певну специфікацію.

3.  Оптимізувати мережу закладів професійно-технічної освіти.

Це дасть можливість: здійснити економію коштів на утриманні закладів освіти, ефективно використовувати вивільнені приміщення шляхом здачі в оренду або їх перепрофілювання та використання у найбільш затребуваних секторах соціально-економічного розвитку громади (соціальні центри, дитячі садки, культурні центри тощо).

4. Оптимізувати фінансові витрати на функціонування та розвиток ПТО: передати зі сфери ПТО у відання профільної школи навчання за обов’язковою програмою загальної середньої освіти. Це дозволить ефективніше використовувати фінансування ПТО шляхом: скорочення тривалості навчальних програм у ПТНЗ, оптимізації мережі закладів та скорочення видатків на їх утримання, підвищення якості освіти та засвоєння шкільної програми 10-12 класів.

5.Створити профільні центри для впровадження ефективної системи профорієнтації у профільних ліцеях (у 10-12 класах).

Функціонування профільних центрів допоможе учням спробувати себе у різних професіях і обрати спеціальність відповідно до свого покликання. Профільні центри необхідно розташовувати в межах транспортної доступності (60-80 хв.) від шкіл, на обслуговування яких він розрахований. Учні повинні мати можливість вільно формувати навчальний план, тобто фактично реєструватись на ту чи іншу спеціальність на визначену дату. У позаурочний час ці центри можна використовувати для навчання дорослого населення. Мережа профільних центрів повинна формуватися із розрахунку кількості учнів на певній адміністративній території, стану та перспектив розвитку інфраструктурного забезпечення (наявності дорожнього полотна належної якості; приміщень, які можна переобладнати під такі центри; вільних територій, на яких можна збудувати центри тощо). Джерела створення мережі профільних центрів та забезпечення їх функціонування: державний бюджет (субвенції на розвиток матеріального забезпечення профільних центрів), залучення коштів європейських фондів, розробка регіональних цільових програм, залучення коштів приватних інвесторів тощо. 

ІІІ. ОПТИМІЗАЦІЯ МЕРЕЖІ

Реформування професійної освіти неможливе без комплексного підходу до реагування на актуальні виклики оптимізації мережі закладів професійно-технічної освіти.

Потреба в оптимізації мережі закладів ПТО назріла, оскільки:

- щорічно зменшується кількість учнів, що приходять навчатися у заклади профтехосвіти, збільшується дефіцит кадрів на ринку праці за найбільш затребуваними професіями, що стримує інвестиції у економіку регіону; зростає вартість підготовки за робітничими спеціальностями;

- збільшується кількість малокомплектних закладів (менше 200 осіб), які потребують реорганізації з метою економії коштів платників податків та підвищення якості освіти;

- відбувається дублювання однотипних напрямів підготовки у різних за галузевим спрямуванням закладах ( ПТНЗ та ВНЗ І-ІІ р.а);

-відбулося скорочення обсягу підготовки працівників у перспективних напрямках розвитку соціально-економічної системи регіонів;

-зменшилася кількість роботодавців, які надають замовлення на підготовку робітничих кадрів, забезпечують учнів робочими місцями для проходження виробничої практики і працевлаштування;

-з’явилася потреба у підготовці робітничих кадрів за новими спеціальностями та програмами, що базується на широких компетенціях, із різними формами інтеграції, з оновленим змістом навчання;

-зріс попит на робітничі професії, які є дотичними до військових спеціальностей;

-у новому Законі «Про освіту» з'явилося поняття ліцею професійного спрямування як різновиду закладу третього ступеня загальної освіти, який мав би, на нашу думку, перебрати на себе підготовку школярів за програмою загальної середньої школи.

Заклади професійно-технічної освіти мають різне спрямування і готують сотні професій для різних галузей економіки. Третина закладів України (трохи більше 33%) припадає на заклади освіти, які готують фахівців для промисловості, 29,5% - для сільського господарства, близько 17% - для будівництва, трохи більше 7% - для сфери послуг, дещо менше від 6% - для торгівлі та громадського харчування, 5,5% - для транспортної галузі, близько 1,3% - для ЖКГ і менше 1% - для сфери зв’язку. Проте кількість закладів ПТО поступово, але системно скорочувалася протягом останніх років, що також супроводжується процесами скорочення контингенту учнів у закладах ПТО. Процеси скорочення контингенту учнів спричинені скороченням кількості населення, а також соціально-поведінковим фактором, орієнтацією молоді на отримання вищої освіти.

Мережа закладів ПТО з 2000 року піддавалась реформуванню та реорганізації. Процеси реформування мережі включали:

1)  організаційні зміни в мережі закладів професійно-технічної освіти, що відобразились у зміні спеціалізації і типів навчальних закладів;

2)  незначні кількісні зміни в мережі закладів професійно-технічної освіти, що відбулися за рахунок ліквідації навчальних центрів та об’єднання закладів;

3)  якісні зміни з метою оновлення змісту ПТО та впровадження сучасних технологій у навчальний процес шляхом: відкриття при закладах професійно-технічної освіти навчально-практичних центрів за сприяння бізнесу та відкриття навчально-практичних центрів, що фінансуватимуть із державного та обласного бюджету.

Чинний на сьогодні Закон України «Про професійно-технічну освіту» визначає 17 типів закладів професійної (професійно-технічної) освіти (ст. 18). Зазначений перелік відповідно до цієї статті не є вичерпним. Очевидно, що кількість та найменування типів закладів професійно-технічної освіти, визначених в Законі, на сьогодні є неактуальною та необґрунтованою.

Проект Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», запропонований МОН, передбачає 4 типи закладів професійної (професійно-технічної) освіти (ст.32) [11]: професійний ліцей; професійний коледж; центр професійної (професійно-технічної) освіти; центр професійного розвитку працівників. Вказується також на можливість існування інших типів закладів освіти із специфічними умовами навчання.

Водночас видається незрозумілою відповідно до законопроекту діяльність професійних коледжів в частині забезпечення здобуття кваліфікацій, що відповідає 2 рівню Національної рамки кваліфікацій, тобто першого (початкового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, базової середньої освіти. Адже із запропонованої дефініції професійний коледж забезпечує здобуття профільної середньої освіти, що відповідає другому (базовому) рівню професійної (професійно-технічної) освіти, що відповідає 3 рівню Національної рамки кваліфікацій.

Також не видається обґрунтованим забезпечення профільної середньої освіти одночасно трьома типами закладів професійної (професійно-технічної) освіти: професійними ліцеями; професійними коледжами; центрами професійної (професійно-технічної) освіти. Оскільки, відповідно до ст.12 Закону України «Про освіту» здобуття профільної середньої освіти, зокрема професійного спрямування, здійснюється ліцеями.

Таким чином, доцільним є об’єднання Професійних коледжів та Центрів професійної (професійно-технічної) освіти, визначивши, що такі заклади забезпечують здобуття кваліфікацій, які відповідають 4-5 рівням Національної рамки кваліфікацій, здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кваліфікованих кадрів для різних видів економічної діяльності, професійне навчання незайнятого населення, в тому числі безробітних, а також забезпечує здобуття третього (вищого) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, фахової передвищої освіти.

Чинний Закон України «Про професійно-технічну освіту» визначає, що потреба у закладах професійної (професійно-технічної) освіти визначається Кабінетом Міністрів України, а їх мережа - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки за пропозиціями міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади. Порядок створення, реорганізації та ліквідації закладів професійної (професійно-технічної) освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.19). А подання центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки, пропозицій щодо формування мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти здійснює Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (ст.9).

Відтак, чинне законодавство на сьогодні не дає можливості участі органів місцевих рад у формуванні мережі закладів професійно-технічної освіти.

Відповідно до ст.27 Проекту Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію закладу професійної (професійно-технічної) освіти незалежно від підпорядкування і форми власності приймає його засновник (засновники). Мережа закладів професійної (професійно-технічної) освіти державної та комунальної форми власності формується з урахуванням соціально-економічної та демографічної ситуації, а також відповідно до освітніх та інших потреб територіальної громади та/або суспільства.

Передбачається створення Регіональної ради професійної (професійно-технічної) освіти, що стане консультативно-дорадчим органом, що створюється у кожній адміністративно-територіальній одиниці (регіоні) для визначення та реалізації регіональної політики у сфері професійної освіти, які серед іншого, формуватимуть пропозиції щодо мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти та забезпечення їх фінансування. До складу регіональної ради професійної (професійно-технічної) освіти входитимуть представники:1) органів місцевого самоврядування; 2) обласних державних адміністрацій; 3) закладів професійної (професійно-технічної) освіти; 4) роботодавців (об’єднання роботодавців), у тому числі їх регіональних відділень; 5) професійних та громадських об’єднань. Повноваження регіональної ради повинні визначатися Типовим Положенням про регіональну раду професійної (професійно-технічної) освіти, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ст.56 Проекту Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»).

На сьогодні оптимізація мережі закладів ПТО є необхідним процесом, що дозволить оптимізувати ресурси та скерувати їх на підвищення якості професійної підготовки працівників. Це комплексне завдання, яке повинно враховувати реформу децентралізації (введення нових режимів управління на державному, обласному та місцевому рівнях, а також на рівні навчального закладу та його керівництва), можливість запровадження нових навчальних курсів враховуючи світові тенденції розвитку технологій та зміну технологічних укладів, а також модернізацію інституційних механізмів, системи передбачення попиту, ліцензування, забезпечення якості, оцінювання та моніторингу тощо.

Нами виділені наступні критерії комплексного підходу до питання оптимізації мережі закладів професійно-технічної освіти:

- економічна складова: аналіз структури економіки регіону у поточному та майбутньому періодах (із врахуванням стратегій, планів соціально-економічного розвитку територій, планових обсягів залучення інвестицій по галузях тощо), відповідно до якої необхідно формувати  регіональне замовлення, для забезпечення потреб економіки у кваліфікованих працівниках;

- демографічна складова: аналіз та прогноз демографічного розвитку території;

-  соціальна складова: соціальна роль закладу у регіоні;

- синхронізація реформ: оптимізацію мережі ВЗО необхідно  проводити паралельно із реорганізацією мережі ПТО: відкриття у закладах ПТО нових спеціальностей під патронатом ключових гравців ринку послуг (IT компанії, галузеві кластери тощо).

За виділеним критеріями можливо здійснити наступні кроки до оптимізації мережі професійно-технічної освіти:

-   об'єднання закладів, які здійснюють підготовку за однотипними, суміжними спеціальностями, враховуючи такі фактори, як: територіальна близькість та транспортна доступність; наповнюваність закладів (проектна та фактична); наявність матеріальної бази - якісний рівень матеріального забезпечення за певними напрямами підготовки; наявність гуртожитків; рівень виконання регіонального (державного для стратегічних спеціальностей) замовлення (спроможність виконувати набір учнів на регіональне та державне замовлення); якість підготовки випускників; вартість підготовки фахівців за суміжними спеціальностями; соціальна роль закладу в регіоні; аналіз ефективності функціонування та забезпеченні регіональної потреби по кожному ПТО окремо, для прийняття рішень про його закриття;

- оздоровлення (санація) закладів ПТО (статутна діяльність ПТО): формуванням центрів з надання профільної освіти та перекваліфікації дорослого населення на базі професійно-технічної освіти (навчання впродовж життя);

- оптимізація використання вивільнених приміщень та майна (діяльність не пов’язана з статутною діяльністю ПТО): розвиток альтернативних видів діяльності (оренда, ведення господарської діяльності); переформатування в освітні заклади інших рівнів освіти (ДЗО, ліцеї, гімназії, профільні центри для школярів тощо).

Ключовим питанням у процесі оптимізації мережі та розвитку системи професійно-технічної освіти загалом є передача із сфери професійно-технічної освіти у відання профільної школи навчання за обов’язковою програмою загальної середньої освіти.Це дозволить ефективніше використовувати фінансування ПТО шляхом: скорочення тривалості навчальних програм у ПТНЗ, оптимізації мережі закладів та скорочення видатків на їх утримання, підвищення якості освіти та засвоєння шкільної програми 10-12 класів. Водночас, це вивільнить частину приміщень, зменшить кількість учнів у закладах ПТО, що необхідно буде врахувати при їх оптимізації.

Можливими ризиками реформування мережі закладів професійно-технічної освіти слід виділити: забезпечення спеціального інклюзивного навчання; відсутність можливості для дітей, які потребували соціального супроводу та перебування, надалі отримувати таку можливість в закладах ПТО. Вирішенням даного питання може бути рішення щодо створення та розвитку мережі соціальних служб.

Новим напрямом для Міністерства має стати підтримка та стимулювання розвитку приватної сфери професійно-технічної освіти. Для цього важливо змінити підхід до фінансування сфери на «гроші за дитиною». Паралельний процес, який супроводжує реформування професійної освіти в частині оптимізації мережі - це реформа вищої освіти. Одна з цілей, яку треба досягти - збільшення кількості абітурієнтів, які обирають навчання в закладах професійної освіти. Відсоток абітурієнтів, які вступають до вищих навчальних закладів, має знизитись з 80% до 30-40%, так як це є в економічно розвинених країнах світу.

Реалізація вищезазначених заходів розвитку системи професійно-технічної освіти України дозволить ефективно формувати мережу закладів професійно-технічної освіти та максимально враховувати особисті таланти та покликання майбутніх фахівців; враховувати реальні потреби економіки у професійних кадрах, їх кількісних та якісних характеристиках, а також підвищити якісну складову професійної підготовки робітників. 

Література:

1.  Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80.

2.  Закон України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» від 20 листопада 2012 року № 5499-VI. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5499-17.

3.  Постанова КМУ від 15 квітня 2013 року № 306 «Про затвердження Порядку формування державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/306-2013-D0%BF/print1459936059364987.

4.  Постанова КМУ від 25 жовтня 2017 року № 831-р «Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки». URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/831-2017-%D1%80.

5. Проект «Розробка методології та математичної моделі для прогнозування перспективних потреб в освіченій та висококваліфікованій робочій силі в Україні». URL: http://ipq.org.ua/ua/news/57.

6.  Проект «Розробка методології та математичної моделі для прогнозування перспективних потреб в освіченій та висококваліфікованій робочій силі в Україні». URL: http://www.ipq.org.ua/upload/files/files/03_Novyny/2015.07.22_LMF_anticipation/Lisogor_Presentation_22_07_2015.pdf.

7.  IІpo Hanhijoki, Jukka Katajisto, Matti Kimari and Hannele Savioja. Education, training and demand for labour in Finland by 2025. URL: https://www.oph.fi/download/144754_Education_training_and_demand_for_labour_in_Finland_by_2025_2.pdf.

8.  Skills anticipation in Finland. URL:http://skillspanorama.cedefop.europa.eu/en/analytical_highlights/skills-anticipation-finland.

9.  AMMATILLINEN KOULUTUS 2010 Työvoiman tarve vuonna 2010 ja ammatillisen koulutuksen mitoitus. URL: https://www.oph.fi/download/49119_ammatillinen_koulutus-2010.pdf.

10. Професійно-технічні навчальні заклади. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/osv_rik/osv_u/ptu_u.html.

11. МОН пропонує до громадського обговорення проект Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту». URL: https://mon.gov.ua/ua/news/mon-proponuye-do-gromadskogo-obgovorennya-proekt-zakonu-ukrayini-pro-profesijnu-profesijno-tehnichnu-osvitu.

            Оксана Кушнірецька

Надія Синюра-Ростун

Ольга Матійчук

Ольга Тур

Ірина Бек 

Освітня експертна група УГП

Три слони професійно-технічної освіти
Три слони професійно-технічної освіти

Динамічні соціально-економічні процеси, глобалізація та інтернетизація суспільства зумовлюють структурні зміни в економіці та зростаючий попит на нові навички, а тому вимагають пристосування системи формування замовлення на підготовку фахівців та прогнозування змісту освіти відповідно до вимог часу. На жаль, сьогодні розподіл замовлення на підготовку фахівців у закладах професійної освіти все частіше здійснюється з метою відстрочення безробіття молоді соціально-незахищених верств населення, підтримання життєдіяльності окремих закладів освіти та забезпечення навантаження для викладачів, а не забезпечення реальних потреб ринку праці.

Формування замовлення на підготовку фахівців без врахування потреб ринку праці та особистих талантів і покликань спричиняє такі проблеми,як: неефективне витрачання коштів платників податків; безробіття випускників закладів професійної освіти; незадоволений попит на робітничі кадри підприємств, додаткові видатки на формування власних навчальних центрів; низька якість підготовки кадрів; відсутність мотивації до праці; низька продуктивність праці; відтік працездатної молоді за кордон з метою пошуку роботи за спеціальністю; сповільнення економічного зростання; соціально-економічне розшарування населення. 

І.ФОРМУВАННЯ ЗАМОВЛЕННЯ

На даному етапі важливо зрозуміти скільки робітничих кадрів потрібно, хто повинен формувати замовлення на їх підготовку, за якими професіями і рівнями кваліфікації слід здійснювати підготовку робітничих кадрів на регіональному та державному рівнях.

Діюче законодавство України пропонує доволі широке поле нормативно-правового врегулювання питань формування державного (регіонального) замовлення [1-4]. Однак на сьогодні ще рано говорити про його вичерпність та достатність.

Державне/регіональне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів - засіб державного/регіонального регулювання задоволення потреб економіки та суспільства у кваліфікованих кадрах, підвищення освітнього та наукового потенціалу нації, забезпечення конституційного права громадян на здобуття освіти відповідно до їх покликань, інтересів та здібностей.

Сьогодні державне замовлення формується Мінекономрозвитку за поданням Міністерства освіти і науки та інших державних замовників з урахуванням середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці та обсягів видатків державного бюджету на зазначені цілі.

 Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 1 січня 2016 року передано фінансування видатків на підготовку кваліфікованих кадрів у закладах професійної (професійно-технічної) освіти з державного бюджету на місцеві. Таким чином, змінено замовника кваліфікованих кадрів. У той же час, діючим законодавством не передбачено механізм формування регіонального замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів, а також не визначено шляхів взаємодії органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади.

Слід наголосити, що в Україні уже є певний досвід прогнозування потреб в робочій силі за професіями зокрема, це (Проект «Розробка методології та математичної моделі для прогнозування перспективних потреб в освіченій та висококваліфікованій робочій силі в Україні» [5]:

1.Міжгалузева МакроМодель «SONIA» (Structural Occupational National Industry Analysis)», розроблена «Inforum» (Douglas S.Meade, 2009): прогнозування попиту на робочу силу за професіями та видами економічної діяльності, на основі розробки прогнозів продуктивності праці з використанням матриць за професіями та видами економічної діяльності). За допомогою методу прогнозування розвитку ринку праці в міжгалузевій макромоделі «Sonia», розробленій центром «Інфорум», будуються сумарні макроекономічні показники на основі детальних даних щодо галузей економіки та міжгалузевих балансів. Центром цієї моделі є компонент прогнозування зайнятості за професіями на основі застосування міжгалузевої структури економіки, приведення витрат на кінцеве споживання, інвестицій та зовнішніх торговельних потоків до попиту на внутрішнє виробництво в кожній галузі. Внутрішнє виробництво використовується для розрахунку потреб у робочій силі. Для розрахунку останньої для кожної категорії професій у кожній галузі зайнятість у галузі помножується на питому вагу професії, яка приймається незмінною впродовж періоду прогнозу. Прогнозування за моделлю «Sonia» дозволяє будувати прогнози зайнятості на 10 років за 64 галузями економіки для всіх 4 рівнів кваліфікації, визначених українською версією Міжнародної стандартної класифікації занять (ISCO) [6].

2.Пілотний проект у Дніпропетровській області щодо прогнозування потреб у робочій силі за професіями на регіональному рівні (Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, 2012): аналіз професійної структури зайнятих на підприємствах, визначення перспектив змін обсягів виробництва, темпів змін продуктивності праці на більшості підприємств.

3.Державна служба зайнятості України: моніторинг динаміки та збалансованості зареєстрованого ринку праці у професійно-кваліфікаційному розрізі.

4.Окремі області сформували власні механізми формування регіонального замовлення, зокрема у Житомирській області створили електронну он-лайн систему подання заявок від підприємств області на формування регіонального замовлення на підготовку робітничих кадрів.

Важливою складовою при формуванні механізму регіонального замовлення є визначення переліку стратегічних професій, підготовка за якими здійснюється і фінансуються з державного бюджету. У 2016 р. Кабінетом Міністрів визначено перелік стратегічних (загальнодержавного значення) професій (доповнений Постановою КМ № 95 від 21.02.2018), фінансування яких здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам. Загалом у перелік додано 25 професій. Однак слід зазначити, що складений перелік стратегічних професій орієнтований на потреби ринку праці «сьогодні», не враховує динаміку зміни навичок та компетентностей, які стають необхідними для економіки у найближчому майбутньому, із зміною технологічного укладу, швидким розвитком комп’ютерних технологій та все ширшим використанням їх у виробництві та побуті. У переліку не враховано нові та інноваційні спеціальності, попит на ринку праці на які вже формується або буде сформований у найближчі 10 років. Цей період часу доцільно використати на розробку освітніх стандартів за новими спеціальностями. Таким чином, перегляду та удосконалення потребує Класифікатор професій та розроблений на його основі Державний перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах, а також приведення Класифікатора у відповідність до міжнародної класифікації ISCO 08, гармонізації переліків професій, напрямів підготовки спеціалістів з наявними на ринку праці професіями та назвами робіт. Актуальності набуває питання підготовки з професій, які відповідають вимогам високотехнологічного сучасного виробництва і запитам роботодавців та здобуття яких може забезпечити мобільність і конкурентоспроможність випускників на ринку праці, із декількома спеціалізаціями.

Необхідно розробити для усіх спеціальностей професійно-технічної освіти оновлені стандарти кваліфікацій.  Передумовами реалізації цього є:

-  наявність акредитованих установ (наприклад створення Галузевих центрів професійних кваліфікацій) для розроблення компетентностей;

- критична маса розроблених компетентностей не повинна перевищувати (500 - 1000) у відкритому реєстрі;

- можливість формування кваліфікацій Галузевими радами з розроблення кваліфікаційних стандартів (наприклад, питаннями розробки професійних стандартів зараз займаються Галузева рада з розробки професійних стандартів і стратегії розвитку професійних кваліфікацій Федерації металургів України, Галузева рада з розроблення професійних стандартів у сфері залізничного транспорту), спеціалізованими науковими установами (наприклад Інститут професійних кваліфікацій має напрацьовані методичні розробки професійних стандартів) роботодавцями та їх об'єднаннями (Асоціація роботодавців), навчальними закладами та іншими зацікавленими суб’єктами традиційних та інноваційних галузей;

-  розробка оновлених стандартів оцінювання (уповноважений орган (МОН) для координації процесів розроблення компетентностей та зміни навчальних програм).

Відповідно до Порядку формування державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів, основою формування середньострокового прогнозу потреби у кадрах є дані, надані Держстатом, Державною службою зайнятості, Пенсійним фондом України тощо. Зокрема, серед ключових показників зазначені такі, що не лише не відображають реального стану розвитку ринку праці, але істотно спотворюють кількісні та якісні параметри його аналізу. Зокрема:

-   попит та пропозиція робочої сили на ринку праці, у тому числі за видами економічної діяльності та професіями відповідно до Класифікатора професій – враховують показники офіційно оголошених вакансій у Держзайнятості, у той час, як заміщення левової частки вакантних позицій відбувається за «приватними контактами» або за посередництвом рекрутингових агенцій;

- чисельність зареєстрованих безробітних за видами економічної діяльності та професіями відповідно до Класифікатора професій – не враховує набагато більшу кількість прихованого безробіття;

- кількість випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів, що звернулися до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, зокрема ті, що навчалися за державним замовленням – морально застарілий індикатор з огляду на те, що для сучасного молодого покоління Держзайнятості є, далеко не першою інстанцією, до якої вони звертаються у пошуках роботи;

-  кількість осіб, які працюють на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого роботодавцеві, та осіб, які працевлаштовані за кордоном за сприяння суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном – не має змісту застосовувати показник, оскільки держава у сучасних умовах не володіє реальними даними про обсяги трудових міграційних потоків тощо.

У контексті розвитку національного механізму формування замовлення на підготовку фахівців перспективним є використання зарубіжних практик відповідної діяльності Зокрема, у Фінляндії [7,8] прогноз потреби в спеціалістах здійснюється на кілька років вперед. Наприклад, на сьогодні розроблений Прогноз потреби у спеціалістах на ринку праці до 2025 р. Прогнозування потреб у працівниках відбувається сумарно (професійно технічна освіта + вища освіта) та ґрунтується на прогнозах розвитку економіки. Довгострокові прогнози здійснюються за двома сценаріями: «базовим» та «сценарієм цільового розвитку», який включає в себе появу нових професій, пов’язаних з розвитком суспільства та економіки. Базовий сценарій ґрунтується на переконанні у відносній стабільності структури спеціальностей на ринку, нові робочі місця з’являються в межах існуючої структури, їх кількість збільшується внаслідок збільшення масштабів діяльності інституцій, підприємств тощо. «Сценарій цільового розвитку» передбачає максимально повну зайнятість населення та врахування покликання особистості. Зусилля з прогнозування потреб ринку здійснюються мережею інституцій в тісній співпраці одні з одними: міністерства, дослідницькі інституції, місцеві органи влади, організації з забезпечення зайнятості на ринку. Альтернативні сценарії розвитку економіки розробляються Урядовим інститутом економічних досліджень. Розподіл за галузями (спеціальностями) відбувається на 11 основних галузей, які містять 59 напрямів підготовки. Окрім цього, пропонується 305 кваліфікацій, які передбачають набуття певної компетентності (competence-based qualifications). Кваліфікації уніфіковано для того, щоб якісно аналізувати статистичні дані по регіонах.

Національна комісія освіти Фінляндії розробила розрахункову модель (Модель розрахунку Мітенна) для прогнозування довгострокових потреб у праці та освіті [9]. Вона передбачає прогнозування довгострокових потреб у професійному навчанні та підготовці спеціалістів (приблизно на 15 років) на основі потреб ринку праці шляхом обчислення змін у попиті на робочу силу, кількості людей, що вийшли з ринку праці, та попиту на нових учасників ринку праці. При розрахунках враховуються навички, які забезпечують кожен з освітніх рівнів. Крім того, використовується The VATTAGE model - модель розрахунку необхідних для ринку навичок.Кожен заклад професійної освіти розробляє свій навчальний план, який відповідає державному кваліфікаційному запиту (такий документ розроблено на національному рівні) і обов’язково складається спільно з місцевими підприємствами для того щоб на виході отримати фахівців, які відповідають їх потребам. Фінансування закладу ПТО розраховується за принципом «гроші за дитиною».

На нашу думку, передумовами формування ефективного замовлення на підготовку робітничих кадрів  на рівні регіону є:

1.  Перегляд та уточнення методик та механізму формування переліку професій та відповідних їм кваліфікаційних рамок підготовки, розробка моделі прогнозування компетенцій та професійних навичок.

2.  Розробка методології формування замовлення на підготовку робітничих кадрів на рівні регіону, яку слід розділити на кілька етапів:

-         збір інформації про необхідну кількість та кваліфікаційні напрями підготовки робітничих кадрів для промисловості, сільського господарства та інших системоутворюючих галузей для конкретного регіону шляхом:

1) збору інформації через Державну службу статистики України та її регіональні підрозділи (наприклад введення додаткових розділів до статистичної звітності, яку подають підприємства. Наприклад, до Звіту про умови праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці (1-ПВ (умови праці) (подається один раз на два роки)) можна додати розділ про необхідну кількість працівників та їх кваліфікацію станом на звітний та майбутній прогнозний період (визначений на близьку та середньострокову перспективу). Ризики: отримання інформації тільки від підприємств, які працюють офіційно; подання недостовірної інформації через відсутність відповідальності за таке діяння.

2) збору інформації через Державну службу зайнятості, агенції з працевлавлаштування, що дасть можливість моніторити інформацію щодо вільних вакансій, попиту та пропозиції на робочі вакансії (професійний склад зареєстрованих безробітних та вакансій, розмір заробітної плати тощо).

3) збору інформації за посередництвом використання маркетингових технологій (соціологічні опитування роботодавців, експертні оцінки галузевих фахівців, титульних представників професійних асоціацій, аналіз працевлаштування випускників закладів ПТО) при прогнозуванні потреб регіонів в кваліфікованих робочих кадрах. Маркетингові технології особливо актуально застосовувати для аналізу потреби у фахівцях у розрізі секторів, що працюють у сегменті малого (середнього) бізнесу. Особливо актуальними є такі дослідження при формуванні регіонального замовлення для сфери послуг, у якій частка самозайнятих є найвищою.

-         проведення системних моніторингових досліджень, які слід фокусувати на наступних блоках питань:

1) моніторинг стану, динаміки та перспектив розвитку територіально-секторальної та інноваційної структури регіональної економіки, що дозволить виявляти тенденції у виникненні потреби у робітничих кадрах та фахівцях, а також викристалізує для регіональних органів влади картину перспективного бачення вимог щодо знань, умінь та навичок робітників з боку підприємств-роботодавців;

2) моніторинг розвитку ринку праці на основі взаємовигідного партнерства інституцій регіональної влади, електронних порталів з працевлаштування, рекрутингових агенцій та системоутворюючих підприємств-роботодавців регіону для визначення актуального кількісно-якісного стану та поточної динаміки вакантних робочих позицій як основи формування регіонального банку вакансій та визначення перспективної потреби у робочих кадрах у регіоні;

3) моніторинг ринку освітніх послуг в регіоні та в міжрегіональному зрізі, що дозволяє оцінити власні інфраструктурні можливості та загрози перетоку студентів на аналогічні професійні програми підготовки кадрів конкурентами з інших регіонів.

Системні моніторингові дослідження для регіональних владних інституцій слугуватимуть надійним інструментом моделювання перспективного професійно-кваліфікаційного складу кадрової потреби економіки регіону. Виконання функцій моніторингу може бути покладене на існуючі департаменти економічного профілю облдержадміністрацій, або ж вимагатиме створення окремого Регіонального центру моніторингу і прогнозування регіонального ринку праці. Другий варіант є найбільш вірогідним з огляду на наступний ряд причин:

1)       виконання робіт з аналізу і прогнозування розвитку ринку праці є громіздким процесом як за об'ємом аналізованих даних, так і переліком джерел їх надходження та, очевидно, потребуватиме розробки вітчизняним (регіональним) ІТ сектором (або ж купівлі існуючого ліцензійного аналога) аналітичного програмного забезпечення;

2)       кадровий потенціал структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань соціально-економічного розвитку регіону, на яких перспективно покладені обов'язки зі складання середньострокового прогнозу потреби у кваліфікованих робітниках та молодших спеціалістах на регіональному ринку праці, не володіє відповідними фаховими методиками та інструментарієм такого роду економічного прогнозування.

Регіональний центр моніторингу і прогнозування регіональних ринків праці буде відповідальний за складання середньострокового прогнозу потреби у професійних кадрах. Однак, формування та функціонування окремих Регіональних центрів моніторингу і прогнозування регіональних ринків праці потребуватиме їх консолідації в межах країни  (розробка порівняльних та зрозумілих усім регіональним агентам методологій).

- активне просування процесів публічно-приватного партнерства  як основи формування ефективного регіонального замовлення, що дозволить максимально врахувати потреби регіональних ринків праці, що дасть змогу:

1) інвестувати у розвиток профтехосвіти «сьогодні» з метою отримання економічних ефектів «завтра»;

2)залучатись до формування реального регіонального замовлення на підготовку кваліфікованих фахівців шляхом укладення реальних (не фіктивних) тристоронніх угод з закладами професійної освіти та майбутніми учням.

Промоція процесів публічно-приватного партнерства у процесах формування регіонального замовлення на підготовку професійних. кадрів  має супроводжуватися діями щодо:

1) формування у молоді нового конкурентного психологічного образу фахівця, впевненого у власних матеріальних і особистісних професійних очікуваннях;

2) розробка на основі пілотних проектів нормативно-правового, інституційного та методологічного супроводу дуального формату підготовки кадрів за участі роботодавця-закладу професійно-технічної освіти та учнівства: формування типових угод, забезпечення прав та обов’язків учня, процедури працевлаштування після проходження навчання, розвиток інституту наставництва та підготовки інструкторів професійно-технічного. навчання;

3)  розвитку незалежного інституту оцінки професійних знань, умінь та навичок, проміжної екзаменації та кінцевої атестації підготовлених у новому форматі фахівців.

- система державних заходів з детінізації економіки, що дозволить здійснювати прогнози реальних потреб ринку праці у кількісних, якісних обсягах працівників для задоволення потреб ринку праці. 

ІІ. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

Формування якісного замовлення на підготовку робітничих кадрів в Україні визначатиме підґрунтя для реформування фінансового механізму розвитку професійно-технічної освіти в цілому.

Розгалужена мережа закладів ПТО, яка формувалася для забезпечення потреб індустріальної економіки, і довгий час не модернізовувалась, не здатна сьогодні готувати робітників за новими спеціальностями та методиками, яких вимагає інноваційна економіка. Виділених з державного бюджету коштів недостатньо для утримання приміщень та якісну модернізацію мережі, як і на достойну заробітну плату викладачам, отже необхідно шукати альтернативні джерела фінансування та резерви економії коштів.

Кількість професійно-технічних закладів в Україні з 1990 р. до 2017 р. скоротилась у 1,6 рази, тоді як чисельність учнів у них - у 2,4 рази, в тому числі за останніх 4 роки кількість закладів скоротилась на 7,2%, а чисельність учнів у них на 14,6 % (рис.1).

 

Рис. 1. Кількість і наповнюваність закладів професійної освіти

Джерело: складено за [10]. 

Отже, фактично, мережа закладів професійно-технічної освіти працює не на повну потужність і використовується неефективно, у цьому контексті необхідним стає скорочення мережі закладів, що дозволить оптимізувати витрати на їх утримання та скерувати заощаджені кошти на підвищення якості професійно-технічної освіти.

Видатки з державного бюджету (освітня субвенція) на фінансування здобуття загальної середньої освіти в закладах професійної освіти використовується неефективно, адже доводиться одночасно фінансувати заробітну плату вчителів та викладачів програми загальної середньої освіти у недоукомплектованих класах шкіл, з яких вони пішли, а також недоукомплектованих групах у закладах професійної освіти. За даними МОН у структурі видатків державного та місцевих бюджетів на ПТО заробітна плата складає 68,2 %. Слід зазначити, що лише 20,8% здобувачів професійно-технічної освіти є старшими 18 років. Водночас, випускники закладів професійної освіти показують найгірші результати ЗНО. За даними Державної служби статистики 87% обсягу фінансування закладів ПТО надходило з державного та місцевих бюджетів (у 2016 р.), при цьому більша частина цих коштів витрачалася на заробітну плату та оплату комунальних послуг (відповідно 57 % та 12 % державних видатків). У структурі державних витрат на професійно технічну освіту основна частка припадає на обласні бюджети, що становить 93% від усіх державних витрат. Це зумовлено посиленням процесів децентралізації та перекладанням відповідальності за функціонування системи освіти на регіональні органи управління, які самостійно вирішують які кадри та професії потрібні на місцях, які індустрії функціонують та мають перспективи розвитку.

Середні витрати на навчання одного учня у професійно-технічній освіті становили 24716 грн. у 2016 р., водночас середні витрати на навчання одного учня/студента в Україні склали 19994 грн (у 2016 р. ), з них 17070 грн (85%) – кошти державного сектора, 2924 грн (15%) – кошти недержавного сектора. Різниця у середніх витратах на навчання одного учня ПТО та одного учня загальноосвітньої школи є незначною, що негативно впливає на якість ПТО, оскільки вартість навчання у закладах ПТО, включає також витрати на академічні стипендії, що становить 13% вартості навчання, утримання гуртожитків тощо. Витрати на освіту в Україні порівняно з розвиненими європейськими країнами є низькими. Рівень витрат у розрахунку на одного учня/студента складає 20% від середніх витрат на учня/студента у країнах ЄС. Загалом за період 2007 - 2016 рр. видатки на професійно-технічну освіту коливаються в межах 5 - 6,5% від загальних видатків на сферу освіти (рис. 2).

 

Рис.2. Динаміка витрат на освіту за освітніми рівнями в Україні, %. 

Роботодавці покривають лише 2% від загальної суми витрат професійної освіти і навчання, водночас, у країнах ЄС частка витрат роботодавців може сягати 60%. Ситуація із постійним недофінансуванням сфери ПТО потребує пошуку ефективних шляхів залучення додаткових джерел фінансування та підвищення ефективності їх використання, що дозволить підняти систему ПТО на якісно новий рівень. Одним із шляхів вирішення проблеми недостатнього та неефективного  використання коштів у сфері ПТО є активне впровадження системи дуального формату підготовки кадрів, як одного із ключових підходів до фінансування розвитку професійно-технічної освіти. На сьогодні МОН підготувало 3 ключові пропозиції різнорівневого фінансування закладів профосвіти:

1. галузеве замовлення: державне/комунальне підприємство, готуючись до реалізації масштабної програми або замовлення, фінансує підготовку робітників, які далі працюватимуть над виконанням програми;

2. міжбюджетні трансферти: міська рада приймає рішення про передачу коштів з міського бюджету обласному. Обсяг замовлення визначатиметься пропорційно кількості учнів, зареєстрованих на території міста або обласного центру;

3. залучення роботодавців до освітнього процесу: 1) підготовка учнів за дуальною формою навчання; 2) навчання за кошти роботодавця.

Для того, щоб представники бізнесу мали додаткові гарантії у фінансуванні підготовки працівників, пропонується розробка типової угоди, яку роботодавець укладатиме з учнем та представником закладу освіти. Таким чином, учень безкоштовно здобуватиме освіту та отримає робоче місце після закінчення навчання, а роботодавець - кваліфікованого робітника з гарантованим періодом роботи. Впровадження дуальної системи підготовки професійних кадрів має відбуватись паралельно із створенням системи фінансових стимулів для роботодавців, які погодились здійснювати підготовку на своїх підприємствах.

Передумовами впровадження дуальної системи підготовки кадрів має бути:

1) запровадження фінансових та інституційних стимулів для роботодавців (податкові стимули, відшкодування по єдиному соцвнеску, маркетингове лобіювання інтересів бізнесу регіональними органами влади серед міжнародної та національної бізнес-еліти тощо);

2) чітке договірне врегулювання співпраці між ПТНЗ і підприємством, між учнем і підприємством;

3) узгодження навчальних планів теоретичної та практичної складової навчального процесу;

4)      створення стандартів і механізмів підготовки та стажування викладачів та майстрів виробничого навчання (наставників);

5) створення стратегій розвитку професійно-технічних навчальних закладів як центрів здобуття вторинної професійної освіти, перекваліфікації та підвищення кваліфікації кадрів;

6) налагодження системи інформування потенційних студентів дуальних програм підготовки про можливості та пропозиції роботодавців про наявні місця підготовки;

7)  створення системи збору зворотної інформації щодо практики позитивного працевлаштування випускників ПНТЗ за фахом;

8) активне залучення торгово-промислових палат та супутніх інституцій підтримки бізнесу до процесів створення позитивного іміджу дуального формату підготовки професійних кадрів та формування безпосередньої бази даних пропозиції навчальних місць на підприємствах;

9) формулювання відкритого списку професій, за якими планується підготовка професійних кадрів за дуальним форматом навчання у кожному регіоні на наступний після поточного навчальний рік;

10) законодавче врегулювання фінансових інструментів стимулювання участі підприємств у дуальних програмах підготовки кадрів, а також договірного врегулювання співпраці між підприємствами, професійними освітніми інституціями та студентами за участю профспілок як гарантів захисту трудових прав студентів-позаштатних працівників;

11) законодавче та нормативно-правове врегулювання джерел компенсації оплати праці учнів, що працюють та проходять виробничу практику за дуальним форматом підготовки кадрів, а також праці інструкторів та наставників;

12) чітке врегулювання істотних умов та порядку розірвання договору між підприємством та ПТНЗ, учнем та підприємством;

13) створення регіонального порталу професійно-технічної освіти;

14) розробка механізмів участі представників підприємств, профільних міністерств, профільних галузевих рад, професійних освітніх інституцій та інших інституційних агентів у проведенні кваліфікаційного іспиту за результатами навчання;

15) затвердження у договорах гарантованих планових рівнів кваліфікації та відповідних уніфікованих атестатів (свідоцтв, дипломів тощо) про пройдене навчання, отримані навики та знання, можливості продовження навчання та працевлаштування.

На нашу думку, розвиток фінансового механізму розвитку професійно-технічної освіти повинен концентруватися на вирішенні наступних кроків:

1. Залучити приватні кошти у функціонування та реформування ПТО шляхом впровадження дуальної освіти (дуальне фінансування): законодавче врегулювання фінансових інструментів стимулювання участі підприємств у дуальних програмах підготовки кадрів, а також договірного врегулювання співпраці між підприємствами, професійними освітніми інституціями та студентами.

2. Створити галузеві фонди фінансування ПТО (за рахунок зарахування частини податків).Галузеві фонди мають наповнюватись всіма представниками галузі. Кошти з фонду мали б перераховуватись тим підприємствам, які готові навчати учнів за певною спеціальністю і, відповідно, мали б відшкодувати витрати на оплату праці майстрів, залучених до освітнього процесу. Інтерес підприємства в даному випадку полягає у можливості працевлаштувати кращих учнів, які навчені на обладнанні підприємства,  що може мати певну специфікацію.

3.  Оптимізувати мережу закладів професійно-технічної освіти.

Це дасть можливість: здійснити економію коштів на утриманні закладів освіти, ефективно використовувати вивільнені приміщення шляхом здачі в оренду або їх перепрофілювання та використання у найбільш затребуваних секторах соціально-економічного розвитку громади (соціальні центри, дитячі садки, культурні центри тощо).

4. Оптимізувати фінансові витрати на функціонування та розвиток ПТО: передати зі сфери ПТО у відання профільної школи навчання за обов’язковою програмою загальної середньої освіти. Це дозволить ефективніше використовувати фінансування ПТО шляхом: скорочення тривалості навчальних програм у ПТНЗ, оптимізації мережі закладів та скорочення видатків на їх утримання, підвищення якості освіти та засвоєння шкільної програми 10-12 класів.

5.Створити профільні центри для впровадження ефективної системи профорієнтації у профільних ліцеях (у 10-12 класах).

Функціонування профільних центрів допоможе учням спробувати себе у різних професіях і обрати спеціальність відповідно до свого покликання. Профільні центри необхідно розташовувати в межах транспортної доступності (60-80 хв.) від шкіл, на обслуговування яких він розрахований. Учні повинні мати можливість вільно формувати навчальний план, тобто фактично реєструватись на ту чи іншу спеціальність на визначену дату. У позаурочний час ці центри можна використовувати для навчання дорослого населення. Мережа профільних центрів повинна формуватися із розрахунку кількості учнів на певній адміністративній території, стану та перспектив розвитку інфраструктурного забезпечення (наявності дорожнього полотна належної якості; приміщень, які можна переобладнати під такі центри; вільних територій, на яких можна збудувати центри тощо). Джерела створення мережі профільних центрів та забезпечення їх функціонування: державний бюджет (субвенції на розвиток матеріального забезпечення профільних центрів), залучення коштів європейських фондів, розробка регіональних цільових програм, залучення коштів приватних інвесторів тощо. 

ІІІ. ОПТИМІЗАЦІЯ МЕРЕЖІ

Реформування професійної освіти неможливе без комплексного підходу до реагування на актуальні виклики оптимізації мережі закладів професійно-технічної освіти.

Потреба в оптимізації мережі закладів ПТО назріла, оскільки:

- щорічно зменшується кількість учнів, що приходять навчатися у заклади профтехосвіти, збільшується дефіцит кадрів на ринку праці за найбільш затребуваними професіями, що стримує інвестиції у економіку регіону; зростає вартість підготовки за робітничими спеціальностями;

- збільшується кількість малокомплектних закладів (менше 200 осіб), які потребують реорганізації з метою економії коштів платників податків та підвищення якості освіти;

- відбувається дублювання однотипних напрямів підготовки у різних за галузевим спрямуванням закладах ( ПТНЗ та ВНЗ І-ІІ р.а);

-відбулося скорочення обсягу підготовки працівників у перспективних напрямках розвитку соціально-економічної системи регіонів;

-зменшилася кількість роботодавців, які надають замовлення на підготовку робітничих кадрів, забезпечують учнів робочими місцями для проходження виробничої практики і працевлаштування;

-з’явилася потреба у підготовці робітничих кадрів за новими спеціальностями та програмами, що базується на широких компетенціях, із різними формами інтеграції, з оновленим змістом навчання;

-зріс попит на робітничі професії, які є дотичними до військових спеціальностей;

-у новому Законі «Про освіту» з'явилося поняття ліцею професійного спрямування як різновиду закладу третього ступеня загальної освіти, який мав би, на нашу думку, перебрати на себе підготовку школярів за програмою загальної середньої школи.

Заклади професійно-технічної освіти мають різне спрямування і готують сотні професій для різних галузей економіки. Третина закладів України (трохи більше 33%) припадає на заклади освіти, які готують фахівців для промисловості, 29,5% - для сільського господарства, близько 17% - для будівництва, трохи більше 7% - для сфери послуг, дещо менше від 6% - для торгівлі та громадського харчування, 5,5% - для транспортної галузі, близько 1,3% - для ЖКГ і менше 1% - для сфери зв’язку. Проте кількість закладів ПТО поступово, але системно скорочувалася протягом останніх років, що також супроводжується процесами скорочення контингенту учнів у закладах ПТО. Процеси скорочення контингенту учнів спричинені скороченням кількості населення, а також соціально-поведінковим фактором, орієнтацією молоді на отримання вищої освіти.

Мережа закладів ПТО з 2000 року піддавалась реформуванню та реорганізації. Процеси реформування мережі включали:

1)  організаційні зміни в мережі закладів професійно-технічної освіти, що відобразились у зміні спеціалізації і типів навчальних закладів;

2)  незначні кількісні зміни в мережі закладів професійно-технічної освіти, що відбулися за рахунок ліквідації навчальних центрів та об’єднання закладів;

3)  якісні зміни з метою оновлення змісту ПТО та впровадження сучасних технологій у навчальний процес шляхом: відкриття при закладах професійно-технічної освіти навчально-практичних центрів за сприяння бізнесу та відкриття навчально-практичних центрів, що фінансуватимуть із державного та обласного бюджету.

Чинний на сьогодні Закон України «Про професійно-технічну освіту» визначає 17 типів закладів професійної (професійно-технічної) освіти (ст. 18). Зазначений перелік відповідно до цієї статті не є вичерпним. Очевидно, що кількість та найменування типів закладів професійно-технічної освіти, визначених в Законі, на сьогодні є неактуальною та необґрунтованою.

Проект Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», запропонований МОН, передбачає 4 типи закладів професійної (професійно-технічної) освіти (ст.32) [11]: професійний ліцей; професійний коледж; центр професійної (професійно-технічної) освіти; центр професійного розвитку працівників. Вказується також на можливість існування інших типів закладів освіти із специфічними умовами навчання.

Водночас видається незрозумілою відповідно до законопроекту діяльність професійних коледжів в частині забезпечення здобуття кваліфікацій, що відповідає 2 рівню Національної рамки кваліфікацій, тобто першого (початкового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, базової середньої освіти. Адже із запропонованої дефініції професійний коледж забезпечує здобуття профільної середньої освіти, що відповідає другому (базовому) рівню професійної (професійно-технічної) освіти, що відповідає 3 рівню Національної рамки кваліфікацій.

Також не видається обґрунтованим забезпечення профільної середньої освіти одночасно трьома типами закладів професійної (професійно-технічної) освіти: професійними ліцеями; професійними коледжами; центрами професійної (професійно-технічної) освіти. Оскільки, відповідно до ст.12 Закону України «Про освіту» здобуття профільної середньої освіти, зокрема професійного спрямування, здійснюється ліцеями.

Таким чином, доцільним є об’єднання Професійних коледжів та Центрів професійної (професійно-технічної) освіти, визначивши, що такі заклади забезпечують здобуття кваліфікацій, які відповідають 4-5 рівням Національної рамки кваліфікацій, здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кваліфікованих кадрів для різних видів економічної діяльності, професійне навчання незайнятого населення, в тому числі безробітних, а також забезпечує здобуття третього (вищого) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, фахової передвищої освіти.

Чинний Закон України «Про професійно-технічну освіту» визначає, що потреба у закладах професійної (професійно-технічної) освіти визначається Кабінетом Міністрів України, а їх мережа - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки за пропозиціями міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади. Порядок створення, реорганізації та ліквідації закладів професійної (професійно-технічної) освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.19). А подання центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки, пропозицій щодо формування мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти здійснює Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (ст.9).

Відтак, чинне законодавство на сьогодні не дає можливості участі органів місцевих рад у формуванні мережі закладів професійно-технічної освіти.

Відповідно до ст.27 Проекту Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію закладу професійної (професійно-технічної) освіти незалежно від підпорядкування і форми власності приймає його засновник (засновники). Мережа закладів професійної (професійно-технічної) освіти державної та комунальної форми власності формується з урахуванням соціально-економічної та демографічної ситуації, а також відповідно до освітніх та інших потреб територіальної громади та/або суспільства.

Передбачається створення Регіональної ради професійної (професійно-технічної) освіти, що стане консультативно-дорадчим органом, що створюється у кожній адміністративно-територіальній одиниці (регіоні) для визначення та реалізації регіональної політики у сфері професійної освіти, які серед іншого, формуватимуть пропозиції щодо мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти та забезпечення їх фінансування. До складу регіональної ради професійної (професійно-технічної) освіти входитимуть представники:1) органів місцевого самоврядування; 2) обласних державних адміністрацій; 3) закладів професійної (професійно-технічної) освіти; 4) роботодавців (об’єднання роботодавців), у тому числі їх регіональних відділень; 5) професійних та громадських об’єднань. Повноваження регіональної ради повинні визначатися Типовим Положенням про регіональну раду професійної (професійно-технічної) освіти, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ст.56 Проекту Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»).

