За роки роботи в школі я добре засвоїв вади системи традиційного оцінювання й чимало зусиль і часу згодом витратив на те, щоб переконати колег-освітян у тому, що ми маємо запровадити в освіті механізм реалізації відомого положення творця кібернетики Норберта Вінера про те, що «критерії оцінки системи завжди знаходяться поза системою».

На жаль, традиційна система оціювання в школі мала і має низку негативних показників, серед яких «суб’єктивність» — далеко не найгірша характеристика. Досить часто — це першопричина виникнення особистісних конфліктів, душевних травм, зневіри у власних силах і здібностях (перелік можна продовжувати: шкільні психологи можуть навести й інші приклади недолугості традиційної системи оцінювання).

Пройшов період експериментів і сьогодні вже стало звичним, що для успішного завершення шкільного навчання та вступу до вищого навчального закладу потрібно пройти незалежне оцінювання. Тому саме час обговорити наступні кроки у розвитку нової системи, але обговорити спокійно, виважено, без «навішування ярликів», збирання підтасованих «фактів» і «статистики».

Зазвичай критики тестів, що дозволяють оцінити рівень навчальних досягнень учнів, посилаються на недосконалість цієї системи, наявність помилок в завданнях, неоднозначність відповідей на окремі питання тощо. Однак слід зауважити, що досконалих і абсолютно достовірних систем контролю і оцінки знань не існує. Головне ж досягнення ЗНО — це створення однакових умов для всіх випускників шкіл, які бажають поступити до вищих навчальних закладів. Як оцінила цю систему одна випускниця з невеличкого українського містечка, яка поступила до одного з найпрестижніших столичних вишів: «Жорстко, але справедливо».

Найгірше те, що противниками цієї системи стали керівники освітньої галузі. Тому й почали з’являтися «доповнення» до ЗНО у вигляді середнього балу атестату, додаткових балів за підготовчі курси, проведення «творчих» іспитів, співбесід і т.п. Інколи виникає враження, що історики з міністерства не пам’ятають, як у Радянському Союзі з такою ж риторикою, як і нині, неодноразово запроваджували, а потім скасовували врахування середнього балу атестату при вступі до вишів. Причина скасування завжди замовчувалася, проте всі її добре розуміли: корупція з системи вищої освіти «скотилася» до школи.

У процесі створення абсолютно нової для України системи оцінювання результатів навчання довелося вирішувати й цілком нові проблеми. Адже в жодному з вищих навчальних закладів України не готували фахівців із розробки тестових завдань і запровадження тестових технологій оцінювання навчальних досягнень випускників школи. А тому ясно, що будь-яка помилка у змісті завдань або не досить вдале управлінське рішення одразу викликали зливу критики, коли під деталі намагалися підвести обґрунтування «суспільної думки» про передчасність і непотрібність запровадження системи незалежного оцінювання. Один з народних депутатів навіть договорився до того, що ЗНО є головною причиною зниження якості загальної середньої освіти.

Поняття «якість освіти» ще не знайшло свого чіткого визначення у наукових і управлінських колах та серед громадськості. Якість освіти включає в себе низку найрізноманітніших показників, що переважно спираються на державні стандарти освіти, ресурсне забезпечення освіти, рівень задоволення запитів особистості, суспільства і держави.

Проект незалежного оцінювання свого часу розглядався саме як складова частина більш загального проекту «Рівний доступ до якісної освіти». Потрібно мати чітке визначення якості освіти, конкретні параметри, за якими проводиться оцінка якості освіти, і відповідні цифрові показники вказаних параметрів. Одним із способів отримання цифрових показників якості освіти і є система незалежного оцінювання навчальних досягнень учнів, причому ці показники можуть бути подані у такій формі, яка дозволить досить чітко проводити порівняння якості освіти за регіонами, за окремими предметами базового навчального плану, визначати їх відповідність державним стандартам тощо.

Ще один важливий наслідок запровадження системи незалежного оцінювання навчальних досягнень учнів полягає в тому, що стає можливим проводити оцінку діяльності кожної школи. Адже сьогодні, оперуючи термінами «хороша школа» чи «погана школа», ми здебільшого користуємося емоційними оцінками. Звичайно ж про школу, яка не має сучасного навчального обладнання і розташована у пристосованому приміщенні, ніхто не скаже, що вона «хороша». Але навіть маючи сучасне обладнання, приміщення і т.п., школа не завжди забезпечує такий результат навчання, який би і випускники, і їхні батьки назвали «хорошим».

Та найбільш зацікавленою в існуванні незалежного механізму оцінювання якості освіти є держава.

Якщо ми визначимо, яка саме якість освіти може бути забезпечена ресурсами держави, то незалежна оцінка дозволить визначити ефективність використання цих ресурсів. З іншого боку, якщо належної якості освіти школа не забезпечує через те, що держава не виділяє необхідного ресурсного забезпечення, це дозволить громадськості контролювати і відповідні органи державного управління, і повноту та раціональність використання ресурсів.

А тепер стосовно подальших кроків у розвитку системи незалежного оцінювання якості освіти.

Перше. Незалежне оцінювання має стати єдиною формою державної підсумкової атестації за курс базової і повної середньої школи. Його результати, у свою чергу, перетворюються на своєрідну «перепустку» до здобуття вищої освіти за рахунок держави на конкурсній основі. Таким чином, випускник школи один раз проходить незалежне оцінювання і не складає повторно випускні та/або вступні іспити. Це повинно бути зафіксовано в освітньому законодавстві, нормативних документах Міністерства освіти і науки України.

Слід повернутися до практики видачі документів про освіту (свідоцтва, атестату) лише тим, хто показав через незалежне оцінювання достатній рівень навчальних досягнень. З одного боку, це відновить справедливість терміну здобуття базової або повної середньої освіти (адже навряд чи можна вважати освіченою людину, яка у додатку до атестата має лише низькі оцінки). З іншого боку, потрібно відмовитися від практики, започаткованої ще у радянській школі, коли вся відповідальність за результати навчання покладалася на вчителя та адміністрацію школи. Варто, нарешті, чесно визнати, що головна особа, яка відповідає за власні результати навчання — це той, хто навчається. Не запровадивши таких змін у суспільній свідомості, ми ніколи не досягнемо бажаного рівня якості освіти та її престижу. Потрібно, щоб кожен із батьків і дітей знав, що атестат про повну загальну середню освіту не «видається», а «здобувається», здобувається постійною працею, яка дає відповідні якісні результати. Це шлях до подолання найбільш загрозливої кризи сучасності — кризи знань, а у більш широкому розумінні — кризи компетентності.

Друге. Слід поширити практику незалежного оцінювання не лише на випускників шкіл. Незалежне оцінювання має стати нормою основної форми оцінювання в школі — тематичного оцінювання. Школа «пережила» декілька спроб запровадження тематичного оцінювання знань, однак жодного разу ця корисна справа не знаходила свого логічного завершення із-за того, що не було створене відповідне ресурсне забезпечення і кожен вчитель практично на власний розсуд підходив до вирішення цього питання.

Третє. Необхідно вести підготовку фахівців із незалежного оцінювання у вищих педагогічних навчальних закладах. Такі фахівці мають володіти технологіями розробки тестів, їх аналізу, визначення валідності тощо. Це дозволить створити цілком завершену систему незалежного оцінювання, починаючи від добору тестових завдань до їх використання і аналізу отриманих результатів.

Четверте. Має бути створена загальнодержавна інформаційна мережа обліку результатів незалежного оцінювання, через яку можна було б дізнатися про результати роботи кожної школи. Така інформаційна мережа краще за будь-яку «атестацію» надавала б громаді чіткі й зрозумілі показники роботи школи, які можна було б використовувати для аналізу і підготовки пропозицій стосовно прийняття необхідних управлінських рішень.

Окрім того, через таку мережу слід поступово запровадити ком’ютерне виконання тестових завдань, щоб уникнути будь-яких спроб суб’єктивного втручання у цей процес. Тоді стануть зайвими ті заходи безпеки й утаємничення, що використовуються сьогодні при підготовці та виконанні тестів. Розробка такої технології комп’ютерного оцінювання — одне з найбільш актуальних і відповідальних завдань Українського центру оцінювання якості освіти.

П’яте. Мають бути значно розширені повноваження Українського центру оцінювання якості освіти. Перш за все, він має бути законодавчо перетворений на незалежний орган виконавчої влади, а його працівники мають набути статусу державних службовців. Центр не повинен підпорядковуватися Міністерству освіти і науки чи бути його підрозділом. Як зразок, можна навести британську Королівську інспекцію освіти, сам статус якої не дозволяє втручатися в її діяльність представикам влади чи будь-яким іншим особам.

І нарешті, декілька зауважень щодо дискусій навколо того, чи можна через незалежне тестування здійснити якісний набір до вищих навчальних закладів.

Я не особливо довіряю різноманітним тестам на встановлення «рівня інтелектуального розвитку дитини» або перевірку міфічного «рівня готовності» до навчання у вищих закладах освіти. Більшість тестів такого характеру, з якими мені вдалося ознайомитися, мають, з одного боку, чітку тенденцію визначення певного рівня загальної ерудиції, а з іншого — при організації відповідної системи тренувань практично будь-яка особа може отримати досить високі показники при виконанні подібних тестів. Найчастіше такі тести мають виражений суб’єктивний характер згідно з «установками» їхніх розробників — тобто з їх допомогою перевірялися ті якості особи, що для тих чи інших авторів у певній часовій і суспільній перспективі здавалися найбільш показовими. Мабуть, саме цим обумовлюється той факт, що у країнах, де ці тести свого часу були досить поширені, поступово або відмовилися від них, або значно зменшили рівень їх застосування. Ще раз підкреслюю: відмовилися від так званих тестів на «рівень інтелекту», а не від тестів, за допомогою яких встановлюється рівень навчальних досягнень особи. Один досить відомий приклад недолугості тестів на IQ: Джордж Буш-молодший при виконанні подібних тестів у старшій школі показав досить невисокий результат, однак успішно здобув вищу освіту і згодом став президентом США.

Я цілком погоджуюсь із думкою, що високий рівень навчальних досягнень випускника школи якнайкраще свідчить про ступінь його готовності до здобуття вищої освіти. Адже при правильній організації шкільництва, включаючи науково обґрунтоване визначення змісту освіти, встановлення раціонального співвідношення між різними складовими базового навчального плану, учень оволодіє основами аналізу і синтезу, дедукції та індукції, іншими прийомами розумової діяльності, які потрібні не лише для навчання у вищій школі.

Ще одне питання, навколо якого триває дискусія. Це — пільги при вступі до вищого навчального закладу. Нашим законодавцям варто, нарешті, зрозуміти, що не може бути пільг для здобуття освіти. Ця система пільг була створена у часи радянської влади (а точніше, в період сталінського правління). На жаль, жодна політична сила в Україні не наважилася відмовитися від цього спадку, чомусь вважаючи, що таким чином забезпечується соціальна справедливість. Якщо мова йде про фахову і якісну вищу освіту, то людина, яка бажає її здобути, має першочергово працювати над власним розвитком, докладати необхідних зусиль для досягнення високого рівня освіти. І вищим проявом соціальної справедливості у питанні здобуття вищої освіти має стати створення системи добору до ВНЗ, яка б орієнтувалася на однакові для всіх абітурієнтів вимоги, була б чіткою і зрозумілою для всіх. До речі, неодноразово в неофіційному спілкуванні працівники вишів підкреслювали, що якість набору була найкращою у перший рік застосування ЗНО, коли поширення різноманітних «пільг» не стало масовим явищем.

Головне, щоб оцінка у цій системі не мала суб’єктивного характеру, що можливо забезпечити в наших умовах лише за допомогою незалежного тестування. Альтернативи немає.

Григорій Науменко, заслужений працівник освіти України,кандидат філософських наук