Укр Рус

Дата: 17.06.2019

Підписка на новини

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ про круглий стіл «ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ: ЧИ Є НАДІЯ НА ОДУЖАННЯ?»

Автор:
"Освітня політика"
Опубліковано
21.06.2017

З огляду на глибоку кризу вищої освіти в нашій країні, портал «Освітня політика»  виніс на обговорення чергового віртуального «круглого столу» тему «Вища освіта в Україні: чи є надія на одужання?» 

Було визначено три тематичні напрями обговорення:

1. Чи відповідає Закон України «Про вищу освіту» сучасним тенденціям розвитку освіти в Європі й світі та потребам українського суспільства?

2. Як реалізувати університетську автономію та утвердити академічну доброчесність?

3. Шляхи подолання кризи вітчизняної вищої освіти та забезпечення її якості.

Усі учасники «круглого столу» констатували кризовий стан вищої освіти в Україні. Більшість із них називали цей стан критичним і пропонували уряду вжити невідкладних заходів щодо її порятунку.

На «круглому столі» використовувалися публікації науковців і практиків на порталі «Освітня політика» та на сайті «Facebook». 

***

Моя сестра навчалася в столичному державному університеті п’ять років. І всі п’ять років змушена була платити гроші за всі заліки та екзамени. На першій сесії вона пробувала готуватися, сиділа ночами, але здала майже все – на трійки. А ті, хто не сильно напружувався – на 4 і 5. Тоді вона почала вивчати цю систему і прийшла до висновку, що краще заплатити й мати гарантовану хорошу оцінку. Питання «навіщо вчитися?» для більшості студентів сьогодні має єдину відповідь: «для диплома». Знання в наших університетах (можливо не в усіх, не буду стверджувати) сьогодні не є обов’язковим атрибутом. Усе вирішують гроші або зв’язки.

В.Сергєєв, м. Вінниця

Во время собеседований большинство выпускников последних лет порой не в состоянии продемонстрировать элементарные следы высшего образования. Один мой коллега, директор крупного предприятия, признался, что дипломированный инженер-электрик не смог вспомнить закон Ома. Сегодня я возглавляю шеститысячный коллектив машиностроителей, из которых четыре тысячи человек трудятся на кировоградских предприятиях. У нас дефицит 180 инженеров. Из КНТУ (ЦНТУ) в прошлом году мы смогли принять одного выпускника. И это при том, что университет «успешно» готовит специалистов по государственному заказу. На лекции не ходят, на лабораторные не ходят, на сессиях не появляются… 

П.Штутман, г. Кропивницкий

Я працюю в кадровій службі великого підприємства, постійно проводжу співбесіди з кандидатами на роботу. Кожного разу буваю шокований, проводячи співбесіду із кандидатами та з’ясовую, що вони є студентами нашого технічного університету. Бувши студентами денної форми навчання, вони шукають постійну роботу!!! На запитання, як же вони думають поєднувати роботу і навчання, вони, нітрохи не задумуючись, відповідають, що у них індивідуальна форма навчання, при якій відвідувати навчальний заклад не обов’язково!!! Після такої заяви я якось гублюся і не знаю, що сказати. Багато хто зі студентів зізнається про випадки хабарництва, плати за здачу екзаменів. І про це можна ось так просто відверто розповідати, як явище, до якого звикли й вже не звертають увагу!!! Кілька осіб, які закінчили іншій вищій навчальний заклад на запитання, чому вони не поступали в КНТУ (ЦНТУ) відповіли, що саме із за хабарництва не захотіли вчитися в ньому.

Юрій Зорін, м. Кропивницький

Вітчизняна освіта зараз існує сама по собі. Особливо загрозлива ситуація у сфері вищої освіти, яка знаходиться в кризовому стані й не виконує свою громадську функцію. Дві чи три освіти, науковий ступінь, зараз нічого не означає… У людей, які працюють у сфері освіти, є час святкувати якісь ювілеї, дні народження, робити що завгодно… Керівники деяких навчальних закладів шкодують, що «к сожаленью, день рожденья только раз в году», лише щось святкують і вітають один одного. Немає лише часу на те, щоб поглянути правді в очі й зайнятись реальною роботою з поліпшення якості освіти в навчальних закладах, якими вони керують.

Звісно, є і потужні ВНЗ, які мають результати. Наприклад, Національний аерокосмічний університет імені М.Є.Жуковського «Харківський авіаційний інститут», Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». Та загальна тенденція вкрай сумна.

Академічна автономія як ідея дуже правильна, вона дає можливість стати кращими, знімає бюрократичні бар'єри на шляху розвитку освіти, але це не право бути гіршим, не право торгувати дипломами… На жаль, сприймають її як право на корупцію, право на бездіяльність… І чомусь керівництво КНТУ (ЦНТУ) в більшій пошані, аніж ті ректори, які забезпечили нормальний рівень викладання. Говорять про якісь високі рейтинги університету… Який там може бути рейтинг, якщо заняття відсутні. Якщо ВНЗ не працює як слід, власник має вводити кризовий менеджмент аж до відсторонення ректора, який не зміг забезпечити якісний освітній процес. Гадаю, що основна причина деградації деяких вишів, а можливо і більшості, - це архаїчна система управління, коли шановні професори, доценти, студенти обирають собі «хорошого ректора», який захистить їх від світу, що динамічно розвивається і якимось чином забезпечить ситне існування. Іноді мотивом голосування є те, що ректор, як мінімум, не звертатимемо увагу на застій і корупцію.

У кращих ВНЗ світу ректор теж виборна посада. Але обирає його не трудовий колектив, а опікунська, або наглядова, рада, що складається з зовнішніх зацікавлених осіб: роботодавців, представників громадськості, влади. Так управляються університети в США, Німеччині та інших успішних країнах. Може і в наших вишах пора відмовитися від особистого і корпоративного егоїзму та повернутися обличчям до "клієнтові"? Джерелом існування значної частини наших вишів сьогодні є не конкурентоспроможність на ринку освітніх послуг, а державне фінансування. Державі необхідно суворіше контролювати витрачання коштів, що виділяються таким ВНЗ на підготовку фахівців і поширити державне замовлення на приватні ВНЗ.

Громаді й роботодавцям не можна стояти осторонь у ситуації, коли в нашому техуніверситеті, практично відсутній навчальний процес як такий. Якщо порожні аудиторії, якщо доктора наук роблять за гроші дипломні роботи студентів, яка може бути якість? Можна говорити про якість освіти, якщо її немає як такої?! Як можна говорити про якість автомобіля, якщо його немає взагалі?! Автомобіль, якого немає, ніхто не купить, а «корочку» про вищу освіту, якої немає, купують.

Якщо на виробництві почали виникати найменші проблеми з якістю, ми відразу ж реагуємо. А в освіті вдають, що все добре. Уже ми, роботодавці, б'ємо в набат щодо критично низької якості освіти, але не бачимо ніякої системної реакції. Немає ніякої відповідальності менеджменту ВНЗ ні перед суспільством, ні перед роботодавцем. У нас, якщо і є якась рада при ВНЗ, яку створює сам ректор, вона там потрібна так, як апендикс людині. Треба вивчати досвід інших країн, які вже відпрацювали оптимальні моделі освіти, зокрема, в Німеччині. Не, копіювати, не імітувати, не просто брати зовнішні ознаки, а заглиблюватися в суть.

Павло Штутман

На нашем заводе сегодня кадровый костяк составляют работники более не существующего «Пишмаша», некогда обеспечивавшего весь Союз пишущими машинками «Ятрань», работают 200-270 человек, из них около 70 – инженерно-технические работники. Средняя зарплата по предприятию – 7800 грн, есть позиции, на которых люди зарабатывают и больше 10, и больше 20 тысяч гривен. Здесь производят сложные современные механизмы, оборудование для инвалидов – протезы, ортезы, коляски и т.п., которые сегодня создаются в том числе под индивидуальные особенности конкретного человека. Завод сертифицирован по ISO 13485, это международный стандарт управления качеством для медицинских изделий. То есть продавать свои изделия он теоретически может по всему миру. Но ни статус передового высокотехнологичного производства, ни высокий, по украинским меркам, уровень заработной платы, ни другие возможности, которые идут «пакетом», не спасают «Друкмаш-Центр» от проблемы, в полный рост встающей сегодня перед украинской экономикой – лишь усугубляющегося со временем кадрового голода. И дело не в том, что на открытые вакансии нет спроса. Нас в корне не устраивает качество предложения.

Если сейчас пенсионеры уйдут, то мне придется просто завод останавливать. Это не просто нехватка кадров. Я уже 10 лет ищу человека, которого можно было бы «натаскать» быть генеральным директором. Притом, что у меня есть служебные квартиры, там живут люди, которые мне нужны на предприятии, – все обставлено, заходи и живи. У нас многие работают, занимая по две ячейки, с расширенной зоной обслуживания – по-другому не получается. Конечно, интенсивность труда у них высокая, они получают практически по две зарплаты. Но беда в том, что мои «старики» – те мои коллеги, которые пришли с «Пишмаша», которые имели блестящее, еще советское, образование и за эти годы получили богатейший опыт, уже уходят. Им просто тяжело работать. Учить, получается, практически некому. Те, кто в 1990-е ушел с завода на рынки, назад уже не вернулись – те, кому 50, 55, под 50. У меня есть либо совсем «молодняк», либо под 40. И если уйдут все пенсионеры, они не справятся с заводом.

Казалось бы, с одной стороны, на заводе полно инженерных вакансий с достойными зарплатами, с другой – в областном центре есть Центральноукраинский национальный технический университет (ЦНТУ), ежегодно выпускающий сотни дипломированных инженеров. Вроде как одно к одному, но «стыковка», очевидно, не происходит. Причины возникновения такого парадокса – в неудовлетворительном качестве подготовки специалистов в профильном вузе. Несколько лет подряд она проводила мотивационные встречи с будущими выпускниками ЦНТУ, надеясь привлечь толковую молодежь. Пока не махнула рукой.

В последнее время украинские работодатели, которые сталкиваются с проблемой поиска инженерных кадров, активно работают над ее решением – идут в Министерство образования, бьют в набат, предлагают варианты. В стадии реализации – совместные проекты по внедрению немецкой системы дуального образования в подготовке как рабочих, так и инженерных кадров.

Я буду готова платить деньги за то, чтобы люди, которые захотят стать специалистами на этом заводе, обучались в серьезных ВУЗах. В Харькове, Киеве. Во всех остальных городах – примерно такая же «петрушка», как и тут. Зачем здесь этот университет – непонятно. Складывается впечатление, что это заведение, просто торгующее дипломами. У меня рабочие работают – и не один, которые закончили наш ЦНТУ и даже не пытались устроиться инженерами. Наладчики и специалисты-механики в цехе токарных автоматов – там работает два человека на огромный цех. Мы не можем молодых найти, у них не хватает интеллекта. Пока мы – те, кому за 60, еще держимся на плаву. Что будет потом – я не знаю…

Людмила Шубина, г. Кропивницкий

Про становлення системи забезпечення якості вищої освіти.

1. Система забезпечення якості вищої освіти має гарантувати прозорість, надійність та ефективність процедур забезпечення якості вищої освіти на інституційному рівні, при цьому контроль якості академічних здобутків  науково-педагогічних працівників має лише доповнювати перше, а не розглядатися як головне завдання такої системи. Відсутність належної якості академічних здобутків науково-педагогічних працівників має розглядатися як саме відсутність системи забезпечення відповідних процедур на інституційному рівні.  

2. Сьогодні Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти має головну свою увагу зосередити на створенні передумов для формування мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. 

3. Пункт 1.10 статті 17 Закону «Про вищу освіту» потрібно доповнити та викласти в наступній редакції: «розробляє Положення про акредитації незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти та подає його на затвердження Кабінету Міністрів, акредитує незалежні установи». 

4. Незалежні установи на законодавчому рівні мають отримати додаткові та виключні повноваження, зокрема щодо підготовки висновків, які мають системно передувати ухваленню рішень щодо ліцензування та акредитації в системі вищої освіти. Звісно, потрібно враховувати особливості перехідного періоду, в який право підготовки відповідних висновків має залишатися за Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

5. Окрім внесення відповідних змін у Закон «Про вищу освіту» потрібна урядова програма підтримки розбудови мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. 

6. Важливо не допустити прямої підконтрольності незалежних установ оцінювання та забезпечення Національному агентству. Ефективність системи контролю за діяльністю незалежних установ  має гарантуватися надійною процедурою оскарження висновків незалежних установ та практикою взаємних перевірок незалежних установ одна одною, що може бути забезпечено лише за умов формування конкурентного середовища в мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Останнє передбачає відповідь на питання про статус незалежних установ. Обмеження таких установ статусом неприбуткових організацій є недоцільним. Однак  на першому етапі становлення мережі незалежних установ саме неприбуткові організації можуть мати певний пріоритет та переваги. 

7. Ініціативні групи, які мають намір створювати та реєструвати незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти  мають усвідомлювати, що такі установи потребують відповідних людських, матеріальних та фінансових ресурсів. Важливо, щоб НАЗЯВО в найкоротший термін розробило відповідні рекомендації для таких ініціативних груп. 

Отже, важливо зрозуміти, що мова йде не просто про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти, мова йде про розбудову самої системи вищої освіти, яка сьогодні існує лише де-юре. Відповідно, кроки такої розбудови мають відповідати масштабу самої проблеми. Від розуміння останнього залежить не лише майбутнє вищої освіти в країні, а й майбутнє самої країни.

Ю.Федорченко, кандидат філософських наук, м. Київ

Доброчесність у сучасному цивілізованому світі є тим наріжним каменем, який складає фундамент внутрішньої гармонії людини, стійкість її характеру та послідовність морального образу. Вища освіта через навчання і дослідження фактично скріплює цей фундамент елементами академічної доброчесності, які покликані виховувати інтелектуальну гідність і повагу до різноманіття думок та ідей, реалізуючи тим самим свою соціальну місію. Однак, сучасна університетська практика засвідчує, що вищі навчальні заклади часто-густо не дотримуються такого імперативу у своїй діяльності, допускаючи академічну нечесність або ігноруючи академічні проступки з боку студентів, викладачів чи представників адміністрації. Академічна нечесність великою мірою нівелює саму цінність освіти, сприяє фальсифікації вищої школи й тим самим зменшенню її внеску у суспільно-економічний розвиток.

Випадки масового списування в Україні вже неодноразово висвітлювалися в загальнонаціональних засобах масової інформації. Зокрема, вкрай показовою з позицій екстремального порушення стандартів академічної доброчесності виявилась ситуація з велетенськими чергами за шпаргалками під час зимової підсумкової сесії в одному з провідних економічних університетів України, коли самі ж студенти КНЕУ імені Вадима Гетьмана зафіксували й виклали в соцмережі інформацію, як їм продають шпаргалки біля гуртожитку. При цьому реакція керівництва вишу та пасивність МОН України виявилися, м’яко кажучи, неадекватними відносно рівня і масштабу виявленої проблеми. А викладачі та активісти, які доповіли спільноті про ці ганебні факти, зазнали морального тиску з боку керівництва вишу, яке відверто і неприховано вдалося до маніпуляції наявними фактами, аби себе вигородити. Це вказує на глибинне нерозуміння професорсько-викладацьким складом, адміністрацією багатьох українських ВНЗ та міністерськими чиновниками фундаментальних цінностей академічної доброчесності і тої ролі, яка покладена на неї, принаймні в цивілізованому академічному світі.

З іншого боку, що цілком очевидно з точки зору світових стандартів вищої школи, університетська освіта без дотримання етичних принципів залишатиметься не більше, як напівдиким освітнім полем, де панують невігластво, обман, корупція, а самовіддана праця викладачів-новаторів не шануватиметься, а часто й каратиметься. Тобто, складається прикре враження, що академічна доброчесність на сьогодні в Україні сприймається переважно як деяка міфічна концепція, про яку нині дуже модно говорити, а не дієвий інструмент забезпечення якості вищої освіти.

Академічна доброчесність, з одного боку, є складною міждисциплінарною категорією, яка поєднує в собі етичні норми й правила поведінки людини в освітньо-науковому середовищі, та механізми й інструменти, за допомогою яких такі реалізуються на практиці. З іншого, існує цілий комплекс чинників, передусім морально-культурних, інституційних, освітньо-виховних, які впливають ззовні чи зсередини на університет, визначаючи його спроможність та прагнення протидіяти академічній нечесності. У будь-якому разі така цілісна система норм, правил, устроїв потребує значних ресурсів, часу та навіть волі й мужності окремих осіб для свого утвердження, і в жодному випадку не може з’явитись одномоментно чи випадково.

Ефективність тих чи інших методів та інструментів буде залежати від того, чи буде надано академічній доброчесності в теперішньому порядку денному реформування вищої освіти в Україні найвищий пріоритет, чи така залишиться популярним концептуальним міфом для проголошення міністерськими чиновниками чи ректорами на перманентних нарадах і мітингах. 

Категорія академічної доброчесності відзначається своєю багатовимірністю, що означає поєднання в ній як відповідних фундаментальних цінностей, так і механізмів й інструментів їхнього забезпечення і просування. Вкрай важливим є усвідомлювати потенційні внутрішні та зовнішні чинники, які зумовлюють академічну нечесність, передусім морально-культурні, інституційні та освітньо-виховні. Вивчення і розуміння природи їхнього походження дасть можливість розробити та імплементувати ефективну політику забезпечення академічної доброчесності як національного рівня, так і локального масштабу. 

Для розбудови цілісної та ефективної системи забезпечення академічної доброчесності в українській вищій школі доцільно здійснити такі заходи: 

- ввести в чинне освітнє законодавство України чітко визначені та суворі норми відповідальності для студентів, викладачів, науковців за плагіат; у випадку невжиття керівництвом вищих навчальних закладів відповідних заходів з реагування на ті чи інші академічні проступки чи не накладання санкцій за плагіат передбачити відсторонення таких осіб від займаної посади;

- зобов’язати вищі навчальні заклади реалізувати власну політику забезпечення академічної доброчесності шляхом розробки кодексів честі студентів і етичних кодексів викладачів та представників адміністрації, створення незалежних, з долученням експертів та громадськості, комітетів з етики, які б наглядали за дотриманням етичних стандартів та вирішували спори у випадку порушення таких;

- створити національну систему збору статистичних даних і моніторингу інформації щодо випадків академічної нечесності в університетах та оприлюднення на їхній основі періодичних відкритих звітів;

- завершити створення і запустити в дію загальнонаціональний репозитарій академічних текстів студентів, освітян і науковців та передбачити на операційному рівні за основу його роботи принципи відкритості й прозорості, а також порядок використання спеціалізованого програмного забезпечення для виявлення ознак плагіату;

- передбачити як критерій акредитації освітніх програм вищих навчальних закладів наявність відповідних процедур і політики боротьби з плагіатом та списуванням, а також навчальних модулів з академічної доброчесності;

- створити національну інституцію незалежного арбітражу у сфері академічної доброчесності для вирішення спорів та реагування на несправедливі практики, пов’язані з покаранням за плагіат і списування;

- МОН України ініціювати загальнодержавну програму популяризації культури боротьби з плагіатом та списуванням, у тому числі через навчання студентів академічному письму, започаткування грантових дослідницьких проектів у цій сфері тощо.

Отже, концепція академічної доброчесності в цивілізованому світі жодною мірою не є міфічною, це радше дієвий інструмент забезпечення і посилення якості вищої освіти. Міфи народжуються лишень в головах окремих слабовільних людей, які свідомо не бажають помічати нагальність проблеми, а то й мають з неї певний зиск. Тому українській вищій школі якраз на часі перестати жити міфами, а переходити до ефективних дій, імплементуючи фундаментальні етичні цінності не словом, а ділом! 

Володимир Сацик, к.е.н., доцент кафедри політичної економії КНЕУ, м. Київ

Ухвалений у 2014 р. закон України «Про освіту» передбачає створення нових стандартів вищої освіти, які суттєво відрізнятимуться від попередніх державних і галузевих стандартів. Зокрема, вони не будуть містити переліки навчальних дисциплін, а вимоги до компетентностей і обов’язкових результатів навчання суттєво скорочуються. Замість звичних «знань та вмінь» з дисциплін ці вимоги будуть містити інтегровані формулювання, що стосуватимуться не тільки спеціальності чи освітньої програми, але і загальних якостей випускника чи фахівця. На сьогодні проекти більшості стандартів для освітнього рівня «бакалавр» вже пройшли громадське обговорення і можна сподіватися, що найближчим часом будуть затверджені. Однією з галузей знань, для яких підготовка стандартів вищої освіти відбувається з істотним запізненням, є галузь 01 – Освіта/педагогіка. Така затримка, насамперед, пов’язана із необхідністю врахування у стандартах вимог, що висуватимуть до педагогів Концепція Нової української школи та новий закон України «Про освіту».

Світова практика свідчить, що вимоги до змісту вищої освіти можуть варіюватися у дуже широких межах – від вільного вибору здобувачами всіх чи майже всіх навчальних дисциплін до жорсткої регламентації як набору дисциплін, так і їх змісту. Найбільш вільним є вибір змісту освіти у програмах LiberalArts, де вимоги переважно стосуються рівня компетентностей та результатів навчання. Значну їх частину складають загальні компетентності випускників (softskills). Натомість при підготовці фахівців з регульованих професій регламентація змісту освіти є набагато жорсткішою і в багатьох випадках задається професійними стандартами, які розробляють роботодавці та/або фахівці, що працюють у відповідній сфері. Типовим прикладом регульованої професії у багатьох країнах є професія шкільного вчителя. Це зумовлено особливими обов’язками сучасних держав стосовно гарантій забезпечення якісної середньої освіти, особливостями роботи з дітьми, обмеженими можливостями вибору вчителів і закладів освіти для значної частини учнів та батьків.

Специфікою реформування освіти в Україні є те, що ми сьогодні змушені розробляти професійні та освітні стандарти одночасно. А разом з ними розробляти й концепції реформування освіти взагалі та педагогічної освіти зокрема, і нове законодавство, що регулюватиме освіту. За загальною методологією це мало б відбуватися у певній послідовності та передбачати проведення експериментів, реалізацію пілотних проектів, моделювання та інші види попередніх досліджень. На жаль, часу на це Україна сьогодні не має. Через це одним з основних методів проектування освітніх реформ в Україні стає вивчення і використання досвіду інших країн. Можливо, такий підхід не забезпечує досягнення оптимальних результатів. Але він принаймні уберігає від грубих прорахунків та помилок. Важливим є і те, що інтеграція до світового і європейського освітнього просторів потребує адаптації нашого освітнього законодавства до загальних принципів та практик, що використовують найбільш успішні країни цих просторів.

До них, зокрема, належать наявність певних стандартів освіти і професійної діяльності педагогів, ключові складові цих стандартів, їх використання для сертифікації чи інших видів оцінювання кваліфікації вчителів. Такі стандарти можуть суттєво розрізнятися за формою, вони можуть бути обов’язковими чи рекомендаційними, їх можуть створювати й затверджувати урядові чи неурядові установи. Але вивчення наявних стандартів свідчить, що є і багато спільного у формі та змісті вимог. Тому важливим є їх вивчення для адекватного відображення цих спільних вимог в українських професійних стандартах і стандартах вищої освіти.

У Великій Британії стандарти, що визначають мінімальні вимоги для присудження статусу кваліфікованого вчителя, розробляє Міністерство (Департамент) освіти. Вимоги поділені на дві групи: викладання та особиста і професійна поведінка. Професійні стандарти або інші формалізовані вимоги до вчителів (зокрема, сертифікаційні вимоги) існують в багатьох інших країнах, зокрема в Австралії, США, Франції, Чилі, Японії. Головні їх вимоги значною мірою збігаються зі стандартами Великої Британії та. Але часто також ставлять вимоги до рівня освіти кандидатів.

Професійні стандарти є основою для розробки відповідних стандартів вищої освіти. Прикладом такого стандарту є розроблені в рамках європейського проекту Тюнінг «Опорні точки для проектування і реалізації ступеневих програм в галузі освіти». Ключові загальні та спеціальні компетентності за циклами навчання, згідно з цим документом є такими.

В Україні також розроблені професійні стандарти вчителя. Вони значною мірою відбитІ в українських кваліфікаційних вимогах до вчителів. Але вони недостатньо враховуються, а часто і зовсім не враховуються, в освітніх програмах педагогічних спеціальностей та спеціалізацій, які головну увагу приділяють предмету викладання. Про інші результати навчання, необхідні для підготовки кваліфікованого сучасного вчителя, ці програми іноді взагалі не згадують.

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України

Вони не вдають, що керують. Вони реально контролюють, щоб ніхто не висувався й не порушував встановлений порядок царювання. Їх головна мета не дати можливості реалізуватися людям здібним й здатним показати результати роботи. Бо ці люди не здатні конкурувати й не здатні щось робити конструктивне. Останній яскравий приклад у ніби-то цілком благополучному й провідному ВНЗ "Львівська політехніка". Звільнення з посади проректора з міжнародних зв'язків Юрія Рашкевича це дуже-дуже яскрава ілюстрація цієї системи й цієї "автономії". Вочевидь він виявився надто результативним, надто нестандартним, надто помітним, публічним, не таким, надто "чужим". Це надто серйозна загроза аби таке терпіти. Подяка пані Гриневич, яка у дуже оригінальний спосіб цей демарш перетворила у незручну для царствених осіб ситуацію. Але загальну ситуацію це не змінює. На здібних, активних й творчих чекає еміграція або маргіналізація.

У ВНЗ більша частина грошових потоків вже йде не зверху. Але це не змінює ситуацію. Бо найперше ці гроші все одно потрапляють до казни. Й різниця у їх використанні далі мінімальна. Проблема в тому що всередині освіти нема реальних самодостатніх одиниць. Успішні університети за кордоном це об'єднання достатньо самостійних коледжів. Де декан фактично грає роль нашого ректора. У нас у системі освіти самодержавна система. Ректор, міністр відповідають геть за усе й рішення приймають виключно вони. Так, щось вони там делегують, але це швидше делегування відповідальності ніж можливостей. Тому обирати нема з кого. Король вмер - хай живе король. Або інтриги й державні перевороти ВНЗ-шного масштабу

Ігор Шелевицький, м. Кривий Ріг Дніпропетрівської обл. 

Усі розмови про доброчесність і про якість вищої освіти – пустий звук. Доки не буде введено ЗНО знань і вмінь випускників вищих навчальних закладів у центрах незалежного оцінювання, доки екзамени та заліки на сесіях будуть приймати ті ж самі викладачі, що викладали навчальні дисципліни протягом семестру, НІЧОГО не зміниться. Якщо ввести ЗНО на сесіях сьогодні, напевно, не є реальним, то впровадити ЗНО на останньому курсі, гадаю, можна. Тоді всі викладачі турбуватимуться не про створення умов для отримання хабарів, а будуть робити все, щоб студенти підтвердили свої сесійні оцінки на випускному незалежному оцінюванні.

В.Лозовий, м. Вінниця

Ухвалення нового Закону «Про вищу освіту» та проведення реформи вищої освіти в цілому проголошувалися під гаслом: надання автономії вищим навчальним закладам. Сьогодні вже можна судити як про те, що саме відбулося з наданням реальної автономії вищим навчальним закладам, так і про те, що лежить на шляху набуття вищими навчальними закладами справжньої автономії.

Як видається, проблема виникає з самим розумінням природи автономії вищих навчальних закладів та розумінням того, для чого потрібна така автономія. Мусимо визнати, що чинний Закон «Про вищу освіту» готувала група стейкхолдерів (ректорів), яка, на жаль, не стільки переймалася питаннями формування юридично-правових підстав для розбудови автономних вищих навчальних закладів, скільки питанням фіксування в Законі прав та повноважень керівників ВНЗ, мабуть, найдетальніше в Законі прописані повноваження керівників ВНЗ.

Говорячи про розуміння природи автономії вищих навчальних закладів, важливо виходити з розуміння того, що рівність прав вищих навчальних закладів становить зміст їх автономії та самоврядування. Саме цю норму декларує частина 2 статті 32 Закону «Про вищу освіту». Автономія не є дарованим правом окремим вищим навчальним закладам. Автономія є необхідною умовою для функціонування ВНЗ взагалі, особливу роль та значення для суспільства має університетська автономія.

Порушення рівності прав вищих навчальних закладів не лише веде до дискримінації окремих ВНЗ, а й закладає передумови для деградації й тих ВНЗ, яким надаються особливі права та переваги. В цілому порушення рівності прав ВНЗ веде до руйнації системи вищої освіти. Надання додаткових прав окремим ВНЗ пов’язано з можливістю маніпулювання та зловживань, слугує формуванню корупційного середовища в сфері вищої освіти. Отже, рівність прав ВНЗ є неодмінною умовою повноцінної автономії вищих навчальних закладів.

Питання автономії вищих навчальних закладів набуває актуальності в контексті планів надання права МОН вводити так званий кризовий менеджмент у ВНЗ. Мова йде про пропозицію першого заступника голови комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Олександра Співаковського, згідно з якою пропонується надавати Міністерству освіти і науки в окремих випадках право призначати тимчасових керівників вищих навчальних закладів, які фактично будуть виконувати функції кризового менеджменту. Сама пропозиція пана Співаковського заслуговує на обговорення. Однак, як видається, саме питання є дещо складнішим, ніж то може видатися на перший погляд. Слід обов’язково врахувати наступне.

1. Надавати рекомендації та відповідно ініціювати питання щодо введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі може лише незалежна агенція із забезпечення якості вищої освіти.

2. Рекомендація незалежної агенції щодо введення кризового менеджменту у відповідному вищому навчальному закладі має направлятися на розгляд Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке на своєму засіданні в присутності представників вищого навчального закладу та представників незалежної агенції має розглянути дану пропозицію. За результатами розгляду НАЗЯВО має або підтримати, або відхилити відповідну рекомендацію незалежної агенції. У випадку підтримання такої рекомендації Національне агентство ухвалює відповідну рекомендацію для власника вищого навчального закладу.

3. Без дотримання зазначеної вище процедури МОН, який фактично виконує обов’язки власника державних вищих навчальних закладів чи суб’єкт, який виконує обов’язки власника вищого навчального закладу, що перебуває у комунальній власності, не повинен не лише вводити кризовий менеджмент, а й навіть порушувати питання про можливість введення такого менеджменту у конкретному вищому навчальному закладі.

4. Введення кризового менеджменту має розглядатися як крайній захід, який фактично містить у собі ознаки обмеження автономії, вдаватися до такого заходу можна лише в тому разі, якщо всі інші заходи виявилися неефективними чи розглядаються як неефективні в певній конкретній ситуації. Кризовий менеджмент має вводиться фактично як засіб порятунку (реанімації) вищого навчального закладу.

5. Кризовий менеджмент має вводитися власником вищого навчального закладу на чітко визначений термін. Продовження такого терміну може мати місце у виключних випадках.

6. При введенні кризового менеджменту власником мають чітко формулюватися ті завдання, які стоять перед кризовим менеджментом, у разі виконання такого завдання до закінчення терміну, на який первісно вводився кризовий менеджмент, має відбуватися перехід   до звичайного способу обрання керівників вищого навчального закладу.

7. Оскільки кризовий менеджмент покликаний виправити результати неефективної діяльності попереднього керівництва вищого навчального закладу, то передача повноважень колишньому переобраному керівнику ВНЗ є неприйнятною. Кризовий менеджмент має передати свої повноваження новообраному керівнику вищого навчального закладу.

8. Оцінку роботи кризового менеджменту та виконання поставленого завдання має давати виключно незалежна установа оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Саме схвальна оцінка незалежної установи має бути передумовою дострокового припинення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі. 

Отже, введення інституту та інструментарію кризового менеджменту може відбуватися лише за умов існування у сфері вищої освіти системи противаг, яка передбачає та направлена на розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. Введення  кризового менеджменту поза  системою забезпечення якості вищої освіти є не лише малоефективним, а й проблематичним та недоречним, оскільки наслідки введення кризового менеджменту без існування системи забезпечення якості вищої освіти будуть погано прогнозованими та будуть містити в собі загрозу погіршити ситуація як у відповідному вищому навчальному закладі, так і у сфері вищої освіти країни в цілому. Кризовий менеджмент є одним із можливих інструментів у забезпечення якості вищої освіти, і тому він має розглядатися виключно у системі забезпечення якості вищої освіти.

Юрій Федорченко, м. Київ

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Закон України «Про вищу освіту» потребує змін і доповнень щодо впровадження механізмів забезпечення якості вищої освіти, забезпечення академічної доброчесності.

Передусім слід, використовуючи закордонний досвід, змінити процедуру виборів ректорів університетів. Їх має обирати не трудовий колектив, а опікунська або наглядова, рада, що складається з зовнішніх зацікавлених осіб: роботодавців, представників громадськості, влади.

2. Президенту України, як гаранту Конституції, слід негайно втрутитися в ситуацію, що склалася з Національним агентством забезпечення якості вищої освіти, яке вже три роки не може розпочати свою роботу.

Сьогодні Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти має головну свою увагу зосередити на створенні передумов для формування мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Пункт 1.10 статті 17 Закону «Про вищу освіту» потрібно доповнити та викласти в наступній редакції: «розробляє Положення про акредитації незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти та подає його на затвердження Кабінету Міністрів, акредитує незалежні установи». Незалежні установи на законодавчому рівні мають отримати додаткові та виключні повноваження, зокрема щодо підготовки висновків, які мають системно передувати ухваленню рішень щодо ліцензування та акредитації в системі вищої освіти. Окрім внесення відповідних змін у Закон «Про вищу освіту» потрібна урядова програма підтримки розбудови мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Важливо не допустити прямої підконтрольності незалежних установ оцінювання та забезпечення Національному агентству. Ефективність системи контролю за діяльністю незалежних установ має гарантуватися надійною процедурою оскарження висновків незалежних установ та практикою взаємних перевірок незалежних установ одна одною, що може бути забезпечено лише за умов формування конкурентного середовища в мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

Ініціативні групи, які мають намір створювати та реєструвати незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти мають усвідомлювати, що такі установи потребують відповідних людських, матеріальних та фінансових ресурсів. Важливо, щоб НАЗЯВО в найкоротший термін розробило відповідні рекомендації для таких ініціативних груп.

3. Для розбудови цілісної та ефективної системи забезпечення академічної доброчесності в українській вищій школі доцільно здійснити такі заходи:

- ввести в чинне освітнє законодавство України чітко визначені та суворі норми відповідальності для студентів, викладачів, науковців за плагіат; у випадку невжиття керівництвом вищих навчальних закладів відповідних заходів з реагування на ті чи інші академічні проступки чи не накладання санкцій за плагіат передбачити відсторонення таких осіб від займаної посади;

- зобов’язати вищі навчальні заклади реалізувати власну політику забезпечення академічної доброчесності шляхом розробки кодексів честі студентів і етичних кодексів викладачів та представників адміністрації, створення незалежних, з долученням експертів та громадськості, комітетів з етики, які б наглядали за дотриманням етичних стандартів та вирішували спори у випадку порушення таких;

- створити національну систему збору статистичних даних і моніторингу інформації щодо випадків академічної нечесності в університетах та оприлюднення на їхній основі періодичних відкритих звітів;

- завершити створення і запустити в дію загальнонаціональний репозитарій академічних текстів студентів, освітян і науковців та передбачити на операційному рівні за основу його роботи принципи відкритості й прозорості, а також порядок використання спеціалізованого програмного забезпечення для виявлення ознак плагіату;

- передбачити як критерій акредитації освітніх програм вищих навчальних закладів наявність відповідних процедур і політики боротьби з плагіатом та списуванням, а також навчальних модулів з академічної доброчесності;

- створити національну інституцію незалежного арбітражу у сфері академічної доброчесності для вирішення спорів та реагування на несправедливі практики, пов’язані з покаранням за плагіат і списування;

- розглянути питання про впровадження зовнішнього незалежного оцінювання знань і вмінь випускників вищих навчальних закладів;

- МОН України ініціювати загальнодержавну програму популяризації культури боротьби з плагіатом та списуванням, у тому числі через навчання студентів академічному письму, започаткування грантових дослідницьких проектів у цій сфері тощо.

4. Університетська автономія як ідея дуже правильна, вона дає можливість стати кращими, знімає бюрократичні бар'єри на шляху розвитку освіти, але це не право на бездіяльність, не право бути гіршим, не право торгувати дипломами. Система забезпечення якості вищої освіти має гарантувати прозорість, надійність та ефективність процедур забезпечення якості вищої освіти на інституційному рівні, при цьому контроль якості академічних здобутків науково-педагогічних працівників має лише доповнювати перше, а не розглядатися як головне завдання такої системи.

Питання автономії вищих навчальних закладів набуває актуальності в контексті планів надання права МОН вводити так званий кризовий менеджмент у ВНЗ.

Слід обов’язково врахувати наступне:

- надавати рекомендації та відповідно ініціювати питання щодо введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі може лише незалежна агенція із забезпечення якості вищої освіти;

- рекомендація незалежної агенції щодо введення кризового менеджменту у відповідному вищому навчальному закладі має направлятися на розгляд Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке на своєму засіданні в присутності представників вищого навчального закладу та представників незалежної агенції має розглянути дану пропозицію. За результатами розгляду НАЗЯВО має або підтримати, або відхилити відповідну рекомендацію незалежної агенції. У випадку підтримання такої рекомендації Національне агентство ухвалює відповідну рекомендацію для власника вищого навчального закладу;

- введення кризового менеджменту має розглядатися як крайній захід, який фактично містить у собі ознаки обмеження автономії, вдаватися до такого заходу можна лише в тому разі, якщо всі інші заходи виявилися неефективними чи розглядаються як неефективні в певній конкретній ситуації. Кризовий менеджмент має вводиться фактично як засіб порятунку (реанімації) вищого навчального закладу на чітко визначений термін;

- оскільки кризовий менеджмент покликаний виправити результати неефективної діяльності попереднього керівництва вищого навчального закладу, то передача повноважень колишньому переобраному керівнику ВНЗ є неприйнятною. Кризовий менеджмент має передати свої повноваження новообраному керівнику вищого навчального закладу;

- оцінку роботи кризового менеджменту та виконання поставленого завдання має давати незалежна установа оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Саме схвальна оцінка незалежної установи має бути передумовою дострокового припинення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі.

Отже, введення інституту та інструментарію кризового менеджменту може відбуватися лише за умов існування у сфері вищої освіти системи противаг, яка передбачає та спрямована на розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. 

Модератори круглого столу: Віктор Громовий, Олександр Жосан

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ про круглий стіл «ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ: ЧИ Є НАДІЯ НА ОДУЖАННЯ?»
АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ про круглий стіл «ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ: ЧИ Є НАДІЯ НА ОДУЖАННЯ?»

З огляду на глибоку кризу вищої освіти в нашій країні, портал «Освітня політика»  виніс на обговорення чергового віртуального «круглого столу» тему «Вища освіта в Україні: чи є надія на одужання?» 

Було визначено три тематичні напрями обговорення:

1. Чи відповідає Закон України «Про вищу освіту» сучасним тенденціям розвитку освіти в Європі й світі та потребам українського суспільства?

2. Як реалізувати університетську автономію та утвердити академічну доброчесність?

3. Шляхи подолання кризи вітчизняної вищої освіти та забезпечення її якості.

Усі учасники «круглого столу» констатували кризовий стан вищої освіти в Україні. Більшість із них називали цей стан критичним і пропонували уряду вжити невідкладних заходів щодо її порятунку.

На «круглому столі» використовувалися публікації науковців і практиків на порталі «Освітня політика» та на сайті «Facebook». 

***

Моя сестра навчалася в столичному державному університеті п’ять років. І всі п’ять років змушена була платити гроші за всі заліки та екзамени. На першій сесії вона пробувала готуватися, сиділа ночами, але здала майже все – на трійки. А ті, хто не сильно напружувався – на 4 і 5. Тоді вона почала вивчати цю систему і прийшла до висновку, що краще заплатити й мати гарантовану хорошу оцінку. Питання «навіщо вчитися?» для більшості студентів сьогодні має єдину відповідь: «для диплома». Знання в наших університетах (можливо не в усіх, не буду стверджувати) сьогодні не є обов’язковим атрибутом. Усе вирішують гроші або зв’язки.

В.Сергєєв, м. Вінниця

Во время собеседований большинство выпускников последних лет порой не в состоянии продемонстрировать элементарные следы высшего образования. Один мой коллега, директор крупного предприятия, признался, что дипломированный инженер-электрик не смог вспомнить закон Ома. Сегодня я возглавляю шеститысячный коллектив машиностроителей, из которых четыре тысячи человек трудятся на кировоградских предприятиях. У нас дефицит 180 инженеров. Из КНТУ (ЦНТУ) в прошлом году мы смогли принять одного выпускника. И это при том, что университет «успешно» готовит специалистов по государственному заказу. На лекции не ходят, на лабораторные не ходят, на сессиях не появляются… 

П.Штутман, г. Кропивницкий

Я працюю в кадровій службі великого підприємства, постійно проводжу співбесіди з кандидатами на роботу. Кожного разу буваю шокований, проводячи співбесіду із кандидатами та з’ясовую, що вони є студентами нашого технічного університету. Бувши студентами денної форми навчання, вони шукають постійну роботу!!! На запитання, як же вони думають поєднувати роботу і навчання, вони, нітрохи не задумуючись, відповідають, що у них індивідуальна форма навчання, при якій відвідувати навчальний заклад не обов’язково!!! Після такої заяви я якось гублюся і не знаю, що сказати. Багато хто зі студентів зізнається про випадки хабарництва, плати за здачу екзаменів. І про це можна ось так просто відверто розповідати, як явище, до якого звикли й вже не звертають увагу!!! Кілька осіб, які закінчили іншій вищій навчальний заклад на запитання, чому вони не поступали в КНТУ (ЦНТУ) відповіли, що саме із за хабарництва не захотіли вчитися в ньому.

Юрій Зорін, м. Кропивницький

Вітчизняна освіта зараз існує сама по собі. Особливо загрозлива ситуація у сфері вищої освіти, яка знаходиться в кризовому стані й не виконує свою громадську функцію. Дві чи три освіти, науковий ступінь, зараз нічого не означає… У людей, які працюють у сфері освіти, є час святкувати якісь ювілеї, дні народження, робити що завгодно… Керівники деяких навчальних закладів шкодують, що «к сожаленью, день рожденья только раз в году», лише щось святкують і вітають один одного. Немає лише часу на те, щоб поглянути правді в очі й зайнятись реальною роботою з поліпшення якості освіти в навчальних закладах, якими вони керують.

Звісно, є і потужні ВНЗ, які мають результати. Наприклад, Національний аерокосмічний університет імені М.Є.Жуковського «Харківський авіаційний інститут», Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». Та загальна тенденція вкрай сумна.

Академічна автономія як ідея дуже правильна, вона дає можливість стати кращими, знімає бюрократичні бар'єри на шляху розвитку освіти, але це не право бути гіршим, не право торгувати дипломами… На жаль, сприймають її як право на корупцію, право на бездіяльність… І чомусь керівництво КНТУ (ЦНТУ) в більшій пошані, аніж ті ректори, які забезпечили нормальний рівень викладання. Говорять про якісь високі рейтинги університету… Який там може бути рейтинг, якщо заняття відсутні. Якщо ВНЗ не працює як слід, власник має вводити кризовий менеджмент аж до відсторонення ректора, який не зміг забезпечити якісний освітній процес. Гадаю, що основна причина деградації деяких вишів, а можливо і більшості, - це архаїчна система управління, коли шановні професори, доценти, студенти обирають собі «хорошого ректора», який захистить їх від світу, що динамічно розвивається і якимось чином забезпечить ситне існування. Іноді мотивом голосування є те, що ректор, як мінімум, не звертатимемо увагу на застій і корупцію.

У кращих ВНЗ світу ректор теж виборна посада. Але обирає його не трудовий колектив, а опікунська, або наглядова, рада, що складається з зовнішніх зацікавлених осіб: роботодавців, представників громадськості, влади. Так управляються університети в США, Німеччині та інших успішних країнах. Може і в наших вишах пора відмовитися від особистого і корпоративного егоїзму та повернутися обличчям до "клієнтові"? Джерелом існування значної частини наших вишів сьогодні є не конкурентоспроможність на ринку освітніх послуг, а державне фінансування. Державі необхідно суворіше контролювати витрачання коштів, що виділяються таким ВНЗ на підготовку фахівців і поширити державне замовлення на приватні ВНЗ.

Громаді й роботодавцям не можна стояти осторонь у ситуації, коли в нашому техуніверситеті, практично відсутній навчальний процес як такий. Якщо порожні аудиторії, якщо доктора наук роблять за гроші дипломні роботи студентів, яка може бути якість? Можна говорити про якість освіти, якщо її немає як такої?! Як можна говорити про якість автомобіля, якщо його немає взагалі?! Автомобіль, якого немає, ніхто не купить, а «корочку» про вищу освіту, якої немає, купують.

Якщо на виробництві почали виникати найменші проблеми з якістю, ми відразу ж реагуємо. А в освіті вдають, що все добре. Уже ми, роботодавці, б'ємо в набат щодо критично низької якості освіти, але не бачимо ніякої системної реакції. Немає ніякої відповідальності менеджменту ВНЗ ні перед суспільством, ні перед роботодавцем. У нас, якщо і є якась рада при ВНЗ, яку створює сам ректор, вона там потрібна так, як апендикс людині. Треба вивчати досвід інших країн, які вже відпрацювали оптимальні моделі освіти, зокрема, в Німеччині. Не, копіювати, не імітувати, не просто брати зовнішні ознаки, а заглиблюватися в суть.

Павло Штутман

На нашем заводе сегодня кадровый костяк составляют работники более не существующего «Пишмаша», некогда обеспечивавшего весь Союз пишущими машинками «Ятрань», работают 200-270 человек, из них около 70 – инженерно-технические работники. Средняя зарплата по предприятию – 7800 грн, есть позиции, на которых люди зарабатывают и больше 10, и больше 20 тысяч гривен. Здесь производят сложные современные механизмы, оборудование для инвалидов – протезы, ортезы, коляски и т.п., которые сегодня создаются в том числе под индивидуальные особенности конкретного человека. Завод сертифицирован по ISO 13485, это международный стандарт управления качеством для медицинских изделий. То есть продавать свои изделия он теоретически может по всему миру. Но ни статус передового высокотехнологичного производства, ни высокий, по украинским меркам, уровень заработной платы, ни другие возможности, которые идут «пакетом», не спасают «Друкмаш-Центр» от проблемы, в полный рост встающей сегодня перед украинской экономикой – лишь усугубляющегося со временем кадрового голода. И дело не в том, что на открытые вакансии нет спроса. Нас в корне не устраивает качество предложения.

Если сейчас пенсионеры уйдут, то мне придется просто завод останавливать. Это не просто нехватка кадров. Я уже 10 лет ищу человека, которого можно было бы «натаскать» быть генеральным директором. Притом, что у меня есть служебные квартиры, там живут люди, которые мне нужны на предприятии, – все обставлено, заходи и живи. У нас многие работают, занимая по две ячейки, с расширенной зоной обслуживания – по-другому не получается. Конечно, интенсивность труда у них высокая, они получают практически по две зарплаты. Но беда в том, что мои «старики» – те мои коллеги, которые пришли с «Пишмаша», которые имели блестящее, еще советское, образование и за эти годы получили богатейший опыт, уже уходят. Им просто тяжело работать. Учить, получается, практически некому. Те, кто в 1990-е ушел с завода на рынки, назад уже не вернулись – те, кому 50, 55, под 50. У меня есть либо совсем «молодняк», либо под 40. И если уйдут все пенсионеры, они не справятся с заводом.

Казалось бы, с одной стороны, на заводе полно инженерных вакансий с достойными зарплатами, с другой – в областном центре есть Центральноукраинский национальный технический университет (ЦНТУ), ежегодно выпускающий сотни дипломированных инженеров. Вроде как одно к одному, но «стыковка», очевидно, не происходит. Причины возникновения такого парадокса – в неудовлетворительном качестве подготовки специалистов в профильном вузе. Несколько лет подряд она проводила мотивационные встречи с будущими выпускниками ЦНТУ, надеясь привлечь толковую молодежь. Пока не махнула рукой.

В последнее время украинские работодатели, которые сталкиваются с проблемой поиска инженерных кадров, активно работают над ее решением – идут в Министерство образования, бьют в набат, предлагают варианты. В стадии реализации – совместные проекты по внедрению немецкой системы дуального образования в подготовке как рабочих, так и инженерных кадров.

Я буду готова платить деньги за то, чтобы люди, которые захотят стать специалистами на этом заводе, обучались в серьезных ВУЗах. В Харькове, Киеве. Во всех остальных городах – примерно такая же «петрушка», как и тут. Зачем здесь этот университет – непонятно. Складывается впечатление, что это заведение, просто торгующее дипломами. У меня рабочие работают – и не один, которые закончили наш ЦНТУ и даже не пытались устроиться инженерами. Наладчики и специалисты-механики в цехе токарных автоматов – там работает два человека на огромный цех. Мы не можем молодых найти, у них не хватает интеллекта. Пока мы – те, кому за 60, еще держимся на плаву. Что будет потом – я не знаю…

Людмила Шубина, г. Кропивницкий

Про становлення системи забезпечення якості вищої освіти.

1. Система забезпечення якості вищої освіти має гарантувати прозорість, надійність та ефективність процедур забезпечення якості вищої освіти на інституційному рівні, при цьому контроль якості академічних здобутків  науково-педагогічних працівників має лише доповнювати перше, а не розглядатися як головне завдання такої системи. Відсутність належної якості академічних здобутків науково-педагогічних працівників має розглядатися як саме відсутність системи забезпечення відповідних процедур на інституційному рівні.  

2. Сьогодні Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти має головну свою увагу зосередити на створенні передумов для формування мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. 

3. Пункт 1.10 статті 17 Закону «Про вищу освіту» потрібно доповнити та викласти в наступній редакції: «розробляє Положення про акредитації незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти та подає його на затвердження Кабінету Міністрів, акредитує незалежні установи». 

4. Незалежні установи на законодавчому рівні мають отримати додаткові та виключні повноваження, зокрема щодо підготовки висновків, які мають системно передувати ухваленню рішень щодо ліцензування та акредитації в системі вищої освіти. Звісно, потрібно враховувати особливості перехідного періоду, в який право підготовки відповідних висновків має залишатися за Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

5. Окрім внесення відповідних змін у Закон «Про вищу освіту» потрібна урядова програма підтримки розбудови мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. 

6. Важливо не допустити прямої підконтрольності незалежних установ оцінювання та забезпечення Національному агентству. Ефективність системи контролю за діяльністю незалежних установ  має гарантуватися надійною процедурою оскарження висновків незалежних установ та практикою взаємних перевірок незалежних установ одна одною, що може бути забезпечено лише за умов формування конкурентного середовища в мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Останнє передбачає відповідь на питання про статус незалежних установ. Обмеження таких установ статусом неприбуткових організацій є недоцільним. Однак  на першому етапі становлення мережі незалежних установ саме неприбуткові організації можуть мати певний пріоритет та переваги. 

7. Ініціативні групи, які мають намір створювати та реєструвати незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти  мають усвідомлювати, що такі установи потребують відповідних людських, матеріальних та фінансових ресурсів. Важливо, щоб НАЗЯВО в найкоротший термін розробило відповідні рекомендації для таких ініціативних груп. 

Отже, важливо зрозуміти, що мова йде не просто про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти, мова йде про розбудову самої системи вищої освіти, яка сьогодні існує лише де-юре. Відповідно, кроки такої розбудови мають відповідати масштабу самої проблеми. Від розуміння останнього залежить не лише майбутнє вищої освіти в країні, а й майбутнє самої країни.

Ю.Федорченко, кандидат філософських наук, м. Київ

Доброчесність у сучасному цивілізованому світі є тим наріжним каменем, який складає фундамент внутрішньої гармонії людини, стійкість її характеру та послідовність морального образу. Вища освіта через навчання і дослідження фактично скріплює цей фундамент елементами академічної доброчесності, які покликані виховувати інтелектуальну гідність і повагу до різноманіття думок та ідей, реалізуючи тим самим свою соціальну місію. Однак, сучасна університетська практика засвідчує, що вищі навчальні заклади часто-густо не дотримуються такого імперативу у своїй діяльності, допускаючи академічну нечесність або ігноруючи академічні проступки з боку студентів, викладачів чи представників адміністрації. Академічна нечесність великою мірою нівелює саму цінність освіти, сприяє фальсифікації вищої школи й тим самим зменшенню її внеску у суспільно-економічний розвиток.

Випадки масового списування в Україні вже неодноразово висвітлювалися в загальнонаціональних засобах масової інформації. Зокрема, вкрай показовою з позицій екстремального порушення стандартів академічної доброчесності виявилась ситуація з велетенськими чергами за шпаргалками під час зимової підсумкової сесії в одному з провідних економічних університетів України, коли самі ж студенти КНЕУ імені Вадима Гетьмана зафіксували й виклали в соцмережі інформацію, як їм продають шпаргалки біля гуртожитку. При цьому реакція керівництва вишу та пасивність МОН України виявилися, м’яко кажучи, неадекватними відносно рівня і масштабу виявленої проблеми. А викладачі та активісти, які доповіли спільноті про ці ганебні факти, зазнали морального тиску з боку керівництва вишу, яке відверто і неприховано вдалося до маніпуляції наявними фактами, аби себе вигородити. Це вказує на глибинне нерозуміння професорсько-викладацьким складом, адміністрацією багатьох українських ВНЗ та міністерськими чиновниками фундаментальних цінностей академічної доброчесності і тої ролі, яка покладена на неї, принаймні в цивілізованому академічному світі.

З іншого боку, що цілком очевидно з точки зору світових стандартів вищої школи, університетська освіта без дотримання етичних принципів залишатиметься не більше, як напівдиким освітнім полем, де панують невігластво, обман, корупція, а самовіддана праця викладачів-новаторів не шануватиметься, а часто й каратиметься. Тобто, складається прикре враження, що академічна доброчесність на сьогодні в Україні сприймається переважно як деяка міфічна концепція, про яку нині дуже модно говорити, а не дієвий інструмент забезпечення якості вищої освіти.

Академічна доброчесність, з одного боку, є складною міждисциплінарною категорією, яка поєднує в собі етичні норми й правила поведінки людини в освітньо-науковому середовищі, та механізми й інструменти, за допомогою яких такі реалізуються на практиці. З іншого, існує цілий комплекс чинників, передусім морально-культурних, інституційних, освітньо-виховних, які впливають ззовні чи зсередини на університет, визначаючи його спроможність та прагнення протидіяти академічній нечесності. У будь-якому разі така цілісна система норм, правил, устроїв потребує значних ресурсів, часу та навіть волі й мужності окремих осіб для свого утвердження, і в жодному випадку не може з’явитись одномоментно чи випадково.

Ефективність тих чи інших методів та інструментів буде залежати від того, чи буде надано академічній доброчесності в теперішньому порядку денному реформування вищої освіти в Україні найвищий пріоритет, чи така залишиться популярним концептуальним міфом для проголошення міністерськими чиновниками чи ректорами на перманентних нарадах і мітингах. 

Категорія академічної доброчесності відзначається своєю багатовимірністю, що означає поєднання в ній як відповідних фундаментальних цінностей, так і механізмів й інструментів їхнього забезпечення і просування. Вкрай важливим є усвідомлювати потенційні внутрішні та зовнішні чинники, які зумовлюють академічну нечесність, передусім морально-культурні, інституційні та освітньо-виховні. Вивчення і розуміння природи їхнього походження дасть можливість розробити та імплементувати ефективну політику забезпечення академічної доброчесності як національного рівня, так і локального масштабу. 

Для розбудови цілісної та ефективної системи забезпечення академічної доброчесності в українській вищій школі доцільно здійснити такі заходи: 

- ввести в чинне освітнє законодавство України чітко визначені та суворі норми відповідальності для студентів, викладачів, науковців за плагіат; у випадку невжиття керівництвом вищих навчальних закладів відповідних заходів з реагування на ті чи інші академічні проступки чи не накладання санкцій за плагіат передбачити відсторонення таких осіб від займаної посади;

- зобов’язати вищі навчальні заклади реалізувати власну політику забезпечення академічної доброчесності шляхом розробки кодексів честі студентів і етичних кодексів викладачів та представників адміністрації, створення незалежних, з долученням експертів та громадськості, комітетів з етики, які б наглядали за дотриманням етичних стандартів та вирішували спори у випадку порушення таких;

- створити національну систему збору статистичних даних і моніторингу інформації щодо випадків академічної нечесності в університетах та оприлюднення на їхній основі періодичних відкритих звітів;

- завершити створення і запустити в дію загальнонаціональний репозитарій академічних текстів студентів, освітян і науковців та передбачити на операційному рівні за основу його роботи принципи відкритості й прозорості, а також порядок використання спеціалізованого програмного забезпечення для виявлення ознак плагіату;

- передбачити як критерій акредитації освітніх програм вищих навчальних закладів наявність відповідних процедур і політики боротьби з плагіатом та списуванням, а також навчальних модулів з академічної доброчесності;

- створити національну інституцію незалежного арбітражу у сфері академічної доброчесності для вирішення спорів та реагування на несправедливі практики, пов’язані з покаранням за плагіат і списування;

- МОН України ініціювати загальнодержавну програму популяризації культури боротьби з плагіатом та списуванням, у тому числі через навчання студентів академічному письму, започаткування грантових дослідницьких проектів у цій сфері тощо.

Отже, концепція академічної доброчесності в цивілізованому світі жодною мірою не є міфічною, це радше дієвий інструмент забезпечення і посилення якості вищої освіти. Міфи народжуються лишень в головах окремих слабовільних людей, які свідомо не бажають помічати нагальність проблеми, а то й мають з неї певний зиск. Тому українській вищій школі якраз на часі перестати жити міфами, а переходити до ефективних дій, імплементуючи фундаментальні етичні цінності не словом, а ділом! 

Володимир Сацик, к.е.н., доцент кафедри політичної економії КНЕУ, м. Київ

Ухвалений у 2014 р. закон України «Про освіту» передбачає створення нових стандартів вищої освіти, які суттєво відрізнятимуться від попередніх державних і галузевих стандартів. Зокрема, вони не будуть містити переліки навчальних дисциплін, а вимоги до компетентностей і обов’язкових результатів навчання суттєво скорочуються. Замість звичних «знань та вмінь» з дисциплін ці вимоги будуть містити інтегровані формулювання, що стосуватимуться не тільки спеціальності чи освітньої програми, але і загальних якостей випускника чи фахівця. На сьогодні проекти більшості стандартів для освітнього рівня «бакалавр» вже пройшли громадське обговорення і можна сподіватися, що найближчим часом будуть затверджені. Однією з галузей знань, для яких підготовка стандартів вищої освіти відбувається з істотним запізненням, є галузь 01 – Освіта/педагогіка. Така затримка, насамперед, пов’язана із необхідністю врахування у стандартах вимог, що висуватимуть до педагогів Концепція Нової української школи та новий закон України «Про освіту».

Світова практика свідчить, що вимоги до змісту вищої освіти можуть варіюватися у дуже широких межах – від вільного вибору здобувачами всіх чи майже всіх навчальних дисциплін до жорсткої регламентації як набору дисциплін, так і їх змісту. Найбільш вільним є вибір змісту освіти у програмах LiberalArts, де вимоги переважно стосуються рівня компетентностей та результатів навчання. Значну їх частину складають загальні компетентності випускників (softskills). Натомість при підготовці фахівців з регульованих професій регламентація змісту освіти є набагато жорсткішою і в багатьох випадках задається професійними стандартами, які розробляють роботодавці та/або фахівці, що працюють у відповідній сфері. Типовим прикладом регульованої професії у багатьох країнах є професія шкільного вчителя. Це зумовлено особливими обов’язками сучасних держав стосовно гарантій забезпечення якісної середньої освіти, особливостями роботи з дітьми, обмеженими можливостями вибору вчителів і закладів освіти для значної частини учнів та батьків.

Специфікою реформування освіти в Україні є те, що ми сьогодні змушені розробляти професійні та освітні стандарти одночасно. А разом з ними розробляти й концепції реформування освіти взагалі та педагогічної освіти зокрема, і нове законодавство, що регулюватиме освіту. За загальною методологією це мало б відбуватися у певній послідовності та передбачати проведення експериментів, реалізацію пілотних проектів, моделювання та інші види попередніх досліджень. На жаль, часу на це Україна сьогодні не має. Через це одним з основних методів проектування освітніх реформ в Україні стає вивчення і використання досвіду інших країн. Можливо, такий підхід не забезпечує досягнення оптимальних результатів. Але він принаймні уберігає від грубих прорахунків та помилок. Важливим є і те, що інтеграція до світового і європейського освітнього просторів потребує адаптації нашого освітнього законодавства до загальних принципів та практик, що використовують найбільш успішні країни цих просторів.

До них, зокрема, належать наявність певних стандартів освіти і професійної діяльності педагогів, ключові складові цих стандартів, їх використання для сертифікації чи інших видів оцінювання кваліфікації вчителів. Такі стандарти можуть суттєво розрізнятися за формою, вони можуть бути обов’язковими чи рекомендаційними, їх можуть створювати й затверджувати урядові чи неурядові установи. Але вивчення наявних стандартів свідчить, що є і багато спільного у формі та змісті вимог. Тому важливим є їх вивчення для адекватного відображення цих спільних вимог в українських професійних стандартах і стандартах вищої освіти.

У Великій Британії стандарти, що визначають мінімальні вимоги для присудження статусу кваліфікованого вчителя, розробляє Міністерство (Департамент) освіти. Вимоги поділені на дві групи: викладання та особиста і професійна поведінка. Професійні стандарти або інші формалізовані вимоги до вчителів (зокрема, сертифікаційні вимоги) існують в багатьох інших країнах, зокрема в Австралії, США, Франції, Чилі, Японії. Головні їх вимоги значною мірою збігаються зі стандартами Великої Британії та. Але часто також ставлять вимоги до рівня освіти кандидатів.

Професійні стандарти є основою для розробки відповідних стандартів вищої освіти. Прикладом такого стандарту є розроблені в рамках європейського проекту Тюнінг «Опорні точки для проектування і реалізації ступеневих програм в галузі освіти». Ключові загальні та спеціальні компетентності за циклами навчання, згідно з цим документом є такими.

В Україні також розроблені професійні стандарти вчителя. Вони значною мірою відбитІ в українських кваліфікаційних вимогах до вчителів. Але вони недостатньо враховуються, а часто і зовсім не враховуються, в освітніх програмах педагогічних спеціальностей та спеціалізацій, які головну увагу приділяють предмету викладання. Про інші результати навчання, необхідні для підготовки кваліфікованого сучасного вчителя, ці програми іноді взагалі не згадують.

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України

Вони не вдають, що керують. Вони реально контролюють, щоб ніхто не висувався й не порушував встановлений порядок царювання. Їх головна мета не дати можливості реалізуватися людям здібним й здатним показати результати роботи. Бо ці люди не здатні конкурувати й не здатні щось робити конструктивне. Останній яскравий приклад у ніби-то цілком благополучному й провідному ВНЗ "Львівська політехніка". Звільнення з посади проректора з міжнародних зв'язків Юрія Рашкевича це дуже-дуже яскрава ілюстрація цієї системи й цієї "автономії". Вочевидь він виявився надто результативним, надто нестандартним, надто помітним, публічним, не таким, надто "чужим". Це надто серйозна загроза аби таке терпіти. Подяка пані Гриневич, яка у дуже оригінальний спосіб цей демарш перетворила у незручну для царствених осіб ситуацію. Але загальну ситуацію це не змінює. На здібних, активних й творчих чекає еміграція або маргіналізація.

У ВНЗ більша частина грошових потоків вже йде не зверху. Але це не змінює ситуацію. Бо найперше ці гроші все одно потрапляють до казни. Й різниця у їх використанні далі мінімальна. Проблема в тому що всередині освіти нема реальних самодостатніх одиниць. Успішні університети за кордоном це об'єднання достатньо самостійних коледжів. Де декан фактично грає роль нашого ректора. У нас у системі освіти самодержавна система. Ректор, міністр відповідають геть за усе й рішення приймають виключно вони. Так, щось вони там делегують, але це швидше делегування відповідальності ніж можливостей. Тому обирати нема з кого. Король вмер - хай живе король. Або інтриги й державні перевороти ВНЗ-шного масштабу

Ігор Шелевицький, м. Кривий Ріг Дніпропетрівської обл. 

Усі розмови про доброчесність і про якість вищої освіти – пустий звук. Доки не буде введено ЗНО знань і вмінь випускників вищих навчальних закладів у центрах незалежного оцінювання, доки екзамени та заліки на сесіях будуть приймати ті ж самі викладачі, що викладали навчальні дисципліни протягом семестру, НІЧОГО не зміниться. Якщо ввести ЗНО на сесіях сьогодні, напевно, не є реальним, то впровадити ЗНО на останньому курсі, гадаю, можна. Тоді всі викладачі турбуватимуться не про створення умов для отримання хабарів, а будуть робити все, щоб студенти підтвердили свої сесійні оцінки на випускному незалежному оцінюванні.

В.Лозовий, м. Вінниця

Ухвалення нового Закону «Про вищу освіту» та проведення реформи вищої освіти в цілому проголошувалися під гаслом: надання автономії вищим навчальним закладам. Сьогодні вже можна судити як про те, що саме відбулося з наданням реальної автономії вищим навчальним закладам, так і про те, що лежить на шляху набуття вищими навчальними закладами справжньої автономії.

Як видається, проблема виникає з самим розумінням природи автономії вищих навчальних закладів та розумінням того, для чого потрібна така автономія. Мусимо визнати, що чинний Закон «Про вищу освіту» готувала група стейкхолдерів (ректорів), яка, на жаль, не стільки переймалася питаннями формування юридично-правових підстав для розбудови автономних вищих навчальних закладів, скільки питанням фіксування в Законі прав та повноважень керівників ВНЗ, мабуть, найдетальніше в Законі прописані повноваження керівників ВНЗ.

Говорячи про розуміння природи автономії вищих навчальних закладів, важливо виходити з розуміння того, що рівність прав вищих навчальних закладів становить зміст їх автономії та самоврядування. Саме цю норму декларує частина 2 статті 32 Закону «Про вищу освіту». Автономія не є дарованим правом окремим вищим навчальним закладам. Автономія є необхідною умовою для функціонування ВНЗ взагалі, особливу роль та значення для суспільства має університетська автономія.

Порушення рівності прав вищих навчальних закладів не лише веде до дискримінації окремих ВНЗ, а й закладає передумови для деградації й тих ВНЗ, яким надаються особливі права та переваги. В цілому порушення рівності прав ВНЗ веде до руйнації системи вищої освіти. Надання додаткових прав окремим ВНЗ пов’язано з можливістю маніпулювання та зловживань, слугує формуванню корупційного середовища в сфері вищої освіти. Отже, рівність прав ВНЗ є неодмінною умовою повноцінної автономії вищих навчальних закладів.

Питання автономії вищих навчальних закладів набуває актуальності в контексті планів надання права МОН вводити так званий кризовий менеджмент у ВНЗ. Мова йде про пропозицію першого заступника голови комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Олександра Співаковського, згідно з якою пропонується надавати Міністерству освіти і науки в окремих випадках право призначати тимчасових керівників вищих навчальних закладів, які фактично будуть виконувати функції кризового менеджменту. Сама пропозиція пана Співаковського заслуговує на обговорення. Однак, як видається, саме питання є дещо складнішим, ніж то може видатися на перший погляд. Слід обов’язково врахувати наступне.

1. Надавати рекомендації та відповідно ініціювати питання щодо введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі може лише незалежна агенція із забезпечення якості вищої освіти.

2. Рекомендація незалежної агенції щодо введення кризового менеджменту у відповідному вищому навчальному закладі має направлятися на розгляд Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке на своєму засіданні в присутності представників вищого навчального закладу та представників незалежної агенції має розглянути дану пропозицію. За результатами розгляду НАЗЯВО має або підтримати, або відхилити відповідну рекомендацію незалежної агенції. У випадку підтримання такої рекомендації Національне агентство ухвалює відповідну рекомендацію для власника вищого навчального закладу.

3. Без дотримання зазначеної вище процедури МОН, який фактично виконує обов’язки власника державних вищих навчальних закладів чи суб’єкт, який виконує обов’язки власника вищого навчального закладу, що перебуває у комунальній власності, не повинен не лише вводити кризовий менеджмент, а й навіть порушувати питання про можливість введення такого менеджменту у конкретному вищому навчальному закладі.

4. Введення кризового менеджменту має розглядатися як крайній захід, який фактично містить у собі ознаки обмеження автономії, вдаватися до такого заходу можна лише в тому разі, якщо всі інші заходи виявилися неефективними чи розглядаються як неефективні в певній конкретній ситуації. Кризовий менеджмент має вводиться фактично як засіб порятунку (реанімації) вищого навчального закладу.

5. Кризовий менеджмент має вводитися власником вищого навчального закладу на чітко визначений термін. Продовження такого терміну може мати місце у виключних випадках.

6. При введенні кризового менеджменту власником мають чітко формулюватися ті завдання, які стоять перед кризовим менеджментом, у разі виконання такого завдання до закінчення терміну, на який первісно вводився кризовий менеджмент, має відбуватися перехід   до звичайного способу обрання керівників вищого навчального закладу.

7. Оскільки кризовий менеджмент покликаний виправити результати неефективної діяльності попереднього керівництва вищого навчального закладу, то передача повноважень колишньому переобраному керівнику ВНЗ є неприйнятною. Кризовий менеджмент має передати свої повноваження новообраному керівнику вищого навчального закладу.

8. Оцінку роботи кризового менеджменту та виконання поставленого завдання має давати виключно незалежна установа оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Саме схвальна оцінка незалежної установи має бути передумовою дострокового припинення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі. 

Отже, введення інституту та інструментарію кризового менеджменту може відбуватися лише за умов існування у сфері вищої освіти системи противаг, яка передбачає та направлена на розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. Введення  кризового менеджменту поза  системою забезпечення якості вищої освіти є не лише малоефективним, а й проблематичним та недоречним, оскільки наслідки введення кризового менеджменту без існування системи забезпечення якості вищої освіти будуть погано прогнозованими та будуть містити в собі загрозу погіршити ситуація як у відповідному вищому навчальному закладі, так і у сфері вищої освіти країни в цілому. Кризовий менеджмент є одним із можливих інструментів у забезпечення якості вищої освіти, і тому він має розглядатися виключно у системі забезпечення якості вищої освіти.

Юрій Федорченко, м. Київ

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Закон України «Про вищу освіту» потребує змін і доповнень щодо впровадження механізмів забезпечення якості вищої освіти, забезпечення академічної доброчесності.

Передусім слід, використовуючи закордонний досвід, змінити процедуру виборів ректорів університетів. Їх має обирати не трудовий колектив, а опікунська або наглядова, рада, що складається з зовнішніх зацікавлених осіб: роботодавців, представників громадськості, влади.

2. Президенту України, як гаранту Конституції, слід негайно втрутитися в ситуацію, що склалася з Національним агентством забезпечення якості вищої освіти, яке вже три роки не може розпочати свою роботу.

Сьогодні Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти має головну свою увагу зосередити на створенні передумов для формування мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Пункт 1.10 статті 17 Закону «Про вищу освіту» потрібно доповнити та викласти в наступній редакції: «розробляє Положення про акредитації незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти та подає його на затвердження Кабінету Міністрів, акредитує незалежні установи». Незалежні установи на законодавчому рівні мають отримати додаткові та виключні повноваження, зокрема щодо підготовки висновків, які мають системно передувати ухваленню рішень щодо ліцензування та акредитації в системі вищої освіти. Окрім внесення відповідних змін у Закон «Про вищу освіту» потрібна урядова програма підтримки розбудови мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Важливо не допустити прямої підконтрольності незалежних установ оцінювання та забезпечення Національному агентству. Ефективність системи контролю за діяльністю незалежних установ має гарантуватися надійною процедурою оскарження висновків незалежних установ та практикою взаємних перевірок незалежних установ одна одною, що може бути забезпечено лише за умов формування конкурентного середовища в мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

Ініціативні групи, які мають намір створювати та реєструвати незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти мають усвідомлювати, що такі установи потребують відповідних людських, матеріальних та фінансових ресурсів. Важливо, щоб НАЗЯВО в найкоротший термін розробило відповідні рекомендації для таких ініціативних груп.

3. Для розбудови цілісної та ефективної системи забезпечення академічної доброчесності в українській вищій школі доцільно здійснити такі заходи:

- ввести в чинне освітнє законодавство України чітко визначені та суворі норми відповідальності для студентів, викладачів, науковців за плагіат; у випадку невжиття керівництвом вищих навчальних закладів відповідних заходів з реагування на ті чи інші академічні проступки чи не накладання санкцій за плагіат передбачити відсторонення таких осіб від займаної посади;

- зобов’язати вищі навчальні заклади реалізувати власну політику забезпечення академічної доброчесності шляхом розробки кодексів честі студентів і етичних кодексів викладачів та представників адміністрації, створення незалежних, з долученням експертів та громадськості, комітетів з етики, які б наглядали за дотриманням етичних стандартів та вирішували спори у випадку порушення таких;

- створити національну систему збору статистичних даних і моніторингу інформації щодо випадків академічної нечесності в університетах та оприлюднення на їхній основі періодичних відкритих звітів;

- завершити створення і запустити в дію загальнонаціональний репозитарій академічних текстів студентів, освітян і науковців та передбачити на операційному рівні за основу його роботи принципи відкритості й прозорості, а також порядок використання спеціалізованого програмного забезпечення для виявлення ознак плагіату;

- передбачити як критерій акредитації освітніх програм вищих навчальних закладів наявність відповідних процедур і політики боротьби з плагіатом та списуванням, а також навчальних модулів з академічної доброчесності;

- створити національну інституцію незалежного арбітражу у сфері академічної доброчесності для вирішення спорів та реагування на несправедливі практики, пов’язані з покаранням за плагіат і списування;

- розглянути питання про впровадження зовнішнього незалежного оцінювання знань і вмінь випускників вищих навчальних закладів;

- МОН України ініціювати загальнодержавну програму популяризації культури боротьби з плагіатом та списуванням, у тому числі через навчання студентів академічному письму, започаткування грантових дослідницьких проектів у цій сфері тощо.

4. Університетська автономія як ідея дуже правильна, вона дає можливість стати кращими, знімає бюрократичні бар'єри на шляху розвитку освіти, але це не право на бездіяльність, не право бути гіршим, не право торгувати дипломами. Система забезпечення якості вищої освіти має гарантувати прозорість, надійність та ефективність процедур забезпечення якості вищої освіти на інституційному рівні, при цьому контроль якості академічних здобутків науково-педагогічних працівників має лише доповнювати перше, а не розглядатися як головне завдання такої системи.

Питання автономії вищих навчальних закладів набуває актуальності в контексті планів надання права МОН вводити так званий кризовий менеджмент у ВНЗ.

Слід обов’язково врахувати наступне:

- надавати рекомендації та відповідно ініціювати питання щодо введення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі може лише незалежна агенція із забезпечення якості вищої освіти;

- рекомендація незалежної агенції щодо введення кризового менеджменту у відповідному вищому навчальному закладі має направлятися на розгляд Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке на своєму засіданні в присутності представників вищого навчального закладу та представників незалежної агенції має розглянути дану пропозицію. За результатами розгляду НАЗЯВО має або підтримати, або відхилити відповідну рекомендацію незалежної агенції. У випадку підтримання такої рекомендації Національне агентство ухвалює відповідну рекомендацію для власника вищого навчального закладу;

- введення кризового менеджменту має розглядатися як крайній захід, який фактично містить у собі ознаки обмеження автономії, вдаватися до такого заходу можна лише в тому разі, якщо всі інші заходи виявилися неефективними чи розглядаються як неефективні в певній конкретній ситуації. Кризовий менеджмент має вводиться фактично як засіб порятунку (реанімації) вищого навчального закладу на чітко визначений термін;

- оскільки кризовий менеджмент покликаний виправити результати неефективної діяльності попереднього керівництва вищого навчального закладу, то передача повноважень колишньому переобраному керівнику ВНЗ є неприйнятною. Кризовий менеджмент має передати свої повноваження новообраному керівнику вищого навчального закладу;

- оцінку роботи кризового менеджменту та виконання поставленого завдання має давати незалежна установа оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Саме схвальна оцінка незалежної установи має бути передумовою дострокового припинення кризового менеджменту у вищому навчальному закладі.

Отже, введення інституту та інструментарію кризового менеджменту може відбуватися лише за умов існування у сфері вищої освіти системи противаг, яка передбачає та спрямована на розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. 

Модератори круглого столу: Віктор Громовий, Олександр Жосан

21.06.2017
"Освітня політика"
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews