Укр Рус

Дата: 17.06.2019

Підписка на новини

Круглий стіл «Оцінка за поведінку в школі: актуальність, досвід, перспективи»

Опубліковано
08.09.2016
Автор:
Кабінет розвитку освіти ЛОІППО

21 червня 2016 році на базі Кабінету розвитку освіти КЗ ЛОР «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» був проведений «круглий стіл», метою якого було обговорити проблему оцінювання поведінки учнів у школі. 

Думки учасників круглого столу, а висловлювались різні погляди  на проблему, представлені у цих записах .

І.Костюк: Шановні колеги, ми сьогодні зібралися обговорити  важливе питання  оцінювання поведінки учнів у школі  - наскільки така оцінка потрібна, можлива та як вона має  бути унормована.

Серед проблем сучасної української школи, які безпосередньо впливають  на її освітньо-виховну ефективність, велика кількість вчителів та шкільних адміністраторів називають відсутність ефекту «батога та пряника», який був притаманний радянській школі. Адже «пряником» була можливість завершити повну загальну середню освіту та отримати шанс вступити до вищих навчальних закладів. Такий вступ та майже стовідсоткова вірогідність  отримання диплому про вищу освіту означали доступ до соціального ліфту. Щодо «батога», то не стільки низький рівень навченості, скільки  претензії до поведінки учнів могли стати на заваді отриманню атестату  середньої школи, а отже - вступу до ВНЗ з усіма наслідками, які з цього випливають. Отже, як говорять, вчителі,  радянська школа мала доволі ефективний інструмент  впливу на поведінку учнів та студентів.  В умовах зменшення адміністративного впливу на учнів з боку школи як інституції, зниження мотивації (з різноманітних причин) до успішного навчання сучасна українська школа вже не може використовувати традиційні методи впливу на вихованців, їх дисциплінованість та дотримання визначених дорослими норм поведінки. А освітня бюрократія, принаймні на рівні обласного управління освіти,  у відповідь на поточну ситуацію головний акцент у виховній роботі школи робить на так зване превентивне виховання (тобто профілактику правопорушень), вимагаючи звіти про проведені заходи, конкурси тощо замість вироблення стратегії виховання позитивного ставлення до  правил та загальноприйнятних норм.  Тому в педагогів  зараз дуже гостро стало питання : Яким чином впливати на поведінку учня і як визначити норми поведінки, якої слід дотримуватись?

Чинне положення про загальноосвітній навчальний заклад дозволяє окремо взятій школі самостійно вирішувати питання про введення оцінки за поведінку, і, як нам відомо, ряд шкіл це роблять. Однак загалом ставлення до впровадження  оцінки за поведінку є невизначеним як серед педагогів, так і серед громадськості. Кабінет розвитку освіти ініціює обговорення  та вироблення коректних методичних рекомендацій щодо оцінювання щоденної поведінки учнів.

Л. Кудрик: Я вважаю, що не слід вводити у школі оцінку за поведінку.  Учні повинні пристойно поводитись у школі не тому, що можуть отримати погану оцінку за поведінку, і через це їх викликатимуть до директора, або запросять до школи батьків тощо, а через те, що школа, за В.Сухомлинським,  – це «світоч розуму, святиня і надія, духовна колиска народу. Це зосередження добрих почуттів, тонких переживань. Це вічне вогнище краси й освіченості». Мають бути правила для учнів, чіткі і зрозумілі, позитивно сформульовані (наприклад, «не бігати по коридорах» – неправильне формулювання, тому що акцент все-таки робиться на слові «бігати», натомість правило має звучати: «коридорами ходити спокійно»). Правила учні повинні обговорити і добровільно прийняти, щоб це стало для них не нав’язаною зовні вимогою,  а їх власним добровільним вибором, свого роду самозобов’язанням. Як каже народна мудрість: «назвався грибом – лізь  у кошик». Тобто, назвався учнем – будь добрий виконувати правила для учнів. Повага до вчителя значною мірою  обумовлена його авторитетом. Добре, якщо особистість учителя гармонійна, зріла: учитель спокійний і врівноважений, не опускається до крику і шантажу, брутальних слів і неадекватних реакцій, справедливий і об’єктивний в оцінюванні, з повагою ставиться до учнів, колег і батьків. Такий учитель може стати для учнів зразком для наслідування. У недобросовісного ж  учителя оцінка часто є інструментом шантажу, покарання учня, що занижує його самооцінку, навіює переконаність у нікчемності і неспроможності, а отже, суттєво гальмує подальший розвиток особистості, негативно впливає на здоров’я.

Л. Мазур: З особистого досвіду можу сказати, що оцінка за поведінку потрібна, і її потрібно повернути в  школу. Оцінка за поведінку та її реальний вплив на подальше життя дитини можуть вберегти багатьох школярів від необдуманих вчинків та безкарності.

Занік Г.  Підтримуючи п. Ліліану, в тому що мають бути правила для учнів, чіткі і зрозумілі,  які учні повинні обговорити і добровільно прийняти, вважаю, що оцінка за поведінку потрібна. І саме ці правила, які учні старших класів, використавши загальні шаблони, сформулюють самі, добровільно візьмуть участь у обговорені запропонованих вчителем критеріїв оцінювання і мають лягти в основу шкільної оцінки за поведінку.

Костюк І. Є дві протилежних точки зору. Урізноманітнимо наше обговорення прикладами зарубіжного досвіду оцінювання поведінки школярів. Зокрема, як це робиться у деяких школах Польщі.

Р. Кіяшко. Оцінка за поведінку учня виражає думку школи про якість дотримання учнями шкільних обов'язків, їх особистої культури, участі у житті класу, школи і громади, ставлення до однокласників і інших осіб, повагу до себе як особистості та саморозвиток, використання власних можливостей і таланту, а також можливостей, які пропонуються школою.

            Поведінка учня оцінюється за шкалою: зразкова, дуже добра, добра, задовільна, незадовільна, догана. Діяльність учня розглядається у певних трьох категоріях: І категорія. Сумлінність, старанність, відповідальність. ІІ категорія. Тактовність, особиста культура, дотримання правил безпеки. ІІІ категорія. Активність учня у діяльності класу, школи, громади. Під час виставлення оцінки за поведінку у кожній категорії вихідним пунктом є оцінка «добре». Позитивні чинники підвищують цю оцінку, а негативні – понижують. Наприклад, позитивні чинники, що підвищують оцінку у першій категорії «Сумлінність, старанність, відповідальність», сформульовані так:  виконання домашніх завдань, готовність до уроку, тобто наявність зошита, підручника, спортивної форми тощо, вчасне повернення книжок до бібліотеки, систематичне і пунктуальне відвідування шкільних уроків, активність під час занять, зокрема фізкультурою. Оцінка виставляється в залежності від кількості порушень: якщо їх два чи менше - поведінка визнається зразковою, якщо порушень 8-9 – поведінка є незадовільною, якщо таких порушень фіксується 10 та більше - учням виноситься догана. Така ж система працює і щодо інших категорій, в яких розглядається щоденна поведінка учнів, як от:  відповідне ставлення до вчителів та інших працівників школи, дотримання культури мови, шанування гідності як своєї, так і інших, дбайливе ставлення до шкільних речей, чесність. Останнє для нас дуже актуальне, бо передбачає самостійне виконання домашніх та контрольних робіт, трактування списування як крадіжки чужих результатів праці, правдивість, визнання своєї помилки чи поганої поведінки. Береться до уваги польськими педагогами і турбота про здоров’я своє та інших (уникнення травматичних ситуацій – біг коридорами, сходами, відповідний одяг під час перерви на свіжому повітрі тощо). Беруть до уваги наші польські колеги і виокремлюють в третю категорію такі прояви поведінки учня, як допомога однокласникам у навчанні (не списування!), участь у діяльності класу й школи, систематична участь у додаткових шкільних та позашкільних гуртках, змаганнях, конкурсах тощо. І якщо учень, учениця представляє хоча б один раз школу  у конкурсах і змаганнях, то отримує оцінку «зразково», якщо ж більше 5 разів на рік бере участь у діяльності класу чи школи - оцінка «дуже добре», а от якщо демонстративно уникає участі, то отримує «догану». Взагалі слід зауважити, що у польських школах ретельно розписано та узгоджено усі критерії поведінки учнів та її оцінювання із наведеними описами позитивних та негативних проявів поведінки учнів. 

Гірний О. Чи відомо Вам про досвід виставлення  у Польщі негативної оцінки за поведінку, так званої «догани»?

Кіяшко Р. Як нам відомо, така оцінка виставляється дуже рідко, і її виставлення є швидше виключенням, ніж правилом. Якщо учневі загрожує така оцінка його поведінки в школі – залучаються як державні органи поліції, так і батьківська громада, психологічна служба.

Гірний О. Якими будуть адміністративні покарання для дитини або її батьків, якщо така оцінка все ж таки буде виставлена?

Кіяшко Р.  - Оцінка за поведінку дуже важлива для польської дитини, оскільки думка оточуючих формує  позитивну характеристику громадянина держави,  від оцінки в школі може великою мірою залежати майбутня доля учня.

Гірний О. Отже, насправді, реального адміністративного наслідку для дитини оцінка поведінки як негативної не має? Виглядає, що головним  інструментом впливу на поведінку дитини у польських школах є суспільний осуд у вигляді  несхвалення шкільним колективом тих чи інших вчинків підлітків.

Костюк І. Я б хотіла поставити присутнім запитання: якими будуть, на вашу думку, наслідки, якщо ми повернемо оцінку за поведінку в нашу школу?

Бущак І.: Я хочу сказати, що обговорюючи поставлене питання, можливо варто проаналізувати нинішні тенденції до перегляду оцінювання. У такому форматі, в якому воно існує зараз, оцінювання  не дає  інформації про результати впливу школи на особистість учнів взагалі. Адже не секрет що багато як науковців, так і практиків в галузі педагогіки нинішню формалізовану оцінку за навчання не вважають такою, яка показує  повною мірою як  рівень, так і якість знань дитини, і говорять про необхідність майбутньої зміни такого стану речей. Мова може йти про те, чи така оцінка за поведінку може бути частиною загальної оцінки навчальних досягнень учнів.

Занік Г. Чому ми говоримо лише про те, який вплив оцінка за поведінку матиме на статус учня в  класі, школі, громаді? Хіба призначення оцінки за поведінку  тільки у тому, щоб бути своєрідним регулятором  впливу на особистість? Давайте поміркуємо про впровадження цієї оцінки, зважаючи на процедуру її виставлення. Я думаю, що при добре продуманій процедурі оцінювання поведінки учня, її (процедури) виховний вплив на формування особистості перевершить ефект від самої виставленої оцінки. За такої умови, незважаючи на формалізованість будь-якого оцінювання, оцінка за поведінку школі потрібна.  Вміло організований процес виставлення оцінок, в основі якого - співробітництво з учнем, вчитиме дитину поступатися своїми бажаннями для блага інших, дасть їй відчуття життя «з іншими» і для «інших», виховає повагу до дорослих.

Костюк І. Звичайно ми не можемо не зважати на тенденції  змін до підходів в оцінюванні знань учнів, але, як говорилося на початку, ми у даний  час хочемо дати надійні інструменти як для адміністрації та педагогів навчальних закладів,  які вже впровадили таку оцінку, так і для тих, хто відчуває потребу у впровадженні оцінки поведінки своїх учнів. Дані проведеного моніторингу якості виховного простору ЗНЗ Львівщини показали нам, що педагогічні колективи, а також батьки, відчувають необхідність чітких орієнтирів у поведінці учнів, того, що насправді можна, а що ні у повсякденному шкільному житті. Оскільки педагоги відчувають беззахисність та безпорадність у випадках  порушень дисципліни, «неслухняності» дітей, іноді відсутності  взаєморозуміння з батьками дітей щодо дисциплінарних вимог, то  потреба в певному адміністративному , формальному впливові є актуальною.

О. Онанко: Я проти оцінки як засобу покарання, проте підтримую впровадження польського досвіду застосування оцінки як засобу мотивації, наприклад, при заохоченні школярів до участі у конкурсах, олімпіадах, змаганнях, де учні отримують оцінку «зразкова» або «дуже добра», коли виступають за школу, і, навпаки отримують «догану», тоді, коли своєю неучастю підвели школу чи вчителя. З власного досвіду скажу, що є учні, які добре вчаться, активні на уроках, проте індиферентні до участі у конкурсах чи змаганнях, посилаючись на те, що їм не потрібен зайвий клопіт. У даному випадку, думаю, оцінка відігравала б позитивну роль.

Гірний О. На мою думку, неможливо сьогодні впроваджувати оцінку за поведінку, адже  в державі втрачена вся система цінностей і запозичати досвід сусідньої Польщі, в якої немає такої низки проблем, дуже складно. Адже, по-суті, мова йде про дозволені (санкціоновані, рекомендовані, узаконені) способи стимулювання. Іншими словами: ми виховуємо дітей лише засобами «пряника» (тобто виключно позивним стимулюванням) чи також і засобами «батога» (тобто – негативним стимулюванням)? Це – перше і головне питання, від відповіді на яке залежить вся подальша дискусія.

1. Відомий мені досвід європейських країн свідчить, що поведінка учнів є там також проблемою, як і у нас. Відомі численні випадки насильства з боку учнів, причому не лише до ровесників, але й до учителів. Ба більше – випадки застосування учнями вогнепальної зброї, що привели до загибелі великої кількості людей. Багатьма теоретиками педагогіки ці випадки наводяться як приклади занепаду т.з. «гуманістичної» педагогіки, коли методи «батога» виключаються з педагогіки, а з учнями «цяцькаються», боячись уразити їхні «вразливі душі» доганами, двійками та іншими формами покарань. В літературі, зокрема польській, ця проблема позначена, як проблема вибору між двома методологіями педагогіки: пайдоцентризмом і аксіоцентризмом.

2. Якщо ж говорити простіше, то все зводиться до проблеми дисциплінованості та відповідальності: 1) чи дисциплінованість і відповідальність індивіда є педагогічною цінністю, яку треба конче виховувати?, і 2) чи можливо виховувати дисциплінованість і відповідальність лише позитивними засобами стимулювання дисциплінованої та відповідальної поведінки – без негативних засобів, головним із яких є покарання?

3. Можна, звичайно, починати «фільозофствування» щодо потреби покарань, але я висловлю лише свою думку: покарання потрібні. Саме покарання створюють відповідні «межі дозволеного», стикнувшись з якими індивід тільки й може навчитися відповідальності та дисциплінованості. І всі проблеми «гуманістичної». «учнєцентричної» бла-бла-бла педагогіки полягають у тому, що не застосовуючи покарань у школі, освіта випускає в життя молодих людей – цілковито не готових до того, що за переступання будь-яких суспільних норм вони можуть бути покарані. В результаті перше ж серйозне реальне життєве покарання призводить до виникнення психічних комплексів і розладів. Відтак, практика покарань у школі є, насправді, отією «вакциною», яка «моделює» у зменшеному послабленому вигляді ситуацію, що може часто трапитися в житті – уже на повну силу. І в такий спосіб дає молодому індивіду імунітет від майбутніх психічних розладів через покарання.

Іншими словами, індивід, який у школі мав схильність хамити та ображати оточуючих, і не мав ніяких покарань за таку поведінку, вийшовши в самостійне життя, при першій-другій спробі нахамити комусь на вулиці, може елементарно «дістати в морду», або й бути покаліченим. Не маючи ніякого (негативного!) досвіду отримання «здачі» (золоте правило етики), він отримає такий стрес, який може викликати: а) депресію, б) агресію і – в будь-якому випадку – в) комплекс. І все лише тому, що в школі до нього не застосовували ніяких покарань за хамство.

4. Одним зі способів покарання, зокрема, за погану поведінку, є негативна оцінка. Точніше – може бути, якщо за такою негативною оцінкою буде стояти якась санкція (тобто власне якесь покарання). Наприклад, не допущення до підсумкової атестації (атестацій) з предмета (предметів), причому не обов’язково у випускних класах; залишення на другий рік; переведення до спеціальних класів «вирівнювання» чи узагалі – до спецшкіл «для хуліганів» тощо.

Це – ключові питання нашої дискусії.

Костюк І. Так, у нас великі розбіжності. Однак  беручи до уваги, що асоціальність не є популярною у жодному суспільстві, ми можемо  поміркувати щодо можливості впровадження оцінки за поведінку у наших школах. З одного боку, впровадження такої оцінки є дуже проблематичним в умовах відсутності реальної системи цінностей у більшості суспільства. За приклад  може служити ситуація  з так званим лихослів’ям. Взагалі вживання  ненормативної лексики за чинним законодавством  є адміністративним правопорушенням, однак навіть характеристика таких слів  як нецензурних чи ненормативних є проблематичною. Адже цензура вже пропускає як друк, так і публічне вживання  таких слів, хіба що «пі-пі-пі» в телевізорі. І якщо публічні люди - політики, представники шоу-бізнесу та інші – використовують мат, то як ми можемо вимагати від молоді  утримуватися від вживання таких слів?  Отже без змін загального морального клімату нормативна вимога моральної поведінки дітей може бути спрофанована і стати прикладом лицемірства. З іншого боку - чекати, поки усі дорослі громадяни стануть зразком для наслідування молодшому поколінню, також не варта. Тому, можливо, і варто запровадити жорсткіші правила та відповідальність за їх порушення вже у шкільному віці.

Можливо, оцінювання поведінки сприятиме  зростанню «соціальної безпеки».

М. Костецька:  На мою думку, впровадження оцінки за поведінку впливає перш за все на результати навчання. На жаль немає такої магічної стіни, яка б розділяла навчання та виховання учнів у школі. Це, врешті-решт, повинні зрозуміти всі учасники навчально-виховного процесу, а особливо – вчителі. Завжди поведінка учнів впливала, впливає і буде впливати на навчання учнів, ставлення учителів до дітей, та на виставлення предметних оцінок. Для того, щоб полегшити учням навчання в школі, вчителям -  оцінювання, а батькам  - виховання, необхідно виробити механізм взаємодії та впливу на дітей, які погано поводяться. Середовища, в яких перебувають навчальні спільноти, відрізняються між собою: в одних школах існує порядок і дітям легше навчатися, а в інших – ні. Безумовно, діти, котрі гарно поводяться, мають більше шансів краще вчитися, мати добрі оцінки і дають таку можливість іншим. У минулому, якщо дитина поводилася погано, то її карали. Проте дослідження показали, що застосування покарання у школі, та й навіть вдома, виявляється зовсім неефективне, бо воно викликає в дітей лише агресію, а непослідовність і надмірність каральних впливів шкодить дитячому психічному та фізичному здоров’ю. Натомість навчання того, як саме треба поводитись, допомога, підтримка та посередництво у конфліктних ситуаціях, спонукають  учнів до кращої поведінки та вдячності за розуміння. Досвід позитивної поведінки є дуже важливим для учнів, а те, що вчителі винагороджують та відзначають, виявилось найбільш ефективним підходом для сучасних молодих людей. Суть австралійського досвіду, з яким я мала можливість познайомитися через публікації,  якраз у тому що первинним є саме навчання дітей гарної поведінки. Австралійські педагоги вважають, що діти не народжуються зі знаннями про те, як вони мають себе поводити, тож їм потрібно про це розказати. Тому у школах  Австралії, наприклад,  поряд з навчанням читати, писати, малювати та співати навчають, як гарно поводитись у школі, на спортивному майданчику, в автобусі чи на зупинці. І лише після того, як учні отримають навички гарно поводитись, можна очікувати і вимагати від них дотримання встановлених правил. Вчителі усвідомлюють, що діти не можуть автоматично розуміти, що мається на увазі, коли кажуть: «Будь хорошим, чемним»,  тому всі навчатимуться та тренуватимуть вміння, щоб досягнути бажаного результату за допомогою як основного, а коли потрібно, то й додаткового часу, скільки буде вимагати кожен конкретний випадок. Таке навчання розпочинається з початком навчального року у всіх напрямках: в автобусі, на майданчику, в їдальні, рекреаціях, в класах та в інших приміщеннях школи та поза її межами.

Поведінку в австралійських школах не оцінюють у балах. Перед тим як дитину зарахують до початкової школи, батькам пропонують подивитися півгодинний фільм про школу та систему підтримки позитивної поведінки. Згодом батьки отримують відповідні брошурки,  де розповідають, чого очікують від учнів та наголошують, що впродовж року згідно з розкладом будуть навчати, як гарно поводитись. Також  йде мова про те, що вчителі допомагатимуть тим учням, котрі погано поводяться, проводячи для них індивідуальні консультації та додаткові заняття. Увесь педагогічний колектив школи використовуватиме різні методи допомоги всім учням у досягненні ними необхідних результатів та створенні позитивного виховного простору школи. Визнання учнями того, що потрібно добре поводитись усюди, стимулюється призами, смайликами, урочистою похвалою, спеціальними ваучерами.  Ваучери використовуються для того, щоб матеріально заохотити дітей. Деякі учні збирають ваучери, а інші можуть взяти участь у розіграші призів. Про ці важливі події повідомляють на шкільних лінійках. Дослідження показують, що впровадження такої системи у школах забезпечує загалом демонстрацію гарної поведінки 80% учнів. Ці 80% користуються універсальною  загальношкільною системою підтримки позитивної поведінки. Якщо ж деякі учні поводяться невідповідно очікуванням і отримують «картки-зауваження з поведінки», то це є сигналом до втручання та іншого роду підтримки і вони мають можливість пройти додаткове навчання.  Учнів, які потребують додаткового навчання правил поведінки, приблизно 15%.  Створюється відповідна команда у складі психолога, вчителів - предметників, класного керівника і вони випрацьовують план дій, який буде ефективним у кожному конкретному випадку. Ці 15% учнів є частиною посиленої система підтримки позитивної поведінки для дітей з групи ризику. Коли на таких учнів заводять спеціальний формуляр «point sheet», то у ньому роблять відмітки та записують спостереження про прогрес у поведінці. На цьому етапі команда вчителів тісно співпрацює з батьками. Батькам у телефонному режимі та при особистих зустрічах, що відбуваються регулярно, повідомляють про проступки та досягнення їхніх дітей. Батьки у свою чергу не приховують фактів негативної поведінки дітей вдома. Тож школа і родина тісно співпрацюють з метою покращити поведінку учнів та виключити їх з групи ризику. Якщо покращити поведінку учня це не допомогло, то дитину відносять до третьої групи  – групи з високим ступенем ризику. У цій групі приблизно 5% від усіх учнів школи. Учні, які належать до групи високого ризику, стають частиною інтенсивної індивідуальної  системи підтримки позитивної поведінки. Їх підтримка та посередництво стають ще більш інтенсивними та індивідуальними.

Костюк І.- У західноєвропейських країнах, наприклад, у Нідерландах, також  є подібна практика: існуючі там електронні щоденники допомагають батькам постійно контролювати навчання своїх дітей та їх поведінку в школі. і якщо учень має проблему з поведінкою – його переводять в окремий клас - клас з посиленою психолого-педагогічною увагою. Насправді, такої проблеми як відвідування  уроків у переважної більшості загальноосвітніх шкіл європейських країн немає, оскільки відповідальність за отримання освіти несуть батьки,  а в Україні законодавство так побудовано, що на практиці школа несе більшу ніж батьки відповідальність за навчання дитини та її поведінку. Так, у більшості штатів Північної Америки школи мають право виключати учнів  за невідповідність стандартам даного навчального закладу. А це тягне значні життєві проблеми для батьків, оскільки у такому випадку їм доводиться змінювати місце проживання, бо податок на нерухомість чи її оренду йде у тому числі і на конкретний освітній округ. Хоча варто зазначити, що оскільки батьки усвідомлюють такі ризики, то при виникненні проблем із поведінкою самі звертаються по допомогу, яку можуть надати і так званий шкільний поліцейський, і спеціальна психологічна служба, як включає консультації для всіх членів родини та педагогів.

Р. Пастушенко: Я пропоную переформулювати запитання.  Питання не у тому, чи потрібна  у школі оцінка за поведінку, а у тому чи оцінювати поведінку учня і як її оцінювати. Оцінювати потрібно лише за наступних умов: по-перше, оцінку учителями поведінки учнів хочуть знати самі діти і, по-друге, таке оцінювання потрібне суспільству. Не скажу нічого нового, стверджуючи:   у дитини є природня потреба  у тому, аби знати – задоволені нею оточуючі чи ні, приймають її вчинки рідні, близькі, знайомі чи ні. Ця потреба зумовлена існуванням відомих за З. Фройдом механізмів соціалізації: імітації, ідентифікації, почуття сорому і провини. Не маючи досвіду моделювання власної поведінки, дитина переважно копіює зразки поведінки тих, кому вона довіряє: батьків, старших родичів, класного керівника. друзів і т. д. Ідентифікуючи себе з близькими собі людьми: родиною, класом, вона приймає традиційні для цих спільнот зразки поведінки, а також цінності  і норми, на яких вони ґрунтуються, як свої власні. Отже, навіть у старшому шкільному віці, учневі важливо знати думку близьких собі людей про результати його соціалізації. Лише отримавши інформацію про схвалення або неприйнятність своїх слів та вчинків, він зможе або закріпити здобуті навички поведінки, або цю поведінку відкоригувати.

Суспільству теж потрібна інформація про поведінку учня. По-перше, ця інформація у значній мірі визначає якість освіти випускника. Нагадаю, що освіта як продукт – це не тільки знання, а й прийняті людиною суспільні норми та цінності (у широкому розумінні освіта – це  індивідуальна культура сучасної людини).  Знати, які у випускника школи ціннісні пріоритети і навички поведінки, важливо спільноті професійного навчального закладу, де цей випускник бажає навчатися, керівництву фірми, у якій він прагне працювати, громадському об’єднанню, членом якого він вирішив стати і т. д. По-друге, об’єктивна оцінка поведінки учнів – важливий показник якості освітнього процесу. Її потребують і педагоги, і органи управління та нагляду за роботою школи. Врешті, думку інших про свою дитину важливо знати батькам. Об’єктивна оцінка педагогами того, як себе поводить учень у школі та інших громадських місцях, куди він приходить як школяр, дозволяє батькам уявляти, як проходить особистісний розвиток дитини, і, відповідно, планувати та коригувати свою власну виховну діяльність (мова про свідомих батьків).   Інша справа, що сьогодні українське суспільство, сповідуючи подвійну мораль та будучи пострадянським, ще не визначилося з вимогами до повсякденної поведінки громадян. Тому оцінювати у школі можемо не вихованість, а тільки відповідність вчинків дитини вимогам до учня (відвідування, зовнішній вигляд, правила поведінки на уроках, у їдальні, коридорі і т. д. ). Оскільки у школах ці вимоги до учня різняться, ця оцінка може бути тільки внутрішньошкільною, описовою, а не бальною, бо різницю у балах не розумітимуть ні діти, ні їх батьки. Описувати треба не тільки проступки, а й досягнення дитини. Це дозволить і дорослим, і дітям бачити динаміку поведінки, чи краще сказати, динаміку розвитку організаційної культури учня.   

  Дуже важливим є  вироблення критеріїв оцінки та процедури її  виставлення. Серед показників, які визначають оцінку, слід виділити тільки ті, які  трактуються однозначно,  наприклад, відвідування уроків. Можливо, на запит батьків, може укладатися характеристика дитини.

Р. Кіяшко. Хто це буде робити? Адже класні керівники і так дуже завантажені різними видами так званих виховних робіт.

Р. Пастушенко: Я наголошую на необхідності виписування критеріїв та процедури оцінювання організаційної поведінки учнів ще й тому, що це дозволить замінити непотрібну (часто навіть шкідливу) роботу, яку сьогодні традиційно нав’язують класному керівникові, на потрібну і обов’язкову для нього як для координатора виховання учнів роботу. Саме класний керівник, і ніхто інший, має зібрати інформацію про дотримання учнями класу правил поведінки. Наступне його завдання – на підставі зібраної інформації винести власне обґрунтоване судження про якість організаційної культури кожного свого учня та довести свій висновок до відома його (цього учня) батьків.  Учителі-предметники та інші педагогічні працівники зобов’язані самі, у письмові формі (наголошую, не усно), регулярно інформувати кожного класного керівника про важливі, з позиції особистісного розвитку дитини чи освоєння нею навчального матеріалу, поведінкові здобутки і неприйнятні вчинки учня (для цього можна запровадити у школі спеціальний журнал). Важливо, щоб класний керівник хоча б раз у семестр (бажано, щомісяця) інформував дітей та їх батьків про те, які він бачить зміни в організаційній культурі учня, про оцінку цієї культури спільнотою школи. Однозначним для мене є й те, що така оцінка чи характеристика мають бути лише для внутрішнього користування, вона не може виходити за межі школи, і має служити єдиній меті - корекції поведінки та набуттю навичок позитивної взаємодії.

Л.  Кудрик: Оцінка відображає ставлення вчителя до учнів.У ній закладений моральний смисл, вона стає в руках досвідченого вчителя інструментом виховання, якщо пробуджує бажання учня вчитися, правильно поводитися і допомагає цьому бажанню, а не карає за невміння і небажання.

Якщо у сучасній школі ввести обов’язкову оцінку за поведінку, то багато вчителів будуть ставити негативну оцінку дитині за її втому, нервове перезбудження і виснаження, невміння правильно поводитися у цій застарілій системі, що часто і є головною причиною неадекватної поведінки учнів. Замість підкорення, дресури, які ведуть до знеособлення особистості, приниження людської гідності і відображають ганебну суть авторитарної педагогіки, у сучасній школі, яка гуманізується і демократизується, слід використовувати засоби спонукання, підтримки, захисту, стимулювання внутрішніх духовних сил дитини, заохочення до самовиховання і самовдосконалення. У педагогіці, як і в медицині, головний принцип: «Не нашкодь». 

Гірний О. Ми оцінюємо поведінку в школі чи поза нею (це з приводу відвідування)? Крім того, якщо у нас розвиватиметься інститут екстернату (який уже передбачений законодавством, тобто дозволений), тоді оцінка за відвідування може втрати сенс, так його і не набувши…

Костюк І. Безумовно, шкільна оцінка має стосуватися лише шкільного життя дітей. Якщо бути точним, то  варто говорити не стільки про поведінку, а саме про організаційну культуру школяра, як і пропонувалося у проекті інструктивно-методичного листа. Організаційна культура та її рівень якраз і передбачає відвідування уроків, обов’язковість у виконанні навчальних завдань - як вдома, так і під час уроків, залученість до шкільного життя тощо. А також те, що можна і чого не можна робити  у школі.

 Гірний О. Тим більше потрібно говорити про адміністративні санкції, наприклад недопущення до здачі ЗНО, в разі поганої оцінки за поведінку. Також ця оцінка повинна відігравати роль при вступі в ліцей, коледж та інше.

Бущак І. Сьогодні в дітей є дуже багато поведінкових розладів.  На жаль це не один-два діагнози. Дуже часто це дуже широкий спектр поведінкових розладів.  Поставити погану оцінку дитині – не допоможе вчителю зробити свою роботу ефективною.  Учителю потрібно більш ширший набір виховних чи психологічних  інструментів, які б допомогли дитину мотивувати до навчання та мотивувати до успішної соціальної взаємодії. У такій ситуації педагогу потрібно комплекс порад та консультативна допомога, а не цифровий набір оцінок. У терміні «організаційна культура»  є вже певна історія та досвід впровадження.  Дуже багато організацій, фірм уже давно працюють із принципами та засадами корпоративної організаційної культури.   Хочу сказати, що вона включає більше ширший аспект ніж, той про який ми сьогодні говоримо.  Ми зупинилися лише на поведінці учня, а варто, як і в корпоративній культурі враховувати усі організаційні одиниці: батьків, вчителів, дирекції, керівництва освіти.  До прикладу: ми просимо поважного ставлення до вчителя від учнів.  Але якщо у правилах корпоративної організаційної поведінки буде прописано, що і батьки, і керівництво закладу (освіти) поважно ставиться до вчителя, то і від учнів набагато легше буде це вимагати. і хочу запропонувати розробити критерії так званої «корпоративної  організаційної культури» і тоді оцінювати її.

Якщо у розбудові корпоративної організаційної культури, розбудові систем заохочення до успішної організаційної поведінки учня все таки варто було запроваджувати оцінювання, то я би висловив свою пропозицію.  Таке оцінювання могло би бути накопичувальним (кредитним).  Учень може заробити додаткові бали, беручи участь у шкільних заходах (свята, акції), пришкільних виховних (опіка молодших учнів, участь у скаутських чи виховних групах) чи спортивних програмах (класна або шкільна спортивна команда, індивідуальні спортивні виступи), культурні проекти (учнівські театр, оркестр, ансамбль, креативна студія).  Але знову ж таки для учнів треба створити ці умови, школі допомогти розвинути відповідну інфраструктуру.  Але такі можливості дають учням зацікавлюватися школою, як організацією, спільнотою, а відтак сприяють відповідальній та ефективній організаційній поведінці учня.

Пастушенко Р. Характеристика випускника – це опис вихованості дитини, практикований радянською школою.  Оскільки сьогодні українське (пострадянське) суспільство ще не може на загальнодержавному рівні сформулювати критерії вихованості (недаремно їх навіть не пробували виписати у державних стандартах), мова може йти тільки про організаційну культуру школяра – культуру поведінки дитини як учня конкретної школи, у якій склалася своєрідна корпоративна культура (бо школа – це спільнота учасників навчально-виховного процесу: педагогів, учнів та їх батьків). Оцінювання учнів на дотримання норм корпоративної культури рідної школи сприятиме не лише вихованню дітей, а й удосконаленню взаємовідносин між дорослими учасниками освітнього процесу. Адже і педагогам, і батькам важливо не просто виставити вербальну оцінку поведінки учнів, а й пояснити, у випадку, коли порушення офіційно визнаних шкільною спільнотою норм поведінки часто повторюється,  що спричиняє ці порушення. Бо, якщо учні порушують дисципліну, то або\і учителі роблять щось не так як слід, або\і батьки обрали неприйнятне ставлення до чогось у цій школі, наприклад, не цінують якийсь предмет, роботу учителя чи загалом процес навчання. Отже, запровадження оцінювання організаційної культури стимулюватиме педагогів, учнів та їх батьків розвивати корпоративну культуру своєї спільноти, удосконалювати шкільний виховний простір.  Іншими словами, внутрішньошкільна оцінка поведінки учнів -  це певний стимул до покращення взаємовідносин між всіма учасниками навчально-виховного процесу.

Гірний О. Ми входимо в суспільство, де дотримання «правил гри»,а отже і дисципліни, має стати цінністю. Європейські цінності, про які так багато сьогодні говорять, а також очікувані здобуті компетентності випускників шкіл передбачають не лише відповідальність, але й вміння працювати у команді, тобто дисциплінованість, розвинуті комунікативні навички, дотримання прийнятих усіма правил, участь у виробленні цих правил, розуміння важливості демократичних процедур.

Пастушенко Р. Прийняття українцями європейських «правил гри» йшло б значно швидше, якщо б ми ще у 90-х провели освітні реформи. Відсутність реформ – це основна причина зневажливого чи байдужого ставлення до школи, яке так часто сьогодні виявляють українці, не лише студенти педуніверситетів,  батьки теперішніх учнів, а й самі педагоги. Чому діти не люблять школу? Чому вони порушують  дисципліну(правила поведінки)? З одного боку, поведінка учнів відображає ставлення до школи їх батьків, інших близьких, а з іншого – професійну компетентність учителів. Недосвідчені та непрофесійні вчителі, яких у педагогічних вузах не навчають,  як викладати та виховувати, не тренують, як проводити уроки та компетентно вирішувати конфліктні ситуації, не можуть ефективно навчати та успішно виховувати. Тож запровадження оцінювання організаційної культури учня – це, по суті, освітня реформа, яку слід підготувати. Для цього потрібно організувати відповідне навчання класних керівників, розробити  для них методичні посібники та рекомендації. Проведення цієї реформи стимулюватиме професійний розвиток наших педагогічних працівників як виховників.

Л.Мазур: Я підкреслюю, що якщо і запроваджувати оцінювання, то така оцінка має бути якісною, вираженою вербально, а не у балах; бо людина не мислить оцінюватись «бально», і на мою думку, повинен бути оцінений кожен крок дитини в школі, і саме з цих «дрібних» оцінок потрібно виставляти загальну. І ще я хочу сказати, що така оцінка має бути  прийнятною як для Львівщини, так і для цілої України.

О.Гірний: Дітям узагалі потрібне оцінювання з боку дорослих – це правда. У тому числі, оцінювання їхньої поведінки. Тут я цілковито погоджуюся з  Л. Мазуром. Але, коли йдеться про дітей молодшого віку, тоді все простіше: звичайного описового оцінювання їм буває достатньо, щоб скоригувати свою поведінку. Але що робити з «вєліковозрастнимі» бевзями, які на «теоретичні» зауваження і навіть «описові» оцінки – не реагують. Такі учні часто реагують лише на загрозу, і коригують поведінку тільки тоді, коли їх щось налякає – наприклад санкції. Коли я говорю про покарання, то маю на увазі саме цю категорію учнів.

Можливо, слід також розглянути можливість дозволити школам запроваджувати свої способи покарань за погану поведінку учнів і нагород за хорошу. 

Костюк І. Ми погоджуємося що оцінка потрібна і дитині, і суспільству. Потрібно оцінювати організаційну культуру школяра, яка тісно пов’язана з корпоративною культурою, якої ще немає. Хоча навряд чи стосовно учнів може вживатися саме термін «корпоративна». Це більше стосується дорослих у школі. Варто передбачити, що пропозиція оцінювати поведінку учнів  у школі має бути універсальною та законодавчо коректною, тобто бути прийнятною у будь-якій школі України за бажанням колективу її впроваджувати.  Мабуть, все ж таки мають бути і певні  адміністративні санкції, адже немає санкцій – немає відповідальності. Також важливим є передбачити загрозу  суб’єктивізму в оцінюванні та зловживання  ним. Також має бути передбачена інша загроза - конформізм у поведінці дитини через формалізовані вимоги до її бажаної «вихованості».

Гірний О. Потрібно визначити сенс у доцільності такої оцінки, а аж потім говорити про критерії та інструменти. Окрім того, оцінка має бути мінімалізована – і виставлятися лише тим, хто заважає проводити уроки, порушує процес навчання в класі. Як на мене, має бути виставлена певна «червона лінія», виходити за яку дитині не слід. Отже слід поставити і вирішити наступні питання: хто має робити оцінювання? За якими критеріями? Які адміністративні наслідки для дитини та батьків (?) матиме «негативна» оцінка?  Яка відповідальність за помилковість чи недостовірність оцінки?

Пастушенко Р. Сенс один – оцінка за поведінку потрібна дитині. Решта - простір для нашої діяльності.

                                    ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.         Оцінювання поведінки учнів як поняття має певну негативну конотацію, однак потребує нового осмислення. Існує дві протилежні позиції з приводу її впровадження/ повернення у практику  діяльності загальноосвітніх середніх шкіл:

·         оцінка є методом шантажу та неприпустимого покарання, отже від неї слід категорично відмовитися;

·         оцінювати поведінку учнів як прояв їх організаційної культури та вихованості  в умовах зростання цінності демократичних процедур і правил необхідно.

2.         Дискусія навколо питання оцінювання поведінки учнів виопуклює проблему професійної компетентності та педагогічної культури вчителів сучасної української школи,  а також висуває питання недосконалості шкільних процедур і правил.

3.         Практика використання окремими ЗНЗ оцінки за поведінку учнів свідчить про необхідність унормування процедури та узгодження предмету оцінювання на основі професійної дискусії із залученням не лише педагогів, але й батьківської спільноти і громадськості.

4.         Найбільшою загрозою впровадження оцінки за поведінку може стати зловживання нею як інструментом влади педагогів над дитиною, нехтування права на приватність та  вільний розвиток. Варто визнати, що питання поваги до гідності і прав дитини, розуміння суті прав дитини та відповідальності дорослих,  проблема шкільної дисципліни, маніпулювання та примусу, закритості шкіл як навчально-виховних середовищ є серйозною темою для професійної педагогічної освіти та оцінювання якості роботи шкіл.

5.         Мінімізувати загрози, пов’язані з впровадженням оцінювання поведінки учнів як прояву їх організаційної культури, може запровадження чітких загальних критеріїв та прозорих процедур виставлення такої оцінки, яка має бути лише внутрішньо шкільною, непублічною, виключно  описовою та виставлятися  систематично (не частіше як раз на місяць).

6.         У дискусії навколо концепції Нової української школи  варто звернути увагу і на механізми забезпечення  наскрізного виховання, базованого на  морально-етичних та соціально-політичних цінностях, серед яких унормоване, з прозорими критеріями та процедурами оцінювання організаційної культури учнів може стати важливим чинником розвитку школи як демократичної спільноти, яка забезпечить неупереджене  та справедливе ставлення  до кожної дитини.  

Учасники круглого столу:

Бущак І.М. – викладач кафедри практичної психології

Гірний О.І – доцент кафедри природничо-математичної освіти

Занік Г.В. – методист кабінету розвитку освіти

Кіяшко Р.М. - методист кабінету розвитку освіти

Костецька М.В. -  методист кабінету розвитку освіти

Костюк І.А. - методист кабінету розвитку освіти

Кудрик Л.Г.  - доцент кафедри життєвих компетентностей

Мазур Л.О. - доцент кафедри педагогіки

Пастушенко Р.Я. - завідувач кабінету розвитку освіти 

Онанко О.С.- методист кабінету розвитку освіти

Круглий стіл «Оцінка за поведінку в школі: актуальність, досвід, перспективи»
Круглий стіл «Оцінка за поведінку в школі: актуальність, досвід, перспективи»

21 червня 2016 році на базі Кабінету розвитку освіти КЗ ЛОР «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» був проведений «круглий стіл», метою якого було обговорити проблему оцінювання поведінки учнів у школі. 

Думки учасників круглого столу, а висловлювались різні погляди  на проблему, представлені у цих записах .

І.Костюк: Шановні колеги, ми сьогодні зібралися обговорити  важливе питання  оцінювання поведінки учнів у школі  - наскільки така оцінка потрібна, можлива та як вона має  бути унормована.

Серед проблем сучасної української школи, які безпосередньо впливають  на її освітньо-виховну ефективність, велика кількість вчителів та шкільних адміністраторів називають відсутність ефекту «батога та пряника», який був притаманний радянській школі. Адже «пряником» була можливість завершити повну загальну середню освіту та отримати шанс вступити до вищих навчальних закладів. Такий вступ та майже стовідсоткова вірогідність  отримання диплому про вищу освіту означали доступ до соціального ліфту. Щодо «батога», то не стільки низький рівень навченості, скільки  претензії до поведінки учнів могли стати на заваді отриманню атестату  середньої школи, а отже - вступу до ВНЗ з усіма наслідками, які з цього випливають. Отже, як говорять, вчителі,  радянська школа мала доволі ефективний інструмент  впливу на поведінку учнів та студентів.  В умовах зменшення адміністративного впливу на учнів з боку школи як інституції, зниження мотивації (з різноманітних причин) до успішного навчання сучасна українська школа вже не може використовувати традиційні методи впливу на вихованців, їх дисциплінованість та дотримання визначених дорослими норм поведінки. А освітня бюрократія, принаймні на рівні обласного управління освіти,  у відповідь на поточну ситуацію головний акцент у виховній роботі школи робить на так зване превентивне виховання (тобто профілактику правопорушень), вимагаючи звіти про проведені заходи, конкурси тощо замість вироблення стратегії виховання позитивного ставлення до  правил та загальноприйнятних норм.  Тому в педагогів  зараз дуже гостро стало питання : Яким чином впливати на поведінку учня і як визначити норми поведінки, якої слід дотримуватись?

Чинне положення про загальноосвітній навчальний заклад дозволяє окремо взятій школі самостійно вирішувати питання про введення оцінки за поведінку, і, як нам відомо, ряд шкіл це роблять. Однак загалом ставлення до впровадження  оцінки за поведінку є невизначеним як серед педагогів, так і серед громадськості. Кабінет розвитку освіти ініціює обговорення  та вироблення коректних методичних рекомендацій щодо оцінювання щоденної поведінки учнів.

Л. Кудрик: Я вважаю, що не слід вводити у школі оцінку за поведінку.  Учні повинні пристойно поводитись у школі не тому, що можуть отримати погану оцінку за поведінку, і через це їх викликатимуть до директора, або запросять до школи батьків тощо, а через те, що школа, за В.Сухомлинським,  – це «світоч розуму, святиня і надія, духовна колиска народу. Це зосередження добрих почуттів, тонких переживань. Це вічне вогнище краси й освіченості». Мають бути правила для учнів, чіткі і зрозумілі, позитивно сформульовані (наприклад, «не бігати по коридорах» – неправильне формулювання, тому що акцент все-таки робиться на слові «бігати», натомість правило має звучати: «коридорами ходити спокійно»). Правила учні повинні обговорити і добровільно прийняти, щоб це стало для них не нав’язаною зовні вимогою,  а їх власним добровільним вибором, свого роду самозобов’язанням. Як каже народна мудрість: «назвався грибом – лізь  у кошик». Тобто, назвався учнем – будь добрий виконувати правила для учнів. Повага до вчителя значною мірою  обумовлена його авторитетом. Добре, якщо особистість учителя гармонійна, зріла: учитель спокійний і врівноважений, не опускається до крику і шантажу, брутальних слів і неадекватних реакцій, справедливий і об’єктивний в оцінюванні, з повагою ставиться до учнів, колег і батьків. Такий учитель може стати для учнів зразком для наслідування. У недобросовісного ж  учителя оцінка часто є інструментом шантажу, покарання учня, що занижує його самооцінку, навіює переконаність у нікчемності і неспроможності, а отже, суттєво гальмує подальший розвиток особистості, негативно впливає на здоров’я.

Л. Мазур: З особистого досвіду можу сказати, що оцінка за поведінку потрібна, і її потрібно повернути в  школу. Оцінка за поведінку та її реальний вплив на подальше життя дитини можуть вберегти багатьох школярів від необдуманих вчинків та безкарності.

Занік Г.  Підтримуючи п. Ліліану, в тому що мають бути правила для учнів, чіткі і зрозумілі,  які учні повинні обговорити і добровільно прийняти, вважаю, що оцінка за поведінку потрібна. І саме ці правила, які учні старших класів, використавши загальні шаблони, сформулюють самі, добровільно візьмуть участь у обговорені запропонованих вчителем критеріїв оцінювання і мають лягти в основу шкільної оцінки за поведінку.

Костюк І. Є дві протилежних точки зору. Урізноманітнимо наше обговорення прикладами зарубіжного досвіду оцінювання поведінки школярів. Зокрема, як це робиться у деяких школах Польщі.

Р. Кіяшко. Оцінка за поведінку учня виражає думку школи про якість дотримання учнями шкільних обов'язків, їх особистої культури, участі у житті класу, школи і громади, ставлення до однокласників і інших осіб, повагу до себе як особистості та саморозвиток, використання власних можливостей і таланту, а також можливостей, які пропонуються школою.

            Поведінка учня оцінюється за шкалою: зразкова, дуже добра, добра, задовільна, незадовільна, догана. Діяльність учня розглядається у певних трьох категоріях: І категорія. Сумлінність, старанність, відповідальність. ІІ категорія. Тактовність, особиста культура, дотримання правил безпеки. ІІІ категорія. Активність учня у діяльності класу, школи, громади. Під час виставлення оцінки за поведінку у кожній категорії вихідним пунктом є оцінка «добре». Позитивні чинники підвищують цю оцінку, а негативні – понижують. Наприклад, позитивні чинники, що підвищують оцінку у першій категорії «Сумлінність, старанність, відповідальність», сформульовані так:  виконання домашніх завдань, готовність до уроку, тобто наявність зошита, підручника, спортивної форми тощо, вчасне повернення книжок до бібліотеки, систематичне і пунктуальне відвідування шкільних уроків, активність під час занять, зокрема фізкультурою. Оцінка виставляється в залежності від кількості порушень: якщо їх два чи менше - поведінка визнається зразковою, якщо порушень 8-9 – поведінка є незадовільною, якщо таких порушень фіксується 10 та більше - учням виноситься догана. Така ж система працює і щодо інших категорій, в яких розглядається щоденна поведінка учнів, як от:  відповідне ставлення до вчителів та інших працівників школи, дотримання культури мови, шанування гідності як своєї, так і інших, дбайливе ставлення до шкільних речей, чесність. Останнє для нас дуже актуальне, бо передбачає самостійне виконання домашніх та контрольних робіт, трактування списування як крадіжки чужих результатів праці, правдивість, визнання своєї помилки чи поганої поведінки. Береться до уваги польськими педагогами і турбота про здоров’я своє та інших (уникнення травматичних ситуацій – біг коридорами, сходами, відповідний одяг під час перерви на свіжому повітрі тощо). Беруть до уваги наші польські колеги і виокремлюють в третю категорію такі прояви поведінки учня, як допомога однокласникам у навчанні (не списування!), участь у діяльності класу й школи, систематична участь у додаткових шкільних та позашкільних гуртках, змаганнях, конкурсах тощо. І якщо учень, учениця представляє хоча б один раз школу  у конкурсах і змаганнях, то отримує оцінку «зразково», якщо ж більше 5 разів на рік бере участь у діяльності класу чи школи - оцінка «дуже добре», а от якщо демонстративно уникає участі, то отримує «догану». Взагалі слід зауважити, що у польських школах ретельно розписано та узгоджено усі критерії поведінки учнів та її оцінювання із наведеними описами позитивних та негативних проявів поведінки учнів. 

Гірний О. Чи відомо Вам про досвід виставлення  у Польщі негативної оцінки за поведінку, так званої «догани»?

Кіяшко Р. Як нам відомо, така оцінка виставляється дуже рідко, і її виставлення є швидше виключенням, ніж правилом. Якщо учневі загрожує така оцінка його поведінки в школі – залучаються як державні органи поліції, так і батьківська громада, психологічна служба.

Гірний О. Якими будуть адміністративні покарання для дитини або її батьків, якщо така оцінка все ж таки буде виставлена?

Кіяшко Р.  - Оцінка за поведінку дуже важлива для польської дитини, оскільки думка оточуючих формує  позитивну характеристику громадянина держави,  від оцінки в школі може великою мірою залежати майбутня доля учня.

Гірний О. Отже, насправді, реального адміністративного наслідку для дитини оцінка поведінки як негативної не має? Виглядає, що головним  інструментом впливу на поведінку дитини у польських школах є суспільний осуд у вигляді  несхвалення шкільним колективом тих чи інших вчинків підлітків.

Костюк І. Я б хотіла поставити присутнім запитання: якими будуть, на вашу думку, наслідки, якщо ми повернемо оцінку за поведінку в нашу школу?

Бущак І.: Я хочу сказати, що обговорюючи поставлене питання, можливо варто проаналізувати нинішні тенденції до перегляду оцінювання. У такому форматі, в якому воно існує зараз, оцінювання  не дає  інформації про результати впливу школи на особистість учнів взагалі. Адже не секрет що багато як науковців, так і практиків в галузі педагогіки нинішню формалізовану оцінку за навчання не вважають такою, яка показує  повною мірою як  рівень, так і якість знань дитини, і говорять про необхідність майбутньої зміни такого стану речей. Мова може йти про те, чи така оцінка за поведінку може бути частиною загальної оцінки навчальних досягнень учнів.

Занік Г. Чому ми говоримо лише про те, який вплив оцінка за поведінку матиме на статус учня в  класі, школі, громаді? Хіба призначення оцінки за поведінку  тільки у тому, щоб бути своєрідним регулятором  впливу на особистість? Давайте поміркуємо про впровадження цієї оцінки, зважаючи на процедуру її виставлення. Я думаю, що при добре продуманій процедурі оцінювання поведінки учня, її (процедури) виховний вплив на формування особистості перевершить ефект від самої виставленої оцінки. За такої умови, незважаючи на формалізованість будь-якого оцінювання, оцінка за поведінку школі потрібна.  Вміло організований процес виставлення оцінок, в основі якого - співробітництво з учнем, вчитиме дитину поступатися своїми бажаннями для блага інших, дасть їй відчуття життя «з іншими» і для «інших», виховає повагу до дорослих.

Костюк І. Звичайно ми не можемо не зважати на тенденції  змін до підходів в оцінюванні знань учнів, але, як говорилося на початку, ми у даний  час хочемо дати надійні інструменти як для адміністрації та педагогів навчальних закладів,  які вже впровадили таку оцінку, так і для тих, хто відчуває потребу у впровадженні оцінки поведінки своїх учнів. Дані проведеного моніторингу якості виховного простору ЗНЗ Львівщини показали нам, що педагогічні колективи, а також батьки, відчувають необхідність чітких орієнтирів у поведінці учнів, того, що насправді можна, а що ні у повсякденному шкільному житті. Оскільки педагоги відчувають беззахисність та безпорадність у випадках  порушень дисципліни, «неслухняності» дітей, іноді відсутності  взаєморозуміння з батьками дітей щодо дисциплінарних вимог, то  потреба в певному адміністративному , формальному впливові є актуальною.

О. Онанко: Я проти оцінки як засобу покарання, проте підтримую впровадження польського досвіду застосування оцінки як засобу мотивації, наприклад, при заохоченні школярів до участі у конкурсах, олімпіадах, змаганнях, де учні отримують оцінку «зразкова» або «дуже добра», коли виступають за школу, і, навпаки отримують «догану», тоді, коли своєю неучастю підвели школу чи вчителя. З власного досвіду скажу, що є учні, які добре вчаться, активні на уроках, проте індиферентні до участі у конкурсах чи змаганнях, посилаючись на те, що їм не потрібен зайвий клопіт. У даному випадку, думаю, оцінка відігравала б позитивну роль.

Гірний О. На мою думку, неможливо сьогодні впроваджувати оцінку за поведінку, адже  в державі втрачена вся система цінностей і запозичати досвід сусідньої Польщі, в якої немає такої низки проблем, дуже складно. Адже, по-суті, мова йде про дозволені (санкціоновані, рекомендовані, узаконені) способи стимулювання. Іншими словами: ми виховуємо дітей лише засобами «пряника» (тобто виключно позивним стимулюванням) чи також і засобами «батога» (тобто – негативним стимулюванням)? Це – перше і головне питання, від відповіді на яке залежить вся подальша дискусія.

1. Відомий мені досвід європейських країн свідчить, що поведінка учнів є там також проблемою, як і у нас. Відомі численні випадки насильства з боку учнів, причому не лише до ровесників, але й до учителів. Ба більше – випадки застосування учнями вогнепальної зброї, що привели до загибелі великої кількості людей. Багатьма теоретиками педагогіки ці випадки наводяться як приклади занепаду т.з. «гуманістичної» педагогіки, коли методи «батога» виключаються з педагогіки, а з учнями «цяцькаються», боячись уразити їхні «вразливі душі» доганами, двійками та іншими формами покарань. В літературі, зокрема польській, ця проблема позначена, як проблема вибору між двома методологіями педагогіки: пайдоцентризмом і аксіоцентризмом.

2. Якщо ж говорити простіше, то все зводиться до проблеми дисциплінованості та відповідальності: 1) чи дисциплінованість і відповідальність індивіда є педагогічною цінністю, яку треба конче виховувати?, і 2) чи можливо виховувати дисциплінованість і відповідальність лише позитивними засобами стимулювання дисциплінованої та відповідальної поведінки – без негативних засобів, головним із яких є покарання?

3. Можна, звичайно, починати «фільозофствування» щодо потреби покарань, але я висловлю лише свою думку: покарання потрібні. Саме покарання створюють відповідні «межі дозволеного», стикнувшись з якими індивід тільки й може навчитися відповідальності та дисциплінованості. І всі проблеми «гуманістичної». «учнєцентричної» бла-бла-бла педагогіки полягають у тому, що не застосовуючи покарань у школі, освіта випускає в життя молодих людей – цілковито не готових до того, що за переступання будь-яких суспільних норм вони можуть бути покарані. В результаті перше ж серйозне реальне життєве покарання призводить до виникнення психічних комплексів і розладів. Відтак, практика покарань у школі є, насправді, отією «вакциною», яка «моделює» у зменшеному послабленому вигляді ситуацію, що може часто трапитися в житті – уже на повну силу. І в такий спосіб дає молодому індивіду імунітет від майбутніх психічних розладів через покарання.

Іншими словами, індивід, який у школі мав схильність хамити та ображати оточуючих, і не мав ніяких покарань за таку поведінку, вийшовши в самостійне життя, при першій-другій спробі нахамити комусь на вулиці, може елементарно «дістати в морду», або й бути покаліченим. Не маючи ніякого (негативного!) досвіду отримання «здачі» (золоте правило етики), він отримає такий стрес, який може викликати: а) депресію, б) агресію і – в будь-якому випадку – в) комплекс. І все лише тому, що в школі до нього не застосовували ніяких покарань за хамство.

4. Одним зі способів покарання, зокрема, за погану поведінку, є негативна оцінка. Точніше – може бути, якщо за такою негативною оцінкою буде стояти якась санкція (тобто власне якесь покарання). Наприклад, не допущення до підсумкової атестації (атестацій) з предмета (предметів), причому не обов’язково у випускних класах; залишення на другий рік; переведення до спеціальних класів «вирівнювання» чи узагалі – до спецшкіл «для хуліганів» тощо.

Це – ключові питання нашої дискусії.

Костюк І. Так, у нас великі розбіжності. Однак  беручи до уваги, що асоціальність не є популярною у жодному суспільстві, ми можемо  поміркувати щодо можливості впровадження оцінки за поведінку у наших школах. З одного боку, впровадження такої оцінки є дуже проблематичним в умовах відсутності реальної системи цінностей у більшості суспільства. За приклад  може служити ситуація  з так званим лихослів’ям. Взагалі вживання  ненормативної лексики за чинним законодавством  є адміністративним правопорушенням, однак навіть характеристика таких слів  як нецензурних чи ненормативних є проблематичною. Адже цензура вже пропускає як друк, так і публічне вживання  таких слів, хіба що «пі-пі-пі» в телевізорі. І якщо публічні люди - політики, представники шоу-бізнесу та інші – використовують мат, то як ми можемо вимагати від молоді  утримуватися від вживання таких слів?  Отже без змін загального морального клімату нормативна вимога моральної поведінки дітей може бути спрофанована і стати прикладом лицемірства. З іншого боку - чекати, поки усі дорослі громадяни стануть зразком для наслідування молодшому поколінню, також не варта. Тому, можливо, і варто запровадити жорсткіші правила та відповідальність за їх порушення вже у шкільному віці.

Можливо, оцінювання поведінки сприятиме  зростанню «соціальної безпеки».

М. Костецька:  На мою думку, впровадження оцінки за поведінку впливає перш за все на результати навчання. На жаль немає такої магічної стіни, яка б розділяла навчання та виховання учнів у школі. Це, врешті-решт, повинні зрозуміти всі учасники навчально-виховного процесу, а особливо – вчителі. Завжди поведінка учнів впливала, впливає і буде впливати на навчання учнів, ставлення учителів до дітей, та на виставлення предметних оцінок. Для того, щоб полегшити учням навчання в школі, вчителям -  оцінювання, а батькам  - виховання, необхідно виробити механізм взаємодії та впливу на дітей, які погано поводяться. Середовища, в яких перебувають навчальні спільноти, відрізняються між собою: в одних школах існує порядок і дітям легше навчатися, а в інших – ні. Безумовно, діти, котрі гарно поводяться, мають більше шансів краще вчитися, мати добрі оцінки і дають таку можливість іншим. У минулому, якщо дитина поводилася погано, то її карали. Проте дослідження показали, що застосування покарання у школі, та й навіть вдома, виявляється зовсім неефективне, бо воно викликає в дітей лише агресію, а непослідовність і надмірність каральних впливів шкодить дитячому психічному та фізичному здоров’ю. Натомість навчання того, як саме треба поводитись, допомога, підтримка та посередництво у конфліктних ситуаціях, спонукають  учнів до кращої поведінки та вдячності за розуміння. Досвід позитивної поведінки є дуже важливим для учнів, а те, що вчителі винагороджують та відзначають, виявилось найбільш ефективним підходом для сучасних молодих людей. Суть австралійського досвіду, з яким я мала можливість познайомитися через публікації,  якраз у тому що первинним є саме навчання дітей гарної поведінки. Австралійські педагоги вважають, що діти не народжуються зі знаннями про те, як вони мають себе поводити, тож їм потрібно про це розказати. Тому у школах  Австралії, наприклад,  поряд з навчанням читати, писати, малювати та співати навчають, як гарно поводитись у школі, на спортивному майданчику, в автобусі чи на зупинці. І лише після того, як учні отримають навички гарно поводитись, можна очікувати і вимагати від них дотримання встановлених правил. Вчителі усвідомлюють, що діти не можуть автоматично розуміти, що мається на увазі, коли кажуть: «Будь хорошим, чемним»,  тому всі навчатимуться та тренуватимуть вміння, щоб досягнути бажаного результату за допомогою як основного, а коли потрібно, то й додаткового часу, скільки буде вимагати кожен конкретний випадок. Таке навчання розпочинається з початком навчального року у всіх напрямках: в автобусі, на майданчику, в їдальні, рекреаціях, в класах та в інших приміщеннях школи та поза її межами.

Поведінку в австралійських школах не оцінюють у балах. Перед тим як дитину зарахують до початкової школи, батькам пропонують подивитися півгодинний фільм про школу та систему підтримки позитивної поведінки. Згодом батьки отримують відповідні брошурки,  де розповідають, чого очікують від учнів та наголошують, що впродовж року згідно з розкладом будуть навчати, як гарно поводитись. Також  йде мова про те, що вчителі допомагатимуть тим учням, котрі погано поводяться, проводячи для них індивідуальні консультації та додаткові заняття. Увесь педагогічний колектив школи використовуватиме різні методи допомоги всім учням у досягненні ними необхідних результатів та створенні позитивного виховного простору школи. Визнання учнями того, що потрібно добре поводитись усюди, стимулюється призами, смайликами, урочистою похвалою, спеціальними ваучерами.  Ваучери використовуються для того, щоб матеріально заохотити дітей. Деякі учні збирають ваучери, а інші можуть взяти участь у розіграші призів. Про ці важливі події повідомляють на шкільних лінійках. Дослідження показують, що впровадження такої системи у школах забезпечує загалом демонстрацію гарної поведінки 80% учнів. Ці 80% користуються універсальною  загальношкільною системою підтримки позитивної поведінки. Якщо ж деякі учні поводяться невідповідно очікуванням і отримують «картки-зауваження з поведінки», то це є сигналом до втручання та іншого роду підтримки і вони мають можливість пройти додаткове навчання.  Учнів, які потребують додаткового навчання правил поведінки, приблизно 15%.  Створюється відповідна команда у складі психолога, вчителів - предметників, класного керівника і вони випрацьовують план дій, який буде ефективним у кожному конкретному випадку. Ці 15% учнів є частиною посиленої система підтримки позитивної поведінки для дітей з групи ризику. Коли на таких учнів заводять спеціальний формуляр «point sheet», то у ньому роблять відмітки та записують спостереження про прогрес у поведінці. На цьому етапі команда вчителів тісно співпрацює з батьками. Батькам у телефонному режимі та при особистих зустрічах, що відбуваються регулярно, повідомляють про проступки та досягнення їхніх дітей. Батьки у свою чергу не приховують фактів негативної поведінки дітей вдома. Тож школа і родина тісно співпрацюють з метою покращити поведінку учнів та виключити їх з групи ризику. Якщо покращити поведінку учня це не допомогло, то дитину відносять до третьої групи  – групи з високим ступенем ризику. У цій групі приблизно 5% від усіх учнів школи. Учні, які належать до групи високого ризику, стають частиною інтенсивної індивідуальної  системи підтримки позитивної поведінки. Їх підтримка та посередництво стають ще більш інтенсивними та індивідуальними.

Костюк І.- У західноєвропейських країнах, наприклад, у Нідерландах, також  є подібна практика: існуючі там електронні щоденники допомагають батькам постійно контролювати навчання своїх дітей та їх поведінку в школі. і якщо учень має проблему з поведінкою – його переводять в окремий клас - клас з посиленою психолого-педагогічною увагою. Насправді, такої проблеми як відвідування  уроків у переважної більшості загальноосвітніх шкіл європейських країн немає, оскільки відповідальність за отримання освіти несуть батьки,  а в Україні законодавство так побудовано, що на практиці школа несе більшу ніж батьки відповідальність за навчання дитини та її поведінку. Так, у більшості штатів Північної Америки школи мають право виключати учнів  за невідповідність стандартам даного навчального закладу. А це тягне значні життєві проблеми для батьків, оскільки у такому випадку їм доводиться змінювати місце проживання, бо податок на нерухомість чи її оренду йде у тому числі і на конкретний освітній округ. Хоча варто зазначити, що оскільки батьки усвідомлюють такі ризики, то при виникненні проблем із поведінкою самі звертаються по допомогу, яку можуть надати і так званий шкільний поліцейський, і спеціальна психологічна служба, як включає консультації для всіх членів родини та педагогів.

Р. Пастушенко: Я пропоную переформулювати запитання.  Питання не у тому, чи потрібна  у школі оцінка за поведінку, а у тому чи оцінювати поведінку учня і як її оцінювати. Оцінювати потрібно лише за наступних умов: по-перше, оцінку учителями поведінки учнів хочуть знати самі діти і, по-друге, таке оцінювання потрібне суспільству. Не скажу нічого нового, стверджуючи:   у дитини є природня потреба  у тому, аби знати – задоволені нею оточуючі чи ні, приймають її вчинки рідні, близькі, знайомі чи ні. Ця потреба зумовлена існуванням відомих за З. Фройдом механізмів соціалізації: імітації, ідентифікації, почуття сорому і провини. Не маючи досвіду моделювання власної поведінки, дитина переважно копіює зразки поведінки тих, кому вона довіряє: батьків, старших родичів, класного керівника. друзів і т. д. Ідентифікуючи себе з близькими собі людьми: родиною, класом, вона приймає традиційні для цих спільнот зразки поведінки, а також цінності  і норми, на яких вони ґрунтуються, як свої власні. Отже, навіть у старшому шкільному віці, учневі важливо знати думку близьких собі людей про результати його соціалізації. Лише отримавши інформацію про схвалення або неприйнятність своїх слів та вчинків, він зможе або закріпити здобуті навички поведінки, або цю поведінку відкоригувати.

Суспільству теж потрібна інформація про поведінку учня. По-перше, ця інформація у значній мірі визначає якість освіти випускника. Нагадаю, що освіта як продукт – це не тільки знання, а й прийняті людиною суспільні норми та цінності (у широкому розумінні освіта – це  індивідуальна культура сучасної людини).  Знати, які у випускника школи ціннісні пріоритети і навички поведінки, важливо спільноті професійного навчального закладу, де цей випускник бажає навчатися, керівництву фірми, у якій він прагне працювати, громадському об’єднанню, членом якого він вирішив стати і т. д. По-друге, об’єктивна оцінка поведінки учнів – важливий показник якості освітнього процесу. Її потребують і педагоги, і органи управління та нагляду за роботою школи. Врешті, думку інших про свою дитину важливо знати батькам. Об’єктивна оцінка педагогами того, як себе поводить учень у школі та інших громадських місцях, куди він приходить як школяр, дозволяє батькам уявляти, як проходить особистісний розвиток дитини, і, відповідно, планувати та коригувати свою власну виховну діяльність (мова про свідомих батьків).   Інша справа, що сьогодні українське суспільство, сповідуючи подвійну мораль та будучи пострадянським, ще не визначилося з вимогами до повсякденної поведінки громадян. Тому оцінювати у школі можемо не вихованість, а тільки відповідність вчинків дитини вимогам до учня (відвідування, зовнішній вигляд, правила поведінки на уроках, у їдальні, коридорі і т. д. ). Оскільки у школах ці вимоги до учня різняться, ця оцінка може бути тільки внутрішньошкільною, описовою, а не бальною, бо різницю у балах не розумітимуть ні діти, ні їх батьки. Описувати треба не тільки проступки, а й досягнення дитини. Це дозволить і дорослим, і дітям бачити динаміку поведінки, чи краще сказати, динаміку розвитку організаційної культури учня.   

  Дуже важливим є  вироблення критеріїв оцінки та процедури її  виставлення. Серед показників, які визначають оцінку, слід виділити тільки ті, які  трактуються однозначно,  наприклад, відвідування уроків. Можливо, на запит батьків, може укладатися характеристика дитини.

Р. Кіяшко. Хто це буде робити? Адже класні керівники і так дуже завантажені різними видами так званих виховних робіт.

Р. Пастушенко: Я наголошую на необхідності виписування критеріїв та процедури оцінювання організаційної поведінки учнів ще й тому, що це дозволить замінити непотрібну (часто навіть шкідливу) роботу, яку сьогодні традиційно нав’язують класному керівникові, на потрібну і обов’язкову для нього як для координатора виховання учнів роботу. Саме класний керівник, і ніхто інший, має зібрати інформацію про дотримання учнями класу правил поведінки. Наступне його завдання – на підставі зібраної інформації винести власне обґрунтоване судження про якість організаційної культури кожного свого учня та довести свій висновок до відома його (цього учня) батьків.  Учителі-предметники та інші педагогічні працівники зобов’язані самі, у письмові формі (наголошую, не усно), регулярно інформувати кожного класного керівника про важливі, з позиції особистісного розвитку дитини чи освоєння нею навчального матеріалу, поведінкові здобутки і неприйнятні вчинки учня (для цього можна запровадити у школі спеціальний журнал). Важливо, щоб класний керівник хоча б раз у семестр (бажано, щомісяця) інформував дітей та їх батьків про те, які він бачить зміни в організаційній культурі учня, про оцінку цієї культури спільнотою школи. Однозначним для мене є й те, що така оцінка чи характеристика мають бути лише для внутрішнього користування, вона не може виходити за межі школи, і має служити єдиній меті - корекції поведінки та набуттю навичок позитивної взаємодії.

Л.  Кудрик: Оцінка відображає ставлення вчителя до учнів.У ній закладений моральний смисл, вона стає в руках досвідченого вчителя інструментом виховання, якщо пробуджує бажання учня вчитися, правильно поводитися і допомагає цьому бажанню, а не карає за невміння і небажання.

Якщо у сучасній школі ввести обов’язкову оцінку за поведінку, то багато вчителів будуть ставити негативну оцінку дитині за її втому, нервове перезбудження і виснаження, невміння правильно поводитися у цій застарілій системі, що часто і є головною причиною неадекватної поведінки учнів. Замість підкорення, дресури, які ведуть до знеособлення особистості, приниження людської гідності і відображають ганебну суть авторитарної педагогіки, у сучасній школі, яка гуманізується і демократизується, слід використовувати засоби спонукання, підтримки, захисту, стимулювання внутрішніх духовних сил дитини, заохочення до самовиховання і самовдосконалення. У педагогіці, як і в медицині, головний принцип: «Не нашкодь». 

Гірний О. Ми оцінюємо поведінку в школі чи поза нею (це з приводу відвідування)? Крім того, якщо у нас розвиватиметься інститут екстернату (який уже передбачений законодавством, тобто дозволений), тоді оцінка за відвідування може втрати сенс, так його і не набувши…

Костюк І. Безумовно, шкільна оцінка має стосуватися лише шкільного життя дітей. Якщо бути точним, то  варто говорити не стільки про поведінку, а саме про організаційну культуру школяра, як і пропонувалося у проекті інструктивно-методичного листа. Організаційна культура та її рівень якраз і передбачає відвідування уроків, обов’язковість у виконанні навчальних завдань - як вдома, так і під час уроків, залученість до шкільного життя тощо. А також те, що можна і чого не можна робити  у школі.

 Гірний О. Тим більше потрібно говорити про адміністративні санкції, наприклад недопущення до здачі ЗНО, в разі поганої оцінки за поведінку. Також ця оцінка повинна відігравати роль при вступі в ліцей, коледж та інше.

Бущак І. Сьогодні в дітей є дуже багато поведінкових розладів.  На жаль це не один-два діагнози. Дуже часто це дуже широкий спектр поведінкових розладів.  Поставити погану оцінку дитині – не допоможе вчителю зробити свою роботу ефективною.  Учителю потрібно більш ширший набір виховних чи психологічних  інструментів, які б допомогли дитину мотивувати до навчання та мотивувати до успішної соціальної взаємодії. У такій ситуації педагогу потрібно комплекс порад та консультативна допомога, а не цифровий набір оцінок. У терміні «організаційна культура»  є вже певна історія та досвід впровадження.  Дуже багато організацій, фірм уже давно працюють із принципами та засадами корпоративної організаційної культури.   Хочу сказати, що вона включає більше ширший аспект ніж, той про який ми сьогодні говоримо.  Ми зупинилися лише на поведінці учня, а варто, як і в корпоративній культурі враховувати усі організаційні одиниці: батьків, вчителів, дирекції, керівництва освіти.  До прикладу: ми просимо поважного ставлення до вчителя від учнів.  Але якщо у правилах корпоративної організаційної поведінки буде прописано, що і батьки, і керівництво закладу (освіти) поважно ставиться до вчителя, то і від учнів набагато легше буде це вимагати. і хочу запропонувати розробити критерії так званої «корпоративної  організаційної культури» і тоді оцінювати її.

Якщо у розбудові корпоративної організаційної культури, розбудові систем заохочення до успішної організаційної поведінки учня все таки варто було запроваджувати оцінювання, то я би висловив свою пропозицію.  Таке оцінювання могло би бути накопичувальним (кредитним).  Учень може заробити додаткові бали, беручи участь у шкільних заходах (свята, акції), пришкільних виховних (опіка молодших учнів, участь у скаутських чи виховних групах) чи спортивних програмах (класна або шкільна спортивна команда, індивідуальні спортивні виступи), культурні проекти (учнівські театр, оркестр, ансамбль, креативна студія).  Але знову ж таки для учнів треба створити ці умови, школі допомогти розвинути відповідну інфраструктуру.  Але такі можливості дають учням зацікавлюватися школою, як організацією, спільнотою, а відтак сприяють відповідальній та ефективній організаційній поведінці учня.

Пастушенко Р. Характеристика випускника – це опис вихованості дитини, практикований радянською школою.  Оскільки сьогодні українське (пострадянське) суспільство ще не може на загальнодержавному рівні сформулювати критерії вихованості (недаремно їх навіть не пробували виписати у державних стандартах), мова може йти тільки про організаційну культуру школяра – культуру поведінки дитини як учня конкретної школи, у якій склалася своєрідна корпоративна культура (бо школа – це спільнота учасників навчально-виховного процесу: педагогів, учнів та їх батьків). Оцінювання учнів на дотримання норм корпоративної культури рідної школи сприятиме не лише вихованню дітей, а й удосконаленню взаємовідносин між дорослими учасниками освітнього процесу. Адже і педагогам, і батькам важливо не просто виставити вербальну оцінку поведінки учнів, а й пояснити, у випадку, коли порушення офіційно визнаних шкільною спільнотою норм поведінки часто повторюється,  що спричиняє ці порушення. Бо, якщо учні порушують дисципліну, то або\і учителі роблять щось не так як слід, або\і батьки обрали неприйнятне ставлення до чогось у цій школі, наприклад, не цінують якийсь предмет, роботу учителя чи загалом процес навчання. Отже, запровадження оцінювання організаційної культури стимулюватиме педагогів, учнів та їх батьків розвивати корпоративну культуру своєї спільноти, удосконалювати шкільний виховний простір.  Іншими словами, внутрішньошкільна оцінка поведінки учнів -  це певний стимул до покращення взаємовідносин між всіма учасниками навчально-виховного процесу.

Гірний О. Ми входимо в суспільство, де дотримання «правил гри»,а отже і дисципліни, має стати цінністю. Європейські цінності, про які так багато сьогодні говорять, а також очікувані здобуті компетентності випускників шкіл передбачають не лише відповідальність, але й вміння працювати у команді, тобто дисциплінованість, розвинуті комунікативні навички, дотримання прийнятих усіма правил, участь у виробленні цих правил, розуміння важливості демократичних процедур.

Пастушенко Р. Прийняття українцями європейських «правил гри» йшло б значно швидше, якщо б ми ще у 90-х провели освітні реформи. Відсутність реформ – це основна причина зневажливого чи байдужого ставлення до школи, яке так часто сьогодні виявляють українці, не лише студенти педуніверситетів,  батьки теперішніх учнів, а й самі педагоги. Чому діти не люблять школу? Чому вони порушують  дисципліну(правила поведінки)? З одного боку, поведінка учнів відображає ставлення до школи їх батьків, інших близьких, а з іншого – професійну компетентність учителів. Недосвідчені та непрофесійні вчителі, яких у педагогічних вузах не навчають,  як викладати та виховувати, не тренують, як проводити уроки та компетентно вирішувати конфліктні ситуації, не можуть ефективно навчати та успішно виховувати. Тож запровадження оцінювання організаційної культури учня – це, по суті, освітня реформа, яку слід підготувати. Для цього потрібно організувати відповідне навчання класних керівників, розробити  для них методичні посібники та рекомендації. Проведення цієї реформи стимулюватиме професійний розвиток наших педагогічних працівників як виховників.

Л.Мазур: Я підкреслюю, що якщо і запроваджувати оцінювання, то така оцінка має бути якісною, вираженою вербально, а не у балах; бо людина не мислить оцінюватись «бально», і на мою думку, повинен бути оцінений кожен крок дитини в школі, і саме з цих «дрібних» оцінок потрібно виставляти загальну. І ще я хочу сказати, що така оцінка має бути  прийнятною як для Львівщини, так і для цілої України.

О.Гірний: Дітям узагалі потрібне оцінювання з боку дорослих – це правда. У тому числі, оцінювання їхньої поведінки. Тут я цілковито погоджуюся з  Л. Мазуром. Але, коли йдеться про дітей молодшого віку, тоді все простіше: звичайного описового оцінювання їм буває достатньо, щоб скоригувати свою поведінку. Але що робити з «вєліковозрастнимі» бевзями, які на «теоретичні» зауваження і навіть «описові» оцінки – не реагують. Такі учні часто реагують лише на загрозу, і коригують поведінку тільки тоді, коли їх щось налякає – наприклад санкції. Коли я говорю про покарання, то маю на увазі саме цю категорію учнів.

Можливо, слід також розглянути можливість дозволити школам запроваджувати свої способи покарань за погану поведінку учнів і нагород за хорошу. 

Костюк І. Ми погоджуємося що оцінка потрібна і дитині, і суспільству. Потрібно оцінювати організаційну культуру школяра, яка тісно пов’язана з корпоративною культурою, якої ще немає. Хоча навряд чи стосовно учнів може вживатися саме термін «корпоративна». Це більше стосується дорослих у школі. Варто передбачити, що пропозиція оцінювати поведінку учнів  у школі має бути універсальною та законодавчо коректною, тобто бути прийнятною у будь-якій школі України за бажанням колективу її впроваджувати.  Мабуть, все ж таки мають бути і певні  адміністративні санкції, адже немає санкцій – немає відповідальності. Також важливим є передбачити загрозу  суб’єктивізму в оцінюванні та зловживання  ним. Також має бути передбачена інша загроза - конформізм у поведінці дитини через формалізовані вимоги до її бажаної «вихованості».

Гірний О. Потрібно визначити сенс у доцільності такої оцінки, а аж потім говорити про критерії та інструменти. Окрім того, оцінка має бути мінімалізована – і виставлятися лише тим, хто заважає проводити уроки, порушує процес навчання в класі. Як на мене, має бути виставлена певна «червона лінія», виходити за яку дитині не слід. Отже слід поставити і вирішити наступні питання: хто має робити оцінювання? За якими критеріями? Які адміністративні наслідки для дитини та батьків (?) матиме «негативна» оцінка?  Яка відповідальність за помилковість чи недостовірність оцінки?

Пастушенко Р. Сенс один – оцінка за поведінку потрібна дитині. Решта - простір для нашої діяльності.

                                    ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.         Оцінювання поведінки учнів як поняття має певну негативну конотацію, однак потребує нового осмислення. Існує дві протилежні позиції з приводу її впровадження/ повернення у практику  діяльності загальноосвітніх середніх шкіл:

·         оцінка є методом шантажу та неприпустимого покарання, отже від неї слід категорично відмовитися;

·         оцінювати поведінку учнів як прояв їх організаційної культури та вихованості  в умовах зростання цінності демократичних процедур і правил необхідно.

2.         Дискусія навколо питання оцінювання поведінки учнів виопуклює проблему професійної компетентності та педагогічної культури вчителів сучасної української школи,  а також висуває питання недосконалості шкільних процедур і правил.

3.         Практика використання окремими ЗНЗ оцінки за поведінку учнів свідчить про необхідність унормування процедури та узгодження предмету оцінювання на основі професійної дискусії із залученням не лише педагогів, але й батьківської спільноти і громадськості.

4.         Найбільшою загрозою впровадження оцінки за поведінку може стати зловживання нею як інструментом влади педагогів над дитиною, нехтування права на приватність та  вільний розвиток. Варто визнати, що питання поваги до гідності і прав дитини, розуміння суті прав дитини та відповідальності дорослих,  проблема шкільної дисципліни, маніпулювання та примусу, закритості шкіл як навчально-виховних середовищ є серйозною темою для професійної педагогічної освіти та оцінювання якості роботи шкіл.

5.         Мінімізувати загрози, пов’язані з впровадженням оцінювання поведінки учнів як прояву їх організаційної культури, може запровадження чітких загальних критеріїв та прозорих процедур виставлення такої оцінки, яка має бути лише внутрішньо шкільною, непублічною, виключно  описовою та виставлятися  систематично (не частіше як раз на місяць).

6.         У дискусії навколо концепції Нової української школи  варто звернути увагу і на механізми забезпечення  наскрізного виховання, базованого на  морально-етичних та соціально-політичних цінностях, серед яких унормоване, з прозорими критеріями та процедурами оцінювання організаційної культури учнів може стати важливим чинником розвитку школи як демократичної спільноти, яка забезпечить неупереджене  та справедливе ставлення  до кожної дитини.  

Учасники круглого столу:

Бущак І.М. – викладач кафедри практичної психології

Гірний О.І – доцент кафедри природничо-математичної освіти

Занік Г.В. – методист кабінету розвитку освіти

Кіяшко Р.М. - методист кабінету розвитку освіти

Костецька М.В. -  методист кабінету розвитку освіти

Костюк І.А. - методист кабінету розвитку освіти

Кудрик Л.Г.  - доцент кафедри життєвих компетентностей

Мазур Л.О. - доцент кафедри педагогіки

Пастушенко Р.Я. - завідувач кабінету розвитку освіти 

Онанко О.С.- методист кабінету розвитку освіти

08.09.2016
Кабінет розвитку освіти ЛОІППО
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews