Укр Рус

Дата: 28.03.2024

Підписка на новини

Як уникнути ефекту «неправильно застібнутого першого ґудзика»? («Практика, яка працює» з підготовки майбутніх керівників закладів освіти у м. Запоріжжі).

Автор:
Луіза Цвєткова
Опубліковано
29.06.2018

Немає хороших шкіл без хороших директорів.  Такого просто не існує.

Арне Дункан, колишній міністр освіти США

 

Спільна єдина мета…

Чому так важко заводиться «двигун» реформ в нашій шкільній освіті? Можливо, ми використовуємо не те паливо чи не туди його заливаємо? Можливо карбюратор забитий? А може просто треба когось підштовхнути, щоб повернув «ключ запалювання»?

Арі Покка у книзі «Шкільне управління по-фінськи» стверджує: «Школа є частиною значно більшого плану розвитку, який можна назвати великими фінськими соціальними інноваціями. Освіта є частиною значно більшого плану, створеного для побудови суспільства загального добробуту, основною ідеєю якого є не залишити нікого позаду. Однією з причин успіху фінської школи була послідовність у політичній сфері, в якій кожний новий уряд не вважав за необхідне демонструвати свою владу шляхом реформування державної освіти».

Тобто секрет успіху фінських реформ простий: там кожен наступний міністр не реформував освіту, а освіта якимось, незбагненним для нас, чином реформувалась!

Що ми ж бачимо у нас… За 27 років незалежності в Україні змінилось 10 міністрів освіти й кожен з яких починав свою реформу «зверху». І чим більше ми намагались таким чином за напрямком зверху вниз щось змінити, тим більше, зрештою, пересвідчувались, що базові речі лишались незмінними.

Можливо, тепер прийшов час змінити основний вектор і спробувати розпочати реформування освіти з низового рівня закладу освіти?

Уже не раз в експертному середовищі лунав лозунг: новій українській школі нового директора! Справді, підготовка нової генерації керівників шкіл могла б стати ключовою ланкою у процесах трансформації вітчизняного шкільництва.

Віктор Громовий пише про ефект «неправильно застібнутого першого ґудзика»: якщо неправильно застібнути перший ґудзик, то і всі інші будуть застібнуті неправильно, хибна послідовність дій призведе до того, що все йтиме "наперекосяк" із реформуванням освіти. Реальна чвертьстолітня практика «реформування освіти» в Україні показує: якщо почати застібати ґудзики зверху, зрештою ми наштовхуємось на агресивно-пасивний опір та імітацію змін знизу, які вихолощують сутність реформ. Як наслідок, «маємо, що маємо»: одягнуті «шиворот-навиворіт» і задом на перед піджак і сорочку освітніх реформ.

Так, ми звикли застібати ґудзики нашої освітянської сорочки зверху, але закордонні практики успішних реформ показують, що в освіті краще їх все ж таки їх застібати знизу.

Яким має бути новий директор нової української школи?

Повертаємось до вже цитованого Арі Покка, який зазначає: «...тепер він (директор) несе відповідальність за різні функції й комунікації, якими користується школа... Вони тепер не викладачі з управлінськими функціями, а шкільні керівники, впливові фігури як у житті школи, так і суспільстві... Директори стали піар-менеджерами школи, подобається їм це чи ні. У той же час сфера відповідальності керівника значно розширилась. Лідер і менеджер, який вирішує повсякденні питання, також стає педагогічним та стратегічним лідером та відповідальним за фінанси й безпеку школи. Додайте сюди необхідність вирішувати сотні повсякденних проблем і директор стає схожим на багатоборця, який повинен як відстежувати ситуацію в цілому, так і помірковано діяти в кожному конкретному випадку».

Питання у тому, де нам взяти такого директора. Як має змінитися підхід до підготовки та призначення керівник кадрів для того, щоб саме такий директор у нас з’явився?

У м. Запоріжжі є такий досвід. Тут вже кілька років поспіль діє проект з підготовки майбутніх керівників «Управлінська сотня кадрового резерву м. Запоріжжя». Він є унікальним, аналогів йому немає в Україні. Тепер у нас є можливість учителям, вихователям, заступникам директорів чи методистам подати заявку на участь у цьому проекті, тим самим виявивши бажання стати в недалекому майбутньому керівником закладу освіти.

Як це реально працює?

Із всіх охочих (за останніми підрахунками їх було близько 600 осіб), після реєстрації та співбесід, до участі запрошуються 100 педагогів міста з усіх освітніх ланок, які протягом року проходять навчання на базі найкращих закладів освіти міста. Всі учасники поділені на чотири групи та працюють за своїми власними траєкторіями розвитку: «Новаторство», «Технології», «Дослідження», «Дошкілля». Майбутні керівники протягом року відвідують три сесії, де для слухачів організовуються тренінги, майстер-класи, творчі зустрічі зі спікерами з усієї України, які є передовими спеціалістами у галузі освіти. Під час міжсесійного періоду учасники працюють над опануванням складного інструментарію управлінця. З цією метою працюють авторські майстер-класи, управлінські інтенсиви, міські вебінари, тренінги з управлінського менеджменту.

Також усі учасники розробляють власний управлінський проект, над яким і працюють упродовж року в своїх підгрупах під керівництвом досвідчених педагогів-кураторів. Зрештою двадцять найкращих проектів проходять у фінал, які готуються до відкритого захисту проектів. У разі успішного навчання та захисту свого управлінського проекту претенденти призначаються на керівні посади в закладах освіти м. Запоріжжя.

Ідея та ініціатива створення цього проекту належить директору департаменту освіти та науки м. Запоріжжя Юлії Погребняк, яка разом з командою Науково-методичного центру втілює його в життя вже другий рік поспіль.

До речі, проект «Управлінська сотня кадрового резерву» під час участі у конкурсі соціальних проектів та ініціатив Social Project Awards увійшов в ТОП-100 найкращих проектів України із 873 заявлених.

Я також є учасником і фіналістом цього унікального проекту. Особисто для мене це була можливість розширити кордони мого професійного розвитку і становлення. За ці роки я мала нагоду познайомитись з найкращими практиками роботи та спілкуватись з провідними експертами України з питань розвитку освіти й не тільки. Мала можливість вивчати закордонний досвід з першоджерел, познайомитись зі створенням альтернативних шкіл, взяти участь у майстер-класах з формування соціально-емоційної взаємодії з людьми у ролі керівника, пройти навчання з фінансової грамотності, знайти для себе ефективні шляхи взаємодії із ЗМІ та оволодіти практичними навичками використання мас-медіа собі в користь та ще багато іншого – вся ця практика неабияк важлива для майбутнього керівника. (останні новини тутhttp://sich.zp.ua/finalisti-proektu-upravlinska-sot/)

Дорогу молодим…

Молодий педагог, який сповнений бажанням працювати в школі, зараз трапляється не часто. На жаль, в теперішній системі освіти є  фактори, які не залишають шансів молоді надовго затримуватись в освітньому закладі, відбивають будь-яке бажання лишатись у такій вкрай невдячній і енерговитратній сфері як освіта.

По-перше, витискає молодь освіти  рівень оплати праці, який не відповідає вимогам сучасного життя. Це також є й однією із перших причин гендерного дисбалансу в нашій освіті, адже робота в школі не дає можливості чоловікові «прокормити сім’ю», а молода жінка може дозволити собі таку «розкіш» як робота в школі хіба, що за умови, якщо головним спонсором її творчої самореалізації на педагогічній ниві буде її власний чоловік.

Молодому педагогу обіцяють:  у тебе буде вислуга років, згодом отримаєш вищу категорію і тоді буде більш-менш пристойна зарплата. Мало хто уточнює, що це буде через 15-20-30 років. А що ж робити всі ці роки молодому педагогові, поки в нього «категорій»  і «вислуг» не має!?

Окрема розмова про заклади дошкільної освіти, де рівень заробітної плати взагалі не співвідносний з умовами праці та сучасними стандартами життя…

По-друге, останнім часом молодь відлякує перспектива роботи у вкрай  агресивному середовищі.  З огляду на шокуючи факти скандалів, що рікою ллються з ЗМІ та соціальних мереж, у молодих людей складається враження щодо вседозволеності з боку батьків і повної незахищеності педагога. Кому хочеться прирікати себе на роль жертви, віддавати себе на поталу так званим «активістам»?!

По-третє, молодь особливо болісно сприймає і приреченість займатись «Сізіфовою працею» з написання безлічі безглуздих паперів, конспектів заради конспектів, які просто чекають свого часу під час перевірки, нікому не потрібних звітів, довідок на довідку… Звісно, уся ця паперова тяганина, яка забирає цінний час для роботи та творчості, демотивує всіх вчителів, але сучасна молодь цифрової ери особливо болісно сприймає ці «печерні»  бюрократичні практики.

По-четверте, у більшості випадків постійний контроль, «лякачки» з боку адміністрації та пресингування з боку старших колег, відсутність позитивних стимулів для роботи  перетворює в очах молоді заклад освіти із  майданчик розвитку для молодого педагога на абсолютно тупикову кінцеву зупинку.

Звісно, ці чотири причини не вичерпують всі фактори демотивації молоді, на жаль, цей перелік можна ще довго продовжувати. Якщо ж наше суспільство справді зацікавлене у появі молодої генерації керівників шкіл, воно має негайно змінювати ситуацію з тим, щоб молодь принаймні побачила «світло в кінці тунелю» вітчизняної освіти.

Я знаю, що Україні є цікаві, творчі, молоді педагоги. Є різні творчі майданчики для фахового спілкування, які повинні розширюватись і надалі. Наприклад, Українська академія лідерства вже другий рік поспіль об’єднує небайдужих до освіти педагогів зі всієї України. Мета програми «Liberal Arts для вчителів»: допомогти вчителям набути нових знань, бути здатними мислити та діяти стратегічно, генерувати, доносити та втілювати великі ідеї. Див.: http://gurt.org.ua/news/trainings/40362/

У м. Запоріжжі другий рік поспіль тривають проекти «Асоціації молодих освітян». Протягом року проходяться заняття для педагогічних працівників, які мають стаж до 3-х років на посаді вчителя. Ця організація проводить Всеукраїнський Форум Асоціації молодих освітян, який вже два роки поспіль збирає небайдужих педагогів зі всієї України для фахового спілкування. Одна із головних ідей цього форуму: фахова взаємодія небайдужих до освіти молодих педагогів, які мають можливість не тільки бути учасниками цього заходу, але й зарекомендувати себе як спікера, щоб поділитися своїми цікавими напрацюваннями в освітній галузі.

У ході роботи Форуму всі учасники мали можливість долучитися до різних модернових форм роботи та взаємодії. Зокрема, були такі нестандартні форми спілкування як:

• Motivation Talks – коротких мотиваційних промов, під час яких спікери діляться власною унікальною точкою зору на проблемні питання і власним досвідом вирішення певної проблеми.

• Meet the Mentor - настанови та виступи тих, хто формує громадську думку в сфері освіти.

• Boardroom Insights (“Інтерв’ю у великій залі”)  – делегати форуму мали змогу поспілкуватись з лідерами АМО та спікерами й почути про їх очікування щодо майбутнього школи та щодо того, які навички потрібні молоді, щоб успішно самореалізуватись.

• Teacher Masterclass – “Майстер-класи”

• Coffee House – неформальне спілкування за чашкою кави з лідерами думок про персональні історії успіху.

Див. програму форуму.

У цьому році був надзвичайно цікавий склад спікерів – це і фіналісти «Global Teacher Prize», і представники різних видавництв(«Мандрівець», «Шкільний світ», «Статус» та ін.), директори шкіл, які є фіналістами І потоку навчання в проекті з підготовки майбутніх кадрів «Управлінська сотня кадрового резерву» та які прийшли розповісти про свій перший досвід, це і цікаві, творчі вчителі зі всієї України. Під час неформального спілкування Coffee House у кожного була можливість задати спікерам питання, які цікавлять, знайти дієві шляхи співпраці.

Родзинкою цього Форуму стала Coaching Session, де працювало шість лінійок по шість майстер-класів за індивідуальною траєкторією «Педагогічні лайфхаки». Спеціалісти із різних галузей освіти ділилися своїм досвідом роботи та цікавими практичними напрацюваннями з різних тем. Наприклад, обговорювались питання впровадження квест-контрольних, або використання інструментарію Web 2.0 для тестування знань учнів, або як корисно можна використовувати хмарні сервіси Office 365 в освітньому процесі. Мова йшла і про те, які форми роботи є доречними в епоху «цифрових» дітей, зокрема, проводились майстер-класи про дітей нового покоління Z, про гейміфікацію в освіті, про використання інтелект-карт тощо.

Отже, всі ці інноваційні форми роботи дали можливість кожному молодому педагогові зануритись в атмосферу творчості, співпраці, знайти цікавинки в роботі й для себе, розповісти про власний досвід, потоваришувати із цікавими, креативними педагогами зі всієї України.

Ось що про це каже директор Науково-методичного центру Оксана Гусак: «Два дні цьогорічних літніх канікул перетворили Запоріжжя в педагогічну Мекку для молодих та креативних освітян. Головний цьогорічний освітній івент-форум АМО об'єднав в нашому місті педагогічну молодь з усієї України. Легендарна та магнетична АМОсфера стала притягальним фактором також і для менторів із різних регіонів країни та закордоння - досвідчених фахівців та лідерів реформ - людей, які формують громадську думку в сфері освіти

Враження про форум перевершують прогнозовані очікування, адже унікальний простір АМО, який формується в освітній системі міста вже не перший рік, цього року на всеукраїнському форумі став дійсно реальним, майже фізично відчутним. Та вразив своєю енергетикою так, що освітня реальність навколо - буквально трансформувалася у нас на очах!».

Створюючи простір для творчої та фахової взаємодії освітян ми розуміємо: все, що ми зараз робимо, все, що робить кожний з нас, це і є народження нової освіти в Україні.

Про систему…

На цю тему є старий вчительський анекдот:

 1 вересня, 1 клас. Вчителька в класі каже дітям:

-          Діти ви прийшли в школу. Тут треба сидіти тихо, а якщо у вас будуть якісь запитання треба піднімати руку…

Данилко одразу тягне руку.

-           У тебе є запитання?

-          Та ні, я просто перевіряю, як працює система.

Як працює система зараз захочеться перевірити багатьом учням. Очільники МОНУ задекларували амбітні цілі змінити систему освіти найближчим часом, перейнявши найкращі практики організації навчального середовища з різних країн світу. Звісно, не можливо взяти чиюсь систему й одягнути її на себе, як нову сорочку. І мова йде не тільки про тонкощі системи викладання, але й про особливості менталітету різних народів, що теж позначається на навчальному процесі.

Для створення нової освіти замало оновити Закон «Про освіту» чи створити нові програми. Важливо, щоб вся система освіти пройшла повний апгрейд в широкому діапазоні: від «перезавантаження» свідомості управлінських та педагогічних кадрів до створення комфортних умов для ефективної роботи.

На мій погляд, варто зробити наступні кроки:

1. В Україні має бути досягнуто суспільний консенсус з питань розвитку освіти на найближчі 20-25 років з тим, щоб освітня політика в країні не залежала від зміни влади в той чи інший проміжок часу.

2. Слід створювати та реалізовувати в різних містах України проекти для підготовки майбутніх керівних кадрів закладів освіти, завдяки яким вони зможуть оволодіти основними практичними навичками майбутньої роботи.

3. Необхідно розпочати практичну реалізацію програм підтримки для педагогів з тим, щоб у них з’явилась можливість обмінюватись найкращими практиками роботи й тим самим підсилювалось їх бажання до саморозвитку та самовдосконалення в ролі вчителя.

4. Варто ініціювати створення та усіляко підтримувати становлення горизонтальної співпраці та взаємопідтримки молодих педагогів (на прикладі Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя).

5. Необхідно повніше використовувати ЗМІ для педагогізації громадськості, всебічного висвітлення процесів розвитку сучасної освіти в України. Зокрема, знайомити глядача (зокрема і батьківську спільноту) з новинками у сфері освітніх технологій та педагогічних практик, із сучасними тенденціями та перспективами розвитку освітньої галузі.

Прикладом цього є телевізійно-освітній проект «Територія освітніх перспектив».https://www.youtube.com/watch?v=ZJOeBdpbC4k&list=PLFpuN1I_ordLhWR1_lO4iMaVT2EQq4axi 

6. Провести нарешті реальну дебюрократизацію освіти, звільнивши педагогів від паперової тяганини, надавши їм можливість витрачати час для роботи з дітьми. 

Луіза Цвєткова, заступник директора Центра розвитку дитини «Надія», керівник консультаційного центру практичної психологічної підтримки дитинства «Шанс», лідер Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя.

Як уникнути ефекту «неправильно застібнутого першого ґудзика»? («Практика, яка працює» з підготовки майбутніх керівників закладів освіти у м. Запоріжжі).
Як уникнути ефекту «неправильно застібнутого першого ґудзика»? («Практика, яка працює» з підготовки майбутніх керівників закладів освіти у м. Запоріжжі).

Немає хороших шкіл без хороших директорів.  Такого просто не існує.

Арне Дункан, колишній міністр освіти США

 

Спільна єдина мета…

Чому так важко заводиться «двигун» реформ в нашій шкільній освіті? Можливо, ми використовуємо не те паливо чи не туди його заливаємо? Можливо карбюратор забитий? А може просто треба когось підштовхнути, щоб повернув «ключ запалювання»?

Арі Покка у книзі «Шкільне управління по-фінськи» стверджує: «Школа є частиною значно більшого плану розвитку, який можна назвати великими фінськими соціальними інноваціями. Освіта є частиною значно більшого плану, створеного для побудови суспільства загального добробуту, основною ідеєю якого є не залишити нікого позаду. Однією з причин успіху фінської школи була послідовність у політичній сфері, в якій кожний новий уряд не вважав за необхідне демонструвати свою владу шляхом реформування державної освіти».

Тобто секрет успіху фінських реформ простий: там кожен наступний міністр не реформував освіту, а освіта якимось, незбагненним для нас, чином реформувалась!

Що ми ж бачимо у нас… За 27 років незалежності в Україні змінилось 10 міністрів освіти й кожен з яких починав свою реформу «зверху». І чим більше ми намагались таким чином за напрямком зверху вниз щось змінити, тим більше, зрештою, пересвідчувались, що базові речі лишались незмінними.

Можливо, тепер прийшов час змінити основний вектор і спробувати розпочати реформування освіти з низового рівня закладу освіти?

Уже не раз в експертному середовищі лунав лозунг: новій українській школі нового директора! Справді, підготовка нової генерації керівників шкіл могла б стати ключовою ланкою у процесах трансформації вітчизняного шкільництва.

Віктор Громовий пише про ефект «неправильно застібнутого першого ґудзика»: якщо неправильно застібнути перший ґудзик, то і всі інші будуть застібнуті неправильно, хибна послідовність дій призведе до того, що все йтиме "наперекосяк" із реформуванням освіти. Реальна чвертьстолітня практика «реформування освіти» в Україні показує: якщо почати застібати ґудзики зверху, зрештою ми наштовхуємось на агресивно-пасивний опір та імітацію змін знизу, які вихолощують сутність реформ. Як наслідок, «маємо, що маємо»: одягнуті «шиворот-навиворіт» і задом на перед піджак і сорочку освітніх реформ.

Так, ми звикли застібати ґудзики нашої освітянської сорочки зверху, але закордонні практики успішних реформ показують, що в освіті краще їх все ж таки їх застібати знизу.

Яким має бути новий директор нової української школи?

Повертаємось до вже цитованого Арі Покка, який зазначає: «...тепер він (директор) несе відповідальність за різні функції й комунікації, якими користується школа... Вони тепер не викладачі з управлінськими функціями, а шкільні керівники, впливові фігури як у житті школи, так і суспільстві... Директори стали піар-менеджерами школи, подобається їм це чи ні. У той же час сфера відповідальності керівника значно розширилась. Лідер і менеджер, який вирішує повсякденні питання, також стає педагогічним та стратегічним лідером та відповідальним за фінанси й безпеку школи. Додайте сюди необхідність вирішувати сотні повсякденних проблем і директор стає схожим на багатоборця, який повинен як відстежувати ситуацію в цілому, так і помірковано діяти в кожному конкретному випадку».

Питання у тому, де нам взяти такого директора. Як має змінитися підхід до підготовки та призначення керівник кадрів для того, щоб саме такий директор у нас з’явився?

У м. Запоріжжі є такий досвід. Тут вже кілька років поспіль діє проект з підготовки майбутніх керівників «Управлінська сотня кадрового резерву м. Запоріжжя». Він є унікальним, аналогів йому немає в Україні. Тепер у нас є можливість учителям, вихователям, заступникам директорів чи методистам подати заявку на участь у цьому проекті, тим самим виявивши бажання стати в недалекому майбутньому керівником закладу освіти.

Як це реально працює?

Із всіх охочих (за останніми підрахунками їх було близько 600 осіб), після реєстрації та співбесід, до участі запрошуються 100 педагогів міста з усіх освітніх ланок, які протягом року проходять навчання на базі найкращих закладів освіти міста. Всі учасники поділені на чотири групи та працюють за своїми власними траєкторіями розвитку: «Новаторство», «Технології», «Дослідження», «Дошкілля». Майбутні керівники протягом року відвідують три сесії, де для слухачів організовуються тренінги, майстер-класи, творчі зустрічі зі спікерами з усієї України, які є передовими спеціалістами у галузі освіти. Під час міжсесійного періоду учасники працюють над опануванням складного інструментарію управлінця. З цією метою працюють авторські майстер-класи, управлінські інтенсиви, міські вебінари, тренінги з управлінського менеджменту.

Також усі учасники розробляють власний управлінський проект, над яким і працюють упродовж року в своїх підгрупах під керівництвом досвідчених педагогів-кураторів. Зрештою двадцять найкращих проектів проходять у фінал, які готуються до відкритого захисту проектів. У разі успішного навчання та захисту свого управлінського проекту претенденти призначаються на керівні посади в закладах освіти м. Запоріжжя.

Ідея та ініціатива створення цього проекту належить директору департаменту освіти та науки м. Запоріжжя Юлії Погребняк, яка разом з командою Науково-методичного центру втілює його в життя вже другий рік поспіль.

До речі, проект «Управлінська сотня кадрового резерву» під час участі у конкурсі соціальних проектів та ініціатив Social Project Awards увійшов в ТОП-100 найкращих проектів України із 873 заявлених.

Я також є учасником і фіналістом цього унікального проекту. Особисто для мене це була можливість розширити кордони мого професійного розвитку і становлення. За ці роки я мала нагоду познайомитись з найкращими практиками роботи та спілкуватись з провідними експертами України з питань розвитку освіти й не тільки. Мала можливість вивчати закордонний досвід з першоджерел, познайомитись зі створенням альтернативних шкіл, взяти участь у майстер-класах з формування соціально-емоційної взаємодії з людьми у ролі керівника, пройти навчання з фінансової грамотності, знайти для себе ефективні шляхи взаємодії із ЗМІ та оволодіти практичними навичками використання мас-медіа собі в користь та ще багато іншого – вся ця практика неабияк важлива для майбутнього керівника. (останні новини тутhttp://sich.zp.ua/finalisti-proektu-upravlinska-sot/)

Дорогу молодим…

Молодий педагог, який сповнений бажанням працювати в школі, зараз трапляється не часто. На жаль, в теперішній системі освіти є  фактори, які не залишають шансів молоді надовго затримуватись в освітньому закладі, відбивають будь-яке бажання лишатись у такій вкрай невдячній і енерговитратній сфері як освіта.

По-перше, витискає молодь освіти  рівень оплати праці, який не відповідає вимогам сучасного життя. Це також є й однією із перших причин гендерного дисбалансу в нашій освіті, адже робота в школі не дає можливості чоловікові «прокормити сім’ю», а молода жінка може дозволити собі таку «розкіш» як робота в школі хіба, що за умови, якщо головним спонсором її творчої самореалізації на педагогічній ниві буде її власний чоловік.

Молодому педагогу обіцяють:  у тебе буде вислуга років, згодом отримаєш вищу категорію і тоді буде більш-менш пристойна зарплата. Мало хто уточнює, що це буде через 15-20-30 років. А що ж робити всі ці роки молодому педагогові, поки в нього «категорій»  і «вислуг» не має!?

Окрема розмова про заклади дошкільної освіти, де рівень заробітної плати взагалі не співвідносний з умовами праці та сучасними стандартами життя…

По-друге, останнім часом молодь відлякує перспектива роботи у вкрай  агресивному середовищі.  З огляду на шокуючи факти скандалів, що рікою ллються з ЗМІ та соціальних мереж, у молодих людей складається враження щодо вседозволеності з боку батьків і повної незахищеності педагога. Кому хочеться прирікати себе на роль жертви, віддавати себе на поталу так званим «активістам»?!

По-третє, молодь особливо болісно сприймає і приреченість займатись «Сізіфовою працею» з написання безлічі безглуздих паперів, конспектів заради конспектів, які просто чекають свого часу під час перевірки, нікому не потрібних звітів, довідок на довідку… Звісно, уся ця паперова тяганина, яка забирає цінний час для роботи та творчості, демотивує всіх вчителів, але сучасна молодь цифрової ери особливо болісно сприймає ці «печерні»  бюрократичні практики.

По-четверте, у більшості випадків постійний контроль, «лякачки» з боку адміністрації та пресингування з боку старших колег, відсутність позитивних стимулів для роботи  перетворює в очах молоді заклад освіти із  майданчик розвитку для молодого педагога на абсолютно тупикову кінцеву зупинку.

Звісно, ці чотири причини не вичерпують всі фактори демотивації молоді, на жаль, цей перелік можна ще довго продовжувати. Якщо ж наше суспільство справді зацікавлене у появі молодої генерації керівників шкіл, воно має негайно змінювати ситуацію з тим, щоб молодь принаймні побачила «світло в кінці тунелю» вітчизняної освіти.

Я знаю, що Україні є цікаві, творчі, молоді педагоги. Є різні творчі майданчики для фахового спілкування, які повинні розширюватись і надалі. Наприклад, Українська академія лідерства вже другий рік поспіль об’єднує небайдужих до освіти педагогів зі всієї України. Мета програми «Liberal Arts для вчителів»: допомогти вчителям набути нових знань, бути здатними мислити та діяти стратегічно, генерувати, доносити та втілювати великі ідеї. Див.: http://gurt.org.ua/news/trainings/40362/

У м. Запоріжжі другий рік поспіль тривають проекти «Асоціації молодих освітян». Протягом року проходяться заняття для педагогічних працівників, які мають стаж до 3-х років на посаді вчителя. Ця організація проводить Всеукраїнський Форум Асоціації молодих освітян, який вже два роки поспіль збирає небайдужих педагогів зі всієї України для фахового спілкування. Одна із головних ідей цього форуму: фахова взаємодія небайдужих до освіти молодих педагогів, які мають можливість не тільки бути учасниками цього заходу, але й зарекомендувати себе як спікера, щоб поділитися своїми цікавими напрацюваннями в освітній галузі.

У ході роботи Форуму всі учасники мали можливість долучитися до різних модернових форм роботи та взаємодії. Зокрема, були такі нестандартні форми спілкування як:

• Motivation Talks – коротких мотиваційних промов, під час яких спікери діляться власною унікальною точкою зору на проблемні питання і власним досвідом вирішення певної проблеми.

• Meet the Mentor - настанови та виступи тих, хто формує громадську думку в сфері освіти.

• Boardroom Insights (“Інтерв’ю у великій залі”)  – делегати форуму мали змогу поспілкуватись з лідерами АМО та спікерами й почути про їх очікування щодо майбутнього школи та щодо того, які навички потрібні молоді, щоб успішно самореалізуватись.

• Teacher Masterclass – “Майстер-класи”

• Coffee House – неформальне спілкування за чашкою кави з лідерами думок про персональні історії успіху.

Див. програму форуму.

У цьому році був надзвичайно цікавий склад спікерів – це і фіналісти «Global Teacher Prize», і представники різних видавництв(«Мандрівець», «Шкільний світ», «Статус» та ін.), директори шкіл, які є фіналістами І потоку навчання в проекті з підготовки майбутніх кадрів «Управлінська сотня кадрового резерву» та які прийшли розповісти про свій перший досвід, це і цікаві, творчі вчителі зі всієї України. Під час неформального спілкування Coffee House у кожного була можливість задати спікерам питання, які цікавлять, знайти дієві шляхи співпраці.

Родзинкою цього Форуму стала Coaching Session, де працювало шість лінійок по шість майстер-класів за індивідуальною траєкторією «Педагогічні лайфхаки». Спеціалісти із різних галузей освіти ділилися своїм досвідом роботи та цікавими практичними напрацюваннями з різних тем. Наприклад, обговорювались питання впровадження квест-контрольних, або використання інструментарію Web 2.0 для тестування знань учнів, або як корисно можна використовувати хмарні сервіси Office 365 в освітньому процесі. Мова йшла і про те, які форми роботи є доречними в епоху «цифрових» дітей, зокрема, проводились майстер-класи про дітей нового покоління Z, про гейміфікацію в освіті, про використання інтелект-карт тощо.

Отже, всі ці інноваційні форми роботи дали можливість кожному молодому педагогові зануритись в атмосферу творчості, співпраці, знайти цікавинки в роботі й для себе, розповісти про власний досвід, потоваришувати із цікавими, креативними педагогами зі всієї України.

Ось що про це каже директор Науково-методичного центру Оксана Гусак: «Два дні цьогорічних літніх канікул перетворили Запоріжжя в педагогічну Мекку для молодих та креативних освітян. Головний цьогорічний освітній івент-форум АМО об'єднав в нашому місті педагогічну молодь з усієї України. Легендарна та магнетична АМОсфера стала притягальним фактором також і для менторів із різних регіонів країни та закордоння - досвідчених фахівців та лідерів реформ - людей, які формують громадську думку в сфері освіти

Враження про форум перевершують прогнозовані очікування, адже унікальний простір АМО, який формується в освітній системі міста вже не перший рік, цього року на всеукраїнському форумі став дійсно реальним, майже фізично відчутним. Та вразив своєю енергетикою так, що освітня реальність навколо - буквально трансформувалася у нас на очах!».

Створюючи простір для творчої та фахової взаємодії освітян ми розуміємо: все, що ми зараз робимо, все, що робить кожний з нас, це і є народження нової освіти в Україні.

Про систему…

На цю тему є старий вчительський анекдот:

 1 вересня, 1 клас. Вчителька в класі каже дітям:

-          Діти ви прийшли в школу. Тут треба сидіти тихо, а якщо у вас будуть якісь запитання треба піднімати руку…

Данилко одразу тягне руку.

-           У тебе є запитання?

-          Та ні, я просто перевіряю, як працює система.

Як працює система зараз захочеться перевірити багатьом учням. Очільники МОНУ задекларували амбітні цілі змінити систему освіти найближчим часом, перейнявши найкращі практики організації навчального середовища з різних країн світу. Звісно, не можливо взяти чиюсь систему й одягнути її на себе, як нову сорочку. І мова йде не тільки про тонкощі системи викладання, але й про особливості менталітету різних народів, що теж позначається на навчальному процесі.

Для створення нової освіти замало оновити Закон «Про освіту» чи створити нові програми. Важливо, щоб вся система освіти пройшла повний апгрейд в широкому діапазоні: від «перезавантаження» свідомості управлінських та педагогічних кадрів до створення комфортних умов для ефективної роботи.

На мій погляд, варто зробити наступні кроки:

1. В Україні має бути досягнуто суспільний консенсус з питань розвитку освіти на найближчі 20-25 років з тим, щоб освітня політика в країні не залежала від зміни влади в той чи інший проміжок часу.

2. Слід створювати та реалізовувати в різних містах України проекти для підготовки майбутніх керівних кадрів закладів освіти, завдяки яким вони зможуть оволодіти основними практичними навичками майбутньої роботи.

3. Необхідно розпочати практичну реалізацію програм підтримки для педагогів з тим, щоб у них з’явилась можливість обмінюватись найкращими практиками роботи й тим самим підсилювалось їх бажання до саморозвитку та самовдосконалення в ролі вчителя.

4. Варто ініціювати створення та усіляко підтримувати становлення горизонтальної співпраці та взаємопідтримки молодих педагогів (на прикладі Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя).

5. Необхідно повніше використовувати ЗМІ для педагогізації громадськості, всебічного висвітлення процесів розвитку сучасної освіти в України. Зокрема, знайомити глядача (зокрема і батьківську спільноту) з новинками у сфері освітніх технологій та педагогічних практик, із сучасними тенденціями та перспективами розвитку освітньої галузі.

Прикладом цього є телевізійно-освітній проект «Територія освітніх перспектив».https://www.youtube.com/watch?v=ZJOeBdpbC4k&list=PLFpuN1I_ordLhWR1_lO4iMaVT2EQq4axi 

6. Провести нарешті реальну дебюрократизацію освіти, звільнивши педагогів від паперової тяганини, надавши їм можливість витрачати час для роботи з дітьми. 

Луіза Цвєткова, заступник директора Центра розвитку дитини «Надія», керівник консультаційного центру практичної психологічної підтримки дитинства «Шанс», лідер Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя.

Спільна єдина мета…

Чому так важко заводиться «двигун» реформ в нашій шкільній освіті? Можливо, ми використовуємо не те паливо чи не туди його заливаємо? Можливо карбюратор забитий? А може просто треба когось підштовхнути, щоб повернув «ключ запалювання»?

Арі Покка у книзі «Шкільне управління по-фінськи» стверджує: «Школа є частиною значно більшого плану розвитку, який можна назвати великими фінськими соціальними інноваціями. Освіта є частиною значно більшого плану, створеного для побудови суспільства загального добробуту, основною ідеєю якого є не залишити нікого позаду. Однією з причин успіху фінської школи була послідовність у політичній сфері, в якій кожний новий уряд не вважав за необхідне демонструвати свою владу шляхом реформування державної освіти».

Тобто секрет успіху фінських реформ простий: там кожен наступний міністр не реформував освіту, а освіта якимось, незбагненним для нас, чином реформувалась!

Що ми ж бачимо у нас… За 27 років незалежності в Україні змінилось 10 міністрів освіти й кожен з яких починав свою реформу «зверху». І чим більше ми намагались таким чином за напрямком зверху вниз щось змінити, тим більше, зрештою, пересвідчувались, що базові речі лишались незмінними.

Можливо, тепер прийшов час змінити основний вектор і спробувати розпочати реформування освіти з низового рівня закладу освіти?

Уже не раз в експертному середовищі лунав лозунг: новій українській школі нового директора! Справді, підготовка нової генерації керівників шкіл могла б стати ключовою ланкою у процесах трансформації вітчизняного шкільництва.

Віктор Громовий пише про ефект «неправильно застібнутого першого ґудзика»: якщо неправильно застібнути перший ґудзик, то і всі інші будуть застібнуті неправильно, хибна послідовність дій призведе до того, що все йтиме "наперекосяк" із реформуванням освіти. Реальна чвертьстолітня практика «реформування освіти» в Україні показує: якщо почати застібати ґудзики зверху, зрештою ми наштовхуємось на агресивно-пасивний опір та імітацію змін знизу, які вихолощують сутність реформ. Як наслідок, «маємо, що маємо»: одягнуті «шиворот-навиворіт» і задом на перед піджак і сорочку освітніх реформ.

Так, ми звикли застібати ґудзики нашої освітянської сорочки зверху, але закордонні практики успішних реформ показують, що в освіті краще їх все ж таки їх застібати знизу.

Яким має бути новий директор нової української школи?

Повертаємось до вже цитованого Арі Покка, який зазначає: «...тепер він (директор) несе відповідальність за різні функції й комунікації, якими користується школа... Вони тепер не викладачі з управлінськими функціями, а шкільні керівники, впливові фігури як у житті школи, так і суспільстві... Директори стали піар-менеджерами школи, подобається їм це чи ні. У той же час сфера відповідальності керівника значно розширилась. Лідер і менеджер, який вирішує повсякденні питання, також стає педагогічним та стратегічним лідером та відповідальним за фінанси й безпеку школи. Додайте сюди необхідність вирішувати сотні повсякденних проблем і директор стає схожим на багатоборця, який повинен як відстежувати ситуацію в цілому, так і помірковано діяти в кожному конкретному випадку».

Питання у тому, де нам взяти такого директора. Як має змінитися підхід до підготовки та призначення керівник кадрів для того, щоб саме такий директор у нас з’явився?

У м. Запоріжжі є такий досвід. Тут вже кілька років поспіль діє проект з підготовки майбутніх керівників «Управлінська сотня кадрового резерву м. Запоріжжя». Він є унікальним, аналогів йому немає в Україні. Тепер у нас є можливість учителям, вихователям, заступникам директорів чи методистам подати заявку на участь у цьому проекті, тим самим виявивши бажання стати в недалекому майбутньому керівником закладу освіти.

Як це реально працює?

Із всіх охочих (за останніми підрахунками їх було близько 600 осіб), після реєстрації та співбесід, до участі запрошуються 100 педагогів міста з усіх освітніх ланок, які протягом року проходять навчання на базі найкращих закладів освіти міста. Всі учасники поділені на чотири групи та працюють за своїми власними траєкторіями розвитку: «Новаторство», «Технології», «Дослідження», «Дошкілля». Майбутні керівники протягом року відвідують три сесії, де для слухачів організовуються тренінги, майстер-класи, творчі зустрічі зі спікерами з усієї України, які є передовими спеціалістами у галузі освіти. Під час міжсесійного періоду учасники працюють над опануванням складного інструментарію управлінця. З цією метою працюють авторські майстер-класи, управлінські інтенсиви, міські вебінари, тренінги з управлінського менеджменту.

Також усі учасники розробляють власний управлінський проект, над яким і працюють упродовж року в своїх підгрупах під керівництвом досвідчених педагогів-кураторів. Зрештою двадцять найкращих проектів проходять у фінал, які готуються до відкритого захисту проектів. У разі успішного навчання та захисту свого управлінського проекту претенденти призначаються на керівні посади в закладах освіти м. Запоріжжя.

Ідея та ініціатива створення цього проекту належить директору департаменту освіти та науки м. Запоріжжя Юлії Погребняк, яка разом з командою Науково-методичного центру втілює його в життя вже другий рік поспіль.

До речі, проект «Управлінська сотня кадрового резерву» під час участі у конкурсі соціальних проектів та ініціатив Social Project Awards увійшов в ТОП-100 найкращих проектів України із 873 заявлених.

Я також є учасником і фіналістом цього унікального проекту. Особисто для мене це була можливість розширити кордони мого професійного розвитку і становлення. За ці роки я мала нагоду познайомитись з найкращими практиками роботи та спілкуватись з провідними експертами України з питань розвитку освіти й не тільки. Мала можливість вивчати закордонний досвід з першоджерел, познайомитись зі створенням альтернативних шкіл, взяти участь у майстер-класах з формування соціально-емоційної взаємодії з людьми у ролі керівника, пройти навчання з фінансової грамотності, знайти для себе ефективні шляхи взаємодії із ЗМІ та оволодіти практичними навичками використання мас-медіа собі в користь та ще багато іншого – вся ця практика неабияк важлива для майбутнього керівника. (останні новини тутhttp://sich.zp.ua/finalisti-proektu-upravlinska-sot/)

Дорогу молодим…

Молодий педагог, який сповнений бажанням працювати в школі, зараз трапляється не часто. На жаль, в теперішній системі освіти є  фактори, які не залишають шансів молоді надовго затримуватись в освітньому закладі, відбивають будь-яке бажання лишатись у такій вкрай невдячній і енерговитратній сфері як освіта.

По-перше, витискає молодь освіти  рівень оплати праці, який не відповідає вимогам сучасного життя. Це також є й однією із перших причин гендерного дисбалансу в нашій освіті, адже робота в школі не дає можливості чоловікові «прокормити сім’ю», а молода жінка може дозволити собі таку «розкіш» як робота в школі хіба, що за умови, якщо головним спонсором її творчої самореалізації на педагогічній ниві буде її власний чоловік.

Молодому педагогу обіцяють:  у тебе буде вислуга років, згодом отримаєш вищу категорію і тоді буде більш-менш пристойна зарплата. Мало хто уточнює, що це буде через 15-20-30 років. А що ж робити всі ці роки молодому педагогові, поки в нього «категорій»  і «вислуг» не має!?

Окрема розмова про заклади дошкільної освіти, де рівень заробітної плати взагалі не співвідносний з умовами праці та сучасними стандартами життя…

По-друге, останнім часом молодь відлякує перспектива роботи у вкрай  агресивному середовищі.  З огляду на шокуючи факти скандалів, що рікою ллються з ЗМІ та соціальних мереж, у молодих людей складається враження щодо вседозволеності з боку батьків і повної незахищеності педагога. Кому хочеться прирікати себе на роль жертви, віддавати себе на поталу так званим «активістам»?!

По-третє, молодь особливо болісно сприймає і приреченість займатись «Сізіфовою працею» з написання безлічі безглуздих паперів, конспектів заради конспектів, які просто чекають свого часу під час перевірки, нікому не потрібних звітів, довідок на довідку… Звісно, уся ця паперова тяганина, яка забирає цінний час для роботи та творчості, демотивує всіх вчителів, але сучасна молодь цифрової ери особливо болісно сприймає ці «печерні»  бюрократичні практики.

По-четверте, у більшості випадків постійний контроль, «лякачки» з боку адміністрації та пресингування з боку старших колег, відсутність позитивних стимулів для роботи  перетворює в очах молоді заклад освіти із  майданчик розвитку для молодого педагога на абсолютно тупикову кінцеву зупинку.

Звісно, ці чотири причини не вичерпують всі фактори демотивації молоді, на жаль, цей перелік можна ще довго продовжувати. Якщо ж наше суспільство справді зацікавлене у появі молодої генерації керівників шкіл, воно має негайно змінювати ситуацію з тим, щоб молодь принаймні побачила «світло в кінці тунелю» вітчизняної освіти.

Я знаю, що Україні є цікаві, творчі, молоді педагоги. Є різні творчі майданчики для фахового спілкування, які повинні розширюватись і надалі. Наприклад, Українська академія лідерства вже другий рік поспіль об’єднує небайдужих до освіти педагогів зі всієї України. Мета програми «Liberal Arts для вчителів»: допомогти вчителям набути нових знань, бути здатними мислити та діяти стратегічно, генерувати, доносити та втілювати великі ідеї. Див.: http://gurt.org.ua/news/trainings/40362/

У м. Запоріжжі другий рік поспіль тривають проекти «Асоціації молодих освітян». Протягом року проходяться заняття для педагогічних працівників, які мають стаж до 3-х років на посаді вчителя. Ця організація проводить Всеукраїнський Форум Асоціації молодих освітян, який вже два роки поспіль збирає небайдужих педагогів зі всієї України для фахового спілкування. Одна із головних ідей цього форуму: фахова взаємодія небайдужих до освіти молодих педагогів, які мають можливість не тільки бути учасниками цього заходу, але й зарекомендувати себе як спікера, щоб поділитися своїми цікавими напрацюваннями в освітній галузі.

У ході роботи Форуму всі учасники мали можливість долучитися до різних модернових форм роботи та взаємодії. Зокрема, були такі нестандартні форми спілкування як:

• Motivation Talks – коротких мотиваційних промов, під час яких спікери діляться власною унікальною точкою зору на проблемні питання і власним досвідом вирішення певної проблеми.

• Meet the Mentor - настанови та виступи тих, хто формує громадську думку в сфері освіти.

• Boardroom Insights (“Інтерв’ю у великій залі”)  – делегати форуму мали змогу поспілкуватись з лідерами АМО та спікерами й почути про їх очікування щодо майбутнього школи та щодо того, які навички потрібні молоді, щоб успішно самореалізуватись.

• Teacher Masterclass – “Майстер-класи”

• Coffee House – неформальне спілкування за чашкою кави з лідерами думок про персональні історії успіху.

Див. програму форуму.

У цьому році був надзвичайно цікавий склад спікерів – це і фіналісти «Global Teacher Prize», і представники різних видавництв(«Мандрівець», «Шкільний світ», «Статус» та ін.), директори шкіл, які є фіналістами І потоку навчання в проекті з підготовки майбутніх кадрів «Управлінська сотня кадрового резерву» та які прийшли розповісти про свій перший досвід, це і цікаві, творчі вчителі зі всієї України. Під час неформального спілкування Coffee House у кожного була можливість задати спікерам питання, які цікавлять, знайти дієві шляхи співпраці. 

Родзинкою цього Форуму стала Coaching Session, де працювало шість лінійок по шість майстер-класів за індивідуальною траєкторією «Педагогічні лайфхаки». Спеціалісти із різних галузей освіти ділилися своїм досвідом роботи та цікавими практичними напрацюваннями з різних тем. Наприклад, обговорювались питання впровадження квест-контрольних, або використання інструментарію Web 2.0 для тестування знань учнів, або як корисно можна використовувати хмарні сервіси Office 365 в освітньому процесі. Мова йшла і про те, які форми роботи є доречними в епоху «цифрових» дітей, зокрема, проводились майстер-класи про дітей нового покоління Z, про гейміфікацію в освіті, про використання інтелект-карт тощо.

Отже, всі ці інноваційні форми роботи дали можливість кожному молодому педагогові зануритись в атмосферу творчості, співпраці, знайти цікавинки в роботі й для себе, розповісти про власний досвід, потоваришувати із цікавими, креативними педагогами зі всієї України.

Ось що про це каже директор Науково-методичного центру Оксана Гусак: «Два дні цьогорічних літніх канікул перетворили Запоріжжя в педагогічну Мекку для молодих та креативних освітян. Головний цьогорічний освітній івент-форум АМО об'єднав в нашому місті педагогічну молодь з усієї України. Легендарна та магнетична АМОсфера стала притягальним фактором також і для менторів із різних регіонів країни та закордоння - досвідчених фахівців та лідерів реформ - людей, які формують громадську думку в сфері освіти

Враження про форум перевершують прогнозовані очікування, адже унікальний простір АМО, який формується в освітній системі міста вже не перший рік, цього року на всеукраїнському форумі став дійсно реальним, майже фізично відчутним. Та вразив своєю енергетикою так, що освітня реальність навколо - буквально трансформувалася у нас на очах!».

Створюючи простір для творчої та фахової взаємодії освітян ми розуміємо: все, що ми зараз робимо, все, що робить кожний з нас, це і є народження нової освіти в Україні.

Про систему…

На цю тему є старий вчительський анекдот:

 1 вересня, 1 клас. Вчителька в класі каже дітям:

-          Діти ви прийшли в школу. Тут треба сидіти тихо, а якщо у вас будуть якісь запитання треба піднімати руку…

Данилко одразу тягне руку.

-           У тебе є запитання?

-          Та ні, я просто перевіряю, як працює система.

Як працює система зараз захочеться перевірити багатьом учням. Очільники МОНУ задекларували амбітні цілі змінити систему освіти найближчим часом, перейнявши найкращі практики організації навчального середовища з різних країн світу. Звісно, не можливо взяти чиюсь систему й одягнути її на себе, як нову сорочку. І мова йде не тільки про тонкощі системи викладання, але й про особливості менталітету різних народів, що теж позначається на навчальному процесі.

Для створення нової освіти замало оновити Закон «Про освіту» чи створити нові програми. Важливо, щоб вся система освіти пройшла повний апгрейд в широкому діапазоні: від «перезавантаження» свідомості управлінських та педагогічних кадрів до створення комфортних умов для ефективної роботи.

На мій погляд, варто зробити наступні кроки:

1. В Україні має бути досягнуто суспільний консенсус з питань розвитку освіти на найближчі 20-25 років з тим, щоб освітня політика в країні не залежала від зміни влади в той чи інший проміжок часу.

2. Слід створювати та реалізовувати в різних містах України проекти для підготовки майбутніх керівних кадрів закладів освіти, завдяки яким вони зможуть оволодіти основними практичними навичками майбутньої роботи.

3. Необхідно розпочати практичну реалізацію програм підтримки для педагогів з тим, щоб у них з’явилась можливість обмінюватись найкращими практиками роботи й тим самим підсилювалось їх бажання до саморозвитку та самовдосконалення в ролі вчителя.

4. Варто ініціювати створення та усіляко підтримувати становлення горизонтальної співпраці та взаємопідтримки молодих педагогів (на прикладі Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя).

5. Необхідно повніше використовувати ЗМІ для педагогізації громадськості, всебічного висвітлення процесів розвитку сучасної освіти в України. Зокрема, знайомити глядача (зокрема і батьківську спільноту) з новинками у сфері освітніх технологій та педагогічних практик, із сучасними тенденціями та перспективами розвитку освітньої галузі.

Прикладом цього є телевізійно-освітній проект «Територія освітніх перспектив».https://www.youtube.com/watch?v=ZJOeBdpbC4k&list=PLFpuN1I_ordLhWR1_lO4iMaVT2EQq4axi)  

6. Провести нарешті реальну дебюрократизацію освіти, звільнивши педагогів від паперової тяганини, надавши їм можливість витрачати час для роботи з дітьми. 

Луіза Цвєткова, заступник директора Центра розвитку дитини «Надія», керівник консультаційного центру практичної психологічної підтримки дитинства «Шанс», лідер Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя.

29.06.2018
Луіза Цвєткова
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Володимир Павлович
Опубліковано 12.08.2018 в 17:44
Чудово! Я спілкуюся із психологом із Енергодара. Тепер розумію, що Запорізька область взвгвлі передова в системі освіти. Харківській області так далеко до неї!
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews