Разом з тим, учасники слухань також стали свідками маніпулювання показниками заради приховування того, що тепер коїться в освіті. Особливо потерпали від повсякчасно апелювання до них рейтингові місця української освіти «за останні три роки».

Для того, щоб оцінити, яких же насправді змін зазнали рейтингові місця української освіти за ці самі «останні три роки» (віриться, що все ж «крайні», а не «останні»), варто опиратися не на видумані експромтом «звершення» і «досягнення», а на достовірні дослідження й вимірювання. До таких загальновизнаних вимірювань належать щорічні Звіти щодо глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Report), що є предметом дискусій в ході щорічних зібрань Світового економічного форуму в Женеві.

При цьому слід враховувати відому тяглість й інерційність процесів в освіті, а також те, що у звітах The Global Competitiveness Report вміщуються дані, які на один - півтора року «відстають» від зазначених на титулах хронологічних меж: звіт за 2008-2009 рік оперує статистикою за 2008 рік, звіт за 2012-2013 рік – за 2011 - перше півріччя 2012 року тощо. Відповідно останній за часом оприлюднення звіт The Global Competitiveness Report 2013-2014 також базується на даних з «відставанням» на один-півтора року.

У контексті проблематики згаданих на початку парламентських слухань важливим у The Global Competitiveness Report є індикатор «Якість початкової освіти», коефіцієнт якого визначено у 7-бальній шкалі: від 1- («найгірше») до 7 – («найкраще»).За цим показником світовим лідером нині є Фінляндія з коефіцієнтом 6,8; аутсайдер – Єгипет – 2,0.

Виступаючи на парламентських слуханнях міністр Д.Табачник виголосив, що «за три роки проти 49 місця, якість початкової освіти в Україні Міжнародним форумом з конкурентоспроможності поставлено на 31 місце».

Але за даними The Global Competitiveness Report динаміка України за цим показником у розрізі нещодавніх років є іншою:

The Global Competitiveness Report	Місце України	Коефіцієнт	Середній  коефіцієнт по всіх країнах	Країн у рейтингу
2008-2009 рр.	37	4,6	3,8	134
2009-2010 рр.	41	4,4	3,8	133
2010-2011 рр.	49	4,4	3,9	133
2011-2012 рр.	52	4,2	3,8	142
2012-2013 рр.	44	4,4	3,8	144
2013-2014 рр.	37	4,7	3,9	148

Отже, порівняно із місцем у Global Competitiveness Report 2012-2013 Україна за цим показником піднялась на 7 позицій і повернулася до показників 2008-2009 років: 37 місце.

Реверсна, на жаль, тенденція спостерігається за показником «Охоплення початковою освітою».

The Global Competitiveness Report	Місце України	Показник (%)	Країн у рейтингу
2008-2009 рр.	84	90,2	130
2009-2010 рр.	91	89,4	131
2010-2011 рр.	102	88,9	136
2011-2012 рр.	105	88,6	142
2012-2013 рр.	90	90,7	141
2013-2014 рр.	94	91,7	145

Верхні щаблі зі стовідсотковим показником тут посідають Сінгапур і Японія, щодо яких задекларовано 100% охоплення початковою освітою, а задніх пасе Ліберія (40,8%).

В цілому, порівняно з минулорічним Global Competitiveness Report, Україна опустилась на 4 місця. Щоправда, тут, як кажуть, «є запитання»: за українською офіційною статикою у країні початковою освітою охоплено майже всіх дітей відповідного віку.

Важливим і достатньо складним для здійснення розрахунків є показник «Охоплення середньою освітою». Звісно, йдеться про базову, а не повну загальну середню освіту. На відміну від звичної для нас схеми, коли визначається відсоток дітей певного шкільного віку, які відвідують школу й, на цій підставі, відсоток дітей, які з різних причин не охоплені навчанням, у міжнародних дослідженнях під егідою ООН обліковуються т.зв. брутто-коефіцієнт охоплення (GER). За цим коефіцієнтом також враховуються «повторні» спроби дитини здобути освіту певного рівня (залишення на повторний курс, перехід до навчального закладу з більшою тривалістю навчання тощо). Унаслідок застосування такої достатньо складної схеми чимало країн мають показники охоплення, більші, ніж 100%.

23 жовтня Д.Табачник також повідомив, що показник рівня охоплення дітей відповідного віку навчанням в Україні є одним з кращих показників у світі.По-перше, це не новина, по-друге,такого показника досягнуто зовсім не «в останні три роки», по-третє, дивлячись, що вважати, «одним з найкращих», і чи довго ще українська освіта спроможна базуватися на досягненнях, успадкованих ще від минулого століття.

Позиції України в цьому рейтингу The Global Competitiveness Report зазнали таких змін:

The Global Competitiveness Report	Місце України	Показник (%)	Країн у рейтингу
2008-2009 рр.	50	93,4	134
2009-2010 рр.	44	94,2	133
2010-2011 рр.	44	94,4	139
2011-2012 рр.	48	94,5	142
2012-2013 рр.	49	95,6	144
2013-2014 рр.	54	94,0	147

Відтак, щороку збільшуючи відсоток охоплення базовою середньою освітою, ми фактично тупцюємо на місці, оскільки багато інших країн демонструють вищу динаміку. Це, до певної (але лише до певної) міри парадокс. Якби, наприклад, на початку 2000-х в Україні не було скасоване другорічництво (на той час щороку близько 24 тис. учнів залишалися на повторний курс), то наш показник був би вищим. Проте й зараз упевнений, що крок був зроблений правильний, і він має позитивні наслідки.До того ж, якби виводився рейтинг на підставі відсотку учнів. Які здобувають повну загальну середню освіту, то Україна, вважаємо, була б його лідером, адже лише у нас здобуття повної загальної середньої освіти є конституційним обов’язком громадян.

Йшлося на парламентських слуханнях і про якість освіти. За показником «Якість освітньої системи», упродовж трьох крайніх років відбувається стрімке падіння України в глибини рейтингової таблиці The Global Competitiveness Report - відразу на 30(!) позицій: із 49 місця за Збірником 2009-2010 років до 79 - в цьогорічному. Вперше за одним із показників Україна опинилися серед країн з нижчим від середньосвітового показником:

The Global Competitiveness Report	Місце України	Коефіцієнт	Середній  коефіцієнт по всіх країнах	Країн у рейтингу
2008-2009 рр.	40	4,2	3,7	134
2009-2010 рр.	49	3,9	3,8	133
2010-2011 рр.	56	3,9	3,8	139
2011-2012 рр.	62	3,8	3,8	142
2012-2013 рр.	70	3,6	3,7	144
2013-2014 рр.	79	3,6	3,7	147

Виклик очевидний: вище нас 78 країн, серед яких не лише такі традиційно потужні «гравці», як, наприклад, Швейцарія, Фінляндія, Сінгапур, але також Ліван, Коста-Ріка, Йорданія, Гамбія, Зімбабве, Бахрейн, Кенія, Замбія, Тринідад і Тобаго, Сейшели, Руанда, Ботсвана...

Якщо й надалі зберігатиметься курс на згортання ЗНО, повернення до Умов прийому одіозних норм, що остаточно руйнують рівний доступ до вищої освіти, скорочуватимуться всупереч законодавству обсяги державного замовлення, а саме воно розподілятиметься у залежності від зговірливості того чи іншого ректора, то невдовзі ми можемо опинитися серед відвертих аутсайдерів. Й вгорі над нами розташовуватимуться й надалі маленька Естонія - член Європейського Союзу (47 місце), а ми втішатимемось тим, що на шість позицій нижче нас розташовується Росія (85 місце).

У 2007 р. українські школярі 4-х та 8-х класів вперше стали учасниками Міжнародного дослідження якості природничо-математичної освіти (TIMSS), за результатами якого Україна посіла 25 місце з математики і 19 – з природознавства. Результати 2011 р. виявились вже вищими – відповідно 19 і 18 місця. Поступ, як комусь може здатися, незначний, але важливо, що ми прогресуємо; від фактичних дебютантів неможливо очікувати стрімких злетів.

Профільний міністр взагалі вважає, що, як він висловився на слуханнях, прогрес за критерієм якості шкільної природничо-математичної освіти «найбільш суттєвим». Було буквально сказано: «24 місце проти 42-го у 2010 році і це теж оцінка іноземних фахівців». Що то за «іноземні фахівці», коли й де вони «присвоїли» нам 24 місце, повідомлено при цьому не було.

Натомість у The Global Competitiveness Report за показником «Якість природничо-математичної освіти» (рейтингування відбувалося за 7-бальною шкалою) світовими лідерами є Сінгапур з коефіцієнтом 6,3, а також Фінляндія і Бельгія (в обох коефіцієнт 6,0»).

Україна упродовж п’яти крайніх років перебувала в The Global Competitiveness Report на таких місцях:

The Global Competitiveness Report	Місце України	Коефіцієнт	Середній  коефіцієнт по всіх країнах	Країн у рейтингу
2008-2009 рр.	32	4,9	4,1	134
2009-2010 рр.	41	4,7	4,0	133
2010-2011 рр.	42	4,6	4,0	139
2011-2012 рр.	36	4,6	3,9	142
2012-2013 рр.	34	4,6	3,9	144
2013-2014 рр.	28	4,8	4,0	148

Як бачимо, поки що рішучого прориву не сталося та все ж за рівнем природничо-математичної освіти Україна піднялася в рейтингу, перевершивши показники Звіту 2008-2009 рр. – 32 місце. Ця, сподіватимемось, стійка тенденція до поступово поліпшення ситуації не може не бути відзначеною.

За показником «Якість управління (менеджменту) школами» (визначався у 7-бальній шкалі) маємо таку динаміку:

The Global Competitiveness Report	Місце України	Коефіцієнт	Середній  коефіцієнт по всіх країнах	Країн у рейтингу
2008-2009 рр.	71	3,9	4,1	134
2009-2010 рр.	95	3,7	4,2	133
2010-2011 рр.	108	3,5	4,2	139
2011-2012 рр.	116	3,4	4,2	142
2012-2013 рр.	117	3,4	4,2	144
2013-2014 рр.	115	3,6	4,2	148

Для порівняння: Естонія – 54; Латвія – 59; Литва – 60; Польща – 89; Грузія – 107; Росія – 113).

Як результат, порівняно зі Звітом 2008-2009 за показником «Якість управління (менеджменту) школами» Україна опустилася на 44 (!) місця.

Очевидно, що без перерозподілу повноважень у сфері управління навчальними закладами ситуацію не виправити. Схема такого перерозподілу, озвучена на слуханнях Лілією Гриневич щодо того, що потрібно децентралізувати систему управління освітою так, щоб центральні органи влади формували політику, затверджували державні освітні стандарти з визначеними і очікуваними навчальними результатами; місцеві органи управління освітою створювали вчителю належні умови роботи, а те, як будувати навчальну програму у визначених державою рамках, якими методиками і якими підручниками користуватися, видається найбільш раціональною.

У виступі міністра на парламентських слуханнях прозвучало, що «ще п'ять років тому Україна замикала сотню, першу сотню країн за використанням ІКТ у навчальному процесі. Сьогодні за оцінками світових експертів ми посідаємо 62 місце. Лише минулого року в школи було поставлено 2670 комп'ютерних класів». Взагалі то, міжнародні рейтинги оперують показниками інформатизації освіти, зокрема підключенням шкіл до мережі Інтернет, а не тим, у якій мірі вчителі використовують ІКТ на своїх уроках, але то вже «дрібниця».

До того ж, міністр чи то свідомо, чи то через необізнаність оперує застарілими, але більш «вигідними» показниками. Насправді Україна вже не посідає  62 місце. Такий показник був у минулорічному The Global Competitiveness Report. За показником «Підключення шкіл до Інтернету» (визначався у семибальній шкалі) наразі фактично маємо такі місця в рейтингу The Global Competitiveness Report 2013-2014:

The Global Competitiveness Report	Місце України	Коефіцієнт	Середній  коефіцієнт по всіх країнах	Країн у рейтингу
2008-2009 рр.	69	3,4	3,6	134
2009-2010 рр.	70	3,5	3,8	133
2010-2011 рр.	68	3,8	4,1	139
2011-2012 рр.	70	4,1	4,2	142
2012-2013 рр.	62	4,4	4,1	144
2013-2014 рр.	70	4,3	4,2	148

Отож, не дивлячись на суттєві фінансові вливання бюджетних грошей порівняно із минулорічним звітом Україна розпрощалася з й без того невисоким 62 місцем, опустившись на 8 щаблів донизу і фактично повернувшись до рівня 2008-2009 років. Естонія з її третім місцем та індексом 6,5 для нас поки що недосяжна.

Отож, бравурні заяви про якісь досягнення в освіті упродовж «трьох останніх» років спростовуються джерелами, на які спікери таких заяв самі ж і посилаються. Навпаки – рейтинги в щорічних Звітах щодо глобальної конкурентоспроможності Світового Економічного Форуму в Женеві свідчать, що лише за двома показниками («Якість початкової освіти» і «Якість природничо-математичної освіти»)зафіксовано незначний прогрес української середньої освіти.

За чотирма іншими важливими показниками («Охоплення початковою освітою», «Охоплення середньою освітою», «Якість освітньої системи», «Якість управління (менеджменту) школами» за 2010-2013 роки порівняно з показниками «The Global Competitiveness Report. 2009-2010» сумарно втрачено 63 позиції.

Навіть із урахуванням неоднозначності окремих критеріальних маркерів у міжнародних рейтингах, наявності розбіжностей між показниками в різних як міжнародних, так і українських статистичних виданнях, виразно проявляються низка негативних тенденцій у функціонуванні національної системи освіти. Звісно, можна «стати в позу» й намагатися ставити під сумнів ті чи інші цифри у рейтингових дослідженнях, але більш раціональним видається інший підхід: правдиво оцінити всі ризики, що постають перед українською школою, й, повернувшись до принципів державно-громадського управління, спільними зусиллями  виправляти її вади й примножувати здобутки.

Перелік найбільш невідкладних заходів для досягнення позитивного результату міститься, на нашу думку, у проекті рекомендації парламентських слухань, що відбулися 23 жовтня. Концептуально вони полягають у такому:

• розробити нове законодавство про освіту;
• відновити державні гарантії педагогічним працівникам щодо оплати праці, які передбачалися статтею 57 Закону України «Про освіту», а також  розмір виплати щорічної грошової винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов'язків;
• ліквідувати грошовий розрив між розмірами базового тарифного розряду Єдиної тарифної сітки і мінімальною заробітною платою;
• підвищити соціальні гарантії педагогічним працівникам, зокрема тим, які працюють в сільській місцевості (питання пільгового забезпечення житлом, надання пільгових кредитів, збільшення матеріальної допомоги молодим спеціалістам, підвищення пенсійного забезпечення; зняття обмежень на реалізацію державних гарантій щодо користування житлом з опаленням та освітленням);
• законодавчо дозволити зменшення з 5-ти до 3-х учнів наповнюваності класів у загальноосвітніх навчальних закладах, розташованих у сільській місцевості;
• спрямувати кошти державного фонду регіонального розвитку на будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт шкіл, дитячих садків, закладів позашкільної освіти, спортивних майданчиків;
• спростити й вивести з «тіні» процедури державних закупівель продуктів харчування, пального тощо для навчальних закладів;
• внести зміни до Бюджетного кодексу України у частині визначення обсягів міжбюджетних трансфертів для здійснення видатків на освіту;
• спростити процедури казначейського обслуговування освітньої галузі та порядку реєстрації фінансових зобов’язань в органах Державної казначейської служби, доведення терміну проходження платіжних документів розпорядників коштів після їх перевірки до нормативних термінів, встановлених в системі банківського обслуговування клієнтів;
• наділити школи повноваженнями самостійно обирати програми навчання, навчальні підручники та посібники з числа допущених до використання; право працювати за власними робочими навчальною та виховною програмами;
• запровадити прозорий механізм організації відбору, видання та забезпечення підручниками загальноосвітніх навчальних закладів, передбачивши суттєве розширення їхніх прав на вибір та придбання підручників; вжити відповідних заходів щодо своєчасного виділення коштів для авансування видання підручників;
• децентралізувати і дебюрократизувати управління системою освіти, припинити адміністративне втручання в навчально-виховний процес.

 Павло Полянський,

 голова правлінняГО «Центр освітнього моніторингу»