Поиск в блоге

Учора в одній із популярних освітянських груп добрі люди виставили посібник «Виховуємо громадянина-патріота».

Найпомітніші зміни в соціальному варіюванні англійської мови наразі відбуваються на рівні її гендерного вжитку. Річ у тім, що європейські мови – у тому числі й англійська – містять приховану домінацію чоловічого компонента над жіночим. Наприклад, в українській мові фраза «Кожен, хто хотів вивчати іноземну мову, шукав можливості це зробити» природніша якраз при використанні займенника чоловічого роду «кожен», а не жіночого «кожна», хоча, очевидно, маються на увазі не тільки чоловіки, а й жінки. Зараз спостерігаємо намагання принаймні частини журналістів впроваджувати гендерну лексику в українському контенті хоча б по лінії професій та посад – мисткиня, директорка, продавчиня і т.п. Правда, функціонують ці новоутворення здебільшого в розмовній мові. Я поки що не бачив реферату з підзаголовком «…на звання докторки філологічних наук».

На столі переді мною лежить тоненька книжка Майкла Уеста «Навчання англійській мові у важких умовах». Майкл Уест (1888–1973) написав цей класичний посібник після довгих років учителювання в школах Індії та Близького Сходу, де йому доводилося навчати великі групи дітей  (40-60 учнів) у непристосованих приміщеннях із мінімумом навчальних засобів. Якби методист жив тепер, він, певно, написав би ще одну книгу про сучасну ситуацію з викладанням іноземної мови, але назва залишилася б тією ж. Коли читаєш в інтернеті  сотні пропозицій і рекомендацій для вивчення іноземної, а на форумах – тисячі запитань, ЯК же все-таки цю мову вивчити і знати, думаєш, що за часів Майкла Уеста обшири для вивчення англійської нагадували безводну пустелю, а зараз – інформаційний потоп на кшталт біблійного, у якому борсаються і волають до батечка ті, хто тією мовою хоче оволодіти.

Зустріти в дитсадку дівчинку зі справжньою пилкою в руках або хлопчаків, які лазять по деревах? Дозволити дітям самостійно обирати діяльність на день? Скуштувати пиріг, спечений 5-річними дітьми? Думаєте це страшний сон чи фантазії навіженого? Ні, це реалії та будні вихованців німецьких дитсадків.

Інклюзивна освіта для нашої країни – цевиклик, подужати який можна тільки за умови продуманої, послідовної, цілеспрямованої командної роботи. Починаючи з нового тисячоліття в Україні почали з’являтися (і продовжують виникати) подвижники, які беруть на себе відповідальність за впровадження інклюзії, далеко не завжди зустрічаючи розуміння, підтримку та ентузіазм з боку освітян: і фахівців, і адміністрації на різних рівнях.