Укр Рус

Дата: 19.03.2024

Підписка на новини

Реформування освіти: з чого почати? Давайте почнемо з цінностей.

Опубліковано
29.06.2018

Зараз усюди в світі відбувається перехід від зовнішніх факторів стимулювання розвитку усіх ланок освіти до таких «внутрішніх факторів» як цінності та мотивація. Тому нам слід навчитись використовувати управління на основі спільних цінностей як ефективний інструмент, що дозволяє започаткувати значущі та, у перспективі, успішні перетворення.

Цінності у цьому випадку стануть основою для самомотивації, адже люди з власної ініціативи робитимуть те, що вони сприймають як своє і справді хочуть робити.

Тож, спільно обрані цінності стають своєрідним компасом для прокладання «маршруту» руху до нової освіти України, причому компасом з довічним терміном служби.

 

Що треба зробити для того, щоб утвердити спільні цінності, як необхідний фундамент для взаємодії усіх учасників освітнього процесу?
На рівні окремого закладу освіти треба пройти три
основні стадії:

Стадія 1.Усвідомлений вибір спільних цінностей. Ця стадія завершується вироблення спільного переліку цінностей. Наприклад, у колектив гімназії ім. Тараса Шевченка м. Кіровограда(тепер Кропивницького) цю завершив стадію оформленням об'ємного документа «Наше педагогічне кредо» у якому були наступні пункти:

Ми віримо…

Ми хочемо…

Ми діємо на основі…

Ми пропонуємо…

Ми сподіваємось…

Ми спираємось на низку ідей…

Ми погоджуємось…

Ми чітко визначаємо…

Ми забезпечуємо…

Ми надаємо…

Ми спираємось…

Стадія 2. Утвердження спільних цінностей(для цього має перш за все відбутись викорінення негативних стереотипів, з’явитись адекватне розуміння обраних спільних цінностей тощо).

Стадія 3. Перехід до практики управління заснованого на цінностях(впровадження в повсякденну роботу будь-якого працівника правил прийняття рішень на основі загальноприйнятих цінностей, усвідомлення кожним співробітником, що від нього і саме від нього залежить процес впровадження такого типу управління тощо). 

Переконаний, що управління на основі спільних цінностей у нас цілком можливе, адже переважна більшість наших освітян хоче:
• відчувати почуття приналежності до чогось великого;
• не бути «нулями без палички» і щось значити;
• втілювати власні й чужі, але близькі їм, ідеї;
• вільно обговорювати нові можливості;
• зростати в професійному плані тощо.

Ризики моделі управління на основі спільних цінностей:

1.Може виникнути феномен «подружніх цінностей».

Слід мати на увазі, що «офіційно проголошені цінності» і «практичні цінності» це, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці». У нас часто дається взнати так званий феномен «подружніх цінностей»: люди привселюдно обіцяють їх дотримуватися, але в реальному житті їх декларації часто розходяться з повсякденною практикою. Наприклад, про такий «подружній» моральний принцип та цінність як вірність, люди заявляють з усією урочистістю на шлюбній церемонії(привселюдно дають клятву вірності: «бути завжди поруч в горі й радості, поки смерть не розлучить нас»), а от потім ця, публічно задекларована «теоретична вірність», у багатьох випадках не підтверджується на практиці.
Точно так, наприклад, дитиноцетризм як гуманістична цінність декларується практично в будь-якому закладі освіти, але практична педагогіка дитиноцетризму далеко не завжди стає провідною.
Зайве доводити, що управління на основі цінностей, - це не декларації намірів, а перш за все,
реальні справи, вчинки людей, які ґрунтуються на тій чи іншій внутрішній мотивації.

2. Існує загроза підміни цінностей.

Ефективна педагогічна система будь-якого закладу освіти базується на спільних цінностях. Це аксіома. Бо саме система цінностей визначає і типи мотивації до праці.

Згадаймо стародавню притчу про трьох каменярів

Перехожий зупиняється біля якогось будівництва і запитує по черзі каменярів, які там працюють: що ти робиш?

Я тягну це прокляте каміння, - озлоблено відповідає перший каменяр.

Я заробляю собі на хліб, - стримано відповідає другий.

Я будую храм, - захоплено вигукує третій.

Уявіть ситуацію: до керма гімназії, яка створювалась як "храм мудрості та світла", приходить людина, яка керується іншої системою цінностей.

Людина, ну дуже далека від місіонерських підходів до роботи директора і місіонерських підходів до вчителювання як засіву «розумного, доброго, вічного», дуже швидко створює викривлену ціннісну модель.

Люди всередині спотвореної педагогічної системи гімназії, під впливом ефекту «звареного жабеняти»*, можуть вважати, що нічого не змінилось: ми ж як працювали, так і працюємо. Насправді ж, якщо змінилися цінності, змінилось усе.

Якщо замість внутрішньої атмосфери свободи, творчості, натхнення і радості утвердились лише зовнішні «понти і навороти», не дивно чути від вчителя, у якого ще зовсім недавно була іскорка в очах, фрази на кшталт: «Ви не повірите… От вперше в житті не хочу йти на роботу, але ж треба якось допрацювати до пенсії».

Тому нинішню ситуацію в тому навчальному закладі можна описати влучною фразою із п'єси Миколи Куліша «Отак загинув Гуска»: «Замість храму науки там тепер великий запитальний знак».

Тож, одні цінності є підґрунтям до ефективної взаємодії та взаємодопомоги, свободи творчості та духу інновацій, а інші зрештою призводять до розділення, схиляння перед керівництвом, страху та апатії.

Не важко відстежити те, до чого приводять ті чи інші цінності на прикладі будь-якого педагогічного колективу.

Якщо бракує саме міцної ціннісної основи, там виникають потворні форми «компромісу зла з добром» на кшталт:

• так, ми декларуємо цінності академічної доброчесності, але готові «натягнути» оцінку дитині друзів директора чи дитині колеги;

• так, людська гідність понад усе, але треба «прогнутись» перед начальством, щоб зробили нормальний розклад чи дали вищу категорію;

• так, ми за чесні вибори, але ж просять підтримати «хорошу людину», яка допомогла школі, а ці вибори нічого не змінять, тому візьму гроші й мовчатиму…

*Ефект «звареного жабеняти»

Якщо жабеня кинути в киплячу воду, воно обов’язково з неї стрімко виплигне. А якщо помістити його в холодну воду та розпочати поступово її підігрівати, жабеня непомітно для себе звариться.

Реформування освіти: з чого почати? Давайте почнемо з цінностей.
Реформування освіти: з чого почати? Давайте почнемо з цінностей.

Зараз усюди в світі відбувається перехід від зовнішніх факторів стимулювання розвитку усіх ланок освіти до таких «внутрішніх факторів» як цінності та мотивація. Тому нам слід навчитись використовувати управління на основі спільних цінностей як ефективний інструмент, що дозволяє започаткувати значущі та, у перспективі, успішні перетворення.

Цінності у цьому випадку стануть основою для самомотивації, адже люди з власної ініціативи робитимуть те, що вони сприймають як своє і справді хочуть робити.

Тож, спільно обрані цінності стають своєрідним компасом для прокладання «маршруту» руху до нової освіти України, причому компасом з довічним терміном служби.

 

Що треба зробити для того, щоб утвердити спільні цінності, як необхідний фундамент для взаємодії усіх учасників освітнього процесу?
На рівні окремого закладу освіти треба пройти три
основні стадії:

Стадія 1.Усвідомлений вибір спільних цінностей. Ця стадія завершується вироблення спільного переліку цінностей. Наприклад, у колектив гімназії ім. Тараса Шевченка м. Кіровограда(тепер Кропивницького) цю завершив стадію оформленням об'ємного документа «Наше педагогічне кредо» у якому були наступні пункти:

Ми віримо…

Ми хочемо…

Ми діємо на основі…

Ми пропонуємо…

Ми сподіваємось…

Ми спираємось на низку ідей…

Ми погоджуємось…

Ми чітко визначаємо…

Ми забезпечуємо…

Ми надаємо…

Ми спираємось…

Стадія 2. Утвердження спільних цінностей(для цього має перш за все відбутись викорінення негативних стереотипів, з’явитись адекватне розуміння обраних спільних цінностей тощо).

Стадія 3. Перехід до практики управління заснованого на цінностях(впровадження в повсякденну роботу будь-якого працівника правил прийняття рішень на основі загальноприйнятих цінностей, усвідомлення кожним співробітником, що від нього і саме від нього залежить процес впровадження такого типу управління тощо). 

Переконаний, що управління на основі спільних цінностей у нас цілком можливе, адже переважна більшість наших освітян хоче:
• відчувати почуття приналежності до чогось великого;
• не бути «нулями без палички» і щось значити;
• втілювати власні й чужі, але близькі їм, ідеї;
• вільно обговорювати нові можливості;
• зростати в професійному плані тощо.

Ризики моделі управління на основі спільних цінностей:

1.Може виникнути феномен «подружніх цінностей».

Слід мати на увазі, що «офіційно проголошені цінності» і «практичні цінності» це, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці». У нас часто дається взнати так званий феномен «подружніх цінностей»: люди привселюдно обіцяють їх дотримуватися, але в реальному житті їх декларації часто розходяться з повсякденною практикою. Наприклад, про такий «подружній» моральний принцип та цінність як вірність, люди заявляють з усією урочистістю на шлюбній церемонії(привселюдно дають клятву вірності: «бути завжди поруч в горі й радості, поки смерть не розлучить нас»), а от потім ця, публічно задекларована «теоретична вірність», у багатьох випадках не підтверджується на практиці.
Точно так, наприклад, дитиноцетризм як гуманістична цінність декларується практично в будь-якому закладі освіти, але практична педагогіка дитиноцетризму далеко не завжди стає провідною.
Зайве доводити, що управління на основі цінностей, - це не декларації намірів, а перш за все,
реальні справи, вчинки людей, які ґрунтуються на тій чи іншій внутрішній мотивації.

2. Існує загроза підміни цінностей.

Ефективна педагогічна система будь-якого закладу освіти базується на спільних цінностях. Це аксіома. Бо саме система цінностей визначає і типи мотивації до праці.

Згадаймо стародавню притчу про трьох каменярів

Перехожий зупиняється біля якогось будівництва і запитує по черзі каменярів, які там працюють: що ти робиш?

Я тягну це прокляте каміння, - озлоблено відповідає перший каменяр.

Я заробляю собі на хліб, - стримано відповідає другий.

Я будую храм, - захоплено вигукує третій.

Уявіть ситуацію: до керма гімназії, яка створювалась як "храм мудрості та світла", приходить людина, яка керується іншої системою цінностей.

Людина, ну дуже далека від місіонерських підходів до роботи директора і місіонерських підходів до вчителювання як засіву «розумного, доброго, вічного», дуже швидко створює викривлену ціннісну модель.

Люди всередині спотвореної педагогічної системи гімназії, під впливом ефекту «звареного жабеняти»*, можуть вважати, що нічого не змінилось: ми ж як працювали, так і працюємо. Насправді ж, якщо змінилися цінності, змінилось усе.

Якщо замість внутрішньої атмосфери свободи, творчості, натхнення і радості утвердились лише зовнішні «понти і навороти», не дивно чути від вчителя, у якого ще зовсім недавно була іскорка в очах, фрази на кшталт: «Ви не повірите… От вперше в житті не хочу йти на роботу, але ж треба якось допрацювати до пенсії».

Тому нинішню ситуацію в тому навчальному закладі можна описати влучною фразою із п'єси Миколи Куліша «Отак загинув Гуска»: «Замість храму науки там тепер великий запитальний знак».

Тож, одні цінності є підґрунтям до ефективної взаємодії та взаємодопомоги, свободи творчості та духу інновацій, а інші зрештою призводять до розділення, схиляння перед керівництвом, страху та апатії.

Не важко відстежити те, до чого приводять ті чи інші цінності на прикладі будь-якого педагогічного колективу.

Якщо бракує саме міцної ціннісної основи, там виникають потворні форми «компромісу зла з добром» на кшталт:

• так, ми декларуємо цінності академічної доброчесності, але готові «натягнути» оцінку дитині друзів директора чи дитині колеги;

• так, людська гідність понад усе, але треба «прогнутись» перед начальством, щоб зробили нормальний розклад чи дали вищу категорію;

• так, ми за чесні вибори, але ж просять підтримати «хорошу людину», яка допомогла школі, а ці вибори нічого не змінять, тому візьму гроші й мовчатиму…

*Ефект «звареного жабеняти»

Якщо жабеня кинути в киплячу воду, воно обов’язково з неї стрімко виплигне. А якщо помістити його в холодну воду та розпочати поступово її підігрівати, жабеня непомітно для себе звариться.

29.06.2018
1211
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Сухарников Юрий
Опубліковано 06.08.2018 в 14:34
Що заважає реалізації «української мрії» у вищій освіті?
Ґрунтуючись на роботах американських дослідників, розглянуте питання, у силу яких обставин,
незважаючи на майже 15-ти річну участь у Болонському процесі і через чотири роки після того, як
Кабінет міністрів України затвердив план щодо імплементації Угоди про асоціацію між Європейським
союзом і його державами-члена ми, з одного боку, і Україною, з іншого боку, вища освіта України не вийшла
на рівень конкурентоспром ожності і в міжнародних рейтингах вищих навчальних закладів займає місця
1001+.
Проблема розвитку системи освіти з кінця 90-х років минулого століття полягала не
стільки у відсутності нормативно-прав ової бази, скільки в «прихованому саботажі» її
реалізації. Це стосується не тільки національних регулівних актів, але й рекомендацій
європейського простору вищої освіти, деякі з яких банально ігноруються й навіть не
згадуються в документах МОН.
Особливу увагу слід звернути на використання в Угоді про асоціацію терміна
«релевантність» вищої освіти (relevance of higher education), оскільки він фокусує увагу не
тільки на проблемі забезпечення адекватності, тобто не тільки на оцінці ступеня
відповідності освітнього законодавства України acquis ЄС, заснованого на загальних
цінностях, але й на ступені практичної застосовності результату впровадження
розробленого законодавства з метою поглиблення участі України в політиці, програмах і
агентствах ЄС, а також ступені соціальної застосовності відповідних міжнародних
документів із захисту прав людини в конституційному законодавстві, що регулює правове
становище людини й громадянина України.
У цьому контексті, співпрацюючи з ЄС у сфері вищої освіти, Україна повинна
провести роботу в царині освітнього законодавства «…з метою:
— перебудови (reforming) й осучаснення (modernising) системи вищої освіти;
— сприяння зближенню у сфері вищої освіти, яке відбувається в рамках
Болонського процесу (академічні ступені мають відповідати європейському ринку
праці, а отже, засвідчувати кваліфікацію при працевлаштуванні);
— підвищення якості й релевантності вищої освіти…»
Перебудова й осучаснення освіти в Україні мають бути спрямовані на підвищення
якості освіти, її фундаментальніс ть та інтеграцію, посилення ролі самостійної роботи
студента й технологізацію процесу учіння, що дозволить студентам ефективно виконувати
діяльність учіння.
У процесі перебудови й осучаснення системи вищої освіти України має бути
вдосконалена державна політика у сфері гарантії й забезпечення якості з урахуванням
інтересів особистості, потреб економіки та ринку праці.
Оскільки Україна постійно декларує своє прагнення вступити до Європейського
Союзу і підписала Угоду про асоціацію з ЄС , слід звернути у увагу на дві справи в
європейському прецедентному праві:
 справа Грав’є (Gravier) проти міста Льєж (1985);
 справа Блаізо (Blaizot) проти університету Льєжа (1988).
По першій справі в рішенні Європейського суду юстиції (п. 30) записано: «…Будь-
яка форма освіти, яка готує до одержання кваліфікації у конкретній професії, ремеслі або
занятті або забезпечує необхідні вміння (майстерність — англ. skills) для такої професії,
ремесла або заняття, є професійною підготовкою незалежно від терміну й рівня
підготовки учня або студента, навіть якщо програма підготовки включає елемент
загальної освіти».
По другій справі рішенням того самого суду підкреслюється: «…здобуття знань в
університеті дає правову чинність професійній підготовці». І далі: «однакове застосування
законодавства Співдружності, тому, не дає повноважень діяти таким чином, щоб
виключити здобуття знань в університеті з концепції професійної підготовки».
2
Є одна особливість нормативно-прав ового простору ЄС, яка практично не згадується
у сфері освітніх послуг України на офіційному рівні, — це європейське прецедентне
право.
Предмет права Європейського Союзу — це суспільні відносини, які воно регулює.
Інтеграційне за своїм характером, право ЄС вводить єдині (однакові) правила поведінки
громадян і організацій у багатьох сферах їх життя, закладаючи тим самим юридичні
підвалини для реалізації «постійного поліпшення умов життя і праці їх народів»
(Преамбула Угоди про Європейський Союз.
Зміст права Європейського Союзу — це окремі правила поведінки, юридичні норми.
Ст. 127 Угоди про ЄС визначає цілі й повноваження ЄС у здійсненні політики професійної
підготовки. Співдружність реалізує політику професійної підготовки, яка має
підтримувати й доповнювати дії держав-членів, за повного дотримання відповідальност і
держав-членів за зміст і організацію професійної підготовки. Дії співтовариства
спрямовані:
— на адаптацію до змін у промисловості, зокрема за допомогою професійної
підготовки й перепідготовки;
— поліпшення первісної й професійної підготовки впродовж усього життя з
метою сприяння професійній інтеграції й реінтеграції у ринок праці;
— стимулювання співпраці у сфері підготовки кадрів між освітніми закладами
або установами з професійної підготовки й фірмами.
Рекомендація Ради Європи, яка стосується державної відповідальност і у вищій освіті
й наукових дослідженнях, що є невід’ємною частиною академічної спадщини Європи й
наріжним каменем зусиль зі створення європейського простору вищої освіти, вважає, що
відповідно до цінностей демократичних і заснованих на праві справедливості суспільств,
державні органи повинні забезпечити такі умови, щоб ВНЗ, реалізуючи свою автономію,
могли відповідати численним очікуванням суспільства й виконувати свої різноманітні й
однаково важливі цілі, які включають:
— підготовку до певної зайнятості;
— підготовку до життя активних громадян демократичного суспільства;
— персональний розвиток;
— розробку й супровід за допомогою викладання, учіння й досліджень, великої,
передової бази знань.
Держава має відповідним чином ураховувати визнані на міжнародному рівні
стандарти й розробки, зокрема ті, які випливають із Конвенції про визнання кваліфікацій
Ради Європи/ЮНЕСКО, стосовно вищої освіти в європейському регіоні.
Вища освіта сприяє не просто передачі певної кількості знань, а формує вміння
одержувати ці знання (вимога Міжнародної стандартної класифікації занять/професій , 4-й
рівень майстерності в редакції ISCO-08), уміння диференційовано сприймати інформацію
з різних джерел і застосовувати її у професійній діяльності. Освіта у сучасних умовах
набуває метакваліфікаці йних характеристик, які дозволяють кожній людині інтегруватися
у структури зайнятості, дозвілля, суспільної діяльності тощо.
Це означає, що державна політика у сфері освіти має орієнтуватися на формування
людського потенціалу суспільства і сприяти реалізації прав громадян на повну,
продуктивну і вільно вибрану зайнятість.
Можна стверджувати, що останні нормативні акти, прийняті в сфері освіти України
(зокрема Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (із змінами,
внесеними згідно із законом № 76-VIII від 28.12.2014)) відкинули нормативно-правове
забезпечення функціонування освіти України на початок 90-х років ХХ ст. Це обумовлене
тим, що, по-перше, новий закон «Про вищу освіту» закреслив усі досягнення освітнього
законодавства України кінця 90-х років у сфері зв’язку вищої школи із виробництвом і
сферою праці, по друге, — він проігнорував по суті ст. 431 Угоди про асоціацію з ЄС,
згідно з якою «сторони зобов’язуються …забезпечувати поступову адаптацію
3
законодавства України до acquis ЄС відповідно до напрямів, визначених у цій Угоді», яке
є важливим практичним інструментом інтеграції та взаємодії, і по-третє, — закон «Про
вищу освіту» не узгоджується із законом «Про зайнятість населення» та Кодексом законів
про працю України.
Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 ізолює систему вищої освіти від
ринку праці і формує її, по суті, як організаційно-у правлінську «річ у собі», а не систему
«для нас», тобто систему, покликану виражати інтереси громадянського суспільства,
головною цінністю якого є людина.
У цьому контексті поняття вища школа розглядається як організаційно-у правлінська
система, принципи функціонування якої встановлює Закон України «Про вищу освіту»
(редакція від 01.05.2015). Вища школа визначається як «річ у собі», що означає: вищий
навчальний заклад де-юре має право:
1) розробляти освітню програму (на основі переліку навчальних дисциплін);
2) організовувати навчальний процес на основі трансляції знань викладачами;
3) призначати атестаційний орган з оцінювання рівня ретрансляції студентами —
«пасивними відображувачами » набутих знань;
4) проводити атестацію студентів щодо успішності ретрансляції-«віддзеркалення»;
5) присуджувати ступінь і кваліфікацію випускникам ВНЗ на основі оцінок атестації.
Таким чином, ВНЗ у сучасних умовах де-факто є «ізольованою системою», яка не
несе відповідальніст ь за результати своєї діяльності із забезпечення здатності випускника
працевлаштуватися і, як наслідок, з погляду «реалізації політики держави у сфері
зайнятості населення».
У Меморандумі про учіння протягом усього життя (2000 р) підкреслюється, що
“…люди є головним надбанням Європи і мають бути в центрі політики Союзу”.
Із цього випливає висновок, що системи освіти і професійної підготовки мають
адаптуватися до нових реалій ХХI ст. і що “Учіння протягом усього життя (Life Long
Learning) є необхідною політикою для розвитку громадянства, соціальної згуртованості й
зайнятості”.
Таким чином, від організаційно-у правлінської спрямованості освітнього
законодавства України (див. преамбулу Закону № 1556) необхідно перейти до
спрямованості «на повний розвиток людської особи». У цьому суть першої концептуальної
розбіжності освітнього законодавства України із acquis ЄС. Відповідно до європейських
стандартів, необхідно переосмислити роль людського фактора у всіх сферах життя
суспільства.
Вищу освіту, у цьому контексті, слід розглядати в тpex аспектах:
 як цілісну систему знань, умінь, компетенцій і цінностей, підкріплену
відповідним рівнем майстерності в різних сферах соціокультурної діяльності;
 як цілеспрямований процес соціалізації людини, формування в неї певних
знань, умінь, компетенцій і цінностей, необхідних і достатніх для успішної адаптація до
соціокультурного життя в суспільстві;
 як гармонічна й збалансована система соціальних інститутів, яка за допомогою
соціально-психологічних і психологічних механізмів соціалізації індивіда розвиває
якості, необхідні для цілком обов'язкових процесів і дій життєвого циклу, і яка служить
своєрідним ліфтом, за допомогою якого людей підвищують свій соціальний статус.
Виділені сутнісні особливості вищої освіти дозволяють сформувати конкретні
поняття:
Визначення 1. Вища освіта (як результат і цінність) – це рівень и спрямованість
освіти відповідно до 5-8 освітньо-кваліф ікаційних рівнів Національної рамки
кваліфікацій, що є результатом учіння індивіда, який здобувається завдяки
стимулюванню його інтелектуальної діяльності у відповідному середовищі вищого
навчального закладу на базі спланованого, системного й цілеспрямованог о процесу
засвоєння відібраних результатів учіння з метою забезпечення збільшення соціальної
4
цінності людини як особистості, працівника й громадянина, спрямованої на досягнення
соціокультурної компетентності, що забезпечує можливість вирішення соціальних
завдань адекватно виникаючим штатним і позаштатним ситуаціям.
Визначення 2. Вища освіта (як процес) – це цілеспрямований процес, що включає
форми суб'єкт - суб'єктного спілкування, які призначені для забезпечення учіння та
підготовки людини до життя в якості активного громадянина демократичного
суспільства; цей процес базується на повній загальній середній освіті й завершується
оцінкою відповідності фактично досягнутих студентом результатів учіння рівню якості,
встановленому дескрипторами Національної Рамки Кваліфікацій до певного освітньо-
кваліфікаційного рівня.
Визначення 3. Вища освіта ( як організаційно-у правлінська система) – це сектор
економіки, який являє собою сукупність установ, організацій і підприємств, що
здійснюють в основному освітню діяльність і надають освітні послуги, спрямовані на
задоволення освітніх потреб населення, на відтворення й розвиток людського потенціалу
суспільства.
Основні тенденції розвитку освітньої системи у світі віддають пріоритет
особистісної цінності освіти (визначення 1), індивідуально мотивованому,
упередженому відношенню людини до рівня і якості своєї освіти, в той час як проект
закону «Про вищу освіту» базується на визначенні вищої освіти як організаційно-
управлінської системи (визначення 3).
Формування конкурентоспром ожного фахівця, затребуваного на ринку праці, стає
однією з головних цілей навчального закладу.
Учасники семінару «Придатність до працевлаштуванн я в контексті Болонського
процесу» у м. Бледі (Словения, 21—23 жовтня 2004 р.) рекомендували включити термін
«придатність до працевлаштуванн я» до ключових понять Болонського процесу. Це
питання піднімалося і на Конференції міністрів європейського простору вищої освіти в
Єревані 14—15 травня 2015 року, де було заявлено: «Сприяння придатності до
працевлаштуванн я випускників протягом усього їхнього трудового життя у швидко
мінливих ринках праці …є однієї з основних цілей європейського простору вищої освіти.
Ми повинні забезпечити, щоб наприкінці кожного циклу здобуття знань випускники мали
компетенції для вступу на ринок праці, які також дозволять їм розвивати нові компетенції,
необхідні їм для працевлаштуванн я пізніше протягом усього трудового життя».
Якісна освіта є ключовою умовою досягнення високого ступеня придатності до
працевлаштуванн я. Основну відповідальніст ь за забезпечення високої якості освіти несуть
ВНЗ.
У сучасному освітньому законодавстві України взагалі немає норми, відповідно до
якої освітні заклади мають забезпечити придатність випускників до працевлаштуванн я.
Це друга концептуальна розбіжність освітнього законодавства України та acquis ЄС.
Крім того, в освітянському середовищі на практичному рівні має місце неприйняття
ключових понять Болонського процесу. У 2009 р. на методологічному семінарі Академії
педагогічних наук України «Безперервна професійна освіта в контексті європейської
інтеграції: теорія, досвід, прогноз» академік НАПН України, професор одного
західноукраїнського університету заявив: «Навіщо випускникові бути придатним до
працевлаштуванн я? Батьки допоможуть!». Це означає, що ментальні установки поважного
представника освіти кардинально відрізняються від цінностей acquis ЄС.
Представлений аналіз і приклад показують, що існують глибокі відмінності в
культурних, політичних, економічних і соціальних підходах до перебудови й осучаснення
освіти в Україні та Європейському просторі вищої освіти.
Щоб краще зрозуміти глибинну суть цих відмінностей звернемося до робіт
американських дослідників, оскільки в Україні в останні роки рішення ухвалюються з
оглядкою на США (цитуються матеріали мовою першоджерела).
5
Видання, що цитується, здійснене за підтримки Відділу культури Посольства США в
Російській Федерації в 2002 році.
«Жить по старинке – не получится, так как прогресс в развитии общества
требует прогресса в сознании и развитии каждого отдельного индивидуума».
(см. URL: public.wikireading.ru/133374 )
В 1998 году Академия международных и региональных исследований Гарвардского
университета решила всесторонне изучить взаимосвязь культурного, политического,
экономического и социального развития. В результате, 23–25 апреля 1999 года в
Американской академии искусств и наук в Кембридже (штат Массачусетс) состоялся
симпозиум «Культурные ценности и прогресс человечества».
Ниже приводятся цитаты из книги «Культура имеет значение: Каким образом
ценности способствуют общественному прогрессу»(Lawr ence Harrison, Samuel
Huntington (eds.) Culture Matters: How Values Shape Human Progress. — New York: Basic
Books, 2000. — M.: Московская школа политических исследований, 2002. — 320 с.),
опубликованной по результатам этого симпозиума. Думается, материал будет весьма
поучительным для украинской аудитории (см. vrnpolitstudies.
nethouse.ru/static/doc/0000/0000/0138/138597.4lw7g44k5o.pdf).
Стейс Линдсей
Культура, ментальные модели и национальное процветание
e-reading.club/.../...
Культура — весьма примечательная детерминанта способности нации к
процветанию, поскольку именно она формирует представления индивидуумов о риске,
вознаграждении и перспективах.
(Процветание — это способность индивидуума, группы или нации создавать жилища, продукты
питания и другие материальные блага, позволяющие людям, согласно их собственным представлениям,
вести обеспеченную жизнь. Процветание помогает создать такую атмосферу сердечности и понимания, в
которой люди ведут здоровую эмоциональную и духовную жизнь в соответствии с их предпочтениями, не
стесняемые каждодневными заботами о хлебе насущном и прочих потребностях выживания.
…теория ментальных моделей может предложить более совершенный путь понимания и преодоления
проблем бедности. Организатор настоящего симпозиума Лоуренс Харрисон утверждает, что такого типа
переориентация будет нелегкой, «поскольку требует склонности к объективному самоанализу и
затрагивает наиболее острые вопросы восприятия собственного “я”». Инкелес также согласен с тем, что
интроспекция здесь весьма важна: «Углубление в себя — признак современной нации… Современная нация
постоянно занята самосовершенствован ием..
В работе «Вспахивая целину: стимулирование скрытых источников роста в развивающихся странах»
Стейс Линдсэй и я (Майкл Фэйрбенкс) выдвинули несколько принципов, затрагивающих
функционирование ментальных моделей:
• В состав ментальной модели входят убеждения, выводы и цели, которые личностны, конкретны и
специфичны. Это своеобразная «умственная карта», показывающая, как устроен мир.
• Убеждения и установки могут быть новаторски ориентированным и и нацеленными на создание
условий для процветания или, напротив, препятствующими обновлению. Различные комбинации
формируют разные ментальные модели.
• Ментальную модель можно определить, наполнить содержанием и протестировать, прилагая ее к
специфичным, четко намеченным целям. Нобелевский лауреат Дуглас Норт пишет, что «для формирования
эффективной экономики» человечество использует «как ментальные модели, так и институты».
• Наконец, ментальные модели способны изменяться. Хотя культура включает в себя передачу
смыслов от поколения к поколению, данный процесс нельзя считать генетически обусловленным.
Майкл Фэйрбенкс. Преобразуя сознание нации: о ступенях, ведущих к процветанию:
e-reading.club/.../...
Индивиды нередко воспринимают доводы разума, соглашаются с необходимостью
изменений, подтверждают свою приверженность преобразованиям , но потом продолжают
действовать по-прежнему.
6
Экономический прогресс зависит от того, как меняются воззрения людей на
возникновение богатства. Это влечет за собой изменение подспудных установок,
убеждений и предпосылок, которые обусловливают плачевные итоги неразумных
экономических решений, принимаемых лидерами. Говард Гарднер в своих ремарках
обратил внимание на стремление специалистов, изучающих механизмы познавательной
деятельности, выделить ментальные конструкции, с помощью которых окружающему
миру приписывается смысл. Именно с этого надо начинать тем, кто видит свою цель в
проведении глубинных преобразований.
(Говард Гарднер — американский психолог, известный как автор понятия множественный
интеллект).
Петер Сенге, в числе прочих, называет данные конструкции «ментальными
моделями», определяя их как «глубоко укорененные предпосылки, обобщения или
даже картины и образы, предопределяющи е то, как мы познаем мир и как действуем
в нем».
(Питер Сенге — американский учёный, директор Центра организационног о обучения в школе
менеджмента MIT Sloan.)
Ментальные модели — это основополагающи е принципы, формирующие
поступки людей.
Подлинной точкой опоры в деле преобразований может стать корректировка
ментальных моделей на индивидуальном уровне, начиная со стереотипов, сложившихся у
индивидов относительно создания богатства.
Мышление, исходящее из незыблемости относительных преимуществ, является
результатом глубоко укорененных предубеждений, касающихся происхождения
богатства. Такая ментальная модель противостоит преобразованиям . Вызов, с которым
сталкиваются проводники перемен, заключается в том, что им приходится решать
проблемы, даже не осознаваемые большинством граждан. Выводы, получаемые
посредством самого строгого анализа, должны быть достаточно убедительны для того,
чтобы побуждать индивидов меняться.
Мне кажется, это вполне соответствует тому, что говорит Петер Сенге: «Новые
прозрения с трудом воплощаются в практику, поскольку не согласуются с твердо
усвоенными представлениями о том, как развивается мир; именно эти представления
удерживают нас в привычном русле мысли и действия. Вот почему дисциплина, с
помощью которой можно будет управлять ментальными моделями (то есть раскрывать,
тестировать и совершенствоват ь их), обещает стать грандиозным прорывом в сфере
образования».
Преобразование ментальных моделей будет прорывом, с помощью которого лидеры
смогут повысить конкурентоспосо бность своих стран в условиях глобальной экономики.
Именно здесь коренится основная проблема: надо изжить ментальные модели,
блокирующие становление ориентированных на конкуренцию компаний и
конкурентного образа мысли.
Вместо того, чтобы просто анализировать наиболее спорные вопросы дня, мы самым
тщательным образом рассматривали позиции, отстаиваемые теми или иными группами по
ключевым спорным вопросам. Такой подход позволил нам структурировать нацию не по
критериям институциональн ой причастности или места жительства, но согласно
мировоззренческим системам.
Линии реального размежевания в стране не зависели от профессиональной
принадлежности или места проживания, но определялись фундаментальными
убеждениями, стереотипами и установками, касавшимися происхождения богатства.
Политическая, экономическая, профессиональна я или географическая сегментация
не дает подлинного представления о том, как люди оценивают реальность. И, напротив,
структуризация согласно ментальным моделям может высветить различия в установках и
убеждениях, которые тормозят процесс формирования богатств.
7
Нам стоило бы задуматься над тем, как дополнить (или даже заменить)
воплощаемые в упомянутых регионах политические и военные проекты комплексным
процессом преобразований.
Большинство людей твердо верит в то, что процветание есть благо. Они также
знают, что дается оно нелегко. Из двухсот стран мира лишь небольшая горстка смогла
обеспечить его для основной части своих граждан. Даже если бы рецепты процветания
оказались простыми и ясными, далеко не каждый наставник со стороны сумел бы учить
ему. В таких ситуациях неизбежно поднимаются вопросы компетенции, морального
авторитета и подлинных намерений внешних наставников.
Ключевое убеждение, обеспечивающее позитивное экономическое развитие,
заключается в том, что причиной преуспеяния может быть только высокая
производительно сть, а не контроль над ресурсами и не административны е рычаги.
Картина светлого будущего порождает ощущение осмысленности, вдохновляющей людей на
изменение их деятельности. В процессе работы … мы выявили следующие восемь ключевых элементов
позитивной ментальной модели:
1. Ориентация на высокий и постоянно растущий жизненный уровень для всех.
2. Понимание того, что мир радикально изменился: стоимость коммуникаций, транспорта, обучения в
нем быстро снижается.
3. Признание того, что (Уганда) в высшей степени зависима от преходящих, относительных
преимуществ типа плодородной почвы, климата, правительственн ого фаворитизма и дешевой рабочей силы.
4. Понимание того, что богатство основывается на устремленности в будущее, продвинутом
человеческом капитале и конкурентных установках, подстегивающих внедрение новаций и
стимулирующих инициативность, стремление к приобретению новых знаний, межличностное доверие и
кооперацию.
5. Понимание того, что стратегия … не должна строиться на выборе между экономическим ростом и
социальной справедливостью ; стране необходим экономический рост, поощряющий социальную
справедливость. Столь же верно и обратное: чем больше мы инвестируем в людей, тем выше шансы для
развития компаний и страны в целом.
6. Понимание того, что высокая производительно сть труда не может быть основана только на
факторах, которыми (Уганда) одарена от природы. Основа производительно сти лежит в конкуренции.
Высокая производительно сть позволяет выбирать, в каких производственны х отраслях конкурировать, а
также — где и как это делать.
7. Осознание того, что правительство … должно делать все возможное для поддержки частного
сектора, не ограничивая при этом конкуренцию. Оно должно вкладывать деньги в людей,
специализированную инфраструктуру, образовательные учреждения, открытый диалог с
предпринимателями, политической оппозицией, профсоюзами, другими странами.
8. Понимание того, что … частный сектор нуждается в более ясном осознании потребительских
предпочтений, знакомстве с законами конкуренции, информации о новых путях реализации товаров,
методах инвестирования в совершенствован ие персонала и продукции.
Таковы главные элементы видения будущего, необходимые развивающимся странам, которые
пытаются поднять экономику и улучшить жизнь своих граждан.
Майкл Фэйрбенкс. Преобразуя сознание нации: о ступенях, ведущих к процветанию)
Висновок: проблема набагато складніша й глибша, чим це прийнято обговорювати
на форумах і в статтях на та іншіх. Причому, проблема
комплексна.
Ми в Україні дещо вже проходили у своїй історії й мали певні досягнення. Але…
Таке враження що історія української професійної освіти почалася в 2014 році.
У розв'язку зазначеної проблеми активну участь повинні приймати Президент,
Верховна Рада, Уряд і аж до пересічного громадянина України.
Т.Шевченко закликає нас вчитися чужому, але не цуратися свого.
Чому в Україні протягом десятиліття не реалізована «українська мрія»?
Цитуємо далі.
8
Американский социолог Эдвард Банфилд в 1955 году написал книгу «The moral
basis of a backward society» — «Моральный базис отсталого общества», в которой
сформулировал следующие нравственные законы (см. URL:
mi3ch.livejournal.com/.../
1. «Никто не будет продвигать интересы группы или сообщества, если это не выгодно ему лично.
2. Только должностные лица будут думать об общественных делах, потому что только им платят
за это. Для частного лица серьёзный интерес к общественным проблемам будет ненормальным или даже
недостойным.
3. Поведение чиновников обусловлено совсем небольшим количеством ограничений, так как
создание этих сдержек является делом только других чиновников.
4. Совместные действия будет сложно организовать и поддерживать. Побуждения, которые
нужны для создания организаций, неэгоистичны и нематериальны. Кроме того, условием организации
является высокая степень доверия её членов друг к другу и лояльность к организации.
5. Руководители организаций не будут вкладываться больше, чем нужно для сохранения их постов
или (если это возможно) продвижения. Сходным образом, профессионалы и образованные люди не будут
ощущать призвания или миссии. В реальности официальные должности и специальная подготовка будут
рассматриваться как оружие против других.
6. Закон будет нарушаться, когда нет риска наказания. Люди не будут вступать в соглашения,
которые зависят от работы правоохранитель ной системы, если только не будет вероятным, что закон будет
применён, а издержки этого не слишком велики.
7. Чиновник будет брать взятки, когда это возможно. Вне зависимости от того, берет или
не берёт, все будут считать, что он берёт.
8. Слабый будет предпочитать режим, который будет поддерживать порядок при помощи
сильной руки.
9. Заявление любого, что он мотивирован общественной, а не его личной выгодой, воспринимается
как обман.
10. Нет связи между абстрактными политическими принципами и конкретным поведением в
обычной жизни.
11. Нет лидеров и нет последователей. Никто не будет продвигать дело и убеждать людей (если
это не в частном интересе), и если бы кто-то предложил лидерство, люди отвергнут его из недоверия.
12. Избирательный бюллетень будет использован для материального краткосрочного выигрыша.
13. Улучшения в обществе будут цениться человеком только тогда, когда выигрывает он и его
близкие. Он будет голосовать против улучшений, которые не приносят пользу ему лично, так как
он оценивает свою жизнь в сравнении с соседями.
14. Избиратель не обращает внимания на обещания партий. Он будет голосовать за тех, кто уже
предоставил некоторую выгоду, а не тех, кто только обещает.
15. Предполагается, что любая властная группа эгоистична и коррумпирована.
16. Несмотря на готовность продавать голоса, политические организации не развиты. Причины
таковы: (а) голосование тайное и избирателю нельзя доверять; (б) не будет достаточных материальных
выгод, чтобы политорганизаци и окупались; (в) по приведённым ранее причинам сложно создать любую
организацию.
17. Партийные работники будут предлагать свои услуги тем, кто больше заплатит. Их
склонность менять членство объясняет неожиданные скачки в результатах партий на выборах.»
Ці 17 пунктів «Морального базиса…» доцільно порівняти з матеріалами
Є. Ніколаєва та
О. Длугопольського у
неофіційної доповіді (Shadow
Report) від 27 грудня 2016 р.
«Реформа вищої освіти
України: реалізація профільного закону в 2014–2016 рр.» відповідно до проекту, що
реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив у рамках Програми USAID «РАДА:
відповідальніст ь, підзвітність, демократичне парламентське представництво» , що
виконується Фондом Східна Європа. (см. URL: parlament.org.ua/wpcontent/
uploads/2016/12/HE-shadow-report-final.pdf ).
Як наслідок у суспільстві наступає подія, образно представлена на малюнку нижче
(см. URL: svobodnye-novosti.ru/.../... ) .
9

Шановний читач! Вам цей образ нічого не нагадує?
Каким образом культура влияет на общественный прогресс?
e-reading.club/.../...
(Лоуренс Харрисон
Способствуя прогрессивным преобразованиям в культуре.
Лоуренс Харрисон — в 1965–1981 годах возглавлял представительст ва Американского агентства
международного развития в пяти латиноамериканс ких странах. Автор книги: Underdevelopmen t Is a State of
Mind (Недоразвитость - это состояние разума); Pan-American Dream (Панамериканска я мечта). В
настоящее время является ведущим научным сотрудником Академии международных и региональных
исследований при Гарвардском университете).
«В «Панамериканско й мечте» выделены десять ценностей (ментальных установок,
состояний ума), которые отличают прогрессивные культуры от статичных. Вот эти
ценности:
1. Нацеленность в будущее. Прогрессивные культуры устремлены в будущее, в то время как
статичные культуры ориентированы на настоящее или прошлое. Нацеленность в будущее означает
прогрессистское видение мира, предполагающее способность человека влиять на свою судьбу,
вознаграждение добродетелей уже в этой жизни, позитивное видение экономики, в рамках которого
богатство постоянно наращивается.
2. Труд и успех. В прогрессивных культурах, в отличие от статичных культур, труд и приносимые им
плоды считаются главным фактором преуспеяния. В обществах первого типа работа упорядочивает
повседневную жизнь, а трудолюбие, творчество и стремление к успеху не только вознаграждаются
финансово, но и приносят удовлетворение и самоуважение.
3. Бережливость. В прогрессивных культурах эта добродетель является матерью инвестиций (и
финансовой безопасности), в то время как в статичных культурах в ней видят угрозу уравнительным
порядкам.
4. Образование. В прогрессивных культурах в образовании усматривают ключ к прогрессу, в то
время как в статичных культурах оно считается второстепенной, элитарной ценностью.
5. Поощрение способностей. В прогрессивных культурах индивидуальные способности выступают
важнейшим фактором личного карьерного роста; в статичных культурах эту роль выполняют социальное
происхождение и связи.
6. Общественная солидарность. В прогрессивных культурах радиус общественной идентификации и
доверия выходит за пределы семьи и объемлет более широкое социальное целое. В традиционных же
культурах сообщество ограничивается семейными рамками. Социальные системы с небольшим радиусом
идентификации и доверия более склонны к коррупции, непотизму, налоговым нарушениям и не тяготеют к
филантропии.
7. Строгость этических норм. Поведенческие кодексы, принятые в прогрессивных культурах,
обычно более ригористичны (Слишком строгая мораль, чрезмерная точность). По классификации
организации «Transparency International», все передовые демократии (за исключением Бельгии, Италии,
Тайваня и Южной Кореи) входят в число 25 наименее коррумпированны х стран. Государства «третьего
мира» в этом списке представлены лишь Ботсваной и Чили.
10
8. Справедливость и честность. В межличностных отношениях, отличающих прогрессивные
культуры, эти качества являются наиболее ожидаемыми. И, наоборот, для статичных культур
справедливость, подобно персональному успеху, представляет собой функцию, реализуемую только за
деньги или в силу личных связей.
9. Рассредоточение власти. В прогрессивных культурах власть обычно рассредоточена по
горизонтали, а в статичных культурах она сконцентрирован а и реализуется вертикально. В данном
отношении весьма характерен проведенный Робертом Патнэмом анализ различий между Северной и Южной
Италией.
10. Секуляризм. В прогрессивных культурах влияние религиозных институтов на общественную
жизнь незначительно, в то время как в статичных культурах оно зачастую весьма существенно. В первых из
них поощряются разногласия и плюрализм, а во вторых — ортодоксия и конформизм.
Разумеется, перечисленные десять факторов представляют собой обобщение и
идеализацию, а в реальности культуры бывают не только «черными» и «белыми».
Культурный спектр более широк, оттенки в нем зачастую перемешиваются. Едва ли есть
страны, которые по всем показателям получили бы только «десятки» или «единицы».
Отсюда напрашивается вывод о том, что приоритетным фактором является все же
стремление к развитию, а не культурные традиции как таковые.»
Виходячи із двох останніх посилань (на Є.Банфилда й Л.Харрисона), з урахуванням
попереднього їм матеріалу, для вирішення проблем, що дискутуються останні десять років
(як мінімум), українському суспільству необхідно, насамперед, трансформувати
ментальну модель суспільства з «Моральним базисом відсталого суспільства» у
ментальну модель на основі десяти цінностей «прогресивної культури», щоб досягатися
«восьми ключових елементів позитивної ментальної моделі».
Чи є ця мета такою, що досяжна для нинішнього покоління українців ?
Питання, звичайно, риторичне. Але перспектива «світлого майбутнього» є.
КЛЮЧОВА роль у цьому процесі трансформації належить ОСВІТІ (освіті від
дошкільної до вищої).
Юрій Сухарніков, екс-начальник відділу станда
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews