Укр Рус

Дата: 17.06.2019

Підписка на новини

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» НА ТЕМУ ЧИ ПОТРІБНІ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТИ ДЛЯ УЧНІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ?

Автор:
"Освітня політика"
Опубліковано
29.08.2016

У листі Міністерства освіти і науки України «Про організаційно-методичні засади забезпечення навчально-виховного процесу для учнів з особливими освітніми потребами загальноосвітніх навчальних закладів у 2016/2017 навчальному році» зокрема зазначається: «Організація навчально-виховного процесу дітей з особливими освітніми потребами має здійснюватися з урахуванням завдань, визначених Указами Президента України, дорученнями Уряду, нормативно-правовими актами, листами Міністерства освіти і науки України щодо деінституціалізації навчання та виховання дітей шляхом розвитку інклюзивного навчання…, індикаторами виконання яких є, зокрема, показники щодо упровадження інклюзивного навчання для можливості реалізації людьми з інвалідністю права на освіту та здійснення реформування інтернатних закладів». 

Далі міститься критика тих органів управління освітою, які замість скорочення мережі шкіл-інтернатів лише здійснювали їх перепрофілювання: «Наказом МОН України від 31.12.2015 № 1436 «Про затвердження Плану заходів щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому просторі» місцевим органам управління освітою доручено розробити перспективні плани оптимізації мережі інтернатних закладів та розвитку загальноосвітніх навчальних закладів з інклюзивними та спеціальними класами. Узагальнення інформацій свідчить про пасивну позицію органів управління освіти щодо виконання визначених наказом завдань. Реформування інтернатних закладів у всіх областях передбачає не зменшення кількості шкіл-інтернатів, а лише зміну одного типу інтернатного закладу на інший, що є неприпустимим».

Можна виокремити дві основні позиції щодо роботи з учнями з особливими освітніми потребами:

1.Лише школи-інтернати мають реальні можливості для здійснення навчання, виховання та комплексної реабілітації учнів з особливими потребами.

2. У загальноосвітніх навчальних закладах,  в умовах належно організованої інклюзії,  діти з особливими потребами матимуть якіснішу загальноосвітню підготовку та  більше можливостей для особистісного розвитку та соціалізації.

Саме за цими напрямами і було організовано обговорення даної проблеми.

Переважна більшість учасників круглого столу висловилася за збереження спеціальних шкіл-інтернатів як центрів корекційної педагогіки та інклюзивної освіти, оскільки на сьогодні їм у вітчизняній системі освіти альтернативи немає. Інклюзивна освіта, що впроваджується останніми роками в загальноосвітніх навчальних закладах, як правило, не витримує критики. Причинами цього є відсутність там необхідних для успішного впровадження інклюзії матеріально-технічних, психолого-педагогічних, навчально-методичних, кадрових та медико-реабілітаційних умов.

Лише школи-інтернати мають реальні можливості для здійснення навчання, виховання та комплексної реабілітації учнів з особливими потребами

На мою думку, школи-інтернати для учнів з особливими освітніми потребами необхідні, оскільки на даний час не в усіх школах наявні умови для запровадження інклюзивного навчання (матеріально-технічні, навчально-методичні, кадрові та психолого-педагогічні). І доки ці умови не будуть повною мірою наявні в школах, не можна закривати інтернатні установи.

Валентина

Діти з вадами розумового розвитку повинні навчатися в спеціальних навчальних закладах, тому що вони не можуть повністю адаптуватися до навчання в загальноосвітні й школі. Вони відчувають значний дискомфорт розуміючи, що їхні товариші розумніші. Згодом ці діти залишаються поза навчальним закладом.

Олеся Карпівна

Я вважаю, що лише школи-інтернати мають реальні можливості для здійснення повноцінного навчання та реабілітації. Будемо звертатися в різні інстанції, якщо нашу дитину вирішать знову перевести до звичайної школи, відстоювати право навчатись в нашій школі-інтернаті, бо саме тут дитина заговорила після тривалої (більше року) роботи логопеда та інших спеціалістів. Ми вдячні їм за роботу. Ми знаємо, як це важко. В звичайній школі нашій доньці було набагато гірше. Вчителька постійно скаржилася на неї і повторювала, що не знає, що з нею робити і як її навчати.

З.П. та Л.П., м. Київ

Спеціальні школи-інтернати дуже потрібні саме в нашій країні, бо:

- почастішали випадки народжуваності дітей з різноманітними вадами;

- в даний час наповнюваність класів загальноосвітніх шкіл суттєво збільшилася, тому здійснювати особистісно орієнтоване навчання і виховання стає дедалі складніше;

- в школах-інтернатах за рахунок меншої наповнюваності груп таке навчання і виховання можна здійснювати більш ефективно.

Надія Соколова

Лише школи-інтернати мають реальні можливості для здійснення реабілітації учнів з особливими потребами тому, що в них є відповідна матеріальна база і фахівці які можуть здійснювати цей процес.

Валентина Вікторівна

На мою думку, такі школи-інтернати звісно потрібні. Але в таких дітей повинні бути всі умови для навчання та проживання, також повинні бути спеціальні педагоги, які б могли працювати з дітьми з особливими потребами. Звісно діти з особливими потребами мають право на високоякісну освіту, тому бажаю успіхів людям які взялись за реорганізацію шкіл-інтернатів та натхнення у нелегкій справі.

Анна

У наших друзей у ребенка была серьёзная травма в 5 классе, из-за которой он получил инвалидность. Без коляски он передвигаться не может и обслуживать себя - тоже. Друзья ходили к нему в больницу, собирали деньги, помогали чем могли. Но вот пришло время идти в 6 класс. Серёжа очень просил не забирать его из родного класса, несмотря на то, что в школе нет никаких условий для обучения инвалидов: ни лифта, ни приспособлений в туалете, пандус - только на 1-й этаж из четырёх и т.д. Директор и завуч предупреждали об этом, но родители решили попробовать. Друзья обещали помогать ему переносить коляску во все необходимые места. Первые 2-3 недели прошли успешно. Но постепенно друзья всё реже стали носить его - коляска очень тяжёлая (более 100 кг). А после того, как они уронили Сергея и он получил сотрясение мозга, родители забрали его из школы - сначала на индивидуальное обучение, а потом - в специальную школу-интернат. Сначала Серёжа очень переживал, но сейчас и он, и родители счастливы - в интернате ему уделяют в десять раз больше внимания, чем в школе, там есть все условия, реабилитационный кабинет и даже спортзал со специальными снарядами для инвалидов. Сейчас Сергей часто встречается со школьными друзьями по выходным и на каникулах, но возвращаться в школу не хочет.

Л.В.

Значна більшість батьків, діти яких навчалися або навчаються в інтернатних закладах для дітей з особливими потребами, для себе вже давно зробили висновок, що інтернат – це саме той заклад, який дасть їхнім дітям комфортні умови для навчання. Там їх діти отримують кваліфіковану допомогу, відчувають себе рівними серед рівних. Мій син до третього класу не вмів читати, не хотів ходити до школи. Перевівши його до школи-інтернату , я побачила певні зміни у навчанні – дитина за І семестр почала читати, писати. Це все він виконує із задоволенням. У школі-інтернаті він відвідує логопеда та заняття лікувальної фізкультури. Я рада бачити свого сина життєрадісним, здоровим. Нещодавно він мені сказав, що вже обрав професію – хоче бути хліборобом. Мені дуже хочеться подякувати колективу і тим людям, хто допомагає школі-інтернату. Від себе можу додати лише одне – школи-інтернати мають право на існування. Держава повинна надати дітям з особливими потребами шанс знайти себе у суспільстві.

О. Артеменко

На мою думку, на сьогоднішній день у сучасних реаліях школи-інтернат потрібні. Зі свого педагогічного досвіду можу стверджувати, що інклюзія не скоро приживеться в наших школах. Для неї просто не створені умови. В інтернатах давним-давно створені та апробовані умови для проживання і навчання дітей з особливими потребами. Тому часто "особливі діти" в загальноосвітні й школі в середніх класах не вміють читати – в учителя відсутня можливість навчати дітей за різними програмами, а програми справді різні бо захворювання в дітей різні. В спеціальних інтернатах підібрано дітей відповідних категорій. Педагогам працювати легко, дітям комфортно. Тому я за інтернати.

Сергій Зарицький

Нещодавно були проведені зрізи знань учнів спеціальних шкіл та шкіл-інтернатів різних типів у нашій області. Результати виявилися дуже низькими. Ми не очікували таких результатів. Аналізуючи причини такого стану, ми прийшли до висновку, що однією з важливих причин може бути відсутність у більшості вчителів, які викладають предмети в спеціальних школах та спеціальних школах-інтернатах, ДЕФЕКТОЛОГІЧНОЇ освіти. І ми були на правильному шляху. В листі МОН від липня 2016 р., зокрема, звертається увага керівників органів управління освітою на необхідність наявності у таких учителів дефектологічної освіти за певною нозологією. Справді, як може вчитель, який не має спеціальної підготовки, викладати в таких закладах? На жаль, у Положенні про спеціальну школу (школу-інтернат) про таку вимогу не йдеться. Гадаю, що МОН має внести зміни до цього положення.

Володимир К., методист

На мою думку, лише у спеціальних школах і спеціальних школах-інтернатах можливе повноцінне навчання дітей з особливими потребами. Сьогодні жодна загальноосвітня школа не готова до прийому дітей з різними нозологіями. Особливо важко дається перебування в школі дітей з порушеннями рухового апарату, вадами зору, слуху та дітей з аутизмом. Інклюзивне навчання таких дітей сьогодні просто НЕМОЖЛИВЕ через відсутність у школах необхідних матеріально-технічних умов, навчальних приладів та спеціальних кадрів (вчителів-дефектологів та асистентів вчителів).

Н.Продан

Я вважаю, що інтернати потрібні, так як у них зосереджені спеціалісти, матеріальна база, умови проживання, є можливість спілкування з рівними собі. До речі, я з подивом прочитав висновки МОН про недостатню готовність випускників інтернатів до життя, незадовільну їх соціалізацію. А чи вивчало МОН рівень соціалізації випускників загальноосвітніх шкіл? Я впевнений, що випускники інтернатів, навпаки, більш підготовлені до життя в суспільстві, ніж їхні однолітки із звичайних шкіл, бо вони змалку живуть у колективі, знають ціну копійці та розуміють важливість здобуття професії.

В.П., Кіровоградська обл.

В мене друзі 10 років тому переїхали жити в Німеччину. У них там народилася дитина з вадами рухового апарату. Не можу точно назвати діагноз, та це зараз і не важливе. Головне те, що дитина в минулому році пішла до школи. Це звичайна загальноосвітня школа. Там є і пандуси, і ліфти і всі необхідні навчальні прилади для таких дітей. Але ставлення інших дітей до дітей-інвалідів там теж зовсім не однакове. Там є багато дітей, які обзивають цю дитину, насміхаються над нею. Можливо, згодом це пройде, вони звикнуть до неї, але сьогодні ці батьки незадоволені таким ставленням і шукають спеціальну школу або інтернат, де дитині було б комфортніше в моральному плані.

Сергій Крамаренко

Я вважаю, що перш ніж зарахувати дитину з ООП до інклюзивного класу ЗНЗ, потрібно ретельно підготуватися до цього. Треба створити належні умови для дітей, враховуючи особливості їх розвитку. Тому я підтримую першу позицію щодо роботи з такими учнями. Маючи особисту аутичну дитину, керуючись своїм досвідом і практикою своєї професійної діяльності, я не підтримую інклюзію!

Любов

Суспільство ще зовсім не готове до введення інклюзивного навчання. А чому не розвивати вже наявне, роками випробуване - ті самі спеціальні школи, де створені всі умови для навчання особливих дітей, прекрасна матеріальна база і працюють досвідчені фахівці зі спеціальною освітою. Якщо вже боїмося слова «інтернат», хоча інтернати сьогодні вже зовсім не ті, що були ще років 10 тому, давайте назвемо інакше. Знову відкидаємо все своє, створене роками, і рівняємось на когось.

Aza Burnis

Працюючи в спеціальній школі для дітей з особливими освітніми потребами, знаючи систему роботи з такими дітьми, я переконана, що такі заклади вкрай необхідні. Дитина, навчаючись в умовах спеціальної школи-інтернату, має змогу отримувати не тільки знання, а й набувати практичних навичок для соціальної адаптації. Діти отримують також навички самообслуговування, оскільки в основному це діти з неблагополучних сімей і такі навички у них або недостатньо розвинені, або й зовсім відсутні. Наші учні почувають себе психологічно комфортніше саме в умовах школи-інтернату, бо вони перебувають серед таких самих діток.

Олена Чубакова

У загальноосвітніх навчальних закладах,  в умовах належно організованої інклюзії,  діти з особливими потребами матимуть якіснішу загальноосвітню підготовку та  більше можливостей для особистісного розвитку та соціалізації

Я вважаю, що для таких дітей повинні бути створені умови в загальноосвітніх школах. Це особливо важливо для сільської місцевості, де немає ні спеціальних шкіл, ні шкіл-інтернатів. Проте сьогодні інклюзія в сільській школі – фантастика. Останніми роками в нашому районі ПМПК направило понад 30 дітей з різними нозологіями для інклюзивного навчання в сільських школах. Залишилось їх там менше половини. Батьки забрали своїх дітей із шкіл, оскільки там немає жодних умов для них. Питання: навіщо ж їх було туди направляти? Справді, мабуть, для СТАТИСТИКИ. Якби ПМПК працювали не для статистики, а заради позитивних результатів, вони б постійно ставили питання про створення всіх необхідних умов в тих школах, де планується впровадження інклюзії. Проте за останні 5 років я не можу пригадати жодного такого листа на адресу райвідділу освіти або конкретної школи. Немає і плану впровадження інклюзивного навчання на рівні області. Нам надходять періодично програми від уряду, облдержадміністрації з загальними фразами, без конкретики.

С.П., методист РМК

ПМПК дозволяє адміністрації нашої школи доручати проведення індивідуальних корекційно-розвиткових занять педагогічним працівникам без дефектологічної освіти або взагалі замінювати такі заняття додатковими заняттями з навчальних предметів. І все це – з оплатою. Це суперечить вимогам Порядку впровадження інклюзивного навчання, затвердженого Кабінетом Міністрів, та інструкціям МОН. Коли ми звернули на це увагу працівників ПМПК, то вони сказали: «Так, це неправильно. Але де ж ми вам візьмемо олігофренопедагога? У нашому районі лише один вчитель-дефектолог – логопед. Більше нічим вам допомогти не можемо. Навчально-реабілітаційного центру в районі також немає». На наше запитання: «А навіщо ж ви направляєте дітей до нас для інклюзивного навчання, якщо не можете забезпечити необхідними кадрами? Яка ж це інклюзія?» нам було вказано на наше місце – щоб ми знали його і не висовувалися (це я м’яко пишу), що інклюзія – це справа державної ваги і ми зобов’язані її впроваджувати.

В.Н., заступник директора ЗОШ І-ІІ ст.

Для успішної реалізації ідей інклюзії необхідна відповідна матеріально-технічна база та кадрове забезпечення. Школи-інтернати в даний час потрібні, оскільки можливості для особистісного розвитку та соціалізації створені лише в цих навчальних закладах. Для створення подібної бази та умов у всіх загальноосвітніх школах потрібні величезні кошти, яких сьогодні немає і ще тривалий час в обласному та місцевих бюджетах не буде. До того ж, немає гарантії, що інклюзія є панацеєю від усіх проблем. Наскільки я знаю, далеко не всі батьки в європейських країнах задоволені ідеєю інклюзії і віддають своїх дітей з особливими потребами до СПЕЦІАЛЬНИХ навчальних закладів. Тому, гадаю, нашому міністерству слід було провести експерименти з впровадження моделей інклюзивного навчання в кількох регіонах перед тим, як запроваджувати його по всій країні.

С.Кононенко, м. Полтава

За інклюзією – це поза сумнівом – майбутнє. В нашому районі ми спробували впровадити інклюзивне навчання в двох школах. Але зробити це повноцінно, згідно з усіма вимогами нормативно-правових документів НЕ ЗМОГЛИ – через брак коштів. Сьогодні очевидно, що наш уряд намагається зекономити якомога більше коштів. Для цього, зокрема, і розроблена програма «реорганізації» інтернатів. Але чи прорахував уряд, яка сума потрібна для створення в нашій країні ПОВНОЦІННОЇ СИСТЕМИ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ? Наприклад, якщо в нашому районі закриють спеціальні школи-інтернати (їх три) і всіх дітей розподілять по звичайних школах, то нам на кожну школу припадає по 10-15 таких учнів. Я не беру в розрахунок сільські початкові школи, а лише міські та опорні. Всього таких шкіл – 16. Так от в кожен клас прийде по 1-2 учні з особливими потребами. Для кожної школи згідно з вимогами Кабінету Міністрів і МОН потрібно буде в середньому ДОДАТКОВО ввести такий штат:

- Асистент вчителя – 33

- Вчитель-дефектолог – 16,5 (або передбачити відповідні кошти для залучення спеціалістів навчально-реабілітаційного центру за сумісництвом)

- Практичний психолог – 14,5 (або передбачити відповідні кошти для залучення спеціалістів навчально-реабілітаційного центру за сумісництвом)

- Вчитель-реабілітолог – 6,5 (або передбачити відповідні кошти для залучення спеціалістів навчально-реабілітаційного центру та інших закладів за сумісництвом)

- Ліфтер або спеціаліст з обслуговування ліфту – 1

- Інженер з обслуговування спеціального навчально-методичного обладнання та обладнання з універсального дизайну – 1.

Крім того, потрібно передбачити кошти для створення умов для навчання дітей з відповідними нозологіями:

- побудови ліфту або сучасних пандусів на всі поверхи школи (проектно-кошторисна документація, процес побудови та технічне забезпечення щоденної експлуатації);

- придбання та введення в експлуатацію медично-реабілітаційного та навчально-реабілітаційного обладнання;

- придбання та введення в експлуатацію спеціального навчального обладнання для дітей з різними нозологіями;

- придбання для дітей з різними нозологіями спеціальної навчальної літератури.

До цього всього слід додати введення нових ставок учителів, зважаючи на створення нового класу в кожній паралелі у зв’язку зі зменшенням наповнюваності інклюзивних класів до 20 учнів згідно з вимогами нормативних документів.

Не берусь називати точну суму, але впевнений, що вона є в ДЕСЯТКИ раз більшою за ту, що сьогодні витрачається на утримання всіх шкіл-інтернатів. Тому маю порадити нашому шановному Міністерству спочатку все детально підрахувати, а вже потім «реорганізовувати» інтернати.

В.К., спеціаліст відділу освіти районної державної адміністрації

Мне иногда кажется, что мы не до конца понимаем что такое ИНКЛЮЗИЯ. Это очень серьёзное дело. К нему нужно долго и тщательно готовиться. А то, что я читаю и слышу о нашей инклюзии - это просто смешно. Это издевательство и над детьми-инвалидами, и над здоровыми учащимися.

Виктор Иванович

Підтримую думку про те, що у загальноосвітніх навчальних закладах, в умовах належно організованої інклюзії,  діти з особливими потребами матимуть якіснішу загальноосвітню підготовку та більше можливостей для особистісного розвитку та соціалізації. Більшість батьків вважають так само. Але чи знають вони, ЩО очікує їх дитину-інваліда в загальноосвітній школі? Мабуть, ні. Якби знали, то ніколи б не погодилися на пропозицію ПМПК перевести її із спеціального закладу. Річ у тім, що часто наші ПМПК, виконуючи рознарядки (!!!), умовляють батьків почати навчання в загальноосвітній школі в умовах інклюзії, не повідомляють їм про те, що в цій школі немає ліфту і пандусів на 2, 3 поверхи, спеціальних пристроїв для інвалідів у туалетах, спеціальних місць у їдальні, спеціальних снарядів у спортзалі, спеціальних навчальних пристроїв у кабінетах та бібліотеці тощо. Я ґрунтовно вивчав цю проблему, використовуючи різні джерела, і можу з упевненістю заявити, що сьогодні в 99% загальноосвітніх шкіл України інклюзія і справді перетворилася в ПРОФАНАЦІЮ. Потрібно негайно припинити це знущання над дітьми-інвалідами та їх батьками.

Л.Вознесенський, м. Хмельницький

«Жертви інклюзії» – це, можливо, жорстко, але правдиво. Саме це спостерігається сьогодні в наших школах, АБСОЛЮТНО НЕ ПРИСТОСОВАНИХ для навчання дітей з вадами. Навіщо це робити? Бо так вирішив хтось у міністерстві освіти і науки? А вони подумали, перед тим, як вимагати від директора школи впроваджувати інклюзію, ДЕ він візьме стільки грошей на забезпечення всіх необхідних умов. Хто їх йому дасть? Перед тим, як щось впроваджувати, нашому уряду слід забезпечити це фінансами.

Володимир С.

Суть інклюзії в тому, щоб дати можливість, в тому числі, вибору. Так, загальноосвітня школа не готова, але для багатьох дітей вона стає необхідним кроком до соціалізації і нормального життя у нашому загалом неінклюзивному суспільстві. Щодо відсутності умов - це реальність і питання тут також в раціональному перерозподілі ресурсів, у тому числі кадрових. ПМПК давно вже не виконують свою функцію і в існуючому вигляді є абсолютно зайвою ланкою. Натомість має бути організована служба, яка на рівні громади веде облік дітей, починаючи з садочка і вже до школи стає зрозуміло, які фахівці додаткові потрібні, як організувати корекційні заняття і як організувати пошук/розподіл відповідних фахівців. Відповідно школа має час підготуватись, в тому числі, організувати інклюзивний простір. Завдання непросте. Але реалізувати його можливо.

Олена Заплотинська

Навіть зваживши всі «за» і «проти» щодо організації роботи з учнями з особливими освітніми потребами, складно дати однозначну відповідь. На мою думку, обидві форми навчання мають право на існування, і, більше того, повинні бути. І ось чому…

1. У містах, в умовах належно організованої інклюзії, навчальні заклади (школи) забезпечені педагогічними кадрами зі спеціальною освітою, мають відповідну матеріальну базу, здійснюють навчання дітей зі свого невеличкого мікрорайону, наближені до медичних закладів – справді мають перевагу і здатні дати якісну загальноосвітню підготовку, можливості для особистісного розвитку та соціалізації. Учням зі збереженим інтелектом є чого прагнути, на кого рівнятися. Заважатиме і утруднюватиме навчання лише «ефект малокомплектної школи», а точніше «сполучених класів». Коли вчителю доводиться в умовах сполучення з одними дітьми вчити таблицю множення, а з іншими – розв’язувати задачу чи складати рівняння. І це все одночасно в умовах 45 хв. Заважають усі один одному і в кінці не відомо: хто що виконав. Зрозуміти це може лише той, кому доводилось працювати в таких умовах. Тому потрібно ретельно шукати різні варіанти в комплектуванні класів, у яких будуть навчатися діти з різними нозологіями.

2. Тепер школи-інтернати для дітей з особливими потребами. Ці навчальні заклади сьогодні справді мають реальні можливості для здійснення комплексної реабілітації учнів з особливими освітніми потребами. В Україні за останні 10 років інтернатні заклади значно зміцнили матеріальну базу, мають усі умови для навчання дітей, у них добре налагоджено побутові умови вихованців. Спеціальні школи-інтернати повністю забезпеченні вчителями-дефектологами, логопедами, реабілітологами, сурдопедагогами та ін., що, на жаль, ще не скоро буде в загальноосвітніх школах. А медичне та реабілітаційне обладнання? А забезпечення медичними працівниками відповідно до профілю інтернату? Звичайно, діти повинні жити в сім’ї!  Та в умовах тотального зубожіння населення наші сім’ї сьогодні часто не здатні  виконувати основну свою функцію стосовно своїх дітей. Відсутність можливості працевлаштуватися (а часто і не бажання), зловживання алкоголем, низький рівень освіченості приводять до того, що в селах і містечках діти таких батьків позбавлені елементарного. Такі діти часто погано відвідують навчальні заклади. А коли ці діти ще мають і особливі потреби? А їх кількість, як свідчить статистика останніх років, значно зростає. Тому школи-інтернати сьогодні поряд з освітньою виконують ще і соціальну функцію. І можна зрозуміти позицію органів управління освітою стосовно утримання шкіл-інтернатів: вони утримують ситуацію під контролем, попереджаючи бродіння та бездоглядність дітей вказаної категорії. Зважаючи на житлово-побутові умови, антисанітарію, різні зловживання, значну частину батьків, чиї діти навчаються в інтернатних закладах, можна справедливо позбавляти батьківських прав. Але у нас і так зашкалює статистика щодо кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В інтернатах же вони нагодовані, вимиті, перебувають під кваліфікованим наглядом: навчаються, лікуються, розвиваються та виховуються. Жодна пострадянська держава не змогла ліквідувати інтернату систему, бо не готова до цього, навіть зважаючи на економічну доцільність. Можна наводити інші доводи «за» і «проти» стосовно обох форм навчання дітей з особливими освітніми потребами, але висновок один: вони обидві мають право на існування. Просто підходити до цього потрібно зважено, керуватися як економічною доцільністю, так і здоровим глуздом. Уже багато наламали дров в освітній галузі...      

                            Тетяна Петрова, вчитель

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Інклюзія не є панацеєю від усіх труднощів та єдиним шляхом розв’язання всіх проблем щодо забезпечення рівного доступу до якісної освіти в нашій країні. Паралельно з інклюзивними навчальними закладами мають функціонувати і спеціальні школи та школи-інтернати для учнів з певними нозологіями.

2. Спеціальні школи-інтернати у співпраці з навчально-реабілітаційними центрами та психолого-медико-педагогічними консультаціями мають можливість стати потужними центрами корекційної освіти та психолого-педагогічного і медично-реабілітаційного забезпечення здійснення інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах.

3. Важливою причиною недостатнього рівня навчальних досягнень учнів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) є відсутність у більшості вчителів, які викладають там предмети навчального плану, дефектологічної освіти за певною нозологією. З метою підвищення якості навчально-виховного процесу в спеціальній школі (школі-інтернаті) слід передбачити вимогу наявності у всіх учителів, які викладають навчальні предмети в таких школах, крім вищої педагогічної освіти з правом викладання певного предмета (предметів) в початковій і середній ланках школи, також і вищої педагогiчної освiти зi спецiальностi «Дефектологiя» або «Корекцiйна освiта». Міністерству освіти і науки України слід внести необхідні доповнення до Положення про спецiальну загальноосвiтню школу (школу-iнтернат) для дiтей, якi потребують корекцiї фiзичного та (або) розумового розвитку.

4. Практика впровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах показує у більшості випадків незадовільні або низькі результати. Найпоширенішими причинами цього є:

- відсутність у загальноосвітніх школах необхідних матеріально-технічних, навчально-методичних, психолого-педагогічних, медично-реабілітаційних умов та кадрового забезпечення (асистенти вчителів, вчителі-дефектологи тощо);

- неправильне і неточне виконання керівниками загальноосвітніх навчальних закладів вимог нормативно-правових документів щодо організації інклюзивного навчання (відсутність корекційної складової програми інклюзивного навчання; ігнорування вимог щодо обов’язкової участі в роботі з дітьми вчителів-дефектологів тощо);

- неправомірні та необґрунтовані рішення ПМПК щодо направлення дітей з певними нозологіями до навчальних закладів, які абсолютно не підготовлені до роботи з такими дітьми;

- відсутність у деяких працівників ПМПК розуміння сутності поняття «корекційна складова індивідуальної програми навчання учня» (мають місце випадки, коли ПМПК дозволяє керівникам навчальних закладів, всупереч нормативно-правовій базі, доручати проведення індивідуальних корекційно-розвиткових занять педагогічним працівникам без дефектологічної освіти або взагалі замінювати такі заняття додатковими заняттями з навчальних предметів).

5. Міністерство освіти і науки України поставило за мету здійснення реорганізації інтернатних закладів, маючи на увазі передусім скорочення їх кількості та контингенту учнів. Перш ніж ініціювати такі дії, варто ретельно прорахувати їх наслідки як у навчально-виховному аспекті (чи отримають учні шкіл-інтернатів якісну освіту та медично-психологічну реабілітацію в загальноосвітніх навчальних закладах в умовах інклюзії?), так і в фінансовому (чи матиме скорочення витрат на утримання шкіл-інтернатів необхідний ефект, оскільки витрати коштів на забезпечення необхідних умов для інклюзивного навчання будуть значно більшими).

6. Обласним департаментам (управлінням) освіти і науки, спираючись на матеріали психолого-медико-педагогічних консультацій, потрібно розробити програми впровадження інклюзивного навчання на кілька років з метою визначення для кожного району (міста) певної перспективи та координації консультативно-методичної співпраці ПМПК із загальноосвітніми навчальними закладами з питань орієнтовної потреби в інклюзивних класах.

7. Власникам і керівникам загальноосвітніх навчальних закладів на підставі відомостей ПМПК слід внести корективи до перспективних та річних планів роботи з метою якісної підготовки до впровадження інклюзивного навчання дітей певних нозологій, поступового створення всіх необхідних умов для цього та залучення відповідних коштів.

 

8. ПМПК потребує реорганізації. На її базі має бути організована служба, яка на рівні громади вестиме виявлення і облік дітей з порушеннями психофізичного розвитку, починаючи з дошкільної ланки, та формулюватиме пропозиції органам управління освітою щодо перспектив упровадження інклюзивного навчання в певних загальноосвітніх школах за певними нозологіями, забезпечення закладів необхідними кадрами, шляхів створення всіх необхідних умов та визначення відповідних кошторисів витрат коштів.

Модератори круглого столу: Олександр Жосан,Віктор Громовий 

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» НА ТЕМУ ЧИ ПОТРІБНІ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТИ ДЛЯ УЧНІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ?
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ ПРО ВІРТУАЛЬНИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» НА ТЕМУ ЧИ ПОТРІБНІ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТИ ДЛЯ УЧНІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ?

У листі Міністерства освіти і науки України «Про організаційно-методичні засади забезпечення навчально-виховного процесу для учнів з особливими освітніми потребами загальноосвітніх навчальних закладів у 2016/2017 навчальному році» зокрема зазначається: «Організація навчально-виховного процесу дітей з особливими освітніми потребами має здійснюватися з урахуванням завдань, визначених Указами Президента України, дорученнями Уряду, нормативно-правовими актами, листами Міністерства освіти і науки України щодо деінституціалізації навчання та виховання дітей шляхом розвитку інклюзивного навчання…, індикаторами виконання яких є, зокрема, показники щодо упровадження інклюзивного навчання для можливості реалізації людьми з інвалідністю права на освіту та здійснення реформування інтернатних закладів». 

Далі міститься критика тих органів управління освітою, які замість скорочення мережі шкіл-інтернатів лише здійснювали їх перепрофілювання: «Наказом МОН України від 31.12.2015 № 1436 «Про затвердження Плану заходів щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому просторі» місцевим органам управління освітою доручено розробити перспективні плани оптимізації мережі інтернатних закладів та розвитку загальноосвітніх навчальних закладів з інклюзивними та спеціальними класами. Узагальнення інформацій свідчить про пасивну позицію органів управління освіти щодо виконання визначених наказом завдань. Реформування інтернатних закладів у всіх областях передбачає не зменшення кількості шкіл-інтернатів, а лише зміну одного типу інтернатного закладу на інший, що є неприпустимим».

Можна виокремити дві основні позиції щодо роботи з учнями з особливими освітніми потребами:

1.Лише школи-інтернати мають реальні можливості для здійснення навчання, виховання та комплексної реабілітації учнів з особливими потребами.

2. У загальноосвітніх навчальних закладах,  в умовах належно організованої інклюзії,  діти з особливими потребами матимуть якіснішу загальноосвітню підготовку та  більше можливостей для особистісного розвитку та соціалізації.

Саме за цими напрямами і було організовано обговорення даної проблеми.

Переважна більшість учасників круглого столу висловилася за збереження спеціальних шкіл-інтернатів як центрів корекційної педагогіки та інклюзивної освіти, оскільки на сьогодні їм у вітчизняній системі освіти альтернативи немає. Інклюзивна освіта, що впроваджується останніми роками в загальноосвітніх навчальних закладах, як правило, не витримує критики. Причинами цього є відсутність там необхідних для успішного впровадження інклюзії матеріально-технічних, психолого-педагогічних, навчально-методичних, кадрових та медико-реабілітаційних умов.

Лише школи-інтернати мають реальні можливості для здійснення навчання, виховання та комплексної реабілітації учнів з особливими потребами

На мою думку, школи-інтернати для учнів з особливими освітніми потребами необхідні, оскільки на даний час не в усіх школах наявні умови для запровадження інклюзивного навчання (матеріально-технічні, навчально-методичні, кадрові та психолого-педагогічні). І доки ці умови не будуть повною мірою наявні в школах, не можна закривати інтернатні установи.

Валентина

Діти з вадами розумового розвитку повинні навчатися в спеціальних навчальних закладах, тому що вони не можуть повністю адаптуватися до навчання в загальноосвітні й школі. Вони відчувають значний дискомфорт розуміючи, що їхні товариші розумніші. Згодом ці діти залишаються поза навчальним закладом.

Олеся Карпівна

Я вважаю, що лише школи-інтернати мають реальні можливості для здійснення повноцінного навчання та реабілітації. Будемо звертатися в різні інстанції, якщо нашу дитину вирішать знову перевести до звичайної школи, відстоювати право навчатись в нашій школі-інтернаті, бо саме тут дитина заговорила після тривалої (більше року) роботи логопеда та інших спеціалістів. Ми вдячні їм за роботу. Ми знаємо, як це важко. В звичайній школі нашій доньці було набагато гірше. Вчителька постійно скаржилася на неї і повторювала, що не знає, що з нею робити і як її навчати.

З.П. та Л.П., м. Київ

Спеціальні школи-інтернати дуже потрібні саме в нашій країні, бо:

- почастішали випадки народжуваності дітей з різноманітними вадами;

- в даний час наповнюваність класів загальноосвітніх шкіл суттєво збільшилася, тому здійснювати особистісно орієнтоване навчання і виховання стає дедалі складніше;

- в школах-інтернатах за рахунок меншої наповнюваності груп таке навчання і виховання можна здійснювати більш ефективно.

Надія Соколова

Лише школи-інтернати мають реальні можливості для здійснення реабілітації учнів з особливими потребами тому, що в них є відповідна матеріальна база і фахівці які можуть здійснювати цей процес.

Валентина Вікторівна

На мою думку, такі школи-інтернати звісно потрібні. Але в таких дітей повинні бути всі умови для навчання та проживання, також повинні бути спеціальні педагоги, які б могли працювати з дітьми з особливими потребами. Звісно діти з особливими потребами мають право на високоякісну освіту, тому бажаю успіхів людям які взялись за реорганізацію шкіл-інтернатів та натхнення у нелегкій справі.

Анна

У наших друзей у ребенка была серьёзная травма в 5 классе, из-за которой он получил инвалидность. Без коляски он передвигаться не может и обслуживать себя - тоже. Друзья ходили к нему в больницу, собирали деньги, помогали чем могли. Но вот пришло время идти в 6 класс. Серёжа очень просил не забирать его из родного класса, несмотря на то, что в школе нет никаких условий для обучения инвалидов: ни лифта, ни приспособлений в туалете, пандус - только на 1-й этаж из четырёх и т.д. Директор и завуч предупреждали об этом, но родители решили попробовать. Друзья обещали помогать ему переносить коляску во все необходимые места. Первые 2-3 недели прошли успешно. Но постепенно друзья всё реже стали носить его - коляска очень тяжёлая (более 100 кг). А после того, как они уронили Сергея и он получил сотрясение мозга, родители забрали его из школы - сначала на индивидуальное обучение, а потом - в специальную школу-интернат. Сначала Серёжа очень переживал, но сейчас и он, и родители счастливы - в интернате ему уделяют в десять раз больше внимания, чем в школе, там есть все условия, реабилитационный кабинет и даже спортзал со специальными снарядами для инвалидов. Сейчас Сергей часто встречается со школьными друзьями по выходным и на каникулах, но возвращаться в школу не хочет.

Л.В.

Значна більшість батьків, діти яких навчалися або навчаються в інтернатних закладах для дітей з особливими потребами, для себе вже давно зробили висновок, що інтернат – це саме той заклад, який дасть їхнім дітям комфортні умови для навчання. Там їх діти отримують кваліфіковану допомогу, відчувають себе рівними серед рівних. Мій син до третього класу не вмів читати, не хотів ходити до школи. Перевівши його до школи-інтернату , я побачила певні зміни у навчанні – дитина за І семестр почала читати, писати. Це все він виконує із задоволенням. У школі-інтернаті він відвідує логопеда та заняття лікувальної фізкультури. Я рада бачити свого сина життєрадісним, здоровим. Нещодавно він мені сказав, що вже обрав професію – хоче бути хліборобом. Мені дуже хочеться подякувати колективу і тим людям, хто допомагає школі-інтернату. Від себе можу додати лише одне – школи-інтернати мають право на існування. Держава повинна надати дітям з особливими потребами шанс знайти себе у суспільстві.

О. Артеменко

На мою думку, на сьогоднішній день у сучасних реаліях школи-інтернат потрібні. Зі свого педагогічного досвіду можу стверджувати, що інклюзія не скоро приживеться в наших школах. Для неї просто не створені умови. В інтернатах давним-давно створені та апробовані умови для проживання і навчання дітей з особливими потребами. Тому часто "особливі діти" в загальноосвітні й школі в середніх класах не вміють читати – в учителя відсутня можливість навчати дітей за різними програмами, а програми справді різні бо захворювання в дітей різні. В спеціальних інтернатах підібрано дітей відповідних категорій. Педагогам працювати легко, дітям комфортно. Тому я за інтернати.

Сергій Зарицький

Нещодавно були проведені зрізи знань учнів спеціальних шкіл та шкіл-інтернатів різних типів у нашій області. Результати виявилися дуже низькими. Ми не очікували таких результатів. Аналізуючи причини такого стану, ми прийшли до висновку, що однією з важливих причин може бути відсутність у більшості вчителів, які викладають предмети в спеціальних школах та спеціальних школах-інтернатах, ДЕФЕКТОЛОГІЧНОЇ освіти. І ми були на правильному шляху. В листі МОН від липня 2016 р., зокрема, звертається увага керівників органів управління освітою на необхідність наявності у таких учителів дефектологічної освіти за певною нозологією. Справді, як може вчитель, який не має спеціальної підготовки, викладати в таких закладах? На жаль, у Положенні про спеціальну школу (школу-інтернат) про таку вимогу не йдеться. Гадаю, що МОН має внести зміни до цього положення.

Володимир К., методист

На мою думку, лише у спеціальних школах і спеціальних школах-інтернатах можливе повноцінне навчання дітей з особливими потребами. Сьогодні жодна загальноосвітня школа не готова до прийому дітей з різними нозологіями. Особливо важко дається перебування в школі дітей з порушеннями рухового апарату, вадами зору, слуху та дітей з аутизмом. Інклюзивне навчання таких дітей сьогодні просто НЕМОЖЛИВЕ через відсутність у школах необхідних матеріально-технічних умов, навчальних приладів та спеціальних кадрів (вчителів-дефектологів та асистентів вчителів).

Н.Продан

Я вважаю, що інтернати потрібні, так як у них зосереджені спеціалісти, матеріальна база, умови проживання, є можливість спілкування з рівними собі. До речі, я з подивом прочитав висновки МОН про недостатню готовність випускників інтернатів до життя, незадовільну їх соціалізацію. А чи вивчало МОН рівень соціалізації випускників загальноосвітніх шкіл? Я впевнений, що випускники інтернатів, навпаки, більш підготовлені до життя в суспільстві, ніж їхні однолітки із звичайних шкіл, бо вони змалку живуть у колективі, знають ціну копійці та розуміють важливість здобуття професії.

В.П., Кіровоградська обл.

В мене друзі 10 років тому переїхали жити в Німеччину. У них там народилася дитина з вадами рухового апарату. Не можу точно назвати діагноз, та це зараз і не важливе. Головне те, що дитина в минулому році пішла до школи. Це звичайна загальноосвітня школа. Там є і пандуси, і ліфти і всі необхідні навчальні прилади для таких дітей. Але ставлення інших дітей до дітей-інвалідів там теж зовсім не однакове. Там є багато дітей, які обзивають цю дитину, насміхаються над нею. Можливо, згодом це пройде, вони звикнуть до неї, але сьогодні ці батьки незадоволені таким ставленням і шукають спеціальну школу або інтернат, де дитині було б комфортніше в моральному плані.

Сергій Крамаренко

Я вважаю, що перш ніж зарахувати дитину з ООП до інклюзивного класу ЗНЗ, потрібно ретельно підготуватися до цього. Треба створити належні умови для дітей, враховуючи особливості їх розвитку. Тому я підтримую першу позицію щодо роботи з такими учнями. Маючи особисту аутичну дитину, керуючись своїм досвідом і практикою своєї професійної діяльності, я не підтримую інклюзію!

Любов

Суспільство ще зовсім не готове до введення інклюзивного навчання. А чому не розвивати вже наявне, роками випробуване - ті самі спеціальні школи, де створені всі умови для навчання особливих дітей, прекрасна матеріальна база і працюють досвідчені фахівці зі спеціальною освітою. Якщо вже боїмося слова «інтернат», хоча інтернати сьогодні вже зовсім не ті, що були ще років 10 тому, давайте назвемо інакше. Знову відкидаємо все своє, створене роками, і рівняємось на когось.

Aza Burnis

Працюючи в спеціальній школі для дітей з особливими освітніми потребами, знаючи систему роботи з такими дітьми, я переконана, що такі заклади вкрай необхідні. Дитина, навчаючись в умовах спеціальної школи-інтернату, має змогу отримувати не тільки знання, а й набувати практичних навичок для соціальної адаптації. Діти отримують також навички самообслуговування, оскільки в основному це діти з неблагополучних сімей і такі навички у них або недостатньо розвинені, або й зовсім відсутні. Наші учні почувають себе психологічно комфортніше саме в умовах школи-інтернату, бо вони перебувають серед таких самих діток.

Олена Чубакова

У загальноосвітніх навчальних закладах,  в умовах належно організованої інклюзії,  діти з особливими потребами матимуть якіснішу загальноосвітню підготовку та  більше можливостей для особистісного розвитку та соціалізації

Я вважаю, що для таких дітей повинні бути створені умови в загальноосвітніх школах. Це особливо важливо для сільської місцевості, де немає ні спеціальних шкіл, ні шкіл-інтернатів. Проте сьогодні інклюзія в сільській школі – фантастика. Останніми роками в нашому районі ПМПК направило понад 30 дітей з різними нозологіями для інклюзивного навчання в сільських школах. Залишилось їх там менше половини. Батьки забрали своїх дітей із шкіл, оскільки там немає жодних умов для них. Питання: навіщо ж їх було туди направляти? Справді, мабуть, для СТАТИСТИКИ. Якби ПМПК працювали не для статистики, а заради позитивних результатів, вони б постійно ставили питання про створення всіх необхідних умов в тих школах, де планується впровадження інклюзії. Проте за останні 5 років я не можу пригадати жодного такого листа на адресу райвідділу освіти або конкретної школи. Немає і плану впровадження інклюзивного навчання на рівні області. Нам надходять періодично програми від уряду, облдержадміністрації з загальними фразами, без конкретики.

С.П., методист РМК

ПМПК дозволяє адміністрації нашої школи доручати проведення індивідуальних корекційно-розвиткових занять педагогічним працівникам без дефектологічної освіти або взагалі замінювати такі заняття додатковими заняттями з навчальних предметів. І все це – з оплатою. Це суперечить вимогам Порядку впровадження інклюзивного навчання, затвердженого Кабінетом Міністрів, та інструкціям МОН. Коли ми звернули на це увагу працівників ПМПК, то вони сказали: «Так, це неправильно. Але де ж ми вам візьмемо олігофренопедагога? У нашому районі лише один вчитель-дефектолог – логопед. Більше нічим вам допомогти не можемо. Навчально-реабілітаційного центру в районі також немає». На наше запитання: «А навіщо ж ви направляєте дітей до нас для інклюзивного навчання, якщо не можете забезпечити необхідними кадрами? Яка ж це інклюзія?» нам було вказано на наше місце – щоб ми знали його і не висовувалися (це я м’яко пишу), що інклюзія – це справа державної ваги і ми зобов’язані її впроваджувати.

В.Н., заступник директора ЗОШ І-ІІ ст.

Для успішної реалізації ідей інклюзії необхідна відповідна матеріально-технічна база та кадрове забезпечення. Школи-інтернати в даний час потрібні, оскільки можливості для особистісного розвитку та соціалізації створені лише в цих навчальних закладах. Для створення подібної бази та умов у всіх загальноосвітніх школах потрібні величезні кошти, яких сьогодні немає і ще тривалий час в обласному та місцевих бюджетах не буде. До того ж, немає гарантії, що інклюзія є панацеєю від усіх проблем. Наскільки я знаю, далеко не всі батьки в європейських країнах задоволені ідеєю інклюзії і віддають своїх дітей з особливими потребами до СПЕЦІАЛЬНИХ навчальних закладів. Тому, гадаю, нашому міністерству слід було провести експерименти з впровадження моделей інклюзивного навчання в кількох регіонах перед тим, як запроваджувати його по всій країні.

С.Кононенко, м. Полтава

За інклюзією – це поза сумнівом – майбутнє. В нашому районі ми спробували впровадити інклюзивне навчання в двох школах. Але зробити це повноцінно, згідно з усіма вимогами нормативно-правових документів НЕ ЗМОГЛИ – через брак коштів. Сьогодні очевидно, що наш уряд намагається зекономити якомога більше коштів. Для цього, зокрема, і розроблена програма «реорганізації» інтернатів. Але чи прорахував уряд, яка сума потрібна для створення в нашій країні ПОВНОЦІННОЇ СИСТЕМИ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ? Наприклад, якщо в нашому районі закриють спеціальні школи-інтернати (їх три) і всіх дітей розподілять по звичайних школах, то нам на кожну школу припадає по 10-15 таких учнів. Я не беру в розрахунок сільські початкові школи, а лише міські та опорні. Всього таких шкіл – 16. Так от в кожен клас прийде по 1-2 учні з особливими потребами. Для кожної школи згідно з вимогами Кабінету Міністрів і МОН потрібно буде в середньому ДОДАТКОВО ввести такий штат:

- Асистент вчителя – 33

- Вчитель-дефектолог – 16,5 (або передбачити відповідні кошти для залучення спеціалістів навчально-реабілітаційного центру за сумісництвом)

- Практичний психолог – 14,5 (або передбачити відповідні кошти для залучення спеціалістів навчально-реабілітаційного центру за сумісництвом)

- Вчитель-реабілітолог – 6,5 (або передбачити відповідні кошти для залучення спеціалістів навчально-реабілітаційного центру та інших закладів за сумісництвом)

- Ліфтер або спеціаліст з обслуговування ліфту – 1

- Інженер з обслуговування спеціального навчально-методичного обладнання та обладнання з універсального дизайну – 1.

Крім того, потрібно передбачити кошти для створення умов для навчання дітей з відповідними нозологіями:

- побудови ліфту або сучасних пандусів на всі поверхи школи (проектно-кошторисна документація, процес побудови та технічне забезпечення щоденної експлуатації);

- придбання та введення в експлуатацію медично-реабілітаційного та навчально-реабілітаційного обладнання;

- придбання та введення в експлуатацію спеціального навчального обладнання для дітей з різними нозологіями;

- придбання для дітей з різними нозологіями спеціальної навчальної літератури.

До цього всього слід додати введення нових ставок учителів, зважаючи на створення нового класу в кожній паралелі у зв’язку зі зменшенням наповнюваності інклюзивних класів до 20 учнів згідно з вимогами нормативних документів.

Не берусь називати точну суму, але впевнений, що вона є в ДЕСЯТКИ раз більшою за ту, що сьогодні витрачається на утримання всіх шкіл-інтернатів. Тому маю порадити нашому шановному Міністерству спочатку все детально підрахувати, а вже потім «реорганізовувати» інтернати.

В.К., спеціаліст відділу освіти районної державної адміністрації

Мне иногда кажется, что мы не до конца понимаем что такое ИНКЛЮЗИЯ. Это очень серьёзное дело. К нему нужно долго и тщательно готовиться. А то, что я читаю и слышу о нашей инклюзии - это просто смешно. Это издевательство и над детьми-инвалидами, и над здоровыми учащимися.

Виктор Иванович

Підтримую думку про те, що у загальноосвітніх навчальних закладах, в умовах належно організованої інклюзії,  діти з особливими потребами матимуть якіснішу загальноосвітню підготовку та більше можливостей для особистісного розвитку та соціалізації. Більшість батьків вважають так само. Але чи знають вони, ЩО очікує їх дитину-інваліда в загальноосвітній школі? Мабуть, ні. Якби знали, то ніколи б не погодилися на пропозицію ПМПК перевести її із спеціального закладу. Річ у тім, що часто наші ПМПК, виконуючи рознарядки (!!!), умовляють батьків почати навчання в загальноосвітній школі в умовах інклюзії, не повідомляють їм про те, що в цій школі немає ліфту і пандусів на 2, 3 поверхи, спеціальних пристроїв для інвалідів у туалетах, спеціальних місць у їдальні, спеціальних снарядів у спортзалі, спеціальних навчальних пристроїв у кабінетах та бібліотеці тощо. Я ґрунтовно вивчав цю проблему, використовуючи різні джерела, і можу з упевненістю заявити, що сьогодні в 99% загальноосвітніх шкіл України інклюзія і справді перетворилася в ПРОФАНАЦІЮ. Потрібно негайно припинити це знущання над дітьми-інвалідами та їх батьками.

Л.Вознесенський, м. Хмельницький

«Жертви інклюзії» – це, можливо, жорстко, але правдиво. Саме це спостерігається сьогодні в наших школах, АБСОЛЮТНО НЕ ПРИСТОСОВАНИХ для навчання дітей з вадами. Навіщо це робити? Бо так вирішив хтось у міністерстві освіти і науки? А вони подумали, перед тим, як вимагати від директора школи впроваджувати інклюзію, ДЕ він візьме стільки грошей на забезпечення всіх необхідних умов. Хто їх йому дасть? Перед тим, як щось впроваджувати, нашому уряду слід забезпечити це фінансами.

Володимир С.

Суть інклюзії в тому, щоб дати можливість, в тому числі, вибору. Так, загальноосвітня школа не готова, але для багатьох дітей вона стає необхідним кроком до соціалізації і нормального життя у нашому загалом неінклюзивному суспільстві. Щодо відсутності умов - це реальність і питання тут також в раціональному перерозподілі ресурсів, у тому числі кадрових. ПМПК давно вже не виконують свою функцію і в існуючому вигляді є абсолютно зайвою ланкою. Натомість має бути організована служба, яка на рівні громади веде облік дітей, починаючи з садочка і вже до школи стає зрозуміло, які фахівці додаткові потрібні, як організувати корекційні заняття і як організувати пошук/розподіл відповідних фахівців. Відповідно школа має час підготуватись, в тому числі, організувати інклюзивний простір. Завдання непросте. Але реалізувати його можливо.

Олена Заплотинська

Навіть зваживши всі «за» і «проти» щодо організації роботи з учнями з особливими освітніми потребами, складно дати однозначну відповідь. На мою думку, обидві форми навчання мають право на існування, і, більше того, повинні бути. І ось чому…

1. У містах, в умовах належно організованої інклюзії, навчальні заклади (школи) забезпечені педагогічними кадрами зі спеціальною освітою, мають відповідну матеріальну базу, здійснюють навчання дітей зі свого невеличкого мікрорайону, наближені до медичних закладів – справді мають перевагу і здатні дати якісну загальноосвітню підготовку, можливості для особистісного розвитку та соціалізації. Учням зі збереженим інтелектом є чого прагнути, на кого рівнятися. Заважатиме і утруднюватиме навчання лише «ефект малокомплектної школи», а точніше «сполучених класів». Коли вчителю доводиться в умовах сполучення з одними дітьми вчити таблицю множення, а з іншими – розв’язувати задачу чи складати рівняння. І це все одночасно в умовах 45 хв. Заважають усі один одному і в кінці не відомо: хто що виконав. Зрозуміти це може лише той, кому доводилось працювати в таких умовах. Тому потрібно ретельно шукати різні варіанти в комплектуванні класів, у яких будуть навчатися діти з різними нозологіями.

2. Тепер школи-інтернати для дітей з особливими потребами. Ці навчальні заклади сьогодні справді мають реальні можливості для здійснення комплексної реабілітації учнів з особливими освітніми потребами. В Україні за останні 10 років інтернатні заклади значно зміцнили матеріальну базу, мають усі умови для навчання дітей, у них добре налагоджено побутові умови вихованців. Спеціальні школи-інтернати повністю забезпеченні вчителями-дефектологами, логопедами, реабілітологами, сурдопедагогами та ін., що, на жаль, ще не скоро буде в загальноосвітніх школах. А медичне та реабілітаційне обладнання? А забезпечення медичними працівниками відповідно до профілю інтернату? Звичайно, діти повинні жити в сім’ї!  Та в умовах тотального зубожіння населення наші сім’ї сьогодні часто не здатні  виконувати основну свою функцію стосовно своїх дітей. Відсутність можливості працевлаштуватися (а часто і не бажання), зловживання алкоголем, низький рівень освіченості приводять до того, що в селах і містечках діти таких батьків позбавлені елементарного. Такі діти часто погано відвідують навчальні заклади. А коли ці діти ще мають і особливі потреби? А їх кількість, як свідчить статистика останніх років, значно зростає. Тому школи-інтернати сьогодні поряд з освітньою виконують ще і соціальну функцію. І можна зрозуміти позицію органів управління освітою стосовно утримання шкіл-інтернатів: вони утримують ситуацію під контролем, попереджаючи бродіння та бездоглядність дітей вказаної категорії. Зважаючи на житлово-побутові умови, антисанітарію, різні зловживання, значну частину батьків, чиї діти навчаються в інтернатних закладах, можна справедливо позбавляти батьківських прав. Але у нас і так зашкалює статистика щодо кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В інтернатах же вони нагодовані, вимиті, перебувають під кваліфікованим наглядом: навчаються, лікуються, розвиваються та виховуються. Жодна пострадянська держава не змогла ліквідувати інтернату систему, бо не готова до цього, навіть зважаючи на економічну доцільність. Можна наводити інші доводи «за» і «проти» стосовно обох форм навчання дітей з особливими освітніми потребами, але висновок один: вони обидві мають право на існування. Просто підходити до цього потрібно зважено, керуватися як економічною доцільністю, так і здоровим глуздом. Уже багато наламали дров в освітній галузі...      

                            Тетяна Петрова, вчитель

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Інклюзія не є панацеєю від усіх труднощів та єдиним шляхом розв’язання всіх проблем щодо забезпечення рівного доступу до якісної освіти в нашій країні. Паралельно з інклюзивними навчальними закладами мають функціонувати і спеціальні школи та школи-інтернати для учнів з певними нозологіями.

2. Спеціальні школи-інтернати у співпраці з навчально-реабілітаційними центрами та психолого-медико-педагогічними консультаціями мають можливість стати потужними центрами корекційної освіти та психолого-педагогічного і медично-реабілітаційного забезпечення здійснення інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах.

3. Важливою причиною недостатнього рівня навчальних досягнень учнів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) є відсутність у більшості вчителів, які викладають там предмети навчального плану, дефектологічної освіти за певною нозологією. З метою підвищення якості навчально-виховного процесу в спеціальній школі (школі-інтернаті) слід передбачити вимогу наявності у всіх учителів, які викладають навчальні предмети в таких школах, крім вищої педагогічної освіти з правом викладання певного предмета (предметів) в початковій і середній ланках школи, також і вищої педагогiчної освiти зi спецiальностi «Дефектологiя» або «Корекцiйна освiта». Міністерству освіти і науки України слід внести необхідні доповнення до Положення про спецiальну загальноосвiтню школу (школу-iнтернат) для дiтей, якi потребують корекцiї фiзичного та (або) розумового розвитку.

4. Практика впровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах показує у більшості випадків незадовільні або низькі результати. Найпоширенішими причинами цього є:

- відсутність у загальноосвітніх школах необхідних матеріально-технічних, навчально-методичних, психолого-педагогічних, медично-реабілітаційних умов та кадрового забезпечення (асистенти вчителів, вчителі-дефектологи тощо);

- неправильне і неточне виконання керівниками загальноосвітніх навчальних закладів вимог нормативно-правових документів щодо організації інклюзивного навчання (відсутність корекційної складової програми інклюзивного навчання; ігнорування вимог щодо обов’язкової участі в роботі з дітьми вчителів-дефектологів тощо);

- неправомірні та необґрунтовані рішення ПМПК щодо направлення дітей з певними нозологіями до навчальних закладів, які абсолютно не підготовлені до роботи з такими дітьми;

- відсутність у деяких працівників ПМПК розуміння сутності поняття «корекційна складова індивідуальної програми навчання учня» (мають місце випадки, коли ПМПК дозволяє керівникам навчальних закладів, всупереч нормативно-правовій базі, доручати проведення індивідуальних корекційно-розвиткових занять педагогічним працівникам без дефектологічної освіти або взагалі замінювати такі заняття додатковими заняттями з навчальних предметів).

5. Міністерство освіти і науки України поставило за мету здійснення реорганізації інтернатних закладів, маючи на увазі передусім скорочення їх кількості та контингенту учнів. Перш ніж ініціювати такі дії, варто ретельно прорахувати їх наслідки як у навчально-виховному аспекті (чи отримають учні шкіл-інтернатів якісну освіту та медично-психологічну реабілітацію в загальноосвітніх навчальних закладах в умовах інклюзії?), так і в фінансовому (чи матиме скорочення витрат на утримання шкіл-інтернатів необхідний ефект, оскільки витрати коштів на забезпечення необхідних умов для інклюзивного навчання будуть значно більшими).

6. Обласним департаментам (управлінням) освіти і науки, спираючись на матеріали психолого-медико-педагогічних консультацій, потрібно розробити програми впровадження інклюзивного навчання на кілька років з метою визначення для кожного району (міста) певної перспективи та координації консультативно-методичної співпраці ПМПК із загальноосвітніми навчальними закладами з питань орієнтовної потреби в інклюзивних класах.

7. Власникам і керівникам загальноосвітніх навчальних закладів на підставі відомостей ПМПК слід внести корективи до перспективних та річних планів роботи з метою якісної підготовки до впровадження інклюзивного навчання дітей певних нозологій, поступового створення всіх необхідних умов для цього та залучення відповідних коштів.

 

8. ПМПК потребує реорганізації. На її базі має бути організована служба, яка на рівні громади вестиме виявлення і облік дітей з порушеннями психофізичного розвитку, починаючи з дошкільної ланки, та формулюватиме пропозиції органам управління освітою щодо перспектив упровадження інклюзивного навчання в певних загальноосвітніх школах за певними нозологіями, забезпечення закладів необхідними кадрами, шляхів створення всіх необхідних умов та визначення відповідних кошторисів витрат коштів.

Модератори круглого столу: Олександр Жосан,Віктор Громовий 

29.08.2016
"Освітня політика"
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews