Шановний Володимире Васильовичу! Шановні учасники парламентських слухань!

У цій залі ми маємо представників, мабуть, всіх соціальних груп, які зацікавлені, справді, у розвитку освіти. Адже тут присутні і освітяни, і громадські активісти, представники батьків, авторитетні  вчені, роботодавці, профспілки, урядовці і депутати від усіх політичних сил.  І ми зібралися сюди для того, щоб проаналізувати, які результати система  освіти повертає суспільству в обмін  на сплачені податки громадян і компаній.  Зібралися для того, щоб випрацювати кроки для подолання   існуючих проблем і сформувати засади  нового законодавства у відповідь на ті виклики, які ставить перед системою  освіти сучасне суспільство і громадяни у ньому.   Ми щойно почули багато інформації про процес, а лише частково про результат, а саме суспільство  має право знати, якою є  результативність кожної витраченої  копійки сплачених податків.

Сьогодні єдиним об’єктивним  мірилом навчальних результатів,  які можна порівнювати в масштабах країни, є  результати зовнішнього незалежного оцінювання. От зверніть увагу зараз на слайд, який буде тут  показаний, ця таблиця є також у ваших матеріалах, там ви можете її роздивитися ближче   з усіма даними. (див.таблицю)  Як відомо, під  час зовнішнього незалежного  оцінювання можна отримати від 100 до 200 балів. Сто – це найнижчий, а двісті – найвищий результат. Якщо подивитись, які бали отримують  учні міста і села, то  спостерігаємо дуже сумну тенденцію: частка дітей з села, які отримують від 100 до 150 балів, завжди більша, ніж частка  дітей з міста.  Тобто,  в нижній частині таблиці, яка є чорним кольором, переважають однозначно  з  усіх предметів діти  з села. Коли ми говоримо "діти з  села"- це означає села, селища і селища міського типу. Це за всіма предметами і навпаки, частка дітей з міста, які отримують вищі бали у проміжку між 150 і 200 балів, більша, ніж частка дітей із села. У найвищому діапазоні шкали, там, де 200 балів, перевага міста над селом зростає  багатократно. Ви бачите, у скільки разів з кожного предмету. Це – реальні дані ЗНО. Коли ми проаналізували цю таблицю, були вражені цією закономірністю. Цей розрив  постійно зростає впродовж останніх п'яти років.

Якщо взяти до уваги, наприклад, ситуацію, у районах міських депресивних територій, у загальноосвітніх школах, так званих "школах мікрорайону", та школах нового типу, які мають поглиблене вивчення окремих предметів, то без сумніву, там ми будемо мати теж величезні різниці.

Так само, якщо взяти до уваги різне соціальне походження батьків, зокрема, рівень їхньої освіти, то картина ще більш поглиблюється. За результатами соціологічних досліджень видно, що шанси отримати вищу освіту для дітей, чиї  батьки мають низький рівень освіти, порівняно з однолітками, чиї батьки мають вищу освіту, відрізняються у сотні разів.

В усьому світі середня освіта має місію якраз цього соціального вирівнювання, цього соціального ліфту для всіх дітей, незалежно від матеріального статусу батьків і повинна створювати для них рівні умови.

Що відбувається в українській освіті? Ми маємо нерівні умови, вже починаючи з дошкільної освіти, тому що навіть при тому зростанні охоплення, яке сьогодні є, воно ще далі є недостатнє. Тут ми повинні подумати законодавчо над тим, щоб розвивати і приватну ініціативу в дошкільній освіті, аби компенсувати оці недоліки, які ми зараз маємо по охопленню дошкільною освітою. Адже сьогодні особливо на селі дитина також не може потрапити у дошкільну освіту.

 Проте, загальну середню освіту безкоштовно гарантує  Конституція. І що ми бачимо? З кожним роком держава перекладає на батьків все більшу частину видатків, необхідних для забезпечення загальної середньої освіти. За офіційною статистикою 2011 року домогосподарства витратили на, так звану, безкоштовну загальну середню освіту щонайменше 16,7 мільярдів гривень, це без врахування усіх неофіційних внесків батьків, які вони вкладають у безкоштовну освіту. Відповідно у школах, де батьки мають більше грошей, там є можливості для здобуття кращої якості освіти, де ні – там немає сучасних посібників, тече дах, гірша якість навчання, гірші умови праці для педагогів і менше шансів належно підготуватися дітям до продовження освіти. Таким чином, українська освіта замість того, щоб долати бідність, відтворює її.

Сьогодні при Комітеті з питань науки та освіти розробляється новий базовий Закон про освіту. Власне, ключовою метою нового законодавства є перетворити середню освіту з чинника соціальної нерівності у чинник соціального просування кожного громадянина, змінити систему соціальної сегрегації системою соціальної мобільності.

Які наші завдання на цьому шляху? Першочергово – вмотивований, кваліфікований з високим соціальним статусом вчитель. Сьогодні українська школа тримається, навіть всупереч інколи непродуманим реформам, в першу чергу на відданій праці та ентузіазмі вчителів та керівників навчальних закладів. За це вам, шановні освітяни, ті, хто присутній, ті, хто бачать нас зараз, уклінна вдячність. (Оплески)

У провідних країнах світу вчитель належить до середнього класу і депутати першого скликання українського парламенту добре розуміли це і тому заклали до статті 57 Закону про освіту норму, згідно з якою посадовий оклад вчителя має бути не нижчим рівня середньої заробітної плати по промисловості і цілу низку інших норм. Ми сьогодні говоримо про необхідні 58 мільярдів гривень. Зрозуміло, що така одноразова ін'єкція до бюджету неможлива, але ця планка повинна бути повернена у законодавство, і має бути прийнята урядова програма поступового доведення зарплати до визначеного законодавством рівня. Така програма має супроводжуватися підняттям рівня кваліфікації педагогів, а підвищення кваліфікаційного рівня відповідатиме вагомому зростанню заробітної плати.

Ми повинні усунути наявні сьогодні обмеження педагогічної свободи вчителя. Дійшло до того, що вчителі змушені переховувати від інспекторів посібники, яких не вказано в листі міністерства. Невільний вчитель не може виховати вільного громадянина. І в новому законодавстві важливо гарантувати педагогічні свободи вчителя і захистити його від невластивих функцій, наприклад, вимушеної участі в якихось акціях чи мітингах.

Друге. Держава повинна чітко визначитися та забезпечити стандарти освіти для кожної дитини незалежно від місця проживання й майнового статусу учнів, і при цьому створити простір для виявлення та розвитку її індивідуальних здібностей. Зрозуміло, завдання дуже складне. Для цього треба в освіту інвестувати. От сьогодні оптимізація мережі навчальних закладів звелася до їх ліквідації, особливо на селі. Але діти з закритих шкіл далеко не завжди переводяться в кращі умови навчання. Чому? Бо зекономлені кошти не інвестуються  в опорні школи освітніх округів. Не тому, що цього не хоче місцеве самоврядування, а тому що воно не може, бо міжбюджетні трансферти з центру заздалегідь не достатні для забезпечення функціонування навчальних закладів. Слід переглянути формулу розрахунку трансфертів та норматив на учня.

Третє. Аби збільшити фінансування освіти, нам потрібно переглянути структуру видатків і збільшити ефективність використання коштів. Частка бюджетних витрат в цілому на освіту у нас складає між 6% і 7 % ВВП, в різні роки по-різному. Це співмірно з іншими країнами. А от на загальну середню освіту в Україні виділяється з цих коштів 3% ВВП. А в країнах Організації економічної співпраці і розвитку – в середньому 4 %. Саме загальна середня освіта гарантується  державою як безкоштовна, і долю фінансування на неї необхідно збільшити.

Добре, що в останні роки збільшилися обсяги централізованих державних закупівель підручників та автобусів.  Проте, як використовуються ці кошти? Державна фінансова інспекція, Рахункова палата вказують на численні порушення, а споживачі в багатьох випадках  незадоволені якістю закуплених матеріалів та обладнання. Ефективність використання цих коштів і якість  закупівель зросте, якщо кошти будуть надходити ближче до споживача. Принаймні,  до рівня органів місцевого самоврядування.

Четверте. Ми зобов'язані гарантувати доступність загальної середньої освіти. В новому законі повинно знайти місце чи окремим розділом, чи впродовж усіх розділів питання освіти дітей з особливими потребами. І саме там необхідно врахувати всі ці проблеми, з  якими сьогодні стикаємося при впровадженні інклюзивної освіти та зберегти ті кращі традиції спеціальної освіти, які ми маємо в країні.

Для усіх дітей молодшого шкільного віку, початкова школа має знаходитися якомога ближче до місця проживання. Створення освітніх округів слід підкріпити добре розвиненою законодавчою базою та  реальними  ресурсами.

Доступність якісної загальної середньої освіти, зрозуміло, можна збільшити за рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій, але для цього недостатньо закупити "заліза", тому що комп'ютери без програмної сучасної платформи і швидкісного підключення до Інтернету стають коштовними меблями. До мережі через усі типи з'єднання сьогодні формально підключено 45 %  комп'ютерів. Тому сподіваємося, що буде виконано обіцянку Президента про повне покриття всіх шкіл широкосмуговим Інтернетом.

П'яте. Сучасний зміст освіти, який спрямований на формування компетентностей та цінностей. Усвідомлення своєї ідентичності й громадянської відповідальності, пошанування власної гідності і гідності іншої людини, вміння критично аналізувати і долати проблеми, екологічне мислення, здатність до творчості та уміння вчитися впродовж  життя – це необхідні риси сучасного українського випускника, які ми маємо сформувати через оновлений зміст освіти.

Компетентнісний підхід сьогодні декларується. Проте, він має стати реальністю у всіх нових програмах, підручниках і навчальних матеріалах.

Євроінтеграція зобов'язує нас дати можливість кожній дитині при здобутті загальної середньої освіти оволодіти принаймні однією з іноземних європейських мов на рівні В-1 – незалежного користувача.

Потребує серйозного опрацювання концепція профільного навчання. Мають бути враховані нові підходи до формування мережі та переглянуто тривалість здобуття загальної середньої освіти. Якщо ми хочемо, щоб профільне навчання було у доповнення до загальноосвітньої підготовки, а не за рахунок її зменшення. Бо не можна втратити традиційні переваги нашої освіти.

Нам треба налагодити в країні сучасне виробництво навчальних посібників, переглянути наявні процедури підручникотворення. Переконана, в цій сфері потрібно більше конкуренції та прозорості.

Шосте. Треба децентралізувати систему управління освітою. Розподіл функцій має виглядати таким чином. Центральні органи влади формують політику, затверджують державні освітні стандарти з визначеними і очікуваними навчальними результатами.

Місцеві управління освіти створюють належні умови роботи. А учитель сам вирішує, як будувати навчальну програму у визначених державою рамках, методики і якими підручниками користуватися.

Сьоме: потрібна система моніторингу і оцінювання якості освіти. І тут дозвольте наголосити, ми беремо участь у ТIMSS,  але нам необхідно підключитися  і до PISA. Але ще важливішими є поширити можливості зовнішнього незалежного оцінювання на усіх випускників, а не тільки на тих,  які вступають до вищих навчальних закладів, аби ми мали можливість отримати реальну картину. Тому що за цими результатами, за їх аналізом стоять можливості для правильних рішень в освітній політиці. Це може робити Український центр оцінювання якості освіти, зокрема і моніторингові дослідження якості освіти. Не для усіх, а тільки на репрезентативних вибірках. Це  ті дослідження, які нам допоможуть зрозуміти основні тенденції і проблеми у сфері освіти.

Шановні колеги, саме через освіту держава проектує і формує власне майбутнє. Ми маємо перетворити школу на інструмент вирівнювання і покращення можливостей, а не поглиблення соціальної нерівності. Кожна дитина має там знайти підтримку, щоб перебороти обставини соціального походження.

Запрошую вас сьогодні до активного діалогу, до пошуків нових рішень і пропозицій до оновлення нашого законодавства. Дякую вам за увагу.

Лілія Гриневич, відповіді на запитання: 

Дякую щиро. Я не готова була до змін регламенту, який вказаний в сценарії, тому що представлення рекомендацій має бути наприкінці як заключне слово. Але, шановні колеги, скористаюся цим часом для відповідей на запитання, а також для реакції на певні репліки і запитання, які були виголошені у виступах.

Я, мабуть, почну з питання і одразу, так, щоб було зрозуміло тональність запитань, тут є три запитання написані, мабуть, з одного джерела. Я не буду ховати це питання кудись, а хочу зачитати так, щоб ви відчули цю напругу і тональність дискусії. «Коли ви перестанете займатися лобіюванням комерційних інтересів кількох тернопільських видавництв і займетеся прямою функцією законотворення?»

Я доповідаю шановному автору цієї записки і всім присутнім колегам. Моя робота голови Комітету з питань науки та освіти полягає в контролюючій і законодавчій діяльності. І якщо когось вона цікавить, ви зможете це побачити на сайті Верховної Ради, зокрема мною за цей час роботи Верховної Ради внесено 26 проектів законодавчих актів з питань освіти і науки. А от контролююча діяльність  зобов'язує нас говорити сьогодні за всіх тих освітян, а також споживачів освіти, тобто, батьків дітей, роботодавців і піднімати ті проблеми,  які з тої чи іншої причини ці люди виголосити самі не можуть.

І мене не цікавлять жодні ні тернопільські, ні харківські, ні якісь київські чи ще якісь видавництва. Мене цікавить якість українського підручника, який сьогодні, до речі, до вашого відома, займає 90 %  ринку книжки українською мовою.

Я сьогодні не хотіла у виступі торкатися глибоко цієї теми. Але, якщо автори цих кількох записок, і я розумію, хто це, хочуть торкнутися цього питання, то давайте.

Сьогодні на ринку підручників склалася безпрецедентна ситуація.  Це ж була ініціатива, з якою до нас прийшли. Прийшли вчителі, показуючи підручники, в яких є проблеми. Прийшли батьки, показуючи підручники, в яких є проблеми. І прийшли видавці, які говорять про величезні черги і відсутність інформації по  наданню грифу. І наше завдання, як депутатів,  піднімати цю проблему, звертатися у відповідні інстанції і пропонувати вихід з ситуації.

Вихід я бачу один. Для того, щоби  були якісними підручники, гроші на підручники мають іти на місця. І якщо в цих закупівлях будуть брати участь учителі, яким дивитися потім в очі дітям і їх батькам, то  ніколи не буде закуплений підручник з помилками. Тому децентралізація цих закупівель, про яку я сьогодні говорила,  - обов’язкова. Так само надання грифу навчальній літературі повинно здійснюватися надзвичайно прозоро і незалежною інституцією. Це висловлено, до речі, в рекомендаціях також.

А тапер далі. Шановні колеги, сьогодні йшлося і давалася оцінка відкритому зверненню, педагогічної конференції, яка була організована за ініціативи Комісії з питань освіти і науки Львівської обласної ради. Я вам даю абсолютно відверто, чесне слово, що для нас це звернення будо несподіванкою. Ми його не підлаштовували, як деякі сьогодні. Це кожен може оцінити сам, що відбувалось під час виступів. Але я особисто його можу кваліфікувати, в тій ситуації, яка є сьогодні, тільки  як вияв громадянської мужності. Тому що ми прийшли у ХХІ столітті в ситуацію повернення подвійних стандартів, коли є речі, про які можна говорити тільки на кухні, навіть,  якщо вони стосуються просто критичних зауважень щодо  того, що  відбувається в системі освіти. Бо якщо ти  публічно їх висловиш, ти можеш втратити свою  посаду, а навіть звичайну роботу вчителя.

Тому,  шановні колеги, сьогодні ми отримали зауваження  у основній  доповіді про те, що народні депутати  України закидують Міністерство освіти  і науки величезною кількістю паперу. "Папером"  називаються звернення народних депутатів про певну інформацію, або ж які  стосуються проблем. Так,   шановні колеги,  народні депутати  України покликані на це своїми виборцями,  і їм оплачують зарплату з податків,  з  державного бюджету для того, щоб вони  піднімали  болючі  питання, щоб вони запитували органи влади, добивалися вирішення проблем.

І  ми стикаємося  з ситуацією, що тій чи іншій державній інституції потрібно  багато часу, аби підготувати  інформацію, бо вони собі не ставили ніколи  запитання, скільки у них є шкіл без теплих туалетів, а тут їх заставили все це порахувати.  Зрозумійте,  шановні колеги, – це наша робота. І скільки б нас не картали за це, ми будемо її робити, і це  стосується не  тільки мене, а депутатів від  всіх політичних партій. Тому що  всі політичні партії відстоюють інтереси   своїх виборців,  а  в них  є діти, в них є школи,  і відповідно в цих дітей має бути перспектива.

Тепер наступна, серйозна дуже  проблема. Я відверто скажу, що я надзвичайно збентежена виступом пана Удода. Тим, як він повівся щодо промовця, яка виступила з критикою підручника історії. Я в парламенті вже набачилася багато чого, але навіть у парламенті собі не дозволяють особистих прицільних образ, я вже не кажу, що це стосується жінки. Але рухаємось далі, при цьому, звинувачуючи її у неправдивій інформації, пан Удод цитує, начебто, проект рекомендацій. Це я вже переходжу до проекту рекомендацій. І каже всій шанованій аудиторії, тим людям, які сьогодні мають перед собою в руках цей проект рекомендацій, про те, що в ньому написано: «якість загальної середньої освіти є незадовільною» і, звичайно, отримує аплодисменти залу. Цитую (проект рекомендацій): "Однак на нинішньому етапі система загальної середньої освіти в Україні не в повній мірі відповідає сучасним реаліям, потребам суспільства, індивідуальним запитам особистості, інноваційному розвитку економіки та інтеграції в європейський освітній простір".  Пряма маніпуляція, шановні колеги. Ми з вами – це люди, які ведуть освіту, до нас звернені очі величезної кількості громадян, які мають і покладають на нас сподівання. Давайте бути чесними, давайте спільно говорити про проблеми відверто, інакше вони не будуть вирішуватися.

Наступне. Шановні колеги, прошу глянути на проект рекомендацій, структура є такою: ми взяли за основу частину, де є рекомендації для Верховної Ради України, для Кабінету Міністрів, Міністерства освіти і науки, Національної академії педагогічних наук. Ті рекомендації, які були внесені Міністерством освіти і науки, обласними державними адміністраціями, ті, які були внесені у численних листах, які ми отримували від різних інституцій, зокрема, наукових інституцій, а також від різних зацікавлених осіб – і  це канва, яка буде доопрацьовуватись. Я заохочую вас якнайшвидше надіслати нам ще  рекомендації, які  необхідно  сюди додати. Вони будуть всі враховані, звичайно, якщо не суперечать одна одній.

Крім того, я хотіла б зараз висловити свій жаль з того приводу, що ми не змогли послухати всіх, хто мав виступати. Доповідаю, що за результатами цих парламентських слухань буде випущена збірка виступів.  І ми усіх, хто мав виступити, запрошуємо подати матеріали вашого виступу до цієї збірки, яка буде оприлюднена і яка також вийде з друку.

На завершення. Шановні колеги, в чому принципова різниця  між системами освіти успішних і неуспішних країн? Успішні країни в школах створюють умови для отримання більшістю  громадян  однакового високого рівня освіти. А в неуспішних країнах  є незначний відсоток найкращих.  Їх може бути  три відсотки, вони перемагають на олімпіадах, і ми щасливі від цього, бо вони несуть престиж  нашої країни, але при цьому загальна більшість має недостатній рівень якості освіти.  А саме великий освітній суспільний загал – освічений загал - і будує країну, створює додану вартість в економіці, бере активну участь у громадському житті. От на це ми маємо зорієнтувати нашу українську освіту.

Освіта – це наша спільна справа,  і  я дуже сподіваюся, що ми сьогодні усвідомимо і будемо далі вести пошук основних рішень задля того, щоб саме весь український  загал, кожна українська дитина мала доступ до якісної освіти.

Тому що  всі, хто в цій залі, я впевнена, не мають проблем з  освітою своїх дітей. Це  має природу того, що ви є освіченими людьми і обов'язково подбаєте про освіту для своїх дітей. Але не можна сховатися на острові. Ми живемо у суспільстві  і зобов'язані (це наша місія)– забезпечити такі ж можливості для кожної української дитини. Дякую за увагу. (Оплески)

Лілія Гриневич, заключний виступ: 

Дмитре Володимировичу, я дуже не хотіла з вами вступати в  особисту полеміку і пробачте, колеги, що мені доводиться брати зараз слово, але в цій ситуації інакше не можу зробити.

Вельмишановні колеги, якщо хтось  підбирає спеціально окрему цитату і її десь висмикує з контексту, то це, так би мовити, відомий принцип для демагогів. По-перше,  треба знати, що це не тільки моя цитата, а це класична думка, яка говорить про те, що ми до цього часу користуємося класно-урочною системою. І це би зрозумів міністр, якщо би  побував у звичайній загальноосвітній школі, де вчитель затиснений цією системою, де немає достатніх засобів навчання, де вчитель має середню заробітну плату на рівні 2 тисячі 800 гривень – і це не молодий, а вчитель з досвідом, де є проблеми з педагогічною свободою вчителя… Я не буду розгортати зараз цю тему. Я хочу зараз сказати про інше.

Шановні колеги а також наші опоненти, як би ви не намагалися зашкодити, ми як Комітет з питань науки та освіти,  та народні депутати будемо включати в рекомендації пропозиції всіх. І ті, які є у відкритому зверненні, які були оприлюднені ще кілька днів тому і зрозуміло, включені  в проект рекомендацій.

Я хочу з цієї парламентської трибуни зараз завернутися не тільки до тих, хто мав  можливість і честь потрапити в делегації і брати участь у слуханнях. А  й до тих освітян,  батьків, і роботодавців, які мають можливість слухати наші слухання і спостерігати по засобах масової інформації.

Ми готові, і це наша робота піднімати проблеми і обговорювати їх. І коли планувалися ці слухання, вони мали на меті, і сподіваюсь, що вони виконають цю мету, не тільки парадних звітів, а підготовки реальних змін до законодавства, які повинні допомогти українському вчителю, українській дитині і, в цілому, українському суспільству отримати нарешті належну якість загальної середньої освіти.

 Щиро дякуємо вам за участь у цих слуханнях і небайдужість до цих питань. (Оплески)