На сьогодні оптимізація мережі закладів ПТО є необхідним процесом, що дозволить оптимізувати ресурси та скерувати їх на підвищення якості професійної підготовки працівників. Це комплексне завдання, яке повинно враховувати реформу децентралізації (введення нових режимів управління на державному, обласному та місцевому рівнях, а також на рівні навчального закладу та його керівництва), можливість запровадження нових навчальних курсів враховуючи світові тенденції розвитку технологій та зміну технологічних укладів, а також модернізацію інституційних механізмів, системи передбачення попиту, ліцензування, забезпечення якості, оцінювання та моніторингу тощо.

Нами виділені наступні критерії комплексного підходу до питання оптимізації мережі закладів професійно-технічної освіти:

- економічна складова: аналіз структури економіки регіону у поточному та майбутньому періодах (із врахуванням стратегій, планів соціально-економічного розвитку територій, планових обсягів залучення інвестицій по галузях тощо), відповідно до якої необхідно формувати  регіональне замовлення, для забезпечення потреб економіки у кваліфікованих працівниках;

- демографічна складова: аналіз та прогноз демографічного розвитку території;

-  соціальна складова: соціальна роль закладу у регіоні;

- синхронізація реформ: оптимізацію мережі ВЗО необхідно  проводити паралельно із реорганізацією мережі ПТО: відкриття у закладах ПТО нових спеціальностей під патронатом ключових гравців ринку послуг (IT компанії, галузеві кластери тощо).

За виділеним критеріями можливо здійснити наступні кроки до оптимізації мережі професійно-технічної освіти:

-   об'єднання закладів, які здійснюють підготовку за однотипними, суміжними спеціальностями, враховуючи такі фактори, як: територіальна близькість та транспортна доступність; наповнюваність закладів (проектна та фактична); наявність матеріальної бази - якісний рівень матеріального забезпечення за певними напрямами підготовки; наявність гуртожитків; рівень виконання регіонального (державного для стратегічних спеціальностей) замовлення (спроможність виконувати набір учнів на регіональне та державне замовлення); якість підготовки випускників; вартість підготовки фахівців за суміжними спеціальностями; соціальна роль закладу в регіоні; аналіз ефективності функціонування та забезпеченні регіональної потреби по кожному ПТО окремо, для прийняття рішень про його закриття;

- оздоровлення (санація) закладів ПТО (статутна діяльність ПТО): формуванням центрів з надання профільної освіти та перекваліфікації дорослого населення на базі професійно-технічної освіти (навчання впродовж життя);

- оптимізація використання вивільнених приміщень та майна (діяльність не пов’язана з статутною діяльністю ПТО): розвиток альтернативних видів діяльності (оренда, ведення господарської діяльності); переформатування в освітні заклади інших рівнів освіти (ДЗО, ліцеї, гімназії, профільні центри для школярів тощо).

Ключовим питанням у процесі оптимізації мережі та розвитку системи професійно-технічної освіти загалом є передача із сфери професійно-технічної освіти у відання профільної школи навчання за обов’язковою програмою загальної середньої освіти.Це дозволить ефективніше використовувати фінансування ПТО шляхом: скорочення тривалості навчальних програм у ПТНЗ, оптимізації мережі закладів та скорочення видатків на їх утримання, підвищення якості освіти та засвоєння шкільної програми 10-12 класів. Водночас, це вивільнить частину приміщень, зменшить кількість учнів у закладах ПТО, що необхідно буде врахувати при їх оптимізації.

Можливими ризиками реформування мережі закладів професійно-технічної освіти слід виділити: забезпечення спеціального інклюзивного навчання; відсутність можливості для дітей, які потребували соціального супроводу та перебування, надалі отримувати таку можливість в закладах ПТО. Вирішенням даного питання може бути рішення щодо створення та розвитку мережі соціальних служб.

Новим напрямом для Міністерства має стати підтримка та стимулювання розвитку приватної сфери професійно-технічної освіти. Для цього важливо змінити підхід до фінансування сфери на «гроші за дитиною». Паралельний процес, який супроводжує реформування професійної освіти в частині оптимізації мережі - це реформа вищої освіти. Одна з цілей, яку треба досягти - збільшення кількості абітурієнтів, які обирають навчання в закладах професійної освіти. Відсоток абітурієнтів, які вступають до вищих навчальних закладів, має знизитись з 80% до 30-40%, так як це є в економічно розвинених країнах світу.

Реалізація вищезазначених заходів розвитку системи професійно-технічної освіти України дозволить ефективно формувати мережу закладів професійно-технічної освіти та максимально враховувати особисті таланти та покликання майбутніх фахівців; враховувати реальні потреби економіки у професійних кадрах, їх кількісних та якісних характеристиках, а також підвищити якісну складову професійної підготовки робітників. 

Література:

1.  Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80.

2.  Закон України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» від 20 листопада 2012 року № 5499-VI. URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5499-17.

3.  Постанова КМУ від 15 квітня 2013 року № 306 «Про затвердження Порядку формування державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/306-2013-D0%BF/print1459936059364987.

4.  Постанова КМУ від 25 жовтня 2017 року № 831-р «Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки». URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/831-2017-%D1%80.

5. Проект «Розробка методології та математичної моделі для прогнозування перспективних потреб в освіченій та висококваліфікованій робочій силі в Україні». URL: http://ipq.org.ua/ua/news/57.

6.  Проект «Розробка методології та математичної моделі для прогнозування перспективних потреб в освіченій та висококваліфікованій робочій силі в Україні». URL: http://www.ipq.org.ua/upload/files/files/03_Novyny/2015.07.22_LMF_anticipation/Lisogor_Presentation_22_07_2015.pdf.

7.  IІpo Hanhijoki, Jukka Katajisto, Matti Kimari and Hannele Savioja. Education, training and demand for labour in Finland by 2025. URL: https://www.oph.fi/download/144754_Education_training_and_demand_for_labour_in_Finland_by_2025_2.pdf.

8.  Skills anticipation in Finland. URL:http://skillspanorama.cedefop.europa.eu/en/analytical_highlights/skills-anticipation-finland.

9.  AMMATILLINEN KOULUTUS 2010 Työvoiman tarve vuonna 2010 ja ammatillisen koulutuksen mitoitus. URL: https://www.oph.fi/download/49119_ammatillinen_koulutus-2010.pdf.

10. Професійно-технічні навчальні заклади. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/osv_rik/osv_u/ptu_u.html.

11. МОН пропонує до громадського обговорення проект Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту». URL: https://mon.gov.ua/ua/news/mon-proponuye-do-gromadskogo-obgovorennya-proekt-zakonu-ukrayini-pro-profesijnu-profesijno-tehnichnu-osvitu.

            Оксана Кушнірецька

Надія Синюра-Ростун

Ольга Матійчук

Ольга Тур

Ірина Бек 

Освітня експертна група УГП

12.03.2019
Освітня експертна група УГП
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews