Укр Рус

Дата: 18.06.2019

Підписка на новини

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» НА ТЕМУ «Управління освіти: ліквідувати не можна реорганізувати?!»

Автор:
Редколегія порталу «Освітня політика»
Опубліковано
03.05.2015

Актуальність обговорення цієї теми викликана суспільними очікуваннями щодо демонтажу існуючої бюрократичної управлінської вертикалі, яка є головним гальмом на шляху реформування  системи освіти в Україні. Великі сподівання покладаються на підготовку нової редакції проекту Закону України "Про освіту", яка може відкрити «вікно можливостей» для радикальних змін. Так, у оприлюднених на сайті Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти робочих матеріалах, зокрема, передбачається створення системи зовнішнього забезпечення якості освіти, що означає позбавлення органів місцевого самоврядування  контрольних повноважень.

Див.: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ОСВІТУ" (ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОБОТИ ГРУПИ ЕКСПЕРТІВ ВІД 26.02.2015 Р.) http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article;jsessionid=BE558886380106A25B188B31EFDD4411?art_id=64445&cat_id=64438

СТРУКТУРА ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ОСВІТУ"  http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article;jsessionid=BE558886380106A25B188B31EFDD4411?art_id=64450&cat_id=64438

Безпосереднім поштовхом до проведення «круглого столу» стала реакція освітянського співтовариства на проект наказу «Про затвердження Порядку здійснення місцевими органами управління освітою державного інспектування навчальних закладів», який уже своєю назвою вступає у протиріччя з ідеями, закладеними в Концепцію розвитку освіти України на 2015–2025 роки (у ній відділам і управлінням освіти передбачена роль сервісних центрів, які не матимуть функції контролю). 

Учасники «круглого столу» мали можливість обрати один із двох варіантів відповіді щодо подальшої долі управлінь(департаментів) освіти: 

  1. Ліквідувати, не можна реорганізувати!

Чи можлива освіта без «начальника»: зарубіжні «практики, які працюють» у сфері управління освітою та українські освітні реалії? 

  1. Ліквідувати не можна, реорганізувати!

Якими мають бути функції нових «структурних  підрозділів  з  питань  освіти  місцевих  державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування»? 

Від того, де ми вирішимо поставити кому в цьому реченні залежить не лише доля «освітньої вертикалі», а і, зрештою, сама можливість реформування шкільної освіти. Сподіваємось, що підсумки роботи нашого круглого столу сприятимуть інтелектуальному підживленню і активізації «сил змін» як серед педагогічної громадськості, так і в Міністерстві освіти і науки України. 

1.     Ліквідувати, не можна реорганізувати! 

Більшість учасників обговорення вирішили поставити кому після слова «ліквідувати». Такий категоричний висновок було зроблено з огляду на те, що управлінські структури в сфері освіти практично не піддаються реформуванню. Це замкнуті системи, які, як правило,  працюють самі на себе за принципом «начальник для начальника». Першопричиною неефективності роботи закладів освіти та детонатором більшості шкільних конфліктів є надлишкове зовнішнє керівництво школою, яке призводить до втрати на низовому рівні освітньої ієрархії здатності до самоорганізації. 

Зарубіжні «практики, які працюють» у сфері управління освітою теж підтверджують, що досягнути якісно вищого рівня ефективності роботи освітньої системи можна лише шляхом переходу від зовнішнього управління школами до школобазованого менеджменту(«School-Based Management», скорочено - SBM). На практиці перехід до школобазованого менеджменту (SBM) означає утвердження стратегії поліпшення освіти шляхом перенесення «центру ваги» у процесі прийняття рішень на операційний рівень(рівень навчального закладу). Практика такого переходу неодмінно підтверджує правоту  простих істин: найкраще вирішують проблеми ті, хто найближче до них стоять, хорошою школою не можна(і не треба) керувати, вона сама знає, що робити...

SBM – це перехід від надлишкового управління школами до управління ризиками у ситуації, коли запущено процеси самоорганізації педагогічних систем. Тож, головною функцією органу управління освітою стає уміння вимірювати «температуру реформ», бути «великим спостерігачем».

SBM  радикально змінює роль працівників освітнього офісу(управління освіти): вони більше не дають вказівок що робити школі, тепер вони допомагають  школі самостійно вирішити що їй робити.

 Учасникам круглого столу довелось констатувати, що українські освітні реалії сьогодні є такими, що сподіватись на перехід до школобазованого менеджменту можна тільки після того як відбудеться повний демонтаж фундаментальних засад пострадянської системи управління освітою. Було зазначено, що зараз вітчизняні управління освіти продовжують працювати як традиційні установи, які виглядають як бюрократично-чиновницькі «динозаври»(на Заході управлінські «динозаври» в освіті  вимерли ще в період переходу до школобазованого менеджменту упродовж 80-х років минулого століття). Аксіоматичним було і твердження, що установи як тип організаційної культури у новому тисячолітті стали вкрай неефективними. Зараз потрібен принципово новий тип управління, який ґрунтуватиметься на проектному принципі організації діяльності та у мережі партнерства. Управлінські структури мають стати достатньо гнучкими організаціями в яких людей пов’язуватиме не жорстка  ієрархічна підпорядкованість, а спільна зацікавленість у реалізації перспективних ідей, нова трудова етика та культура досягнень.

 Сьогодні управлінським структурам перш за все потрібні люди, які вміють мріяти, здатні генерувати ідеї, мають проектне мислення.  Адже для успіху будь-якого проекту потрібні не просто креативні особистості, а провісники майбутнього, здатні створювати світ навколо себе і просувати його як політичний, комерційний чи освітній проект.

 - А чи є вже новий начальник відділу?- запитую освітян у Здолбунові.

- Нема.

- А чого так? Не можуть визначитися з кандидатурою?

- Звичайно, і це. Але основна причина, що на таку зарплату ніхто з досвідчених

педагогів іти працювати не хоче.

Та й подумалося. А дійсно, хто піде за нинішнього непевного часу на таку посаду. Фактично без зарплати, без відряджень, без пального для авто, щоб виїхати в сільські школи. А корупційні схеми, які колись приваблювали багатьох на це місце, тепер під великим знаком питання. Боязко. Посадити можуть. Могли б узятися молоді амбіційні молоді педагоги за районну освіту, так немає відповідного стажу керівної роботи. Парадокс на парадоксі в наших законах. Районом можеш керувати з п’ятьма класами освіти, а от уже райосвітою треба якийсь ефемерний стаж. А ще як уявиш ці численні перевірки району з усіх усюд з усіх установ та організацій. А це ж кожного наймацюпісінького перевіряючого треба ублажити - напоїти, нагодувати та ще й на дорогу дати. А де візьмеш? Якщо ти чесний і непідкупний, то із своєї зарплати. Але так довго не протягнеш, захочеш залишитися чесним - звільнишся. Отже, вихід один - махінації, відкати, побори з директорів, які в свою чергу збирають з учителів. Отакий ланцюжок.

     Віталій Брудновський 

Управлінці тримаються за свої функції і привілеї тому, що іншого нічого не можуть. Інспектуванням можуть займатися тільки громадські організації, а в ніякому разі самі чиновники від освіти. А ось методичну роботу треба переорієнтувати з контролю на допомогу: розробку заходів для вчителів, складання конспектів уроку, пошук грантів для закладів освіти.

                                                              Олександр Воленко 

Дореформувались і децентралізувались! Слава чиновникам! Себе в образу не дадуть, і вчителів як завжди взують! Напевно, в МОН не одна сумка пішла, щоб таке проштовхувати. І ще це напевно досвід з Польщі взято, або Фінляндії чи ще десь, там саме так працюють органи управління.

На праці вчителів (куди йдуть наші педідеї - ми знаємо) стоять і МОН, і всі управління. Ми за 23 роки нічого нового не бачили лише те, що напрацювали вчителі і передали один одному. ЗУ про середню освіту ДАЄ ПРАВО навчальному закладу і відкривати класи і формувати навчальний заклад нового типу але ЗА ПОГОДЖЕННЯМ управлінь (це є корупційна складова), корупційна складова це є тендери, гроші на ремонт тощо. Отже хто відмовиться від схем? Еволюція не допоможе лише революція.

                                                         Ірина Фют 

Чиновники весь час намагаються брати реванш щодо епізодичних народних здобутків на більш пронародну державну політику, але наші теперішні аж надто поспішають. Може це від своєї внутрішньої слабкості та непевності, а тому експертному середовищу варто рішуче поставити ХРЕСТ на подібних радянських за антинародною сутністю "документах". Звісно, що запобіжники антидержавній руйнівній діяльності мають бути і вони у  СИСТЕМІ ІНДИКАТОРІВ стану справ та У державно-ГРОМАДСЬКІЙ формі управління (від призначень на посади не тільки директорів, а й усіх педпрацівників до формування мережі закладів своєї громади). А органи місцевої влади мають не "перевіряти" самих себе, а створювати умови для діяльності вибраних громадською РАДОЮ суб’єктів.

                                                 Володимир Бєлий 

Управління освіти повинні бути трансформовані в зовсім інші структури сервісного спрямування. На мою думку, мають бути сервісні центри на рівні шкільного округу. Керівника округу вибирає місцева громада на базі шкіл округу. Як виняток, керівника округу можна призначити на нетривалий період до проведення виборів. Разом із тим, апарат сервісного центру на рівні округу повинен призначатися виключно виходячи із професійної компетентності претендентів і не залежати від забаганок керівника. У складі центру повинні бути консультанти з кадрових, фінансових, матеріально-технічних питань тощо. Їх головне завдання надати максимальну консультаційну допомогу керівнику навчального закладу.

Ми добре розуміємо, що для подібних перетворень потрібен час і зміна психології. В процесі їх проведення будуть виникати численні питання для вирішення. Основне: як же ми не розвалимо систему без жорсткого контрою? Хто буде відповідати за проведення атестації навчальних закладів? Хто буде затверджувати робочі навчальні плани?

Нагальною вимогою часу є початок експериментальної перевірки запропонованої моделі на базі декількох регіонів України.

Разом із тим, запровадження таких принципових змін можливе лише в комплексі із структурними змінами в управлінні освітою на регіональному рівні. 

                                                          Вадим Лунячек 

Чесно кажучи, чи всі впевнені, що управління освіти чесно-чесно і професійно впорається з господарчими обов'язками? Зараз директор та батьки справляються і надалі впораються, а якщо цим займеться управління - не факт.

                                                             Олена Єльнікова 

Не треба мені така господарча група - посередник між школою та виконавцями робіт. З кого я запитаю за якість? Завгосп зараз добре з цим справляється. Було б належне фінансування. А ось реально подумати про те, які послуги отримати від такої структури треба.

                                                               Наталія Тягай 

Якщо говорити про ефективність управлінської діяльності, то вона буде тоді, коли навчальний заклад:

 1) стане юридичною автономною особою,

2) коли рада школи буде обирати керівників (директора та завуча),

 3) коли прийде директор школи, який навчиться рахувати гроші в кишені та організовувати процеси.

                                                 A. Кислинська 

Як показало обговорення, єдиної вертикалі (ієрархії) в управлінні загальною середньою освітою в Україні не існує. Є місцеві клани, які вибудовують свої міні-ієрархії. 

Локальні освітні системи, як правило, організовуються на наступних засадах:

1. Відсутності реальної автономії навчальних закладів від місцевих політичних груп, що знаходяться при владі в поточний момент.

2. Відсутності прозорих механізмів призначення керівників навчальних закладів та громадського контролю за їх роботою.

3. Вимушеною роботою в умовах «приватизації компетенцій», що означає послідовне відбирання передбачених законодавством повноважень у керівників шкіл, дріб’язкову опіку над ними тощо.

4. Існуванням «примусу до співпраці» з місцевими «керівними і спрямовуючими» політичними угрупуваннями, метою якого є використання школи як інструменту місцевих політичних(вибори) та фінансово економічних(відмивання грошей).

5. Використання корупції як інструменту управління навчальними закладами.

6. Ухвалення реальних рішень, що впливають на розвиток навчальних закладів у закритому режимі місцевими «райкомами партії».

7. Вибіркового  використання формально законних вимог для розправи з незгодними керівниками шкіл. 

Усе це зрештою створює систему патерналістсько-клієнтських відносин, у якій замість горизонтальних(мережевих) зв'язків створено ієрархічні відносини «патрон-клієнт», які знищують автономію індивіда і призводять до появи в освітній сфері ланцюжка залежностей та обмежень свободи педагогічної думки і дії. 

Учасники дискусії констатували, що в нашій країні досі немає професійного управління освітою на всіх рівнях освітньої ієрархії. Освіта у нас залишається «начальникоцентрованою», призначення керівників досі відбувається в закритому режимі, рівень їх кваліфікації бажає кращого. 

 Як наслідок, усе це призводить до вкрай негативного ставлення до існуючих управлінських структур. Цей висновок підтвердило і експертне on-line опитування на порталі «Освітня політика» щодо подальшої долі районних (міських) управлінь (відділів, департаментів) освіти та варіантів їх можливої трансформації у процесі реформування сфери загальної середньої освіти.

Лише 10,6 % респондентів  вважають доцільним «залишити  у нинішньому вигляді, зберігши їх традиційний статус і функції», а 34,2 %  − за те, щоб їх ліквідувати, прибравши у такий спосіб головне гальмо розвиту освіти.

Тож, як бачимо, у нас є «критична маса» людей, готових до радикальних змін в освіті. 

Рекомендації учасників обговорення, які підтримують ідею ліквідації місцевих управлінь освіти: 

  • У рамках реформи місцевого самоврядування на місці управлінь освіти створити центри сервісного обслуговування закладів освіти. Вони мають будувати свої стосунки із навчальними закладами на договірній основі. 
  • Питання про доцільність створення тих чи інших центрів сервісного обслуговування закладів освіти має вирішуватись на місцях. Ті навчальні заклади, які не захочуть співпрацювати з таким центром, будуть господарювати самостійно. 
  • Слід позбавитись ілюзії про те, що будь-який «посередник з ресурсів» зараз зможе вирішити ситуацію із матеріально-технічним забезпечення роботи навчальних закладів. Головне, що впливає на ефективність цієї роботи – це реалізація на практиці принципу «гроші ходять за дитиною» та перетворення закладів освіти на автономних, повноцінних гравців на ринку послуг. 

2. Ліквідувати не можна, реорганізувати! 

Частина учасників круглого столу вважають за можливе зберегти відділи, управління та департаменти освіти, суттєво змінивши їх функції та повноваження. 

Вообще мой вывод (хотя я понимаю, что буду в абсолютном меньшинстве) - районо НУЖНЫ. Точнее - не районо, а исполнительные дирекции образовательных округов (понятие образовательного округа долино быть коренным образом пересмотрено). И держаться они должны на том самом исполнительном директоре - локомотиве -профессионале, который получает приличную зарплату, всеми уважаем, умён, порядочен… ну понянто в общем... кадры решают всё!

                                                                 Юрий Зайцев 

Згодна із Юрієм Зайцевим, що потрібні «не районо, а исполнительные дирекции образовательных округов. И держаться ини должны на том самом исполнительном директоре". Супер !!! Плюс методисти мають бути тренерами, а не передавачами наказів, а всі накази (наприклад, з переліком конкурсів за рік)слід класти 1 вересня директору школи на стіл у вигляді списку, хай вибирає згідно з профілем школи з усвідомленням, що саме  це потрібно його учням. У такому випадку методист виконуватиме роль консультанта, а не того, хто шукає жертву, яка б взяла участь у черговому конкурсі тощо.

                                                        Лілія Козак 

А чому не проводити аудит замість інспектування, в ході якого можна підсказати як правильно робити, виявити проблему і врегулювати шляхи її вирішення, замість того щоб перевіряти і наказувати за результатами перевірок.

                                                 Галина Калиневич 

У компетенції районних/міських органів управління освітою (управлінь освіти) мають бути такі питання:

 ведення справ зі створення, реорганізації та припинення діяльності навчальних закладів, на які, відповідно до освітнього законодавства, поширюється юрисдикція управління, підготовка проектів відповідних рішень районної/міської Ради;

–  експертна оцінка проектів статутів, планованих змін до статутів навчальних закладів усіх форм власності, що перебувають у юрисдикції управління;

–  збір та аналіз (моніторинг) визначених нормативними документами показників стану навчальних закладів та реалізації ними програм розвитку, регулярне наповнення відповідних баз даних;

–  проведення конкурсного відбору, призначення, надання чергової/позачергової відпустки і звільнення (за згодою ради освітньої спільноти) директорів навчальних закладів, що перебувають у власності місцевої Ради;

–  організація атестації педагогічних працівників, які претендують на першу та вищу кваліфікаційні категорії, звання «старший вчитель» та «вчитель-методист». Управління освіти створює комісії, до складу яких входять кращі педагоги підпорядкованих йому навчальних закладів району/міста, забезпечує нагляд за дотриманням процедури атестації та присвоює, на основі відповідних рішень комісій, кваліфікаційні категорії і/або звання;

–  нагляд за дотриманням навчальними закладами, що перебувають у юрисдикції управління, норм кодексу праці, вимог щодо безпеки і гігієни, за веденням ними господарської діяльності та використанням отриманих з бюджету коштів тощо. Для цього працівники місцевого органу управління освітою мають регулярно відвідувати та оглядати підпорядковані йому навчальні заклади, ревізувати укладені угоди і документи, що засвідчують їхнє виконання;

–  розроблення власних та консультативна підтримка пропонованих навчальними закладами, що перебувають у власності місцевої ради, інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток мережі або окремого навчального закладу;

–  виконання, спільно з органами педагогічного нагляду та оцінювання якості освіти, заходів, пов’язаних із зовнішнім оцінюванням навчально-виховної діяльності закладів освіти, що перебувають у юрисдикції управління, освіти випускників;

–  укладання щорічних звітів про використання в мережі коштів, виділених радою на освіту, отриманих та наданих субвенцій, здійснених інвестицій.

                                    Роман Пастушенко 

Кращі педагоги-практики, директори закладів освіти не втомлюються кричати про необхідність суттєвого перегляду ролі та значення існуючих місцевих органів управління в освітній системі державі. Великі і малі освітянські начальники різних рівнів «дістали» педагогів і керівників перевірками, звітами, надуманими і нікому не потрібними масовими заходами, нарадами, вказівками, розпорядженнями. «Інспекторські дні», «дні методичної роботи», усілякі «вивчення», «моніторинги», «надання допомоги» давно перетворилися у знущання над творчо працюючим учителем і керівником, мають яскраво виражений корупційний та формально-бюрократичний присмаки, часто використовуються для розправ за політичними, кумівськими, особистісними  та іншими мотивами...

І в цій ситуації з’являється проект документа, який після затвердження може не ліквідувати, а унормувати подібну діяльність. Щоправда, відтепер вона буде не результатом виявів ідіосинкразії того чи іншого освітянського керівника, а його обов’язком, котрий йменуватиметься «державним інспектуванням». Тобто буде, як у відомій байці, коли щуку кинули у річку.

Суб’єктом інспекторської діяльності проект нормативного документа визначає місцеві органи управління освітою. Не будемо іще раз писати про те, що вони давно дискредитували себе в свідомому освітянському середовищі. Також не будемо згадувати і про їхню участь у руйнуванні української освіти, особливо в період 2010-2013 років. Але варто було б авторам документа задуматися над кількома питаннями. Зокрема, чи зможуть місцеві органи управління освітою здійснювати інспекторську діяльність не так, як вони уміють, а так як це може бути в демократичній та  цивілізованій державі? Чи є у них для цього відповідно підготовлені кадри?  Чи не буде заважати їхня підпорядкованість місцевій владі об’єктивності та неупередженості інспекторської діяльності? Навряд, чи відповідь на ці питання може бути позитивною. Очевидним є те, що інспекторські функції повинні здійснювати не місцеві органи управління освітою, а Державна інспекція навчальних закладів, котра задля цього й створювалася. Лише незалежний від місцевих правлячих еліт інспектор може виконати інспектування об’єктивно, неупереджено та відповідально.

                                                                      Ігор Лікарчук

Инспектировать справедливо и объективно могут только независимые ответственные инспекторы-ревизоры, не подчиненные органам местного самоуправления, использующие при проверке апробированные технологии, которые показывают реальный результат работы учебного учреждения. Предлагаемый проект мало чем отличается от того, что происходит сейчас.

                                                               Н.Савельева 

Роботу вчителя не повинна оцінювати людина, що провела у своєму житті у 100 разів менше уроків, ніж учитель. Керувати, (виконувати менеджерські, диспетчерські, консультативні функції) може. Оцінювати - ні! Оцінювати може тільки інший учитель-практик такої ж, а краще –  більш високої кваліфікації, або науковець з досвідом викладання.

                              Юрко Бак 

Саме тому наші так звані атестаційні комісії як "збірна солянка" є не більше, ніж пострадянська "відрижка" авторитарної управлінської системи, а не дійовий елемент механізму забезпечення якості освіти. Ваші слова потрібно взяти в аргументацію КАРДИНАЛЬНОЇ відмови від "комісійних" підходів до питань атестації чи сертифікації: або незалежні профільні генеральні інспектори (Франція, Алжир, інші) з реальними і прямими повноваження, а не лише для написання довідок про перевірку, або незалежні електронні тестування (Ізраїль, інші).

                                                               Володимир Бєлий 

Уже згадане експертне on-line опитування на порталі «Освітня політика» щодо подальшої долі районних (міських) управлінь (відділів, департаментів) освіти та варіантів їх можливої трансформації у процесі реформування сфери загальної середньої освіти набрало найбільшу кількість прихильників (40,6%) їх перетворення на сервісні центри із матеріально-технічного забезпечення роботи закладів освіти. 

Рекомендації учасників обговорення, які підтримують ідею реорганізації місцевих департаментів, управлінь і відділів освіти: 

  • Однозначно негативну уцінку майже всіх учасників обговорення викликав проект наказу «Про затвердження Порядку здійснення місцевими органами управління освітою державного інспектування навчальних закладів».

Спільним є бачення того, що місцеві органи управління освітою не повинні мати права на здійснення державного інспектування навчальних закладів. Цю функцію слід передати незалежним від місцевої влади установам (регіональним підрозділам державної інспекції, експертно-аналітичним центрам тощо). 

  • Частина учасників круглого столу вважає, що не варто зводити функції реформованих департаментів, управлінь і відділів освіти лише до виконання ролі «господарчої групи». Вони мають займатись організацією широкого кола сервісів, наприклад:

ведення справ зі створення, реорганізації та припинення діяльності навчальних закладів, підготовка проектів відповідних рішень районної/міської Ради;

експертна оцінка проектів статутів, змін до статутів навчальних закладів усіх форм власності, що перебувають у юрисдикції управління;

моніторинг визначених нормативними документами показників стану навчальних закладів та реалізації ними програм розвитку;

проведення конкурсного відбору, призначення і звільнення (за згодою ради освітньої спільноти) директорів навчальних закладів;

організація атестації педагогічних працівників, які претендують на першу та вищу кваліфікаційні категорії, звання «старший вчитель» та «вчитель-методист»;

нагляд за дотриманням навчальними закладами норм кодексу праці, вимог щодо безпеки і гігієни, за веденням ними господарської діяльності та використанням отриманих з бюджету коштів тощо;

розроблення власних та консультативна підтримка пропонованих навчальними закладами інвестиційних проектів;

ведення електронної реєстрації у ДНЗ;

впровадженням інформаційних технологій у навчальний та управлінський процес. 

●  Висловлювалися пропозиції про надання органам управління освітою аудиторських функцій(у ході аудиту можна підсказати як правильно виконати певне завдання, виявити проблему і визначити шляхи її вирішення, замість того, щоб перевіряти і карати за результатами перевірок). 

Отже, переважна більшість учасників круглого столу негативно ставиться до збереження чинних функцій департаментів, управлінь і відділів освіти, зокрема й інспекторських. 

На думку багатьох педагогів і керівників, навчальним закладам більш потрібною є практична допомога щодо вирішення конкретних проблем, а не інспектування зі складанням актів та загрозою покарання.

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» НА ТЕМУ «Управління освіти: ліквідувати не можна реорганізувати?!»
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» НА ТЕМУ «Управління освіти: ліквідувати не можна реорганізувати?!»

Актуальність обговорення цієї теми викликана суспільними очікуваннями щодо демонтажу існуючої бюрократичної управлінської вертикалі, яка є головним гальмом на шляху реформування  системи освіти в Україні. Великі сподівання покладаються на підготовку нової редакції проекту Закону України "Про освіту", яка може відкрити «вікно можливостей» для радикальних змін. Так, у оприлюднених на сайті Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти робочих матеріалах, зокрема, передбачається створення системи зовнішнього забезпечення якості освіти, що означає позбавлення органів місцевого самоврядування  контрольних повноважень.

Див.: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ОСВІТУ" (ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОБОТИ ГРУПИ ЕКСПЕРТІВ ВІД 26.02.2015 Р.) http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article;jsessionid=BE558886380106A25B188B31EFDD4411?art_id=64445&cat_id=64438

СТРУКТУРА ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ОСВІТУ"  http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article;jsessionid=BE558886380106A25B188B31EFDD4411?art_id=64450&cat_id=64438

Безпосереднім поштовхом до проведення «круглого столу» стала реакція освітянського співтовариства на проект наказу «Про затвердження Порядку здійснення місцевими органами управління освітою державного інспектування навчальних закладів», який уже своєю назвою вступає у протиріччя з ідеями, закладеними в Концепцію розвитку освіти України на 2015–2025 роки (у ній відділам і управлінням освіти передбачена роль сервісних центрів, які не матимуть функції контролю). 

Учасники «круглого столу» мали можливість обрати один із двох варіантів відповіді щодо подальшої долі управлінь(департаментів) освіти: 

  1. Ліквідувати, не можна реорганізувати!

Чи можлива освіта без «начальника»: зарубіжні «практики, які працюють» у сфері управління освітою та українські освітні реалії? 

  1. Ліквідувати не можна, реорганізувати!

Якими мають бути функції нових «структурних  підрозділів  з  питань  освіти  місцевих  державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування»? 

Від того, де ми вирішимо поставити кому в цьому реченні залежить не лише доля «освітньої вертикалі», а і, зрештою, сама можливість реформування шкільної освіти. Сподіваємось, що підсумки роботи нашого круглого столу сприятимуть інтелектуальному підживленню і активізації «сил змін» як серед педагогічної громадськості, так і в Міністерстві освіти і науки України. 

1.     Ліквідувати, не можна реорганізувати! 

Більшість учасників обговорення вирішили поставити кому після слова «ліквідувати». Такий категоричний висновок було зроблено з огляду на те, що управлінські структури в сфері освіти практично не піддаються реформуванню. Це замкнуті системи, які, як правило,  працюють самі на себе за принципом «начальник для начальника». Першопричиною неефективності роботи закладів освіти та детонатором більшості шкільних конфліктів є надлишкове зовнішнє керівництво школою, яке призводить до втрати на низовому рівні освітньої ієрархії здатності до самоорганізації. 

Зарубіжні «практики, які працюють» у сфері управління освітою теж підтверджують, що досягнути якісно вищого рівня ефективності роботи освітньої системи можна лише шляхом переходу від зовнішнього управління школами до школобазованого менеджменту(«School-Based Management», скорочено - SBM). На практиці перехід до школобазованого менеджменту (SBM) означає утвердження стратегії поліпшення освіти шляхом перенесення «центру ваги» у процесі прийняття рішень на операційний рівень(рівень навчального закладу). Практика такого переходу неодмінно підтверджує правоту  простих істин: найкраще вирішують проблеми ті, хто найближче до них стоять, хорошою школою не можна(і не треба) керувати, вона сама знає, що робити...

SBM – це перехід від надлишкового управління школами до управління ризиками у ситуації, коли запущено процеси самоорганізації педагогічних систем. Тож, головною функцією органу управління освітою стає уміння вимірювати «температуру реформ», бути «великим спостерігачем».

SBM  радикально змінює роль працівників освітнього офісу(управління освіти): вони більше не дають вказівок що робити школі, тепер вони допомагають  школі самостійно вирішити що їй робити.

 Учасникам круглого столу довелось констатувати, що українські освітні реалії сьогодні є такими, що сподіватись на перехід до школобазованого менеджменту можна тільки після того як відбудеться повний демонтаж фундаментальних засад пострадянської системи управління освітою. Було зазначено, що зараз вітчизняні управління освіти продовжують працювати як традиційні установи, які виглядають як бюрократично-чиновницькі «динозаври»(на Заході управлінські «динозаври» в освіті  вимерли ще в період переходу до школобазованого менеджменту упродовж 80-х років минулого століття). Аксіоматичним було і твердження, що установи як тип організаційної культури у новому тисячолітті стали вкрай неефективними. Зараз потрібен принципово новий тип управління, який ґрунтуватиметься на проектному принципі організації діяльності та у мережі партнерства. Управлінські структури мають стати достатньо гнучкими організаціями в яких людей пов’язуватиме не жорстка  ієрархічна підпорядкованість, а спільна зацікавленість у реалізації перспективних ідей, нова трудова етика та культура досягнень.

 Сьогодні управлінським структурам перш за все потрібні люди, які вміють мріяти, здатні генерувати ідеї, мають проектне мислення.  Адже для успіху будь-якого проекту потрібні не просто креативні особистості, а провісники майбутнього, здатні створювати світ навколо себе і просувати його як політичний, комерційний чи освітній проект.

 - А чи є вже новий начальник відділу?- запитую освітян у Здолбунові.

- Нема.

- А чого так? Не можуть визначитися з кандидатурою?

- Звичайно, і це. Але основна причина, що на таку зарплату ніхто з досвідчених

педагогів іти працювати не хоче.

Та й подумалося. А дійсно, хто піде за нинішнього непевного часу на таку посаду. Фактично без зарплати, без відряджень, без пального для авто, щоб виїхати в сільські школи. А корупційні схеми, які колись приваблювали багатьох на це місце, тепер під великим знаком питання. Боязко. Посадити можуть. Могли б узятися молоді амбіційні молоді педагоги за районну освіту, так немає відповідного стажу керівної роботи. Парадокс на парадоксі в наших законах. Районом можеш керувати з п’ятьма класами освіти, а от уже райосвітою треба якийсь ефемерний стаж. А ще як уявиш ці численні перевірки району з усіх усюд з усіх установ та організацій. А це ж кожного наймацюпісінького перевіряючого треба ублажити - напоїти, нагодувати та ще й на дорогу дати. А де візьмеш? Якщо ти чесний і непідкупний, то із своєї зарплати. Але так довго не протягнеш, захочеш залишитися чесним - звільнишся. Отже, вихід один - махінації, відкати, побори з директорів, які в свою чергу збирають з учителів. Отакий ланцюжок.

     Віталій Брудновський 

Управлінці тримаються за свої функції і привілеї тому, що іншого нічого не можуть. Інспектуванням можуть займатися тільки громадські організації, а в ніякому разі самі чиновники від освіти. А ось методичну роботу треба переорієнтувати з контролю на допомогу: розробку заходів для вчителів, складання конспектів уроку, пошук грантів для закладів освіти.

                                                              Олександр Воленко 

Дореформувались і децентралізувались! Слава чиновникам! Себе в образу не дадуть, і вчителів як завжди взують! Напевно, в МОН не одна сумка пішла, щоб таке проштовхувати. І ще це напевно досвід з Польщі взято, або Фінляндії чи ще десь, там саме так працюють органи управління.

На праці вчителів (куди йдуть наші педідеї - ми знаємо) стоять і МОН, і всі управління. Ми за 23 роки нічого нового не бачили лише те, що напрацювали вчителі і передали один одному. ЗУ про середню освіту ДАЄ ПРАВО навчальному закладу і відкривати класи і формувати навчальний заклад нового типу але ЗА ПОГОДЖЕННЯМ управлінь (це є корупційна складова), корупційна складова це є тендери, гроші на ремонт тощо. Отже хто відмовиться від схем? Еволюція не допоможе лише революція.

                                                         Ірина Фют 

Чиновники весь час намагаються брати реванш щодо епізодичних народних здобутків на більш пронародну державну політику, але наші теперішні аж надто поспішають. Може це від своєї внутрішньої слабкості та непевності, а тому експертному середовищу варто рішуче поставити ХРЕСТ на подібних радянських за антинародною сутністю "документах". Звісно, що запобіжники антидержавній руйнівній діяльності мають бути і вони у  СИСТЕМІ ІНДИКАТОРІВ стану справ та У державно-ГРОМАДСЬКІЙ формі управління (від призначень на посади не тільки директорів, а й усіх педпрацівників до формування мережі закладів своєї громади). А органи місцевої влади мають не "перевіряти" самих себе, а створювати умови для діяльності вибраних громадською РАДОЮ суб’єктів.

                                                 Володимир Бєлий 

Управління освіти повинні бути трансформовані в зовсім інші структури сервісного спрямування. На мою думку, мають бути сервісні центри на рівні шкільного округу. Керівника округу вибирає місцева громада на базі шкіл округу. Як виняток, керівника округу можна призначити на нетривалий період до проведення виборів. Разом із тим, апарат сервісного центру на рівні округу повинен призначатися виключно виходячи із професійної компетентності претендентів і не залежати від забаганок керівника. У складі центру повинні бути консультанти з кадрових, фінансових, матеріально-технічних питань тощо. Їх головне завдання надати максимальну консультаційну допомогу керівнику навчального закладу.

Ми добре розуміємо, що для подібних перетворень потрібен час і зміна психології. В процесі їх проведення будуть виникати численні питання для вирішення. Основне: як же ми не розвалимо систему без жорсткого контрою? Хто буде відповідати за проведення атестації навчальних закладів? Хто буде затверджувати робочі навчальні плани?

Нагальною вимогою часу є початок експериментальної перевірки запропонованої моделі на базі декількох регіонів України.

Разом із тим, запровадження таких принципових змін можливе лише в комплексі із структурними змінами в управлінні освітою на регіональному рівні. 

                                                          Вадим Лунячек 

Чесно кажучи, чи всі впевнені, що управління освіти чесно-чесно і професійно впорається з господарчими обов'язками? Зараз директор та батьки справляються і надалі впораються, а якщо цим займеться управління - не факт.

                                                             Олена Єльнікова 

Не треба мені така господарча група - посередник між школою та виконавцями робіт. З кого я запитаю за якість? Завгосп зараз добре з цим справляється. Було б належне фінансування. А ось реально подумати про те, які послуги отримати від такої структури треба.

                                                               Наталія Тягай 

Якщо говорити про ефективність управлінської діяльності, то вона буде тоді, коли навчальний заклад:

 1) стане юридичною автономною особою,

2) коли рада школи буде обирати керівників (директора та завуча),

 3) коли прийде директор школи, який навчиться рахувати гроші в кишені та організовувати процеси.

                                                 A. Кислинська 

Як показало обговорення, єдиної вертикалі (ієрархії) в управлінні загальною середньою освітою в Україні не існує. Є місцеві клани, які вибудовують свої міні-ієрархії. 

Локальні освітні системи, як правило, організовуються на наступних засадах:

1. Відсутності реальної автономії навчальних закладів від місцевих політичних груп, що знаходяться при владі в поточний момент.

2. Відсутності прозорих механізмів призначення керівників навчальних закладів та громадського контролю за їх роботою.

3. Вимушеною роботою в умовах «приватизації компетенцій», що означає послідовне відбирання передбачених законодавством повноважень у керівників шкіл, дріб’язкову опіку над ними тощо.

4. Існуванням «примусу до співпраці» з місцевими «керівними і спрямовуючими» політичними угрупуваннями, метою якого є використання школи як інструменту місцевих політичних(вибори) та фінансово економічних(відмивання грошей).

5. Використання корупції як інструменту управління навчальними закладами.

6. Ухвалення реальних рішень, що впливають на розвиток навчальних закладів у закритому режимі місцевими «райкомами партії».

7. Вибіркового  використання формально законних вимог для розправи з незгодними керівниками шкіл. 

Усе це зрештою створює систему патерналістсько-клієнтських відносин, у якій замість горизонтальних(мережевих) зв'язків створено ієрархічні відносини «патрон-клієнт», які знищують автономію індивіда і призводять до появи в освітній сфері ланцюжка залежностей та обмежень свободи педагогічної думки і дії. 

Учасники дискусії констатували, що в нашій країні досі немає професійного управління освітою на всіх рівнях освітньої ієрархії. Освіта у нас залишається «начальникоцентрованою», призначення керівників досі відбувається в закритому режимі, рівень їх кваліфікації бажає кращого. 

 Як наслідок, усе це призводить до вкрай негативного ставлення до існуючих управлінських структур. Цей висновок підтвердило і експертне on-line опитування на порталі «Освітня політика» щодо подальшої долі районних (міських) управлінь (відділів, департаментів) освіти та варіантів їх можливої трансформації у процесі реформування сфери загальної середньої освіти.

Лише 10,6 % респондентів  вважають доцільним «залишити  у нинішньому вигляді, зберігши їх традиційний статус і функції», а 34,2 %  − за те, щоб їх ліквідувати, прибравши у такий спосіб головне гальмо розвиту освіти.

Тож, як бачимо, у нас є «критична маса» людей, готових до радикальних змін в освіті. 

Рекомендації учасників обговорення, які підтримують ідею ліквідації місцевих управлінь освіти: 

  • У рамках реформи місцевого самоврядування на місці управлінь освіти створити центри сервісного обслуговування закладів освіти. Вони мають будувати свої стосунки із навчальними закладами на договірній основі. 
  • Питання про доцільність створення тих чи інших центрів сервісного обслуговування закладів освіти має вирішуватись на місцях. Ті навчальні заклади, які не захочуть співпрацювати з таким центром, будуть господарювати самостійно. 
  • Слід позбавитись ілюзії про те, що будь-який «посередник з ресурсів» зараз зможе вирішити ситуацію із матеріально-технічним забезпечення роботи навчальних закладів. Головне, що впливає на ефективність цієї роботи – це реалізація на практиці принципу «гроші ходять за дитиною» та перетворення закладів освіти на автономних, повноцінних гравців на ринку послуг. 

2. Ліквідувати не можна, реорганізувати! 

Частина учасників круглого столу вважають за можливе зберегти відділи, управління та департаменти освіти, суттєво змінивши їх функції та повноваження. 

Вообще мой вывод (хотя я понимаю, что буду в абсолютном меньшинстве) - районо НУЖНЫ. Точнее - не районо, а исполнительные дирекции образовательных округов (понятие образовательного округа долино быть коренным образом пересмотрено). И держаться они должны на том самом исполнительном директоре - локомотиве -профессионале, который получает приличную зарплату, всеми уважаем, умён, порядочен… ну понянто в общем... кадры решают всё!

                                                                 Юрий Зайцев 

Згодна із Юрієм Зайцевим, що потрібні «не районо, а исполнительные дирекции образовательных округов. И держаться ини должны на том самом исполнительном директоре". Супер !!! Плюс методисти мають бути тренерами, а не передавачами наказів, а всі накази (наприклад, з переліком конкурсів за рік)слід класти 1 вересня директору школи на стіл у вигляді списку, хай вибирає згідно з профілем школи з усвідомленням, що саме  це потрібно його учням. У такому випадку методист виконуватиме роль консультанта, а не того, хто шукає жертву, яка б взяла участь у черговому конкурсі тощо.

                                                        Лілія Козак 

А чому не проводити аудит замість інспектування, в ході якого можна підсказати як правильно робити, виявити проблему і врегулювати шляхи її вирішення, замість того щоб перевіряти і наказувати за результатами перевірок.

                                                 Галина Калиневич 

У компетенції районних/міських органів управління освітою (управлінь освіти) мають бути такі питання:

 ведення справ зі створення, реорганізації та припинення діяльності навчальних закладів, на які, відповідно до освітнього законодавства, поширюється юрисдикція управління, підготовка проектів відповідних рішень районної/міської Ради;

–  експертна оцінка проектів статутів, планованих змін до статутів навчальних закладів усіх форм власності, що перебувають у юрисдикції управління;

–  збір та аналіз (моніторинг) визначених нормативними документами показників стану навчальних закладів та реалізації ними програм розвитку, регулярне наповнення відповідних баз даних;

–  проведення конкурсного відбору, призначення, надання чергової/позачергової відпустки і звільнення (за згодою ради освітньої спільноти) директорів навчальних закладів, що перебувають у власності місцевої Ради;

–  організація атестації педагогічних працівників, які претендують на першу та вищу кваліфікаційні категорії, звання «старший вчитель» та «вчитель-методист». Управління освіти створює комісії, до складу яких входять кращі педагоги підпорядкованих йому навчальних закладів району/міста, забезпечує нагляд за дотриманням процедури атестації та присвоює, на основі відповідних рішень комісій, кваліфікаційні категорії і/або звання;

–  нагляд за дотриманням навчальними закладами, що перебувають у юрисдикції управління, норм кодексу праці, вимог щодо безпеки і гігієни, за веденням ними господарської діяльності та використанням отриманих з бюджету коштів тощо. Для цього працівники місцевого органу управління освітою мають регулярно відвідувати та оглядати підпорядковані йому навчальні заклади, ревізувати укладені угоди і документи, що засвідчують їхнє виконання;

–  розроблення власних та консультативна підтримка пропонованих навчальними закладами, що перебувають у власності місцевої ради, інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток мережі або окремого навчального закладу;

–  виконання, спільно з органами педагогічного нагляду та оцінювання якості освіти, заходів, пов’язаних із зовнішнім оцінюванням навчально-виховної діяльності закладів освіти, що перебувають у юрисдикції управління, освіти випускників;

–  укладання щорічних звітів про використання в мережі коштів, виділених радою на освіту, отриманих та наданих субвенцій, здійснених інвестицій.

                                    Роман Пастушенко 

Кращі педагоги-практики, директори закладів освіти не втомлюються кричати про необхідність суттєвого перегляду ролі та значення існуючих місцевих органів управління в освітній системі державі. Великі і малі освітянські начальники різних рівнів «дістали» педагогів і керівників перевірками, звітами, надуманими і нікому не потрібними масовими заходами, нарадами, вказівками, розпорядженнями. «Інспекторські дні», «дні методичної роботи», усілякі «вивчення», «моніторинги», «надання допомоги» давно перетворилися у знущання над творчо працюючим учителем і керівником, мають яскраво виражений корупційний та формально-бюрократичний присмаки, часто використовуються для розправ за політичними, кумівськими, особистісними  та іншими мотивами...

І в цій ситуації з’являється проект документа, який після затвердження може не ліквідувати, а унормувати подібну діяльність. Щоправда, відтепер вона буде не результатом виявів ідіосинкразії того чи іншого освітянського керівника, а його обов’язком, котрий йменуватиметься «державним інспектуванням». Тобто буде, як у відомій байці, коли щуку кинули у річку.

Суб’єктом інспекторської діяльності проект нормативного документа визначає місцеві органи управління освітою. Не будемо іще раз писати про те, що вони давно дискредитували себе в свідомому освітянському середовищі. Також не будемо згадувати і про їхню участь у руйнуванні української освіти, особливо в період 2010-2013 років. Але варто було б авторам документа задуматися над кількома питаннями. Зокрема, чи зможуть місцеві органи управління освітою здійснювати інспекторську діяльність не так, як вони уміють, а так як це може бути в демократичній та  цивілізованій державі? Чи є у них для цього відповідно підготовлені кадри?  Чи не буде заважати їхня підпорядкованість місцевій владі об’єктивності та неупередженості інспекторської діяльності? Навряд, чи відповідь на ці питання може бути позитивною. Очевидним є те, що інспекторські функції повинні здійснювати не місцеві органи управління освітою, а Державна інспекція навчальних закладів, котра задля цього й створювалася. Лише незалежний від місцевих правлячих еліт інспектор може виконати інспектування об’єктивно, неупереджено та відповідально.

                                                                      Ігор Лікарчук

Инспектировать справедливо и объективно могут только независимые ответственные инспекторы-ревизоры, не подчиненные органам местного самоуправления, использующие при проверке апробированные технологии, которые показывают реальный результат работы учебного учреждения. Предлагаемый проект мало чем отличается от того, что происходит сейчас.

                                                               Н.Савельева 

Роботу вчителя не повинна оцінювати людина, що провела у своєму житті у 100 разів менше уроків, ніж учитель. Керувати, (виконувати менеджерські, диспетчерські, консультативні функції) може. Оцінювати - ні! Оцінювати може тільки інший учитель-практик такої ж, а краще –  більш високої кваліфікації, або науковець з досвідом викладання.

                              Юрко Бак 

Саме тому наші так звані атестаційні комісії як "збірна солянка" є не більше, ніж пострадянська "відрижка" авторитарної управлінської системи, а не дійовий елемент механізму забезпечення якості освіти. Ваші слова потрібно взяти в аргументацію КАРДИНАЛЬНОЇ відмови від "комісійних" підходів до питань атестації чи сертифікації: або незалежні профільні генеральні інспектори (Франція, Алжир, інші) з реальними і прямими повноваження, а не лише для написання довідок про перевірку, або незалежні електронні тестування (Ізраїль, інші).

                                                               Володимир Бєлий 

Уже згадане експертне on-line опитування на порталі «Освітня політика» щодо подальшої долі районних (міських) управлінь (відділів, департаментів) освіти та варіантів їх можливої трансформації у процесі реформування сфери загальної середньої освіти набрало найбільшу кількість прихильників (40,6%) їх перетворення на сервісні центри із матеріально-технічного забезпечення роботи закладів освіти. 

Рекомендації учасників обговорення, які підтримують ідею реорганізації місцевих департаментів, управлінь і відділів освіти: 

  • Однозначно негативну уцінку майже всіх учасників обговорення викликав проект наказу «Про затвердження Порядку здійснення місцевими органами управління освітою державного інспектування навчальних закладів».

Спільним є бачення того, що місцеві органи управління освітою не повинні мати права на здійснення державного інспектування навчальних закладів. Цю функцію слід передати незалежним від місцевої влади установам (регіональним підрозділам державної інспекції, експертно-аналітичним центрам тощо). 

  • Частина учасників круглого столу вважає, що не варто зводити функції реформованих департаментів, управлінь і відділів освіти лише до виконання ролі «господарчої групи». Вони мають займатись організацією широкого кола сервісів, наприклад:

ведення справ зі створення, реорганізації та припинення діяльності навчальних закладів, підготовка проектів відповідних рішень районної/міської Ради;

експертна оцінка проектів статутів, змін до статутів навчальних закладів усіх форм власності, що перебувають у юрисдикції управління;

моніторинг визначених нормативними документами показників стану навчальних закладів та реалізації ними програм розвитку;

проведення конкурсного відбору, призначення і звільнення (за згодою ради освітньої спільноти) директорів навчальних закладів;

організація атестації педагогічних працівників, які претендують на першу та вищу кваліфікаційні категорії, звання «старший вчитель» та «вчитель-методист»;

нагляд за дотриманням навчальними закладами норм кодексу праці, вимог щодо безпеки і гігієни, за веденням ними господарської діяльності та використанням отриманих з бюджету коштів тощо;

розроблення власних та консультативна підтримка пропонованих навчальними закладами інвестиційних проектів;

ведення електронної реєстрації у ДНЗ;

впровадженням інформаційних технологій у навчальний та управлінський процес. 

●  Висловлювалися пропозиції про надання органам управління освітою аудиторських функцій(у ході аудиту можна підсказати як правильно виконати певне завдання, виявити проблему і визначити шляхи її вирішення, замість того, щоб перевіряти і карати за результатами перевірок). 

Отже, переважна більшість учасників круглого столу негативно ставиться до збереження чинних функцій департаментів, управлінь і відділів освіти, зокрема й інспекторських. 

На думку багатьох педагогів і керівників, навчальним закладам більш потрібною є практична допомога щодо вирішення конкретних проблем, а не інспектування зі складанням актів та загрозою покарання.

03.05.2015
Редколегія порталу «Освітня політика»
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: В.Петренко
Опубліковано 09.05.2015 в 14:22
Цілком із Вами згоден. Дійсно, безконтрольніст ь нерідко породжує суттєве зниження результативност і навчально-вихов ного процесу та негативно впливає на здоров’я учнів і працівників. Не можу собі уявити будь-який заклад без певної системи контролю за його діяльністю – як з боку громадськості, так і з боку органів влади. Це має місце в усіх цивілізованих країнах. Чому в нас має бути інакше?
Автор: Vladimir Bakhrushin.
Опубліковано 06.05.2015 в 06:35
Автономність не означає безконтрольност і. Є державні стандарти освіти, які повинні виконувати і автономні, і неавтономні. Але є багато питань організації, методики, ..., які багато закладів освіти можуть ефективно виконувати без зовнішньої допомоги.
Автор: Леонид Шаян
Опубліковано 06.05.2015 в 06:33
Автономність школи і її непідконтрольні сть інспекційним органам дуже нагадують такий собі освітянський сепаратизм. Ви нам дайте гроші, а що з ними робити ми будемо самі вирішувати. До того ж і оцінювати себе нікому не дозволимо. Так не буває, панове! Прислів'я "хто платить, той і музику замовляє" ще ніхто не відміняв.
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews