Укр Рус

Дата: 28.03.2024

Підписка на новини

Професійний розвиток вчителя в ХХІ столітті та українські реалії післядипломної педагогічної освіти (за результатами віртуального «круглого столу»)

Автор:
"Освітня політика"
Опубліковано
24.02.2014

4 лютого 2014 року на порталі «Освітня політика» відбувся віртуальний «круглий стіл», 17 учасників якого активно обговорили 4 актуальних аспекти зазначеної вище проблематики. Їхні думки вдало доповнили письмові зауваження та пропозиції, що надійшли від 24-х відвідувачів порталу. Нижче подані узагальнені матеріали по кожному з 4-х питань, що обговорювалися під час «круглого столу».

Питання 1. Існуюча система післядипломної освіти: рудимент старої системи «вдосконалення вчителів» чи прийнятний варіант підвищення кваліфікації?

Обговорюючи це питання, учасники круглого столу розділились на три категорії.

Перша категорія учасників круглого столу зайняла консервативно-охоронну позицію, суть якої можна виразити словами з пісні: «давайте залишимо все, як є». Як правило, таку думку підтримують представники обласних інститутів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Вони визнають, що існуючий варіант підвищення кваліфікації на базі інститутів далекий від оптимального; визнають існування там «тіньової економіки» та практику використання інститутських посад для маскування бюрократичного апарату обласних управлінь освіти. Не заперечують вони також домінування «нафталінного» духу на лекціях… Але їхня точка зору базується на простих аргументах: «дайте мені допрацювати до пенсії», «де гарантія, що зруйнувавши існуючу систему, ми створимо щось краще», «працюючи на цій посаді, я ж не можу рубати гілку, на якій сиджу, тож маю дотримуватись традиційних поглядів».

Тож, можна зробити висновок: ці люди, як правило, чудово розуміють проблеми післядипломної освіти, але особисто не зацікавлені в тому, щоб їх вирішувати, або не вірять, що в сучасних умовах можна створити реальну альтернативу ІППО.

Існуючу систему післядипломної освіти вважаю прийнятним варіантом підвищення кваліфікації вчителів. Думаю, що вона здатна модернізуватись, динамічно розвиватись і йти в ногу з часом. Альтернативні варіанти організації професійного розвитку вчителя цілком можливі і доцільні на базі існуючих ІППО. Разом з тим, вони не повинні їм нав’язуватися. Як уявляється, слід було б через обласні інститути післядипломної педагогічної освіти завчасно пропонувати вчителям на вибір різні варіанти підвищення кваліфікації за їхнім фахом, з досить детальним описом відповідних програм. І вже потім, виходячи з цього, планувати конкретну роботу на певний проміжок часу.

Віктор Грінченко,

доцент кафедри історії України Кіровоградського державного педагогічного

університету імені Володимира Винниченка

Друга категорія учасників круглого столу вважає, що існуюча система післядипломної освіти може і повинна бути реформована. Дехто з учасників обговорення стверджує, що готовий особисто докласти зусиль заради радикальної зміни ситуації.

Працюю в Закарпатському ІППО. Дедалі більше переконуюся, що існуюча система підвищення кваліфікації не є ефективною (це щоб коректно сказати). Маю особливий (особистий) інтерес до питань демонополізації системи післядипломної освіти та можливостей вибору педагогом форми підвищення кваліфікації.

Оксана Іваць,

доцент кафедри менеджменту та інноваційного розвитку освіти

Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти,

кандидат соціологічних наук

Третя категорія учасників круглого столу схиляється до того, що ІППО у їхньому нинішньому вигляді слід ліквідувати. На їхню думку, замість цього рудименту старої системи «вдосконалення вчителів» слід розвивати сучасні форми професійного розвитку вчителів.

На мою думку, система післядипломної освіти потребує реформування. В тому вигляді, в якому вона існує сьогодні — це рудимент старої системи «вдосконалення вчителів». Фактично, ті зміни, які відбуваються в освіті, ніяк не зачепили систему післядипломної освіти. Як і раніше, переважає пасивна форма навчання — вчителям, в основному, пропонують лекційні заняття. Якщо на них і розглядаються питання інновацій в освіті, то лише теоретично. На мій погляд, викладачі інститутів післядипломної освіти не готові до того, щоб навчати вчителів ПРАКТИЧНО застосовувати інновації на своїх уроках. Гадаю, як нещаслива мати не може виростити щасливою дитину, як нетворчий учитель не зможе виховати творчого учня, так і далекий від інновацій у власній педагогічній діяльності викладач не зможе надихнути вчителів на інноваційну діяльність.

Якось все зводиться лише до інформування. Чого варті списані зошити вчителів, які повернулися з курсів? Мені доводилося їх розглядати. Та людина, яка їх принесла, звернулася після курсової перепідготовки в наш Центр за допомогою щодо розробки відкритого уроку за інноваційною технологією. В такому випадку, мені хочеться поставити двійку викладачам інституту післядипломної освіти за формалізм у роботі, наслідком якого є втрачений час учителя, нульовий коефіцієнт корисності проходження курсів, мільйони державних грошей, кинуті на вітер.

Ірина Хроменко, керівник консультативно-тренінгового центру «Педагог»

Головна сутнісна невідповідність системи післядипломної освіти вимогам часу полягає в тому, що зберігається принцип патерналізму щодо вчителів. Система більше зберігає схильність вчителів бути веденими, ніж розвивати свій творчий потенціал, а несамостійний вчитель не здатен формувати самодостатніх та творчо активних випускників школи.                    

    Володимир Бєлий, заступник директора фізико-технічного ліцею, м. Херсон

 Як педагог, неодноразово «вдосконалений», можу сказати, що результат курсів підвищення кваліфікації вчителів найчастіше дорівнює абсолютному нулю.

Тамара Захарченко,голова Новокаховської міської організації вільної профспілки освітян

Учасники круглого столу констатували, що сучасні підходи до навчання дорослих (наприклад, такі, як тьюторський супровід, проектна діяльність чи гейміфікація) практично відсутні в системі післядипломної освіти педагогів. Більшість працівників інститутів післядипломної освіти не готові до виконання ролі тьюторів (консультантів, експертів, супервізорів, фасилітаторів, коучів), які безпосередньо, віч-на-віч, працюють з педагогами. А саме таку роль їм слід опановувати, виходячи з основної вимоги андрагогіки (від грец. aner, andros — доросла людина, + ago — той, хто веде), науки про навчання дорослих: тому, хто навчається, належить провідна роль у процесі власного навчання.

Потребує очевидних змін і вузько предметна спрямованість сучасної післядипломної освіти в Україні. Вкрай актуальною є потреба в андрагогах (педагогах для дорослих), здатних проектувати освітню діяльність дорослих, які навчаються, їхнє професійне зростання на основі рефлексивних механізмів аналізу і критичної реконструкції власного досвіду. В цьому контексті рефлексія, виступаючи однією з важливих категорій післядипломної освіти, слугує механізмом аналізу професійного досвіду, подолання проблем у діяльності.

Застосування рефлексивного методу досить чітко корелює з професійним розвитком особистості, а в процесі рефлексивних освітніх практик забезпечується реалізація суб’єкт-суб’єктної взаємодії андрагога і дорослого, який навчається.

Інна Семенець-Орлова,

кандидат політичних наук, старший викладач кафедри політології та

державного управління Національного педагогічного університету

імені М.П.Драгоманова

Принципи андрогогічної моделі навчання ще потребують подальшого утвердження в практиці роботи наших ІППО. Зокрема, мова йде про такі принципи, як: пріоритет самостійного навчання, спільної діяльності, опори на досвід учня-дорослого; індивідуалізація навчання; контекстність навчання; принципи актуалізації результатів навчання; елективність навчання; розвиток освітніх потреб; свідоме навчання.

Було акцентовано увагу і на необхідності зміщення акцентів у процесі підготовки та професійного розвитку вчителів у напрямку педагогізації.

На мій погляд, необхідно зробити переформатування всієї підготовки шкільних педагогів. Це переформатування має йти в такому ключі, щоб педагогіка і вікова психологія, а також методи викладання були пріоритетними, а спеціалізація — на другому місці. Це означає, що вчитель повинен бути, перш за все, вчителем, а потім — фізиком, чи математиком, чи філологом.

 Олена Панич

 Під час обговорення мова йшла і про стереотипність мислення в системі післядипломної освіти, зокрема — модератор потішив учасників круглого столу типовою історією з власної практики взаємодії з ІППО.

«Кілька років тому на запрошення тодішнього начальника управління освіти ОДА я розповідав про власний досвід організації системи індивідуального педагогічного супроводу учнів у Кіровоградській гімназії ім. Тараса Шевченка викладачам одного з інститутів післядипломної освіти.

Запитання з залу: хто, де і коли розглянув, узагальнив і схвалив ваш передовий педагогічний досвід?

Починаю розповідати, на яких конференціях і конкурсах я представляв ці підходи, які статті опублікував, скільки організував професійних візитів моїх колег до гімназії…

Кажуть, що це все не має значення, а я маю право щось говорити лише у випадку, якщо якась кафедра якогось інституту «розглянула і схвалила» мій «досвід».

Якщо на якійсь поличці не стоїть, припадаючи пилом, «папочка» з моїм досвідом («папочку», як правило, готує сам автор «досвіду»), на якій написано «Схвалено!» — його офіційно не існує.

Марними були всі мої зусилля довести, що досвід не передається — передаються ідеї, в процесі реалізації яких можна набути певного досвіду. Тож не «передовий педагогічний досвід» слід поширювати, а інноваційні практики і передові стратегії розвитку школи — а індивідуальний педагогічний супровід є вже досить поширеною в світі практикою…

Порядок є порядок: спочатку «схваліть», а потім «діліться»!».

Під час круглого столу мова йшла і про атмосферу, яка панує в частині наших ІППО. Нижче приводимо, як кажуть, «без коментарів» типову реакцію «курсанта» одного з ІППО в центральній Україні. У цьому інституті останні 10 років домінує авторитарний стиль управління. З етичних міркувань зроблено деякі скорочення в тексті та з міркувань безпеки не наведено прізвище автора відгуку.

Щойно відбув курси підвищення кваліфікації вчителів...

Курси почались з того, що призначити «надійного» старосту групи з тим, щоб з його допомогою здерти по 100 грн. на оргвитрати. Та це дрібниці…

Три тижні вся група ВИМУШЕНА була ходити «по струнці»!!! Ще ми, мужики — більш стійкі до стресів, але якщо в учительок здадуть нерви після таких курсів, вони ж приїдуть у свої школи і будуть ТАК САМО тероризувати своїх школярів!!! Ти собі уяви, це ж буде просто порочне коло!!!

В інституті зовні все красиво (випрасувані штори, на столах — гарні накривалки…), а загалом панує дух... як би виразитися толерантніше... Коротше кажучи, ЖЕСТЬ!!!

Викладачі ІППО за сигналом дзвінка всі дружно о 17.00 йдуть додому як колись з заводу («жизнь по заводскому гудку»). Причому, можеш нічого не робити, але тупо сиди до 17.00.

Мені спочатку було навіть цікаво — думав, ну от чудово, що стоять у програмі вкрай потрібні для педагога-практика заняття з конфліктології, психології... Але ж треба давати методику, як виходити з ситуації, а не просто описувати її... А щоб це було, треба володіти тренінговими методиками. Прикро, що є ж у місті люди, здатні допомогти вчителям напрацювати реальні навички, а не виголошувати загальні слова..., але нормальну лектуру до інституту не запрошують, бо «хто ж тоді наших буде слухати». Тож і доводиться марнувати час на спілкування зі збіговиськом нафталінних динозаврів!!!

Саме «нафталін» і зашуганість домінують в нашому інституті. Мотивація до праці теж дивовижна: «сиди тихо», щоб допрацювати до пенсії, «сиди тихо», щоб дали години вже на пенсії... Так, один наш колега рівня проректора і пробоявся все своє професійне життя.

Олександр Т.

Питання 2. Поширеність альтернативних варіантів організації професійного розвитку учителя (гнучка кредитно-модульна система на базі університету ім. Б.Грінченка, дистанційні форми навчання, участь у міжнародних програмах тощо).

Загальний висновок з дискусії щодо цього питання можна виразити однією фразою: система підвищення кваліфікації вчителів має бути кардинально змінена.

На думку Лідії Даниленко, доктора педагогічних наук, професора, яка має багаторічний досвід роботи на керівних посадах в ЦІОППО, перш за все, інститути мають взятись за «розробку індивідуальних навчальних планів на основі ліцензованих професійних програм підвищення кваліфікації педагогічних працівників для різних категорій, що ґрунтуються на засадах кредитно-трансферного навчання і реалізуються в очній, заочній, вечірній, дистанційній та ін. формах, передбачених Законом України «Про вищу освіту».

Звісно, ці зміни мають передбачати запровадження якісно нових механізмів в управлінні, організації навчального процесу, фінансуванні та кадровому забезпеченні системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Зокрема, цитуємо Лідію Даниленко: «кадрове забезпечення має відповідати закону України «Про вищу освіту», тобто нові науково-педагогічні знання мають формувати науково-педагогічні працівники; нові педагогічні вміння і навички — тренери інноваційних освітніх проектів і програм; ознайомлення з новим педагогічним досвідом — вчителі-методисти».

Там, де з’являються індивідуальні навчальні плани, має з’явитись і принципово нова педагогічна позиція в освітньому процесі — позиція тьютора. На жаль, учасникам круглого столу не вдалось віднайти жодного прикладу появи в Україні тьюторського супроводу професійного розвитку вчителів чи керівників шкіл. Говорили лише про зарубіжний досвід. Зокрема, згадували приклад Росії. Див., наприклад: Положение о тьюторском сопровождении в Октябрьском школьном общеобразовательном округе http://lib5.podelise.ru/docs/60700/index-7011.html.

Модель тьюторського супроводу під час підвищення кваліфікації педагогічних працівників успішно апробована в Архангельської області і зараз поширюється в інших регіонах Росії.

Людмила Смольська (Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти) констатує, що кредитно-модульну систему впровадили кілька областей, вони також ввели очно-дистанційну форму навчання: «Це краще, ніж було, але та ж сама несвобода».

Наведемо деякі авторські думки стосовно кредитно-модульної системи, які підтверджують цей висновок.             

Підтримую гнучку кредитно-модульну систему підвищення кваліфікації педагогічних працівників, якщо вона передбачає наявність трансфертних навчальних модулів у навчальних планах підвищення кваліфікації декількох ВНЗ і дозволяє педагогічному працівникові накопичувати навчальні кредити в різних ВНЗ. Однак такої моделі в Україні ще не існує, хоча її розробка, обґрунтування й апробація можливі на базі одного чи декількох закладів післядипломної педагогічної освіти.

Також підтримую інші інноваційні моделі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, зокрема, дистанційну.

Лідія Даниленко,

доктор педагогічних наук,

професор кафедри парламентаризму та політичного менеджменту

Національної академії державного управління при Президентові України

Кредитно-модульна система, на мою думку, є ефективним засобом мотивації фахової активності вчителів. Але за однієї умови: якщо її вводити НЕ ПРОТИ вчителя, а для його ПІДТРИМКИ.

Поки що реально вчителів на всіх рівнях «жахають»: не наберете необхідної кількості кредитів — не будете проатестовані. Але не лякати вчителів потрібно, а на всіх рівнях — від міністерства до адміністрацій шкіл — СТВОРЮВАТИ УМОВИ, щоб учитель набрав ці кредити і успішно проатестувався.

Хочу ще звернути увагу на таку річ: введення кредитно-модульної системи вимагає від відділів освіти, управлінь освіти, інститутів післядипломної освіти виконання своїх обов’язків в реалізації такої освітянської інновації. Наприклад, проводять конкурс для вчителів — відзначте переможців грамотами і дипломами, але ж і дайте всім учасникам сертифікати про участь (за це ж людина також отримує кредити). Цього немає. Треба бути СОЮЗНИКОМ учителя в його прагненні бути успішним, тоді кредитно-модульна система спрацює, інакше це схоже ще на один «батіг» для педагога.

Ірина Хроменко, керівник консультативно-тренінгового центру «Педагог»

Розглядати зміни в організації навчання педагогів тільки з точки зору форм навчання — це один зі шляхів збереження цієї безглуздої, непродуктивної, нерезультативної системи. Вчителю потрібно повідомити, яка методика для якого контингенту учнів (вихованців) дає найкращий результат, забезпечити його інструментами, які використовуються в цій методиці, і ніякі формальні курси йому не потрібні — він опанує все сам. Як, до речі, і робить будь-який хороший вчитель не один десяток років.

Тамара Захарченко,

голова Новокаховської міської організації вільної профспілки освітян

Учасники круглого столу, в цілому, позитивно ставляться до появи можливостей для дистанційного навчання педагогів, але мають певні застереження щодо існуючої практики його організації.

Я особисто ставлюсь дуже позитивно до дистанційної форми навчання. Але знову ж вона є ефективною тільки у випадку, якщо не проводити таке навчання формально. Реально поки що бачимо таке: обласний інститут післядипломної освіти проводить дистанційні курси перепідготовки для вчителів початкових класів. Дали людям завдання з психології, педагогіки, фаху; опис досвіду, створення комп’ютерної презентації досвіду реалізації науково-методичної проблеми. Все дали, крім толкового теоретичного матеріалу. В результаті — у багатьох учителів була справжня істерика. Думаю, таке формальне і стресове дистанційне навчання особливої користі нікому не принесе; більш того — воно дискредитує хорошу ідею.

 Ірина Хроменко, керівник консультативно-тренінгового центру «Педагог»

Було також відзначено як позитив появу різних альтернативних форм дистанційного навчання. Наприклад, згадувалась Дистанційна Академія Elnik, яка почала свою роботу в мережі в січні 2011 р. За цей час в ній пройшли навчання близько 1000 педагогів, більше 500 отримали сертифікати різних курсів http://elnik.kiev.ua.

На думку доктора педагогічних наук Вадима Лунячека (м. Харків), сучасна післядипломна педагогічна освіта в Україні потребує не часткової модернізації, а глибоких системних змін, зокрема — вкрай необхідні наступні кроки:

1. Запровадження компетентнісного підходу як методології підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

2. Перегляд алгоритму підвищення кваліфікації.

3. Оновлення навчальних планів й програм і їхня спеціалізація в контексті сучасних вимог до розвитку освітніх систем.

4. Посилення уваги до індивідуалізації процесу підвищення кваліфікації.

5. Систематичне проведення наукових досліджень з метою виявлення запитів педагогічних працівників і керівних кадрів сфери освіти щодо підвищення кваліфікації і бажаного змісту відповідних навчальних дисциплін.

6. Акцентування уваги керівників органів державного управління і місцевого самоврядування на ролі системи підвищення кваліфікації в модернізації системи освіти в Україні.

7. Посилення відповідальності посадових осіб, що займаються питаннями підвищення кваліфікації, за формальне ставлення до дорученої справи. Проведення їхньої атестації.

8. Запровадження принципово нової схеми підвищення кваліфікації керівних кадрів сфери освіти.

9. Розвиток дистанційної післядипломної педагогічної освіти.

10. Введення залікової книжки педагогічного працівника/керівника сфери освіти — документа, де необхідно фіксувати тривалість і періодичність підвищення ним кваліфікації, результати навчання.

11. Унормування відповідних положень в Законі України «Про післядипломну освіту».    

Питання 3. Шляхи демонополізації системи післядипломної освіти та можлива нова роль обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти.

Учасники круглого столу зазначили, що існуюча монополія інститутів післядипломної освіти на «перепідготовку» вчителів блокує розвиток альтернативних форм професійного розвитку, перш за все, двома шляхами:

1. Позбавляючи офіційного статусу документи, які видаються консультативно-тренінговими центрами, громадськими організаціями освітян, освітніми програмами та проектами (для проходження атестації потрібні документи, отримані в закладі післядипломної педагогічної освіти). Я особисто, маючи сертифікати провідних західних центрів освітнього менеджменту, все одно змушений був отримувати формальну «корочку» від ЦІППО.

2. Зберігаючи існуючу систему фінансування закладів післядипломної педагогічної освіти, а не виділяючи з місцевих бюджетів кошти на професійний розвиток кожного вчителя. Принцип «кошти йдуть за вчителем» не так вже і важко реалізувати: річний бюджет обласного ІППО ділимо на кількість вчителів у цьому регіоні і множимо отриману суму на п’ять (кількість років між плановими атестаціями). Надаємо можливість вчителеві самостійно визначити, як він цю суму використає на свій професійний розвиток. Можна ці кошти консолідувати за всі п’ять років і оплатити курси на базі будь-якого з існуючих в Україні ІППО чи в альтернативних центрах, а можна щороку оплачувати участь у семінарах чи конференціях — і це теж буде зараховано як форма підвищення кваліфікації.

Будь-які альтернативи (а завдяки розвитку ІКТ маємо їх багато) в умовах вітчизняної системи післядипломної педагогічної освіти завдяки обласним ОІППО та управлінням освіти залишаються поза законом, оскільки атестаційними комісіями приймаються до уваги в більшості випадків ВИКЛЮЧНО курси, які вчитель «пройшов» на базі ОІППО. Активність педагогів в альтернативних заходах — не «завдяки», а «всупереч», що наочно демонструє атавістичний характер діяльності ОІППО.

Івашньова Світлана Володимирівна,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри романо-германскої філології Далекосхідного федерального університету, м. Владивосток

Демонополізація системи професійного розвитку призведе до появи і динамічного розвитку здорової альтернативи існуючій зашкарублій системі. Паростки нового вже є, наприклад, у м. Сміла двоє педагогів-ентузіастів (Алла Забарна та Ірина Хроменко) створили консультативно-тренінговий центр «Педагог», який надає послуги з підвищення професійної майстерності педагогів http://kontrc.at.ua.

Центр працює за трьома напрямками:

1. Надання індивідуальних консультацій з питань підготовки до атестації; методичного забезпечення та комп’ютерної підтримки навчально-виховного процесу; видавничої та наукової діяльності педагогів.

2. Тренінгова діяльність: проведення тренінгів, майстер-класів, семінарів з впровадження інноваційних технологій в педагогічну діяльність вчителя.

3. Виставка-продаж навчально-методичної літератури від провідних освітянських видавництв України.

Звісно, створення такого приватного методичного та консультативно-тренінгового центру було сприйняте керівниками місцевих навчальних закладів та працівниками місцевого управління освіти «досить стримано», а іноді «відчувалось деяке незадоволення фактом існування центру» (цитую думку засновників центру). Та, попри нерозуміння і спротив, центр «Педагог» продовжує роботу і хто знає — можливо, цей центр з часом виросте в інституцію, схожу на Національний центр з поліпшення шкіл (APS) у Нідерландах. www.aps.nl.

У післявоєнному 1947-му там цю справу починали три педагоги, в яких не було нічого, окрім ентузіазму. Нині в APS працює 125 викладачів, 85 експертів та 80 працівників допоміжного персоналу. Тепер вони мають спеціально збудоване модернове приміщення в Утрехті та річний обіг коштів близько 28 млн. доларів. Двома головними формами роботи APS є консультації, які оплачуються школами або батьківськими організаціями, та тренінги, що фінансуються урядом, школами і самими учасниками.

Консультативно-тренінгові центри почали виникати і як структурні підрозділи методичних кабінетів, що свідчить про існування об’єктивної потреби в розвитку такої форми професійного розвитку. Наприклад, у м. Вінниця діє КТЦ «Крок», провідним напрямком роботи якого є проведення психолого-педагогічних тренінгів («Мистецтво педагогічної комунікації», «Педагогічний менеджмент. Ефективна комунікація» тощо).

Учасниками круглого столу обговорювалась можливість і доцільність передачі принаймні частини функцій інститутів післядипломної освіти педагогічним університетам (факультетам післядипломної освіти). На думку кількох колег, такий крок забезпечив би вчителям можливості вибору щодо того, де саме підвищувати кваліфікацію, і створив би хоч якесь конкурентне середовище.

Підвищення кваліфікації вчителів, на мою думку, краще проводити у вищих навчальних закладах на відповідних кафедрах за спеціально розробленими програмами.

Олександр Андрієць,

доцент кафедри енергоустановок морських суден і споруд Севастопольського національного технічного університету

Можливо, кращий варіант — перенести це на базу педуніверситетів, тому що викладач-практик, який бачить рівень студентів, що приходять зі школи, зможе забезпечити методичну підготовку вчителя з огляду на знищення конкретних недоліків у роботі. Але знову ж потрібна чітка система цієї роботи. На жаль, з різних причин у школу приходить учитель, якого дійсно часто потрібно «удосконалювати».

З приводу дистанційної освіти, то за нею майбутнє, яке вже прийшло сьогодні (якщо не вчора!). Але керівники дистанційного навчання не завжди самі в курсі того, що потрібно робити і як забезпечити якість цього навчання.

Свобода вибору педагогом форми підвищення кваліфікації має бути реалією, а не мрією. Це може бути сукупність відвіданих упродовж міжатестаційних років семінарів, тренінгів, курсів практичного спрямування (здебільшого — методичного) не тільки в конкретному обласному інституті, участі в міжнародних програмах, проведення майстер-класів та ін.

Любов Гарбовська, директор Новоград-Волинської ЗОШ №2

 Оскільки освіта складається з формального, неформального та інформального секторів, цікавою можливістю подальшого розвитку ОІППО можуть стати:

-   створення переліку неформальних онлайн ресурсів (як вітчизняних, так і зарубіжних), які рекомендовані для самоосвіти та розвитку компетентностей;

-   підготовка експертів-розробників дистанційних курсів / авторських майстер класів з метою популяризації передового педагогічного досвіду;

-   сертифікація дистанційних курсів сторонніх розробників з метою подальшого включення до переліку рекомендованих курсів;

-   перегляд сутності, мети і завдань ОІППО як координатора розвитку професійної компетентності в різних секторах освіти.

Івашньова Світлана Володимирівна,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри романо-германскої філології Далекосхідного федерального університету, м. Владивосток

Британська Рада (British Council Ukraine) пропонує українським викладачам англійської мови, які прагнуть професійного розвитку, низку очних та онлайн-курсів (онлайн-курс самоосвіти «Кроки до успіху», курс Primary Essentials — онлайн-курс для учителів, що викладають англійську в початковій школі, Content and Language Integrated Learning — модерований курс, призначений для досвідчених учителів початкової та середньої школи, онлайн-курс навчальних технологій, який знайомить з основними технологіями, що можуть використовуватися на заняттях англійською мовою тощо).

http://www.britishcouncil.org.ua/teach/teacher-development/courses-qualifications.

Вже зараз, наприклад, освітня компанія «Coursera» пропонує 44 безкоштовні онлайн-курси за напрямком «Підвищення кваліфікації вчителів» — це 2-10 тижнів навчання по 1-8 годин роботи впродовж тижня. Див.: https://www.coursera.org/courses?cats=teacherpd.

На жаль, українською мовою за цим напрямком ще немає жодного курсу, але скоро будуть. За іншими дотичними до освіти напрямками вже є україномовні курси, наприклад, є курс «Модель мислення» (Model Thinking) чи курс «Ігрофікація»(Gamification).

Партнерами «Coursera» є провідні університети та організації світу, тож у будь-якого вчителя тепер є можливість переглядати лекції професорів світового класу, вчитися в зручному темпі, тестувати свої знання і закріплювати засвоєні поняття шляхом виконання інтерактивних завдань тощо.

«Модель мислення», 10 тижнів навчання (по 4-8 годин роботи впродовж тижня).

«Гейміфікація», 10 тижнів навчання (по 4-8 годин роботи впродовж тижня).

Будемо сподіватись що в Україні за прикладом європейських країн та США розвиватимуться і різноманітні стипендіальні програми для вчителів. Такі як, наприклад, The Lilly Foundation's Teacher Creativity Fellowship Program http://www.indystar.com/story/news/local/hamilton-county/2014/01/31/noblesville-teacher-shares-travels-experience-with-arctic-culture-/5090601.

Скористатись цим проектом з «професійного відновлення» («professional renewal» project) змогли близько 100 вчителів з штату Індіана. Так, вчителька Дарлін Паттерсон використала свій грант для поїздки до канадської Арктики на чотириденний семінар. Як результат, зробила більше 10000 фотографій, які продемонструвала своїм колегам-педагогам, організувавши художню виставку.

Щодо можливості появи нової ролі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти висловлювання учасників круглого столу були вкрай скептичними. Наголошувалось на тому, що добре було б, якби зараз ці заклади змогли повноцінно виконувати, принаймні, свої «старі» функції науково-методичного центру системи загальної середньої і дошкільної освіти регіону, які закріплені за ними Положенням про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти.

На думку Лідії Даниленко, науково-методичне і наукове забезпечення не повинне замикатись лише на рівні регіону — слід виходити на загальнодержавний рівень. Тому обласні інститути післядипломної педагогічної освіти мають стати повноцінними вищими навчальними закладами або їхніми структурними підрозділами відповідно до акредитації. 

Має розроблятись громадою та фахівцями післядипломних освітніх структур практична філософія української національної та регіональної освіти; її концептуальні основи слід сформулювати просто й зрозуміло. Регіональні методичні центри мають опікуватись розвитком місцевої освіти і мають звітуватись громаді, яка запрошує незалежних експертів для оцінки роботи центрів та освітніх закладів. Потрібно створювати незалежні експертні спілки для такої діяльності. Добре, якщо в них входитимуть і міжнародні фахівці.

Людмила Смольська,

кандидат психологічних наук, доцент кафедри управління освітою

Ровенського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

 Питання 4. Свобода вибору педагогом форми підвищення кваліфікації: мрії і реалії.

Всі учасники круглого столу були одностайними: свобода вибору педагогом форми підвищення кваліфікації має бути реальністю.

Для цього в усіх ІППО мають бути різноманітні навчальні програми, які забезпечать педагогічним працівникам право на вибір зручної для них форми підвищення кваліфікації, дозволеної чинним законодавством (очна, заочна, дистанційна, вечірня, індивідуальна, очно-дистанційна, заочно-дистанційна).+

Вчителі повинні мати можливість вибрати з-поміж різних варіантів організації професійного розвитку той, який задовольняє саме їх. Ми підтримуємо свободу вибору педагогом такої форми. Разом з тим ми усвідомлюємо, що складні економічні умови в Україні та нашому місті не залишають перед учителями іншого вибору, крім виїзду викладачів ОІППО для проведення двотижневих курсів на базі міста та замовлення лекторів.

Методичний кабінет Антрацитівської міської ради

 Вибір для педагогів щодо підвищення своєї кваліфікації має бути таким:

А) Без відриву від роботи (дистанційно; засобами вебінарів; самостійний пошук та опрацювання інформації — допомагає регіональний методичний центр або ліцензовані освітні недержавні структури з відповідною оплатою замовника) — людина отримує зарплату в робочому режимі.

Б) З відривом від роботи (в обмежений термін) — за власний кошт, звертаючись до ліцензованих освітніх недержавних структур отримати послуги курсів або індивідуального супроводу.

Людмила Смольська,

кандидат психологічних наук, доцент кафедри управління освітою Ровенського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Якщо робити по-сучасному, то треба, щоб вчитель не був слухачем більше ніж 30% часу, а побував в ролі практикуючого «лаборанта-предметника» та «педагога-організатора» в новій аудиторії та отримав консультації в знаних профільних спеціалістів з тим, щоб мати відповіді на власні запитання. Тож, в інститутах має бути експертна мобільна група спеціалістів, яка реагує на сплановані запити від вчителів, що попередньо опрацьовують адміністратори. Для того, щоб від вчителів був реальний запит, потрібна незалежна система атестаційних екзаменаційних процедур.

Володимир Бєлий,

заступник директора фізико-технічного ліцею, м.Херсон

Має бути забезпечена і можливість вибору тієї чи іншої навчальної програми в будь-якому з існуючих в Україні ІППО. Першим кроком до цього могло б стати налагодження партнерський зв’язків між ІППО з тим, щоб запровадити реальну можливість обміну групами вчителів: вчителі Львівщини навчаються в Донецькому ІППО, а вчителі Донеччини проходять курси на базі Львівського ІППО… Це не вимагало б ніяких додаткових коштів, а транспортні витрати узяли б на себе бажаючі взяти участь в таких обмінах педагоги.

Педагогам невідомо, що саме можуть запропонувати їм інститути післядипломної освіти в різних регіонах країни, а органи управління освітою вимушені направляти їх в місцеві інститути, щоб «зберегти своїх». Враховуючи, що продукт, який надає інститут післядипломної освіти, не має попиту в педагогів, вибирати між поганим і недобрим теж не має сенсу. Висновок: до того часу, доки цей продукт не буде затребуваний педагогом, існування інститутів післядипломної освіти не виправдане. Витрачати бюджетні кошти на їхнє утримання є викиданням грошей на вітер.

Тамара Захарченко,

голова Новокаховської міської організації вільної профспілки освітян

Загальні висновки:

· В Україні продовжує існувати «дисфункціональна модель» організації професійного розвитку вчителів.

· В рамках існуючої моделі післядипломної освіти практично неможливо здолати формалізм і консерватизм, корумпованість і протекціонізм. Конкурентне ж середовище у цій сфері практично відсутнє.

· Вкрай важко об’єктивно оцінити ефективність існуючої системи післядипломної освіти, оскільки відсутнє незалежне експертне оцінювання цієї системи. Як правило, замовчуються навіть результати анкетувань вчителів, які проходили навчання на базі того чи іншого ІППО. Якість роботи та атмосфера навчання дуже контрастні навіть в межах одного інституту («кадри вирішують все») і сильно різняться по різних областях.

· Однією з найсерйозніших перешкод на шляху розвитку післядипломної освіти є відсутність тісної інтеграції науки та навчального процесу. Існуюча система аж ніяк не стимулює створення інноваційних продуктів для системи шкільної освіти. Є чимало прикладів існування корупційних способів відмивання грошей шляхом фінансування появи наукоподібного непотребу, роботи псевдолабораторій тощо.

· Для викладацького складу багатьох інститутів характерні схильність до «одноманітності», «примітивізму», «провінційності», вкрай вузьке коло наукових та професійних інтересів. З появою нової парадигми освіти, нових педагогічних та інформаційних технологій у значної частини працівників ІППО виникла «криза компетентності» і «криза розуміння». В той же час є чимало прикладів справді подвижницької роботи окремих викладачів та керівників ІППО.

· Потрібна нова система післядипломної освіти, яка не буде функціонувати за радянськими принципами рознарядки та добровільно-примусовості, а базуватиметься на принципах свободи вибору та відповідальності за власний вибір особистої траєкторії професійного розвитку; система, яка сприятиме підготовці демократичного вчителя, здатного до взаємодії в мережі і спроможного вибудовувати партнерські стосунки, маючого розвинуте критичне мислення та елементарну самоповагу.

Розмова на круглому столі не обмежилась пошуком відповідей на чотири поставлені питання. Виникли й нові проблемні питання, які можуть стати наступною темою розмови, зокрема:

Як зупинити прогресуючу професійну деградацію вчительства?

Як післядипломна освіта може сприяти змінам у свідомості вкрай консервативного вчительства?

Чи варто нав'язувати свободу педагогічної думки і дії людям, які її не прагнуть?

Тож, далі буде…

Віктор Громовий,

голова Координаційної Ради Асоціації лідерів освіти України,

Заслужений учитель України

Від редколегії порталу «Освітня політика».

Віртуальний «круглий стіл» відбувся. Щиро дякуємо Віктору Громовому та його учасникам.

Однак сподіваємося, що розмова на цьому на закінчиться. Ми запрошуємо відвідувачів порталу до коментарів матеріалів «круглого столу» та внесення інших пропозицій щодо поліпшення системи післядипломної педагогічної освіти в України. Ми маємо намір до середини березня узагальнити їх та надіслати до Міністерства освіти і науки, а також передати працюючим в освітньому секторі представникам громадських організацій як пропозиції до дорожньої карти освітніх реформ, яку вони розробляють. Також ці пропозиції будуть надіслані членам робочої групи з підготовки нової редакції Закону України «Про освіту», яка створена і функціонує при Комітеті Верховної Ради України з питань науки та освіти.

Професійний розвиток вчителя в ХХІ столітті та українські реалії післядипломної педагогічної освіти (за результатами віртуального «круглого столу»)
Професійний розвиток вчителя в ХХІ столітті та українські реалії післядипломної педагогічної освіти (за результатами віртуального «круглого столу»)

4 лютого 2014 року на порталі «Освітня політика» відбувся віртуальний «круглий стіл», 17 учасників якого активно обговорили 4 актуальних аспекти зазначеної вище проблематики. Їхні думки вдало доповнили письмові зауваження та пропозиції, що надійшли від 24-х відвідувачів порталу. Нижче подані узагальнені матеріали по кожному з 4-х питань, що обговорювалися під час «круглого столу».

Питання 1. Існуюча система післядипломної освіти: рудимент старої системи «вдосконалення вчителів» чи прийнятний варіант підвищення кваліфікації?

Обговорюючи це питання, учасники круглого столу розділились на три категорії.

Перша категорія учасників круглого столу зайняла консервативно-охоронну позицію, суть якої можна виразити словами з пісні: «давайте залишимо все, як є». Як правило, таку думку підтримують представники обласних інститутів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Вони визнають, що існуючий варіант підвищення кваліфікації на базі інститутів далекий від оптимального; визнають існування там «тіньової економіки» та практику використання інститутських посад для маскування бюрократичного апарату обласних управлінь освіти. Не заперечують вони також домінування «нафталінного» духу на лекціях… Але їхня точка зору базується на простих аргументах: «дайте мені допрацювати до пенсії», «де гарантія, що зруйнувавши існуючу систему, ми створимо щось краще», «працюючи на цій посаді, я ж не можу рубати гілку, на якій сиджу, тож маю дотримуватись традиційних поглядів».

Тож, можна зробити висновок: ці люди, як правило, чудово розуміють проблеми післядипломної освіти, але особисто не зацікавлені в тому, щоб їх вирішувати, або не вірять, що в сучасних умовах можна створити реальну альтернативу ІППО.

Існуючу систему післядипломної освіти вважаю прийнятним варіантом підвищення кваліфікації вчителів. Думаю, що вона здатна модернізуватись, динамічно розвиватись і йти в ногу з часом. Альтернативні варіанти організації професійного розвитку вчителя цілком можливі і доцільні на базі існуючих ІППО. Разом з тим, вони не повинні їм нав’язуватися. Як уявляється, слід було б через обласні інститути післядипломної педагогічної освіти завчасно пропонувати вчителям на вибір різні варіанти підвищення кваліфікації за їхнім фахом, з досить детальним описом відповідних програм. І вже потім, виходячи з цього, планувати конкретну роботу на певний проміжок часу.

Віктор Грінченко,

доцент кафедри історії України Кіровоградського державного педагогічного

університету імені Володимира Винниченка

Друга категорія учасників круглого столу вважає, що існуюча система післядипломної освіти може і повинна бути реформована. Дехто з учасників обговорення стверджує, що готовий особисто докласти зусиль заради радикальної зміни ситуації.

Працюю в Закарпатському ІППО. Дедалі більше переконуюся, що існуюча система підвищення кваліфікації не є ефективною (це щоб коректно сказати). Маю особливий (особистий) інтерес до питань демонополізації системи післядипломної освіти та можливостей вибору педагогом форми підвищення кваліфікації.

Оксана Іваць,

доцент кафедри менеджменту та інноваційного розвитку освіти

Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти,

кандидат соціологічних наук

Третя категорія учасників круглого столу схиляється до того, що ІППО у їхньому нинішньому вигляді слід ліквідувати. На їхню думку, замість цього рудименту старої системи «вдосконалення вчителів» слід розвивати сучасні форми професійного розвитку вчителів.

На мою думку, система післядипломної освіти потребує реформування. В тому вигляді, в якому вона існує сьогодні — це рудимент старої системи «вдосконалення вчителів». Фактично, ті зміни, які відбуваються в освіті, ніяк не зачепили систему післядипломної освіти. Як і раніше, переважає пасивна форма навчання — вчителям, в основному, пропонують лекційні заняття. Якщо на них і розглядаються питання інновацій в освіті, то лише теоретично. На мій погляд, викладачі інститутів післядипломної освіти не готові до того, щоб навчати вчителів ПРАКТИЧНО застосовувати інновації на своїх уроках. Гадаю, як нещаслива мати не може виростити щасливою дитину, як нетворчий учитель не зможе виховати творчого учня, так і далекий від інновацій у власній педагогічній діяльності викладач не зможе надихнути вчителів на інноваційну діяльність.

Якось все зводиться лише до інформування. Чого варті списані зошити вчителів, які повернулися з курсів? Мені доводилося їх розглядати. Та людина, яка їх принесла, звернулася після курсової перепідготовки в наш Центр за допомогою щодо розробки відкритого уроку за інноваційною технологією. В такому випадку, мені хочеться поставити двійку викладачам інституту післядипломної освіти за формалізм у роботі, наслідком якого є втрачений час учителя, нульовий коефіцієнт корисності проходження курсів, мільйони державних грошей, кинуті на вітер.

Ірина Хроменко, керівник консультативно-тренінгового центру «Педагог»

Головна сутнісна невідповідність системи післядипломної освіти вимогам часу полягає в тому, що зберігається принцип патерналізму щодо вчителів. Система більше зберігає схильність вчителів бути веденими, ніж розвивати свій творчий потенціал, а несамостійний вчитель не здатен формувати самодостатніх та творчо активних випускників школи.                    

    Володимир Бєлий, заступник директора фізико-технічного ліцею, м. Херсон

 Як педагог, неодноразово «вдосконалений», можу сказати, що результат курсів підвищення кваліфікації вчителів найчастіше дорівнює абсолютному нулю.

Тамара Захарченко,голова Новокаховської міської організації вільної профспілки освітян

Учасники круглого столу констатували, що сучасні підходи до навчання дорослих (наприклад, такі, як тьюторський супровід, проектна діяльність чи гейміфікація) практично відсутні в системі післядипломної освіти педагогів. Більшість працівників інститутів післядипломної освіти не готові до виконання ролі тьюторів (консультантів, експертів, супервізорів, фасилітаторів, коучів), які безпосередньо, віч-на-віч, працюють з педагогами. А саме таку роль їм слід опановувати, виходячи з основної вимоги андрагогіки (від грец. aner, andros — доросла людина, + ago — той, хто веде), науки про навчання дорослих: тому, хто навчається, належить провідна роль у процесі власного навчання.

Потребує очевидних змін і вузько предметна спрямованість сучасної післядипломної освіти в Україні. Вкрай актуальною є потреба в андрагогах (педагогах для дорослих), здатних проектувати освітню діяльність дорослих, які навчаються, їхнє професійне зростання на основі рефлексивних механізмів аналізу і критичної реконструкції власного досвіду. В цьому контексті рефлексія, виступаючи однією з важливих категорій післядипломної освіти, слугує механізмом аналізу професійного досвіду, подолання проблем у діяльності.

Застосування рефлексивного методу досить чітко корелює з професійним розвитком особистості, а в процесі рефлексивних освітніх практик забезпечується реалізація суб’єкт-суб’єктної взаємодії андрагога і дорослого, який навчається.

Інна Семенець-Орлова,

кандидат політичних наук, старший викладач кафедри політології та

державного управління Національного педагогічного університету

імені М.П.Драгоманова

Принципи андрогогічної моделі навчання ще потребують подальшого утвердження в практиці роботи наших ІППО. Зокрема, мова йде про такі принципи, як: пріоритет самостійного навчання, спільної діяльності, опори на досвід учня-дорослого; індивідуалізація навчання; контекстність навчання; принципи актуалізації результатів навчання; елективність навчання; розвиток освітніх потреб; свідоме навчання.

Було акцентовано увагу і на необхідності зміщення акцентів у процесі підготовки та професійного розвитку вчителів у напрямку педагогізації.

На мій погляд, необхідно зробити переформатування всієї підготовки шкільних педагогів. Це переформатування має йти в такому ключі, щоб педагогіка і вікова психологія, а також методи викладання були пріоритетними, а спеціалізація — на другому місці. Це означає, що вчитель повинен бути, перш за все, вчителем, а потім — фізиком, чи математиком, чи філологом.

 Олена Панич

 Під час обговорення мова йшла і про стереотипність мислення в системі післядипломної освіти, зокрема — модератор потішив учасників круглого столу типовою історією з власної практики взаємодії з ІППО.

«Кілька років тому на запрошення тодішнього начальника управління освіти ОДА я розповідав про власний досвід організації системи індивідуального педагогічного супроводу учнів у Кіровоградській гімназії ім. Тараса Шевченка викладачам одного з інститутів післядипломної освіти.

Запитання з залу: хто, де і коли розглянув, узагальнив і схвалив ваш передовий педагогічний досвід?

Починаю розповідати, на яких конференціях і конкурсах я представляв ці підходи, які статті опублікував, скільки організував професійних візитів моїх колег до гімназії…

Кажуть, що це все не має значення, а я маю право щось говорити лише у випадку, якщо якась кафедра якогось інституту «розглянула і схвалила» мій «досвід».

Якщо на якійсь поличці не стоїть, припадаючи пилом, «папочка» з моїм досвідом («папочку», як правило, готує сам автор «досвіду»), на якій написано «Схвалено!» — його офіційно не існує.

Марними були всі мої зусилля довести, що досвід не передається — передаються ідеї, в процесі реалізації яких можна набути певного досвіду. Тож не «передовий педагогічний досвід» слід поширювати, а інноваційні практики і передові стратегії розвитку школи — а індивідуальний педагогічний супровід є вже досить поширеною в світі практикою…

Порядок є порядок: спочатку «схваліть», а потім «діліться»!».

Під час круглого столу мова йшла і про атмосферу, яка панує в частині наших ІППО. Нижче приводимо, як кажуть, «без коментарів» типову реакцію «курсанта» одного з ІППО в центральній Україні. У цьому інституті останні 10 років домінує авторитарний стиль управління. З етичних міркувань зроблено деякі скорочення в тексті та з міркувань безпеки не наведено прізвище автора відгуку.

Щойно відбув курси підвищення кваліфікації вчителів...

Курси почались з того, що призначити «надійного» старосту групи з тим, щоб з його допомогою здерти по 100 грн. на оргвитрати. Та це дрібниці…

Три тижні вся група ВИМУШЕНА була ходити «по струнці»!!! Ще ми, мужики — більш стійкі до стресів, але якщо в учительок здадуть нерви після таких курсів, вони ж приїдуть у свої школи і будуть ТАК САМО тероризувати своїх школярів!!! Ти собі уяви, це ж буде просто порочне коло!!!

В інституті зовні все красиво (випрасувані штори, на столах — гарні накривалки…), а загалом панує дух... як би виразитися толерантніше... Коротше кажучи, ЖЕСТЬ!!!

Викладачі ІППО за сигналом дзвінка всі дружно о 17.00 йдуть додому як колись з заводу («жизнь по заводскому гудку»). Причому, можеш нічого не робити, але тупо сиди до 17.00.

Мені спочатку було навіть цікаво — думав, ну от чудово, що стоять у програмі вкрай потрібні для педагога-практика заняття з конфліктології, психології... Але ж треба давати методику, як виходити з ситуації, а не просто описувати її... А щоб це було, треба володіти тренінговими методиками. Прикро, що є ж у місті люди, здатні допомогти вчителям напрацювати реальні навички, а не виголошувати загальні слова..., але нормальну лектуру до інституту не запрошують, бо «хто ж тоді наших буде слухати». Тож і доводиться марнувати час на спілкування зі збіговиськом нафталінних динозаврів!!!

Саме «нафталін» і зашуганість домінують в нашому інституті. Мотивація до праці теж дивовижна: «сиди тихо», щоб допрацювати до пенсії, «сиди тихо», щоб дали години вже на пенсії... Так, один наш колега рівня проректора і пробоявся все своє професійне життя.

Олександр Т.

Питання 2. Поширеність альтернативних варіантів організації професійного розвитку учителя (гнучка кредитно-модульна система на базі університету ім. Б.Грінченка, дистанційні форми навчання, участь у міжнародних програмах тощо).

Загальний висновок з дискусії щодо цього питання можна виразити однією фразою: система підвищення кваліфікації вчителів має бути кардинально змінена.

На думку Лідії Даниленко, доктора педагогічних наук, професора, яка має багаторічний досвід роботи на керівних посадах в ЦІОППО, перш за все, інститути мають взятись за «розробку індивідуальних навчальних планів на основі ліцензованих професійних програм підвищення кваліфікації педагогічних працівників для різних категорій, що ґрунтуються на засадах кредитно-трансферного навчання і реалізуються в очній, заочній, вечірній, дистанційній та ін. формах, передбачених Законом України «Про вищу освіту».

Звісно, ці зміни мають передбачати запровадження якісно нових механізмів в управлінні, організації навчального процесу, фінансуванні та кадровому забезпеченні системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Зокрема, цитуємо Лідію Даниленко: «кадрове забезпечення має відповідати закону України «Про вищу освіту», тобто нові науково-педагогічні знання мають формувати науково-педагогічні працівники; нові педагогічні вміння і навички — тренери інноваційних освітніх проектів і програм; ознайомлення з новим педагогічним досвідом — вчителі-методисти».

Там, де з’являються індивідуальні навчальні плани, має з’явитись і принципово нова педагогічна позиція в освітньому процесі — позиція тьютора. На жаль, учасникам круглого столу не вдалось віднайти жодного прикладу появи в Україні тьюторського супроводу професійного розвитку вчителів чи керівників шкіл. Говорили лише про зарубіжний досвід. Зокрема, згадували приклад Росії. Див., наприклад: Положение о тьюторском сопровождении в Октябрьском школьном общеобразовательном округе http://lib5.podelise.ru/docs/60700/index-7011.html.

Модель тьюторського супроводу під час підвищення кваліфікації педагогічних працівників успішно апробована в Архангельської області і зараз поширюється в інших регіонах Росії.

Людмила Смольська (Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти) констатує, що кредитно-модульну систему впровадили кілька областей, вони також ввели очно-дистанційну форму навчання: «Це краще, ніж було, але та ж сама несвобода».

Наведемо деякі авторські думки стосовно кредитно-модульної системи, які підтверджують цей висновок.             

Підтримую гнучку кредитно-модульну систему підвищення кваліфікації педагогічних працівників, якщо вона передбачає наявність трансфертних навчальних модулів у навчальних планах підвищення кваліфікації декількох ВНЗ і дозволяє педагогічному працівникові накопичувати навчальні кредити в різних ВНЗ. Однак такої моделі в Україні ще не існує, хоча її розробка, обґрунтування й апробація можливі на базі одного чи декількох закладів післядипломної педагогічної освіти.

Також підтримую інші інноваційні моделі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, зокрема, дистанційну.

Лідія Даниленко,

доктор педагогічних наук,

професор кафедри парламентаризму та політичного менеджменту

Національної академії державного управління при Президентові України

Кредитно-модульна система, на мою думку, є ефективним засобом мотивації фахової активності вчителів. Але за однієї умови: якщо її вводити НЕ ПРОТИ вчителя, а для його ПІДТРИМКИ.

Поки що реально вчителів на всіх рівнях «жахають»: не наберете необхідної кількості кредитів — не будете проатестовані. Але не лякати вчителів потрібно, а на всіх рівнях — від міністерства до адміністрацій шкіл — СТВОРЮВАТИ УМОВИ, щоб учитель набрав ці кредити і успішно проатестувався.

Хочу ще звернути увагу на таку річ: введення кредитно-модульної системи вимагає від відділів освіти, управлінь освіти, інститутів післядипломної освіти виконання своїх обов’язків в реалізації такої освітянської інновації. Наприклад, проводять конкурс для вчителів — відзначте переможців грамотами і дипломами, але ж і дайте всім учасникам сертифікати про участь (за це ж людина також отримує кредити). Цього немає. Треба бути СОЮЗНИКОМ учителя в його прагненні бути успішним, тоді кредитно-модульна система спрацює, інакше це схоже ще на один «батіг» для педагога.

Ірина Хроменко, керівник консультативно-тренінгового центру «Педагог»

Розглядати зміни в організації навчання педагогів тільки з точки зору форм навчання — це один зі шляхів збереження цієї безглуздої, непродуктивної, нерезультативної системи. Вчителю потрібно повідомити, яка методика для якого контингенту учнів (вихованців) дає найкращий результат, забезпечити його інструментами, які використовуються в цій методиці, і ніякі формальні курси йому не потрібні — він опанує все сам. Як, до речі, і робить будь-який хороший вчитель не один десяток років.

Тамара Захарченко,

голова Новокаховської міської організації вільної профспілки освітян

Учасники круглого столу, в цілому, позитивно ставляться до появи можливостей для дистанційного навчання педагогів, але мають певні застереження щодо існуючої практики його організації.

Я особисто ставлюсь дуже позитивно до дистанційної форми навчання. Але знову ж вона є ефективною тільки у випадку, якщо не проводити таке навчання формально. Реально поки що бачимо таке: обласний інститут післядипломної освіти проводить дистанційні курси перепідготовки для вчителів початкових класів. Дали людям завдання з психології, педагогіки, фаху; опис досвіду, створення комп’ютерної презентації досвіду реалізації науково-методичної проблеми. Все дали, крім толкового теоретичного матеріалу. В результаті — у багатьох учителів була справжня істерика. Думаю, таке формальне і стресове дистанційне навчання особливої користі нікому не принесе; більш того — воно дискредитує хорошу ідею.

 Ірина Хроменко, керівник консультативно-тренінгового центру «Педагог»

Було також відзначено як позитив появу різних альтернативних форм дистанційного навчання. Наприклад, згадувалась Дистанційна Академія Elnik, яка почала свою роботу в мережі в січні 2011 р. За цей час в ній пройшли навчання близько 1000 педагогів, більше 500 отримали сертифікати різних курсів http://elnik.kiev.ua.

На думку доктора педагогічних наук Вадима Лунячека (м. Харків), сучасна післядипломна педагогічна освіта в Україні потребує не часткової модернізації, а глибоких системних змін, зокрема — вкрай необхідні наступні кроки:

1. Запровадження компетентнісного підходу як методології підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

2. Перегляд алгоритму підвищення кваліфікації.

3. Оновлення навчальних планів й програм і їхня спеціалізація в контексті сучасних вимог до розвитку освітніх систем.

4. Посилення уваги до індивідуалізації процесу підвищення кваліфікації.

5. Систематичне проведення наукових досліджень з метою виявлення запитів педагогічних працівників і керівних кадрів сфери освіти щодо підвищення кваліфікації і бажаного змісту відповідних навчальних дисциплін.

6. Акцентування уваги керівників органів державного управління і місцевого самоврядування на ролі системи підвищення кваліфікації в модернізації системи освіти в Україні.

7. Посилення відповідальності посадових осіб, що займаються питаннями підвищення кваліфікації, за формальне ставлення до дорученої справи. Проведення їхньої атестації.

8. Запровадження принципово нової схеми підвищення кваліфікації керівних кадрів сфери освіти.

9. Розвиток дистанційної післядипломної педагогічної освіти.

10. Введення залікової книжки педагогічного працівника/керівника сфери освіти — документа, де необхідно фіксувати тривалість і періодичність підвищення ним кваліфікації, результати навчання.

11. Унормування відповідних положень в Законі України «Про післядипломну освіту».    

Питання 3. Шляхи демонополізації системи післядипломної освіти та можлива нова роль обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти.

Учасники круглого столу зазначили, що існуюча монополія інститутів післядипломної освіти на «перепідготовку» вчителів блокує розвиток альтернативних форм професійного розвитку, перш за все, двома шляхами:

1. Позбавляючи офіційного статусу документи, які видаються консультативно-тренінговими центрами, громадськими організаціями освітян, освітніми програмами та проектами (для проходження атестації потрібні документи, отримані в закладі післядипломної педагогічної освіти). Я особисто, маючи сертифікати провідних західних центрів освітнього менеджменту, все одно змушений був отримувати формальну «корочку» від ЦІППО.

2. Зберігаючи існуючу систему фінансування закладів післядипломної педагогічної освіти, а не виділяючи з місцевих бюджетів кошти на професійний розвиток кожного вчителя. Принцип «кошти йдуть за вчителем» не так вже і важко реалізувати: річний бюджет обласного ІППО ділимо на кількість вчителів у цьому регіоні і множимо отриману суму на п’ять (кількість років між плановими атестаціями). Надаємо можливість вчителеві самостійно визначити, як він цю суму використає на свій професійний розвиток. Можна ці кошти консолідувати за всі п’ять років і оплатити курси на базі будь-якого з існуючих в Україні ІППО чи в альтернативних центрах, а можна щороку оплачувати участь у семінарах чи конференціях — і це теж буде зараховано як форма підвищення кваліфікації.

Будь-які альтернативи (а завдяки розвитку ІКТ маємо їх багато) в умовах вітчизняної системи післядипломної педагогічної освіти завдяки обласним ОІППО та управлінням освіти залишаються поза законом, оскільки атестаційними комісіями приймаються до уваги в більшості випадків ВИКЛЮЧНО курси, які вчитель «пройшов» на базі ОІППО. Активність педагогів в альтернативних заходах — не «завдяки», а «всупереч», що наочно демонструє атавістичний характер діяльності ОІППО.

Івашньова Світлана Володимирівна,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри романо-германскої філології Далекосхідного федерального університету, м. Владивосток

Демонополізація системи професійного розвитку призведе до появи і динамічного розвитку здорової альтернативи існуючій зашкарублій системі. Паростки нового вже є, наприклад, у м. Сміла двоє педагогів-ентузіастів (Алла Забарна та Ірина Хроменко) створили консультативно-тренінговий центр «Педагог», який надає послуги з підвищення професійної майстерності педагогів http://kontrc.at.ua.

Центр працює за трьома напрямками:

1. Надання індивідуальних консультацій з питань підготовки до атестації; методичного забезпечення та комп’ютерної підтримки навчально-виховного процесу; видавничої та наукової діяльності педагогів.

2. Тренінгова діяльність: проведення тренінгів, майстер-класів, семінарів з впровадження інноваційних технологій в педагогічну діяльність вчителя.

3. Виставка-продаж навчально-методичної літератури від провідних освітянських видавництв України.

Звісно, створення такого приватного методичного та консультативно-тренінгового центру було сприйняте керівниками місцевих навчальних закладів та працівниками місцевого управління освіти «досить стримано», а іноді «відчувалось деяке незадоволення фактом існування центру» (цитую думку засновників центру). Та, попри нерозуміння і спротив, центр «Педагог» продовжує роботу і хто знає — можливо, цей центр з часом виросте в інституцію, схожу на Національний центр з поліпшення шкіл (APS) у Нідерландах. www.aps.nl.

У післявоєнному 1947-му там цю справу починали три педагоги, в яких не було нічого, окрім ентузіазму. Нині в APS працює 125 викладачів, 85 експертів та 80 працівників допоміжного персоналу. Тепер вони мають спеціально збудоване модернове приміщення в Утрехті та річний обіг коштів близько 28 млн. доларів. Двома головними формами роботи APS є консультації, які оплачуються школами або батьківськими організаціями, та тренінги, що фінансуються урядом, школами і самими учасниками.

Консультативно-тренінгові центри почали виникати і як структурні підрозділи методичних кабінетів, що свідчить про існування об’єктивної потреби в розвитку такої форми професійного розвитку. Наприклад, у м. Вінниця діє КТЦ «Крок», провідним напрямком роботи якого є проведення психолого-педагогічних тренінгів («Мистецтво педагогічної комунікації», «Педагогічний менеджмент. Ефективна комунікація» тощо).

Учасниками круглого столу обговорювалась можливість і доцільність передачі принаймні частини функцій інститутів післядипломної освіти педагогічним університетам (факультетам післядипломної освіти). На думку кількох колег, такий крок забезпечив би вчителям можливості вибору щодо того, де саме підвищувати кваліфікацію, і створив би хоч якесь конкурентне середовище.

Підвищення кваліфікації вчителів, на мою думку, краще проводити у вищих навчальних закладах на відповідних кафедрах за спеціально розробленими програмами.

Олександр Андрієць,

доцент кафедри енергоустановок морських суден і споруд Севастопольського національного технічного університету

Можливо, кращий варіант — перенести це на базу педуніверситетів, тому що викладач-практик, який бачить рівень студентів, що приходять зі школи, зможе забезпечити методичну підготовку вчителя з огляду на знищення конкретних недоліків у роботі. Але знову ж потрібна чітка система цієї роботи. На жаль, з різних причин у школу приходить учитель, якого дійсно часто потрібно «удосконалювати».

З приводу дистанційної освіти, то за нею майбутнє, яке вже прийшло сьогодні (якщо не вчора!). Але керівники дистанційного навчання не завжди самі в курсі того, що потрібно робити і як забезпечити якість цього навчання.

Свобода вибору педагогом форми підвищення кваліфікації має бути реалією, а не мрією. Це може бути сукупність відвіданих упродовж міжатестаційних років семінарів, тренінгів, курсів практичного спрямування (здебільшого — методичного) не тільки в конкретному обласному інституті, участі в міжнародних програмах, проведення майстер-класів та ін.

Любов Гарбовська, директор Новоград-Волинської ЗОШ №2

 Оскільки освіта складається з формального, неформального та інформального секторів, цікавою можливістю подальшого розвитку ОІППО можуть стати:

-   створення переліку неформальних онлайн ресурсів (як вітчизняних, так і зарубіжних), які рекомендовані для самоосвіти та розвитку компетентностей;

-   підготовка експертів-розробників дистанційних курсів / авторських майстер класів з метою популяризації передового педагогічного досвіду;

-   сертифікація дистанційних курсів сторонніх розробників з метою подальшого включення до переліку рекомендованих курсів;

-   перегляд сутності, мети і завдань ОІППО як координатора розвитку професійної компетентності в різних секторах освіти.

Івашньова Світлана Володимирівна,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри романо-германскої філології Далекосхідного федерального університету, м. Владивосток

Британська Рада (British Council Ukraine) пропонує українським викладачам англійської мови, які прагнуть професійного розвитку, низку очних та онлайн-курсів (онлайн-курс самоосвіти «Кроки до успіху», курс Primary Essentials — онлайн-курс для учителів, що викладають англійську в початковій школі, Content and Language Integrated Learning — модерований курс, призначений для досвідчених учителів початкової та середньої школи, онлайн-курс навчальних технологій, який знайомить з основними технологіями, що можуть використовуватися на заняттях англійською мовою тощо).

http://www.britishcouncil.org.ua/teach/teacher-development/courses-qualifications.

Вже зараз, наприклад, освітня компанія «Coursera» пропонує 44 безкоштовні онлайн-курси за напрямком «Підвищення кваліфікації вчителів» — це 2-10 тижнів навчання по 1-8 годин роботи впродовж тижня. Див.: https://www.coursera.org/courses?cats=teacherpd.

На жаль, українською мовою за цим напрямком ще немає жодного курсу, але скоро будуть. За іншими дотичними до освіти напрямками вже є україномовні курси, наприклад, є курс «Модель мислення» (Model Thinking) чи курс «Ігрофікація»(Gamification).

Партнерами «Coursera» є провідні університети та організації світу, тож у будь-якого вчителя тепер є можливість переглядати лекції професорів світового класу, вчитися в зручному темпі, тестувати свої знання і закріплювати засвоєні поняття шляхом виконання інтерактивних завдань тощо.

«Модель мислення», 10 тижнів навчання (по 4-8 годин роботи впродовж тижня).

«Гейміфікація», 10 тижнів навчання (по 4-8 годин роботи впродовж тижня).

Будемо сподіватись що в Україні за прикладом європейських країн та США розвиватимуться і різноманітні стипендіальні програми для вчителів. Такі як, наприклад, The Lilly Foundation's Teacher Creativity Fellowship Program http://www.indystar.com/story/news/local/hamilton-county/2014/01/31/noblesville-teacher-shares-travels-experience-with-arctic-culture-/5090601.

Скористатись цим проектом з «професійного відновлення» («professional renewal» project) змогли близько 100 вчителів з штату Індіана. Так, вчителька Дарлін Паттерсон використала свій грант для поїздки до канадської Арктики на чотириденний семінар. Як результат, зробила більше 10000 фотографій, які продемонструвала своїм колегам-педагогам, організувавши художню виставку.

Щодо можливості появи нової ролі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти висловлювання учасників круглого столу були вкрай скептичними. Наголошувалось на тому, що добре було б, якби зараз ці заклади змогли повноцінно виконувати, принаймні, свої «старі» функції науково-методичного центру системи загальної середньої і дошкільної освіти регіону, які закріплені за ними Положенням про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти.

На думку Лідії Даниленко, науково-методичне і наукове забезпечення не повинне замикатись лише на рівні регіону — слід виходити на загальнодержавний рівень. Тому обласні інститути післядипломної педагогічної освіти мають стати повноцінними вищими навчальними закладами або їхніми структурними підрозділами відповідно до акредитації. 

Має розроблятись громадою та фахівцями післядипломних освітніх структур практична філософія української національної та регіональної освіти; її концептуальні основи слід сформулювати просто й зрозуміло. Регіональні методичні центри мають опікуватись розвитком місцевої освіти і мають звітуватись громаді, яка запрошує незалежних експертів для оцінки роботи центрів та освітніх закладів. Потрібно створювати незалежні експертні спілки для такої діяльності. Добре, якщо в них входитимуть і міжнародні фахівці.

Людмила Смольська,

кандидат психологічних наук, доцент кафедри управління освітою

Ровенського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

 Питання 4. Свобода вибору педагогом форми підвищення кваліфікації: мрії і реалії.

Всі учасники круглого столу були одностайними: свобода вибору педагогом форми підвищення кваліфікації має бути реальністю.

Для цього в усіх ІППО мають бути різноманітні навчальні програми, які забезпечать педагогічним працівникам право на вибір зручної для них форми підвищення кваліфікації, дозволеної чинним законодавством (очна, заочна, дистанційна, вечірня, індивідуальна, очно-дистанційна, заочно-дистанційна).+

Вчителі повинні мати можливість вибрати з-поміж різних варіантів організації професійного розвитку той, який задовольняє саме їх. Ми підтримуємо свободу вибору педагогом такої форми. Разом з тим ми усвідомлюємо, що складні економічні умови в Україні та нашому місті не залишають перед учителями іншого вибору, крім виїзду викладачів ОІППО для проведення двотижневих курсів на базі міста та замовлення лекторів.

Методичний кабінет Антрацитівської міської ради

 Вибір для педагогів щодо підвищення своєї кваліфікації має бути таким:

А) Без відриву від роботи (дистанційно; засобами вебінарів; самостійний пошук та опрацювання інформації — допомагає регіональний методичний центр або ліцензовані освітні недержавні структури з відповідною оплатою замовника) — людина отримує зарплату в робочому режимі.

Б) З відривом від роботи (в обмежений термін) — за власний кошт, звертаючись до ліцензованих освітніх недержавних структур отримати послуги курсів або індивідуального супроводу.

Людмила Смольська,

кандидат психологічних наук, доцент кафедри управління освітою Ровенського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Якщо робити по-сучасному, то треба, щоб вчитель не був слухачем більше ніж 30% часу, а побував в ролі практикуючого «лаборанта-предметника» та «педагога-організатора» в новій аудиторії та отримав консультації в знаних профільних спеціалістів з тим, щоб мати відповіді на власні запитання. Тож, в інститутах має бути експертна мобільна група спеціалістів, яка реагує на сплановані запити від вчителів, що попередньо опрацьовують адміністратори. Для того, щоб від вчителів був реальний запит, потрібна незалежна система атестаційних екзаменаційних процедур.

Володимир Бєлий,

заступник директора фізико-технічного ліцею, м.Херсон

Має бути забезпечена і можливість вибору тієї чи іншої навчальної програми в будь-якому з існуючих в Україні ІППО. Першим кроком до цього могло б стати налагодження партнерський зв’язків між ІППО з тим, щоб запровадити реальну можливість обміну групами вчителів: вчителі Львівщини навчаються в Донецькому ІППО, а вчителі Донеччини проходять курси на базі Львівського ІППО… Це не вимагало б ніяких додаткових коштів, а транспортні витрати узяли б на себе бажаючі взяти участь в таких обмінах педагоги.

Педагогам невідомо, що саме можуть запропонувати їм інститути післядипломної освіти в різних регіонах країни, а органи управління освітою вимушені направляти їх в місцеві інститути, щоб «зберегти своїх». Враховуючи, що продукт, який надає інститут післядипломної освіти, не має попиту в педагогів, вибирати між поганим і недобрим теж не має сенсу. Висновок: до того часу, доки цей продукт не буде затребуваний педагогом, існування інститутів післядипломної освіти не виправдане. Витрачати бюджетні кошти на їхнє утримання є викиданням грошей на вітер.

Тамара Захарченко,

голова Новокаховської міської організації вільної профспілки освітян

Загальні висновки:

· В Україні продовжує існувати «дисфункціональна модель» організації професійного розвитку вчителів.

· В рамках існуючої моделі післядипломної освіти практично неможливо здолати формалізм і консерватизм, корумпованість і протекціонізм. Конкурентне ж середовище у цій сфері практично відсутнє.

· Вкрай важко об’єктивно оцінити ефективність існуючої системи післядипломної освіти, оскільки відсутнє незалежне експертне оцінювання цієї системи. Як правило, замовчуються навіть результати анкетувань вчителів, які проходили навчання на базі того чи іншого ІППО. Якість роботи та атмосфера навчання дуже контрастні навіть в межах одного інституту («кадри вирішують все») і сильно різняться по різних областях.

· Однією з найсерйозніших перешкод на шляху розвитку післядипломної освіти є відсутність тісної інтеграції науки та навчального процесу. Існуюча система аж ніяк не стимулює створення інноваційних продуктів для системи шкільної освіти. Є чимало прикладів існування корупційних способів відмивання грошей шляхом фінансування появи наукоподібного непотребу, роботи псевдолабораторій тощо.

· Для викладацького складу багатьох інститутів характерні схильність до «одноманітності», «примітивізму», «провінційності», вкрай вузьке коло наукових та професійних інтересів. З появою нової парадигми освіти, нових педагогічних та інформаційних технологій у значної частини працівників ІППО виникла «криза компетентності» і «криза розуміння». В той же час є чимало прикладів справді подвижницької роботи окремих викладачів та керівників ІППО.

· Потрібна нова система післядипломної освіти, яка не буде функціонувати за радянськими принципами рознарядки та добровільно-примусовості, а базуватиметься на принципах свободи вибору та відповідальності за власний вибір особистої траєкторії професійного розвитку; система, яка сприятиме підготовці демократичного вчителя, здатного до взаємодії в мережі і спроможного вибудовувати партнерські стосунки, маючого розвинуте критичне мислення та елементарну самоповагу.

Розмова на круглому столі не обмежилась пошуком відповідей на чотири поставлені питання. Виникли й нові проблемні питання, які можуть стати наступною темою розмови, зокрема:

Як зупинити прогресуючу професійну деградацію вчительства?

Як післядипломна освіта може сприяти змінам у свідомості вкрай консервативного вчительства?

Чи варто нав'язувати свободу педагогічної думки і дії людям, які її не прагнуть?

Тож, далі буде…

Віктор Громовий,

голова Координаційної Ради Асоціації лідерів освіти України,

Заслужений учитель України

Від редколегії порталу «Освітня політика».

Віртуальний «круглий стіл» відбувся. Щиро дякуємо Віктору Громовому та його учасникам.

Однак сподіваємося, що розмова на цьому на закінчиться. Ми запрошуємо відвідувачів порталу до коментарів матеріалів «круглого столу» та внесення інших пропозицій щодо поліпшення системи післядипломної педагогічної освіти в України. Ми маємо намір до середини березня узагальнити їх та надіслати до Міністерства освіти і науки, а також передати працюючим в освітньому секторі представникам громадських організацій як пропозиції до дорожньої карти освітніх реформ, яку вони розробляють. Також ці пропозиції будуть надіслані членам робочої групи з підготовки нової редакції Закону України «Про освіту», яка створена і функціонує при Комітеті Верховної Ради України з питань науки та освіти.

24.02.2014
"Освітня політика"
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Blair
Опубліковано 01.05.2016 в 14:11
No morе havіng tߋo wait, ԝith mobile strike gem hack tool no download: qwertyembedded.com/.../.... Strike gold ԝill obtaіn you neա structures, troops,
аnd enhancements in no period!
Автор: Mahalia
Опубліковано 01.04.2016 в 03:32
If you need any help with our items feel mobile strike free gold hqck no survey 2015 (Werner: btlongshun.com/.../... of
charge to contact us we will share our phone number, our email and very much even more.
Автор: Валерий
Опубліковано 08.09.2015 в 18:15
ІНСТИТУТИ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ МАЮТЬ ОБОВ'ЯЗКОВО ЗАЛИШИТИСЯ!!! НЕ ПОТРІБНО,НЕДОЦІ ЛЬНО ЛАМАТИ, ЗНИЩУВАТИ СИСТЕМУ, ЯКА ВДОСКОНАЛЮЄТЬСЯ , ПРИЙМАЄ НОВІ - СУЧАСНІ ФОРМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ! ЦЕ - ОІППО!!! Шановні "ліквідатори", - вам просто хочеться ламати, а не УДОСКОНАЛЮВАТИ, БУДУВАТИ, РОЗВИВАТИ ВЖЕ ДУЖЕ ПОТУЖНУ СИСТЕМУ ОІППО. Видно на яву ні, вибачте, голівки, ні ручки не доходять до таких кроків. Тож заспокойтесь щодо ліквідації на чиюсь, повторюю - НА ЧИЮСЬ користь, займатись такими "розумними" ідеями...
Автор: Milla
Опубліковано 28.06.2015 в 16:33
Nous vous fournissons aussi des astuces et des guides pour Clash
Of Clans sur Android et iPhone.

my blog: clash of clans hack download: entertainment-royal.com/.../.. .
Автор: Бєлий Володимир
Опубліковано 25.02.2014 в 06:05
Найбільш корисними з практичної щодо планування майбутнього ТОЧКИ ЗОРУ мають стати коментарі тих, хто переконаний у тім, що ніяких ПРИНЦИПОВИХ змін у цьому питанні існуюча система не потребує.
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews