Укр Рус

Дата: 19.03.2024

Підписка на новини

Свобода бути самим собою

Опубліковано
13.04.2018

І ніхто не вимагає, щоб я був інженером.

Юрій Олеша

Починаючи з 30-х років минулого століття основоположним принципом діяльності вітчизняної школи став армійський девіз: не вмієш - навчимо, не хочеш – змусимо!

Якщо учень чогось не знає, це ознака того, що він не хоче знати. А щоб він «захотів знати», виправдані всі можливі засоби каральної педагогіки(виростуть – скажуть спасибі за те, що в дитинстві і вчителі й батьки спуску не давали). Такий підхід базувався на припущенні, що всі діти в змозі засвоїти будь-який матеріал зі шкільної програми. Звісно, за умови, якщо будуть достатньо старанними, слухняними, працьовитими...

Принцип максимально можливої свободи індивіда передбачає і його право на нерівність у процесі здобуття світи.

Акцентування уваги на «рівних можливостях», «рівному доступі до якісної освіти» призвело до того, що в наших школах змішуються всі «вагові категорії». Ті, хто за своєю природою відносяться до «найлегшої вагової категорії» щодня змушені виходити на ринг математичний чи хімічний) з «важковаговиками». Результат такого поєдинку заздалегідь відомий. Традиційно в наших школах учнів ділять на «сильних» і «слабких»(читай: «хороших» і «поганих» учнів). Як правило, наша педагогічна культура не визнає за учнем права залишатись «слабким», «плавати на власній глибині»(Ф.Герберт). Це призводить до того, що в учня відсутній вибір одного з двох варіантів поведінки: змагатись з явно сильнішим «конкурентом» чи не змагатись з ним. Звісно, другий варіант більш ефективний, причому для всіх, але ми вперто змушуємо дітей йти на ринг.

Справжня педагогіка гуманізму має забезпечити кожному учневі в кожній школі свободу залишатись самим собою, можливість знайти власні крила. «Будь собою, ти єдиний, хто може зробити це правильно», - це напис, який я занотував в одній з американських шкіл, якнайкраще передає цю філософію освіти. Вона базується на загальновідомій істині: ти можеш бути щасливим настільки, наскільки ти можеш собі дозволити бут самим собою. Тому не можна допустити, щоб свобода кожного залишатись самим собою підмінялась правом чи обов’язком стати кимось іншим. Ми ж, наприклад, вважаємо за можливим вимагати від учня привести себе у відповідність з видуманою нами «моделлю випускника гімназії». Школа має зосереджувати свої зусилля на сприянні процесу знаходження кожним учнем самого себе, своєї власної освітньої траєкторії, свого власного місця у житті…

Тоді ні в кого не буде відчуття, що він потрапив «не в свою тарілку» і тоне «як муха в окропі».

Учитель не може вступати у змагання з Богом, ставлячи перед собою завдання когось «формувати» чи когось моделювати(визначати модель випускника школи)…

Вільна людина, вільний режим занять, вільний вхід до музею… Мова йде про те, що ця людина вільна від необхідності виконувати якісь зобов’язання, в цій школі немає жорсткого розкладу занять, а за вхід до цього музею не треба платити гроші. Звільнення від чогось призводить до певних результатів: вільна людина прагне до чогось раніше недоступного, вільний режим – призводить до того, що тепер у різний час відбувається те, що раніше відбувалось одночасно, вільний вхід – до зростання кількості тих, хто прагне туди увійти. Тож, звільнення від чогось означає можливість прагнути до чогось.

Ключовим елементом розвитку освітньої системи у XXІ столітті є свобода педагогічної думки та дії. За будь-яких обставин найкраще почуваються ті елементи системи й ті люди в системі, які мають найвищий рівень академічної та економічної свободи. Знаю це з власного досвіду створення гімназії в умовах кризи початку 90-х. Нас тоді випустили на свободу і ми самотужки збудували гімназію нашої мрії, сповна скориставшись ресурсом свободи,

Я багато разів говорив і писав про те, що освітян звикли тримати «на короткому повідку і на голодному пайку». Якщо ми маємо намір реформувати освіту, перш за все слід  відпустити поводок. Тоді з’являться передумови для задіювання ресурсу свободи педагогічної думки та дії.

Не факт, що усі зможуть скористатись «дарованою» зверху свободою, але хтось таки зможе.

 

У будь-якому випадку, слід проводити політику, яка даватиме «шанси – здібним, упевненість усім» учасникам освітнього процесу.

Свобода бути самим собою
Свобода бути самим собою

І ніхто не вимагає, щоб я був інженером.

Юрій Олеша

Починаючи з 30-х років минулого століття основоположним принципом діяльності вітчизняної школи став армійський девіз: не вмієш - навчимо, не хочеш – змусимо!

Якщо учень чогось не знає, це ознака того, що він не хоче знати. А щоб він «захотів знати», виправдані всі можливі засоби каральної педагогіки(виростуть – скажуть спасибі за те, що в дитинстві і вчителі й батьки спуску не давали). Такий підхід базувався на припущенні, що всі діти в змозі засвоїти будь-який матеріал зі шкільної програми. Звісно, за умови, якщо будуть достатньо старанними, слухняними, працьовитими...

Принцип максимально можливої свободи індивіда передбачає і його право на нерівність у процесі здобуття світи.

Акцентування уваги на «рівних можливостях», «рівному доступі до якісної освіти» призвело до того, що в наших школах змішуються всі «вагові категорії». Ті, хто за своєю природою відносяться до «найлегшої вагової категорії» щодня змушені виходити на ринг математичний чи хімічний) з «важковаговиками». Результат такого поєдинку заздалегідь відомий. Традиційно в наших школах учнів ділять на «сильних» і «слабких»(читай: «хороших» і «поганих» учнів). Як правило, наша педагогічна культура не визнає за учнем права залишатись «слабким», «плавати на власній глибині»(Ф.Герберт). Це призводить до того, що в учня відсутній вибір одного з двох варіантів поведінки: змагатись з явно сильнішим «конкурентом» чи не змагатись з ним. Звісно, другий варіант більш ефективний, причому для всіх, але ми вперто змушуємо дітей йти на ринг.

Справжня педагогіка гуманізму має забезпечити кожному учневі в кожній школі свободу залишатись самим собою, можливість знайти власні крила. «Будь собою, ти єдиний, хто може зробити це правильно», - це напис, який я занотував в одній з американських шкіл, якнайкраще передає цю філософію освіти. Вона базується на загальновідомій істині: ти можеш бути щасливим настільки, наскільки ти можеш собі дозволити бут самим собою. Тому не можна допустити, щоб свобода кожного залишатись самим собою підмінялась правом чи обов’язком стати кимось іншим. Ми ж, наприклад, вважаємо за можливим вимагати від учня привести себе у відповідність з видуманою нами «моделлю випускника гімназії». Школа має зосереджувати свої зусилля на сприянні процесу знаходження кожним учнем самого себе, своєї власної освітньої траєкторії, свого власного місця у житті…

Тоді ні в кого не буде відчуття, що він потрапив «не в свою тарілку» і тоне «як муха в окропі».

Учитель не може вступати у змагання з Богом, ставлячи перед собою завдання когось «формувати» чи когось моделювати(визначати модель випускника школи)…

Вільна людина, вільний режим занять, вільний вхід до музею… Мова йде про те, що ця людина вільна від необхідності виконувати якісь зобов’язання, в цій школі немає жорсткого розкладу занять, а за вхід до цього музею не треба платити гроші. Звільнення від чогось призводить до певних результатів: вільна людина прагне до чогось раніше недоступного, вільний режим – призводить до того, що тепер у різний час відбувається те, що раніше відбувалось одночасно, вільний вхід – до зростання кількості тих, хто прагне туди увійти. Тож, звільнення від чогось означає можливість прагнути до чогось.

Ключовим елементом розвитку освітньої системи у XXІ столітті є свобода педагогічної думки та дії. За будь-яких обставин найкраще почуваються ті елементи системи й ті люди в системі, які мають найвищий рівень академічної та економічної свободи. Знаю це з власного досвіду створення гімназії в умовах кризи початку 90-х. Нас тоді випустили на свободу і ми самотужки збудували гімназію нашої мрії, сповна скориставшись ресурсом свободи,

Я багато разів говорив і писав про те, що освітян звикли тримати «на короткому повідку і на голодному пайку». Якщо ми маємо намір реформувати освіту, перш за все слід  відпустити поводок. Тоді з’являться передумови для задіювання ресурсу свободи педагогічної думки та дії.

Не факт, що усі зможуть скористатись «дарованою» зверху свободою, але хтось таки зможе.

 

У будь-якому випадку, слід проводити політику, яка даватиме «шанси – здібним, упевненість усім» учасникам освітнього процесу.

13.04.2018
1172
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews