Укр Рус

Дата: 18.06.2019

Підписка на новини

Першовересневий "шок і трепет" в інститутах післядипломної освіти

Автор:
Олег Гірний
Опубліковано
04.09.2015
Інститути післядипломної педагогічної освіти знаходяться у передчутті  "бурі в пустелі". Наші колеги збурені неофіційним документом  - Доповідною запискою «Про реформування закладів системи післядипломної педагогічної освіти», який адресований колегії МОН(див. вкладений файл). Портал «Освітня політика» неодноразово обговорював проблему  демонополізацію системи професійного розвитку вчителів. Див. круглий стіл «ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ВЧИТЕЛЯ В ХХІ СТОЛІТТІ ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ (ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ВІРТУАЛЬНОГО «КРУГЛОГО СТОЛУ»)»  на порталі "Освітня політика"  http://education-ua.org/ua/draft-regulations/213-profesijnij-rozvitok-vchitelya-v-khkhi-stolitti-ta-ukrajinski-realiji-pislyadiplomnoji-pedagogichnoji-osviti-za-rezultatami-virtualnogo-kruglogo-stolu   Висновок учасників цього круглого столу був однозначним: потрібна нова система післядипломної освіти, яка не буде функціонувати за радянськими принципами рознарядки та добровільно-примусовості, а базуватиметься на принципах свободи вибору та відповідальності за власний вибір особистої траєкторії професійного розвитку; система, яка сприятиме підготовці демократичного вчителя, здатного до взаємодії в мережі і спроможного вибудовувати партнерські стосунки, який матиме розвинуте критичне мислення та елементарну самоповагу. У неофіційному проекті рішення колегії пропонується припинити діяльність закладів післядипломної педагогічної освіти, а їх функції передати  новоствореним спеціалізованим підрозділам із підвищення кваліфікації вчителів на базі педагогічних університетів або ВНЗ, які мають у своєму складі педагогічні факультети (відділення).     Чи варто замість однієї монополії тепер створювати іншу?  Портал «Освітня політика» готовий стати майданчиком для обговорення проблем реформування системи закладів післядипломної педагогічної освіти України. Сьогодні подаємо перший матеріал з розгорнутим аналізом неофіційного проекту Доповідної записки «Про реформування закладів системи післядипломної педагогічної освіти».   Редколегія порталу "Освітня політика"  

 

Відгук на Доповідну записку «Про реформування закладів  системи післядипломної педагогічної освіти»

І. Поабзацний аналіз тексту Доповідної записки.

1. «В Україні функціонують 23 заклади післядипломної педагогічної освіти обласного підпорядкування, а також Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти (ЦІППО) Університету менеджменту освіти НАПН України. Останній забезпечує підвищення кваліфікації керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників освітніх закладів та органів управління освітою. Ще майже 20 профільних педагогічних вищих навчальних закладів паралельно здійснюють підвищення кваліфікації вчителів за різними програмами.»

Іншими словами, в Україні існують, щонайменше дві альтернативні мережі закладів післядипломної педагогічної освіти (далі – ППО): Перша – ВНЗ VI рівня акредитації (університети), які фінансуються з державного бюджету; і Друга – ВНЗ ІІІ рівня акредитації (обласні ІППО), які фінансуються з місцевих бюджетів. Таким чином, в Україні реалізована можливість вибору вчителями закладів, в яких вони можуть здобути післядипломну педагогічну освіту.

2. «Слід зазначити, що обласні інститути післядипломної педагогічної освіти, крім діяльності з підвищення кваліфікації вчителів, проводять під керівництвом обласних департаментів освіти та науки досить значну організаційну, методичну, просвітницьку роботу в регіоні.»

Ці інститути проводять не просто «значну організаційну, методичну, просвітницьку роботу в регіоні», а роботу, яку, окрім цих закладів, практично ніхто інший не виконує. Обласні ІППО займають в системі ППО унікальне місце, співпрацюючи не лише з закладами дошкільної, початкової та середньої освіти (для обслуговування яких ці інститути й були створені), але й одночасно – з закладами вищої освіти та науково-дослідними установами НАН України та АПН України, а також – з іншими закладами, установами та громадськими організаціями, які мають пряме чи опосередковане відношення до освіти (наприклад – спортивними, мистецькими, медичними, військовими тощо) – утворюючи таким чином науково-дослідні та науково-аналітичні «вузли», в яких безперервно опрацьовується та випрацьовується вся інформація, яка стосується системи освіти, і в яких працюють найвищого класу фахівці-практики в галузі змісту та методики дошкільної та початкової і середньої загальної освіти. За період після проголошення незалежності України, ці заклади пройшли шлях від радянських інститутів підвищення кваліфікації вчителів до науково-методичних закладів, які забезпечують супровід та підтримку розвитку систем дошкільної, початкової та середньої освіти відповідних регіонів – в усіх видах і рівнях науково-дослідної та науково-методичної роботи.

Мова йде не лише про надання суто навчальних послуг учителям областей в частині курсів підвищення їхньої кваліфікації, але – насамперед – про:

– проведення безперервних досліджень динаміки головних показників регіональних систем освіти, насамперед – на замовлення обласних управлінь освіти; актуальність та наукова новизна цих досліджень відображається, зокрема у захисті кандидатських дисертацій у галузі педагогіки, психології та філософії (працівниками, наприклад, Львівського ОІППО їх захищено півтора десятка);

– забезпечення конкретизації всіх загальних директив МОН України, через розробку найбільш дієвих – в умовах специфіки регіону – заходів з реалізації освітньої політики держави (приклади: розробка концепції української національної школи, регіональної програми «Львівщина. Освіта 21 століття» - за дорученням обласного управління освіти), розробка методології формування навчальних планів 12-річної середньої освіти – на виконання відповідного пішення Колегії МОН і АПН України);

– забезпечення реалізації регулярних заходів МОН України та обласних управління освіти з проведення ІІІ і VI туру Всеукраїнських предметних олімпіад та конкурсів школярів (у т.ч. – формування та підготовку обсласних команд для участі у VI турі цих олімпіад), а також – з апробації навчальної літератури, рекомендованої (допущеної) Міністерством;

– забезпечення вчителів методичними матеріалами щодо викладання шкільних предметів у черговому навчальному році, з урахуванням специфіки освітньої мережі регіону (матеріальний стан навчальних закладів, кадровий склад педагогічних колективів та інше);

– розробка програм, дидактичних матеріалів, посібників (у т.ч. робочих зошитів, зошитів для практичних робіт) і підручників для закладів освіти (приклади: програми, підручники та посібники з християнської етики, географії, краєзнавства, природознавства, математики, фізики, хімії, іноземної мови, спецпедагогіки), у т.ч. – грифованих МОН України;

– розробка програм, дидактичних матеріалів і посібників для післядипломної освіти вчителів нових предметів і/або необхідних спеціальностей (у т.ч.: природознавства, інформатики, спецпедагогіки, екології та ін.), а також вчителів християнської етики, образотворчого мистецтва, вчителів шкіл з навчанням мовами національних меншин (польська) та ін.;

– реалізація рішень МОН щодо міжнародної співпраці в галузі освіти, зокрема шляхом реалізації в регіоні міжнародних проектів, учасником яких є Україна (приклади: забезпечення й організація навчання вчителів інформатики за Проектом фірм Microsof та Intel, за підтримуваним урядом Швеції Проектом «Освіта для сталого розвитку в дії»; Проектом ОБСЄ «Зелений пакет»; впровадження навчальної літератури з англійської мови OxfordUniversityPress і CamdrigeUniversityPress, Проект Світового Банку «Модернізація навчальних програм»; співпраця з Польським інститутом і польськими регіональними центрами освіти вчителів – з обміну досвідом та організації спільних навчальних програм; підтримка та супровід регіональних програм обміну учнями та вчителями між навчальними закладами Львівської області та Польщею, Канадою та ін.)

3. «Засновниками та власниками закладів післядипломної освіти є обласні ради, які забезпечують їх фінансування. Інститути підвищення кваліфікації вчителів мають неоднаковий рівень матеріального та кадрового забезпечення, а також різну структуру, яка не завжди відповідає вимогам Закону України «Про вищу освіту».

Вислів «не завжди відповідає вимогам Закону України «Про вищу освіту» є невизначений. Без уточнення, які саме заклади «не відповідають вимогам Закону», і яким саме вимогам – він означає, що у переважній більшості, заклади ППО якраз ВІДПОВІДАЮТЬ вимогам Закону.

4. «Ураховуючи діючі нормативно-правові документи, прийняті останнім часом, виникла низка проблемних питань відносно статусу обласних інститутів вдосконалення вчителів. Зокрема, відповідно до Закону Украйни «Про вищу освіту», вони втрачають статус вищого навчального закладу, що фактично ставить питання про форму їх подальшого існування.»

По-перше, які «діючі нормативно-правові документи, прийняті останнім часом» – крім Закону Украйни «Про вищу освіту» – маються на увазі?

По-друге, чому заклади ППО втрачають статус ВНЗ «відповідно до Закону Украйни «Про вищу освіту», якщо у самому Законі та Положенні про ВНЗ, вони чітко окреслені як «вищі навчальні заклади III-IV рівня акредитації? Яким саме критеріям ВНЗ, прописаним у Законі заклади ППО не відповідають? Замість спростування достатньо поглянути на слова ціього ж документа нижче (див. п. 7 нижче).

5. «Крім того, небажаною тенденцією діяльності деяких інститутів післядипломної освіти є переорієнтація на надання освітніх послуг з додипломної освіти, перепідготовки спеціалістів, а також пов`язаних з одержанням вищої освіти на рівні кваліфікаційних вимог до бакалавра, спеціаліста, магістра, що не є їх основною функцією. Серед інститутів удосконалення вчителів обласного підпорядкування 7 мають ліцензію на перепідготовку.»

По-перше, вислів «переорієнтація на надання освітніх послуг з додипломної освіти,… (і далі за текстом)» означає, що заклади ППО більше не виконують свої безпосередньої функції – післядипломної освіти, бо «переорієнтувалися» на надання інших послуг, а це – ВІДВЕРТА БРЕХНЯ!!!

По-друге, «надання … послуг.., що не є їх основною функцією» здійснюють не лише заклади ППО, але й будь-які інші навчальні заклади, у тому числі шкільні, середні спеціальні та вищі. Відтак:

По-третє, чому – і для кого – вказана тенденція є «небажаною»?

6. «Намагання закладів післядипломної освіти в сучасних умовах розширити свій статус до профільних педагогічних університетів призводить не до оптимізації, а до збільшення в державі кількості вишів ще на понад 20, що суперечитиме пункту 1 Плану заходів Міністерства освіти і науки України з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Коаліційної угоди, затвердженої наказом від 29.01.2015 року №63, а також листу МОН України від 28.11.2014 р. №1/9-616 «Щодо оптимізації мережі вищих навчальних закладів».

По-перше, «намагання закладів ППО в сучасних умовах розширити свій статус до профільних педагогічних університетів» не означає фактичного розщирення їхнього статусу – бо ще ЖОДЕН заклад ППО, окрім колишнього Центрального інституту ППО (м. Київ) свого статусу не розширив. Відтак це «намагання» ні до чого не «призводить» і це твердження – теж брехня!

По-друге, «намагання закладів ППО в сучасних умовах розширити свій статус… (і далі за текстом)» є природньою поведінкою будь-якого навчального закладу, який посилює свій кадровий склад і зростає. Обласні ОІППО, збільшуючи штат фахівців вищої кваліфікації (кандидатів і докторів наук), у тому числі – шляхом підвищення кваліфікації (захисту кандидатських і докторських дисертацій) власних працівників – абсолютно природно наближають свою структуру та рівень надаваної освіти до педагогічних ВНЗ IV рівня акредитації. Та й хіба це – погано?! Це є якраз свідченням серйозного розвитку та вдосконалення самих цих інституцій, тобто – абсолютно позитивне явище, особливо на фоні деградації величезної кількості ВНЗ IV рівня акредитації – уже ліквідованих МОН України, як нефункціональних.

По-третє, «оптимізація мережі … навчальних закладів» не означає скорочення цієї мережі. Якщо автор Доповідної записки стоїть на апріорній позиції МЕХАНІЧНОГО скорочення мережі навчальних закладів, тоді нехай так і заявляє, а не прикривається якимись псевдо-«оптимізаціями».

7. «Обласні та Київський міський інститут післядипломної педагогічної освіти здійснюють освітню діяльність відповідно до Положення про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 17.11.2000 № 538 (далі – Положення).

Згідно з пунктом 1.1. Положення Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні інститути післядипломної педагогічної освіти є державними вищими навчальними закладами III-IV рівнів акредитації, що здійснюють спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.»

Це все означає, що згідно законодавства заклади ППО є закладами вищої освіти. Це повністю перекреслює сказане в абзаці 4 цієї Доповідної записки (див. п.4 вище).

8. «Відповідно до статті 28 Закону України «Про вищу освіту» інститут є галузевим (профільним) вищим навчальним закладом, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов’язану з наданням вищої освіти на першому і другому (бакалаврському і магістерському) рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.»

Саме таку – перелічену у статті 28 Закону – діяльність і проводять заклади ППО (див. п.2 вище). Лише з одним невеликим уточненням, а саме діяльність, пов’язану не «з наданням вищої освіти на першому і другому (бакалаврському і магістерському) рівнях», а з наданням саме післядипломної освіти. У цьому місці Закон безперечно варто уточнити.

9. «Пунктом 1.7 Положення передбачено, що ліцензування, атестацію та акредитацію інститути ППО проходять у встановленому чинним законодавством порядку згідно з Положенням про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 № 978. Дія зазначеного Положення поширюється на вищі навчальні заклади незалежно від форми власності та підпорядкування, які здійснюють підготовку (перепідготовку) фахівців за певними спеціаль­ностями певних освітньо-кваліфікаційних рівнів на підставі ліцензії Міністерства освіти і науки.

Водночас, статтею 8 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що Єдина державна електронна база з питань освіти включає, зокрема, Реєстр вищих навчальних закладів, який містить відомості про кожен вищий навчальний заклад, видані йому ліцензії та сертифікати про акредитацію. Таким чином, обов’язковою умовою включення навчального закладу післядипломної педагогічної освіти до Реєстру вищих навчальних закладів є наявність сертифікату про акредитацію. Отже, у разі надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації інститут післядипломної педагогічної освіти не може бути віднесено до вищих навчальних закладів.»

Незрозумілий висновок. Адже, якщо «обов’язковою умовою включення навчального закладу післядипломної педагогічної освіти до Реєстру вищих навчальних закладів є наявність сертифікату про акредитацію», тоді заклади ППО, які отримали сертифікат про акредитацію, вже включені – або мають бути негайно включені – до Реєстру вищих навчальних закладів. У чому поблема?

10. «Пунктом 3.2 Положення встановлено, що структурними підрозділами інституту є факультети, кафедри, центри, відділи, сектори, наукові, науково-методичні лабораторії тощо. Також відповідно до пункту 3 статті 33 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що факультети і кафедри є основними структурними підрозділами вищого навчального закладу. Крім того, згідно з пунктами 4.1 та 4.2 Положення керівництво інститутом здійснює ректор (директор), який призначається на посаду в порядку, установленому Законом України «Про освіту». Ректор (директор) інституту призначається відповідними обласними, міськими органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та Міністерством освіти і науки України, що відповідає вимогам пункту 4 статті 20 Закону України «Про освіту», яким встановлено, що керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Статтею 42 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що керівник вищого навчального закладу обирається шляхом таємного голосування строком на п’ять років у порядку, передбаченому Законом і статутом вищого навчального закладу.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про вищу освіту» учасниками освітнього процесу у вищих навчальних закладах є наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники.

У пункті 7.1 Положення визначено, що учасниками навчально-виховного процесу інституту післядипломної педагогічної освіти є педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники і спеціалісти установ та закладів освіти і науки.»

Заклади ППО, зокрема – Львівський ОІППО – повністю відповідають усім процитованим автором статтям Закону про вищу освіту та Положення пор вищий навчальний заклад. Незрозуміло, яку мету переслідують ці цитати?

11. «Разом з тим, наказом Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 року №557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» затверджені схеми тарифних розрядів окремо для посад керівних, науково-педагогічних та педагогічних працівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації та для посад керівних та педагогічних працівників інститутів (центрів) підвищення кваліфікації, перепідготовки, удосконалення керівних працівників і спеціалістів, навчально-методичних (методичних) кабінетів (центрів).»

Цікаво, а що тут дивного? В чому сУперечність?

12. Неврегульованим також залишається питання видачі документів про підвищення кваліфікації (свідоцтв, сертифікатів).

Це – цілковито технічний пункт, який не має ніякого відношення до доцільності чи недоцільності існування закладів ППО. Якщо треба «врегулювати», то хай МОН врегулює.

13. «Головним напрямом роботи закладів післядипломної освіти має залишатися саме підвищення кваліфікації педагогічних працівників.»

По-перше, це голослівне твердження, яке ніяк не випливає з жодного з жодного викладеного вище абзацу Доповідної записки.

По-друге, це твердження – цілковито безглузде, аналогічне тому, що «головним напрямом роботи університетів є навчання студентів».

По-третє, це твердження чисто волюниаристське, оскільки – за відсутності Концепції та Положення про ППО в Україні – невідомо, чи після «реорганізації» обласних ІППО підвищення кваліфікації педагогічних працівників залишиться єдиним «основним напрямком роботи», чи до нього додасться ще якийсь (якісь) напрямки.

14. «Беручи до уваги таку ситуацію та керуючись необхідністю збереження системи підвищення кваліфікації вчителів на принципово новій основі, можна запропонувати реорганізувати інститути вдосконалення вчителів і передати право проведення підвищення кваліфікації у перехідний період профільним педагогічним університетам на умовах комунального замовлення місцевих органів управління освітою або шляхом запровадження ваучерної системи підвищення кваліфікації вчителів, як це відбувається в багатьох країнах світу. У зв`язку з тим, що в ряді областей профільні педагогічні університети змінили свій статус (Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Луганська, Миколаївська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька) і стали класичними чи гуманітарними ВНЗ, то в цих регіонах функцію післядипломної педагогічної освіти мають взяти педагогічні інститути (факультети), що діють у структурі вказаних вишів.»

По-перше, про яку «ситуацію» говорить автор? У викладеному ним вище тексті ніяка «ситуація» (окрім кількох технічних моментів) не окреслена.

По-друге, автор пропонує «реорганізувати інститути вдосконалення вчителів» (вочевиль маються на увазі інститути ППО, бо інститутів удосконалення вже давно немає), але не пропонує «реорганізувати» ЯК, або у ЩО?

По-третє, «проведення підвищення кваліфікації … профільними педагогічними університетами на умовах комунального замовлення місцевих органів управління освітою», чи «педагогічним інститутам (факультетам), що діють у структурі … вишів» здійснюється іще з радянських часів, що ніяк не можна трактувати, як збереження системи підвищення кваліфікації вчителів «на принципово новій основі». Бо що тут нового?

15. «Основною вимогою до ВНЗ, які будуть здійснювати підвищення кваліфікації, має бути високий рівень кадрового забезпечення, що відповідає ліцензійним умовам, передбаченим для забезпечення підготовки магістрів.»

По-перше, це – констатація очевидного.

По-друге, кадрове забезпечення закладів ППО якраз відповідає (переважно) цим вимогам.

По-третє, у більшості закладів ППО рівень кадрового забезпечення саме післядипломної педагогічної освіти є якраз НАЙВИЩИЙ в Україні (див. п. 2).

16. «Що ж стосується змісту підвищення кваліфікації, то зазначена проблема потребує спеціального аналізу з метою:

розробки відповідного державного стандарту, який би враховував вимоги до сучасного вчителя;

визначення пріоритетних напрямів його суттєвого реформування в аспекті активного впровадження інноваційних та дистанційних форм навчання;

створення умов для вибору різних програм підвищення кваліфікації, виходячи з інтересів учителів й удосконалення їхньої професійної компетентності, з накопичувальною системою протягом року певних умовних кредитів як за запропонованими навчальними програмами, так й індивідуальними, що передбачають участь у різних тренінгах, майстер-класах, симпозіумах, науково-методичних конференціях, семінарах, презентаціях інновацій у системі освіти тощо, за наявності сертифікатів учасника;

запровадження ваучерів для проходження підготовки у різних закладах, у тому числі за очно-дистанційною, заочно-дистанційною формами, а також під час стажування тощо.»

Щойно у цьому пункті з’являється суттєва «обставина»ю Виявляється, що існує потреба розробки «вимог до сучасного вчителя», нового стандарту (вочевидь мається на увазі стандарт післядипломної освіти вчителя) та «створення умов вибору різних програм підвищення кваліфікації, виходячи з інтересів учителів».

По-перше, сказане в цьому пункті має передувати всіляким спробам ліквідовувати заклади ППО. Інакше виходить, що ми маємо спершу поламати діючу (і справно діючу) мережу основних закладів ППО, а потім думати та розробляти «сучасні вимоги», «умови» та «стандарти», тоді як все має відбуватись навпаки.

По-друге, існуюча зараз система ППО якраз і створює «умови вибору різних програм підвищення кваліфікації». Вчитель може обирати тип закладу, в якому може пройти курси підвищення кваліфікації: ОІППО, педагогічний університет або педагогічний факультет класичного університету. Ліквідація однієї зі складових цієї системи, навпаки звужує оті «умови вибору».

17. «Запровадження ваучерів для проходження підготовки у різних закладах, у тому числі за очно-дистанційною, заочно-дистанційною формами, а також під час стажування тощо.»

Зараз існує система часових «кредитів», за якою вчитель може проходити післядипломну підготовку «у різних закладах, у тому числі за очно-дистанційною, заочно-дистанційною формами» (див. п.16). Відтак, чим система «ваучерів» принципово відрізняється від системи «кредитів» (окрім, звичайно модного англомовного терміна) – незрозуміло.

18. «У новому Положенні доцільно передбачити запровадження стимулюючих факторів у системі підвищення кваліфікації, які б надавали педагогічним працівникам право: отримувати більш високі категорії посад; на творчу відпустку терміном до одного року для професійного удосконалення й оформлення певної інноваційної чи науково-методичної розробки.

У цьому аспекті важливою є науково-методична та стратегічна роль ЦІППО Університету менеджменту освіти НАПН України як координатора впровадження інновацій, що стосуються змісту навчання в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів з урахуванням прогресивного вітчизняного та зарубіжного досвіду.»

По-перше, деякі «стимулюючі фактори» уже запропоновано, наприклад, поняття «незнищенних кваліфікаційних категорій», долсягнувши яких, вчитель їх більше не втрачає, навіть якщо і не продовжує свою післядипломну освіту. Така система функціонує, наприклад у Польщі.

По-друге, «науково-методична та стратегічна роль ЦІППО Університету менеджменту освіти НАПН України як координатора впровадження інновацій» завжди була і залишається важливою, відтак цей пункт нічого суттєвого не змінює і не додає, а просто констатує наявний стан речей.

19. «З метою суттєвого оновлення змісту підвищення кваліфікації, який би задовольняв сучасним вимогам до підготовки вчителів у аспекті поглибленої теоретичної та практичної підготовки, доцільним у перехідний період є використання викладацького потенціалу як профільних педагогічних університетів, так і фахівців закладів ППО, які мають достатній науково-методичний і професійний рівень. Обласним радам важливо буде укласти угоди з педагогічними університетами для забезпечення системного підвищення кваліфікації вчителів, а департаментам освіти і науки обласних державних адміністрацій – відпрацювати механізми координації цього процесу та вжити заходів щодо збереження навчально-матеріальної бази закладів післядипломної освіти з можливістю передачі їх в оренду для цільового використання за призначенням.»

По-перше, «перехідний період» від чого і до чого мається на увазі? Доповідна записка окреслює лише можливий початок цього періоду – з моменту ліквідації обласних інститутів ППО – але не окреслює кінцевий стан цього періоду. Що й не дивно, з огляду на скзане у пункті 16 (див. вище).

По-друге, «використання викладацького потенціалу як профільних педагогічних університе­тів, так і фахівців закладів ППО, які мають достатній науково-методичний і професійний рівень» відбувалося завжди і відбувається зараз». Відтак рекомендувати те, що й так успішно працює зараз – смішно.

По-третє, «вжити заходів щодо збереження навчально-матеріальної бази закладів післядипломної освіти», у тому числі «з можливістю передачі їх в оренду для цільового використання за призначенням.» є справою не «департаментів освіти і науки обласних державних адміністрацій» (органи виконавчої влади), обласних (міських) рад (органи місцевого самоврядування), яким ці заклади й належать (приклад: Львівський ОІППО є комунальним закладом Львівської обласної ради).

По-четверте, а що буде, коли обласні ради не захочуть «укласти угоди з педагогічними університетами для забезпечення системного підвищення кваліфікації вчителів…» бла-бла-бла? Цей цей пункт взагалі суперечить процесу децентралізації управління (в даному випадку закладами ППО) і передачею повноважень з Києва до областей.

20. «Очікувані переваги реформування системи закладів післядипломної педагогічної освіти:

по-перше, будуть створені умови для покращання змісту післядипломної освіти вчителів, спираючись на наукові досягнення, а також залучення передового вітчизняного і зарубіжного досвіду у підвищенні кваліфікації педагогічних фахівців;

по-друге, ураховуючи неперервність педагогічної освіти буде консолідована та взаємопосилена теоретична та практична підготовка учителів  на різних етапах; створено рівні умови і можливості для отримання ними післядипломної педагогічної освіти для професійного розвитку і творчої самореалізації;

по-третє, буде вирішено проблему невизначеного статусу інститутів післядипломної педагогічної освіти завдяки їх реорганізації відповідно до вимог чинного законодавства;

по-четверте, призупинення діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти дозволить скоротити витрати на їх функціонування.»

Це – прекрасний зразок цілковитого змістового безглуздя.

По-перше, «реформування системи закладів ППО» зводиться до простого її скорочення шляхом ліквідації найбільшої і, на даний момент, найбільш дієвої складової системи ППО – обласних ІППО, в яких післядипломну освіту отримує найбільша частка усіх вчителів країни».

По-друге, вказане – фактично механічне – скорочення системи ППО саме по собі ніяк на створює умов «покращання змісту післядипломної освіти вчителів»;

По-третє, формулювання «очікуваних переваг», зазначених підпунктом «по-третє» і підпунктом «по-четверте» суперечать одне одному. У «по-третє» йдеться про «вирішення проблеми невизначеності існтитутів ППО» шляхом їх реорганізації, а в «по-четверте» йдеться не про їх реорганізацію, а про призупинення їх діяльності.

По-четверте, Ліквідація обласних ОІППО справді «дозволить скоротити витрати на їх функціонування», але ніяк не скоротить витрати органів місцевого самоврядування на післядипломну освіту вчителів, а лише спрямує ці кошти до педагогічних і клаксичних університетів (див. п.19). Це – звичайнісінький фінанчовий перерозподіл ринку послуг з ППО на користь університетів. Нахабний і неприкритий лоббізм. 

ІІ. Замість висновків.

1. Під прикриттям великої кількості цитат із чинного Закону України «Про вищу освіту» та Положення про ВНЗ – переважно контатуючого змісту – рецензовна Доповідна записка пропонує просто знищити мережу обласних закладів ППО та направити кошти обласних (а не державного – підкреслюю!) бюджетів на підтримку клаксичних і педагогічних університетів, які після запровадження ЗНО та інших об’єктивних і суб’єктивних обставин відчувають брак фінансування та опиняються подекуди під загрозою звільнення своїх працівників. Що є звичайним лоббізмом.

2. Цей лоббізм виглядає особливо примітивно, оскільки мова йде про заклади, власником яких є органи місцевого самоврядування, а кошти, які МОН України хоче віддати університетам – не належать державі, а належать місцевим громадам. До того ж, в умовах децентралізації, діяльність цих закладів узагалі не належить до компетенції МОН.

3. Запропонована у Доповідній записці «реорганізація» закладів ППО, на додачу до всього іншого, ще й сформульована «назадгузь», оскільки першим її кроком є ліквідація обласних ОІППО, а лише другим – розробка оновленої нормативної бази ППО, і щойно третім – «визначення пріоритетних напрямів … суттєвого реформування» системи ППО (див. п.16).

Іншими словами, не маючи уявлення про «напрями суттєвого реформування» системи ППО, пропонується негайно знищити одну з найбільш працездатних мереж закладів цієї самої ППО, яка обслуговує від 50 до 75% вчителів, і до того ж перебуває в процесі постійного розвитку та модернізації – з метою врахування у післядипломній освіті і потреб учителів, і сучасних інноваційних тенденцій. Тобто – того всього, що Доповідна записка лише пропонує «проаналізувати і розробити». І це при тому, що МОН досі не зроблено жодної навіть спроби ВИЯСНИТИ власне ставлення вчителів і органів місцевого самоврядування до мережі їхніх обласних ОІППО та власне – хоча б основні недоліки цієї мережі, окрім чисто формальної буцім-то «неврегульованості їхнього статусу» у нормативних документах. 

ІІІ. Закінчення

Перевернута з ніг на голову логіка Доповідної записки «блискуче» відображена у наперед заготовленому проекті «Рішення колегії МОН України», в якому (проекті Рішення), у викладеному – чітко і ясно – «порядку» пропонується:

1. Спершу – «припинення діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти» та «укладання угод з профільними вищими педагогічними університетами або (у разі їх відсутності в області) з педагогічними факультетами (відділеннями) інших ВНЗ регіону» (пункт 2).

2. Після цього – «розробити науково обґрунтований та схвалений професійно-педагогічно спільнотою державний стандарт післядипломної педагогічної освіти» (пункт 3).

3. Потім – «підготувати проект нового Положенняпро післядипломну педагогічну освіту в Україні» (пункт 4).

4. Далі – «доручити ректорам педагогічних університетів або ВНЗ, які мають у своєму складі педагогічні факультети (відділення), вжити заходів щодо створення та функціонування спеціалізованих підрозділів з підвищення кваліфікації вчителів» (пункт 5).

Викладена вище «логіка реформування» зводиться до сумновідомого «ломать – нє строїть». 

Навіть звичайний здоровий глузд підказує, що послідовність має бути цілком інакша:

1. Спершу – вияснити недоліки та переваги існуючої мережі ОІППО, т.ч. потребу вчителів та органів місцевого врядування у збереженні (чи навпаки ліквідації) цієї мережі.

2. Після цього – розробити Концепцію післядипломної педагогічної освіти, в якій передбачити основні напрямки розвитку цієї освіти та складовімайбутньої (бажаної) системи ППО.

3. Потім – розробити науково обґрунтований та схвалений професійно-педагогічно спільнотою державний стандарт післядипломної педагогічної освіти.

4. Далі – підготувати проект нового Положенняпро ППО в Україні.

5. Далі – доручити ректорам педагогічних університетів або ВНЗ, які мають у своєму складі педагогічні факультети (відділення), вжити заходів щодо створення та функціонування спеціалізованих підрозділів з підвищення кваліфікації вчителів.

6. І щойно в кінці – реорганізувати мережу ОІППО, що не конче, і не в усіх регіонах, означає «припинення діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти». 

Олег Гірний, доцент кафедри природничо-математичної освіти Львівського ОІППО, к.т.н. 

Прикріплені файли:
Першовересневий "шок і трепет" в інститутах післядипломної освіти
Першовересневий "шок і трепет" в інститутах післядипломної освіти
Інститути післядипломної педагогічної освіти знаходяться у передчутті  "бурі в пустелі". Наші колеги збурені неофіційним документом  - Доповідною запискою «Про реформування закладів системи післядипломної педагогічної освіти», який адресований колегії МОН(див. вкладений файл).
Портал «Освітня політика» неодноразово обговорював проблему  демонополізацію системи професійного розвитку вчителів.
Див. круглий стіл «ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ВЧИТЕЛЯ В ХХІ СТОЛІТТІ ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ (ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ВІРТУАЛЬНОГО «КРУГЛОГО СТОЛУ»)»  на порталі "Освітня політика" 
 
Висновок учасників цього круглого столу був однозначним: потрібна нова система післядипломної освіти, яка не буде функціонувати за радянськими принципами рознарядки та добровільно-примусовості, а базуватиметься на принципах свободи вибору та відповідальності за власний вибір особистої траєкторії професійного розвитку; система, яка сприятиме підготовці демократичного вчителя, здатного до взаємодії в мережі і спроможного вибудовувати партнерські стосунки, який матиме розвинуте критичне мислення та елементарну самоповагу.
У неофіційному проекті рішення колегії пропонується припинити діяльність закладів післядипломної педагогічної освіти, а їх функції передати  новоствореним спеціалізованим підрозділам із підвищення кваліфікації вчителів на базі педагогічних університетів або ВНЗ, які мають у своєму складі педагогічні факультети (відділення).
    Чи варто замість однієї монополії тепер створювати іншу? 
Портал «Освітня політика» готовий стати майданчиком для обговорення проблем реформування системи закладів післядипломної педагогічної освіти України. Сьогодні подаємо перший матеріал з розгорнутим аналізом неофіційного проекту Доповідної записки «Про реформування закладів системи післядипломної педагогічної освіти».
 
Редколегія порталу "Освітня політика"
 

 

Відгук на Доповідну записку «Про реформування закладів  системи післядипломної педагогічної освіти»

І. Поабзацний аналіз тексту Доповідної записки.

1. «В Україні функціонують 23 заклади післядипломної педагогічної освіти обласного підпорядкування, а також Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти (ЦІППО) Університету менеджменту освіти НАПН України. Останній забезпечує підвищення кваліфікації керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників освітніх закладів та органів управління освітою. Ще майже 20 профільних педагогічних вищих навчальних закладів паралельно здійснюють підвищення кваліфікації вчителів за різними програмами.»

Іншими словами, в Україні існують, щонайменше дві альтернативні мережі закладів післядипломної педагогічної освіти (далі – ППО): Перша – ВНЗ VI рівня акредитації (університети), які фінансуються з державного бюджету; і Друга – ВНЗ ІІІ рівня акредитації (обласні ІППО), які фінансуються з місцевих бюджетів. Таким чином, в Україні реалізована можливість вибору вчителями закладів, в яких вони можуть здобути післядипломну педагогічну освіту.

2. «Слід зазначити, що обласні інститути післядипломної педагогічної освіти, крім діяльності з підвищення кваліфікації вчителів, проводять під керівництвом обласних департаментів освіти та науки досить значну організаційну, методичну, просвітницьку роботу в регіоні.»

Ці інститути проводять не просто «значну організаційну, методичну, просвітницьку роботу в регіоні», а роботу, яку, окрім цих закладів, практично ніхто інший не виконує. Обласні ІППО займають в системі ППО унікальне місце, співпрацюючи не лише з закладами дошкільної, початкової та середньої освіти (для обслуговування яких ці інститути й були створені), але й одночасно – з закладами вищої освіти та науково-дослідними установами НАН України та АПН України, а також – з іншими закладами, установами та громадськими організаціями, які мають пряме чи опосередковане відношення до освіти (наприклад – спортивними, мистецькими, медичними, військовими тощо) – утворюючи таким чином науково-дослідні та науково-аналітичні «вузли», в яких безперервно опрацьовується та випрацьовується вся інформація, яка стосується системи освіти, і в яких працюють найвищого класу фахівці-практики в галузі змісту та методики дошкільної та початкової і середньої загальної освіти. За період після проголошення незалежності України, ці заклади пройшли шлях від радянських інститутів підвищення кваліфікації вчителів до науково-методичних закладів, які забезпечують супровід та підтримку розвитку систем дошкільної, початкової та середньої освіти відповідних регіонів – в усіх видах і рівнях науково-дослідної та науково-методичної роботи.

Мова йде не лише про надання суто навчальних послуг учителям областей в частині курсів підвищення їхньої кваліфікації, але – насамперед – про:

– проведення безперервних досліджень динаміки головних показників регіональних систем освіти, насамперед – на замовлення обласних управлінь освіти; актуальність та наукова новизна цих досліджень відображається, зокрема у захисті кандидатських дисертацій у галузі педагогіки, психології та філософії (працівниками, наприклад, Львівського ОІППО їх захищено півтора десятка);

– забезпечення конкретизації всіх загальних директив МОН України, через розробку найбільш дієвих – в умовах специфіки регіону – заходів з реалізації освітньої політики держави (приклади: розробка концепції української національної школи, регіональної програми «Львівщина. Освіта 21 століття» - за дорученням обласного управління освіти), розробка методології формування навчальних планів 12-річної середньої освіти – на виконання відповідного пішення Колегії МОН і АПН України);

– забезпечення реалізації регулярних заходів МОН України та обласних управління освіти з проведення ІІІ і VI туру Всеукраїнських предметних олімпіад та конкурсів школярів (у т.ч. – формування та підготовку обсласних команд для участі у VI турі цих олімпіад), а також – з апробації навчальної літератури, рекомендованої (допущеної) Міністерством;

– забезпечення вчителів методичними матеріалами щодо викладання шкільних предметів у черговому навчальному році, з урахуванням специфіки освітньої мережі регіону (матеріальний стан навчальних закладів, кадровий склад педагогічних колективів та інше);

– розробка програм, дидактичних матеріалів, посібників (у т.ч. робочих зошитів, зошитів для практичних робіт) і підручників для закладів освіти (приклади: програми, підручники та посібники з християнської етики, географії, краєзнавства, природознавства, математики, фізики, хімії, іноземної мови, спецпедагогіки), у т.ч. – грифованих МОН України;

– розробка програм, дидактичних матеріалів і посібників для післядипломної освіти вчителів нових предметів і/або необхідних спеціальностей (у т.ч.: природознавства, інформатики, спецпедагогіки, екології та ін.), а також вчителів християнської етики, образотворчого мистецтва, вчителів шкіл з навчанням мовами національних меншин (польська) та ін.;

– реалізація рішень МОН щодо міжнародної співпраці в галузі освіти, зокрема шляхом реалізації в регіоні міжнародних проектів, учасником яких є Україна (приклади: забезпечення й організація навчання вчителів інформатики за Проектом фірм Microsof та Intel, за підтримуваним урядом Швеції Проектом «Освіта для сталого розвитку в дії»; Проектом ОБСЄ «Зелений пакет»; впровадження навчальної літератури з англійської мови OxfordUniversityPress і CamdrigeUniversityPress, Проект Світового Банку «Модернізація навчальних програм»; співпраця з Польським інститутом і польськими регіональними центрами освіти вчителів – з обміну досвідом та організації спільних навчальних програм; підтримка та супровід регіональних програм обміну учнями та вчителями між навчальними закладами Львівської області та Польщею, Канадою та ін.)

3. «Засновниками та власниками закладів післядипломної освіти є обласні ради, які забезпечують їх фінансування. Інститути підвищення кваліфікації вчителів мають неоднаковий рівень матеріального та кадрового забезпечення, а також різну структуру, яка не завжди відповідає вимогам Закону України «Про вищу освіту».

Вислів «не завжди відповідає вимогам Закону України «Про вищу освіту» є невизначений. Без уточнення, які саме заклади «не відповідають вимогам Закону», і яким саме вимогам – він означає, що у переважній більшості, заклади ППО якраз ВІДПОВІДАЮТЬ вимогам Закону.

4. «Ураховуючи діючі нормативно-правові документи, прийняті останнім часом, виникла низка проблемних питань відносно статусу обласних інститутів вдосконалення вчителів. Зокрема, відповідно до Закону Украйни «Про вищу освіту», вони втрачають статус вищого навчального закладу, що фактично ставить питання про форму їх подальшого існування.»

По-перше, які «діючі нормативно-правові документи, прийняті останнім часом» – крім Закону Украйни «Про вищу освіту» – маються на увазі?

По-друге, чому заклади ППО втрачають статус ВНЗ «відповідно до Закону Украйни «Про вищу освіту», якщо у самому Законі та Положенні про ВНЗ, вони чітко окреслені як «вищі навчальні заклади III-IV рівня акредитації? Яким саме критеріям ВНЗ, прописаним у Законі заклади ППО не відповідають? Замість спростування достатньо поглянути на слова ціього ж документа нижче (див. п. 7 нижче).

5. «Крім того, небажаною тенденцією діяльності деяких інститутів післядипломної освіти є переорієнтація на надання освітніх послуг з додипломної освіти, перепідготовки спеціалістів, а також пов`язаних з одержанням вищої освіти на рівні кваліфікаційних вимог до бакалавра, спеціаліста, магістра, що не є їх основною функцією. Серед інститутів удосконалення вчителів обласного підпорядкування 7 мають ліцензію на перепідготовку.»

По-перше, вислів «переорієнтація на надання освітніх послуг з додипломної освіти,… (і далі за текстом)» означає, що заклади ППО більше не виконують свої безпосередньої функції – післядипломної освіти, бо «переорієнтувалися» на надання інших послуг, а це – ВІДВЕРТА БРЕХНЯ!!!

По-друге, «надання … послуг.., що не є їх основною функцією» здійснюють не лише заклади ППО, але й будь-які інші навчальні заклади, у тому числі шкільні, середні спеціальні та вищі. Відтак:

По-третє, чому – і для кого – вказана тенденція є «небажаною»?

6. «Намагання закладів післядипломної освіти в сучасних умовах розширити свій статус до профільних педагогічних університетів призводить не до оптимізації, а до збільшення в державі кількості вишів ще на понад 20, що суперечитиме пункту 1 Плану заходів Міністерства освіти і науки України з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Коаліційної угоди, затвердженої наказом від 29.01.2015 року №63, а також листу МОН України від 28.11.2014 р. №1/9-616 «Щодо оптимізації мережі вищих навчальних закладів».

По-перше, «намагання закладів ППО в сучасних умовах розширити свій статус до профільних педагогічних університетів» не означає фактичного розщирення їхнього статусу – бо ще ЖОДЕН заклад ППО, окрім колишнього Центрального інституту ППО (м. Київ) свого статусу не розширив. Відтак це «намагання» ні до чого не «призводить» і це твердження – теж брехня!

По-друге, «намагання закладів ППО в сучасних умовах розширити свій статус… (і далі за текстом)» є природньою поведінкою будь-якого навчального закладу, який посилює свій кадровий склад і зростає. Обласні ОІППО, збільшуючи штат фахівців вищої кваліфікації (кандидатів і докторів наук), у тому числі – шляхом підвищення кваліфікації (захисту кандидатських і докторських дисертацій) власних працівників – абсолютно природно наближають свою структуру та рівень надаваної освіти до педагогічних ВНЗ IV рівня акредитації. Та й хіба це – погано?! Це є якраз свідченням серйозного розвитку та вдосконалення самих цих інституцій, тобто – абсолютно позитивне явище, особливо на фоні деградації величезної кількості ВНЗ IV рівня акредитації – уже ліквідованих МОН України, як нефункціональних.

По-третє, «оптимізація мережі … навчальних закладів» не означає скорочення цієї мережі. Якщо автор Доповідної записки стоїть на апріорній позиції МЕХАНІЧНОГО скорочення мережі навчальних закладів, тоді нехай так і заявляє, а не прикривається якимись псевдо-«оптимізаціями».

7. «Обласні та Київський міський інститут післядипломної педагогічної освіти здійснюють освітню діяльність відповідно до Положення про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 17.11.2000 № 538 (далі – Положення).

Згідно з пунктом 1.1. Положення Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні інститути післядипломної педагогічної освіти є державними вищими навчальними закладами III-IV рівнів акредитації, що здійснюють спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.»

Це все означає, що згідно законодавства заклади ППО є закладами вищої освіти. Це повністю перекреслює сказане в абзаці 4 цієї Доповідної записки (див. п.4 вище).

8. «Відповідно до статті 28 Закону України «Про вищу освіту» інститут є галузевим (профільним) вищим навчальним закладом, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов’язану з наданням вищої освіти на першому і другому (бакалаврському і магістерському) рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.»

Саме таку – перелічену у статті 28 Закону – діяльність і проводять заклади ППО (див. п.2 вище). Лише з одним невеликим уточненням, а саме діяльність, пов’язану не «з наданням вищої освіти на першому і другому (бакалаврському і магістерському) рівнях», а з наданням саме післядипломної освіти. У цьому місці Закон безперечно варто уточнити.

9. «Пунктом 1.7 Положення передбачено, що ліцензування, атестацію та акредитацію інститути ППО проходять у встановленому чинним законодавством порядку згідно з Положенням про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 № 978. Дія зазначеного Положення поширюється на вищі навчальні заклади незалежно від форми власності та підпорядкування, які здійснюють підготовку (перепідготовку) фахівців за певними спеціаль­ностями певних освітньо-кваліфікаційних рівнів на підставі ліцензії Міністерства освіти і науки.

Водночас, статтею 8 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що Єдина державна електронна база з питань освіти включає, зокрема, Реєстр вищих навчальних закладів, який містить відомості про кожен вищий навчальний заклад, видані йому ліцензії та сертифікати про акредитацію. Таким чином, обов’язковою умовою включення навчального закладу післядипломної педагогічної освіти до Реєстру вищих навчальних закладів є наявність сертифікату про акредитацію. Отже, у разі надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації інститут післядипломної педагогічної освіти не може бути віднесено до вищих навчальних закладів.»

Незрозумілий висновок. Адже, якщо «обов’язковою умовою включення навчального закладу післядипломної педагогічної освіти до Реєстру вищих навчальних закладів є наявність сертифікату про акредитацію», тоді заклади ППО, які отримали сертифікат про акредитацію, вже включені – або мають бути негайно включені – до Реєстру вищих навчальних закладів. У чому поблема?

10. «Пунктом 3.2 Положення встановлено, що структурними підрозділами інституту є факультети, кафедри, центри, відділи, сектори, наукові, науково-методичні лабораторії тощо. Також відповідно до пункту 3 статті 33 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що факультети і кафедри є основними структурними підрозділами вищого навчального закладу. Крім того, згідно з пунктами 4.1 та 4.2 Положення керівництво інститутом здійснює ректор (директор), який призначається на посаду в порядку, установленому Законом України «Про освіту». Ректор (директор) інституту призначається відповідними обласними, міськими органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та Міністерством освіти і науки України, що відповідає вимогам пункту 4 статті 20 Закону України «Про освіту», яким встановлено, що керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Статтею 42 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що керівник вищого навчального закладу обирається шляхом таємного голосування строком на п’ять років у порядку, передбаченому Законом і статутом вищого навчального закладу.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про вищу освіту» учасниками освітнього процесу у вищих навчальних закладах є наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники.

У пункті 7.1 Положення визначено, що учасниками навчально-виховного процесу інституту післядипломної педагогічної освіти є педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники і спеціалісти установ та закладів освіти і науки.»

Заклади ППО, зокрема – Львівський ОІППО – повністю відповідають усім процитованим автором статтям Закону про вищу освіту та Положення пор вищий навчальний заклад. Незрозуміло, яку мету переслідують ці цитати?

11. «Разом з тим, наказом Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 року №557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» затверджені схеми тарифних розрядів окремо для посад керівних, науково-педагогічних та педагогічних працівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації та для посад керівних та педагогічних працівників інститутів (центрів) підвищення кваліфікації, перепідготовки, удосконалення керівних працівників і спеціалістів, навчально-методичних (методичних) кабінетів (центрів).»

Цікаво, а що тут дивного? В чому сУперечність?

12. Неврегульованим також залишається питання видачі документів про підвищення кваліфікації (свідоцтв, сертифікатів).

Це – цілковито технічний пункт, який не має ніякого відношення до доцільності чи недоцільності існування закладів ППО. Якщо треба «врегулювати», то хай МОН врегулює.

13. «Головним напрямом роботи закладів післядипломної освіти має залишатися саме підвищення кваліфікації педагогічних працівників.»

По-перше, це голослівне твердження, яке ніяк не випливає з жодного з жодного викладеного вище абзацу Доповідної записки.

По-друге, це твердження – цілковито безглузде, аналогічне тому, що «головним напрямом роботи університетів є навчання студентів».

По-третє, це твердження чисто волюниаристське, оскільки – за відсутності Концепції та Положення про ППО в Україні – невідомо, чи після «реорганізації» обласних ІППО підвищення кваліфікації педагогічних працівників залишиться єдиним «основним напрямком роботи», чи до нього додасться ще якийсь (якісь) напрямки.

14. «Беручи до уваги таку ситуацію та керуючись необхідністю збереження системи підвищення кваліфікації вчителів на принципово новій основі, можна запропонувати реорганізувати інститути вдосконалення вчителів і передати право проведення підвищення кваліфікації у перехідний період профільним педагогічним університетам на умовах комунального замовлення місцевих органів управління освітою або шляхом запровадження ваучерної системи підвищення кваліфікації вчителів, як це відбувається в багатьох країнах світу. У зв`язку з тим, що в ряді областей профільні педагогічні університети змінили свій статус (Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Луганська, Миколаївська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька) і стали класичними чи гуманітарними ВНЗ, то в цих регіонах функцію післядипломної педагогічної освіти мають взяти педагогічні інститути (факультети), що діють у структурі вказаних вишів.»

По-перше, про яку «ситуацію» говорить автор? У викладеному ним вище тексті ніяка «ситуація» (окрім кількох технічних моментів) не окреслена.

По-друге, автор пропонує «реорганізувати інститути вдосконалення вчителів» (вочевиль маються на увазі інститути ППО, бо інститутів удосконалення вже давно немає), але не пропонує «реорганізувати» ЯК, або у ЩО?

По-третє, «проведення підвищення кваліфікації … профільними педагогічними університетами на умовах комунального замовлення місцевих органів управління освітою», чи «педагогічним інститутам (факультетам), що діють у структурі … вишів» здійснюється іще з радянських часів, що ніяк не можна трактувати, як збереження системи підвищення кваліфікації вчителів «на принципово новій основі». Бо що тут нового?

15. «Основною вимогою до ВНЗ, які будуть здійснювати підвищення кваліфікації, має бути високий рівень кадрового забезпечення, що відповідає ліцензійним умовам, передбаченим для забезпечення підготовки магістрів.»

По-перше, це – констатація очевидного.

По-друге, кадрове забезпечення закладів ППО якраз відповідає (переважно) цим вимогам.

По-третє, у більшості закладів ППО рівень кадрового забезпечення саме післядипломної педагогічної освіти є якраз НАЙВИЩИЙ в Україні (див. п. 2).

16. «Що ж стосується змісту підвищення кваліфікації, то зазначена проблема потребує спеціального аналізу з метою:

розробки відповідного державного стандарту, який би враховував вимоги до сучасного вчителя;

визначення пріоритетних напрямів його суттєвого реформування в аспекті активного впровадження інноваційних та дистанційних форм навчання;

створення умов для вибору різних програм підвищення кваліфікації, виходячи з інтересів учителів й удосконалення їхньої професійної компетентності, з накопичувальною системою протягом року певних умовних кредитів як за запропонованими навчальними програмами, так й індивідуальними, що передбачають участь у різних тренінгах, майстер-класах, симпозіумах, науково-методичних конференціях, семінарах, презентаціях інновацій у системі освіти тощо, за наявності сертифікатів учасника;

запровадження ваучерів для проходження підготовки у різних закладах, у тому числі за очно-дистанційною, заочно-дистанційною формами, а також під час стажування тощо.»

Щойно у цьому пункті з’являється суттєва «обставина»ю Виявляється, що існує потреба розробки «вимог до сучасного вчителя», нового стандарту (вочевидь мається на увазі стандарт післядипломної освіти вчителя) та «створення умов вибору різних програм підвищення кваліфікації, виходячи з інтересів учителів».

По-перше, сказане в цьому пункті має передувати всіляким спробам ліквідовувати заклади ППО. Інакше виходить, що ми маємо спершу поламати діючу (і справно діючу) мережу основних закладів ППО, а потім думати та розробляти «сучасні вимоги», «умови» та «стандарти», тоді як все має відбуватись навпаки.

По-друге, існуюча зараз система ППО якраз і створює «умови вибору різних програм підвищення кваліфікації». Вчитель може обирати тип закладу, в якому може пройти курси підвищення кваліфікації: ОІППО, педагогічний університет або педагогічний факультет класичного університету. Ліквідація однієї зі складових цієї системи, навпаки звужує оті «умови вибору».

17. «Запровадження ваучерів для проходження підготовки у різних закладах, у тому числі за очно-дистанційною, заочно-дистанційною формами, а також під час стажування тощо.»

Зараз існує система часових «кредитів», за якою вчитель може проходити післядипломну підготовку «у різних закладах, у тому числі за очно-дистанційною, заочно-дистанційною формами» (див. п.16). Відтак, чим система «ваучерів» принципово відрізняється від системи «кредитів» (окрім, звичайно модного англомовного терміна) – незрозуміло.

18. «У новому Положенні доцільно передбачити запровадження стимулюючих факторів у системі підвищення кваліфікації, які б надавали педагогічним працівникам право: отримувати більш високі категорії посад; на творчу відпустку терміном до одного року для професійного удосконалення й оформлення певної інноваційної чи науково-методичної розробки.

У цьому аспекті важливою є науково-методична та стратегічна роль ЦІППО Університету менеджменту освіти НАПН України як координатора впровадження інновацій, що стосуються змісту навчання в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів з урахуванням прогресивного вітчизняного та зарубіжного досвіду.»

По-перше, деякі «стимулюючі фактори» уже запропоновано, наприклад, поняття «незнищенних кваліфікаційних категорій», долсягнувши яких, вчитель їх більше не втрачає, навіть якщо і не продовжує свою післядипломну освіту. Така система функціонує, наприклад у Польщі.

По-друге, «науково-методична та стратегічна роль ЦІППО Університету менеджменту освіти НАПН України як координатора впровадження інновацій» завжди була і залишається важливою, відтак цей пункт нічого суттєвого не змінює і не додає, а просто констатує наявний стан речей.

19. «З метою суттєвого оновлення змісту підвищення кваліфікації, який би задовольняв сучасним вимогам до підготовки вчителів у аспекті поглибленої теоретичної та практичної підготовки, доцільним у перехідний період є використання викладацького потенціалу як профільних педагогічних університетів, так і фахівців закладів ППО, які мають достатній науково-методичний і професійний рівень. Обласним радам важливо буде укласти угоди з педагогічними університетами для забезпечення системного підвищення кваліфікації вчителів, а департаментам освіти і науки обласних державних адміністрацій – відпрацювати механізми координації цього процесу та вжити заходів щодо збереження навчально-матеріальної бази закладів післядипломної освіти з можливістю передачі їх в оренду для цільового використання за призначенням.»

По-перше, «перехідний період» від чого і до чого мається на увазі? Доповідна записка окреслює лише можливий початок цього періоду – з моменту ліквідації обласних інститутів ППО – але не окреслює кінцевий стан цього періоду. Що й не дивно, з огляду на скзане у пункті 16 (див. вище).

По-друге, «використання викладацького потенціалу як профільних педагогічних університе­тів, так і фахівців закладів ППО, які мають достатній науково-методичний і професійний рівень» відбувалося завжди і відбувається зараз». Відтак рекомендувати те, що й так успішно працює зараз – смішно.

По-третє, «вжити заходів щодо збереження навчально-матеріальної бази закладів післядипломної освіти», у тому числі «з можливістю передачі їх в оренду для цільового використання за призначенням.» є справою не «департаментів освіти і науки обласних державних адміністрацій» (органи виконавчої влади), обласних (міських) рад (органи місцевого самоврядування), яким ці заклади й належать (приклад: Львівський ОІППО є комунальним закладом Львівської обласної ради).

По-четверте, а що буде, коли обласні ради не захочуть «укласти угоди з педагогічними університетами для забезпечення системного підвищення кваліфікації вчителів…» бла-бла-бла? Цей цей пункт взагалі суперечить процесу децентралізації управління (в даному випадку закладами ППО) і передачею повноважень з Києва до областей.

20. «Очікувані переваги реформування системи закладів післядипломної педагогічної освіти:

по-перше, будуть створені умови для покращання змісту післядипломної освіти вчителів, спираючись на наукові досягнення, а також залучення передового вітчизняного і зарубіжного досвіду у підвищенні кваліфікації педагогічних фахівців;

по-друге, ураховуючи неперервність педагогічної освіти буде консолідована та взаємопосилена теоретична та практична підготовка учителів  на різних етапах; створено рівні умови і можливості для отримання ними післядипломної педагогічної освіти для професійного розвитку і творчої самореалізації;

по-третє, буде вирішено проблему невизначеного статусу інститутів післядипломної педагогічної освіти завдяки їх реорганізації відповідно до вимог чинного законодавства;

по-четверте, призупинення діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти дозволить скоротити витрати на їх функціонування.»

Це – прекрасний зразок цілковитого змістового безглуздя.

По-перше, «реформування системи закладів ППО» зводиться до простого її скорочення шляхом ліквідації найбільшої і, на даний момент, найбільш дієвої складової системи ППО – обласних ІППО, в яких післядипломну освіту отримує найбільша частка усіх вчителів країни».

По-друге, вказане – фактично механічне – скорочення системи ППО саме по собі ніяк на створює умов «покращання змісту післядипломної освіти вчителів»;

По-третє, формулювання «очікуваних переваг», зазначених підпунктом «по-третє» і підпунктом «по-четверте» суперечать одне одному. У «по-третє» йдеться про «вирішення проблеми невизначеності існтитутів ППО» шляхом їх реорганізації, а в «по-четверте» йдеться не про їх реорганізацію, а про призупинення їх діяльності.

По-четверте, Ліквідація обласних ОІППО справді «дозволить скоротити витрати на їх функціонування», але ніяк не скоротить витрати органів місцевого самоврядування на післядипломну освіту вчителів, а лише спрямує ці кошти до педагогічних і клаксичних університетів (див. п.19). Це – звичайнісінький фінанчовий перерозподіл ринку послуг з ППО на користь університетів. Нахабний і неприкритий лоббізм. 

ІІ. Замість висновків.

1. Під прикриттям великої кількості цитат із чинного Закону України «Про вищу освіту» та Положення про ВНЗ – переважно контатуючого змісту – рецензовна Доповідна записка пропонує просто знищити мережу обласних закладів ППО та направити кошти обласних (а не державного – підкреслюю!) бюджетів на підтримку клаксичних і педагогічних університетів, які після запровадження ЗНО та інших об’єктивних і суб’єктивних обставин відчувають брак фінансування та опиняються подекуди під загрозою звільнення своїх працівників. Що є звичайним лоббізмом.

2. Цей лоббізм виглядає особливо примітивно, оскільки мова йде про заклади, власником яких є органи місцевого самоврядування, а кошти, які МОН України хоче віддати університетам – не належать державі, а належать місцевим громадам. До того ж, в умовах децентралізації, діяльність цих закладів узагалі не належить до компетенції МОН.

3. Запропонована у Доповідній записці «реорганізація» закладів ППО, на додачу до всього іншого, ще й сформульована «назадгузь», оскільки першим її кроком є ліквідація обласних ОІППО, а лише другим – розробка оновленої нормативної бази ППО, і щойно третім – «визначення пріоритетних напрямів … суттєвого реформування» системи ППО (див. п.16).

Іншими словами, не маючи уявлення про «напрями суттєвого реформування» системи ППО, пропонується негайно знищити одну з найбільш працездатних мереж закладів цієї самої ППО, яка обслуговує від 50 до 75% вчителів, і до того ж перебуває в процесі постійного розвитку та модернізації – з метою врахування у післядипломній освіті і потреб учителів, і сучасних інноваційних тенденцій. Тобто – того всього, що Доповідна записка лише пропонує «проаналізувати і розробити». І це при тому, що МОН досі не зроблено жодної навіть спроби ВИЯСНИТИ власне ставлення вчителів і органів місцевого самоврядування до мережі їхніх обласних ОІППО та власне – хоча б основні недоліки цієї мережі, окрім чисто формальної буцім-то «неврегульованості їхнього статусу» у нормативних документах. 

ІІІ. Закінчення

Перевернута з ніг на голову логіка Доповідної записки «блискуче» відображена у наперед заготовленому проекті «Рішення колегії МОН України», в якому (проекті Рішення), у викладеному – чітко і ясно – «порядку» пропонується:

1. Спершу – «припинення діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти» та «укладання угод з профільними вищими педагогічними університетами або (у разі їх відсутності в області) з педагогічними факультетами (відділеннями) інших ВНЗ регіону» (пункт 2).

2. Після цього – «розробити науково обґрунтований та схвалений професійно-педагогічно спільнотою державний стандарт післядипломної педагогічної освіти» (пункт 3).

3. Потім – «підготувати проект нового Положенняпро післядипломну педагогічну освіту в Україні» (пункт 4).

4. Далі – «доручити ректорам педагогічних університетів або ВНЗ, які мають у своєму складі педагогічні факультети (відділення), вжити заходів щодо створення та функціонування спеціалізованих підрозділів з підвищення кваліфікації вчителів» (пункт 5).

Викладена вище «логіка реформування» зводиться до сумновідомого «ломать – нє строїть». 

Навіть звичайний здоровий глузд підказує, що послідовність має бути цілком інакша:

1. Спершу – вияснити недоліки та переваги існуючої мережі ОІППО, т.ч. потребу вчителів та органів місцевого врядування у збереженні (чи навпаки ліквідації) цієї мережі.

2. Після цього – розробити Концепцію післядипломної педагогічної освіти, в якій передбачити основні напрямки розвитку цієї освіти та складовімайбутньої (бажаної) системи ППО.

3. Потім – розробити науково обґрунтований та схвалений професійно-педагогічно спільнотою державний стандарт післядипломної педагогічної освіти.

4. Далі – підготувати проект нового Положенняпро ППО в Україні.

5. Далі – доручити ректорам педагогічних університетів або ВНЗ, які мають у своєму складі педагогічні факультети (відділення), вжити заходів щодо створення та функціонування спеціалізованих підрозділів з підвищення кваліфікації вчителів.

6. І щойно в кінці – реорганізувати мережу ОІППО, що не конче, і не в усіх регіонах, означає «припинення діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти». 

Олег Гірний, доцент кафедри природничо-математичної освіти Львівського ОІППО, к.т.н. 

04.09.2015
Олег Гірний
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Дмитро
Опубліковано 16.09.2015 в 08:31
Голові та членам робочої групи
Міністерства освіти і науки України
з питань реформування закладів післядипломної
педагогічної освіти.

Останнім часом педагогічна громадськість, експертне освітнє середовище досить жваво обговорюють ініційований Міністерством освіти і науки України колегіальний розгляд питання ліквідації обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти та передачу їх функцій у частині курсового підвищення кваліфікації педагогічних кадрів педагогічним університетам. Одним з дискусійних майданчиків став портал громадських експертів «Освітня політика». Що цікаво – серед тих, хто висловлює свої думки на користь таких дій чи, навпаки, аргументовано доводить їх хибність, не чути жодного голосу керівників педагогічних чи класичних університетів. Хіба що обережний коментар ректора Київського університету ім. Б. Грінченка. Невже чекають, що «партія накаже» прокоментувати проект рішення колегії? Не чути думки й керівників органів управління освіти.
Так як у складі робочої групи два представники Одеси, то, очевидно, саме тут зацікавлені в першу чергу в просуванні даного проекту. Одещина цікава тим, що педагогічні кадри готують два педагогічних університети, класичний університет і три педагогічні коледжі обласного підпорядкування . Звідки, як не з Одеси, розпочати експерименти з об’єднавчим процесом у вищій школі, задекларованим міністерством? А як уберегтися від нього – треба стати великими у кількісному відношенні. Додати до не дуже чисельного студентського контингенту 6-7 тисяч слухачів курсів підвищення кваліфікації, декілька тисяч студентів педколеджів і хто тоді з тобою захоче мати справу.
Можливо все й не так. Можливо автори проекту «ліквідація» вболівають за спільну справу, націлені на нову якість безперервної освіти педагогічних працівників, а через неї й на якість освіти підростаючого покоління?
У будь-якому випадку хочеться переконатися в тому, що вони розуміють, що роблять і бачать не тільки процес технічної передачі педагогічних працівників із рук в руки, але й бачать можливі наслідки таких дій, і мають план подальших кроків у реформуванні не тільки системи післядипломної освіти, але й системи управління організацією й змістом навчально-метод ичної роботи в закладах освіти.
Фахівцями на дискусійному майданчику «Освітньої політики» висвітлені багаточисельні проблеми, що виникнуть у разі реалізації даного проекту. Не повторюючись, хотілося б почути відповідь авторів проекту на декілька питань.
1. Чи є, принаймні, загальне бачення наступних змін у системі методичних служб, діяльність яких координують обласні ІППО? Чи підготовлені проекти нормативно-прав ових документів, які регулюватимуть їх діяльність у новому форматі?
2. У який спосіб органи управління освіти на місцях мають формувати замовлення на підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та визначати його виконавців? Це має відбуватися централізовано через обласні департаменти освіти і науки, місцеві відділи (управління) освіти, чи на рівні окремих навчальних закладів? У перших двох випадках обсяги коштів на оплату курсів обумовлюватимут ь необхідність проведення тендерних процедур. Для Одещини з трьома профільними університетами це питання надзвичайно актуальне.
3. Кому передати функції науково-методич ного супроводу мережі спеціальних закладів освіти, засновниками яких є обласні ради, приватних дошкільних, загальноосвітні х, позашкільних закладів, діяльністю яких опікуються обласні департаменти освіти і науки? Зараз ці функції виконують ІППО. Хто організовуватим е навчально-метод ичну роботу з педагогічними кадрами у міжкурсовий період, здійснюватиме нормативну діяльність з організації масових форм роботи з педагогічними кадрами та учнівською молоддю, координуватиме роботу психологічних служб, діяльність експериментальн их майданчиків, апробацію нових програм і підручників?
4. Яким кадровим потенціалом обласні Департаменти освіти і науки перекриватимуть завдання змістовного наповнення варіативної складової навчальних планів загальноосвітні х навчальних закладів, вивчення мов, літератур, історії культури чисельних національних етносів, що компактно проживають в Україні? На Одещині, наприклад, мовна освіта молдован, болгар, гагаузів фактично повністю знаходиться в зоні відповідальност і Одеського обласного інституту удосконалення вчителів. Укладаються і грифуються навчальні програми, пишуться підручники, посібники, методичні рекомендації, організовується процес безперервного навчання вчителів-мовник ів, у тому числі й за рубежем.
5. Чи хтось з ініціаторів проекту передачі педагогічним університетам курсового підвищення кваліфікації педагогічних кадрів зробив хоча б наближені розрахунки того, у що виллється така «економія» коштів для консолідованих освітніх бюджетів областей? Адже зробити це не складно, якщо мати уявлення про суть справи. Чому при наявності такого потужного університетсько го потенціалу ніхто не в змозі прорахувати фінансово-еконо мічну складову рішень, що пропонуються? Можливо, такі розрахунки є. Тоді чому їх не оприлюднити?
Список питань не вичерпаний. Але хоча б на викладене вище почути відповідь.
Чи потрібно реорганізовуват и діючу систему післядипломної освіти педагогічних кадрів? Безумовно, – так. У який спосіб – інша справа. Чому б не провести, для початку, пілотний експеримент.
Для прикладу, під сформоване Департаментом освіти і науки замовлення на курсове підвищення кваліфікації педагогічних працівників ( як обов’язкове планове так і курси з актуальних для регіону проблем) проводиться відкритий тендер, на якому в змагальному порядку із своїми програмами, ідеями і можливостями беруть участь всі бажаючі, що мають ліцензії на відповідний вид діяльності, у тому числі й ІППО. Вже навіть сам факт участі в такому публічному тендері дасть поштовх удосконалення діючих програм курсового підвищення кваліфікації педкадрів, покаже наявний потенціал як ІППО так і університетів, стимулюватиме розвиток змісту і форми післядипломної освіти, творчу роботу науковців у даному напрямку.
При формуванні замовлення на обов’язкове один раз у п’ять років безоплатне підвищення кваліфікації можна передбачити диференційовани й підхід до конкретної особистості педагога, надавши можливість педагогічним кадрам закладів, спільно з районними (міськими) методичними об’єднаннями педагогічних працівників приймати рішення щодо можливості проходити таке навчання за індивідуальними планами під час наданої оплачуваної відпустки. При цьому план самоосвітньої роботи укладається педагогом, затверджується педагогічною радою закладу і профільним методичним об’єднанням. Звіт по завершенню творчої відпустки так само затверджується і в майбутньому є документом атестаційної справи.
Для педагогічних працівників такої категорії можна передбачити можливість в обмежених фінансових рамках за час творчої відпустки пройти короткотермінов е стажування в колег-новаторів , чи взяти участь у семінарах, конференціях тощо.
В умовах насиченого інформаційного простору, сучасних інформаційно-ко мунікаційних технологій хорошому, творчому, авторитетному вчителю для підвищення своєї кваліфікації часто не вистачає часу й мотивації. Творча відпустка й індивідуальний план, за виконання якого необхідно буде публічно звітуватися перед колегами, компенсує названі вище дефіцитні ресурси.
Можливо таким шляхом почнеться реалізація ідеї «гроші ходять за вчителем» у справі його післядипломної освіти. Діюче нормативно-прав ове поле у випадку пілотного проекту легко скоригувати окремими тимчасовими положеннями і, не руйнуючи фундамент, а зміцнюючи його, робити капітальну реконструкцію процесу неперервної освіти педагогічних працівників.
Пілотних проектів може бути декілька і їх спрямування буде різним. Але спочатку відміряйте хоч декілька разів, а потім вже відріжте.

Заступник директора Одеського обласного
інституту удосконалення вчителів Д.М . Демченко
Автор: М.Ф. Войцехівський,
Опубліковано 16.09.2015 в 05:16
Анонімна доповідна записка на адресу колегії МОН України, копія якої оприлюднена в соцмережах, викликала хвилю обурення та жваве обговорення серед педагогічної спільности, що змусило до спроби конструктивного аналізу як вказаного документу, так і дискусії навколо нього.
В першу чергу необхідно зазначити, що, за наявною інформацією, жоден з членів робочої групи з питань реформування закладів післядипломної педагогічної освіти до створення цього «аналітичного матеріалу» не мав відношення.
Вивчення копії документу свідчить про те, що аналіз системи післядипломної педагогічної освіти, на якому ґрунтуються пропозиції авторів, не проведено, допущено фактичні помилки, логічні підміни з метою задоволення власних потреб невідомого автора. На основі проведеного аналізу суперечностей в законодавчій базі, якість якого викликає певні сумніви, зроблено висновок щодо необхідності ліквідації системи ППО, хоча більш логічної була б пропозиція щодо розробки Закону про післядипломну освіту, яка б регулювала не тільки описану ситуацію в системі освіти, а й впорядкувала підвищення кваліфікації фахівців інших галузей народного господарства.
Аналіз фактичного стану справ, зокрема, реального змісту діяльності ІППО не проведено.
Діяльність кафедр та НМЦ ІППО регламентована відповідними положеннями, які розмежовують їх обов’язки: якщо кафедри забезпечують зміст курсів підвищення кваліфікації, то НМЦ організовують професійний розвиток педагогів та керівників навчальних закладів у міжкурсовий період. Це:
• вивчення, узагальнення та впровадження перспективного педагогічного досвіду,
• методичний супровід навчально-вихов ного процесу (всі напрями в ДНЗ, ЗНЗ, ПНЗ, ПТНЗ);
• впровадження інноваційних педагогічних технологій навчання та виховання;
• оперативне навчання педагогів в умовах реформування системи освіти;
• організація та забезпечення діяльності «Школи молодого вчителя»;
• організація роботи авторських педагогічних майстерень вчителів-інноваторів;
• моніторинг процесів в системі освіти (діяльність педагогів; розвиток навчальних закладів; ефективність навчальної та методичної літератури, технологій та інновацій);
• створення відкритих освітніх ресурсів для педагогів та учнів;
• консалтингові послуги для педагогів та батьків;
• супровід ЗНО;
• організація та супровід інноваційної діяльності в навчальних закладах;
• організація роботи з обдарованими учнями;
• координація та методичний супровід діяльності всіх ланок методичної служби.

Авторами зроблено слушні зауваження щодо необхідності перегляду змісту підвищення кваліфікації педагогічних працівників, однак до змісту з невідомих причин віднесено впровадження ваучерів на підвищення кваліфікації, що має відношення до організації фінансування діяльності ІППО.
З поля зору укладачів доповідної записки випали реальні дії з перегляду змісту та форм навчання, що реалізуються в системі діяльності ІППО, зокрема, частина пропозицій співпадає з діяльністю ІППО КУБГ, що оприлюднені на сайті та доступні за посиланнями:
ippo.kubg.edu.ua/.../...
ippo.kubg.edu.ua/.../...

Організація роботи з педагогічними працівниками в ІППО ґрунтується на принципах андрагогіки. Навчання дорослих докорінним чином відрізняється від навчання студентів. Одним із основним принципів андрагогіки є врахування практичного досвіду суб’єкта навчання. Саме тому педагогічний та науково-педагог ічний персонал ІППО має значний досвід практичної діяльності в системі загальної середньої освіти. Навчати педагога може лише педагог-лідер, тренер, коуч.
Автори доповідної записки вимагають від депутатів ще не обраних обласних рад в умовах децентралізації віддати в оренду з комунальної у державну власність приміщення й обладнання ОІППО. Крім того, вони пропонують заробітну плату працівникам закладу державної форми власності виплачувати з місцевого бюджету, що суперечить бюджетному кодексу.
ІППО готові до здійснення діяльності в конкурентному середовищі. Педагогічний ВНЗ, інші інституції можуть пропонувати педагогам свої послуги. Вчитель має право сам обрати місце, форму та зміст свого професійного розвитку. Саме він, як основний замовник послуг системи післядипломної педагогічної освіти мав би створити доповідну записку на колегію МОН щодо свого вибору.
Отже, на основі поверхневого аналізу суперечностей окремих положень законодавчих актів, що регулюють діяльність системи ІППО, зроблено висновки не про вдосконалення законодавчої бази, перегляд принципів її функціонування, а про ліквідацію самої системи, що свідчить про заангажованість авторів доповідної записки, недостатню поінформованіст ь щодо особливостей діяльності системи ППО в Україні, лобіювання інтересів конкретної зацікавленої групи (акторів та стейкхолдерів). Таку ситуацію спричинено насамперед відсутністю повноцінного Кодексу законів про освіту, що регулює діяльність кожного ступеню (дошкільної, позашкільної, початкової, загальної середньої, професійної, вищої та післядипломної освіти). Вирішення системних проблем має бути системним, тобто через прийняття Закону про післядипломну освіту.
На думку експертів та педагогів, перегляду потребують не ІППО як такі, а зміст, форми, методи і засоби навчання на курсах підвищення кваліфікації, підходи до організації навчального процесу, комплектування груп тощо на основі стратегічного розуміння як реального стану, так і перспектив розвитку діючої системи. Таке реформування діяльності системи ППО повинно ґрунтуватись насамперед на принципах демонополізації , децентралізації управління та диверсифікації змісту, форм та методів навчання.
Демонополізація системи післядипломної педагогічної освіти в сучасному розумінні ґрунтується на усвідомленні того, що реальний вплив на рівень професійної компетентності педагогічних працівників відбувається не тільки і не стільки в межах функціонування інститутів післядипломної педагогічної освіти, скільки за рахунок впливу на її якісний стан цілого комплексу освітніх заходів, що реалізуються в формальному, неформальному та інформальному секторах освіти. Стрімкий розвиток сучасних інформаційно-ко мунікаційних технологій став основою виникнення і поширення різного роду курсів, майстерень, майстер-класів, інших відкритих освітніх ресурсів, в основі яких – дистанційне практико-орієнт оване навчання або взаємонавчання шляхом передачі досвіду (автора-розробн ика або всіх учасників).
Визнання результатів такого навчання відповідає сучасним світовим тенденціям; сприяє урізноманітненн ю форм, методів та засобів розвитку професійної компетентності педагогічних працівників; базується на досвіді кожного учасника, що, в свою чергу, відповідає не тільки андрагогічним принципам організації освіти дорослих, а й принципам хьютагогіки як науки про самоорганізацію освіти дорослих професіоналів.
В контексті реформування системи освіти в Україні децентралізація насамперед означає повну і остаточну відміну повноважень МОН, управлінь освіти та/чи інститутів післядипломної педагогічної освіти по визначенню періодичності підвищення кваліфікації. Основу структури навчальних курсів підвищення кваліфікації мають скласти стратегічні напрями розвитку системи освіти; а зміст мають визначити вимоги до професійної компетентності педагогічних працівників, що враховують регіональні та локальні особливості їх діяльності на конкретному робочому місці.
Третьою вершиною трикутника реформування має стати диверсифікація форм навчання: вчитель повинен отримати можливість не тільки обирати термін і періодичність навчання, але й, в залежності від особистих уподобань або інших обставин, обирати найбільш зручну форму навчання: індивідуальну, групову, очну, дистанційну, змішану. Диверсифікація форм навчання в системі післядипломної педагогічної освіти забезпечить реалізацію індивідуальної професійної освітньої траєкторії, сприятиме рівному доступу до якісної освіти та не залежатиме від місця проживання педагогічних працівників, особистих обставин, особливостей організації навчально-вихов ного процесу в регіоні чи конкретному навчальному закладі.
Порівняльний аналіз організації підвищення кваліфікації педагогічних працівників в цілому ряді країн дозволив виявити загальні тенденції – посилення професійного розвитку всіх вчителів на базі школи відповідно до їх інтересів та програмою розвитку даного навчального закладу; активна взаємодія шкіл з ВНЗ та іншими закладами підвищення кваліфікації; підтримка педагогічних колективів шкіл фахівцями ВНЗ, органами влади, представниками громадськості; різноманіття форм підвищення кваліфікації; використання дистанційного навчання як альтернативної форми навчання.
Створенню інноваційної системи післядипломної педагогічної освіти в Україні сприятимуть кроки, спрямовані на зменшення ризиків та пом’якшення можливого негативного впливу процесу реформування: перегляд організаційної структури, мети, змісту і завдань діяльності на основі системного аналізу світового досвіду; визначення спільних та відмінних із українською системою ППО тенденцій розвитку; розробка програми інтернаціоналіз ації кадрів на рівні ІППО, міжнародних дослідницьких проектів.
Важливими елементами є розробка інноваційної моделі проектування курсів на основі результатів моніторингу потреб окремих навчальних закладів освіти; створення експертних груп для визначення освітніх потреб педагогічних працвників; аналіз бази даних передового педагогічного досвіду, бази даних вчителів-настав ників, що володіють таким досвідом, спроможні та мають бажання реалізувати свій авторський курс (майстер-клас тощо); організація курсів за компетентнісним або проектним принципом (в тому числі й з використанням краудсорсінгу як методу навчання).
Демонополізація, децентралізація та диверсифікація як основні напрямки реформування післядипломної педагогічної освіти висувають цілу низку вимог, насамперед перегляду управлінських рішень, що регламентують організацію навчального процесу та фінансування системи післядипломної педагогічної освіти; створення регулятивної нормативно-прав ової бази; розробки науково-методич ного забезпечення; створення дієвої системи сертифікації змісту навчальних курсів; забезпечення ефективного використання наукового та науково-методич ного потенціалу діючих інститутів післядипломної педагогічної освіти, надання необхідної консультативної та практичної допомоги по підготовці авторських курсів педагогічними працівниками. Саме в цьому напрямку і необхідно зосередити зусилля дослідників, управлінців та реформаторів.
Автор: І.Г.Осадчий
Опубліковано 12.09.2015 в 21:46
Дуже шкода, що:
1. Першовересневий «шок і трепет», а не першовересневі «перспективи і розвиток». Українців сьогодні важко злякати – вони виявилися не з лякливих, особливо коли їхні рідні та близькі в зоні АТО, а країна – в стані війни із могутнім агресором.
Що робити: пояснювати, наполегливо і переконливо, так, як ми це робимо в класі на уроці, де перебувають, у тому числі, і «не дуже тямущі» учні.
2. Дискусія виникла спонтанно, і до неї виявилися не готовими ні МОН України, ні регіональні управління освіти і науки, ні професійні педагогічні спільноти.
Що робити: готуватися до серйозної предметної розмови про долю української освіти, розвиток освіченості української нації.
3. Дискусія ведеться на побутову рівні, без розуміння сутності проблем, використання чітких понять, педагогічних та управлінських термінів, статистичних даних, урахування думок визнаних в Україні фахівців-автори тетів у цій царині.
Що робити: НАПН України організувати дослідження та провести всеукраїнську професійну дискусію з питань післядипломної освіти та підвищення кваліфікації у різних сферах народного господарства, в тому числі – у сфері освіти з метою одержання відповідей на питання про:
- сутність феноменів «післядипломна освіта», «підвищення кваліфікації», «освіта протягом життя»;
- державні стандарти післядипломної освіти та підвищення кваліфікації;
- ліцензійні умови для здійснення післядипломної освіти і підвищення кваліфікації у сфері освіти.
4. Післядипломну освіту і підвищення кваліфікації в проекті Закону «Про освіту», без наявних для цього наукових обґрунтувань, віднесено до неформальної освіти. Визначено, що навчання за неформальною освітою може бути короткотермінов им, не інтенсивним, призначеним для будь-якого віку, типово пропонується у формі коротких курсів, семінарів, тренінгів.
Що робити: внести до проекту Закону України «Про освіту» положення про визнання післядипломної освіти, підвищення кваліфікації працівників з вищою освітою у сферах освіти, охорони здоров’я, військової справи, безпекової діяльності тощо «вищою формальною освітою», що здійснюється за державними стандартами у ліцензованих вищих навчальних закладах.
- справедливо було б авторам тлумачення про «неформальну післядипломну освіту» порадити скористатися послугами лікаря (краще – хірурга), який підвищував кваліфікацію «короткотерміно во та неформально», та й у повному миротворенні бути, знаючи, що охороняють країну військові, які у такий же спосіб підвищили свою кваліфікацію.
5. Пропонується створити нового монополіста на ринку послуг з підвищення кваліфікації в образі педагогічного університету, який радо береться за підвищення кваліфікації педагогів, проте уявлення не має про інформаційну, організаційну, інноваційну, методичну роботу із забезпечення діяльності та розвитку закладів і територіальних систем дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти.
Що робити: вносити до проекту Закону «Про освіту» положення про запровадження права вільно обирати зміст, форми та місце підвищення кваліфікації у мережі ліцензованих вищих навчальних закладів України через механізми «ваучера» на підвищення кваліфікації для педагогів і науково-педагог ічних працівників відповідно до державних стандартів.
Автор: Запорізький ОІППО
Опубліковано 09.09.2015 в 14:32
Міністру освіти і науки України
Квіту С.М.

Вельмишановний Сергію Мироновичу!

Напередодні нового навчального року українському педагогічному співтовариству стали відомі проекти Наказу та рішення Колегії МОН України «Про реформування закладів системи післядипломної педагогічної освіти», які здивували та обурили колектив Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Вважаємо за необхідне звернути увагу, що діяльність обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти (далі - ОІППО) спрямована не тільки на підвищення кваліфікації педагогічних працівників, але й на науково-методич не, організаційне забезпечення освітньої діяльності в регіоні на всіх її рівнях завдяки науково-методич ному супроводу реалізації державних і регіональних програм; проведенню конкурсів фахової майстерності педагогічних працівників, учнівських олімпіад; координації діяльності методичних служб. Метою діяльності ОІППО є забезпечення цілісного професійного розвитку педагогічних працівників не тільки у межах їх курсової підготовки, але й у міжкурсовий період, для чого кожного року здійснюється робота понад 200 обласних науково-методич них семінарів, близько 50 тренінгів, понад 300 занять творчих груп для керівних і педагогічних кадрів регіону. Крім того, в ОІППО створена та ефективно функціонує система он-лайн підтримки професійної діяльності педагогів завдяки роботі блогів учителів-предме тників, віртуальних консультативних центрів, віртуальних професійних співтовариств тощо. Колектив ОІППО достатньо швидко реагує на інноваційні процеси, що відбуваються у різних галузях науки, впроваджує новітні формі і методи навчання, готує педагогів до їх реалізації в освітній діяльності.
У доповідній записці «Про реформування закладів системи післядипломної педагогічної освіти» зазначено, що «основною вимогою до ВНЗ, які будуть здійснювати підвищення кваліфікації, має бути високий рівень кадрового забезпечення, що відповідає ліцензійним умовам, передбаченим для забезпечення підготовки магістрів». Акцентуємо Вашу увагу на тому, що Запорізький ОІППО, так як й інші ОІППО України, має потужний кадровий потенціал, що відповідає вищезазначеним ліцензійним умовам: серед штатних працівників Інституту – 5 докторів наук, професорів,
35 кандидатів наук, доцентів, здійснюється робота зі здобувачами наукових ступенів. Пріоритетним напрямом діяльності Інституту є наукова робота, що спрямована на здійснення фундаментальних та прикладних досліджень у сфері освіти, розвиток наукових шкіл, наукового потенціалу освітян. З цією метою функціонують науково-дослідн і лабораторії, здійснюється керівництво експериментальн ими майданчиками всеукраїнського та регіонального рівнів, проводяться міжнародні та всеукраїнські науково-методич ні конференції, форуми, семінари.
Щодо так званої «негативної тенденції діяльності деяких інститутів післядипломної освіти з переорієнтації на надання освітніх послуг з… перепідготовки спеціалістів…., що не є їх основною функцією» (зазначено у доповідній записці), вважаємо за необхідне вказати на те, що згідно з Законом України «Про вищу освіту» (прикінцеві положення, ст. 47), саме післядипломна освіта окрім спеціалізації, підвищення кваліфікації та стажування «включає перепідготовку – це професійне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією працівниками, які здобули первинну професійну підготовку». Отже, провадження ОІППО освітньої діяльності з перепідготовки спеціалістів у галузі знань 0101 Педагогічна освіта є однією з їх функцій, на що вказано і в Статутах закладів післядипломної педагогічної освіти. А той факт, що ОІППО отримують ліцензії на перепідготовку спеціалістів підтверджує їх відповідність Ліцензійним умовам надання освітніх послуг у сфері вищої освіти за всіма показниками.
Реформування закладів післядипломної педагогічної освіти України, подане у проекті Рішення Колегії МОН, а саме їх ліквідація, призведе не до «покращення змісту післядипломної освіти, посилення теоретичної та практичної підготовки учителів…», а до значного зниження якості освітніх послуг, дестабілізації системи дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти, руйнації інноваційних освітніх процесів.
Ми вважаємо, що реформування системи післядипломної педагогічної освіти має полягати не в припиненні їх діяльності, а у визначенні статусу ОІППО як вищих навчальних закладів, прийнятті відповідних нормотворчих документів (Закони України «Про освіту дорослих», «Про післядипломну освіту»); розробці та затвердженні стандартів післядипломної педагогічної освіти. Сподіваємось на прийняття компетентного, мудрого, неупередженого рішення щодо майбутнього науково-педагог ічних колективів ОІППО та всієї системи освіти України.

З повагою та за дорученням колективу,
ректорат Інституту
Автор: Ірина Єгорченко.
Опубліковано 08.09.2015 в 19:39
Це мабуть про інститути типу підвищення кваліфікації вчителів (видачі папірців в обмін на невелику суму грошей). Я розумію що там є кілька ентузіастів які стараються - але в сумі толку 0. Навіть з ентузіастів які стараються. Знаю я трохи про освіту в одному невеликому місті де є такий заклад ентузіастів ІППО. Результат - море показухи + ефективне цілеспрямоване відбивання в дітей будь-якого бажання вчитись, гонитва за виконанням стандартних методик "нова тема кожного уроку", захворів - вилетів з системи освіти назавжди (хорошого репетитора в тому місті знайти важко).
Кого треба гнати і негайно - всіх підвищувачів кваліфікації з англійської мови. Бо напідвищували так, що роками вбивають в голову дітям і батьками що англійську вивчити неможливо раз самі вчителі не можуть...
Підвищувачі кваліфікації заговорили лише тоді, коли їх зібрались ліквідувати і роками мовчали про підручники-мето дики... І зараз мовчать.
Інші функції (олімпіади-конк урси) - а чи та школа плагіату, корупції і показухи комусь потрібна?
Коли нарешті з школи приберуть реферати, примусову імітацію науки "МАН"... Олімпіади-конку рси це здається добре, але якщо чесно і не імітація. Якщо не можна чесно - непотрібно взагалі. А для чесних олімпіад і конкурсів є багато ентузіастів, непотрібно все це для всіх однакове. Хай буде багато окремих неформальних олімпіад і конкурсів. Команди на міжнародні олімпіади все одно готують не педагоги, ті люди якось самі розберуться, без чиновників.
Автор: вероника
Опубліковано 16.09.2015 в 05:58
Почитала вас, Ірино, та й думаю - нехай краще мене ввічливо підтримають, аніж чесно відлупцюють. Ви прагнете слави Герострата? Був такий. І слава в нього ніби є. Правда, з нелюдським обличчям
Автор: Юрий Зайцев
Опубліковано 08.09.2015 в 19:39
30% Специалистов украинских ИППО работают на 120%, ещё 30% - просто ходят на работу и чего-то там выполняют, остальные 40% - балласт и обуза.
Вопрос: чего со всем этим делать?
Автор: Yegor Stadny
Опубліковано 08.09.2015 в 19:35
як працює коаліція?
обурені реформами чиновники пишуть листи депутатам з проханням зупинити "нахабні" кроки міністрів, які посягають на вікопомні інституції, які звісно ж є цілісними системами чогось там архіважливого. депутати у пориві любові до тих, хто чолом б'є до них, надягаючи костюми захисників знедолених мас, пишуть гнівні листи до міністрів. міністри показують на коаліційну угоду, програму діяльності уряду. і так по колу.
Автор: Igor Orlov
Опубліковано 07.09.2015 в 18:24
drive.google.com/.../view
Зверніть увагу на посилання, за яким завантажено рішення колегії міністерства
Автор: Олександр 1
Опубліковано 07.09.2015 в 11:39
Після заяв про оптимізацію методкабінетів взялись вище - зруйнувати систему післядипломної освіти в Україні. Варто відзначити, що ця система існує не один десяток років і зарекомендувала себе як така, що дає можливість усунути певні прогалини у знаннях методики випускниками вишів. Практичне спрямування підвищення кваліфікації педагогів в ІППО не викликає сумнівів. Заслугою системи післядиплломної освіти педпрацівників останніх років є оволодіння переважною більшістю вчителів сучасними інформаційно-ко мунікаційними технологіями, впровадження ІКТ у навчально-вихов ний процес. І це далеко не повний перелік всієї діяльності ІППО. Розуміємо, що бюджетні видатки щорічно треба зменшувати. Однак, ще жодна країна світу не здійснила прориву в науці та не наростила свій економічний потенціал, знищуючи систему освіти, хай навіть післядипломної. Інститути післядипломної освіти займають належне місце в освітній структурі нашої держави.
Автор: Tatana
Опубліковано 06.09.2015 в 20:08
виникає такий образ: держава видає громадянину неправильний з помилками паспорт, а потім у якийсь із моментів його життя громадянина раптом затримує міліція і каже - ви проживали на території держави неформально, тому підлягаєте знищенню. - Як? - побивається бідачисько. - Це неможливо! Я прожив тут усе своє життя, працював, не покладаючи рук, завів сім"ю, як так можна? - Можна, каже майор міліції і пускає нещасному кулю в лоба...
Автор: В. І. Шуляр
Опубліковано 06.09.2015 в 16:58
Голові Комітету Верховної Ради України
з питань науки і освіти
Гриневич Л. М.
Першому заступнику голови Комітету
Співаковському О. В.
Голові підкомітету з питань освіти
Кременю Т. Д.

Вельмишановні колеги!
У кінці серпня в мережі з’явилися тексти проектів майбутнього рішення вересневої колегії Міністерства освіти і науки України та наказу Міністра про реформування (припинення діяльності) обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти та передачу їх функцій і майна державним педагогічним, класичним університетам.
Науково-педагогічні і педагогічні працівники системи післядипломної педагогічної освіти (і не тільки) здивовані такою «відкритістю» дій. Хочемо дещо нагадати й окреслити деякі моменти даної проблеми, сподіваючись, що колеги інших обласних інститутів післядипломної освіти додадуть свої аргументи «за» та «проти» й розставлять необхідні акценти.
Відповідно до статей 29, 48 Закону України «Про освіту», Положення про республіканськи й (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольськи й міські інститути післядипломної педагогічної освіти, затвердженого наказом МОН України від 17.11.2000 р. № 538, післядипломна освіта є окремою складовою структури освіти. До закладів післядипломної освіти належать академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації. Республіканськи й (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольськи й міські інститути післядипломної педагогічної освіти є державними вищими навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації, що забезпечують підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних і керівних кадрів освіти, одержання нової кваліфікації та нової спеціальності на основі раніше здобутої у закладах освіти і досвіду практичної роботи, удосконалення) професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.
Заклади післядипломної педагогічної освіти України мають унікальні колективи, які впродовж останніх десятиліть здійснюють не лише підвищення кваліфікації та перепідготовку керівних і педагогічних кадрів, а й створюють наукове, методичне, інформаційне й організаційне забезпечення діяльності, забезпечують інноваційний розвиток навчальних закладів і регіональних систем дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти. Означене набуває своєї значущості ще й у час, коли активно в державі проводиться децентралізація в нашому суспільстві.
Ще за радянських часів поставало питання щодо функціонування (реорганізації, ліквідації, передачі в упорядкування ВНЗ) ОІППО. Кожного разу на етапах реформування галузі освіти, змінах у Міністерстві освіти і науки України обговорюється статус та діяльність обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти.
Зазначена проблема неодноразово розглядалася на нарадах різного рівня. Наприклад, на спільній Всеукраїнській нараді начальників управлінь освіти і науки та ректорів (директорів) навчальних закладів післядипломної педагогічної освіти, що проводилася Міністерством освіти і науки України 16-18 жовтня 2008 року в місті Івано-Франківсь ку. На нараді кожним ректором (директором) презентувався план інституційного розвитку закладу ОІППО.
Сьогодні Міністерство освіти і науки України ініціює проведення колегії МОН щодо розгляду питання реформування закладів післядипломної педагогічної освіти (припинення діяльності). Хотілося б, щоб спочатку відбулася розмова з працівниками закладів післядипломної педагогічної освіти.
Вважаємо, що зазначені дії в проекті рішення колегії МОН не лише можуть призвести до руйнації діючої системи післядипломної педагогічної освіти через втрату багатьох важливих соціальних функцій, які сьогодні успішно виконують ОІППО, а й негативно позначитися на якості освіти взагалі. До того ж, підпорядкування ОІППО вищим навчальним закладам послабить вплив місцевих органів управління освітою на формування та реалізацію освітньої політики на місцях, ускладнить координацію організаційно-м етодичної роботи та впровадження освітніх інновацій.
Питання існування та статусу обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти наразі стало актуальним у зв’язку з прийняттям нового Закону України «Про вищу освіту».
Зокрема, відповідно до Закону України «Про вищу освіту», інститути втрачають статус вищого навчального закладу III–IV рівня акредитації, що фактично ставить питання про форму їх подальшого існування.
А в проекті Закону України «Про освіту», який найближчим часом буде розглядати Верховна Рада України, післядипломну освіту і підвищення кваліфікації віднесено до неформальної освіти (стаття 1).
Ми вважаємо, що післядипломна освіта і підвищення кваліфікації не можуть бути віднесенні до неформальної освіти, існувати без державних стандартів та мережі ліцензованих суб’єктів надання таких освітніх послуг. Післядипломна освіта і підвищення кваліфікації повинні бути визначені, як вища освіта на рівні відповідних кваліфікаційних вимог.
Існуюче нормативно-прав ове забезпечення, методологічні основи функціонування та подальший розвиток системи післядипломної педагогічної освіти як складової системи освіти дорослих потребує модернізації. А саме:
– Прийнятя Закону України про освіту дорослих.
– Прийнятя Закону України «Про післядипломну освіту», в якому передбачити, що Інститути післядипломної педагогічної освіти є державними або комунальними вищими навчальними закладами III або IV рівня акредитації, з чітким розмежуванням рівнів залежно від діяльності, яку вони здійснюють: підвищення кваліфікації педагогічних та керівних кадрів та стажування (III рівень), отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліф ікаційного рівня та практичного досвіду (IV рівень).
– Внесення до проекту Закону України «Про освіту» положень про визнання післядипломної освіти, підвищення кваліфікації у сфері освіти вищою формальною освітою, яка здійснюється за державними стандартами в ліцензованих вищих навчальних закладах.
– Розробка та затвердження стандартів післядипломної педагогічної освіти.
– Прийняття галузевої програми (плану заходів) розвитку закладів післядипломної педагогічної освіти як Інститутів (Академій) розвитку освіти, здатних забезпечувати надання якісної вищої освіти у сфері післядипломної освіти і підвищення кваліфікації, а також науковий, методичний, інформаційний й організаційний супровід діяльності та інноваційний розвиток навчальних закладів і регіональних систем дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти.
– Розробка та затвердження Типових штатних нормативів для Інститутів післядипломної педагогічної освіти, контингентом яких є фахівці з вищою освітою
– Визнання кафедри основним структурним підрозділом інституту післядипломної педагогічної освіти.
– Визначення навчального закладу/установ и/органу, що буде здійснювати координацію діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти.
– Розроблення та затвердження Положення про підвищення кваліфікації педагогічних і управлінських кадрів освіти.

– Затвердження в системі післядипломної освіти короткотривалих форм навчання в міжкурсовий період, проходження яких підтверджується сертифікатами.
– Відновлення механізму присвоєння вчених звань науковцям, які працюють у системі післядипломної педагогічної освіти.
04.09.2015

З повагою та за дорученням колективу

Директор В. І. Шуляр
Автор: В.В. Зелюк
Опубліковано 06.09.2015 в 10:23
Відкритий лист
голові комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти Лілії Гриневич, міністру освіти і науки Сергію Квіту
Високошановна Ліліє Михайлівно!
Високошановний Сергію Мироновичу!
Напередодні нового навчального року українській педагогічній громаді став відомим проект рішення колегії МОН України "Про реформування закладів системи післядипломної педагогічної освіти", яким передбачається ліквідація в Україні системи післядипломної педагогічної освіти ("припинення діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти"), що, на думку авторів цього проекту, "дозволить скоротити витрати на їх функціонування" і вирішити "проблему невизначеного статусу інститутів післядипломної педагогічної освіти завдяки їх реорганізації відповідно до вимог чинного законодавства".
Наш інститут разом із колегами з інших областей України протягом розроблення і ухвалення нової редакції Закону України «Про вищу освіту» неодноразово вказували на невирішеність у його проектах нормативно-прав ового статусу закладів післядипломної педагогічної освіти і вносили відповідні пропозиції щодо їх легітимізації. Проте ці пропозиції без пояснень відкинуті, а натомість легковажно робляться кроки з ліквідації інститутів післядипломної педагогічної освіти (ІППО), які мотивуються відсутністю їм місця в Законі про вищу освіту, не підрахованою економією коштів від такої ліквідації та ніяк не підтвердженою можливістю поліпшення якості підвищення кваліфікації учителів в педагогічних університетах.
Створення у МОН таких ліквідаційних проектів викликає щонайменше здивування як у працівників інститутів, так і всієї системи загальної середньої освіти саме у той час, коли в Європі ми спостерігаємо зростаючу увагу до удосконалення підвищення кваліфікації учителів. Наприклад, у Фінляндії щорічно на професійний розвиток учителів виділяється 30 млн. доларів США, у той час як на оцінку досягнень учнів - всього 5 млн., а до 2016 року фінський уряд спільно з муніципалітетам и планує подвоїти суму коштів, що виділяється на професійний розвиток учителів. Ці та інші факти підтверджують необхідність збереження існуючої мережі закладів ППО, яка в термінології ОЕСР може бути зарахована до груп провайдерів "державні органи для професійного розвитку вчителів" та "місцевий/муніц ипальний рівень влади в освіті".
Замість того, щоб подбати про підвищення ролі післядипломної освіти як важливого реформаційного потенціалу в освіті України, поліпшити законодавче унормування діяльності обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти у новому Законі України «Про освіту», в проектах якого післядипломна освіта або взагалі не згадується, або неправомірно і необґрунтовано визначається як неформальна освіта чи складова освіти дорослих, окремі працівники МОН розпочали спробу ліквідації її ланок, що є не лише суперечливим для розвитку освіти і економіки суспільства, а швидше шкідливим для країни.
Розгалужена мережа обласних інститутів ППО, які забезпечують реалізацію завдань розвитку освітніх систем регіонів і є невід'ємною частиною цілісних систем освіти області, створена не вчора. Система ІППО в Україні у 2015 році відзначає своє 75-річчя і за роки незалежності України з системи установ, які організовували періодичне підвищення кваліфікації педагогічних працівників загальної середньої освіти, перетворилася на системну мережу вищих навчальних закладів післядипломної освіти комунальної форми власності під управлінням і координаційним впливом МОН, ДОН ОДА і НАПНУ (ЦІППО у складі УМО НАПНУ). Сьогодні українська післядипломна педагогічна освіта спрямована на системний розвиток кадрового потенціалу загальної середньої освіти, а зосереджений у її закладах потенціал науково-педагог ічних і методичних працівників проводить багатогранну навчальну, методичну, наукову та організаційну діяльність відповідно до вимог до вищих навчальних закладів та андрагогічних принципів навчання дорослих. Нинішній фактичний статус інститутів післядипломної педагогічної освіти найбільш відповідає регіональним інтересам і вирішенню глобальних освітянських проблем у масштабі держави, тому його потрібно закріпити законодавчо, надавши інститутам ППО статус ВНЗ ППО.
Ліквідація цих закладів а разом із ними досвіду їхніх працівників вплине на функціонування освітньої галузі в цілому, призведе до знищення напрацьованої системи взаємозв’язків освітніх практик і наукових та експериментальн их досліджень.
Ми систематично відстежуємо існуючі незадоволення щодо системи ППО в учительському середовищі і деяких активістів у ньому, які породжуються як суб’єктивними, так і об’єктивними причинами, і вживаємо заходи щодо їх усунення. Проте наявність окремих недоліків системи ППО, породжених передусім тяглою впродовж десятиліть правовою невизначеністю статусу обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, яка утруднює розвиток їхнього кадрового потенціалу через позбавлення їх відповідних прав і гарантій щодо науково-педагог ічних працівників системи вищої освіти України, не може бути підставами для її ліквідації.
Тому просимо:
припинити демотивувати персонал інститутів післядипломної педагогічної освіти загрозою їх ліквідації;
провести всеукраїнське зібрання педагогічних працівників України і працівників ІППО, науковців-дослі дників та юристів для чіткого окреслення місця системи післядипломної освіти у системі освіти України та перспектив її розвитку.
Увага до проблем і потреб інститутів післядипломної педагогічної освіти зі сторони Комітету з питань науки і освіти Верховної ради України та Міністерства освіти і науки України безумовно сприятиме розвитку освітнього і професійного потенціалу країни, забезпечать підтримку реформування освіти України з боку нечисленної, але досить кваліфікованої і впливової когорти педагогічних працівників.
З повагою та
за дорученням колективу,
ректор В.В. Зелюк
03.09.2015
Автор: Рівненськa ОІППО
Опубліковано 05.09.2015 в 08:35
Відкритий лист працівників Рівненського ОІППО

голові комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти Лілії Гриневич, міністру освіти і науки Сергію Квіту

Неофіційна інформація МОН України про реформування закладів системи післядипломної педагогічної освіти (припинення їх діяльності) схвилювала працівників інституту та викликала справедливе обурення нехтуванням долями тисяч висококваліфіко ваних працівників.
Розуміємо, що система освіти потребує реформування, післядипломна педагогічна освіта теж. Проте не знищення, зокрема методичної служби, яка має роками напрацьовану систему допомоги вчителю.
Обласні інститути післядипломної педагогічної освіти та районні, міські методичні кабінети – це не дублери класичних вишів, управлінь освіти. У сучасних умовах ОІППО виконують роль дослідних та науково-методич них центрів педагогічної освіти дорослих, розробляють та запроваджують інноваційні педагогічні технології та методики, інтерактивні форми навчання у практику підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у курсовий та міжатестаційний період для реалізації вимог державних освітніх стандартів та сучасних підходів до навчання.
Класичні вищі навчальні заклади в силу своєї специфіки не можуть виконувати функції, покладені на заклади післядипломної освіти, зокрема: підготувати належним чином педагогічних працівників до здійснення інноваційної діяльності, застосування у навчальному процесі сучасних методик і технологій, здійснювати науково-методич ний супровід педагогічних працівників та навчально-метод ичне забезпечення навчально-вихов ного процесу, організувати науково-дослідн ицьку роботу, психолого-педаг огічний супровід, виявляти, вивчати та популяризувати новаторський педагогічний досвід, організовувати фахові конкурси, учнівські предметні олімпіади, турніри та конкурси – усього того, що потребує оперативного і фахового вирішення проблем сучасної шкільної освіти. Переконані, що даними питаннями повинні займатися спеціальні фахівці, які мають досвід роботи в дошкільних, загальноосвітні х та позашкільних навчальних закладах, тісно співпрацюють з педагогічними працівниками, знають їх проблеми і потреби, вміють компетентно й оперативно вирішувати питання.
Це однаково стосується як науково-методич ної роботи з педагогічними працівниками у міжатестаційний період, так і курсів підвищення кваліфікації. Практика попередніх років свідчить, що досвід проходження курсів при колишніх педінститутах не виправдав себе, оскільки вчителі потребували практичного досвіду, в тому числі і вивчених досвідів колег, новітніх методик, новаторських підходів до здійснення навчання і виховання, чого класичні ВНЗ належним чином забезпечити не змогли.
Сьогодні заклади ППО повноцінно і системно здійснюють підвищення кваліфікації, підготовку резерву керівних кадрів, стажування керівних, педагогічних та інших працівників усіх категорій у системі дошкільної, середньої, професійно-техн ічної, ВНЗ I-II р.а. Саме дані заклади мають змогу вивчати кращий досвід з упровадження нових технологій, інтегрованих з ІКТ, профільного навчання, інклюзивної освіти та інших актуальних напрямів освітньої діяльності з метою подальшого залучення фахівців для проведення навчальних занять під час курсів підвищення кваліфікації.
Інститути післядипломної педагогічної освіти – це єдині заклади в регіонах, які добре знають школу, фаховий рівень педагогічних працівників, їх потенційні можливості, тому успішно вирішують питання фахового росту педагогів шляхом залучення їх до роботи у науково-дослідн их лабораторіях, авторських творчих майстернях, інших методичних формах роботи, змодельовані, апробовані та узагальнені напрацювання яких стають базою для формування конкурентоздатн ого педагогічного працівника в сучасних умовах.
Крім того, відповідно до п.1.3 Положення про республіканськи й (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольськи й міські інститути післядипломної педагогічної освіти № 538 від 17.11.2000 р., зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31 липня 2001 р. за № 651/5842, інститути здійснюють керівництво районними (міськими) методичними кабінетами (центрами), координують та вивчають їхню діяльність, надають їм науково-методич ну і практичну допомогу щодо організації та проведення науково-методич ної роботи з педагогічними працівниками у міжкурсовий період, що є специфічними функціями саме ІППО. Здійснення цих функцій можливе за умов тісної співпраці з районними, міськими методичними кабінетами, центрами, які на місцях є організуючими центрами з підвищення фахового та методичного рівня керівних та педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітні х та позашкільних навчальних закладів.
ОІППО як вищі навчальні заклади є основними координаторами та організаторами здійснення експериментів всеукраїнського і регіонального рівнів та проведення експертизи дослідно-експер иментальної й інноваційної освітньої діяльності дошкільних, загальноосвітні х та позашкільних навчальних закладів області, а також узгоджують і підтримують розвиток співпраці наукових установ та навчальних закладів у замовленні науково-методич них розробок і здійсненні прикладних наукових досліджень та створенні мережі інноваційних навчальних закладів – бази педмайданчиків та експериментів.
У регіоні лише Інститут післядипломної педагогічної освіти фактично єдиний займається:
- упровадженням ІКТ шляхом функціонування інформаційно-ос вітнього середовища регіону з метою організації науково-методич ної, інформаційно-ко мунікативної та навчальної діяльності;
- підвищенням ІК компетентності педагогів із метою створення та використання нових видів цифрових ресурсів та інтерактивних засобів навчання, технологій дистанційного навчання тощо;
- забезпеченням ІКТ-підтримки, віртуальної мережевої взаємодії спільнот педагогів, методистів та управлінців.
Необхідність проведення моніторингу якості освіти ОІППО зумовлена потребою в отриманні ґрунтовної, оперативної та неупередженої інформації про стан, функціонування та розвиток системи освіти в регіоні, особливо під час оновлення державних стандартів освіти. Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 03 листопада 2006 року № 746 «Про організаційні заходи щодо інституційного розвитку системи зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти» кабінет ЗНО та моніторингу якості освіти інституту є єдиною структурною одиницею, яка на регіональному рівні забезпечує неупереджене інформування органів управління освітою і наукою, ДНУ «Інститут інноваційних технологій та змісту освіти», Міністерства освіти і науки України про стан освітнього середовища, згідно із їх замовленнями щодо організації та проведення зовнішнього незалежного оцінювання, експертизи якості освіти та моніторингу якості освіти.
На наше переконання, реформування закладів системи післядипломної педагогічної освіти має полягати не в припиненні їх діяльності, а навпаки, в посиленні науково-методич ного супроводу педагогічних працівників, який так необхідний в умовах змін. Думаємо, такої ж думки й усі обласні та районні методичні служби України, які за час свого функціонування досягли такого розвитку, що нам заздрять закордонні колеги. Тому нищити систему післядипломної педагогічної освіти нині під маскою "реформування", викинути на вулицю потужний кадровий потенціал є злочином.


З повагою та надією на розуміння,
педагогічний та науково-педагог ічний колектив Інституту
(120 підписів).
2 вересня 2015 року.
Автор: Oksana Martyniuk
Опубліковано 05.09.2015 в 08:34
Реформа на часі. Але реформа - це продумана зміна, а не просте знищення . Ну передадуть функції ІППО іншим ВНЗ, а де гарантія, що зміняться підходи до переквалікації вчителів. Дивлячись на рівень підготовки молодих спеціалістів, виникають великі сумніви щодо корисності такого об'єднання.
Автор: Ігор Опольський
Опубліковано 05.09.2015 в 08:34
Не на часі зараз таке "реформування". Не варто це робити зараз, не готове ні суспільство, ні середовище до передачі цих повноважень. Якраз і реформа адміністративно -територіальна запрацює. Років через три - можна. ОІППО прекрасно справляються зі своїми повноваженнями щодо підвищення кваліфікації. Це просто такий "захід" від МОН, який на руку ВНЗ, що готують педагогів, бо недобір у вишах. От і є можливість "компенсувати". Хочу, щоб цей пост прочитала І. Совсун. Профільне міністерство має виважено підходити до реформування, а не нахрапом. Все добре обдували?? Все прорахували?? Ні. Те, що не враховано, вилізе боком у ході "реформації", а буде пізно.
Автор: Victor Ogneviuk
Опубліковано 05.09.2015 в 08:33
Педагог має сам вибирати. Окрім того, за певними напрямами керівник теж повинен мати право направити у будь-який заклад, що може задовольнити потребу замовника.Педву зи, на жаль, надто далекі від реальних потреб педагога.
Автор: Mark Bobrovsky
Опубліковано 05.09.2015 в 08:32
на моє переконання, інститути післядипломної освіти не виконують свої функції, не можуть чи не хочуть... Раціональніше було б проходити курсову перепідготовку учителям у педагогічних університетах, на відповідних кафедрах...
Автор: Tatana
Опубліковано 06.09.2015 в 20:27
на жаль, педагогічні університети не можуть (чи не хочуть) виконувати свої функції з підготовки фахівців. Вже при першому ж підвищенні кваліфікації в інституті ППО (після закінчення ВУЗу) це чітко видно. Особисто я люблю ставити такі питання: скажіть, а хто з вас бачив, як ця методика виглядає вживу? - Німа пауза і розгублення. Ніхто. - А хочете побачити, спробувати? - Так. - Пробуємо. Шок. Емоції. - То оце так воно робиться?? "Теория, мой друг суха всегда, лишь древо жизни зеленью буяет..."
Автор: Леонид Булава.
Опубліковано 05.09.2015 в 08:31
Потрібно обговорення майбутнього системи неперервної педагогічної освіти взагалі (починаючи від добору й підготовки кадрів, і закінчуючи проблемами підвищення їхньої кваліфікації й атестації).
Автор: Vladimir_Bakhrushin
Опубліковано 05.09.2015 в 08:30
Здається, що це пропозиція когось з конкурнетів, яка не має шансів на ухвалення. Але обговорення проблем післядипломної педагогічної освіти потрібно. Цілком погоджуюсь з думкою Victor Ogneviuk, що не треба замінювати одну монополію іншою.
Автор: Inna Orlova
Опубліковано 05.09.2015 в 08:29
Думаю, педагогічним ВНЗ можна передати функції ІППО, але перед тим їх потрібно добре підготувати до цієї нової функціональност і. Вітчизняні педагогічні ВНЗ у "сучасному вигляді" не взмозі успішно виконувати уже покладені на них функції, не кажучі про нові. Педагогічні виші самі спочатку потребуть оновлень. А автор правильно піклується про колектив, як справжній керівник. Поняття людина в Україні, на жаль, і далі втрачає свою цінність в порівнянні з поняттям реформа...
Автор: Tatana
Опубліковано 06.09.2015 в 19:52
з таким же успіхом можна говорити про передачу функцій університетів до ІППО. але перед тим "добре їх підготувати". Якщо вже на те пішло, то яка різниця, кого кому передавати? До того ж, зважаючи на те, що університети вкрай неякісно готують фахівців, то передача "навпаки" була би якраз на часі. Знаючи потужнос інститутів ППО, впевнена, що вони би прекрасно справилися з підготовкою студентів
Автор: Бєлий Володимир
Опубліковано 04.09.2015 в 15:03
На базовому вчительському рівні неофіційно не сьогодні і не вчора сформувалася впевненість, що назріло ТАКЕ реформування СИСТЕМИ ІППО, щоб перепідготовку не вмонтовували у СИСТЕМУ. Залишається, щоб замість СИСТЕМИ почала діяти індивідуальна різноманітність ініціативи самих вчителів, які самі дбали б про свій особистісний розвиток у відповідь на нову форму атестації (замість комісійних рішень діятиме незалежна сертифікація педагогів в електронному форматі) та відкриті конкурси на вакантні посади, оклади яких зростуть у рази. Зростуть завдяки дійсно новій державній політиці, котра по-справжньому дійсно оптимізує мережу шкіл з одночасним формуванням мережі профільних ліцеїв для старшого ступеню загальної середньої освіти. Чого "вартує" лише цифра - 2,5 тисячі шкіл, де всього менше 100 учнів (менше 10-ти у класі).
Автор: Tatana
Опубліковано 06.09.2015 в 19:56
перепідготовка педагогів - поодинока практика інститутів ППО. Цим займаються університети. Якщо я Вас правильно зрозуміла, Ви проти перепідготовки у державних університетах? Це цікава думка, але вона не стосується предмету розмови
Автор: Леонід Булава
Опубліковано 04.09.2015 в 13:48
1) За роки незалежності України функції колишніх інститутів підвищення кваліфікації вчителів (зараз - ОІППО) суттєво змінилися - з методичних центрів на науково-методич ні установи. Наскільки ці зміни є ефективними в цілому по країні, й наскільки затрати з обласних бюджетів окупаються (оскільки штатна кількість працівників зросла дуже й дуже суттєво) - мало б відповісти грунтовне дослідження не тільки в рамках окремо взятого ОІППО.
2) Як можна закрити ОІППО рішенням колегії МОН, коли це установи комунальної власності, що фінансуються з місцевих бюджетів?
Автор: Tatana
Опубліковано 06.09.2015 в 20:00
підемо ще далі. Як можна закрити те, ЧОГО наразі "не існує" у офіційній структурі МОН (якщо вірити доповідній записці МОН). "Если у Вас нету тети, то Вам ее не потерять".
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews