Навчальні осередки: стандарт чи педагогічний пошук?

Питання навчальних осередків, чи “зон”, вже кілька місяців поспіль збурює освітню спільноту. Предметом обговорення є поширений в українських мережах переклад допису вчительки з Техасу Вероніки Лопез “Сім навчальних зон, що мають бути в кожному класі” [3].

Звісно, пані Лопез не стверджує, що кожен клас має бути влаштований саме так, вона ділиться лише власною «практикою, яка працює» в одній окремо взятій школі. Але у нас тепер цьому підходу надано майже нормативного статусу. Методичні рекомендації націлюють на організацію простору в класах НУШ на основі виділення восьми осередків(ще один додали).

Концепція “зонування навчальних приміщень” аж ніяк не є новою. Навіть сучасний типовий український клас ділиться на кілька “осередків”: є зона учнівських столів, класної дошки, робоче місце вчителя, зона зберігання матеріалів (шафи та полиці), зона наочності (стенди, плакати, мапи тощо). Чи зміни та доповнення у цьому переліку сприятимуть урізноманітненню просторової організації?

Існує два протилежних погляди на облаштування класу.

У 18 сторіччі педагогіка індустріальної епохи створює стаціонарний рядно-фронтальний клас [4].

Альтернативні підходи розробляють педагоги-новатори кінця 19 – початку 20 сторіччя. Такими підходами є, наприклад, організація простору за “центрами інтересів” Овіда Декролі, “школа-лабораторія” Джона Дьюї, Монтессорі-простір, групова робота за Дальтон-планом, відома у нас як “лабораторно-бригадний метод” тощо.

Масова школа системно звертається до цих практик лише у другій половині 20 сторіччя, коли виникають концепції “відкритого навчального простору” [5], “гнучкої планувальної організації школи” [6] та подібні.

Наприклад, дослідження бельгійських “шкільних археологів” [7] показують, як поступово змінювалась організація простору класної кімнати у школах цієї країни починаючи з 1960-х років. У ході опитування досвідчені вчителі пригадують, як покращення матеріальних умов школи (ремонт, переїзд до нової будівлі, оновлення меблів) давало можливість урізноманітнювати форми організації роботи, змінювати розташування меблів у класі, створювати нові елементи, зони, “осередки”.

Уже упродовж 40 років бельгійська школа переходить від рядно-фронтального класу до гнучкої організації простору.У цьому випадку столи за потреби стоять рядами, групами чи “підковою”, виділяються окремі місця для відпочинку чи рукоділля тощо. Ініціатором таких змін є саме вчитель, який шукає шляхів покращення власної роботи, зміни стилю викладання, розширення можливостей індивідуальної взаємодії з кожним учнем/ученицею.

Зонування та гнучкий простір: потреби та можливості

Зонування класного приміщення не є ані проблемою, ані рішенням проблеми – воно є лише одним з елементів особистісно-орієнтованого освітнього середовища, пов’язаним перш за все з гнучкої організацією навчального приміщення.

Сучасний освітній простір має давати можливість для різних форм навчальної діяльності. Але урізноманітнення просторової організації класу пов’язано з покращенням матеріальних умов – збільшенням площі приміщення та/або зменшенням кількості учнів у класі. Будівлі українських шкіл переважно зведено у 1930–1980-ті роки, площа класної кімнати в них становить близько 50 квадратних метрів, а подекуди й менше. Якщо в такому класі навчається 30 учнів, на одну дитину припадає трохи більше за півтора квадратні метри.

Ще півстоліття тому було встановлено, що такий клас непридатний для гнучкої організації [6]. Щоб мати можливість ставити меблі у різних конфігураціях, на учня має припадати близько 2,0–2,5 квадратних метрів. Цей показник було закріплено у ДБН України лише у 1997 році [8], шкіл з такими класами поки що побудовано дуже небагато. Масова школа в Європі та Америці також тяжіє до цього показника: нові шкільні будівлі там, як правило, мають класи площею 50–65 квадратних метрів, але, на відміну від України, розраховані на 20–25 учнів. Такими ж є приміщення Новопечерської школи у Києві [9], педагоги якої активно долучились до розробки та впровадження нових форм та методів навчальної роботи в рамках НУШ. Розмір класу у цій школі становить близько 50 квадратних метрів, а його розрахунково-проектна наповнюваність – 20 учнів. У таких умовах можливими є й мобільні робочі місця, що розташовуються за різними схемами, і створення окремих функціональних зон-осередків.

У більш наповнених приміщеннях додаткові форми роботи (скажімо, бесіда в колі на килимі або рухливі вправи) потребують звільнення простору від основних меблів, а створення хай навіть невеликих стаціонарних осередків (для відпочинку, настільних ігор, рукоділля тощо) недоречно, а здебільшого і не можливо.

Зонування класу та гнучка організація простору – дві важливі ознаки сучасного класу, але можливості їх впровадження залежать від наповнюваності приміщення.

Меблювання класу: чи завжди новації доречні?

Наступним розділом Методичних рекомендацій є перелік вимог до шкільних меблів. Деякі з цих положень відомі та вже закріплені в чинній нормативній документації. Проте деякі рекомендації є для нашої школи новими та потребують розгляду, а подекуди і уточнення.

Ключовою новацією щодо учнівських меблів в НУШ є вимога мобільності робочих місць. Для забезпечення цього рекомендується добирати меблі, що відповідають таким параметрам:

• стільниця у формі трапеції, трикутника або іншій;
• одномісні столи;
• стільниця повинна мати виріз з боку, ближнього до учня;
• можливість компактно штабелювати меблі.

Рекомендація використовувати столи зі стільницями трапецієвидної чи іншої форми є досить популярною та виглядає привабливою, проте викликає кілька засторог.

Такі столи, як правило, є більш габаритними, ніж традиційні прямокутні [10] – у наповненому класі це ускладнює гнучку організацію, а подекуди робить неможливим навіть традиційне рядне розміщення.

Комбінаторні можливості таких столів також є ілюзорними. Трапеції, трикутники, ромби, пелюстки та інші столи складних форм, як правило, поєднуються у групи лише за однією-двома схемами, і не завжди спільна робоча поверхня виходить безперервна та компактна, без отворів та випнутих кутів. Переваги столів з непрямокутними стільницями є принаймні сумнівними, і невідомо, чи компенсуються цими перевагами недоліки таких меблів.

Щодо того, чи мають бути столи одномісними, також важко давати однозначні рекомендації.

У США перехід до одномісних парт відбувся ще у 19 сторіччі, але в європейських школах досі є чимало прикладів використання двомісних столів. Навіть якщо не торкатись психолого-педагогічних підстав для такої рекомендації (а вони не є беззаперечними, особливо стосовно початкової школи), в умовах гнучкого, рухливого класу двомісні столи також мають певні переваги.

Групу з двох двомісних столів скласти легше, ніж з чотирьох одномісних, і спільна робоча поверхня виходить більш цілісною. Два учні чи учениці будь-якого віку легко можуть пересунути двомісний стіл, тим часом як переміщення одномісного столу – досить складне, якщо взагалі посильне індивідуальне завдання для першокласника чи першокласниці.

Тож, вибір на користь одномісних чи двомісних столів не є однозначним та потребує урахування багатьох чинників.

Рекомендація щодо вирізу переднього краю стільниці виникає наприкінці 19 сторіччя у процесі розробки класичних парт – столів, намертво зчеплених з сидіннями. Певним чином такий виріз дійсно компенсує неприродню позу, що вимушено набуває дитина, сидячи за партою. Проте сучасні стандарти шкільних меблів [11], розроблені на основі широких ергономічних досліджень, не містять ані вимог, ані побажань щодо такого вирізу. Але, звісно, шкоди від нього не буде – хіба що крім зайвої витрати бюджетних коштів.

Пропозиція використовувати меблі, придатні для штабелювання, є раціональною та дозволяє легше звільнювати простір класу для, скажімо, рухливих вправ. Але для штабелювання меблі здебільшого доводиться піднімати на певну висоту. Для першокласників така робота є непосильною, а вчитель чи вчителька також не мусить витрачати робочий час та сили на вантажопідйомні роботи. Втім, якщо вітчизняні виробники запропонують школам меблі, що легко штабелюються без застосування надмірних фізичних зусиль, цю рекомендацію можна буде виконати. На жаль, поки що таких пропозицій нам виявити не вдалося [12].

Ергономічність, простота, універсальність

Ще одна важлива вимога до учнівських меблів досі залишається поза увагою вітчизняного виробника. Йдеться про нахил стільниці. Відомо, що стільниця з нахилом у бік учня в межах 10–15 градусів є більш ергономічною для письма та читання. Проте похилі стільниці позбавляють сенсу групування столів, оскільки не утворюють спільну робочу площину; та й для рукоділля, проектної роботи тощо, зручнішою є горизонтальна поверхня. Тому найбільш придатними для сучасної школи є столи зі змінним нахилом стільниці. Але така конструкція має бути надійною та безпечною, захищеною від випадкового спрацьовування, від затискання пальців тощо. Крім того, ергономіка вимагає, щоб висота ближнього до учня краю стільниці залишалась постійною [11] – а вже доводилось бачити учнівські столи, де передній край опускається на 10–20 сантиметрів, що робить стіл взагалі непридатним для шкільної роботи. Якщо немає можливості знайти меблі з регульованою стільницею, що відповідає ергономічним та безпековим вимогам, слід віддавати перевагу горизонтальним.

Методичні рекомендації також нагадують про відповідність розмірів меблів антропометричним даним дитини. Це відома проблема, що повністю може бути вирішена лише індивідуальним регулюванням розміру стола та стільця. Але меблі, що дозволяють швидку зміну висоти силами самого учня, є складними за конструкцією та, відповідно, дорогими. Такі меблі майже не використовуються у масовій школі навіть в економічно потужніших країнах. Меблі, де висота регулюється за допомогою гвинтів чи затискачів, не вирішують це завдання, оскільки таке регулювання учень/учениця не може швидко та безпечно виконати самотужки.

Найбільш придатними для масової школи є меблі фіксованої висоти різних розмірів. Це хоча й не забезпечує повністю дотримання ергономічних вимог, але дозволяє принаймні наблизитись до них.

Слід також зважати, що антропометрично невідповідні меблі є шкідливими лише за умов тривалої безперервної письмової роботи; якщо ж така робота обмежується в часі та чергується з рухливою діяльністю, вплив цього чинника на здоров’я дитини помітно зменшується.

Щодо того, які саме розміри бажано використовувати в тому чи іншому класі, варто спиратись на рекомендації чинного СанПіН (у Санітарному регламенті, що готується на його заміну, вони скоріш за все не зазнають суттєвих змін). Але правильніше, звісно, добирати розміри меблів відповідно до антропометричних параметрів конкретних учнів, що у масовій школі, як правило, не важко зробити.

Новий простір класу: в пошуках балансу

Хочу запропонувати кілька доповнень та уточнень до Методичних рекомендацій МОН. Ці пункти, звісно, не охоплюють усього спектру задач, але принаймні дозволять вчителям та шкільній адміністрації краще зорієнтуватись у питанні.

1. Зонування та гнучка організація простору класу – дві сучасні тенденції, що доповнюють та врівноважують одна одну. Пошук балансу між поділом класу на окремі осередки та трансформацією простору для різних видів діяльності – завдання перш за все вчителя. Сподіваюсь, що педагоги пілотних класів НУШ вже мали змогу осмислити власний досвід у цій галузі та поділяться ним з вчителями майбутніх перших класів.

 2. Для адміністрації школи важливим є розуміння того, що організація сучасного освітнього простору – це перш за все постійний процес, один з елементів педагогічної творчості вчителя. Завдання керівника школи – дослухатись в цьому питанні до вчителя, за можливості враховувати його/її побажання, в тому числі щодо зміни меблевої комплектації класу; розуміти, що в цьому процесі готові схеми не працюють, не вимагати від педагога точного та беззаперечного втілення будь-яких, хай навіть найпривабливіших рекомендацій.

 3. Можливість гнучкої організації навчального простору, створення тих чи інших осередків як стаціонарних чи тимчасових, залежить від питомої площі класного приміщення у перерахунку на одного учня. Якісні зміни у можливостях організації класу відбуваються при збільшенні питомої площі від 1,7–2,0 до 2,2–2,5 квадратних метрів на учня.

 4. Приміщення, де на одного учня припадає менше ніж 2 квадратних метри, не дозволяють розширити традиційний комплект меблів. У такому приміщенні можливо розмістити учнівські столи рядами та, з певними засторогами, – групами. Організація інших форм роботи потребує звільнення простору – наприклад, столи можна посунути до стін, звільнивши місце для стільців, розставлених по колу, або для килима з подушками. Габаритні м’які меблі (крісла, пуфи), додаткові столи (наприклад, для настільних ігор) в такому приміщенні навряд чи вдасться розмістити.

 5. Якщо у приміщенні на одного учня припадає близько 2,5 квадратних метрів, з’являється можливість організації невеликих додаткових осередків. Потребу в них може визначити лише вчитель виходячи з власного стилю роботи: хтось віддасть перевагу куточкові відпочинку з диванчиком та бібліотечкою, хтось – столику для рукоділля та настільних ігор, хтось спробує створити додатковий універсальний міні-простір. У такому класі можна виділити окрему зону з килимом для рухливих вправ та бесід у колі. Проте одночасно розмістити в такому приміщенні всі ці осередки вже не вдасться, деякі з них можуть бути лише тимчасовими та створюватись шляхом звільнення площі від основних меблів.

 6. Традиційні двомісні учнівські столи з прямокутною горизонтальною стільницею є придатними для використання у сучасній школі. Бажаним є запровадження столів зі стільницею, що змінює положення від горизонтального до нахилу у 15 градусів, за умови дотримання вимог ергономічності та безпеки. Інші новації (одномісні столи, непрямокутні стільниці, меблі, придатні для штабелювання тощо) мають як переваги, так і недоліки. Крім того, на вітчизняному ринку масових (дешевих) шкільних меблів вони майже не представлені. Запровадження таких меблів має супроводжуватись моніторингом, з можливістю заміни, якщо меблі не виправдовують сподівань та створюють незручності.

7. Для забезпечення відповідності розмірів меблів та антропометрії учнів найбільш придатними є столи та стільці фіксованої висоти різних ростомірних груп, підібрані індивідуально для кожного з учнів. Для першого класу, як правило, підходять меблі розмірів від нульового (біле марковання) до другого (фіолетове марковання). Столи та стільці з можливістю зміни висоти виправдовують себе лише тоді, коли учень/учениця може швидко та безпечно здійснити таке регулювання самотужки.

Підсумовуючи сказане, констатуємо, найголовніше – освітній простір є органічною складовою цілісного освітнього середовища, основою якого є робота вчителя. Найпрекрасніші меблі чи найдоречніше зонування не перетворять інструктивно-дисциплінарну школу на сучасну – так само як застаріле обладнання класу не стане на заваді вчителеві, що дійсно бажає працювати по-новому.

 Література

1. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи. МОН, 2016.

2. Методичні рекомендації щодо організації освітнього простору Нової української школи. Затверджено наказом МОН від 23.03.2018 №283.

3. Veronica Lopez. 7 Learning Zones Every Classroom Must Have.  

4.  J. Atkin. Transforming spaces for learning, in Designing for Education: Compendium of Exemplary Educational Facilities. OECD, 2011.

5.D. G. Armstrong. Open space vs self-contained, in Educ. Lidersh., 1975.

6.В. И. Степанов, Е. Б. Дворкина. Новые типы средних общеобразовательных школ с гибкой планировочной структурой. 1978.

7.J. Tondeur et al. Classroom biographies: Teaching and learning in evolving material landscapes (c. 1960–2015), in Eur. J. Educ., vol. 52, no. 3, pp. 280–294, 2017.

8.Будинки та споруди навчальних закладів. ДБН В.2.2-3-97.

9.Школа на 24 класи на 480 учнів по вул. Драгомирова 9-б м. Києва.

10. Д. Ю. Косенко. Порівняльний аналіз габаритів та розміщення учнівських столів з різними формами робочої поверхні, у Теорія та практика дизайну (Техн. естетика), вип. 13, с. 156–168, 2017.

11.  Меблі. Стільці та столи для навчальних закладів. Частина 1. Функціональні розміри.  ДСТУ prEN 1729-1:2004.

12.  Д. Ю. Косенко та інші. Меблі для гнучкого навчального простору в умовах обмеженої площі класного приміщення, у Технології та дизайн, 1 (26),  2018.