Укр Рус

Дата: 17.06.2019

Підписка на новини

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «ЮВІЛЕЙ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО: ЧИ ВАРТО ОЧІКУВАТИ ТРІУМФАЛЬНОЇ ХОДИ ІДЕЙ ПЕДАГОГА-ГУМАНІСТА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ?»

Автор:
"Освітня політика"
Опубліковано
08.09.2018

28 вересня 100-річчя від дня народження Василя Сухомлинського. З нагоди цієї дати оприлюднено «плани заходів» у переліку яких є і педагогічні марафони, і конференції, і педагогічні читання, і декади методичних заходів, і лінійки пам'яті…

На його малій батьківщині навіть прийнято обласну програму з відзначення ювілею (затверджена рішенням Кіровоградської обласної ради від 19 травня 2017 року № 289). Зокрема, заплановано вивчити та узагальнити досвід роботи педагогічних колективів опорних закладів освіти, педагогічних працівників із питань творчої трансформації педагогічних ідей В.О. Сухомлинського.

Про творче впровадження його ідей ми чуємо вже понад 27 років існування національної системи освіти. У концепції «Нова українська школа» теж можна віднайти відлуння ідей, що експериментально перевірялися і впроваджувалися в Павлиській школі Кіровоградської області понад 50 років тому.

Портал «Освітня політика» розглядає ювілей як привід для осмислення низки питань, зокрема:

- Як нам навчитись уникати заяложених цитат та примітивних самозвітів про «творче впровадження» з тим, щоб замість такого непродуктивного марнування часу, започаткувати процес осмислення ідей Василя Сухомлинського під кутом зору сучасних завдань школи?

- Чи зрозуміли ми навіть на віддалі у півстоліття глибинну сутність гуманістичної педагогіки В. Сухомлинського? Що нам зараз заважає успішно й результативно використовувати його ідеї у процесі реформування освіти?

- Від якої спадщини Василя Сухомлинського ми відмовляємось, бо з огляду на декомунізацію її неможливо впроваджували в нашій школі разом з освітянами комуністичного Китаю?

- Що у нашій практиці «впровадження ідей видатного педагога» на різних рівнях освіти було відвертою чи завуальованою профанацією його ідей?

Круглий стіл проводився в дистанційній формі з активним обговоренням у соціальній мережі «Фейсбук» за наступними тематичними напрямками обговорення зазначених питань:

1. Василь Сухомлинський як особистість і як педагог: "тріумф і трагедія".

2. Щаслива дитина як головна мета шкільної освіти, яку ставив Василь Сухомлинський: мрія чи реальність сучасної школи.

3. Омріяна Василем Сухомлинським «Школа радості» і НУШ: спільне і відмінне(вивчення Книги природи, школа під блакитним небом, учнівська дослідницька діяльність, позакласна і позашкільна робота в Павлиській школі тощо).

4. «Не можна ламати природи дитинства»: як у нових умовах реалізувати на практиці цей підхід?

5. Бачення Василем Сухомлинським процесу плекання в учнів почуття любові до Батьківщини, рідного краю, вивчення свого родоводу та сучасна концепція патріотичного виховання дітей і молоді.

Як виявилось, учасники круглого столу у своїй більшості позитивно ставляться науково-педагогічної спадщини Василя Сухомлинського, але мають зауваження щодо практики впровадження його ідей в українській школі. Дискусійним є і питання «Що із цієї спадщини варто використовувати сьогодні?».

Подаємо стислий огляд думок.

* * *

Спадщина кожного митця і кожного вченого має свою долю. Одну досить швидко забувають, іншу якийсь час тримають у полі зору. І лише небагатьом випадає залишитися у «великому часі» (М.Бахтін). Одразу скажемо: є всі підстави стверджувати, що спадщина Василя Сухомлинського належить до останніх. Вона не тільки ввійшла окремим значним розділом в історію педагогіки, а й зберігає свою актуальність. Мало того, стає дедалі очевидніше, що вона належить до тих небагатьох явищ духовної культури, які з плином часу викликають до себе більшу увагу. Розумію, тут, як мовиться, можливі запитання. І найперше — як бути з комуністичною словесною атрибутикою, якої в його текстах таки чимало. Комуністичне виховання, виховання на прикладі життя і діяльності Леніна, інших комуністичних вождів, роль піонерської та комсомольської організацій тощо — усе це й справді зустрічається в Сухомлинського досить часто.

Отже, з одного боку, твердимо, що спадщина Василя Сухомлинського наділена здатністю оновлюватися в часі, набувати загостреної актуальності, а з іншого — немов ланцюгом пов’язана по руках і ногах комуністичною риторикою, що надає їй, на перший погляд, майже безнадійної анахронічності. Суперечливість очевидна. Вона кричуща, її не можна замовчувати. Вона потребує осмислення, тим більше що йдеться не лише про спадщину Сухомлинського, а й про величезний масив духовної культури, що творився кількома поколіннями талановитих діячів мистецтва і науки, яким випало жити в неймовірно складний час, коли на одній шостій частині земної кулі відбувався сповнений драматизму експеримент із побудови комуністичного суспільства.

Проблему комуністичного виховання, яка, на перший погляд, є основною в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського, він розумів як проблему виховання ідеальної людини. Таке зіставлення було щирим, він вірив у нього, і ця віра давала йому свободу, без якої він просто не зміг би реалізуватися як людина з колосальним творчим потенціалом.Але Система, з її диявольською здатністю розпізнавати своїх/чужих, багатьох тримала під своїм примружено-недовірливим поглядом.

Григорій Клочек, м. Кропивницький

(із статті «Константи Василя Сухомлинського»)

Маю єдине заперечення щодо традиційної оцінки вчинку Б. Ліхачова, який буцімто безпідставно звинувачував Василя Сухомлинського в «абстрактному гуманізмі». "У статті вульгарно й бездоказово заперечувалися гуманістичні принципи педагогіки Сухомлинського...". Цей дядько був абсолютно правий! Він відверто захищав ортодоксальну систему комуністичного виховання. Побачив реальну загрозу і швидко на неї зреагував. Його звинувачення Василя Сухомлинського в «абстрактному гуманізмі» були не безпідставними.

У чому саме була небезпека поглядів Сухомлинського для компартійної системи? Сухомлинський закликав любити кожну дитину і забезпечувати умови для її вільного розвитку. А якщо це дитина класового ворога? Не має значення... Будь-яка тоталітарна ідеологія заперечує єдність людства. Націонал-соціалізм не допускав, що можна любити єврейську дитину, комунізм - що можна бути гуманним до дітей класового ворога. А у Сухомлинського за завісою із компартійної риторики проглядалось саме це. Звісно, тоді треба було спростовувати, інакше абстрактному гуманісту за його "шкідницькі ідеї" загрожувало б відлучення від освіти, а то і тюрма.

У 70-80-ті роки, коли відбулась канонізація Василя Сухомлинського, стало звичним клеймити того провінційного Б. Ліхачова, а от тепер треба визнати, що таки так, він мав рацію: гуманістичні погляди Василя Сухомлинського суперечили природі тоталітарної системи. Звісно за радянським кліше треба розгледіти в його творах бачення освіти, яке було прямо протилежне загальноприйнятому...

Зараз до ювілею, перш за все треба зробити адоптований "переклад" творів Василя Сухомлинського з тодішньої компартійної новомови на сучасну. Адже запропонована Василем Сухомлинським система виховання є гуманістичною за своєю сутністю, але комуністичною за оболонкою. Цю оболонку треба зняти, бо молодь просто не зрозуміє звичного для того часу і єдино можливого тоді стилю публікацій. До речі, перш ніж пишатись тим, що його твори актуальні в Китаї, треба зрозуміти, що саме беруть на озброєння у комуністичному Китаї із творчості Сухомлинського. Як тільки ми це зрозуміємо, прийде усвідомлення, що не варто на цьому робити акценти, а краще шукати паралелі зі світовими практиками, які працюють(уроки в зеленому класі тощо). Наприклад, коли я знімав фільм про сучасну японську школу, сказав, що в Японії Сухомлинського не читали, а галявину казок мають…

Я був учасником ювілейної конференції десять років тому і мушу констатувати, що тоді, на жаль, сучасного прочитання його творчості практично не було. Деякі виступи на 90% складались із фраз на кшталт «великий добротворець», «видатний педагог-гуманіст», «засновник гуманістичної педагогіки», «учений зі світовим ім'ям», «мудрий учитель», «видатний педагог сучасності», «полум'яний патріот і громадський діяч, безмежно відданий своєму народові» тощо. Замість того, щоб збагнути підтексти й затексти творів Василя Сухомлинського, ми тупо марнували час на таке нікому не потрібне ритуальне бубоніння.

Віктор Громовий

Читаємо «Заповіді сімейного виховання Василя Сухомлинського»…

«Кабінетна» філософія!Шкода, що вже ніхто і ніколи не зможе встановити відеокамеру у квартирі чи помешканні Сухомлинського, аби воотчію пересвідчитись, як Він особисто дотримувався своїх "заповідей" (настанов) у спілкуванні з власними дітьми та онуками.Хоча всю "правду" знає Сухомлинська!

Анатолій Богород

У нас дуже люблять все лаяти та ліпити ярлики, наприклад «кабінетна філософія». А ви взагалі то читали твори Василя Сухомлинського? Адже він був не лише «теоретиком». У своїх монографіях він описує РЕЗУЛЬТАТИ експериментальної роботи – роботи, якої в ті роки в СРСР ніхто не проводив. Слід спочатку ознайомитися з цими результатами, а тоді вже робити висновки про «кабінетну філософію».

Марина Петрова, м. Київ

Это не украинский, а советский педагог "коммунистического пошиба", засоряющий детские мозги с раннего детства. Это педкатастрофа.

Юрий Корнилов

Чому так багато песимістичних коментарів? Це не діти неправильні, це ми ліниві. Бо те про що вчить Сухомлинський - це насправді велика праця, і в першу чергу праця над собою. Наша сім'я стикалася з проблемою відносин з нашою дитиною і, чесно кажучи, було в якийсь момент навіть страшно, що дитина стає некерованою, а все, що ми робимо призводило до погіршення. І саме ця метода повернула нам спокій і розуміння. Не потрібно плутати вседозволеність і правильне виховання. А якщо батьки не мають часу, сил, і просто почуваються постійно втомленими, то раджу їм звернутися до сімейного психолога (в нормальному сенсі), дуже допомагає.

Максим Нечипорук

Думки Василя Сухомлинського про сімейне виховання – чудові. І байдуже, яка зараз епоха. Ваші діти – це відображення вашої сім'ї. Устигайте приділяти їм увагу: розмовляйте, любіть, бо діти так швидко ростуть.

Тетяна Швець (Назаренко)

Эти правила, как классика на века. Просто любите своих детей, ни одна новомодная игрушка не заменит родительской любви.

Олюшка Кравченко

Не потрібно свою дитину порівнювати з іншими дітьми. Треба любити її такою, яка вона є. Чим швидше ми це зрозуміємо, тим краще нам бути порозумітися з нею. Всі діти унікальні. Кожна по-своєму. Кожна дитина наділена від Бога якимись дарами. Нам потрібно просто проявити терпіння і часу, щоб допомогти їй відкритися і бути щасливою в цьому житті. Душа дитини, як і нас, дорослих, бездонний океан. І нам треба допомогти їй не лише не забруднити, а й примножити багатство тієї маленької й рідної душі. Коли діти виростуть, вони будуть нам дякувати не за суми грошей, які ми вложили в них, а за любов, з якою вони відчувають себе сильними. Любіть своїх дітей і будьте самі такими, якими хочете бачити їх дорослими. Хай всім Бог допоможе у цій важливій справі, адже з маленьких виростають великі люди...

Ольга Банах

У себе в школі створила словник серця за Сухомлинським. Ніхто мене не зобов'язував це робити, я лише хотіла, щоб у моєму серці вмістилось так багато як і в його. Точно знаю, що це можливо. Маю приклади таких людей.Асоціативний ряд, який він у мене викликає: любов, усмішка, світло, Боже благословення...

До речі, у продажу його книг тепер "днем с огнем" не знайти!

Тетяна, м. Тернопіль

Мене змушували "зубрити" його твори в університеті на курсі педагогічної майстерності. Утім, ні той курс взагалі, ні вивчення досвіду Василя Сухомлинського зокрема аж ніяк не допомогли мені у розв'язанні проблем з якими я зіткнулась в школі. Серця багатьох дітей знаходяться в полоні "неоліберальних" (ринкових) цінностей і коли ти прагнеш "віддавати їм своє серце" навряд чи це викликає у них та і у колег якісь почуття, окрім подиву.

Для мене Сухомлинський – ідеаліст і, на мій погляд, його творчість слід розглядати в контексті тогочасної комуністичної утопії. Його зовсім не знають на Заході, це в Україні з нього зробили ідола. І це зрозуміло, адже у нас такий підхід є частиною "nation-building" (державотворення)!

Можливо, несприйняття Сухомлинського молодими педагогам викликана аж надто нав'язливим його поданням та тією культурою негативізму, яка є характерною для посткомуністичного часу. Ми всі – продукти своєї епохи, виховання і домінантних впливів (дискурсів). Тож свобода нашої думки або вибору, на жаль, є примарною.

Олена Ф., Великобританія

Навіть не знаю чому, але для мене ця людина видається аж надто ідеальною та прорадянськи настроєною. Я не люблю, штучно створених ідеалів, не люблю "святих", які сповідували ці ідеали, вони, як на мене, порожні...

Дар'я, випускниця педагогічного університету, м. Кропивницький

Асоціації, які викликає у мене постать Василя Сухомлинського:

№ 1. – "Педагог системи". Цю асоціацію навіюють його праці "Воспитание коммунистического отношения к труду", "Воспитание коллективизма у школьников", "Воспитание советского патриотизма у школьников", "Воспитание личности в советской школе", "Формирование коммунистических убеждений молодого поколения" тощо.

№ 2. "Справжній казкар". У цьому випадку не можу не зняти капелюха перед ним, його казки з великим задоволенням читаю власній дитині.

№ 3. "Рімейкер" ідей, який діяв за принципом "нове – це добре забуте старе". Йдеться про те, що багато проголошених ним науково-педагогічних висновків та ідей, які він сповідував, все ж таки були проголошені іншими педагогами задовго до нього. Я не один рік викладала історію педагогіки й неодноразово знаходила такі "переплетіння" та докопувалась до першооснов. Звісно, його спроба "адоптації" гуманістичних ідей до реалій радянської школи та соціалізму "без людського обличчя" була приречена на невдачу.

Цікаво було б взнати, які асоціації викликали б ми у цієї людини. Думаю, якщо б Сухомлинський міг побачити сучасну Україну, його б спіткав культурний шок:

- від того, в якому стані (мова йде не лише про матеріальний аспект) знаходиться створена ним школа (це раз);

- від того, що сучасні "технологізовані" дітки все більше і більше втрачають інтерес до читання, а "просунуті" педагоги замість казок шпигують їх інформацією про СНІД, засоби запобігання незапланованої вагітності тощо (це два);

- від того, як зі зміною політичної кон'юнктури змінюється й вживання відповідних "титулів" до його прізвища (з "видатний радянський педагог" на "український педагог-гуманіст" тощо);

- від того, як маніпулюють датами проведення ювілейних заходів (наприклад, в Одесі їх зсунули наперед так, щоб вони припали на золоту середину "оксамитового сезону"), як "топорно" організовують написання спогадів про нього, як "переливають з пустого в порожнє" з однієї дисертації в іншу цитати з його робіт тощо.

Олена Б, викладач педагогічного університету, м. Одеса

Те, що читав у книжках Василя Сухомлинського, мені переважно сподобалось, навіть його певний романтичний ідеалізм... Та досі не можу повірити у практичне втілення його ідей в окремо взятій сільській школі. Скоріше за все це була педагогічна версія рекорду О.Стаханова за проектом ідеологічного відділу ЦК КПРС? Метушня навколо чергового ювілею В.Сухомлинського дає підстави для серйозних побоювань, що подальша канонізація його імені стане скоріше гальмом, аніж поштовхом до розвитку української освіти.

Юрій, м. Київ

Найперше згадалось те що за двадцять три роки, я з власної ініціативи жодного разу не брав до рук жодного твору Василя Сухомлинського. А займатись критикою на кшталт "не читав, але засуджую" мені не гоже. Згадав випадок в інституті, після якого у свідомості закарбувалась думка: "Критичне (саме критичне, а не вороже) ставлення до ідей Сухомлинського, є ознакою того, що у людини мізки, ще не засохли, що вона може продукувати якісь свої, не списані ідеї".

А випадок був тривіальний. На семінарі в Арона Яковича Розенберга я спробував довести, що не обов'язково всі, завжди й всюди повинні втілювати в життя спадщину Василя Олександровича, і зовсім необов'язково усім учителям Кіровоградщини бути відданими тільки цим ідеям. Сухомлинський – великий педагог, а не ревнива дружина і звернення, наприклад, до спадщини Макаренка не є гріхом щодо нього. Крім того вибір методики виховання чи викладання повинен бути детермінований реальними обставинами педагогічної ситуації, уподобаннями самого учителя, а не належністю до області у якій майже насильно поширюють чийсь, навіть найпередовіший досвід. Далі семінар перетворився на критику мене. А групі тільки цього й треба – щоб не дійшла черга до тих, хто не готовий. Найцікавіше далі. На перерві підходить до мене Арон Якович зі своїм неповторним і незабутнім акцентом видає: "Я предлагаю вам писать у меня дипломную работу. Мне нравится ход ваших мыслей". І я дійсно захистив у Розенберга дипломну "Система естетичного виховання старшокласників". Щоправда, найтяжче мені було при захисті відстояти тезу про те, що дітей треба вести не від класики до року, а від року до класики. Нема вже Розенберга, а мій син після двох років "Арії" (це і мені подобається) і Рамштайна (це жах!) уже сам качає з Інтернету "Мелодію на струні Соль" Баха.

А взагалі, сказано ж у святому писані: "не сотвори себе кумира". Недавно чиновник відділу освіти попросив мене довести до кінця, мультимедійну презентацію школи, яка є опорною з впровадження спадщини Василя Сухомлинського: "зроби на такому рівні, як ти робив "Тараса Бульбу", або хоча б як "Троянський освітній округ". Дав диск з відео про цю школу. 50 хв. Школа маленька, але сильна, жива. Природа, діти, казочки. Все правильно. Робота велика. Але не гріє. Не чіпляє. Мабуть, я невиправний мужлан, мабуть, я чогось не розумію. Мабуть, занадто потонув в комп'ютерному світі. Але у Шестопалова у Шепетівці, у Набоки у 22-й, у ЛІТі в Олександрії, у нас в Перегонівці мені було цікаво. Там не казочки читають, там роблять справу завтрашнього дня. Ну не врятуємо ми Україну казочками, писанками та вишиванками. Страшно, страшно мені за неї. Сьогодні Чим будемо захищати? Казочками, писанками й спогадами про голодомор? Чи все-таки новітніми технологіями? Дійсно "проме-е-е-каємо" і не тільки пам'ять Сухомлинського, а й Україну!

"...Давайте делать паузы в словах... Чтоб лучше отдавалось в головах значенье вышесказанного слова..." (А. Макаревич).

Юрій Бак, Кіровоградська обл.

По-перше, актуальною залишається концепція "школи радості". На перший погляд вона випередила школу Самерхілд, навчання в якій будувалося виключно на іграх з дітьми. Концепція Сухомлинського набагато глибша. Вона ні в якому разі не зводить освіту дітей до забави. В ній мова йде про те, щоб навчання у школі (загалом важке) було для дітей радісним, приносило задоволення. А це – найголовніший стимул для учіння, а відтак – для успішного засвоєння навчальних програм. Здається, саме тому, системою Сухомлинського зацікавилися свого часу японці та німці (японці її, до того ж, великою мірою перейняли).

По-друге, концепція Сухомлинського "серце віддаю дітям" є нічим іншим, як пропагандою простої істини – дітей треба любити. Не піаритися на проблемах шкільництва, а просто – любити дітей понад усе. Що Сухомлинський і робив особисто. Чи не за це його київські партіяки від педагогіки несмішливо називали "добрєнькім ісусіком"?

По-третє, Сухомлинський фактично реалізував концепцію "школа як середовище". Ця концепція зараз допіру розбудовується, зокрема – російськими теоретиками.

Всі три концепції – це теперішній "топ" наукової педагогіки.

Мені здається, що осмислення педагогічної спадщини Сухомлинського з сучасних позицій не відбувається тому, що в нас практично відсутні серйозні компаративістські дослідження, зокрема – з історії педагогіки. "По прічінє отсутствія всячєского присутствія" у нас ніхто не знає про педагогічний доробок у 19-20 століттях німців, британців, поляків чи французів. Тому й немає з чим порівнювати і в який контекст вставляти Василя Сухомлинського. Ми дограємося до того, що скоріше якийсь німець чи поляк, зацікавившись Сухомлинським, напише наукову працю, в якій це зробить, аніж уся наша Академія "всєх підагагічєскіх наук"...

Ігор Гірний, м. Львів

Сухомлинський для мене – заборонена тема. Мій батько добре знав його особисто – директорував в один час з ним. Часто зустрічався на різних обласних "збіговиськах". Про самого Василя Олександровича батько казав: "мрійник, романтик, дещо відірваний від реалій життя". А про образ, який створила ще комуністична пропаганда у нього була зовсім інша думка...

Батько розповідав про кількох освітянських чиновників, які спочатку цькували Василя Олександровича, а потім, коли поступила відповідна команда, підносили його. Один з них тривалий час викладав педагогіку у відомому нам з Вами педагогічному інституті.

Моя ж особиста думка така: " Василь Сухомлинський – величина визнана, заслужена, а от той образ, бренд під яким його подають – пустий. Парадний галас навколо нього лише шкодить розвитку педагогіки гуманізму... З нього зробили лубкову іконку, і заступили нею шлях до Олімпу багатьом новим "сухомлинським".

Юрій, Кіровоградська область

Думаю, що загальнолюдські (а не заідеологізовані) цінності "педагогіки гуманізму" В. Сухомлинського безумовно зберігають своє значення і в наш час. Слід лише адаптувати їх до сьогодення, віднайти їх крізь езопову мову, відокремити, як ти пишеш, "від вимушеного компартійного словоблуддя". Слід ставитись до Василя Сухомлинського і його педагогічної системи більш зважено та адекватно. Не намагатись механічно копіювати, сліпо перетягувати його ідеї, його методику в наш час, в нові умови, суттєво відмінні від його доби. Тобто на ідеї Василя Сухомлинського слід орієнтуватись не як на зразок, який можна нетворчо, бездумно копіювати, а як на певний еталон на який слід рівнятись у створенні власного, сучасного, оригінального.

У цьому плані хочу навести приклад із сучасного життя. В нашому університеті є молодий викладач, аспірант Сергій Ткаченко, родом з Олександрівщини (я з ним познайомився свого часу на курсах "Іntel. Навчання для майбутнього"). Він зі своєю дружиною, також здається нашою аспіранткою, працюючи в школі, організували літній дитячий краєзнавчо-туристичний табір для молодших школярів. Діти мали змогу активно відпочивати на лоні "дикої природи" і бути учасниками театралізованих дійств, головними героями яких є персонажі української міфології. Дійства ці – багатоелементні та розраховані на проведення протягом всього часу перебування в таборі. Напевно тут є, на мою думку осучаснення, модернізація ідей Василя Сухомлинського, а саме – 1) поєднання тих форм, які використовують "ПЛАСТ" чи скаути та 2) залучення дітей до світу казки який, напевно і пропагував Сухомлинський. Дітям безумовно цікаво. Це ж не бездумне "моралізаторське" читання його казок та оповідань на шкільній лінійці... І молодим педагогам можна лише подякувати за цікаву ідею, ентузіазм і працездатність. Очевидно це і є певний приклад якісної системної роботи над утвердженням педагогіки гуманізму.

На мою думку, Василь Сухомлинський – безперечно неординарна особистість. В мене він породжує певні асоціації з відомим філософом-гуманістом ХХ століття Альбертом Швейцером, який вважав, що людина повинна першу половину життя прожити для себе, а другу половину – для людей, причому працювати саме там де вона може принести їм більше користі.

Василь Сухомлинський жив в іншому суспільстві, проте і в нього, в його життєвій філософії я вбачаю щось подібне (з точки зору загальнолюдських, а не класових заідеологізованих радянських цінностей) коли сприймаю його думки типу: "я ніколи в житті не належав собі...", чи: "потрібно, щоб людина повсякденно, на кожному кроці щось робила для іншої людини, для колективу". Думаю він згорів на роботі. Хоча можливо я й помиляюсь у своїх припущеннях і надмірно ідеалізую Сухомлинського.

Віктор Грінченко

«Не можна ламати природи дитинства»: як у нових умовах реалізувати на практиці цей підхід? Можна багато писати про зони найближчого та актуального розвитку, сенситивні періоди, але найголовніше в житті дитини - спілкування. Дитині важливо, щоб її слухали, вели діалог на рівних. Це і стане підмурком якісного та ефективного освітнього процесу. Чи можливо цього досягти за умов сучасного освітнього процесу? Відповідь – ні. Перепон є кілька.

Перша з них – кількість учнів у класі. Діти хочуть, щоб їх слухали – це важливо для розвитку позитивного самоставлення. Вони також повинні чути інших. Якщо ж в класі двадцять, а то й сорок учнів, висловитись можуть лише кілька з них. Варто бачити обличчя, очі того, з ким говориш.

Отже, бажано, щоб кількість дітей в групі не перевищувала вісім-десять. Така група учнів буде мати високий рівень комунікації. Буде мобільною. За цих умов заняття (саме заняття, а не уроки) можна буде проводити як у приміщенні, так і на вулиці.Кабінетна система – ще один мінус сучасного освітнього середовища. Навіть, якщо кабінети обладнані різноманітними килимками та пуфами й поділені на зони. Вчитися можна будь-де. Це і рекреації, і пришкільний майданчик, і галявинка під деревами біля школи тощо. Невеликі за кількістю учнів групи зможуть вчитися, не обмежуючись стінами кабінету.

Зараз є «модними» одномісні парти, килимки. Але вчитися можна не лише за ними або на них. Заняття можна проводити навстоячки, на м’ячах для фітнесу (фітболах), на колоді у дворі. Такі заняття потребують свободи у рухах. Це сприяє і фізичному розвитку, і розвитку пізнавальних процесів, і становленню емоційно-вольової сфери. Отже, зайвою буде обов’язкова шкільна форма та дрес-код щодо одягу вчителів.

На заваді стоїть і класно-урочна система. Чіткі часові межі шкідливо впливають на організм людини, тим більш тієї, яка знаходиться на початковому етапі розвитку – дитинстві. Заняття можуть бути різних часових проміжків. Це залежить і від теми заняття, і від самопочуття дітей або вчителя, і навіть від погоди.

Такий підхід до освітнього процесу надасть можливість брати участь в певних заняттях і батькам (за бажанням).

Отже, щоб «природа дитинства» не була зламана, слід змінити підхід до освітнього середовища в даних напрямках:

• зменшити кількість учнів у групах до восьми-десяти;

• скасувати класно-урочну систему;

• скасувати шкільний дрес-код;

• скасувати кабінетну систему організації освітнього середовища.

Олена Єфіменко

Василь Сухомлинський - предтеча НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ... Його спадщина для неї НЕОЦІНЕННА!

Віталій Півторак

"Не сотвори собі кумира" - ми створили ідола української педагогіки, якому повинні поклонятися всі?

Ми вже повинні зрозуміти, що Сухомлинський - письменник-гуманіст, який працював вчителем. Провідною ідеєю його творів є не навчання, а виховання - моральне виховання, виховання гармонії до краси, природи та в людських відносинах. Я не проти ідей Сухомлинського саме у такому контексті, я проти його фетишизації й намагання "приплести" його до будь-чого в сучасній українській освіті. Так, він "наш", український (з радянським присмаком), але розвиток педагогіки не зупинився на початку 70-их. До речі, кого із сучасних українських "світочів" педагогічної думки Ви можете назвати? Школа була, є і буде "дитиноцентричною", адже в іншому випадку вона просто не буде школою. Щодо усього іншого (паперів, поклоніння перед начальство, бюрократії, зневажання вчителя) - то це залежить в першу чергу від самих вчителів - вони повинні мати почуття власної гідності, а адміністрація школи повинна створити умови для ефективної роботи педагогічних працівників, адже найкращий директор - це той, у якого усіх вчителів знають і поважають не тільки у місцевій громаді, а й на теренах усієї України.

Григорий Громко

Пане Григорію, розумію Вашу відразу до нав'язування нам методичними функціонерами Сухомлинського впродовж десятків років. Але він у цьому не винен! Як не винні Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко в тому, що їхніми геніальними творами мучать бідних дітей, які через свій вік не здатні осмислити цю геніальність. Але ж в роки тоталітаризму він мав волю творити авторську школу! Зрозумійте, це певна філософія, педагогічний світогляд, з якого починається вчитель. А вже методи, форми кожен обирає ті, що йому ближчі. Мені болить, що наша бюрократія може забалакати й знівелювати найкращі, найгуманніші ідеї, як це й відбулося з Сухомлинським. Адже, не дивлячись на тисячі методичок, статей, дисертацій, засідань ШМО, РМО і т.п., той самий дитиноцентризм так і не став стрижнем нашої системи освіти. А був, є, і боюсь, буде тальки папероцентризм, звітоцентризм, вищеначальствоцентризм.

Наталія Потєхіна

Прийшовши до школи після 10-річної перерви, був подивований відсутністю нових імен в педагогіці (Сухомлинський, Амонашвілі, Монтессорі, зрідка, навіть, Макаренко.. і фсьоо..). Думаю, що причина в тому, що державна бюрократична машина не зацікавлена в розвитку сучасної освіти, як би про це не заявляли чиновники найвищого рівня. Лише самоврядність і децентралізація в освіті, масовий розвиток приватних навчальних закладів дозволить з'явитися новим іменам, яких сьогодні є достатньо.

Ігор Подзізей

Коли читаю фрази: «Педагогічний колектив школи впроваджує ідеї Василя Сухомлинського…», «Ім'я Василя Сухомлинського відоме і популярне в усьому світі, зараз не зустрінеш учителя, вихователя, який був би не знайомий з його педагогічною спадщиною...», «Вічний сенс і невмирущість ідей видатного педагога…», це для мене є першою ознакою профанації його творчості, бо за красивими деклараціями може стояти прямо протилежна реальна практика.

Почитайте неофіційний гімн Олександрійського педагогічного коледжу імені Василя Сухомлинського:

Студентів голодних, обдертих, безмовних

Наш коледж з'єднав – чи на глум, чи на сміх,

Когось на два роки, когось на чотири

Для муштри-казарми у стінах своїх.

Слався, наш коледж, чи пак Альма-матер

Пий наші соки. Усі витискай

Гривні убогі на всякі там «заходи»

З наших кишень вигрібай-витрясай!

Ми марили сонцем, свободою, рівністю,

Ми мріяли - весни заб'ють через край!

А що ж отут чинять з нашою гідністю?!

«Учитися хочеш?», то не возбухай!

Слався, наш коледж, мачуха-матер,

Мордуй на лінійках, принижуй, карай.

Як серця не маєш, не маєш кебети –

Ім'я Сухомлинського іншим віддай.

Цей текст мені поклали на стіл у 2005 році. Тоді я очолював управління освіти і науки Кіровоградської ОДА. Довелось розрулювати ситуацію із відокремленням гімназії від цього коледжу і йти на неординарні кадрові призначення. Директором я тоді призначив свого «попєредніка» на посаді начальника Станіслава Гайдука. Він отримав одну єдину настанову: створити навчальний заклад з «людським обличчям». Сподіваюсь йому це вдалось.

Коли 10 років тому черговий раз взяв участь у роботі конференції присвяченій творчості Василя Сухомлинського, складалось враження, що я опинився у Північній Кореї. У деяких виступах просто зашкалювала кількість фраз на кшталт «видатний педагог-гуманіст», «великий Добротворець», «корифей вітчизняної педагогіки», «невичерпне джерело педагогічної творчості», «невмируща скарбниця мудрості» тощо. І зовсім очманів після того як почув, що в одному із навчальних закладів учнів змушують співати «Оду Сухомлинському», а одна з учасниць конференції закликала виконувати «заповіти Сухомлинського». У своєму виступі сказав: «Ну не писав Сухомлинський «заповітів»! Педагогічні роздуми писав, досвідом ділився, мрії мав… а «заповіти» тоді були лише Ілліча(не плутати з американським бунтарем проти шкіл Ілічем). На жаль, на цьому зібранні домінували заяложені цитати та самозвіти про «творче впровадження».

Справжнього ж осмислення ідей Василя Сухомлинського під кутом зору сучасних завдань школи практично не було. Утім, де не де пробивались думки проте, що зараз як і в часи Сухомлинського вкрай важливо для педагогів нарешті переорієнтуватись «з позиції предметоцентризму на позиції дитиноцентризму» та усвідомити, що «не можна ламати природи дитинства».

Не було і серйозної розмови про те, чому залишається лише мрією для абсолютної більшості шкіл головна мета шкільної освіти, яку ставив Василь Сухомлинський, – щаслива дитина. Понад сорок років тому мама писала йому про те, що її донька просить: «Поїдьмо туди, де немає школи». Скільки мам сьогодні могли б нам розповісти про аналогічні прохання їх дітей?! Та, на жаль, не склалась розмова про те, чому ми все ще надзвичайно далекі від омріяної Сухомлинським «школи радості»…

Як на мене, у творчості Василя Сухомлинського цінним є акцент на унікальності, неповторності кожної дитини, на необхідності для вчителя знайти шлях до її серця. Ми ж «товчимо воду у ступі»… Як результат, ті ж студенти педагогічного університету сприймають Сухомлинського виключно в контексті історії педагогіки.

Віктор Громовий, м. Кропивницький

Наприкінці 1998-го моя донька вчилася в 11 класі й на прохання директорки СШ №14 Л.П. Черевко я написав маленьку п'єску для шкільного театру "Школа радості" (одноактна комедія та й годі). Моя учениця у Долинській СШ Л. Охватенко, а на той час акторка театру ім. Кропивницького, її поставила і її драмколектив посів перше місце на конкурсі шкільних театрів весною 1999 року. Пізніше цю п'єску ставили в Созонівській школі (яка позиціонувала себе саме як школу радості в реалізації проекту Сухомлинського). Потім, після публікації комедії в журналах "Вітчизна", "Вежа" та деяких українських гумористичних часописах, до мене в листах зверталися за дозволом її постановки керівники шкільних театрів з декількох областей України. Євген Курман, ознайомившись з п'єскою, порекомендував її самодіяльному театру села Рівне Новоукраїнського району (так він мені сказав). У п'єсі я поглузував з приводу того, як гуманістичний романтизм радянського педагога Сухомлинського перетворюється на романтичний утопізм (з елементами дебілізму) деяких пострадянських керівників освіти в їх спробах механістичного втілення ідей Василя Олександровича в бурхливих українських реаліях другої половини 1990-х. Колись Сашко Босий казав, що театр "Резонанс" (педуніверситету) теж збирається поставити мою комедію, та щось у них не склалося. Втім, я ще трохи на це сподіваюсь.

Борис Ревчун, м. Кропивницький

Если просто читать Сухомлинского, не анализируя текст специально , то слова "коммунизм", "Ленин" и однокоренные с ними не режут глаз. Проанализировала "Сердце отдаю детям" - 174 раза, кажется, употребляются слова "ленин", "ленинский" и т.п. Но в тексте на них внимания не обращаешь! Хотя, может, это я не обращаю, поскольку все-таки еще в СССР выросла, а более молодые люди обращают. Не знаю... Но я бы не переводила "на сучасну". Человек жил в своем времени и писал о нем. Его произведения, как и пьесы Корнийчука, содержат приметы ЕГО времени.

Ольга Степанова, м. Кропивницький

Я дуже далека від педагогіки людина, але "Серце віддаю дітям" читала-перечитувала з великим інтересом. Щодо комуністичного виховання в його методиці, то скажу таке: років з 10 тому була у відрядженні у ФРН, зустрічалася з дуже цікавою жінкою - спадкоємницею металургійних магнатів у неї вдома, в елітному містечку під Бонном. Вийшли прогулятися до лісу неподалік від її дому. Звернула увагу на написи німецькою: "Лісова школа", вулиця Жолудів тощо. Щось мені вдалося знайоме, то й запитала: "Що це?" Моя знайома-німкеня дуже здивувалася: "Ви не знаєте? Це ж школа за методикою великого українського педагога Василя Сухомлинського!". От вам і комунізм - капіталізм...

Валентина Писанська

В іншому педагогічному вимірі жили ті, хто був на тодішньому педагогічному Олімпі. Уявлення про атмосферу "на горі"дає лист Василя Сухомлинського, датований 29 травня 1966 року, професору Е.Костяшкіну: "Очень радостно, что есть единомышленники, которых тревожит будуще педагогической науки. А в ней в самом деле творится что-то странное. Мне кажется, что многие наши педагоги, которые управляют нашим кораблем, сами не любят ни школы, ни детей: больше того, кое-кто из них глубоко ненавидит педагогику. Никакой педагогической мысли в рубке этого корабля нет. Люди отстаивают часы своей "вахты" и все. Вы правы об этом надо писать, кричать надо. Думаю, что придет время, когда мы вместе с Вами скажем об этом во всеуслышание". Час настав! Неміфологізований Сухомлинський і зараз може бути зразком боротьби проти педагогічних маразмів, боротьби за живу педагогіку.

В.П.

Про впровадження ідей видатного українського педагога – вченого і практика ми чуємо вже багато років. Проте, коли було опубліковано концепцію «Нова українська школа», ми з подивом побачили там майже в кожній формулі ідеї Василя Сухомлинського. Про це багато писали протягом останніх двох років. У сучасних вітчизняних педагогів виникає логічне запитання: «А що ж ми так старанно впроваджували всі ці роки?».

Насправді це – найважливіше питання, без відповіді на яке неможливо серйозно говорити про подальше використання наукової спадщини нашого земляка. Чи знаємо ми якою є уся ЦЯ СПАДЩИНА? Впевнений, що ні! Ми знайомі лише з краєм айсбергу. Решта зберігається в архіві педагічно-меморіального музею в Павлиші. Ці матеріали, що вимірюються тисячами одиниць зберігання, не публікувалися і ніколи не були б опубліковані за радянських часів.

Лише під час заходів з науково-педагогічного туризму нам вдається періодично їх торкатися. Наприклад, під час всеукраїнської науково-методичної конференції, яку проводила наша кафедра педагогіки, психології й корекційної освіти у 2017 році, ми з подивом дізналися про те, що Василя Сухомлинський стояв у джерел ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ (за всі роки своєї роботи в школі він жодного учня з психофізичними порушеннями не передав до спеціальної (тоді – допоміжної) школи. Для таких дітей була розроблена та експериментально перевірена ціла система заходів, методів і засобів навчання. А минулого року на нашій науково-методичній конференції, за сприяння директора школи Валентини Деркач та працівників музею, були вперше опубліковані унікальні документи – протоколи занять постійно діючого психологічного семінару, єдиного в СРСР, який протягом десяти років проводився в школі за ініціативою Василя Сухомлинського. Фактично в Павлиській школі була відроджена ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА, яка зникла з радянської системи освіти в 1934 році після заборони комуністичною партією педології. Як відомо, і експеримент з інклюзії, і психологічна служба залишилися там, у далеких 1960-х роках. Про них ніхто не знав понад 50 років.

Отже, ми впроваджували всі ці роки й продовжуємо впроваджувати (я не пишу зараз про методи та форми, це – окреме питання) лише те, що читали переважно в підцензурних виданнях радянського періоду (сучасних українських видань майже немає, крім видання першого варіанту рукопису книги «Серце віддаю дітям» – без купюр і вимушених правок – яке було здійснене завдяки зусиллям Ольги Сухомлинської п’ять років тому). Чому величезні фонди архіву не оцифровуються і не публікуються для вивчення науковцями й практиками? Це питання я поставив два роки тому керівництву музею. Відповідь була конкретною: це заборонене родичами. Вони вважають, що ці матеріали мають вивчатися на місці, в Павлиші. Але питання: «Де ж житимуть ці дослідники під час цього вивчення?» залишилося без відповіді.

Пригадую, як років десять тому Віктор Громовий намагався через сесію Кіровоградської обласної ради провести проект створення на базі Павлиської школи Науково-методичного центру педагогіки гуманізму, післядипломної педагогічної освіти та освітянського туризму, розроблений нашим інститутом за його ініціативою. Але нічого в нього не отрималося. Як завжди не вистачило коштів. Але в нас бодай спроба була. Про подібні ініціативи з боку АПН чи МОН я ніколи нічого не чув.

Олександр Жосан, м. Кропивницький

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Наукова спадщина Василя Сухомлинського може бути корисною у процесі реалізації завдань реформи освіти згідно з концепцією «Нова українська школа». Адже ще в далеких 1960-х роках на базі загальноосвітньої середньої школи в селищі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області функціонував унікальний експериментальний майданчик, де відбувалось практичне впровадження принципів гуманізму та дитиноцентризму.

Радянській освіті та системі комуністичної індоктринації ці напрацювання не лише фактично не були потрібні, а й прямо чи опосередковано суперечили природі тоталітарної системи та створювали певну загрозу для неї.

На жаль, за роки незалежності по суті збереглась радянська інерція декларативно-формального сприйняття ідей Василя Сухомлинського. Ідеалізація і канонізація лише шкодить справжньому осмисленню його праць саме "на віддалі часу" з позицій сучасної, а не ретро педагогіки.

У сучасній Україні Василя Сухомлинського зацитовують і забалакують.

Василя Сухомлинського не розуміють, як не розуміли й п’ятдесят років тому.

Василя Сухомлинського міфологізують та вульгаризують. Тож, традиція догматичного і декоративно-ритуального сприйняття досі "живе і перемагає".

Зараз вкрай необхідно провести адаптацію наукової спадщини Василя Сухомлинського до сьогодення, відокремлення його ідей від вимушеної комуністичної риторики. По суті мова йде про необхідність зробити адоптований "переклад" творів Василя Сухомлинського з тодішньої компартійної новомови на сучасну. Адже запропонована Василем Сухомлинським система виховання є гуманістичною за своєю сутністю, але комуністичною за оболонкою. Цю оболонку треба зняти, бо молодь просто не зрозуміє звичного для того часу і єдино можливого тоді стилю публікацій.

На сьогодні опублікована лише незначна частина творів Василя Сухомлинського. Решта зберігається в архіві педагогічно-меморіального музею в Павлиші або у приватних зібраннях. Ці матеріали, що вимірюються тисячами одиниць зберігання, майже не досліджуються науковцями та практиками через відсутність необхідних для цього умов (переважно місць для проживання дослідників та технічних засобів необхідного рівня для копіювання матеріалів). Робота ж щодо створення електронних копій документів не здійснюється. З огляду на це слід забезпечити здійснення робіт щодо оцифрування неопублікованих документів із фондів педагогічно-меморіального музею в Павлиші та створення їх електронного архіву на сайті музею.

Слід забезпечити умови для вивчення педагогами як теоретичної спадщини, так і результатів експериментальної діяльності, що проводилася ним у Павлиській школі, використовуючи засоби науково-педагогічного туризму з елементами науково-дослідної діяльності на базі педагогічно-меморіального музею Василя Сухомлинського.

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «ЮВІЛЕЙ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО: ЧИ ВАРТО ОЧІКУВАТИ ТРІУМФАЛЬНОЇ ХОДИ ІДЕЙ ПЕДАГОГА-ГУМАНІСТА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ?»
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «ЮВІЛЕЙ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО: ЧИ ВАРТО ОЧІКУВАТИ ТРІУМФАЛЬНОЇ ХОДИ ІДЕЙ ПЕДАГОГА-ГУМАНІСТА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ?»

28 вересня 100-річчя від дня народження Василя Сухомлинського. З нагоди цієї дати оприлюднено «плани заходів» у переліку яких є і педагогічні марафони, і конференції, і педагогічні читання, і декади методичних заходів, і лінійки пам'яті…

На його малій батьківщині навіть прийнято обласну програму з відзначення ювілею (затверджена рішенням Кіровоградської обласної ради від 19 травня 2017 року № 289). Зокрема, заплановано вивчити та узагальнити досвід роботи педагогічних колективів опорних закладів освіти, педагогічних працівників із питань творчої трансформації педагогічних ідей В.О. Сухомлинського.

Про творче впровадження його ідей ми чуємо вже понад 27 років існування національної системи освіти. У концепції «Нова українська школа» теж можна віднайти відлуння ідей, що експериментально перевірялися і впроваджувалися в Павлиській школі Кіровоградської області понад 50 років тому.

Портал «Освітня політика» розглядає ювілей як привід для осмислення низки питань, зокрема:

- Як нам навчитись уникати заяложених цитат та примітивних самозвітів про «творче впровадження» з тим, щоб замість такого непродуктивного марнування часу, започаткувати процес осмислення ідей Василя Сухомлинського під кутом зору сучасних завдань школи?

- Чи зрозуміли ми навіть на віддалі у півстоліття глибинну сутність гуманістичної педагогіки В. Сухомлинського? Що нам зараз заважає успішно й результативно використовувати його ідеї у процесі реформування освіти?

- Від якої спадщини Василя Сухомлинського ми відмовляємось, бо з огляду на декомунізацію її неможливо впроваджували в нашій школі разом з освітянами комуністичного Китаю?

- Що у нашій практиці «впровадження ідей видатного педагога» на різних рівнях освіти було відвертою чи завуальованою профанацією його ідей?

Круглий стіл проводився в дистанційній формі з активним обговоренням у соціальній мережі «Фейсбук» за наступними тематичними напрямками обговорення зазначених питань:

1. Василь Сухомлинський як особистість і як педагог: "тріумф і трагедія".

2. Щаслива дитина як головна мета шкільної освіти, яку ставив Василь Сухомлинський: мрія чи реальність сучасної школи.

3. Омріяна Василем Сухомлинським «Школа радості» і НУШ: спільне і відмінне(вивчення Книги природи, школа під блакитним небом, учнівська дослідницька діяльність, позакласна і позашкільна робота в Павлиській школі тощо).

4. «Не можна ламати природи дитинства»: як у нових умовах реалізувати на практиці цей підхід?

5. Бачення Василем Сухомлинським процесу плекання в учнів почуття любові до Батьківщини, рідного краю, вивчення свого родоводу та сучасна концепція патріотичного виховання дітей і молоді.

Як виявилось, учасники круглого столу у своїй більшості позитивно ставляться науково-педагогічної спадщини Василя Сухомлинського, але мають зауваження щодо практики впровадження його ідей в українській школі. Дискусійним є і питання «Що із цієї спадщини варто використовувати сьогодні?».

Подаємо стислий огляд думок.

* * *

Спадщина кожного митця і кожного вченого має свою долю. Одну досить швидко забувають, іншу якийсь час тримають у полі зору. І лише небагатьом випадає залишитися у «великому часі» (М.Бахтін). Одразу скажемо: є всі підстави стверджувати, що спадщина Василя Сухомлинського належить до останніх. Вона не тільки ввійшла окремим значним розділом в історію педагогіки, а й зберігає свою актуальність. Мало того, стає дедалі очевидніше, що вона належить до тих небагатьох явищ духовної культури, які з плином часу викликають до себе більшу увагу. Розумію, тут, як мовиться, можливі запитання. І найперше — як бути з комуністичною словесною атрибутикою, якої в його текстах таки чимало. Комуністичне виховання, виховання на прикладі життя і діяльності Леніна, інших комуністичних вождів, роль піонерської та комсомольської організацій тощо — усе це й справді зустрічається в Сухомлинського досить часто.

Отже, з одного боку, твердимо, що спадщина Василя Сухомлинського наділена здатністю оновлюватися в часі, набувати загостреної актуальності, а з іншого — немов ланцюгом пов’язана по руках і ногах комуністичною риторикою, що надає їй, на перший погляд, майже безнадійної анахронічності. Суперечливість очевидна. Вона кричуща, її не можна замовчувати. Вона потребує осмислення, тим більше що йдеться не лише про спадщину Сухомлинського, а й про величезний масив духовної культури, що творився кількома поколіннями талановитих діячів мистецтва і науки, яким випало жити в неймовірно складний час, коли на одній шостій частині земної кулі відбувався сповнений драматизму експеримент із побудови комуністичного суспільства.

Проблему комуністичного виховання, яка, на перший погляд, є основною в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського, він розумів як проблему виховання ідеальної людини. Таке зіставлення було щирим, він вірив у нього, і ця віра давала йому свободу, без якої він просто не зміг би реалізуватися як людина з колосальним творчим потенціалом.Але Система, з її диявольською здатністю розпізнавати своїх/чужих, багатьох тримала під своїм примружено-недовірливим поглядом.

Григорій Клочек, м. Кропивницький

(із статті «Константи Василя Сухомлинського»)

Маю єдине заперечення щодо традиційної оцінки вчинку Б. Ліхачова, який буцімто безпідставно звинувачував Василя Сухомлинського в «абстрактному гуманізмі». "У статті вульгарно й бездоказово заперечувалися гуманістичні принципи педагогіки Сухомлинського...". Цей дядько був абсолютно правий! Він відверто захищав ортодоксальну систему комуністичного виховання. Побачив реальну загрозу і швидко на неї зреагував. Його звинувачення Василя Сухомлинського в «абстрактному гуманізмі» були не безпідставними.

У чому саме була небезпека поглядів Сухомлинського для компартійної системи? Сухомлинський закликав любити кожну дитину і забезпечувати умови для її вільного розвитку. А якщо це дитина класового ворога? Не має значення... Будь-яка тоталітарна ідеологія заперечує єдність людства. Націонал-соціалізм не допускав, що можна любити єврейську дитину, комунізм - що можна бути гуманним до дітей класового ворога. А у Сухомлинського за завісою із компартійної риторики проглядалось саме це. Звісно, тоді треба було спростовувати, інакше абстрактному гуманісту за його "шкідницькі ідеї" загрожувало б відлучення від освіти, а то і тюрма.

У 70-80-ті роки, коли відбулась канонізація Василя Сухомлинського, стало звичним клеймити того провінційного Б. Ліхачова, а от тепер треба визнати, що таки так, він мав рацію: гуманістичні погляди Василя Сухомлинського суперечили природі тоталітарної системи. Звісно за радянським кліше треба розгледіти в його творах бачення освіти, яке було прямо протилежне загальноприйнятому...

Зараз до ювілею, перш за все треба зробити адоптований "переклад" творів Василя Сухомлинського з тодішньої компартійної новомови на сучасну. Адже запропонована Василем Сухомлинським система виховання є гуманістичною за своєю сутністю, але комуністичною за оболонкою. Цю оболонку треба зняти, бо молодь просто не зрозуміє звичного для того часу і єдино можливого тоді стилю публікацій. До речі, перш ніж пишатись тим, що його твори актуальні в Китаї, треба зрозуміти, що саме беруть на озброєння у комуністичному Китаї із творчості Сухомлинського. Як тільки ми це зрозуміємо, прийде усвідомлення, що не варто на цьому робити акценти, а краще шукати паралелі зі світовими практиками, які працюють(уроки в зеленому класі тощо). Наприклад, коли я знімав фільм про сучасну японську школу, сказав, що в Японії Сухомлинського не читали, а галявину казок мають…

Я був учасником ювілейної конференції десять років тому і мушу констатувати, що тоді, на жаль, сучасного прочитання його творчості практично не було. Деякі виступи на 90% складались із фраз на кшталт «великий добротворець», «видатний педагог-гуманіст», «засновник гуманістичної педагогіки», «учений зі світовим ім'ям», «мудрий учитель», «видатний педагог сучасності», «полум'яний патріот і громадський діяч, безмежно відданий своєму народові» тощо. Замість того, щоб збагнути підтексти й затексти творів Василя Сухомлинського, ми тупо марнували час на таке нікому не потрібне ритуальне бубоніння.

Віктор Громовий

Читаємо «Заповіді сімейного виховання Василя Сухомлинського»…

«Кабінетна» філософія!Шкода, що вже ніхто і ніколи не зможе встановити відеокамеру у квартирі чи помешканні Сухомлинського, аби воотчію пересвідчитись, як Він особисто дотримувався своїх "заповідей" (настанов) у спілкуванні з власними дітьми та онуками.Хоча всю "правду" знає Сухомлинська!

Анатолій Богород

У нас дуже люблять все лаяти та ліпити ярлики, наприклад «кабінетна філософія». А ви взагалі то читали твори Василя Сухомлинського? Адже він був не лише «теоретиком». У своїх монографіях він описує РЕЗУЛЬТАТИ експериментальної роботи – роботи, якої в ті роки в СРСР ніхто не проводив. Слід спочатку ознайомитися з цими результатами, а тоді вже робити висновки про «кабінетну філософію».

Марина Петрова, м. Київ

Это не украинский, а советский педагог "коммунистического пошиба", засоряющий детские мозги с раннего детства. Это педкатастрофа.

Юрий Корнилов

Чому так багато песимістичних коментарів? Це не діти неправильні, це ми ліниві. Бо те про що вчить Сухомлинський - це насправді велика праця, і в першу чергу праця над собою. Наша сім'я стикалася з проблемою відносин з нашою дитиною і, чесно кажучи, було в якийсь момент навіть страшно, що дитина стає некерованою, а все, що ми робимо призводило до погіршення. І саме ця метода повернула нам спокій і розуміння. Не потрібно плутати вседозволеність і правильне виховання. А якщо батьки не мають часу, сил, і просто почуваються постійно втомленими, то раджу їм звернутися до сімейного психолога (в нормальному сенсі), дуже допомагає.

Максим Нечипорук

Думки Василя Сухомлинського про сімейне виховання – чудові. І байдуже, яка зараз епоха. Ваші діти – це відображення вашої сім'ї. Устигайте приділяти їм увагу: розмовляйте, любіть, бо діти так швидко ростуть.

Тетяна Швець (Назаренко)

Эти правила, как классика на века. Просто любите своих детей, ни одна новомодная игрушка не заменит родительской любви.

Олюшка Кравченко

Не потрібно свою дитину порівнювати з іншими дітьми. Треба любити її такою, яка вона є. Чим швидше ми це зрозуміємо, тим краще нам бути порозумітися з нею. Всі діти унікальні. Кожна по-своєму. Кожна дитина наділена від Бога якимись дарами. Нам потрібно просто проявити терпіння і часу, щоб допомогти їй відкритися і бути щасливою в цьому житті. Душа дитини, як і нас, дорослих, бездонний океан. І нам треба допомогти їй не лише не забруднити, а й примножити багатство тієї маленької й рідної душі. Коли діти виростуть, вони будуть нам дякувати не за суми грошей, які ми вложили в них, а за любов, з якою вони відчувають себе сильними. Любіть своїх дітей і будьте самі такими, якими хочете бачити їх дорослими. Хай всім Бог допоможе у цій важливій справі, адже з маленьких виростають великі люди...

Ольга Банах

У себе в школі створила словник серця за Сухомлинським. Ніхто мене не зобов'язував це робити, я лише хотіла, щоб у моєму серці вмістилось так багато як і в його. Точно знаю, що це можливо. Маю приклади таких людей.Асоціативний ряд, який він у мене викликає: любов, усмішка, світло, Боже благословення...

До речі, у продажу його книг тепер "днем с огнем" не знайти!

Тетяна, м. Тернопіль

Мене змушували "зубрити" його твори в університеті на курсі педагогічної майстерності. Утім, ні той курс взагалі, ні вивчення досвіду Василя Сухомлинського зокрема аж ніяк не допомогли мені у розв'язанні проблем з якими я зіткнулась в школі. Серця багатьох дітей знаходяться в полоні "неоліберальних" (ринкових) цінностей і коли ти прагнеш "віддавати їм своє серце" навряд чи це викликає у них та і у колег якісь почуття, окрім подиву.

Для мене Сухомлинський – ідеаліст і, на мій погляд, його творчість слід розглядати в контексті тогочасної комуністичної утопії. Його зовсім не знають на Заході, це в Україні з нього зробили ідола. І це зрозуміло, адже у нас такий підхід є частиною "nation-building" (державотворення)!

Можливо, несприйняття Сухомлинського молодими педагогам викликана аж надто нав'язливим його поданням та тією культурою негативізму, яка є характерною для посткомуністичного часу. Ми всі – продукти своєї епохи, виховання і домінантних впливів (дискурсів). Тож свобода нашої думки або вибору, на жаль, є примарною.

Олена Ф., Великобританія

Навіть не знаю чому, але для мене ця людина видається аж надто ідеальною та прорадянськи настроєною. Я не люблю, штучно створених ідеалів, не люблю "святих", які сповідували ці ідеали, вони, як на мене, порожні...

Дар'я, випускниця педагогічного університету, м. Кропивницький

Асоціації, які викликає у мене постать Василя Сухомлинського:

№ 1. – "Педагог системи". Цю асоціацію навіюють його праці "Воспитание коммунистического отношения к труду", "Воспитание коллективизма у школьников", "Воспитание советского патриотизма у школьников", "Воспитание личности в советской школе", "Формирование коммунистических убеждений молодого поколения" тощо.

№ 2. "Справжній казкар". У цьому випадку не можу не зняти капелюха перед ним, його казки з великим задоволенням читаю власній дитині.

№ 3. "Рімейкер" ідей, який діяв за принципом "нове – це добре забуте старе". Йдеться про те, що багато проголошених ним науково-педагогічних висновків та ідей, які він сповідував, все ж таки були проголошені іншими педагогами задовго до нього. Я не один рік викладала історію педагогіки й неодноразово знаходила такі "переплетіння" та докопувалась до першооснов. Звісно, його спроба "адоптації" гуманістичних ідей до реалій радянської школи та соціалізму "без людського обличчя" була приречена на невдачу.

Цікаво було б взнати, які асоціації викликали б ми у цієї людини. Думаю, якщо б Сухомлинський міг побачити сучасну Україну, його б спіткав культурний шок:

- від того, в якому стані (мова йде не лише про матеріальний аспект) знаходиться створена ним школа (це раз);

- від того, що сучасні "технологізовані" дітки все більше і більше втрачають інтерес до читання, а "просунуті" педагоги замість казок шпигують їх інформацією про СНІД, засоби запобігання незапланованої вагітності тощо (це два);

- від того, як зі зміною політичної кон'юнктури змінюється й вживання відповідних "титулів" до його прізвища (з "видатний радянський педагог" на "український педагог-гуманіст" тощо);

- від того, як маніпулюють датами проведення ювілейних заходів (наприклад, в Одесі їх зсунули наперед так, щоб вони припали на золоту середину "оксамитового сезону"), як "топорно" організовують написання спогадів про нього, як "переливають з пустого в порожнє" з однієї дисертації в іншу цитати з його робіт тощо.

Олена Б, викладач педагогічного університету, м. Одеса

Те, що читав у книжках Василя Сухомлинського, мені переважно сподобалось, навіть його певний романтичний ідеалізм... Та досі не можу повірити у практичне втілення його ідей в окремо взятій сільській школі. Скоріше за все це була педагогічна версія рекорду О.Стаханова за проектом ідеологічного відділу ЦК КПРС? Метушня навколо чергового ювілею В.Сухомлинського дає підстави для серйозних побоювань, що подальша канонізація його імені стане скоріше гальмом, аніж поштовхом до розвитку української освіти.

Юрій, м. Київ

Найперше згадалось те що за двадцять три роки, я з власної ініціативи жодного разу не брав до рук жодного твору Василя Сухомлинського. А займатись критикою на кшталт "не читав, але засуджую" мені не гоже. Згадав випадок в інституті, після якого у свідомості закарбувалась думка: "Критичне (саме критичне, а не вороже) ставлення до ідей Сухомлинського, є ознакою того, що у людини мізки, ще не засохли, що вона може продукувати якісь свої, не списані ідеї".

А випадок був тривіальний. На семінарі в Арона Яковича Розенберга я спробував довести, що не обов'язково всі, завжди й всюди повинні втілювати в життя спадщину Василя Олександровича, і зовсім необов'язково усім учителям Кіровоградщини бути відданими тільки цим ідеям. Сухомлинський – великий педагог, а не ревнива дружина і звернення, наприклад, до спадщини Макаренка не є гріхом щодо нього. Крім того вибір методики виховання чи викладання повинен бути детермінований реальними обставинами педагогічної ситуації, уподобаннями самого учителя, а не належністю до області у якій майже насильно поширюють чийсь, навіть найпередовіший досвід. Далі семінар перетворився на критику мене. А групі тільки цього й треба – щоб не дійшла черга до тих, хто не готовий. Найцікавіше далі. На перерві підходить до мене Арон Якович зі своїм неповторним і незабутнім акцентом видає: "Я предлагаю вам писать у меня дипломную работу. Мне нравится ход ваших мыслей". І я дійсно захистив у Розенберга дипломну "Система естетичного виховання старшокласників". Щоправда, найтяжче мені було при захисті відстояти тезу про те, що дітей треба вести не від класики до року, а від року до класики. Нема вже Розенберга, а мій син після двох років "Арії" (це і мені подобається) і Рамштайна (це жах!) уже сам качає з Інтернету "Мелодію на струні Соль" Баха.

А взагалі, сказано ж у святому писані: "не сотвори себе кумира". Недавно чиновник відділу освіти попросив мене довести до кінця, мультимедійну презентацію школи, яка є опорною з впровадження спадщини Василя Сухомлинського: "зроби на такому рівні, як ти робив "Тараса Бульбу", або хоча б як "Троянський освітній округ". Дав диск з відео про цю школу. 50 хв. Школа маленька, але сильна, жива. Природа, діти, казочки. Все правильно. Робота велика. Але не гріє. Не чіпляє. Мабуть, я невиправний мужлан, мабуть, я чогось не розумію. Мабуть, занадто потонув в комп'ютерному світі. Але у Шестопалова у Шепетівці, у Набоки у 22-й, у ЛІТі в Олександрії, у нас в Перегонівці мені було цікаво. Там не казочки читають, там роблять справу завтрашнього дня. Ну не врятуємо ми Україну казочками, писанками та вишиванками. Страшно, страшно мені за неї. Сьогодні Чим будемо захищати? Казочками, писанками й спогадами про голодомор? Чи все-таки новітніми технологіями? Дійсно "проме-е-е-каємо" і не тільки пам'ять Сухомлинського, а й Україну!

"...Давайте делать паузы в словах... Чтоб лучше отдавалось в головах значенье вышесказанного слова..." (А. Макаревич).

Юрій Бак, Кіровоградська обл.

По-перше, актуальною залишається концепція "школи радості". На перший погляд вона випередила школу Самерхілд, навчання в якій будувалося виключно на іграх з дітьми. Концепція Сухомлинського набагато глибша. Вона ні в якому разі не зводить освіту дітей до забави. В ній мова йде про те, щоб навчання у школі (загалом важке) було для дітей радісним, приносило задоволення. А це – найголовніший стимул для учіння, а відтак – для успішного засвоєння навчальних програм. Здається, саме тому, системою Сухомлинського зацікавилися свого часу японці та німці (японці її, до того ж, великою мірою перейняли).

По-друге, концепція Сухомлинського "серце віддаю дітям" є нічим іншим, як пропагандою простої істини – дітей треба любити. Не піаритися на проблемах шкільництва, а просто – любити дітей понад усе. Що Сухомлинський і робив особисто. Чи не за це його київські партіяки від педагогіки несмішливо називали "добрєнькім ісусіком"?

По-третє, Сухомлинський фактично реалізував концепцію "школа як середовище". Ця концепція зараз допіру розбудовується, зокрема – російськими теоретиками.

Всі три концепції – це теперішній "топ" наукової педагогіки.

Мені здається, що осмислення педагогічної спадщини Сухомлинського з сучасних позицій не відбувається тому, що в нас практично відсутні серйозні компаративістські дослідження, зокрема – з історії педагогіки. "По прічінє отсутствія всячєского присутствія" у нас ніхто не знає про педагогічний доробок у 19-20 століттях німців, британців, поляків чи французів. Тому й немає з чим порівнювати і в який контекст вставляти Василя Сухомлинського. Ми дограємося до того, що скоріше якийсь німець чи поляк, зацікавившись Сухомлинським, напише наукову працю, в якій це зробить, аніж уся наша Академія "всєх підагагічєскіх наук"...

Ігор Гірний, м. Львів

Сухомлинський для мене – заборонена тема. Мій батько добре знав його особисто – директорував в один час з ним. Часто зустрічався на різних обласних "збіговиськах". Про самого Василя Олександровича батько казав: "мрійник, романтик, дещо відірваний від реалій життя". А про образ, який створила ще комуністична пропаганда у нього була зовсім інша думка...

Батько розповідав про кількох освітянських чиновників, які спочатку цькували Василя Олександровича, а потім, коли поступила відповідна команда, підносили його. Один з них тривалий час викладав педагогіку у відомому нам з Вами педагогічному інституті.

Моя ж особиста думка така: " Василь Сухомлинський – величина визнана, заслужена, а от той образ, бренд під яким його подають – пустий. Парадний галас навколо нього лише шкодить розвитку педагогіки гуманізму... З нього зробили лубкову іконку, і заступили нею шлях до Олімпу багатьом новим "сухомлинським".

Юрій, Кіровоградська область

Думаю, що загальнолюдські (а не заідеологізовані) цінності "педагогіки гуманізму" В. Сухомлинського безумовно зберігають своє значення і в наш час. Слід лише адаптувати їх до сьогодення, віднайти їх крізь езопову мову, відокремити, як ти пишеш, "від вимушеного компартійного словоблуддя". Слід ставитись до Василя Сухомлинського і його педагогічної системи більш зважено та адекватно. Не намагатись механічно копіювати, сліпо перетягувати його ідеї, його методику в наш час, в нові умови, суттєво відмінні від його доби. Тобто на ідеї Василя Сухомлинського слід орієнтуватись не як на зразок, який можна нетворчо, бездумно копіювати, а як на певний еталон на який слід рівнятись у створенні власного, сучасного, оригінального.

У цьому плані хочу навести приклад із сучасного життя. В нашому університеті є молодий викладач, аспірант Сергій Ткаченко, родом з Олександрівщини (я з ним познайомився свого часу на курсах "Іntel. Навчання для майбутнього"). Він зі своєю дружиною, також здається нашою аспіранткою, працюючи в школі, організували літній дитячий краєзнавчо-туристичний табір для молодших школярів. Діти мали змогу активно відпочивати на лоні "дикої природи" і бути учасниками театралізованих дійств, головними героями яких є персонажі української міфології. Дійства ці – багатоелементні та розраховані на проведення протягом всього часу перебування в таборі. Напевно тут є, на мою думку осучаснення, модернізація ідей Василя Сухомлинського, а саме – 1) поєднання тих форм, які використовують "ПЛАСТ" чи скаути та 2) залучення дітей до світу казки який, напевно і пропагував Сухомлинський. Дітям безумовно цікаво. Це ж не бездумне "моралізаторське" читання його казок та оповідань на шкільній лінійці... І молодим педагогам можна лише подякувати за цікаву ідею, ентузіазм і працездатність. Очевидно це і є певний приклад якісної системної роботи над утвердженням педагогіки гуманізму.

На мою думку, Василь Сухомлинський – безперечно неординарна особистість. В мене він породжує певні асоціації з відомим філософом-гуманістом ХХ століття Альбертом Швейцером, який вважав, що людина повинна першу половину життя прожити для себе, а другу половину – для людей, причому працювати саме там де вона може принести їм більше користі.

Василь Сухомлинський жив в іншому суспільстві, проте і в нього, в його життєвій філософії я вбачаю щось подібне (з точки зору загальнолюдських, а не класових заідеологізованих радянських цінностей) коли сприймаю його думки типу: "я ніколи в житті не належав собі...", чи: "потрібно, щоб людина повсякденно, на кожному кроці щось робила для іншої людини, для колективу". Думаю він згорів на роботі. Хоча можливо я й помиляюсь у своїх припущеннях і надмірно ідеалізую Сухомлинського.

Віктор Грінченко

«Не можна ламати природи дитинства»: як у нових умовах реалізувати на практиці цей підхід? Можна багато писати про зони найближчого та актуального розвитку, сенситивні періоди, але найголовніше в житті дитини - спілкування. Дитині важливо, щоб її слухали, вели діалог на рівних. Це і стане підмурком якісного та ефективного освітнього процесу. Чи можливо цього досягти за умов сучасного освітнього процесу? Відповідь – ні. Перепон є кілька.

Перша з них – кількість учнів у класі. Діти хочуть, щоб їх слухали – це важливо для розвитку позитивного самоставлення. Вони також повинні чути інших. Якщо ж в класі двадцять, а то й сорок учнів, висловитись можуть лише кілька з них. Варто бачити обличчя, очі того, з ким говориш.

Отже, бажано, щоб кількість дітей в групі не перевищувала вісім-десять. Така група учнів буде мати високий рівень комунікації. Буде мобільною. За цих умов заняття (саме заняття, а не уроки) можна буде проводити як у приміщенні, так і на вулиці.Кабінетна система – ще один мінус сучасного освітнього середовища. Навіть, якщо кабінети обладнані різноманітними килимками та пуфами й поділені на зони. Вчитися можна будь-де. Це і рекреації, і пришкільний майданчик, і галявинка під деревами біля школи тощо. Невеликі за кількістю учнів групи зможуть вчитися, не обмежуючись стінами кабінету.

Зараз є «модними» одномісні парти, килимки. Але вчитися можна не лише за ними або на них. Заняття можна проводити навстоячки, на м’ячах для фітнесу (фітболах), на колоді у дворі. Такі заняття потребують свободи у рухах. Це сприяє і фізичному розвитку, і розвитку пізнавальних процесів, і становленню емоційно-вольової сфери. Отже, зайвою буде обов’язкова шкільна форма та дрес-код щодо одягу вчителів.

На заваді стоїть і класно-урочна система. Чіткі часові межі шкідливо впливають на організм людини, тим більш тієї, яка знаходиться на початковому етапі розвитку – дитинстві. Заняття можуть бути різних часових проміжків. Це залежить і від теми заняття, і від самопочуття дітей або вчителя, і навіть від погоди.

Такий підхід до освітнього процесу надасть можливість брати участь в певних заняттях і батькам (за бажанням).

Отже, щоб «природа дитинства» не була зламана, слід змінити підхід до освітнього середовища в даних напрямках:

• зменшити кількість учнів у групах до восьми-десяти;

• скасувати класно-урочну систему;

• скасувати шкільний дрес-код;

• скасувати кабінетну систему організації освітнього середовища.

Олена Єфіменко

Василь Сухомлинський - предтеча НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ... Його спадщина для неї НЕОЦІНЕННА!

Віталій Півторак

"Не сотвори собі кумира" - ми створили ідола української педагогіки, якому повинні поклонятися всі?

Ми вже повинні зрозуміти, що Сухомлинський - письменник-гуманіст, який працював вчителем. Провідною ідеєю його творів є не навчання, а виховання - моральне виховання, виховання гармонії до краси, природи та в людських відносинах. Я не проти ідей Сухомлинського саме у такому контексті, я проти його фетишизації й намагання "приплести" його до будь-чого в сучасній українській освіті. Так, він "наш", український (з радянським присмаком), але розвиток педагогіки не зупинився на початку 70-их. До речі, кого із сучасних українських "світочів" педагогічної думки Ви можете назвати? Школа була, є і буде "дитиноцентричною", адже в іншому випадку вона просто не буде школою. Щодо усього іншого (паперів, поклоніння перед начальство, бюрократії, зневажання вчителя) - то це залежить в першу чергу від самих вчителів - вони повинні мати почуття власної гідності, а адміністрація школи повинна створити умови для ефективної роботи педагогічних працівників, адже найкращий директор - це той, у якого усіх вчителів знають і поважають не тільки у місцевій громаді, а й на теренах усієї України.

Григорий Громко

Пане Григорію, розумію Вашу відразу до нав'язування нам методичними функціонерами Сухомлинського впродовж десятків років. Але він у цьому не винен! Як не винні Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко в тому, що їхніми геніальними творами мучать бідних дітей, які через свій вік не здатні осмислити цю геніальність. Але ж в роки тоталітаризму він мав волю творити авторську школу! Зрозумійте, це певна філософія, педагогічний світогляд, з якого починається вчитель. А вже методи, форми кожен обирає ті, що йому ближчі. Мені болить, що наша бюрократія може забалакати й знівелювати найкращі, найгуманніші ідеї, як це й відбулося з Сухомлинським. Адже, не дивлячись на тисячі методичок, статей, дисертацій, засідань ШМО, РМО і т.п., той самий дитиноцентризм так і не став стрижнем нашої системи освіти. А був, є, і боюсь, буде тальки папероцентризм, звітоцентризм, вищеначальствоцентризм.

Наталія Потєхіна

Прийшовши до школи після 10-річної перерви, був подивований відсутністю нових імен в педагогіці (Сухомлинський, Амонашвілі, Монтессорі, зрідка, навіть, Макаренко.. і фсьоо..). Думаю, що причина в тому, що державна бюрократична машина не зацікавлена в розвитку сучасної освіти, як би про це не заявляли чиновники найвищого рівня. Лише самоврядність і децентралізація в освіті, масовий розвиток приватних навчальних закладів дозволить з'явитися новим іменам, яких сьогодні є достатньо.

Ігор Подзізей

Коли читаю фрази: «Педагогічний колектив школи впроваджує ідеї Василя Сухомлинського…», «Ім'я Василя Сухомлинського відоме і популярне в усьому світі, зараз не зустрінеш учителя, вихователя, який був би не знайомий з його педагогічною спадщиною...», «Вічний сенс і невмирущість ідей видатного педагога…», це для мене є першою ознакою профанації його творчості, бо за красивими деклараціями може стояти прямо протилежна реальна практика.

Почитайте неофіційний гімн Олександрійського педагогічного коледжу імені Василя Сухомлинського:

Студентів голодних, обдертих, безмовних

Наш коледж з'єднав – чи на глум, чи на сміх,

Когось на два роки, когось на чотири

Для муштри-казарми у стінах своїх.

Слався, наш коледж, чи пак Альма-матер

Пий наші соки. Усі витискай

Гривні убогі на всякі там «заходи»

З наших кишень вигрібай-витрясай!

Ми марили сонцем, свободою, рівністю,

Ми мріяли - весни заб'ють через край!

А що ж отут чинять з нашою гідністю?!

«Учитися хочеш?», то не возбухай!

Слався, наш коледж, мачуха-матер,

Мордуй на лінійках, принижуй, карай.

Як серця не маєш, не маєш кебети –

Ім'я Сухомлинського іншим віддай.

Цей текст мені поклали на стіл у 2005 році. Тоді я очолював управління освіти і науки Кіровоградської ОДА. Довелось розрулювати ситуацію із відокремленням гімназії від цього коледжу і йти на неординарні кадрові призначення. Директором я тоді призначив свого «попєредніка» на посаді начальника Станіслава Гайдука. Він отримав одну єдину настанову: створити навчальний заклад з «людським обличчям». Сподіваюсь йому це вдалось.

Коли 10 років тому черговий раз взяв участь у роботі конференції присвяченій творчості Василя Сухомлинського, складалось враження, що я опинився у Північній Кореї. У деяких виступах просто зашкалювала кількість фраз на кшталт «видатний педагог-гуманіст», «великий Добротворець», «корифей вітчизняної педагогіки», «невичерпне джерело педагогічної творчості», «невмируща скарбниця мудрості» тощо. І зовсім очманів після того як почув, що в одному із навчальних закладів учнів змушують співати «Оду Сухомлинському», а одна з учасниць конференції закликала виконувати «заповіти Сухомлинського». У своєму виступі сказав: «Ну не писав Сухомлинський «заповітів»! Педагогічні роздуми писав, досвідом ділився, мрії мав… а «заповіти» тоді були лише Ілліча(не плутати з американським бунтарем проти шкіл Ілічем). На жаль, на цьому зібранні домінували заяложені цитати та самозвіти про «творче впровадження».

Справжнього ж осмислення ідей Василя Сухомлинського під кутом зору сучасних завдань школи практично не було. Утім, де не де пробивались думки проте, що зараз як і в часи Сухомлинського вкрай важливо для педагогів нарешті переорієнтуватись «з позиції предметоцентризму на позиції дитиноцентризму» та усвідомити, що «не можна ламати природи дитинства».

Не було і серйозної розмови про те, чому залишається лише мрією для абсолютної більшості шкіл головна мета шкільної освіти, яку ставив Василь Сухомлинський, – щаслива дитина. Понад сорок років тому мама писала йому про те, що її донька просить: «Поїдьмо туди, де немає школи». Скільки мам сьогодні могли б нам розповісти про аналогічні прохання їх дітей?! Та, на жаль, не склалась розмова про те, чому ми все ще надзвичайно далекі від омріяної Сухомлинським «школи радості»…

Як на мене, у творчості Василя Сухомлинського цінним є акцент на унікальності, неповторності кожної дитини, на необхідності для вчителя знайти шлях до її серця. Ми ж «товчимо воду у ступі»… Як результат, ті ж студенти педагогічного університету сприймають Сухомлинського виключно в контексті історії педагогіки.

Віктор Громовий, м. Кропивницький

Наприкінці 1998-го моя донька вчилася в 11 класі й на прохання директорки СШ №14 Л.П. Черевко я написав маленьку п'єску для шкільного театру "Школа радості" (одноактна комедія та й годі). Моя учениця у Долинській СШ Л. Охватенко, а на той час акторка театру ім. Кропивницького, її поставила і її драмколектив посів перше місце на конкурсі шкільних театрів весною 1999 року. Пізніше цю п'єску ставили в Созонівській школі (яка позиціонувала себе саме як школу радості в реалізації проекту Сухомлинського). Потім, після публікації комедії в журналах "Вітчизна", "Вежа" та деяких українських гумористичних часописах, до мене в листах зверталися за дозволом її постановки керівники шкільних театрів з декількох областей України. Євген Курман, ознайомившись з п'єскою, порекомендував її самодіяльному театру села Рівне Новоукраїнського району (так він мені сказав). У п'єсі я поглузував з приводу того, як гуманістичний романтизм радянського педагога Сухомлинського перетворюється на романтичний утопізм (з елементами дебілізму) деяких пострадянських керівників освіти в їх спробах механістичного втілення ідей Василя Олександровича в бурхливих українських реаліях другої половини 1990-х. Колись Сашко Босий казав, що театр "Резонанс" (педуніверситету) теж збирається поставити мою комедію, та щось у них не склалося. Втім, я ще трохи на це сподіваюсь.

Борис Ревчун, м. Кропивницький

Если просто читать Сухомлинского, не анализируя текст специально , то слова "коммунизм", "Ленин" и однокоренные с ними не режут глаз. Проанализировала "Сердце отдаю детям" - 174 раза, кажется, употребляются слова "ленин", "ленинский" и т.п. Но в тексте на них внимания не обращаешь! Хотя, может, это я не обращаю, поскольку все-таки еще в СССР выросла, а более молодые люди обращают. Не знаю... Но я бы не переводила "на сучасну". Человек жил в своем времени и писал о нем. Его произведения, как и пьесы Корнийчука, содержат приметы ЕГО времени.

Ольга Степанова, м. Кропивницький

Я дуже далека від педагогіки людина, але "Серце віддаю дітям" читала-перечитувала з великим інтересом. Щодо комуністичного виховання в його методиці, то скажу таке: років з 10 тому була у відрядженні у ФРН, зустрічалася з дуже цікавою жінкою - спадкоємницею металургійних магнатів у неї вдома, в елітному містечку під Бонном. Вийшли прогулятися до лісу неподалік від її дому. Звернула увагу на написи німецькою: "Лісова школа", вулиця Жолудів тощо. Щось мені вдалося знайоме, то й запитала: "Що це?" Моя знайома-німкеня дуже здивувалася: "Ви не знаєте? Це ж школа за методикою великого українського педагога Василя Сухомлинського!". От вам і комунізм - капіталізм...

Валентина Писанська

В іншому педагогічному вимірі жили ті, хто був на тодішньому педагогічному Олімпі. Уявлення про атмосферу "на горі"дає лист Василя Сухомлинського, датований 29 травня 1966 року, професору Е.Костяшкіну: "Очень радостно, что есть единомышленники, которых тревожит будуще педагогической науки. А в ней в самом деле творится что-то странное. Мне кажется, что многие наши педагоги, которые управляют нашим кораблем, сами не любят ни школы, ни детей: больше того, кое-кто из них глубоко ненавидит педагогику. Никакой педагогической мысли в рубке этого корабля нет. Люди отстаивают часы своей "вахты" и все. Вы правы об этом надо писать, кричать надо. Думаю, что придет время, когда мы вместе с Вами скажем об этом во всеуслышание". Час настав! Неміфологізований Сухомлинський і зараз може бути зразком боротьби проти педагогічних маразмів, боротьби за живу педагогіку.

В.П.

Про впровадження ідей видатного українського педагога – вченого і практика ми чуємо вже багато років. Проте, коли було опубліковано концепцію «Нова українська школа», ми з подивом побачили там майже в кожній формулі ідеї Василя Сухомлинського. Про це багато писали протягом останніх двох років. У сучасних вітчизняних педагогів виникає логічне запитання: «А що ж ми так старанно впроваджували всі ці роки?».

Насправді це – найважливіше питання, без відповіді на яке неможливо серйозно говорити про подальше використання наукової спадщини нашого земляка. Чи знаємо ми якою є уся ЦЯ СПАДЩИНА? Впевнений, що ні! Ми знайомі лише з краєм айсбергу. Решта зберігається в архіві педагічно-меморіального музею в Павлиші. Ці матеріали, що вимірюються тисячами одиниць зберігання, не публікувалися і ніколи не були б опубліковані за радянських часів.

Лише під час заходів з науково-педагогічного туризму нам вдається періодично їх торкатися. Наприклад, під час всеукраїнської науково-методичної конференції, яку проводила наша кафедра педагогіки, психології й корекційної освіти у 2017 році, ми з подивом дізналися про те, що Василя Сухомлинський стояв у джерел ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ (за всі роки своєї роботи в школі він жодного учня з психофізичними порушеннями не передав до спеціальної (тоді – допоміжної) школи. Для таких дітей була розроблена та експериментально перевірена ціла система заходів, методів і засобів навчання. А минулого року на нашій науково-методичній конференції, за сприяння директора школи Валентини Деркач та працівників музею, були вперше опубліковані унікальні документи – протоколи занять постійно діючого психологічного семінару, єдиного в СРСР, який протягом десяти років проводився в школі за ініціативою Василя Сухомлинського. Фактично в Павлиській школі була відроджена ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА, яка зникла з радянської системи освіти в 1934 році після заборони комуністичною партією педології. Як відомо, і експеримент з інклюзії, і психологічна служба залишилися там, у далеких 1960-х роках. Про них ніхто не знав понад 50 років.

Отже, ми впроваджували всі ці роки й продовжуємо впроваджувати (я не пишу зараз про методи та форми, це – окреме питання) лише те, що читали переважно в підцензурних виданнях радянського періоду (сучасних українських видань майже немає, крім видання першого варіанту рукопису книги «Серце віддаю дітям» – без купюр і вимушених правок – яке було здійснене завдяки зусиллям Ольги Сухомлинської п’ять років тому). Чому величезні фонди архіву не оцифровуються і не публікуються для вивчення науковцями й практиками? Це питання я поставив два роки тому керівництву музею. Відповідь була конкретною: це заборонене родичами. Вони вважають, що ці матеріали мають вивчатися на місці, в Павлиші. Але питання: «Де ж житимуть ці дослідники під час цього вивчення?» залишилося без відповіді.

Пригадую, як років десять тому Віктор Громовий намагався через сесію Кіровоградської обласної ради провести проект створення на базі Павлиської школи Науково-методичного центру педагогіки гуманізму, післядипломної педагогічної освіти та освітянського туризму, розроблений нашим інститутом за його ініціативою. Але нічого в нього не отрималося. Як завжди не вистачило коштів. Але в нас бодай спроба була. Про подібні ініціативи з боку АПН чи МОН я ніколи нічого не чув.

Олександр Жосан, м. Кропивницький

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Наукова спадщина Василя Сухомлинського може бути корисною у процесі реалізації завдань реформи освіти згідно з концепцією «Нова українська школа». Адже ще в далеких 1960-х роках на базі загальноосвітньої середньої школи в селищі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області функціонував унікальний експериментальний майданчик, де відбувалось практичне впровадження принципів гуманізму та дитиноцентризму.

Радянській освіті та системі комуністичної індоктринації ці напрацювання не лише фактично не були потрібні, а й прямо чи опосередковано суперечили природі тоталітарної системи та створювали певну загрозу для неї.

На жаль, за роки незалежності по суті збереглась радянська інерція декларативно-формального сприйняття ідей Василя Сухомлинського. Ідеалізація і канонізація лише шкодить справжньому осмисленню його праць саме "на віддалі часу" з позицій сучасної, а не ретро педагогіки.

У сучасній Україні Василя Сухомлинського зацитовують і забалакують.

Василя Сухомлинського не розуміють, як не розуміли й п’ятдесят років тому.

Василя Сухомлинського міфологізують та вульгаризують. Тож, традиція догматичного і декоративно-ритуального сприйняття досі "живе і перемагає".

Зараз вкрай необхідно провести адаптацію наукової спадщини Василя Сухомлинського до сьогодення, відокремлення його ідей від вимушеної комуністичної риторики. По суті мова йде про необхідність зробити адоптований "переклад" творів Василя Сухомлинського з тодішньої компартійної новомови на сучасну. Адже запропонована Василем Сухомлинським система виховання є гуманістичною за своєю сутністю, але комуністичною за оболонкою. Цю оболонку треба зняти, бо молодь просто не зрозуміє звичного для того часу і єдино можливого тоді стилю публікацій.

На сьогодні опублікована лише незначна частина творів Василя Сухомлинського. Решта зберігається в архіві педагогічно-меморіального музею в Павлиші або у приватних зібраннях. Ці матеріали, що вимірюються тисячами одиниць зберігання, майже не досліджуються науковцями та практиками через відсутність необхідних для цього умов (переважно місць для проживання дослідників та технічних засобів необхідного рівня для копіювання матеріалів). Робота ж щодо створення електронних копій документів не здійснюється. З огляду на це слід забезпечити здійснення робіт щодо оцифрування неопублікованих документів із фондів педагогічно-меморіального музею в Павлиші та створення їх електронного архіву на сайті музею.

Слід забезпечити умови для вивчення педагогами як теоретичної спадщини, так і результатів експериментальної діяльності, що проводилася ним у Павлиській школі, використовуючи засоби науково-педагогічного туризму з елементами науково-дослідної діяльності на базі педагогічно-меморіального музею Василя Сухомлинського.

08.09.2018
"Освітня політика"
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews