Частина 1.

Фінансування шкіл:  основні поняття та регламентуючі документи. Окреслення меж аналізу.

Статтею 43 Закону України «Про загальну середню освіту» визначено, що:

1. Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється відповідно до цього Закону, законів України"Про освіту","Про місцеве самоврядування в Україні",Бюджетного кодексу Українита інших нормативно-правових актів.

2. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів фінансуються за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів.

Пунктом першим частини «а» статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що до власних повноважень виконавчих органів місцевих рад належить зокрема, управління закладами освіти, які належать територіальним громадам або передані їм, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Бюджетний кодекс України (надалі БКУ) також чітко розмежовує, які саме видатки на загальну середню освіту з якого бюджету повинні проводитися.

Держава (з державного бюджету) відповідно до підпункту "а" пункту 7 частини першої статті 87 БКУ фінансує лише загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України та загальноосвітні школи соціальної реабілітації.

Стаття 89. п. б) до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад відносить  видатки на загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади (у тому числі: загальноосвітні навчальні заклади усіх ступенів, спеціалізовані школи (школи-інтернати) (крім шкіл, визначених у підпункті "а" пункту 7 частини першої статті 87 та у підпункті "а-1" пункту 2 частини першої статті 90 цього Кодексу), ліцеї (ліцеї-інтернати), гімназії (гімназії-інтернати), колегіуми (колегіуми-інтернати) (крім загальноосвітніх навчальних закладів, визначених у підпункті "а-1" пункту 2 частини першої статті 90 цього Кодексу), вечірні (змінні) школи); навчально-виховні комплекси "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад".

З обласних бюджетів відповідно до п.2 частини 1 статті 90 фінансуються інтернати та заклади соціальної реабілітації, що не входять до нашого дослідження.

Тобто, в залежності від підпорядкування загальноосвітньої школи, вона фінансується або з міського бюджету міста обласного значення, або з районного, або з бюджету об’єднаної територіальної громади.

Міф про те, що саме держава не дала коштів на фінансування загальноосвітніх шкіл є саме міфом. Бо не держава повинна надавати кошти на загальноосвітні школи, а влада на місцях, яка має в своєму розпорядженні місцеві бюджети, з яких зобов’язана відповідно до норм чинного законодавства фінансувати у повному обсязі й потреби загальноосвітніх шкіл.

На які частини поділяється фінансування шкіл?

Напрямки фінансування шкіл наступні:

– заробітна плата з нарахуванням на заробітну плату

– оплата комунальних послуг та енергоносіїв

– предмети, матеріали...

– оплата інших послуг

– капітальні видатки

Звісно, це спрощена модель. Повний перелік напрямів видатків перелічено у Наказі МФУ №333 «Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету»

В даній роботі проаналізуємо лише ті кошти, які йдуть на закупівлю предметів, матеріалів..., тобто КЕКВ 2210 по загальноосвітнім школам.

Той страшний «КЕКВ 2210»

Багато людей, які бачать таке скорочення, одразу чогось лякаються. Але це просто скорочення, яке розшифровується дуже просто. Це видатки, які згруповані за принципом того, що є предметами, матеріалами..., які загальноосвітній школі закуповують централізовано розпорядники коштів, визначені місцевою владою.

Часто-густо вони роблять це на свій розсуд, ігноруючи нагальні потреби шкіл. Звісно школа може сама собі купувати потрібні їй предмети та матеріали, якщо їй надано право бути розпорядником коштів.

Повністю розписано у вищезгаданому Наказі МФУ №333 під підпунктом 2.2.1. Код 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар».

Винесемо сюди основні моменти, які стосуються шкіл.

Це:

– канцтовари;

– бланки документів, дипломів, табелів;

– періодичні видання;

– аптечки (якщо є медичний кабінет, то цих витрат нема, бо вони йдуть по КЕКВ 2220);

– матеріали, інструменти та інвентар для поточного ремонту та благоустрою території;

– матеріали (включаючи миючі засоби) та інструменти (швабри, щітки, віники) для прибирання;

– фізкультурний та спортивний інвентар;

– комплектуючі та матеріали для ремонту комп’ютерів;

– охоронна сигналізація (лише матеріали для її встановлення, оплата функціонування по КЕКВ 2240).

Батькам учнів шкіл добре знайомий такий перелік, який постійно озвучується, як вкрай «необхідний» для підтримки життєдіяльності школи.

Звісно, цей перелік не повний в порівнянні з тим, який озвучують батькам учнів. Усе інше(оплата послуг охорони, ремонти, купівля комп’ютерів та багато чого іншого) рахується за іншими кодами класифікації видатків, але так само батьки змушені і це оплачувати за власні кошти.

Що говорить Бюджетний кодекс України?

Стаття 13 БКУ визначає складові частини бюджету.

Частина четверта зазначеної статті вказує, що «власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету» та визначає, що таке І група власних надходжень (перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством) та ІІ група (інші джерела власних надходжень бюджетних установ), з якої до загальноосвітніх шкіл йде лише підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки.

Ми аналізуємо лише витрати по КЕКВ 2210. Інші витрати не чіпаємо, бо вони не входять у сферу нашого аналізу. Також ретельно дивимося, яке значення мають благодійні внески (ІІ група власних надходжень бюджетних установ) на стан фінансування потреб навчальних закладів.

Частина 2. Що говорять цифри?

Аналіз витрат охоплює період з 2014 по 2016 роки.

Унікальність ситуації полягає в тому, що кожен рік в бюджетному сенсі не схожий на інший.

Так, 2014 рік – це останній рік, коли школи фінансувалися з місцевих бюджетів по остаточному принципу;

2015 рік – це перший рік, коли в місцевих бюджетах з’явилася освітня субвенція і багато хто з керівників освіти міст та районів просто не витрачав ці бюджетні кошти, притримуючи їх на рахунках;

2016 рік характеризується навпаки, шаленим витрачанням коштів перед тим, як у 2017 році освітня субвенція (та її залишки за минулі роки) звузилася лише до виплат заробітної плати.

На це накладається почата адміністративно-територіальна реформа та зміна статусу багатьох населених пунктів. Так, деякі міста районного значення перетворилися у міста обласного значення, тобто, вийшли зі складу свого району. Це м. Бурштин Галицького району Івано-Франківської області, м. Новгород-Сіверський Чернігівської області – з 2015 року, міста Бережани та Кременець Тернопільської області; м. Гадяч Гадяцького району Полтавської області – з 2016 року, функціонують як міста обласного значення зі своїм окремим бюджетом.

Також зі складу районів у 2015 році починають масово виходити багато населених пунктів, щоб у 2016 році заявити про себе, як об’єднані територіальні громади, відокремлені від районів, зі своїм бюджетом. Їх багато, кожен може побачити їх в таблиці.

Враховуючи те, що на території Донецької та Луганської областей діють військово-цивільні адміністрації, а частина території не є підконтрольною українській владі,  заберемо показники цих двох областей із ретельних розрахунків, залишивши лише в загальних.

Данні для аналізу

Вихідними даними для аналізу слугує інформація, надана Державною казначейською службою України по видатках окремо по загальному фонду, окремо по спеціальному фонду та в розрізі І та ІІ груп власних надходжень (дивись прикріплені додатки). Ці данні зведено в окрему таблицю та на її підставі проведемо аналіз усіх інших показників.

Данні ДКСУ за 2014 та за 2015 роки надані відповідно до річних звітів. Данні за 2016 рік надано на підставі оперативного звіту за січень-грудень 2016 року, тобто, при наданні річного звіту деякі показники можуть бути виправлені.

Усі великі табличні матеріали будемо виносити у прикріплений файл.

Зведемо загальні показники за 2014-2016 роки разом по Україні у гривнях та у відсотках в таблиці.

Таблиця 1. Загальні показники по Україні у гривнях.

Рік	Загальний фонд	Спеціальний фонд	у т. ч.		Разом	відсоток фінансування за рахунок благодійних внесків
			І група	ІІ група
2014	344 766 586,38	333 822 623,02	34 396 789,89	299 425 833,13	678 589 209,40	44,1%
2015	705 669 774,08	351 391 755,64	52 484 682,50	298 907 073,14	1 057 061 529,72	28,3%
2016	1 228 930 143,99	421 182 378,64	55 369 336,16	365 813 042,48	1 650 112 522,63	22,2%

Таблиця 2. Загальні показники по Україні у відсотках.

Рік	Загальний фонд	Спеціальний фонд	у т. ч.		Разом	відсоток фінансування за рахунок благодійних внесків
			І група	ІІ група
2014	50,8%	49,2%	5,1%	44,1%	100%	44,1%
2015	66,8%	33,2%	5,0%	28,3%	100%	28,3%
2016	74,5%	25,5%	3,4%	22,2%	100%	22,2%

На перший погляд, у нас начебто все гарно з фінансуванням. Таблиці показують, що за три роки фінансування по вказаному КЕКВ збільшилося майже втричі (з 678,6 млн. грн. до 1 650,1 млн. грн.), а за рахунок загального фонду, тобто саме з місцевих бюджетів, майже у чотири рази (з 344,8 млн. грн. до 1 228,9 млн. грн.).

Та при ретельному погляді картина зовсім не виглядає безхмарною…

Вражає сума, яка офіційно пройшла через бюджет у вигляді «благодійної» допомоги. Бо звичайні благодійні фонди (не плутати з благодійними фондами при кожній школі), надають благодійну допомогу в основному саме для розвитку шкіл – комп’ютерні класи, інша електроніка, ремонти кабінетів... Це все обліковується на інших КЕКВ. Мало хто дає благодійну допомогу у вигляді крейди, олівців, кулькових ручок або миючих засобів.

Благодійні фонди при школах якраз і створені для того, щоб туди збирати кошти батьків для закупівлі того, на що не виділено кошти місцевою владою (або кошті виділено, але до шкіл вони не доходять саме завдяки тим, хто ці кошти виділів).

На порушення законодавства закривають очі усі:

• директори шкіл, які розуміють незаконність таких дій;
• місцеві управління  освітою (які не можуть не знати про такі фонди, бо саме вони у централізованих бухгалтеріях обліковують «благодійність»), які  постійно направляють вказівки «забезпечити підготовку до нового навчального року», не даючи на це жодної бюджетної копійки;
• місцеві фінансові органи, які не можуть таке не бачити (якщо там не повні йолопи працюють);
• місцеві депутати; структури, які мають також це все контролювати;
• обласні державні адміністрації та Міністерство освіти та науки. 

Тому по даному КЕКВ бачимо під виглядом «благодійності» саме побори у школах з батьків учнів на матеріали, вкрай необхідні для функціонування навчальних закладів. За три роки лише офіційно такої «благодійності» проведено через бухгалтерію лише майже мільярд гривень. Скільки не проведено і чому саме – роздивимося далі...

Ретельний аналіз 2014 року

Примітка.

Аналіз проводиться без міст та районів Донецької та Луганської областей.

2014 рік, як базовий для аналізу вибрано за наступними критеріями:

1. Це був перший рік після зміни влади.

2. У 2015 році у зв’язку з появою освітньої субвенції, яку потім дозволили витрачати й на капітальні видатки, місцева влада підійшла до такого «подарунку» творчо. Попри збільшення рівня цін через інфляцію, у 2015 році по деяких містах та районах України зменшено фінансування коштом загального фонду місцевих бюджетів. А кошти або спрямовані на капітальні видатки, або зберігалися на рахунках з метою в подальшого витрачання (дивись статтю ЧОМУ НЕ ВИКОРИСТАНІ КОШТИ ОСВІТНЬОЇ СУБВЕНЦІЇ ЗА 2015 РІК?)

3) У 2016 році частини районів у вигляді об’єднаних територіальних громад вже офіційно почали функціонувати зі своїми бюджетами.

4. 2017 рік знову переводить функціонування шкіл коштом власних надходжень місцевих бюджетів, крім заробітної плати, тобто у фінансуванні школи повертаються як раз на рівень 2014 року.

Перше,  виникає сумнів стосовно правильності складання та виконання кошторисів загальноосвітніх шкіл за 2014 рік, у яких взагалі відсутні видатки по загальному фонду, у т. ч.:

1. Бердянський р-н Запорізької області

2. м. Василькiв Київської області

3. м. Переяслав-Хмельницький Київської області

4. м. Ізмаїл Одеської області

5. Козівський р-н Тернопільської області

6. м. Золотоноша Черкаської області

Також викликає сумнів правильність планування та виконання кошторисів шкіл при видатках у 2014 році за рахунок загального фонду менше 10 000 гривень по наступних містах та районах:

1. м. Могилів-Подільський Вінницької області – 2 500,00 грн.

2. м. Мелітополь Запорізької області – 9 987,00 грн.

3. м. Токмак Запорізької області – 4 000,00 грн.

4. Чернігівський р-н Запорізької області – 5 205,18 грн.

5. м. Коломия Івано-Франківської області – 2 658,24 грн.

6. м. Ржищев Київської області – 2,687,94 грн.

7. м. Фастiв Київської області – 3 624,00 грн.

8. Арцизський р-н Одеської області –3 081,42 грн.

9. Диканський р-н Полтавської області – 9 902,80 грн.

10. Чутівський р-н Полтавської області – 2 670,00 грн.

11. Шишацький р-н Полтавської області – 3 049,00 грн.

12. м. Люботин Харківської області – 7 997,37 грн.

13. м. Каховка Херсонської області – 5 485,50 грн.

14. м. Кам`янець-Подiльський Хмельницької області 9 012,16 грн.

15. м. Старокостянтинів Хмельницької області  9 828,22 грн.

16. м. Прилуки Чернігівської області – 2 012,40 грн.

Ще раз підкреслимо, саме таку суму місцеве керівництво освітою запросило, а місцеві депутати не заперечували, щоб саме така сума була виділена з місцевого бюджету не на школу, не на учня, а разом по школах міста або району на рік.

Як можна бачити, по 24 містах та районах України з 567 кошториси складені та/або виконані так, що у директорів шкіл не залишається іншого виходу, ніж шукати гроші на поточне утримання навчального закладу та обслуговування навчального процесу лише у батьків учнів.

Ми навмисно не чіпаємо І групу власних надходжень бюджетних установ, бо невідомо, що там – кошти за оренду майна, якими влада перекривала недофінансування коштом загального фонду (є по деяких містах та районах, але практика непоширена) чи кошти за платні послуги, які школи надавали відповідно до чинного законодавства. По собівартості. Чи щось інше.

Надалі, проранжуємо міста та райони України за принципом – якій відсоток витрат загальноосвітніх шкіл по КЕКВ 2210 покривалося коштом ІІ групи власних надходжень бюджетних установ, тобто саме коштом благодійних внесків, вони ж тут – батьківські кошти. Зведемо данні у таблиці.

Таблиця 3 – ранжування міських бюджетів міст обласного значення по відсотку фінансування загальних витрат коштом благодійних внесків.

Назва бюджетів	більше 80	80-60	60-40	20-40	5 - 20	до 5	Разом
Міські бюджети Вінницької області	2	2	1		1		6
Міські бюджети Волинської області	1	2		1			4
Міські бюджети Дніпропетровської області	3	4	3	3			13
Міські бюджети Житомирської  області		2	1	1		1	5
Міські бюджети Закарпатської  області		1		2	1	1	5
Міські бюджети Запорізької області	3		1	1			5
Міські бюджети Івано-Франківської області			1		1	3	5
Міські бюджети Київської області	5	4	3				12
Міські бюджети Кіровоградської області		2	1	1			4
Міські бюджети Львівської  області	1	3	2	1	1	1	9
Міські бюджети Миколаївської області	1	1	2	1			5
Міські бюджети Одеської області	3	1		2	1		7
Міські бюджети Полтавської області	4	1					5
Міські бюджети Рівненської області	1		1	1		1	4
Міські бюджети Сумської області	3	3			1		7
Міські бюджети Тернопільської області			1			1	2
Міські бюджети Харківської області	6	1					7
Міські бюджети Херсонської області	2	2					4
Міські бюджети Хмельницької області	2	2	2				6
Міські бюджети Черкаської області	4	1	1				6
Міські бюджети Чернівецької області	1			1			2
Міські бюджети Чернігівської області	1		2				3
м. Київ	1						1
Разом	44	32	22	15	6	8	127

Таблиця 4 – ранжування районних бюджетів по відсотку фінансування загальних витрат за рахунок благодійних внесків.

Назва бюджетів	більше 80	80-60	60-40	20-40	5 - 20	до 5	Разом
Районні бюджети Вінницької області		1	3	10	9	4	27
Районні бюджети Волинської області			1	6	5	4	16
Районні бюджети Дніпропетровської області			2	9	8	3	22
Районні бюджети Житомирської  області			3	9	8	3	23
Районні бюджети Закарпатської  області			1	1	4	7	13
Районні бюджети Запорізької області	3	2	4	4	5	2	20
Районні бюджети Івано-Франківської області				2	7	5	14
Районні бюджети Київської області	2	4	5	7	6	1	25
Районні бюджети Кіровоградської області	1		4	10	4	2	21
Районні бюджети Львівської  області				2	11	7	20
Районні бюджети Миколаївської області		3	4	9	3		19
Районні бюджети Одеської області		1	4	11	5	5	26
Районні бюджети Полтавської області	3	2	1	9	9	1	25
Районні бюджети Рівненської області			1	5	7	3	16
Районні бюджети Сумської області			3	4	9	2	18
Районні бюджети Тернопільської області		1	8	4	4		17
Районні бюджети Харківської області	2	7	3	6	7	2	27
Районні бюджети Херсонської області	1	2	5	7	3		18
Районні бюджети Хмельницької області	1	3	2	4	8	2	20
Районні бюджети Черкаської області		1	1	9	7	2	20
Районні бюджети Чернівецької області			1	4	1	5	11
Районні бюджети Чернігівської області			2	8	12		22
Разом	13	27	58	140	142	60	440

Перше, на що звертається увага – саме по міських бюджетах міст обласного значення переважна більшість міських рад та їх управлінь/департаментів освіти переклали фінансування поточних потреб шкіл на гаманці батьків. По бюджетах районів така тенденція не виражена. Там більше намагаються або знайти гроші, або... просто все не показують по бухгалтерському обліку. І, відповідно, ця «благодійність» просто офіційно ніде не рахується.

Для аналізу останньої тези прорахуємо кількість міст, районів, об’єднаних територіальних громад, по яких взагалі відсутні видатки коштом благодійних внесків по КЕКВ 2210, або їхня сума складає менше ніж 1000 грн за рік.

Таблиця 5. Кількість міст обласного значення, районів та об’єднаних територіальних громад, де витрати благодійних внесків складають менше ніж 1000 грн за рік

(кількість об’єднаних територіальних громад всього надана для порівняння)

Області	2014 рік		2015 рік		2016 рік
	міста	райони	міста	райони	міста	райони	ОТГ
							всього	з них "0"
Вінницька область		2		2			2
Волинська область		1		1		3	5
Дніпропетровська область		2		1		2	15	11
Житомирська область		1		1			9	4
Закарпатська область	1	3	2	2	2	2	2	2
Запорізька область						1	6	2
Івано-Франківська область	1	2	2	4		3	3	2
Київська область							1	1
Кіровоградська область							2
Львівська область		2		1		2	15	13
Миколаївська область							1
Одеська область		3		3		2	8	5
Полтавська область		1		1			12	4
Рівненська область	1	1	1				5	2
Сумська область							1
Тернопільська область						1	26	17
Харківська область
Херсонська область							1	1
Хмельницька область		2		1		4	22	9
Черкаська область						1	3	1
Чернівецька область				1			10	8
Чернігівська область							5	1
Всього	3	20	5	18	2	21	154	83

Як можна бачити, за три роки, які аналізуються, в цілому по областях, стан речей майже не змінюється.

З перелічених по 10 бюджетах за 3 роки, що аналізуються, відсутні будь-які видатки за рахунок благодійних внесків. Це:

1. Камінь-Каширський р-н Волинської області

2. Петрикiвський р-н Дніпропетровської області

3. Народицький р-н Житомирської області, який у 2016 році перетворився в об’єднану територіальну громаду Народицька, але й по ній не рахується видатків за рахунок благодійних внесків

4. м.Берегове Закарпатської  області

5. Берегівський р-н Закарпатської  області

6. Воловецький р-н Закарпатської  області

7. Снятинський р-н Івано-Франківської області

8. Дрогобицький р-н Львівської  області

9. Савранський р-н Одеської області

10. Летичiвський р-н Хмельницької області, якій у 2016 році поділився між об’єднаною територіальною громадою Летичівська та об’єднаною територіальною громадою Меджибізька, але й по ним не рахується видатків за рахунок благодійних внесків

Також більш ніж половина функціонуючих у 2016 році з власним бюджетом об’єднаних територіальних громад також не показують видатків, які покривались коштом благодійних внесків.

Що це? Чи дійсно на школи виділяють стільки коштів, що їм не потрібні благодійні внески чи невміння їх оформлювати відповідно до чинного законодавства чи відчуття повної безкарності керівниками освіти на містах?

Скоріш за все – є усі три варіанти можливостей. Але в рамках аналізу не можна відповісти, що саме є причиною по кожному бюджету. Даний аналіз може лише допомогти розібратися зі станом речей. Повну відповідь можна отримати лише в рамках або перевірки або кримінального провадження по кожному окремому бюджету, коли будуть підняті усі матеріали і перевірені увесь ланцюг бюджетного процесу.

Щоб перевірити тезу стосовно відчуття безкарності, проведемо окремий аналіз по містах обласного значення.

Такий вибір невипадковий. Місто обласного значення – це не лише найбільш великий населений пункт області. Крім всього іншого, там ще находяться підрозділи обласних державних адміністрацій, які, крім всього іншого, відповідно до статті 115 БКУ, зобов’язані контролювати бюджети міст обласного значення, районні бюджети та бюджети об’єднаних територіальних громад. Суди ж надамо і м. Київ.

У зв’язку з її об’ємом, винесемо цю таблицю у прикріплений файл.

                   Що можна побачити із таблиці?

Дуже великій, в порівнянні з середнім по Україні показник фінансування видатків по КЕКВ 2210. У 2014 році він складає 81,8%. У 2015 зменшується до 70%. А ось зменшення у 2016 до 37,3% пов’язано не з тим, що у місцевій владі з’явилося бажання зменшити тягар утримання шкіл коштом батьків учнів. Бо суми витрат коштом «благодійних внесків» майже не змінилися, лише трохи зросли.

Збільшення витрат у 2016 рік пов’язано з бажанням витратити кошти освітньої субвенції саме у 2016 році, бо в 2017 її можна витрачати лише на заробітну плату. Так, по містах - «рекордсменах» 2015 року по сумах залишків – Харкову та Одесі, як раз і є найбільше зростання видатків по КЕКВ 2210 – у 22 та 29 разів відповідно.

Чи бачать такий стан речей відповідні органи облдержадміністрацій? А працівники Міністерства освіти і науки України? Якщо там залишилися фахівці, то не можуть не бачити. Але ніяких дій не вживають, щоб змусити привести бюджетні розписи, а відповідно і кошториси шкіл у відповідність до чинного законодавства.

Якщо там фахівців не залишилося і такий стан речей ніхто не бачить, то про яку систему контролю з боку державних органів взагалі можна говорити.

                                                        Висновок

Благодійні внески на поточне утримання шкіл перетворилися на обов’язковий платіж з батьків учнів для забезпечення нормальних умов для перебування дитини у школі. При цьому норми статті 53 Конституції України цинічно ігноруються.

Якщо керівництво освітою у деяких містах, районах, об’єднаних територіальних громадах не бажає показувати ані копійки видатків коштом благодійних внесків і їм це сходить з рук, то відсутні гарантії того, що по інших містах та районах ці суми обліковуються у повному обсязі. Бо навіть директори шкіл не мають доступу до даних централізованих бухгалтерій відділів/управлінь/департаментів освіти. Тобто, розмір у звітах сум витрат коштом «благодійності» залежить від міркувань керівництва освітою – «що захочу, те й покажу, і ніхто мене не зможе перевірити».

Такий стан речей є повним свавіллям місцевої влади та їх виконавчих органів. Директори шкіл нічого не можуть зробити для зміни стану речей, бо це вони підпорядковані органам управління освітою на місцях, а не навпаки.

Система контролю боку держави у вигляді обласних державних адміністрацій та Міністерства освіти і науки України, яке є головним розпорядником освітньої субвенції з 2015 року – не працює.

Завдяки цьому, влада на місцях обклала батьків учнів ще одним «податком», який необхідно сплачувати батькам школярів. Директори шкіл перетворилися у заручників системи: з одного боку не вони затверджують кошториси шкіл, а з іншого – часто-густо саме директори шкіл є мішенями активістів, які бачать незаконні дії, але у них відсутня можливість повністю розбиратися у причинах завдяки заплутаності чинного законодавства, особливо в нормативно-правових актах, виданих місцевою владою, які часто навіть відсутні на офіційних сайтах.

Описаний стан речей говорить не тільки про втрату контролю, але й втрату керуванням освітньою сферою з боку держави, коли державні нормативно-правові акти цинічно ігноруються місцевими органами влади.

Перші кроки, які необхідно зробити, для наведення ладу в цій системі: 

1. Повне висвітлення всієї фінансово-господарської діяльності.

 Щонайменше необхідно забезпечити обов'язкову публікацію на офіційних веб-сайтах або органів управління освітою (за наявності) або на сайті місцевих рад основних документів, які показують стан справ. Зокрема: 

а) Бюджетного запиту, який подається директором навчального закладу. При цьому потрібно забезпечити, щоб саме директор реально подавав, а не, як це робиться зараз, підписувався під ним на вимогу РВО. Цей бюджетний запит має обов'язково погоджуватись і батьківською піклувальною радою школи.

б) Документів, які визначені Наказом Міністерства фінансів України №57 від 28.01.2002 р. Це, зокрема:

І. Кошторис;

ІІ. Довідки про внесення змін до кошторису;

ІІІ. Штатний розпис.

в) Документів, визначених  Наказом Міністерства фінансів України № 44 від 24.01.2012р., щонайменше:

І. Форма № 2д. №2м.

ІІ. Форма № 4-1д, № 4-1м

ІІІ. Форма № 4-2д, № 4-2м)

IV. Форма № 4-3д, № 4-3м)

V. Довідки (за їх наявності) відповідно до п.1.13. «Порядку складання фінансової, бюджетної та іншої звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів». У разі відсутності довідок вказувати це окремо.

Таки дії передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних», але на місцях частоне виконуються.

Такий крок дасть можливість адекватного  висвітлення стану фінансування навчальних закладів, який на сьогодні ретельно приховується органами управління освітою.

2. Пунктом 100 Постанови Кабінету Міністрів України №778 від 27.08.2010 р. «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад», зокрема, передбачено, що при навчальних закладах можуть створюватися рада закладу, піклувальна рада тощо. При цьому визначено, що «піклувальна рада вживає заходів до зміцнення матеріально-технічної та навчально-методичної бази, залучення додаткових джерел фінансування закладу, поліпшення умов для організації навчально-виховного процесу, стимулювання творчої праці педагогічних працівників».

Ця законодавча норма на місцях трактується як така, що дозволяє органам освіти перекладати частину фінансування навчального закладу з місцевих бюджетів на плечі батьків. При цьому з посиланням на цю норму стверджується необхідність створення при школах благодійних фондів (в тій або іншій формі).

Тому вкрай необхідно: 

a) Законодавчо заборонити збір з батьків у школах будь-яких коштів та інших цінностей на будь-яку мету щонайменше на 3-5 років.

Це потребує внесення змін у дану постанову, зміну законів «Про освіту», «Про загальну середню освіту» «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та інше законодавство, яке регулює цю сферу. Окремо прописати відповідальність за порушення у «Кодексі адміністративних правопорушень» та «Кримінальному кодексі», особливо виділів те, що за будь-який збір коштів у школі відповідає керівник освіти, якщо ним створена така ситуація або нема реакції з їх боку. Це обумовлюється тим, що органи управління освітою через директорів шкіл та «наближених осіб» з-поміж батьків учнів можуть впливати на дітей батьків, незгодних зі станом речей, котрий є зараз і котрий намагаємося змінити. 

b) У піклувальних рад, батьківських комітетів та інших об’єднань може бути лише одна можливість сприяння забезпеченню належного матеріального стану навчального закладу шляхом впливу на рішення, які приймаються органами управління освітою щодо виділення необхідних коштів на фінансування навчальних закладів. Такий вплив має здійснюватись через прозоре листування на офіційному сайті, щоб кожен лист був у вільному доступі. Обов’язковість відповіді керівництва місцевого управління освітою на таки листи треба закріпити законодавчо. 

c) Необхідно провести інвентаризацію будівель шкіл та скласти їх технічні паспорти, у яких показати реальний стан кожного об’єкту нерухомості, їх мереж тощо. На основі цього можна буде скласти довгостроковий план щодо черговості ремонту та приведення до сучасних технічних та техніко-економічних норм електромережі, систем опалення, водопостачання та іншого. Адже за роки, коли ремонти були перекладені на гаманці батьків і проводилися не те, що без будь-якої документації, а навіть інколи з порушенням нормативів (будівельних, медичних тощо), стан будівель в наявних документах не відповідає фактичному стану. 

Це лише перші, які треба зробити, щоб почати наводити лад в освітній галузі.Вони нададуть змогувисвітлити стан фінансування шкіл та повністю відсікти побори у будь-якій формі, з’ясувати реальний стан справ саме у школах, з тим, щоб примусити  місцеві органи влади виконувати свої прямі обов’язки.

За результатами виконання цих перших кроків можна буде планувати і інші.

Додаток №1 

Додаток №2