Укр Рус

Дата: 17.06.2019

Підписка на новини

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ ТА РЕФОРМУВАННЯ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОСВІТИ УКРАЇНИ»

Автор:
"Освітня політика"
Опубліковано
27.06.2017

На черговому віртуальному «круглому столі» обговорювалися проблеми реформування системи управління освітою, що є передумовою реального запуску освітніх реформ.

Учасники круглого столу погодилися з тим, що успішна реалізація реформ неможлива без докорінного реформування системи управління освітою, бо саме освітня вертикаль у її нинішньому вигляді є головним гальмом на шляху розвитку вітчизняної освіти. Будь-які освітні реформи будуть приречені на поразку, якщо залишити МОН і місцеві управління освіти у їх нинішньому вигляді, зберігши їх традиційний статус і функції.

Обговорення проходило за тематичними напрямами:

1. МОН як частина проблеми і як складова рішення щодо реформування пострадянської системи управління освітою.

2. Функціональна надлишковість як головне гальмо в організації ефективної роботи МОН:

• Чи може справитись МОН України з такою кількістю функцій (понад 90)?

• Чи можна, перебравши на себе ще з радянських часів таку кількість повноважень, успішно виконувати завдання реформування освіти?

• Які функції потрібно залишити Міністерству освіти і науки України, а які слід передати на інші рівні?

***

На сьогодні, згідно з п. 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, у цього Міністерства 90 функцій та згідно з п. 91 воно здійснює «інші повноваження, визначені законом». За рівнем концентрації повноважень в освітній сфері на центральному рівні ми навіть не Росія, ми – симбіоз Туркменістану з Північною Кореєю.

Існує так зване магічне число Мілера «сім, плюс-мінус два» – правило, сформульоване американським психологом Джорджем Міллером ще у 1956 році. Згідно з ним, кількість об'єктів, яку середньостатистична людина може тримати в робочій пам'яті 7 ± 2 елементи, не більше 9 елементів, і не менше 5 елементів. Тож, якщо міністр хоче реально керувати роботою МОН як центральним органом виконавчої влади, треба негайно не менше 90% узурпованих функцій передати на інші (низові) рівні.

Зараз управління освіти на всіх рівнях продовжують працювати як традиційні установи, які виглядають як бюрократично-чиновницькі «динозаври» (на Заході управлінські «динозаври» в освіті вимерли ще в період переходу до школобазованого менеджменту упродовж 80-х років минулого століття). Аксіоматичним є твердження, що установи як тип організаційної культури у новому тисячолітті стали вкрай неефективними. Зараз потрібен принципово новий тип управління, який ґрунтуватиметься на проектному принципі організації діяльності та у мережі партнерства. Управлінські структури мають стати достатньо гнучкими організаціями в яких людей пов’язуватиме не жорстка ієрархічна підпорядкованість, а спільна зацікавленість у реалізації перспективних ідей, нова трудова етика та культура досягнень.

Сьогодні управлінським структурам перш за все потрібні люди, які вміють мріяти, здатні генерувати ідеї, мають проектне мислення. Адже для успіху будь-якого проекту потрібні не просто креативні особистості, а провісники майбутнього, здатні створювати світ навколо себе і просувати його як політичний, бізнесовий чи освітній проект.

Віктор Громовий 

Повноваження МОН, як будь-якого іншого центрального органу виконавчої влади, визначаються не Положеннями, а Законами (стаття 19 Конституції України). За час існування чинного Закону про освіту (з 1991 р.), кількість повноважень МОН зросла в декілька разів. В останнє, у 2012 р. вона була збільшена удвічі тими хто мріяв про господаря і про міцну управлінську вертикаль. В законопроекті про освіту багатьох з цих функцій і повноважень вже немає.

Володимир Бахрушин (ФБ)

У країнах Європи історично склалися різні моделі управління освітою. Навіть в умовах зближення політики в рамках Європейського Союзу, освітні системи залишаються унікальними у кожній країні з різним ступенем централізації управління та фінансування сфери освіти. Однак варто зазначити, що останнім часом відбуваються процеси децентралізації, навіть у країнах із традиційно сильно централізованим управлінням все більше повноважень передається на місцевий рівень.

Прикладом країни зі значною присутністю держави в організації, управлінні та фінансуванні освіти є Франція. Держава визначає деталі навчальних програм на всіх рівнях освіти; організовує процедуру допуску вчителів у професію, наймає вчителів, які стають державними службовцями, наймає директорів шкіл, організовує підвищення кваліфікації вчителів; наймає та навчає інспекторів, відповідальних за контроль якості системи освіти; держава є основним джерелом фінансування державної системи освіти і також субсидує «приватні школи за контрактом», в яких навчаються близько 20% школярів. У 1983, 1985 і 2004 роках було прийнято низку законів про децентралізацію повноважень управління системою освіти. Відповідно до них місцеві органи влади почали відігравати більшу роль в управлінні, забезпечуючи матеріальну сторону (будівництво та обслуговування шкільних будівель, шкільний транспорт, постачання навчальних матеріалів і т.д.) а також оплату праці обслуговуючого персоналу.

Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до глибокої децентралізації. Більшість освітніх завдань від дошкільного рівня до старших класів середньої школи сьогодні вирішуються органами місцевого самоврядування (гміни або повіту). Організаційна та фінансова відповідальність місцевих органів влади за розвиток освіти стимулює місцеві освітні амбіції, сприяє раціоналізації шкільної мережі, допомогла зняти тягар боргів, які регулярно накопичувалися у фінансуванні освітніх завдань в той час, коли вони належали до компетенції уряду. У результаті реформи державного управління та реформи освіти, на центральному рівні тільки розробляється і реалізується національна освітня політика, в той час як функції управління освітою, школами, дитячими садочками та іншими навчальними закладами делеговані гміні та повіту. Воєводства управляють лише школами, що працюють на надрегіональному рівні. Відповідальність за педагогічний нагляд покладається на керівників регіональних органів управління освітою (освітніх кураторів) 16 воєводств.

В Іспанії – децентралізована модель управління, у якій повноваження в сфері освіти розподілені між усіма рівнями влади. Міністерство, як центральний орган державної влади відповідає за розробку та реалізацію загальних принципів освітньої політики, забезпечує однорідність і єдність системи освіти, гарантує рівні умови для всіх громадян країни у реалізації прав на освіту, регулює умови отримання, видачі та визнання академічних та професійних кваліфікацій. Автономні області здійснюють виконавчі та адміністративні повноваження в управлінні освітою в межах своєї території. Муніципалітети відповідають за створення, будівництво, обслуговування будівель державних установ дошкільної, початкової та спеціальної освіти. Навчальні заклади користуютьсяавтономією у підготовці, прийнятті та виконанні планів розвитку шкіл і планів управління, а також правил організації та керівництва школами в рамках, встановлених міністерством та автономними областями.

Система освіти в Італії організована відповідно до принципів субсидіарності та автономії шкіл. Держава має виключні законодавчі повноваження щодо загальних питань в галузі освіти, мінімальних стандартів, які мають бути гарантовані по всій країні та основних принципів. Регіони визначають шкільні мережі в межах своїх територій, коригують шкільний календар, мають виключні повноваження у сфері професійної освіти і навчання. У рамках відповідної сфери повноважень, вони несуть відповідальність за створення, об’єднання, злиття та закриття шкіл, переривання навчання із серйозних і невідкладних причин, створення, контроль, а також розпуск шкільних колегіальних органів. Школи є автономними в плані дидактичної, організаційної та науково-дослідницької роботи. Держава несе відповідальність за фінансування шкіл як на освітні, так і на адміністративні завдання. Провінції та муніципалітети пряму відповідальність за забезпечення в школах опалення, освітлення, телефонного зв'язку, підтримання шкільних будівель в належному стані.

Отже, у кожній країні – власні моделі управління освітою і, відповідно, різна кількість повноважень у міністерств освіти. Гадаю, нам не слід йти винятково шляхом скорочення кількості функцій МОН. Потрібно зважити всі аспекти управління освітою згідно з новою концепцією, а потім визначити ці функції.

                                                                                          К.Волощук

Сьогодні багато говорять про децентралізацію управління освітою. Прикладом глибоко децентралізованої системи освіти є США. Освіта, як середня, так і вища, – сфера компетенції штатів, права і можливості федерального уряду незначні. Основний інструмент впливу федерального уряду – це система додаткового фінансування за допомогою грантів, які є значною підмогою для бюджетів місцевих органів освіти.

Питаннями освіти на рівні штату займається Агентство з питань освіти, яке контролює відповідність програм навчання законам штату та дотримання федерального законодавства, розробляє правила з підбору та найму персоналу, розподіляє фінансування за програмами штату і федеральними грантами. Значну роль у формуванні політики в сфері освіти відіграє виборна Комісія штату з питань освіти, до прав і обов'язків якої належить розробка довгострокової стратегії розвитку освіти, програм навчання і вимог до випускних іспитів, розробка критеріїв для відбору обдарованих дітей.

Безпосередньо управлінням роботою шкіл займається шкільний округ, в чиї функції входить все, що не входить у функції уряду штату та федерального уряду. На рівні шкільного округу приймаються рішення менш глобальні, але більш значущі для повсякденного життя батьків і навчання дітей: розклад, форма, факультативні заняття, шкільний автобус тощо. Принцип управління такий же – виборна рада розробляє політику, а найманий управлінець втілює її в життя. Фінансову незалежність округу забезпечує податок на нерухомість, а адміністративна – гарантована законодавчо.

Чому б нам не вивчити та не використати досвід США? 

В.К., м. Київ

Хочу обговорити таку функцію МОН, як розробка програм. Знаю, що в деяких країнах такої функції в нього немає. Але є різні думки з цього приводу. Мені сподобалася позиція  Ігоря Лікарчука, який пише: «Знову повертаюся до слів міністра освіти і науки, що до процесу розробки навчальних програм «має долучитися відповідальне вчительство». Якщо відверто, то я не знаю, що таке «відповідальний учитель». Якщо є такі, то мають бути й «безвідповідальні». Де ж вони, якщо в школах немає педагогів, які не пройшли оту безглузду атестацію вчителів, котра придумана тим же Міністерством..? І, очевидно, всі атестовані формально можуть вважатися «відповідальними». А, якщо в МОН вважають, що є й «безвідповідальні», то чому нічого не роблять, щоб таких не було?

Натомість, я знаю, що в Україні працює дуже багато хороших учителів, котрі є дуже фаховими майстрами своєї справи. Наголошую «своєї справи». А їхня справа - навчання і розвиток своїх учнів. Але аж ніяк не розробка навчальних програм. Для того існують інші фахівці. За те вони отримують заробітну плату, усілякі довічні стипендії академіків, керують кафедрами, захищають дисертації, викладають в педуніверситетах і навіть перевіряють вчителів й розказують, як ті мають працювати. Якщо цей сонм фахівців не здатний розробити нові програми, то для чого потрібні вони взагалі? А якщо МОН не може їх примусити це зробити, організувати на таку роботу, модерувати її – то для чого нам таке МОН? Переконаний, що кожен має займатися своєю справою…».

Гадаю, нашим законодавцям слід врахувати це під час визначення оновлених функцій МОН.

М.Горовий, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл. 

Прочитал на сайтеМинистерства образования и науки Эстонии: «Основная задача Министерства образования и науки – обеспечить целенаправленное и интенсивное развитие образовательной, научной, молодежной и языковой политики наряду с сохранением высокого уровня и конкурентоспособности науки и инновационных разработок. В области управления Министерства находится планирование государственной политики образования и науки, а также молодежной и языковой политики и организация связанных с ними сфер начального, основного, среднего, профессионального и высшего образования, обучения взрослых и образования по интересам, областей научной деятельности и разработок, молодежной работы и специальной работы с молодежью, а также составление проектов законодательных актов.

Учреждениями области управления Министерства являются 11 организаций. Министерство управляет учреждениями области своего управления не непосредственно, а стратегически: разрабатывает направления их развития, определяет цели и анализирует результаты, обеспечивает бюджет, осуществляет надзор и др. Министерство:

·       планирует, реализует и развивает образовательную, научную, молодёжную и языковую политику;

·       вырабатывает государственные программы развития в сфере образовательной, научной, молодёжной и языковой политики, обеспечивает их соответствие общегосударственным и отраслевым программам развития, осуществляет финансирование, реализацию и оценку результатов данных политик;

·       осуществляет государственный надзор над учебной и воспитательной работой образовательных учреждений, а также за выполнением государственных учебных программ и других стандартов в сфере образования; 

·       планирует и развивает государственные учебные программы и другие образовательные стандарты, организует их составление и аккредитацию».

А почему бы и нам не ввести подобную систему, использовав опыт Эстонии? Чем мы хуже? Зачем нашему МОН 90 функций? Если бы это хоть какое-то положительное влияние оказывало на развитие нашей системы образования. Но всем хорошо известно, что результаты работы системы образования в Эстонии намного выше, чем у нас.

В.Сологуб, г. Киев

Гадаю, не варто кидатись з однієї крайнощі в іншу. Повноваження МОН слід переглядати, тим більше, в умовах посилення ролі територіальних громад, але без фанатизму. Слід розглядати кожне із повноважень, вирішуючи який орган чи установа буде справлятися з ним якнайкраще.

Віктор Огнев’юк (ФБ)

У повідомленні, яке нещодавно з’явилося в ЗМІ, зазначається: «Міносвіти реорганізують та залучать професіоналів для здійснення реформ. Уряд схвалив ряд заходів щодо формування робочих груп, які будуть здійснювати функціональне обстеження міністерств. До них увійдуть держсекретарі, інші держслужбовці, експерти з України та ЄС. Про це повідомив Міністр Кабінету Міністрів України Олександр Саєнко.

"Робочі групи проведуть аналіз функцій міністерств, і на основі їх висновків буде затверджено нову структуру та штатний розпис, розроблено положення про нові структурні підрозділи, визначено невластиві функції міністерств, що пізніше будуть передані іншим структурам", - зазначив він. "На нові посади будуть організовані та проведені відкриті та прозорі конкурси, у тому числі із залученням незалежних рекрутерів, які дозволять залучити понад 1000 професійних державних службовців до здійснення надзвичайно важливих реформ, які сьогодні здійснюються Урядом".

Отже, маємо зачекати результатів діяльності робочої групи. Можливо, вони будуть обнаділивими.

В.Коротков, м. Полтава

Прочитала повідомлення «Уряд схвалив ряд заходів щодо формування робочих груп, які будуть здійснювати функціональне обстеження міністерств. До них увійдуть держсекретарі, інші держслужбовці, експерти з України та ЄС». Щодо залучення до реорганізації міністерства держсекретаря МОН – великі сумніви... (загроза реваншу авторитарної влади через тих, кому у системі було комфортно – український чиновник знає шляхи повернення, першим подається на конкурс і повертається через "оновлені" процедури на НЕоновлені посади впливу).

Для України доречно було б об'єднати Міністерство освіти з Міністерством культури, а наукою могло б опікуватись відповідне Управління. Структурні зміни системи завжди сприяють більшій відкритості та є антикорупційним інструментом. Але це можливо за наявності візії щодо стратегії реформування системи державної служби, ЦОВВ... (на жаль, новітнє законодавство з реформи держслужби також недосконале).

Альбина Паренюк 

У проекті нового Закону України «Про освіту» (Стаття 64. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки) викладені такі функції МОН:

Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки:

1) формує та реалізує державну політику у сфері освіти і науки;

2) розробляє та реалізує стратегію розвитку освіти, державні цільові програми у сфері освіти і науки;

3) здійснює нормативно-правове забезпечення функціонування системи освіти;

4) організовує збір та обробку освітньої статистики, провадить її аналіз та прогнозує розвиток системи освіти;

5) затверджує порядок, види та форми проведення моніторингу якості освіти;

6) забезпечує функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти;

7) затверджує стандарти освіти та оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті;

8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері освіти і науки;

9) затверджує порядок визнання здобутих в іноземних закладах освіти документів про освіту;

10) затверджує форму і зміст документів про освіту державного зразка;

11) затверджує національну шкалу оцінювання результатів навчання здобувачів освіти для кожного рівня освіти;

12) формує пропозиції щодо обсягу освітньої субвенції, субвенції на підготовку робітничих кадрів, державного фінансування середньої, професійної, вищої освіти та стипендійного фонду;

13) розподіляє освітню субвенцію та державне фінансування середньої, професійної, вищої освіти та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері його управління;

14) надає методичні рекомендації щодо освітньої діяльності та управління закладами освіти;

15) за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо державних пріоритетів з підготовки фахівців, педагогічних, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у розрізі галузей знань;

16) розробляє та затверджує умови прийому до закладів освіти;

17) здійснює ліцензування освітньої діяльності та затверджує порядок проведення перевірки дотримання ліцензійних умов;

18) формує та забезпечує функціонування системи сертифікації педагогічних працівників, забезпечує умови для підвищення їх кваліфікації;

19) забезпечує розвиток фізичного виховання та спорту в закладах освіти;

20) затверджує порядок проведення конкурсу на посаду керівника закладу освіти (крім закладів вищої освіти);

21) затверджує порядок проведення акредитації освітніх програм, інших заходів щодо здійснення контролю якості освіти, визначених законами України;

22) здійснює повноваження засновника стосовно закладів освіти державної форми власності, що перебувають у сфері його управління;

23) затверджує положення про власні дорадчо-консультативні органи;

24) здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією, цим та іншими законами України.

Отже, їх не 90, але і не 7. Звісно, їх можна укрупнити до 15, 10 і навіть до 7. Але чи варто це робити? Можливо, треба більше говорити про ЗМІСТ функцій, а не про їх кількість? Втім, деякі з функцій справді можна прибрати. Але йдеться всього лише про 3-4 пункти. В цілому все продумано і прописано досить глибоко і чітко. Втім, п. 24 слід або уточнити, або викреслити.

Володимир Павленко

Проаналізувавши повноваження МОН, передбачені проектом Закону України «Про освіту», маю відзначити їх продуманість і намагання авторів урахувати сучасні тенденції розвитку менеджменту. Проте, є деякі зауваження. Наприклад, п. 19 – «забезпечує розвиток фізичного виховання та спорту в закладах освіти». Незрозуміло, чому виокремлено саме цей напрям виховної роботи. Чому фізичне виховання вважається авторами законопроекту більш важливим, ніж духовно-моральне або національно-патріотичне?

Крім того, лише у п. 7 йдеться про публікацію матеріалів на офіційному веб-сайті МОН («затверджує стандарти освіти та оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті»). Важко зрозуміти, на яких сайтах публікуватимуться матеріали, розроблені МОН у межах інших повноважень.

У п. 16 зазначено: «розробляє та затверджує умови прийому до закладів освіти». А чи не є це повноваженням громади, яка засновує та забезпечує діяльність цих закладів?

Викликає також запитання п. 20 – «затверджує порядок проведення конкурсу на посаду керівника закладу освіти (крім закладів вищої освіти)». Чи є це повноваженням Міністерства? Чи не варто його передати на той рівень, де буде проводитись цей конкурс?

В.Горбатюк, м. Кропивницький

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Сучасний рівень концентрації повноважень в руках Міністерства освіти і науки України є одним із найбільш високих у світі. Для організації успішного управління роботою МОН слід негайно переважну більшість функцій передати на інші рівні. Ліквідація функціональної надлишковості й має бути практичним наслідком анонсованого функціонального обстеження міністерства.

2. Верховній Раді та уряду України потрібно внести суттєві зміни до кількості та змістового наповнення функцій Міністерства освіти і науки України, максимально використавши досвід Естонії, Польщі, Іспанії, Італії, США, Грузії, інших країн із сучасною та високорезультативною організацією управління системою освіти.

3. Має утвердитись принципово новий тип управління системою освіти, який ґрунтуватиметься на проектному принципі організації діяльності та у мережі партнерства. Управлінські структури мають стати достатньо гнучкими організаціями в яких людей пов’язуватиме не жорстка ієрархічна підпорядкованість, а спільна зацікавленість у реалізації перспективних ідей, нова трудова етика та культура досягнень. 

4. Підтримуючи в цілому ідеї, закладені до статті 64 – «Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки» проекту Закону України «Про освіту», вважаємо за потрібне:

- розглянути питання про належність Міністерству освіти і науки повноважень: «п. 16 – «розробляє та затверджує умови приймання до закладів освіти» та п. 20 – «затверджує порядок проведення конкурсу на посаду керівника закладу освіти (крім закладів вищої освіти)» (чи не є це повноваженнями громади, яка засновує та забезпечує діяльність цих закладів?);

- розглянути доречність наявності п. 19 – «забезпечує розвиток фізичного виховання та спорту в закладах освіти» (незрозуміло, чому виокремлено саме цей напрям виховної роботи, чому фізичне виховання вважається авторами законопроекту більш важливим, ніж духовно-моральне або національно-патріотичне?);

- зважаючи на формулювання п. 7 – «затверджує стандарти освіти та оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті», уточнити, на яких сайтах публікуватимуться матеріали, розроблені МОН у межах інших повноважень, оскільки про це в жодному пункті інформації немає; 

- конкретизувати або вилучити п. 24 – «здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією, цим та іншими законами України».

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ ТА РЕФОРМУВАННЯ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОСВІТИ УКРАЇНИ»
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ ТА РЕФОРМУВАННЯ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОСВІТИ УКРАЇНИ»

На черговому віртуальному «круглому столі» обговорювалися проблеми реформування системи управління освітою, що є передумовою реального запуску освітніх реформ.

Учасники круглого столу погодилися з тим, що успішна реалізація реформ неможлива без докорінного реформування системи управління освітою, бо саме освітня вертикаль у її нинішньому вигляді є головним гальмом на шляху розвитку вітчизняної освіти. Будь-які освітні реформи будуть приречені на поразку, якщо залишити МОН і місцеві управління освіти у їх нинішньому вигляді, зберігши їх традиційний статус і функції.

Обговорення проходило за тематичними напрямами:

1. МОН як частина проблеми і як складова рішення щодо реформування пострадянської системи управління освітою.

2. Функціональна надлишковість як головне гальмо в організації ефективної роботи МОН:

• Чи може справитись МОН України з такою кількістю функцій (понад 90)?

• Чи можна, перебравши на себе ще з радянських часів таку кількість повноважень, успішно виконувати завдання реформування освіти?

• Які функції потрібно залишити Міністерству освіти і науки України, а які слід передати на інші рівні?

***

На сьогодні, згідно з п. 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, у цього Міністерства 90 функцій та згідно з п. 91 воно здійснює «інші повноваження, визначені законом». За рівнем концентрації повноважень в освітній сфері на центральному рівні ми навіть не Росія, ми – симбіоз Туркменістану з Північною Кореєю.

Існує так зване магічне число Мілера «сім, плюс-мінус два» – правило, сформульоване американським психологом Джорджем Міллером ще у 1956 році. Згідно з ним, кількість об'єктів, яку середньостатистична людина може тримати в робочій пам'яті 7 ± 2 елементи, не більше 9 елементів, і не менше 5 елементів. Тож, якщо міністр хоче реально керувати роботою МОН як центральним органом виконавчої влади, треба негайно не менше 90% узурпованих функцій передати на інші (низові) рівні.

Зараз управління освіти на всіх рівнях продовжують працювати як традиційні установи, які виглядають як бюрократично-чиновницькі «динозаври» (на Заході управлінські «динозаври» в освіті вимерли ще в період переходу до школобазованого менеджменту упродовж 80-х років минулого століття). Аксіоматичним є твердження, що установи як тип організаційної культури у новому тисячолітті стали вкрай неефективними. Зараз потрібен принципово новий тип управління, який ґрунтуватиметься на проектному принципі організації діяльності та у мережі партнерства. Управлінські структури мають стати достатньо гнучкими організаціями в яких людей пов’язуватиме не жорстка ієрархічна підпорядкованість, а спільна зацікавленість у реалізації перспективних ідей, нова трудова етика та культура досягнень.

Сьогодні управлінським структурам перш за все потрібні люди, які вміють мріяти, здатні генерувати ідеї, мають проектне мислення. Адже для успіху будь-якого проекту потрібні не просто креативні особистості, а провісники майбутнього, здатні створювати світ навколо себе і просувати його як політичний, бізнесовий чи освітній проект.

Віктор Громовий 

Повноваження МОН, як будь-якого іншого центрального органу виконавчої влади, визначаються не Положеннями, а Законами (стаття 19 Конституції України). За час існування чинного Закону про освіту (з 1991 р.), кількість повноважень МОН зросла в декілька разів. В останнє, у 2012 р. вона була збільшена удвічі тими хто мріяв про господаря і про міцну управлінську вертикаль. В законопроекті про освіту багатьох з цих функцій і повноважень вже немає.

Володимир Бахрушин (ФБ)

У країнах Європи історично склалися різні моделі управління освітою. Навіть в умовах зближення політики в рамках Європейського Союзу, освітні системи залишаються унікальними у кожній країні з різним ступенем централізації управління та фінансування сфери освіти. Однак варто зазначити, що останнім часом відбуваються процеси децентралізації, навіть у країнах із традиційно сильно централізованим управлінням все більше повноважень передається на місцевий рівень.

Прикладом країни зі значною присутністю держави в організації, управлінні та фінансуванні освіти є Франція. Держава визначає деталі навчальних програм на всіх рівнях освіти; організовує процедуру допуску вчителів у професію, наймає вчителів, які стають державними службовцями, наймає директорів шкіл, організовує підвищення кваліфікації вчителів; наймає та навчає інспекторів, відповідальних за контроль якості системи освіти; держава є основним джерелом фінансування державної системи освіти і також субсидує «приватні школи за контрактом», в яких навчаються близько 20% школярів. У 1983, 1985 і 2004 роках було прийнято низку законів про децентралізацію повноважень управління системою освіти. Відповідно до них місцеві органи влади почали відігравати більшу роль в управлінні, забезпечуючи матеріальну сторону (будівництво та обслуговування шкільних будівель, шкільний транспорт, постачання навчальних матеріалів і т.д.) а також оплату праці обслуговуючого персоналу.

Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до глибокої децентралізації. Більшість освітніх завдань від дошкільного рівня до старших класів середньої школи сьогодні вирішуються органами місцевого самоврядування (гміни або повіту). Організаційна та фінансова відповідальність місцевих органів влади за розвиток освіти стимулює місцеві освітні амбіції, сприяє раціоналізації шкільної мережі, допомогла зняти тягар боргів, які регулярно накопичувалися у фінансуванні освітніх завдань в той час, коли вони належали до компетенції уряду. У результаті реформи державного управління та реформи освіти, на центральному рівні тільки розробляється і реалізується національна освітня політика, в той час як функції управління освітою, школами, дитячими садочками та іншими навчальними закладами делеговані гміні та повіту. Воєводства управляють лише школами, що працюють на надрегіональному рівні. Відповідальність за педагогічний нагляд покладається на керівників регіональних органів управління освітою (освітніх кураторів) 16 воєводств.

В Іспанії – децентралізована модель управління, у якій повноваження в сфері освіти розподілені між усіма рівнями влади. Міністерство, як центральний орган державної влади відповідає за розробку та реалізацію загальних принципів освітньої політики, забезпечує однорідність і єдність системи освіти, гарантує рівні умови для всіх громадян країни у реалізації прав на освіту, регулює умови отримання, видачі та визнання академічних та професійних кваліфікацій. Автономні області здійснюють виконавчі та адміністративні повноваження в управлінні освітою в межах своєї території. Муніципалітети відповідають за створення, будівництво, обслуговування будівель державних установ дошкільної, початкової та спеціальної освіти. Навчальні заклади користуютьсяавтономією у підготовці, прийнятті та виконанні планів розвитку шкіл і планів управління, а також правил організації та керівництва школами в рамках, встановлених міністерством та автономними областями.

Система освіти в Італії організована відповідно до принципів субсидіарності та автономії шкіл. Держава має виключні законодавчі повноваження щодо загальних питань в галузі освіти, мінімальних стандартів, які мають бути гарантовані по всій країні та основних принципів. Регіони визначають шкільні мережі в межах своїх територій, коригують шкільний календар, мають виключні повноваження у сфері професійної освіти і навчання. У рамках відповідної сфери повноважень, вони несуть відповідальність за створення, об’єднання, злиття та закриття шкіл, переривання навчання із серйозних і невідкладних причин, створення, контроль, а також розпуск шкільних колегіальних органів. Школи є автономними в плані дидактичної, організаційної та науково-дослідницької роботи. Держава несе відповідальність за фінансування шкіл як на освітні, так і на адміністративні завдання. Провінції та муніципалітети пряму відповідальність за забезпечення в школах опалення, освітлення, телефонного зв'язку, підтримання шкільних будівель в належному стані.

Отже, у кожній країні – власні моделі управління освітою і, відповідно, різна кількість повноважень у міністерств освіти. Гадаю, нам не слід йти винятково шляхом скорочення кількості функцій МОН. Потрібно зважити всі аспекти управління освітою згідно з новою концепцією, а потім визначити ці функції.

                                                                                          К.Волощук

Сьогодні багато говорять про децентралізацію управління освітою. Прикладом глибоко децентралізованої системи освіти є США. Освіта, як середня, так і вища, – сфера компетенції штатів, права і можливості федерального уряду незначні. Основний інструмент впливу федерального уряду – це система додаткового фінансування за допомогою грантів, які є значною підмогою для бюджетів місцевих органів освіти.

Питаннями освіти на рівні штату займається Агентство з питань освіти, яке контролює відповідність програм навчання законам штату та дотримання федерального законодавства, розробляє правила з підбору та найму персоналу, розподіляє фінансування за програмами штату і федеральними грантами. Значну роль у формуванні політики в сфері освіти відіграє виборна Комісія штату з питань освіти, до прав і обов'язків якої належить розробка довгострокової стратегії розвитку освіти, програм навчання і вимог до випускних іспитів, розробка критеріїв для відбору обдарованих дітей.

Безпосередньо управлінням роботою шкіл займається шкільний округ, в чиї функції входить все, що не входить у функції уряду штату та федерального уряду. На рівні шкільного округу приймаються рішення менш глобальні, але більш значущі для повсякденного життя батьків і навчання дітей: розклад, форма, факультативні заняття, шкільний автобус тощо. Принцип управління такий же – виборна рада розробляє політику, а найманий управлінець втілює її в життя. Фінансову незалежність округу забезпечує податок на нерухомість, а адміністративна – гарантована законодавчо.

Чому б нам не вивчити та не використати досвід США? 

В.К., м. Київ

Хочу обговорити таку функцію МОН, як розробка програм. Знаю, що в деяких країнах такої функції в нього немає. Але є різні думки з цього приводу. Мені сподобалася позиція  Ігоря Лікарчука, який пише: «Знову повертаюся до слів міністра освіти і науки, що до процесу розробки навчальних програм «має долучитися відповідальне вчительство». Якщо відверто, то я не знаю, що таке «відповідальний учитель». Якщо є такі, то мають бути й «безвідповідальні». Де ж вони, якщо в школах немає педагогів, які не пройшли оту безглузду атестацію вчителів, котра придумана тим же Міністерством..? І, очевидно, всі атестовані формально можуть вважатися «відповідальними». А, якщо в МОН вважають, що є й «безвідповідальні», то чому нічого не роблять, щоб таких не було?

Натомість, я знаю, що в Україні працює дуже багато хороших учителів, котрі є дуже фаховими майстрами своєї справи. Наголошую «своєї справи». А їхня справа - навчання і розвиток своїх учнів. Але аж ніяк не розробка навчальних програм. Для того існують інші фахівці. За те вони отримують заробітну плату, усілякі довічні стипендії академіків, керують кафедрами, захищають дисертації, викладають в педуніверситетах і навіть перевіряють вчителів й розказують, як ті мають працювати. Якщо цей сонм фахівців не здатний розробити нові програми, то для чого потрібні вони взагалі? А якщо МОН не може їх примусити це зробити, організувати на таку роботу, модерувати її – то для чого нам таке МОН? Переконаний, що кожен має займатися своєю справою…».

Гадаю, нашим законодавцям слід врахувати це під час визначення оновлених функцій МОН.

М.Горовий, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл. 

Прочитал на сайтеМинистерства образования и науки Эстонии: «Основная задача Министерства образования и науки – обеспечить целенаправленное и интенсивное развитие образовательной, научной, молодежной и языковой политики наряду с сохранением высокого уровня и конкурентоспособности науки и инновационных разработок. В области управления Министерства находится планирование государственной политики образования и науки, а также молодежной и языковой политики и организация связанных с ними сфер начального, основного, среднего, профессионального и высшего образования, обучения взрослых и образования по интересам, областей научной деятельности и разработок, молодежной работы и специальной работы с молодежью, а также составление проектов законодательных актов.

Учреждениями области управления Министерства являются 11 организаций. Министерство управляет учреждениями области своего управления не непосредственно, а стратегически: разрабатывает направления их развития, определяет цели и анализирует результаты, обеспечивает бюджет, осуществляет надзор и др. Министерство:

·       планирует, реализует и развивает образовательную, научную, молодёжную и языковую политику;

·       вырабатывает государственные программы развития в сфере образовательной, научной, молодёжной и языковой политики, обеспечивает их соответствие общегосударственным и отраслевым программам развития, осуществляет финансирование, реализацию и оценку результатов данных политик;

·       осуществляет государственный надзор над учебной и воспитательной работой образовательных учреждений, а также за выполнением государственных учебных программ и других стандартов в сфере образования; 

·       планирует и развивает государственные учебные программы и другие образовательные стандарты, организует их составление и аккредитацию».

А почему бы и нам не ввести подобную систему, использовав опыт Эстонии? Чем мы хуже? Зачем нашему МОН 90 функций? Если бы это хоть какое-то положительное влияние оказывало на развитие нашей системы образования. Но всем хорошо известно, что результаты работы системы образования в Эстонии намного выше, чем у нас.

В.Сологуб, г. Киев

Гадаю, не варто кидатись з однієї крайнощі в іншу. Повноваження МОН слід переглядати, тим більше, в умовах посилення ролі територіальних громад, але без фанатизму. Слід розглядати кожне із повноважень, вирішуючи який орган чи установа буде справлятися з ним якнайкраще.

Віктор Огнев’юк (ФБ)

У повідомленні, яке нещодавно з’явилося в ЗМІ, зазначається: «Міносвіти реорганізують та залучать професіоналів для здійснення реформ. Уряд схвалив ряд заходів щодо формування робочих груп, які будуть здійснювати функціональне обстеження міністерств. До них увійдуть держсекретарі, інші держслужбовці, експерти з України та ЄС. Про це повідомив Міністр Кабінету Міністрів України Олександр Саєнко.

"Робочі групи проведуть аналіз функцій міністерств, і на основі їх висновків буде затверджено нову структуру та штатний розпис, розроблено положення про нові структурні підрозділи, визначено невластиві функції міністерств, що пізніше будуть передані іншим структурам", - зазначив він. "На нові посади будуть організовані та проведені відкриті та прозорі конкурси, у тому числі із залученням незалежних рекрутерів, які дозволять залучити понад 1000 професійних державних службовців до здійснення надзвичайно важливих реформ, які сьогодні здійснюються Урядом".

Отже, маємо зачекати результатів діяльності робочої групи. Можливо, вони будуть обнаділивими.

В.Коротков, м. Полтава

Прочитала повідомлення «Уряд схвалив ряд заходів щодо формування робочих груп, які будуть здійснювати функціональне обстеження міністерств. До них увійдуть держсекретарі, інші держслужбовці, експерти з України та ЄС». Щодо залучення до реорганізації міністерства держсекретаря МОН – великі сумніви... (загроза реваншу авторитарної влади через тих, кому у системі було комфортно – український чиновник знає шляхи повернення, першим подається на конкурс і повертається через "оновлені" процедури на НЕоновлені посади впливу).

Для України доречно було б об'єднати Міністерство освіти з Міністерством культури, а наукою могло б опікуватись відповідне Управління. Структурні зміни системи завжди сприяють більшій відкритості та є антикорупційним інструментом. Але це можливо за наявності візії щодо стратегії реформування системи державної служби, ЦОВВ... (на жаль, новітнє законодавство з реформи держслужби також недосконале).

Альбина Паренюк 

У проекті нового Закону України «Про освіту» (Стаття 64. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки) викладені такі функції МОН:

Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки:

1) формує та реалізує державну політику у сфері освіти і науки;

2) розробляє та реалізує стратегію розвитку освіти, державні цільові програми у сфері освіти і науки;

3) здійснює нормативно-правове забезпечення функціонування системи освіти;

4) організовує збір та обробку освітньої статистики, провадить її аналіз та прогнозує розвиток системи освіти;

5) затверджує порядок, види та форми проведення моніторингу якості освіти;

6) забезпечує функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти;

7) затверджує стандарти освіти та оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті;

8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері освіти і науки;

9) затверджує порядок визнання здобутих в іноземних закладах освіти документів про освіту;

10) затверджує форму і зміст документів про освіту державного зразка;

11) затверджує національну шкалу оцінювання результатів навчання здобувачів освіти для кожного рівня освіти;

12) формує пропозиції щодо обсягу освітньої субвенції, субвенції на підготовку робітничих кадрів, державного фінансування середньої, професійної, вищої освіти та стипендійного фонду;

13) розподіляє освітню субвенцію та державне фінансування середньої, професійної, вищої освіти та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері його управління;

14) надає методичні рекомендації щодо освітньої діяльності та управління закладами освіти;

15) за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо державних пріоритетів з підготовки фахівців, педагогічних, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у розрізі галузей знань;

16) розробляє та затверджує умови прийому до закладів освіти;

17) здійснює ліцензування освітньої діяльності та затверджує порядок проведення перевірки дотримання ліцензійних умов;

18) формує та забезпечує функціонування системи сертифікації педагогічних працівників, забезпечує умови для підвищення їх кваліфікації;

19) забезпечує розвиток фізичного виховання та спорту в закладах освіти;

20) затверджує порядок проведення конкурсу на посаду керівника закладу освіти (крім закладів вищої освіти);

21) затверджує порядок проведення акредитації освітніх програм, інших заходів щодо здійснення контролю якості освіти, визначених законами України;

22) здійснює повноваження засновника стосовно закладів освіти державної форми власності, що перебувають у сфері його управління;

23) затверджує положення про власні дорадчо-консультативні органи;

24) здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією, цим та іншими законами України.

Отже, їх не 90, але і не 7. Звісно, їх можна укрупнити до 15, 10 і навіть до 7. Але чи варто це робити? Можливо, треба більше говорити про ЗМІСТ функцій, а не про їх кількість? Втім, деякі з функцій справді можна прибрати. Але йдеться всього лише про 3-4 пункти. В цілому все продумано і прописано досить глибоко і чітко. Втім, п. 24 слід або уточнити, або викреслити.

Володимир Павленко

Проаналізувавши повноваження МОН, передбачені проектом Закону України «Про освіту», маю відзначити їх продуманість і намагання авторів урахувати сучасні тенденції розвитку менеджменту. Проте, є деякі зауваження. Наприклад, п. 19 – «забезпечує розвиток фізичного виховання та спорту в закладах освіти». Незрозуміло, чому виокремлено саме цей напрям виховної роботи. Чому фізичне виховання вважається авторами законопроекту більш важливим, ніж духовно-моральне або національно-патріотичне?

Крім того, лише у п. 7 йдеться про публікацію матеріалів на офіційному веб-сайті МОН («затверджує стандарти освіти та оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті»). Важко зрозуміти, на яких сайтах публікуватимуться матеріали, розроблені МОН у межах інших повноважень.

У п. 16 зазначено: «розробляє та затверджує умови прийому до закладів освіти». А чи не є це повноваженням громади, яка засновує та забезпечує діяльність цих закладів?

Викликає також запитання п. 20 – «затверджує порядок проведення конкурсу на посаду керівника закладу освіти (крім закладів вищої освіти)». Чи є це повноваженням Міністерства? Чи не варто його передати на той рівень, де буде проводитись цей конкурс?

В.Горбатюк, м. Кропивницький

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Сучасний рівень концентрації повноважень в руках Міністерства освіти і науки України є одним із найбільш високих у світі. Для організації успішного управління роботою МОН слід негайно переважну більшість функцій передати на інші рівні. Ліквідація функціональної надлишковості й має бути практичним наслідком анонсованого функціонального обстеження міністерства.

2. Верховній Раді та уряду України потрібно внести суттєві зміни до кількості та змістового наповнення функцій Міністерства освіти і науки України, максимально використавши досвід Естонії, Польщі, Іспанії, Італії, США, Грузії, інших країн із сучасною та високорезультативною організацією управління системою освіти.

3. Має утвердитись принципово новий тип управління системою освіти, який ґрунтуватиметься на проектному принципі організації діяльності та у мережі партнерства. Управлінські структури мають стати достатньо гнучкими організаціями в яких людей пов’язуватиме не жорстка ієрархічна підпорядкованість, а спільна зацікавленість у реалізації перспективних ідей, нова трудова етика та культура досягнень. 

4. Підтримуючи в цілому ідеї, закладені до статті 64 – «Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки» проекту Закону України «Про освіту», вважаємо за потрібне:

- розглянути питання про належність Міністерству освіти і науки повноважень: «п. 16 – «розробляє та затверджує умови приймання до закладів освіти» та п. 20 – «затверджує порядок проведення конкурсу на посаду керівника закладу освіти (крім закладів вищої освіти)» (чи не є це повноваженнями громади, яка засновує та забезпечує діяльність цих закладів?);

- розглянути доречність наявності п. 19 – «забезпечує розвиток фізичного виховання та спорту в закладах освіти» (незрозуміло, чому виокремлено саме цей напрям виховної роботи, чому фізичне виховання вважається авторами законопроекту більш важливим, ніж духовно-моральне або національно-патріотичне?);

- зважаючи на формулювання п. 7 – «затверджує стандарти освіти та оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті», уточнити, на яких сайтах публікуватимуться матеріали, розроблені МОН у межах інших повноважень, оскільки про це в жодному пункті інформації немає; 

- конкретизувати або вилучити п. 24 – «здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією, цим та іншими законами України».

27.06.2017
"Освітня політика"
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews