Укр Рус

Дата: 24.02.2018

Підписка на новини

Голосування

Найхарактерніша ознака пострадянської освіти:
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «КОМПЕТЕНТНО ПРО КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В ОСВІТІ»

Автор:
"Освітня політика"
Опубліковано
13.12.2017

У законі України «Про освіту», розробленому на основі Концепції «Нова українська школа», проголошено курс на впровадження компетентнісного підходу до освіти. У статті 12 закону зазначено: «Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності: вільне володіння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компетентності у галузі природничих наук, техніки та технологій; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікаційна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей; культурна компетентність; підприємливість та фінансова грамотність; інші компетентності, передбачені стандартом освіти».

Перехід до зорієнтованої на компетенції освіти(competence-based education — CBE) відбувся у США ще в 70-х роках минулого століття. Американський науковець Ноан Хомський (Массачусетский університет) застосував поняття «компетенція» ще в 1965 році. У праці британського психолога Джона Равена «Компетентність у сучасному суспільстві», яка вперше була надрукована в Лондоні(1984 рік), подано розгорнуте тлумачення компетентності як явища, яке «складається з великої кількості компонентів». «Багато з них, - на думку Джона Равена, - є відносно незалежними один від одного, деякі компоненти відносяться скоріше до когнітивної сфери, інші – до емоційної…Ці компоненти можуть заміняти один одного в якості складових ефективної поведінки».

СВЕ-підхід знайшов своє відображення і в документах ЮНЕСКО в яких окреслюються компетенції як бажаний результат освіти. Так, у широко відомій доповіді міжнародної комісії з освіти для XXI століття «Освіта: прихований скарб» Жак Делор, визначив по суті основні глобальні компетенції, “чотири наріжних камені”, на яких ґрунтується сучасна освіта: навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчитися жити».

СВЕ-підхід відчувається і в матеріалах європейських інституцій. Наприклад, Рада Європи(1990 рік), визначаючи рівні володіння іноземними мовами виділяє стратегічну, соціальну, соціолінгвістичну, мовну і навчальну компетентності.

Один з провідних розробників СВЕ-підхіду Габор Галаж (Gábor Halasz) розглядає його появу як відповідь на виклики, що стоять перед Європою:

• Збереження демократичного відкритого суспільства

• Полілінгвізм

• Мультикультурність

• Нові вимоги ринку праці тощо.

Він виділяє п’ять ключових компетенцій, якими «мають бути озброєні молоді європейці»:

1. Політичні та соціальні компетенції(здатність брати на себе відповідальність, брати участь у процесах колективного прийняття рішень, уміти врегульовувати конфлікти ненасильницькими методами, підтримувати та вдосконалювати демократичні інститути тощо).

2. Міжкультурні компетенції потрібні для життя у багатокультурному суспільстві(розуміння відмінностей, повага до носіїв інших культур, уміння підтримувати атмосферу толерантності тощо).

3. Комунікативні компетенції(володіння способами усної та писемної комунікації, володіння іноземними мовами тощо).

4. ІКТ- компетенції(володіння ІКТ, критичне ставлення до повідомлень ЗМІ та реклами тощо).

5. Компетенції до самоосвіти продовж усього життя в контексті як особистого, професійного, так і соціального життя.

Як бачимо, на Заході СВЕ-підхід був освітнім ноу-хау 70-х 80-х років минулого століття.

Компетентнісний підхід не є новим і у вітчизняній освіті. Активне запровадження в українську освіту компетентісного підходу є віддзеркаленням загальносвітової тенденції до зміщення акцентів з принципу адаптивності на принцип компетентності випускників шкіл. Попри те, що ми робимо це з запізненням на кілька десятиліть, позитивним є сам факт заперечення вкрай застарілої «знанівської парадигми» освіти.

Обговорення проблеми утвердженння компетентісного підходу у процесі побудови нової української школи розгорнулось за трьома напрямами:

1.      Компетентнісний підхід та сучасна класно-урочна система.

2.      Компетентнісний підхід та сучасні навчальні плани та програми.

3.      Компетентнісний підхід та сучасна методика викладання навчального матеріалу.

Круглий стіл проводився в дистанційній формі.

***

Перед тим, як щось обговорювати слід зрозуміти предмет обговорення. Якщо вважати цим предметом те, що написано в Законі «Про освіту», то в мене є сумніви в доречності цього. У статті 1 «Основні терміни та їх визначення» подається таке визначення терміну «компетентність». На думку укладачів Закону це – «динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність». Отже, ключовими словами тут є «динамічна комбінація», тобто перелік, набір, система чогось. В тлумачному є словнику Слово «компетентність» визначається інакше: «КОМПЕТЕ́НТНІСТЬ, -ності, жін. Властивість за значенням компетентний». Шукаємо значення слова «компетентний»: «Який має достатні знання в якій-небудь галузі; який з чим-небудь добре обізнаний; тямущий; ґрунтується на знанні; кваліфікований»; «який здатний працювати в певній сфері». Отже, ключовими словами терміну «компетентність» насправді є такі: «який має достатні знання, добре з чимось обізнаний, тямущий, здатний для здійснення певної діяльності».

Виходячи з зазначеного вище, маємо визнати, що визначення терміну «компетентність» має бути іншим: «Компетентність – здатність здійснювати певну діяльність. Ця здатність базується на динамічній комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей».

Це все досить показово: наше міністерство, Академія пед. наук, депутати не володіють необхідною мірою українською мовою. Від цього і таки безглузді тлумачення основних понять. Вважаю за необхідне запропонувати Верховній Раді внести корективи до цього визначення, оскільки можуть виникнути проблеми в реалізації «компетентнісного підходу» в освіті. Ми маємо чітко усвідомлювати, ЩО САМЕ будемо формувати і розвивати: КОМБІНАЦІЮ знань, вмінь, цінностей і якостей чи ЗДАТНІСТЬ здійснювати певну діяльність.

 Компетентність – володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності.

Компетенція – сукупність, динамічна комбінація взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності, цінностей), що є заданими до відповідного кола предметів і процесів та необхідними для якісної продуктивної дії стосовно них.

Сергій Волощук, м. Кропивницький

Для реалізації компетентнісного підходу до освіти потрібна якась чітко окреслена та розбудована модель освіти. Сучасні тенденції оцінювання ефективності освіти представлено трьома моделями:

 1) підхід з огляду на зміст: головним є те, що викладається: навчальний план (навчальні програми), який є набором компетентностей учнів, що можуть бути реалізовані у їх навчальній і професійній діяльності;

2) підхід з огляду на процес навчання: аналізу підлягають реальні явища і процеси, що відбуваються в освітньому процесі, коли здійснюється пізнавальна діяльність;

3) підхід з огляду на результати: спрямований на аналіз набору компетентностей (знань, умінь, навичок, ставлень та ін.), якими оволоділи ті,кого навчали.

Гадаю, Міністерству освіти і науки України слід було б уважно вивчити ці моделі та зупинитися на одній із них, тобто при розробці нової моделі освіти, заснованої на компетентнісному підході, одну із цих моделей взяти за основу. Не можна, на мою, думку, говорити про все відразу і реалізовувати всі моделі. Із цього нічого доброго не вийде.

В. Лазаренко

Я працюю в школі. Мій брат – в Академії педагогічних наук. Колись ми зійшлися з ним в дискусії стосовно нових програм. Я намагався пояснити їх спрямованість на знання, він же доводив, що вони мають достатню компетентнісну спрямованість. Ознайомившись із матеріалами сайту «Освітня політика», з думками колег, я прийшов до висновку, хто з нас виявився правим. Звісно, нові програми не стали менш насиченими знаннями, їх матеріал не можна назвати полегшеним, про що неодноразово нам говорили як працівники АПН, так і працівники МОН. Компетентнісного підходу в них не видно. Отже, складається враження, що наші академіки настільки відірвані від життя і від сучасної освіти, що їм не варто доручати розробку нових програм.

В.К., м. Київ

Постійно читаю коментарі на кшталт, «на англійську мову (історію, математику тощо) і правда часу мало…». Вчителі будь-якого предмету у нас традиційно стверджують, що «мало годин». Звісно, є гранично допустимі норми навантаження і є лише 24 години в добі. Тож, екстенсивний шлях поліпшення якості навчання з того чи іншого предмету є шляхом у нікуди.
Є лише один варіант припинення розмов на тему «мало годин»: відмова від поурочної оплати праці вчителя. Як тільки ми це зробимо, урочних годин усім відразу ж почне вистачати. До того ж відпаде потреба вести таких рудимент минулих епох як журнал, у якому треба робити записи уроків виключно ручкою з одним відтінком кольору пасти. Виявляється це теж впливає на якість освіти. Якщо вчителеві платитимуть за його повний робочий день з 9.00 до 16.00 незалежно від того, чим він у цей час займається, ми відразу ж зрозуміємо, що урок не є найефективнішою формою роботи. Тож, займемось проектами, індивідуальними консультаціями, дослідно-експериментальною роботою, тьюторським супроводом тощо. А це вже буде інша освіта…

До речі, у більшості країн світу вже давно зрозуміли, що немає сенсу платити вчителеві поурочно. Тож, тепер лише нам зрозумілі фрази в учительській на кшталт: «я працюю на голу ставку», а вона «нагребла годин аж на дві ставки».

P.S. Олексій Панич вказав нам на глибинні підвалини цієї проблеми: «Багато проблем і у школі, і у виші можна було б розв’язати, якби ми відкрито визнали, що головна мета освіти – не надати «систему знань» (це настанова 19 століття, законсервована в умовах «совка»), а прищепити, перевірити і засвідчити здатність людини навчатися. В школі – навчатися загалом; у виші – навчатися речам, дотичним до обраної професії.
Волання про «брак годин» – це побічний продукт марних спроб вписати освітню логіку 19 століття в життєві реалії 21 століття».

Віктор Громовий 

Есть такое выражение: генералы всегда готовятся к прошлой войне. Слышали такое? По сравнению с генералами, родители и тем более педагоги – это еще большие тормоза. Родители воспитывают детей в сегодняшнем дне. Когда мы думаем о том, чтобы было хорошо нашим детям, мы смотрим вокруг, анализируем окружающую действительность и из этого делаем выводы о том, чему их учить, чему не учить, куда направлять. Но при этом мы редко думаем, что к тому времени, как наши дети вырастут, сегодняшний день будет для них позавчерашним. Но даже родителям тут даст очень много очков вперед школа, которая уже сегодня готовит детей к позавчерашнему дню. Уже сегодня 95% того, что учат дети в школе, неактуально, нерелевантно даже сегодняшнему дню, не говоря уже про будущее.

Я помню одну совершенно потрясающую консультацию, которая у меня была с мамой шестнадцатилетнего мальчика. Она очень сердилась на него, что он прогуливает школу, не делает уроки, плевать хотел на экзамены и так далее. В общем, пришла с таким текстом, что он у меня такой лентяй, он ничего не делает, вообще не знаю, как он будет жить, какой-то кошмар.

Я начала выяснять, а что он делает, когда не делает уроки, в общем, слово за слово выясняется, что мальчик сочиняет музыку для компьютерных игр, зарабатывает примерно три тысячи евро в месяц, востребован в Австралии, в Канаде, где-то еще. И почему-то то, что он не хочет в школу ходить и недостаточно усердно читает роман «Война и мир», было большой проблемой.

«Матрицу» помните? Мы когда-то увидели и сказали «Ах!». А поговорите об этом с современными детьми, у них интересный на это взгляд. Они уже привыкли, что все самые интересные события происходят в виртуальной реальности, что жизнь – это скукота, это реферат по москвоведению, а движуха, интерес, страсть – это все виртуальная реальность, это игры, сериалы, это фильмы, это где-то там.

Людмила Петрановская

Колись читав трактат про організацію роботи учених. Уже в середні віки розуміли особливості інтелектуальної праці і шкідливість від тиску й перенавантаження. Ще є роботи Китаєва-Смика, де досліджується стрес та розумові перенавантаження. Насилля над мозком дуже неприємна річ з поганими наслідками. Є дуже цікаві дослідження з фізіології пам’яті Анохіна, а явище інтерференції пам’яті було відкрите ще у позаминулому столітті, але це чомусь геть ігноруються педагогами.

На жаль, розуміння розумової праці у нас вкрай примітивне, на рівні примітивної фізичної праці. Фізіологічно розумова праця (а особливо навчання) має ділитися на фрагменти по 30 хвилин із 30 хвилинними перервами. Спостереження за програмістами показали, що саме так вони й працюють. 

Ігор Шелевицький

На курсах підвищення кваліфікації часто задаю питання педагогам про те, ЩО має сприяти підвищенню якості навчання з їхнього предмета. Відповідь типова – «Треба більше годин». А чи Ви, шановні, подумали про збільшення навантаження на дітей?! І тут є варіант – треба зменшити кількість годин з якогось іншого предмета!!!

Сергій Пазюк

Читаю в науковій літературі: «Серед причин, що викликали кризу знаннєвої парадигми освіти, вирізняють те, що в сучасних умовах старіння інформації проходить набагато швидше, ніж завершується цикл навчання у середній і вищій школі. Унаслідок цього традиційна установка на передачу від вчителя до учнів необхідного запасу знань стає зовсім утопічною. У таких умовах важливо навчити учнів умінь здобувати знання. До того ж на ринку праці необхідні не знання самі по собі, а здатність спеціаліста використовувати їх на практиці, виконувати певні професійні й соціальні функції. З одного боку, очевидно, що сучасна економіка орієнтована на кадри, які набагато перевищують за рівнем освіти більшість випускників як середньої, так і вищої школи. Очевидним є й те, що більш значущими й ефективними для успішної професійної діяльності є не розрізнені знання, а узагальнені вміння, які виявляються в здатності вирішувати життєві та професійні проблеми, здібності до іншомовного спілкування, підготовка у сфері інформаційних технологій тощо.  Вирішити наявні протиріччя може відомий давно компетентнісний підхід – спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде сформована загальна компетентність людини, що є сукупністю ключових компетентностей, – інтегрована характеристика особистості».

Гарно написано, чи не так? Наші науковці справді вміють красиво писати і говорити, але коли доходить до справи, до вирішення конкретної проблеми, до впровадження певної ідеї в практику – тут виникає чимало питань і більшість цікавих ідей так і залишаються на папері або в повітрі. Є велика ймовірність того, що така ж доля спіткає і розрекламований «компетентнісний підхід», оскільки наш уряд сьогодні ще не довів до кінця ЖОДНУ з розпочатих реформ. Сьогодні в нашій країні спостерігається величезна соціально-економічна криза. Тисячі кваліфікованих спеціалістів залишають країну. Незабаром нікому буде працювати на наших підприємствах. Якщо негайно не вирішити кардинально питання, пов’язані з виходом із цієї кризи, то проголошений компетентнісний підхід в освіті взагалі буде нікому не потрібний.

Л.Ковальов, м. Олександрія Кіровоградської обл.

На останніх курсах в нашому інституті післядипломної освіти нам показували відеофільм про систему освіти в Фінляндії. Там були фрагменти ТРЬОХГОДИННОГО заняття з фінської мови, на якому учні досліджували проблеми біженців, вивчаючи при цьому певні мовознавчі теми та виконуючи вправи на розвиток мовлення.

Я спочатку була здивована і приголомшена, навіть шокована такою, на перший погляд, безглуздою програмою вивчення мови, а потім осмисливши деякі питання, уважніше їх вивчивши, прийшла до висновку, що тут є раціональна ідея. Справді, вивчаючи, як у нас, сухі мовознавчі терміни, ми досягаємо лише одного: вміння учнів зазубрювати їх. Там же діти справді можуть через виконання завдань проекту, за допомогою пошукових методів, досягти розуміння цих термінів і спроможності їх правильно застосовувати в своєму мовленні. Мене вразило також, що в кожного учня фінської школи є на парті ноут-бук або планшет, з’єднаний із інтернетом. А в нашій школі – лише один комп’ютерний кабінет з десятьма застарілими комп’ютерами, із яких працює лише 5-6. А щодо інтернету – він є в школі, але працює не більше 2 годин протягом робочого дня. Кажуть, це через якісь «технічні умови» та брак фінансування.

Гадаю, що нам треба кардинально змінювати і навчальні програми, і методи навчання, і форми проведення уроків. Я згадую, як не один раз зверталася з проханням дозволити мені провести спарений урок (2-х годинний) для того, щоб на ньому провести презентацію проекту або практичну роботу, але жодного разу завуч мені не дозволила цього зробити: це заборонено інструкціями. Отже, для реалізації «компетентнісного підходу» нам вкрай необхідні нові інструкції та нове мислення.

Т. Варфоломєєва, м. Вінниця

У 1920-х роках у радянській українській школі існувала значна академічна свобода вчителя, були відсутні предметне навчання та прагнення надати учням якомога більше знань, тобто, фактично це була «школа вмінь», яку протягом останніх десятиліть створювали в Фінляндії та в деяких інших європейських країнах. Проте, в 1934 році комуністична партія прийняла низку постанов про початкову і середню школу, які передбачали відмову від академічної свободи, різноманітності в методиці викладання та започатковували уніфіковану систему освіти для всього СРСР щодо змісту, форм, методів і засобів навчання. Основною формою навчальної діяльності проголошувався 45-хвилинний урок, основним засобом навчання – стабільний підручник. Отже, в середині 30-х років минулого століття була сформована радянська модель «школи знань», яка існує з певними косметичними змінами і сьогодні.

Без кардинальної ломки існуючої класно-урочної системи, системи підготовки і використання підручників та інших засобів навчання, суттєвих змін у методах і формах навчання про компетентнісний підхід в освіті годі й говорити. Все це перетвориться в чергову профанацію реформи.

В. Дехтяренко

За своїми базовими характеристиками: універсальність, відкритість, відповідність потребам простору і часу, – компетентнісний підхід дає змогу здійснювати навчання людини на всіх рівнях освіти протягом життя. Реалізація ключових компетентностей у змісті освіти, здійснення відповідного моніторингу якості освіти в європейських країнах відбувається поступово, науково обґрунтовується, супроводжується широким обговоренням фахівців і педагогічної громадськості. Наприклад, Фінляндія йшла до цього протягом 10 років. Але це все там відбувалося. У нас же про це лише говорять – вже понад 15 років ми чуємо про необхідність впровадження компетентнісного підходу, але НІЧОГО  для цього не зроблено: ні стосовно змін у навчальних планах і програмах, ні стосовно методики викладання в школі. Це стосується не лише періоду незалежності. Всі реформи вітчизняної школи закінчувалися нічим. Чи матиме нова реформа позитивний результат? Для позитивної відповіді поки ще підстав немає. Ті «нові» програми, представлені нам академією пед. наук – жалюгідна пародія на компетентнісно орієнтовані програми, що існують в Європі. Рівень матеріально-технічного забезпечення освіти, включаючи компютеризацію – сміхотворний. І перспектив не видно ніяких.

                                                                                  К.Василенко, м. Київ

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Зважаючи на те, що тлумачення терміну «компетентність» у Законі «Про освіту» суттєво відрізняється від його тлумачення в словнику та науковій літературі, доречно уточнити цей термін та змінити його визначення в статті 1 зазначеного Закону. Можливий такий варіант: «Компетентність – володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності, здатність здійснювати певну діяльність. Ця здатність базується на динамічній комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей».

Говорячи про компетентістний підхід, перш за все перш за все слід з’ясувати: підхід до чого?

Компетентістний підхід  слід розглядати як підхід до:

• Визначення мети та завдань шкільної освіти;

• Формування змісту освіти;

• Вибору педагогічних технологій;

• Визначення форм організації освітнього процесу;

• Оцінювання результатів навчання.

2. Для нас важливо зрозуміти наскільки перспективним є компетентістний підхід зразка 70-х 80-х років минулого століття для розвитку української освіти нового тисячоліття. Важливо також мати на увазі, що компетентістний підхід слід розглядати лише як один з можливих (далеко не єдиний і не найсучасніший) підходів на шляху до модернізації вітчизняної освіти на основі запозичення сучасних педагогічних ідей і концепцій.

Провідною тенденцією в модернізації освіти нового тисячоліття є рух у напрямку до особистісно-орієнтованого підходу. Практична реалізація цього підходу означає побудову такої моделі освітнього простору, яка б замість «підгонки» дітей під певні стандарти, відкривала їм можливості руху за індивідуальними освітніми траєкторіями.

Не втрачають своєї актуальності й діяльнісний підхід, який апелює до внутрішньої активності дитини, культурологічний підхід, який націлює на розгляд освіти як підсистеми культури, механізму культурогенезу, гуманістичний підхід, сутність якого у визнанні особистості дитини як найвищої цінності тощо.

Звісно, усі з названих вище теоретичних підходів містять раціональне зерно, але абсолютизація будь-якого з них шкодить педагогічній практиці.

Тож, зараз оптимальним варіантом має бути своєрідний синтез цих підходів, який призводить до появи новітніх метапідходів до побудови освіти нового тисячоліття. Адже сучасна освіта має бути націленою не тільки на здобуття актуальних компетенцій, а і на те, щоб вчити завтрашнім метазнанням та метавмінням (здатності до самонавчання упродовж усього життя, розвитку футуроінтуіції тощо).

3. Впровадженню компетентнісного підходу сприятиме автономізація діяльності закладів освіти. Питання автономізації потребує як додаткового наукового обґрунтування, так і нормативно-правового забезпечення, аби заклади, що отримали автономію, не мали щонайменшої можливості для порушення чинного законодавства та прав учасників освітнього процесу.

4. Сьогодні спостерігається відсутність необхідного рівня готовності батьків учнів до впровадження компетентнісно орієнтованої освіти. Зважаючи на це, МОН спільно з НАПН слід негайно розробити дієву систему інформування громадськості про зміст і завдання реформи освіти та впровадити механізми залучення батьків учнів до цього процесу.

5. Реалізація компетентнісного підходу передбачає забезпечення академічної свободи вчителя та внесення кардинальних змін до його діяльності. Державний стандарт лише тоді стане робочим документом для вчителів країни, коли його вимоги диктуватимуть змінити методику роботи. процедури планування діяльності; набути вміння автономного складання навчальної програми вчителем тощо.

5. Варто скасувати застосування погодинного принципу формування навантаження вчителя, встановивши гнучкий графік його роботи в умовах функціонування закладу освіти «повного дня».

7. Потрібно створити ефективну систему матеріального стимулювання праці вчителя і фінансування освіти загалом. Бідна освіта продукує бідне майбутнє суспільство, а вчитель-злидень не здатен сформувати покоління тих, хто змінюватиме країну.

8. З метою ефективного та результативного використання в освітньому процесі дослідницьких методів та активних форм навчання ліквідувати теперішню класно-урочну систему, де основною формою навчальних занять є 45-хвилинний урок, а головною метою навчання є засвоєння учнями певного обсягу знань. Впровадити сучасну систему організації освітнього процесу, де основною формою навчальної діяльності буде заняття (практичне, лабораторне, теоретико-методологічне, екскурсійне тощо).

9. Відмовитися від підручника як основного засобу навчання (згідно з постановою ЦК ВКП(б) 1934 року) та проголосити принцип вільного вибору учнями та вчителями засобів навчання, як паперових, так і електронних.

10. Здійснити переорієнтування змісту тестів державної підсумкової атестації, тематичного оцінювання з перевірки знань на перевірку вмінь і навичок, зменшивши й віддаливши на другий план знаннєвий аспект навчання, та розробивши систему вправ і завдань на виявлення в учнів умінь і навичок застосування їхніх знань у практичній діяльності (в освітній, виробничій, професійній, побутовій сферах життя).

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «КОМПЕТЕНТНО ПРО КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В ОСВІТІ»
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «КОМПЕТЕНТНО ПРО КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В ОСВІТІ»

У законі України «Про освіту», розробленому на основі Концепції «Нова українська школа», проголошено курс на впровадження компетентнісного підходу до освіти. У статті 12 закону зазначено: «Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності: вільне володіння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компетентності у галузі природничих наук, техніки та технологій; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікаційна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей; культурна компетентність; підприємливість та фінансова грамотність; інші компетентності, передбачені стандартом освіти».

Перехід до зорієнтованої на компетенції освіти(competence-based education — CBE) відбувся у США ще в 70-х роках минулого століття. Американський науковець Ноан Хомський (Массачусетский університет) застосував поняття «компетенція» ще в 1965 році. У праці британського психолога Джона Равена «Компетентність у сучасному суспільстві», яка вперше була надрукована в Лондоні(1984 рік), подано розгорнуте тлумачення компетентності як явища, яке «складається з великої кількості компонентів». «Багато з них, - на думку Джона Равена, - є відносно незалежними один від одного, деякі компоненти відносяться скоріше до когнітивної сфери, інші – до емоційної…Ці компоненти можуть заміняти один одного в якості складових ефективної поведінки».

СВЕ-підхід знайшов своє відображення і в документах ЮНЕСКО в яких окреслюються компетенції як бажаний результат освіти. Так, у широко відомій доповіді міжнародної комісії з освіти для XXI століття «Освіта: прихований скарб» Жак Делор, визначив по суті основні глобальні компетенції, “чотири наріжних камені”, на яких ґрунтується сучасна освіта: навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчитися жити».

СВЕ-підхід відчувається і в матеріалах європейських інституцій. Наприклад, Рада Європи(1990 рік), визначаючи рівні володіння іноземними мовами виділяє стратегічну, соціальну, соціолінгвістичну, мовну і навчальну компетентності.

Один з провідних розробників СВЕ-підхіду Габор Галаж (Gábor Halasz) розглядає його появу як відповідь на виклики, що стоять перед Європою:

• Збереження демократичного відкритого суспільства

• Полілінгвізм

• Мультикультурність

• Нові вимоги ринку праці тощо.

Він виділяє п’ять ключових компетенцій, якими «мають бути озброєні молоді європейці»:

1. Політичні та соціальні компетенції(здатність брати на себе відповідальність, брати участь у процесах колективного прийняття рішень, уміти врегульовувати конфлікти ненасильницькими методами, підтримувати та вдосконалювати демократичні інститути тощо).

2. Міжкультурні компетенції потрібні для життя у багатокультурному суспільстві(розуміння відмінностей, повага до носіїв інших культур, уміння підтримувати атмосферу толерантності тощо).

3. Комунікативні компетенції(володіння способами усної та писемної комунікації, володіння іноземними мовами тощо).

4. ІКТ- компетенції(володіння ІКТ, критичне ставлення до повідомлень ЗМІ та реклами тощо).

5. Компетенції до самоосвіти продовж усього життя в контексті як особистого, професійного, так і соціального життя.

Як бачимо, на Заході СВЕ-підхід був освітнім ноу-хау 70-х 80-х років минулого століття.

Компетентнісний підхід не є новим і у вітчизняній освіті. Активне запровадження в українську освіту компетентісного підходу є віддзеркаленням загальносвітової тенденції до зміщення акцентів з принципу адаптивності на принцип компетентності випускників шкіл. Попри те, що ми робимо це з запізненням на кілька десятиліть, позитивним є сам факт заперечення вкрай застарілої «знанівської парадигми» освіти.

Обговорення проблеми утвердженння компетентісного підходу у процесі побудови нової української школи розгорнулось за трьома напрямами:

1.      Компетентнісний підхід та сучасна класно-урочна система.

2.      Компетентнісний підхід та сучасні навчальні плани та програми.

3.      Компетентнісний підхід та сучасна методика викладання навчального матеріалу.

Круглий стіл проводився в дистанційній формі.

***

Перед тим, як щось обговорювати слід зрозуміти предмет обговорення. Якщо вважати цим предметом те, що написано в Законі «Про освіту», то в мене є сумніви в доречності цього. У статті 1 «Основні терміни та їх визначення» подається таке визначення терміну «компетентність». На думку укладачів Закону це – «динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність». Отже, ключовими словами тут є «динамічна комбінація», тобто перелік, набір, система чогось. В тлумачному є словнику Слово «компетентність» визначається інакше: «КОМПЕТЕ́НТНІСТЬ, -ності, жін. Властивість за значенням компетентний». Шукаємо значення слова «компетентний»: «Який має достатні знання в якій-небудь галузі; який з чим-небудь добре обізнаний; тямущий; ґрунтується на знанні; кваліфікований»; «який здатний працювати в певній сфері». Отже, ключовими словами терміну «компетентність» насправді є такі: «який має достатні знання, добре з чимось обізнаний, тямущий, здатний для здійснення певної діяльності».

Виходячи з зазначеного вище, маємо визнати, що визначення терміну «компетентність» має бути іншим: «Компетентність – здатність здійснювати певну діяльність. Ця здатність базується на динамічній комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей».

Це все досить показово: наше міністерство, Академія пед. наук, депутати не володіють необхідною мірою українською мовою. Від цього і таки безглузді тлумачення основних понять. Вважаю за необхідне запропонувати Верховній Раді внести корективи до цього визначення, оскільки можуть виникнути проблеми в реалізації «компетентнісного підходу» в освіті. Ми маємо чітко усвідомлювати, ЩО САМЕ будемо формувати і розвивати: КОМБІНАЦІЮ знань, вмінь, цінностей і якостей чи ЗДАТНІСТЬ здійснювати певну діяльність.

 Компетентність – володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності.

Компетенція – сукупність, динамічна комбінація взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності, цінностей), що є заданими до відповідного кола предметів і процесів та необхідними для якісної продуктивної дії стосовно них.

Сергій Волощук, м. Кропивницький

Для реалізації компетентнісного підходу до освіти потрібна якась чітко окреслена та розбудована модель освіти. Сучасні тенденції оцінювання ефективності освіти представлено трьома моделями:

 1) підхід з огляду на зміст: головним є те, що викладається: навчальний план (навчальні програми), який є набором компетентностей учнів, що можуть бути реалізовані у їх навчальній і професійній діяльності;

2) підхід з огляду на процес навчання: аналізу підлягають реальні явища і процеси, що відбуваються в освітньому процесі, коли здійснюється пізнавальна діяльність;

3) підхід з огляду на результати: спрямований на аналіз набору компетентностей (знань, умінь, навичок, ставлень та ін.), якими оволоділи ті,кого навчали.

Гадаю, Міністерству освіти і науки України слід було б уважно вивчити ці моделі та зупинитися на одній із них, тобто при розробці нової моделі освіти, заснованої на компетентнісному підході, одну із цих моделей взяти за основу. Не можна, на мою, думку, говорити про все відразу і реалізовувати всі моделі. Із цього нічого доброго не вийде.

В. Лазаренко

Я працюю в школі. Мій брат – в Академії педагогічних наук. Колись ми зійшлися з ним в дискусії стосовно нових програм. Я намагався пояснити їх спрямованість на знання, він же доводив, що вони мають достатню компетентнісну спрямованість. Ознайомившись із матеріалами сайту «Освітня політика», з думками колег, я прийшов до висновку, хто з нас виявився правим. Звісно, нові програми не стали менш насиченими знаннями, їх матеріал не можна назвати полегшеним, про що неодноразово нам говорили як працівники АПН, так і працівники МОН. Компетентнісного підходу в них не видно. Отже, складається враження, що наші академіки настільки відірвані від життя і від сучасної освіти, що їм не варто доручати розробку нових програм.

В.К., м. Київ

Постійно читаю коментарі на кшталт, «на англійську мову (історію, математику тощо) і правда часу мало…». Вчителі будь-якого предмету у нас традиційно стверджують, що «мало годин». Звісно, є гранично допустимі норми навантаження і є лише 24 години в добі. Тож, екстенсивний шлях поліпшення якості навчання з того чи іншого предмету є шляхом у нікуди.
Є лише один варіант припинення розмов на тему «мало годин»: відмова від поурочної оплати праці вчителя. Як тільки ми це зробимо, урочних годин усім відразу ж почне вистачати. До того ж відпаде потреба вести таких рудимент минулих епох як журнал, у якому треба робити записи уроків виключно ручкою з одним відтінком кольору пасти. Виявляється це теж впливає на якість освіти. Якщо вчителеві платитимуть за його повний робочий день з 9.00 до 16.00 незалежно від того, чим він у цей час займається, ми відразу ж зрозуміємо, що урок не є найефективнішою формою роботи. Тож, займемось проектами, індивідуальними консультаціями, дослідно-експериментальною роботою, тьюторським супроводом тощо. А це вже буде інша освіта…

До речі, у більшості країн світу вже давно зрозуміли, що немає сенсу платити вчителеві поурочно. Тож, тепер лише нам зрозумілі фрази в учительській на кшталт: «я працюю на голу ставку», а вона «нагребла годин аж на дві ставки».

P.S. Олексій Панич вказав нам на глибинні підвалини цієї проблеми: «Багато проблем і у школі, і у виші можна було б розв’язати, якби ми відкрито визнали, що головна мета освіти – не надати «систему знань» (це настанова 19 століття, законсервована в умовах «совка»), а прищепити, перевірити і засвідчити здатність людини навчатися. В школі – навчатися загалом; у виші – навчатися речам, дотичним до обраної професії.
Волання про «брак годин» – це побічний продукт марних спроб вписати освітню логіку 19 століття в життєві реалії 21 століття».

Віктор Громовий 

Есть такое выражение: генералы всегда готовятся к прошлой войне. Слышали такое? По сравнению с генералами, родители и тем более педагоги – это еще большие тормоза. Родители воспитывают детей в сегодняшнем дне. Когда мы думаем о том, чтобы было хорошо нашим детям, мы смотрим вокруг, анализируем окружающую действительность и из этого делаем выводы о том, чему их учить, чему не учить, куда направлять. Но при этом мы редко думаем, что к тому времени, как наши дети вырастут, сегодняшний день будет для них позавчерашним. Но даже родителям тут даст очень много очков вперед школа, которая уже сегодня готовит детей к позавчерашнему дню. Уже сегодня 95% того, что учат дети в школе, неактуально, нерелевантно даже сегодняшнему дню, не говоря уже про будущее.

Я помню одну совершенно потрясающую консультацию, которая у меня была с мамой шестнадцатилетнего мальчика. Она очень сердилась на него, что он прогуливает школу, не делает уроки, плевать хотел на экзамены и так далее. В общем, пришла с таким текстом, что он у меня такой лентяй, он ничего не делает, вообще не знаю, как он будет жить, какой-то кошмар.

Я начала выяснять, а что он делает, когда не делает уроки, в общем, слово за слово выясняется, что мальчик сочиняет музыку для компьютерных игр, зарабатывает примерно три тысячи евро в месяц, востребован в Австралии, в Канаде, где-то еще. И почему-то то, что он не хочет в школу ходить и недостаточно усердно читает роман «Война и мир», было большой проблемой.

«Матрицу» помните? Мы когда-то увидели и сказали «Ах!». А поговорите об этом с современными детьми, у них интересный на это взгляд. Они уже привыкли, что все самые интересные события происходят в виртуальной реальности, что жизнь – это скукота, это реферат по москвоведению, а движуха, интерес, страсть – это все виртуальная реальность, это игры, сериалы, это фильмы, это где-то там.

Людмила Петрановская

Колись читав трактат про організацію роботи учених. Уже в середні віки розуміли особливості інтелектуальної праці і шкідливість від тиску й перенавантаження. Ще є роботи Китаєва-Смика, де досліджується стрес та розумові перенавантаження. Насилля над мозком дуже неприємна річ з поганими наслідками. Є дуже цікаві дослідження з фізіології пам’яті Анохіна, а явище інтерференції пам’яті було відкрите ще у позаминулому столітті, але це чомусь геть ігноруються педагогами.

На жаль, розуміння розумової праці у нас вкрай примітивне, на рівні примітивної фізичної праці. Фізіологічно розумова праця (а особливо навчання) має ділитися на фрагменти по 30 хвилин із 30 хвилинними перервами. Спостереження за програмістами показали, що саме так вони й працюють. 

Ігор Шелевицький

На курсах підвищення кваліфікації часто задаю питання педагогам про те, ЩО має сприяти підвищенню якості навчання з їхнього предмета. Відповідь типова – «Треба більше годин». А чи Ви, шановні, подумали про збільшення навантаження на дітей?! І тут є варіант – треба зменшити кількість годин з якогось іншого предмета!!!

Сергій Пазюк

Читаю в науковій літературі: «Серед причин, що викликали кризу знаннєвої парадигми освіти, вирізняють те, що в сучасних умовах старіння інформації проходить набагато швидше, ніж завершується цикл навчання у середній і вищій школі. Унаслідок цього традиційна установка на передачу від вчителя до учнів необхідного запасу знань стає зовсім утопічною. У таких умовах важливо навчити учнів умінь здобувати знання. До того ж на ринку праці необхідні не знання самі по собі, а здатність спеціаліста використовувати їх на практиці, виконувати певні професійні й соціальні функції. З одного боку, очевидно, що сучасна економіка орієнтована на кадри, які набагато перевищують за рівнем освіти більшість випускників як середньої, так і вищої школи. Очевидним є й те, що більш значущими й ефективними для успішної професійної діяльності є не розрізнені знання, а узагальнені вміння, які виявляються в здатності вирішувати життєві та професійні проблеми, здібності до іншомовного спілкування, підготовка у сфері інформаційних технологій тощо.  Вирішити наявні протиріччя може відомий давно компетентнісний підхід – спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде сформована загальна компетентність людини, що є сукупністю ключових компетентностей, – інтегрована характеристика особистості».

Гарно написано, чи не так? Наші науковці справді вміють красиво писати і говорити, але коли доходить до справи, до вирішення конкретної проблеми, до впровадження певної ідеї в практику – тут виникає чимало питань і більшість цікавих ідей так і залишаються на папері або в повітрі. Є велика ймовірність того, що така ж доля спіткає і розрекламований «компетентнісний підхід», оскільки наш уряд сьогодні ще не довів до кінця ЖОДНУ з розпочатих реформ. Сьогодні в нашій країні спостерігається величезна соціально-економічна криза. Тисячі кваліфікованих спеціалістів залишають країну. Незабаром нікому буде працювати на наших підприємствах. Якщо негайно не вирішити кардинально питання, пов’язані з виходом із цієї кризи, то проголошений компетентнісний підхід в освіті взагалі буде нікому не потрібний.

Л.Ковальов, м. Олександрія Кіровоградської обл.

На останніх курсах в нашому інституті післядипломної освіти нам показували відеофільм про систему освіти в Фінляндії. Там були фрагменти ТРЬОХГОДИННОГО заняття з фінської мови, на якому учні досліджували проблеми біженців, вивчаючи при цьому певні мовознавчі теми та виконуючи вправи на розвиток мовлення.

Я спочатку була здивована і приголомшена, навіть шокована такою, на перший погляд, безглуздою програмою вивчення мови, а потім осмисливши деякі питання, уважніше їх вивчивши, прийшла до висновку, що тут є раціональна ідея. Справді, вивчаючи, як у нас, сухі мовознавчі терміни, ми досягаємо лише одного: вміння учнів зазубрювати їх. Там же діти справді можуть через виконання завдань проекту, за допомогою пошукових методів, досягти розуміння цих термінів і спроможності їх правильно застосовувати в своєму мовленні. Мене вразило також, що в кожного учня фінської школи є на парті ноут-бук або планшет, з’єднаний із інтернетом. А в нашій школі – лише один комп’ютерний кабінет з десятьма застарілими комп’ютерами, із яких працює лише 5-6. А щодо інтернету – він є в школі, але працює не більше 2 годин протягом робочого дня. Кажуть, це через якісь «технічні умови» та брак фінансування.

Гадаю, що нам треба кардинально змінювати і навчальні програми, і методи навчання, і форми проведення уроків. Я згадую, як не один раз зверталася з проханням дозволити мені провести спарений урок (2-х годинний) для того, щоб на ньому провести презентацію проекту або практичну роботу, але жодного разу завуч мені не дозволила цього зробити: це заборонено інструкціями. Отже, для реалізації «компетентнісного підходу» нам вкрай необхідні нові інструкції та нове мислення.

Т. Варфоломєєва, м. Вінниця

У 1920-х роках у радянській українській школі існувала значна академічна свобода вчителя, були відсутні предметне навчання та прагнення надати учням якомога більше знань, тобто, фактично це була «школа вмінь», яку протягом останніх десятиліть створювали в Фінляндії та в деяких інших європейських країнах. Проте, в 1934 році комуністична партія прийняла низку постанов про початкову і середню школу, які передбачали відмову від академічної свободи, різноманітності в методиці викладання та започатковували уніфіковану систему освіти для всього СРСР щодо змісту, форм, методів і засобів навчання. Основною формою навчальної діяльності проголошувався 45-хвилинний урок, основним засобом навчання – стабільний підручник. Отже, в середині 30-х років минулого століття була сформована радянська модель «школи знань», яка існує з певними косметичними змінами і сьогодні.

Без кардинальної ломки існуючої класно-урочної системи, системи підготовки і використання підручників та інших засобів навчання, суттєвих змін у методах і формах навчання про компетентнісний підхід в освіті годі й говорити. Все це перетвориться в чергову профанацію реформи.

В. Дехтяренко

За своїми базовими характеристиками: універсальність, відкритість, відповідність потребам простору і часу, – компетентнісний підхід дає змогу здійснювати навчання людини на всіх рівнях освіти протягом життя. Реалізація ключових компетентностей у змісті освіти, здійснення відповідного моніторингу якості освіти в європейських країнах відбувається поступово, науково обґрунтовується, супроводжується широким обговоренням фахівців і педагогічної громадськості. Наприклад, Фінляндія йшла до цього протягом 10 років. Але це все там відбувалося. У нас же про це лише говорять – вже понад 15 років ми чуємо про необхідність впровадження компетентнісного підходу, але НІЧОГО  для цього не зроблено: ні стосовно змін у навчальних планах і програмах, ні стосовно методики викладання в школі. Це стосується не лише періоду незалежності. Всі реформи вітчизняної школи закінчувалися нічим. Чи матиме нова реформа позитивний результат? Для позитивної відповіді поки ще підстав немає. Ті «нові» програми, представлені нам академією пед. наук – жалюгідна пародія на компетентнісно орієнтовані програми, що існують в Європі. Рівень матеріально-технічного забезпечення освіти, включаючи компютеризацію – сміхотворний. І перспектив не видно ніяких.

                                                                                  К.Василенко, м. Київ

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Зважаючи на те, що тлумачення терміну «компетентність» у Законі «Про освіту» суттєво відрізняється від його тлумачення в словнику та науковій літературі, доречно уточнити цей термін та змінити його визначення в статті 1 зазначеного Закону. Можливий такий варіант: «Компетентність – володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності, здатність здійснювати певну діяльність. Ця здатність базується на динамічній комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей».

Говорячи про компетентістний підхід, перш за все перш за все слід з’ясувати: підхід до чого?

Компетентістний підхід  слід розглядати як підхід до:

• Визначення мети та завдань шкільної освіти;

• Формування змісту освіти;

• Вибору педагогічних технологій;

• Визначення форм організації освітнього процесу;

• Оцінювання результатів навчання.

2. Для нас важливо зрозуміти наскільки перспективним є компетентістний підхід зразка 70-х 80-х років минулого століття для розвитку української освіти нового тисячоліття. Важливо також мати на увазі, що компетентістний підхід слід розглядати лише як один з можливих (далеко не єдиний і не найсучасніший) підходів на шляху до модернізації вітчизняної освіти на основі запозичення сучасних педагогічних ідей і концепцій.

Провідною тенденцією в модернізації освіти нового тисячоліття є рух у напрямку до особистісно-орієнтованого підходу. Практична реалізація цього підходу означає побудову такої моделі освітнього простору, яка б замість «підгонки» дітей під певні стандарти, відкривала їм можливості руху за індивідуальними освітніми траєкторіями.

Не втрачають своєї актуальності й діяльнісний підхід, який апелює до внутрішньої активності дитини, культурологічний підхід, який націлює на розгляд освіти як підсистеми культури, механізму культурогенезу, гуманістичний підхід, сутність якого у визнанні особистості дитини як найвищої цінності тощо.

Звісно, усі з названих вище теоретичних підходів містять раціональне зерно, але абсолютизація будь-якого з них шкодить педагогічній практиці.

Тож, зараз оптимальним варіантом має бути своєрідний синтез цих підходів, який призводить до появи новітніх метапідходів до побудови освіти нового тисячоліття. Адже сучасна освіта має бути націленою не тільки на здобуття актуальних компетенцій, а і на те, щоб вчити завтрашнім метазнанням та метавмінням (здатності до самонавчання упродовж усього життя, розвитку футуроінтуіції тощо).

3. Впровадженню компетентнісного підходу сприятиме автономізація діяльності закладів освіти. Питання автономізації потребує як додаткового наукового обґрунтування, так і нормативно-правового забезпечення, аби заклади, що отримали автономію, не мали щонайменшої можливості для порушення чинного законодавства та прав учасників освітнього процесу.

4. Сьогодні спостерігається відсутність необхідного рівня готовності батьків учнів до впровадження компетентнісно орієнтованої освіти. Зважаючи на це, МОН спільно з НАПН слід негайно розробити дієву систему інформування громадськості про зміст і завдання реформи освіти та впровадити механізми залучення батьків учнів до цього процесу.

5. Реалізація компетентнісного підходу передбачає забезпечення академічної свободи вчителя та внесення кардинальних змін до його діяльності. Державний стандарт лише тоді стане робочим документом для вчителів країни, коли його вимоги диктуватимуть змінити методику роботи. процедури планування діяльності; набути вміння автономного складання навчальної програми вчителем тощо.

5. Варто скасувати застосування погодинного принципу формування навантаження вчителя, встановивши гнучкий графік його роботи в умовах функціонування закладу освіти «повного дня».

7. Потрібно створити ефективну систему матеріального стимулювання праці вчителя і фінансування освіти загалом. Бідна освіта продукує бідне майбутнє суспільство, а вчитель-злидень не здатен сформувати покоління тих, хто змінюватиме країну.

8. З метою ефективного та результативного використання в освітньому процесі дослідницьких методів та активних форм навчання ліквідувати теперішню класно-урочну систему, де основною формою навчальних занять є 45-хвилинний урок, а головною метою навчання є засвоєння учнями певного обсягу знань. Впровадити сучасну систему організації освітнього процесу, де основною формою навчальної діяльності буде заняття (практичне, лабораторне, теоретико-методологічне, екскурсійне тощо).

9. Відмовитися від підручника як основного засобу навчання (згідно з постановою ЦК ВКП(б) 1934 року) та проголосити принцип вільного вибору учнями та вчителями засобів навчання, як паперових, так і електронних.

10. Здійснити переорієнтування змісту тестів державної підсумкової атестації, тематичного оцінювання з перевірки знань на перевірку вмінь і навичок, зменшивши й віддаливши на другий план знаннєвий аспект навчання, та розробивши систему вправ і завдань на виявлення в учнів умінь і навичок застосування їхніх знань у практичній діяльності (в освітній, виробничій, професійній, побутовій сферах життя).

13.12.2017
"Освітня політика"
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews