Ми вдома від 13 березня. До весняних канікул залишалося два тижні як школи перейшли на E-LearningDays (Дні І-навчання). Програма подібного навчання розроблялася на випадок закриття шкіл у зимовий період. В американських школах діти навчаються чітко визначену кількість годин, тому усе пропущене з різних причин відпрацьовується (вчителям не платять за пропущені дні та канікули, до речі). Наприклад, минулого року за зимовий період назбиралося із 7 днів “зачиненої школи” і шкільний рік продовжили на додатковий тиждень (до 6 червня). Зрозуміло, така практика створює певні проблеми, особливо для випускників. З цим вирішили боротися за допомогою технічного прогресу.

Виходячи з принципу розширення автономії закладу пропоную до уваги спільноти форму організації діяльності закладу системи загальної середньої освіти, яка на прикладі окремого інноваційного українського ліцею, з 30-річним стажем діяльності, показує свою практичну спроможність до неформального та ефективного втілення новітніх положень проєкту «Нова українська школа» та Закону України «Про освіту» щодо партнерської співпраці з батьками, законними представниками здобувачів освіти.

Що означає слово «програма»?

Термін «програма» - від фр. programme – письмове оголошення, порядок денний, від грец. Prógramma - вказівка, тобто програма – це заздалегідь затверджена (визначена) дія. З погляду педагогічного проектування, програма – це особливий вид проекту (конструктивно-технологічний або змістово-організаційний). Слово «проект» у перекладі з латини означає «кинутий вперед». У широкому розумінні «проект» - це уявлення про шляхи вирішення завдання, проблеми, шляхи удосконалення, модернізації, розвитку.

Покритикувати шкільний підручник – тема, яка почасти об'єднує суспільство і Міністерство освіти, для якого це чудовий момент щоб перекласти відповідальність на когось іншого: авторів/видавництва/експертів. Проте якість підручників це якраз відповідальність всіх – МОНУ, видавництв, авторів, рецензентів, вчителів, адже кожен з них по-своєму впливає на його якість.

Тема, яку пропоную обговорити, це – учнівські олімпіади та турніри з навчальних предметів.

Там де всі думають однаково, 

ніхто не думає багато 

Волтер Ліпман

У світі практикують дві основні форми платні найманим працівникам: відрядну, при якій заробітна плата нараховується пропорційно до рівня продуктивності праці, і почасову, що передбачає нарахування заробітної плати пропорційно до відпрацьованого часу. Зазвичай, почасова заробітна плата застосовується на виробництвах, де головну роль відіграє якість продукції; кількість виробленої за одиницю часу продукції у значній мірі залежить від технології (на автоматизованому виробництві, конвеєрі); неможливо або дуже важко точно нормувати працю, встановити норми часу і виробітку. Педагогічним працівникам платять  сталу місячну зарплату з розрахунку 40 робочих годин на тиждень. Щодо вчителів, то їм платять почасово з урахуванням тижневого педагогічного навантаження на даний навчальний рік і педагогічного стажу роботи, оскільки об’єктивно встановити і оцінити особистий внесок кожного вчителя у рівень освіти кожного учня, якого він вчить – неможливо.

ЧОМУ потрібне формувальне оцінювання?

Педагоги звикли, що оцінюють знання та вміння учнів. У такий спосіб ніби зайвий раз підкреслюють, що дитина — об’єкт навчання. Сучасні перетворення в освіті спрямовані, передусім, на те, щоб зробити дитину суб’єктом навчання та допомоги їй зрозуміти, що знання не надаються, а здобуваються. А для цього дитина має бачити, що знання, потрібні тут і зараз. В неї має виникнути щире бажання досліджувати світ навколо, поглиблювати й розширювати свої знання.

Розвиваючи, вдосконалюючи, реформуючи ту, чи іншу сферу суспільного життя, ми не помічаємо як втрачаємо зв’язок з засадами та ідейним фундаментом того чи іншого суспільного явища. Процес і його форма вихолощує і викривляє сенс і попередній задум «конструкції». Така метаморфоза, мені здається, відбулась і з такою сферою як фізична культура. Хто заглиблювався в ретроспективу розвитку фізичної культури та фізичного виховання хоча б з середини 19 ст. зауважив що дітище ідейних фундаторів цього суспільного феномену та гуманістичні цілі, які ними закладалися так би мовити «розчинились» і перетворились в химер та порожні словосполучення. І, можливо не тому що втратили актуальність та цінність і, відповідно поступились новому. Новаторство і консерватизм, насправді, не завжди антагоністи, мені, наприклад, подобається таке словосполучення як «модернізований традиціоналізм», тому запропоную такий собі «виток спіралі». Років 12 тому написав вступну лекцію з предмета «фізична культура» для студентів першокурсників аграрного університету. Про її актуальність можете скласти враження самі. Пропоную вашій увазі найбільш контроверсійну і до певної міри «провокативну» її частину.

До Стратегії України 2030

Україна – новий центр європейської освіти

Університетська автономія може розглядатися як саморегульоване і авторитетне академічне середовище, яке створює і поширює знання, але її також розглядають як фінансово-організаційну самостійність закладів освіти, яка дозволяє бути ефективними на ринку освітніх послуг. Те, що питання автономії університетів все більше набуває економічного змісту, не в останню чергу пов’язано з концепцією «підприємницького університету» Бартона Кларка, який писав про «перевинайдення» університетської автономії, колегіальності і досягнень у зв’язку зі змінами умов життя сучасних університетів [1]. Автономія в економічному вимірі в умовах нестабільності чи скорочення державного фінансування надає університетам можливості диверсифікувати джерела фінансування. Автономія змінює обличчя університету, який активніше реагує на ринок, стає чутливішим до запитів споживачів, розвиває гнучкіші стратегії розвитку і забезпечення якості [2]. Обмеження автономії може бути викликано специфікою державного управління, або ж системою фінансування, коли держава, відповідно до власних очікувань, встановлює показники продуктивності і таким чином скеровує розвиток університетів [3]. В цілому сьогодні вважається доведеним, що збільшення автономії призводить до покращення економічного становища університету [4].

 Державний стандарт визначає вимоги до обов’язкових результатів навчання. Це документ, який дає уявлення суспільству про те, чого навчиться наша молодь в українській школі.

Незалежні установи оцінювання і забезпечення якості вищої освіти не є зовсім новим  явищем для України, хоча здебільшого судження про них формуються на основі роботи зарубіжних акредитаційних агенцій, яких окремі українські університети спорадично запрошують для оцінювання своїх програм. Така практика направлена на отримання репутаційних вигод для програми чи закладу, зокрема, у міжнародному фаховому середовищі. Поки що вона охопила порівняно незначну кількість програм і не стала масовим явищем. Втім вже з цього досвіду можна спостерігати, що незалежні агенції акредитують освітні програми та заклади шляхом незалежного фахового оцінювання (peerreview), формують стандарти якості вищої освіти і є по суті організаціями професійного саморегулювання.

Шановні колеги! Нам варто з’ясувати, за яких умов українська вища освіта стане якісною і конкурентоздатною на міжнародній арені. Чи є вона такою зараз? Тобто чи задоволені ми з Вами теперішнім станом справ? Якщо відкинемо «великих слів велику силу», то маємо чесно визнати: ні, не задоволені. Отже, з якими викликами ми стикаємося сьогодні?

Чи задовольняють будівлі наших шкіл потреби сучасної освіти? Протягом лише року чи двох у цьому питанні суспільство пройшло шлях від замовчування та несміливої критики до активних  дій. Державний бюджет на пропозицію Міністерства освіти передбачає значні ресурси на облаштування класів Нової української школи. Міністерство регіонального розвитку спільно з МОН розвиває проект “Новий освітній простір”. Десятки шкіл та тисячі класів вже оновлено коштами державного та місцевих бюджетів, громадських та приватних фондів, іноземних донорів. Як завжди буває, коли нагальна проблема не вирішувалась роками – зміни мусять відбуватись швидко, і важко уникнути помилок та недоречностей. В цьому процесі набуває особливого значення планування та оцінювання якості того, що робиться – зокрема і якості освітнього простору. Для цього потрібно, з одного боку, обґрунтоване розуміння принципів формування освітнього простору школи, а з іншого – наявність критеріїв та інструментів його оцінювання.

Ухвалений у 2017 році Закон «Про освіту» передбачає формування шкіл трьох рівнів: початкової, базової середньої та профільної середньої, або старшої (академічної чи професійної) школи. На шляху формування шкіл різного рівня стоять відповідні перешкоди та складнощі; особливу проблему становить процес формування старшої академічної школи.

Справедливе визнання кваліфікацій є ключовим елементом права на освіту та обов'язком суспільства

 (Лісабонська конвенція, 1997 р.)

Динамічні соціально-економічні процеси, глобалізація та інтернетизація суспільства зумовлюють структурні зміни в економіці та зростаючий попит на нові навички, а тому вимагають пристосування системи формування замовлення на підготовку фахівців та прогнозування змісту освіти відповідно до вимог часу. На жаль, сьогодні розподіл замовлення на підготовку фахівців у закладах професійної освіти все частіше здійснюється з метою відстрочення безробіття молоді соціально-незахищених верств населення, підтримання життєдіяльності окремих закладів освіти та забезпечення навантаження для викладачів, а не забезпечення реальних потреб ринку праці.

Метою освіти є всебічний розвиток людини …, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству….. Преамбула ЗУ «Про освіту»

Проблеми хронічного недофінансування вищої освіти накопичуються вже багато років. Але лише сьогодні почалися серйозні обговорення того, як їх можна вирішувати.

Оновлення стандартів вищої освіти відбувається на основі Закону України «Про вищу освіту» (2014 р.), який визначив основні вимоги до стандартів, а також процедури їх розроблення [1]. Відповідно до закону, а також згідно з Методичними рекомендаціями щодо розроблення стандартів вищої освіти, затвердженими у червні 2016 р. [2], стандарти вищої освіти розробляються науково-методичними комісіями Міністерства освіти і науки України. До роботи комісій залучено понад 1000 науково-педагогічних та наукових працівників, експертів.

ЗАВДАННЯ

Керівник закладу відповідно до закону «Про освіту» (ст. 41 "Забезпечення якості освіти" п.2 - система забезпечення якості в закладах освіти (внутрішня система забезпечення якості освіти)) має сформувати адекватні цьому завданню механізми самооцінки.

У першу чергу, вони мають враховувати базову сутність зовнішніх систем забезпечення якості та стандарти освіти. Щоб потім не впадати у розпач від того, що ганялися за зовсім іншим ніж загальнодержавні основні виміри стандартів та індикаторів якості.

Тільки з усього цього вийде пшик, якщо керівник закладу не зможе зробити так, щоб учні не дурили вчителів, а вчителі — директора/завуча, тобто — заклад не обманював сам себе та батьків учнів.

ІНСТИТУЦІЇ

Як приклад стандартизованого щодо загальнодержавних вимог підходу до положень, які варто зафіксувати у відповідному розділі Статуту  закладу пропоную наступну їх версію.

Важливо, що законодавство України про освіту створюється з урахуванням викликів та можливостей, які характерні для ринкового інформаційного суспільства. Але результативне упровадження новацій в освітню практику завжди передбачає їх освоєння педагогічною наукою з наступним розробленням на їх основі досконалого інструментарію управлінської та педагогічної діяльності.

У цій роботі здійснено спробу з позицій педагогіки як науки про організацію освіти розкрити сутність нових понять і підходів, акцентувати увагу на положеннях, які мають важливе практичне  значення та розробити педагогічний інструментарій аналізу і удосконалення практики у сфері загальної середньої освіти.

Поняття якості освіти народжується на перетині цих різних світів і бачень. Як виробити консенсусне бачення? Адже проблема в тому, що всі учасники освітнього процесу сидять у своїх площинах. Окрім цього, малодотичними є паралельні реальності «лебедя, рака і щуки», які різновекторно тягнуть воза, та тих, хто сидить на возі.

Завершення конкурсу і затвердження складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) (МОН України 2018c) робить неминучим початок дискусії про концептуальні рамки та принципи, якими Агентство керуватиметься у своїй діяльності. І, як не дивно, почати варто з базового: визначити, що ми розуміємо під якістю вищої освіти. Адже якщо пристати на закріплене у чинному законі розуміння, з великою імовірністю отримаємо процедури забезпечення якості обмеженої функціональності та корисності, якщо не сказати  –  суто формальні.

Заклад вищої освіти (ЗВО) здійснює свою діяльність, спираючись на викладацький склад. В останні роки ЗВО отримали досить великі права для формування навчального процесу за власним рішенням. Внаслідок цього навчальні програми для одних і тих самих спеціальностей можуть відрізнятися для різних ЗВО. Тому виникає потреба довести до абітурієнтів інформацію про особливості навчання, які ЗВО вважає своїми перевагами перед іншими ЗВО України та світу.

Під час однієї з розмов із директором ІППО паном Михайлом Войцехівським народилася думка про те, що було б добре, якби відзначення 100-літнього ювілею великого українського педагога Василя Сухомлинського завершилося уведенням до українського правопису написання з великої літери слова Вчитель. А чому б і ні? Це було б хорошим результатом суспільної дискусії про роль вчительства у становленні кожної особистості, у розвитку української нації в цілому. А хто ж має навчати, розвивати і виховувати наших дітей і внуків, якщо не найкращі із дорослих, якщо не інтелектуальна та моральна еліта нації?

У вересні 2018 р. у Закон України «Про позашкільну освіту» внесено зміни у частині включення норми щодо ліцензування у сфері позашкільної освіти за бажанням.

Таким чином, виправлено юридичну колізію, яка порушувала рівні права і можливості щодо провадження освітньої діяльності. Оскільки, позашкільна освіта – єдиний складник освіти, який до 2015 р. ліцензувався, а потім був позбавлений такого права.

Більш детально, розглянемо важливість ліцензування у сфері позашкільної освіти для батьків, дітей, суб’єктів освітньої діяльності, держави та суспільства; пропозиції до сучасної процедури ліцензування у сфері позашкільної освіти, а також  історію питання щодо ліцензування у сфері позашкільної освіти.

Протягом кількох останніх десятирічь в Україні і світі відбуваються істотні зміни системи освіти. Деякі з них зумовлені спільними факторами – глобалізація, масовизація вищої освіти, розвиток технологій. Інші є специфічними для окремих країн чи груп країн. Зокрема, для України важливими факторами впливу були різноспрямовані демографічні зміни, тривала соціально-економічна криза, розрив багатьох зворотних зв’язків між освітою та економікою і суспільством у цілому на початку 1990-х р. Разом з тим, останнім часом все сильнішим є вплив загальноєвропейських трендів та Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), який поступово трансформується у ширший Європейський освітній простір і поглиблює кооперацію з Європейським дослідницьким простором.

5 грудня 2018 року було визначено майже повністю новий склад Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Засідання Конкурсної комісії відбулося в приміщенні МОН, за ходом засідання Комісії можна було спостерігати онлайн на сторінці Міністерства в Facebook.

Зараз ми часто чуємо про необхідність складання індивідуальної освітньої траєкторії для кожного здобувача освіти, але мало говоримо про те, хто це повинен робити.

Формування і реалізація освітніх програм є головним завданням у діяльності закладів вищої освіти. При оцінці освітньої діяльності того чи іншого закладу вищої освіти до уваги насамперед береться якість його освітніх програм. Саме освітні програми підлягають акредитації, а остання є одним із ключових елементів забезпечення якості вищої освіти. При формуванні та реалізації освітніх програм заклади вищої освіти мають послуговуватися відповідними підходами та принципами. При цьому підходи університетів та вищих професійних шкіл до питання формування освітніх програм мають суттєво відрізнятися. Дана стаття присвячена проясненню питання підходів до формування і реалізації освітніх програм в університетах. Університет є головним типом закладу вищої освіти. Лише університет може пропонувати освітні програми (освітньо-професійні та освітньо-наукові) на всіх рівнях вищої освіти.

Міністерство освіти і науки України опубліковано для громадського обговорення проект «Порядку проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти». Це базовий документ, який визначатиме діяльність Державної служби забезпечення якості освіти (ДСЯО) у реалізації одного із її головних завдань - проведенні інституційного аудиту.

Імовірно, що світоглядний зсув неприйняття негативних практик в освіті, зокрема вищій, відбувся у масовій свідомості під час Євромайдану. Однак, не слід недооцінювати внутрішні процеси, які сприяли усвідомленню важливості етичних принципів. Як мінімум, можна назвати два фактори, які їх обумовили:

Протягом останніх двох тижнів Українська асоціація студентів провела Всеукраїнське обговорення Типового положення про ОСС [1], яке стало головним приводом для підготовки цієї статті. Разом з тим, у студентському середовищі відбувалися й інші події, які теж не могли не вплинути на її зміст та певні висновки і оцінки.

                                                  ПРО РЕАЛЬНІСТЬ

Сучасна Україна на 27 році своєї незалежної новітньої історії досі не має бодай одного по-справжньому ліцейського закладу для старшокласників. Нашим учням старшої ланки потрібно щотижня віднаходити  час та сили на двадцять з лишком обов’язкових предметів навіть під час завершальних двох років навчання.  Це при тому, що світ давно вирішує завдання освіти старшокласників, маючи не більше одного десятка предметів, з яких половина вивчається профільно-поглиблено протягом трьох років у 10-12 класах.

НУШ проголошена і з вересня стартувала.  Ідеї, в неї закладені, узгоджуються з найкращим світовим досвідом ефективних шкільних систем.

Метою реформування сфери вищої освіти є підвищення якості останньої. Забезпечувати якість вищої освіти мають насамперед самі ж заклади вищої освіти (ЗВО). Імплементація норм Закону «Про вищу освіту» передбачає розбудову внутрішніх систем забезпечення якості вищої освіти у ЗВО. Стан розбудови таких систем слід визнати сьогодні незадовільним. Підтвердженням цього став аналітичний звіт «Впровадження локальних систем управління якістю в українських університетах», підготовлений Міжнародним фондом досліджень освітньої політики. На даний звіт ми можемо посилатися як на ґрунтовний та неупереджений аналіз ситуації з розбудовою внутрішніх систем забезпечення якості освіти в українських університетах. Загальні його висновки невтишні. Фактично, ми маємо не стільки процес повноцінної розбудови внутрішніх систем забезпечення якості освіти у ЗВО, скільки його підміну формальними діями та часто навіть його імітацію. Складно не погодитися з подібною оцінкою авторів дослідження.

Чому українській системі освіти потрібна академічна доброчесність

За європейські стандарти в освіті часто видають що завгодно - крім академічної доброчесності. Проте, новації не мають сенсу, поки в освітній системі немає завдання надавати та здобувати освіту - одні учасники освітнього процесу зображують навчання, інші готують пакети документів про наявність навчального процесу незалежно від його реальної наявності - яка, як здається, взагалі не хвилює численних контролерів. Контролери перевіряють документи, але ми не спостерігаємо жодних занепокоєнь щодо навчального процесу в деяких приватних університетах, ані щодо деяких державних, щодо яких в соцмережах розміщують числення свідчення практичної відсутності навчального процесу.

Трохи теорії про пасіонаріїв

Причиною багатьох негараздів розвитку сучасної дитини психологи й педагоги називають пасивність, небажання брати на себе роль організатора, лідера. Дефіцит активності, спілкування деформує процес соціалізації особистості вже в дошкільному віці. Така дитина уникає контактів, у неї проявляється схильність до самотності. Найбільш відчутно пасивність особистості виявляє себе у старшому дошкільному віці через низький рівень взаємопов’язаності емоційних і вербальних реакцій. Будь-яка активність, неважливо, в якій дитячій діяльності, викликає у таких дошкільників тривогу, оскільки  доведеться проявляти себе, бути поміченим,  отже, якщо є можливість, дитина цього уникає. Пасивність дошкільників згодом трансформується в сором’язливість, боязкість, замкнутість, відчуженість, які виникають спочатку як емоційна реакція, або як психологічний захист, потім стають стереотипною стратегією поведінки.

Надивитися кращих «практик, які працюють» дав змогу проект  "Відображення: цінності німецької та української освіти у взаємному порівнянні", який організували ГО «Vita e.V» (м. Дортмунд), "Асоціація Керівників Шкіл м. Львова", ВБО «Громадська соціальна Рада», товариство Європа без кордонів (Дортмунд) та «Асоціація медіапсихологів та медіапедагогів України».

Початок тут /ua/component/content/article/12-articles/1236-liknep-abo-rol-printsipiv-u-konstruyuvanni-zmistu-shkilnoji-istoriji-chomu-vinikla-potreba-povernutisya-do-nudnoji-teoriji

Сьогодні ідея студентоцентризму проголошується як одне з головних гасел реформи вищої освіти. Багатьом видається, що ця ідея є чимось абсолютно новим, породженим викликами, що постали перед європейською системою вищої освіти. Насправді ж, ідея студентоцентризму у вищій освіті обговорювалася майже протягом всього ХХ століття, особливо активно її почали обговорювати після завершення Першої світової війни. Мабуть, найбільш повно ідею студентоцентризму 88 років тому назад сформулював іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет, який наполягав на тому, що «при організації вищої освіти, при проектуванні університету потрібно виходити з позиції студента, а не знання чи викладача… університет повинен бути інституціональною проекцією студента».

Реформа освіти розпочалася. Дуже не хотілося б, аби задекларовані цілі реформи, прописані ключові та предметні компетентності зникли з навчальних планів та програм через можливу зміну прізвищ людей, що приймають рішення. Однак запобіжником щодо таких побоювань стало б чітке дотримання процедур змін, про які говорилося ще у 2014 році[1], однак, на жаль, без наслідків.

Так вийшло, що автору за свою більш ніж сорокарічну професійну педагогічну діяльність випало власним спинним мозком пізнати особливості освітньої політики:

- авторитарної радянсько-імперської заідеологізованої системи;

- реально демократичних закордонних систем сталого освітнього розвитку;

- перехідної системи на зорі незалежності;

- розбалансованої системи компромісів між старим і новим теперішнього часу.

Дозволю собі нагадати деякі очевидно назрілі  напрямки/лінії змін в актуальній освітній політиці, які у нас ігноруються десь методом замовчування, а десь відтермінуванням під приводом «браку коштів».

Хто дуже хоче змінити український правопис?

1. Лінгвісти, які прагнуть реанімувати (хоча б частково) «репресований» правопис 1928 року, котрий нібито відображав норми справжньої української мови, серед яких, наприклад, форми на зразок радости, ночи, любови, міт, етер, авдиторія индик, проект тощо.

Забезпечення якості української освіти – це одне з основних завдань її реформування. Але саме поняття якості освіти є багатозначним і має різні значення в різних контекстах. Це зумовлює складність створення нормативної бази, що стосується забезпечення якості. Деякі підходи до розв'язання цієї проблеми я розглядав раніше на Порталі «Освітня політика», зокрема у статті [1].

Можливо я помиляюся, але … Складається враження, що ті, хто в останні роки (2010 - 2017) активно долучався до реформування шкільної історичної освіти, не лише не усвідомлювали відповідальності за справу, яку обрали добровільно, але й не знали як і що змінювати у цій царині. На основі чого зроблені такі висновки? По-перше, всі навчальні програми фактично залишилися старими. Вони не зазнали суттєвих змін. По-друге, обсяги матеріалу, не зважаючи на проведені маніпуляції (щось скоротили, додали, об’єднали), не дозволяють повноцінно реалізовувати компетентісний підхід, оскільки змісту і надалі залишається багато, а навчального часу на його опрацювання - мало. Подібне спонукає до упровадження "галопної" організації освітнього процесу. Фактично ми історії не вивчаємо, не досліджуємо, а "скачемо" минувшиною, втрачаючи її суть і основне – не використовуємо досвід поколінь, не розуміємо як і чому відбувалися події, критично не осмислюємо їх, не аналізуємо і відповідно – не змінюємо свій поступ на краще, враховуючи помилки тих, хто відійшов у небуття. По-третє, спроба запровадити практичну складову (практичні заняття) у редакціях програм 2012 та 2017 рр. виглядає намаганням щось змінити, але не докорінно. Загалом ці заняття дещо стишують вищезгаданий "галоп" і переконують у іншому - історію можна і потрібно вивчати по-новому, досліджуючи її. Ми не можемо дозволити собі досліджувати минуле, оскільки не лише бракує часу, але і відповідного структурування змісту, підбору інструментарію, технологій тощо. По-четверте, розрекламована інтеграція шкільних курсів історії для 10-11 класів більше схожа на "латаний кожух". Проблемно-тематичний принцип у "інтегрованому" курсі так "законспірований", що ніяке збільшувальне скло не спроможне його виявити. Чи зможе новий-старий зміст спонукати до іншої організації навчальної діяльності? Саме "інше" варто сприймати як нове, те, якого ще не було, яким не оволоділи, але до якого всі прагнуть, оскільки за ним нова якість. Власне саме таким повинен бути сенс реформування - досягти нової якості.

Щойно проаналізувала матеріали про вивчення історії на пострадянському просторі. З усієї інформації сформувались кілька тез.

МОН запропонувало для обговорення проект Тимчасового Порядку присудження науково-освітнього ступеня доктора філософії.

Зламана дверна ручка в одному із закладів освіти змусила автора розглянути у попередній статті поняття Нового Освітнього Простору (НОП) і встановити, що насправді в українських медіа мова йде про наздоганяючий освітній простір, а не про справжній НОП, який можливий і необхідний за сьогоднішнього розвитку освіти, науки та педагогіки у світі. Звичайно, економічні труднощі не є поясненням втрати інтересу до адекватного плану нового розвитку освіти. Ми маємо інтелект, який здатний подолати економічні проблеми, лише, на мій погляд, цей інтелект, на жаль, є зламаним, а тому велике українське освітнє ЛЕГО необхідно розпочинати укладати з ремонту зламаності цього інтелекту. Цей ремонт проводиться зараз методом скопусизації українських учених, і цей метод частково допоміг би, якщо б він не реалізовувався як абсолютний і у відриві від інших проблем українських інтелектуалів. А так він лише доламує український інтелект, спрямовуючи його на розв'язання проблем англомовних видань, а не проблем українського суспільства. 

Однією з останніх є розроблення та розбудова НОП як Дослідницького Підтримуючого Навколишнього Середовища, у якому втілено принцип зосередження навчального процесу на справжніх артефактах. Щоб пояснити використання цього принципу, звернемося, з певною дозою іронії, до вже згаданих дверних ручок, які учні спостерігають як справжні артефакти в аутентичних ситуаціях, проілюструємо на їх прикладі глобальні проекти НОП.

З кожним роком дії безвізу, який зробив Європу доступною для українців, буде все яскравіше вимальовуватися картина, яка стала наочною в цьогорічну вступну кампанію: наші ВНЗ тепер змагаються не один з одним, а з європейськими університетами. І щоб оцінити поточну конкурентоспроможність української вищої освіти, досить поглянути на світові рейтинги, де в тисячі найкращих наша «най-най» шістка вишів займає місця між п'ятою та дев'ятою сотнями ранжиру.

Ця стаття породжена роздратуванням автора від зламаних двох дверних ручок у навчальному закладі, які тривалий час не можуть відремонтувати чи замінити. Добре, що ці дві зламані дверні ручки з'явилися наяву, "в реалі", бо якби зламана дверна ручка постала перед вами уві сні, то вона була б, як пишуть сонники, передвістям великих проблем, або, щонайменше, загрозою очікування невдач, попри всі ваші зусилля. У нашому випадку зламані дверні ручки реальні, до того ж вони не є масовим явищем і ці дві зламані ручки аж ніяк не презентують повно освітній простір України, є лише окремим випадком зламаності, підтвердженням тези про відсутність вічності всього сущого, але Ґете казав: "Що є загальне? Окремий випадок". І не обов'язково цим окремим випадком можуть бути дверні ручки, адже в українських освітніх середовищах немало інших зламаних речей, та що говорити про них, коли у центрі міста Полтави стоїть два десятиріччя зламана (зруйнована) дев'ятнадцятого століття могутня будівля Петровського Полтавського кадетського корпусу, а у суспільстві незліченно інших зламаних механізмів і відносин, які ремонтують переважно постправдою (тобто брехнею), дискурсом про корупцію, популізмом і тарифним залякуванням.

23 травня набули чинності суттєво оновлені Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності [1]. Тим не менш невдовзі почали виникати нові запитання, на які вони не надають відповідей. А нещодавно розпочався збір пропозицій щодо потрібних змін [2]. Чому так сталося?

Одним з ключових питань, на яке мала б дати належну відповідь реформа сфери вищої освіти, мало б бути питання про суб’єктність та новий статус викладача вищої школи. На жаль, реалії реформування засвідчили, що стара вітчизняна модель вищої освіти, якій притаманне патерналістське ставлення до викладача вищої школи, лише зазнала незначного переоформлення, проте не демонструє тенденції до суттєвих змін. Не лише поміж освітянських управлінців, а й певної частини викладачів вищої школи та освітніх експертів існує певний консенсус щодо того, що викладача вищої школи потрібно постійно контролювати та спрямовувати, ставлячи перед ним все нові й нові завдання, які б дозволили залишитися в системі вищої освіти лише особливо наполегливим та готовим до компромісів, хоча, можливо, й далеко не завжди найкращим. Проте, людина, яка усвідомлює, що вона спроможна на щось більше, ніж постійно бути спрямованою кимось, рідко коли погодитися на те, щоб нею постійно помикали та не бажали бачити в ній самостійного та відповідального суб’єкта, спроможного ухвалювати власні зважені рішення, зокрема на власний розсуд формувати свій академічний кейс.

Серед усіх медійних розмов, балачок і часом справді дискусій проблеми освіти виглядають часом настільки хаотично, що виокремити напрямок, якому саме зараз має бути приділена найбільша увага, доволі складно. Не піддаючи сумніву важливість тих чи інших тем, які розглядаються на педагогічних майданчиках, звертаю увагу на те, що поки що під спорадичною увагою.

Нещодавно у Верховній Раді України зареєстровано Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо зміни системи управління закладами вищої освіти [1]. Трохи пізніше, МОН оприлюднило для громадського обговорення пакет законопроектів, які стосуються фінансування вищої освіти [2]. Всі вони зустріли неоднозначну оцінку ключових стейкхолдерів, і, зокрема, різке несприйняття з боку Спілки ректорів України [3, 4], а також ЦК профспілки працівників освіти і науки України [5].

У вітчизняних дискусіях, що ведуться навколо питань захисту дисертацій та присудження наукового ступеня, помітна тривожна тенденція. Обговорення даних питань, як правило, відбувається в контексті чергових академічних скандалів. Саме через призму таких скандалів і обговорюються ці питання, останнє накладає свій відбиток на їх розуміння. Власне, повноцінного обговорення даних питань ми ще не досягли. Більш того, як видається, обговорення проблеми захисту дисертації, як правило, обумовлено хибним розумінням самого феномену дисертації. Як наслідок, ми маємо доволі химерні уявлення про те, за що саме присуджують науковий ступінь.

Віктор Громовий: Ви є  організатором ГО «Батьківська спілка» та групи з такою ж назвою (близько 5 тис. учасників) у ФБ, яка є взірцем толерантності та конструктиву.

Яка мета та основні напрямки активності цієї групи?

10 травня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 347 [1] про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1187 про «Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності» (надалі буде використано назву «Ліцензійні умови»).

У статті буде проаналізовано тільки фрагменти, що застосовуються до викладачів ЗВО – закладів вищої освіти (раніше ВНЗ – «вищі навчальні заклади»).

Продовження інтерв’ю з головою Нaглядових рaд ПрAТ “Гідросилa ГРУП” тa ПрAТ "Ельворті ГРУП", членом Нaціонaльного комітету з промислового розвитку при Кaбінеті Міністрів Укрaїни Павлом Штутманом.

Див. початок розмови: /ua/articles/1139-korporativne-upravlinnya-universitetami-dlya-silnikh-rektoriv

У вітчизняній освіті ініціюються реформи. І вже маємо багато упереджень та спротиву. Психологічна готовність до змін має формуватись і освітянами, і членами громади по мірі усвідомлення їх власних бажань та практикування нової активної поведінки.

Про суперечки, дискусії, обговорення… 

            Насамперед хочу зауважити, що не ставлю на меті аналізувати "нову" (спеціально виділено в лапки, щоб вказати на відсутність у ній новизни) програму з історії України для 10 класу.

Прискіплива увага до питання розбудови систем із забезпечення якості вищої освіти в єдиному європейському просторі вищої освіти пов’язана з усвідомленням тих загроз, що постають з новими викликами. Одним з таких викликів є процес масовізації вищої освіти, насамперед університетської освіти.

Наука і держава – два зрадники Дитинства.

Напередодні Дня захисту дітей буде багато гасел чиновників, метушні педагогів і яскравих виступів дітей. Діти знову будуть засобом для дорослих попіаритись, промовити спіч, написаний спеціально для них. Майже за 40 років професійної праці в дошкільній освіті дійшла висновку, що назву цього свята треба скоректувати – День захисту Дитинства від дорослих…

         Останнім часом в українському суспільстві не вщухають суперечки щодо реформування шкільної історичної освіти. Модернізація її впродовж кількох років пов'язується із щорічними оновленнями навчальних програм. Причому не завжди ці оновлення викликані потребами, наприклад, декомунізації чи остаточного розвіювання радянських міфів. Іноді невідомі автори-укладачі (адже на сайті Міністерства освіти України зазвичай не згадують і не шанують тих, хто докладають зусиль до таких змін) оновлених програм абсолютно необґрунтовано доповнюють зміст навчального матеріалу чи то своїми улюбленими сюжетами, чи то сюжетами, що відбивають певні ідеологічні уподобання. До традиційних «хвороб» навчальних програм з історії відносяться також постійне зростання кількості матеріалу, зокрема і для запам’ятовування, а також ігнорування авторами методичних вимог до побудови самої програми. Недосконалість програми призводить до відтворення цих проблем у підручниках і, відповідно, у процесі й результатах навчання учнів. Все це можемо, на жаль, спостерігати й на прикладі нової програми з історії України 10 класу, на основі якої нещодавно відбувся і конкурс нових підручників. [5].

Поштовхом для написання цього тексту стала відносно недавня постанова кабміну № 1045 від 9 грудня 2015 року «Про затвердження Порядку проведення щорічного оцінювання фізичної підготовленості населення України»

Нещодавнє виявлення масштабних некоректних текстових запозичень у низці дисертацій з філософії та реакція на ці знахідки філософської спільноти висвітлює кілька проблем підготовки дисертацій, які раніше не обговорювалися, та вкотре засвідчує важливість зміни вимог до процедур захисту дисертацій.

У цій статті для ознайомлення громадськості пропонуються проекти нормативних актів з питань акредитації освітніх програм, розроблені Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти у співробітництві з вітчизняними та міжнародними експертами. До переліку документів входять:

1. Положення про акредитацію освітніх програм Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти;

2. Критерії оцінки якості програм вищої освіти та методичні рекомендації щодо їх застосування під час акредитації;

3. Положення про галузеві експертні ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти;

4. Положення про експертів з зовнішнього оцінювання якості вищої освіти.

Офіційно вступна кампанія ще не почалася, проте де-факто вона відбувається через складання ЗНО та інші дії. Серед багатьох вступників є й діти з анексованого Криму. Це вже п’ята вступна кампанія з початку окупації Криму Росією і за цей період сформувалася певна система вступу випускниць та випускників з анексованого Криму. Для того, щоб зрозуміти сучасний стан речей потрібно проаналізувати систему, формування якої остаточно відбулося у 2017 році. Адже у 2018 році суттєвих змін не передбачається. І так …

Розбудова системи вищої освіти потребує адекватного розуміння природи її головних інституційних суб’єктів – вищих навчальних закладів. Власне, всі інші інституційні суб’єкти системи вищої освіти (центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інституції із забезпечення якості вищої освіти) покликані лише сприяти освітній та науковій діяльності у вищих навчальних закладах. В умовах реформування системи вищої освіти особливе значення має визначеність щодо типів вищих навчальних закладів, що передбачаються такою системою. 

Приводом для підготовки цієї статті стали дискусії з питань студентського самоврядування при підготовці пакету змін до Закону України «Про вищу освіту».

Штрих 1. Замість преамбули, або Позитивні зрушення в освіті

Позитивні зрушення в українській освіті є незаперечним фактом. Насамперед, 2017 р. суттєво зросло матеріальне стимулювання праці педагогів, тож нині зарплата вчителя є чи не вищою за ставку доцента ВНЗ (звісно, це ненормально, але через обмежений обсяг статті залишаю це питання без розгляду).

МЕНЕДЖМЕНТ

З власного управлінського досвіду по залученню виконавців базового рівня до переходу на інноваційні форми діяльності та з порівняльного аналізу успішних закордонних практик знаю, що питання нормативної деталізації правил діяльності мають велике практичне значення. Проектне впровадження новоякісних принципів організації освіти не реально втілити лише закликами, треба враховувати схильністьрядових освітян до збереження старої, але звичної, навчальної практики. Не буде толку з нормативного контенту, який не йде далі переліку загальних принципів, замість того, щоб приділити увагу розробці конкретних засобів протидії контрагентам змін.

Урізноманітнення варіантів організації навчального простору в класі, використання мобільних робочих місць, які легко трансформувати для групової роботи – таку ідею закладено у Концепції НУШ [1].

Щойно оприлюднені “Методичні рекомендації щодо організації освітнього простору Нової української школи” [2] конкретизують цю тезу, уточнюють вимоги до шкільних меблів, пропонують створення у класі певних навчальних осередків. Див.

Враховуючи як те, що на реалізацію цих підходів у держбюджеті передбачено майже мільярд гривень, так і (в першу чергу) те, що наслідки цих новацій вже першого вересня відчують на собі десятки тисяч вчителів та сотні тисяч дітей, варто розглянути деякі з цих рекомендацій детальніше.

Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики.

               Отто фон Бісмарк, німецький державний діяч

Цей документ був створений в рамках проекту “Сприяння реформам у вищій освіті України з погляду розвитку академічної доброчесності”, підтриманого Міжнародним благодійним фондом “Відродження”. Працюючи над ним, ми звернулися до 20 експертів з питань вищої освіти, які працюють у провідних вищих навчальних закладах, у т.ч. зарубіжних, в академічних установах, аналітичних центрах, громадських організаціях, у бізнесі та на державній службі. Головним критерієм була не інституційна приналежність, а той факт, що всі вони вже проявили себе як експерти. Ми намагалися звернути увагу на питання, що стосуються вищої освіти в цілому, не залежно від галузевої приналежності чи форм власності. Так само, Дорожня карта не розділяє підготовку фахівців, які орієнтуються на ринок праці чи на подальшу участь в академічному житті. Важливим було сформулювати, що в першу чергу необхідно для розвитку українських закладів вищої освіти і без чого вони не можуть обійтися. Я сподіваюся на те, що надзвичайна суспільна важливість цієї проблематики спричиниться до широкого обговорення і вплине на політичний порядок денний в Україні.

Новий Закон України «Про освіту» суттєво змінює систему управління освітою. Істотно розширюється автономія шкіл та інших закладів освіти, зменшується кількість нормативних документів і обсяг державного регулювання, а функції органів управління з керування закладами зміщуються у бік розроблення та забезпечення реалізації освітньої політики, збирання статистичних даних, побудови прогнозів і підготовки документів стратегічного прогнозування. Паралельно відбуваються інші законодавчі зміни, пов’язані з дерегуляцією, децентралізацією, реформуванням державного управління і місцевого самоврядування тощо. Втім, зміни, що вносяться до законодавства, не завжди узгоджені за змістом і часом.

Проблема академічної недоброчесності лише на перший погляд може видатися доволі простою. Може скластися враження, що дану проблему можна вирішити рішучими кроками з реалізації певного переліку превентивно-каральних заходів, зокрема рішучого виявлення та покарання тих, хто або сам вдається до академічної недоброчесності, або своєю діяльністю чи бездіяльністю сприяє процвітанню відповідної негативної практики. Проте, спроба вирішення проблеми академічної недоброчесності в рамках реалізації програми превентивно-каральних заходів може не лише не досягти позитивних результатів, а й навіть сприяти посиленню тих негативних тенденцій, що спостерігаються сьогодні в академічному середовищі. Небезпека останнього посилюється в тому разі, якщо виокремлюються окремі форми академічної недоброчесності, протидія яким здійснюється без врахування глибинних причин, що породжують масові прояви відповідної форми академічної недоброчесності. Завжди при цьому варто остерігатися гучних кампаній, які, як правило, керуються виключно міркуваннями поточного моменту.

Російська Федерація в ХХІ ст. стрімко рухається шляхом перетворення на тоталітарну державу. Основним напрямком в освітній сфері, у сфері державної політики в молодіжній та дитячій площині стала мілітаризація. Росія йде декількома шляхами щодо мілітаризації освіти й роботі з дітьми та молоддю. Основний шлях – це державна система освіти.

Реформа загальної освіти може завершитись, так і не розпочавшись. Відчуття цього не покидає мене відтоді, як Міністр освіти і науки України запропонувала перевести директорів усіх закладів загальної освіти на шестирічний контракт без оголошення конкурсу. Ця рекомендація означає, що питання реорганізації управління системою відкладається на шість років. Нову українську школу будуватимуть усі ті, хто «успішно» кермував старою. 

Моє знайомство з Scientix (Європейською спільнотою для вчителів природничо-математичного циклу) і European Schoolnet (мережею, до якої входять представники міністерств освіти 34 країн Європи) почалось коли колектив гімназії, в якій я працюю, вирішив відмовитись від традиційних предметних тижнів, замінивши їх на трансдисциплінарні STEАM-декади, де навколо спільної теми об’єднуються всі шкільні предмети. Подорожуючи сторінками Інтернету, я натрапила на надзвичайно цікавий ресурс з STEM-освіти Scientix. Дана онлайн платформа містить дидактичні матеріали для вчителів природничо-математичних дисциплін, а також інформує європейську освітянську спільноту про інноваційні освітні конкурси - Європейський тиждень STEM (STEM Discovery Week) та STEM Ahead Competition. Перемога гімназійних проектів в цих конкурсах дала нам змогу взяти участь в двох семінарах-практикумах "Наукові проекти в класній лабораторії майбутнього", що відбулися в Брюсселі під егідою European Schoolnet та побачити сучасне освітнє середовище Future Classroom Lab.

Qu'est-ce qu'un manuel scolaire?

(що таке шкільний підручник?)

Ухвалення Закону «Про вищу освіту» в 2014 році мало дати старт реформі вищої освіти. Ухвалений Закон став не юридичним оформленням концепції майбутньої системи вищої освіти, а лише результатом компромісу стейкхолдерів. Сьогодні на різних рівнях існує розуміння проблемності чинного Закону. Про необхідність внесення змін до Закону «Про вищу освіту» на Колегії МОН заявила міністр Лілія Гриневич. 

За чверть століття незалежності України динаміка розвитку її Збройних сил нагадувала лижні стрибки з трампліна. До 2014 року наш «лижник» стрімголов летів донизу, набираючи швидкість, проте так само швидко наближуючись до падіння. Тимчасом, ЗСУ повністю втрачали боєздатність, свій кількісний та якісний склад, руйнувалася цілісність структури. Здавалося, такий стрімкий спуск триватиме до повного знищення армії, проте, несподівано, хоч і не бажано, лижник, відірвавшись, так само стрімко злетів догори. Допінг у вигляді агресії з боку сусідньої держави та дещо запізніла відповідь на неї у вигляді антитерористичної операції на сході до невпізнанності змінили ЗСУ, зробили військо України найбоєздатнішим у Східній Європі. Наразі, за рейтингом Global Firepower, військо України посідає 25 місце між арміями Швеції та Сингапуру. 

Дзеркально мав би змінюватися і зміст викладання предмету «Захист Вітчизни» в загальноосвітніх навчальних закладах, адже армія, що воює, вдосконалюючись, незворотно змінюється. Проте чи відреагувала школа на зміни? Розберемося із цим спершу з погляду звичайного військового комісаріату, як органу місцевого військового управління.

Портал «Освітня політика» уже брав інтерв’ю у голови Нaглядових рaд ПрAТ “Гідросилa ГРУП” тa ПрAТ "Ельворті ГРУП", члена Нaціонaльного комітету з промислового розвитку при Кaбінеті Міністрів Укрaїни Павла Штутмана в травні минулого року. 

24-27 січня у Лондоні відбулась щорічна Міжнародна освітня виставка BETT-2018 на якій були презентовані найновіші тренди для побудови сучасного освітнього середовища: 850 компаній, 103 нових стартапів в освіті, понад 34.700 учасників з 131 країни світу. Розглянемо найцікавіші продукти. 

За останні два-три роки тема академічної доброчесності в Україні встигла пройти шлях від повної новизни до певного визнання освітньою і науковою спільнотою. Про останнє свідчать як конкретні дії університетів із прийняття кодексів академічної етики й передплати на «антиплагіатні» комп’ютерні системи, так і прописування змісту, складових академічної доброчесності, видів її порушення (зокрема надане визначення академічному плагіатові) й варіантів відповідних санкцій у статті 42 нової редакції Закону України «Про освіту», ухваленої восени 2017 р. Портал «Освітня політика» надав свої електронні сторінки для кількох дуже слушних матеріалів з цієї теми й нещодавно на віртуальному «круглому столі» [1] узагальнив найбільш важливі питання, що виникають в академічної спільноти у зв’язку із просуванням «доброчесних» цінностей.

Останнім часом з’являється все більше матеріалів про глибоку кризу академічної доброчесності, свідченням чого є збільшення кількості зафіксованих випадків плагіату, фальсифікації та фабрикації результатів в наукових працях українських вчених та освітян. До факторів, що її зумовили, належать:

Нещодавно Міністерство освіти і науки України запропонувала для громадського обговорення Концепцію розвитку громадянської освіти в Україні (далі просто Концепція). 

В університетську аудиторію як викладач має заходити той, хто сьогодні  є найкраще підготовленим поміж потенційних кандидатів для відповідної науково-педагогічної роботи, а не був таким 20-30 років тому назад. 

«Сила та майбутнє держави залежить значною мірою від того, чи зможе вона розумно скористатися талантами своїх громадян.  Ті країни, в яких завданням освіти  є пошук талантів молодої людини, розвиток їх  та створення умов для їх реалізації  -  виграють. Але для такої роботи потрібні  навчені дорослі особи – готові брати на себе відповідальність за роботу з такою винятковою річчю, як людський талант. Саме тьютори і можуть бути тими дорослими особами»

Пьотр Чекєрда (Piotr Czekierda), президент Collegium Wrtaslaviense.

У продовження опису індикаторів справжності нашої освітньої реформи пропоную до уваги читача з переліку позицій, викладених у ч.1 цієї статті /ua/articles/1097-osvitnya-reforma-indikatori-spravzhnosti-chastina-i-zauvazhennya

наступне продовження: 

Яскраві «мурали» та  медіатеки з вай-фаєм, пандуси та інтерактивні дошки, мобільні робочі місця та енергоефективні фасади, лабораторне обладнання та «класи без стін» – чого тільки не знайдеш у мережі за тегом «новий освітній простір». Зорієнтуватись у цьому потужному потоці інформації не так вже й просто. Начебто й очевидно, що освітній простір – це матеріальні засоби освіти: архітектура та інтер'єр шкільної будівлі, меблювання та обладнання, різноманітне навчальне приладдя тощо. Неочевидним є інше: яким чином цей «освітній простір» взаємодіє із власне педагогічною складовою, зі змістом, формами та методами освітньої діяльності? Що з того, що пропонується як новація, є дійсно потрібним у сучасній школі, а що є лише швидкоплинною модою чи давно відкинутим результатом невдалого експерименту? Якими є принципи створення сучасного освітнього простору? Врешті, який освітній простір може вважатись «сучасним» чи «новим», а який таким не є?

Нещодавно було внесено зміни до Бюджетного кодексу України [1] (п. 46 Прикінцевих та перехідних положень), які передбачають, що «обсяг видатків державного бюджету на вищу освіту розподіляється між вищими навчальними закладами на основі формули, яка розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, та затверджується Кабінетом Міністрів України і має враховувати, зокрема, такі параметри:

Вища освіта, як відомо, націлена не лише на відтворення знань, а й на розвиток дослідницьких та аналітичних здібностей людини. Через те підготовка майбутніх науковців у сфері вищої освіти є важливою. Під поняттям «науковці» я маю на увазі фахівців, здатних проводити наукові дослідження та оприлюднювати результати цих досліджень у такій формі, яка забезпечить адекватне сприйняття їх фаховою академічною спільнотою і суспільством в цілому. Останнім часом проблема актуалізувалася у зв’язку з кампанією боротьби проти плагіату й академічної недоброчесності. Проте поширення плагіату в дисертаціях і інших кваліфікаційних роботах є всього лише наслідком процесів, які потребують глибшого осмислення. У цій статті зроблено спробу ще раз привернути увагу до проблеми, зокрема, в контексті реформи аспірантури й впровадження програм підготовки докторів філософії [1].

Україна сьогодні стоїть перед низкою викликів. Прийняті нещодавно закони надають потенційну можливість сформувати інструменти для здійснення змін в освітньому середовищі. На жаль, чіткого бачення стратегії необхідного розвитку ще не сформовано. Як наслідок, Україна не просто втрачає темп реформ і підтримку викладачів. У нашій країні формується освітнє середовище із кастовою системою управління та прийняття рішень на кожному з ієрархічних рівнів.

Завершується календарний рік і всі ми, в очікуванні новорічних і різдвяних свят, можемо дозволити дещо відійти від робочих справ, розслабитися і поринути у світ домашніх і сімейних приготувань. Та це не означає, що після свят до нас не завітають будні, які загалом у нашому житті мають іншу вагу, оскільки саме повсякденням наповнені події, які згодом фіксуються як факти, явища, процеси. На тлі святкової метушні хотілося б поміркувати далеко не про святкові речі, а про будні, що формують сьогодення шкільної історії, а якщо точніше – формуватимуть його у найближчий час і роки. Йтиметься про інтегрований курс, запропонований МОНУ для 10-11 класів «Історія: Україна і світ».

Одним із найбільш обговорюваних питань, що стосується сфери вищої освіти, є питання академічної недоброчесності (нечесності) у вищій школі. Особливо активно сьогодні   обговорюються випадки зухвалого плагіату. Однак, чи є питання академічної недоброчесності таким, що може бути зведено виключно до моральних чеснот окремих учасників навчального процесу та наукової спільноти? Чи не є воно частиною питання, що стосується системної кризи  сфери вищої освіти? Від розуміння даних питань та відповіді на них буде залежати вибір підходів до проблеми та вибір конкретних рекомендацій.

(Окремі положення «Закону про загальну середню освіту»  у редакції від 05.09.2017р. та їх імплементація у поточну практику діяльності закладів загальної середньої освіти )

Диверсифікація системи післядипломної педагогічної освіти в Україні в контексті вимог Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 р.№ 2145-VIII актуалізувала потребу у створенні дорожньої карти на перехідний період, яка повинна узгоджуватися із відповідним світовим досвідом, певні аспекти якого вже висвітлювалися в матеріалах «Освітнього порталу» (Ковальчук В. Професійний розвиток вчителів: зарубіжний досвід [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://education-ua.org/ua/porivnyalna-pedagogika/485-profesijnij-rozvitok-uchiteliv-zarubizhnij-dosvid)  і брати до уваги стратегічні цілі розвитку освіти в Україні.

Щонайперше варто зауважити, що сама декларація щодо тієї чи іншої візії реформ апріорі не може бути справжнім виразником останньої. Так, бачення сутності, змісту та реформаторських цілей, як і прагнення до їх втілення у життя є важливими, але це ще, навіть, не їхній початок.

Існування та діяльність значної частини українських вищих навчальних закладів є демонстрацією брутального нехтування якістю освіти та неприкритою насмішкою зі спроб забезпечення академічної доброчесності в сфері вищої освіти країни. Важко вимагати від окремої людини дотримання стандартів академічної доброчесності, якщо на інституційному рівні діють геть інші «стандарти». 

Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 р.№ 2145-VIII, який набрав чинності 28.09.2017 р., передбачає низку змін в системі післядипломної педагогічної освіти. Ретельний його аналіз з урахуванням практики підвищення кваліфікації педагогічних працівників за новітній період, ознайомлення з концептуальними засадами реформування загальної середньої освіти в Україні, що відображені в документі, який отримав назву «Нова українська школа», свідчить про необхідність реформування не тільки форм і методів підвищення кваліфікації вчителів, внесення суттєвих змін в зміст навчальних планів і програм, а й веде до висновку щодо необхідності створення нових організаційних механізмів.

Єдиний спосіб відкриття меж можливого —

це зробити крок за ці межі, у неможливе.

(Другий закон Артура Кларка)

НОРМАТИВИ 

Згідно з новим рамковим законом «Про освіту»  система має перейти до стану з більш високим кадровим потенціалом завдяки тому, що:

28 вересня набув чинності новий Закон України «Про освіту». Він закладає підстави для створення більш сучасної та ефективної системи освіти, на основі децентралізації управління, суттєвого перегляду принципів управління, значного розширення академічної, організаційної, фінансової та кадрової автономії закладів освіти і академічних свобод учасників освітнього процесу. У зв’язку з цим потребує оновлення все освітнє законодавство, у тому числі й відносно нещодавно прийнятий закон про вищу освіту. Крім того, три роки роботи за новим законом виявили окремі неузгодженості між його нормами. Деякі норми не мають ефективних механізмів їх реалізації, деякі досі не працюють через колізії з іншими законами, спротив старої системи, відсутність чи застарілість потрібних підзаконних нормативних документів, проблеми зі створенням передбачених законом нових структур та з інших причин. Тому при Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти створено робочу групу з напрацювання комплексних змін до закону про вищу освіту.

Віктор Громовий: Читаю коментарі з нагоди ювілею Тернопільського навчально-виховного комплексу "Школа-ліцей №6 ім. Н.Яремчука".  

Захисти кандидатських дисертацій вже багато років є достатньо рутиною процедурою. В Україні щогодини захищають 3–4 дисертації, і так кожного робочого дня, із року в рік. На фінальну частину відкритої експертизи дисертації – на засідання спецради залучають 15 – 25 фахівців найвищої кваліфікації. Це достатньо дороге задоволення. Чи виправдано воно для такої пересіченої події? Напевно, що у більшості випадків – ні.

Український університет традиційно завжди був зорієнтованим на німецький університет, якому притаманні поділ на факультети та кафедри. Розуміння кафедри з часом суттєво змінювалося. Раніше вираз «отримати кафедру» буквально означав отримати право читати лекції з кафедри як ординарний професор, наприклад як професор математики чи філософії, отримуючи при цьому гарантовану платню з казни (бюджету). Університет традиційно мав і приват-доцентів, які отримували платню лише зі студентів, котрі записалися на їхні курси. 

 Форум QUDWA 2017 був спрямований на розширення можливостей учителів для покращення освіти майбутнього.  QUDWA в перекладі з арабської означає «приклад для наслідування». 

Підручник як масова навчальна книжка для школи має свою історію. Для пересічного користувача ця історія – це історія поліграфії, тобто те, на якому папері надруковано навчальну книжку, якої якості в ній ілюстрації, скільки тих ілюстрацій, який дизайн обкладинки тощо. Якщо ми подивимося поглядом сучасного користувача на перші масові підручники, наприклад, української мови Івана Огієнка, опубліковані 1918 р., то оцінимо їх не надто високими характеристиками. Та ці характеристики аж ніяк не применшують тієї ролі, яку відіграли згадані книжки для становлення національної системи освіти. Адже в них закладено ідеї, які спонукали до розвитку українську лінгводидактику. Більше того: ці ідеї не втратили актуальності сьогодні. Саме тому про них зобов’язаний знати той, хто береться створювати навчальну книжку сьогодні, і не просто знати, а намагатися втілити в сучасній поліграфічній формі.  Так само потенційний автор має знати й про спадок радянських підручників – аби розуміти, з одного боку, чого потрібно уникати сьогодні в школі, а з іншого – щоб краще розуміти, на чому ґрунтується, як це не прикро констатувати, методика роботи багатьох учителів.

Говорячи про українську вищу освіту, песимісти зазвичай називають її «совковою», а оптимісти стверджують, що вона все ще «зберігає кращі радянські традиції». 

Сучасна система освіти переживає кризу і вимагає негайного впровадження реформ.

5 вересня Верховна Рада України прийняла новий Закон «Про освіту» [1]. 25 вересня Закон був підписаний Президентом і 28 вересня набув чинності. Тим не менше не припиняються обговорення окремих норм. Ще більш важливими є питання практичної реалізації нового закону.

Реформа теперішньої школи передбачає формування старшої школи, що має постати як цілком самостійний навчальний заклад. Повноцінне реформування вищої освіти також передбачає появу старшої академічної школи. Більш того, старша академічна школа має стати ключовим елементом  у переході від середньої до вищої освіти. Сьогодні між середньою та вищою освітою спостерігається певний розрив. Подолати такий розрив і має бути покликана старша академічна школа. Потрібно не лише подолати такий розрив, а й зробити сам доступ до вищої освіти більш цивілізованим. 

Вступ 

Закінчилася вступна кампанія 2017 у ВНЗ. Проводилася вона за тією ж схемою, що і в 2016 році: «Кошти ходять за студентом».

МЕТА

Метою цієї статті є побіжний аналіз ефективності використання освітніх ресурсів у загальноосвітньому сегменті міської громади типового обласного центру.

«Я все-таки хочу, чтобы меня правильно поняли наверху …». 

                                                            Михаил Жванецкий

Для того, щоб можна було вирішити певну проблему, її потрібно насамперед правильно сформулювати. Проблему університетської науки в Україні належним чином до цього часу ще не сформулювали. Більш того, про це дуже часто навіть не підозрюють у тих владних кабінетах, в яких пропонують плани порятунку вітчизняної університетської науки. 

Метою початкової освіти є гармонійний розвиток дитини відповідно до її вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб, виховання загальнолюдських цінностей, підтримка життєвого оптимізму, розвиток самостійності, творчості та допитливості.

Вступна кампанія 2017 р. виявилася однією з найскладніших за останні роки. Причин багато. Насамперед, це затримка із запровадженням нових моделей фінансування вищої освіти. Тим не менш, на сьогодні прийом у в основному вже закінчився, і можна робити попередні висновки, необхідні для роботи над Умовами прийому – 2018.

В Україні є люди, які тут і зараз творять іншу освітню реальність. Портал «Освітня політика пропонує вашій увазі інтерв'ю з одним із найяскравіших представників альтернативної педагогіки Олексієм Грековим, співзасновником столичної Приватної школи "Афіни", президент International Academy of Tutoring.

Інститут акредитації в українській системі вищої освіти має свою історію [1]. Він склався як дозвільна процедура, в результаті якої вищий навчальний заклад отримує «право провадити освітню діяльність» і видавати диплом «державного зразка» [2]. Закон України «Про вищу освіту» 2014 року визначив основні засади реформи цього інституту, згідно з якими акредитація має стати одним із засобів забезпечення якості вищої освіти у відповідності до Європейських стандартів та рекомендацій [3]. Підготовка до реформи розпочалася декілька місяців тому, так, що нова концепція акредитації, як очікується, має бути оприлюднена найближчим часом. Ця стаття є спробою узагальнити досвід і думки автора, що з’явилися під час підготовки нової концепції акредитації на етапі роботи спеціальної робочої групи Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Варто окреслити декілька проблемних аспектів, навколо яких виникали помітні дискусії і які заслуговують на увагу експертної спільноти. До таких слід насамперед віднести питання ролі стандартів освіти у процесі акредитації, критеріїв оцінювання, роботи експертів, місця акредитації в системі забезпечення якості, а також ціни, у яку обійдеться нова система акредитації навчальним закладам. Врахування всіх цих аспектів потребуватиме виважених рішень та суспільної згоди.

Проблема  

Усім відомо, що жодні зміни у бік покращення результативності справи неможливо здійснити простими засобами. Просто робляться лише погані речі. Гарні вимагають складних механізмів здійснення. 

У червні «народилися» нові навчальні програми для 5-9 класів з 17 основних предметів загальноосвітньої школи. Як йдеться у відеорепортажі від pravdatut.uа, «запропоновані у профільному міністерстві зміни мають допомогти школярам швидше і якісніше опановувати українську та іноземні мови, розвивати звичку вчитися впродовж усього життя, спонукати ініціативності».

Понад два роки тому робота над новим Законом України «Про освіту» перейшла у нову фазу публічного обговорення. 20 травня 2015 р. в Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти відбулися слухання на тему: «Про підготовку проекту Закону України «Про освіту»: концептуальні засади». У резолюції слухань, зокрема, було зазначено [1], що українська освіта перебуває в критичному стані для виходу з якого необхідно комплексне оновлення нормативно-правової бази та прийняття нового закону про освіту. Серед основних причин такого стану у проекті резолюції зазначалися:

Для того, щоб уникнути непорозуміння, відразу зазначимо, що мова йде не про заснування академічної інституції, вищого навчального закладу тощо. Мова йде про формування повноцінного  феномену незалежного освітнього експерта в країні, діяльність якого буде уможливлюватися зокрема і завдяки тим інституціям, які ще мають бути розбудовані. 

Сьогодні інститут незалежного освітнього експерта в країні майже відсутній, вірніше кажучи, незалежний освітній експерт мало впливає як на систему освіти в цілому, так і на практику ухвалення управлінських рішень на всіх рівнях  сфери освіти. Освітянські управлінці, керівники вищих навчальних закладів самі для себе виступають експертами з усіх питань. 

(Ніколи не пізно аналізувати навчальну програму, навіть якщо вона вже рекомендована колегією МОНУ)

Див. попередній матеріал тут ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ …. (МАЙЖЕ ЗА ТАРАСОМ ШЕВЧЕНКОМ ПРО ОНОВЛЕННЯ ПРОГРАМ З ІСТОРІЇ) /ua/articles/991-dumi-moji-dumi-moji-majzhe-za-tarasom-shevchenkom-pro-onovlennya-program-z-istoriji

Реформа вищої освіти, яка ніби то мала б забезпечити формування сприятливих умов для становлення і розвитку вищих навчальних закладів, зокрема університетів, відбувається під гаслом: зробимо так, як на Заході. Намагаючись скопіювати західні зразки та практики, ми не враховуємо того, що самі західні університети перебувають у складному процесі трансформації, яка значною мірою викликана тими змінами, що принесло з собою сучасне інформаційне суспільство. 

При розробці нового закону про освіту одним з найбільш дискусійних виявилися питання освітньо-кваліфікаційного рівня молодших спеціалістів та ВНЗ 1-2 рівнів акредитації, які їх готують. Пошуку рішень у цьому випадку суттєво перешкоджало намагання окремих учасників дискусій базувати свою аргументацію не на законодавстві, фактах і логіці, а на міфах. А також нерозуміння ними того, що не існує варіантів рішень, які б захистили коледжі та їх викладачів від необхідності змінюватися, підвищувати якість освіти і конкурувати за абітурієнтів. 

Див. початок тут /ua/component/content/article/19-blogi/tema-1/990-ura-nas-rozvantazhili

Короткий аналіз проекту програми для 10-го класу з історії України (проект винесено на обговорення 29.05.2017 р.).

Цитата 1.

Чому люди не літають? Чому люди – не птахи?

Цитата 2. 

Народжені повзати – літати не можуть!

«Что-то заговорили о патриотизме. Наверное, опять проворовались». 

Салтыков-Щедрин

У Комітеті Верховної Ради України з питань науки та освіти триває робота над проектом нової редакції Закону України «Про освіту» (№ 3491-д).

Відеолекторій для вчителів та керівників навчальних закладів.

Портал «Освітня політика» започатковує авторський онлайн проект з професійного розвитку вчителів та керівників навчальних закладів.

Протягом багатьох століть європейської історії школа була інструментом у розпорядженні церкви та держави. Практики мотивування учнів шкіл значною мірою визначалися вищезазначеними інститутами. Побудова людиноцентричної  школи означає відмову школи  від її фактичного статусу інструменту та  її розбудова як самостійного суб’єкта. На цьому шляху потрібно позбутися нав’язаних школі ззовні практик мотивування, що передбачає поміж іншого і переосмислення феномену (інституту) оцінювання. Цього не можна досягти шляхом несвідомого наслідування закордонних рецептів, бо останні часто виписуються в системі координат, яка потребує переосмислення.  

Приводом для розмови з Павлом Штутманом, головою Нaглядових рaд ПрAТ “Гідросилa ГРУП” тa ПрAТ "Ельворті ГРУП", членом Нaціонaльного комітету з промислового розвитку при Кaбінеті Міністрів Укрaїни стали його коментарі до посту першого заступника Голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України, Олександра Співаковського, який на своїй сторінці в Фейсбуці описував свій візит до Центральноукраїнського (донедавна - Кіровоградського) національного технічного університету.

Управління справедливо вважається доволі складним, багатоаспектним і значною мірою залежним від суб’єктивних чинників процесом. З усіх сфер управління найскладніші ті, в яких людський чинник є вирішальним. Сфера освіти належить саме до таких. 

Розпочато громадське обговорення нової інструкції з ведення шкільної документації. Уважно ознайомившись з текстом, вимушено констатую, що більш невчасного та несучасного документа сьогодні на теренах освіти важко уявити! 

Див. текст проекту: /ua/draft-regulations/940-tipova-instruktsiya-z-dilovodstva-u-zagalnoosvitnikh-navchalnikh-zakladakh-usikh-tipiv-i-form-vlasnosti

Ухвалений у 2014 р. закон України «Про освіту» передбачає створення нових стандартів вищої освіти, які суттєво відрізнятимуться від попередніх державних і галузевих стандартів. Зокрема, вони не будуть містити переліки навчальних дисциплін, а вимоги до компетентностей і обов’язкових результатів навчання суттєво скорочуються. Замість звичних «знань та вмінь» з дисциплін ці вимоги будуть містити інтегровані формулювання, що стосуватимуться не тільки спеціальності чи освітньої програми, але і загальних якостей випускника чи фахівця. На сьогодні проекти більшості стандартів для освітнього рівня «бакалавр» вже пройшли громадське обговорення і можна сподіватися, що найближчим часом будуть затверджені. Однією з галузей знань, для яких підготовка стандартів вищої освіти відбувається з істотним запізненням, є галузь 01 – Освіта/педагогіка. Така затримка, насамперед, пов’язана із необхідністю врахування у стандартах вимог, що висуватимуть до педагогів Концепція Нової української школи та новий закон України «Про освіту».