Укр Рус

Дата: 18.06.2019

Підписка на новини

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» НА ТЕМУ «Школи без підручників: реалії цифрової ери чи ознаки краху системи забезпечення роботи вчителя?».

Автор:
Лідія Поперечна, Віктор Громовий
Опубліковано
06.10.2014

На нашому порталі вже розміщена Аналітична записка «Навчальне книговидання в Україні: пропозиції змін» (автори: О.Афонін, Г.Касьянов, Т.Харламова), яку підготовлено БФ «Інститут розвитку освіти» в рамках проекту «Освітня політика: новий формат».

http://education-ua.org/ua/analytics/266-navchalne-knigovidannya-v-ukrajini-propozitsiji-zminnavchalne-knigovidannya-v-ukrajini-propozitsiji-zmin

У цій Аналітичній записці «розглянуто систему навчального книговидання в Україні, проаналізовано причини неефективності цієї системи – через розгляд функцій її складових: інститутів та груп інтересу і впливу. Зазначено, що основною системною перешкодою для ефективного функціонування навчального книговидання є надмірне зосередження функцій управління, контролю якості, розподілу ресурсів, конкурсного відбору та постачання навчальної літератури в одній інституції – Міністерстві освіти і науки. Формальне делегуванням ряду зазначених функцій підлеглим інституціям (Інститут інноваційних технологій та змісту освіти, колегія МОН, тендерний комітет, науково-методичні комісії) є бюрократичною фікцією, що покликана розпорошити сфери відповідальності. Надмірна централізація породжує бюрократичний диктат, брак прозорості, численні корупційні ризики і дії, негативно позначається на якості навчальної літератури і в кінцевому результаті – на якості навчання і людського капіталу. Проблема надмірної централізації і зосередження функцій в межах однієї державної установи доповнюється наявністю олігополії: скритого поділу державного замовлення та ринку навчальної літератури декількома видавництвами. Це спотворює принцип змагальності і призводить до стагнації сектору, підживлює корупційні схеми у сфері державного замовлення, значно обмежує можливості для піднесення якості навчальної літератури. Для вирішення проблем, які розглянуто у записці, запропоновано:

-    заходи щодо децентралізації системи навчального книговидання;

-    зміни в процедурах контролю якості навчальної літератури;

-    зміни в принципах і процедурах відбору підручників, посібників і навчальних матеріалів;

-    зміни в принципах і процедурах фінансування».

Одне можу сказати: які б питання ми не обговорювали щодо підручників, без чітко сформульованих очікувань суспільства від середньої освіти, а значить, без визначення її актуальної мети і завдань, наше обговорення неминуче буде фрагментарним.

                                               Ірина Костюк 

Проблематику для продовження дискусії  уже в форматі віртуального «круглого столу» підказав пост у Фейсбуці Віктора Огнев’юка, ректора Київського університету імені Бориса Грінченка: «На сьогодні вже зрозуміло, що підручників для 6 класу не буде не тільки 1 вересня, адже держказначейство так і не перерахувало кошти видавництвам. Така ситуація не є унікальною в нашій країні, адже і в мирні роки таке траплялося не раз, а сьогодні війна... Сьогодні ж думаю: чи варто цю ситуацію повернути на користь освіті? Ні для кого не є секретом якість підручників. То чи маємо за ними побиватися? Як на мене, великою проблемою є абсолютизація підручника. А що, якщо кожен учень, під керівництвом вчителя, сам створюватиме підручник, знаходитиме необхідний матеріал, опрацьовуватиме, добиратиме ілюстрації, тобто пропускатиме зміст через свою діяльність? Це може якісно змінити середню освіту, оскільки прочитати, вивчити і переказати не є завданням сучасної школи. А от вміти знаходити і правильно використовувати інформацію і є вмінням 21 століття. Правда, якби в МОН переглянули програми з тим, щоб відмовитися від вивчення нової теми на кожному уроці. Таким може бути вихід зі становища. Цікаво, а що про це думаєте ви, друзі? Про те, що підручники потрібно видавати, повірте, знаю».

Справді, цього року школа опинилась у ситуації, коли запровадження нових навчальних програм розпочалось без оновлених підручників.  Виявився і принаймні один «плюс»: непередбачувані форс-мажорні обставини прискорили розроблення Міністерством електронного депозитарію навчальних ресурсів із наданням доступу до електронних версій підручників.  Див.: В Україні створять електронний депозитарій підручників

http://osvita.ua/school/42128/

Звісно, забезпечення школи підручниками — справа державної ваги, на фінансування  якої витрачаються неабиякі кошти. Та чи виправдані такі витрати  в епоху стрімкого розвитку цифрових технологій та можливостей Інтернету, коли друкована книжка помітно втрачає свої позиції?

Віктор Огнев’юк не випадково наголошує саме на проблемі абсолютизації підручника. Це відбувається тому, що досі домінують традиційні технології навчання, за яких підручник є здебільшого чи не єдиним джерелом навчальної інформації, а вчитель не мотивує учня до самостійної  пізнавальної діяльності, не вчить вчитися. Не навчені працювати з інформацією, не здатні до самонавчання випускники шкіл ідуть до вишів, стають безпорадними студентами, а згодом поповнюють лави непрофесіоналів.

Підручник має бути навігатором у пошуку необхідної інформації. Дитина в процесі роботи з підручником має навчитися шукати відповіді на запитання, використовуючи різні джерела інформації, зрозуміти способи роботи з нею, критично її осмислювати і робити власні висновки. Підручники повинні також віддзеркалювати сучасну наукову думку і демонструвати її плюралізм, якщо такий наявний. Щоб цього досягти, слід змінити систему підготовки і закупівлі підручників.

                                                    Лілія Гриневич

Учасники обговорення вказали і на ще один важливий аспект проблеми забезпечення підручниками. З огляду на те, що законодавчо закріплена свобода вибору вчителем підручника на практиці є лише декларацією, позбавлений вибору учитель часто-густо шукає альтернативу поганому підручникові. Зрештою батьки змушені купувати своїм дітям інші навчальні посібники, а стоси «незайманих підручників», виданих державним коштом, припадають пилом на полицях шкільних бібліотек.  Тому зараз ми спостерігаємо зміщення акцентів: якщо раніше наша педагогічна спільнота гостро реагувало на ситуацію із забезпеченням підручниками школярів, то нині  на перший план виходять питання якості основної навчальної книжки.

Середню школу підручник не врятує. Врятує  Вчитель та суспільство, яке буде вимагати якісних структурних змін, запит на якість, запит на Освіту.

                                              Світлана Олексюк 

На думку Володимира Бєлого, проблема надмірної залежності нашої школи від підручника як такого собі «сонця», без котрого у ній відразу наступить «тотальна темрява», не просто актуальна, вона носить системно-творчий характер, бо спонукає ставитись до педагогіки з особистим продуктивно-конструктивним підходом.

Тож ключовою темою дискусії  стала проблема: як змінити навчальних процес, які інструменти дати в руки вчителеві, аби активізувати мотивовану пізнавальну діяльність нині пасивного учня?

 Анонсуючи дискусію ми намагалися застерегти її учасників від зміщення акцентів обговорення у бік вибору між паперовим і цифровим варіантами підручника. Позаяк електронна копія підручника і власне електронний підручник — різні речі. Питання у тому, як змінити технологію навчання, щоб дитині стало цікавіше пізнавати світ і засвоювати нові знання не лише за підручником.

Звісно, більшість успішних педагогів працюють саме так. Тож як перетворити поодинокі практики, які працюють,  на систему.

1. Підручник — не панацея?! Чи може сучасна школа обійтися без традиційних підручників? 

Аналіз змісту дискусії навколо проблем шкільного підручника свідчить про те, що більшість педагогів не уявляють навчального процесу без підручника. Інші вчителі стверджують, що до такого навчання не готові діти.  Існує і нечисленна група учителів (у порівнянні із їх загальною  кількістю), які вже сьогодні на противагу репродуктивному відтворенню готових знань із шкільного підручника шукають більш привабливі для учня засоби навчання, що спонукають до створення власного інформаційного продукту через пошук, дослідження і т. ін.  Чи може таке навчання бути результативним? Безумовно! Постає питання: якщо без підручника не обійтися, то як змінити його формат і наповнення, аби він став дійсно мотиватором для учня?

Наводимо міркування Олени Ткач, учителя історії Синельниківської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 м. Синельникового (Дніпропетровська обл.):

«Відповідаючи на питання, скажу — ні, підручник не панацея. Найперше тому, що «панацея» передбачає універсальність, одиничність засобу. І хоч підручник  є засобом, але він перестав бути в інформаційному суспільстві одним єдиним навчальним засобом.

Однак сучасна школа не може обійтись без цього засобу. Без підручника не може навчання бути повноцінним, контрольованим, прогнозованим, у підсумку — якісним. 

Підручник виконує багато функцій: від інформативної до функції захисту від докучливого однокласника (сміюсь). Саме завдяки підручнику ми можемо забезпечити:

 а) повноцінність навчання забезпечується тим, що підручник — один з елементів арсеналу науково-методичного комплексу;

б) контрольованість навчання забезпечується через те, що у вчителя, в учня  і у батьків є в наявності один і той самий матеріал;

в) написане в підручнику учень має знати, а тому вчитель (суспільство) точно може спрогнозувати навчальний мінімум знань. Це свого роду угода між підростаючим поколінням і суспільством: «ходив до школи — маєш знати», «так це ж написано в шкільному підручнику!».

Підтримує  свою колегу і Василь Шуляр, кандидат педагогічних наук,  заслужений учитель України (м. Миколаїв):

«Сучасна школа може і не може обійтися без підручника, зважити треба на міську і сільську школу; школа нового типу і звичайна загальноосвітня; віддаленість від міст і райцентрів; рівень МТБ тощо. Але однозначно варто розвивати альтернативні варіанти каналів інформування учнів: електронні варіанти підручників;  підручники для електронної книги; ефірні книги і підручники тощо; створювати депозитарії і т. ін. Дати можливість вибору, в якому форматі організовувати педагогічний процес у конкретному закладі».

В’ячеслав Вегера формулює  сім вимог до сучасного підручника:

1. Підручник має бути цікавим для школярів. Добре було б на етапі апробації будь-якого підручника передбачити грамотне анонімне опитування учнів, у навчанні яких проводилась ця апробація. Якщо більше половини успішних учнів вважатимуть, що підручник нудний, то забракувати його треба. Або оцінити як третьосортний ...

2. Хороший підручник не може бути вузькоспеціалізованим, позбавленим міжпредметних зв’язків. Давно на часі  запровадження експерименту зі  створення підручника міжпредметним колективом авторів. Натренувати цих людей користуватися технологіями типу Wiki і нехай вони пишуть ОДИН підручник. Може підручників буде і кілька, але ТІСНО переплетених, так, щоб учні могли їх читати як один !!

3. Кожен підручник повинен мати свій постійно діючий сайт, де вчителі могли б обмінюватися думками з автором і між собою з приводу того, наскільки вдалий підручник, чим його доповнити і т. ін.

4. Заборонити називати електронним підручником той виріб, який не містить нічого з того, що не можна втиснути в звичайний паперовий підручник.  Електронний підручник має бути створений на багатоваріантній розгалуженій програмі, містити багато відео, складних тестів, інтерактивних мультиків. До речі, треба сказати, що ось такі прості схематичні "мультики" не так вже й складно робити, кожного другого вчителя за місяць можна навчити, мені здається .. Ну, кожного десятого так точно ..

5. Сучасний підручник не повинен бути просто докладно розписаною навчальною програмою, де перераховано те, що треба вивчити. Це нудно читати, а значить не буде ефективно засвоєно. Він повинен містити технологію навчання, якісь дидактичні прийоми і т. ін.

6. На сайті підручника було б цікаво зібрати і каталогізувати типові і нетипові запитання і труднощі учнів. І, природно, відповіді на них. Тобто, всі вчителі мають накопичувати такі питання і один раз на місяць відправляти їх на сайт. Там їх треба обробляти і публікувати .

7. Для того, щоб підручник був цікавим, треба щоб в ньому було досить багато матеріалу пов'язаного з тим, що оточує учнів, фізика в квартирі, наприклад, і т. п. Підручники мови та літератури повинні мати основну мету: навчити учня викладати письмово свою особисту думку!!!

Як виходять із складної ситуації із забезпеченням підручниками учителі-практики? Розмірковує шкільний учитель Василь Грищенко: «У разі відсутності підручника учитель самодостатній у заміні джерела програмової інформації з огляду на здійснення освітньої, частково виховної та дослідницьких функцій підручника... Поєднанням різноманітних технологій, в залежності від матеріалу, його наявності в підручнику, цілей та задач уроку, в т.ч. формування предметних компетентностей . Набір таких технологій є в скарбничці кожного вчителя. Традиційні (пасивні), активні, інтерактивні, ІКТ, ігрові, комп’ютерні….

Проте реальні можливості конкретних учнів,  учителів-предметників в умовах сьогоднішньої комп’ютеризації шкіл істотно розходяться із офіційними твердженнями. На практиці рівень комп’ютеризації шкіл ледь забезпечує вивчення предмету «Інформатика».

Як уже було зазначено, група вчителів, для яких наявність/відсутність традиційного підручника не має значення, виявилася не чисельною. Наведемо їх аргументи. 

Ирина Стеценко, науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН України та МОН України вважає:

«Якщо ми хочемо реально втілити особистісно-орієнтовану освіту (це стосується і особистості учня, і особистості педагога) підручники не потрібні: сучасні технології дають змогу робити це. Але має бути вільний доступ до інтернету в усіх школах, можливість друкувати уривки текстів і БАЖАННЯ педагогів! Подивилась в інтернеті: цікавіше і сучасніше підручників НАБАГАТО!!!!!!!!!! Сама за підручником ніколи не викладала і ніколи їх не писала і не писатиму :))))))» 

Олена Князева, голова ВГО «Асоціація учителів біології», віддає перевагу  робочим зошитам з друкованою основою: «Спочатку я віддавала через зошити свій досвід радісного і творчого навчання, потім, зі збільшенням дурні у програмах, вони ставали все більше допомогою і підтримкою вчителю. Щоб він міг маневрувати і таки досягти мети. Для учнів зошити все більше перебирали на себе функцію підручника, щоб мінімально залежать від несподіванок. Шість років тому я створила потужний сайт підтримки зошитів, щоб, таки зберегти радісне навчання.»

 Робочий зошит з друкованою основою — це по суті підручник-навігатор! Невеликий за обсягом, а відтак значно дешевший за звичний підручник. А зекономлені кошти можна було б спрямувати на дослідження/створення/накопичення/систематизації банків знань, доступних в освітній мережі. Саме таку ідею підтримують більшість педагогів-новаторів.

 «У нашій школі є покриття Wi-Fi, тож і підручники-онлайн, і електронні підручники для нас є прийнятні. З використанням планшетів навчання стало цікавішим, електронні книжки додають навчальному процесові інтерактивності. У виграші тут і учні, і вчителі. Планшети можуть відкривати лінковані та анімовані файли, схеми, діаграми, можуть програвати MP3-файли, відео, що стає в пригоді на уроках іноземної. Я — «за» двома руками! Єдине застереження — ця техніка недешева і потребує уважності, а менші школярі багато рухаються та бешкетують. А щоб школярі не відволікалися на ігри та розваги, має бути добре поставлена робота учителя. За інформацією керівника департаменту освіти Львова, 95% шкіл мають інтернет, тому проблем не мало би бути».

                                  Іван Лозенко, директор Львівської СЗШ №28,

Сьогоднішні технології дозволяють створювати навчальні матеріали без участі видавництв, тож і в питаннях «підручникотворення» маємо виходити за рамки стереотипів.  Саме на цьому акцентує увагу Світлана Івашньова: «У мережі маса професійних інтернет-співтовариств. Якщо вчителі об'єднаються для створення презентацій, проектів для групової роботи з використанням міжпредметних зв'язків, то можна створити унікальні підручники мережевого характеру. Найголовніше — створити платформу в мережі. Останнє цілком під силу нашим учителям».

2. Які кардинальні зміни слід внести до технології освітнього процесу у випадку відмови від абсолютизації підручників, в умовах втрати шкільним підручником ролі основного джерела знань?

Більшість учасників дискусії вважають, що головним чинником якісного навчання є не підручник, а відповідальність і творчість учителя.  На противагу  «абсолютизації підручників» вони схиляються до «абсолютизації» ролі  вчителя. Так, Світлана Мороз наголошує: «Школа учителем стоїть…. Те, наскільки легко відбуватиметься процес навчання без підручників, на 100% залежить від учителя — його фантазії, винахідливості, досвіду, володіння сучасними технологіями. Тим паче, що деякими з підручників через їх низьку якість користуватися й до цього було складно.»

Лариса Письмак продовжує цю думку: «Якість навчання залежить від вчителів, а не підручників. Я вважаю, що в наш час можна замінити підручники електронними версіями. Аби вчителі були згодні.»

Олег Мащакевич наголошує: «У сільських школах завжди не було необхідних підручників. Якщо Вчитель з великої букви, то знайде необхідний матеріал в старих виданнях та подасть дітяму тому виді, у якому це необхідно на сучасному етапі, інакше скільки підручників нових не видамо — змін не буде. Тому наше завдання, в цей скрутний час, готувати таких учителів, передати їм всі свої знання та уміння навчати!»

Сучасній школі потрібні підручники, які могли б виконувати роль інтелектуального самовчителя. Для цього необхідно змінити принципи конструювання навчальних текстів, щоб підручник своїм змістом і формою був не лише проекцією наукового знання, але й основних психологічних ліній інтелектуального розвитку учнів у процесі навчання.

Одне із завдань навчального тексту — організація діалогу читача з текстом, у якому текст виконує роль «співрозмовника». Діалог із текстом може бути організований через постановку запитань до тексту, висунення можливих відповідей на ці запитання і гіпотез щодо подальшого змісту тексту, обговорення наявних у тексті альтернативних точок зору тощо. У старших класах діалог має перерости в полілог (здатність думати над проблемою в умовах існування певної кількості точок зору), котрий, у свою чергу, має в своєму розвитку перетворитися в здатність до конструктивного монологу (здатність обговорювати проблему з самим собою в режимі діалогу і полілогу).

                                                  Ольга Николюк

Думаю, що на сайтах має бути створена методична рекомендація для вчителів, яким чином вони можуть з дітками створювати такі інтерактивні підручники. Дійсно, вміст нової освіти зовсім інакший... Дуже подобається ще одна ідея з аудіо та відео-уроками. Вже є чимало таких новаторських прикладів.

                                                  Марьяна Ангелова

На думку Василя Шуляра, слід змінити концепцію підручників: «На сьогодні він більше нагадує методичний посібник для вчителя, а ніж підручник, у якому вибудувані стратегії на діалог із текстом: математичним, історичним чи літературним (художні твори) тощо. Постаті письменників мають представлятися не академічно, а "живими". Наприклад, дітям дуже цікаво читати спогади про письменника або його спогади, дізнатися цікаві факти про появу того чи іншого художнього твору… Це має бути обов’язковим елементом підручника, тоді в уяві читача та в реаліях стає зрозумілим: чим саме зачепила його ця подія чи постать, що він про це описав. Підручник має враховувати розвиток мислення дитини. І допоки це не стане нормою, нічого не зміниться. Зразки вже  є: біоадекватні підручники за імперативами ноосферної освіти акад. Н. Маслової». 

Гроші слід вкладати в навчання вчителів інтерактивним технологіям, а підручники робити в електронному вигляді, щоб вони були мобільними і різноманітними. За нинішніх можливостей доступу до довідкової літератури ідеальний підручник створити неможливо. Міняти треба саму подачу матеріалу (проблема, дослідження, проекти). Система «вивчити параграф» показала свою неефективність. В України є вже досвід створення якісних електронних підручників (для початкової школи "Природознавство", "Ізо")

                                                      Олена Попкова

А просування вперед — це створення образу підручника 2050, його наповнення зовсім іншим контентом. А також в іншому вигляді. І це не просто електронний підручник, а інший вид представлення знань, їх генерування та засвоєння. Така робота зараз проводиться і виглядає досить перспективною. Ну, і світ знань так вже влаштований, що жоден автор або навіть «центр» не в змозі створювати ці знання. Справжні прориви здійснюються іншими способами

                                                  Володимир Співаковський

Як показала дискусія,  реалії у школах України станом на 2014 рік такі, що далеко не всі школи мають якісний та постійний доступ до Інтернету, не у всіх є необхідне обладнання, щоб користуватися електронними підручниками та й пересічний український педагог ще не готовий ефективно використовувати електронний підручник.

Що реально нам потрібно в наш час постійних змін і швидкого розвитку, коли знання застарівають швидше ніж ми отримуємо начебто новий сучасний підручник?! До того ж чи маємо ми право зупиняти розвиток дитини через різні можливості отримання знань, зокрема, бажання та інтерес дитини або елементарний доступ до Інтернету?! Для прикладу: ми сьогодні з великими потугами надаємо гриф МОН підручнику з інформатики 1 класу, в якому дітей знайомлять із звичайною комп'ютерною мишкою. Що ми маємо на виході сьогодні: одна дитина з цікавістю вивчає і знайомиться, другій не цікаво і не зрозуміло, бо нічого нового і цікавого від цього вона не пізнала, а третя із впевненістю вам скаже: і для чого мені це?! І матиме рацію! Ми взагалі усвідомлюємо, чому вчити дітей 21 століття, які народжуються із сенсорним телефоном у руках, а ми з вами абсолютно не розуміємо як вони з ним вправляються?! Але ж факт! Я за аналітичний підрозділ швидкого реагування!!! Ми сьогодні маємо стільки цікавих і визнаних у світі підручників, методик, технологій, що дух переймає. Що ми маємо у нас?! Вальдорфську школу на довгограючому експерименті, яка була заснована у світі у 1919 році?! Чи 169 довгострокових і безуспішних «дослідно-експериментальних»  робіт всеукраїнського рівня?! Чи н-адцять проектів з невідомими і незрозумілими результатами?! Я за ефективний аналітичний структурний підрозділ, результати якого будуть ефективно і швидко трансформуватись в освітній простір.

                                                          Наталія Чуприна 

Так, підручник перестав бути єдиним джерелом знань, але чому ми відкидаємо формулювання  «основним» джерелом? На мій погляд, підручник має виконувати функцію певного стандарту, еталону знань, того мінімуму наукового досягнення в певній сфері людського пізнання станом на, скажімо, початок ХХІ століття. А вся Інтернет та медіапродукція  може використовуватись, як те, що доповнює знання, робить пізнання цікавим, виводить учня на нові горизонти від мінімуму до максимуму.

 «Знання-максимум» у кожного учня будуть індивідуальними, що залежить від природних якостей і соціальних умов. А тому, вважаю, у школах  має бути, умовно назвемо «підручник  мінімум», засвоєння якого для одних стане їх «максимумом», а для інших початком власного розвитку. Такий «підручник-мінімум» хтось буде вивчати весь навчальний  рік, а хтось, крім нього засвоїть ще купу нових знань, відпрацює практичні навички за допомогою комплексу  додаткового матеріалу . Підручник-мінімум має бути надрукований державою і поставлений в усі школи безкоштовно. Друкований підручник у школі має бути, так як він стає для певної категорії учнів не тільки основним, але і єдиним джерелом знань.

Навчально-дидактичний комплекс (НДК) з кожного предмета має фінансуватись 50 на 50 держава і батьки ( спонсори, меценати). Таких НДК має бути розмаїття з кожного предмета,до кожного підручника, щоби вчитель мав змогу обирати під себе. Технологію, методику, як працювати з тим чи іншим НДК можуть взяти на себе інститути підвищення кваліфікації.

   Я пригадую часи, коли на початку 90-х не вистачало підручників, а то й просто не було, особливо із всесвітньої історії, — ми з учнями створювали свої підручники. Ми просто використовували газети  тоді багато ще батьків передплачували пресу), вирізали статті за темами, клеїли в альбоми, ще й прагнули по-дизайнерськи підходити до цього. Зараз цей процес модернізувався і ми з учнями створюємо електронні презентації, тобто все набуло нової якості.                                                 

                                                            Олена Ткач 

Підсумовуючи дискусію, констатуємо:

  • Підручник має бути скоріш інструментом  пізнавального процесу, а не ї єдино можливим джерелом «отримання» знань.
  • В умовах швидкого старіння інформації, шкільний підручник у нинішньому вигляді стане приречений бути неякісним. 
  • Формат традиційного підручника (електронний чи паперовий) не має значення. Звісно, електронна версія друкованого більш доступна і мобільніша у використанні. Біда у тім, що переважна більшість наших учителів не бачать альтернативи саме традиційному підручнику. Бо іншого не знають.
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» НА ТЕМУ «Школи без підручників: реалії цифрової ери чи ознаки краху системи забезпечення роботи вчителя?».
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» НА ТЕМУ «Школи без підручників: реалії цифрової ери чи ознаки краху системи забезпечення роботи вчителя?».

На нашому порталі вже розміщена Аналітична записка «Навчальне книговидання в Україні: пропозиції змін» (автори: О.Афонін, Г.Касьянов, Т.Харламова), яку підготовлено БФ «Інститут розвитку освіти» в рамках проекту «Освітня політика: новий формат».

http://education-ua.org/ua/analytics/266-navchalne-knigovidannya-v-ukrajini-propozitsiji-zminnavchalne-knigovidannya-v-ukrajini-propozitsiji-zmin

У цій Аналітичній записці «розглянуто систему навчального книговидання в Україні, проаналізовано причини неефективності цієї системи – через розгляд функцій її складових: інститутів та груп інтересу і впливу. Зазначено, що основною системною перешкодою для ефективного функціонування навчального книговидання є надмірне зосередження функцій управління, контролю якості, розподілу ресурсів, конкурсного відбору та постачання навчальної літератури в одній інституції – Міністерстві освіти і науки. Формальне делегуванням ряду зазначених функцій підлеглим інституціям (Інститут інноваційних технологій та змісту освіти, колегія МОН, тендерний комітет, науково-методичні комісії) є бюрократичною фікцією, що покликана розпорошити сфери відповідальності. Надмірна централізація породжує бюрократичний диктат, брак прозорості, численні корупційні ризики і дії, негативно позначається на якості навчальної літератури і в кінцевому результаті – на якості навчання і людського капіталу. Проблема надмірної централізації і зосередження функцій в межах однієї державної установи доповнюється наявністю олігополії: скритого поділу державного замовлення та ринку навчальної літератури декількома видавництвами. Це спотворює принцип змагальності і призводить до стагнації сектору, підживлює корупційні схеми у сфері державного замовлення, значно обмежує можливості для піднесення якості навчальної літератури. Для вирішення проблем, які розглянуто у записці, запропоновано:

-    заходи щодо децентралізації системи навчального книговидання;

-    зміни в процедурах контролю якості навчальної літератури;

-    зміни в принципах і процедурах відбору підручників, посібників і навчальних матеріалів;

-    зміни в принципах і процедурах фінансування».

Одне можу сказати: які б питання ми не обговорювали щодо підручників, без чітко сформульованих очікувань суспільства від середньої освіти, а значить, без визначення її актуальної мети і завдань, наше обговорення неминуче буде фрагментарним.

                                               Ірина Костюк 

Проблематику для продовження дискусії  уже в форматі віртуального «круглого столу» підказав пост у Фейсбуці Віктора Огнев’юка, ректора Київського університету імені Бориса Грінченка: «На сьогодні вже зрозуміло, що підручників для 6 класу не буде не тільки 1 вересня, адже держказначейство так і не перерахувало кошти видавництвам. Така ситуація не є унікальною в нашій країні, адже і в мирні роки таке траплялося не раз, а сьогодні війна... Сьогодні ж думаю: чи варто цю ситуацію повернути на користь освіті? Ні для кого не є секретом якість підручників. То чи маємо за ними побиватися? Як на мене, великою проблемою є абсолютизація підручника. А що, якщо кожен учень, під керівництвом вчителя, сам створюватиме підручник, знаходитиме необхідний матеріал, опрацьовуватиме, добиратиме ілюстрації, тобто пропускатиме зміст через свою діяльність? Це може якісно змінити середню освіту, оскільки прочитати, вивчити і переказати не є завданням сучасної школи. А от вміти знаходити і правильно використовувати інформацію і є вмінням 21 століття. Правда, якби в МОН переглянули програми з тим, щоб відмовитися від вивчення нової теми на кожному уроці. Таким може бути вихід зі становища. Цікаво, а що про це думаєте ви, друзі? Про те, що підручники потрібно видавати, повірте, знаю».

Справді, цього року школа опинилась у ситуації, коли запровадження нових навчальних програм розпочалось без оновлених підручників.  Виявився і принаймні один «плюс»: непередбачувані форс-мажорні обставини прискорили розроблення Міністерством електронного депозитарію навчальних ресурсів із наданням доступу до електронних версій підручників.  Див.: В Україні створять електронний депозитарій підручників

http://osvita.ua/school/42128/

Звісно, забезпечення школи підручниками — справа державної ваги, на фінансування  якої витрачаються неабиякі кошти. Та чи виправдані такі витрати  в епоху стрімкого розвитку цифрових технологій та можливостей Інтернету, коли друкована книжка помітно втрачає свої позиції?

Віктор Огнев’юк не випадково наголошує саме на проблемі абсолютизації підручника. Це відбувається тому, що досі домінують традиційні технології навчання, за яких підручник є здебільшого чи не єдиним джерелом навчальної інформації, а вчитель не мотивує учня до самостійної  пізнавальної діяльності, не вчить вчитися. Не навчені працювати з інформацією, не здатні до самонавчання випускники шкіл ідуть до вишів, стають безпорадними студентами, а згодом поповнюють лави непрофесіоналів.

Підручник має бути навігатором у пошуку необхідної інформації. Дитина в процесі роботи з підручником має навчитися шукати відповіді на запитання, використовуючи різні джерела інформації, зрозуміти способи роботи з нею, критично її осмислювати і робити власні висновки. Підручники повинні також віддзеркалювати сучасну наукову думку і демонструвати її плюралізм, якщо такий наявний. Щоб цього досягти, слід змінити систему підготовки і закупівлі підручників.

                                                    Лілія Гриневич

Учасники обговорення вказали і на ще один важливий аспект проблеми забезпечення підручниками. З огляду на те, що законодавчо закріплена свобода вибору вчителем підручника на практиці є лише декларацією, позбавлений вибору учитель часто-густо шукає альтернативу поганому підручникові. Зрештою батьки змушені купувати своїм дітям інші навчальні посібники, а стоси «незайманих підручників», виданих державним коштом, припадають пилом на полицях шкільних бібліотек.  Тому зараз ми спостерігаємо зміщення акцентів: якщо раніше наша педагогічна спільнота гостро реагувало на ситуацію із забезпеченням підручниками школярів, то нині  на перший план виходять питання якості основної навчальної книжки.

Середню школу підручник не врятує. Врятує  Вчитель та суспільство, яке буде вимагати якісних структурних змін, запит на якість, запит на Освіту.

                                              Світлана Олексюк 

На думку Володимира Бєлого, проблема надмірної залежності нашої школи від підручника як такого собі «сонця», без котрого у ній відразу наступить «тотальна темрява», не просто актуальна, вона носить системно-творчий характер, бо спонукає ставитись до педагогіки з особистим продуктивно-конструктивним підходом.

Тож ключовою темою дискусії  стала проблема: як змінити навчальних процес, які інструменти дати в руки вчителеві, аби активізувати мотивовану пізнавальну діяльність нині пасивного учня?

 Анонсуючи дискусію ми намагалися застерегти її учасників від зміщення акцентів обговорення у бік вибору між паперовим і цифровим варіантами підручника. Позаяк електронна копія підручника і власне електронний підручник — різні речі. Питання у тому, як змінити технологію навчання, щоб дитині стало цікавіше пізнавати світ і засвоювати нові знання не лише за підручником.

Звісно, більшість успішних педагогів працюють саме так. Тож як перетворити поодинокі практики, які працюють,  на систему.

1. Підручник — не панацея?! Чи може сучасна школа обійтися без традиційних підручників? 

Аналіз змісту дискусії навколо проблем шкільного підручника свідчить про те, що більшість педагогів не уявляють навчального процесу без підручника. Інші вчителі стверджують, що до такого навчання не готові діти.  Існує і нечисленна група учителів (у порівнянні із їх загальною  кількістю), які вже сьогодні на противагу репродуктивному відтворенню готових знань із шкільного підручника шукають більш привабливі для учня засоби навчання, що спонукають до створення власного інформаційного продукту через пошук, дослідження і т. ін.  Чи може таке навчання бути результативним? Безумовно! Постає питання: якщо без підручника не обійтися, то як змінити його формат і наповнення, аби він став дійсно мотиватором для учня?

Наводимо міркування Олени Ткач, учителя історії Синельниківської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 м. Синельникового (Дніпропетровська обл.):

«Відповідаючи на питання, скажу — ні, підручник не панацея. Найперше тому, що «панацея» передбачає універсальність, одиничність засобу. І хоч підручник  є засобом, але він перестав бути в інформаційному суспільстві одним єдиним навчальним засобом.

Однак сучасна школа не може обійтись без цього засобу. Без підручника не може навчання бути повноцінним, контрольованим, прогнозованим, у підсумку — якісним. 

Підручник виконує багато функцій: від інформативної до функції захисту від докучливого однокласника (сміюсь). Саме завдяки підручнику ми можемо забезпечити:

 а) повноцінність навчання забезпечується тим, що підручник — один з елементів арсеналу науково-методичного комплексу;

б) контрольованість навчання забезпечується через те, що у вчителя, в учня  і у батьків є в наявності один і той самий матеріал;

в) написане в підручнику учень має знати, а тому вчитель (суспільство) точно може спрогнозувати навчальний мінімум знань. Це свого роду угода між підростаючим поколінням і суспільством: «ходив до школи — маєш знати», «так це ж написано в шкільному підручнику!».

Підтримує  свою колегу і Василь Шуляр, кандидат педагогічних наук,  заслужений учитель України (м. Миколаїв):

«Сучасна школа може і не може обійтися без підручника, зважити треба на міську і сільську школу; школа нового типу і звичайна загальноосвітня; віддаленість від міст і райцентрів; рівень МТБ тощо. Але однозначно варто розвивати альтернативні варіанти каналів інформування учнів: електронні варіанти підручників;  підручники для електронної книги; ефірні книги і підручники тощо; створювати депозитарії і т. ін. Дати можливість вибору, в якому форматі організовувати педагогічний процес у конкретному закладі».

В’ячеслав Вегера формулює  сім вимог до сучасного підручника:

1. Підручник має бути цікавим для школярів. Добре було б на етапі апробації будь-якого підручника передбачити грамотне анонімне опитування учнів, у навчанні яких проводилась ця апробація. Якщо більше половини успішних учнів вважатимуть, що підручник нудний, то забракувати його треба. Або оцінити як третьосортний ...

2. Хороший підручник не може бути вузькоспеціалізованим, позбавленим міжпредметних зв’язків. Давно на часі  запровадження експерименту зі  створення підручника міжпредметним колективом авторів. Натренувати цих людей користуватися технологіями типу Wiki і нехай вони пишуть ОДИН підручник. Може підручників буде і кілька, але ТІСНО переплетених, так, щоб учні могли їх читати як один !!

3. Кожен підручник повинен мати свій постійно діючий сайт, де вчителі могли б обмінюватися думками з автором і між собою з приводу того, наскільки вдалий підручник, чим його доповнити і т. ін.

4. Заборонити називати електронним підручником той виріб, який не містить нічого з того, що не можна втиснути в звичайний паперовий підручник.  Електронний підручник має бути створений на багатоваріантній розгалуженій програмі, містити багато відео, складних тестів, інтерактивних мультиків. До речі, треба сказати, що ось такі прості схематичні "мультики" не так вже й складно робити, кожного другого вчителя за місяць можна навчити, мені здається .. Ну, кожного десятого так точно ..

5. Сучасний підручник не повинен бути просто докладно розписаною навчальною програмою, де перераховано те, що треба вивчити. Це нудно читати, а значить не буде ефективно засвоєно. Він повинен містити технологію навчання, якісь дидактичні прийоми і т. ін.

6. На сайті підручника було б цікаво зібрати і каталогізувати типові і нетипові запитання і труднощі учнів. І, природно, відповіді на них. Тобто, всі вчителі мають накопичувати такі питання і один раз на місяць відправляти їх на сайт. Там їх треба обробляти і публікувати .

7. Для того, щоб підручник був цікавим, треба щоб в ньому було досить багато матеріалу пов'язаного з тим, що оточує учнів, фізика в квартирі, наприклад, і т. п. Підручники мови та літератури повинні мати основну мету: навчити учня викладати письмово свою особисту думку!!!

Як виходять із складної ситуації із забезпеченням підручниками учителі-практики? Розмірковує шкільний учитель Василь Грищенко: «У разі відсутності підручника учитель самодостатній у заміні джерела програмової інформації з огляду на здійснення освітньої, частково виховної та дослідницьких функцій підручника... Поєднанням різноманітних технологій, в залежності від матеріалу, його наявності в підручнику, цілей та задач уроку, в т.ч. формування предметних компетентностей . Набір таких технологій є в скарбничці кожного вчителя. Традиційні (пасивні), активні, інтерактивні, ІКТ, ігрові, комп’ютерні….

Проте реальні можливості конкретних учнів,  учителів-предметників в умовах сьогоднішньої комп’ютеризації шкіл істотно розходяться із офіційними твердженнями. На практиці рівень комп’ютеризації шкіл ледь забезпечує вивчення предмету «Інформатика».

Як уже було зазначено, група вчителів, для яких наявність/відсутність традиційного підручника не має значення, виявилася не чисельною. Наведемо їх аргументи. 

Ирина Стеценко, науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН України та МОН України вважає:

«Якщо ми хочемо реально втілити особистісно-орієнтовану освіту (це стосується і особистості учня, і особистості педагога) підручники не потрібні: сучасні технології дають змогу робити це. Але має бути вільний доступ до інтернету в усіх школах, можливість друкувати уривки текстів і БАЖАННЯ педагогів! Подивилась в інтернеті: цікавіше і сучасніше підручників НАБАГАТО!!!!!!!!!! Сама за підручником ніколи не викладала і ніколи їх не писала і не писатиму :))))))» 

Олена Князева, голова ВГО «Асоціація учителів біології», віддає перевагу  робочим зошитам з друкованою основою: «Спочатку я віддавала через зошити свій досвід радісного і творчого навчання, потім, зі збільшенням дурні у програмах, вони ставали все більше допомогою і підтримкою вчителю. Щоб він міг маневрувати і таки досягти мети. Для учнів зошити все більше перебирали на себе функцію підручника, щоб мінімально залежать від несподіванок. Шість років тому я створила потужний сайт підтримки зошитів, щоб, таки зберегти радісне навчання.»

 Робочий зошит з друкованою основою — це по суті підручник-навігатор! Невеликий за обсягом, а відтак значно дешевший за звичний підручник. А зекономлені кошти можна було б спрямувати на дослідження/створення/накопичення/систематизації банків знань, доступних в освітній мережі. Саме таку ідею підтримують більшість педагогів-новаторів.

 «У нашій школі є покриття Wi-Fi, тож і підручники-онлайн, і електронні підручники для нас є прийнятні. З використанням планшетів навчання стало цікавішим, електронні книжки додають навчальному процесові інтерактивності. У виграші тут і учні, і вчителі. Планшети можуть відкривати лінковані та анімовані файли, схеми, діаграми, можуть програвати MP3-файли, відео, що стає в пригоді на уроках іноземної. Я — «за» двома руками! Єдине застереження — ця техніка недешева і потребує уважності, а менші школярі багато рухаються та бешкетують. А щоб школярі не відволікалися на ігри та розваги, має бути добре поставлена робота учителя. За інформацією керівника департаменту освіти Львова, 95% шкіл мають інтернет, тому проблем не мало би бути».

                                  Іван Лозенко, директор Львівської СЗШ №28,

Сьогоднішні технології дозволяють створювати навчальні матеріали без участі видавництв, тож і в питаннях «підручникотворення» маємо виходити за рамки стереотипів.  Саме на цьому акцентує увагу Світлана Івашньова: «У мережі маса професійних інтернет-співтовариств. Якщо вчителі об'єднаються для створення презентацій, проектів для групової роботи з використанням міжпредметних зв'язків, то можна створити унікальні підручники мережевого характеру. Найголовніше — створити платформу в мережі. Останнє цілком під силу нашим учителям».

2. Які кардинальні зміни слід внести до технології освітнього процесу у випадку відмови від абсолютизації підручників, в умовах втрати шкільним підручником ролі основного джерела знань?

Більшість учасників дискусії вважають, що головним чинником якісного навчання є не підручник, а відповідальність і творчість учителя.  На противагу  «абсолютизації підручників» вони схиляються до «абсолютизації» ролі  вчителя. Так, Світлана Мороз наголошує: «Школа учителем стоїть…. Те, наскільки легко відбуватиметься процес навчання без підручників, на 100% залежить від учителя — його фантазії, винахідливості, досвіду, володіння сучасними технологіями. Тим паче, що деякими з підручників через їх низьку якість користуватися й до цього було складно.»

Лариса Письмак продовжує цю думку: «Якість навчання залежить від вчителів, а не підручників. Я вважаю, що в наш час можна замінити підручники електронними версіями. Аби вчителі були згодні.»

Олег Мащакевич наголошує: «У сільських школах завжди не було необхідних підручників. Якщо Вчитель з великої букви, то знайде необхідний матеріал в старих виданнях та подасть дітяму тому виді, у якому це необхідно на сучасному етапі, інакше скільки підручників нових не видамо — змін не буде. Тому наше завдання, в цей скрутний час, готувати таких учителів, передати їм всі свої знання та уміння навчати!»

Сучасній школі потрібні підручники, які могли б виконувати роль інтелектуального самовчителя. Для цього необхідно змінити принципи конструювання навчальних текстів, щоб підручник своїм змістом і формою був не лише проекцією наукового знання, але й основних психологічних ліній інтелектуального розвитку учнів у процесі навчання.

Одне із завдань навчального тексту — організація діалогу читача з текстом, у якому текст виконує роль «співрозмовника». Діалог із текстом може бути організований через постановку запитань до тексту, висунення можливих відповідей на ці запитання і гіпотез щодо подальшого змісту тексту, обговорення наявних у тексті альтернативних точок зору тощо. У старших класах діалог має перерости в полілог (здатність думати над проблемою в умовах існування певної кількості точок зору), котрий, у свою чергу, має в своєму розвитку перетворитися в здатність до конструктивного монологу (здатність обговорювати проблему з самим собою в режимі діалогу і полілогу).

                                                  Ольга Николюк

Думаю, що на сайтах має бути створена методична рекомендація для вчителів, яким чином вони можуть з дітками створювати такі інтерактивні підручники. Дійсно, вміст нової освіти зовсім інакший... Дуже подобається ще одна ідея з аудіо та відео-уроками. Вже є чимало таких новаторських прикладів.

                                                  Марьяна Ангелова

На думку Василя Шуляра, слід змінити концепцію підручників: «На сьогодні він більше нагадує методичний посібник для вчителя, а ніж підручник, у якому вибудувані стратегії на діалог із текстом: математичним, історичним чи літературним (художні твори) тощо. Постаті письменників мають представлятися не академічно, а "живими". Наприклад, дітям дуже цікаво читати спогади про письменника або його спогади, дізнатися цікаві факти про появу того чи іншого художнього твору… Це має бути обов’язковим елементом підручника, тоді в уяві читача та в реаліях стає зрозумілим: чим саме зачепила його ця подія чи постать, що він про це описав. Підручник має враховувати розвиток мислення дитини. І допоки це не стане нормою, нічого не зміниться. Зразки вже  є: біоадекватні підручники за імперативами ноосферної освіти акад. Н. Маслової». 

Гроші слід вкладати в навчання вчителів інтерактивним технологіям, а підручники робити в електронному вигляді, щоб вони були мобільними і різноманітними. За нинішніх можливостей доступу до довідкової літератури ідеальний підручник створити неможливо. Міняти треба саму подачу матеріалу (проблема, дослідження, проекти). Система «вивчити параграф» показала свою неефективність. В України є вже досвід створення якісних електронних підручників (для початкової школи "Природознавство", "Ізо")

                                                      Олена Попкова

А просування вперед — це створення образу підручника 2050, його наповнення зовсім іншим контентом. А також в іншому вигляді. І це не просто електронний підручник, а інший вид представлення знань, їх генерування та засвоєння. Така робота зараз проводиться і виглядає досить перспективною. Ну, і світ знань так вже влаштований, що жоден автор або навіть «центр» не в змозі створювати ці знання. Справжні прориви здійснюються іншими способами

                                                  Володимир Співаковський

Як показала дискусія,  реалії у школах України станом на 2014 рік такі, що далеко не всі школи мають якісний та постійний доступ до Інтернету, не у всіх є необхідне обладнання, щоб користуватися електронними підручниками та й пересічний український педагог ще не готовий ефективно використовувати електронний підручник.

Що реально нам потрібно в наш час постійних змін і швидкого розвитку, коли знання застарівають швидше ніж ми отримуємо начебто новий сучасний підручник?! До того ж чи маємо ми право зупиняти розвиток дитини через різні можливості отримання знань, зокрема, бажання та інтерес дитини або елементарний доступ до Інтернету?! Для прикладу: ми сьогодні з великими потугами надаємо гриф МОН підручнику з інформатики 1 класу, в якому дітей знайомлять із звичайною комп'ютерною мишкою. Що ми маємо на виході сьогодні: одна дитина з цікавістю вивчає і знайомиться, другій не цікаво і не зрозуміло, бо нічого нового і цікавого від цього вона не пізнала, а третя із впевненістю вам скаже: і для чого мені це?! І матиме рацію! Ми взагалі усвідомлюємо, чому вчити дітей 21 століття, які народжуються із сенсорним телефоном у руках, а ми з вами абсолютно не розуміємо як вони з ним вправляються?! Але ж факт! Я за аналітичний підрозділ швидкого реагування!!! Ми сьогодні маємо стільки цікавих і визнаних у світі підручників, методик, технологій, що дух переймає. Що ми маємо у нас?! Вальдорфську школу на довгограючому експерименті, яка була заснована у світі у 1919 році?! Чи 169 довгострокових і безуспішних «дослідно-експериментальних»  робіт всеукраїнського рівня?! Чи н-адцять проектів з невідомими і незрозумілими результатами?! Я за ефективний аналітичний структурний підрозділ, результати якого будуть ефективно і швидко трансформуватись в освітній простір.

                                                          Наталія Чуприна 

Так, підручник перестав бути єдиним джерелом знань, але чому ми відкидаємо формулювання  «основним» джерелом? На мій погляд, підручник має виконувати функцію певного стандарту, еталону знань, того мінімуму наукового досягнення в певній сфері людського пізнання станом на, скажімо, початок ХХІ століття. А вся Інтернет та медіапродукція  може використовуватись, як те, що доповнює знання, робить пізнання цікавим, виводить учня на нові горизонти від мінімуму до максимуму.

 «Знання-максимум» у кожного учня будуть індивідуальними, що залежить від природних якостей і соціальних умов. А тому, вважаю, у школах  має бути, умовно назвемо «підручник  мінімум», засвоєння якого для одних стане їх «максимумом», а для інших початком власного розвитку. Такий «підручник-мінімум» хтось буде вивчати весь навчальний  рік, а хтось, крім нього засвоїть ще купу нових знань, відпрацює практичні навички за допомогою комплексу  додаткового матеріалу . Підручник-мінімум має бути надрукований державою і поставлений в усі школи безкоштовно. Друкований підручник у школі має бути, так як він стає для певної категорії учнів не тільки основним, але і єдиним джерелом знань.

Навчально-дидактичний комплекс (НДК) з кожного предмета має фінансуватись 50 на 50 держава і батьки ( спонсори, меценати). Таких НДК має бути розмаїття з кожного предмета,до кожного підручника, щоби вчитель мав змогу обирати під себе. Технологію, методику, як працювати з тим чи іншим НДК можуть взяти на себе інститути підвищення кваліфікації.

   Я пригадую часи, коли на початку 90-х не вистачало підручників, а то й просто не було, особливо із всесвітньої історії, — ми з учнями створювали свої підручники. Ми просто використовували газети  тоді багато ще батьків передплачували пресу), вирізали статті за темами, клеїли в альбоми, ще й прагнули по-дизайнерськи підходити до цього. Зараз цей процес модернізувався і ми з учнями створюємо електронні презентації, тобто все набуло нової якості.                                                 

                                                            Олена Ткач 

Підсумовуючи дискусію, констатуємо:

  • Підручник має бути скоріш інструментом  пізнавального процесу, а не ї єдино можливим джерелом «отримання» знань.
  • В умовах швидкого старіння інформації, шкільний підручник у нинішньому вигляді стане приречений бути неякісним. 
  • Формат традиційного підручника (електронний чи паперовий) не має значення. Звісно, електронна версія друкованого більш доступна і мобільніша у використанні. Біда у тім, що переважна більшість наших учителів не бачать альтернативи саме традиційному підручнику. Бо іншого не знають.
06.10.2014
Лідія Поперечна, Віктор Громовий
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews