Укр Рус

Дата: 22.03.2019

Підписка на новини

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК ДЖЕРЕЛО КРИЗОВИХ ЯВИЩ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Опубліковано
09.01.2019

     Із початком «Болонського процесу» в Україні, ухваленням Закону України «Про вищу освіту» та Закону України «Про освіту», українська політична влада розпочала структурні зміни в українській системі вищої освіти, беручи за основу деякі елементи освітніх систем країн Європейського Союзу. Була впроваджена рамка кваліфікацій, кредитно-трансфертна система, градаційна освіта, законодавчо задекларована академічна та фінансова автономія закладів вищої освіти, продовжуються намагання створити незалежні акредитаційні інституції за західним зразком, і відповідну систему зовнішнього забезпечення якості.

      Якщо виходити з гіпотези, що модель вищої освіти має бути гармонійним доповненням суспільно-політичної та економічної моделі держави, можна зробити висновок, що для здійснення ефективної реформи, потрібно мати чіткі стратегічні цілі щодо освітньої моделі, а для цього потрібне розуміння до якої суспільно-економічної моделі рухається країна.

     Враховуючи зазначене, а також і те, що в українському суспільстві та серед еліт нема консенсусу, та навіть бодай дискусії щодо того, яку суспільно-політичну та економічну модель варто застосувати в Україні, будь які спроби трансформацій освітнього сектору з великою ймовірністю обернуться провалом. Тому, впровадження деяких структурних змін в систему вищої освіти нагадують спробу «косметичного ремонту» "хрущівки" європейськими матеріалами, а дії органів державної влади супроводжуються рядом розбіжностей та суперечностей, відсутністю комплексного та концептуального підходів.

     Освітня система кожної держави є доволі самодостатньою, однак, якщо здійснити узагальнення та виділити спільні риси, освітні системи можна поділити на дві великих групи, які є залежними від політичної та економічної організації конкретного суспільства, зокрема на капіталістичну освітню модель та соціалістичну.

     Капіталістична освітня модель, або модель для «відкритого суспільства» або модель для «утилітарного суспільства» характеризується наявністю наступних елементів:

      1)     Мета освітнього процесу – надання навичок, знань та компетенцій для ефективного існування в умовах постійно-змінної кон’юктури ринку праці, інноваційно-технічного розвитку економіки, глобальної міграції капіталу та робочої сили.

2)     При здійсненні підготовки студента акцент робиться на розвиток індивідуальних якостей, самостійне прийняття рішень, що характеризується плюралізмом педагогічних методів, гнучкими освітніми траекторіями, академічними свободами та мобільністю. Студент розглядається як суб’єкт, а не як обєкт освітнього процесу.

3)     Замовниками кадрів є суб’єкти приватного сектору, а не держава.

4)     Мінімальне втручання державних органів в освітні процеси та діяльність університетів.

5)     Університети функціонують за корпоративним принципом – мають органи управління, подібні до корпорацій, вільно розпоряджаються фінансовими ресурсами, ведуть бухгалтерський облік відповідно до цивільного (приватного) законодавства.

6)     Університетська автономія передбачає можливість для закладів вищої освіти самостійно обирати кого навчати, а кого ні, вільно розпоряджатися фінансовими ресурсами та самостійно встановлювати вартість навчання, самостійно створювати навчальні програми, у тому числі обирати за якими напрямами видавати дипломи.

7)     Фінансування здійснюється або державою, або приватними донорами, або комбіновано.

8)     Наукова робота та дослідження концентруються на кафедрах, а не в державних наукових установах, університети обирають напрями досліджень самостійно, або на замовлення приватних інституцій.

     Така освітня модель підтримується в: США, Великобританії, Австралії, Японії, Ізраїлі, Катарі, Нідерландах, Бельгії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Чехії.

     Соціалістична освітня модель, або модель для «держави загального блага» або модель для «егалітарного» суспільства характеризується наступними елементами:

     1)     В освітньому процесі значне місце посідає виховна складова, де студентам надають громадянські «навички» в дусі конформізму за для існування в колективіському суспільстві, відповідно до політики конкретної держави. Університет є інструментом соціалізації та адаптації. Наявна присутність теоретико-аксіологічного, можливо ідеологічного навантаження у викладанні суспільних дисциплін, домінування парадигм.

     2)     Істотне втручання держави в діяльність університетів та освітні процеси, зокрема повне або часткове утримання закладів вищої освіти за державний кошт, здійснення прямого або опосередкованого управління університетами державними/партійними органами, втручання в кадрову політику університету.

     3)     Наукова робота та дослідження відбуваються за кошти і на замовлення держави.

     4)     Перелік спеціальностей та навчальних програм є вичерпний, встановлюється та регулюється державними органами.

     5)     Управління фінансами та бухгалтерський облік ведеться відповідно до публічного законодавства.

     6)     Можливе втручання держави в економічні процеси і відповідний вплив на перше робоче місце випускника.

     Така освітня модель підтримується в: Китаї, Філіппінах, Росії, КНДР; країнах скандинавського соціалізму – Швеції, Фінляндії; також деякі елементи впроваджуються у Франції та Іспанії.

     Слід зазначити, що передові позиції у світових рейтингах закладів вищої освіти, зокрема «Шанхайському рейтингу» та «Qsuniversitiesworldrankings» посідають представники «капіталістичної освітньої моделі».

     В українській системі вищої освіти існують дві паралельні реальності, де з однаковою інтенсивністю прогресують і стримують одна одну дві освітні моделі. В освітньому законодавстві України задекларовані базові елементи капіталістичної моделі такі як господарська та академічна автономія вишів, публічність та підзвітність, можливості академічної мобільності та гнучкість освітніх траекторій (через вибіркові дисципліни), запроваджуються елементи корпоративного управління, зокрема через наглядові ради, фінансових директорів, ре-делегування повноважень ректорів, створення незалежних акредитаційних інституцій.

     Однак при цьому, кожен з перелічених елементів капіталістичної моделі стримується відповідним елементом соціалістичної моделі. Зокрема зберігається тотальний вплив держави на освітні процеси. Замовником кадрів є держава, і через так зване «держзамовлення» держава адміністративним методом встановлює вартість навчання у вишах державної форми власності, а також здійснює вплив на пропозицію ринку праці. Таке явище не є притаманним капіталістичним системам, де замовниками є корпорації.

     Із держзамовлення випливає посередництво держави у стосунках «абітурієнт-університет», де вступ відбувається за так званими системами «широкий конкурс» та «фіксований конкурс», які є складними та незрозумілими для більшості абітурієнтів та батьків. Як було зазначено, одним з основних базисів академічної автономії є саме можливість для закладу освіти самостійно обирати кого навчати, однак вітчизняна система фінансування повністю виключає таку можливість. Значним посяганням на академічну автономію є складності з ліцензуванням, зокрема виключається можливість відкрити навчальну програму, навчати студентів за державний кошт та видати диплом, якщо така програма відсутня в державному переліку спеціальностей. Значно посилюється присутність держави у переході між бакалаврським та магістерським рівнями через впровадження ЗНО, що може спонукати до уніфікації академічного наповнення. Незважаючи на можливість функціонування у статусі «неприбуткової організації», заклади вищої освіти, де-факто, залишаються бюджетними установами, які функціонують і ведуть бух облік відповідно до публічного фінансового права, є повністю залежними від коштів державного бюджету в умовах його обмеженості та економічної стагнації. Наслідком цього є повна залежність роботи кафедр та науково-педагогічного персоналу від державних тарифних сіток, адміністративно-централізованого розподілу академічних годин та навантаження між персоналом, значної бюрократії.

     Стосовно системи управління, то незважаючи на автономію, створення такої інституції як «НАЗЯВО», паралельно було створено державну «ДСЯО», яка також наділена суттєвими повноваженнями. Крім того, Міністерство освіти і науки на правах засновника може втрутитись в роботу майже кожного закладу вищої освіти, що перебуває у державній власності. Поняття «диплом державного зразка» спонукає державу до регулярного і систематичного втручання в діяльність освітніх установ.

     Сільські коефіцієнти та прерогатива при вступі тим, що погодяться відпрацювати на визначеному державою робочому місці визначений термін також є елементом соціалістичної освітньої моделі.

     Підсумовуючи, слід зазначити, що органи державної влади, усвідомлюючи суспільний запит, намагаються впроваджувати структурні зміни в українську систему вищої освіти, однак за відсутності розуміння освітньої моделі, яке є наслідком відсутності державної стратегії щодо побудови конкретної суспільно-політичної та економічної моделі, реформа заходить у «глухий кут». Із інтенсивним розвитком елементів капіталістичної освітньої моделі, з не меншою інтенсивністю закріплюються та підсилюються елементи старої соціал-комуністичної освітньої моделі.

 

Саган Максим, студент 4 курсу Університету банківської справи, незалежний освітній оглядач.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК ДЖЕРЕЛО КРИЗОВИХ ЯВИЩ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК ДЖЕРЕЛО КРИЗОВИХ ЯВИЩ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

     Із початком «Болонського процесу» в Україні, ухваленням Закону України «Про вищу освіту» та Закону України «Про освіту», українська політична влада розпочала структурні зміни в українській системі вищої освіти, беручи за основу деякі елементи освітніх систем країн Європейського Союзу. Була впроваджена рамка кваліфікацій, кредитно-трансфертна система, градаційна освіта, законодавчо задекларована академічна та фінансова автономія закладів вищої освіти, продовжуються намагання створити незалежні акредитаційні інституції за західним зразком, і відповідну систему зовнішнього забезпечення якості.

      Якщо виходити з гіпотези, що модель вищої освіти має бути гармонійним доповненням суспільно-політичної та економічної моделі держави, можна зробити висновок, що для здійснення ефективної реформи, потрібно мати чіткі стратегічні цілі щодо освітньої моделі, а для цього потрібне розуміння до якої суспільно-економічної моделі рухається країна.

     Враховуючи зазначене, а також і те, що в українському суспільстві та серед еліт нема консенсусу, та навіть бодай дискусії щодо того, яку суспільно-політичну та економічну модель варто застосувати в Україні, будь які спроби трансформацій освітнього сектору з великою ймовірністю обернуться провалом. Тому, впровадження деяких структурних змін в систему вищої освіти нагадують спробу «косметичного ремонту» "хрущівки" європейськими матеріалами, а дії органів державної влади супроводжуються рядом розбіжностей та суперечностей, відсутністю комплексного та концептуального підходів.

     Освітня система кожної держави є доволі самодостатньою, однак, якщо здійснити узагальнення та виділити спільні риси, освітні системи можна поділити на дві великих групи, які є залежними від політичної та економічної організації конкретного суспільства, зокрема на капіталістичну освітню модель та соціалістичну.

     Капіталістична освітня модель, або модель для «відкритого суспільства» або модель для «утилітарного суспільства» характеризується наявністю наступних елементів:

      1)     Мета освітнього процесу – надання навичок, знань та компетенцій для ефективного існування в умовах постійно-змінної кон’юктури ринку праці, інноваційно-технічного розвитку економіки, глобальної міграції капіталу та робочої сили.

2)     При здійсненні підготовки студента акцент робиться на розвиток індивідуальних якостей, самостійне прийняття рішень, що характеризується плюралізмом педагогічних методів, гнучкими освітніми траекторіями, академічними свободами та мобільністю. Студент розглядається як суб’єкт, а не як обєкт освітнього процесу.

3)     Замовниками кадрів є суб’єкти приватного сектору, а не держава.

4)     Мінімальне втручання державних органів в освітні процеси та діяльність університетів.

5)     Університети функціонують за корпоративним принципом – мають органи управління, подібні до корпорацій, вільно розпоряджаються фінансовими ресурсами, ведуть бухгалтерський облік відповідно до цивільного (приватного) законодавства.

6)     Університетська автономія передбачає можливість для закладів вищої освіти самостійно обирати кого навчати, а кого ні, вільно розпоряджатися фінансовими ресурсами та самостійно встановлювати вартість навчання, самостійно створювати навчальні програми, у тому числі обирати за якими напрямами видавати дипломи.

7)     Фінансування здійснюється або державою, або приватними донорами, або комбіновано.

8)     Наукова робота та дослідження концентруються на кафедрах, а не в державних наукових установах, університети обирають напрями досліджень самостійно, або на замовлення приватних інституцій.

     Така освітня модель підтримується в: США, Великобританії, Австралії, Японії, Ізраїлі, Катарі, Нідерландах, Бельгії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Чехії.

     Соціалістична освітня модель, або модель для «держави загального блага» або модель для «егалітарного» суспільства характеризується наступними елементами:

     1)     В освітньому процесі значне місце посідає виховна складова, де студентам надають громадянські «навички» в дусі конформізму за для існування в колективіському суспільстві, відповідно до політики конкретної держави. Університет є інструментом соціалізації та адаптації. Наявна присутність теоретико-аксіологічного, можливо ідеологічного навантаження у викладанні суспільних дисциплін, домінування парадигм.

     2)     Істотне втручання держави в діяльність університетів та освітні процеси, зокрема повне або часткове утримання закладів вищої освіти за державний кошт, здійснення прямого або опосередкованого управління університетами державними/партійними органами, втручання в кадрову політику університету.

     3)     Наукова робота та дослідження відбуваються за кошти і на замовлення держави.

     4)     Перелік спеціальностей та навчальних програм є вичерпний, встановлюється та регулюється державними органами.

     5)     Управління фінансами та бухгалтерський облік ведеться відповідно до публічного законодавства.

     6)     Можливе втручання держави в економічні процеси і відповідний вплив на перше робоче місце випускника.

     Така освітня модель підтримується в: Китаї, Філіппінах, Росії, КНДР; країнах скандинавського соціалізму – Швеції, Фінляндії; також деякі елементи впроваджуються у Франції та Іспанії.

     Слід зазначити, що передові позиції у світових рейтингах закладів вищої освіти, зокрема «Шанхайському рейтингу» та «Qsuniversitiesworldrankings» посідають представники «капіталістичної освітньої моделі».

     В українській системі вищої освіти існують дві паралельні реальності, де з однаковою інтенсивністю прогресують і стримують одна одну дві освітні моделі. В освітньому законодавстві України задекларовані базові елементи капіталістичної моделі такі як господарська та академічна автономія вишів, публічність та підзвітність, можливості академічної мобільності та гнучкість освітніх траекторій (через вибіркові дисципліни), запроваджуються елементи корпоративного управління, зокрема через наглядові ради, фінансових директорів, ре-делегування повноважень ректорів, створення незалежних акредитаційних інституцій.

     Однак при цьому, кожен з перелічених елементів капіталістичної моделі стримується відповідним елементом соціалістичної моделі. Зокрема зберігається тотальний вплив держави на освітні процеси. Замовником кадрів є держава, і через так зване «держзамовлення» держава адміністративним методом встановлює вартість навчання у вишах державної форми власності, а також здійснює вплив на пропозицію ринку праці. Таке явище не є притаманним капіталістичним системам, де замовниками є корпорації.

     Із держзамовлення випливає посередництво держави у стосунках «абітурієнт-університет», де вступ відбувається за так званими системами «широкий конкурс» та «фіксований конкурс», які є складними та незрозумілими для більшості абітурієнтів та батьків. Як було зазначено, одним з основних базисів академічної автономії є саме можливість для закладу освіти самостійно обирати кого навчати, однак вітчизняна система фінансування повністю виключає таку можливість. Значним посяганням на академічну автономію є складності з ліцензуванням, зокрема виключається можливість відкрити навчальну програму, навчати студентів за державний кошт та видати диплом, якщо така програма відсутня в державному переліку спеціальностей. Значно посилюється присутність держави у переході між бакалаврським та магістерським рівнями через впровадження ЗНО, що може спонукати до уніфікації академічного наповнення. Незважаючи на можливість функціонування у статусі «неприбуткової організації», заклади вищої освіти, де-факто, залишаються бюджетними установами, які функціонують і ведуть бух облік відповідно до публічного фінансового права, є повністю залежними від коштів державного бюджету в умовах його обмеженості та економічної стагнації. Наслідком цього є повна залежність роботи кафедр та науково-педагогічного персоналу від державних тарифних сіток, адміністративно-централізованого розподілу академічних годин та навантаження між персоналом, значної бюрократії.

     Стосовно системи управління, то незважаючи на автономію, створення такої інституції як «НАЗЯВО», паралельно було створено державну «ДСЯО», яка також наділена суттєвими повноваженнями. Крім того, Міністерство освіти і науки на правах засновника може втрутитись в роботу майже кожного закладу вищої освіти, що перебуває у державній власності. Поняття «диплом державного зразка» спонукає державу до регулярного і систематичного втручання в діяльність освітніх установ.

     Сільські коефіцієнти та прерогатива при вступі тим, що погодяться відпрацювати на визначеному державою робочому місці визначений термін також є елементом соціалістичної освітньої моделі.

     Підсумовуючи, слід зазначити, що органи державної влади, усвідомлюючи суспільний запит, намагаються впроваджувати структурні зміни в українську систему вищої освіти, однак за відсутності розуміння освітньої моделі, яке є наслідком відсутності державної стратегії щодо побудови конкретної суспільно-політичної та економічної моделі, реформа заходить у «глухий кут». Із інтенсивним розвитком елементів капіталістичної освітньої моделі, з не меншою інтенсивністю закріплюються та підсилюються елементи старої соціал-комуністичної освітньої моделі.

 

Саган Максим, студент 4 курсу Університету банківської справи, незалежний освітній оглядач.

09.01.2019
1302
uk-UA
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews