Укр Рус

Дата: 20.08.2018

Голосування

У старшій школі слід відмовитись від традиційної класно-урочної системи з тим, щоб в учнів з’явилась реальна можливість рухатись за індивідуальною освітньою траєкторією

Строительная доска объявлений на сайте fortstroi.com.ua
Как заработать на недвижимости, подробнее на сайте comintour.net
Придомовая территория, норматив здесь http://stroidom-shop.ru/pravila/pridomovaya-territoriya.html

Підписка на новини

Іноді знання бувають зайвими

Опубліковано
24.06.2017

Японці за п'ять тижнів занурення у їх освітню реальність навчили мене, що іноді знання бувають зайвими!

Це руйнує наші педагогічні аксіоми(знання ніколи не бувають зайвими!), але це так.

Нещодавно ще раз переглянув японсько-американський фільм «Суши girl» (англ. The Ramen Girl), у якому сповідується зовсім інший підхід. На думку авторів фільму, іноді знання бувають зайвими, навіть у процесі приготування супу з локшиною. Якщо все технологічно робити правильно, але не вкладати в їх аналог борщу(суп рамен) душу, виходить зовсім не смачно... http://kino.net.ua/film/10580

 

Здавалося б суп рамен — це звичайна локшина, подана з бульйоном, м’ясом і овочами. Та виявляється, навіть якщо технічно ви бездоганно додержуватиметесь рецептури цієї страви, вас навряд чи допустять до столика кухаря в Японії.

Цитую про інформацію про цей фільм:

«Убита» зрадою бойфренда, Еббі і сама не могла пояснити, як опинилася в Токіо. Самотня і втрачена в чужому місті, вона не поспішає назад додому.Їй хронічно не щастить в коханні. «Щоразу, коли я розумію, що кохаю, він їде, залишається лише біль», - каже Еббі.

Вона не може знайти себе, увесь час засмучується та вважає, що її життя не вдалося.

Але зненацька для неї настав час змін. Вона випадково у стресовому стані заходить до маленького японського ресторанчика, де її пригощають супом рамен, і її настрій одразу покращується.

Дівчина бачить, який магічний ефект справляє цей суп на відвідувачів, та мріє навчитися мистецтва приготування цього супу. Вона благає геніального кухаря Маедзумі, тиранічного японця взяти її в учениці. Примхливий японець відкриє їй головний секрет: головний інгредієнт супу — це цілий всесвіт почуттів, подарованих кухарем кожному відвідувачеві.

Одного разу вона починає плакати під час приготування і відвідувачі, які поїли її локшину, починають теж сумувати та плакати.

Через певний час вона вже непогано готує локшину, але Маедзумі вважає, що її страві не вистачає душі. Він відвозить Еббі до своєї матері, яка пояснює дівчині, що вона занадто багато думає під час приготування їжі і їй варто більше докладати своїх почуттів.

Ось їх завершальний діалог:

— Чому виходить несмачний бульйон, адже технологічно я все роблю правильно?

— Іноді знання бувають зайвими. Ти забагато думаєш. У страву слід вкладати не лише розум, але й душу.

Тому я і застерігаю:  не все(точніше, мало що) в освіті піддається технологізуванню!

Як доводять японці, не тільки в освіті. Навіть в кулінарії не піддається.

Технологія приготування борщу ніби й є, а в кожної господині він різний виходить.

Ви можете познайомитись із якоюсь "практикою, яка працює", але не факт, що вона у вас запрацює і буде "неизменно превосходый результат" як при використання технології виготовлення чогось

Була лише одна єдина школа Сухомлинського, є неповторна школа Щетініна. На жаль, не можливо тенологізувати й поставити на масовий потік ці педагогічні шедеври.

Тому мені й не подобається термін педагогічні технології. Звісно, він є загальноприйнятим і я його теж іноді використовую. Та завжди маю на увазі, що технолізувати можна процес обліку учнів, створити річну «циклограму наказів» чи проводити дебати за певними правилами. На відміну ж від ливарного виробництва(там таки формують!) чи конвеєру зі складання автомобілів у школі та чи інша послідовність дій і процесів не завжди призводить до заздалегідь спланованого результату. Тут є тонкі матерії(атмосфера, стиль спілкування та викладання тощо), які не піддаються механічному відтворенню.

Освітній процес у школі це перш за все стосунки між людьми, які, переважно, не можливо і не потрібно технологізувати. Технології(ІКТ тощо) мають широко використовуватись у школі, але слід мати на увазі, що місія педагога - олюднення освітнього процесу.

Поява терміну педтехнології була даниною моді(він з’явився два десятиліття тому паралельно з терміном «політтехнології). За цей час не тільки освіта, а й увесь світ в значній мірі детехнолізувався.

 У новому цифровому світі усе стало різноманітнішим, індивідуалізованішим, і більш хаотичним… 

Тож, нам слід подумати чи варто і далі сповідувати технократичний підхід до освітнього процесу.

Іноді знання бувають зайвими
Іноді знання бувають зайвими

Японці за п'ять тижнів занурення у їх освітню реальність навчили мене, що іноді знання бувають зайвими!

Це руйнує наші педагогічні аксіоми(знання ніколи не бувають зайвими!), але це так.

Нещодавно ще раз переглянув японсько-американський фільм «Суши girl» (англ. The Ramen Girl), у якому сповідується зовсім інший підхід. На думку авторів фільму, іноді знання бувають зайвими, навіть у процесі приготування супу з локшиною. Якщо все технологічно робити правильно, але не вкладати в їх аналог борщу(суп рамен) душу, виходить зовсім не смачно... http://kino.net.ua/film/10580

 

Здавалося б суп рамен — це звичайна локшина, подана з бульйоном, м’ясом і овочами. Та виявляється, навіть якщо технічно ви бездоганно додержуватиметесь рецептури цієї страви, вас навряд чи допустять до столика кухаря в Японії.

Цитую про інформацію про цей фільм:

«Убита» зрадою бойфренда, Еббі і сама не могла пояснити, як опинилася в Токіо. Самотня і втрачена в чужому місті, вона не поспішає назад додому.Їй хронічно не щастить в коханні. «Щоразу, коли я розумію, що кохаю, він їде, залишається лише біль», - каже Еббі.

Вона не може знайти себе, увесь час засмучується та вважає, що її життя не вдалося.

Але зненацька для неї настав час змін. Вона випадково у стресовому стані заходить до маленького японського ресторанчика, де її пригощають супом рамен, і її настрій одразу покращується.

Дівчина бачить, який магічний ефект справляє цей суп на відвідувачів, та мріє навчитися мистецтва приготування цього супу. Вона благає геніального кухаря Маедзумі, тиранічного японця взяти її в учениці. Примхливий японець відкриє їй головний секрет: головний інгредієнт супу — це цілий всесвіт почуттів, подарованих кухарем кожному відвідувачеві.

Одного разу вона починає плакати під час приготування і відвідувачі, які поїли її локшину, починають теж сумувати та плакати.

Через певний час вона вже непогано готує локшину, але Маедзумі вважає, що її страві не вистачає душі. Він відвозить Еббі до своєї матері, яка пояснює дівчині, що вона занадто багато думає під час приготування їжі і їй варто більше докладати своїх почуттів.

Ось їх завершальний діалог:

— Чому виходить несмачний бульйон, адже технологічно я все роблю правильно?

— Іноді знання бувають зайвими. Ти забагато думаєш. У страву слід вкладати не лише розум, але й душу.

Тому я і застерігаю:  не все(точніше, мало що) в освіті піддається технологізуванню!

Як доводять японці, не тільки в освіті. Навіть в кулінарії не піддається.

Технологія приготування борщу ніби й є, а в кожної господині він різний виходить.

Ви можете познайомитись із якоюсь "практикою, яка працює", але не факт, що вона у вас запрацює і буде "неизменно превосходый результат" як при використання технології виготовлення чогось

Була лише одна єдина школа Сухомлинського, є неповторна школа Щетініна. На жаль, не можливо тенологізувати й поставити на масовий потік ці педагогічні шедеври.

Тому мені й не подобається термін педагогічні технології. Звісно, він є загальноприйнятим і я його теж іноді використовую. Та завжди маю на увазі, що технолізувати можна процес обліку учнів, створити річну «циклограму наказів» чи проводити дебати за певними правилами. На відміну ж від ливарного виробництва(там таки формують!) чи конвеєру зі складання автомобілів у школі та чи інша послідовність дій і процесів не завжди призводить до заздалегідь спланованого результату. Тут є тонкі матерії(атмосфера, стиль спілкування та викладання тощо), які не піддаються механічному відтворенню.

Освітній процес у школі це перш за все стосунки між людьми, які, переважно, не можливо і не потрібно технологізувати. Технології(ІКТ тощо) мають широко використовуватись у школі, але слід мати на увазі, що місія педагога - олюднення освітнього процесу.

Поява терміну педтехнології була даниною моді(він з’явився два десятиліття тому паралельно з терміном «політтехнології). За цей час не тільки освіта, а й увесь світ в значній мірі детехнолізувався.

 У новому цифровому світі усе стало різноманітнішим, індивідуалізованішим, і більш хаотичним… 

Тож, нам слід подумати чи варто і далі сповідувати технократичний підхід до освітнього процесу.

24.06.2017
1000
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Вадим Петриченко
Опубліковано 03.07.2017 в 08:19
У новому цифровому світі усе стало різноманітнішим , індивідуалізова нішим, і більш хаотичним…
Тож, нам слід подумати чи варто і далі сповідувати технократичний підхід до освітнього процесу.
---
Я б додав "розподіленим" на противагу раніше централізованому.
Але технократичний чи інший підхід - то тепер вже залежить від кожного педагога чи директора школи? Завуча? Ну раз індивідуалізаці я, то кожен і вирішить про свій підхід?
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews