Укр Рус

Дата: 24.02.2018

Підписка на новини

Голосування

Найхарактерніша ознака пострадянської освіти:
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Учителі проти Гітлера

Автор:
Віктор Громовий
Опубліковано
16.10.2016

Початок краху кар'єри цього симпатичного(трохи схожого на Єльцина) чолов'яги почався саме з того боку, з якого ніхто не очікував… з боку учительства. 18 липня 1887 року у знатній норвезькій родині народився хлопчик, якого назвали Відкун. Він мав усі передумови для того, щоб стати гордістю нації. Змалечку цей хлопчина тішив батьків та вчителів різними обдаруваннями, зокрема мав неабияких хист до математики. Ще в школі у 12-річному віці винайшов математичний приклад, про який написали у шкільному підручнику математики. Видавництво навіть згадало його ім'я у підручнику як заохочення для інших учнів цікавитися математикою.

Після школи, він втупив до одного з найкращих військових училищ Норвегії й, закінчивши його з відзнакою, швидко дослужився до звання майора у норвезькій армії.

У 1920-х роках ця людина працювала в Україні у складі гуманітарної місії Фрітьйофа Нансена, яка допомагала голодуючим. Він є автором одного з найдетальніших звітів про голодомор в Україні 22-го року. З України він вивіз до Норвегії аж дві дружини – Асю(Олександру) Вороніну і Мару(Марію) Пасечнікову. http://www.istpravda.ru/digest/14697/

Побачивши на власні очі жахи зими 1921-22 року, коли тисячі людей вмирали на вулицях Харкова, він повертається додому переконаним ворогом більшовизму.

Після розриву дипломатичних стосунків між СРСР та Великобританією виконував обов'язки повіреного у справах Сполученого королівства, за що отримав Орден Британської імперії. По поверненні до Норвегії був міністром оборони в уряді Аграрної партії у 1931-1933 рр. У 1933 р. він разом зі своїми соратниками заснував націоналістичну, антикомуністичну партію «Національна Єдність» (норв. Nasjonal Samling).

Коли ж Гітлер вирішив будувати «арийский мир» і на теренах Норвегії, він вирішив, що тепер настав його зоряний час. У квітні 1940 року під час німецького вторгнення в країну він захопив місцеву радіостанцію в Осло і в ефірі проголосив себе прем'єр-міністром (згодом райхскомісар Норвегії Йозеф Тербовен своїм декретом ліквідував у країні монархію та призначив його міністром-президентом). Співвітчизники не підкорялися волі самозванця і прислужника окупантів – норвезький рух опору був одним з найефективніших в окупованій Європі. А його ім'я стало символом зрадника і колабораціоніста після публікації 15 квітня 1940 р. статті "Скрізь Квіслінги" у впливовій британській газеті «Таймс». Завдяки цій статті слово «квіслінг» увійшло у словники багатьох європейських мов для позначення людини, яка ставить інтереси іншої держави вище за інтереси власної й служить іноземним патронам.

Кінець норвезького фюрера був невтішним. 24 жовтня 1945 року Відкун Квіслінг був розстріляний за вироком суду (це був перший в історії сучасної Норвегії смертний вирок). Але я хочу розповісти не про нього, а про тогочасних норвезьких вчителів.

Саме боротьба норвезьких вчителів проти фашистського режиму Квіслінга є класичним зразком успішного ненасильницького спротиву. В один день 20 лютого 1942 року майже 90 відсотків учителів міських шкіл взяли участь в акції протесту, направивши міністру освіти та релігії індивідуальну петицію із текстом:

"Я, такий-то, відмовляюся брати участь у вихованні молоді Норвегії згідно з принципами, передбаченими Об'єднанням націонал-соціалістичної молоді, тому що це суперечить моїй совісті .... Я вважаю за необхідне заявити, що я не можу вважати себе членом профспілки вчителів".

25 лютого міністр освіти та релігії оголосив, що всі вчителі, які не відмовляться від своєї петиції до 1 березня будуть звільнені. Одночасно він оголосив про рішення закрити школи на місяць «через відсутність опалювальних матеріалів». Звісно, такий привід звучав досить незграбно в країні, яка вкрита лісами. Пропозиції про постачання дров посипалися з усієї Норвегії, а багато вчителів почали вести уроки вдома. Ця "вимушена відпустка" фактично дала можливість учителям роз'яснити мету свого руху населенню, особливо батькам своїх учнів.

Закриття шкіл посіяло невдоволення серед батьків учнів, які почали писати свої особисті листи протесту. За різними оцінками від 100 000 до 200 000 листів протесту прийшло в міністерство від розгніваних батьків.

20 березня 1100 вчителів були заарештовані й вислані в різні виправно-трудові табори за полярним колом. Ці репресії ставили на меті залякати вчителів. Після цієї маштабної акції, міністерство оголосило, що школи знову відкриються 1 травня і що вчителі, які повернуться до викладання, будуть з цього часу вважатися членами нової профспілки.

Та попри те, що рух опору було трохи ослаблено недавніми арештами, рішучість більшості вчителів залишилась незмінною. Вони, як і раніше відмовлялися від обов'язкового членства в профспілці, але тепер вирішили повернутися до викладання в школах. Та у перший день занять кожен учитель зробив наступну заяву, написану відповідно до інструкції своєї справжньої профспілки: «Перебування в лавах Норвезького союзу викладачів та робота вчителя є для нас несумісними... Наше завдання полягає в тому, щоб дати кожному з вас необхідні знання та підготувати до становлення як людської особистості, для того, щоб ви змогли знайти своє місце в суспільстві на благо собі та іншим. Покликання вчителя полягає не тільки в тому, щоб давати дітям знання, вчителі також повинні навчити своїх учнів вірі в правду і справедливість. З цієї причини вчителі не можуть викладати що-небудь, що розходиться з їх совістю і переконаннями, не зраджуючи свого покликання… Я обіцяю вам, що ніколи не буду цього робити».

Цей новий прояв твердості духу з боку вчителів допоміг їм виграти боротьбу з режимом. Квіслінга охопив страх, що він більше не зможе контролювати ситуацію в країні. Райхскомісар Норвегії Йозеф Тербовен прийшов до думки, що несвоєчасні ініціативи Квіслінга тільки викликають усе більшу ворожість населення країни. Тож, 25 квітня міністерству освіти та релігії довелось опублікувати циркуляр, в якому визнавалось за кожним вчителем його право не визнавати принципи націонал-соціалістичної партії, але міністерство все ж наполягало на автоматичному членстві в офіційній профспілці усіх учителів.

Та, хоча ця профспілкова структура була формально збережена, вона втратила свій початковий сенс. Норвезьким учителям вдалося саботувати плани Квіслінга. Він сам визнав це у своїй промові 23 травня: "Наші вчителі несуть відповідальність за те, що ми ще не уклали мир з Німеччиною. Ви, вчителі, зруйнували все, до чого я прагнув". Ця фраза повторювалася потім у всьому світі. Вона ознаменувала собою перемогу вчительських протестів.

Наступного місяця депортованих у трудові табори вчителів довелось звільнили.

Так педагогічній спільноті Норвегії вдалося мобілізувати суспільство на боротьбу і нанести політичну поразку Квіслінгу. Боротьба вчителів стала символом норвезького опору. Саме їх протест не дав можливості Квіслінгу виконати свій план побудови корпоративної фашистської держави у Норвегії. 

Детальніше про це читайте в книзі Жака Семеліна "Беззбройні проти Гітлера"(Unarmed Against Hitler: Civilian Resistance in Europe).

 

Подаємо російський переклад глави з цієї книги "Элементы социальной сплоченности" у якій описується ця історія. 

В такой обстановке прогрессивной мобилизации гражданского общества вскоре появилось два других "фронта", если использовать выражение самих норвежцев. Это церковь и школа. Это не было случайностью. Наоборот это продемонстрировало коллективную решимость всего общества сбросить с себя идеологическую смирительную рубашку. Борьба норвежского гражданского сопротивления была четко сосредоточена вокруг основополагающих общественных ценностей в стране, где церковь и школа не представляли антагонистических направлений мысли. Более того, совместной борьбе пасторов и учителей поспособствовало создание в Норвегии объединенного министерства образования и религиозных культов.

Еще до войны, большинство норвежских учителей уже было в профсоюзах, поскольку членство в профсоюзе являлось в то время глубоко укоренившейся практикой. В течение первого года оккупации три профсоюза учителей (два, объединяющих учителей начальных школ, и один преподавателей вузов) решили создать одну общую тайную структуру. 5 февраля 1942 года, через несколько дней после принятия поста главы государства Квислинг издал закон о создании союза нового профсоюза норвежских учителей (Norges Laerer-samband) .

По его плану, организация этого профсоюза должна была стать пробным камнем в строительстве корпоративного государства фашистского типа, фундаментом для «Новой Норвегии». С этой целью Квислинг также объявил о создании национал- социалистической молодежной организации, в которую должна была вступить вся молодежь в возрасте от 10 до 18 лет.

Реакция учителей на эти меры не заставила себя ждать. 11 и 12 февраля на секретной встрече в Осло профсоюзные лидеры приняли решение полностью отвергнуть эти меры. Однако лидерам необходимо было найти способ, которым большинство учителей страны могли бы выразить свое несогласие. Забастовка не казалась им лучшим методом, поскольку она выявила бы для властей наиболее воинственных участников и создала бы для них риск быть обвиненными оккупантами в провокации. Было необходимо выступление более прямого действия.Такого, в котором могло бы принять участие наибольшее количество людей. Профсоюзные лидеры рассмотрели возможность метода посылки индивидуальных петиций.

 Краткий текст для них был составлен в помощью Эйвинда Берграва:

 "Я, такой-то, отказываюсь принимать участие в воспитании молодежи Норвегии согласно принципам, предусмотренным Объединения национал- социалистической молодёжи, так как это противоречит моей совести .... Я считаю необходимым заявить, что я не могу считать себя членом профсоюза учителей".

 Каждый учитель должен был написать этот текст и, подписав его своим именем и адресом, отправить министру образования и религии. Для того, чтобы эта массовая акция оказала реальное воздействие на власти, было решено отправить все письма в один и тот же день -20 февраля. В течение двух следующих дней министерство получило около 4000 писем протеста, за которыми последовали еще сотни.

 Примечательно, что на призыв к протесту откликнулось почти 90 процентов учителей городских школ. Что же касается преподавателей вузов, то они отправили свои письма протеста против создания нового профсоюза 24 февраля. Норвежская церковь также поддержала эту акцию и использовала свои информационные каналы для её пропаганды.

Столкнувшись с такой непредвиденной коллективной инициативой правительство было не уверено, как поступать дальше. 25 февраля министр объявил, что все учителя, которые не откажутся от своей петиции до 1 марта будут уволены. Одновременно он объявил о решении закрыть школы на месяц «по причине отсутствия отопительных материалов» , начиная с 27 февраля.  Это стало объяснением, показывающим замешательство властей. Названный предлог звучал достаточно неуклюже в стране, покрытой лесами. Предложения о поставке дров посыпались со всей Норвегии. Многие учителя решили проводить свои уроки в частных домах. Этот "вынужденный отпуск" фактически стал возможностью для учителей разъяснить цели своего движения населению, в особенности родителям своих учеников. На самом деле новость о протесте еще не упоминалась в подцензурной печати.

Закрытие школ было для многих граждан первым признаком того, что учителя и новый режим вступили в конфликт. Закрытие школ также посеяло недовольство среди родителей учащихся, которые начали писать свои личные письма протеста. По разным оценкам между 100 000 и 200 000 образцов одного письма пришло в министерство от разгневанных родителей. Поскольку учителя заявили, что выплата им заработной платы была остановлена, и что некоторым из них угрожает арест, населением были созданы фонды поддержки для помощи учителям и членам их семей. К началу марта всего лишь несколько десятков учителей оставались членами официального профсоюза. Тербовен и Квислинг решили прибегнуть к силовым методам. 20 марта 1100 учителей были арестованы и высланы в различные исправительно-трудовые лагеря на севере страны. Самая большая их группа прибыла 28 апреля в Киркенес, маленькую деревню на границе с Финляндией, неподалеку от русского фронта. Здесь, глубоко за Полярным кругом, учителей поселили к русским военнопленным, жившим в ужасающих условиях. После ареста учителей 22 марта епископы выступили с публичным заявлением и объявили о своей поддержке протеста учителей.

Эти депортации ставили целью запугать учителей и образумить их. После этого, министерство объявило, что школы вновь откроются 1 мая и что учителя, вернувшиеся к преподаванию, будут с этого времени считаться членами нового профсоюза, а их взносы будут автоматически вычитаться из заработной платы. Преподаватели чувствовали за собой поддержку населения, особенно со стороны церкви и родителей своих учеников. Хотя движение и было немного ослаблено недавними арестами решимость большинства оставалась неизменной. Они по- прежнему отказывались от обязательного членства в профсоюзе, но теперь решили вернуться к преподаванию в школах. В первый же день занятий каждый из 8 вернувшихся учителей сделал следующее заявление в соответствии с инструкцией своего профсоюза: «Пребывание в рядах Норвежского союза преподавателей и и работа учителя являются для нас несовместимыми. . . Наша задача состоит в том, чтобы дать каждому из вас необходимые знания и подготовить к становлению как человеческой личности, для того, чтобы вы смогли обрести свое место в обществе во благо себе и другим. Призвание учителя состоит не только в том, чтобы давать детям знания; учителя также должны научить своих учеников вере в правду и справедливость. По этой причине учителя не могутпреподавать что-либо, что расходится с их совестью и убеждениями не изменяя своему призванию, . . . . Я обещаю вам, что никогда не буду этого делать» .

Это новое проявление твердости со стороны учителей помогло им выиграть в своей борьбе. Квислинга обуяла боязнь, что он больше не сможет контролировать ситуацию. Двумя неделями ранее священники и епископы подали в отставку одним блоком. Тербовен пришел к мысли, что инициативы Квислинга только вызывают все большую враждебность населения. 25 апреля министерство образования и религии опубликовало циркуляр, в котором признавало за каждым учителем его право не признавать принципы национал-социалистической партии , но тем не менее настаивало на их автоматическом членстве в официальном профсоюзе. Хотя таким образом эта профсоюзная структура была формально сохранена, она потеряла свой изначальный смысл. Преподавателям удалось саботировать планы Квислинга. Он сам признал это в своей речи 23 мая: "Наши учителя несут ответственность за то, что мы еще не заключили мир с Германией. Вы, учителя, разрушили все, к чему я стремился". Эта фраза повторялась затем во всем мире. Она ознаменовала собой победу учительских протестов.

В последующие месяцы депортированных в трудовые лагеря освободили . В последний момент немцы лишили часть узников их членства в национал- социалистической партии , но это не изменило хода событий. Преподавателям удалось мобилизовать общество на борьбу и нанести политическое поражение Квислингу. Борьба учителей стала символом норвежского сопротивления. Квислингу так и не удалось выполнить свой план построения корпоративного фашистского государства. После подчинения школьной системы нацистским принципам Квислинг планировал взять под свой контроль профсоюзы. Но последовавшие за движением учителей протесты населения заставили его отказаться от своих намерений. Тербовен посчитал, что эта инициатива грозила вызывать всеобщую забастовку, чего он, естественно, не хотел. Магне Йенсен, на котором лежала основная ответственность за составление «индивидуально-коллективных» писем, так описывал эти события после войны: «Эти письма послужили созданию на довольно раннем этапе того чувства солидарности, которое было так необходимо для гражданской борьбы. Они побороли чувство личной изолированности и страх остаться в одиночестве, который был главным оружием нацистского террора» .

Эта замечательная групповая сплоченность примером которой было поведение большинства норвежских учителей, проявилась также и в странах, где сопротивление было не таким интенсивным. На самом деле, когда представителей какой-либо профессии крепко удерживают вместе высокие моральные принципы или традиции своей деятельности, то это часто развивает в них честь мундира, которая предохраняет их от захвата в таких кризисных ситуациях, как оккупация. Тот факт, что большинство работников одной профессии являются членами одних и тех же организаций, может укрепить их борьбу и сделать ее более последовательной. Такая идейная и организационная сплоченность становится важным фактором в развитии гражданского сопротивления.

Отрывок из книги Жака Семелина «Безоружные против Гитлера»(Unarmed Against Hitler: Civilian Resistance in Europe) https://www.nonviolent-conflict.org/wp-content/uploads/2016/04/F-Unarmed-Against-Hitler-excerpts-Semelin.pdf

Учителі проти Гітлера
Учителі проти Гітлера

Початок краху кар'єри цього симпатичного(трохи схожого на Єльцина) чолов'яги почався саме з того боку, з якого ніхто не очікував… з боку учительства.
18 липня 1887 року у знатній норвезькій родині народився хлопчик, якого назвали Відкун. Він мав усі передумови для того, щоб стати гордістю нації. Змалечку цей хлопчина тішив батьків та вчителів різними обдаруваннями, зокрема мав неабияких хист до математики. Ще в школі у 12-річному віці винайшов математичний приклад, про який написали у шкільному підручнику математики. Видавництво навіть згадало його ім'я у підручнику як заохочення для інших учнів цікавитися математикою.

Після школи, він втупив до одного з найкращих військових училищ Норвегії й, закінчивши його з відзнакою, швидко дослужився до звання майора у норвезькій армії.

У 1920-х роках ця людина працювала в Україні у складі гуманітарної місії Фрітьйофа Нансена, яка допомагала голодуючим. Він є автором одного з найдетальніших звітів про голодомор в Україні 22-го року. З України він вивіз до Норвегії аж дві дружини – Асю(Олександру) Вороніну і Мару(Марію) Пасечнікову. http://www.istpravda.ru/digest/14697/

Побачивши на власні очі жахи зими 1921-22 року, коли тисячі людей вмирали на вулицях Харкова, він повертається додому переконаним ворогом більшовизму.

Після розриву дипломатичних стосунків між СРСР та Великобританією виконував обов'язки повіреного у справах Сполученого королівства, за що отримав Орден Британської імперії. По поверненні до Норвегії був міністром оборони в уряді Аграрної партії у 1931-1933 рр. У 1933 р. він разом зі своїми соратниками заснував націоналістичну, антикомуністичну партію «Національна Єдність» (норв. Nasjonal Samling).

Коли ж Гітлер вирішив будувати «арийский мир» і на теренах Норвегії, він вирішив, що тепер настав його зоряний час. У квітні 1940 року під час німецького вторгнення в країну він захопив місцеву радіостанцію в Осло і в ефірі проголосив себе прем'єр-міністром (згодом райхскомісар Норвегії Йозеф Тербовен своїм декретом ліквідував у країні монархію та призначив його міністром-президентом). Співвітчизники не підкорялися волі самозванця і прислужника окупантів – норвезький рух опору був одним з найефективніших в окупованій Європі. А його ім'я стало символом зрадника і колабораціоніста після публікації 15 квітня 1940 р. статті "Скрізь Квіслінги" у впливовій британській газеті «Таймс». Завдяки цій статті слово «квіслінг» увійшло у словники багатьох європейських мов для позначення людини, яка ставить інтереси іншої держави вище за інтереси власної й служить іноземним патронам.

Кінець норвезького фюрера був невтішним. 24 жовтня 1945 року Відкун Квіслінг був розстріляний за вироком суду (це був перший в історії сучасної Норвегії смертний вирок). Але я хочу розповісти не про нього, а про тогочасних норвезьких вчителів.

Саме боротьба норвезьких вчителів проти фашистського режиму Квіслінга є класичним зразком успішного ненасильницького спротиву. В один день 20 лютого 1942 року майже 90 відсотків учителів міських шкіл взяли участь в акції протесту, направивши міністру освіти та релігії індивідуальну петицію із текстом:

"Я, такий-то, відмовляюся брати участь у вихованні молоді Норвегії згідно з принципами, передбаченими Об'єднанням націонал-соціалістичної молоді, тому що це суперечить моїй совісті .... Я вважаю за необхідне заявити, що я не можу вважати себе членом профспілки вчителів".

25 лютого міністр освіти та релігії оголосив, що всі вчителі, які не відмовляться від своєї петиції до 1 березня будуть звільнені. Одночасно він оголосив про рішення закрити школи на місяць «через відсутність опалювальних матеріалів». Звісно, такий привід звучав досить незграбно в країні, яка вкрита лісами. Пропозиції про постачання дров посипалися з усієї Норвегії, а багато вчителів почали вести уроки вдома. Ця "вимушена відпустка" фактично дала можливість учителям роз'яснити мету свого руху населенню, особливо батькам своїх учнів.

Закриття шкіл посіяло невдоволення серед батьків учнів, які почали писати свої особисті листи протесту. За різними оцінками від 100 000 до 200 000 листів протесту прийшло в міністерство від розгніваних батьків.

20 березня 1100 вчителів були заарештовані й вислані в різні виправно-трудові табори за полярним колом. Ці репресії ставили на меті залякати вчителів. Після цієї маштабної акції, міністерство оголосило, що школи знову відкриються 1 травня і що вчителі, які повернуться до викладання, будуть з цього часу вважатися членами нової профспілки.

Та попри те, що рух опору було трохи ослаблено недавніми арештами, рішучість більшості вчителів залишилась незмінною. Вони, як і раніше відмовлялися від обов'язкового членства в профспілці, але тепер вирішили повернутися до викладання в школах. Та у перший день занять кожен учитель зробив наступну заяву, написану відповідно до інструкції своєї справжньої профспілки: «Перебування в лавах Норвезького союзу викладачів та робота вчителя є для нас несумісними... Наше завдання полягає в тому, щоб дати кожному з вас необхідні знання та підготувати до становлення як людської особистості, для того, щоб ви змогли знайти своє місце в суспільстві на благо собі та іншим. Покликання вчителя полягає не тільки в тому, щоб давати дітям знання, вчителі також повинні навчити своїх учнів вірі в правду і справедливість. З цієї причини вчителі не можуть викладати що-небудь, що розходиться з їх совістю і переконаннями, не зраджуючи свого покликання… Я обіцяю вам, що ніколи не буду цього робити».

Цей новий прояв твердості духу з боку вчителів допоміг їм виграти боротьбу з режимом. Квіслінга охопив страх, що він більше не зможе контролювати ситуацію в країні. Райхскомісар Норвегії Йозеф Тербовен прийшов до думки, що несвоєчасні ініціативи Квіслінга тільки викликають усе більшу ворожість населення країни. Тож, 25 квітня міністерству освіти та релігії довелось опублікувати циркуляр, в якому визнавалось за кожним вчителем його право не визнавати принципи націонал-соціалістичної партії, але міністерство все ж наполягало на автоматичному членстві в офіційній профспілці усіх учителів.

Та, хоча ця профспілкова структура була формально збережена, вона втратила свій початковий сенс. Норвезьким учителям вдалося саботувати плани Квіслінга. Він сам визнав це у своїй промові 23 травня: "Наші вчителі несуть відповідальність за те, що ми ще не уклали мир з Німеччиною. Ви, вчителі, зруйнували все, до чого я прагнув". Ця фраза повторювалася потім у всьому світі. Вона ознаменувала собою перемогу вчительських протестів.

Наступного місяця депортованих у трудові табори вчителів довелось звільнили.

Так педагогічній спільноті Норвегії вдалося мобілізувати суспільство на боротьбу і нанести політичну поразку Квіслінгу. Боротьба вчителів стала символом норвезького опору. Саме їх протест не дав можливості Квіслінгу виконати свій план побудови корпоративної фашистської держави у Норвегії. 

Детальніше про це читайте в книзі Жака Семеліна "Беззбройні проти Гітлера"(Unarmed Against Hitler: Civilian Resistance in Europe).

 

Подаємо російський переклад глави з цієї книги "Элементы социальной сплоченности" у якій описується ця історія. 

В такой обстановке прогрессивной мобилизации гражданского общества вскоре появилось два других "фронта", если использовать выражение самих норвежцев. Это церковь и школа. Это не было случайностью. Наоборот это продемонстрировало коллективную решимость всего общества сбросить с себя идеологическую смирительную рубашку. Борьба норвежского гражданского сопротивления была четко сосредоточена вокруг основополагающих общественных ценностей в стране, где церковь и школа не представляли антагонистических направлений мысли. Более того, совместной борьбе пасторов и учителей поспособствовало создание в Норвегии объединенного министерства образования и религиозных культов.

Еще до войны, большинство норвежских учителей уже было в профсоюзах, поскольку членство в профсоюзе являлось в то время глубоко укоренившейся практикой. В течение первого года оккупации три профсоюза учителей (два, объединяющих учителей начальных школ, и один преподавателей вузов) решили создать одну общую тайную структуру. 5 февраля 1942 года, через несколько дней после принятия поста главы государства Квислинг издал закон о создании союза нового профсоюза норвежских учителей (Norges Laerer-samband) .

По его плану, организация этого профсоюза должна была стать пробным камнем в строительстве корпоративного государства фашистского типа, фундаментом для «Новой Норвегии». С этой целью Квислинг также объявил о создании национал- социалистической молодежной организации, в которую должна была вступить вся молодежь в возрасте от 10 до 18 лет.

Реакция учителей на эти меры не заставила себя ждать. 11 и 12 февраля на секретной встрече в Осло профсоюзные лидеры приняли решение полностью отвергнуть эти меры. Однако лидерам необходимо было найти способ, которым большинство учителей страны могли бы выразить свое несогласие. Забастовка не казалась им лучшим методом, поскольку она выявила бы для властей наиболее воинственных участников и создала бы для них риск быть обвиненными оккупантами в провокации. Было необходимо выступление более прямого действия.Такого, в котором могло бы принять участие наибольшее количество людей. Профсоюзные лидеры рассмотрели возможность метода посылки индивидуальных петиций.

 Краткий текст для них был составлен в помощью Эйвинда Берграва:

 "Я, такой-то, отказываюсь принимать участие в воспитании молодежи Норвегии согласно принципам, предусмотренным Объединения национал- социалистической молодёжи, так как это противоречит моей совести .... Я считаю необходимым заявить, что я не могу считать себя членом профсоюза учителей".

 Каждый учитель должен был написать этот текст и, подписав его своим именем и адресом, отправить министру образования и религии. Для того, чтобы эта массовая акция оказала реальное воздействие на власти, было решено отправить все письма в один и тот же день -20 февраля. В течение двух следующих дней министерство получило около 4000 писем протеста, за которыми последовали еще сотни.

 Примечательно, что на призыв к протесту откликнулось почти 90 процентов учителей городских школ. Что же касается преподавателей вузов, то они отправили свои письма протеста против создания нового профсоюза 24 февраля. Норвежская церковь также поддержала эту акцию и использовала свои информационные каналы для её пропаганды.

Столкнувшись с такой непредвиденной коллективной инициативой правительство было не уверено, как поступать дальше. 25 февраля министр объявил, что все учителя, которые не откажутся от своей петиции до 1 марта будут уволены. Одновременно он объявил о решении закрыть школы на месяц «по причине отсутствия отопительных материалов» , начиная с 27 февраля.  Это стало объяснением, показывающим замешательство властей. Названный предлог звучал достаточно неуклюже в стране, покрытой лесами. Предложения о поставке дров посыпались со всей Норвегии. Многие учителя решили проводить свои уроки в частных домах. Этот "вынужденный отпуск" фактически стал возможностью для учителей разъяснить цели своего движения населению, в особенности родителям своих учеников. На самом деле новость о протесте еще не упоминалась в подцензурной печати.

Закрытие школ было для многих граждан первым признаком того, что учителя и новый режим вступили в конфликт. Закрытие школ также посеяло недовольство среди родителей учащихся, которые начали писать свои личные письма протеста. По разным оценкам между 100 000 и 200 000 образцов одного письма пришло в министерство от разгневанных родителей. Поскольку учителя заявили, что выплата им заработной платы была остановлена, и что некоторым из них угрожает арест, населением были созданы фонды поддержки для помощи учителям и членам их семей. К началу марта всего лишь несколько десятков учителей оставались членами официального профсоюза. Тербовен и Квислинг решили прибегнуть к силовым методам. 20 марта 1100 учителей были арестованы и высланы в различные исправительно-трудовые лагеря на севере страны. Самая большая их группа прибыла 28 апреля в Киркенес, маленькую деревню на границе с Финляндией, неподалеку от русского фронта. Здесь, глубоко за Полярным кругом, учителей поселили к русским военнопленным, жившим в ужасающих условиях. После ареста учителей 22 марта епископы выступили с публичным заявлением и объявили о своей поддержке протеста учителей.

Эти депортации ставили целью запугать учителей и образумить их. После этого, министерство объявило, что школы вновь откроются 1 мая и что учителя, вернувшиеся к преподаванию, будут с этого времени считаться членами нового профсоюза, а их взносы будут автоматически вычитаться из заработной платы. Преподаватели чувствовали за собой поддержку населения, особенно со стороны церкви и родителей своих учеников. Хотя движение и было немного ослаблено недавними арестами решимость большинства оставалась неизменной. Они по- прежнему отказывались от обязательного членства в профсоюзе, но теперь решили вернуться к преподаванию в школах. В первый же день занятий каждый из 8 вернувшихся учителей сделал следующее заявление в соответствии с инструкцией своего профсоюза: «Пребывание в рядах Норвежского союза преподавателей и и работа учителя являются для нас несовместимыми. . . Наша задача состоит в том, чтобы дать каждому из вас необходимые знания и подготовить к становлению как человеческой личности, для того, чтобы вы смогли обрести свое место в обществе во благо себе и другим. Призвание учителя состоит не только в том, чтобы давать детям знания; учителя также должны научить своих учеников вере в правду и справедливость. По этой причине учителя не могутпреподавать что-либо, что расходится с их совестью и убеждениями не изменяя своему призванию, . . . . Я обещаю вам, что никогда не буду этого делать» .

Это новое проявление твердости со стороны учителей помогло им выиграть в своей борьбе. Квислинга обуяла боязнь, что он больше не сможет контролировать ситуацию. Двумя неделями ранее священники и епископы подали в отставку одним блоком. Тербовен пришел к мысли, что инициативы Квислинга только вызывают все большую враждебность населения. 25 апреля министерство образования и религии опубликовало циркуляр, в котором признавало за каждым учителем его право не признавать принципы национал-социалистической партии , но тем не менее настаивало на их автоматическом членстве в официальном профсоюзе. Хотя таким образом эта профсоюзная структура была формально сохранена, она потеряла свой изначальный смысл. Преподавателям удалось саботировать планы Квислинга. Он сам признал это в своей речи 23 мая: "Наши учителя несут ответственность за то, что мы еще не заключили мир с Германией. Вы, учителя, разрушили все, к чему я стремился". Эта фраза повторялась затем во всем мире. Она ознаменовала собой победу учительских протестов.

В последующие месяцы депортированных в трудовые лагеря освободили . В последний момент немцы лишили часть узников их членства в национал- социалистической партии , но это не изменило хода событий. Преподавателям удалось мобилизовать общество на борьбу и нанести политическое поражение Квислингу. Борьба учителей стала символом норвежского сопротивления. Квислингу так и не удалось выполнить свой план построения корпоративного фашистского государства. После подчинения школьной системы нацистским принципам Квислинг планировал взять под свой контроль профсоюзы. Но последовавшие за движением учителей протесты населения заставили его отказаться от своих намерений. Тербовен посчитал, что эта инициатива грозила вызывать всеобщую забастовку, чего он, естественно, не хотел. Магне Йенсен, на котором лежала основная ответственность за составление «индивидуально-коллективных» писем, так описывал эти события после войны: «Эти письма послужили созданию на довольно раннем этапе того чувства солидарности, которое было так необходимо для гражданской борьбы. Они побороли чувство личной изолированности и страх остаться в одиночестве, который был главным оружием нацистского террора» .

Эта замечательная групповая сплоченность примером которой было поведение большинства норвежских учителей, проявилась также и в странах, где сопротивление было не таким интенсивным. На самом деле, когда представителей какой-либо профессии крепко удерживают вместе высокие моральные принципы или традиции своей деятельности, то это часто развивает в них честь мундира, которая предохраняет их от захвата в таких кризисных ситуациях, как оккупация. Тот факт, что большинство работников одной профессии являются членами одних и тех же организаций, может укрепить их борьбу и сделать ее более последовательной. Такая идейная и организационная сплоченность становится важным фактором в развитии гражданского сопротивления.

Отрывок из книги Жака Семелина «Безоружные против Гитлера»(Unarmed Against Hitler: Civilian Resistance in Europe) https://www.nonviolent-conflict.org/wp-content/uploads/2016/04/F-Unarmed-Against-Hitler-excerpts-Semelin.pdf

16.10.2016
Віктор Громовий
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews