Укр Рус

Дата: 22.03.2019

Підписка на новини

Чи потрібен нам досвід німецьких дитячих садків?

Опубліковано
19.11.2018

Якось так повелося, що отримання досвіду інших країн для нас є запорукою успіху. Ніхто не думає, з кого беруть (чи не беруть) приклад країни-приклади. Де вони черпають сили для створення нового, дієвого? Як краще – вчитися на своїх помилках, чи на помилках передових країн? Єдиним вірним рішенням, на мою думку, є створення свого досвіду на основі отриманого, а не бездумне копіювання та перенесення чужих правил на свої, змінивши лише назви.

Які проблеми в нашій дошкільній освіті? Багато теорії, мало практики. Багато розмов,мало дій. Паперова і звітна робота є всюди (більшою/меншою мірою). Ми не знаємо законів та положень, а якщо знаємо, то не вміємо ними оперувати. Фінансування. Права педагога (останнім часом чути лише про обов’язки)

Який досвід німецького дошкілля ми можемо застосувати в себе? Чому багато наших педагогів так бояться давати дітям вилки (не кажучи вже про ножі), хоча німецькі колеги повністю довіряють дітям і дають можливість ще з дошкільного дитинства здобути досвід роботи з ножами, пилками, молотками та цвяхами, саме для цього створені спеціальні майстерні в дошкільних закладах. Справа в тому, що в наших дітей щільні рамки так званої свободи. Складається враження, що дитина не має права впасти, набити шишку, розбити коліно чи порізати пальчика. Назріває питання: а як же тоді досвід? Як же тоді самостійність? (звичайно, наші діти їдять, одягаються, ліжка застеляють самі…а самообслуговування хіба ще не включає в себе і вміння приготувати собі бутерброд, самостійно порізати яблуко?)

Ми намагаємося йти в ногу з часом. Активно працюємо над тим, щоб групи були комп’ютеризовані, оснащені великими екранами для перегляду відеороликів. В Німеччині, навпаки – ніяких комп’ютерів чи проекторів (тільки для батьків).  Вони аргументують це тим, що діти повинні рости і розвиватися в дошкільному закладі окремо від сучасних технологій (вдома вони все одно користуються телефонами, планшетами та комп’ютерами). Хоча, більшість наших садків так і не впровадили комп’ютеризацію в закладах (через нестачу коштів), і це добре.

Так, звичайно можна і потрібно вчитися у наших сусідів. Поїздка до Німеччини завдяки проекту «Вiдображення: цiнності німецької та української дошкільної освіти у взаємному порівнянні» дала змогу побачити «промахи» вітчизняного дошкілля та переваги. Серед недоліків – (навіть не фінансування, зхоча це теж дуже важливе питання) а гіперопіка батьківська та майже повна відсутність взаємодії та довіри між батьками та педагогами. Навіть не ясно, чому так, адже наші батьки (на відміну від німецьких) мають змогу в будь-який час прийти до закладу та побачити, чим займаються їх діти. Наші батьки мають доступ до майданчиків та груп закладу постійно. У нас діти в дошкільних закладах (за виключенням тих моментів, коли малюки хворіють) проводять більше часу, ніж вдома (в Дортмунді, приміром, заклади працюють максимум до 18.00 і то, в таких випадках діти приходять по змінам). Звідси випливає питання: В чому проблема української дошкільної освіти? Що у нас не так? Що для себе ми могли б взяти з німецької ДО?  І, зваживши всі «за» і «проти» (а їх насправді дуже багато) я дійшла такого висновку:

Так, як зміни (особливо глобальні) відбуваються дуже повільно, необхідно крок за кроком змінювати свідомість свою та батьків. Дорослі повинні нарешті зрозуміти, що свята, які проводяться в дитячому садку, повинні відбуватися за участі батьків та дітей (а не бути свого роду театром для батьків). Діти не тільки мають право, а й повинні рухатися (без страху розбитих колін та зчесаних ліктів) без обмежень та настанов (не бігай, не стрибай і т.д.). Будні в дошкільних закладах не повинні нагадувати радянську школу (під дня заняття). Проте, це не є головною проблемою. Найбільш гострим питанням наразі є кількість дітей в групах (більше, ніж вимагають норми, зазвичай) та нестача педагогів (саме тому на посаду вихователя беруть людей без відповідної освіти, тому що – банально, нема кому працювати).

Німецькі колеги чудово придумали з напрямками роботи в дитячих садках: їх обирають педагоги, які керуються своїми уподобаннями. Простіше кажучи, вихователі вчать дітей тому, що люблять самі (співають, танцюють, готують їжу, вчать математиці). Аргументують це тим, що педагог добре дитину може навчити тільки в тому випадку, якщо він любить ту справу, якій навчає.

Проблемне питання моєї статті було таким: чи потрібен нам досвід німецьких педагогів? Безперечно, так. Адже завдяки порівнянню та аналізу ми можемо дивитися на свою, українську дошкільну освіту через призму світобачення  інших країн. Ми можемо реально оцінювати ситуацію та шукати шляхи вирішення та вдосконалення нашої системи освіти. Ми ще у пошуці, але я думаю, на вірному шляху.

 

Чи потрібен нам досвід німецьких дитячих садків?
Чи потрібен нам досвід німецьких дитячих садків?

Якось так повелося, що отримання досвіду інших країн для нас є запорукою успіху. Ніхто не думає, з кого беруть (чи не беруть) приклад країни-приклади. Де вони черпають сили для створення нового, дієвого? Як краще – вчитися на своїх помилках, чи на помилках передових країн? Єдиним вірним рішенням, на мою думку, є створення свого досвіду на основі отриманого, а не бездумне копіювання та перенесення чужих правил на свої, змінивши лише назви.

Чи потрібен нам досвід німецьких дитячих садків?

Які проблеми в нашій дошкільній освіті? Багато теорії, мало практики. Багато розмов,мало дій. Паперова і звітна робота є всюди (більшою/меншою мірою). Ми не знаємо законів та положень, а якщо знаємо, то не вміємо ними оперувати. Фінансування. Права педагога (останнім часом чути лише про обов’язки)

Який досвід німецького дошкілля ми можемо застосувати в себе? Чому багато наших педагогів так бояться давати дітям вилки (не кажучи вже про ножі), хоча німецькі колеги повністю довіряють дітям і дають можливість ще з дошкільного дитинства здобути досвід роботи з ножами, пилками, молотками та цвяхами, саме для цього створені спеціальні майстерні в дошкільних закладах. Справа в тому, що в наших дітей щільні рамки так званої свободи. Складається враження, що дитина не має права впасти, набити шишку, розбити коліно чи порізати пальчика. Назріває питання: а як же тоді досвід? Як же тоді самостійність? (звичайно, наші діти їдять, одягаються, ліжка застеляють самі…а самообслуговування хіба ще не включає в себе і вміння приготувати собі бутерброд, самостійно порізати яблуко?)

Ми намагаємося йти в ногу з часом. Активно працюємо над тим, щоб групи були комп’ютеризовані, оснащені великими екранами для перегляду відеороликів. В Німеччині, навпаки – ніяких комп’ютерів чи проекторів (тільки для батьків).  Вони аргументують це тим, що діти повинні рости і розвиватися в дошкільному закладі окремо від сучасних технологій (вдома вони все одно користуються телефонами, планшетами та комп’ютерами). Хоча, більшість наших садків так і не впровадили комп’ютеризацію в закладах (через нестачу коштів), і це добре.

Так, звичайно можна і потрібно вчитися у наших сусідів. Поїздка до Німеччини завдяки проекту «Вiдображення: цiнності німецької та української дошкільної освіти у взаємному порівнянні» дала змогу побачити «промахи» вітчизняного дошкілля та переваги. Серед недоліків – (навіть не фінансування, зхоча це теж дуже важливе питання) а гіперопіка батьківська та майже повна відсутність взаємодії та довіри між батьками та педагогами. Навіть не ясно, чому так, адже наші батьки (на відміну від німецьких) мають змогу в будь-який час прийти до закладу та побачити, чим займаються їх діти. Наші батьки мають доступ до майданчиків та груп закладу постійно. У нас діти в дошкільних закладах (за виключенням тих моментів, коли малюки хворіють) проводять більше часу, ніж вдома (в Дортмунді, приміром, заклади працюють максимум до 18.00 і то, в таких випадках діти приходять по змінам). Звідси випливає питання: В чому проблема української дошкільної освіти? Що у нас не так? Що для себе ми могли б взяти з німецької ДО?  І, зваживши всі «за» і «проти» (а їх насправді дуже багато) я дійшла такого висновку:

Так, як зміни (особливо глобальні) відбуваються дуже повільно, необхідно крок за кроком змінювати свідомість свою та батьків. Дорослі повинні нарешті зрозуміти, що свята, які проводяться в дитячому садку, повинні відбуватися за участі батьків та дітей (а не бути свого роду театром для батьків). Діти не тільки мають право, а й повинні рухатися (без страху розбитих колін та зчесаних ліктів) без обмежень та настанов (не бігай, не стрибай і т.д.). Будні в дошкільних закладах не повинні нагадувати радянську школу (під дня заняття). Проте, це не є головною проблемою. Найбільш гострим питанням наразі є кількість дітей в групах (більше, ніж вимагають норми, зазвичай) та нестача педагогів (саме тому на посаду вихователя беруть людей без відповідної освіти, тому що – банально, нема кому працювати).

Німецькі колеги чудово придумали з напрямками роботи в дитячих садках: їх обирають педагоги, які керуються своїми уподобаннями. Простіше кажучи, вихователі вчать дітей тому, що люблять самі (співають, танцюють, готують їжу, вчать математиці). Аргументують це тим, що педагог добре дитину може навчити тільки в тому випадку, якщо він любить ту справу, якій навчає.

Проблемне питання моєї статті було таким: чи потрібен нам досвід німецьких педагогів? Безперечно, так. Адже завдяки порівнянню та аналізу ми можемо дивитися на свою, українську дошкільну освіту через призму світобачення  інших країн. Ми можемо реально оцінювати ситуацію та шукати шляхи вирішення та вдосконалення нашої системи освіти. Ми ще у пошуці, але я думаю, на вірному шляху.

 

19.11.2018

Якось так повелося, що отримання досвіду інших країн для нас є запорукою успіху. Ніхто не думає, з кого беруть (чи не беруть) приклад країни-приклади. Де вони черпають сили для створення нового, дієвого? Як краще – вчитися на своїх помилках, чи на помилках передових країн? Єдиним вірним рішенням, на мою думку, є створення свого досвіду на основі отриманого, а не бездумне копіювання та перенесення чужих правил на свої, змінивши лише назви.

Які проблеми в нашій дошкільній освіті? Багато теорії, мало практики. Багато розмов,мало дій. Паперова і звітна робота є всюди (більшою/меншою мірою). Ми не знаємо законів та положень, а якщо знаємо, то не вміємо ними оперувати. Фінансування. Права педагога (останнім часом чути лише про обов’язки)

Який досвід німецького дошкілля ми можемо застосувати в себе? Чому багато наших педагогів так бояться давати дітям вилки (не кажучи вже про ножі), хоча німецькі колеги повністю довіряють дітям і дають можливість ще з дошкільного дитинства здобути досвід роботи з ножами, пилками, молотками та цвяхами, саме для цього створені спеціальні майстерні в дошкільних закладах. Справа в тому, що в наших дітей щільні рамки так званої свободи. Складається враження, що дитина не має права впасти, набити шишку, розбити коліно чи порізати пальчика. Назріває питання: а як же тоді досвід? Як же тоді самостійність? (звичайно, наші діти їдять, одягаються, ліжка застеляють самі…а самообслуговування хіба ще не включає в себе і вміння приготувати собі бутерброд, самостійно порізати яблуко?)

Ми намагаємося йти в ногу з часом. Активно працюємо над тим, щоб групи були комп’ютеризовані, оснащені великими екранами для перегляду відеороликів. В Німеччині, навпаки – ніяких комп’ютерів чи проекторів (тільки для батьків).  Вони аргументують це тим, що діти повинні рости і розвиватися в дошкільному закладі окремо від сучасних технологій (вдома вони все одно користуються телефонами, планшетами та комп’ютерами). Хоча, більшість наших садків так і не впровадили комп’ютеризацію в закладах (через нестачу коштів), і це добре.

Так, звичайно можна і потрібно вчитися у наших сусідів. Поїздка до Німеччини завдяки проекту «Вiдображення: цiнності німецької та української дошкільної освіти у взаємному порівнянні» дала змогу побачити «промахи» вітчизняного дошкілля та переваги. Серед недоліків – (навіть не фінансування, зхоча це теж дуже важливе питання) а гіперопіка батьківська та майже повна відсутність взаємодії та довіри між батьками та педагогами. Навіть не ясно, чому так, адже наші батьки (на відміну від німецьких) мають змогу в будь-який час прийти до закладу та побачити, чим займаються їх діти. Наші батьки мають доступ до майданчиків та груп закладу постійно. У нас діти в дошкільних закладах (за виключенням тих моментів, коли малюки хворіють) проводять більше часу, ніж вдома (в Дортмунді, приміром, заклади працюють максимум до 18.00 і то, в таких випадках діти приходять по змінам). Звідси випливає питання: В чому проблема української дошкільної освіти? Що у нас не так? Що для себе ми могли б взяти з німецької ДО?  І, зваживши всі «за» і «проти» (а їх насправді дуже багато) я дійшла такого висновку:

Так, як зміни (особливо глобальні) відбуваються дуже повільно, необхідно крок за кроком змінювати свідомість свою та батьків. Дорослі повинні нарешті зрозуміти, що свята, які проводяться в дитячому садку, повинні відбуватися за участі батьків та дітей (а не бути свого роду театром для батьків). Діти не тільки мають право, а й повинні рухатися (без страху розбитих колін та зчесаних ліктів) без обмежень та настанов (не бігай, не стрибай і т.д.). Будні в дошкільних закладах не повинні нагадувати радянську школу (під дня заняття). Проте, це не є головною проблемою. Найбільш гострим питанням наразі є кількість дітей в групах (більше, ніж вимагають норми, зазвичай) та нестача педагогів (саме тому на посаду вихователя беруть людей без відповідної освіти, тому що – банально, нема кому працювати).

Німецькі колеги чудово придумали з напрямками роботи в дитячих садках: їх обирають педагоги, які керуються своїми уподобаннями. Простіше кажучи, вихователі вчать дітей тому, що люблять самі (співають, танцюють, готують їжу, вчать математиці). Аргументують це тим, що педагог добре дитину може навчити тільки в тому випадку, якщо він любить ту справу, якій навчає.

Проблемне питання моєї статті було таким: чи потрібен нам досвід німецьких педагогів? Безперечно, так. Адже завдяки порівнянню та аналізу ми можемо дивитися на свою, українську дошкільну освіту через призму світобачення  інших країн. Ми можемо реально оцінювати ситуацію та шукати шляхи вирішення та вдосконалення нашої системи освіти. Ми ще у пошуці, але я думаю, на вірному шляху.

 

освітня політика дошкілля Німеччини дошкільна освіта
1276
uk-UA
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews