Об'єктивне оцінювання
Автор:
Опубліковано
26.02.2017 |
Одним з основних видів порушень академічної доброчесності є необ’єктивне оцінювання. У широкому розумінні, це будь-яке оцінювання, що здійснюється в академічному середовищі – оцінювання здобувачів освіти, викладачів, науковців, закладів освіти, керівників, органів управління тощо.
Одним з основних видів порушень академічної доброчесності є необ’єктивне оцінювання. У широкому розумінні, це будь-яке оцінювання, що здійснюється в академічному середовищі – оцінювання здобувачів освіти, викладачів, науковців, закладів освіти, спеціалізованих вчених рад, керівників, органів управління тощо. Сьогодні до найбільш актуальних і гарячих проблем в цій сфері належить оцінювання студентів викладачами. Це, насамперед, зумовлено, запровадженням нової системи призначення стипендій. Попередня система мотивувала студентів боротися чесними і не дуже чесними способами за отримання конкретних оцінок. Право на звичайну чи підвищену стипендію визначалося середнім балом за результатами сесії. Оцінки одного студента формально ніяк не впливали на можливість отримання стипендії іншими. Тому студенти, іноді ще могли заступитися за товариша, якому незаслужено поставили двійку. Але майже ніколи не оскаржували незаслужено завищених оцінок одногрупників, давали списати, заплющували очі на використання недозволеними джерелами інформації. З цього року стипендії призначають не за середнім балом, а за рейтингом. Можна вмовити викладача поставити п’ятірки всій групі. Але стипендію все одне отримають лише 40 – 45% кращих з них. Тому значно зростає значення об’єктивності оцінювання. В першу чергу, необхідно створити чіткі, прості і зрозумілі студентам показники, критерії та процедури оцінювання з кожної дисципліни, а також процедури формування рейтингів. Враховуючи, що визначати їх якість буде не комісія з акредитації, якої все це не дуже цікаво, а кожний студент при кожному поточному чи підсумковому оцінюванні. Не має бути ситуації, коли, наприклад, від студентів вимагають знання класичних і сучасних політичних теорій, а значну частину балів, з яких складається оцінка, нараховують за відвідування занять. Тому потрібно шукати нові відповіді на традиційні запитання: що оцінювати, як оцінювати, хто має здійснювати оцінювання, … Що ми маємо оцінювати – дисциплінованість та лояльність студента, збіг його відповідей з текстом підручника або конспекту лекцій, зазначені у програмі дисципліни результати навчання чи щось ще? Чи завжди порушення дисципліни студентами, їх критичне ставлення до конкретних викладачів, кафедр чи ВНЗ заслуговують на погані оцінки? Можливо, іноді проблеми не в студентах, а у викладачах, які не завжди розуміють, що за 30-40-50 років, що минули після закінчення ними вищих навчальних закладів, Україна і світ дещо змінилися? Чи у викладачах, які намагаються вчити студентів тому, що самі знають не з власного досвіду (наукового, виробничого, …), а лише з чужих книжок. А якщо оцінювати результати навчання, визначені, як передбачає сучасна модель через компетентності випускника, то відразу виникають інші запитання. Як формулювати ці результати, як їх оцінювати, …? Чи готові викладачі визнавати передбачені програмою результати навчання, здобуті не на їх лекціях, а в якійсь інший спосіб? Чи готові студенти визнавати такі результати навчання у своїх товаришів, яких вини не бачили на лекціях? Ми знов повертаємося до дискусій про те, хто і як має оцінювати – свій викладач, інший викладач, декілька викладачів, комп’ютер, … Очевидно, що комп’ютер може оцінити далеко не все. Чи можливо, наприклад, за допомогою комп’ютерних тестів оцінити здатність студента до критичного мислення чи його здатність проводити дослідження? Чи завжди інший викладач може якісно оцінити результати навчання з чужої дисципліни? Особливо, коли йдеться про спеціальні дисципліни на старших курсах (це до пропозиції, щоб оцінював не той викладач, що проводив заняття). Імовірно, для різних дисциплін і спеціальностей ми отримаємо різні відповіді, а в багатьох випадках навіть в межах дисципліни треба буде поєднувати різні форми і методи оцінювання. Ще більш актуальними в цих умовах стають проблеми забезпечення права студентів на вибір дисциплін на основі достатньо повної і якісної інформації про ці дисципліни. Але відразу постає і ще одне запитання, відповіді на яке сьогодні немає – як забезпечити порівнянність оцінок з різних дисциплін при формуванні рейтингів? Значна частина зазначених проблем не може бути вирішена виключно формальними методами. Обов’язковою умовою їх вирішення є забезпечення академічної доброчесності і викладачів, і студентів, і органів управління ВНЗ. Якщо ж ця умова не забезпечена, то й надалі будуть виникати конфлікти, подібні до того, що стався в одному з провідних університетів за результатами минулої сесії, де велику групу студентів відрахували формально за академічну неуспішність. А на думку декого з цих студентів – за надмірно активну громадську діяльність. Чи за критичні оцінки окремих викладачів. Хто правий в цій ситуації, а хто неправий, зі сторони розібратися неможливо. Бо об’єктивних критеріїв оцінювання немає. І процедур апеляції чи зовнішнього оцінювання теж – вищі навчальні заклади тепер автономні. Щоправда є інше зовнішнє оцінювання – абітурієнтами, потенційними партнерами та спонсорами освітніх і наукових проектів тощо. Але про такі оцінки ми поки не навчилися думати. Досить показовим є мовчання органів студентського самоврядування ВНЗ і факультету, одним із завдань яких, згідно із Законом про вищу освіту, є захист прав та інтересів студентів. Вони могли б підтримати відрахованих студентів, чи частину з них, чи адміністрацію. Але обрали найгірший варіант поведінки – взагалі не помічати подію. І це є свідченням того, що академічній доброчесності і, зокрема, об’єктивному оцінюванню їх поки не навчили.