Укр Рус

Дата: 26.07.2017

Підписка на новини

Голосування

Головною рисою хорошого директора школи є
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

СТРАТЕГІЯ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ДО 2020 РОКУ: коментарі та пропозиції

Автор:
Ірина Єгорченко
Опубліковано
18.12.2014
  1. Основна проблема вищої освіти – масова видача дипломів випускникам з нульовими знаннями 

Текст стратегії починається з намагання оцінити якість вищої освіти, проте, автори говорити правду про якість не наважились і наводять показники охоплення вищою освітою та дані міжнародних рейтингів (які теж не оцінюють якість). 

Основна ж проблема вищої освіти саме у відсутності орієнтації на якість та самої якості – масово видаються дипломи „нульовим” студентам без базових знань. Навіть без знань за 5-6 клас школи. З утрудненим сприйняттям письмового тексту. Результати моїх неформальних опитувань викладачів, студентів та працівників кадрових агенцій не дозволяють говорити про „низьку якість” освіти – а лише про імітацію освіти, з деякими невеликими оазами. Це не є вина лише вищої освіти – загальна ситуація в середній школі така, що саме у 5-6 класі більшість дітей припиняє вчитись, особливо з математики, „втрачає нитку розуміння” і просто досиджує до атестату, здобуваючи навички списування та імітації навчання. Але вища школа ніколи не намагалась боротись за вирішення цієї проблеми, а пристосовувалась з максимальними вигодами для себе. У відповідь на будь-яку критику наводились в основному аргументи щодо недостатності фінансування. 

В умовах, коли бракує підготовлених абітурієнтів для всіх вишів, студентів  після вступу виключають практично тільки за тривале невідвідування занять та екзаменів чи несплату. Тож маємо такі реалії:

  1. Приймаються на навчання студенти, що не опанували програму середньої школи (прийом з низькими балами ЗНО та за різними шляхами уникнення ЗНО (з коледжів та за пільгами); за нинішнього „наповнення” балів, з балом 125 - 160 університетська програма з математики, фізики, технічних наук – не під силу. ЗНО рейтингує абітурієнтів та в принципі вибирає кращих – але якщо загальний рівень низький, вибрати достатню кількість абітурієнтів, які бажають та можуть вчитись – неможливо.
  2. Викладачі не мають змоги відраховувати студентів, що демонструють нульові знання і не вчаться (відрахування = скорочення ставок викладачів, тому практично не можна відрахувати 80% нездатних вчитись студентів).
  3. Викладачі розуміють неможливість опанування програми та низьку мотивацію студентів, тому примітивізують навчання та послідовно занижують вимоги (приймаються плагіатні реферати та контрольні, виключається навіть простенька математика, дозволяється списування тощо). В багатьох інженерних вишах випускаючі кафедри здійснюють значний тиск для зниження вимог з математики, фізики, хімії.
  4. Є велика кількість контрактників та пільговиків (особливо дітей-сиріт), яких не виключають, навіть якщо вони не знають зовсім нічого, і потім їм видають дипломи.
  5. Типовою є низька мотивація студентів („все одно не виключать”, „потрібен тільки диплом”) помножена на відсутність вимог та розрахунок отримати  оцінку за хабар.
  6. Домінує низька кваліфікація викладачів, яка породжується в тому числі і викладанням предметів людьми з науковими ступенями та освітою, що не мають прямого стосунку до предмету (особливу проблему складають викладачі з педагогічною освітою та ступенями, які викладають непедагогічні предмети і керують невідповідними кафедрами).

„Суспільний договір”, який склався в нашій країні, включає в тому числі надання місця в університеті та документів про вищу освіту всім бажаючим незалежно від знань. Зарубіжний досвід для вирішення цієї проблеми нам не зовсім підходить, бо таких явищ в світі і в таких масштабах практично ніде немає. Хоча „фабрики дипломів” та свої проблеми з якістю освіти є в різних країнах.

Стратегія наводить дані щодо кількості іноземних студентів як досягнення, а не як проблему. За даними великої кількості знайомих викладачів, студенти саме з Туркменістану та Азербайджану часто не знають навіть російської чи української мови і не вчаться взагалі. Керівництво ВНЗ вимагає від викладачів ставити їм  позитивні оцінки без перевірки знань. Зараз більшість іноземних студентів приваблює низька вартість навчання та слабкі вимоги, які гарантують отримання диплому. Тож вкрай необхідна і переорієнтація на залучення іноземних студентів до якісної освіти, навіть за рахунок зменшення їхньої кількості.

Проблему масової видачі дипломів за нульового рівня знань необхідно визнати і думати, як зупинити руйнування залишків освіти.

Що можна зробити (крім очевидної пропозиції виключити з університетів хоча б тих, хто не знає таблиці множення та не може переказати текст):

1) запровадити коригувальні курси, в тому числі кількарічні – для контрактників та іноземців;

2) за досвідом відомих західних вишів – розробити спеціальні програми та типи дипломів для слабких студентів, в тому числі іноземців – ці дипломи не мають бути еквівалентними загальним університетським дипломам;

3) запровадити незалежне тестування після 1 курсу за прикладом екзаменів КРОК медичних університетів – для відсіювання осіб із зовсім неприйнятним рівнем знань;

4) скасувати вимогу автоматичного скорочення ставок викладачів внаслідок виключення великої кількості слабких студентів;

5) на наступному етапі впровадити ЗНО для бакалаврів та незалежні сертифікаційні екзамени для всіх „життєво важливих” професій (лікарі, вчителі, інженери-будівельники та транспортники) + спеціальні програми та стимули для студентів з цих професій з переведенням всіх „нульових” студентів на інші програми та „некритичні” простіші спеціальності;

6) заміна пільг, зокрема, для дітей-сиріт наданням безкоштовної допомоги тьюторів та репетиторів протягом певного періоду, з подальшим навчанням на загальних підставах без інших пільг (окрім соціальних стипендій).

Можна розраховувати, що  частину цих проблем вирішать нова система ЗНО та вдосконалення середньої освіти. Необхідно також прийняти принципове рішення щодо долі нинішніх студентів з неприйнятним рівнем знань. Моя пропозиція – дати їм вибір між отриманням сурогатного диплому («недипломного» сертифікату) та повторним платним курсом навчання.

  1. Соціальна роль вищої освіти - засіб амортизації безробіття та турбота про пільговиків

Серед задекларованих цілей вищої освіти(розвиток людини, розкриття потенціалу, підготовка кадрів тощо) є і соціальні цілі(амортизація безробіття та надходження в країну коштів заробітчан). Існуюча система готує невелику кількість корисних працівників, але в основному досягає лише популістських цілей – з наступним безробіттям чи роботою не за спеціальністю після отримання диплому. Якщо просто підвищити вимогливість до студентів, доведеться закрити цілі університети, збільшити безробіття, що багато політиків та адміністраторів можуть вважати неприйнятним.

Для підтримки ролі освіти як амортизатора безробіття, в умовах низького рівня підготовки та мотивації абітурієнтів, окрім коригувальних курсів, можна запропонувати

  • спрощені програми з сурогатними дипломами (можна їх якось красиво назвати) з тим, щоб задовольнити батьків, які хочуть «дати своїм дітям дипломи»;
  • розширення контрактного навчання для всіх бажаючих за тими спеціальностями, де низький рівень освіти не буде шкодити системі освіти та економіці, де менше значення мають базові знання шкільної програми та є ринковий відбір кадрів (всі види мистецтва, реклама, підприємництво, маркетинг, туризм, дизайн, моделювання одягу, іноземні мови).

Для виконання „соціальної ролі” освіти щодо підтримки дітей-сиріт, ветеранів АТО та їхніх дітей, доцільно створити систему тьюторів (наставників), з залученням волонтерів, викладачів-пенсіонерів, НДО та грантового фінансування. Такі структури не мають бути „вбудовані” у заклади вищої освіти(щоб тьютори не перетворювались на лобістів оцінок). Таких дітей треба підтримувати лише з урахуванням успішності та звітів тьюторів. Цьому контингенту випускників шкіл слід надавати реальну допомогу у виборі професії та підготовці до навчання, а не забезпечувати їм кілька років оплачуваного дозвілля та порожній диплом.

  1. Стейкхолдери – залучення та нейтралізація

Стратегія говорить про залучення стейкхолдерів. Проте, стейкхолдери не ідентифіковані, і не враховане існування  груп стейкхолдерів, щодо яких потрібна нейтралізація спротиву, а не залучення:

     1) отримувачі феодальної ренти з системи освіти (керівництво НАПН, деякі ректори, адміністрації вишів, чиновники системи освіти);

     2) різноманітні адепти „здорового консерватизму”;

     3) хабарники та посередники (часто низові адміністративні працівники вишів);

     4) жертви „стокгольмського синдрому” серед викладачів, які пристосувались до існуючої ситуації і не хочуть змін;

     5) батьки та студенти, які розраховують на дипломи без знань і вимог; 

     6) політики, які не хочуть незадоволення цих потужних груп та збільшення безробіття.

„Ректори-феодали” – це формальні ректори чи фактичні керівники закладів вищої освіти, які мають статки, що в десятки та сотні разів переважають можливі з обґрунтованого доходу на посаді ректора, значну кількість бізнесів (пов’язаних чи непов’язаних з вишем), значну кількість родичів та особисто відданих осіб серед працівників, беруть значну участь в політичній діяльності, систематично порушують етичні принципи у своїй діяльності.  

Стратегія має передбачати конкретні заходи з нейтралізації спротиву цих груп та надання їм певних каналів часткової реалізації їхніх бажань. Проте, є інформація про лобіювання деякими депутатами ВР подальшого зниження вимог та розширення доступу до університетів непідготовлених абітурієнтів. 

  1. Пропозиції щодо підвищення якості вищої освіти 

Заходи для зменшення витрат вищої освіти з одночасним підвищенням якості: 

  1. Кардинальне зменшення обсягу гуманітарних та непрофільних курсів, переведення більшої частини таких дисциплін у курси за вибором.
  2. Для ІТ, деяких інженерних та сервісних спеціальностей – запровадження програм „робота + навчання” – частина зароблених коштів йде на оплату навчання. Такі програми можуть бути більш тривалими за стандартні. Зміна системи навчання в галузях, де швидко міняються потреби роботодавців.
  3. Скасування навчання за бюджетні кошти для спеціальностей, для яких практично немає працевлаштування в бюджетних установах (туризм, дизайн, маркетинг, менеджмент, реклама, підприємництво, моделювання одягу та ін.), а також для права та економіки в непрофільних вишах.
  4. Скасування обов’язкових курсів та заліків з фізкультури та іноземних мов (існуюча система спільного навчання людей з різним рівнем та різною мотивацією давно довела свою безглуздість). Замість нинішньої фізкультури – факультативні дешеві секції в зручний для студентів час; замість наполегливої імітації вивчення іноземної мови – дешеві курси англійської мови з розподілом за рівнями та видачею додаткового сертифікату університету з зазначенням рівня. Курси інших іноземних мов для тих, хто добре знає англійську. Обов’язковим з іноземної мови може бути лише курс Academic Writing на наукових спеціальностях. Часткова платність необхідна для підвищення якості та забезпечення мотивації. Система заліків з фізкультури та іноземних мов – джерело корупції у багатьох вишах і не досягає декларованих цілей.
  5. Закриття коледжів, основною місією яких є вступ до університету без ЗНО. Розвиток коледжів, що дають професії, за якими потім реально працюють випускники без масового переходу до вишів. Стимулювання створення професіоналами відповідних галузей небюджетних „вищих професійних шкіл” для опанування „неуніверситетських” професій на вищому рівні.
  6. Створення в університетах недорогих систем додаткової освіти з можливістю залучення якісних тренерів (маркетинг-менеджмент-економіка-особистий розвиток-іноземні мови) замість обов’язкового навчання за багатьма непрофільними дисциплінами. Ця ж система може використовуватись і для проведення навчання за ринковими цінами для сторонніх осіб.
  7. „Розширення рамок” у запровадженні інноваційних систем освіти для якісних приватних вишів. 
  1. Вибір принципового підходу до радикального підвищення якості вищої освіти

Після вирішення базової проблеми (припинення масової видачі дипломів за відсутності знань), необхідно вибрати підходи до радикального підвищення якості. 

Думаю, що немає іншого виходу, ніж розділити потоки „елітної освіти” та традиційної освіти (існуюча невимоглива імітація освіти переходить у категорію „спеціальних програм без отримання ступеня”): 

А) реформуємо частину існуючих університетів зі значним посиленням вимог до студентів та викладачів, дозволяємо жорсткий відсів;

Б) створюємо нові елітні виші з жорсткішим відбором студентів, ніж просто ЗНО, без врахування пільг, відсівом протягом навчання, просунутими програмами, кращим фінансуванням. 

Наприклад, зараз українські програми з економіки (за кількома винятками, які випускають невелику кількість студентів) не забезпечують вивчення того, що в світі вважається спеціальністю „економіка”. Але Україні дуже потрібні реальні спеціалісти з економіки, з відповідними знаннями та аналітичними здібностями. Масове навчання на існуючих економічних факультетах „справжній економіці” неможливе, занадто слабка підготовка студентів та викладачів з математики та англійської мови. Тож „розділення потоків” щодо економіки  можливе тільки зі створенням нового елітного вишу. Також необхідна хоча б якась кількість якісних спеціалістів у критичних галузях (лікарі, вчителі, інженери з інфраструктури) жорстко відібраних без пільг та з дозволом значного відсіву упродовж навчання – думаю, що це можливо у кращих існуючих університетах. 

Заходи для підвищення мотивації студентів:

      1) Ідентифікувати та максимально усунути усе безглузде, нецікаве та застаріле а освіті, в тому числі примусову участь у будь-яких заходах окрім навчання.

      2) Підвищити вимоги до знань та відраховувати (переводити на інші програми) слабких студентів, які не можуть вчитись і  негативно впливають на мотивацію інших.

      3) Спеціальні заходи з профорієнтації та мотивації.

      4) Створити окремі „потоки якісної освіти” з дуже високими вимогами та додатковими стимулами. 

  1. Наука в університетах

Стратегія не визначає основні проблеми розвитку науки в університетах (це не тільки відсутність коштів та надмірне навантаження викладачів):

     1) Феодальна система, авторитарний стиль управління – витісняються здібні науковці та процвітають  групи підтримки ректора;

     2) Низька наукова та академічна кваліфікація представників основних центрів впливу (керівників та „жертв стокгольмського синдрому”), які свідомо  та несвідомо протидіють реальним науковцям;

     3) Якщо не змінювати систему фінансування – збільшені кошти підуть керівникам  та їхнім групам підтримки замість  активних науковців;

     4) Бюрократичні перешкоди для горизонтальних зв’язків науковців (заборони на відрядження, нереальні правила проведення конференцій);

     5) Недотримання етичних принципів в науці (є лише точкові заходи проти плагіату, не вживаються заходи до груп підтримки плагіаторів, фактично стимулюється плагіат та імітація наукової діяльності серед студентів та аспірантів);

     6) Складність занять якісною наукою для людей, яких система змушує постійно брехати (ставити позитивні оцінки за відсутні знання або занижувати оцінки для зменшення виплат стипендій) – це розмиває професійні та етичні стандарти і в науці;

     7) Як показав досвід багатьох країн, зосередження на формальних показниках (кількість публікацій, індекси цитування, імпакт-фактори) оцінки наукової діяльності замість peer review (оцінки рівними членами наукової спільноти) та збільшення visibility (помітності)досліджень призводить до побудови карго культу (імітації) замість наукової діяльності, низької репутації науковців з цієї країни. 

     Пропоновані додаткові заходи для розвитку науки в університетах:

     1) Визначення та усунення бюрократичних перешкод для розвитку академічної мобільності та горизонтальних зв’язків науковців (зокрема, перешкод для стажувань, відряджень та проведення і відвідання конференцій);

     2) Встановлення вимог щодо знання англійської мови (використовуючи стандартні тести TOEFL, IELTS чи системи рівнів знання) для освітніх адміністраторів та викладачів-науковців з певним (але коротким) перехідним періодом;

     3) Ознайомлення викладачів та адміністраторів з етичними принципами в науці та процедурами peer review, а також з міжнародними методами оцінки наукових досліджень (це не механічно-наукометричні методи); запровадження процедур дотримання етичних принципів та peer review згідно міжнародних стандартів та з залученням зарубіжних експертів;

     4) Ранній відбір кращих студентів до посилених програм з залученням до наукової роботи та додатковими стимулами (спеціальна стипендія, кращі умови в гуртожитку);

     5) Більш конкретні заходи співробітництва з науковими установами (спільна аспірантура, створення кафедр в наукових установах, створення програм підвищення кваліфікації викладачів в наукових установах, участь наукових установ в акредитації програм навчання). 

Стратегія зазначає необхідність забезпечення доступу до „міжнародних наукометричних баз”.

По-перше, необхідно вказати конкретні провідні наукометричні бази (WoS (World of Science компанії Thomson Reuters), SCOPUS, PubMed). Доступ до багатьох інших баз, які достатні для більшості наукових цілей, вже є безкоштовним, зокрема, до Google Scholar.

По-друге, мова мала б йти про доступ не лише до наукометричних баз, але й до повних текстів наукових статей в провідних журналах (хоча завдяки зусиллям пострадянських вчених, які працюють за кордоном, тепер це не проблема). 

Після некваліфікованого встановлення вимог до публікацій в наказах МОН № 1111 та 1112 2012 року, широко побутує думка про внесення до „міжнародної наукометричної бази” як ознаку якості журналу чи статті. Це обмежено справедливо лише для WoS. Внесення журналів до провідних баз корисне для збільшення помітності (visibility)результатів, проте, не треба сприймати це як критерій якості, особливо щодо конкретної статті та конкретного науковця. В міжнародних  наукометричних базах індексуються й журнали без адекватного рецензування. Для врахування якості журналів в рамках атестації наукових кадрів, пропоную використовувати польський досвід (списки журналів, розподілених за групами за репутацією, та нарахування балів за статтю залежно від групи журналу). Списки можна запозичити, і не нараховувати бали за публікації в «мурзилках» (наукових журналах без адекватних процедур рецензування). 

Рейтингові та наукометричні показники українських вчених можуть бути значно покращені навіть без збільшення кількості публікацій та без маніпуляцій даними. Поки що „офіційні наукометристи”, як правило, не знають англійської мови, не мають необхідних знань щодо функціонування наукометричних баз та не ініціюють відповідних заходів. А українські вчені та університети мають нижчі наукометричні  показники та місця в рейтингах, ніж могли б мати. 

Грантове фінансування, доступ до журналів та стажування є важливими факторами, але розвиток науки в університетах неможливий без вирішення основної проблеми – утримування у вишах непідготовлених до навчання та немотивованих студентів, та видачі дипломів за нульові знання. Наука потрібна для якості освіти, якість освіти потрібна для науки. 

За відсутності кардинальних реформ, вища освіта остаточно перетвориться на імітацію, кращі абітурієнти та студенти поїдуть навчатися за кордон. Україні доведеться залучати іноземних спеціалістів у критично необхідних галузях (лікарів та інженерів з інфраструктури). Незалежно від місць в рейтингах якості та показників охоплення молоді вищою освітою. 

Ірина Єгорченко, старший науковий співробітник Інституту математики НАНУ, кандидат фізико-математичних наук.

СТРАТЕГІЯ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ДО 2020 РОКУ: коментарі та пропозиції
СТРАТЕГІЯ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ДО 2020 РОКУ: коментарі та пропозиції
  1. Основна проблема вищої освіти – масова видача дипломів випускникам з нульовими знаннями 

Текст стратегії починається з намагання оцінити якість вищої освіти, проте, автори говорити правду про якість не наважились і наводять показники охоплення вищою освітою та дані міжнародних рейтингів (які теж не оцінюють якість). 

Основна ж проблема вищої освіти саме у відсутності орієнтації на якість та самої якості – масово видаються дипломи „нульовим” студентам без базових знань. Навіть без знань за 5-6 клас школи. З утрудненим сприйняттям письмового тексту. Результати моїх неформальних опитувань викладачів, студентів та працівників кадрових агенцій не дозволяють говорити про „низьку якість” освіти – а лише про імітацію освіти, з деякими невеликими оазами. Це не є вина лише вищої освіти – загальна ситуація в середній школі така, що саме у 5-6 класі більшість дітей припиняє вчитись, особливо з математики, „втрачає нитку розуміння” і просто досиджує до атестату, здобуваючи навички списування та імітації навчання. Але вища школа ніколи не намагалась боротись за вирішення цієї проблеми, а пристосовувалась з максимальними вигодами для себе. У відповідь на будь-яку критику наводились в основному аргументи щодо недостатності фінансування. 

В умовах, коли бракує підготовлених абітурієнтів для всіх вишів, студентів  після вступу виключають практично тільки за тривале невідвідування занять та екзаменів чи несплату. Тож маємо такі реалії:

  1. Приймаються на навчання студенти, що не опанували програму середньої школи (прийом з низькими балами ЗНО та за різними шляхами уникнення ЗНО (з коледжів та за пільгами); за нинішнього „наповнення” балів, з балом 125 - 160 університетська програма з математики, фізики, технічних наук – не під силу. ЗНО рейтингує абітурієнтів та в принципі вибирає кращих – але якщо загальний рівень низький, вибрати достатню кількість абітурієнтів, які бажають та можуть вчитись – неможливо.
  2. Викладачі не мають змоги відраховувати студентів, що демонструють нульові знання і не вчаться (відрахування = скорочення ставок викладачів, тому практично не можна відрахувати 80% нездатних вчитись студентів).
  3. Викладачі розуміють неможливість опанування програми та низьку мотивацію студентів, тому примітивізують навчання та послідовно занижують вимоги (приймаються плагіатні реферати та контрольні, виключається навіть простенька математика, дозволяється списування тощо). В багатьох інженерних вишах випускаючі кафедри здійснюють значний тиск для зниження вимог з математики, фізики, хімії.
  4. Є велика кількість контрактників та пільговиків (особливо дітей-сиріт), яких не виключають, навіть якщо вони не знають зовсім нічого, і потім їм видають дипломи.
  5. Типовою є низька мотивація студентів („все одно не виключать”, „потрібен тільки диплом”) помножена на відсутність вимог та розрахунок отримати  оцінку за хабар.
  6. Домінує низька кваліфікація викладачів, яка породжується в тому числі і викладанням предметів людьми з науковими ступенями та освітою, що не мають прямого стосунку до предмету (особливу проблему складають викладачі з педагогічною освітою та ступенями, які викладають непедагогічні предмети і керують невідповідними кафедрами).

„Суспільний договір”, який склався в нашій країні, включає в тому числі надання місця в університеті та документів про вищу освіту всім бажаючим незалежно від знань. Зарубіжний досвід для вирішення цієї проблеми нам не зовсім підходить, бо таких явищ в світі і в таких масштабах практично ніде немає. Хоча „фабрики дипломів” та свої проблеми з якістю освіти є в різних країнах.

Стратегія наводить дані щодо кількості іноземних студентів як досягнення, а не як проблему. За даними великої кількості знайомих викладачів, студенти саме з Туркменістану та Азербайджану часто не знають навіть російської чи української мови і не вчаться взагалі. Керівництво ВНЗ вимагає від викладачів ставити їм  позитивні оцінки без перевірки знань. Зараз більшість іноземних студентів приваблює низька вартість навчання та слабкі вимоги, які гарантують отримання диплому. Тож вкрай необхідна і переорієнтація на залучення іноземних студентів до якісної освіти, навіть за рахунок зменшення їхньої кількості.

Проблему масової видачі дипломів за нульового рівня знань необхідно визнати і думати, як зупинити руйнування залишків освіти.

Що можна зробити (крім очевидної пропозиції виключити з університетів хоча б тих, хто не знає таблиці множення та не може переказати текст):

1) запровадити коригувальні курси, в тому числі кількарічні – для контрактників та іноземців;

2) за досвідом відомих західних вишів – розробити спеціальні програми та типи дипломів для слабких студентів, в тому числі іноземців – ці дипломи не мають бути еквівалентними загальним університетським дипломам;

3) запровадити незалежне тестування після 1 курсу за прикладом екзаменів КРОК медичних університетів – для відсіювання осіб із зовсім неприйнятним рівнем знань;

4) скасувати вимогу автоматичного скорочення ставок викладачів внаслідок виключення великої кількості слабких студентів;

5) на наступному етапі впровадити ЗНО для бакалаврів та незалежні сертифікаційні екзамени для всіх „життєво важливих” професій (лікарі, вчителі, інженери-будівельники та транспортники) + спеціальні програми та стимули для студентів з цих професій з переведенням всіх „нульових” студентів на інші програми та „некритичні” простіші спеціальності;

6) заміна пільг, зокрема, для дітей-сиріт наданням безкоштовної допомоги тьюторів та репетиторів протягом певного періоду, з подальшим навчанням на загальних підставах без інших пільг (окрім соціальних стипендій).

Можна розраховувати, що  частину цих проблем вирішать нова система ЗНО та вдосконалення середньої освіти. Необхідно також прийняти принципове рішення щодо долі нинішніх студентів з неприйнятним рівнем знань. Моя пропозиція – дати їм вибір між отриманням сурогатного диплому («недипломного» сертифікату) та повторним платним курсом навчання.

  1. Соціальна роль вищої освіти - засіб амортизації безробіття та турбота про пільговиків

Серед задекларованих цілей вищої освіти(розвиток людини, розкриття потенціалу, підготовка кадрів тощо) є і соціальні цілі(амортизація безробіття та надходження в країну коштів заробітчан). Існуюча система готує невелику кількість корисних працівників, але в основному досягає лише популістських цілей – з наступним безробіттям чи роботою не за спеціальністю після отримання диплому. Якщо просто підвищити вимогливість до студентів, доведеться закрити цілі університети, збільшити безробіття, що багато політиків та адміністраторів можуть вважати неприйнятним.

Для підтримки ролі освіти як амортизатора безробіття, в умовах низького рівня підготовки та мотивації абітурієнтів, окрім коригувальних курсів, можна запропонувати

  • спрощені програми з сурогатними дипломами (можна їх якось красиво назвати) з тим, щоб задовольнити батьків, які хочуть «дати своїм дітям дипломи»;
  • розширення контрактного навчання для всіх бажаючих за тими спеціальностями, де низький рівень освіти не буде шкодити системі освіти та економіці, де менше значення мають базові знання шкільної програми та є ринковий відбір кадрів (всі види мистецтва, реклама, підприємництво, маркетинг, туризм, дизайн, моделювання одягу, іноземні мови).

Для виконання „соціальної ролі” освіти щодо підтримки дітей-сиріт, ветеранів АТО та їхніх дітей, доцільно створити систему тьюторів (наставників), з залученням волонтерів, викладачів-пенсіонерів, НДО та грантового фінансування. Такі структури не мають бути „вбудовані” у заклади вищої освіти(щоб тьютори не перетворювались на лобістів оцінок). Таких дітей треба підтримувати лише з урахуванням успішності та звітів тьюторів. Цьому контингенту випускників шкіл слід надавати реальну допомогу у виборі професії та підготовці до навчання, а не забезпечувати їм кілька років оплачуваного дозвілля та порожній диплом.

  1. Стейкхолдери – залучення та нейтралізація

Стратегія говорить про залучення стейкхолдерів. Проте, стейкхолдери не ідентифіковані, і не враховане існування  груп стейкхолдерів, щодо яких потрібна нейтралізація спротиву, а не залучення:

     1) отримувачі феодальної ренти з системи освіти (керівництво НАПН, деякі ректори, адміністрації вишів, чиновники системи освіти);

     2) різноманітні адепти „здорового консерватизму”;

     3) хабарники та посередники (часто низові адміністративні працівники вишів);

     4) жертви „стокгольмського синдрому” серед викладачів, які пристосувались до існуючої ситуації і не хочуть змін;

     5) батьки та студенти, які розраховують на дипломи без знань і вимог; 

     6) політики, які не хочуть незадоволення цих потужних груп та збільшення безробіття.

„Ректори-феодали” – це формальні ректори чи фактичні керівники закладів вищої освіти, які мають статки, що в десятки та сотні разів переважають можливі з обґрунтованого доходу на посаді ректора, значну кількість бізнесів (пов’язаних чи непов’язаних з вишем), значну кількість родичів та особисто відданих осіб серед працівників, беруть значну участь в політичній діяльності, систематично порушують етичні принципи у своїй діяльності.  

Стратегія має передбачати конкретні заходи з нейтралізації спротиву цих груп та надання їм певних каналів часткової реалізації їхніх бажань. Проте, є інформація про лобіювання деякими депутатами ВР подальшого зниження вимог та розширення доступу до університетів непідготовлених абітурієнтів. 

  1. Пропозиції щодо підвищення якості вищої освіти 

Заходи для зменшення витрат вищої освіти з одночасним підвищенням якості: 

  1. Кардинальне зменшення обсягу гуманітарних та непрофільних курсів, переведення більшої частини таких дисциплін у курси за вибором.
  2. Для ІТ, деяких інженерних та сервісних спеціальностей – запровадження програм „робота + навчання” – частина зароблених коштів йде на оплату навчання. Такі програми можуть бути більш тривалими за стандартні. Зміна системи навчання в галузях, де швидко міняються потреби роботодавців.
  3. Скасування навчання за бюджетні кошти для спеціальностей, для яких практично немає працевлаштування в бюджетних установах (туризм, дизайн, маркетинг, менеджмент, реклама, підприємництво, моделювання одягу та ін.), а також для права та економіки в непрофільних вишах.
  4. Скасування обов’язкових курсів та заліків з фізкультури та іноземних мов (існуюча система спільного навчання людей з різним рівнем та різною мотивацією давно довела свою безглуздість). Замість нинішньої фізкультури – факультативні дешеві секції в зручний для студентів час; замість наполегливої імітації вивчення іноземної мови – дешеві курси англійської мови з розподілом за рівнями та видачею додаткового сертифікату університету з зазначенням рівня. Курси інших іноземних мов для тих, хто добре знає англійську. Обов’язковим з іноземної мови може бути лише курс Academic Writing на наукових спеціальностях. Часткова платність необхідна для підвищення якості та забезпечення мотивації. Система заліків з фізкультури та іноземних мов – джерело корупції у багатьох вишах і не досягає декларованих цілей.
  5. Закриття коледжів, основною місією яких є вступ до університету без ЗНО. Розвиток коледжів, що дають професії, за якими потім реально працюють випускники без масового переходу до вишів. Стимулювання створення професіоналами відповідних галузей небюджетних „вищих професійних шкіл” для опанування „неуніверситетських” професій на вищому рівні.
  6. Створення в університетах недорогих систем додаткової освіти з можливістю залучення якісних тренерів (маркетинг-менеджмент-економіка-особистий розвиток-іноземні мови) замість обов’язкового навчання за багатьма непрофільними дисциплінами. Ця ж система може використовуватись і для проведення навчання за ринковими цінами для сторонніх осіб.
  7. „Розширення рамок” у запровадженні інноваційних систем освіти для якісних приватних вишів. 
  1. Вибір принципового підходу до радикального підвищення якості вищої освіти

Після вирішення базової проблеми (припинення масової видачі дипломів за відсутності знань), необхідно вибрати підходи до радикального підвищення якості. 

Думаю, що немає іншого виходу, ніж розділити потоки „елітної освіти” та традиційної освіти (існуюча невимоглива імітація освіти переходить у категорію „спеціальних програм без отримання ступеня”): 

А) реформуємо частину існуючих університетів зі значним посиленням вимог до студентів та викладачів, дозволяємо жорсткий відсів;

Б) створюємо нові елітні виші з жорсткішим відбором студентів, ніж просто ЗНО, без врахування пільг, відсівом протягом навчання, просунутими програмами, кращим фінансуванням. 

Наприклад, зараз українські програми з економіки (за кількома винятками, які випускають невелику кількість студентів) не забезпечують вивчення того, що в світі вважається спеціальністю „економіка”. Але Україні дуже потрібні реальні спеціалісти з економіки, з відповідними знаннями та аналітичними здібностями. Масове навчання на існуючих економічних факультетах „справжній економіці” неможливе, занадто слабка підготовка студентів та викладачів з математики та англійської мови. Тож „розділення потоків” щодо економіки  можливе тільки зі створенням нового елітного вишу. Також необхідна хоча б якась кількість якісних спеціалістів у критичних галузях (лікарі, вчителі, інженери з інфраструктури) жорстко відібраних без пільг та з дозволом значного відсіву упродовж навчання – думаю, що це можливо у кращих існуючих університетах. 

Заходи для підвищення мотивації студентів:

      1) Ідентифікувати та максимально усунути усе безглузде, нецікаве та застаріле а освіті, в тому числі примусову участь у будь-яких заходах окрім навчання.

      2) Підвищити вимоги до знань та відраховувати (переводити на інші програми) слабких студентів, які не можуть вчитись і  негативно впливають на мотивацію інших.

      3) Спеціальні заходи з профорієнтації та мотивації.

      4) Створити окремі „потоки якісної освіти” з дуже високими вимогами та додатковими стимулами. 

  1. Наука в університетах

Стратегія не визначає основні проблеми розвитку науки в університетах (це не тільки відсутність коштів та надмірне навантаження викладачів):

     1) Феодальна система, авторитарний стиль управління – витісняються здібні науковці та процвітають  групи підтримки ректора;

     2) Низька наукова та академічна кваліфікація представників основних центрів впливу (керівників та „жертв стокгольмського синдрому”), які свідомо  та несвідомо протидіють реальним науковцям;

     3) Якщо не змінювати систему фінансування – збільшені кошти підуть керівникам  та їхнім групам підтримки замість  активних науковців;

     4) Бюрократичні перешкоди для горизонтальних зв’язків науковців (заборони на відрядження, нереальні правила проведення конференцій);

     5) Недотримання етичних принципів в науці (є лише точкові заходи проти плагіату, не вживаються заходи до груп підтримки плагіаторів, фактично стимулюється плагіат та імітація наукової діяльності серед студентів та аспірантів);

     6) Складність занять якісною наукою для людей, яких система змушує постійно брехати (ставити позитивні оцінки за відсутні знання або занижувати оцінки для зменшення виплат стипендій) – це розмиває професійні та етичні стандарти і в науці;

     7) Як показав досвід багатьох країн, зосередження на формальних показниках (кількість публікацій, індекси цитування, імпакт-фактори) оцінки наукової діяльності замість peer review (оцінки рівними членами наукової спільноти) та збільшення visibility (помітності)досліджень призводить до побудови карго культу (імітації) замість наукової діяльності, низької репутації науковців з цієї країни. 

     Пропоновані додаткові заходи для розвитку науки в університетах:

     1) Визначення та усунення бюрократичних перешкод для розвитку академічної мобільності та горизонтальних зв’язків науковців (зокрема, перешкод для стажувань, відряджень та проведення і відвідання конференцій);

     2) Встановлення вимог щодо знання англійської мови (використовуючи стандартні тести TOEFL, IELTS чи системи рівнів знання) для освітніх адміністраторів та викладачів-науковців з певним (але коротким) перехідним періодом;

     3) Ознайомлення викладачів та адміністраторів з етичними принципами в науці та процедурами peer review, а також з міжнародними методами оцінки наукових досліджень (це не механічно-наукометричні методи); запровадження процедур дотримання етичних принципів та peer review згідно міжнародних стандартів та з залученням зарубіжних експертів;

     4) Ранній відбір кращих студентів до посилених програм з залученням до наукової роботи та додатковими стимулами (спеціальна стипендія, кращі умови в гуртожитку);

     5) Більш конкретні заходи співробітництва з науковими установами (спільна аспірантура, створення кафедр в наукових установах, створення програм підвищення кваліфікації викладачів в наукових установах, участь наукових установ в акредитації програм навчання). 

Стратегія зазначає необхідність забезпечення доступу до „міжнародних наукометричних баз”.

По-перше, необхідно вказати конкретні провідні наукометричні бази (WoS (World of Science компанії Thomson Reuters), SCOPUS, PubMed). Доступ до багатьох інших баз, які достатні для більшості наукових цілей, вже є безкоштовним, зокрема, до Google Scholar.

По-друге, мова мала б йти про доступ не лише до наукометричних баз, але й до повних текстів наукових статей в провідних журналах (хоча завдяки зусиллям пострадянських вчених, які працюють за кордоном, тепер це не проблема). 

Після некваліфікованого встановлення вимог до публікацій в наказах МОН № 1111 та 1112 2012 року, широко побутує думка про внесення до „міжнародної наукометричної бази” як ознаку якості журналу чи статті. Це обмежено справедливо лише для WoS. Внесення журналів до провідних баз корисне для збільшення помітності (visibility)результатів, проте, не треба сприймати це як критерій якості, особливо щодо конкретної статті та конкретного науковця. В міжнародних  наукометричних базах індексуються й журнали без адекватного рецензування. Для врахування якості журналів в рамках атестації наукових кадрів, пропоную використовувати польський досвід (списки журналів, розподілених за групами за репутацією, та нарахування балів за статтю залежно від групи журналу). Списки можна запозичити, і не нараховувати бали за публікації в «мурзилках» (наукових журналах без адекватних процедур рецензування). 

Рейтингові та наукометричні показники українських вчених можуть бути значно покращені навіть без збільшення кількості публікацій та без маніпуляцій даними. Поки що „офіційні наукометристи”, як правило, не знають англійської мови, не мають необхідних знань щодо функціонування наукометричних баз та не ініціюють відповідних заходів. А українські вчені та університети мають нижчі наукометричні  показники та місця в рейтингах, ніж могли б мати. 

Грантове фінансування, доступ до журналів та стажування є важливими факторами, але розвиток науки в університетах неможливий без вирішення основної проблеми – утримування у вишах непідготовлених до навчання та немотивованих студентів, та видачі дипломів за нульові знання. Наука потрібна для якості освіти, якість освіти потрібна для науки. 

За відсутності кардинальних реформ, вища освіта остаточно перетвориться на імітацію, кращі абітурієнти та студенти поїдуть навчатися за кордон. Україні доведеться залучати іноземних спеціалістів у критично необхідних галузях (лікарів та інженерів з інфраструктури). Незалежно від місць в рейтингах якості та показників охоплення молоді вищою освітою. 

Ірина Єгорченко, старший науковий співробітник Інституту математики НАНУ, кандидат фізико-математичних наук.

18.12.2014
Ірина Єгорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Артем
Опубліковано 27.12.2014 в 10:20
Дипломи випускникам з нульовим рівнем знань нихто не видає. Але є проблема невідповідності програм вимогам сьогодення. У тому числі і програм з математики. Треба розуміти, що математику в школі та університеті вивчають не для того, щоб потім працювати в інституті математики НАНУ. Тому і потреби переважної більшості студентів є іншими. Справжня проблема у тому, що математики розповідають студентам те, що подобається і цікаво викладачам, а не те, що потрібно студентам. Крім того, багато викладачів, говорять про "нульовий" рівень знань студентів, але є багато сфер розумової діяльності, де ті самі студенти далеко попереду від своїх викладачів.
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews