Укр Рус

Дата: 19.11.2018

Підписка на новини

Думки з приводу публічних дискусій щодо «нової» української школи.

Опубліковано
14.04.2017

Мене кожного дня муляє думка, що весь «пар» публічних дискусій щодо «нової» української школи черговий раз йде «в свисток».

Скільки думок, висловлених на конференціях, нарадах, семінарах, дискусія, опублікованих у педагогічних виданнях та соціальних спільнотах... Критика, міркування, пропозиції, рецепти…

А віз і нині там.

Невже це так важко зрозуміти? Всім.

За останні роки офіційна позиція Міністерства освіти і науки України щодо майбутнього загальноосвітньої школи з кожним новим очільником змінювалася фактично в рамках лише двох термінів: «реформа» і «модернізація».

 Але жодного разу ця позиція,

по-перше, не ґрунтувалася на глибокому і системному аналізі суті проблем,

по-друге, пропоновані зміни не були доведені до кінця.

Вірніше, спроби системного бачення були, наприклад, у так званій «Білій книзі» освіти, але хто її прочитав від першої й до останньої сторінки? Недавно вийшо друге подібне видання. Ви його вже прочитали?

Як і в усіх інших учасниках публічної дискусії з приводу середньої освіти і «нової» української школи, в мене також є своє бачення. Воно зводиться до того, що замість дискусій про ті чи інші новомодні нововведення, чергові «інновації» в змісті чи методиці навчання, дискутувати і міркувати про школу слід у рамках розуміння того, що ми маємо справу з СИСТЕМНОЮ КРИЗОЮ існуючої системи шкільної освіти.

Ця системна криза стосується не лише української школи. Вона має місце всюди, де навчання підростаючого покоління будується по схемі: клас-урок-предмет.

Класична система класичної шкільної освіти будується на класно-урочно-предметній моделі організації навчання. Все. Крапка. З цього й потрібно починати.

Коли саме ця модель була впровадження в широку практику освіти дітей та молоді в тій чи іншій країні – суті проблеми не змінює. Які б інновації і модернізації над нею не проводили, урок є і залишається уроком. Так і записано в усіх нормативних документах: урок – головна форма організації навчального процесу.

Так, можна «шаманити» до нескінченності над уроком, можна перетворювати його в педагогічне шоу, але система залишається незмінною. Їй від таких модернізацій в цілому ні холодно, ні гаряче. Все одно, як не намагайся, а всіх учителів новаторами не зробиш.

Тому більшість учнів будуть й далі сидіти і нудьгувати на уроках, пропускаючи повз вуха все зростаючі порції знань «з основ» наук, так і не отримавши чіткої відповіді на запитання, а навіщо це їм. А на вулиці – кольорова осінь, дзвінка зима чи сонячна весна. І світ за вікном манить більше, ніж чергова порція чергових знань. А тут ще й чергова SMS-ка надійшла на айфон… Схоже, єдине, що тримає пересічного школяра в стінах школи – це «обов’язковість» освіти і страх перед ЗНО…

Пригадайте, коли саме була народжена ця система шкільної освіти, яку ми всім педагогічним миром намагаємося підтримувати в живому стані? Скільки років класно-урочно-предметній моделі класичної за своєю суттю освіти? Хто сказав, що вона має жити вічно?

Дитя індустріальної епохи розвитку людства, ця система була покликана забезпечити індустріальне (машинне) виробництво кваліфікованими робітниками. Свого розквіту дана система досягла в період так званого «політехнізму». Так, це насправді ПОЛІ-технічна освіта. І окремі прихильники намагаються її й надалі зберегти в незайманому вигляді. Аргументи «політехністів» цілком слушні: «Хочете інтегрувати предмети в старших класах? А чим будете воювати, якщо завтра – війна? Вишиванками чи танками? А хто їх будуватиме?».
Дійсно, а чим? А хто?

Сьогодні контекст життя окремої людини змінюється впродовж життя цієї людини кілька разів. Незабаром це буде вже кільканадцять разів. Я не заздрю своїм онукам. Вони житимуть у світі, що постійно мінятиметься. Нічого стабільного, на що можна буде опертися. Тим більше, в сфері знань.

І от в сучасній педагогіці у відповідь на виклики часу, починають повторювати, наче мантру, фразу: «Ми повинні готувати дітей до життя в світі, що постійно змінюється». Ура! Нарешті! Дійшло!

А тепер поясніть мені, що потрібно для того, аби людина прожила УСПІШНЕ, ЕФЕКТИВНЕ життя в світі, що постійно змінюється? Сума знань, які виробило людство за попередні епохи свого розвитку станом на вчорашній день? Підозрюю, що не це.

Другий бік "медалі" бачу в наступному. В той час, коли Ян Амос Коменський писав свою «Велику дидактику», що й нині править бал у школі, яким був рівень знань людства про мозок і процеси, що відбуваються в ньому?

Практично нульовий. А нині майже кожного дня в доступних для широкого загалу джерелах публікуються нові наукові відкриття в царині нейробіології. З’являються нові наукові галузі – нейроекономіка, нейромаркетинг…

А де нейропедгогіка? Чому ніхто, в тому числі наша профільна академія, не говорить про втілення досягнень сучасної науки з будови та функціонування мозку в практику освіти шкільної і не тільки? Адже все там – у мозкові З нього все починається і ним все закінчується. Ми «вкладаємо» знання в голову https://www.facebook.com/images/emoji.php/v8/f4c/1/16/1f642.png(= мозок) дитини, а не в інші частини тіла (хоча іноді здається, що вкладаємо саме в інші частини тіла). Тому варто бодай мати уявлення, як саме вони в голову вкладаються, де зберігаються і як реалізуються в повсякденній практиці життя дорослого. І це вам не класична вікова психологія, яку також варто суттєво переосмислити і переписати в світлі нових досягнень із нейробіології.

І вміння успішно жити в світі, що постійно змінюється, залежить у кінцевому підсумку від структур і діяльності мозку, а не від суми засвоєних знань. Історії «успішності» життя шкільних «медалістів» і «трійочників» - яскраве цьому підтвердження.

Якщо ти такий розумний, чому ти такий бідний?

Якщо ми така духовна нація, чому ми такі тотально корумповані?

Давайте нарешті говорити по суті. Пора зачіпати підвалини, фундамент, а не сперечатися з приводу декору стін, які ледь-ледь тримаються. Бо все це рано чи пізно рухне на наші голови. Зрештою, не стільки на наші дорослі, скільки на голови наших дітей і онуків. Це не нам/вам, а їм років через 20, 30, 40, 50 жити в світі, про який ми не маємо сьогодні жодного стабільного уявлення.

Пропоную вийти за рамки нашого «педагогічного комфорту», який ґрунтується на переважно неусвідомленому бажанні забальзамувати і зберегти в постіндустріальну епоху класно-урочно-предметну модель індустріальної шкільної освіти як інструмент соціалізації нинішнього підростаючого покоління. 

Ціна результативності і дієвості наших дискусій навколо «нової» («реформованої», «модернізованої» і т.д. і т.п.) школи надто велика – успішне життя майбутніх поколінь.

Думки з приводу публічних дискусій щодо «нової» української школи.
Думки з приводу публічних дискусій щодо «нової» української школи.

Мене кожного дня муляє думка, що весь «пар» публічних дискусій щодо «нової» української школи черговий раз йде «в свисток».

Скільки думок, висловлених на конференціях, нарадах, семінарах, дискусія, опублікованих у педагогічних виданнях та соціальних спільнотах... Критика, міркування, пропозиції, рецепти…

А віз і нині там.

Невже це так важко зрозуміти? Всім.

За останні роки офіційна позиція Міністерства освіти і науки України щодо майбутнього загальноосвітньої школи з кожним новим очільником змінювалася фактично в рамках лише двох термінів: «реформа» і «модернізація».

 Але жодного разу ця позиція,

по-перше, не ґрунтувалася на глибокому і системному аналізі суті проблем,

по-друге, пропоновані зміни не були доведені до кінця.

Вірніше, спроби системного бачення були, наприклад, у так званій «Білій книзі» освіти, але хто її прочитав від першої й до останньої сторінки? Недавно вийшо друге подібне видання. Ви його вже прочитали?

Як і в усіх інших учасниках публічної дискусії з приводу середньої освіти і «нової» української школи, в мене також є своє бачення. Воно зводиться до того, що замість дискусій про ті чи інші новомодні нововведення, чергові «інновації» в змісті чи методиці навчання, дискутувати і міркувати про школу слід у рамках розуміння того, що ми маємо справу з СИСТЕМНОЮ КРИЗОЮ існуючої системи шкільної освіти.

Ця системна криза стосується не лише української школи. Вона має місце всюди, де навчання підростаючого покоління будується по схемі: клас-урок-предмет.

Класична система класичної шкільної освіти будується на класно-урочно-предметній моделі організації навчання. Все. Крапка. З цього й потрібно починати.

Коли саме ця модель була впровадження в широку практику освіти дітей та молоді в тій чи іншій країні – суті проблеми не змінює. Які б інновації і модернізації над нею не проводили, урок є і залишається уроком. Так і записано в усіх нормативних документах: урок – головна форма організації навчального процесу.

Так, можна «шаманити» до нескінченності над уроком, можна перетворювати його в педагогічне шоу, але система залишається незмінною. Їй від таких модернізацій в цілому ні холодно, ні гаряче. Все одно, як не намагайся, а всіх учителів новаторами не зробиш.

Тому більшість учнів будуть й далі сидіти і нудьгувати на уроках, пропускаючи повз вуха все зростаючі порції знань «з основ» наук, так і не отримавши чіткої відповіді на запитання, а навіщо це їм. А на вулиці – кольорова осінь, дзвінка зима чи сонячна весна. І світ за вікном манить більше, ніж чергова порція чергових знань. А тут ще й чергова SMS-ка надійшла на айфон… Схоже, єдине, що тримає пересічного школяра в стінах школи – це «обов’язковість» освіти і страх перед ЗНО…

Пригадайте, коли саме була народжена ця система шкільної освіти, яку ми всім педагогічним миром намагаємося підтримувати в живому стані? Скільки років класно-урочно-предметній моделі класичної за своєю суттю освіти? Хто сказав, що вона має жити вічно?

Дитя індустріальної епохи розвитку людства, ця система була покликана забезпечити індустріальне (машинне) виробництво кваліфікованими робітниками. Свого розквіту дана система досягла в період так званого «політехнізму». Так, це насправді ПОЛІ-технічна освіта. І окремі прихильники намагаються її й надалі зберегти в незайманому вигляді. Аргументи «політехністів» цілком слушні: «Хочете інтегрувати предмети в старших класах? А чим будете воювати, якщо завтра – війна? Вишиванками чи танками? А хто їх будуватиме?».
Дійсно, а чим? А хто?

Сьогодні контекст життя окремої людини змінюється впродовж життя цієї людини кілька разів. Незабаром це буде вже кільканадцять разів. Я не заздрю своїм онукам. Вони житимуть у світі, що постійно мінятиметься. Нічого стабільного, на що можна буде опертися. Тим більше, в сфері знань.

І от в сучасній педагогіці у відповідь на виклики часу, починають повторювати, наче мантру, фразу: «Ми повинні готувати дітей до життя в світі, що постійно змінюється». Ура! Нарешті! Дійшло!

А тепер поясніть мені, що потрібно для того, аби людина прожила УСПІШНЕ, ЕФЕКТИВНЕ життя в світі, що постійно змінюється? Сума знань, які виробило людство за попередні епохи свого розвитку станом на вчорашній день? Підозрюю, що не це.

Другий бік "медалі" бачу в наступному. В той час, коли Ян Амос Коменський писав свою «Велику дидактику», що й нині править бал у школі, яким був рівень знань людства про мозок і процеси, що відбуваються в ньому?

Практично нульовий. А нині майже кожного дня в доступних для широкого загалу джерелах публікуються нові наукові відкриття в царині нейробіології. З’являються нові наукові галузі – нейроекономіка, нейромаркетинг…

А де нейропедгогіка? Чому ніхто, в тому числі наша профільна академія, не говорить про втілення досягнень сучасної науки з будови та функціонування мозку в практику освіти шкільної і не тільки? Адже все там – у мозкові З нього все починається і ним все закінчується. Ми «вкладаємо» знання в голову https://www.facebook.com/images/emoji.php/v8/f4c/1/16/1f642.png(= мозок) дитини, а не в інші частини тіла (хоча іноді здається, що вкладаємо саме в інші частини тіла). Тому варто бодай мати уявлення, як саме вони в голову вкладаються, де зберігаються і як реалізуються в повсякденній практиці життя дорослого. І це вам не класична вікова психологія, яку також варто суттєво переосмислити і переписати в світлі нових досягнень із нейробіології.

І вміння успішно жити в світі, що постійно змінюється, залежить у кінцевому підсумку від структур і діяльності мозку, а не від суми засвоєних знань. Історії «успішності» життя шкільних «медалістів» і «трійочників» - яскраве цьому підтвердження.

Якщо ти такий розумний, чому ти такий бідний?

Якщо ми така духовна нація, чому ми такі тотально корумповані?

Давайте нарешті говорити по суті. Пора зачіпати підвалини, фундамент, а не сперечатися з приводу декору стін, які ледь-ледь тримаються. Бо все це рано чи пізно рухне на наші голови. Зрештою, не стільки на наші дорослі, скільки на голови наших дітей і онуків. Це не нам/вам, а їм років через 20, 30, 40, 50 жити в світі, про який ми не маємо сьогодні жодного стабільного уявлення.

Пропоную вийти за рамки нашого «педагогічного комфорту», який ґрунтується на переважно неусвідомленому бажанні забальзамувати і зберегти в постіндустріальну епоху класно-урочно-предметну модель індустріальної шкільної освіти як інструмент соціалізації нинішнього підростаючого покоління. 

Ціна результативності і дієвості наших дискусій навколо «нової» («реформованої», «модернізованої» і т.д. і т.п.) школи надто велика – успішне життя майбутніх поколінь.

14.04.2017
954
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Павло Х
Опубліковано 18.09.2017 в 18:01
Цікаво, у автора, окрім умінь описувати в заангажованому стилі проблеми шкільної освіти, є уявлення як змінити навчання? Чи цей автор роками помагав будувати пострадянську систему освіти в Україні, адже сам недбалим був учителем, педагогом і т .д.?
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews