Це місто сьогодні в деяких сферах виступає законодавцем "освітніх мод". Зокрема, заслуговує на увагу  чудовий проект, пов'язаний з підготовкою нової генерації керівних кадрів в освіті "Управлінська сотня кадрового резерву". Асоціація молодих освітян проводить масштабні заходи всеукраїнського характеру, добиваючись того, щоб голос молодого вчителя був почутим.

Обговорення теми «Нова генерація освітян у школі: проблеми, стимули, перспективи» проходило за такими тематичними напрямами:

1.         Нова генерація освітян у школі: наказано вижити!

•          Головні проблеми, які призводять до витискання молоді зі школи.

•          Які стимули мають бути створені для молодих вчителів у школі?

2.         Якою має бути освіта в час випробувань: погляд з позиції молоді.

                          Є дві крайні позиції щодо ситуації з молоддю в школі: 

Перша. «У молоді є прагнення добре заробляти, а вчителювання цього не дасть. Тому молоді люди з педагогічною освітою організовують тренінги, займаються рекламою, їдуть на будівництво до Росії чи до Чехії, як то поїхав молодий, міцний колега, поки його дружина бавиться в школі».

«Як можна вижити із зарплатою меншою за зарплату контролера в тролейбусі, не маючи навіть необхідних ресурсів для роботи?  Окрім мізерної зарплати, я не маю від держави нічого(ні робочого місця, ні компа, ні методичної літератури). Але мене ще й перманентно гноблять: постійно цькують, змушують займатись Сізіфовою працею  та погрожують вигнати…».

Друга. «Сподіватись на "умови" мабуть не варто, життя показує інше. Якщо є бажання, людина  працює в школі, немає - ніякі "умови" не допоможуть».

У процесі обговорення першого блоку питань учасники круглого столу наголосили на наступних проблемах, які призводять до витискання молоді зі школи:

1. Існує розрив у стимулах до роботи представників різних поколінь. Тому традиційні підходи до стимулювання праці старої когорти педагогів ще радянського гарту, не спрацьовують з молодим поколінням.

2. Дається взнаки наша звичка до тотального контролю, а молодь не хоче займатись марною працею зі звітування, імітації роботи тощо(«Дайте молоді більше свободи, хай спробують поплавати самостійно і випливти. Не звужуйте поле творчості абсурдним бюрократизмом»). Люди, які більш вільні, не можуть змиритися з тим, що їх заганяють у жорсткі рамки абсурдної Системи.

3. Ще на стадії вступу до педагогічних ВНЗ у більшості абітурієнтів відсутня мотивація до роботи в школі. Вступають туди тому, що легко вступити, тож переважній більшості абітурієнтів потрібна не педагогічна освіта, а «корочка» про вищу освіту(«Якщо випускник педагогічного ВНЗ приходить до школи невмотивованим, просто пересидіти доки не знайде кращу роботу, спробуйте його мотивувати!»).

4. У більшості випадків замість нормально організованої педагогічної практики під час навчання, є імітація і фікція(«здати два конспекти уроків і звіт»), яка аж ніяк не сприяє адоптації майбутнього вчителя до роботи в школі.

Поодинокі практики, які працюють з організації педагогічних інкубаторів як спільних проектів педагогічних ВНЗ і зацікавлених шкіл, є скоріше винятком, аніж правилом.

5. Менторська підтримка вкрай необхідна молодому вчителеві(велике значення має навіть можливість зателефонувати колезі й виговоритися, порефлексувати тощо) та у багатьох випадках, замість ефективно організованого наставництва у перший рік роботи молодого вчителя, виникає конфлікт поколінь. Старші колеги сприймають наставництво як диктат, не спроможні прийняти той факт, що ми живемо в епоху, коли «яйця вчать курку». Дається взнаки типове ставлення до становлення молодого вчителя в школі, якого намагаються ліпити "по образу і подобі".

Тому важко складається рівноправний діалог і взаємообмін.

6. Важливо налагодити й діалог молодих вчителів між собою по горизонталі з тим, щоб можна було послухати інших молодих вчителів, взнати які методи навчання ефективно працюють у них тощо. Власне, в цьому і полягає основний сенс організації роботи Асоціація молодих освітян.

7. Особливо важко «вижити» молодому вчителеві-чоловікові у морально-психологічній атмосфері вкрай фемінізованої типової української школи з абсолютним домінуванням вчительок поважного віку.

Так, зокрема, було висловлено наступні думки:

Відрадно констатувати, що є певні зрушення у ставленні до нової генерації освітян у школі. Так, у м. Запоріжжі стартував унікальний довготривалий міський проект "Управлінська сотня кадрового резерву" мета якого створити можливості для безперервного зростання молодих фахівців у системі освіти. Ми будемо презентувати на серпневій нараді громадськості учасників цього проекті як кандидатів на посади керівників навчальних закладів м. Запоріжжя.

Цей проект за формою реалізації є сучасним, і я прошу кожного, хто відчуває в собі сили, бажає розвинути свої професійні якості, долучайтеся до участі в проекті цього року.

Цього року ми навіть змогли закласти гроші на створення двох телевізійних програм, які б культивували позитивний імідж учителя.

Юлія Погребняк, директор Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради

Можу констатувати, що в останній рік ми бачимо не тільки активну увагу до сфери освіти з боку суспільства, а й серйозне збільшення фінансування. Завдяки децентралізації ми маємо тепер кошти, про які кілька років тому могли лише мріяти. І ці кошти тепер можемо використовувати й для матеріального стимулювання роботи наших молодих колег. Звісно, добре, що відбулось просування за тарифним розрядом і, що в новому законі «Про освіту» буде передбачено зростання посадового окладу педагогічного працівника (найнижчої кваліфікаційної категорії) до трьох мінімальних зарплат(9600 грн).

Оксана Гусак, завідуюча науково-методичним центром департаменту освіти і науки Запорізької міської ради

На жаль, багато випускників шкіл вступають до педагогічних ВНЗ і обирають педагогічний фах, у випадку, якщо не вступають до інших більш престижних вишів. Після закінчення педуніверситетів, вони змушені приходи до школи, не маючи внутрішньої мотивації до роботи та харизми, яка б допомогла їм повести за собою учнів. Це вже перепона, яку їм важко здолати, адже треба мати не просто знання, а бути педагогом. Але попри це, якщо з молоддю працювати, залучати її до проектної діяльності, вмотивувати до генерування свіжих ідей, більшість молодих вчителів захочуть фахово зростати.

Олена Горбенко,  заступник директора з навчально-виховної роботи Запорізької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №72

У нашій школі є наступна проблема: конфлікт поколінь(«батьки та діти»). Працює 40% молодих вчителів і 40%вчителів, які пропрацювали понад 25 років. Звісно, керівниками шкільних методоб'єднань ставлять досвідчених вчителів з великим стажем роботи. Вони ж сприймають наставництво як диктаторство, а мали б бачити свою роль у якості консультантів. Тож треба і до виконання функцій наставників готувати й вчителів середнього віку й тих, хто старшого віку.

Руслана Діденко, заступник директора з навчально-виховної роботи Запорізької загальноосвітньої школи  №3

Молодий педагог, а ще й сповнений бажання працювати, зараз, на жаль, стає рідкістю. І на це є певні причини в теперішній системі освіти, які не дають змогу молоді довго затримуватись в освітньому закладі. І я вважаю, що це навіть не заробітна плата, яку всі одразу ж згадують, а «великий талант» освітньої системи відбивати будь-яке бажання працювати молодому педагогу. Безліч безглуздих паперів, написання конспектів, які фактично просто чекають свого часу під час перевірки, звітів, довідок та всієї паперової тяганини – забирають той цінний час для роботи та творчості.

Постійний контроль та «лякачки» з боку адміністрації – майданчик розвитку для молодого спеціаліста перетворюють його на кінцеву зупинку.

А замість всього цього, йому просто треба дати свободу та простір для творчості, простір для пошуку власної моделі викладання, можливість практикувати нові, інноваційні форми роботи. І для цього поряд з молодим педагогом повинен бути не наставник, а супровідник, ментор, тьютор тощо. Ця людина повинна надихати, підказувати, брати участь у спільних проектах, але ж ні в якому разі лише контролювати!

Луіза Цвєткова, заступник директор Центра розвитку дитини "Надія", керівник консультаційного центру практичної психологічної підтримки "Шанс".

Попри велику кількість вчителів старшого покоління та щорічний випуск молодих спеціалістів у школах спостерігається виснаження кадрового складу. Молоді вчителі, котрі наважились працювати за покликанням перш за все стикаються не з проблемою оплати праці, а з пошуком вакансії. Але з офіційним працевлаштуванням не приходить ані полегшення, ані ясності щодо реалій роботи. Скоріше це відчуття безпорадності та розчарування від великої кількості звітності та витрат часу на неоплачувані засідання, збори, наради; несприйняття з боку батьківської громади та приниження ЗМІ, що підривають авторитет вчителя у ток-шоу, де розглядаються конкретні випадки, але ретранслюються на всіх, хто причетний до професії. Поодинокими є випадки грамотного менеджменту зі сторони керівника закладу. Тому, на мою думку, виходом з кризи буде комплекс заходів з підготовки молодого керівного складу, запровадження менторства (наставництва) у роботі школи, з обов’язковим преміюванням успішних менторів, та відновлення шани до роботи вчителя шляхом створення соціальної реклами чи телепередач за участі вчителів. Успішна реалізація концепції НУШ та децентралізація з часом вирішить проблему достойної оплати праці. В української нової школи точно є майбутнє, але за умови нашої небайдужості до її змін!

Антоніна Міщук, вчитель біології Запорізького колегіуму №98, лідер Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя

Пам'ятаю свою педагогічну практику, коли треба було лише здати два конспекти уроків і звіт написати. Добре, що коли прийшов до школи, мені спочатку не заважали, а потім мені пощастило з наставником. Ось тут сидить мій наставник, вчитель математики Олена Леонідівна. Контакт у нас склався не відразу, але потім ми знайшли точки дотику і могли за чашкою кави проговорювати низку проблем та розглядати варіанти рішення. Це дало мені змогу зростати як вчителеві-предметникові.

Дмитро Оліфіренко, вчитель математики Запорізького навчально-виховного комплексу  №67, лідер Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя

Я люблю працювати з молодими вчителями, підтримувати їх. Проблема в тому, що людина закінчуючи педагогічний виш, не розуміє що таке методика викладання математики, не вміє провести аналіз задачки... Я розуміла, що він хоче навчити дітей, але не може і в цьому не його вина. Тому тривалий час він відвідував мої уроки, а я його. «Книгу внутрішкільного контролю» я на такі уроки навіть не брала. Іноді були такі моменти, коли я на уроці скромно піднімала руку, вставала і допомагала йому вирішити проблему.Коли йшла на стандартні уроки, там робила аналіз і прописувала які є «плюси» і «мінуси».  Головне, що молодий вчитель був вмотивований і хотів вчитися.

Але найбільшою проблемою була робота з батьківською громадою: довести батькам, що він може, що він перспективний, що цьому вчителеві можна довіряти(я йому довіряю і ви йому довіряйте!), я буду його супроводжувати, допомагати…

Тож, саме негативне сприйняття батьками молодого вчителя є головною проблемою. Батьки упереджені:  він не досвідчений, він не зможе, він не досягне потрібного результату… І цей стереотип не легко здолати.

Олена Тіщенко, заступник директора з навчально-виховної роботи Запорізького навчально-виховного комплексу  №67

У процесі говорення другогоблоку питань пролунали наступні думки:

Вважаю, що для створення нової освіти замало оновити Закон або створити нові програми. Важливо, щоб вся система освіти пройшла певний апгрейд – від теоретичного її висвітлення, від створення комфортних умов для роботи, до оновлення свідомості педагогічних кадрів.

Нова школа повинна будуватись за новими принципами, де поряд зі свободою буде стояти відповідальність, поряд з творчістю – здоровий глузд, а довіра до всіх учасників навчально-виховного процесу буде одним із головних аспектів нової системи освіти в Україні.

Луіза Цвєткова, заступник директор Центра розвитку дитини "Надія" м. Запоріжжя, керівник консультаційного центру практичної психологічної підтримки "Шанс".

Я упродовж десятиліття у партнерстві з Кіровоградським державним педагогічним університетом імені Володимира Винниченка реалізовував проект педагогічного інкубатора на базі гімназії. До нас приходили на педагогічну практику ті випускники, які справді хотіли чомусь навчитися. Усі добре знали, що в гімназії педагогічна практика організовується по-справжньому. Тож, якщо хтось хотів просто «відбути» чи лише папірці оформити про її проходження, він до нас точно не йшов.

Я особисто, як правило, витрачав кілька годин щоб познайомити практикантів із гімназією. Розказував і показував як ми працюємо. Дуже просив, щоб в кінці практики, вони мені розказали про нашу гімназію, адже свіжим оком можна було помітити те, що я вже не помічаю. Найкращих студентів ми брали «на олівець». Я пропонував їм заповнити анкету і війти до нашого резерву педагогічних кадрів. Як тільки з'являлась вакансія, відкривав цю папочку і запрошував на роботу кращих з кращих випускників.

Віктор Громовий, шеф-редактор порталу «Освітня політика»

З приводу мотивації. Маю конкретний приклад з нашою випускницею, яка вступила на факультет іноземних мов педуніверситету лише тому, що вона вважає його престижним факультетом. Їй потрібне знання іноземних мов, але в школу вона йти не хоче. Однією з причин цього є те, що в епоху інформатизації нове покоління живе іншими реаліями. Ці люди хочуть постійно використовувати гаджети на уроках, а старше покоління не розуміє як можна на уроці користуватись сматфоном чи планшетом… Вони по-іншому мислять, але, коли приходять в школу, їх намагаються загнати в певні рамки: це можна робити, а це – ні! Звісно, такий підхід відлякує від школи.

На жаль, в педуніверситетах викладачі теж не мотивують студентів йти до школи.

А, якщо немає мотивації, ніяка зарплата, не може вплинути на твоє бажання бути вчителем. Ти або хочеш, або не хочеш бути вчителем. Якщо є бажання, ти сам себе мотивуєш.

 Луценко Марина, директор Запорізької гімназії №25

Освіта в сучасній Україні має бути доступною. Реально доступною. Для дитини, для розуміння батьками, для її реалізації вчителями різних регіонів та економічних районів країни. За теоретичною розробкою має йти практична реалізація, зокрема, надання інструментів освіти вчителям. І якщо згідно з концепцією НУШ вчитель біології має сформувати ключову інформаційно-цифрову компетентність, тобто «…використовувати комп’ютерну техніку та інформаційно-комунікаційні технології для проведення обчислень, графічного аналізу, пошуку та представлення біологічної та екологічної інформації, створювати інформаційні продукти, …», то необхідно відповідно оснастити кабінети. Нарешті вчитель має не тільки «викладати предмет», а робити це з розумінням того, де ці знання можна застосувати, здійснює між предметні зв’язки, а щодо планування має простір для творчості. У школах має здійснюватись не армійська «муштра старшими за званням», а колообіг навичок, де кожний досвід є цінним.

Антоніна Міщук, вчитель біології Запорізького колегіуму №98, лідер Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя

Сучасна українська школа неможлива без «агентів змін». Агенти змін – це вчителі, які хочуть і можуть «творити та витворяти». Цьому агенту змін необхідна свобода у виборі методів і засобів для роботи як вчителя-предметника, як класного керівника, як заступника директора, як директора. Адже бюрократична машина не дає можливості підняти голову педагогу від постійних звітів, наказів що і як потрібно чи не потрібно робити, ба, мабуть, навіщо їм вчитель, який буде мати багато вільного часу для роздумів про систему освіти й розвитку себе як особистості.

Сучасна українська школа – це школа, в якій кожен має свободу і право вибору, будь то вчитель чи учень.

Сучасна українська школа повинна стати осередком довіри та гордості громади, а не постійного невдоволення і поборів.

Якщо агенту змін дати можливість підняти голову і розправити крила, то такий педагог зможе окрилити своїх учнів і повести їх за собою у цікаву мандрівку країною знань, що в свою чергу дасть суспільству вільне від цькувань і стресу від навчання в школі нове молоде покоління, яке буде розвивати та прославляти свій край і Україну.

На сьогодення, як показує статистика, у школах не вистачає педагогічних кадрів, особливо молодих. Де їх взяти? Позитивною мотивацією в останні роки для вступу й отримання педагогічної спеціальності є збільшення заробітної плати педпрацівникам. Звернімо увагу на підготовку такого молодого «спеціаліста». Виходячи з власного досвіду і досвіду моїх молодих колег, для того, щоб здати звіт з педпрактики необхідно принести підписане зі школи направлення на практику і два конспекти уроків з предмета. От і все. Ти – молодий спеціаліст. Отака вона підготовка молодого спеціаліста. Це добре, якщо такий «спеціаліст» піде працювати до школи (що малоймовірно) і на його шляху зустрінеться наставник (ментор), який розкаже і покаже, що і як треба робити в школі й з класом. А якщо ні? Тоді ти отримуєш перший свій педагогічний досвід самотужки (і не завжди він вдалий). І після такого «досвіду» молодому спеціалісту здається, що школа це не його і він йде на іншу роботу деінде.

Створення сучасної української школи не можливе без школи менторства, де твої досвідчені колеги-наставники допомагатимуть тобі професійно рости та розвиватися як вчителю (починаючи з вишу чи училища і впродовж перших років роботи).

Сучасна українська школа вимагає створення нової спільноти вчителів – агентів змін: розумних, комунікабельних, рішучих креативних, готових брати на себе відповідальність за свої дії та своїх учнів, допомагаючи їм ставати справжніми людьми, громадянами своєї країни.

Дмитро Оліфіренко, вчитель математики Запорізького навчально-виховного комплексу  №67, лідер Асоціації молодих освітян м. Запоріжжя

Висновки та рекомендації:

1. Професійна криза вчительства та вчителювання в Україні є особливо гострою і найбільше позначається саме на молодих учителях. Тож, замість пустопорожніх розмов про «підвищення статусу професії вчитель», потрібна системна робота з професійної реабілітації вчительства та ребрендинг професії вчитель. Новий імідж вчителя з'являтиметься в міру опанування ним нових більш привабливих ролей(тьютора, фасилітатора, коуча тощо).

2. З метою уникнення культурно-педагогічного шоку на робочому місці, слід забезпечити належний рівень організації педагогічної практики студентів педагогічних ВНЗ, зокрема шляхом реалізації ідеї створення постійнодіючих педагогічних інкубаторів на базі кращих шкіл.

3. З метою подолання «кризи впевненості в собі» необхідно подбати про організацію ефективного супроводу у перший рік роботи молодого вчителя. Для цього необхідно забезпечити здобуття вчителями-наставниками компетенцій у сфері сучасного менторінгу. Слід проводити цілеспрямовану селекцію кадрів, які спроможні виконувати такі функції.

4. Завданням №1 є забезпечення належної якості освітнього процесу у педагогічних ВНЗ(«При всьому бажанні наставника допомогти молодому колезі, це дуже складно зробити у випадку відсутності в нього базової підготовки»).

5. Молоді вчителі мають відчути, що система освіти реально змінюється(«гайки» постійно розкручують) і вони мають реальну перспективу у новій українській школі, яка базуватиметься на засадах свободи, поваги до індивідуальності та вільного вибору. Адже саме свободи педагогічної думки та дії найбільше бракує в українській школі.

Важко не погодитись з директором Інституту історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка Ярославом Грицаком, який вважає вчительство «найбільш упослідженою» і «страшенно пригнобленою» категорією населення в Україні. На його думку, вже не одне десятиліття держава пробує тих, хто живе розумовою працею, опустити до становища залежної, пригнобленої людини. Див.:

6. Потрібно запроваджувати й технології групової інфільтрації молоді в традиційне середовище школи(«Якщо в школі з'являється кілька молодих вчителів, вони мають більше шансів інтегруватись, між ними виникає здорова конкуренція тощо»).

Див. запис  прямого ефіру у програмі "Акценти" на телеканалі Z

Відеозапис круглого столу

Модератори круглого столу: Віктор Громовий, Оксана Гусак