Статистика представлення наукових праць українських вчених в солідних науково-метричних базах свідчить про стагнацію української науки. І хоча часто можна почути думку, що українські науковці все ж таки демонструють більшу ефективність, ніж деякі європейські країни, якісні показники не такі оптимістичні. Зокрема, за підсумками 1996-2013 років за кількістю наукових публікацій у Scopus Україна п’ята у Східній Європі та тридцять дев’ята у світі (122 263 публікацій), проте за кількістю цитувань наукових праць в цьому регіоні ми лише на 21 позиції з 24 східноєвропейських країн (4,65 цитування/стаття). Кращі показники ефективності мають навіть  такі країни, як Молдова, Вірменія і Албанія, і Росія, яка продукує в 5 разів більше статей. Метою нашого дослідження є встановити чи залежить ця продуктивність від частки фінансування наукових досліджень у вищих навчальних закладах. [1]

Незважаючи на законодавчо закріплену норму витрат на наукові дослідження, як для досліджень у ВНЗ, так і в установах Національної та галузевих академій наук, кошти з державного бюджету виділяються за залишковим принципом. Розрахунки за виконання наукових робіт часто проводяться в кінці року, а іноді переносяться на наступний рік. Це виснажує вчених, призводить до втрат постачальників, перевитрат коштів у зв’язку із зміною курсів валют тощо.  Аналіз структури розподілу фінансування виділеного на НДР в організаціях-виконавцях свідчить про те, що, за існуючих правил гри, перспективи розвитку освітнього і академічного секторів дуже сумні. Так, якщо в підприємницькому секторі, на капітальні витрати (в т.ч. нове устаткування) використовуються до 13 % коштів, одержаних за виконання НДР, то в академічних установах та ВНЗ, ці витрати заледве сягають 2%. В таких умовах говорити про розвиток матеріально-технічної бази практично не можливо. Абсолютна більшість коштів в усіх секторах економіки, що здійснюють НДР, витрачаються на заробітну плату, причому у ВНЗ ця частка сягає 66 %. 

Іншою проблемою, є факт диспропорції фінансування наукових досліджень в академічних установах у порівнянні з університетами. Попри вагому роль національних академій, обмежене фінансування науки в ВНЗ є однією з причин низької ефективності наукових досліджень в Україні в цілому. Оскільки, саме ВНЗ відповідальні за первинну підготовку дослідницьких кадрів, обмежене фінансування призводить до того, що випускники не володіють методикою роботи з новітнім науковим обладнанням, основами проектної діяльності, при цьому ігнорується дослідницький потенціал студентської молоді.

            Сьогодні видатки на дослідження в розрахунку на одного вченого в академічному секторі майже в 10 разів перевищують видатки на дослідження в ВНЗ. При цьому в ВНЗ працює понад дві третини осіб з вченими ступенями. ВНЗ також продукують понад 80% наукових публікацій, хай навіть різних за своєю якістю та цитованістю. Ефективність підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації в науково-дослідних інститутах є нижчою, ніж у вищій школі. Так серед аспірантів та докторантів до закінчення нормативного терміну перебування в аспірантурі та докторантурі НДІ захищається лише кожен 9-тий, в той час як в ВНЗ – кожен третій здобувач наукового ступеня. [2] З іншого боку, згідно даних Держкомстату, лише половина з діючих в Україні ВНЗ займаються науковими дослідженнями та розробками.

Для вибору моделі реформи фінансування української науки, слід простежити ріст співмірних за науковою продуктивністю країн Східної Європи. Зокрема тих, які в 1990-х мали схожу продуктивність, та продемонстрували швидкий ріст. Для аналізу скористаємось числом документів внесених до бази Scopus протягом року.

Аналіз наукометричних показників дозволяє виділити три країни які найбільше підходять для аналізу – це Чехія, Туреччина та Румунія. За продуктивністю в середині 90х років Чехія та Туреччина були співмірні з Україною, а Румунія публікували вдвічі менше статей.  За кількістю щорічно індексованих у Scopus документів Туреччина вже в 1997 році випереджала Україну за продуктивністю, наступною була Чехія яка випередила нас на початку 2000х, і у 2007 році кращих показників досягла також  Румунія  (Рис.1а). Внаслідок реформ та економічного росту в 2000х, румунські вчені збільшили свою продуктивність майже в сім разів, а чеські – в чотири. Турецькі реформи виявилися ще більш успішними, сьогодні ця країна наближається за продуктивністю до показників Російської Федерації.

Якщо ж оцінювати ефективність публікацій та їх вплив на світову наукову спільноту, то за показником кількості цитувань  на одну статтю, Україна суттєво поступається країнам, із якими здійснюється порівняння. Як бачимо на Рис. 1.б, кількість цитувань праць українських науковців у досліджуваній групі була і залишається найнижчою і жодного разу не перевищувала 7 цитувань на статтю.

Лише 60% українських публікацій взагалі хоча б раз були процитовані колегами (Рис. 1.в) (при типових показниках 70-80%), що не може не викликати стурбованості. За Індексом Гірша Україна (Рис. 1г) випереджає лише Румунію, хоча слід очікувати, що в найближчому майбутньому ситуація зміниться не на нашу користь.

У чому ж причина ефективності наукової політики Туреччини, Чехії та Румунії?  Проаналізуємо частку витрат на наукові дослідження за секторами бізнес, державні НДІ та університети (рис. 2) 

Рис.2 BERD – фінансування досліджень у бізнес-секторі,  GOVERD – фінансування досліджень у державних НДІ, HERD - фінансування досліджень у вищій освіті,  всі дані в % від GERD – загальних витрат на НДР.   [3]

 Як бачимо існує чітка кореляція між науковою продуктивністю країни та часткою фінансування наукових досліджень в університетах.

Важливо також простежити зміни в продуктивності та ефективності  наукових публікацій в часі. В Чехії та Румунії різке збільшення числа публікацій добре корелює зі збільшенням частки фінансування досліджень в університетах. (Рис.3) У 2010 році за обсягом фінансування чеські університети обійшли академічні НДІ. Такий ріст супроводжувався перерозподілом робочої сили на користь університетів. Якщо у 2005 році в системі ВНЗ працювало близько 50% дослідників, то в 2012 ця цифра зросла до 59%. У 2013 та 2012 році грантові кошти Czech Science Foundation – GACR (Grantová agentura České republiky) розподілялися між академічними установами та ВНЗ приблизно порівну. [4] Аналогічний тренд спостерігався і в Румунії.[5]

Дещо інша залежність спостерігалася в Туреччині, де попри різке зростання частки досліджень в бізнес-секторі, домінування університетів в дослідницькому просторі залишається абсолютним, хоча  і зменшилося від 60% до 45 %.

У контексті дискусії про способи підвищення ефективності фінансування наукових досліджень важливо розуміти, що централізоване розділення фінансових потоків на рівні Державного бюджету не сприяє здоровій конкуренції між потенційними виконавцями НДР. Реальних механізмів розподілу коштів на прозорій конкурсній основі у нас практично немає. Через єдиний, відкритий для участі як академічних установ, так і для університетів, Державний фонд фундаментальних досліджень  розподіляється лише 1,5 -2 % коштів, виділених на наукові дослідження. З бюджету НАН лише 15% коштів розподіляється на напівконкурсній основі. Установи МОН практично позбавлені участі в конкурсах Національної академії наук, що виглядає як дискримінація стосовно університетів і перетворює НАН в монопольну організацію. Монополія, як відомо, ніколи не призводить до зростання результативності праці. Діюча схема також ускладнює загальну оцінку ефективності роботи окремих інститутів та університетів. 

Таким чином, очевидно, що існуюча система фінансування науки в Україні не ефективна і застаріла. На сьогодні це становить стратегічну загрозу подальшому розвитку національної науки.

Одними із перших нагальних заходів для покращення цієї системи мають бути заходи, спрямовані на забезпечення університетам рівноправних можливостей отримувати фінансування на наукові дослідження поруч із установами НАН України. Необхідно створити умови для справедливої конкуренції освітніх та наукових інституцій в сфері наукової роботи.

Нагальною необхідністю є і вдосконалення нормативної бази для забезпечення ефективної багаторівневої системи конкурсного фінансування наукових досліджень.

Використані джерела:

[1] SCImago. (2007). SJR — SCImago Journal & Country Rank.Retrieved January - February, 2015, from

[2] Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2013 році. Статистичний збірник. - Державна служба статистики України. – К. – 2014. – 314 с.

[3]

[4] Analysis of the existing state of research, development and innovation in the czech republic and a comparison with the  situation abroad  in 2013. - Office of the Government of the Czech Republic Research, Development and Innovation Council. – 2014. – 202 p.

[5] Radu Gheorghiu. ERAWATCH Country Reports 2013: Romania. – 2014. Report EUR 26757 EN – 48 p.

Юрій Халавка, кандидат хімічних наук, засновник мережі Українські науковці у світі