Укр Рус

Дата: 19.05.2019

Підписка на новини

НАШІ УРОКИ

Опубліковано
26.03.2019

Ти підходиш до дверей, на яких надпис англійською: ”Chamber-of-English”  «Chamber» можна перекласти, як хочеш – кімната, камера, палата, покої, гніздо, комора, казан, апартамент…Я не проти будь-якого варіанту. За великим рахунком, усі вони правильні. У цій  крихітній  аудиторії на сьомому поверсі факультету іноземних мов за кількома столами сидять твої десять студентів. Урок для тебе – це те ж саме, що й улюблена п’єса для актора, у якій він гратиме свою улюблену роль, що й зірковий матч для професійного футболіста, де він обов’язково заб’є гол, а то й два. Або ж це як  концерт для диригента, де він найменшим порухом своєї палички видобуває з інструментів музичні чари. 

Моя аудиторія – це частинка Великої Британії, Сполучених Штатів, Німеччини, Сирії, Лівану. Стіни завішані фотографіями, плакатами, малюнками, рекламними проспектами, путівниками, привезеними з тих місць, де я побував і звідки усе те багатство привіз. Дзвінок і… розпочинається та магія, яка називається уроком. Я знаю (і всі, хто тут присутні, знають), що наступні  вісімдесят хвилин НАШІ. Священні вісімдесят хвилин, коли нас не дозволено турбувати нікому, хто б там в коридорі не хотів навіть на якусь мить просунути голову в аудиторію і попрохати дозволу сказати щось дуже термінове чи викликати вчителя до «вищого» начальства. Зась!

У Chamber  панує залізне правило: розмовляємо лише англійською. Ось тихо шумить чайник. За кілька хвилин посьорбуючи чай, обговорюватимемо питання лексикології,  перекладу, інтерпретації тексту, знову ж таки – англійською. На початковому етапі  це було дещо незвично. Я сказав: «Не можете говорити англійською, тоді «мовчіть» англійською».  Через місяць-два заговорили всі. Особливо подобались кілька хвилин мовної розминки. Даю, наприклад, «про- вокативну» ситуацію, яку вони мусять напівголосно обговорити  між собою: «Уявіть, що ви не пішли на пару, попередивши старосту, що хворі, а через годину зустрілися в магазині з викладачем, пару якого пропустили. Ваш діалог з викладачем». Це так званий ad lib – коротка імпровізація. Потім розпочинаються серйозніші речі – спочатку фонетична зарядка. У майбутньому студенти можуть чути англійську найрізноманітніших кольорів, але вони повинні знати, ЩО таке еталон – королівська англійська. В ідеалі вони мусять бути закоханими в інтонацію та звуки такої англійської. Але то вже, як кажуть, «силою не бути милою». Головне – щоб правильно відтворювали та продукували живе англійське мовлення.

Обов’язковим елементом заняття є слухання записаних останніх радіопередач. У «совковські» часи, то було RadioMoscow англійською мовою (передачі були призначені для аудиторії Великої Британії  та США), після горбачовської «перестройки» дозволено було вже слухати Бі-Бі-Сі. Але навіть на московському радіо англійська (чи то її американський варіант) були автентичними, тобто звучали з вуст носіїв мови. Навіть коли в ефірі був росіянин Владімір Познер. Він народився в сім’ї дипломата, молоді роки провів  в США, там навчався в університеті, а пізніше вів знамениті телемости СРСР-США. У сумний диктаторський період він не боявся обговорювати на радіо незручні для комуністичної влади питання. Керівництво знехотя дозволяло, щоб видатись  демократичнішими в очах зарубіжних слухачів.

Завершували першу частину заняття хвилин десять лексико-граматичного тренінгу (в основному, через переклад). Ці три структурно-мовні аспекти – фонетику, граматику та лексику – я  називав «школою» за аналогією зі «школою» у фігурному катанні, коли спортсмени повинні виконати певні рисунки на льоду у присутності лише суддів – перед тим, як вони виступатимуть  із довільною програмою перед глядачами. Перш ніж переходити до його величності ТЕКСТУ, вільно його обговорювати, знаходити приховані сенси і засоби впливу автора на читача, студент повинен тією «школою» бездоганно володіти.    

Що стосувалося тексту, то студенти англійського відділення були у привілейованішому становищі порівняно зі студентами німецького, бо англійська література сповідувала більш загальнолюдські цінності, у той час як німецька (з тими авторами, які програмувалися для студентів) була заідеологізованою. У фокусі уваги в моїх групах завжди було сучасне коротке оповідання . Ерскін Колдуел, Джойс Керол Оутс, Джон Апдайк, Пелам Гренвіл Вудхауз,Карлсон МакКаллерс, Грем Грін, Джон Чівер, Дороті Паркер, Сомерсет Моем, Сьюзан Хілл – ось тільки кілька з тих авторів, яких ми вивчали.

Кінцівка заняття була, як правило, релаксаційною. Кілька хвилин знаменитого англійського гумору. Хочете відчути його подих? Ми могли, наприклад, щиро посміятися з пояснювальних записок  англійських учнів чи їх батьків (подаю в перекладі українською):

«Я не був учора в школі, бо мав таке відчуття, що захворію, але – слава Богу – не захворів». Або записка від матері: «Прошу вибачити Боббі за те, що він не зробив домашнього завдання. У нього не було олівця» (записка була написана олівцем). Чи «Прошу вибачити Дженніфер за те, що вона не була на заняттях учора. Ми забули забрати з машини її домашнє завдання у неділю, а коли знайшли його в понеділок, то думали, що була неділя». Та ще: «Шановна адміністраціє, прошу  вибачити Джону його відсутність на заняттях 28, 29, 30, 31, 32, а також 33 січня».   

Були ще чудові вечори англійською мовою, конкурси, олімпіади. І зараз, коли я бачу у фейсбуці фото і повідомлення, які виставляють мої колишні студенти про свою роботу в школі (зараз вони мої «друзі» і, водночас,  шановані  на різних рівнях – у тому числі і на міжнародному – вчителі), я згадую їх такими, якими вони були тоді – у сімдесятих - дев’яностих роках на сьомому поверсі факультету іноземних мов, у нашій ”Chamber-of-English”  на наших уроках. Я кажу «наших», а не «моїх», тому що без  тих зацікавлених облич, без блискучих очей, без уважних поглядів не було б і моєї окриленості. Тієї, яка існує й донині. 

НАШІ УРОКИ
НАШІ УРОКИ

Ти підходиш до дверей, на яких надпис англійською: Chamber-of-English «Chamber» можна перекласти, як хочеш – кімната, камера, палата, покої, гніздо, комора, казан, апартамент…Я не проти будь-якого варіанту. За великим рахунком, усі вони правильні. У цій  крихітній  аудиторії на сьомому поверсі факультету іноземних мов за кількома столами сидять твої десять студентів. Урок для тебе – це те ж саме, що й улюблена п’єса для актора, у якій він гратиме свою улюблену роль, що й зірковий матч для професійного футболіста, де він обов’язково заб’є гол, а то й два. Або ж це як  концерт для диригента, де він найменшим порухом своєї палички видобуває з інструментів музичні чари. 

Моя аудиторія – це частинка Великої Британії, Сполучених Штатів, Німеччини, Сирії, Лівану. Стіни завішані фотографіями, плакатами, малюнками, рекламними проспектами, путівниками, привезеними з тих місць, де я побував і звідки усе те багатство привіз. Дзвінок і… розпочинається та магія, яка називається уроком. Я знаю (і всі, хто тут присутні, знають), що наступні  вісімдесят хвилин НАШІ. Священні вісімдесят хвилин, коли нас не дозволено турбувати нікому, хто б там в коридорі не хотів навіть на якусь мить просунути голову в аудиторію і попрохати дозволу сказати щось дуже термінове чи викликати вчителя до «вищого» начальства. Зась!

У Chamber  панує залізне правило: розмовляємо лише англійською. Ось тихо шумить чайник. За кілька хвилин посьорбуючи чай, обговорюватимемо питання лексикології,  перекладу, інтерпретації тексту, знову ж таки – англійською. На початковому етапі  це було дещо незвично. Я сказав: «Не можете говорити англійською, тоді «мовчіть» англійською».  Через місяць-два заговорили всі. Особливо подобались кілька хвилин мовної розминки. Даю, наприклад, «про- вокативну» ситуацію, яку вони мусять напівголосно обговорити  між собою: «Уявіть, що ви не пішли на пару, попередивши старосту, що хворі, а через годину зустрілися в магазині з викладачем, пару якого пропустили. Ваш діалог з викладачем». Це так званий ad lib – коротка імпровізація. Потім розпочинаються серйозніші речі – спочатку фонетична зарядка. У майбутньому студенти можуть чути англійську найрізноманітніших кольорів, але вони повинні знати, ЩО таке еталон – королівська англійська. В ідеалі вони мусять бути закоханими в інтонацію та звуки такої англійської. Але то вже, як кажуть, «силою не бути милою». Головне – щоб правильно відтворювали та продукували живе англійське мовлення.

Обов’язковим елементом заняття є слухання записаних останніх радіопередач. У «совковські» часи, то було RadioMoscow англійською мовою (передачі були призначені для аудиторії Великої Британії  та США), після горбачовської «перестройки» дозволено було вже слухати Бі-Бі-Сі. Але навіть на московському радіо англійська (чи то її американський варіант) були автентичними, тобто звучали з вуст носіїв мови. Навіть коли в ефірі був росіянин Владімір Познер. Він народився в сім’ї дипломата, молоді роки провів  в США, там навчався в університеті, а пізніше вів знамениті телемости СРСР-США. У сумний диктаторський період він не боявся обговорювати на радіо незручні для комуністичної влади питання. Керівництво знехотя дозволяло, щоб видатись  демократичнішими в очах зарубіжних слухачів.

Завершували першу частину заняття хвилин десять лексико-граматичного тренінгу (в основному, через переклад). Ці три структурно-мовні аспекти – фонетику, граматику та лексику – я  називав «школою» за аналогією зі «школою» у фігурному катанні, коли спортсмени повинні виконати певні рисунки на льоду у присутності лише суддів – перед тим, як вони виступатимуть  із довільною програмою перед глядачами. Перш ніж переходити до його величності ТЕКСТУ, вільно його обговорювати, знаходити приховані сенси і засоби впливу автора на читача, студент повинен тією «школою» бездоганно володіти.    

Що стосувалося тексту, то студенти англійського відділення були у привілейованішому становищі порівняно зі студентами німецького, бо англійська література сповідувала більш загальнолюдські цінності, у той час як німецька (з тими авторами, які програмувалися для студентів) була заідеологізованою. У фокусі уваги в моїх групах завжди було сучасне коротке оповідання . Ерскін Колдуел, Джойс Керол Оутс, Джон Апдайк, Пелам Гренвіл Вудхауз,Карлсон МакКаллерс, Грем Грін, Джон Чівер, Дороті Паркер, Сомерсет Моем, Сьюзан Хілл – ось тільки кілька з тих авторів, яких ми вивчали.

Кінцівка заняття була, як правило, релаксаційною. Кілька хвилин знаменитого англійського гумору. Хочете відчути його подих? Ми могли, наприклад, щиро посміятися з пояснювальних записок  англійських учнів чи їх батьків (подаю в перекладі українською):

«Я не був учора в школі, бо мав таке відчуття, що захворію, але – слава Богу – не захворів». Або записка від матері: «Прошу вибачити Боббі за те, що він не зробив домашнього завдання. У нього не було олівця» (записка була написана олівцем). Чи «Прошу вибачити Дженніфер за те, що вона не була на заняттях учора. Ми забули забрати з машини її домашнє завдання у неділю, а коли знайшли його в понеділок, то думали, що була неділя». Та ще: «Шановна адміністраціє, прошу  вибачити Джону його відсутність на заняттях 28, 29, 30, 31, 32, а також 33 січня».   

Були ще чудові вечори англійською мовою, конкурси, олімпіади. І зараз, коли я бачу у фейсбуці фото і повідомлення, які виставляють мої колишні студенти про свою роботу в школі (зараз вони мої «друзі» і, водночас,  шановані  на різних рівнях – у тому числі і на міжнародному – вчителі), я згадую їх такими, якими вони були тоді – у сімдесятих - дев’яностих роках на сьомому поверсі факультету іноземних мов, у нашій ”Chamber-of-English”  на наших уроках. Я кажу «наших», а не «моїх», тому що без  тих зацікавлених облич, без блискучих очей, без уважних поглядів не було б і моєї окриленості. Тієї, яка існує й донині. 

26.03.2019
1336
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews