Укр Рус

Дата: 19.03.2024

Підписка на новини

Новий освітній простір: спапуасити не означає зробити інноваційний прорив до нової якості освіти…

Опубліковано
08.09.2018

В англомовній літературі є термін «Incidental Teaching»(Випадкове навчання). Це працює у випадку, якщо педагог організовує навчальне середовище, спрямоване на досягнення заздалегідь запланованих цілей навчання, але з урахуванням індивідуальних вподобань учня та ефекту співнавчання.

Я часто на своїй сторінці у ФБ часто подаю фото із серії «Вчитися можна мимоволі» як зразки того, як можна організувати простір, який буде відкритим(таким, що дихає і живе), мультифункціональним, реально працюючим… Так, можна зробити "працюючим простором" усе що завгодно: шкільні коридори, сходинки, двері класів, підлогу і навіть стелю.. Тож, потрібне переосмислення технології "Стіни, які говорять". Зайве доводити, що стіни, двері, підлога мають бути простором для розвитку дітей, а не екраном для демонстрації педагогічного "совка".

Звісно, маленькі діти ще не в змозі організувати своє навчальне середовище у школі, його мають організовати дорослі. Тільки сильні педагоги можуть правильно налаштувати простір початкової школи. Потім він буде саморозвиватися, якщо школа стане навчальним простором, що самоорганізовується.

Сьогодні побудова будь-якої ефективної педагогічної системи має ставити на перше місце завдання: реалізувати на практиці ідею творення спільного простору - середовища розвитку всіх учасників освітнього процесу. Адже справжній розвиток відбувається не стільки в процесі цілеспрямованого набуття знань на уроці, скільки в процесі реальної взаємодії з непередбачуваною різноманітністю освітнього простору в школі та у навколишньому світі.

Причому в розвивальному середовищі розвиток усіх учасників освітнього процесу має відбуватись природним шляхом без необхідності застосовувати «зовнішню» мотивацію до навчання, оскільки тут пробуджуються внутрішні мотиви до саморозвитку (самовизначення, зацікавлення, усвідомлене ставлення до навчання тощо).

Тож, таки треба ставити завдання формування якісного освітнього простору в нашій країні для всіх і створення навчального середовища на рівні кожної школи в якому кожен учень може розвиватись, може бути продуктивним. А можливість створити власний освітній простір, "сконструювати світ освіти", - стає чи не єдиним способом персоналізації освіти.

Не тільки окремий навчальний заклад, а й усе сучасне суспільство стає тепер навчальним довкіллям для кожного. Якщо буде реально існувати єдиний «освітній простір» міста, можна буде, наприклад, забезпечити умови, щоб діти могли вчитися не в одній школі, а відразу в декількох. Це дасть їм змогу здобути кращу освіту.

Ці школи можуть знаходитись не тільки в різних регіонах, а і в різних країнах. Ще 15 років тому(у 2002 році) бачив як такі можливості надавала американським дітям Єдина телекомунікаційна система штату Айова. Тоді це було дорогим задоволенням, тепер із появою Скайп-звязку, соціальних мереж усе це вже є буденним і фактично безкоштовним.

Ще в 90-х роках гімназія ім. Тараса Шевченка надівала можливість своїм учням стати учнями Стрийської гімназії під час візитів до гімназії-партнера чи вчителі зі Стрия могли запропонувати свої уроки нашим учням, коли вони відвідували Кіровоград.

Завдяки таким партнерським зв'язкам шкільна освіта стає більш широким поняттям, яке виходить за межі того, що відбувається в одній будівлі. Школа більше взагалі не буде асоціюватись із якимось будинком…

Ти опиняєшся в «освітньому просторі», а школа це лише один із дороговказів (на кшталт, таблички на стовпі), за допомогою яких ти маєш самостійно обрати свій шлях.

Звісно, школа – це домінантний простір для розвитку дітей. Для них і разом з ними педагогічний колектив має сформувати і налаштовувати простір.

Простір для формування власного шляху навчання, індивідуальної освітньої траєкторії.

Простір для ціннісного орієнтування.

Простір як систему взаємодії між дорослими та учнями, який вони будують разом і правила взаємодії приймають разом.

Простір для прийняття рішень і усвідомлення, рефлексії над результатами.

Зараз нашим вчителям початкової пропонується концепція "зонування" в освітньому просторі. Зокрема, в цьому матеріалі пропонується сім навчальних зон, які, на думку авторів, повинні бути в кожному класі:

1. Відкриттів,

2. Новин,

3. Матеріалів,

4. Комунікативна зона,

5. Тематична зона,

6. Зона Вчителя

7. Зона Тиші.

http://pedpresa.ua/161857-7-navchalnyh-zon-yaki-povynni-buty-u-kozhnomu-klasi.html

Звісно, ця концепція вже застаріла, як і багато чого з того, що зараз пропонується як "оновлення". Зараз мова має йти про гнучкий освітній простір, навчальний простір, що самоорганізується (Self Organized Learning Environment - SOLE).

Ідею навчального простору, що самоорганізується, для Self-Organized Learning(самоорганізованого навчання) активно пропагує індус із Великобританії Сугата Мітра(Sugata Mitra).

Саме він акцентує увагу на навчання як продукті самоорганізації: якщо ви дозволите навчальному процесу йти своїм шляхом, з'явиться навчання. Тож, учитель має запускати процес, а потім відходити в бік і спостерігати, як відбувається навчання.

Сугата Мітра радить використовувати «бабусин метод» Як тільки діти щось зроблять, просто казати: "Ого, ух ти, і як ви це зробили? Коли я була в вашому віці, я зовсім не вміла таке робити». На його думку, в школі має бути одна «бабуся»(тьютор, фасилітатор), що відповідає за безпеку дітей і охорону їх здоров'я. Усе інше буде йти з «хмари».

Український футуролог Володимир Нікітін стверджує: «створювати школи (або інші освітні установи) безглуздо - треба створювати освітні простори де дитина зможе пройти і через мистецтво і через експеримент та дослідження».

Тож, сьогодні треба вчити керівників навчальних закладів та вчителів

• як конструювати відкритий та багатоваріантний освітній простір,

• як управляти середовищем взаємодії усіх учасників освітнього процесу,

• як відстежувати динаміку формування освітнього простору.

А учнів треба буде вчити способам персоналізації певної частини освітнього простору з тим, щоб вони могли самостійно відкривали та конструювали знання. 

Усі знають «закон огірка»: огірок, занурений у розсіл, без всяких спеціальних зусиль згодом стає просоленим".

Висновок з цього закону для школи дуже простий: не потрібні спеціальні виховні зусилля(заходи…), треба створювати відповідне середовище взаємодії усіх учасників освітнього процесу, відповідну морально-психологічну атмосферу в колективі, ціннісне поле. Але це вже вищий пілотаж управління. Значно легше для галочки щось провести в школі й відрапортувати.

Звісно, не треба розглядати учня як пасивний і позбавлений волі огірок. Треба вчити учнів налаштовувати свій фокус уваги, "концентрувати" з навколишнього середовища те, що їм буде цікаве і корисне... Тоді активними творцями самих себе будуть наші діти, а не батьки чи вчителі, які намагаються щось вкладали їм в голову. А то буде як в єврейському анекдоті: Сьомочка, мама прожила своє довге і щасливе життя. Проживе і твоє!

У фізиці є таке поняття - перенасичений розчин. Досить впустити в нього піщинку або просто струсити, і починається стрімка кристалізація. Але кристалізація не відбувається, бо не вистачає самої піщинки - визнаного лідера. Того, хто готовий вести людей за собою за ідею, того, хто виразно бачить кінцеву мету, хто здатний спланувати й забезпечити прорив у майбутнє.

Юлія Василів пише про головні ознаки потужного навчального середовища:

- коли складно і коли є виклик(challenge);

- коли треба розв'язувати складну проблему, бажано – реальну;

- коли чітко усвідомлюєш "навіщо" ти вчишся і як це застосувати;

- коли є командна робота і ти взаємодієш (середовище стимулює);

- коли є гнучкість і право на помилку.

Новий освітній простір: спапуасити не означає зробити інноваційний прорив до нової якості освіти…
Новий освітній простір: спапуасити не означає зробити інноваційний прорив до нової якості освіти…

В англомовній літературі є термін «Incidental Teaching»(Випадкове навчання). Це працює у випадку, якщо педагог організовує навчальне середовище, спрямоване на досягнення заздалегідь запланованих цілей навчання, але з урахуванням індивідуальних вподобань учня та ефекту співнавчання.

Я часто на своїй сторінці у ФБ часто подаю фото із серії «Вчитися можна мимоволі» як зразки того, як можна організувати простір, який буде відкритим(таким, що дихає і живе), мультифункціональним, реально працюючим… Так, можна зробити "працюючим простором" усе що завгодно: шкільні коридори, сходинки, двері класів, підлогу і навіть стелю.. Тож, потрібне переосмислення технології "Стіни, які говорять". Зайве доводити, що стіни, двері, підлога мають бути простором для розвитку дітей, а не екраном для демонстрації педагогічного "совка".

Звісно, маленькі діти ще не в змозі організувати своє навчальне середовище у школі, його мають організовати дорослі. Тільки сильні педагоги можуть правильно налаштувати простір початкової школи. Потім він буде саморозвиватися, якщо школа стане навчальним простором, що самоорганізовується.

Сьогодні побудова будь-якої ефективної педагогічної системи має ставити на перше місце завдання: реалізувати на практиці ідею творення спільного простору - середовища розвитку всіх учасників освітнього процесу. Адже справжній розвиток відбувається не стільки в процесі цілеспрямованого набуття знань на уроці, скільки в процесі реальної взаємодії з непередбачуваною різноманітністю освітнього простору в школі та у навколишньому світі.

Причому в розвивальному середовищі розвиток усіх учасників освітнього процесу має відбуватись природним шляхом без необхідності застосовувати «зовнішню» мотивацію до навчання, оскільки тут пробуджуються внутрішні мотиви до саморозвитку (самовизначення, зацікавлення, усвідомлене ставлення до навчання тощо).

Тож, таки треба ставити завдання формування якісного освітнього простору в нашій країні для всіх і створення навчального середовища на рівні кожної школи в якому кожен учень може розвиватись, може бути продуктивним. А можливість створити власний освітній простір, "сконструювати світ освіти", - стає чи не єдиним способом персоналізації освіти.

Не тільки окремий навчальний заклад, а й усе сучасне суспільство стає тепер навчальним довкіллям для кожного. Якщо буде реально існувати єдиний «освітній простір» міста, можна буде, наприклад, забезпечити умови, щоб діти могли вчитися не в одній школі, а відразу в декількох. Це дасть їм змогу здобути кращу освіту.

Ці школи можуть знаходитись не тільки в різних регіонах, а і в різних країнах. Ще 15 років тому(у 2002 році) бачив як такі можливості надавала американським дітям Єдина телекомунікаційна система штату Айова. Тоді це було дорогим задоволенням, тепер із появою Скайп-звязку, соціальних мереж усе це вже є буденним і фактично безкоштовним.

Ще в 90-х роках гімназія ім. Тараса Шевченка надівала можливість своїм учням стати учнями Стрийської гімназії під час візитів до гімназії-партнера чи вчителі зі Стрия могли запропонувати свої уроки нашим учням, коли вони відвідували Кіровоград.

Завдяки таким партнерським зв'язкам шкільна освіта стає більш широким поняттям, яке виходить за межі того, що відбувається в одній будівлі. Школа більше взагалі не буде асоціюватись із якимось будинком…

Ти опиняєшся в «освітньому просторі», а школа це лише один із дороговказів (на кшталт, таблички на стовпі), за допомогою яких ти маєш самостійно обрати свій шлях.

Звісно, школа – це домінантний простір для розвитку дітей. Для них і разом з ними педагогічний колектив має сформувати і налаштовувати простір.

Простір для формування власного шляху навчання, індивідуальної освітньої траєкторії.

Простір для ціннісного орієнтування.

Простір як систему взаємодії між дорослими та учнями, який вони будують разом і правила взаємодії приймають разом.

Простір для прийняття рішень і усвідомлення, рефлексії над результатами.

Зараз нашим вчителям початкової пропонується концепція "зонування" в освітньому просторі. Зокрема, в цьому матеріалі пропонується сім навчальних зон, які, на думку авторів, повинні бути в кожному класі:

1. Відкриттів,

2. Новин,

3. Матеріалів,

4. Комунікативна зона,

5. Тематична зона,

6. Зона Вчителя

7. Зона Тиші.

http://pedpresa.ua/161857-7-navchalnyh-zon-yaki-povynni-buty-u-kozhnomu-klasi.html

Звісно, ця концепція вже застаріла, як і багато чого з того, що зараз пропонується як "оновлення". Зараз мова має йти про гнучкий освітній простір, навчальний простір, що самоорганізується (Self Organized Learning Environment - SOLE).

Ідею навчального простору, що самоорганізується, для Self-Organized Learning(самоорганізованого навчання) активно пропагує індус із Великобританії Сугата Мітра(Sugata Mitra).

Саме він акцентує увагу на навчання як продукті самоорганізації: якщо ви дозволите навчальному процесу йти своїм шляхом, з'явиться навчання. Тож, учитель має запускати процес, а потім відходити в бік і спостерігати, як відбувається навчання.

Сугата Мітра радить використовувати «бабусин метод» Як тільки діти щось зроблять, просто казати: "Ого, ух ти, і як ви це зробили? Коли я була в вашому віці, я зовсім не вміла таке робити». На його думку, в школі має бути одна «бабуся»(тьютор, фасилітатор), що відповідає за безпеку дітей і охорону їх здоров'я. Усе інше буде йти з «хмари».

Український футуролог Володимир Нікітін стверджує: «створювати школи (або інші освітні установи) безглуздо - треба створювати освітні простори де дитина зможе пройти і через мистецтво і через експеримент та дослідження».

Тож, сьогодні треба вчити керівників навчальних закладів та вчителів

• як конструювати відкритий та багатоваріантний освітній простір,

• як управляти середовищем взаємодії усіх учасників освітнього процесу,

• як відстежувати динаміку формування освітнього простору.

А учнів треба буде вчити способам персоналізації певної частини освітнього простору з тим, щоб вони могли самостійно відкривали та конструювали знання. 

Усі знають «закон огірка»: огірок, занурений у розсіл, без всяких спеціальних зусиль згодом стає просоленим".

Висновок з цього закону для школи дуже простий: не потрібні спеціальні виховні зусилля(заходи…), треба створювати відповідне середовище взаємодії усіх учасників освітнього процесу, відповідну морально-психологічну атмосферу в колективі, ціннісне поле. Але це вже вищий пілотаж управління. Значно легше для галочки щось провести в школі й відрапортувати.

Звісно, не треба розглядати учня як пасивний і позбавлений волі огірок. Треба вчити учнів налаштовувати свій фокус уваги, "концентрувати" з навколишнього середовища те, що їм буде цікаве і корисне... Тоді активними творцями самих себе будуть наші діти, а не батьки чи вчителі, які намагаються щось вкладали їм в голову. А то буде як в єврейському анекдоті: Сьомочка, мама прожила своє довге і щасливе життя. Проживе і твоє!

У фізиці є таке поняття - перенасичений розчин. Досить впустити в нього піщинку або просто струсити, і починається стрімка кристалізація. Але кристалізація не відбувається, бо не вистачає самої піщинки - визнаного лідера. Того, хто готовий вести людей за собою за ідею, того, хто виразно бачить кінцеву мету, хто здатний спланувати й забезпечити прорив у майбутнє.

Юлія Василів пише про головні ознаки потужного навчального середовища:

- коли складно і коли є виклик(challenge);

- коли треба розв'язувати складну проблему, бажано – реальну;

- коли чітко усвідомлюєш "навіщо" ти вчишся і як це застосувати;

- коли є командна робота і ти взаємодієш (середовище стимулює);

- коли є гнучкість і право на помилку.

08.09.2018
1242
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews